Державна регіональна промислово-інноваційна політика

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НАН УКРАЇНИ»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

ДЕРЖАВНА РЕГІОНАЛЬНА ПРОМИСЛОВО-ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА

ВИКОНАЛА ВОЛОСЮК МАРИНА ВАЛЕРІЇВНА

КИЇВ-2008

АНОТАЦІЯ

державний промисловий економіка інновація

Волосюк М.В. Державна регіональна промислово-інноваційна політика. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 - Економіка та управління національним господарством. - Державна установа «Інститут економіки та прогнозування НАН України». - Київ, 2008.

Дисертацію присвячено розробці і обґрунтуванню методологічних засад формування в Україні дієвих механізмів державної регіональної промислово-інноваційної політики в умовах постіндустріального суспільства, методів та форм її практичної реалізації на регіональному рівні, опрацюванню стратегії промислово-інноваційної політики, обґрунтуванню створення кластерів як ефективної форми організації промислового виробництва регіонального рівня.

Визначено суть і роль промислово-інноваційної політики в сучасній постіндустріальній фазі розвитку суспільства. Удосконалено понятійний апарат економічної науки, організаційно-економічний механізм формування та реалізації стратегії регіональної промислово-інноваційної політики. Отримали подальший розвиток теорія промислової політики, теорія регіональної економіки, методологія оцінки промислового потенціалу та інноваційної діяльності регіонів.

Обґрунтовано необхідність взаємодії великих корпоративних структур з органами регіональної влади та місцевого самоврядування, запропонована побудова промислового кластера на базі чотирьох підприємств пріоритетної галузі Миколаївської області - машинобудування, доведено досягнення позитивної синергії, тобто стратегічних переваг, які виникають при об'єднанні великої кількості організацій в рамках єдиної структури.

Ключові слова: державна регіональна промислово-інноваційна політика, постіндустріальне суспільство, інноваційна діяльність, промисловий розвиток регіонів, корпорація, кластер, синергетичний ефект.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Головною ідеєю сучасної промислової політики є створення конкурентоспроможного комплексу постіндустріального типу, здатного в умовах глобалізації вирішувати стратегічні завдання соціально-економічного розвитку суспільства та утвердження України як високотехнологічної держави. Вклад промислового комплексу в економіку, досягнення нашою країною рівня технологічно розвинених країн визначає провідну роль та місце промисловості у забезпеченні найважливіших стратегічних інтересів держави.

Економічні трансформації 90-х років, формування ринкових засад функціонування економіки в цілому надали промисловому комплексу країни нові можливості для розвитку. Проте реформи не змінили організаційного та технологічного укладу. Підприємства галузей промисловості в більшості своїй й до цього часу не здатні широко впроваджувати науково-технічні досягнення, створювати нові моделі продукції та покоління технологій. Тому для забезпечення головної мети розвитку промисловості актуальним є утвердження цілей усіх рівнів управління, а саме: на державному рівні - формування конкурентоспроможного промислового комплексу; на галузевому рівні - реалізація інноваційного розвитку галузей промисловості, збільшення частки наукомістких, ресурсозберігаючих виробництв; на регіональному рівні - формування цілісних регіональних промислових комплексів, здатних реалізувати можливості конкурентоспроможного виробництва.

Актуальність теми. Стрімкий розвиток конкуренції в українській економіці в цілому і, зокрема, в її промисловому секторі, зумовлює необхідність вдосконалення основних стратегічних орієнтирів промислової політики держави для своєчасної адаптації до світових умов інноваційно-технологічного розвитку. За більш як десятирічний період процес організаційно-економічної перебудови вітчизняного промислового сектора призвів до дії сучасні ринкові механізми функціонування окремих галузей, в основу стратегії розвитку яких покладено принципи сучасного управління. До таких галузей належать підприємства, що займаються випуском експортоорієнтованої конкурентоспроможної продукції за принципово новими технологіями з врахуванням світових тенденцій виробництва продукції (в галузі машинобудування, приладобудування, чорної та кольорової металургії, хімічної та нафтохімічної промисловості, ракетно-космічного комплексу). Нині в промисловості назріли передумови для утворення на основі існуючого потенціалу, який вміщує науково-технічні складові, постіндустріальних укладів та технологій, здатних забезпечити якісне економічне зростання як держави в цілому, так і окремих регіонів, зокрема. Окрім розробки нових видів промислових продуктів, впровадження нових технологічних процесів, вітчизняні підприємства зацікавлені у високій платоспроможності внутрішнього ринку, потужній фінансово-кредитній системі, яка б могла забезпечити їх кредитними ресурсами за прийнятною вартістю, при відповідному нормативно-правовому забезпеченні.

Слід зазначити, що проблеми формування та реалізації державної промислової політики в економічній літературі опрацьовано досить широко (у працях В.Александрової, Ю.Бажала, А.Гальчинського, В.Геєця, Ю.Гончарова, С.Єрохіна, Л.Кузнєцової, В.Ландика, О.Михайленко, А.Никифорова, В.Новицького, М.Пашути, В.Семиноженка, Л.Яковенко, М.Якубовського та інших); проблеми регіональної промислової політики досліджено у працях О. Амоші, Б.Буркинського, З.Варналія, З.Герасимчук, М.Долішнього, В. Захарченка, С.Ішук, Ю.Орловської, С.Соколенка, Є.Степаненка, Д.Стеченка, М.Чумаченка та інших. Проте в зв'язку з виникненням нових економічних обставин, викликаних стрімкими змінами світового господарства під впливом розвитку постіндустріального суспільства постає об'єктивна потреба у поглиблених наукових дослідженнях проблем організаційно-економічного забезпечення реалізації стратегії державної промислової політики, серед яких важливе місце займають питання формування нового інституціонального складу промисловості постіндустріального типу, підвищення структурної ефективності промислового комплексу окремих регіонів та реалізації інноваційної моделі розвитку промисловості. В зв'язку з тим, що промислова політика як складова загальнодержавної політики щодо розвитку національної соціально-господарської системи сьогодні концентровано виражає інноваційно-розбудовчі можливості стратегічної лінії урядів, в багатьох наукових працях зарубіжних вчених й в офіційних документах провідних країн її називають промислово-інноваційною політикою. В свою чергу, вироблення інноваційної політики промислового комплексу з врахуванням регіональних особливостей охоплює широкий спектр глобальних і складних питань, які повинні розкривати її сутність, механізми та принципи формування, специфіку функціонування в сучасних умовах.

Зв'язок роботи з науковими проблемами, планами, темами. Роботу виконано згідно з планом науково-дослідних робіт ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України» та в межах держбюджетної науково-дослідної теми «Корпоративні структури в національній інноваційній системі» (№ ДР 0104U009440); запропонований механізм взаємодії регіональних органів влади з корпоративним сектором економіки (особливо з наукомісткою його складовою).

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення методичних положень і практичних рекомендацій щодо формування та реалізації ефективного механізму державної регіональної промислово-інноваційної політики на основі оцінки промислового та інноваційного потенціалу регіонів.

Відповідно до зазначеної мети дослідження вирішено такі основні завдання:

- узагальнено концептуальні підходи до формування державної промислової політики;

- розкрито сутність та особливості промислового комплексу постіндустріального типу;

- визначено основні завдання та напрями державної регіональної промислово-інноваційної політики;

- на основі оцінки науково-технологічного та промислового потенціалу України визначено тенденції розвитку промисловості та структурну ефективність промислового комплексу регіонів;

- розроблено напрями формування та впровадження механізму організаційно-економічного забезпечення реалізації державної регіональної промислово-інноваційної політики;

- обґрунтовано положення щодо застосовування системного механізму взаємодії регіональних органів влади та місцевого самоврядування з корпоративним сектором економіки;

- здійснено прогнозування та конкретні розрахунки синергетичної дії кластерів у рамках розробленої синергетичної моделі, яка адаптована до реальних умов економічної діяльності господарюючих суб'єктів.

Об'єктом дослідження є процеси, тенденції промислово-інноваційного розвитку національної економіки в розрізі регіонів.

Предметом дослідження є принципи та організаційно-економічні механізми формування державної регіональної промислово-інноваційної політики.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених задач при виявленні закономірностей та тенденцій в сфері промислово-інноваційної діяльності встановлено причинно-наслідкові зв'язки проблем, що постають перед національною економікою. На підставі системного підходу використано методи економічного і статистичного аналізу, групування, графічного моделювання організаційних структур, експертної оцінки, аналогії та структуризації цілей, аналізу і синтезу, порівняння, групувань і вибірок (для оцінки рейтингу регіонів за основними показниками інноваційної діяльності), економічного моделювання, а також методику багатофакторного порівняльного аналізу, метод синергетичного ефекту. При виконанні роботи використано дані статистичної звітності, фактичної бухгалтерської звітності підприємств. Основним науковим інструментом дослідження є системний метод пізнання об'єкта дослідження, за допомогою якого проаналізовано промислово-інноваційний потенціал регіонів. Теоретичною основою дослідження є праці провідних зарубіжних та вітчизняних вчених, що присвячені питанням державної промислової політики; досягнення світової наукової думки в галузі сучасного управління інноваційно-технологічним розвитком економіки.

Експериментальні дослідження проводились на машинобудівних підприємствах України із наступною обробкою результатів.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в поглибленні теоретичних основ формування державної промислової політики з врахуванням особливостей інноваційного розвитку регіонів; розробці та обґрунтуванні організаційно-економічних механізмів реалізації державної регіональної промислово-інноваційної політики.

Вперше:

- на основі узагальнення існуючих науково-методичних підходів сформульовано поняття державної регіональної промислово-інноваційної політики як комплексу заходів державних та регіональних органів влади, спрямованих на досягнення цілей державної стратегії розвитку промисловості шляхом використання інноваційного потенціалу регіонів;

- запропоновано методичний підхід до формування кластерного механізму взаємодії суб'єктів економічної діяльності на основі розробленої економіко-математичної моделі у вигляді векторно-матричного перетворення вхідного вектора на вихідний, яка доводить досягнення позитивної синергії, тобто стратегічних переваг, що виникають при об'єднанні великої кількості агентів в рамках єдиної організаційно-виробничої структури та дозволяє оцінити ефективність такої взаємодії;

- розроблено комплексний організаційно-економічний механізм формування та реалізації державної регіональної промислово-інноваційної політики, який передбачає врахування ролі місцевих органів влади, взаємодію регіональних органів влади та місцевого самоврядування з корпоративним сектором економіки (особливо з наукомісткою його складовою) та кластерну форму організації промислового виробництва регіонального рівня. З цих позицій визначені взаємозв'язки, запропонована система прийомів та методів державного регулювання, яке повинно здійснюватись різними організаційними структурами, що в сукупності сприятиме реалізації загальнодержавної стратегії соціально-економічного розвитку країни на інноваційній основі.

Удосконалено:

- понятійний апарат - запропоновано авторське визначення державної промислової політики як взаємопов'язаної діяльності держави та недержавних інститутів, яка включає організацію та координацію галузей, що мають вирішальний вплив на соціально-економічний розвиток; підприємств, що належать до різних форм власності, діяльність яких потребує регулюючого державного впливу, та спрямована на реалізацію завдань держави щодо удосконалення існуючої структури промисловості, забезпечення прискорення її інноваційного розвитку, підтримки інтересів національного товаровиробника і підвищення конкурентоспроможності промислової продукції до світового рівня;

- концептуальні підходи до визначення характеристики та особливостей промислового комплексу постіндустріального типу, серед яких: акумулювання важливих науково-технічних досягнень, нових, в першу чергу, інформаційних технологій саме у промисловості; посилений вплив глобалізації на промислові компанії (розвиток кластерів і корпоративного управління); зародження і зростання новітніх галузей і виробництв, а також заміна відмираючих галузей; розвиток машинобудування як джерела постійних інноваційних ініціатив, що займає майже половину промислового виробництва; домінування в промисловому комплексі виробництва 5-го та 6-го технологічних укладів; здійснення капіталовкладень у наукоємні галузі промисловості; перенесення акцентів в промислово-інноваційній політиці на регіональний рівень.

Отримали подальший розвиток:

- теорія промислової політики - визначено концептуальні напрями та принципи формування промислової політики, на основі яких запропоновано організаційно-економічні механізми формування та реалізації промислово-інноваційної політики держави в постіндустріальному суспільстві;

- теорія регіональної економіки - визначено сучасні напрями реалізації ефективної промислової політики в регіональному контексті, основними з яких є взаємодія регіональної влади з великими корпоративними структурами та кластерний механізм регіонального розвитку;

- методологія оцінки промислового потенціалу та інноваційної діяльності регіонів - за допомогою методики багатофакторного порівняльного аналізу визначено інноваційний потенціал та технологічна структура промисловості кожного регіону України, що дало змогу порівняти здатність регіонів до інноваційного розвитку, оцінити відхилення окремих показників інноваційної діяльності з врахуванням відповідних факторів впливу, відшукати резерви зростання економіки регіонів з низьким та середнім рівнем інноваційного потенціалу.

Практичне значення одержаних результатів обумовлюється важливістю використання цих результатів і рекомендацій органами державної влади та управління в процесі реалізації державної регіональної промислово-інноваційної політики; під час проведення наукових досліджень щодо удосконалення механізмів державної регіональної промислово-інноваційної політики у майбутньому; у процесі вдосконалення законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань організації промислово-інноваційної діяльності.

Результати комплексного дослідження промислово-інноваційного потенціалу регіонів України та визначені на їх основі прийоми і методи державного регулювання, яке повинно здійснюватись різними організаційними структурами, що в сукупності сприяли б реалізації державної регіональної промислово-інноваційної політики, запропоновані Міністерству промислової політики України та будуть враховані при реалізації державної політики розвитку промисловості на інноваційній основі (довідка № 01/ 2-4-1172 від 11.10.07).

Пропозиції щодо реалізації промислово-інноваційної політики органами регіональної влади та місцевого самоврядування, а також економіко-математичну модель, яка доводить досягнення позитивної синергії при об'єднанні великої кількості агентів у рамках єдиної організаційно-виробничої структури, використовуються виконавчим комітетом Миколаївської міської ради (довідка № 406/ 20/ 04 від 15.02.08).

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в учбовий процес кафедри менеджменту і бізнесу ПВНЗ «Європейський університет» і використовуються при викладанні дисциплін «макроекономіка», «державне регулювання економіки», «розміщення продуктивних сил та регіональна економіка», «державне і муніципальне управління» (довідка № 238 від 15.02.08).

Особистий внесок здобувача. Основні наукові положення, результати і висновки дисертації щодо розробки та реалізації організаційно-економічних механізмів державної регіональної промислово-інноваційної політики отримано автором особисто. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, наведено в списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на міжнародних, міжрегіональних та міжвузівських науково-практичних конференціях, зокрема на науково-практичних конференціях: «Социально-экономические проблемы современного государства» (2003р., м. Донецьк,); «Проблеми та шляхи оптимізації економічних та екологічних взаємовідносин у сталому розвитку Причорноморського регіону» (2003р., м. Миколаїв); міжвузівській науково-практичній конференції «Економічні проблеми розвитку регіону» (2006р., м. Миколаїв); міжнародних науково-практичних конференціях: «Управління економічними змінами в контексті формування економіки знань» (2005р., м. Хмельницький); «Управління інноваційним процесом в Україні: проблеми, перспективи, ризики» (2006р. м. Львів).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі «Наукові засади державної регіональної промислово-інноваційної політики» подано результати узагальнення поглядів науковців на особливості державної промислової політики, які дозволяють констатувати, що жодна тема в концепціях економічних реформ України не відрізнялась такою полярністю думок, як питання про роль і тип промислової політики нашої держави. Зокрема, визначено напрями таких концептуальних підходів: перший розвивався в рамках так званого «сучасного монетаризму» (зокрема, представники даного напряму виступають проти державної «жорсткості» в промисловій політиці і наполягають на непрямому державному регулюванні економіки за допомогою інституційних засобів); другий базується навколо питань щодо ролі держави в економічному розвитку і має назву «немонетаристський» (потрібна послідовна державна політика, спрямована на концентрацію та ефективне використання економічних ресурсів для зростання й розвитку промисловості); третій орієнтує на відновлення відтворювального процесу і полягає у зосередженні ресурсів держави на галузях промисловості, які виготовляють продукцію, що користується попитом. Доведено, що найбільш поширений концептуальний підхід - це орієнтація на структурну перебудову на основі інноваційної моделі розвитку. Проте зазначено, що більшість прибічників даного підходу практично ототожнює структурну і промислову політику, стверджуючи, що остання концентрується, в основному, на стимулюванні науково-технічного прогресу.

Зазначені напрями державної промислової політики взаємопов'язані та доповнюють один одного: структурна перебудова у промисловому секторі економіки має пріоритетне значення для національної економіки та передбачає орієнтування на розвиток пріоритетних галузей промисловості, державне стимулювання наукомістких і високотехнологічних виробництв, повне та ефективне використання науково-технічних розробок; насичення вітчизняного ринку конкурентоспроможною промисловою продукцією можна забезпечити також заходами ефективної інвестиційної, грошово-кредитної та податкової політики. В свою чергу, податкова політика має стимулювати інвестиції та інновації у високотехнологічні галузі, а в заходах грошово-кредитної політики повинно бути кредитування пріоритетних галузей промисловості під державні гарантії.

Визначальною рисою розвитку промисловості світу в останні роки стало суттєве збільшення частки наукомістких виробництв з виготовлення інноваційних видів продукції. Науково-технічна революція посилила спеціалізацію країн не тільки за випуском готової продукції, але й за виробництвом її компонентів. Це підтверджує той факт, що промисловість продовжує серйозно впливати не тільки на економіку, але й на всі інші сфери суспільного розвитку країн світу. В свою чергу, під впливом досягнень науково-технологічного прогресу серйозні зміни відбуваються як в галузевій структурі, так і територіальній організації світової промисловості.

Обґрунтовано, що інноваційне спрямування світового розвитку, яке стає переважаючим у підходах до формування національної економіки, впливає на визначення промислової політики держави. Сьогодні слід розглядати і реалізовувати саме промислово-інноваційну політику. Вона одночасно є складовою промислової та інноваційної політики держави, тобто має надавати інноваційну спрямованість промисловому розвитку національної економіки. Одночасно розвиток промисловості органічно пов'язаний з територіальною трансформацією продуктивних сил. Тому виважена промислово-інноваційна політика регіонів є однією з важливих передумов забезпечення економічної стабільності України. З цих позицій запропоновано визначення державної промислово-інноваційної політики та державної регіональної промислово-інноваційної політики. Державна регіональна промислово-інноваційна політика являє собою систему цілей і задач, визнаних і підтриманих державою на регіональному рівні, закріплених законодавчо й орієнтованих на розвиток і державну підтримку промислового виробництва, особливо на базі наукомістких технологій і заходів, що забезпечують інноваційні процеси в сферах промисловості регіону, ефективність яких визначається рівнем інноваційно-технологічного розвитку. Вона містить у собі систему заходів, що забезпечують досягнення цих цілей, визначення необхідних для цього фінансових, технічних і кадрових ресурсів, місце промислово-інноваційної політики в системі інших напрямків діяльності регіону і перелік ієрархічно побудованих пріоритетів.

Другий розділ „Системна трансформація промисловості регіонів України” відображає результати комплексного дослідження промислово-інноваційного потенціалу регіонів України. Так, здійснений аналіз регіонів за узагальнюючим індикатором рівня економічного розвитку - показником обсягу виробництва валової доданої вартості на одну особу, підтверджує факт поглиблення диференціації територіального розвитку України. Встановлені тенденції зростання обсягів промислової продукції після 2000 р. практично в усіх регіонах країни, в той же час вказують на існування значної асиметрії серед регіонів країни із залученням інвестицій в основний капітал. Зокрема, лідерство за цим показником належить м. Києву, Донецькій, Дніпропетровській, Одеській, Харківській та Львівській областям, що тісно корелює з наявністю науково-технологічного потенціалу в даних регіонах. Аналіз стану науково-технологічної діяльності показав, що наукові організації розташовані у регіонах України нерівномірно. Здебільшого вони зосереджені в економічно розвинених регіонах. Крім того, кількість наукових установ галузевої науки, підпорядкованих Мінпромполітики України складає більше ніж 400 одиниць. Більша частина науковців зайнята в галузях машинобудування (близько 80%). Встановлена динаміка технологічних зрушень у структурі промислового комплексу регіонів показала, що лідерами виступають лише ті регіони, де поєднані промисловість з науково-технічною сферою (м. Київ, Харківська, Дніпропетровська, Львівська, Донецька та Одеська області), вони - найбільш інвестиційно-привабливі та конкурентоспроможні. У структурі власності промисловості спостерігаються наступні зміни: зменшується частка державних підприємств та обсягів їх виробництва; повільно зростає частка комунальних та колективних підприємств в країні, при тому, що обсяги виробництва комунальних підприємств зменшуються; ситуація з приватними підприємствами досить нестабільна, хоча обсяги їх виробництва повільно зростають; частка міжнародних організацій та їхніх обсягів промислової продукції залишається незмінною та незначною.

Активність підприємств у здійсненні інновацій за регіонами значно варіює (рис.1). Так, у 2003 р. найбільшу частку становила група з восьми регіонів (зокрема Донецька, Івано-Франківська, Львівська, Харківська та інші області), інноваційна активність підприємств яких становила від 10 до 15%, та сім регіонів (Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Тернопільська та інші області) з інноваційною активністю 15-20%. Якщо більш ретельно розглянути інноваційно-активні промислові підприємства України в розрізі регіонів у 2006 р., то побачимо, що більше чверті їх (303 одиниці) розташовані у м. Києві (167 організацій або 31,8%) та Харківській області (136 організацій або 17,5%) (рис. 1). У Дніпропетровській області - 54 організації (8,9%), Донецькій - 53 організації (7%). У цілому в цих чотирьох регіонах було розташовано у 2004 р. більше половини (65%) усіх інноваційно-активних промислових підприємств України.

Рис. 1. Інноваційна активність промислових підприємств регіонів за 2003-2006рр.

Більш детальне дослідження одного із регіонів - Миколаївської області -показало, що її «донорські» галузі - машинобудування, металургія та оброблення металу, виробництво електроенергії, газу та води належать до третього та четвертого технологічних укладів, що робить промислову структуру даного регіону недостатньо ефективною. Аналіз динаміки розвитку промисловості області за період з 1990 р. свідчить про наявність значного виробничого потенціалу.

Так, протягом 1991-1996 рр. виробнича активність у промисловості характеризувалась нестабільністю, але у 1997р. започаткована стійка тенденція до щорічного зростання обсягу виробництва (рис. 2), що дозволило у 2004 р. перевищити рівень виробництва 1990 р. на 0,6%, тоді як в цілому по Україні відставання складало 18,2%.

Розширення можливостей промисловості регіону повинно здійснюватися шляхом дедалі тіснішого поєднання з наукою та новими технологіями, що є передумовою збільшення частки наукомістких виробництв по виготовленню інноваційних видів продукції.

Рис. 2. Динаміка індексів обсягу промислової продукції Миколаївської області в порівнянні з загальноукраїнськими показниками

Ситуацію в машинобудуванні за останні роки слід характеризувати як незадовільну, зокрема, навіть при деякому зростанні виробництва на окремих підприємствах більшість із них не змогло відтворити минулий обсяг виробництва, досягнути необхідного ступеня ділової активності та фінансової стійкості; через відсутність достатніх інвестиційних ресурсів не здійснено модернізацію технологічної бази; не подолано небезпечну тенденцію відтоку із машинобудування висококваліфікованих інженерних та робочих кадрів та їх старіння. Задовільні зміни склалися в основному в результаті дії зовнішніх, кон'юнктурних факторів, а не були наслідком здійснення глибинних процесів в господарстві та результатом конструктивної промислової політики.

До основних характеристик існуючої структури промисловості України слід віднести: деформації у сфері виробництва між галузями паливо-енергетичної, сировинно-напівфабрикатної спрямованості та виробництвом наукомісткої продукції; переважно галузеву спеціалізацію; високий ступінь залежності національної промисловості від імпорту енергоносіїв, продукції машинобудування від ринків збуту, експорту металургійного виробництва, сировини; низький технологічний рівень виробництва; високий ступінь зношеності основних фондів у всіх галузях промисловості. Здійснений комплекс досліджень дозволив провести SWOT-аналіз трансформаційних процесів промислово-інноваційного розвитку регіонів України (табл. 1).

Таблиця 1. SWOT-аналіз трансформаційних процесів промислово-інноваційного розвитку регіонів України

У третьому розділі „Механізми реалізації державної регіональної промислово-інноваційної політики” на основі здійсненого аналізу методів управління в реальному секторі економіки обґрунтовано висновок, що промислові підприємства не можуть самостійно без підтримки держави вирішувати проблеми функціонування та розвитку, підвищувати конкурентоспроможність. З цих позицій запропоновано схему застосування системи прийомів та методів державного регулювання, яке повинно здійснюватись різними організаційними структурами, що в сукупності сприяли б реалізації державної регіональної промислово-інноваційної політики. Розв'язання комплексу задач щодо формування системи управління господарським комплексом регіону найбільш ефективно може бути реалізоване в рамках відповідної організаційної структури.

До механізму формування та реалізації стратегії промислово-інноваційної політики слід віднести: формування регіональної організаційної структури управління промисловістю, що відповідає цілям, задачам і функціям промислово-інноваційної політики, умовам розвитку регіональної конкуренції, правовим і інституціональним умовам господарювання на основі поєднання державного регулювання і ринкових механізмів; створення керуючих компаній (керуюча компанія як віртуальне підприємство може консолідувати діяльність різних підприємств, фінансувати проекти, залучати фінансові ресурси населення та інше); сприяння зовнішньоекономічній діяльності підприємств регіону; підтримку інноваційного підприємництва в рамках структурної перебудови промисловості; розвиток системи заходів щодо залучення інвестиційних ресурсів у регіони тощо.

Доведено, що протидія негативним для української промисловості процесам і збереження її конкурентоспроможності може бути успішною тільки при стратегічному плануванні економічної концентрації і створенні національних корпорацій, що відповідали б світовим стандартам і, отже, могли б протистояти агресивній політиці транснаціональних корпорацій на регіональному ринку.

Доведено, що сьогодні вітчизняна промислово-інноваційна політика здійснюється державою і корпораціями. Така політика має стратегічний характер, якщо враховує основні тенденції розвитку глобалізованої світової економіки, спирається на показники інноваційного типу, здатні відбивати ключові взаємозв'язки в економіці. Радикальні системні реформи, що розпочалися в 1990-і роки, здійснені переважно інституціонально-правовими й організаційними методами, практично вивели державу зі сфери управління промисловістю. Здійснювані державою заходи щодо регулювання економіки спрямовані не стільки на підтримку перспективної конкурентоспроможної вітчизняної промисловості, скільки на «пожежне» реагування на поточні загрози вітчизняної промисловості на світовому ринку. Не спостерігається істотних розходжень у заходах державного регулювання паливно-сировинними галузями і галузями обробної промисловості, що виробляють продукцію з високою часткою доданої вартості. Саме в галузях обробної промисловості, їх високотехнологічних і наукомістких виробництвах проявляється світовий технологічний прогрес, що реалізується шляхом впровадження технологічних інновацій. На регіональному рівні промисловість розглядається як окремий суб'єкт тієї чи іншої галузі, не враховуючи потенційні можливості її впливу на соціально-економічний розвиток відповідної території та забезпечення якості життя населення. Отже, актуалізується необхідність розробки сучасної державної регіональної промислово-інноваційної політики, адекватної викликам сьогодення. Промислова політика не може проводитися у відриві від регіональної політики. Для успішної реалізації такої перспективи необхідно застосовувати системний механізм взаємодії органів регіональної влади з корпоративним сектором економіки, який включав би інституційні, організаційні, фінансово-економічні та соціально-економічні важелі, спрямовані на забезпечення стимулюючого середовища розвитку всіх етапів інноваційного процесу як на регіональному, так і на мікрорівнях. Розробка такого механізму повинна ґрунтуватись на методологічних підходах, які визнаються науковою думкою та перевірені практикою. Це ж саме стосується і регіональної промислової політики, яку також потрібно активізувати в напрямі впорядкування правил взаємодії влади і великих компаній, блокування тенденцій деіндустріалізації і подолання процесу поглиблення диспропорцій між сировинними та наукомісткими секторами. У роботі запропонована модель реалізації промислової політики органами центральної влади та місцевого самоврядування, визначені взаємозв'язки між ними.

Запропонована побудова промислового кластера на базі чотирьох підприємств пріоритетної галузі Миколаївської області - машинобудування. Перспективи розвитку даного кластера обумовлені територіальним розташуванням даних підприємств у межах однієї області, наявністю спільних проблем галузі, труднощів кожного окремого підприємства, орієнтацією на потреби одного ринку, наявністю в області численних підприємств і установ, які відіграють важливу роль у створенні кластера: університети, дослідницькі установи, що здійснюють підготовку кадрів, відповідають за інформаційне, дослідницьке та технічне забезпечення.

Вхідні параметри потоку:

· і - інноваційна складова;

· Т_вх - товарна (матеріальна) складова на вході;

· Інв - інвестиційна складова;

· К_вх - кадрова складова на вході.

Складові вихідного потоку:

· К_вих - кадрова складова на виході - це отримані на виході наступні показники:

1) кількість зайнятих в НДДКР працівників, з них: докторів наук, кандидатів наук;

2) витрати на виконання наукових робіт;

3) підготовка наукових кадрів: чисельність аспірантів та докторантів;

4) кількість винахідників, авторів промислових зразків.

· Пп - патентний продукт. Цю складову визначатимуть такі показники:

1) кількість отриманих охоронних документів у патентному відомстві;

2) кількість власних винаходів, корисних моделей та промислових зразків;

3) кількість придбаних об'єктів інтелектуальної власності;

4) обсяг фінансування інноваційної діяльності;

5) впровадження нових технологічних процесів.

· Т_вих - товарна складова на виході - це промислова продукція діючих в кластері підприємств, визначена наступними показниками:

1) обсяг реалізованої промислової продукції;

2) вартість давальницької сировини;

3) оновлення, ліквідація та ступінь зносу промислових основних засобів;

4) витрати на охорону та раціональне використання природних ресурсів. За відповідних параметрів потоку окреме підприємство, як і цілий кластер можна вважати «чорною скринькою», яка перетворює параметри вхідного потоку на вихідні:

.(1)

З математичної точки зору перетворення (1) можна подати у вигляді векторно-матричного перетворення вхідного вектора на вихідний за допомогою матриці А:

(2)

Здійснено прогнозування синергетичної дії кластерів у рамках синергетичних моделей, зокрема, обґрунтовано, що випадок лінійної взаємодії відповідає ситуації, коли матриця кластеру являє собою просту алгебраїчну суму матриць складових елементів. Окремий випадок становить «мультиплікативний» економічний ефект, за якого результуюча матриця становить собою «зважену» суму початкових матриць з ваговими коефіцієнтами, що не обов'язково дорівнюють одиниці. За їх відмінностями від одиниці розрізняють позитивний та негативний економічні ефекти. Нелінійність взаємодії складових системи, закладена принципами синергетики, проявляється появою у виразах для матричних коефіцієнтів кластера перехресних добутків матричних коефіцієнтів складових системи. В такому разі є достатньо складним матричний математичний вираз, оскільки визначальними стають не самі матриці, а окремі їх елементи. Так, наприклад, для коефіцієнта А₁₁ можна записати:

(3)

де - деякий коефіцієнт впливу на кластерний елемент А₁₁ парної нелінійної взаємодії інноваційних кадрових впливів першого та другого підприємств (вираженої у парному добутку відповідних матричних елементів);

- коефіцієнти, що відповідатимуть за потрійні впливи підприємств одне на інше.

Розроблена модель адаптована до реальних умов економічної діяльності господарюючих суб'єктів, а здійснені конкретні розрахунки, зокрема, показали, що об'єднання двох підприємств може мати синергетичний ефект на рівні 9-28%. При об'єднанні у кластер чотирьох підприємств можна очікувати синергетичний ефект на рівні 15-50%. Позитивними моментами політики формування промислово-інноваційних кластерів повинно стати:

1) конкурентоспроможність промислового сектору на основі цілеспрямованого об'єднання технологічно і коопераційно ув'язаних промислових суб'єктів;

2) саме кластер є не тільки найбільш стійким до економічних потрясінь, але й здатним потягнути за собою менш рентабельні галузі, зменшити питомі затрати в цілому по економіці, визначити конкурентоспроможність і перспективи розвитку регіону, завдяки переорієнтації промисловості на виробництво наукомісткої високотехнологічної продукції;

3) створення таких об'єднань може виявитися дієвим фактором розв'язання цілої низки задач в інтересах економіки України, таких як: захист внутрішнього ринку вітчизняної продукції; консолідація фінансових ресурсів підприємств з метою інвестування в проекти розвитку власної сировинної бази та відродження внутрішнього ринку багатьох видів продукції за рахунок підтримки споживаючих галузей - авіакосмічного комплексу, автомобілебудування і суднобудування, виробництва сучасних будівельних матеріалів тощо; стабілізація соціального становища в регіонах економічної присутності кластеру завдяки створенню нових робочих місць і збільшенню оподатковуваної бази за рахунок завантаження наявних і розгортання нових виробництв; поліпшення ситуації в «суміжних» з машинобудівною промисловістю галузях - енергетиці, транспорті, будівництві тощо; підвищення інвестиційної привабливості підприємств машинобудівного комплексу, що входять в інтегровані структури, в результаті зростання їхньої капіталізації.

ВИСНОВКИ

Одержані результати в сукупності вирішують науково-практичне завдання формування та реалізації ефективного механізму державної регіональної промислово-інноваційної політики на основі оцінки промислового та інноваційного потенціалу регіонів, що має на меті підвищення структурної ефективності промислового комплексу окремих регіонів та реалізації інноваційної моделі розвитку промисловості. Проведене дослідження дозволяє зробити такі загальні висновки і рекомендації:

1. Аналіз та узагальнення існуючих підходів науковців та практиків до проблем розвитку промислового комплексу реального сектора економіки, дозволив визначити основні особливості цього процесу та здійснити порівняльну характеристику концептуальних підходів до формування державної промислової політики з врахуванням регіональних аспектів та інноваційних чинників економічного зростання. Доведено, що інноваційне спрямування світового розвитку, яке стає переважаючим у підходах до формування національної економіки, все більше впливає на визначення промислової політики держави. З цих позицій, запропоновано розглядати і реалізовувати саме промислово-інноваційну політику.

2. Визначено основні завдання державної регіональної промислово-інноваційної політики: стимулювання створення інноваційно-орієнтованої структури промисловості, які б відповідали вимогам НТП; вирівнювання соціально-економічних показників розвитку регіонів; підвищення конкурентоспроможності української промислової продукції на внутрішніх і зовнішніх ринках; диверсифікованість промисловості у напрямі випереджального розвитку тих її видів діяльності, які випускають продукцію з більш високою часткою доданої вартості; прискорена технологічна модернізація промисловості; пріоритетний розвиток виокотехнологічних і наукомістких галузей, значне збільшення частки інноваційної продукції в загальному обсязі промислового виробництва; нарощування темпів імпортозаміщення; створення сприятливих умов для розвитку приватного підприємництва в сфері матеріального виробництва; ефективна зовнішньоекономічна політика, яка враховує приєднання України до СОТ, співробітництво з Євросоюзом. Обґрунтовано, що промислова політика на сучасному етапі розвитку суспільства носить не галузевий, а регіональний характер.

3. У теоретико-методологічному плані розроблено визначення термінів “державна промислово-інноваційна політика” - взаємопов'язана діяльність держави та недержавних інститутів, яка включає організацію та координацію галузей, що мають вирішальний вплив на соціально-економічний розвиток; підприємств, що належать до різних форм власності, діяльність яких потребує регулюючого державного впливу та спрямована на реалізацію завдань держави щодо удосконалення існуючої структури промисловості, забезпечення прискорення її інноваційного розвитку, підтримки інтересів національного товаровиробника і підвищення конкурентоспроможності промислової продукції до світового рівня; “державна регіональна промислово-інноваційна політика” - комплекс заходів з боку державних та регіональних органів влади, спрямованих на досягнення цілей державної стратегії розвитку промисловості шляхом використання інноваційного потенціалу регіону. Вона являє собою систему цілей і задач, визнаних і підтриманих державою на регіональному рівні, закріплених законодавчо й орієнтованих на розвиток і державну підтримку промислового виробництва, особливо на базі наукомістких технологій та заходів, що забезпечують інноваційні процеси в сферах промисловості регіону, ефективність яких визначається рівнем інноваційно-технологічного розвитку.

4. Встановлено, що відмінною рисою розвитку промислового комплексу постіндустріального суспільства стало суттєве збільшення частки наукомістких виробництв з виготовлення інноваційних видів продукції. Науково-технічна революція посилила спеціалізацію країн не тільки за випуском готової продукції, але й за виробництвом її компонентів. Доведено, що промисловість продовжує серйозно впливати не тільки на економіку, але й на всі інші сфери суспільного розвитку країн світу. В свою чергу, під впливом досягнень науково-технічного прогресу серйозні зміни відбуваються як в галузевій структурі, так і територіальній організації світової промисловості. До найважливіших тенденцій в зміні структури промислового виробництва слід віднести, з одного боку, підвищення значення галузей, які базуються на досягненнях науково-технологічного прогресу, з другого - відставання у темпах розвитку низки старих галузей. При цьому, деякі з галузей промисловості взагалі поступово відходять, а інші - тільки формуються - це біоіндустрія, виробництво лазерної техніки, мікробіологічних препаратів та ін. Формування промислово-інноваційних пріоритетів в регіоні дозволяє у найкоротші терміни та з високою ефективністю використовувати інтелектуальний та науково-технічний потенціал регіону як факторів досягнення поточних і перспективних цілей держави. Тому в управлінні інноваційними процесами на регіональному рівні пріоритетну підтримку повинні мати промислові підприємства, що мають власну базу для проведення дослідно-експериментальних та науково-технічних досліджень.

5. Здійснений аналіз регіонів за узагальнюючим індикатором рівня економічного розвитку - показником обсягу виробництва валової доданої вартості на одну особу, підтверджує факт поглиблення диференціації територіального розвитку України. Встановлена тенденція зростання обсягів промислової продукції після 2000 р. практично в усіх регіонах країни, в той же час вказує на існування значної асиметрії серед регіонів країни щодо залучення інвестицій в основний капітал. До основних характеристик існуючої структури промисловості України слід віднести: деформації у сфері виробництва між галузями паливо-енергетичної, сировинно-напівфабрикатної спрямованості та виробництвом наукомісткої продукції; переважно галузеву спеціалізацію; високий ступінь залежності національної промисловості від імпорту енергоносіїв, продукції машинобудування від ринків збуту, експорту металургійного виробництва, сировини; низький технологічний рівень виробництва; високий ступінь зношеності основних фондів у всіх галузях промисловості.

6. На підставі застосування багатофакторного аналізу здійснено оцінку рівня інноваційного потенціалу кожного регіону України, а на основі рейтингових оцінок встановлено високий рівень інноваційного потенціалу м. Києва, Харківської та Донецької області. Частка інноваційно-активних промислових підприємств значно варіювала за видами промислової діяльності; значно меншою, ніж у середньому по Україні, є частка інноваційно-активних підприємств у легкій промисловості, виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води, добувній промисловості. Основним джерелом інновацій у промисловості залишаються власні кошти підприємств. Майже половина (45,5%) усіх інноваційно-активних промислових підприємств України розташовано у м. Києві та Київській області, Харківській та Донецькій областях. Встановлена динаміка технологічних зрушень у структурі промислового комплексу регіонів показала, що, лідерами виступають ті ж самі регіони за рахунок тісного взаємозв'язку промисловості з науково-технічною сферою, що, в кінцевому підсумку робить їх найбільш інвестиційно-привабливими та конкурентоспроможними.

7. Промислові підприємства не можуть самостійно без підтримки держави вирішувати проблеми функціонування та розвитку, поліпшувати свою конкурентоспроможність. З цих позицій розроблено схему застосування системи прийомів та методів державного регулювання, яке повинно здійснюватись різними організаційними структурами, що в сукупності сприяли б реалізації державної регіональної промислово-інноваційної політики. Запропоновано організаційно-економічний механізм формування та реалізації стратегії державної регіональної промислово-інноваційної політики, який передбачає врахування ролі місцевих органів влади, пріоритетні напрями промислово-інноваційного розвитку для даного регіону та форму організації промислового виробництва регіонального рівня (в даному випадку - кластер). Визначені взаємозв'язки промислово-інноваційної політики в системі державної регіональної політики, які сприяють подальшому підвищенню ефективного використання промислово-інноваційного потенціалу регіонів та держави в цілому.

8. Обґрунтовано положення щодо застосовування системного механізму взаємодії регіональних органів влади та місцевого самоврядування з корпоративним сектором економіки (особливо з наукомісткою його складовою), який включав би інституційні, організаційні, фінансово-економічні та соціально-економічні важелі, спрямовані на забезпечення стимулюючого середовища розвитку всіх етапів інноваційного процесу як на регіональному, так і на мікрорівнях. Розробка такого механізму повинна ґрунтуватись на методологічних підходах, які визнаються науковою думкою та перевірені практикою. Це ж саме стосується і регіональної промислової політики, яку також потрібно активізувати в напрямі впорядкування правил взаємодії влади і великих компаній, блокування тенденцій деіндустріалізації і подолання процесу поглиблення диспропорцій між сировинними та наукомісткими секторами. Запропоновано концептуальну модель реалізації промислової політики центральними органами та місцевого самоврядування, визначено взаємозв'язки між ними.

9. Запропоновано кластерний механізм реалізації державної регіональної промислово-інноваційної політики та обґрунтовано, що мотивацією приєднання промислового підприємства до кластеру можуть бути: 1) досягнення критичної маси капіталу для проникнення на ринок, 2) отримання ефекту масштабу, 3) нейтралізація конкурента, 4) доступ до збутової мережі або сегментів споживачів. Найбільш суттєвим при такій організаційній формі є досягнення позитивної синергії, тобто стратегічних переваг, які виникають при об'єднанні великої кількості організацій в рамках єдиної структури. Здійснено прогнозування синергетичної дії кластерів у рамках розробленої синергетичної моделі, яка адаптована до реальних умов економічної діяльності господарюючих суб'єктів, а здійснені конкретні розрахунки, зокрема, показали, що об'єднання двох підприємств може мати синергетичний ефект на рівні 9-28%; при об'єднанні у кластер чотирьох підприємств можна очікувати синергетичний ефект на рівні 15-50%.