Размещено на http://www.allbest.ru/

класичний приватний університет

Спеціальність 25.00.02 - Механізми державного управління

УДК 352.621.791

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

формування та реалізація державної інноваційної політики: галузевий аспект

Ворона Дмитро Миколайович

Запоріжжя 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор Дорофієнко Вячеслав Володимирович, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк), завідувач кафедри менеджменту у невиробничій сфері.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, Гончаров Валентин Миколайович, Луганський національний аграрний університет,

завідувач кафедри економіки праці та соціально-трудових відносин в АПК;

кандидат наук з державного управління, Захаров Сергій Євгенович, Донбаська національна академія будівництва та архітектури, доцент кафедри «Менеджмент організацій»

Захист відбудеться “31” жовтня 2008 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.03 у Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 125.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розісланий “26” вересня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради З.О.Надюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

інноваційний державний політика

Актуальність дослідження. Побудова сучасної конкурентоспроможної економіки на основі інноваційної та інвестиційної діяльності, заохочення спрямування фінансових, технологічних та організаційних ресурсів на інноваційні цілі визнані головними стратегічними орієнтирами в програмі діяльності Кабінету Міністрів України.

До поки на шляху запровадження національної інноваційної моделі накопичилося чимало перепон. Це, зокрема, недосконала нормативно-правова база, недостатній рівень фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності, неефективне використання наявних фінансових ресурсів для реалізації державної інноваційної політики, невідповідність корпоративної структури вимогам інноваційного розвитку, повільне формування ринку інноваційної продукції.

Крім того, в системі нових економічних відносин зростає важливість природноресурсного чинника. Мова йде про екологічно збалансований інноваційний розвиток суспільства, а саме розвиток економіки, гармонізований в межі екологічних можливостей планети. Так, фундаментальні зміни у моделях суспільного виробництва та споживання не можна відокремити від досягнення глобального інноваційного розвитку.

Існуюча довготривала система нераціонального природокористування загрожує вимиранням та біологічно-генетичною деградацією народу. Така екологічна ситуація зумовлює необхідність реалізації національної екологічної політики з метою зміцнення екологічної безпеки держави. Вирішення цих проблем потребує нових рішень і дієвих кроків, спрямованих на формування екологічно безпечного довкілля. Спільні рішення і скоординована політика у системі соціо-еколого-економічних зв'язків є гарантією формування засад інноваційного розвитку України і світу в цілому.

У зв'язку з перебудовою державної політики на засади інноваційного розвитку, проведенням широкомасштабної приватизації об'єктів природи важливим став перегляд існуючої стратегії інноваційного розвитку в контексті формування Національної інноваційної системи (НІС).

Методологічними і методичними аспектами вказаних проблем займаються такі вітчизняні вчені: В. Александрова, Ю. Бажал, І. Булкін, В. Геєць, М. Долішний, І. Єгоров, О. Кузьмін, Б. Маліцький, Л. Мусіна, С. Пірожков, В. Соловйов, А. Сухоруков, В. Чирков, Г. Шестопалов, Ю. Шкворець та інші. Серед світової наукової спільноти значний внесок в дослідження означених проблем внесли такі автори як: С. Коул, Р. Нельсон, П. Самуельсон, Дж. Стигліц, Й. Шумпетер, Е. Янч.

Вагомий внесок у розробку окремих аспектів теорії державного регулювання інноваційної економіки зробили С.Біла, В.Братишко, В.Гончаров, А.Гош, А.Дєгтяр, В.Дорофієнко, О.Іваницька, А.Мерзляк, І.Михасюк, О.Мордвінов, В.Огаренко, Б.Пасхавер, А.Покритан, М.Чумаченко.

Реалізація державної інноваційної політики вимагає наявності відпрацьованої комплексної, взаємопов'язаної в усіх елементах системи регулювання розвитку науково-технічного потенціалу держави та повного узгодження її механізмів з основними засадами державної економічної політики і визначеними пріоритетами наукового та інноваційного поступу. Все це і зумовило актуальність дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. За участю здобувача були виконані дослідження з 2004 року за темою 99.06.01 „Науково-методологічні засади державного управління інноваційними процесами” (номер держреєстрації 0104U009990). У рамках цієї теми автором досліджувалися теоретичні засади формування та реалізації державної інноваційної політики, обґрунтовувалися напрямки державної підтримки інноваційного розвитку економіки України. Запропоновано нові підходи щодо організації інноваційних взаємодій на різних рівнях управління на основі критерію екологічності.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретичних засад і практичних рекомендацій щодо удосконалення державної інноваційної політики в Україні з урахуванням галузевого аспекту.

Для досягнення мети дослідження було поставлено такі завдання:

- визначити потребу в об'єктивних змінах цілей формування та механізмів реалізації державної інноваційної політики на сучасному етапі розвитку України;

- охарактеризувати проблеми інноваційного розвитку країни, складові механізмів реалізації державної інноваційної політики, орієнтованих на розробку системи визначення пріоритетів та принципів щодо її удосконалення;

- проаналізувати методичні засади формування, використання та інтерпретації кола показників, що визначають стан та якість науково-технічної та інноваційної сфери в контексті зарубіжного досвіду;

- дослідити стан науково-технічної та інноваційної діяльності галузі та окремого регіону в контексті світових тенденцій розвитку інноваційної сфери;

- обґрунтувати трансформацію функцій державної інноваційної політики в сучасних умовах, а також трансформацію її основних методів в контексті формування НІС і запропонувати загальну класифікацію відповідних політичних інструментів;

- запропонувати нові підходи щодо організації інноваційних взаємодій на основі критерію екологічності;

- визначити концептуальні підходи щодо відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про надра.

Об'єктом дослідження є державна інноваційна політика.

Предметом дослідження є шляхи удосконалення державної інноваційної політики в Україні з урахуванням еколого-галузевого аспекту.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що застосування критерію екологічності в організації інноваційних взаємовідносин на різних рівнях управління (держава-галузь-регіон-підприємства) сприятиме ефективності державних заходів щодо реалізації державної інноваційної політики та набуттю Україною паритетної позиції на світогосподарських ринках.

Методи дослідження. Методологія роботи базується на загальнотеоретичному осмисленні й окресленні об'єктивних закономірностей застосування основних, загальних та допоміжних функцій державного управління розвитком інноваційної діяльності в Україні. В процесі дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи серед яких, абстрактно-логічний, історичний, індукції та дедукції, системний. Абстрактно-логічний метод застосовувався при визначенні структури роботи та схеми побудови дослідження, найбільш суттєвих понять, класифікацій. За допомогою методу дедукції було виокремлено складові механізму реалізації державної інноваційної політики, з'ясована їх сутність. Метод індукції застосовувався при висуванні і перевірці наукової гіпотези, узагальненні практики застосування загальних та спеціальних методів державного регулювання інноваційної діяльності. Системний підхід дав змогу розглянути шляхи вдосконалення державної інноваційної політики в Україні, в галузі охорони навколишнього природного середовища та регіонів. Визначені трансформації основних функцій державної інноваційної політики.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативно-правові акти з питань інноваційної діяльності, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища, спеціальна література з питань інноваційної діяльності, законодавчі та нормативні акти України, які регламентують інноваційну діяльність в Україні, періодичної преси, матеріали міжнародних і українських наукових конференцій та результати особистих досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні теоретичних засад і практичних рекомендацій щодо удосконалення державної інноваційної політики в Україні в контексті еколого-галузевого аспекту.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в наступному:

вперше:

- запропоновано перевести критерій екологічності на рівень одного з центральних системоутворюючих факторів проведення державної інноваційної політики, який повинен стати наскрізним критерієм при оцінці інноваційних та інвестиційних проектів, який повинен бути вбудований в проблемно-орієнтовану модель формування національної інноваційної системи в Україні і який передбачає перехід від відомчого рівня управління наукою та інноваціями до міжвідомчої координації науково-технічного розвитку, проведення серйозної інституційної перебудови державного управління наукою та інноваціями на національному рівні;

удосконалено:

- концептуальні підходи щодо визначення розмірів відшкодування збитків заподіяних державі внаслідок порушень законодавства про надра в частині встановлення факту порушення природоохоронного законодавства та обсягів виведених із користування корисних копалин або ділянок надр та визначення базових ставок збитків в частках мінімальної заробітної плати громадян;

- коло показників, що визначають стан та якість інноваційної сфери в галузі охорони навколишнього природного середовища, основними вимірниками яких є витрати на дослідження та розробки, індекси публікацій та посилань (цитувань) у наукових виданнях, а також кількість патентів;

- функції державної інноваційної політики такі, як інтеграційна, ресурсна, регулятивно-консолідуюча, територіальна, а також основні інструменти її реалізації в контексті зарубіжного досвіду, що дало змогу запропонувати їх загальну класифікацію;

набуло подальшого розвитку:

- формування потреб в об'єктивних змінах цілей формування та механізмів реалізації державної інноваційної політики на сучасному етапі розвитку України, які сприятимуть прогресивним структурно-технологічним змінам, зокрема, впровадженню передового технологічного укладу, досягненню конкурентоспроможності продуктів національної науково-технологічної та виробничої сфери, довгостроковому та стійкому соціально-економічному розвитку;

- структуризація цілей державної інноваційної політики в залежності від мети поєднання різнопланових інтересів об'єктів інноваційної політики, спрямованості інтересів держави й окремих учасників циклу (наука-виробництво), визначення принципових напрямків інноваційного розвитку у формі законодавчо окресленого кола державних науково-технічних пріоритетів та залежності від таких факторів, як політична спрямованість, соціально-економічні інтереси держави, конкурентноздатність її виробничого та науково-технологічного потенціалу, наявність наукових розробок та виробничих потужностей, що відповідають світовому рівню;

- програма інноваційного розвитку регіону в якій визначено цілі, завдання, пріоритети, загрози і проблеми, дії місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на реалізацію визначених завдань.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у розробці автором методичних рекомендацій щодо визначення базової ставки збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про використання та охорону надр, в частках мінімальної заробітної плати громадян, визначення переліку родовищ підземних вод за категоріями, а також заходів та основних завдань системи моніторингу довкілля Донецького регіону.

Розроблені автором пропозиції можуть бути використані регіональними органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища для здійснення моніторингу довкілля (довідка Міністерства охорони навколишнього природного середовища № 18/05-08 від 19.05.2008 р.).

Практичне значення отриманих результатів полягає також у розробці основних положень охорони навколишнього природного середовища регіонів України при формуванні програм соціально-економічного розвитку регіонів (довідка Головного управління економіки Донецької обласної державної адміністрації № 116-4/08 від 20.05.2008 р.).

Теоретичні результати дослідження використовуються у навчальному процесі під час викладання дисципліни «Екологічний менеджмент» у Донецькому державному університеті управління (довідка № 29/05-08 від 20.05.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, результати, висновки і рекомендації дослідження є результатом самостійно проведених досліджень автора щодо шляхів удосконалення державної інноваційної політики України і, зокрема, в галузі охорони навколишнього природного середовища. З наукових праць, що опубліковані у співавторстві, в дисертації використані лише ті положення, які належать особисто дисертанту. Зміст конкретного особистого внеску автора зазначено у списку опублікованих праць за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися й були обговорені на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми муніципального управління» (м. Київ, 2007 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Европейская наука ХХІ века - 2007» (м. Дніпропетровськ, 2007 р.), V Всеукраїнській науково-практичній конференції „Роль менеджмент-освіти в контексті розвитку механізмів державного регулювання соціально-економічних процесів” (м. Слов'янськ, 2008 р.), IV Міжнародній науково-практичній конференції «Современные научные достижения - 2008» (м. Дніпропетровськ, 2008 р.).

Публікації. По темі дисертаційного дослідження автором опубліковано 10 робіт (6 - у фахових виданнях), з них: 6 - у збірниках наукових праць і 4 публікації у матеріалах наукових конференцій. Загальний обсяг 2,7 д.а.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків по кожному розділу, загальних висновків, що викладені на 190 сторінках. Матеріали мають 4 рисунки та 10 таблиць, які розташовані на 11 стор. Список використаних літературних джерел складається з 201 найменування, які наведено на 19 стор., 3 додатків на 7 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її науково-теоретичну і практичну значущість, охарактеризовано ступінь розробленості наукової теми, сформовано основні положення, які виносяться дисертантом на захист, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами й темами, розкрито елементи наукової новизни та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації та опублікування.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні та методичні засади державної інноваційної політики» - розглянуто теоретичні засади формування та реалізації державної інноваційної політики, інноваційне системотворення як головний фактор удосконалення державної інноваційної політики, а також принципи формування та еволюції науково-інноваційної системи.

В дисертаційному дослідженні обґрунтовано нагальну потребу теоретичного висвітлення природи державної інноваційної політики як особливої сфери владних відносин у загальній діяльності держави, визнання особливостей та специфічних рис науково-технічної сфери за для опрацювання гнучкіших та більш релевантних її природі дій держави. Це сприятиме прогресивним структурно-технологічним змінам, зокрема впровадженню передового технологічного укладу, досягненню конкурентоспроможності продуктів національної науково-технологічної та виробничої сфери, довгостроковому та стійкому соціально-економічному розвитку.

Визначено, що стратегічною метою державної інноваційної політики також можна вважати перетворення національного науково-технічного комплексу у дієвий загальнонаціональний ресурс, динамічну, самоврядну, багатоукладну систему виробництва науково-технологічних знань і продуктів, яка визнається пріоритетною державою, суспільством та приватним капіталом, що гарантує оптимальне сполучення масштабних фундаментальних досліджень з конкурентноздатними інноваційними розробками.

Доведено, що незважаючи на національні особливості, в основу механізмів формування та реалізації інноваційної політики покладено гнучкий економіко-правовий механізм, орієнтований на формування різноманітних організаційних форм та структур організації інноваційної діяльності.

Визначено потребу в об'єктивних змінах цілей формування та механізмів реалізації державної інноваційної політики на сучасному етапі розвитку України. Зокрема, пропонується визначити основною метою державної інноваційної політики - формування інноваційної стратегії та інноваційних структур адекватних вимогам ринкової економіки. В свою чергу для цього необхідна розробка спеціальних схем управління інноваційним процесом, відповідних до умов перехідної економіки, що забезпечували б ефективну взаємодію між приватизованими промисловими підприємствами та державними науковими установами. Необхідною умовою такої ефективної взаємодії є наявність розвиненої інноваційної інфраструктури.

Визначено, що пріоритетні напрями розвитку науки і техніки реалізуються через систему національних, державних, галузевих, регіональних науково-технічних, соціально-економічних та інших програм довгострокового фундаментального характеру за прямої і непрямої державної підтримки збереження і розвитку інфраструктури науково-технологічної сфери, створення умов та сучасного інформаційного забезпечення праці науковців та розробників новітніх технологій. В Україні використання механізмів програмно-цільового регулювання розвитку національного науково-технічного потенціалу є основним інструментом реалізації державної інноваційної політики.

Визначено, що основними принципами формування інноваційної політики на перспективу мають стати: вдосконалення інституціональних та законодавчих передумов для позитивних зрушень в інноваційній сфері; державна підтримка та стимулювання інвесторів, які вкладають кошти в наукоємне, високотехнологічне виробництво; формування податкової системи, орієнтованої на активізацію інноваційної діяльності виробничих структур незалежно від форм власності; забезпечення гарантій прямих державних інвестицій для розробки та реалізації крупномасштабних довгострокових інноваційних проектів; розбудову організаційно-економічних та правових засад спільного фінансування інноваційних проектів державними, приватними та закордонними інвесторами.

Досліджено методологічні проблеми виміру та кола показників стану науково-технологічного потенціалу. Одним з основних вимірників, які застосовуються у міжнародних порівняннях, є витрати на дослідження та розробки, а також індекси публікацій та посилань (цитувань) у наукових виданнях та кількість патентів. Досить перспективним є підхід до оцінки результатів наукової діяльності окремої структури як до визначення ефективності самої організаційної системи. При цьому ефективність наукової групи розглядається як ефективність організації, її здатність працювати і досягати результатів, які відповідають поставленим цілям та нормативам суспільних цінностей.

У другому розділі - «Аналіз проблем науково-технологічного та інноваційного розвитку в Україні в контексті зарубіжного досвіду» - проаналізовано світові тенденції інноваційного розвитку, стан науково-технічної та інноваційної діяльності в регіоні, а також посилення ролі регіонального управління інноваційними структурами в галузі охорони навколишнього природного середовища.

В дисертаційній роботі визначено, що стратегія науково-технологічної та інноваційної активності суспільства більшості країн світу ґрунтується на двох складових: це державна фінансова підтримка конкретних науково-технічних програм і проектів, спрямована на виробництво нової конкурентноздатної продукції та, що не менш важливо, створення законодавчих і нормативних умов для активізації ділової та наукової діяльності у наукомісткій виробничій сфері. При цьому практично всім країнам притаманне поєднання адміністративних та матеріально-фінансових важелів. Незалежно від рівня впливу держави, в процесі регулювання науково-технологічних та інноваційних процесів на національному та міждержавному економічному просторах використовуються практично загальні для всіх країн важелі: прямого (адміністративного і цільового) та опосередкованого (податкового, митного, інформаційного, амортизаційного) впливу.

Досвід промислово розвинених країн світу свідчить про поширеність використання механізмів широкомасштабних програм державної підтримки науково-технічної діяльності та впровадження нововведень. У більшості провідних країн половина всіх витрат на підтримку науково-технічної діяльності та впровадження інновацій покривається державою при дотриманні певних політичних, економічних і науково-технічних пріоритетів. Ці витрати здійснюються у двох основних формах: шляхом прямого фінансування проектів і у формі заохочення розробок приватних і державних підприємств створенням пільгових умов для тих із них, які розширюють науково-дослідницьку діяльність, впроваджують прогресивну техніку і технологію. Співвідношення між формами стимулювання постійно змінюється залежно від цілей і завдань держави.

В деяких країнах для стимулювання інвестицій та створення нових технологій використовувалась політика низьких відсоткових ставок. Як правило, позитивні реальні ставки відсотку сприяють залученню інвестицій, у той час як негативні ставки спонукають власника капіталу, скоріше, витратити його, ніж збільшувати збереження. Політика низьких відсоткових ставок застосовувалась в країні для прискорення економічного росту та проведення індустріалізації. Така політика разом з кредитуванням державними фінансовими інститутами пріоритетних сфер розвитку забезпечила концентрацію та ефективне використання фінансових ресурсів.

Визначено спільні риси податкової політики розвинених країн в сфері інвестиційної та інноваційної діяльності такі, як: система пільг пов'язується з єдиним податком на прибуток корпорацій; пільги диференціюються за галузями, типами устаткування, видами діяльності та іншими нормами національного законодавства. Окрім того, в залежності від національних пріоритетів, такі пільги мають гнучкий характер за часом дії та метою використання; всі податкові пільги мають чітко визначений цільовий характер, право на їх одержання наступає автоматично після здійснення відповідних витрат; всі країни мають систему офіційного статистичного обліку та аналізу ефективності використання податкових пільг.

Ефективною формою фінансового забезпечення початкових стадій науково-технічних розробок та інноваційної діяльності є малі інноваційні фірми. Високий ступінь ризику їх діяльності та потенційно високий рівень прибутковості в разі успіху сприяє залученню у цю сферу науково-технічної діяльності через механізми венчурних фондів, коштів юридичних та фізичних осіб.

В результаті аналізу діяльності Міністерства охорони навколишнього природного середовища визначено, що на сьогодні невідпрацьовано механізм щодо розмежування земель, права державної і комунальної власності; незавершена робота щодо формування нормативно-правової бази у галузі земельних відносин та супроводу законопроектів у Верховній Раді України; незавершена робота щодо документального посвідчення права власності та права користування земельними ділянками; не розроблено та незатверджено Державну та відповідні регіональні програми моніторингу довкілля з чітким розподілом сфер впливу, узгодженням створів та точок відбору проб, визначеним порядком обміну даними між суб'єктами моніторингу.

Визначено, що з метою подальшого розвитку екологічного управління та забезпечення екологічної безпеки на території Донецької області для підвищення ефективності діючого організаційно-економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування необхідно вирішення ряду наступних законодавчих, нормативно-методичних та організаційних питань таких як: активізація взаємодії органів місцевого самоврядування, статистики, податкових служб і Регіональних держекоінспекцій з питань формування і розширення переліків платників зборів до Фондів охорони навколишнього природного середовища (ОНПС) (щоквартально); спрямовування коштів підприємств-забруднювачів у відповідні фонди ОНПС за містом забруднення, а не за містом його реєстрації; обов'язкове звернення підприємств до територіальних органів Мінприроди України і постановки їх на державний облік на стадії їх реєстрації; поновлення застарілої (1995 року випуску) Методики розрахунку збитків за аварійні забруднення атмосфери, водних і земельних ресурсів; розробка і впровадження механізму примусового стягнення з підприємств недоїмки зі збору за забруднення навколишнього природного середовища до фондів ОНПС.

Формування регіональних інноваційних структур повинно відбуватися в рамках програм інноваційного розвитку території та узгоджуватись з пріоритетами регіонального розвитку, інструментом реалізації яких вони виступають.

Вибору типів регіональних інноваційних структур повинна передувати оцінка інноваційного потенціалу території, на основі якої визначаються сфери діяльності, в яких присутні всі необхідні передумови для створення структур інноваційного бізнесу, які в свою чергу, визначають особливості управління регіональними інноваційними структурами (табл. 1). Оцінку інноваційного потенціалу пропонується проводити за трьома складовими: кількісною і якісною складовою, та складовою опосередкованого впливу на розвиток інноваційного потенціалу.

Механізм управління та функціонування регіональних інноваційних структур передбачає кооперацію наукової та виробничої сфери, освіти та регіональних органів влади, представлених регіональним центром наукового та інноваційного розвитку. Таким чином, створені інноваційні структури виступатимуть одним з інструментів реалізації інноваційної стратегії території та формування інфраструктури інноваційного підприємництва загалом.

Таблиця 1. Особливості управління регіональними інноваційними структурами

Складова управління інноваційними структурами	Характеристика складової управління інноваційними структурами
Ініціатива створення	Регіональні органи влади, громадськість регіону.
Особливість створення	За територіальним принципом.
Мета створення та функціонування	Реалізація пріоритетів регіонального розвитку на інноваційній основі шляхом підвищення рівня економічного та соціального розвитку території, активізація всіх сфер діяльності регіону.
Напрямки вирішуваних питань	Питання регіонального економічного та соціального розвитку на інноваційній основі.
Управління, координування та контроль за діяльністю	Регіональний центр інноваційного розвитку.
Спектр виконуваних проектів	Проекти, які направлені на реалізацію пріоритетів розвитку регіону. Проекти оцінюються незалежними експертами та вибираються на конкурсній основі.
Фінансова підтримка	В межах державних та регіональних інвестиційних програм та програм науково-технічного та інноваційного розвитку.
Організаційна підтримка	Здійснюється регіональними органами влади в межах програм підтримки інноваційного підприємництва шляхом формування мережі підтримки інноваційного підприємництва.
Правова підтримка	Державні органи влади.

На основі визначених інноваційних пріоритетів регіонального рівня запропоновано проект програми інноваційного розвитку регіону, в якій визначено цілі, завдання, пріоритети, загрози і проблеми, дії місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямовані на реалізацію визначених завдань та механізми їх розв'язання.

У третьому розділі - «Шляхи вдосконалення державної інноваційної політики» - розроблені основні напрямки державної підтримки інноваційного розвитку економіки в Україні, обґрунтовано організацію інноваційних взаємодій на основі критерію екологічності, а також запропоновано методичні підходи щодо удосконалення державної інноваційної політики в контексті системності інноваційної сфери.

Запропоновано проект проблемно-орієнтованої моделі формування Національної інноваційної системи на основі розглянутих теоретико-методологічних засадах. Ця модель передбачає вирішення наступних завдань: вихід країни на рівень високотехнологічної держави; підвищення конкурентноздатності вітчизняної продукції; забезпечення високого рівня життя населення; забезпечення екологічної безпеки держави і найголовніше підвищення соціальних стандартів якості життя населення.

Виділено чотири основні функції державної інноваційної політики, здійснення яких сприяє конституюванню НІС. Перша з них -- інтеграційного характеру, наступна пов'язана з ресурсним забезпеченням НІС, третю групу властивих державній інноваційній політиці функцій в НІС можна назвати регулятивно-консолідуючою, четверта функція пов'язана з територіальними аспектами державної політики відносно НІС.

Вбудовування державної інноваційної політики в НІС є довгостроковим процесом. В дослідницьких і практичних цілях виділено три основні його етапи.

На першому етапі діяльність державних структур щодо регулювання інноваційної сфери полягає головним чином в осмисленні, виробленні адекватних дій, приведенні структури державних інститутів у відповідність з об'єктивними закономірностями інноваційної сфери.

На другому етапі держава поступово стає повноцінним гравцем на інноваційному полі, маючи при цьому специфічне амплуа. Державні важелі у все більшому ступені виконують функцію вбудованих в НІС регуляторів і стабілізаторів. Державна інноваційна політика уявляється вже не як набір разових, розрізнених заходів, а знаходить характеристики системного, відтворюватися процесу.

Базою стійкого відтворювання регулюючих дій виступають накопичення національного і зарубіжного досвіду управління інноваційними процесами, формування широкого кола інноваційних менеджерів і експертів, тощо.

Третій етап знаменується перетворенням самого процесу вироблення і реалізації державної інноваційної політики в одну із стрижньових, яка створює функціонування НІС. Механізми державного регулювання інноваційної сфери стають ізоморфними структурі і функціонуванню НІС.

Самі процедури здійснення державних дій постійно піддаються інноваційним змінам. Інноваційні процеси стають об'єктом діяльності практично всіх державних структур, регулюючих самі різні сторони економічного і суспільного життя.

Основні інструменти державної інноваційної політики приведено на рис. 1.

Визначено, що в Україні державна інноваційна політика і пов'язана з нею екологічна не набула ще комплексного характеру. Більш того, вона має ознаки, характерні для країни, яка розвивається, а не індустріально розвинутої і такої, яка претендує на побудову інноваційної економіки.

У зв'язку з цим загальний напрям рішення проблем лежить в області зміни підходів до формування стратегії розвитку держави в цілому. Доцільно перевести критерій екологічності на рівень одного з центральних системотворчих факторів проведення економічної і соціальної політики держави. Такий підхід сприятиме подоланню міжвідомчої роз'єднаності і неузгодженості центральних і регіональних структур управління в проведенні заходів щодо стійкого розвитку. Крім того, повсякденне використання екологічної експертизи програм і проектів впливатиме на підвищення рівня інформованості населення про нові способи і можливості розвитку, необхідності розповсюдження екологічно орієнтованої поведінки.

Рис. 1. Основні інструменти державної інноваційної політики

Екологічний фактор повинен стати наскрізним критерієм при оцінці інноваційних і інвестиційних проектів, які вимагають більш менш крупних вкладень, і повинен бути вбудований в механізми їх реалізації. Таким механізмом визначено проблемно-орієнтовану модель формування національної інноваційної системи в Україні, яка зажадає перегляду методів управління науково-технічним комплексом країни, концептуальної перебудови розвитку національної інноваційної системи. Необхідно буде здійснити перехід від відомчого (міністерського) рівня управління наукою і інноваціями до міжвідомчої координації науково-технічного розвитку. Можливо, це зажадає проведення серйозної інституційної перебудови управління наукою і інноваціями на національному рівні, більш тісної координації центральних і регіональних наукових програм, а також переосмислення провідних елементів і механізмів (рис. 2).

Розвиток проблемно-орієнтованої моделі формування НІС України не суперечить задачам розвитку фундаментальних досліджень. Необхідна частина пошукових досліджень без спрямованості на отримання певного результату завжди присутній у фундаментальній науці.

Рис. 2. Проблемно-орієнтована модель формування національної інноваційної системи в Україні - запропоновано автором

В той же час без певної координації прикладної науки і проблемних орієнтованих фундаментальних досліджень неможливо досягти перелому в різноспрямованому розвитку промислового сектора економіки і величезного за світовими мірками державного сектора української науки, а також додати необхідний імпульс розвитку фірмових, корпоративних досліджень і розробок.

Доведено, що регіональна інноваційна політика, направлена на раціональне територіальне розміщення національного науково-технічного потенціалу, побудова науково-технологічної бази в регіонах, в епоху НІС також придбаває нові відтінки. Традиційні канали регулювання (субвенції на наукові інноваційні потреби, створення державних наукових структур в регіонах тощо) повинні доповнюватися створенням магістральної і капілярної мереж, підтримуючих безперервний міжрегіональний, відцентровий і доцентровий обмін інноваційними ресурсами. Могутній системотворчий імпульс НІС додає координація наукової інноваційної політики центру і регіонів. Першочергове комплексне значення має державне стимулювання і підтримка регіональних інноваційних кластерів, різних формувань територіальних апроксимацій (технополісів, технопарків, інкубаторів наукоємкого бізнесу, інноваційних триплексів «місцева влада - дослідницькі організації - виробничі структури регіону»). Проте, слід приділити увагу і стимулюванню інтеграції цих інноваційних підсистем в загальнонаціональний організм НІС.

Розроблено та запропоновано методику визначення розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про використання та охорону надр, встановлює основні вимоги щодо порядку визначення заподіяних збитків і застосовується при здійсненні державного контролю у галузі раціонального використання та охорони надр.

В дисертаційному дослідженні обґрунтовано, що національна інноваційна система виступає як продукт інтенсифікації і поглиблення інноваційних коопераційних взаємозв'язків, серцевину інструментарію державної політики відносно НІС утворюють способи державної підтримки ефективних взаємодій різних інноваційних суб'єктів.

Висновки

У дисертації подано теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо застосування критерію екологічності на рівні одного з центральних системоутворюючих факторів проведення державної інноваційної політики, який вбудовано в проблемно-орієнтовану модель формування національної інноваційної системи в Україні.

1. Аналіз сутності та закономірностей державної інноваційної політики підтвердив актуалізацію ролі фактора екологічності в якості одного із найважливіших її пріоритетів. Визначено, що держава виступала і виступає найбільшим власником наукоємного виробництва і споживачем наукоємних технологій. Без підтримки держави, без вдосконалення державної інноваційної політики неможливо просунення на світові ринки конкурентної продукції, яка в свою чергу, повинна відповідати, перш за все, екологічним стандартам.

2. Визначено потребу в об'єктивних змінах цілей формування та механізмів реалізації державної інноваційної політики на сучасному етапі розвитку України. У зв'язку з цим пропонується визначити основою метою державної інноваційної політики - формування інноваційної стратегії та інноваційних структур адекватних вимогам ринкової економіки, що, в свою чергу, вимагає необхідність розробки відповідного механізму державного управління інноваційним процесом.

3. Доведено, що вирішення проблеми інноваційного розвитку прямо залежить від внесення до механізму реалізації державної інноваційної політики законодавчо врегульованих змін, орієнтованих, перш за все, на розробку системи визначення пріоритетів та принципів формування інноваційної політики в державі таких, як: державна підтримка та стимулювання інвесторів, які вкладають кошти в наукоємне, високотехнологічне виробництво; формування податкової системи, орієнтованої на активізацію інноваційної діяльності виробничих структур незалежно від форм власності; забезпечення гарантій прямих державних інвестицій для розробки та реалізації інноваційних проектів.

4. Встановлено, що перехід від екстенсивних форм інноваційного розвитку до прискореного зростання питомої ваги віддачі від наявного потенціалу та інтенсивних форм організації інноваційної діяльності вимагає покращення методичних засад формування, використання та інтерпретації кола показників, що визначають стан та якість науково-технічної та інноваційної сфери. У зв'язку з цим основними вимірниками, які застосовуються у міжнародних порівняннях, визначено витрати на дослідження та розробки, індекси публікацій та посилань (цитувань) у наукових виданнях, а також кількість патентів.

5. Проаналізовано стан науково-технічної та інноваційної діяльності галузі охорони навколишнього природного середовища та окремого регіону в контексті світових тенденцій, на основі чого запропоновано концептуальні підходи щодо формування Програми інноваційного розвитку регіону. Головною метою такої Програми визначено реалізацію середньострокових інноваційних пріоритетів регіонального рівня відповідно до статті 6 Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» через інноваційні проекти.

6. Визначено функції державної інноваційної політики та досліджено трансформацію її основних методів в контексті зарубіжного досвіду і запропоновано загальну класифікацію основних інструментів державної інноваційної політики таких, як: бюджетне фінансування інвестиційної кооперації; коопераційні програми і проекти; надання преференцій учасникам кооперації; удосконалення законодавчих засад інноваційної взаємодії між інноваційними структурами; організація посередницьких ланцюгів; технологічне забезпечення інноваційної кооперації; координація діяльності ланцюгів інноваційної системи; надання державних ресурсів на потреби інноваційних взаємодій; підтримка інтеграційних структур; формування дефіцитних ланцюгів НІС; сумісна виробка науково-технічних пріоритетів з бізнесом.

7. Запропоновано нові підходи щодо організації інноваційних взаємодій на основі критерію екологічності, який передбачає перехід від відомчого рівня управління наукою і інноваціями до міжвідомчої координації науково-технічного розвитку, проведення серйозної інституційної перебудови управління наукою і інноваціями на національному рівні, більш тісної координації центральних і регіональних наукових програм.

8. Визначено концептуальні підходи щодо відшкодування збитків заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про надра на основі встановлення факту та обсягу наднормативних втрат корисних копалин при їх видобуванні, який проводиться шляхом порівняльного аналізу документів первинного обліку, даних звітів за формою №70-тп та №71-тп (графи ІІ.Ж; ІІІ.5), пояснювальної записки, яка додається до звіту №70-тп та спеціального дозволу (ліцензії), який містить геологічні карти, розрізи, стратиграфічні колонки та інше, а також встановлення факту та обсягу втрат корисних копалин внаслідок вибіркового вироблення багатих ділянок родовищ, який проводиться за їх фактичною кількістю, яка визначається прямим або непрямим методами.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Ворона Д.М. Теоретичні засади державного регулювання науково-технологічного та інноваційного розвитку / Д.М.Ворона // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами: зб.наук.праць Донецького державного університету управління. - Донецьк, 2004. - т.VІ, вип.50, серія „Державне управління” - С. 244-249.

2. Ворона Д.М. Роль держави в підвищення ефективності науково-технічної діяльності / Д.М.Ворона // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами: зб.наук.праць Донецького державного університету управління. - Донецьк, 2005. - т.VІ, вип.59, серія „Державне управління” - С. 87-91.

3. Черниш О.І., Ворона Д.М. Про деякі аспекти та заходи регіональної інноваційної політики / О.І.Черниш, Д.М.Ворона // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами: зб.наук.праць Донецького державного університету управління. - Донецьк, 2006. - т.VІІ, вип.72, серія „Державне управління” - С. 131-137.

Особистий внесок здобувача: проаналізовано методологічні засади розвитку інноваційної теорії.

4. Ворона Д.М. Про деякі аспекти національної та регіональної екологічної політики / Д.М.Ворона // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами: зб.наук.праць Донецького державного університету управління. - Донецьк, 2007. - т.VІІІ, вип.79, серія „Державне управління”. - С. 59-64

5. Ворона Д.М. Аналіз основних складових державної інноваційної політики / Д.М.Ворона // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами: зб.наук.праць Донецького державного університету управління. - Донецьк, 2007. - т.VІІІ, вип.90, серія „Державне управління”. - С. 154-158.

6. Ворона Д.М. Про деякі аспекти еколого-економічного обґрунтування доцільності інноваційної діяльності в Україні та формування екологічної політики держави / Д.М.Ворона // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами: зб.наук.праць Донецького державного університету управління. - Донецьк, 2008. - т.ІХ, вип.95, серія „Державне управління”. - С. 112-118.

7. Ворона Д.М. Особливості управління інноваційними структурами регіонального (місцевого) розвитку / Д.М.Ворона // Актуальні проблеми муніципального управління: Всеукр. наук.-практ. конф., 15.12.2006 р.: тез.допов. - Київ, 2007. - С. 266-267.

8. Ворона Д.М. Науково-технічні та інноваційні пріоритети як інструменти розвитку національної економіки / Д.М.Ворона // Европейская наука ХХІ века - 2007: друга міжнар. наук.-практ. конф., 16-31 травня 2007 р.: тез. допов. - Дніпропетровськ, 2007. - С. 34-35.

9. Ворона Д.М. Державна інноваційна політика в Україні: проблеми та шляхи розвитку / Д.М.Ворона // Роль менеджмент-освіти в контексті розвитку механізмів державного управління соціально-економічним розвитком регіону: п'ята всеукр. наук.-практ. конф., 22-24 квітня 2008 р.: тез.допов. - Слов'янськ, 2008. - С. 217-220.

10. Ворона Д.М. Управління інноваційними структурами як формування галузевого розвитку / Д.М.Ворона // Современные научные достижения - 2008: четверта міжнар. наук.-практ. конф., 1-14 лютого 2008 р.: тез.доп., - Дніпропетровськ - С. 44-46.

АнотаціЯ

Ворона Д.М. Формування та реалізація державної інноваційної політики: галузевий аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Класичний приватний університет. - Запоріжжя, 2008.

Дисертаційну роботу присвячено обґрунтуванню теоретичних засад і практичних рекомендацій щодо удосконалення державної інноваційної політики в Україні з урахуванням галузевого аспекту.

В роботі визначено потребу в об'єктивних змінах цілей формування та механізмів реалізації державної інноваційної політики на сучасному етапі розвитку України. Охарактеризовано проблеми інноваційного розвитку країни, складові механізмів реалізації державної інноваційної політики, орієнтовані на розробку системи визначення пріоритетів та принципів щодо її удосконалення. Проаналізовано методичні засади формування, використання та інтерпретації кола показників, що визначають стан та якість науково-технічної та інноваційної сфери в контексті зарубіжного досвіду, стан науково-технічної та інноваційної діяльності галузі та окремого регіону в контексті світових тенденцій розвитку інноваційної сфери.

Обґрунтовано трансформацію функцій державної інноваційної політики в сучасних умовах, а також трансформацію її основних методів в контексті формування НІС і запропоновано загальну класифікацію відповідних політичних інструментів. Запропоновано також нові підходи щодо організації інноваційних взаємодій на основі критерію екологічності.

Розроблено концептуальні підходи щодо визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про надра.

Ключові слова: державна інноваційна політика, інноваційний розвиток, інноваційне системотворення, регіональне управління, критерій екологічності, національна інноваційна система, екологічний моніторинг.

АННОТАЦИЯ

Ворона Д.Н. Формирование и реализация государственной инновационной политики: отраслевой аспект - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Классический приватный университет. - Запорожье, 2008.

Диссертационная работа посвящена обоснованию теоретических основ и практических рекомендаций по совершенствованию государственной инновационной политики в Украине с учетом отраслевого аспекта.

В работе определена потребность в объективных изменениях целей формирования и механизмов реализации государственной инновационной политики на современном этапе развития Украины. Охарактеризованы проблемы инновационного развития страны, составные механизмов реализации государственной инновационной политики, ориентированных на разработку системы определения приоритетов и принципов по ее совершенствованию.

Определено, что приоритетные направления развития науки и техники реализуются через систему национальных, государственных, отраслевых, региональных научно-технических, социально-экономических и других программ долгосрочного фундаментального характера при прямой и косвенной государственной поддержке сохранения и развитии инфраструктуры научной технологической сферы, создания условий и современного информационного обеспечения труда научных работников и разработчиков новейших технологий. В Украине использование механизмов программного целевого регулирования развития национального научно-технического потенциала является основным инструментом реализации государственной политики и приоритетных направлений научно-технического и социально-экономического развития.

Исследованы методологические проблемы круга показателей состояния научно-технологического потенциала. Одним из основных показателей, которые применяются в международных сравнениях, являются расходы на исследование и разработку, а также индексы публикаций и ссылок (цитирований) в научных изданиях и количество патентов. Достаточно перспективным является подход к оценке результатов научной деятельности отдельной структуры как к определению эффективности самой организационной системы. При этом эффективность научной группы рассматривается как эффективность организации, ее способность работать и добиваться результатов, которые отвечают поставленным целям и нормативам общественных ценностей.

Обоснована трансформация функций государственной инновационной политики в современных условиях, а также трансформация ее основных методов в контексте формирования НИС и предложена общая классификация соответствующих политических инструментов, среди которых можно выделить: бюджетное финансирование междисциплинарных и других исследований, которое проводится совместно с разными научными структурами; государственные ассигнования на инновационные программы и проекты, которые выполняются на основе инновационной кооперации; квотирование расходов на развитие инновационной кооперации в сметах расходов государственных организаций и учреждений; проведение конкурсов (тендеров) кооперационных проектов в научной инновационной сфере, в том числе на принципах паевого финансирования; связанное финансирование работ в рамках научного инновационного цикла и кластеров взаимодействующих организаций научной инновационной сферы; развитие субподрядных отношений при выполнении государственных заказов научного инновационного профиля; формирование специфической кооперационной культуры в научной инновационной сфере посредством развития института целевого (грантового) финансирования из бюджетных фондов; повышение удельного веса кооперационного вклада в критериях оценки эффективности деятельности государственных организаций в научной инновационной сфере; совместимое финансирование кооперационных программ в научно-технической области из бюджетов разных уровней; поддержка дивергентных процессов конверсии государственного оборонного сектора НЕС, включая двусторонний трансфер наработанных системных механизмов и тому подобное.

Предложены также новые подходы к организации инновационных взаимодействий на основе критерия экологичности. Разработаны концептуальные подходы по определению размеров возмещения убытков, причиненных государству в результате нарушения законодательства о недрах.

Ключевые слова: государственная инновационная политика, инновационное развитие, инновационное системообразование, региональное управление, критерий экологичности, национальная инновационная система, экологический мониторинг.