Трансформація освітнього комплексу економіки в умовах ринкових перетворень: проблеми соціально-економічної ефективності

Ефективність економіки і роль у цьому освіти має особливості в межах державного та приватного секторів економічної системи. Запропоновано використати як показники вимірювання ефективності освіти (табл.1) в межах державної підсистеми освітнього комплексу коефіцієнт окупності капіталовкладень в освіту Дж.М. Майєра та Дж.Е. Рауха, а економічний вплив освіти поділити на два типи: мікро і макро. З позиції мікровпливу, коли витрати на освіту є формою інвестиції, яка веде до створення людського капіталу (чи то для окремої особи, чи для суспільства загалом), необхідно вміти оцінити коефіцієнт окупності цієї інвестиції. У найпростішому вигляді коефіцієнт окупності в освіту (r) можна вирахувати діленням потоку постійних річних вигод від освіти (Y1 - Y0) на вартість здобуття такої освіти (Y0 + C1),

r = (Y1 - Y0) / (Y0 + C1). (1)

У цьому випадку Y1 та Y0 належатимуть до середнього заробітку робітників, які є відповідно письменними чи неписьменними, S - до кількості років навчання, необхідних для того, щоб стати письменним, а С1 - до річної вартості відвідування школи. Y0 у знаменнику репрезентує альтернативну вартість відвідування школи, ніж вартість роботи на ринку праці.

Загалом зростаючий приватний сектор вищої освіти викликає позитивну реакцію держави і з боку зменшення витрат з бюджету, і з боку підвищення якості освіти, адже якість - це ключовий фактор конкурентних переваг освітніх послуг у сучасному тісно інтегрованому світі.

Державний сектор вищої освіти відзначається сталим рівнем конкуренції, що зумовлює деяку консервативність та тенденції до відставання від сучасних світових освітніх програм.

У межах приватного сектору показником вимірювання ефективності служить ціна продажу освітніх послуг, яка визначається прейскурантним методом ціноутворення підготовки спеціаліста, що можна виразити загальною формулою:

освіта економіка ринковий соціальний

Ц = С / 1 - Н n, (2)

де Ц - ціна продажу освітніх послуг; С - повна собівартість одиниці товару;

Н n - запланована норма прибутку.

В умовах ринкових реалій постала нагальна необхідність пошуку нових методів розрахунку собівартості та ринкової ціни освітніх послуг, беручи до уваги компоненти обидвох ринкових векторів: попиту і пропозиції. Запропоновано визначати ціну підготовки спеціаліста в рамках прейскурантного методу з тією особливістю, що норматив рентабельності визначається не стосовно повної собівартості, а фонду заробітної плати, що виключить зацікавленість навчальних закладів у завищенні витрат уречевленої праці. Зокрема, нормативна ціна (Ц) підготовки фахівця і-ої спеціальності визначається за формулою:

Ц і = С і + р З і / 100, (3)

де Сі - повна нормативна собівартість підготовки спеціаліста; Зі - основна заробітна плата, що є однією із складових собівартості; р - норматив рентабельності до основної заробітної плати.

Рекомендовано приймати величину "р", яка дорівнює 50%, для всіх навчальних закладів незалежно від їх профілю і місця в системі неперервної освіти. За величиною прибутку це рівнозначно нормативу рентабельності до собівартості - 20% (при частці основної заробітної плати в собівартості 40%). При цьому структура нормативної собівартості виглядає так:

- заробітна плата (з нарахуваннями соцстрахування) - 48%;

- виплати стипендій студентам - у середньому 25%;

- витрати на капітальний ремонт основних фондів вузів - близько 15%;

- витрати на забезпечення функціонування вузу - 12%.

У цьому розділі проведено дослідження формування діапазону ціни на освітню послугу, що обмежується верхнім (з позиції споживача) і нижнім (з позиції виробника освітньої послуги) рівнями цін. Тут розглядаються наступні змінні:

- період старіння знань (Т) - життєвий цикл освітньої послуги;

- тривалість навчання (Т) - строк надання освітньої послуги;

- показники виграшу, втрат центрів застосування управлінської праці за одиницю часу за результатами перепідготовки і через відволікання кадрів на навчання - відповідно (Y) і (Z) - економічний ефект, в тому числі і втрачений дохід.

Згідно з даними позначеннями, верхня межа ціни за навчання, з точки зору споживача, має наступний вигляд:

П в = Y (Т - Тґ) - Z. (4)

А, відповідно, нижня межа ціни за навчання, допустима з позиції виробника (освітнього закладу) має наступний вигляд:

П н = (1 + k) (а m / n + b 1 / n + F / n), (5)

де k - мінімально допустимий рівень рентабельності; а,b - середні ставки заробітної плати з розрахунку на типову структуру професорсько-викладацького та обслуговуючого персоналу; m, n - кількість викладачів і допоміжного персоналу; F - умовно-постійні витрати.

Обґрунтовано, що угода про прийнятну для обидвох сторін ціну можлива при підвищенні ціни Пн , яка пропонується споживачем, чи при зниженні ціни Пв, виставленої виробником освітніх послуг. Це все веде до зростання продажної ціни освітньої послуги, а отже, необхідно буде ретельно співставляти ціну із зростанням результативності систем навчання, освіти. У формулу, яка визначає верхню межу ціни за навчання, з точки зору підприємства-замовника, вводиться параметр мінімально допустимої норми рентабельності, після чого формула набула наступного вигляду:

П в = [Y (Т - Тґ) - ZТґ] (1 - k). (6)

Саме в такому випадку навчання матиме економічний сенс для підприємства, що споживає освітні послуги.

Формула, що характеризує величини нижньої межі ціни за навчання, з точки зору освітнього закладу, спрощується з врахуванням того, що умовно-постійні затрати розраховуються не на одиницю допоміжного персоналу, а на одиницю часу:

П н = (1 + k) (аm + bn + F) Тґ. (7)

У цьому розділі проведено аналіз показників ефективності діяльності освіти, на основі якого запропоновано модель підвищення ефективності діяльності в освіті і вищого навчального закладу зокрема.

Доведено також, що ефективність менеджменту освіти демонструє комплекс показників ефективності, результативності та рівності, які характеризують відношення результатів чи здобутків до витрат і тому виступають показниками ефективності вищого рівня (за умови коригування віддач). Сюди належать:

- приватна норма віддачі;

- суспільна норма віддачі;

- сьогоднішня цінність середнього чистого приросту заробітної плати/ загальна вартість завершення даного рівня освіти;

- приріст ВВП за рахунок підвищення рівня освіти працюючих або усього населення, що передбачає використання наступних розрахунків:

а) народногосподарської віддачі фонду освіти:

Е_ = ВВП / ФО, (8)

де, Е_ - ефективність освіти, ВВП - валовий внутрішній продукт, ФО - фонд освіти;

б) вплив освіти на приріст ВВП:

К_ = Іс / ІВВП, (9)

де Іс - приріст коефіцієнта складності праці внаслідок підвищення рівня освіти і кваліфікації; ІВВП - приріст ВВП; К_ - коефіцієнт приросту ВВП за рахунок освіти.

У дисертації доведено, що використання критеріїв та показників економічної та соціально-економічної діяльності, факторів забезпечення підвищення ефективності діяльності ВНЗ у аналізі процесів, що реалізуються у освітньому комплексі, зумовлює забезпечення його ефективного функціонування.

У дисертації обґрунтовано також основні проблеми, розв'язання яких зумовить підвищення ефективності функціонування державної та приватної підсистем освітнього комплексу:

1. Перетворення знання на основне джерело цінності та економічного зростання в інформаційній цивілізації.

2. Перехід від концепції функціональної підготовки до концепції розвитку особистості на основі концептуальних засад функціонування освітнього комплексу.

3. Формування інноваційного підходу до державного регулювання.

4. Формування систем ефективних критеріїв та показників оцінки діяльності в освіті.

5. Розробка ефективного механізму фінансування освіти.

6. Запровадження концепції безупинної, випереджувальної освіти.

7. Розвиток ринкових відносин у сфері освіти.

8. Інтеграція освіти через створення єдиного освітнього та інформаційного простору.

9. Запровадження інноваційних технологій в освітню діяльність.

10. Запровадження стратегії децентралізації, автономізації, "стратегії саморегулювання" в освіті.

У четвертому розділі дисертаційного дослідження - "Тенденції та перспективи розвитку освітнього комплексу в перехідній економіці" - дається характеристика тенденцій та перспектив розвитку освітнього комплексу в перехідній економіці.

Будь-яка транзитивна система повинна мати теоретичну модель наслідування. У сучасному світі такою моделлю виступає гуманістична парадигма функціонування економіки. Було розглянуто витоки і зміст цієї парадигми та можливості її апробації до українських реалій, зокрема: формування не бездуховного суспільства масового споживання, а плекання гармонійного суспільства і сталого розвитку економіки із виробничими пріоритетами не лише матеріальних, а й духовних цінностей. Реалізація освітніх парадигм потребує відповідного фінансового забезпечення. Акумуляція фінансів - найважливіша проблема функціонування освіти в умовах перехідної економіки, оскільки освіта кваліфікується як неприбуткова господарська сфера.

У дисертаційній роботі проаналізовано найпоширеніші джерела фінансування, серед яких слід виділити банківську позику. Для визначення інвестиційної віддачі від затрат на вищу освіту використано розрахунки В. Мортиковим дисконтового потоку витрат - доходів (РV) індивіду на здобуття освіти:

, (10)

де R - норма дисконту, Сt - прямі витрати за час навчання, YBt - заробітки дипломованого фахівця після закінчення вузу, t=17...59 - індекси, що визначають вік людини.

Сумарна позитивна величина для потоку доходів фахівця із середньою освітою віком від 17 до 60 років:

, (11)

де Yсрt - заробітки фахівця із середньою освітою віком від 17 до 60 років.

Далі визначається різниця між потоком видатків - доходів фахівця з вищою освітою та доходами фахівця із середньою освітою:

. (12)

Одержана позитивна різниця ділиться на кількість років трудового життя випускника вузу та співвідноситься з прямими витратами на одержання вищої освіти - так вираховується дохідність інвестицій у вищу освіту.

Для наближення схеми розглянутих розрахунків до реальної практики враховується ще дві умови:

1. У формулу сумарної позитивної величини потоку витрат - доходів фахівця з вищою освітою величина вводиться неодержаних за роки навчання трудових доходів (Zt);

 (13)

2. Враховується коливання норми дисконту, витрат на освіту, трудових доходів під впливом інфляційного фактора.

У дисертації запропоновано також врахувати інтегральний рейтинговий індекс, по-перше, з метою врахування ефективності діяльності ВЗО, а, по-друге, з метою формування моделі ефективного розвитку:

, (14)

де ІРІj - інтегральний рейтинговий індекс.

Проаналізовано ще й інший шлях визначення вигідності інвестування у вищу освіту - підрахунок внутрішньої норми інвестиційної дохідності та порівняння її з ринковою ставкою процента: якщо норма інвестиційної дохідності вища або дорівнює ставці процента - інвестиція в освіту виправдана.

Доведено, що стратегічним ресурсом розвитку в сучасних умовах виступає інформаційно-енергетичний ресурс, який у системі соціально-економічних відносин реалізується як інтелектуальний капітал. Формування людського капіталу здійснюється в межах освітнього комплексу, а стратегічну спрямованість цього процесу відображає динаміка його соціально-економічної ефективності.

У даний час проблема України полягає не тільки в тому, щоб підняти рівень фінансування освіти, а в першу чергу - у побудові і реалізації такого механізму, а в перспективі - і моделі економічної системи, де галузі та окремі підприємства не можуть існувати без інвестицій, а наука і освіта забезпечують їм через винаходи та високі технології найвищий рівень рентабельності та конкурентоспроможності, що служитиме чинником окупності освіти.

Освітній комплекс виступатиме стратегічною ланкою реалізації конкурентних переваг української економіки, відповідно українського суспільства на виклик соціального часу.

У дисертаційному дослідженні доведено, що пріоритетно стратегічний, інформаційно-інтелектуальний, інноваційний ресурс розвитку суспільства, який реалізується через знання, що акумулюється, кристалізуються та поширюються у процесі наукової та освітньої діяльності, в умовах перехідної економічної системи, яка має реальну модель наслідування та потребує інформаційного забезпечення, формується із урахуванням:

- стратегії функціонування освітнього комплексу як сукупності механізмів та інституцій виробництва, обміну, розподілу, споживання, привласнення та відтворення освітніх послуг, а освіта, як основна системоутворююча структура, забезпечує розширене відтворення інтелектуального капіталу, кваліфіковані кадри;

- відтворення капіталу, в тому числі і капіталу інтелектуального, який акумулюється і кристалізується в межах освітнього комплексу, зумовлюється інвестиціями, рівень яких не повинен бути нижчий ніж рівень інвестиційної безпеки;

- стратегія фінансування освітнього комплексу повинна мати дві цільові компоненти: 1) оплату праці, адекватну інтелектуально-енергетичним витратам у виробництві освітньої послуги та інтелектуально-інноваційного продукту; 2) ресурсне забезпечення підготовки кадрів; 3) впровадження нових моделей перерозподілу фінансування освіти;

- систематичне оновлення матеріально-технічної бази освіти відповідно до рівня техногенезу;

- забезпечення інформаційно-цільової провідності суспільства через нові форми надання освітніх послуг, зокрема, випереджувальне та дистанційне навчання як моделювання прийомів реагування на очікувані майбутні тенденції розвитку;

- корегування структурної композиції освітнього комплексу загалом та його системоутворюючих компонентів відповідно до трансформацій структуроутворюючих факторів економічної системи на прикладі проведеної оптимізації структури управління Дрогобицьким державним педагогічним університетом ім. І. Франка.

У п'ятому розділі - "Освітній комплекс в контексті глобалізації економіки" - розглянуто вплив глобалізації на структурні зміни в економіці освіти України, зокрема, внаслідок приєднання України до Болонського процесу, через що постають нові вимоги до розвитку освіти. Ці вимоги стосуються структурної перебудови національної освітньої системи України відповідно до умов світового освітнього простору, один із комплексних сегментів якого відомий як Болонський процес. Сутність глобальної освіти полягає у підготовці молоді до корисної та ефективної діяльності в суспільстві й у світі, що постійно змінюється. А основними положеннями концепції, які випливають з зазначених завдань, є пріоритет загальнолюдських цінностей, необхідність виховання у молоді комунікативних навичок і вмінь, формування планетарного мислення, розуміння та відчуття особистості як невід'ємної частки єдиного та взаємозалежного світу.

У дисертаційному дослідженні на основі системно-синергетичної методології інтерпретується інститут освіти як критерій цивілізації. Розглянуто еволюцію поглядів та значення виробництва знань як інтелектуально-духовної сфери, що зумовлює тип економічної системи як матеріального ідентифікатора поняття "цивілізація".

Доведено, що сучасна інформаційна цивілізація включає в себе два явища, які визначають її суть та вказують напрям еволюції:

- ноосферизація системи цінностей, причому як індивідуалістично-конкурентних, так і групово-кооперативних та егалітарно-колективістських;

- становлення постіндустріального типу економічних систем із тенденціями глобалізації між національними підсистемами (структурними компонентами), що виходять за межі націй-держав: виробничої, ринкової, грошово-фінансової, розподілу і споживання;

- інститут освіти - функціонально-структурний компонент соціосистеми, перш за все, включає в себе низку комунікаційно-освітніх технологій, що забезпечують поширення та використання знань в антропосфері.

У дисертації доведено, що перспективи освіти в інформаційній цивілізації визначаються характеристиками постіндустріальної економічної системи. Якщо в техногенній цивілізації центральними змінними були праця і капітал, то в інформаційній цивілізації такими виступають інформація і знання, що заміщують працю як джерело додаткової вартості. Однією із визначальних ознак постіндустріальної цивілізації є домінування теоретичних знань над емпіричними, кодифікація ідеально-образних моделей трудового цілепокладання та передбачення сукупності результатів виробничої діяльності, досягнутої завдяки інноваціям.

Зазначено, що інформаційно-постіндустріальна економіка - це виробництво інновацій на основі інновацій, що зумовлює ключову роль освіти як фактора економічного зростання. Центральною фігурою інформаційного суспільства є статус вченого, а університет, чи загалом вищий навчальний заклад, стає центральним інститутом суспільних відносин, завдяки своїй ролі джерела знань та інновацій.

Проаналізовано вплив глобалізації та структурні зміни в економіці освіти України. Наслідки структурних змін в національному освітньому комплексі під впливом глобалізації зпроектовано на перспективи економічного розвитку та економічного зростання України. Взаємообумовлено такі комплексні поняття, як глобальна економіка та глобальна освіта. Суспільно значимою економічною метою функціонування освітнього комплексу є виробництво, реалізація і споживання освітньої послуги. У межах виробничої економічної системи, у закладах освіти, шляхом витрат психічної енергії та матеріальних витрат створюється специфічна споживна вартість, яка відразу ж поглинається споживачами, однак, не зникає в момент її надання, а консервується як майбутня індивідуальна інтелектуально-психоенергетична потенційна автоінвестиція. Заклад освіти таким чином виступає своєрідним "підприємством-ринком", де, як правило, акти виробництва, обміну і споживання співпадають якщо не в просторі (дистанційне навчання чи інша форма самоосвіти), то, принаймні, в часі (наприклад, аудиторна лекція). Освітня послуга - це інформаційно-енергетичний товар, вигода, яку одна сторона (вчителі, професорсько-викладацький склад) пропонує і надає іншій стороні (учні, студенти, аспіранти та ін.), і яка відображає тенденцію до формування глобального ринку освітніх послуг, формування нових форм їх пропозиції.

Приєднання національної системи освіти України до Болонської Декларації висунуло нагальну вимогу докорінної структурної трансформації освітнього комплексу: від зміни критеріїв оцінювання знань до якісно нового стану людського капіталу - "вмінь і знань у головах". Критерієм ефективності формування Європейського простору освіти, відомого як Болонський процес, є вільна можливість працевлаштування випускника. Ринково орієнтована діяльність вищих навчальних закладів, що наповнює змістом поняття "освітній комплекс економіки", із соціально-економічної точки зору, формує інноваційний людський капітал країни, який своєю чергою зумовлений рівнем освіти.

Людський капітал стає ключовим фактором конкурентних переваг нації - держави, а з природничо-енергетичної, зпроектованої на суспільство точки зору - сприяє нагромадженню енергетичного бюджету соціосистеми, що використовується через застосування біфуркаційних механізмів метаболізму до встановлення якісно вищої стадії гомеостазу соціоекономічної системи, тобто до прогресу суспільства і держави шляхом витрат пасіонарної енергії молодих, прогресивних, висококвалі-фікованих трудових ресурсів у сучасних системах праці.

У дисертації розроблено комплексну оцінку підвищення соціально-економічної ефективності функціонування освітнього комплексу економіки України в умовах європейської інтеграції.

Продемонстровано еволюційну модифікацію причинно-наслідкових зв'язків у підсистемах виробництва та обліку структурної трансформації освітнього комплексу згідно з вимогами Болонського процесу.

Дано характеристику економічним наслідкам впровадження принципів європейського освітнього простору в національну освітню систему України.

Висновки

Інтегральним науковим результатом дисертаційної роботи є обґрунтування методологічних положень теорії функціонування і розвитку економіки освіти, зокрема, дослідження факторів підвищення соціально-економічної ефективності функціонування освітнього комплексу в умовах ринкової транзиції, що є базою для створення якісно нової парадигми формування постіндустріально-ноосферної економічної системи:

1. Освітній комплекс - це сукупність інституцій та установ, що забезпечують усі види інтелектуально-суспільного відтворення у просторі і часі. Освітній комплекс забезпечує: 1) індивідуальну адаптивність господарюючого суб'єкта до специфіки функціонального типу економічної системи; 2) динаміко-прогресивний взаємозв'язок між антропо- і техносферами; 3) генерацію і реалізацію інформації як ключового чинника економічного розвитку; 4) зрушення від субпасіонарності та егоїзму до атрактивності як чинника формування соціального капіталу у системах праці. Освітній комплекс у перехідних суспільствах відіграє стратегічну роль - він не лише забезпечує економіку кваліфікованими кадрами, а й постачає на ринок праці робочу силу, що має якісно нові, прогресивні цінні пріоритети.

2. Організаційна структура закладу освіти як відкритої системи, яка відтворює управління соціально-економічним розвитком, має містити компонент самоорганізації, який забезпечує вищу організацію, де приріст інформації, що уможливлює розвиток, є реалізація ступенів свободи системних суб'єктів. Модель "структура = інформація" є вирішальним фактором підвищення ефективності освітнього комплексу, де щільність структури, зумовлена зростанням рівня організованості системи, зменшує ступінь ентропії.

3. У виробничій економічній системі освітня послуга виступає результатом виробництва внаслідок інтелектуальних витрат та експлуатації матеріально-технічної бази закладу освіти. У ринковій економічній системі освітня послуга виступає як товар, ціна якого визначається компромісною угодою між продавцем (закладом освіти) та покупцем (домогосподарствами, підприємствами і державою), а також між покупцем (закладом освіти) і продавцем (носієм інтелектуального ресурсу - педагогом, викладачем, науковим співробітником тощо) на ринку ресурсів. У системі регулювання освітній комплекс підлягає змішаній регуляції як з боку держави, так і з боку ринку. Необхідність адміністративного регулювання спричинена завданнями макроекономічного розвитку, а ринкового - короткостроковою кон'юнктурою, зумовленою тимчасовими приватними орієнтаціями агентів економіки. У системі споживання, розподілу і відтворення освітня послуга реалізує свою функцію корисності: по-перше, на ринку ресурсів, по-друге, безпосередньо на робочому місці, де бере участь у створенні вартості як інтелектуального капіталу, через процес самовідтворення у виробничих економічних системах.

4. Ринок освітніх послуг являє собою ринкову інституцію у формуванні людського капіталу, втіленого у працівниках у вигляді їх досвіду, знань, навичок і здібностей, а також у їх загальній культурі, моральних цінностях тощо. Ринок освіти можна визначити як сукупність правових, фінансово-економічних, соціально-освітніх, організаційно-методичних, інформаційних відносин, що складаються між виробниками і споживачами освітніх послуг і реалізуються через механізм обміну. Ринок освіти, як і будь-який інший вид ринку, функціонує завдяки вмонтованому механізму регулювання реалізації угод обміну. У цьому відношенні ринок освіти виступає як сукупність нормативно-законодавчих, морально-етичних, культорологічно-ціннісних, інших інституційних обмежень укладання угод, пов'язаних з реалізацією освітніх послуг. Освітня послуга як товар має ознаку іманентності, але, на відміну від інших видів послуг, в тому числі і послуг інформаційного характеру, корисний ефект від освітньої послуги не зникає в момент її надання, а консервується та примножується у пам'яті споживача, кристалізує той сукупний обсяг специфічної інформації, який у майбутньому виступить як товар - для ринку, і як спосіб існування - для людини.

5. Метою цінової політики державних ВЗО є формування позабюджетних ресурсів для забезпечення належного рівня фінансування процесу підготовки фахівців, постійного вдосконалення статутної освітньої діяльності. В Україні, для успішного формування ринку освітніх послуг, слід утвердити чітку законодавчу базу функціонування як комерційних, так і державних структур. Для України чи не найскладнішою у площині нагальної реформації системи освіти є проблема її автономізації та децентралізації. З одного боку, демократизація освітніх відносин загалом та автономізація навчальних закладів зокрема - невід'ємна умова розвитку сучасного вітчизняного освітнього комплексу. З іншого - стан вищої школи, характер існуючих проблем зумовлюють доцільність адміністративного впливу, чим і користуються в окремих випадках державні органи управління вищою освітою на всіх рівнях, посилюючи тиск на освітні заклади. Виходом з цієї ситуації є вдосконалення правового регулювання із забезпеченням широкої університетської демократії і водночас встановлення чітких меж прав для органів управління щодо контролю за станом справ у вищому закладі освіти без централізованого втручання у навчальний процес, який є внутрішньою справою освітнього закладу.

6. Інноваційний підхід до реалізації державної політики в сфері освітнього комплексу України повинен являти собою сукупність заходів, що забезпечать перехід від моделі "державного контролю" до "державного нагляду". Українська дійсність вимагає розглядати дані моделі не як альтернативні джерела політики, а як два етапи одного процесу. Роль держави - чільна і активна на початку послаблюється із становленням приватного сектора та формуванням ринкового середовища. Саме такий поетапний та виважений підхід є запорукою розвитку освітнього комплексу України та основною передумовою ефективності його функціонування, з якої випливатимуть усі інші фактори підвищення економічної ефективності освітнього комплексу.

7. Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти вважаються: особистісна орієнтація освіти; створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти, постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу; розвиток системи безперервної освіти, забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу; органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти; запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій; створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання; створення ринку освітніх послуг та його науково-методичне забезпечення; інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітнього простору.

8. Перехід до нової освітньої концепції, в основі якої лежить фундаменталізація освіти, передбачає розв'язання вкрай складного, традиційно усталеного вже протягом століть завдання - подолання роз'єднаності двох компонентів культури, що виникло історично: природничого і гуманітарного, подолання через їх взаємозбагачення і пошук основ цілісної культури на новому етапі розвитку цивілізації. Освітній комплекс, ґрунтований на парадигмі фундаментального знання, повинен стати соціальним інститутом, що відображає потреби людської цивілізації ХХІ ст., зокрема, надавати людині різноманітні освітні послуги, забезпечувати широким масам можливість одержання післявузівської та додаткової освіти. Для цього необхідно: диверсифікувати структуру освітніх програм, надати можливість кожному побудувати таку освітню траєкторію, яка найбільш повно відповідає освітнім і професійним здібностям. Актуальність методології фундаментального знання полягає в тому, щоб забезпечити перехід від принципу "освіта на все життя" до принципу "освіта протягом усього життя".

9. Проблема фінансування освітнього комплексу України має дві цільові компоненти: 1) оплату праці, адекватну інтелектуально-енергетичним затратам у виробництві освітньої послуги та інтелектуально-інноваційного продукту; 2) ресурсне забезпечення підготовки кадрів. Перспективними є державні інвестиції в людський капітал з метою здобуття освіти за кордоном у галузях біотехнологій та Інтернет-економіки. Саме такі кадри з часом зможуть дати суспільству максимальну капіталовіддачу. В Україні економіка, наука та освіта розвиваються фактично паралельно одна одній, що призводить до функціональної розбалансованості та сегментарних криз, тоді як кожна з цих галузей має виконувати роль інвестора. У даний час проблема України полягає не тільки в тому, щоб підняти рівень фінансування освіти, а в першу чергу - у побудові і реалізації такого механізму, а в перспективі - і моделі економічної системи, де галузі та окремі підприємства не можуть існувати без інновацій, а наука і освіта забезпечують їм через винаходи та високі технології найвищий рівень рентабельності та конкурентоспроможності, що служитиме чинником окупності освіти. Освітній комплекс, таким чином, виступатиме ключовою, стратегічною ланкою реалізації конкурентних переваг української економіки, відповіддю українського суспільства на виклики соціального часу.

10. Постсоціалістичні перехідні суспільства Східної Європи розвиваються в режимі як інституційних змін, так і в сфері інформаційно-цільового моделювання суспільних пріоритетів та засобів їх досягнення. А тому, тут спостерігається дещо парадоксальна ситуація - коли наявний в країні інформаційно-інтелектуально-інноваційний ресурс пріоритетного розвитку національної економічної системи не знаходить запитів у суспільстві. Тобто пропозиція інтелектуального капіталу перевищує попит на неї на ринках ресурсів постсоціалістичних країн через відсутність в останніх пріоритетно-цільових моделей розвитку, а особливо - їх ресурсного забезпечення. Через те, центральною проблемою ефективного функціону-вання освітнього комплексу перехідних економічних систем є проблема фінансового забезпечення, в першу чергу - проблема інвестування. В Україні чи не найважливішою проблемою сучасності та майбуття залишається стимулювання притоку національних та, особливо, закордонних інвестицій у сфери високих технологій, науки та освіти. Необхідно активно формувати ринок інформаційних продуктів та послуг, стратегічно-ключовим сегментом якого виступатиме ринок освітніх послуг - середовище генерації інформаційно-інтелектуально-інноваційного пріоритетно-випереджувального ресурсу розвитку суспільства.

11. На сучасному етапі концепцію реформування вищої освіти слід докорінно переглянути і створити програму послідовного її зближення з європейським освітнім і науковим простором. Ознакою нашого часу є процес зближення народів: синтезація їх культур, економічних, правових, політичних, а останніми роками - і освітніх систем. Болонський процес - це відповідь людської цивілізації на виклик соціального часу в галузі освіти. Основною небезпекою у процесах реструктуризації освітнього комплексу України під впливом євроінтеграції (Болонський процес) є його "сліпий мімезис", що веде до формалізації, вульгаризації та пониження якості надання освітніх послуг. Ця небезпека ґрунтується на знеособленні комунікаційного акту навчання. Персональний діалог між вчителем і учнем, викладачем і студентом має важливий виховний фактор становлення особистості молодої людини через усвідомлення персоніфікованої в образі викладача мудрості. Це особливо важливо в наш час, де персоніфікатором такої знеособленої мудрості є комп'ютер, адже антропоморфний архетип мудрості формує почуття обов'язку в трудовій етиці і є компонентом цінності робочої сили. Тобто, важливим механізмом підвищення ефективності освітнього комплексу України в умовах глобалізації освіти є збереження умов і можливостей реалізації міжособистісно-комплементарного комунікаційного акту між викладачем і студентом. Модернізація управління освітньою системою України передбачає оптимізацію державних управлінських структур, децентралізацію управління, що відповідає концепції Болонського процесу щодо повноважень університетів самим здійснювати внутрішню організацію та управління, а отже, нести відповідальність за якість освітніх послуг. Разом з тим, інтеграція вітчизняної освіти у міжнародний освітній простір базується на таких засадах: пріоритет національних інтересів; збереження та розвиток інтелектуального потенціалу нації; миротворча спрямованість міжнародного співтовариства; толерантність в оцінюванні здобутків освітніх систем зарубіжних країн та адаптації цих здобутків до потреб національної системи освіти.

12. Критерієм цивілізації інститут освіти стає з еволюцією техногенезу, тобто освіта як соціальна необхідність, а не привілей окремого класу, є наслідком розвитку продуктивних сил капіталістичної системи. Таке значення освіти докорінно змінило характер виробничих відносин, звівши до мінімуму класові антагонізми, що базувались на інформаційній асиметрії між власниками економічних ресурсів, які вступають між собою у відносини обміну з метою розподілу і привласнення вартості і доходів. Для розуміння дії механізмів підвищення ефективності суспільства - економіки, зумовлених впливом освітнього комплексу, нами використано системно-синергетичну методологію дослідження. Освіта реалізує функцію соціальної адаптації через виробництво - споживання освітніх послуг, а останні являють собою віртуальні форми соціально-економічного мімезису, тобто мають інформаційну природу. Інформаційна основа виробництва інноваційних благ - духовного порядку, а виводить освітній комплекс на чільне місце у структурі системи як первинний осередок та умова реалізації механізмів підвищення ефективності функціонування підсистем, наслідком чого є отримання додаткових інтегративних властивостей - емерджентності. А оскільки виробництво нових знань можливе лише на основі попередніх, а їх збереження неможливе без закріплення у соціальній пам'яті (інформаційно впорядкованій віртуальній версії буття), то функція соціальної адаптації, яка реалізується освітнім комплексом, автоматично стає підвалиною і ресурсом розвитку. Таким чином, освітній комплекс стає осередком іманентного метаболізму у структурі соціально-економічної системи, де виробляється вільна енергія. Отже, освітній комплекс - це глобальний резерв поступу, субстанція механізмів ефективності.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографії

1. Свінцов О.М. Освітній комплекс в економіці України. - Вид-во Новий світ - 2000, 2007. - 350 с.

2. Свінцов О.М., Башнянин Г.І., Бондар І.Р., Лапчук Я.С. Державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності в перехідній економіці України. - Львів: Вид-во Львівської комерційної академії, 2004. - 103 с. Особистий внесок: виявлено закономірності процесу формування засад перехідної економіки, -0,12 д.а.

3. Башнянин Г.І., Ноздріна Л.В., Свінцов О.М. Моніторинг якості життя населення: концептуальні основи соціально-економічного вимірювання. - Львів: Вид-во Львівської комерційної академії, 2005. - 142 с. Особистий внесок: Тема.14. - 0,24 д.а.

Статті у наукових фахових виданнях

4. Свінцов О.М. Освітній комплекс як компонент економічної системи суспільства // Вісник НУ Львівська політехніка": Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. - Львів: Вид-во НУ "Львівська політехніка", 2003. - №494. - С. 226-231.

5. Свінцов О.М. Знання як інтелектуальний продукт суспільства // Збірник науково-технічних праць. - Львів: Укр. ДЛТУ, 2003. - Вип. 13.4. - С. 323-328.

6. Свінцов О.М. Освітній комплекс економічної системи як фактор суспільного відтворення інтелектуального капіталу // Вісник Національного університету водного господарства та природокористування. Економіка. - Рівне, 2004. - Ч. ІІІ. Вип. 4(28). - С. 378-383.

7. Свінцов О.М. Особливості інвестування інформаційно-енергетичного ресурсу розвитку суспільства // Науковий вісник: Збірник науково-технічних праць. - Львів: Укр. ДЛТУ, 2004. - Вип. 14. 1. - С. 184-190.

8. Свінцов О.М. Освіта як підсистема виробництва духовних благ і послуг у структурі виробничих економічних систем // Науковий вісник: Збірник науково-технічних праць. - Львів: Укр. ДЛТУ, 2004. - Вип. 14. 1. - С. 289-294.

9. Свінцов О.М. Стратегічна роль освітнього комплексу у розвитку економічної системи України в умовах глобалізації // Збірник наукових праць. Економіка: проблеми та перспективи: - Вип. 191. - У 4 т. - Т. 2. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. - С. 429-437.

10. Свінцов О.М. Освітній комплекс як чинник активізації підприємництва у сучасних посттоварних ринкових системах // Вісник Львівської державної фінансової академії: Збірник наукових статей. Економічні науки. - Львів: Львівська державна фінансова академія, 2005. - С. 391-394.

11. Свінцов О.М. Інститут освіти у структурі ринкової економічної системи // Збірник наукових праць / НАН України. Інститут регіональних досліджень. - Львів, 2005. - Вип. 6 (LVI). - С. 80-85.

12. Свінцов О.М. Сучасна інтерпретація теоретичних моделей фінансових систем // Збірник наукових праць. Економіка: проблеми теорії та практики: У 4 т. - Т. ІІІ. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. - Вип. 198: - С. 589-594.

13. Свінцов О.М. Роль державної політики у сфері освіти для забезпечення інноваційного розвитку економіки України // Вісник Львівської комерційної академії. Серія економічна. - Львів: Вид-во Львівської комерційної академії, 2006. - Вип. 22. - С. 268-272.

14. Свінцов О.М. Інститут освіти як критерій цивілізації // Вісник Львівської державної фінансової академії / Головний редактор Буряк П.Ю. - Львів: ЛДФА, 2007. - №12. - С. 326-337.

15. Свінцов О.М. Становлення ринкових освітніх інституцій в економічній системі України та глобалізаційні виклики // Збірник наукових праць. Економіка: проблеми теорії та практики: У 3 т. - Т. 1. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - Вип. 226: - С. 208-217.

16. Свінцов О.М. Інституційне поле формування ринку у системі освітнього комплексу в умовах постіндустріального суспільства // Науковий вісник: Збірник науково-технічних праць. - Львів: НЛТУУ. - 2007, - Вип. 17.3. - С. 353-362.

17. Свінцов О.М. Ринковий сектор національної освіти та шляхи підвищення його ефективності // Вісник Львівської комерційної академії. - Львів: Вид-во Львівської комерційної академії, 2007. - Серія економічна. - Вип. 26. - С. 349-361.

18. Свінцов О.М. Державний сектор національної освіти та проблеми підвищення його ефективності // Науковий вісник: Збірник науково-технічних праць. - Львів: НЛТУУ, 2007. - Вип. 17.4. - С. 272-283.

19. Свінцов О.М. Особливості інвестування інформаційно-енергетичних ресурсів розвитку суспільства // Науковий вісник: Збірник науково-технічних праць. - Львів: НЛТУУ, 2007. - Вип. 14.1. - С. 184-190.

20. Свінцов О.М. Структура освітнього комплексу суспільства. Світові тенденції та українські реалії // Науковий вісник: Збірник науково-технічних праць. - Львів: НЛТУУ, 2007. - Вип. 17.2. - С. 311-319.

21. Свінцов О.М. Трактування значення освіти у класичній економічній ліберальній ідеології // Науковий збірник національного лісотехнічного університету України: Збірник науково-технічних праць. - Львів: НЛТУ України, 2008, - Вип. 18.10. - С. 299-306.

22. Свінцов О.М. Соціально-економічні передумови формування ринку в системі освітнього комплексу // Науковий збірник національного Лісотехнічного університету України: Збірник науково-технічних праць. - Львів: НЛТУ України, 2008, - Вип. 18.10. - С. 302-308.

23. Свінцов О.М. Роль освіти у стратегії розвитку транзитивних економічних систем // Вісник Львівської державної фінансової академії / Гол. ред. Буряк П.Ю. - Львів: ЛДФА, 2008. - №15. - С. 229-236.

24. Свінцов О.М., Шевчик Б.М. Освітній комплекс у постіндустріальній економіці: роль і напрями трансформації: Економіка України в євроінтеграційних процесах // Науковий збірник. - Львів: Інтереко, 2004. - С. 185-191.

25. Свінцов О.М., Шевчик Б.М. Освітній комплекс економіки як чинник відкритості і стаціонарності інтелектуальних економічних систем : Культура народов Причорномор'я // Научный журнал, 2007. - №102. - С. 106-109.

26. Свінцов О.М. Стратегічна роль освітнього комплексу у розвитку економічної системи України в умовах глобалізації // Україна у світовій економічній спільноті: Матеріали ІІ Всеукр. наук.-практ. конф., Дніпропетровськ, 26 берез., 2004 р. - Дніпропетровський національний університет, 2004. - 50 с.

27. Свінцов О.М. Особливості фінансування освітнього комплексу перехідної економічної системи України: Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період // Збірник праць ІІ Міжнар. наук.-практ. конф., Хмельницький, 22-23 квіт. 2004 р. - Хмельницький: ТОВ НВП "Евріка", 2004. - С. 484-487.

28. Свінцов О.М. Сучасна інтерпретація теоретичних моделей фінансових систем: Матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. "Сучасні тенденції в розвитку банківської системи". - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - Т. 1. - С. 57-58.

29. Свінцов О.М. Типологізація теоретичних моделей сучасних інтелектуальних економічних систем: Матеріали І Міжнар. наук.-практ. конф. "Науковий потенціал світу 2004".- Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - Т. 26: Економічна теорія. - С. 56-58.

30. Свінцов О.М. Феномен відчуження в інтелектуальних економічних системах (на прикладі освітнього комплексу суспільства) // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства: Третя світова теорія : Матеріали ІV Міжнар. наук.-теорет. конф., 26-27 трав., 2005 р. - К.: Фенікс, 2004. - С. 333-337.

31. Свінцов О.М. Освітній комплекс у контексті гуманістичної парадигми функціонування економіки : Матеріали VІІ Міжнар. наук.-практ. конф. "Наука і освіта 2005". - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - Т. 96: Економічна теорія. - С. 27-29.

32. Свінцов О.М. Трактування значення освіти у класичній економічній ліберальній ідеології // Науковий збірник національного лісотехнічного університету України: Збірник науково-технічних праць. - Львів: НЛТУ України, 2008. - Вип. 18.10. - С. 299-306.

33. Свінцов О.М. Соціально-економічні передумови формування ринку в системі освітнього комплексу // Науковий збірник Національного лісотехнічного університету України: Збірник науково-технічних праць. - Львів: НЛТУ України, 2008. - Вип. 18.10. - С. 302-308.

34. Свінцов О.М. Роль освіти у стратегії розвитку транзитивних економічних систем // Вісник Львівської державної фінансової академії / Гол. ред. Буряк П.Ю. - Львів: ЛДФА, 2008, - №15. - С. 229-236.

Матеріали наукових конференцій

35. Свінцов О.М., Шевчик Б.М. Особливості інвестування інформаційно-енергетичного ресурсу розвитку суспільства в посткомуністичних перехідних економічних системах // Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика, перспективи: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 24-25 жовт., 2003 р. - Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2003. - С. 238-239. Особистий внесок: розроблено класифікацію інформаційно-енергетичного ресурсу розвитку суспільства. - 0,084 д.а.

36. Свінцов О.М., Шевчик Б.М. Освітній комплекс як фактор регенерації пасіонарності в умовах системної кризи економіки: Матеріали І Міжнар. наук.-практ. конф. "Науковий потенціал світу 2004". - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - Т. 26: Економічна теорія. - С. 58-60. Особистий внесок: визначено роль і місце освітнього комплексу в економічній системі суспільства. -0,066 д.а.

37. Свінцов О.М., Шевчик Б.М. Освітній комплекс як фактор формування інформаційно-інноваційної системи розвитку суспільства: Інформаційні технології в сучасній економіці, менеджменті та освіті: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 11-12 лют., 2005 р. - Львів: Львівська філія Європейського університету, 2005. - С. 121-123. Особистий внесок: обґрунтовано ситуацію формування інформаційного інноваційної системи розвитку суспільства. - 0,61 д.а.

38. Свінцов О.М., Шевчик Б.М. Структурна зміна освітнього комплексу України в умовах євроінтеграції // Болонський процес: проблеми реалізації у Львівській комерційній академії: Матеріали наук.-методич. конф. - Львів: Вид-во Львівської комерційної академії, 2005. - С. 352-359. Особистий внесок: сформульовано підходи до формування структури освітнього комплексу. - 0,079 д.а.

39. Свінцов О.М., Шевчик Б.М. Особливості застосування системного методу досліджень у сучасній українській економічній думці: Матеріали ІV Міжнар. наук.-практ. конф. "Динаміка наукових досліджень 2005". - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - Том 21: Економічна теорія. - С. 48-51. Особистий внесок: застосовано методологію системного методу до аналізу економічних процесів. - 0,066 д.а.

40. Свінцов О.М., Лазур П.Ю., Шевченко С.Г. Інтелектуальні економічні системи як модерна парадигма: Матеріали ІІІ Всеукраїнської наук.-практ. Інтернет-конф. 21-23 трав., 2007 р. - К., 2007. - С. 35-38. Особистий внесок: сформульовано принципи функціонування інтелектуальних економічних систем. - 0,058 д.а.

41. Свінцов О.М., Шевчик Б.М. Освітній комплекс економіки як чинник відкритості і стаціонарності інтелектуальних економічних систем // Интеграционные процессы и социально-экономическое развитие: Материалы Междунар. науч.-практич. конф. ученых и специалистов, Симферополь, 25-26 апр., 2007 г. - Симферополь: Таврия, 2007. - С. 242-244. Особистий внесок: застосовано системний підхід до аналізу функціонального аспекту освітнього комплексу економіки. - 0,041 д.а.

42. Свінцов О.М. Наука і життя: українські тенденції, інтеграція у світову наукову думку // Матеріали V Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф., 20-22 трав., 2009 р. - Київ, 2009. - С. 26-27.

Інші видання

43. Башнянин Г.І., Свінцов О.М. та інші. Політична економія: Навч. посібник / За ред. д.е.н., проф. Г.І.Башнянина і к.е.н., доц. Є.С.Шевчук. - 2-ге вид., переробл. і доповн. - Львів: Магнолія плюс, Новий Світ - 2000, 2004. - 482 с. - Співавтор. - Тема 14: Капітал, структура капіталу, його продуктивність. Інвестиції та капіталоутворення. Тема 19: Інтеграційні процеси і формування світової економічної системи.

44. Башнянин Г.І., Свінцов О.М., Томашик Л.С., Середа А.Р. Макроекономічна теорія: Навч. посібник. - Львів: Новий Світ - 2000, 2005. - 552 с. - Співавтор. - Тема 1: Макроекономічна теорія як наука.

45. Башнянин Г.І., Свінцов О.М., Щедра О.В. та інші. Мікроекономічна теорія: Навч. посібник. - Львів: Новий Світ - 2000, 2007. - 640 с. - Співавтор. - Тема 12: Модель чистої монополії: державне регулювання природних монополій. Тема 19: Ринки з асиметричною інформацією.

Размещено на Allbest.ru