Людський капітал в умовах формування національної економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет ім. Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Спеціальність 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки

Людський капітал в умовах формування національної економіки України

Прошак Галина Василівна

Львів 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор Стефанишин Ольга Василівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри економіки України імені М. Туган-Барановського.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Куценко Віра Іванівна, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу проблем розвитку і розміщення галузей соціальної сфери;

кандидат економічних наук, доцент Лех Галина Андріївна, Національний лісотехнічний університет України, доцент кафедри економічної теорії.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Стасишин А.В.

Анотація

людський капітал інноваційний економіка

Прошак Г.В. Людський капітал в умовах формування національної економіки України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2008.

У дисертації з'ясовано суть, основні компоненти, функції людського капіталу, розглянуто сучасні методологічні підходи його дослідження. Простежено еволюцію поглядів різних економічних шкіл на основні складники і напрями розвитку людського капіталу. Проаналізовано інвестиції як основний інструмент формування людського капіталу. Розкрито зміст поняття „людський капітал інноваційного типу” і показано його провідну роль в економічному зростанні. Досліджено вплив трансформаційних процесів на кількість і якість вітчизняного людського капіталу, ефективність його використання у вітчизняній економіці. Проведено аналіз інституційної бази розвитку людського капіталу та запропоновано шляхи поліпшення її функціонування в Україні. Вивчено зарубіжний досвід нагромадження людського капіталу і запропоновано основні напрями державного стимулювання розвитку людського капіталу та механізми державної підтримки людського капіталу інноваційного типу.

Ключові слова: людський капітал, інвестиції, людський капітал інноваційного типу, здібності, здоров'я, знання, навички, досвід, мобільність, мотивація праці, освіта, наука, охорона здоров'я, дохід індивіда, економічне зростання, добробут населення.

Аннотация

Прошак Г.В. Человеческий капитал в условиях формирования национальной экономики Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.01 - экономическая теория и история экономической мысли. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2008.

В диссертации осуществлено комплексное исследование проблемы формирования, накопления и эффективного использования человеческого капитала в экономике Украины. На основании рассмотрения и обобщения взглядов представителей различных экономических школ выяснена экономическая сущность категории "человеческий капитал", выделено и проанализировано основные его составные и функции. Предложено авторское определение понятия "человеческий капитал инновационного типа", который способен компенсировать сокращение количества человеческого капитала за счет повышения его качества.

Отдельное место в диссертации отведено анализу инвестиций как важному инструменту формирования человеческого капитала. Доказано, что инвестиции в образование, науку, здравоохранение, мобильность, и т. п. обеспечивают получения выгод как на микро- так и макроуровне. Исследовано влияние трансформационных процессов на основные элементы человеческого капитала в результате чего наблюдается кризисная ситуация относительно природного прироста населения, ухудшения состояния здоровья нации, проблема старения населения, снижения качества и доступа образовательных услуг, выезд за границу квалифицированных специалистов, значительный уровень безработицы, низкая средняя заработная плата. В работе рассмотрены основные этапы формирования, использования и накопления человеческого капитала. Проведён анализ институционной базы развития человеческого капитала на основании рассмотрения таких её взаимосвязанных элементов: нормативно-правового обеспечения (Конституции Украины, Законов Украины, Указов Президента Украины, Постановлений Кабинета Министров и других документов); неформальных институтов, основой которых выступают менталитет и культура народа, моральные ценности, обычаи; формальных институтов (семьи, системы образования, науки, здравоохранения, культуры, служб занятости, профсоюзов и др.).

В работе анализируется эффективность использования человеческого капитала в экономике Украины. На примере работников бюджетной сферы показано, что использование человеческого капитала в экономической деятельности обеспечивает его владельцам получение высшей заработной платы, которая дифференцируется в зависимости от возраста и полученного уровня образования. На основе корреляционного анализа показана тесная связь между производительностью труда и образовательным уровнем населения в Украине. Установлено, что формирование и использование человеческого капитала зависит от социальной ориентированности экономики. На основе сравнения нормативных показателей с соответствующими данными для Украины установлено, что уровень социальной ориентированности национальной экономики является невысоким.

С учетом мирового опыта накопления человеческого капитала и прогноза величины человеческого капитала в структуре национального богатства предложены такие направления государственного стимулирования развития человеческого капитала: реформирование системы здравоохранения, диверсификация источников финансирования образования, повышение качества образовательных услуг, развитие науки, усовершенствование функционирования институциональной базы развития человеческого капитала, активная государственная политика на рынке труда, противодействие нелегальной трудовой миграции и „утечки интеллекта". В работе также предложено механизм государственного стимулирования развития человеческого капитала инновационного типа.

Ключевые слова: человеческий капитал, инвестиции, человеческий капитал инновационного типа, способности, здоровье, знание, навыки, опыт, мобильность, мотивация труда, образование, наука, здравоохранение, доход индивида, экономический рост, благосостояние населения.

Annotation

Proshak H.V. Human capital under forming condition of national economy of Ukraine. - Manuscript.

A dissertation on obtaining the scientific degree of candidate of economic sciences in specialty 08.00.01. - theory of economics and history of economic researchers. - Ivan Franko L'viv National University. - L'viv, 2008.

The main point, basic components and functions of human capital have been elucidated in the presented dissertation. Contemporary methodological approaches of its research have been considered. The evolution of various scientific studies investigated the principal components and directions of development of human capital have been shown. Investment as the main instrument of human capital formation has been analyzed. The notion “human capital of innovative type” and its impact on the economic growth have been explained. The influence of transformational processes on the quality and quantity of domestic human capital and the efficiency of its application in national economy has been studied. The institutional base of development of human capital has been analyzed and the ways of improvement of its function in Ukraine have been offered. Foreign experience on accumulation of human capital has been studied and the basic directions of state incentives for the development of human capital and the mechanism of state support of human capital of innovative type have been offered.

Key words: human capital, investment, human capital of innovative type, capabilities, health, knowledge, skills, experience, mobility, motivation of labour, education, science, health care, economic growth, welfare of population.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах добробут населення і стабільність Української держави залежать від ефективності функціонування національної економіки, яка визначається, насамперед, рівнем розвитку людського капіталу. Саме креативна людина з відповідною освітою, кваліфікацією, навичками, досвідом забезпечує необхідні ринкові зміни. Відтак запорукою сталого економічного поступу України стають інвестиції в освіту, науку, охорону здоров'я, мобільність працівників, мотивацію праці, тобто у ті пріоритетні сфери життєдіяльності суспільства, де формується людський капітал.

Одночасно подальший розвиток і ефективність використання людського капіталу суспільства є однією з найскладніших соціально-економічних проблем України. Зумовлено це тим, що перехід від адміністративно-командної системи до ринкової об'єктивно супроводжується кризовими явищами, які призводять до зменшення його кількості і якості через недостатнє фінансування соціальної сфери. Спад виробництва, вимушена неповна зайнятість і високий рівень безробіття зумовили деградацію і суттєве недовикористання існуючого на той час людського капіталу. Проте інноваційна модель розвитку національної економіки повинна бути забезпечена якісно новим людським капіталом. За таких умов особливо актуальним і необхідним є дослідження проблеми формування і нагромадження людського капіталу інноваційного типу та способів ефективного його використання у ринковому середовищі.

Широке коло питань щодо людського капіталу є об'єктом постійних наукових досліджень і численних прикладних розробок. Різні аспекти концепції людського капіталу висвітлені у працях класиків економічної науки В. Петі, А. Сміта, В. Каразина, Дж.С. Міля, К. Маркса, Ф. Ліста, А. Маршала, М. Туган-Барановського, М. Вебера. Однак як самостійний розділ аналітичної економії теорія людського капіталу сформувалася у 60-х роках XX століття. ЇЇ базова теоретична модель була вперше викладена у працях Т. Шульца та Г. Бекера. Подальші ґрунтовні дослідження основних положень концепції людського капіталу провели Й. Бен-Порат, Б. Вейсброд, Е. Денісон, Дж. Кендрик, Ф. Махлуп, Дж. Мінцер, Дж. Псахаропулос, Л. Туроу, І. Фішер та ін.

У вітчизняній економічній літературі теорії людського капіталу почали надавати важливішого значення тільки упродовж останніх двох десятиріч. Серед економістів, які займалися дослідженням окремих питань формування і розвитку людського капіталу України, слід назвати В. Антонюк, В. Близнюка, О. Бородіну, В. Гейця, Н. Голікову, О. Головінова, О. Грішнову, М. Долішнього, І. Журавльову, С. Злупка, С. Клименко, В. Куценко, Е. Лібанову, Г. Назарову, К. Павлюка, Ж. Поплавську, О. Стефанишин, С. Трубича, А. Чухна та інших учених-економістів.

Актуальність проблеми формування і нагромадження людського капіталу на сучасному етапі вимагає подальшого його дослідження. В умовах переходу вітчизняної економіки до інноваційної моделі розвитку на перший план виходять проблеми удосконалення механізму інвестування у людський капітал, поліпшення інституційної бази розвитку людського капіталу, визначення його стану та динаміки у найближчі роки, а відтак розроблення на цій основі пропозицій та рекомендацій щодо напрямів стимулювання розвитку людського капіталу інноваційного типу.

Проблеми ефективного використання людського капіталу у вітчизняній економічній науці досліджені ще недостатньо. Учені, зазвичай, приділяють найбільшу увагу такому питанню, як інвестиції в освіту індивідів і віддачу від них, залишаючи поза увагою механізм ціноутворення на індивідуальний людський капітал, який впливає на підвищення добробуту населення, залежність формування людського капіталу інноваційного типу від збільшення державного фінансування науки і використання його як основного активу економічного зростання. Усе це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, обґрунтування її мети, цілей, завдань, а також логіку викладення матеріалу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри економіки України Львівського національного університету імені Івана Франка за комплексною темою „Наукові основи розвитку національної економіки і регіональної політики в Україні на початку ХХІ століття” (номер державної реєстрації 0105U007450) в межах якої автором обґрунтовано теоретичні аспекти формування і ефективного використання людського капіталу в економіці України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення теоретичних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на розвиток людського капіталу в умовах формування національної економіки України.

Мета роботи обумовила необхідність вирішення таких завдань:

уточнити суть, складові і функції людського капіталу;

простежити еволюцію поглядів різних економічних шкіл на основні елементи людського капіталу та його роль у соціально-економічному розвитку країни;

дослідити інвестиції в освіту, науку, охорону здоров'я тощо як інструмент формування людського капіталу;

обґрунтувати поняття „людський капітал інноваційного типу” як економічну категорію, визначити його вплив на економічне зростання;

розкрити вплив трансформаційних процесів на основні компоненти вітчизняного людського капіталу;

визначити етапи формування, використання і нагромадження людського капіталу;

виявити особливості інституційної бази розвитку людського капіталу та запропонувати шляхи її поліпшення в Україні;

проаналізувати ефективність використання людського капіталу на мікро- і макрорівнях;

вивчити світовий досвід нагромадження людського капіталу;

запропонувати напрями і механізм державного стимулювання розвитку вітчизняного людського капіталу.

Об'єктом дослідження є людський капітал в умовах становлення інноваційної моделі розвитку національної економіки України.

Предметом дослідження є особливості та закономірності формування, нагромадження і використання людського капіталу у вітчизняній економіці.

Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи є система економічних законів, закономірностей та наукових положень, розроблених економічною теорією. В основу дослідження людського капіталу покладено багатомірний спектр методів - наукового абстрагування, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, прогнозування, статистичні методи, кореляційний аналіз, табличний і графічний методи тощо.

Інформаційною основою дослідження є законодавчі та нормативно-правові документи Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, а також матеріали Державного комітету статистики, офіційні публікації МВФ, Світового банку та інших міжнародних організацій. Широко використано праці вітчизняних і зарубіжних економістів у монографічних і періодичних виданнях, матеріали міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференцій.

Наукова новизна одержаних результатів. Отримані у процесі дослідження наукові результати полягають у наступному:

вперше:

- сформульовано і теоретично обґрунтовано поняття „людський капітал інноваційного типу” як людський капітал, який не тільки сприймає і активно використовує інноваційні ідеї, а й продукує інновації через генерування інформації та нагромадження знань;

- на підставі проведених розрахунків відстежено стійку тенденцію зменшення величини людського капіталу у структурі національного багатства України;

удосконалено:

- дослідження інституційної бази розвитку вітчизняного людського капіталу на основі аналізу таких її взаємопов'язаних елементів як нормативно-правового забезпечення, неформальних та формальних інститутів;

- визначення категорії “людський капітал” як запасу розвинутих чи нагромаджених у результаті інвестицій якостей людини, які вона використовує в економічній діяльності з метою одержання матеріальних і нематеріальних вигід;

- аргументацію формування, використання і нагромадження людського капіталу через природні, економічні, інституційні та соціальні чинники; ціноутворення на ринку праці; оптимальний розподіл інвестицій між фізичним, природним і людським капіталами; зростання добробуту населення країни;

одержали подальший розвиток:

- обґрунтування висновку про те, що величина заробітної плати і темпи її зростання залежить від віку та рівня освіти індивідів, зокрема найбільш стрімке збільшення заробітної плати відбувається у молодих працівників, які закінчили докторантуру;

- рекомендації щодо державного стимулювання розвитку людського капіталу через реформування системи охорони здоров'я, диверсифікацію джерел фінансування освіти, покращення якості освітніх послуг, розвиток науки, удосконалення функціонування інституційної бази розвитку людського капіталу, проведення ефективної політики на ринку праці, підвищення мотивації праці, регулювання зовнішньої трудової міграції населення України, а також механізму реалізації основних шляхів державної підтримки розвитку людського капіталу інноваційного типу.

Теоретична значимість роботи полягає у поглибленні наукового аналізу стану, основних тенденцій розвитку і напрямів удосконалення людського капіталу в умовах формування національної економіки України.

Практичне значення отриманих результатів полягає у розробленні пропозицій та рекомендацій щодо шляхів стимулювання розвитку вітчизняного людського капіталу. Наукові результати дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі при викладанні курсів „Основи підприємництва” і „Сучасні проблеми національної економіки” у Львівському університеті імені Івана Франка (довідка №1904-Н від 16.05.2008 р.). Методологічні та практичні рекомендації можуть бути використані органами державної законодавчої та виконавчої влади при обґрунтуванні і здійсненні інвестиційних проектів в освіту, охорону здоров'я, проведенні політики зайнятості тощо.

Отримані теоретичні положення та підходи можуть застосовуватися у навчальному процесі при викладанні економічних дисциплін „Макроекономіка”, „Мікроекономіка”, „Економіка України”, „Історія економічних вчень” у вищих навчальних закладах, для розробки спецкурсів та методичних посібників.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій наявне авторське тлумачення ідей, концепцій та методичних підходів. Викладені в дисертації наукові положення, розробки та висновки отримані автором особисто. Усі опубліковані наукові праці є одноосібні.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідалися та отримали схвальні відзиви на щорічних звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів Львівського національного університету імені Івана Франка упродовж 2003 - 2008 рр., на Міжнародній науково-практичній конференції “Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика, перспективи” (м. Львів, 24-25 жовтня 2003 р.), Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції “Економіка посткомуністичних країн в умовах глобалізації” (м. Львів, 23-24 квітня 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Економіка України в євроінтеграційних процесах” (м. Львів, 22-23 жовтня 2004 р.), Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції „Інтеграція країн з перехідною економікою у світовий економічний простір: стан і перспективи” (м. Львів, 13-14 травня 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє” (м. Львів, 21-22 жовтня 2005 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Соціально-економічні проблеми реформування українського суспільства” (м. Житомир, 16-17 листопада 2006 р.), Міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції „Філософія економіки Івана Франка й сучасні економічні проблеми” (м. Львів, 5-6 травня 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Інформаційні технології в наукових дослідженнях і навчальному процесі” (м. Луганськ, 14-16 листопада 2006 р.), Науково-практичній конференції “Методичні проблеми розвитку бізнес-освіти” (м. Донецьк, 5 грудня 2006 р.), Міжнародній науковій конференції „Українська економічна наука: досягнення, проблеми, перспективи” (м. Львів, 11-12 травня 2007 р.), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Соціокультурні і етноментальні чинники економічного розвитку” (м. Львів, 22-23 травня 2008 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 14 наукових праць загальним обсягом 5,14 друкованих аркушів, з них 7 - у фахових виданнях, що визнаються положенням ВАК України, 7 - у збірниках матеріалів конференції.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний зміст роботи викладено на 182 сторінках машинописного тексту. Робота містить 10 таблиць, 19 рисунків, 16 формул і 8 додатків. Список використаних джерел налічує 240 найменувань.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, проаналізовано стан дослідження проблеми, визначено мету, завдання, предмет та об'єкт дослідження, теоретичне і практичне значення роботи, сформульовано її наукову новизну, ступінь апробації одержаних результатів. У першому розділі дисертаційного дослідження - “Теоретико-методологічні основи дослідження людського капіталу” - визначено суть людського капіталу, проаналізовано основні його компоненти і функції та досліджено еволюцію поглядів на роль людського капіталу у соціально-економічному поступі країни в світовій економічній науці. Розглянуто інвестиції як основний інструмент формування людського капіталу та їх ефективність на мікро- і макрорівнях. Теоретично обґрунтовано поняття „людський капітал інноваційного типу” і визначено його провідну роль в економічному зростанні.

За результатами проведеного дослідження у дисертації оцінено і узагальнено наявні в наукових економічних джерелах теоретичні положення про сутність категорії “людський капітал”, основні його функції та компоненти. На думку дисертанта, людський капітал - це запас розвинутих чи нагромаджених у результаті інвестицій якостей людини, які вона використовує в економічній діяльності задля одержання матеріальних і нематеріальних вигід. Процес формування і нагромадження людського капіталу дисертант пропонує розділити на дві частини. Перша з них охоплює інвестиції в освіту, науку, охорону здоров'я тощо для розвитку природних здібностей, таланту, здоров'я, мобільності, мотивації праці і нагромадження знань, умінь, навичок, виробничого досвіду, що забезпечує формування людського потенціалу. Друга - трансформацію людського потенціалу у людський капітал. Інвестиції в основні складові людського капіталу забезпечують, на думку автора дисертації, формування людського потенціалу, але не гарантують його власнику отримання вищого доходу. Вигоди від капіталовкладення індивід чи суспільство отримає лише у тому випадку, коли наявний людський потенціал реалізується у процесах виробництва товарів і послуг, або розвитку людини. Відтак перетворення людського потенціалу у людський капітал забезпечить його носію вищий дохід, який він зможе реінвестувати у власний розвиток.

У структурі людського капіталу дисертант виокремив здібності, талант, здоров'я, знання людини, досвід, навички, мобільність працівника, а також мотивацію праці. Далі у роботі автор розглядає роль людського капіталу у розвитку суспільства і економіки через аналіз таких його функцій: відтворювальну, соціально-культурну, економічну, нагромаджувальну, стимулювальну. У дисертації досліджено еволюцію поглядів представників основних течій економічної теорії на основні складники людського капіталу та його роль у соціально-економічному розвитку країн і визначено, що теорія людського капіталу акумулює головні наукові дослідження щодо людини представників різних шкіл економічної теорії.

Початковий етап дослідження проблеми знань, освіти, складної праці, які впливають на економічні процеси і явища закладено у працях учених-теоретиків „основної течії”. Зокрема, представники класичної школи політичної економії (В. Петі, А. Сміт, Дж.С. Міль, Ж.-Б. Сей та ін.) ще у ХVII-XIX ст. вказували на провідну роль людини у створенні національного багатства. Учені неокласичної школи відзначали, що важливу роль в економічному зростанні відіграють знання людини, отримані у результаті здобуття освіти. Зокрема, А. Маршал вважав, що вони створюють основу для подальшого соціально-економічного поступу суспільства. Марксистська теорія акцентувала увагу на розвинутих здібностях людини до праці. К. Маркс визнавав, що розвинута робоча сила вимагає більших інвестиційних витрат, які у майбутньому збільшують її вартість. Маркс стверджував, що через підвищення продуктивності праці зменшується частина робочого дня, необхідна для матеріального виробництва і збільшується час для вільної розумової і суспільної діяльності індивіда. Утім важливим недоліком марксизму було те, що в аналізі капіталістичного виробництва недооцінювалася роль підприємців.

Учені „третьої течії” аналітичної економії, а саме історичної школи, доводили, що добробут і багатство нації забезпечуються поширенням знань у суспільстві, тобто досягненнями в науці, освіті, відкриттями, винаходами тощо. Ф. Ліст стверджував, що головним завданням держави є створення найсприятливіших умов для здобуття індивідами нових знань, тобто розвитку людського капіталу. Водночас інституціоналісти вважали, що значний вплив на економічні перетворення мають, поруч із традиційними факторами виробництва, духовні, моральні і правові чинники. Представники інноваційних теорій відстоювали концепцію, у якій людський чинник визначає економічний розвиток країни. Біля витоків цього підходу стояв всесвітньо відомий український учений М. Туган-Барановський, який наголошував на гармонійному розвиткові особистості через „розвиток її здібностей” і вважав, що здатність до творчої праці визначається не тільки природними чи набутими здібностями, а й соціальним походженням людини.

Засновниками сучасної теорії людського капіталу були американські вчені Т. Шульц і Г. Бекер, які на початку 60-х років XX ст. у своїх працях виклали основні її положення. Подальший розвиток концепції людського капіталу здійснено у працях Е. Денісона, Р. Лукаса, Дж. Мінцера, Дж. Псахаропулоса, П. Ромера, Р. Солоу, Л. Туроу та інших учених-економістів. Насамкінець дисертант аналізує погляди на людський капітал представників соціально-інституційного напряму (Д. Бела, Е. Тофлера, І. Масуди та ін.), які наприкінці ХХ століття здійснили прогноз майбутнього розвитку цивілізації. Провідну роль у прийдешньому суспільстві науковці відвели людському капіталу, рівень якого залежатиме від оптимальної інвестиційної політики у виробництво знань. У роботі досліджено інвестиції у розвиток людини як основний інструмент формування людського капіталу, їх класифікацію, ефективність на макро- і макрорівнях з використанням аналізу „витрати-вигоди” та ендогенних моделей економічного зростання. На думку автора, оцінити величину людського капіталу практично неможливо, оскільки знання, здібності та інші якості людини не піддаються кількісному підрахунку.

Дисертант підкреслює, що інноваційний розвиток економіки передбачає зростання обсягу знань, а відтак - нагромадження людського капіталу інноваційного типу (ЛКІТ), який автор визначає як людський капітал, який не тільки сприймає і активно використовує інноваційні ідеї, а й продукує інновації через генерування інформації та нагромадження знань. Дисертант доходить висновку, що ЛКІТ є основним активом економічного зростання.

У другому розділі дисертаційного дослідження - “Стан і динаміка людського капіталу в Україні” - проаналізовано вплив трансформаційних процесів на основні складники людського капіталу, виокремлено етапи формування, використання і нагромадження людського капіталу. Досліджено функціонування інституційної бази розвитку людського капіталу та ефективність його використання в національній економіці. У дисертаційній роботі показано, що трансформаційні процеси несприятливо вплинули на обсяг вітчизняного людського капіталу через скорочення народжуваності і зростання смертності, погіршення стану здоров'я людей в Україні упродовж останніх років. На думку дисертанта, втрату вітчизняного людського капіталу внаслідок депопуляції можна компенсувати поліпшенням його якості через розвиток ЛКІТ, для якого в Україні є необхідні передумови. Дисертант доходить висновку, що особливо важливим для аналізу динаміки людського капіталу в Україні є дослідження етапів формування, використання і нагромадження людського капіталу через природні, економічні, інституційні та соціальні чинники; ціноутворення на ринку праці; оптимальний розподіл інвестицій між фізичним, природним і людським капіталами.

Серед чинників, які впливають на формування індивідуального і сукупного людського капіталу дисертант виокремлює: природні, економічні, інституційні та соціальні. Ціноутворення на ринку праці може суттєво впливати на величину сукупного людського капіталу. Якщо ціна людського капіталу відповідає його вартості, тоді індивідуальний людський капітал формує сукупний людський капітал, який затребуваний національною економікою, і чинить позитивний вплив на економічне зростання країни, добробут її громадян та людський розвиток. У разі їх невідповідності людський капітал може деградувати або мігрувати за кордон, де працюватиме на розвиток іноземних економік. Відтак підвищення добробуту забезпечує реінвестування у людський капітал, тобто сприяє його нагромадженню. Водночас економічне зростання визначається також оптимальним розподілом інвестицій у фізичний, людський і природний капітали. На думку дисертанта, зважаючи на недосконалий розвиток ринку капіталу і обмежені природні ресурси в Україні, пріоритетним напрямом економічної політики повинно стати формування та нагромадження людського капіталу інноваційного типу.

У дисертаційній роботі автор проаналізував інституційну базу розвитку людського капіталу, основними елементами якої виступають:

- нормативно-правове забезпечення (Конституція України, Закони України, Укази Президента України, міжнародні угоди, Постанови Кабінету Міністрів та інші документи);

- неформальні інститути, що ґрунтуються на менталітеті і культурі народу, моральних цінностях, звичаєвому праві;

- формальні інститути (сім'я, заклади освіти, науки, охорони здоров'я, культури, служби зайнятості, профспілки, асоціації працедавців та ін.).

Узагальнюючи дослідження інституційної бази розвитку людського капіталу, дисертант доходить висновку, що в Україні вона є малоефективною. Автор виділив такі негативні моменти у функціонуванні інституційної бази: новоприйняті нормативно-правові документи не забезпечили формування єдиних загальнонаціональних цілей щодо розвитку людського капіталу і орієнтацію влади на їх досягнення; відособлена діяльність інститутів освіти і ринку праці спонукала значне недовикористання людського капіталу; олігархічна приватизація і нестабільна політика уряду призвели до значного недоінвестування соціальної сфери, що зумовило зменшення людського капіталу; криза інститутів сім'ї, школи, охорони здоров'я, культури, ЗМІ послабила їх соціальну інтеграцію і негативно вплинула на якість людського капіталу.

Розділ завершує аналіз ефективності використання людського капіталу в Україні. Статистичні дані засвідчують зміни структури ринку праці. Зокрема, упродовж 2000-2006 рр. в Україні кількість зайнятих у сфері послуг зросла на 6,4% до усіх зайнятих. Натомість зайнятість у промисловості за відповідний період часу зменшилася на 3,3%, у сільському господарстві - на 4%. Відтак, на думку автора, відбулося зміщення пріоритетів суспільства від інтенсивного використання уже існуючого людського капіталу до створення людського капіталу інноваційного типу, що дасть змогу країні досягти сталих показників економічного зростання. Оцінку ефективності використання людського капіталу дисертант провів на мікро- і макрорівнях. Зазначено, що використання людського капіталу індивідами в економічній діяльності приводить до зростання їхньої заробітної плати. Дисертант відстежує таку тенденцію на прикладі працівників бюджетної сфери, зокрема освіти. У результаті здійснених розрахунків було отримано середню заробітну плату для кожної вікової категорії, відповідно до освітнього рівня. Аналізуючи одержані результати, дисертант доходить таких висновків: існує пряма залежність заробітної плати і темпів її зростання від віку та рівня освіти індивіда; найбільш стрімке зростання заробітної плати відбувається у молодих працівників, віком від 25 до 32 років; середня заробітна плата працівників, які закінчили докторантуру, в 1,2 рази перевищують відповідний показник тих, хто закінчив аспірантуру, у 2 рази - вищу освіту і в 4,4 рази - середню освіту; українські пенсіонери використовують можливість продовжувати працювати в освітній галузі.

Проведений дисертантом аналіз державних видатків у соціальну сферу свідчить про значне недоінвестування людського капіталу України. Відтак результативність інвестицій у людський капітал визначається тим, наскільки використовуються здобуті індивідом знання в економічній діяльності. Величини обчислених коефіцієнтів кореляції між кількістю випускників освітніх закладів і продуктивністю праці в Україні свідчить про їх тісний зв'язок. Водночас дисертант доходить висновку, що вітчизняний людський капітал неефективно використовується в економіці України і от з яких причин:

1) виробництво нині експлуатує людський капітал, створений за часів командно-адміністративної системи і спостерігається відсутність соціальної відповідальності бізнесу;

2) наявна неузгодженість між підготовкою навчальними закладами фахівців певних спеціальностей і потребою в них національної економіки;

3) низькі ціни на людський капітал не стимулюють застосування досліджень, розробок та інновацій на підприємствах.

У завершальній частині розділу автор акцентує увагу на тому, що становлення інноваційної моделі розвитку національної економіки визначається людським капіталом інноваційного типу, формування якого залежить від соціальної орієнтованості країни. Проведене автором дослідження визначає невисокий рівень соціального розвитку України, що створює подальші перепони для його кількісного і якісного зростання.

У третьому розділі дисертаційного дослідження - “Напрями формування людського капіталу інноваційного типу в економіці України” - вивчено зарубіжний досвід інтенсифікації нагромадження людського капіталу та розглянуто можливість його застосування в Україні. З урахуванням авторського прогнозу величини людського капіталу до 2010 року у дисертаційному дослідженні запропоновані шляхи і механізм державного стимулювання розвитку людського капіталу інноваційного типу в Україні.

У дисертації проаналізовано світовий досвід інтенсифікації нагромадження людського капіталу та обґрунтовано такі основні напрями його застосування в Україні: забезпечення інвестицій в освіту (триярусна система фінансування освіти у США, студентське самофінансування в Австралії, механізми надання кредитів у Франції, функціонування централізованого Фонду професійного навчання в Угорщині, механізм державного фінансування навчального закладу на підставі конкретних досягнень та результатів учасників навчального процесу у Швеції тощо); підвищення якості освітніх послуг унаслідок впровадження нових форм навчання в США; покращення фінансування науки; реформування системи охорони здоров'я (диверсифікація джерел фінансування медичної галузі у США, Канаді, Чилі, Сінгапурі; запровадження цільових медичних програм у США, удосконалення методів фінансового забезпечення страхових фондів тощо); запобігання міграції талановитої молоді через спеціальні освітні кредити в Голландії; підвищення мотивації праці з використанням соціального пакету; зростання зайнятості населення (використання нових форм бізнесу, підвищення кваліфікації і перекваліфікації працівників). Побудова інноваційної моделі ринкової економіки в Україні, на думку дисертанта, великою мірою залежить від людського капіталу, який водночас виступає важливою складовою національного багатства. Проте останніми роками в Україні відстежується стійка тенденція до зменшення частки людського капіталу у структурі національного багатства. Для визначення динаміки відповідного показника до 2010 року використано прогнозування методом найменших квадратів (табл. 1).

Таблиця 1. Прогноз частки людського капіталу у структурі національного багатства України до 2010 року

Прогнозні дані показують, що за незмінних умов, частка людського капіталу у національному багатстві в 2010 році зменшиться на 7%, порівняно з 2005 роком. Автор акцентує на тому, що запобігти зменшенню людського капіталу може лише державне стимулювання розвитку людського капіталу. Основними формами прояву активного державного втручання у процеси відновлення і нагромадження людського капіталу, на думку дисертанта, є: реформування системи охорони здоров'я, диверсифікація джерел фінансування освіти, підвищення якості освітніх послуг, розвиток науки, удосконалення функціонування інституційної бази розвитку людського капіталу, активна державна політика на ринку праці, протидія нелегальній трудовій міграції і „відпливу інтелекту”.

У дисертаційній роботі обґрунтовано необхідність застосування механізму державного стимулювання розвитку людського капіталу інноваційного типу, компонентами якого виступають: діагностика стану людського капіталу інноваційного типу; порівняння отриманих результатів із нормативними і світовими показниками; визначення мети та завдань державної політики; розробка документу щодо розвитку людського капіталу і його реалізація; оцінка динаміки людського капіталу за відповідними критеріями; моніторинг результатів досліджень; визначення ефективності реалізації документу; уточнення мети.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми - формування і ефективне використання людського капіталу в національній економіці України, що виявилося в обґрунтуванні теоретико-методологічних та практичних засад розвитку людського капіталу для усталеного зростання національної економіки.

1. Людський капітал - це запас розвинутих чи нагромаджених у результаті інвестицій якостей людини, які вона використовує в економічній діяльності для одержання матеріальних і нематеріальних вигід. Основними складниками людського капіталу є: здібності, талант, здоров'я, знання людини, досвід, навички, мобільність працівника, а також мотивація праці. Сутність категорії „людський капітал” розкривається через відтворювальну, соціально-культурну, економічну, нагромаджувальну та стимулювальну функції.

2. Головним інструментом формування людського капіталу виступають інвестиції. Їх доцільно розділити на прямі (інвестиції в освіту, наукові розробки, професійну підготовку, охорону здоров'я, мобільність, мотивацію праці, народження та виховання дітей, пошук економічно важливої інформації) і непрямі (витрати на поліпшення робочої атмосфери в колективі, культуру, виховання тощо). Нагромадження людського капіталу приносить суспільству чималі економічні вигоди, які можливі завдяки директивному впливові інвестицій (підвищення продуктивності праці і заробітної плати індивідів, економічне зростання, збільшення національного багатства) та їх індикативній дії (зменшення кримінальної злочинності, досягнення більшого порозуміння у суспільстві, поширення інновацій, підвищення культури, інтелекту індивідів та ін.). Визначити вигоди від інвестицій у людський капітал можна завдяки аналізу „витрати-вигоди” і теоретичним моделям економічного зростання. Високий рівень людського капіталу підвищує доходи індивідів чи прибутки фірм і позитивно впливає на економічне зростання.

3. Поширення науково-технічного прогресу неможливе без формування людського капіталу вищої якості. Людський капітал інноваційного типу (ЛКІТ) - це людський капітал, який не тільки сприймає і активно використовує інноваційні ідеї, а й продукує інновації через генерування інформації та нагромадження знань. Доведено, що ЛКІТ впливає на економічне зростання і забезпечує становлення інноваційної моделі розвитку економіки.

4. Трансформаційні процеси в Україні помітно позначилися на складниках людського капіталу. З одного боку, вони стимулювали розвиток людського капіталу через зростання освітнього рівня населення; розширення можливостей для отримання індивідами вигід від використання людського капіталу; використання різних джерел його інвестування; усвідомлення індивідами пріоритетності інвестицій у людський капітал; формування у людей раціонального типу поведінки, розширення послуг інститутів соціальної сфери; використання в освітньому процесі нових форм навчання; зростання мобільності і мотивації праці; розвиток малого та середнього бізнесу; забезпечення населення економічно важливою інформацією. З іншого боку, зниження природного приросту населення, погіршення його здоров'я, значна трудова міграція тощо визначили тенденцію до зниження обсягу людського капіталу в країні. Тому постала проблема удосконалення сформованого за попередні роки людського капіталу і примноження людського капіталу нової якості для потреб національної економіки.

5. Формування людського капіталу визначається природними, економічними, інституційними, соціальними чинниками. Вагоме значення належить механізму ціноутворення на ринку праці, який встановлює ціну на індивідуальний людський капітал. Оптимальний розподіл інвестицій між фізичним, людським і природним капіталами забезпечує економічне зростання, підвищення добробуту населення, людський розвиток, а відтак - нагромадження людського капіталу.

6. Аналіз інституційної бази розвитку людського капіталу в Україні проведено з урахуванням її трьох взаємопов'язаних складників - нормативно-правового забезпечення, формальних і неформальних інститутів. Негативними її ознаками є недосконалість національного законодавства щодо стратегії розвитку людського капіталу, зменшення кількості освітніх (окрім ВНЗ III-IV рівнів акредитації), медичних закладів та зниження якості їх послуг, а також нездатність професійних спілок підвищувати ціну на індивідуальний людський капітал і відстоювати права працівників на належні умови праці. Тому постає необхідність у формуванні нової інституційної бази, яка повинна створювати сприятливі умови для розвитку вітчизняного людського капіталу.

7. Заробітна плата і темпи її зростання прямо залежить від рівня освіти і віку працівників. Існує тісний зв'язок між продуктивністю праці й освітнім рівнем населення в Україні. Водночас інвестиції у людський капітал, їх результативність залежать від соціальної орієнтованості економіки. Зіставляючи нормативні показники з відповідними даними для України, встановлено, що рівень соціальної орієнтованості нашої країни не є високим, оскільки значення реального прожиткового мінімуму, ВВП на душу населення, середньої очікуваної тривалості життя відносять її до країн з низьким соціальним розвитком. Проте, за показниками рівня бідності, коефіцієнта Джині, інвестицій у людський капітал, безробіття та культури споживання Україну можна характеризувати як країну із середнім рівнем соціальної орієнтованості економіки.

8. Негативні впливи трансформаційних процесів зумовили зменшення кількості і якості вітчизняного людського капіталу. Тому необхідно використовувати світовий досвід інтенсифікації нагромадження людського капіталу для прискорення розвитку національної економіки. Перспективним у цьому плані для України є досвід розвинутих країн щодо забезпечення інвестицій в освіту (багатоканальна система фінансування освіти у США, студентське самофінансування в Австралії, функціонування Фонду професійного навчання в Угорщині та ін.), підвищення якості освітніх послуг (використання дистанційного, активного, відкритого навчання), фінансування науки (державна підтримка науково-технічної діяльності), реформування системи охорони здоров'я (практика диверсифікації джерел фінансування медичної галузі у Канаді, Чилі, Сінгапурі; цільові програми охорони здоров'я у США), запобігання міграції талановитої молоді (видача освітніх кредитів за умови повернення студента на батьківщину у Голландії), підвищення мотивації праці (запровадження соціального пакету) і зайнятості населення (використання нових форм бізнесу, забезпечення підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників).

9. Застосування методу найменших квадратів дало змогу спрогнозувати частку людського капіталу у структурі національного багатства на період до 2010 року. Прогноз показав, що і надалі спостерігатиметься стійка тенденція до зменшення частки людського капіталу у складі національного багатства. Тому запропоновано такі шляхи державного стимулювання розвитку вітчизняного людського капіталу: реформування системи охорони здоров'я, диверсифікація джерел фінансування освіти, підвищення якості освітніх послуг, розвиток науки, удосконалення функціонування інституційної бази розвитку людського капіталу, активна державна політика на ринку праці, протидія нелегальній трудовій міграції і „відпливу інтелекту”, а також механізми їх реалізації.

Список праць за темою дисертації

1. Прошак Г.В. Проблема фінансування освіти в Україні / Г.В. Прошак // Вісник Львівського державного фінансового інституту. - 2003. - № 4. - С. 187-191.

2. Прошак Г. Формування людського капіталу у системі освіти України / Г. Прошак // Молодь і ринок. - 2004. - № 1 (7). - С. 129-131.

3. Прошак Г. Людський капітал як чинник розвитку підприємництва в Україні / Г. Прошак // Вісник Львівського університету. Серія економічна. - 2006. - Вип. 36. - С. 252-259.

4. Прошак Г. Підвищення економічної культури як необхідна умова розвитку людського капіталу України / Г. Прошак // України син. Збірник матеріалів на пошану доктора економічних наук, професора, засл. діяча науки і техніки С. Злупка. - Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. - С. 331-341.

5. Прошак Г. Використання концепції людського капіталу в аналізі міжнародної міграції робочої сили / Г.В. Прошак // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. - 2006. - Вип. 221. - С. 278-286.

6. Прошак Г. Інвестиції у людський капітал та диференціація заробітної плати в Україні / Г. Прошак // Вісник Львівського університету. Серія економічна. - 2007. - Вип. 37(2). - С. 245-249.

7. Прошак Г.В. Основні компоненти людського капіталу: теоретичний аспект / Г.В. Прошак // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету: Збірник науково-технічних праць. - 2008. - Вип. 18.4. - С. 305-309.

8. Прошак Г. Демографічний фактор формування людського капіталу в Україні / Г. Прошак // Економіка посткомуністичних країн в умовах глобалізації: міжнар. наук. студ.-аспір. конф., 23-24 квітня 2004 р.: тези допов. - Львів, 2004. - С. 265-267.

9. Прошак Г. Людський капітал України в контексті євроінтеграційних процесів / Г. Прошак // Інтеграція країн з перехідною економікою у світовий економічний простір: стан і перспективи: міжнар. наук. студ.-аспір. конф., 13-14 травня 2005 р.: тези допов. - Львів, 2005. - С. 403-404.

10. Прошак Г. Мотивація інтелектуальної праці та її вплив на розвиток людського капіталу в Україні / Г. Прошак // Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє: міжнар. наук.-практ. конф., 21-22 жовтня 2005 р.: тези допов. - Львів, 2005. - С. 290-291.

11. Прошак Г. Економічна освіта та формування нового людського капіталу / Г. Прошак // Соціально-економічні проблеми реформування українського суспільства: ІІ всеукр. наук.-практ. конф., 16-17 листопада 2006 р.: тези допов. - Житомир, 2006. - С. 199-202.

12. Прошак Г. Вплив мобільності робочої сили на розвиток людського капіталу в Україні / Г. Прошак // Філософія економіки Івана Франка й сучасні економічні проблеми: міжнар. студ.-аспір. конф., 5-6 травня 2006 р.: тези допов. - Львів, 2006. - С. 187-188.

13. Прошак Г.В. Формування людського капіталу у процесі дистанційного навчання / Г.В. Прошак // Інформаційні технології в наукових дослідженнях і навчальному процесі: ІІ міжнар. наук.-практ. конф., 14-16 листопада 2006 р.: тези допов., т. 2. - Луганськ, 2006. - С. 79-83.

14. Прошак Г.В. Людський капітал України та його значення для розвитку національної бізнес-освіти / Г.В. Прошак // Методичні проблеми розвитку бізнес-освіти: VІІ наук.-практ. конф., 5 грудня 2006 р.: тези допов. - Донецьк, 2006. - С. 96-99.

Размещено на Allbest.ru