Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

ШІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НАН УКРАЇНИШ

УДК 330.111.62; 338.242; 332.025.28

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ОБ`ЄКТАМИ

ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

СЕМЕНЮК-САМСОНЕНКО Валентина Петрівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державній установі "Інститут економіки та прогнозування НАН України".

Науковий керівник академік НАН України, доктор економічних наук, професор Геєць Валерій Михайлович, ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України", директор, завідувач відділу моделювання економічного розвитку.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Рудченко Олександр Юрійович, Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України, в.о. завідувача відділу реформування відносин власності та розвитку ринків;

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Жаліло Ярослав Анатолійович, Національний інститут стратегічних досліджень при Секретаріаті Президента України, заступник директора.

Захист відбудеться 02 червня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН УкраїниШ за адресою: 01011, Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН УкраїниШ за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий 30 квітня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Левчук Н.І.



АНОТАЦІЯ

Семенюк-Самсоненко В.П. Підвищення ефективності управління об'єктами державної власності в умовах реформування економічних відносин в Україні. - Рукопис. економічний управління державний власність

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата економічних наук зі спеціальності 08.00.03 - економіка та управління національним господарством. - Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України", Київ, 2009.

В дисертації досліджено теоретико-методичні, науково-практичні та організаційно-економічні засади управління об'єктами державної власності, пов'язані з володінням, розпорядженням та користуванням ними. На основі міжнародного досвіду роздержавлення, приватизації та управління державною власністю проаналізовано основні закономірності та особливості з точки зору прийнятності їх застосування в Україні. Досліджено особливості здійснення процесів роздержавлення та приватизації в Україні та їх соціально-економічні наслідки, обґрунтовано основні напрями удосконалення приватизаційної політики держави у контексті забезпечення інтересів усього суспільства, розроблено пропозиції до Державної програми приватизації. Проведено аналіз правових, економічних та організаційних засад управління об'єктами державної власності, у т. ч. державними корпоративними правами, розроблено рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності управління об'єктами державної власності. Обґрунтовано необхідність та визначено умови застосування механізмів реприватизації, розроблено основні засади реприватизації державного майна в Україні.

Ключові слова: корпоративне управління, державні корпоративні права, приватизація, ефективність управління об'єктами державної власності, реприватизація.



АННОТАЦИЯ

Семенюк-Самсоненко В.П. Повышение эффективности управления объектами государственной собственности в условиях реформирования экономических отношений в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.03 - экономика и управление национальным хозяйством. - Государственное учреждение ШИнститут экономики и прогнозирования НАН УкраиныШ, Киев, 2009.

В диссертации исследованы теоретико-методические, научно-практические и организационно-экономические основы управления объектами государственной собственности, связанные с владением, распоряжением и пользованием ими. Исходя из анализа международного опыта разгосударствления, приватизации и управления государственной собственностью сформулированы основные закономерности и особенности осуществления этих процессов с точки зрения приемлемости их использования в Украине. Исследованы особенности осуществления процессов разгосударствления и приватизации в Украине и их социально-экономические последствия, обоснованы основные направления совершенствования приватизационной политики государства в контексте обеспечения интересов всего общества, разработаны предложения к Государственной программе приватизации. Проанализированы правовые, экономические и организационные основы управления объектами государственной собственности, в том числе государственными корпоративными правами, разработаны предложения по повышению эффективности управления объектами государственной собственности. Обоснована необходимость и определены условия применения механизмов реприватизации, разработаны основы реприватизации государственного имущества в Украине.

Ключевые слова: корпоративное управление, государственные корпоративные права, приватизация, эффективность управления объектами государственной собственности, реприватизация.



ANNOTATION

Semeniuk-Samsonenko V.P. Increasing the Efficiency of Management of State-owned Objects in Conditions of Reforming Economic Relations in Ukraine. - Manuscript.

Dissertation for scientific degree of the Candidate of Economics, specialty 08.00.03 - Economics and Management of National Economy. - Institute of Economy and Forecasting, Ukrainian National Academy of Sciences, Kyiv, 2009.

Theoretical, methodological, scientific-and-practical, as well as legal basis for management of state-owned objects in terms of holding, disposal and usage are researched in the dissertation.

Main patterns, peculiarities and problems of privatization and management of state property are formulated based on the analysis of international experience of these processes and their acceptability on the modern stage of economic reforms in Ukraine.

The development of privatization processes in Ukraine since announcement of its independence till our days has been analyzed, peculiarities of conducting privatization in Ukraine are defined, and its social and economic consequences, as well as problems are analyzed. The need for changes in strategic direction for privatization process in Ukraine is grounded, as well as approaches to improve privatization policy in terms of guaranties for the interests of the whole society. Proposals for the State Program of Privatization are elaborated.

The analysis of the development of legal, economic and organizational basis for managing objects of state property, including state-owned corporate rights was carried out, peculiarities and problems in the area of management of state property are discovered. Directions for improving the efficiency of state policy in the area of state property management are formulated and well-grounded from the point of view of: a) guaranteeing economic interests of state and society as a whole in conditions of market reforms in Ukrainian economy, b) delimitations of functions of state as a regulator of corporate relations and as an owner and subject for the management of state-owned objects.

Legal bases for re-privatization of state property in Ukraine are suggested, meaning the process of returning into the state property of the property, previously privatized by non-state buyers - legal entities and individuals - with violations of legislation by governmental authorities.

Key words: corporate governance, state-owned corporate rights, privatization, efficiency of management of state property objects, re-privatization.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Ефективне управління державною власністю в інтересах народу України є найважливішою суспільною функцією держави. Під управлінням об'єктами державної власності розуміється здійснення державою або уповноваженими нею органами, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Актуальність теми. Реформування економічних відносин передбачає відповідне реформування відносин власності, обґрунтованість та ефективність якого є визначальною умовою успішності економічних реформ.

Реформування відносин власності в Україні в умовах ринкових перетворень насамперед пов'язане з процесами роздержавлення - переходом об'єктів права власності з державної у приватну або колективну власність з метою відновлення втраченої мотивації до праці, посилення стимулів до зростання ефективності виробництва, підвищення якості управління виробництвом і капіталом. У цьому контексті державою мають бути визначені обґрунтовані підходи та критерії щодо здійснення приватизаційної політики і в першу чергу - оптимальний склад і розмір державного сектора. Крім того, підвищуються суспільні вимоги до держави як власника майна щодо ефективності використання держмайна в інтересах усього суспільства. Відтак, особливого значення набуває діяльність держави з упровадження сучасних ефективних методів управління об'єктами державної власності, у тому числі державними корпоративними правами (ДКП).

Наявність у сфері приватизації та управління ДКП широкого кола значних проблем політичного, законодавчого, економічного та організаційного характеру, без вирішення яких неможливо досягти основних цілей економічного реформування в Україні - формування ефективного власника і підвищення ефективності суспільного виробництва - зумовлюють високу актуальність вибраної теми дисертаційного дослідження.

Теоретичні, методичні та практичні проблеми реформування відносин власності та управління державною власністю в умовах ринкових перетворень розроблялися в наукових дослідженнях таких вітчизняних вчених як В.Бесєдін, А.Гальчинський, В.Геєць, В.Голіков, Я.Жаліло, Б.Кваснюк, І.Лукінов, С.Мочерний, О.Пасхавер, О.Рудченко, О.Святоцький, А.Чухно та ін. Серед російських вчених ці питання досліджували Л.Абалкін, Є.Гайдар, М.Дерябіна, Д.Львов, С.Меньшиков, В.Полтерович, Г.Явлинський. Із зарубіжних авторів варто відзначити Дж.К.Гелбрейта, К.Ерроу, Л.Клейна, А.Ноува, Е.Саваса, Дж.Сакса, Дж.Стігліца, Дж.Тобіна, М.Фрідмана та ін.

Разом з тим складність і різноманітність процесів реформування відносин власності, наявність великої кількості суперечливих (часто протилежних) поглядів на управління об'єктами державної власності вимагають подальшого дослідження цих проблем. Найбільш актуальними порушені питання є з точки зору нової приватизаційної та корпоративної політики держави, спрямованої на відродження суспільного сектора економіки, на підвищення його керованості та контрольованості державними органами та іншими співвласниками корпоративних прав, а також зміни стратегії приватизації з переважного продажу контрольних пакетів акцій стратегічним інвесторам на продаж невеликих пакетів акцій портфельним інвесторам через фондовий ринок. Така зміна орієнтирів вимагає нового розуміння та осмислення основних засад багатьох економічних процесів та явищ (самого процесу приватизації (реприватизації) - як володіння та розпорядження державним майном; управління ДКП - як володіння та користування державним майном; нової організації управління об'єктами державної власності в цілому), що також підтверджує актуальність вибраної теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота містить результати досліджень автора, які проводились у межах НДР відділу моделювання економічного розвитку ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України" "Розроблення механізмів впровадження приватно-публічного партнерства (ППП) в сфері житлово-комунального господарства України” (№ДР 0108U005101) - автором досліджено міжнародний досвід роздержавлення та управління об'єктами публічної власності в розвинутих країнах та країнах, що розвиваються, та надано оцінки щодо можливостей застосування окремих підходів в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розвиток теоретичних, методичних та організаційних засад підвищення ефективності управління (а саме - володіння, користування та розпорядження) державною власністю в умовах реформування економіки України.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких основних завдань:

- визначити напрями реформування відносин власності в умовах реформування економічних відносин в Україні;

- виявити та узагальнити найкращі приклади корпоративного управління об'єктами державної власності на основі аналізу світового досвіду роздержавлення;

- дослідити ефективність та запропонувати нові підходи до приватизації державного майна в Україні на сучасному етапі у контексті забезпечення ефективності управління державними корпоративними правами;

- обґрунтувати доцільність та розробити інституційні засади реприватизації державного майна в Україні;

- розкрити роль держави та принципи здійснення функцій з управління об'єктами державної власності;

- розробити рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності управління державними корпоративними правами в Україні в сучасних умовах.

Об'єкт дослідження - процес управління об'єктами державної власності в умовах реформування економічних відносин в Україні.

Предметом дослідження є система відносин, що складаються з приводу управління об'єктами державної власності.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої у роботі мети застосовано системний підхід до аналізу сутності процесів управління державною власністю; сучасні теорії управління та розробки українських й іноземних вчених - для дослідження проблем приватизації й управління ДКП в умовах ринкових перетворень в Україні; методи статистичного та факторного аналізу, статистичних порівнянь, аналізу та узагальнення інформаційних джерел і законодавства - для обґрунтування підходів щодо вдосконалення державної стратегії приватизації та підвищення ефективності управління ДКП на сучасному етапі.

Інформаційну базу дослідження складають звітні дані ФДМУ, Держкомстату України, ДКЦПФР і ПФТС; законодавчі та нормативно-правові акти, що регулюють процеси приватизації, управління об'єктами державної власності, корпоративні відносини; матеріали Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації; публікації вітчизняних і зарубіжних вчених.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці та обґрунтуванні теоретичних, методичних та організаційних засад управління об'єктами державної власності в умовах реформування економічних відносин в Україні.

Найважливіші результати дослідження, які містять наукову новизну:

уперше:

- визначено співвідношення (субординацію та координацію) понять "корпоратизація" та "приватизація" у межах загального поняття "роздержавлення власності" як двох етапів та двох складових процесу роздержавлення, що можуть як співпадати у часі, так і відбуватися послідовно один за іншим або обмежитися лише одним із них;

- розроблено інституційні засади реприватизації об'єктів державної (комунальної) власності в Україні як відновлення у власності держави або територіальної громади майна, раніше придбаного в процесі приватизації недержавними покупцями - юридичними та (або) фізичними особами з порушенням вимог законодавства;

удосконалено:

- політику приватизації в Україні шляхом переходу від продажу промисловим інвесторам контрольних пакетів акцій підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, до продажу невеликих пакетів акцій портфельним фінансовим інвесторам на фондових біржах з метою збереження за державою корпоративного контролю над базовими галузями економіки та залучення до управління об'єктами державної власності інших (недержавних) власників;

- підходи щодо управління об'єктами державної власності в контексті володіння, користування та розпорядження ними у частині, що стосується: а) забезпечення економічних інтересів держави в умовах реформування відносин власності (корпоратизації, приватизації), перш за все шляхом збільшення надходжень від ефективного використання державного майна (дивідендів, орендної плати, податків, інших обов'язкових платежів та зборів); б) розмежування та відокремлення функцій держави як регулятора корпоративних відносин від функцій власника і суб'єкта управління об'єктами державної власності (державними корпоративними правами);

дістали подальшого розвитку:

- визначення поняття "управління об'єктами державної власності" як здійснення органами державної влади або їх уповноваженими органами, а також іншими суб'єктами, визначеними законами (уповноважені органи), та іншими юридичними особами (уповноважені особи) повноважень щодо реалізації прав держави як власника цих об'єктів, пов'язаних з їх ефективним використанням і розпорядженням ними відповідно до законодавства з метою задоволення державних і суспільних потреб;

- підходи до приватизації та управління об'єктами державної власності, що застосовувалися в країнах з розвинутою економікою та країнах, які стали на шлях ринкових перетворень, з погляду їх адаптування до умов української економіки, зокрема поширення принципів корпоративного управління на державні унітарні та корпоратизовані підприємства, зосередження державних підприємств на основному виді діяльності та приватизації супутніх підрозділів, передача функцій з корпоративного управління недержавним уповноваженим особам та ін.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні узагальнення, рекомендації та висновки мають практичне значення для підвищення ефективності управління об'єктами державної власності, зокрема - для реформування процесів приватизації; удосконалення системи управління (у тому числі ДКП); підвищення рівня керованості та ефективності функціонування корпоратизованого сектора економіки; вдосконалення корпоративних відносин у країні в цілому. Запропоновані методологічні підходи й методичні положення було використано для підготовки проектів законодавчих і нормативно-правових актів, наукових доповідей і аналітичних матеріалів.

Ряд розробок та пропозицій використані в наукових дослідженнях Державної установи "Інститут економіки та прогнозування НАН України" (довідка Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №8/10-2716 від 18.03.2009 р.) та в практичній діяльності Фонду державного майна України (довідка ФДМУ від 24.12.2007 р.).

Крім того, автором розроблено і подано на розгляд Верховної Ради України проекти Законів України: "Про управління об'єктами права державної власності" від 20.09.2000 (реєстр. №6094); "Про реприватизацію майна в Україні" від 07.06.2002 (реєстр. №1173); "Про Фонд державного майна України" від 15.04.2005 (реєстр. №7364) та ін. Виступ на парламентських слуханнях у Верховній Раді України 26.02.2003 р., а також підготовлені пропозиції та довідково-аналітичні матеріли з питань приватизації враховано в Рекомендаціях парламентських слухань "Наслідки і перспективи приватизації в Україні", що були схвалені постановою Верховної Ради України від 22.05.2003 №883-ІV та реалізовані у процесі прийняття управлінських рішень державними органами приватизації.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та методичні результати дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях Громадської ради при Фонді державного майна України (Київ, 2006, 2007, 2008), парламентських слуханнях "Наслідки і перспективи приватизації в Україні" (Київ, 2003); круглому столі в Інституті економічного прогнозування НАН України "Приватизація й управління державним майном у контексті європейської інтеграції України" (Київ, 2003); науково-практичній конференції ПФТС (АРК, Форос, 2002); міжнародній конференції з питань корпоративного управління в державному секторі України (Київ, 2001).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 8 наукових праць, з яких 6 - у наукових фахових виданнях, 1 - у матеріалах науково-практичної конференцій, 1 - у Матеріалах парламентських слухань у Верховній Раді України. Загальний обсяг публікацій становить 4,3 др. арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 229 сторінок комп'ютерного тексту, в тому числі - 13 таблиць і 8 рисунків (на 11 сторінках), список використаних джерел з 245 найменувань (на 31 сторінці).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі "Розвиток відносин власності у контексті реформування економічних відносин" розглянуто поняття власності як економічної і правової категорії, теоретичну сутність відносин власності і законодавчі основи їх регулювання в Україні; визначено сутність і співвідношення понять "корпоратизація" і "приватизація" у контексті загального поняття "роздержавлення власності" як двох етапів та складових; узагальнено зарубіжний досвід роздержавлення; проаналізовано процеси роздержавлення в Україні за часів незалежності, визначено їх особливості та соціально-економічні наслідки; сформульовано основні проблеми та напрями удосконалення процесів роздержавлення в Україні на сучасному етапі ринкових перетворень.

Одна з найважливіших складових ринкових реформ - роздержавлення власності. Термін "роздержавлення" в українському законодавстві чітко не визначено. У дослідженні він розглядається в широкому та вузькому розумінні. В широкому - як процес а) відчуження державного майна з державної власності та б) перетворення державної власності на недержавні форми (приватну, змішану, акціонерну і колективну). У такому розумінні приватизація є складовою роздержавлення і становить його другий етап. Роздержавлення у вузькому розумінні - це вилучення майнового об'єкта з державної власності без його подальшого передавання у приватну власність - корпоратизація; у такому розумінні роздержавлення є першим кроком до приватизації.

Аналіз досвіду роздержавлення в зарубіжних країнах свідчить, що його умови, механізми та наслідки великою мірою визначаються соціально-культурним середовищем країни, конкретною історичною ситуацією, а також сприйняттям суспільством ідеї роздержавлення. При цьому держава поступово переорієнтовується на такі загальносуспільні функції, як підтримка належних макроекономічних пропорцій, забезпечення правових основ діяльності економічних агентів, виправлення недоліків ринкового механізму, соціальний захист.

На основі дослідження приватизаційних процесів в Україні встановлено, що приватизацію в Україні було розпочато за відсутності стратегії розвитку держави, програми структурної перебудови господарського комплексу, концепції економічної безпеки, достатнього законодавчого забезпечення реформаційних процесів. Через правову неврегульованість держава, фактично, втратила контроль над розподілом власності в ході приватизації, не забезпечивши ні достатнього збереження виробничого потенціалу, ні захисту інтересів пересічного громадянина. Законодавчо запроваджені способи приватизації і, особливо, механізми "ваучерної" приватизації сприяли накопиченню у власності держави дрібних пакетів акцій, що призвело до неможливості реалізовувати цілісну державну політику щодо управління державним сектором та фактичної втрати такого джерела доходів від володіння ДКП, як дивіденди.

У приватизаційній політиці продовжує домінувати фіскальний підхід, коли продаж державних об'єктів розглядається виключно як джерело наповнення державного бюджету. Ризики такої політики лежать у двох площинах: з одного боку, в умовах недостатніх бюджетних доходів приватизаційні надходження розглядаються як обов'язкове джерело покриття бюджетного дефіциту і на ньому будуються найважливіші напрями соціально-економічної політики, з другого - безсистемне включення до процесу приватизації стратегічних об'єктів є реальною загрозою для економіки, національної безпеки та добробуту населення.

Нечітке визначення терміну "промисловий інвестор" та досить широке трактування цього поняття в нормативно-правових документах дозволяють під виглядом промислового інвестора залучати до приватизації стратегічних підприємств юридичні особи із вельми сумнівним статусом. Критерії оцінки переможця конкурсів із придбання значного (контрольного, блокуючого) пакету акцій відбуваються протягом останніх років без урахування завдань щодо забезпечення подальшого ефективного функціонування об'єкта приватизації.

Наголошується на тому, що завданням держави в умовах реформування відносин власності є не розпродаж державного майна, а формування ефективного державного сектора економіки в інтересах усього суспільства. Обґрунтовано, що продаж об'єктів доцільно здійснювати лише за наявності відповідної кон'юнктури і найбільшого попиту на той чи інший об'єкт, а доти слід проводити ефективну дивідендну політику. У цьому контексті автор наголошує на необхідності перегляду приватизаційної політики держави з погляду забезпечення максимального суспільного ефекту від розпорядження та користування державним майном, з відображенням її основних концептуальних положень у Державній програмі приватизації.

Передусім необхідно визначитися з принципами відбору об'єктів, що пропонуються до продажу, враховуючи обсяг державних пакетів акцій (більше чи менше 50%, що визначає можливості держави здійснювати ефективне управління цими об'єктами). У першу чергу це стосується чіткого визначення позиції держави щодо продажу підприємств (пакетів акцій), які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави або є монополістами - особливої уваги потребують питання участі іноземних учасників у їх приватизації та передачі пакетів акцій таких підприємств в управління недержавним юридичним та фізичним особам. Позиція автора полягає у тому, що у планах приватизації стратегічно важливих підприємств обов'язковою умовою повинна бути жорстка відповідальність (у т.ч. матеріальна) покупця за зупинення такого підприємства чи значне скорочення обсягів виробництва у післяприватизаційний період, а також зазначені обставини, за настання яких проданий пакет акцій у беззастережному порядку відчужується на користь держави.

Спеціального врегулювання потребує приватизація об'єктів разом із земельними ділянками, на яких вони розташовані. З цією метою обґрунтовано позицію, що земельні питання слід вирішувати ще на етапі корпоратизації об'єкта шляхом включення вартості землі до статутного капіталу корпоратизованого підприємства.

Суттєвого удосконалення потребують механізми приватизації. Передусім це стосується спрощення механізмів масової приватизації; запровадження гнучких процедур прискореного продажу на конкурсних умовах; удосконалення правової бази продажу державного майна, що перебуває у заставі та у процесі банкрутства; забезпечення прозорості та публічності приватизаційних процесів за рахунок розширення пропозиції державних пакетів акцій до продажу широкому загалу покупців через торгівлі фондові біржі. Крім того, необхідно прийняти закон про реприватизацію державного майна як засобу підвищення відповідальності суб'єктів приватизації за дотримання законодавства та, відповідно, підвищення ефективності управління (розпорядження) об'єктами державної власності.

У другому розділі "Основні засади та принципи управління об'єктами державної власності" узагальнено міжнародний досвід управління об'єктами державної власності та найкращі практики корпоративного управління; проведено аналіз основних засад управління об'єктами державної власності в Україні; досліджено становлення корпоративного сектора економіки України, динаміку його структури, ефективність функціонування господарських товариств з державною часткою у статутному капіталі; визначено основні проблеми та сформульовано напрями удосконалення управління корпоративними правами держави з метою забезпечення інтересів усього суспільства в умовах реформування відносин власності в Україні.

Аналіз світового досвіду управління об'єктами державної власності приводить до висновку, що в усіх країнах, де держава є власником певної частини виробничого сектора, виникає необхідність в управлінні цією власністю, що потребує створення відповідної системи управління. При цьому держава є, водночас, представником суспільства та державним регулятором і пересічним власником конкретного об'єкта, що породжує певний конфлікт інтересів держави-власника і держави-представника суспільних інтересів. Здійснене дослідження свідчить, що управління ДКП базується на загальному корпоративному і комерційному праві. Крім того, країнами світу розроблено та прийнято типові кодекси корпоративного управління, які рекомендовано для застосування у сфері корпоративного управління з метою підвищення його функціональної та суспільної ефективності.

Узагальнюючи світову практику управління ДКП, можна виділити дві моделі, коли управління державними компаніями (чи їх частками) здійснюється а) органами виконавчої влади (міністерствами); б) спеціально створеними управлінським структурами, яким передаються пакети акцій.

У країнах з високим рівнем соціального забезпечення практикується розподіл державних підприємств на такі, що працюють в умовах ринкової конкуренції на фінансовий результат і підприємства, що задовольняють певні суспільні інтереси в межах встановленої прибутковості. Спостерігається тенденція зосередження державних компаній на основному виді діяльності шляхом відокремлення супутніх, які можуть бути комерціалізовані без шкоди основному виробництву. Спостерігається активний процес корпоратизації державних підприємств зі збереженням повного (100%) або вирішального (понад 50%) корпоративного контролю над їх діяльністю, у тому числі шляхом призначення ключових керівників у органи управління. В усіх країнах так чи інакше використовується така схема управління ДКП: представницький орган законодавчої влади - уряд - галузеве міністерство - уповноважений орган (або спеціальні підрозділи міністерства) - конкретно призначені представники. Практикується розподіл функцій та повноважень між виконавчими (правління) та наглядовими (рада) органами управління підприємствами з державною часткою власності. Має місце тенденція до скорочення участі державних органів в безпосередньому (оперативному) управлінні об'єктами державної власності. Іноді для забезпечення управління об'єктами державної власності використовуються компанії з управління корпоративними правами холдингового типу та спеціальні державні агенції з управління.

Від початку реформування відносин власності в Україні сформувався потужний корпоративний сектор економіки, що активно розвивається. Аналіз процесів у сфері державного корпоративного управління в Україні виявив ряд важливих проблем. Запроваджені на сьогодні механізми управління ДКП не забезпечують належного захисту стратегічних національних інтересів і не гарантують отримання належного доходу на права власності держави. Серед функцій управління переважають фіскальні чинники. Відсутній систематичний моніторинг результатів фінансово-економічної діяльності державних об'єктів для запобігання їх банкрутству з метою позаприватизаційного відчуження державного майна.

Останнім часом спостерігається зміщення акцентів щодо управління державною власністю з продажу об'єктів приватизації до управління об'єктами державної власності. Така зміна пріоритетів, на наш погляд, є надзвичайно важливою, відповідаючи як завданню збереження у власності держави підприємств (контрольних пакетів акцій) - особливо таких, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, - так і підвищенню ролі держави як власника в управлінні об'єктами своєї власності. Доведено, що починаючи з 2005 року держава почала отримувати вагомі доходи не лише від приватизації держаної власності, а й від володіння корпоративними правами (перш за все дивіденди та орендна плата), що ілюструється наступним графіком.

Наголошується, що у контексті забезпечення ефективності управління об'єктами державної власності в Україні, у тому числі корпоративними правами держави, приватизація має розглядатися не як тимчасове джерело наповнення Державного бюджету, а як інструмент пошуку ефективного власника, проведення структурних реформ, залучення інвестицій, підвищення рівня корпоративного управління. Потребує розробки система управління об'єктами державної власності, яка б не деформувала механізми вільної конкуренції суб'єктів господарювання різних форм власності.

Обґрунтовано необхідність запровадження у практику управління об'єктами державної власності (корпоративними правами держави) системного підходу, орієнтованого на: удосконалення обліку корпоративних прав держави шляхом створення повномасштабного реєстру державного майна та удосконалення національної депозитарної системи України; поліпшення системи фінансового планування та контролю; удосконалення дивідендної політики, що ґрунтується на узгодженні інтересів держави як власника та як фіскального органу; забезпечення захисту прав акціонерів шляхом уведення в дію спеціального закону, спрямованого на зміни і доповнення до діючого законодавства, та запровадження інституту "золотої акціїШ; застосування ефективної протидії вимиванню активів та конвертації пільг (податкових, компенсаційних виплат, списання боргів, тощо); посилення якісного складу та контролю за діяльністю осіб, яким держава доручила управління корпоративними правами держави.

У цьому контексті потребує удосконалення нормативно-правова база, що дозволить підвищити ефективність управління об'єктами державної власності шляхом запровадження цілісної системи управління та удосконалення його структури, усунення дублювання функцій управління.

У третьому розділі "Підвищення ефективності управління об'єктами державної власності" проаналізовано роль фондового ринку та сформульовано заходи щодо її підвищення у контексті забезпечення управління об'єктами державної власності в умовах приватизації; проаналізовано основні засади та особливості приватизації державного майна, викладені у проектах Державної програми приватизації, сформульовано пропозиції щодо їх удосконалення; доведено необхідність упровадження правових основ реприватизації державного майна, розглянуто сутність поняття реприватизації та умови її проведення в Україні, здійснено розробку основних засад реприватизації майна в Україні у контексті забезпечення підвищення ефективності управління об'єктами державної власності.

Як основні напрями підвищення ефективності управління державною власністю запропоновано: а) підвищення ролі організаторів торгівлі цінними паперами у сфері приватизації об'єктів державної власності та управління державними корпоративними правами; б) удосконалення підходів і принципів приватизації державного майна у Державній програмі приватизації; в) розробка основних засад реприватизації державного майна з метою запобігання порушення законодавства при здійсненні приватизації, подолання корупції та забезпечення належного та ефективного подальшого використання приватизованих об'єктів.

Дослідження процесів продажу державних пакетів акцій на фондових біржах України доводить їх конкурентність, прозорість та високу ефективність. Так, у 2005-2007 рр. спостерігалося зростання надходження коштів від продажу державних пакетів акцій ВАТ через організаторів торгівлі цінними паперами з 212,9 млн. грн. до 467,15 млн. грн., і це при значному зменшенні кількості проданих пакетів акцій (з 369 до 129); при цьому реальна вартість проданих пакетів акцій значно перевищувала їх номінальну вартість (у 2007 р. - у 1,79 раза).

Автор обстоює позицію зміни концепції приватизації шляхом переходу від переважного продажу контрольних пакетів акцій промисловим інвесторам до продажу дрібних пакетів акцій окремими лотами через фондові біржі широкому загалу покупців. Це дозволить шляхом застосування сучасних технологій фондового ринку забезпечити виконання фінансових завдань не за рахунок збільшення кількості пропонованих до продажу об'єктів державної власності, а за рахунок суттєвого збільшення ринкової ціни продажу. У контексті забезпечення ефективності управління державною власністю пропонуються такі напрями підвищення ролі фондового ринку в умовах приватизації: розвиток інструментів фондового ринку та діяльності технологій продажу цінних паперів; створення належних умов діяльності учасників ринку цінних паперів; прийняття законів, які забезпечують урегулювання проблемних моментів у зв'язку із набранням чинності Цивільним та Господарським кодексами, у першу чергу, законів України "Про Фонд державного майна", "Про корпоратизацію державних підприємствШ, "Про Державну програму приватизації" та ін.

Доведено, що проект Закону України "Про Державну програму приватизації" має бути доопрацьований зважаючи на нові підходи держави до процесів приватизації, які стосуються: належного обґрунтування доцільності та соціально-економічних наслідків, а також особливих умов продажу контрольних пакетів акцій підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави; вирішення проблеми земельної ділянки, на якій розташовано об'єкт приватизації; посилення відповідальності за порушення установлених законом процедур проведення приватизації як підстави для реприватизації та умов і ефективності подальшої експлуатації приватизованих об'єктів.

Наголошено, що відповідно до Закону України "Про управління об'єктами державної власності" слід розробити та прийняти нормативно-правові акти, спрямовані на реалізацію нових підходів та механізмів щодо управління об'єктами державної власності, визначення функцій уповноважених органів та уповноважених осіб, їх прав, обов'язків, матеріального заохочення та відповідальності за результати фінансово-господарської діяльності об'єктів, переданих до сфери їх управління.

Однією із важливих передумов забезпечення ефективності управління державною власністю має стати прийняття закону про реприватизацію майна для врегулювання випадків, коли: а) акт приватизації було вчинено з порушенням законодавства про приватизацію або іншого законодавства України; б) існує (виникла) гостра суспільна необхідність у поверненні в державну власність раніше приватизованого об'єкта; в) власник приватизованого об'єкта неспроможний забезпечити ефективну експлуатацію (використання) такого об'єкта у подальшому, за наявності суспільної потреби у його функціонуванні та відсутності попиту на такий об'єкт у інших покупців.

Під терміном реприватизація розуміється відчуження на користь держави або територіальної громади майна, набутого шляхом приватизації державної (комунальної) власності юридичними та (або) фізичними особами з порушенням вимог законодавства. Не вважається реприватизацією:

- повернення у власність держави або територіальної громади приватизованого майна внаслідок визнання недійсними договорів купівлі-продажу такого майна з подальшим продажем його іншим недержавним власникам, що регулюється законодавством про приватизацію;

- відчуження на користь держави або територіальної громади майна, що перебуває у власності недержавних юридичних та фізичних осіб, яке набуте ними поза процесами приватизації, що регулюється кримінальним та цивільним законодавством;

- продаж (відчуження у інший спосіб) приватизованого майна, що перебуває у власності недержавних юридичних та фізичних осіб, державним (комунальним) підприємствам, що регулюється господарським та цивільним законодавством.

Зазначено, що у Законі про реприватизацію мають бути визначені правові, економічні та організаційні засади реприватизації майна та відносини, пов'язані з її проведенням, окреслено коло випадків та ознак, що можуть бути законодавчими підставами для реприватизації державної власності в Україні, умови та форми реприватизації, повноваження органів державної влади у цій сфері, способи розрахунків тощо.



ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та розроблено практичні рекомендації щодо шляхів підвищення ефективності управління об'єктами державної власності. Проведене дослідження за темою дисертації дає підстави для таких висновків і рекомендацій.

1. Аналіз основних засад роздержавлення власності в Україні виявив відсутність в українському законодавстві чіткого визначення терміну "роздержавлення". У дослідженні запропоновано розглядати його у широкому значенні (як процес відчуження державного майна з державної власності з подальшим переведенням його у недержавні форми власності) - у такій трактовці приватизація є другим етапом роздержавлення; та вузькому розумінні (як вилучення майна з державної власності без подальшого переведення у приватну власність, тобто, корпоратизація) - у цій трактовці роздержавлення (корпоратизація) є першим етапом приватизації.

2. Дослідження процесів управління державною власністю за часів незалежності України дозволяє зробити такі висновки:

правова неврегульованість у сфері роздержавлення призвела до втрати державою контролю над розподілом власності у ході приватизації, що негативно позначилось як на її виробничому потенціалі, так і на інтересах пересічних громадян. У результаті запроваджених способів масової (сертифікатної) приватизації у власності держави опинилися численні дрібні пакети акцій, що унеможливило проведення ефективної державної політики з управління корпоратизованим сектором економіки;

орієнтація приватизаційної політики на продаж державних об'єктів задля наповнення бюджету є високоризикованою з погляду як виконання плану бюджетних надходжень (і, відповідно, державних зобов'язань), так і втрати державою стратегічних об'єктів - з відповідними негативними наслідками для національної економіки та безпеки;

позитивний процес зміщення акцентів з переважного продажу об'єктів державної власності на питання ефективності управління ними, забезпечений органами приватизації протягом останніх трьох років, дозволив державі істотно збільшити доходи від володіння корпоративними правами (орендної плати, дивідендів тощо).

3. Аналіз зарубіжного досвіду реформування відносин власності та світової практики корпоративного управління виявив таке:

завдання, принципи та механізми роздержавлення, його терміни та наслідки великою мірою визначаються соціально-культурним середовищем конкретної країни та ступенем сприйняття суспільством ідеї роздержавлення. Особливістю є те, що у процесі роздержавлення держава суттєво скорочує функції щодо оперативного управління власністю, зосереджуючись на загальносуспільних функціях (макроекономічне регулювання, забезпечення правових основ економічної діяльності, соціальний захист тощо);

наявність державної власності у виробничому секторі завжди потребує управління цією власністю, що вимагає від держави створення відповідної системи управління;

управління ДКП базується на загальному корпоративному та комерційному праві. З метою підвищення функціональної та суспільної ефективності корпоративного управління країнами світу розроблено кодекси корпоративного управління, рекомендовані для застосування як типові;

у міжнародній практиці застосовуються дві моделі, коли управління ДКП здійснюється: а) переважно державними органами виконавчої влади (профільними міністерствами); б) шляхом передання пакетів акцій спеціально створеним управлінським структурам - спеціальним державним агентствам з управління, акціонерним компаніям холдингового типу або керуючим компаніям;

спостерігається тенденція до зосередження державних підприємств і компаній на основному виді діяльності при скороченні (у тому числі - шляхом приватизації) супутніх видів діяльності;

зберігається більша або менша вертикаль органів державної влади та управління, що забезпечують управління ДКП: представницький орган законодавчої влади - уряд - галузеве міністерство - уповноважений орган (або спеціальні підрозділи міністерства) - конкретно призначені представники.

4. Виявлені проблеми та недоліки у сфері управління об'єктами державної власності в Україні та аналіз причин їх виникнення дозволяють сформулювати такі рекомендації.

Для підвищення ефективності процесів приватизації в Україні необхідно:

- прийняти рішення про продаж державних акцій приватизованих підприємств, які є меншими 50 % статутного капіталу, оскільки в будь-якому випадку держава не може здійснювати ефективний контроль за діяльністю таких підприємств; переглянути можливість відчуження акцій підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, з державною часткою понад 50 % статутного капіталу, із забезпеченням контролю над такими підприємствами шляхом застосування інституту "золотої акції";

- переорієнтувати концепцію приватизації з переважного продажу контрольних пакетів акцій стратегічним інвесторам на продаж дрібних пакетів акцій окремими лотами через фондові біржі широкому загалу покупців;

- провести чіткий і обґрунтований поділ об'єктів масової та індивідуальної приватизації;

- прискорити процес масової приватизації шляхом спрощення відповідних процедур і впровадження гнучких технологій прискореного продажу на конкурсних умовах;

- забезпечити прозорість і публічність приватизаційних процедур шляхом широкого залучення до процесу приватизації можливостей організованого фондового ринку.

Виходячи з визначених у дисертації завдань щодо подальшого розвитку законодавчої та нормативно-правової бази у сфері регулювання відносин власності, вважаємо за необхідне здійснити ряд заходів.

1) Під час доопрацювання проекту Державної програми приватизації, врахувати Рекомендації парламентських слухань з питань приватизації(2003 р.) та зауваження Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації, а також поширити строк дії нової редакції Програми на 2010-2012 роки. Це, зокрема, стосується таких найважливіших положень:

- включення об'єкта приватизації до складу цілісного майнового комплексу та відображення в його статутному капіталі вартості земельної ділянки, на якій розташовано такий об'єкт;

- щорічне затвердження Верховною Радою України переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації в наступному році (у розрізі їх груп, регіонів, органів управління), із зазначенням балансової вартості активів, які приватизуються, та очікуваних обсягів надходження до державного бюджету коштів від приватизації кожного об'єкта з урахуванням його ринкової вартості.

2) У Державній програмі приватизації передбачити:

- розробку техніко-економічного обґрунтування доцільності проведення приватизації та її соціально-економічних наслідків для підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

- санкції за порушення встановлених законодавством процедур проведення приватизації, а також умов подальшої експлуатації приватизованого об'єкта;

- здійснення заходів щодо підвищення ефективності роботи підприємств після їх приватизації, з визначенням її (ефективності) кількісних та якісних параметрів (відповідно до ст. 1 Закону України ШПро приватизацію державного майнаШ);

- відповідальність нових власників підприємств (корпоративних прав) за свідоме заподіяння таким підприємствам шкоди або збитків їх діями (бездіяльністю) або діями призначених ними посадових осіб органів управління таких підприємств;

- повернення у державну власність підприємств, які після приватизації знижують показники техніко-економічної ефективності або зазнають збитків і втрат внаслідок необґрунтованих дій їх нових власників та невиконання умов договорів купівлі-продажу (інвестиційних зобов'язань).

3) Для підвищення ефективності управління державною власністю (у тому числі ДКП) у процесі приватизації та у післяприватизаційний період реалізувати концепцію побудови вертикалі органів державної влади та управління, закладену в Законі України "Про управління об'єктами державної власності", через створення при ФДМУ та на основі його кадрового потенціалу спеціального органу - Агентства з управління державними корпоративними правами.

4) Відповідно до Закону України "Про управління об'єктами державної власності" розробити та прийняти нормативно-правові акти, спрямовані на реалізацію нових підходів і механізмів щодо управління об'єктами державної власності, визначення функцій уповноважених органів та уповноважених осіб, їх прав, обов'язків, матеріального заохочення та відповідальності за результати фінансово-господарської діяльності об'єктів, переданих до сфери їх управління.

5) Прийняти Закон про реприватизацію, де визначити підстави та процедури реприватизації майна за умови порушення законодавства з боку покупця об'єкта приватизації та (або) державних органів приватизації (зокрема, наявність змови між сторонами, порушення порядку визначення тендерних умов, надання (отримання) хабара, інші ознаки корупційних діянь тощо), на відміну від розірвання договору купівлі-продажу внаслідок невиконання його умов зі сторони покупця.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Семенюк В.П. Майбутнє фонду державного майна України - стати скарбницею всього національного багатства / В.П. Семенюк // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2006. - №9. - (0.4 д.а.) - С. 2-5.

2. Семенюк В.П. Стан і перспективи управління державним майном та корпоративними правами держави / В.П. Семенюк // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2005. - №10. - (0.5 д.а.) - С. 3-7.

3. Семенюк В.П. Процес приватизації в Україні та економічна безпека держави / В.П. Семенюк // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2005. - №5. - (0.3 д.а.) - С. 4-6.

4. Семенюк В.П. Правові засади управління об'єктами державної власності / В.П. Семенюк // Ринок цінних паперів України. - 2005. - №3-4. - (0.3 д. а). - С. 17-20.

5. Семенюк В.П. Розвиток корпоративного сектора економіки та корпоративного управління в Україні / В.П. Семенюк // Економіка і прогнозування. - 2005. - №3. - (0.6 д.а.). - С. 78-88.

6. Семенюк В.П. Про стан збереження об'єктів соціально-культурного призначення в процесі приватизації та післяприватизаційний період. Співдоповідь на Дні Уряду у Верховній Раді України 10 лютого 2004 р. / В.П. Семенюк // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2004. - № 3 (139). - (0.5 д.а.). - С. 7-10.

7. Семенюк В.П. Першочергові завдання приватизації державного майна / В.П. Семенюк // Матеріали науково-практичної конференції ПФТС П'ятий міжнародний форум учасників ринку капіталів України. - Форос, 27-30 вересня 2002. - К.: ПФТС, 2002. - (0,15 д.а.).

8. Наслідки і перспективи приватизації в Україні // Матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України 26 лютого 2003 року. - К.: Парламентське видавництво, 2003 (1.5 д. а). - (особисто автору: доповідь. - С.7-14; довідково-аналітичні матеріали. - С.109 -122).