Розвиток транзитного потенціалу України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Сучасний етап економічного розвитку, його нові закономірності та пріоритети, зміна факторів інтенсифікації суспільного виробництва, трансформація парадигм ресурсного та технологічного забезпечення економічного зростання обумовлюють необхідність удосконалення усіх складових економічного потенціалу країни, в тому числі транзитного. Вигідне географічне положення та високорозвинена транспортна система Україна є важливими передумовами підвищення конкурентоспроможності національної економіки, однак через низку суб'єктивних та об'єктивних причин використання Україною своїх транзитних можливостей ускладнено. Нові геополітичні і геоекономічні умови, які сформувалися за останнє десятиріччя, суттєво позначилися на розвитку транзитного сектору економіки та вимагають удосконалення стратегії розвитку транзитного потенціалу.

Важливу роль у теоретичному осмисленні та розробці питань розвитку транзитного потенціалу зробили провідні вітчизняні і закордонні вчені, серед яких: Т. Блудова, Б. Буркинський, В. Геєць, Є. Жуков, О. Єдін, М. Макаренко, Н. Малахова, І. Малярчук, І. Могільовкін, Г. Недокушева, А. Новікова, С. Пірожков, Д. Прейгер, Л. Соколов, Л. Харсун, О. Хахлюк, Ю. Цвєтов, О. Чернега.

Дослідженню особливостей використання транзитних можливостей країни присвячені наукові праці О. Азарян, Ю. Бадаха, Л. Бакаєва, В. Бондара, В. Будкіна, Н. Ващенко, О. Гаврилюка, А. Головко, В. Гурєєва, В. Гурнака, М. Дергаусова, М. Дмитриченко, С. Доброхода, С. Дорогунцова, О. Єлагіної, В. Зелінського, В. Іванова, Є. Ізотова, В. Комарова, Ю. Крука, А. Лапіна, Ю. Макогона, А. Михайловської, І. Плетнікової, Б. Порфір'єва, А. Пригодського, Ю. Приходько, А. Рубана, А. Садєкова, В. Сизоненко, С. Сіденко, А. Стрільця, В. Торського, М. Шеремета.

Однак, незважаючи на велику увагу до проблем реалізації і розвитку транзитного потенціалу, певні питання розглянуті фрагментарно. Так, відсутня цілісна економічна концепція розвитку транзитного сектору економіки в умовах поглиблення міжнародної інтеграції. Більш глибоких досліджень потребує визначення факторів використання транзитних можливостей. Недостатньо розроблені питання впливу інтернаціоналізації транспортної системи на транзитний потенціал, у тому числі у плані формування міжнародних транспортних просторів і функціонування транспортних коридорів. Поза увагою залишаються теоретичні засади дослідження розвитку транзитного потенціалу, а саме категоріальний апарат, парадигми управління, підходи до класифікації транзиту. У результаті багато значущих питань управління транзитним потенціалом і його розвитком є нерозв'язаними. Зокрема існує необхідність удосконалення концептульних, методичних і практичних підходів до удосконалення стратегії розвитку транзитного потенціалу України, системи управління, діагностики його стану і розвитку.

Вагомість зазначених проблем, нарастаюча актуальність і необхідність їх скорішого вирішення зумовили вибір теми дослідження, окреслили коло його завдань і зміст.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методичних основ і науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення стратегії розвитку транзитного потенціалу України.

Відповідно до мети дослідження було поставлено та вирішено такі завдання:

дослідження сутності, специфіки і складових транзитного потенціалу;

визначення основ оцінки ефективності використання транзитного потенціалу країни та особливостей управління його розвитком;

аналіз тенденцій розвитку транспортної системи України як основи її транзитного потенціалу;

оцінка особливостей реалізації та розвитку транзитного потенціалу України на сучасному етапі;

аналіз участі України у функціонуванні міжнародних транспортних коридорів;

обґрунтування пропозицій щодо удосконалення стратегії розвитку транзитного потенціалу України;

розробка науково-методичних рекомендацій щодо удосконалення системи управління транзитним потенціалом;

розробка науково-методичного підходу щодо діагностики стану і розвитку транзитного потенціалу України.

1. Теоретичні основи формування і розвитку транзитного потенціалу країни

Визначено сутність, специфіку і систематизовано складові транзитного потенціалу країни, узагальнено положення відносно оцінки ефективності використання транзитного потенціалу, встановлено особливостей його реалізації на сучасному етапі розвитку економіки.

Сучасний етап економічного розвитку, який характеризується посиленням конкуренції, формуванням нових правил поведінки країн у взаємодії з іноземними партнерами, посиленням впливу глобального середовища на розвиток національних економік, обумовлює необхідність постійного нарощування економічного потенціалу країн з метою забезпечення стійкого зростання конкурентоспроможності національної економіки. Однією з найважливіших складових економічного потенціалу країни є транзитний потенціал, під яким пропонується розуміти можливості та спроможність транспортної системи країни здійснювати міжнародні транзитні перевезення по своїй території.

Об'єктивна необхідність транзиту як вида перевезень обумовлена такими чинниками: нерівномірністю розповсюдження природних ресурсів, надмірно високою концентрацією деяких видів ресурсів в окремих країнах та гострим дефіцитом в інших; необхідністю диверсифікації матеріальних і енергетичних ресурсів по мірі розвитку виробництва; розвитком торговельних відносин країн; відносною обмеженістю предметів споживання (природних ресурсів, товарів виробничого призначення), виробництво (видобуток), постачання і накопичення яких доцільно в теперішній час; спеціалізаціей окремих країн на виробництві товарів тощо.

Виявлено специфічні особливості транзиту, а саме: поєднання і збалансування інтересів і зусиль різних країн; забезпечення на рівні міжнародних домовленостей; залежність від інших галузей економіки і кон'юнктури міжнародних ринків; безпосередній зв'язок із реалізацією геополітичних і геоекономічних стратегій держав. Встановлено найбільш важливі складові транзитного потенціалу, в т.ч. виробничий, комунікаційний, соціально-трудовий, організаційний, інституціональний потенціали та потенціал системи обслуговування.

Розроблено напрями класифікації транзитного потенціалу. Серед них: групи країн та інтеграційні угруповання, які є споживачами транспортних послуг; види вантажів (групи товарів); види транспорту, які виконують транзитні перевезення; міжнародне інституційно-правове забезпечення; інфраструктурно-технологічне забезпечення (міжнародні транспортні коридори, схеми організації); види власності на засоби транспортування/шляхи сполучення/об'єкти транспортної інфраструктури.

Однією з найважливіших особливостей транзиту є висока частка державної власності і високий рівень державного регулювання, який реалізується через проведення транспортної політики, що спрямована на забезпечення сталого функціонування транспортної системи і оптимізацію транзитного потенціалу.

Якість державного втручання є важливим фактором розвитку транзитного потенціалу, а його необхідність зумовлена: 1) занадто високою капіталоємністю галузі і довгостроковим характером інвестицій; 2) монополістичним характером елементів транспортної системи; 3) необхідністю спеціального функціонально-правового режиму роботи; 4) вимогами підтримки високого рівня функціональності транспорту для нормальної роботи виробничої системи, обміну і життєдіяльності суспільства; 5) загостренням екологічних проблем, що пов'язані зі зростанням обсягів і інтенсивності транспортних перевезень; 6) особливою значущістю для забезпечення національної безпеки.

Запропоновано класифікацію видів транзиту і транзитних перевезень з урахуванням таких ознак, як: види транспорту (наземний, водний, повітряний, комбінований); предмет транзиту (сировина, промислова і сільськогосподарська продукція, енергія і енергетичні ресурси); сезонність (сезонний, постійний); характер систем транзиту (локальні, дисперсні); характер доходу (прямий, непрямий, змішаний); особливості регулювання (в односторонньому і багатосторонньому порядку); форми власності транспортних засобів і комунікацій (державні, приватні, змішані); номенклатура товарів (гомогенні, гетерогенні); тип транспортних комунікацій (масові, спеціальні); участь різних видів транспорту (прямий; змішаний); спосіб транспортування вантажів (єдиний; комбінований); специфіка руху одного виду транспорту (сквозний, з перевантаженням); необхідність розміщення вантажів на митному складі (прямий і непрямий). Така класифікація дозволяє враховувати специфічні характеристики транзитних перевезень та удосконалити діагностику стану транзитного потенціалу країни.

Серед первинних факторів, які зумовлюють масштаб транзитного потенціалу і можливості його реалізації, виділено наступні: природньо-географічні умови і розміри території країни; рівень диверсифікованості структури промислового виробництва; ефективність державної економічної, транспортної і зовнішньої політики; рівень забезпеченості необхідними інвестиційними і людськими ресурсами; баланс переваг від здійснення транзитних послуг; рівень розвитку транспортної системи. Встановлено основні напрями впливу інтернаціоналізації економіки на розвиток транзитного потенціалу країни; охарактеризовано комплексний ефект використання транзитних можливостей.

При оцінці рівня транзитного потенціалу країни запропоновано виділять внутрішню (передбачає оцінку секторальну оцінку транзитного комплексу) та зовнішню (передбачає оцінку результатів транзиту для національного господарства) ефективність його реалізації за видами транспорту, вантажів, технологічними і комунікаційними мережами, міжнародними транспортними коридорами. У процесі оцінки ефективності пропонується враховувати обмеження і якісні характеристики транспортної системи країни, ключові індикатори її функціонування (обсяг транзитних перевезень, вартість, обсяг послуг, валютна ефективність, рівень доходності). Обґрунтовано класифікацію факторів, які впливають на ефективність використання транзитного потенціалу. Серед них: ступень впливу, місце виникнення, періодичність, характер впливу, ієрархія тощо.

Враховуючи велику різноманітність факторів реалізації транзитного потенціалу країни, складність їх розмежування і систематизації запропоновано виділяти декілька парадигм управління ним, які дозволяють визначити напрями і сформувати економічний механізм використання транзитних можливостей. У роботі виділено структурну, технологічну, технічну, інформаційну, ринкову, політичну, правову, організаційну, ресурсну, цінову парадигми і парадигму конкурентоспроможності. Надано характеристику сутності кожної з парадигм, що дає можливості зусередити увагу на певній групі факторів у процесі управління і наукових дослідженнях. При цьому враховуються різні групи умов (політичні, правові, ресурсні, інформаційні), пріоритетне значення серед яких мають інвестиційні та політичні. Сформульовано принципи реалізації транзитного потенціалу і транзитної політики держави, які пов'язані із завданнями забезпечення міжнародної конкурентоспроможності транзитних перевезень в умовах входження країни в міжнародний (глобальний і регіональний) економічний та інституційний простір. На основі урахування особливостей організації транзиту встановлено внутрішні і зовнішні фактори, які визначають рівень використання транзитного потенціалу країни.

2. Аналіз транзитного потенціалу України та особливостей його використання на сучасному етапі

Проаналізовано тенденції розвитку транспортної системи України як основи її транзитного потенціалу, оцінено тенденції його реалізації та розвитку на сучасному етапі, визначено особливості участі України у функціонуванні міжнародних транспортних коридорів.

Транспортна система (сукупність шляхів сполучення і засобів транспортування, управління, обслуговування і зв'язку), її пропускна спроможність виступає матеріальною основою транзитного потенціалу країни. Транспорт є важливою галуззю економіки України, що підтверджується високим рівнем перевезень усіма видами транспорту. За період з 2001 по 2007 р. в Україні спостерігалось зростання обсягів перевезень вантажів (з 1,6 до 2,0 млрд. т), індексів обсягу виробництва транспортних засобів і устаткування (до попереднього року 2001 р. - 122,0%; 2007 р. - 142,3%). Суттєво збільшуються інвестиції в основний капітал у сфері транспорту. Так, у 2007 р. прямі іноземні інвестиції у транспортну систему України досягли 1030,9 млн. дол. США, що склало 3,5% від загального обсягу інвестицій. Динамічно збільшуються обсяги реалізованих транспортних послуг: 2002 р. - 21883,0 млн. грн., 2007 р. - 51849,3 млн. грн.

На основі аналізу динаміки обсягів перевезень вантажів, а також їх техніко-технологічних параметрів встановлено, що у порівнянні з 1990 р. у 2007 р. обсяг перевезень вантажів скоротився у 3,16 рази, а загальний вантажооборот - в 2,01 рази. З 1990 по 2007 р. довжина залізничних шляхів загального користування скоротилася з 22,8 до 21,9 тис. км., річкових судноплавних шляхів - з 4,0 до 2,2 тис. км., у той же час довжина автомобільних шляхів загального користування загального користування зросла з 167,8 до 169,4 тис. км. На основі проведеного аналізу встановлено, що відсутні істотні якісні зрушення у розвитку системи шляхів сполучення. Для всіх основних видів транспорту характерні вкрай низкькі темпи впровадження прогресивних шляхів сполучення. Станом на 2007 р. рівень зносу основних фондів досягає критичної величини - 70-85%. При цьому сучасний рівень інвестування галузі не перевищує 20% від необхідного обсягу. До того ж недостатньо інтенсивно використовуються наявні потужності.

Аналіз інституційного забезпечення функціонування транспорту в України дозволив встановити, що чинні нормативно-правові акти спрямовані на стимулювання міжнародної інтеграції транспортної системи, впровадження міжнародних стандартів перевезень і розвиток транспортної інфраструктури, створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів та затвердження України як транзитної держави.

Транзитний потенціал, який має Україна з огляду на географічне положення, виступає важливим чинником розвитку, інституційної і структурної оптимізації транспортної системи країни. Реалізація транзитного потенціалу відбувається у контексті із формуванням нової системи транспортно-економічних зв'язків України. Залучення транспортної системи в процеси інтернаціоналізації економіки підтверджується динамікою експорту транспортних послуг (2000 р. - 2917,3 млн. дол. США; 2003 р. - 3514,0 млн. дол. США; 2006 р. - 5354,7 млн. дол. США; 2007 р. - 6111,7 млн. дол. США) і зовнішньоекономічних вантажопотоків через кордони України. У той же час обсяги транзитних перевезень вантажів за видами транспорту в останні роки змінюються з певними коливаннями. Характерно, що обсяги транзитних вантажоперевезень залізничним та трубопровідним транспортом, на які припадає «левова» частка транзиту, змінюються із певними коливаннями. Наприклад, динаміка транзиту вантажів трубопровідним транспортом така (млн. долл. США): 2004 р. - 1887,1; 2005 р. - 1959,8; 2006 р. - 2500,6; 2007 р. - 2411,6. Сталість тенденції до зростання показника характерна для морського, повітряного та інших видів транспорту.

Географічна структура експорту транспортних послуг України залишається стабільною, в ній переважають країни Європи і СНД (більше 90% вантажопотоків).

У транзитному потенціалі України представлені усі основні види транспорту. визначено специфічні проблеми реалізації і тенденції розвитку транзитного потенціалу за кожним видом транспорту, а також проаналізовано загальні цільові настанови, встановлені державою для збільшення обсягів транзиту.

Україна розширює участь у системі міжнародних транспортних коридорів і долучається до низки міжнародних транспортних просторів. Це створює нові умови реалізації та розвитку транзитного потенціалу країни. Територією України проходить 8 міжнародних транспортних коридорів (Критські №3, 5, 7, 9, коридори ОЧЕС, Європа-Азія, Балтика-Чорне море, ТНТК). Функціонування і розширення існуючої системи транзитних коридорів встановлено як пріоритет державної політики, що забезпечено низкою нормативно-правових актів і іншими заходами.

Запропоновано визначення поняття транзитний простір країни - це територія декількох країн, по якій проходять транзитні маршрути, функціонування яких засновано на інституціональній, економічній, інформаційній та технологічній інтеграції їх транспортних систем, а також спільних принципах організації і правового забезпечення транзиту, узгодження політики у сфері розвитку транспортної інфраструктури та уніфікації стандартів роботи транспорту. Під транзитним коридором пропонується розуміти концентрований напрям транзитних вантажопотоків, який забезпечується різними видами транспорту і сукупністю об'єктів транспортної інфраструктури, функціональні і технологічні лінії мультимодальних транспортних комунікацій, що мають міжнародне значення.

Досвід участі України у СНД, ОЧЕС і ГУАМ, а також розширення взаємодії з ЄС, дозволив обґрунтувати сутність регіональної парадигми управління транзитним потенціалом, яка заснована на урахуванні високої значущості регіональних домінант, формуванні регіональних транспортних просторів на основі інтернаціоналізації й інтеграції, створенні регіональної системи регулювання транзитних перевезень. Визначено особливості формування транспортного простору в рамках ЄС, СНД, ОЧЕС і ГУАМ, які впливають на специфіку реалізації транзитного потенціалу України.

3. Удосконалення стратегії розвитку транзитного потенціалу України

Розроблено рекомендації щодо удосконалення стратегії розвитку транзитного потенціалу України, обґрунтовано напрями удосконалення системи управлення транзитним потенціалом, обґрунтовано науково-методичний підхід діагностики його стану і розвитку.

Перспективи посилення позицій України як транзитної держави залежать від забезпечення зростання конкурентоспроможності її транзитного потенціалу та інтенсифікації його розвитку. Вирішення цих завдань відбувається у складних умовах загострення геополітичних протиріч у сфері транзиту та конкуренції на регіональному ринку транспортних послуг. Вихідної базою підвищення якості управління транзитним потенціалом є удосконалення державної стратегії, що повинна засновуватися на таких цільових домінантах: забезпечення високого рівня функціональності транспортного комплексу, формування конкурентоспроможного техніко-економічного рівня транзитних перевезень, підвищення економічної ефективності транзитного сектору. Ці імперативи обумовлюють необхідність розширення та прискорення модернізації транспортної системи. У контексті вирішення цього завдання розроблено концепцію «П'яти модернізацій транзитного потенціалу», яка передбачає модернізацію технологічних процесів, інфраструктури, управлінських технологій, систем безпеки і управління якістю. Серед головних принципів впровадження цієї концепції відокремлено такі: забезпечення погодженого розвитку складових транзитного потенціалу, підвищення якості розвитку транзитного потенціалу у довгостроковій перспективі, раціональне використання географічних можливостей і потенціалу ринку, забезпечення безперервного відтворення транзитного потенціалу і підвищення продуктивності транзитного сектору.

Обґрунтована пріоритетність удосконалення механізмів інвестиційного забезпечення на підставі розвитку державно-приватного партнерства.

Запропоновано науково-методичний підхід щодо удосконалення системи управління транзитним потенціалом, який базується на оптимізації регіональних векторів його реалізації, а саме геосистем ЄС-СНД, ЄС-ОЧЕС і ЄС-ГУАМ, що дозволяє визначити напрями розвитку транспортної системи України. Запропоновано критерії оптимізації міжнародного співробітництва у галузі транзиту, як поділено на кількісні (рівень завантаження потужностей; прямий економічний ефект; заплановані обсяги перевезень; обсяги інвестування та ін.) та якісні (транспортна і товарна структура тразиту, структура інвестицій; рівень конкуренції; розвиток інституційної бази та ін.). З огляду на це визначено переваги і недоліки географічних векторів реалізації транзитного потенціалу України, які у тому числі характеризують можливості прискорення євроінтеграційних процесів.

Визначено необхідність впровадження додаткових імперативів управління транзитним потенціалом, а саме: постійний контроль за рівнем його конкурентоспроможності; оптимізація тарифної політики; мінімізація трансакційних витрат (на основі оцінки розроблених показників: індексу трансакційності реалізованого транзитного потенціалу; коефіцієнту трансакційної ефективності та ін.).

Обґрунтовано доцільність оцінки можливостей включення країни у систему трансконтинентальних комунікацій (транзитних потоків), у зв'язку із чим визначено пріоритетні заходи державної політики України щодо розвитку інфраструктури міжнародного транзиту. Розроблено пропозиції щодо урахування структурних і функціональних, організаційних і економічних параметрів розвитку транспортної системи; формування механізму моніторингу транзитного сектору України.

Запропоновано науково-методичний підхід щодо діагностики стану і розвитку транзитного потенціалу країни. Сформульовано принципи (наукової обґрунтованості і об'єктивності, системності, альтернативності, реакційності та ін.) і завдання (ідентифікація реального стану транзитного сектору і транспортно-митної системи, дослідження структури транзитного потенціалу, встановлення основних тенденцій його реалізації, виявлення специфічних проблем, прогнозування головних тенденцій) аналізу.

Запропоновано відокремлювати три стратегії розвитку транзитного потенціалу: прогресивну (активну), пасивну (наздогоняючу) та інертну. Визначено сутність та основні характеристики кожної стратегії. Головними характеристиками цих стратегій є: рівень активності держави і державної політики; особливості трансформацій транспортно-митної системи; інтенсивність залучення та освоєння ресурсів; активність у взаємодії із міжнародним простором та ін. Це дозволяє більш ґрунтовно дослідити тип розвитку транзитного потенціалу країни та підвищити якість управління у цій сфері.

Розроблено напрями діагностики стану транзитного потенціалу, серед яких оцінка: рівня його розвитку, концентрації, технічного ресурсу і технологічного рівня, конкурентоспроможності, інфраструктурних складових, структурних характеристик, ефективності та параметрів реалізації транзитного потенціалу. Запропоновано рекомендації до проведення діагностики за кожним напрямом, який передбачає визначення спеціальних показників та параметрів: індекс концентрації; показник технічного ресурсу; інтегральний показник конкурентоспроможності; бюджетна ефективність транзитних перевезень; коефіцієнт та індекс ефективності інвестицій в основний капітал; індекс зниження транспортоємності транзитних вантажів тощо. У якості комплексних індикаторів реалізації транзитного потенціалу запропоновано: індекс використання, індекс та коефіцієнт активності реалізації транзитного потенціалу, коефіцієнт транзитної активності країни, показник транспортної відкритості країни, коефіцієнт недовикористання транзитного потенціалу та ін.

Для оцінки особливостей розвитку транзитного потенціалу запропоновано індикатори. Виходячи з проведених розрахунків, необхідно зазначити, що у 2004-2007 рр. транзитний потенціал України кількісно збільшувався та стабільно відтворювався, хоча дещо недостатньою лашишається активність інвестування у цю сферу. При цьому розвиток транзитного потенціалу не може бути прискорений через зниження рівня його реалізації. Це має визначити напрями транспортної політики держави на перспективу.

Висновки

транзитний транспортний міжнародний

У дисертації вирішено важливе науково-практичне завдання розробки теоретичних, методичних та практичних положень удосконалення стратегії розвитку транзитного потенціалу України.

1. Транзитний потенціал країни - це можливість і спроможність транспортної системи країни при взаємодії із транспортними системами інших країн здійснювати міжнародні транзитні перевезення. Специфічні особливості транзиту полягають в необхідності поєднання інтересів різних країн світу, забезпечення на рівні міжнародних домовленостей, залежність від конюнктери міжнародних ринків, зв'язок із реалізацією геополітичних і геоекономічних стратегій держав. Відокремлено наступні складові транзитного потенціалу: виробничу, комунікаційну, соціально-трудову, організаційну, інституціональну тощо.

2. Запропоновано класифікацію видів транзиту і транзитних перевезень за наступними ознаками: види транспорту; предмет транзиту; сезонність; характер систем транзиту; характер доходу; особливості регулювання; форми власності транспортних засобів і комунікацій; номенклатура товарів; тип транспортних комунікацій; участь різних видів транспорту; спосіб транспортування вантажів; специфіка руху одного виду транспорту; необхідність розміщення вантажів на митному складі.

3. Запропоновано оцінювати внутрішню та зовнішню ефективність використання транзитного потенціалу, включаючи визначення ефективності за видами транспорту, вантажів, технологічними і комунікаційними мережами, міжнародними транспортними коридорами. Обґрунтовано, що найбільший вплив на ефективність використання транзитного потенціалу здійснюють інвестиційні та політичні фактори, принципи управління його конкурентоспроможністю. Встановлено фактори, що впливають на особливості використання транзитного потенціалу. Визначено такі парадигми управління транзитним потенціалом країни: структурну, технологічну, технічну інформаційну, ринкову, політичну, правову, організаційну, ресурсну, цінову парадигми і парадигму конкурентоспроможності.

4. Встановлено тенденції розвитку транспортної системи України: зростають обсяги перевезень вантажів, обсяги виробництва транспортних засобів і устаткування, збільшуються інвестиції і основний капітал та обсяги наданих транспортних послуг. Однак не досягнуто рівня показників, що фіксувалися в транспортному секторі економіки в 1990 р. Відсутні якісні зрушення в розвитку системи шляхів сполучення. Станом на 2007 р. рівень зносу основних фондів досяг 70-85%. Недостатньо інтенсивно використовуються наявні потужності.

5. Транзитний потенціал України вміщує всі основні види транспорту. За останні роки збільшилися обсяги екпорту транспортних послуг (2000 р. - 2917,3 млн. дол. США, в 2007 р. - 6111,7 млн. дол. США), спостерігаються значні коливання обсягів транзитних перевезень вантажів. Географічна структура експорту транспортних послуг залишається стабільною: більш 90% вантажопотоків припадає на країни Європи і СНГ.

6. Важливе значення для підвищення конкурентоспроможності національної економіки має поширення участі України в роботі міжнародних транзитних коридорів і просторів. Запропоновано визначення поняття «міжнародний транзитний коридор» та «транзитний простір». Компаративний аналіз діяльності міжнародних транспортних коридорів дозволив ранжувати їх в залежності від динаміки розвитку: коридори, що динамічно розвиваються, що стабільно функціонують, що перебувають у стагнації. Встановлені якісні особливості формування транспортного простору. Запропоновано виділяти регіональну парадигму управління транзитним потенціалом, яка заснована на урахуванні високої значущості регіональних домінант, формуванні регіональних транспортних просторів на основі інтернаціоналізації й інтеграції, створенні регіональної системи регулювання транзитних перевезень.

7. На основі теоретичних та емпіричних досліджень, оцінки закономірностей розвитку міжнародного ринку транспортних послуг визначено домінанти стратегії розвитку транзитного потенціалу України, серед яких пріоритетною є модернізація транзитного потенціалу. Для вирішення цього завдання запропоновано концепцію «П'яти модернізацій транзитного потенціалу», яка передбачає модернізацію технологічних процесів, інфраструктури, управлінських технологій, систем безпеки і управління якістю. Ключовими принципами її реалізації є: забезпечення погодженого розвитку складових транзитного потенціалу, підвищення якості розвитку транзитного потенціалу у довгостроковій перспективі, більш повне використання географічних можливостей і потенціалу ринку, забезпечення безперервного відтворення транзитного потенціалу і підвищення продуктивності транзитного сектору.

8. Запропоновано науково-методичний підхід щодо удосконалення системи управління транзитним потенціалом на основі оптимізації регіональних векторів його реалізації (передусім за векторами ЄС-СНД, ЄС-ОЧЕС і ЄС-ГУАМ) з урахуванням кількісних та якісних критеріїв оптимізації, здійсненням постійного контролю за рівнем конкурентоспроможності, оптимізацією тарифної політики, зниженням рівня трансакційних витрат, оцінкою можливостей включення у систему трансконтинентальних комунікацій, що передбачає урахування екзогенних умов розвитку транзитного потенціалу (структурні і функціональні параметри), організаційних і економічних параметрів розвитку транспортної системи України.

9. Запропоновано науково-методичний підхід щодо діагностики стану і розвитку транзитного потенціалу країни. Визначено, що діагностика стану транзитного потенціалу має включати такі напрями: рівень розвитку, концентрації, технічного ресурсу, конкурентоспроможності та ін. У якості комплексних індикаторів реалізації транзитного потенціалу запропоновано: індекс використання, індекс та коефіцієнт активності реалізації транзитного потенціалу, коефіцієнт транзитної активності країни, показник транспортної відкритості країни та ін. Для оцінки особливостей розвитку транзитного потенціалу запропоновано визначати: індекс збільшення (зміни) транзитного потенціалу, коефіцієнти активності інвестування у сфері транзиту, відтворення і розвитку транзитного потенціалу.

Література

1. Ткаченко Н.Ю. Організаційні й економічні аспекти розвитку транспортних послуг України в умовах поглиблення регіональної інтеграції / Н.Ю. Ткаченко // Вісник Донецького університету економіки та права. Серія: Економіка та управління, 2005. - №2. - С. 138-145.

2. Ткаченко Н.Ю. Транспортна інфраструктура: сутність, функції та роль у забезпеченні економічних процесів / Н.Ю. Ткаченко // Вісник ДонДУЕТ. Сер.: Економічні науки. - 2006. - №4 (32). - С. 56-61.

3. Ткаченко Н.Ю. Экзогенные условия функционирования и развития транспортной системы Украины: структурный и функциональный аспекты / Н.Ю. Ткаченко // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: Сб. науч. тр. - Донецк: ДонНУ, 2006. - С. 838-844.

4. Ткаченко Н.Ю. Концептуальные основы совершенствования стратегии развития транзитного потенциала Украины / Н.Ю. Ткаченко // Культура народов Причерноморья, 2008. - №143. - С. 59-64.

5. Ткаченко Н.Ю. Совершенствование системы управления развитием транзитного потенциала Украины / Н.Ю. Ткаченко // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. - Вип. 242, т. IV. - С. 886-899.

Размещено на Allbest.ru