Організаційно-економічний механізм управління інноваційним розвитком регіону

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Вирішення проблеми становлення економіки України, здійснення радикальних перетворень у виробництві, перехід його до нових технологічних способів, що відповідають висококонкурентній ринковій економіці розвинених країн, викликають необхідність залучення великих інвестицій і активізації інноваційних процесів. Умови перехідного періоду спричиняють зміни форм і методів впливу держави на розвиток інноваційних процесів у національній економіці, а також на регіональну інноваційну політику.

Особливості розвитку сучасного періоду економіки, яка відрізняється від економіки адміністративно-централізованого типу та виробництва, що складаються в радикальній зміні умов (розвитку різних форм власності, підвищення рівня самостійності підприємств і свободи підприємництва), з об'єктивною необхідністю вимагають удосконалення механізму управління інноваційними процесами як на рівні національного господарства, так і на рівні регіонів та їх підприємств. Тобто, у цей час в Україні є передумови для формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком економіки регіонів.

У першу чергу до цих передумов відносяться такі: необхідність узгодження дій і взаємна зацікавленість державної, регіональної, територіальної влади й керівників підприємств щодо залучення фінансових коштів для інноваційного розвитку як від внутрішніх, так і від зовнішніх інвесторів; необхідність удосконалення існуючої інноваційно-інвестиційної законодавчої бази; необхідність розмежування функцій і повноважень між органами місцевого самоврядування, підприємствами і органами виконавчої влади; необхідність і можливість використання широкого спектра методів і підходів як елементів організаційно - економічного механізму інноваційного розвитку регіональної економіки.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування та розробка теоретичних положень, методологічних підходів і науково-практичних рекомендацій щодо формування організаційно - економічного механізму управління інноваційною діяльністю регіону.

Для досягнення поставленої мети були визначені й вирішені такі завдання:

дослідити світовий досвід щодо розробки й впровадження моделей інвестиційно-інноваційного розвитку економіки;

дослідити основні передумови розвитку інноваційних процесів в Україні;

виявити особливості управління інноваційною діяльністю в регіоні й визначити основні напрямки вдосконалення інноваційної політики в регіоні;

проаналізувати економічну сутність категорій: “інновація”, “інноваційна діяльність”, “інноваційний процес” з наступною конкретизацією понятійного апарату;

визначити роль фінансових потоків і особливості їх організації в організаційно-економічному механізмі управління інноваційним розвитком регіону;

обґрунтувати методи формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком регіону з використанням принципів фінансової логістики;

обґрунтувати метод стратегічного управління інноваційним розвитком регіону на основі алгоритму бюджетування;

визначити роль і місце фінансових посередників в інноваційному розвитку, форми їх участі в інноваційних процесах;

розробити організаційно-економічний механізм управління інноваційним розвитком регіону, заснований на ефективному використанні внутрішніх джерел фінансування й розробити шляхи вдосконалення управління регіональними інноваційними процесами;

розробити стратегічні підходи до вибору, мобілізації й використання внутрішніх джерел фінансування інноваційних процесів у регіоні;

розробити стратегію управління інноваційним розвитком регіону шляхом реалізації організаційно-економічного механізму, що дозволить активізувати інноваційні процеси за рахунок ефективного використання регіональних фінансових джерел;

обґрунтувати методичні засади накопичення, обробки та використання інформації, що стосується інвестиційно-інноваційних процесів у регіоні з наступною розробкою й видачею рекомендацій партнерам по інвестиційній діяльності;

розробити методичні підходи до визначення ефективності функціонування елементів організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком регіону.

1. Теоретичні передумови формування організаційно - економічного механізму управління інноваційним розвитком регіональної економіки

Присвячено аналізу розвитку української економіки й дослідженню причин виникнення кризових ситуацій.

Проведене дослідження дозволило визначити, що причинами спаду в економіці є: непродумана монетарна політика уряду на початку 1990-х років, що призвела до сплеску інфляції; проблеми з торговельним балансом, обумовлені інтенсивними позиками держави й корпоративних структур, погіршення інвестиційного клімату; низькотехнологічна експортна продукція; втрата традиційних світових ринків збуту; превалювання темпів зростання заробітної плати над темпами зростання продуктивності праці; застарілі основні фонди; занепад фундаментальної й прикладної науки, обумовлений практичною відсутністю державного фінансування. Вирішити ці проблеми можливо тільки шляхом послідовної реалізації інноваційної стратегії перетворення економіки.

В роботі виконано аналіз понятійного апарату інноваційної стратегії та розглянуто сутність таких категорій як “інновація”, “інноваційна діяльність”, “інноваційні процеси”. Зокрема, проведено аналіз теорій нововведень таких авторів як М. Туган - Барановський, М. Кондрат'єв, Й. Шумпетер і ін., а також аналіз поглядів сучасних учених-економістів про сутність поняття “інновації”. В узагальненому вигляді поняття “інновації” трактується як виробничий процес зміни управління структури господарюючого суб'єкта для одержання науково-технічного, економічного, соціального або іншого виду ефектів.

В роботі аргументована визначальна роль держави в ініціюванні інноваційного перетворення національної економіки й наведено механізм взаємодії суб'єктів інноваційної діяльності, що поєднує державу, регіони й підприємства.

Аналіз правових аспектів інноваційно-інвестиційної політики України свідчить про наявність сформованої законодавчої бази, однак непослідовність дій уряду в процесі формування законодавчої бази й відсутність моніторингу за виконанням нормативно-правових актів призвели до невиконання окремих статей або навіть законів, що стосуються інноваційно-інвестиційної діяльності. В роботі виконано аналіз міжнародного досвіду з формування різних варіантів інноваційної й інвестиційної політики.

До основних напрямків інноваційної політики відносяться: перший напрямок - політика технологічного ривка, сутність якої полягає в керівній ролі держави в процесі визначення напрямків розвитку науки й техніки, а також у наданні допомоги в сфері ресурсного й інформаційного забезпечення; другий напрямок передбачає визначальну роль ринкових механізмів при виборі напрямків розвитку науки й техніки; третій напрямок включає регулювання результатів науково-технічного прогресу шляхом узгодження інтересів держави та суспільства; вибір четвертого напрямку передбачає пріоритетну спрямованість і вплив новітніх технологій на зміну галузевої структури, вирішення соціально-економічних проблем, підвищення життєвого рівня населення.

Серед найвідоміших інвестиційних моделей в економічному середовищі найбільше поширення одержали “японський варіант”, “австрійський підхід”, “концепція Міжнародного банку реконструкції й розвитку (МБРР)”. Вибір оптимальної інноваційної моделі для модернізації української економіки буде успішний за умови достатнього інвестиційного фінансування. Однак аналіз показав, що прийняті цільові комплексні програми практично не фінансуються й майже не виконуються. Обґрунтовано, що вибір тільки одного з уже існуючих варіантів інноваційного розвитку для України недоцільний і неможливий, а необхідний свій, національний варіант, а також організаційно-економічний механізм його здійснення.

У роботі доведено, що реалізація оптимального варіанта інноваційної політики можлива при наявності механізму, за допомогою якого будуть здійснені організація, планування й стимулювання методів мобілізації фінансових ресурсів.

2. Моделі та методи формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком регіональної економіки

Як методологічний підхід до формування механізму був запропонований системний підхід. Розглянуто сутність понять “системна теорія”, “системний метод”, “системний підхід”, “системний аналіз”, а також умови функціонування системи та інструментарій загальної теорії систем.

У роботі була виявлена можливість і доцільність об'єднання цих засобів у властивій системному підходу спрямованості пізнавального руху від характеристики об'єкта як деякої цілісності - через виявлення й вивчення зв'язків, що утворюють систему, - до визначення його елементів. Проаналізувавши досвід використання системного підходу, його застосування до дослідження систем, було визначено, що одним з головних елементів організаційно - економічного механізму є фінансовий потік.

Виконано аналіз найбільш відомих моделей грошового обігу, досліджено механізми формування й обігу коштів у сукупному грошовому обігу, а також роль фінансових потоків у структурі фінансового ринку.

На підставі виконаних досліджень показано регулюючу роль грошових і фінансових потоків в організаційно - економічному механізмі управління інноваційним розвитком, виділено важливу роль внутрішніх фінансових джерел (кредитів вітчизняних банків, ресурсів страхових компаній, заощаджень населення) у функціонуванні регіональних фінансових ринків і досліджено механізм їх трансформації в інвестиційні ресурси.

Позитивна динаміка депозитів юридичних і фізичних осіб у банківській системі України свідчить про наявність значних запасів внутрішніх ресурсів, використання яких для інвестування в національну економіку можливе при наявності розвиненого фондового ринку. Позитивна динаміка прямих іноземних інвестицій свідчить про інвестиційну привабливість України для іноземних інвесторів, однак, дослідження показали не тільки уповільнення темпів інвестування, але й значне збільшення обсягів витягнутих інвестицій. Виявлено, що прямі іноземні інвестиції розміщуються переважно в швидкоокупні галузі.

У ході дослідження була встановлена наявність диспропорцій у розміщенні прямих іноземних інвестицій, обумовлених різним ступенем інвестиційної привабливості окремих регіонів.

У роботі запропоновано використання концепції логістики для оптимізації фінансових потоків у механізмі управління фінансами підприємства й регіону.

Запропоновано ієрархічну структуру фінансової логістичної системи суб'єктів господарювання, що дозволяє, на основі взаємозв'язку її елементів, оцінювати ефективність логістичних операцій.

Оцінка логістизації можлива двома методами: створенням логістичних центрів або розробкою відповідних інвестиційних проектів і бізнес-планів. В роботі розглянуто логістичні системи, в яких відбито взаємозв'язок товарних, інформаційних, матеріальних і фінансових потоків.

Доведено, що використання логістичного підходу дозволяє оптимізувати рух товарних, інформаційних і фінансових потоків з метою одержання ефекту у вигляді економії часу та коштів при здійсненні виробничих процесів і розрахункових операцій.

В дисертаційній роботі запропоновано використання алгоритму бюджетування, що є частиною стратегічного управління територіальним розвитком у процесі модернізації економіки. Використання бюджетування дозволить цілеспрямовано зменшувати витрати підприємств, встановити повний контроль за грошовими потоками, організувати управління доходами та витратами, використовувати інформаційні технології.

Принцип бюджетування в механізмі управління інноваційним розвитком регіонів дозволить забезпечити інтеграцію функцій планування та обліку доходів та витрат, орієнтувати господарюючих суб'єктів на ринкові потреби та забезпечувати їх фінансову стабільність.

3. Стратегія формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком регіону

Досліджено роль фінансів місцевих органів влади в реалізації цілей і програм економічного й соціального розвитку території відповідно до обраних пріоритетів.

На основі виконаного аналізу джерел фінансового забезпечення встановлено, що основними джерелами є відрахування від загальнодержавних податків і підтримка з державного бюджету, зростання частки місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України, виявлена наявність вертикальних і горизонтальних дисбалансів, що полягають у невідповідності обсягів фінансових ресурсів різних рівнів влади обсягам завдань і обов'язків, покладених на них у процесі розподілу компетенцій між центральною, регіональною й місцевою владою.

Запропоновано вирішення питань фінансової незалежності органів місцевого (регіонального) управління за допомогою таких інструментів: законодавчого закріплення принципово нової системи вирівнювання доходів і видатків бюджетів різних рівнів; перерозподілу кола обов'язків між центральною владою або владою вищого територіального рівня й владою місцевого рівня; впровадженням додаткових податків владою територіального рівня; наданням центральною владою грантів, субсидій та інших трансфертів місцевій владі; емісією муніципальних цінних паперів; використанням логістичного підходу при розробці стратегії розвитку території.

Запропоновано, для розробки конкурентної стратегії розвитку території з метою залучення інвестицій, використовувати інтерпретацію моделі п'яти чинників конкуренції М. Портера.

Встановлено, що залученню інвестицій до території (регіону) сприяє створення конструктивних відносин між адміністраціями різного рівня, забезпечення оптимального співвідношення ризик - прибутковість капітальних вкладень в економіку території (регіону) по максимальному числу альтернативних видів інвестування.

Запропоновано, для визначення стратегічних перспектив розвитку територій використовувати SWOT-аналіз, що дозволить виконати оцінку територіального утворення, спрогнозувати потенційні погрози з боку зовнішнього середовища.

У роботі доведено, що основою економічного саморозвитку територіального утворення може бути спеціально сформована соціально - фінансова група, діяльність якої дозволить реалізувати управлінські технології, що декларують інноваційні рішення широкого спектра проблем економічного й соціального розвитку конкретної території.

Основними джерелами фінансування економічних і соціальних програм розвитку території є власні кошти території (кошти фінансових посередників, власні кошти підприємств, заощадження населення), а не дотації й субсидії, що надходять із державного бюджету. Функціонування й розвиток соціально-фінансової групи території здійснюється на корпоративній основі.

На основі аналізу впливу державної макроекономічної політики на економічну та соціальну ситуації реально існуючої території Донецької області, було установлено великий ступінь централізації державного управління: в 2007 р. через бюджет було перерозподілено 30,5 % ВВП, що є гальмом для розвитку ринкової економіки.

У роботі виконано аналіз міжбюджетних відносин - відносин між державою та місцевими радами, системи фінансового забезпечення регіонів, визначені основні елементи бюджетної політики, проведено порівняльне дослідження питомої ваги фактичних доходів бюджету регіону в загальній сумі доходів місцевих бюджетів.

Також встановлено, що в процесі формування місцевих бюджетів базового рівня допускається заниження обсягів трансферних платежів по цих бюджетах з міських і районних бюджетів шляхом завищення їх власної доходної бази і обмеження видатків, що призводить до зменшення забезпечення соціальних потреб населення. Усунення диспропорцій у бюджетах різного рівня можливо за умови чіткого розмежування повноважень місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, закріпленого законодавчим шляхом.

В результаті аналізу рейтингу регіонів України за рівнем економічного розвитку встановлено існування проблемних, депресивних і успішних областей. Наявність регіонів з різним економічним рівнем розвитку є наслідком різного географічного положення, кліматичних умов, наявності різного рівня інфраструктури, особливостями галузевого розвитку, ступеня забезпеченості кваліфікованими трудовими ресурсами, наявністю сировинної бази, енергетичних ресурсів.

Фінансову нерівність регіонів можна зменшити, використовуючи такі інструменти: трансферт доходів більш забезпечених територіальних утворень до менш забезпечених, створення фондів вирівнювання, створення соціально-фінансових груп, за допомогою яких можливо забезпечити інноваційні процеси за рахунок внутрішніх джерел.

Встановлено, що органи місцевого самоврядування в Україні мають малий ступінь фінансової автономії, тому що місцеві податки й збори становлять лише 10 % ВВП. Аргументовано, що для оптимального регулювання фінансових потоків необхідна концепція інноваційного розвитку економіки, що припускає використання як внутрішніх, так і зовнішніх ресурсів, створення уніфікованого фінансового регулятора, об'єднання фінансового й промислового капіталу.

На основі аналізу розвитку економіки України й окремого промислово - розвиненого регіону, встановлено, що вихід України з кризи з 2000 по 2004 рр. відбувся за рахунок екстенсивних заходів, однак, подальший розвиток економіки можливий тільки за рахунок інтенсивного економічного розвитку, що можливо при забезпеченні інноваційного варіанта модернізації економіки.

Важливим стимулюючим фактором для розвитку економіки є виробництво наукомісткої продукції. У світовій практиці на виробництво такої продукції розвинені країни виділяють кошти в сумі від 1,0 % до 2,0 % ВВП, в Україні цей показник має досить низьке значення (від 0,34 % до 1,18 % ВВП).

Встановлено зниження кількості інноваційно-активних підприємств: з 1491 у 2000 р. до 999 у 2005 р., у той час як частка інноваційно-активних підприємств у розвинених країнах становить 13,4 % від загальної кількості, зниження частки витрат на дослідницькі роботи в промисловості (у 2000 р. - 15,1 %, у 2004 р. - 9,8 %), і як наслідок, обсяг інноваційної продукції в загальному обсязі виробництва в Україні досягав лише 4 %.

Доведено, що причиною таких низьких показників розвитку є протиріччя, що виникли в результаті розподілу економічних повноважень суб'єктів господарювання, децентралізації системи державного управління й ускладнення, що періодично виникають між державою та її суб'єктами з приводу поділу державної власності.

На основі аналізу динаміки надходження інноваційних вкладень у період з 1998 по 2006 рр. установлено, що фінансування інвестицій в основний капітал на 70 % здійснювалося за рахунок власних коштів підприємств, на 8 % - за рахунок бюджетних коштів і 5 % становили банківські кредити.

Пасивність банків обумовлена малим ступенем капіталізації (50 % від ВВП), циркуляцією приблизно 35 % грошової маси поза банками. Недостатній рівень розвитку державної системи управління грошовими потоками перешкоджає концентрації фінансових ресурсів підприємств у провідних банках, що не дозволяє використовувати їх для фінансування великих інвестиційних проектів підприємств і сфер діяльності, що мають загальнодержавне значення.

У роботі доведено недостатньо ефективне використання коштів небанківських фінансово - кредитних установ, і особливо, страхових установ.

Запропоновано, для розвитку інвестиційно-інноваційних процесів в Україні та активізації банківського кредитування інноваційних процесів, використовувати такі важелі: надання провідним банкам статусу національних інвесторів; впровадження індивідуальних підходів при визначенні нормативів для банків, що кредитують реальну економіку; створення системи організаційного й інформаційного забезпечення інвестиційно-інноваційного клімату в регіоні.

В дисертації доведено, що під системою організаційного забезпечення інвестиційно-інноваційного клімату в регіоні слід розуміти взаємозв'язок сукупності внутрішніх структурних служб і підрозділів регіонального органа управління, що забезпечують розробку й прийняття рішень з окремих аспектів інвестиційної діяльності в регіоні й несуть відповідальність за їх результати.

В роботі систематизовано структуру фінансової системи промислового регіону і розроблено структуру фінансового механізму інноваційного перетворення регіону, що дозволить оптимізувати фінансові потоки, які ініціюються бюджетним регулюванням та генеруються в регіоні.

Відповідно до загальної теорії систем ІІДР є складовою частиною загальної системи управління регіональним розвитком. Таке інтегрування дозволить знизити загальний рівень управлінських витрат, забезпечити координацію дій системи ІІДР з іншими управляючими системами регіону, підвищити комплексність і ефективність контролю реалізації ухвалених рішень. Інформаційна система ІІДР призначена забезпечувати необхідною інформацією управлінський персонал регіону та широке коло користувачів.

Користувачі інвестиційної інформації діляться на дві групи: перша - внутрішні користувачі: керівники підприємств, інвестиційні менеджери, власники підприємств тощо; друга - кредитори, потенційні інвестори, контрагенти по інвестиційній діяльності, податкові органи, аудиторські фірми, інвестиційні консультанти та експерти, фондова біржа та ін.

Визначено, що ефективність функціонування запропонованих у роботі схем управління інвестиційно-інноваційною діяльністю регіону буде залежати від структури та особливостей його фінансової системи.

При цьому істотним є забезпечення децентралізації капіталу, що має бути розосереджений по автономних регіональних фінансових структурах. Однак, у той же час, для здійснення інвестиційно - інноваційних процесів необхідно забезпечити об'єднання ресурсів приватних, колективних і державних підприємств.

У роботі пропонується комплексний підхід до вирішення проблеми інвестиційно - інноваційного розвитку економіки, що здійснюється шляхом формування організаційно-економічного механізму інноваційного розвитку з використанням елементів фінансової логістики і бюджетування.

У роботі розроблено організаційний механізм управління інноваційним розвитком регіону, елементами якого є інформаційні та фінансові потоки. До складу організаційного механізму управління інноваційним розвитком регіону як суб'єкти входять: обласний центр інвестиційно-інноваційної діяльності, інформаційно-аналітичний центр, необхідний для розробки управлінських рішень, внутрішні та зовнішні користувачі, що взаємодіють у фінансовій системі. Функціонування організаційного регіонального механізму управління інвестиційно-інноваційними процесами дозволить здійснювати селективний відбір конкурентоспроможних сучасних технологій, ефективних інвестиційних проектів і завдяки цьому прискорити інноваційне відновлення основних коштів, збільшити кількість робочих місць, і, отже, підвищити добробут населення, збільшити обсяг податкових відрахувань до місцевого і державного бюджету.

Розроблений організаційний механізм управління інвестиційно-інноваційною діяльністю регіону є одним з елементів організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком регіону.

4. Фінансові посередники в механізмі управління інноваційним розвитком регіону

Досліджено роль і місце фінансових посередників в інноваційному розвитку економіки. В роботі розглянуто дві групи фінансових посередників - це підсистеми фінансово-кредитної системи: банківська, що являє собою сукупність різних банків, і парабанківська - сукупність небанківських фінансово-кредитних установ.

Відзначено, що прихід іноземних банків в Україну має позитивні та негативні сторони. Позитивні сторони поєднують: активізацію капіталізації банків, появу на фінансових ринках дешевих кредитних ресурсів, розширення спектра якісних банківських послуг. Негативними є небезпека поглинання іноземними банками вітчизняних банків, гальмування розвитку банківської системи України.

Аналіз діяльності банківської системи за останні п'ять років показав позитивну динаміку капіталів українських банків і їх прибутку; зростання банківських активів, що свідчить про стабільні темпи розвитку; ріст депозитів взагалі, а з 1998 р. - довгострокових, зокрема.

Позитивна динаміка депозитних внесків сприяла створенню певної ресурсної бази, сформованої за рахунок внутрішніх ресурсів, що була використана в інвестиційних цілях шляхом кредитування суб'єктів господарювання.

Встановлено, що за період з 1997 по 2002 р. частка кредитних ресурсів НБУ в загальному обсязі кредитів комерційних банків знизилася з 11,3% до 1,8 %, що підтверджує активізацію банківської діяльності в області мобілізації внутрішніх ресурсів. Установлено, що до 2000 р. банківські кредити носили короткостроковий характер, довгострокове, тобто інвестиційне, кредитування почало інтенсивно розвиватися з 1998 року.

Аналіз стану небанківських фінансово-кредитних установ (НФКУ) показав, що їх активи в Україні становлять більше 1,5 % від ВВП, а в розвинених країнах ця цифра в 10-100 разів вище. Відсутні довгострокові програми розвитку НФКУ й програми їх державної підтримки. Основний регулятор діяльності НФКУ - Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг при Міністерстві фінансів України регулює загальні питання діяльності й питання, що стосуються нормативної бази. До групи НФКУ входять: страхові організації, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні союзи. Найбільш вагомою групою за спектром надаваних послуг і обсягу активів є страхові компанії. Їх кількість в 2007 р. досягла 465.

Дослідження показали нерівномірність інфраструктури страхового ринку. 26 % загальної кількості страхових компаній приходиться на Сумську, Харківську, Донецьку, Луганську, Дніпропетровську й Полтавську області. З існуючих страхових компаній близько 14 % мають у статутних фондах іноземний капітал, в основному: російський, польський, американський і швейцарський. У цей час іноземні страховики прагнуть до сектору накопичувального страхування: так, у 2006 р. на страховому ринку України функціонували 66 страхових компаній з іноземним капіталом, а за підсумками першого півріччя 2007р. - 81.

З'ясовано, що в 2006 р. страхові компанії акумулювали 8,77 млрд. грн. чистих валових премій, а сума виплат склала 2,35 млрд. грн., тобто 26,5 %. Відзначено, що до проблем НФКУ відносяться: недолік фахівців, необхідних для роботи в НФКУ, відсутність спеціальних навчальних установ, що готовлять фахівців для НФКУ, погіршення макроекономічного клімату. Рівень розвитку страхових послуг є індикатором стану економіки регіону. На прикладі Донецької області встановлено, що на її території функціонують більше 50 філій страхових компаній. Аналіз структури страхових платежів свідчить про те, що основним доходоутворюючим видом страхування є добровільне майнове страхування, на другому місці - страхування відповідальності.

Виявлено, що найбільшу питому вагу становлять видатки по перестрахуванню (56,6 %), найбільша частина (2,6 %) - це виплати страхових сум і страхових компенсацій; 1,8 % - на добровільне майнове страхування.

Аналіз значень коефіцієнтів виплат (норми збитковості) страхових компаній показав, що вони мають низьке значення для всіх видів страхування: в обов'язковому страхуванні - 0,003; у добровільному особистому страхуванні - 0,009; у добровільному майновому - 0,027. Однак, абсолютні суми виплат мають позитивну динаміку.

Таким чином, страхові компанії володіють істотними фінансовими ресурсами, використання яких як інвестиції було б позитивним для вітчизняної економіки. Установлено, що за останні два роки в Донецькій області й по всій Україні активізувалися накопичувальні види страхування: страхування життя й пенсій. Крім того, за сумою акумульованих коштів, друге місце після страхових компаній займають недержавні пенсійні корпоративні фонди.

5. Реалізація стратегії організаційно - економічного механізму управління інноваційним розвитком регіону

Запропоновано економіко-математичну модель визначення фінансових джерел інноваційного розвитку господарюючих суб'єктів.

Виконано кореляційно - регресійний аналіз таких джерел інноваційних ресурсів як прямі іноземні інвестиції, банківські кредити, власні ресурси підприємств і кошти фізичних осіб. Доведено залежність обсягу інновацій від різних джерел фінансування, що дозволило спрогнозувати стан інноваційних процесів в Україні та її регіонах.

У результаті розрахунку доведено, що за період з 1998 по 2005 рр. обсяги інновацій в Україні збільшилися за рахунок інвестиційних кредитів вітчизняних банків.

Установлено перспективність, але недостатність інвестиційної діяльності страхових компаній, недостатність іноземних інвестицій. У результаті дослідження впливу прямих іноземних інвестицій банківських кредитів, фінансової діяльності страхових організацій, власних коштів підприємств і коштів фізичних осіб на обсяги регіональних інновацій, які були виконані на прикладі однієї з найбільш розвинених промислових областей - Донецької, було встановлено, що за період з 1997 р. по 2005 р. найбільш значними для регіональних інновацій були банківські кредити й власні кошти підприємств.

Установлено, що в незначному ступені використовувалися кошти фізичних осіб, прямі іноземні інвестиції й ресурси страхових установ. Успішність інноваційних перетворень визначається численними факторами, серед них одним з основних є кваліфікований вибір інвестиційного проекту, що можливий при наявності компетентного виконавця. У роботі запропоновано блок - схему системного підходу до нагромадження й відбору інформації в інформаційно - аналітичному центрі (ІАЦ), що дозволить оперативно здійснювати відбір інформації як для реципієнтів, так і для інвесторів.

Запропоновано комплексний підхід до відбору інвестиційних проектів, що включає використання ієрархії методів відбору проектів, основними критеріями якого є: надійність, безпека й довговічність. Перший етап відбору, що є якісною оцінкою проектів, включає відбір перевірочних списків.

Сутність другого етапу полягає у використанні моделі підрахунку балів і кваліфікується як кількісний аналіз. На цьому ж етапі проект піддається перевірці за допомогою розрахунку найпоширеніших показників ефективності капітальних вкладень: строк окупності, що дисконтується (ДРВ), чисте сучасне значення вартості інвестиційного проекту (NVP), внутрішня норма прибутковості (JRR), а також з використанням імовірнісно-статистичних методів: аналізу чутливості й аналізу сценаріїв інвестиційних проектів. У роботі виконана оцінка ефективності функціонування інформаційно - аналітичного центра за допомогою розробленої автором математичної моделі, заснованої на використанні виробничої функції Кобба - Дугласа й моделі розвитку Р. Солоу. Розрахунок економічного ефекту виконаний по формулі:

,

де А, - константи, що не перевищують одиницю.

Коефіцієнт А=0,001 - розмір комісійного платежу, отриманого ІАЦ за послуги; =0,9749, =0,2399; - визначається індивідуально по кожному проекту виходячи із сукупності інноваційних ознак конкретного проекту: 0 4,0; t - період, за який розглядається ефективність, де L - витрати праці, Q - вартість реалізації проекту. Прогнозні розрахунки ефективності функціонування ІАЦ в організаційному механізмі управління інноваційним розвитком регіону дозволили підтвердити раціональність функціонування ІАЦ і встановити, що при однакових витратах праці економічна ефективність центру збільшується зі збільшенням вартості проекту і залежить від його індивідуальності та вартості реалізації. Ефективність організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком визначається не тільки ефективністю функціонування ІАЦ, але й ефективністю функціонування його інших елементів, тобто синергетичний ефект від їх функціонування й взаємодії представляє сукупну ефективність функціонування організаційно-економічного механізму інноваційного розвитку регіону.

Висновки

фінансовий інноваційний регіональний

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що полягає у формуванні організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком регіону й розробці науково-практичних рекомендацій з його реалізації. За наслідками виконаної дисертаційної роботи можна сформулювати такі основні висновки:

1. Дисертантом встановлено, що основними передумовами розвитку інноваційних процесів є: необхідність погоджених дій і взаємна зацікавленість державної, регіональної, територіальної влади й керівників підприємств, об'єднань і установ щодо залучення необхідних коштів як від внутрішніх (вітчизняних), так і від зовнішніх (закордонних) інвесторів на виконання цільових інноваційних програм і проектів; необхідність удосконалення інноваційно - інвестиційного законодавства з метою створення сприятливого інвестиційного клімату і залучення інвестицій. Автором запропоновано механізм взаємодії суб'єктів інноваційної діяльності, що поєднує державу, регіон, підприємства; обґрунтовано визначальну роль держави у виборі пріоритетних напрямків розвитку народного господарства, визначені основні інструменти інноваційної взаємодії.

2. Автором, на основі аналізу різних інвестиційних і інноваційних моделей розвитку, що використовуються розвиненими країнами, визначено, що Україні необхідна індивідуальна інвестиційно-інноваційна модель розвитку, в якій мають бути виділені пріоритетні напрямки, обумовлені існуючими економічними й політичними умовами. Найбільш проблемними в Україні є: система податкового регулювання, корупція, політична нестабільність, слабка інновативність, обумовлена зменшенням високотехнологічних виробництв, криза фундаментальної та прикладної науки. Автором установлено, що основними принципами інноваційної моделі розвитку економіки України мають бути такі: створення державної концепції підтримки й регулювання інноваційної діяльності; організація фінансового забезпечення інноваційних процесів; обов'язкова державна підтримка державою науки й освіти; забезпечення високої вартості робочої сили; превалювання темпів зростання продуктивності праці над темпами зростання доходів населення; превалювання інтелектуальної праці над індустріальною.

3. В результаті проведеного в роботі дослідження автором розкрито ефективність системного підходу до управління інноваційним розвитком економіки регіону, що полягає у виявленні зв'язку об'єкта із проблемами його функціонування та розвитку. Використання системного підходу до вирішення проблеми управління інноваційним розвитком дозволило визначити найбільш ефективні інструменти, необхідні для формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком регіону. Обґрунтовано, що одним з основних і найбільш значущих елементів такого механізму є фінансові потоки.

4. Автором запропоновано здійснювати управління фінансовими потоками господарюючих суб'єктів з позиції логістичного підходу, що дозволить оптимізувати суми коштів на рахунках господарюючих суб'єктів і забезпечити достатній рівень їх ліквідності. Проведене дослідження дозволило автору запропонувати схему ієрархічної структури фінансової логістичної системи господарюючих суб'єктів, що дозволяє гармонізувати внутрішні й зовнішні бізнес-процеси, підвищити ефективність діяльності структурних підрозділів, скоротити загальні витрати й зменшити собівартість продукції, розширити ринки збуту продукції, підвищити якість обслуговування споживачів і підвищити в цілому конкурентоспроможність підприємства.

5. В дисертаційному дослідженні доведено, що для оптимізації управління фінансовими потоками доцільно використовувати систему бюджетування, що дозволить підвищити фінансову дисципліну, відповідальність кожного підрозділу за виконання фінансових показників, відкриє широкі можливості для використання інформаційних технологій в оперативному контролі та в галузі фінансової аналітики.

6. Дисертантом визначено стратегію формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком регіону з обґрунтуванням тенденцій розвитку фінансового забезпечення системи місцевого самоврядування та необхідність їх урахування на базі використання логістичного підходу.

7. В результаті проведених у дисертації досліджень, автором визначено особливості організації фінансових потоків у регіонах на основі урахування кліматичних, виробничих, соціальних і економічних умов діяльності господарюючих суб'єктів та запропоновано структуру фінансового механізму інноваційного перетворення регіону, засновану на систематизованій дисертантом структурі фінансової системи промислового регіону, в якій позначені встановлені зв'язки між інституціональними суб'єктами, що дозволило виявити джерела регіональних фінансових ресурсів для подальшого використання їх в інноваційних процесах.

8. Автором розроблено організаційний механізм управління інноваційним розвитком регіону, що поєднує інвесторів і реципієнтів, та є складовим елементом організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком регіону.

9. В результаті проведеного дослідження, автором запропоновано до організаційної структури управління інвестиційно - інноваційною діяльністю регіону включити інформаційно-аналітичний центр, до функцій якого буде входити прийом, аналіз, нагромадження інформації, що стосується потенційних інвесторів, реципієнтів, інвестиційних проектів, що дозволить скоротити час на пошук потенційних партнерів - суб'єктів інноваційної діяльності, заощадити фінансові кошти реципієнтів, які зможуть одержувати аргументований висновок по будь-якому інвестиційному проекту й забезпечити економічну безпеку учасників інвестиційно-інноваційних процесів.

10. Відповідно до поставлених завдань та розроблених фінансового і організаційного механізмів управління інноваційною діяльністю автором розроблено структуру організаційно - економічного механізму управління інноваційним розвитком регіону, що складається із взаємозалежних зовнішнього та внутрішнього механізмів регулювання інноваційної діяльності.

11. Дисертантом визначено роль і місце фінансових посередників в інноваційному розвитку національного господарства. Виконано аналіз діяльності фінансових посередників (банківських і небанківських фінансово-кредитних установ) в Україні та в окремо взятому регіоні. В результаті досліджень установлено, що, в основному вітчизняні фінансові посередники, незважаючи на кризові явища в економіці України, змогли забезпечити фінансовими ресурсами розвиток і стабілізацію економіки.

Установлено, що банківська система України забезпечувала фінансовими коштами розвиток вітчизняного бізнесу, кредитуючи різні галузі промисловості на тривалі строки, в той час, як іноземні інвестори воліли розміщати свої кошти в галузях з швидкою окупністю вкладень.

12. Дисертаційні дослідження довели, що незважаючи на відставання небанківських фінансово - кредитних установ у своєму розвитку від банківської системи, вони відіграють більшу роль в інвестиційних процесах держави в цілому та в окремих регіонах. Автором рекомендовано активізувати діяльність страхових, інвестиційних, фінансових компаній, недержавних пенсійних фондів, лізингових компаній за допомогою інструментів фондового ринку для генерації інвестиційних фінансових потоків.

13. Дисертантом запропоновано для реалізації стратегії організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком регіону використовувати економіко-математичну модель визначення оптимальних фінансових джерел для інноваційного розвитку господарюючих суб'єктів, що дозволить спрогнозувати вибір найбільш вигідних фінансових джерел. За допомогою кореляційно - регресійного аналізу автором виявлено залежність інновацій від різних джерел фінансування: від прямих іноземних інвестицій, банківських кредитів, ресурсів страхових організацій; власних коштів підприємств і коштів фізичних осіб та установлено, що за період незалежного розвитку, основними фінансовими джерелами інноваційних процесів в Україні були банківські кредити, у Донецькій області найбільш впливовими були банківські кредити й власні кошти підприємств.

14. Відповідно до встановлених у процесі досліджень закономірностей, автором запропоновано блок - схему системного підходу до нагромадження й відбору інформації в інформаційно-аналітичному центрі (ІАЦ), що входить до регіонального центру управління інноваційно-інвестиційним розвитком регіону. Основними критеріями відбору є надійність, безпека, довговічність. Формування інформаційної бази включає комплексну оцінку отриманої інформації, її корегування, контрольну оцінку й наступну видачу замовнику.

15. В дисертаційній роботі запропоновано математичну модель визначення ефективності ІАЦ, як елемента організаційного механізму управління інноваційним розвитком господарюючих суб'єктів. За допомогою розробленої моделі виконано прогнозний розрахунок ефективності ІАЦ з урахуванням різних параметрів: зміни вартості інвестиційних проектів, їх кількості, індивідуальних особливостей, витрат праці.

Дисертаційні дослідження дозволили автору довести, що економічна ефективність ІАЦ збільшується зі збільшенням вартості проектів та їх кількості і залежить від індивідуальних особливостей і витрат праці. Отримані за результатами дисертаційної роботи наукові положення й практичні рекомендації є методологічною основою подальших досліджень проблематики формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком національної економіки.

Література

1. Логутова Т.Г. Организационно - экономический механизм государственного управления инновационным развитием региона: [монография] / Т.Г. Логутова. - Мариуполь: ПГТУ, 2006. - 224с.

2. Логутова Т.Г. Комплексное управление экспортной деятельностью крупного промышленного предприятия: [монография] / Т.Г. Логутова, А. Г. Демьянченко. - Мариуполь: ПГТУ, 2007. - 290с.

3. Логутова Т.Г. Анализ стимулирования экспорта металлопродукции в Украине / Т.Г. Логутова, А.Г. Демьянченко // Актуальні проблеми економіки. - К: НАУ, 2005. - № 4 (46). - С. 52 - 59.

4. Логутова Т.Г. Анализ и проблемы формирования и использования инновационно - инвестиционных ресурсов предприятия / Т.Г. Логутова, И.М. Ушуллу // Управління розвитком. Проблеми ефективного використання економічних ресурсів промислових підприємств: зб. наук. праць / ХНЕУ. - Харків, 2006. - № 7. - С. 179 - 181.

5. Логутова Т. Г. Використання концепції логістики в управлінні фінансовими потоками / Т. Г. Логутова, В. Н. Амітан // Вісник ДонДАУ „Менеджер”. - Донецьк: ДонДАУ, 2003. - № 1 (23). - С. 103 - 107.

6. Логутова Т. Г. Выявление корреляционной зависимости инновационных процессов от источников финансирования / Т. Г. Логутова, О.Н. Анисимова // Вестник ДонДАУ „Менеджер”. - Донецк: ДонДАУ, 2006. - № 3 (37). - С. 194 - 200.

7. Логутова Т.Г. Иностранные инвестиции и проблемы их привлечения в экономику Украины // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: сб. науч. трудов / ДонНУ. - Донецк: ДонНУ, 2004. - С. 296 - 299.

Размещено на Allbest.ru