Стратегічне управління інвестиційною діяльністю сільськогосподарських підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Входження України до світового економічного простору зумовлює необхідність застосування нового стратегічного інструментарію для вітчизняних сільськогосподарських підприємств. Побудова ефективної стратегії є умовою їхнього довготермінового й успішного функціонування. Сільське господарство є однією з важливих галузей національної економіки, оскільки виробництво продуктів харчування - перша умова життя громадян. Водночас воно є сировинною базою для легкої та харчової промисловості. Попит на сільськогосподарську товарну продукцію постійно зростає через збільшення чисельності населення, особливо міського.

Інтенсивність розвитку підприємств сільського господарства визначається типом і якістю відтворювальних процесів, зумовлених ефективністю інвестиційної політики в регіоні. Ось чому на інвестиційну сферу як основний інструмент розвитку варто звернути увагу місцевій владі і керівникам підприємств сільського господарства, стратегію якого необхідно максимально обґрунтувати.

Стратегічний рівень управління підприємствами має особливе значення, оскільки на ньому приймають важливі управлінські рішення. Він є відповідним рівнем для підприємства, при цьому стратегічний аналіз вважають його інструментом. Суть цього рівня управління полягає в тому, що на підприємствах сільського господарства має бути чітко організоване комплексне стратегічне планування, яке забезпечить розробку довготермінової стратегії і створення управлінських механізмів її реалізації через систему планів.

Дослідження обраної теми зумовлене необхідністю визначення стратегічного управління діяльністю сільськогосподарських підприємств на перспективу та прогнозування їхнього розвитку. Особливу увагу слід звернути на інвестиційну політику як напрямок розвитку підприємств сільського господарства й можливості залучення інвесторів, що сприятиме збільшенню стратегічного потенціалу в умовах конкуренції.

У сучасному економічному середовищі важливим є використання методологічних інструментів стратегічного управління, що дасть змогу приймати рішення та впроваджувати нові стратегії для подальшого зростання. Однак існує потреба в обґрунтуванні суті й визначенні основних завдань стратегічного управління інвестиційною діяльністю підприємств сільського господарства, які діють в умовах конкурентного ринку. Великого значення в цьому контексті набуває вирішення проблеми виявлення ступеня розвитку стратегічної позиції підприємства. Впровадження стратегії щодо залучення інвесторів у розвиток сільськогосподарської діяльності підприємств здійснює вплив на економічне зростання регіону, що й зумовило актуальність дисертаційного дослідження.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування теоретичних засад та розробка рекомендацій щодо стратегічного управління інвестиційною діяльністю підприємств сільського господарства. Для досягнення цієї мети було визначено такі завдання:

- уточнити економічну сутність понять “стратегія”, “стратегічне управління” й “інвестиції”;

- проаналізувати економічну суть та форми інвестиційної діяльності у системі управління підприємствами;

- обґрунтувати стратегічне управління як основу прийняття управлінського рішення підприємствами;

- дослідити інвестиційну привабливість підприємств сільського господарства;

- запропонувати організаційні механізми та економічні важелі активізації інвестиційної діяльності підприємств у сільському господарстві.

1. Методологічні основи стратегічного управління інвестиційною діяльністю підприємств сільського господарства

Досліджено теоретично-методологічні основи стратегічного управління як бази для прийняття управлінського рішення підприємствами сільського господарства, розкрито економічну суть та розглянуто форми інвестиційної діяльності у системі управління підприємствами.

Характерні риси стратегічного управління підприємств залежать від взаємодії таких факторів, як: тип і рівень спеціалізації, концентрації та кооперації; наявність науково-технічного потенціалу; рівень управління; кваліфікація персоналу.

У дисертації стратегічне управління визначено як процес, який базується на розробці й використанні інструментарію для досягнення цілей, з урахуванням зовнішніх та внутрішніх умов середовища і спрямований на забезпечення конкурентоспроможності, стійкості конкурентних позицій та довготривалого успіху підприємства.

У теорії стратегічного управління «стратегія» є головним поняттям, взаємопов'язаним з такими поняттями, як «політика», «місія», «стратегічні цілі», «потенціал», «прогнозування». Змістовно розроблена стратегія слугує основою для підвищення конкурентоспроможності та зміцнення конкурентної позиції сільськогосподарського підприємства, яке через вдосконалення структури управління й інших складових може успішно вести діяльність у ринкових умовах.

Стратегія має важливе значення для підприємства сільського господарства, передусім для визначення напрямку його розвитку. Саме вона зумовлює вибір можливих шляхів розвитку та способів дії підприємства на довготривалий період.

На відміну від цілей, стратегія сільськогосподарських підприємств показує, за допомогою яких дій вони зможуть досягти своєї мети в умовах, що змінюються, і в конкурентному середовищі.

Розробка стратегії відіграє велику роль у забезпеченні ефективного розвитку сільськогосподарських підприємств. Ця роль полягає у тому, що стратегія:

- забезпечує використання відповідного інструментарію для досягнення довготермінових цілей майбутнього економічного і соціального розвитку підприємств сільського господарства;

- показує переваги підприємства у господарській діяльності порівняно з його конкурентами;

- передбачає відображення відповідної поведінки менеджерів у найважливіших стратегічних рішеннях підприємства;

- є однією з базових передумов стратегічних змін загальної організаційної структури управління підприємства.

Значення стратегії, що значною мірою сприяє виживанню сільськогосподарського підприємства в конкурентній боротьбі, різко зросло впродовж останнього часу. Швидкоплинні зміни у оточуючому середовищі, постійне удосконалення інформаційних технологій, підвищення попиту споживачів, виникнення нових пропозицій на бізнесовому ринку зумовлюють важливість розвитку підприємства та формування нової стратегії щодо розширення його функціонування.

Формування стратегії для сільськогосподарських підприємств залежить від реальних ситуацій та середовища, що на них впливає. На разі мета виступає результатом, а стратегія - інструментарієм її досягнення. Справді, стратегія - це інструмент керівника господарства для вирішення певних завдань, які поставлені перед підприємством.

Підприємства сільського господарства, які утримують свої позиції на ринку, мають чітко продуману стратегію, котра, як правило, складається із запланованих, продуманих, цілеспрямованих дій і реакцій, тобто “відповідних дій“ у тривалому просторово-часовому континуумі на непередбачений розвиток ситуації і зростаючу конкурентну боротьбу.

Тому основне завдання формування стратегії сільськогосподарських підприємств передбачає розробку плану дій або наміченої стратегії та її адаптацію до середовища, яке змінюється. Отже, виявляється проактивність і реактивність стратегії. Відтак розробка стратегії - це динамічний процес, оскільки нові можливості й небезпеки, непередбачені ситуації породжують динамізм стратегії.

На підставі зроблених висновків про позиції зарубіжних та вітчизняних учених щодо стратегічного аналізу на основі прийняття стратегічних управлінських рішень виділено три етапи цього процесу.

Важливі стратегічні проблеми підприємства, розглянуті у роботі, зумовлюють необхідність проведення стратегічного аналізу. Вони виявляються у процесі SWOT-аналізу, а також моніторингу внутрішнього та зовнішнього середовища.

Стратегічний аналіз надає інформацію для прийняття відповідних управлінських рішень щодо спрямування ресурсів підприємства у стратегічні зони господарювання у сільському господарстві.

Доведено, що в науковій літературі не здійснено систематизації сукупності стратегій, які можна використовувати на підприємстві. На неоднозначності їхньої класифікації наголошує у своїх працях більшість дослідників. Власне різноманітність стратегій, використовуваних в управлінні сільськогосподарськими підприємствами, ускладнює їхню систематизацію, а багатопланова діяльність підприємств зумовлює множинність ознак класифікації.

У дисертації набула подальшого розвитку класифікація інвестицій. На основі наукових джерел та для забезпечення реалізації заходів щодо залучення інвестицій у сільське господарство запропоновано таку їх класифікацію: за напрямком надходження - інвестиції в інноваційний розвиток підприємств сільського господарства й підвищення якості продукції; за джерелом інвестування - внутрішні, зовнішні та змішані; за періодом інвестування - короткотермінові, середньотермінові, довготермінові й періодично-часткові; за об'єктом вкладення капіталу - фінансові, що вкладають здебільшого у цінні папери з метою отримання доходу, і капіталоутворюючі, що розглядають як вклад капіталу в оновлення основних засобів, в інноваційні нематеріальні активи (інноваційні інвестиції); за можливістю вибору - альтернативні (за умови наявності двох та більше інвестиційних проектів із однаковими умовами вкладання інвестицій) і взаємонезалежні (інвестиції, що відрізняються умовами інвестування й напрямками вкладання); за галузевою спрямованістю. Така класифікація допоможе регулювати інвестиційний процес у межах країни.

Актуальність розроблення інвестиційної стратегії сільськогосподарських підприємств зумовлена низкою умов, однією з яких є інтенсивність змін факторів внутрішньої інвестиційної сфери. Динаміка основних макроекономічних показників, пов'язаних з інвестиційною активністю підприємств, значні темпи технічного прогресу, часті коливання кон'юнктури інвестиційного ринку, нестабільність у державній інвестиційній політиці та недосконалість форм регулювання інвестиційної діяльності не дають змоги ефективно керувати інвестиціями підприємств лише на основі раніше накопиченого досвіду і традиційних методів інвестиційного менеджменту. З практичної точки зору господарська діяльність підприємств сільського господарства потребує, щоб вкладення капіталу було змістовним, тобто здійснювалося з певною метою. При прийнятті інвестиційних рішень значну роль відіграє стратегічний аналіз стану інвестиційної діяльності підприємств сільського господарства.

2. Формалізування процесу стратегічного управління інвестиційною діяльністю підприємств у сільському господарстві

В результаті діагностування виявлено й досліджено вплив факторів зовнішнього середовища на підприємства сільського господарства, проаналізовано їхню інвестиційну привабливість та розроблено методику формування стратегічних рішень на підприємствах у сільському господарстві.

Обґрунтовано, що головною метою діагностування є підготовка інформації для прийняття поточних і стратегічних управлінських рішень на всіх етапах життєдіяльності підприємства. Результати економічного діагностування формуються на основі поглибленого попереднього, наступного та перспективного аналізу економічної діяльності підприємства і їх використовують для прийняття програм подальшої діяльності підприємства. Діагностування стану підприємства сільського господарства - один з ефективних методичних прийомів, який доцільно застосовувати при виборі стратегії для розвитку галузі.

Доведено, що при побудові системи факторів для аналізу зовнішнього середовища у сільському господарстві потрібно враховувати: властивості й взаємозв'язок факторів, що характеризуються силою, з якою зміна одного фактора зовнішнього середовища впливає на інші; складність системи факторів, що впливають на організацію, зумовлена кількістю, різноманітністю зв'язків і наслідків впливу; динамічність та рухомість, тобто відносна швидкість і різні темпи змін факторів середовища; невизначеність інформації про середовище й невпевненість в її точності. Для підтримання внутрішнього потенціалу підприємства сільського господарства є необхідним використання ресурсів зовнішнього середовища. Підприємства сільського господарства перебувають у стані постійного обміну із зовнішнім середовищем, забезпечуючи таким чином можливість виживання. Однак ресурси зовнішнього середовища не безмежні, й на них претендує багато інших галузей та підприємств, що діють у тому самому середовищі. Ось чому існує імовірність того, що підприємства не отримають необхідні ресурси з макросередовища. Це може послабити їхній потенціал і призвести до багатьох негативних наслідків.

Аналіз середовища передбачає виокремлення двох його частин: а) зовнішнє середовище; б) внутрішнє середовище. Зовнішнє середовище у стратегічному аналізі розглядають як сукупність двох порівняно самостійних підсистем: макросередовища та безпосереднього середовища. У дисертації з'ясовано, що основними передумовами розвитку підприємств сільського господарства в галузі рослинництва з огляду на фактори макрооточення у сучасних умовах є: збільшення частки трудових ресурсів з вищою освітою на ринку робочої сили; створення сприятливих природних умов для сучасного землеробства у галузі рослинництва; використання нових методів роботи (робота з індивідуальним підприємством); економічне зростання підприємства в умовах стабілізації; надання можливості застосовувати сучасні інноваційні технології у сільському господарстві; зацікавлення вітчизняних та іноземних інвесторів у співпраці; залучення молодих кваліфікованих спеціалістів; забезпечення правового захисту на державному рівні.

Постійне вдосконалення технічної бази підприємства, його стратегії й тактики у боротьбі за місце на агропромисловому ринку, в прагненні до досконалості й альтернативного прийняття рішень, серед яких переважно є стратегічні, визначає особливість сільськогосподарської галузі рослинництва.

Примноження капіталу, отримання прибутку і поліпшення технічної бази та прийняття ефективних стратегічних рішень - це важливі етапи у діяльності будь-якого підприємства. Рішення на підприємствах сільського господарства необхідно формувати на трьох стадіях розвитку проблемної ситуації.

З'ясовано, що при розробленні стратегічного управлінського рішення на підприємствах одночасно тривають два процеси: творча діяльність, спрямована на вирішення нових завдань, і технократична діяльність, що базується на пунктуальному виконанні управлінських процедур, які підтвердили доцільність їхнього застосування. Ці процеси, постійно оновлюючись, становлять основу управління. Частина елементів технократичної діяльності поступово застаріває, й їх замінюють на сталі елементи творчої діяльності.

Стратегічні рішення, які приймають на підприємствах у сільському господарстві, стосуються процесів активізації співпраці з інвесторами, формування орієнтирів діяльності, вибору стратегії, мобілізації та розподілу стратегічних ресурсів господарств. Оскільки їх приймають на етапах формування стратегії та її реалізації, то стратегічні рішення поділяють за елементами стратегії й вони стосуються основних напрямків діяльності, інвестиційного залучення та потенціалу господарств.

3. Організаційні механізми та економічні важелі активізації інвестиційної діяльності підприємств у сільському господарстві

Запропоновано напрями формування інструментарію стратегічного управління інвестиційною діяльністю сільськогосподарського підприємства та механізм моделювання інвестиційної привабливості підприємств, розглянуто напрямки оптимізації прийняття стратегічних рішень щодо залучення інвестицій.

У роботі запропоновано загальну методику сценарного прогнозування на основі методологічного підходу сприйняття можливостей розвитку макросередовища у вигляді трьох сценаріїв: оптимістичного, песимістичного та вірогідного. Якість сценаріїв визначають за такими критеріями. Сценарій має бути змістовним, тобто розкривати несумісність внутрішніх процесів, що впливають на формування негативних тенденцій у системі (вони можуть змінюватися кількісно й якісно), а також результати її діяльності під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Ці тенденції свідчать про те, що система (підприємство, галузь) має забезпечити певні зміни в своїй структурі та механізмах діяльності з метою використання нових можливостей і пом'якшення загроз, які виникають. Такий підхід науковці називають діалектичним, оскільки він базується на твердженні про неможливість розвитку без суперечностей та ускладнень, що є джерелами розвитку будь-якого процесу чи явища.

На підставі результатів аналізу наукових джерел подано рекомендації щодо формування загального методологічного підходу до визначення методу прогнозування і типу потрібної моделі розвитку регіону. Запропоновано у процесі наукового передбачення розвитку регіону використовувати можливості логіко-змістовних моделей структури та імітаційних моделей динаміки в межах єдиної алгоритмічної орграфової моделі. Зокрема, доцільно використовувати модель оптимальної стратегії діяльності інвестора, який, може розробити інвестиційну програму, що забезпечить йому максимальний прибуток. Програма дій розрахована на п'ять років. Моделі описано лінійними й експоненціальними залежностями такого вигляду:

Наведені економетричні моделі є зростаючими функціями на проміжку {0}. Отже, динаміка досліджуваних показників позитивна.

Середньорічне збільшення обсягу продукції сільського господарства в області становить 143 млн. грн. (модель 1), або зростає щорічно в 1,0996 разу (2), що становить 9,96%. Середньорічне збільшення обсягу продукції рослинництва дорівнює 54,12 млн. грн. (1), або в 1,0698 разу, що становить 6,98% (2).

Обсяги інвестиційних вкладень у сільське господарство Чернівецької області зростають незначними темпами. На базі побудованих динамічних економетричних моделей здійснено прогноз їхніх величин на 5 років.

Застосування моделей зумовлене складністю досліджуваного об'єкта, тому модель простіша від оригіналу. Вона абстрагована від несуттєвих ознак об'єкта. Однак у процесі дослідження ніколи не буває стовідсоткової впевненості в тому, що та чи інша ознака об'єкта є несуттєвою для дослідницького завдання. Крім цього, кожну модель створюють під певне дослідницьке завдання, і якою би привабливою вона не була, її неможливо застосувати до вирішення інших. Поширене у науці перенесення моделей з одного завдання на інше не завжди виправдане й обґрунтоване. Ось чому особливості методів моделювання слід враховувати при прогнозуванні потенціалу підприємства.

У процесі прийняття рішення необхідно на основі даних вибрати для підприємства таку стратегію, яка забезпечить максимальний виграш за будь-якого стану природи. В дисертації зазначено, що процес вибору рішення нескінченно різноманітний і його можна варіювати. У цьому процесі кожний етап з'єднаний зворотним зв'язком з усіма іншими. З огляду на це, що ситуацію рідко аналізують найбільшою мірою ефективно. Однак знання й використання методології процесу прийняття рішень, сформованої за рахунок об'єднаних зусиль учених та філософів (Акофф, Черчмен, Емері), дає змогу робити вибір з більшою ефективністю. Якщо інвестор - особа, яка приймає стратегічне рішення і виставляє свої умови, тобто задає власні параметри проекту , то необхідно визначити реальність його умов таким чином:

У роботі аргументовано доведено, що прийняття стратегічних рішень щодо залучення інвестицій та їхня реалізація - це безперервний і комплексний процес стратегічного управління.

Висновки

стратегічний економічний інвестиційний управлінський

У дисертації зроблено теоретичні узагальнення, обґрунтовано пропозиції щодо вирішення проблем формування стратегічного інструментарію для залучення інвестицій. Результати дослідження дали змогу дійти таких висновків:

1. Встановлено, що в умовах ринку інвестиційна діяльність підприємства підпорядковується певній інвестиційній політиці, яку воно розробило у своїй фінансовій стратегії. Основна мета інвестиційної політики - забезпечення максимального розширення активів підприємства з позицій перспектив його розвитку та підвищення ринкової вартості.

2. Визначено, що система стратегічного управління ґрунтується на стратегічному плануванні, доповненому механізмом узгодження оперативних рішень зі стратегічними, а також інструментарієм коригування і контролю за реалізацією стратегії. Розглянуто стратегічне управління як процес, що базується на розробленні механізму для досягнення цілей підприємства з урахуванням зовнішніх та внутрішніх умов середовища. Цей механізм спрямований на забезпечення конкурентоспроможності, стійкості конкурентних позицій і довготривалого успіху підприємства.

3. Обґрунтовано, що стратегія - це методологічний інструментарій, за допомогою якого складають план перспективного розвитку підприємств і визначення пріоритетних напрямків використання ресурсів для просування нової продукції на ринку, вивчають можливість досягнення нового конкурентоспроможного рівня та створення нових унікальних позицій підприємства сільського господарства на ринку шляхом вибору видів діяльності, відмінних від конкурентів.

4. Розгляд стратегічного аналізу в теоретичному і методичному аспектах дав змогу стверджувати, що він є специфічним елементом системи стратегічного управління, який використовують як основу для прогнозування позиції підприємства на інвестиційно привабливих ринках. На підставі результатів стратегічного аналізу складають подальший сценарій діяльності підприємства.

5. За допомогою GAP-аналізу визначено стратегічні «люки» для підприємств сільського господарства, зокрема встановлено розриви між окресленими цілями підприємства та його реальними можливостями. Організаційно-економічний механізм управління стратегічним потенціалом підприємства з чітко визначеною метою функціонування має охоплювати комплекс постійно діючих інноваційних, інвестиційних, маркетингових, матеріальних, організаційно-управлінських, соціальних і кадрових заходів, спрямованих на встановлення, забезпечення й підтримку потрібного рівня конкурентоспроможності підприємства.

6. Обґрунтовано пропозиції щодо оцінювання інвестиційної привабливості підприємств згідно з переліками Дж. Томпсона. Відповідно до цих методів виставлено експертну оцінку кожному фактору за ступенем його впливу на галузь, перемножену на питому вагу кожного критерію. За обома методами отримано приблизно однакову оцінку привабливості галузі рослинництва у Чернівецькій області, яка є високою. Це свідчить про інвестиційну та інноваційну привабливість рослинництва в області. З огляду на родючість ґрунтів регіону, наявність робочої сили, кола споживачів і перспективу реалізації на експорт ця галузь реально спроможна бути більш рентабельною та вигідною.

7. Запропоновано прогнозування показника середньої врожайності сільськогосподарських культур за допомогою регресійного аналізу, яке ґрунтується на абстрагуванні від випадковостей, які виникають. Маючи таке рівняння, можемо прогнозувати величину досліджуваного показника й змоделювати певну програму дій для отримання бажаного результату.

8. На основі побудованих динамічних економетричних моделей спрогнозовано їхні величини на 5 років. Отримані прогнози показують позитивний розвиток досліджуваних показників. Досягнення ефективного впливу збільшення обсягів інвестиційних вкладень у сільське господарство неможливе без дії важелів активізації їхнього застосування, до яких належать: стимулююче оподаткування; фінансові стимули; безпроцентні позики, що надає інвестор; пільгові режими виплати боргів та позик у банках; стабільність курсових коливань; впровадження нової технології і застосування сучасної техніки й обладнання.

9. З'ясовано, що ефективність прийнятих рішень можна оцінювати ретроспективно, тобто щодо раніше прийнятих, які можна буде використовувати в майбутньому, хоча цілком зрозуміло, що однакових рішень не буває. Результатом моделювання та комплексних розрахунків можуть бути отримані показники внутрішньої й зовнішньої ефективності управлінських рішень, а також порівняльні оцінки різних варіантів вирішення вибраної альтернативи. Інвестор як особа, яка приймає стратегічне рішення, повністю відповідає за його якість перед організацією і суспільством.

10. Обґрунтовано, що результативність діяльності підприємств сільського господарства залежить від рівня і якості управлінських рішень, що відповідають сучасним умовам господарювання. Доведено, що ефективним інструментом адаптації підприємств до нестабільного зовнішнього середовища є застосування у практиці управління підприємствами основ стратегічного управління.

Література

1. Чичун В.А. Принципи ефективного управління інвестиційною діяльністю підприємства: цілі та завдання / В. А. Чичун // Науковий вісник ЧТЕІ КНТЕУ. Серія: Економічні науки. - 2002. - Вип. ІV. - С. 175-179.

2. Чичун В.А. Оцінка економічної ефективності інвестицій / В.А. Чичун // Наукові записки: Тернопільська академія народного господарства. - 2003. - № 12. - С. 195-199.

3. Чичун В.А. Характеристика інвестиційного клімату в Україні та перспективи його покращення / В.А. Чичун // Науковий вісник ЧТЕІ КНТЕУ. Серія: Економічні науки. - 2003. - Вип. ІV. - С. 74-84.

4. Чичун В.А. Особливості управління ефективністю інвестиційного портфеля / В.А. Чичун // Науковий вісник ЧТЕІ КНТЕУ. Серія: Економічні науки. - 2003. - Вип. ІІ. - С. 296-305.

5. Чичун В.А. Моделі оцінки ефективності інвестиційних портфелів / В.А. Чичун // Науковий вісник ЧТЕІ КНТЕУ. Серія: Економічні науки. - 2005. - Вип. ІІ. - С. 408-418.

6. Чичун В.А. Формування стратегічних рішень в умовах ризику // Науковий вісник ЧТЕІ КНТЕУ. Серія: Економічні науки. - 2008. - Вип. І. - С. 190-195.

7. Чичун В.А. Особливості процесу прийняття стратегічного рішення / В.А. Чичун // Науковий вісник ЧТЕІ КНТЕУ. Серія: Економічні науки. - 2008. - Вип. ІІІ. - С. 345 350.

8. Чичун В.А. Формалізування процесу стратегічного управління підприємств у сільському господарстві / В.А. Чичун // Науковий журнал КНАУ. Серія: Стратегія розвитку України. - 2008. - Вип. № 6. - С. 84 - 89.

Размещено на Allbest.ru