Актуальність теми. В умовах розвитку ринкової економіки інвестиційна діяльність у будівництві набуває важливого значення, оскільки інвестиційні процеси можуть забезпечити покращення соціально-економічного стану країни. Протягом останнього десятиліття розвиток економіки держави відбувався на фоні інвестиційних криз, що спостерігається і до сьогодні. У сукупності з машинобудуванням будівництво становить матеріальну основу інвестиційно-виробничої діяльності та забезпечує формування й розвиток виробничого потенціалу матеріальної сфери, його інфраструктури. Унаслідок функціонування будівельного комплексу реалізується інвестиційна політика держави, визначаються народногосподарські пропорції, масштаби й темпи розвитку окремих галузей, науково-технічного прогресу й ефективність інвестицій у всіх галузях економіки.

В умовах радикальних перетворень в економіці України відбулися процеси зміни активності інвестиційної діяльності інвесторів із виробничої у фінансову сферу. Для створення механізмів інвестиційної діяльності в будівництві державі необхідно створити відповідні стимули залучення інвестицій.

Проблеми інвестиційної діяльності досліджувало багато українських та зарубіжних учених. Фундаментальний аналіз інвестиційного процесу в ринкових умовах проводився у працях Дж.М. Кейнса, І. Фішера, Л. Дж. Гітмана, В. Шарпа, М. Портера. Також ця проблема була висвітлена багатьма вітчизняними вченими, про що свідчать праці В.П. Александрової, О.М. Алимова, О.І. Амоші, С.О. Білої, І.А. Бланка, О.Д. Василика, О.С. Галушко, М.С. Герасимчука, О.І. Дація, М.П. Денисенка, О.А. Джуcова, С.І. Дорогунцова, М.І. Іванова, М.Х. Корецького, М.І. Крупки, І.І. Лукінова, А.В. Мерзляк, О.М. Паламарчука, А.А. Пересади, С.Ф. Покропивного та інших.

Проте, незважаючи на велике різноманіття порушених наукових проблем та глибину їх дослідження, у сучасній науці державного управління недостатньо уваги приділяється вивченню саме науково-теоретичних засад здійснення державного регулювання інвестиційної діяльності в будівництві. Так, зокрема потребує обґрунтування механізм активізації інвестиційної діяльності в будівництві, вимагає вдосконалення механізм державного управління інвестиційним процесом у будівництві, розвиток інфраструктурних ланок інвестиційно-будівельної діяльності.

Актуальність проблеми, недостатнє її дослідження й висвітлення в літературі, теоретичне та практичне значення зумовили вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були здійснені в межах наукової теми Гуманітарного університету "Запорізький інститут державного та муніципального управління" "Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів" (номер державної реєстрації 0102U003195). У межах теми автором було удосконалено механізм державного управління активізації інвестиційного процесу в будівництві.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування теоретичних засад і практичних рекомендацій щодо удосконалення системи державного управління інвестиційною діяльністю в будівництві.

Для досягнення мети дослідження було поставлено такі завдання:

визначити сутність інвестицій у будівництві;

дослідити економічну взаємодію підприємств і держави в інвестиційній діяльності;

запропонувати модель інвестиційно-будівельного комплексу;

оцінити стан державного управління інвестиційною діяльністю в будівництві;

удосконалити методичні підходи до оцінки інвестиційної привабливості промислових підприємств;

розвинути механізм державного управління інвестиційним процесом у будівництві;

удосконалити проектний цикл в інвестиційних процесах.

Об'єктом дослідження є процес державного управління інвестиційною діяльністю в будівництві.

Предметом дослідження є механізм державного управління інвестиційною діяльністю в будівництві.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що заходи з підвищення ефективності державного управління інвестиційною діяльністю в будівництві будуть сприяти забезпеченню інтересів суб'єктів інвестиційної діяльності.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах. У роботі використано: історичний та логічний методи - для дослідження теоретичних засад удосконалення інвестування; абстрактно-логічний - для теоретичного узагальнення й формулювання висновків; статистико-економічний - для аналізу сучасного стану інвестування в будівництві; монографічний - для розробки механізму активізації інвестиційного процесу; експериментальний - для створення банку даних.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що:

вперше:

- запропоновано модель інвестиційно-будівельного комплексу регіону, суть якої полягає в організації територіального механізму перетворення грошової форми інвестицій у конкретні об'єкти виробничого і невиробничого призначення;

удосконалено:

інвестиція будівництво державне управління

- механізм державного управління активізації інвестиційного процесу в будівництві виділенням етапів: формування інвестиційної програми, дослідження інвестиційних можливостей, техніко-економічне обґрунтування запропонованих проектів, відбір інвестиційних проектів, підготовка контрактної документації за проектами, здійснення будівельно-монтажних робіт, експлуатація об'єкта, визначення інвестиційного доходу;

- проектний цикл виділенням стадій: ідентифікація проекту, оцінювання та ранжування, затвердження, реалізація і завершення проектного циклу;

набули подальшого розвитку:

- визначення чинників здійснення ефективної інвестиційної діяльності в будівництві, до яких зараховано фінансову стабілізацію, зменшення інвестиційних ризиків, створення інфраструктури ринку цінних паперів;

- складові механізму державного регулювання в будівництві виділенням цінової, кредитної, бюджетної, податкової політики та регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Практичне значення одержаних результатів. Основні результати роботи використані в діяльності органів управління Запорізької обласної державної адміністрації (довідка № 25/07-028 від 04.07.2006 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Гуманітарного університету "Запорізький інститут державного та муніципального управління" при викладанні таких дисциплін: "Теорія інвестування", "Державне управління інвестиційними процесами", "Інвестиційний менеджмент", "Державне регулювання економіки" (довідка № 197-005/2 від 11.04.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержано здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційної роботи доповідались на науково-практичних конференціях, конгресах, теоретичних семінарах, а саме: "Особливості соціально-економічного розвитку України та регіонів" (м. Запоріжжя, 2005 р.), "Наука та інновації" (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), "Державне управління та місцеве самоврядування" (м. Харків, 2005 р.), "Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні" (м. Дніпропетровськ, 2006 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових праць (загальний обсяг ? 3,5 авт. арк.), 4 з яких (загальний обсяг - 2,8 авт. арк.) - у фахових виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків. Повний обсяг дисертації становить 181 сторінку, у тому числі 11 рисунків, 16 таблиць, список використаних джерел налічує 150 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв'язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну; встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі - "Науково-теоретичні основи державного управління інвестиційною діяльністю в будівництві" - викладено теоретико-методологічну базу досліджень державного управління інвестиційною діяльністю в будівництві. Визначено, що технічний прогрес у виробництві немислимий без інвестицій у розвиток основних фондів - будівельне виробництво.

Динаміка обсягів інвестицій значною мірою залежить від стану інвестиційного клімату - сукупності політичних, економічних, соціальних, правових умов, що сприяють інвестиційній діяльності. Важливими чинниками, які формують інвестиційний клімат, є рівень розвитку продуктивних сил і стан ринку інвестицій; правове поле держави; політична воля всіх гілок влади; стан фінансово-кредитної системи; статус іноземного інвестора; інвестиційна активність населення.

Відомо, що самі по собі сприятливі макроекономічні показники автоматично не гарантують економічного розвитку. Одним з безлічі чинників, які забезпечують постійне економічне зростання, є інвестування. Перш за все, це ресурсний потенціал України, зосереджений у регіонах у вигляді інвестицій, ноу-хау тощо.

Непрості умови здійснення структурної перебудови економіки зумовлюють підвищений інтерес суб'єктів господарської діяльності до пошуків додаткових джерел отримання коштів, які дали б можливість провести технічне переоснащення, упроваджувати прогресивні технології, використовувати сучасне устаткування, створювати нові робочі місця, налагоджувати випуск конкурентоспроможної продукції.

Визначено, що до інвестиційної сфери входять: виробничі і невиробничі об'єкти, що будуються, побудовані виробничі об'єкти, які знаходяться у стадії експлуатації, об'єкти незавершеного будівництва, інвестиційні проекти на різних стадіях розробки, різні цінні папери, майнові та фінансові інвестиційні ресурси, інвестиційна інфраструктура, майнові й інші права на інвестиційні об'єкти та ресурси. Інвестування як капітальні вкладення здійснюється в різних видах і формах на капітальне нове будівництво, технічне переозброєння і модернізацію, розширення, реконструкцію. Капітальні інвестиції - це витрати на придбання, створення (будівництво) об'єктів, споруд, інших основних засобів (основних фондів і необоротних матеріальних та нематеріальних активів).

З декількох напрямів залучення інвестицій кошти комерційних структур та іноземних інвесторів - займають велику нішу у фінансуванні житлового будівництва. Проте для цього в Україні немає нормативної і законодавчої бази, системи стимулювання для залучення інвестицій.

В умовах обмеженості державних інвестицій і їх очевидного дефіциту для будівництва житла необхідно сконцентрувати зусилля на залученні в економіку приватних інвестицій, зокрема іноземних. При цьому залучення інвестицій необхідно здійснювати шляхом створення рівних сприятливих умов для всіх. При реалізації проектів, які відповідають державним пріоритетам, можливе застосування певних пільг, проте доцільніше концентруватися на поліпшенні загальних умов інвестування.

Сьогодні, пропонуються різні моделі залучення інвестиційних ресурсів для нового будівництва, не враховуючи, що велика кількість об'єктів незавершеного будівництва також потребує додаткових фінансових коштів для їх завершення.

Практично в усіх регіонах України існують проблеми, пов'язані з освоєнням капітальних вкладень. Інвестиційна сфера характеризується низькими темпами освоєння капітальних вкладень і введення виробничих потужностей, збільшенням обсягів незавершеного будівництва, незадовільними параметрами структури капітальних вкладень.

Серед безлічі проблем державного будівництва в Україні особливо актуальними є питання, пов'язані з поверненням і облаштуванням осіб інших національностей.

Управління інвестиційними ресурсами в капітальному будівництві, зокрема, бюджетними коштами, або управління розподілом бюджетних коштів у капітальному будівництві - цілеспрямований вплив державних органів на процес розподілу бюджетних коштів у капітальному будівництві з метою отримання максимальної вигоди, тобто будівництво максимальної кількості господарських і життєво важливих для населення об'єктів в нормативні терміни.

Існуючий механізм розподілу бюджетних коштів у капітальному будівництві не відповідає сучасним вимогам і є малоефективним з таких основних причин: обмежені бюджетні кошти, що спрямовуються на капітальне будівництво, розпилюються на численні будівельні об'єкти; відсутній системний відбір об'єктів для включення в річний план будівництва; капітальні вкладення на будівельні об'єкти, що увійшли до плану, виділяються не за нормативом; заплановані бюджетні кошти в капітальне будівництво надходять украй нерівномірно протягом року; відсутній системний моніторинговий контроль за освоєнням бюджетних коштів у капітальному будівництві.

Слід зазначити, що проблеми ефективного державного управління інвестиційним процесом при розподілі бюджетних коштів і їх раціонального використання в капітальному будівництві на державному і регіональному рівнях дуже мало досліджені як у зарубіжній, так і у вітчизняній літературі.

Розробка раціональної системи розподілу обмежених бюджетних інвестицій у капітальне будівництво, а також їх ефективне використання в процесі будівництва об'єктів породжена об'єктивною необхідністю трансформації економіки в розвинену ринкову і закономірностями побудови ринкових форм господарювання, у тому числі й стосовно державної форми власності. Необхідні побудова і реалізація механізму функціонування підприємств капітального будівництва, що фінансуються через бюджетні органи державою.

Через неповне висвітлення в наукових публікаціях проблем раціонального відбору об'єктів нового і незавершеного будівництва для включення в Перелік (програма будівництва об'єктів на черговий рік) по створенню раціонального механізму розподілу бюджетних інвестицій у капітальне будівництво як на регіональному рівні, так і по різних замовниках будівельних об'єктів в сучасних умовах (в умовах переходу до ринкової економіки). У роботі питання планування і регулювання розподілу інвестицій у капітальному будівництві розглянуто крізь призму вдосконалення і підвищення ефективності капітальних інвестицій у будівництві.

Законодавчі та нормативні акти, що розробляються і приймаються, повинні розглядатися як інструменти створення в Україні сприятливого інвестиційного клімату за переліченими вище напрямами.

Державна підтримка інвестиційної діяльності в будівництві і в інших галузях має на сучасному етапі дуже важливе значення, оскільки вона спрямована перш за все на розвиток ініціативи приватних інвесторів і підтримку високоефективних проектів з урахуванням інтересів держави.

Основні принципи діяльності держави в цій галузі доцільно сформулювати таким чином: перенесення центру ваги державної підтримки інвестиційної діяльності суб'єктів ринку з безповоротного бюджетного фінансування на кредитування на зворотній і платній основі; перехід від розподілу коштів на капітальне будівництво між галузями і регіонами до вибіркового часткового фінансування конкретних об'єктів на конкурсній основі; розміщення обмежених централізованих капітальних вкладень відповідно до державних (або регіональних) програм на конкурсній основі; посилення державного контролю за цільовим використанням бюджетних коштів, які спрямовуються на інвестування; розширення пайового державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів, які швидко окупаються, відповідно до певної системи державних пріоритетів.

Основними формами державної підтримки інвестиційної діяльності в будівництві на сьогодні є: надання державних коштів на зворотній основі або на умовах участі держави в статутних капіталах підприємств, яким надається підтримка; надання державних гарантій для інвестиційних проектів; надання державних коштів підприємствам для реалізації розроблених інвестиційних проектів, тобто державні інвестиції. Це зумовлено тим, що надання державних гарантій поки що не набуло значного розповсюдження в Україні на практиці.

При формуванні переліку інвестиційних проектів, що підлягають підтримці з боку держави, необхідно враховувати істотні відмінності в можливих ситуаціях. Предметом розгляду можуть бути: проекти, призначені для реалізації заздалегідь розроблених і затверджених державних програм; ініціативні проекти в рамках пріоритетних для промисловості країни виробничих або науково-технічних напрямів.

Поряд з розробкою загальних для всіх підприємств умов формування і реалізації їх інвестиційного потенціалу, держава повинна здійснювати селективну політику в інвестиційній сфері й адресне фінансування підприємств, що реалізують свої стратегії зростання та розвитку в суспільно значущих секторах економіки і сегментах ринку і що забезпечують при цьому необхідний соціально-економічний ефект.

Інвестиції можуть активно надходити у виробництво лише за наявності таких трьох чинників: перший - фінансова стабілізація; другий - зменшення інвестиційних ризиків, які в Україні достатньо великі й зумовлені відставанням інституційних перетворень, невизначеністю прав власності, слабкістю правопорядку й інститутів державної влади, нерозвиненістю ринку капіталів; третій - створення інфраструктури ринку цінних паперів.

Згідно із законодавчими нормами, державне управління інвестиційною діяльністю здійснюється в таких формах: державні інвестиційні програми (інвестування державою коштів у галузі промисловості, сільського господарства, науки, освіти); пряме управління державними інвестиціями; введення системи податків з диференціюванням податкових ставок і пільг. Для залучення в економіку країни приватних та іноземних інвестицій необхідне введення для них пільгових ставок податків і митних зборів; надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих територій, галузей, виробництв, підприємств; проведення фінансової і кредитної політики, політики ціноутворення, амортизаційної політики; контроль за дотриманням державних норм і стандартів, а також правил обов'язкової сертифікації; антимонопольні заходи, приватизація об'єктів державної власності, зокрема об'єктів незавершеного будівництва.

При зміцненні економіки і збільшенні держбюджету зростають обсяги державних інвестицій у будівництво. Державні інвестиції займають важливе місце у фінансуванні підприємств. При цьому виділено основні економічні важелі державного управління інвестиційною діяльністю в будівництві (рис. 1).

З розвитком економіки абсолютні обсяги інвестицій будуть збільшуватися. Підприємства всіх форм власності прагнуть одержати державні інвестиції поряд з інвестиціями з інших джерел. Державні інвестиції варто розподіляти на конкурсній основі, що підвищить їх віддачу.

Рис. 1. Механізм державного управління інвестиційною діяльністю в будівництві

Раціональне використання підприємствами отриманих від держави інвестицій підвищує роль суб'єктів господарювання в інвестиційному процесі.

Взаємодія підприємств і держави може здійснюватися й у разі надання підприємствам податкового інвестиційного кредиту. Підприємства звільняються від сплати податку з тієї частини прибутку, яку вони спрямовують на інвестування в розвиток свого виробництва. Одержання й виконання підприємствами державного замовлення на виробництво якої-небудь продукції збільшує доходи й інвестиційні можливості підприємств.

У другому розділі - "Сучасний стан державного управління інвестиційною діяльністю в будівництві" - досліджено показники будівельної діяльності за 2006 р., які свідчать про стабільний розвиток галузі: зросли обсяги освоєння капітальних вкладень у будівництво, збільшились обсяги житлового будівництва, підвищилась будівельна активність підприємств. Як наслідок, збільшились платежі до бюджету, зросла заробітна плата працівників. За 2006 р., за рахунок усіх джерел фінансування освоєно інвестицій в основний капітал (капітальних вкладень) на суму 68201,4 млн грн, що на 16,1 % більше порівняно відповідним періодом минулого року. Приросту інвестицій в основний капітал у січні-вересні 2006 року досягнуто в усіх регіонах, крім Сумської області.

Найбільш активно освоювались капіталовкладення у Чернівецькій області, де обсяги порівняно з відповідним періодом минулого року зросли в 1,8 рази, у Закарпатській та Рівненській (в 1,7 рази), Волинській та Вінницькій (в 1,5 рази), м. Севастополі (в 1,4 рази), Херсонській та Хмельницькій (в 1,3 рази) областях. У 2006 р. обсяг будівельних робіт, виконаних власними силами будівельних підприємств, зріс порівняно відповідним періодом минулого року на 8 % і становив за договірними цінами 33084,7 млн грн. За звітний період збільшили обсяги робіт будівельники 22 регіонів країни (у січні-листопаді 2005 р. - 7 регіонів). У м. Києві виконано 27,3 % загального обсягу робіт (приріст на 8,1 %). На 16,4-18,9 % збільшили обсяги будівництва порівняно з відповідним періодом минулого року підприємства Хмельницької і Харківської областей та Автономної Республіки Крим.

На 10,1-15,6 % зросли обсяги будівництва в м. Севастополь, Миколаївської та Вінницькій областях. Разом з тим, скоротили обсяги робіт порівняно з відповідним періодом попереднього року підприємства 5 регіонів, і найбільше - Житомирської (на 8,1 %), Запорізької (на 2,9 %) та Полтавської (на 2,0 %) областей. У розрахунку на одну особу населення обсяги будівельних робіт у цілому по Україні становила 705,0 грн, це на 9,6 % більше порівняно з відповідним періодом 2005 р. Серед регіонів найвищим цей показник є у м. Києві - 3353,8 грн на 1 особу, що майже у 4,8 рази перевищує середній показник по Україні. Високим зазначений показник є також у Київській області (854,3 грн), АР Крим (790,6 грн) та Полтавській області (734,6 грн). Найнижчі показники виробничої активності у будівництві спостерігались у Житомирській (224,7 грн), Херсонській (276,4 грн), Сумській (276,5 грн) та Закарпатській (330,5 грн) областях. У листопаді 2006 р. середньооблікова кількість працюючих у будівництві України становила 474,7 тис. осіб, що на 4,5 % більше, ніж на початок 2006 р. Заробітна плата у будівництві зросла проти листопада минулого року на 28,8 % і становила 1288,04 грн, що на 16,7 % більше від середнього показника по економіці (1103,90 грн).

За 11 місяців 2006 р. будівельними підприємствами перераховано до державного бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) на суму 3784,9 млн грн (на 28,6 % більше, ніж за відповідний період 2005 р.).

За сумою показників комплексних регіональних програм розвитку житлового будівництва в цілому по Україні у 2006 р. за рахунок усіх джерел фінансування передбачається ввести в експлуатацію 9214,3 тис. кв. м житла, що на 17,9 % більше від обсягу 2005 р.

Житлова проблема залишається однією з найгостріших соціально-економічних проблем в Україні.

На квартирному обліку для поліпшення житлових умов на початок 2006 р. в Україні перебувало 1 млн 323 тис. сімей та одинаків, з них громадян, які користуються правом першочергового та позачергового одержання житла - 387 тис. сімей та одинаків. Упродовж останніх років щорічно одержують житло лише 1,4-1,6 % тих, хто перебуває на квартирному обліку.

Наведені дані щодо стану справ у житловому будівництві свідчать про те, що регіонами не забезпечено виконання в повному обсязі заходів, рекомендованих Мінбудом, щодо нарощування темпів житлового будівництва в поточному році та наступних роках, а саме: не завершена інвентаризація об'єктів незавершеного будівництва та земельних ділянок, що передбачені або повинні бути передані у користування для житлової забудови, перш за все з метою визначення можливостей їх використання під забудову житлом соціального призначення; не розроблені проекти розміщення житлового будівництва до 2010 р.; не здійснюється робота з інженерної підготовки території під житлове будівництво як у межах існуючої забудови, так і на вільних земельних ділянках; не розроблені прогнозні показники розвитку житлового будівництва в населених пунктах до 2010 р. та заходи, спрямовані на забезпечення подвоєння його обсягів відносно 2005 р., а також не проведено аналіз стану забезпечення регіону потужностями будівельно-монтажних організацій, будівельними матеріалами та виробами, необхідними для розгортання житлового будівництва.

Ураховуючи послідовність взаємодії учасників інвестиційно-будівельної діяльності, в роботі запропоновано модель інвестиційно-будівельного комплексу регіону (рис. 2).

Цілком очевидно, що всіх учасників інвестиційно-будівельної діяльності поєднують процеси створення основних фондів, які виступають в остаточному підсумку як джерело (база) утворення і нагромадження капіталу.

Рис. 2. Модель інвестиційно-будівельного комплексу регіону

Модель буде функціонувати за таких умов: сумарна величина первинних витрат інвесторів при ефективній організації інвестиційно-будівельного циклу (на базі ефективного інвестиційного проекту) повинна бути меншою від сумарної величини доходів (результатів), які утворяться в інвесторів у період терміну окупності капітальних вкладень; вторинні і наступні доходи інвесторів, одержувані ними після терміну окупності капітальних вкладень, забезпечують можливість здійснення вторинних і наступних витрат з метою розширеного відтворення основних фондів.

У третьому розділі - "Удосконалення механізмів державного управління інвестиційною діяльністю в будівництві" запропоновано механізм активізації інвестиційного процесу в будівництві на рівні регіону. Алгоритм формування процесу поширення локальних завдань передбачає певну кількість етапів, що послідовно здійснюються на різних стадіях інвестиційного процесу. Передбачається, що весь процес формування й освоєння інвестиційного проекту розбивається на стадії. Перша стадія (формування інвестиційної програми) зводиться до оцінювання достовірності інформації, що надходить. На ній відбувається: формування загальної мети інвестиційної програми; визначення концепції управління інвестиційним процесом; розробка стратегічних задумів інвестування; формування переліку завдань, пропонованих до реалізації в масовому застосуванні; опис структури інвестиційного проекту й організації управління ним; визначення систем, що беруть участь у розробці й освоєнні інвестиційних проектів; вироблення процедур взаємодії структур і ув'язування інвестиційних проектів.

Друга стадія (дослідження інвестиційних можливостей) зводиться до оцінювання факторів, що впливають на масовість упровадження.

На ній здійснюється попередній відбір та вивчення думок керівників і технічних експертів з таких питань: відповідність проекту стратегічній меті інвестиційної програми в рамках передбачуваного обсягу інвестування; наскільки конкретний проект вписується в стратегічні задуми інвестиційної програми; наскільки обраний проект сприяє здійсненню прийнятої стратегії програми й об'єкта інвестування (технічна оснащеність); можливості підприємств щодо наявності необхідної кваліфікації для виконання проектів (кадрова оснащеність, управлінські можливості) та її набуття.

Якщо стосовно будь-якого проекту на попередній стадії відбору є сумнів, краще продовжити його аналіз нарівні з тими проектами, які схвалені для подальшого розгляду з можливим корегуванням інвестиційної програми.

Третя стадія (техніко-економічне обґрунтування запропонованих проектів) зводиться до оцінювання освоєння інвестицій на практиці і полягає в розробці техніко-економічних обґрунтувань попередньо відібраних інвестиційних проектів, що включає: проведення повномасштабного маркетингового дослідження попиту та пропозицій, сегментації ринку, ціни, еластичності попиту, основних конкурентів, маркетингової стратегії, програми утримання продукції на ринку тощо; підготовку програми випуску продукції; підготовку пояснювальної записки, що включає в себе дані попереднього обґрунтування інвестиційних можливостей (бізнес-проект).

Четверта стадія (відбір інвестиційних проектів) передбачає експертизу проектів з урахуванням ризику при остаточному їх відборі.

Найбільш доцільним є послідовне використання декількох методів відбору. Спочатку даються якісні характеристики проектів за мірою відповідності їх кожному з критеріїв установленого переліку. У разі значної кількості альтернативних проектів є можливим використання методів бального оцінювання.

П'ята стадія (підготовка контрактної документації за проектами) зводиться до оцінювання комплексності, визначення термінів і обсягів навчання кадрів, підготовки контрактної й вихідної погоджувальної документації для реалізації відібраних під програму інвестиційних проектів, складання робочих креслень, кошторисів і графіків виконання робіт з окремих проектів, ув'язаних у єдину схему інвестування (нормування часу і коштів); підготовка тендерних торгів і підготовка за їх результатами контрактних угод; проведення переговорів з інвесторами з метою укладення договорів; тендерні торги на подальше проектування об'єкта і розробку технічної документації; підготовка проектно-кошторисної документації на стадії робочих креслень; визначення виробників і постачальників нестандартного технологічного устаткування; складання графіків реалізації проекту.

Шоста стадія (вивчення персоналу й одержання інвестицій) зводиться до підготовки та перепідготовки кадрів підприємств, одержання інвестиційного кредиту і перерозподілу його між проектами інвестиційної програми відповідно до сітьових графіків робіт з освоєння інвестицій.

Сьома стадія (здійснення будівельно-монтажних робіт) включає: нормування і планування робіт, складання графіків; налагодження устаткування; навчання персоналу; підготовку контрактної документації на постачання сировини, комплектуючих виробів та енергоносіїв; підготовку контрактів на постачання продукції; випуск дослідної партії продукції; поточний моніторинг основних показників ефективності, корегування графіків.

Восьма стадія (експлуатація об'єкта) включає таке: сертифікацію і маркування продукції; створення центрів сервісного обслуговування й ремонту; поточний моніторинг економічних показників створеного підприємства, виробництва, об'єкта та корегування графіків реалізації проектів; контроль і аналіз виконання робіт з наступним корегуванням процесу інвестування. Дев'ята стадія (визначення інвестиційного доходу) зводиться до оцінювання ефекту від упровадження інвестицій, що визначається обсягом інвестиційного доходу, отриманого від реалізації інвестиційного проекту. Визначено, що інвестиції за рахунок обласного бюджету повинні використовуватися переважно як засіб створення первинних умов для залучення приватних та іноземних інвестицій у розвиток пріоритетних і соціально орієнтованих галузей. На особливу уваги потребують інвестиційні проекти зі змішаним фінансуванням - з використанням комунальної частки інвестицій як гарантії цільового спрямування інвестиційних ресурсів. У порядку вирішення цих проблем необхідно реалізувати наступні завдання щодо формування ланок інвестиційної інфраструктури (табл. 1). Важливе значення в інвестиційних процесах має формалізоване управління інвестиційним проектним циклом.

Таблиця 1

Напрями формування інфраструктурних інвестиційних ланок будівництва

Основні стадії проектного циклу в сучасних умовах зводяться до таких етапів: опублікування програми інвестиційного фонду; застосування стандартних вимог до наданої заявником проектної документації; використання стандартних критеріїв оцінювання проектів; застосування стандартних процедур ранжування проектів; укладання стандартних угод реалізації проектів; здійснення закупівель товарів і послуг у рамках фінансування проектів на основі відповідних правил; проведення моніторингу реалізації проектів відповідно до стандартних процедур; оцінювання результатів, вивчення і поширення досвіду реалізації проектів.

Нами розроблено процедуру формалізації стадій інвестиційного проектного циклу в будівництві, що складається з подання та ідентифікації проекту, підготовки проекту, оцінювання та ранжування проектів, затвердження (або відмови в затвердженні) проектів, завершення проекту, реалізації проекту.

Висновки