Методологія реструктуризації промисловості в умовах інноваційного розвитку економіки регіону

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.05 - Розвиток продуктивних сил

і регіональна економіка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Методологія реструктуризації промисловості в умовах інноваційного розвитку економіки регіону

Прушківський Володимир Геннадійович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України.

Науковий консультант доктор економічних наук, професор Дейнеко Людмила Вікторівна, Рада по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, завідувач відділу проблем розвитку продовольчого комплексу та споживчого ринку.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, академік Національної академії наук України, заслужений діяч науки і техніки України Алимов Олександр Миколайович, Рада по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, завідувач відділу стратегічного потенціалу та макроекономічного аналізу;

доктор економічних наук, професор Заруба Віктор Якович, Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут” Міністерства освіти і науки України, декан факультету управління бізнесом;

доктор економічних наук, професор Булєєв Іван Петрович, Інститут економіки промисловості Національної академії наук України, заступник директора.

Захист відбудеться “25” березня 2009 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий “20” лютого 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.В. Левковська

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Нинішні умови господарювання ставлять перед промисловістю принципово нові завдання, вирішення яких на базі використання існуючих методів та підходів неможливе. Посилення глобальної конкуренції поряд із втратою значної частки світових ринків в Україні створює суттєві перешкоди для розвитку промисловості. У такій складній економічній ситуації особливого значення набувають питання реструктуризації галузі, досягнення високих економічних показників при найбільш раціональному використанні ресурсів, поліпшення інвестиційної привабливості та підвищення конкурентоспроможності. Перехід економіки України на ринкові основи функціонування пов'язаний з регіональною трансформацією соціально-економічних відносин у промисловому виробництві, що потребує нових методів управління.

Розвиток промисловості регіонів України стримує неготовність до цього учасників і систем управління. Низький рівень превентивності традиційних методів управління не відповідає сучасним тенденціям і не стимулює прискорення розвитку економіки. Тому прискорена реструктуризація промисловості регіонів в умовах інноваційного розвитку економіки є актуальною, але складною проблемою, розв'язання якої залежить від багатьох умов і чинників.

Існуючі механізми управління реальним промисловим сектором економіки не можуть подолати такі негативні тенденції його розвитку, як структурний перекіс у бік галузей з низьким рівнем доданої вартості, повільні темпи оновлення засобів виробництва та впровадження інновацій (насамперед ресурсозберігаючих технологій), недостатня керованість ходом трансформації на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях, неузгодженість трансформаційних, інноваційних і підприємницьких процесів, відсутність інфраструктурної основи активізації трансформації у промисловому виробництві.

Теоретичні основи розміщення промислового виробництва та розвитку промисловості на регіональному рівні були закладені Вебером А.,

Тінбергеном Я., Шеффле А., Фейгіном Я. та іншими науковцями. Методологію дослідження цих процесів розробили Алимов О., Алексєєв І., Булєєв І., Вітковський О., Гончаров В., Гранберг О., Гриньова В., Данилишин Б., Єрохін С., Захарченко В., Лукінов І., Пащенко Ю., Чернюк Л., Чижова В., Чухно А. та інші вчені. Теоретико-методологічні аспекти управління реструктуризацією промисловості в регіонах розглядали Амоша О., Войнаренко М., Геєць В., Герасимчук М., Голіков В., Гріньов А., Кизим М., Лепа М., Мазур І., Поважний О., Поклонський Ф., Продіус І., Чилікін О., Чумаченко М. та інші науковці.

Проведений критичний аналіз літературних джерел показав, що існуючі підходи до вирішення зазначеної проблеми спираються винятково на експертні методи, що знижує рівень об'єктивності одержуваних результатів. Залишаються вкрай недостатньо розробленими закономірності здійснення процесу реструктуризації промисловості на макро-, мезо- і мікрорівнях в умовах інноваційного розвитку економіки. Потребує обґрунтування економічний зміст категорії реструктуризація промисловості регіону відповідно до ринкових відносин та концептуальні положення програми інноваційних процесів реструктуризації промислових підприємств регіону. Не визначено причини неналежного забезпечення регіональної стратегії розвитку промисловості. Не удосконалено методики: управління фінансовим станом і оцінки економічної стійкості промислових підприємств та його ділових партнерів у ході реструктуризації на інноваційній основі; реалізації інвестиційної програми реструктуризації промисловості регіону; стратегічного аналізу реструктуризації промисловості на регіональному рівні. Необхідно поліпшити механізм формування регіональної ринкової інфраструктури промисловості. Потребує обґрунтування стратегія відродження промислового потенціалу регіонів України та вдосконалення механізм управління розвитком промисловості регіону.

Викладене вище визначає актуальність теми дисертаційної роботи, її мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження розвиває й доповнює науково-дослідні роботи, виконані в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України в межах комплексних тем “Економічний простір і динаміка розвитку продуктивних сил України” (номер держреєстрації 0106U005191) і “Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні” (номер держреєстрації 0107U004762). Внесок автора полягає в дослідженні теоретичних і розробці нових практичних підходів до реструктуризації промисловості регіону.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка науково-теоретичних і методологічних засад, практичних рекомендацій щодо реструктуризації промисловості в умовах інноваційного розвитку економіки регіону.

Для досягнення мети в роботі визначені наступні завдання:

дослідити закономірності здійснення процесу реструктуризації промисловості на макро-, мезо- і мікрорівнях в умовах інноваційного розвитку економіки;

уточнити економічний зміст категорії реструктуризації промисловості регіону на засадах інноваційної моделі розвитку економіки;

дослідити функції економічного прогнозування в напрямі їх приведення до єдиного безперервного процесу в умовах реструктуризації промисловості на регіональному рівні;

обґрунтувати методику управління фінансовим станом і оцінки економічної стійкості промислових підприємств та його ділових партнерів у процесі реструктуризації на інноваційній основі;

розробити методику стратегічного аналізу реструктуризації промисловості в регіоні;

обґрунтувати концептуальні положення програми інноваційних процесів реструктуризації промисловості на регіональному рівні;

запропонувати систему регулювання технічного розвитку промисловості регіонів;

розробити механізми мотивації людей інтелектуальної праці у ході реструктуризації промисловості регіону;

удосконалити механізми формування регіональної ринкової інфраструктури промисловості;

обґрунтувати стратегію відродження промислового потенціалу регіонів України. фінансовий реструктуризація інноваційний

Об'єктом дослідження є процеси реструктуризації промисловості регіону на засадах інноваційної моделі розвитку економіки України.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні й практичні аспекти управління реструктуризацією промисловості на регіональному рівні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання, фундаментальні положення економічної теорії, сучасні концепції організації та управління реструктуризацією промисловості в регіоні в умовах сучасних ринкових відносин.

У процесі дослідження використано такі загальнонаукові та спеціальні методи: теоретичного узагальнення - для визначення сутності управління реструктуризацією промисловості в умовах інноваційного розвитку економіки; загальної теорії систем - для розробки системи регулювання технічного розвитку промисловості регіонів; економіко-математичні - для обґрунтування необхідності впровадження програми реструктуризації промисловості на регіональному рівні; системно-структурний - для обґрунтування стратегії відродження промислового потенціалу регіонів України; графічного й аналітичного моделювання - для розробки методики стратегічного аналізу реструктуризації промисловості в регіоні та інші.

Інформаційну базу досліджень становлять законодавчі й нормативні документи, сучасні методики проектування та аналізу управління реструктуризацією промисловості, офіційні статистичні дані, звіти підприємств і адміністративних органів влади.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

уперше:

обґрунтовано концептуальні інноваційні засади реструктуризації промисловості в регіонах, які враховують макроекономічні чинники розвитку і галузеві особливості та дають змогу розробити конкретні програми, механізми, моделі реалізації соціально-економічного розвитку промисловості регіону шляхом застосування інноваційно-інвестиційних проектів;

запропоновано систему регулювання технічного розвитку промисловості регіонів, яка використовує новий інструмент - технічні регламенти, що встановлюються державою. Контроль за якістю промислових товарів цілком здійснюється виробником і регулюється ринком через механізми попиту і пропозиції. Це передбачає впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку промисловості в Україні, використання інструментів СОТ для державної підтримки експорту наукоємної продукції, створення ефективної інфраструктури та забезпечення державної підтримки для експорту інтелектуальних послуг, стимулювання і сприяння розвитку високотехнологічних галузей;

розроблено стратегію відродження промислового потенціалу регіонів України на основі гарантування енергетичної незалежності та енергетичної безпеки; збереження конкурентоспроможних нині галузей та всебічної підтримки перспективних сфер, які мають змінити конкурентні переваги та спеціалізацію України у світовій економіці; інноваційних змін всередині галузей; удосконалення захисту внутрішнього ринку; підтримки експорту. Її виконання забезпечить системну модернізацію промислового виробництва, його відповідність сучасним вимогам науково-технологічного прогресу та постіндустріального розвитку;

удосконалено:

механізм мотивації людей інтелектуальної праці через поєднання важелів державного регулювання стимулюючої функції інтелектуальної власності (гармонізація національного законодавства з нормами і правилами міжнародних правових актів; зміцнення правової бази у сфері охорони прав інтелектуальної власності; захист прав на впровадження новацій у всіх сферах життєдіяльності людства) та стимулюючих методів (реалізація ефективної податкової, амортизаційної та фінансово-кредитної політики, дієва охорона прав інтелектуальної власності, захист інтересів країни у міжнародному технологічному обміні, формування інфраструктури ринку об'єктів права інтелектуальної власності), що дасть змогу забезпечити в Україні кадровий потенціал на інноваційних засадах та розширити ринкову пропозицію об'єктів права промислової власності в регіонах;

концепцію розробки і поетапної реалізації програм реструктуризації промисловості регіону в рамках інноваційної політики шляхом ліквідації негативних соціальних наслідків (санації, ліквідації підприємств; перенесення реструктуризації на віддалені терміни; виплата соціальної допомоги; проведення за рахунок держави комплексу заходів щодо працевлаштування працівників, які вивільняються): розвиток ринкової й виробничої інфраструктури, удосконалення техніки і технології, підвищення інституційної й функціональної ролі виробничих відносин;

методику управління фінансовим станом і оцінки економічної стійкості промислових підприємств та його ділових партнерів у ході реструктуризації, яка включає наступні блоки: загальна оцінка економічного стану і його зміни за звітний період; аналіз економічної стійкості промислових підприємств регіону і необхідності їх реструктуризації; аналіз ліквідності балансу; аналіз фінансових коефіцієнтів з метою вибору основних напрямів реструктуризації;

програму поступової реструктуризації промисловості регіону, а саме: здійснення аналізу існуючого організаційно-економічного механізму розвитку галузі; вироблення стратегії реструктуризації промисловості; безпосередня розробка програми та обґрунтування механізмів її реструктуризації;

механізм реалізації інвестиційної програми реструктуризації промисловості регіону за елементами: формування інвестиційних пакетів (набір інвестиційних проектів реструктуризації); стимулювання й захист від ризиків (програми розподілу економічних, технічних, фінансових ресурсів і ризиків між виконавцями за часовим інтервалом (термінами капіталовкладень і термінами окупності); управління процесом інвестування (отримання і повернення кредитів);

методику стратегічного аналізу реструктуризації промисловості в регіоні шляхом використання двох підходів - прогностичного, який є традиційним у вітчизняній практиці, та імітаційного, що базується на принципах стратегічного аналізу бізнес-продуктів;

механізм формування регіональної ринкової інфраструктури промисловості з використанням двох напрямів: формування структури суб'єктів, що дозволяють реалізувати всю процедуру інвестування на рівні регіону, та формування єдиного інформаційного простору для полегшення процесу інвестування;

механізм управління розвитком промисловості регіону шляхом виділення таких підходів: самозабезпечувального (очікується розвиток самозабезпечених промислових підприємств), технологічного (передбачає тісні виробничі зв'язки між галузями і підприємствами), цілісного (відображає гармонійну взаємодію всіх елементів галузевої структури промисловості), відтворювального (виявляє соціальні пріоритети) та економіко-географічного (обґрунтовує формування територіальних соціально-економічних систем);

набули подальшого розвитку:

системний багаторівневий підхід до реструктуризації промисловості регіону з урахуванням вимог інноваційного розвитку економіки, що полягає у зв'язку макроекономічної політики та перетворень системи управління галуззю і підприємств. Цей підхід дає змогу уникнути вузької спрямованості і перетворити реструктуризацію на інструмент, механізм подолання кризових явищ на рівні сукупностей промислових підприємств і промисловості в регіоні;

економічний зміст категорії реструктуризація промисловості регіону, під яким слід розуміти сукупність конкретних методів і прийомів реорганізації інтегрованої системи менеджменту. Остання включає три блоки - зміст, процес, контроль, що впливають на дієвість управління інноваційними процесами при реалізації державних і локальних інноваційно-інвестиційних програм, орієнтованих на техніко-технологічне оновлення промислового виробництва;

визначення причин недостатнього забезпечення регіональної стратегії розвитку промисловості (неналежне використання методів наукового планування, відсутність цілісної системи державного управління, неефективність адміністративно-організаційної структури управління, недостатній рівень фінансового забезпечення, неефективне використання наявних фінансових та інвестиційних ресурсів, невідповідність корпоративної структури, повільне формування в Україні сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції, інфраструктури інноваційної діяльності, призупинення простого відтворення основних засобів, робочої сили, інноваційних технологій) на основі структурного аналізу законодавчого та нормативно-правового аспекту її переходу на інноваційну модель;

дослідження функцій економічного прогнозування (передбачення тенденцій розвитку і взаємозв'язків прогнозованого об'єкта, обґрунтування прийнятих рішень та їх виконання) в напрямі приведення їх до єдиного безперервного процесу в ході реструктуризації промисловості регіону.

Відмінністю одержаних результатів дослідження від існуючих наукових розробок є системність розв'язання проблеми реструктуризації промисловості в умовах інноваційного розвитку економіки регіону як одного з найважливіших напрямів регіонального економічного зростання та застосування нової теоретико-методологічної бази і сучасних методів дослідження, спрямованих на досягнення комплексу соціальних, економічних і екологічних ефектів розвитку промисловості України.

Практичне значення одержаних результатів. Науково-методичні розробки автора та рекомендації з підвищення ефективності управління реструктуризацією промисловості в регіоні використані Запорізькою обласною радою при розробленні та реалізації програми „Стратегія регіонального розвитку Запорізької області на період до 2015 року” (довідка № 01-35/1337 від 16.10.2008 р.). Окремі результати досліджень використані Запорізькою торгово-промисловою палатою (довідка № 16/1367 від 06.11.2008 р.). Розроблені пропозиції щодо підвищення ефективності стратегічного управління промисловості регіону використані Запорізьким обласним союзом промисловців і підприємців (роботодавців) „Потенціал” (довідка № 311-Р від 22.10.2008 р.).

Результати досліджень використані в діяльності ВАТ „Мотор Січ”, у процесі розробки і впровадження заходів щодо стимулювання технічного відновлення діючого виробництва, реструктуризації продуктивної інфраструктури, розроблення стратегії структурно-інноваційних перетворень непродуктивної інфраструктури підприємства (довідка № УГТ-12/11-34772 від 19.12.2008 р.).

Теоретичні та методичні положення і пропозиції з проблем управління реструктуризацією промисловості в регіоні запроваджені в навчальний процес Запорізького національного технічного університету і використовуються при викладанні дисциплін: „Основи економічної теорії”, „Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка”, „Маркетинг”, „Прикладна статистика”, „Регіональна економіка”, „Фінансовий аналіз”, „Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва”, „Інвестиційний аналіз”, „Організація виробництва”, „Економіка та організація інноваційної діяльності”, „Потенціал і розвиток підприємства”, „Планування і контроль на підприємстві”, „Стандартизація і сертифікація продукції та послуг” (довідка № 34-01/4609 від 01.12.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті положення, які є результатом особистих досліджень.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження доповідалися на 16 науково-практичних конференціях: “Економіка України: реалії, перспективи розвитку ринкових відносин” ( м. Київ, 2000 р.), “Глобализация и интернационализация в бизнесе” (м. Свиштов, Болгарія, 2001 р.), “Механізм регіональної зовнішньоекономічної діяльності” (м. Запоріжжя, 2001 р.), “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (м. Донецьк, 2001 р.), “Дні науки” (м. Запоріжжя, 2004 р.), “Управління стратегічними змінами на підприємстві: концептуальні засади, методологія та практика” (м. Київ, 2005 р.), “Дні науки 2005” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), “Управління підприємством: проблеми та шляхи їх вирішення” (м. Ялта, 2005 р.), “Економіка підприємства: теорія та практика” (м. Київ, 2006 р.), “Регіональні проблеми та перспективи розвитку ринків збуту промислової продукції” (м. Київ, 2006 р.), “Продовольчий комплекс України: проблеми теорії та практики” (м. Київ, 2006 р.), “Інформаційні технології в управлінні туристичною та курортно-рекреаційною економікою” (м. Бердянськ, 2006 р.), “Особливості соціально-економічного розвитку України і регіонів”(м. Запоріжжя, 2006 р.), “Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства” (м. Дніпропетровськ, 2008 р.), „Проблеми економіки й управління у промислових регіонах” (м. Запоріжжя, 2008 р.), „Управління сьогодні та завтра” (м. Хмельницький, 2008 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 51 наукову працю загальним обсягом 50,25 друк. арк. (особисто автору належить 44,8 друк. арк.), з них 1 одноосібна монографія, 32 наукові праці в наукових фахових виданнях, 2 - в інших виданнях, 16 матеріалів конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг роботи - 414 стор. комп'ютерного тексту, з яких 31 рисунок займає 18 стор., 26 таблиць - 15 стор., список використаних джерел (300 найменувань) - 25 стор., 19 додатків - 22 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи реструктуризації промисловості в умовах інноваційного розвитку економіки регіону” визначено, що необхідність реструктуризації промислового виробництва в умовах інноваційного розвитку економіки на всіх його рівнях організації і функціонування обумовлюється перш за все потребою ефективного поєднання соціальної самоорганізації підприємницьких структур з принципами і методами державного регулювання економіки, зокрема промисловою політикою держави.

Зазначено, що проголошений перехід української економіки до інноваційної моделі розвитку не забезпечується створенням єдиної системи з усіма її інституційними, організаційними і нормативно-правовими складовими. В Україні як державі з ринковою економікою тільки інноваційна стратегія може визначати шлях соціально-економічних перетворень. Інноваційні механізми економічного розвитку повинні використовувати наявний науково-технічний потенціал і базуватися на відповідній інфраструктурі.

Дослідження необхідності і суті реструктуризації промислового виробництва в умовах інноваційного розвитку економіки має включати вивчення загальних закономірностей і тенденцій формування й розвитку відтворювальних структур економічної системи. Тому аналіз процесу реструктуризації слід починати з дослідження його закономірностей на макрорівні, оскільки саме тут формується зовнішнє середовище функціонування і розвитку підприємств, тобто рамкові умови їх існування. Потім напрями реструктуризації деталізують на мезорівні - рівні територіальної і галузевої організації виробничо-господарської діяльності, що здатні впливати на зовнішнє середовище господарюючих суб'єктів мікрорівня.

Запропонований системний багаторівневий підхід дозволяє уникнути вузької спрямованості і перетворити реструктуризацію на інструмент, механізм подолання кризових явищ на рівні сукупностей промислових підприємств і промисловості в регіоні.

Перетворення на макроекономічному рівні передбачають: інституційні зміни якості функціонування, якісно нову структуру економіки та її організації, а також нові форми і методи регулювання економічного середовища.

У сучасний період політика України у сфері структурних перетворень на макрорівні повинна зосереджуватися на таких напрямах: формування адекватної сучасному ринковому господарству галузевої структури економіки, здатної забезпечити високий рівень конкурентоспроможності на внутрішніх і світових ринках; проведення активної інноваційно-інвестиційної політики, заснованої на залученні інвестицій із широкого спектру джерел при державному сприянні; створення умов і передумов формування обмеженої кількості найперспективніших, найбільш масштабних у застосуванні технологій, розробка відповідних конкретних програм, фінансування яких може здійснюватися в науковій, дослідницькій частині за рахунок бюджетних коштів, а у сфері використання, реалізації - за рахунок підприємницького капіталу.

Такий підхід до реструктуризації на макроекономічному рівні у взаємозв'язку з його продовженням на мезо- і мікрорівнях, є втіленням ідеології багаторівневої системної реструктуризації з урахуванням реальних умов і можливостей української економіки початку ХХІ ст.

Отже, ключовою умовою ефективної багаторівневої реструктуризації є зв'язок запропонованої макроекономічної політики і перетворень системи управління економікою з реструктуризацією окремого підприємства.

Визначено, що питанням реструктуризації промисловості приділяється достатньо уваги. По-перше, незважаючи на різноманіття підходів до трактування поняття реструктуризація, можна чітко виділити чотири види реструктуризації промисловості регіону: функціональну, менеджеріальну, інституційну та еволюційну. По-друге, у ході реструктуризації відбувається перегляд усіх трьох інтегрованих блоків регіонального менеджменту - змісту, процесу і контролю. Це обумовлено тим, що всі його елементи настільки взаємопов'язані, що перетворення хоча б одного автоматично спричиняє необхідність трансформації інших.

Таким чином, теоретичний аналіз підходів до розгляду основ реструктуризації промисловості регіону дозволив розкрити її суть, основні цілі, завдання і напрями реалізації. Під реструктуризацією слід розуміти не стільки поділ промислових підприємств на самостійно господарюючі суб'єкти (або виділення таких), скільки зміну внутрішньої структури промисловості регіону та системи її управління, а також комплекс робіт з активізації внутрішнього потенціалу в різних функціональних сферах діяльності промисловості.

Теоретичні підходи в українській економічній науці до реструктуризації промисловості регіону як до комплексу заходів, направлених на подолання кризового стану низькорентабельних і збиткових промислових підприємств, мають вузький характер, охоплюючи, по суті, тільки реструктуризацію підприємств за допомогою антикризового управління, зміни номенклатури виробленої продукції, активів і пасивів окремого підприємства, системи управління ним.

Визнаючи право на таке локальне уявлення про реструктуризацію в масштабах промисловості, ми виходимо з теоретичних і практичних передумов необхідності аналізу проблем реструктуризації в більш системному, багаторівневому аспекті. Це означає, що дослідження проблем реструктуризації промисловості регіону повинне полягати в наступному:

головною метою реструктуризації виробничих ланок економіки є досягнення стійкого стану промисловості, на базі якого в подальшому відбувається зростання промислового виробництва і підвищення його ефективності;

реструктуризація промислових підприємств здійснюється на основі інноваційно-інвестиційних програм, орієнтованих на техніко-технологічне оновлення виробництва, що забезпечить зростання конкурентоспроможності продукції, необхідне для оволодіння сегментом внутрішнього українського або світового ринку;

завдання реструктуризації промисловості пов'язують із реструктуризацією виробничо-технологічного ланцюга, внаслідок чого утворюється сукупність локальних програм реструктуризації виробничого сектору;

програми реструктуризації на рівні окремих промислових підприємств безпосередньо реалізують промислову політику держави і стратегію ринкових перетворень на галузевому, регіональному і державному рівнях, завдяки чому реструктуризація набуває системного характеру і може розглядатися як цілісне багаторівневе перетворення структури, форм і методів управління промисловістю регіону, орієнтоване на ринкові способи господарства.

Концепція розробки і здійснення програм реструктуризації промисловості регіону виходить з її головної мети - забезпечити заміну застарілого виробничого потенціалу промисловості новим та ефективнішим з мінімальними ускладненнями.

Реструктуризація завжди пов'язана з масовою заміною (або збільшенням участі) старих елементів господарської системи новітніми і саме за рахунок їх ефективності поліпшується структура промисловості й утворюється значна частина структурного ефекту. Для промисловості регіону, що характеризується вкрай великою різноманітністю умов виробництва та якості продукції, одержати такий ефект особливо необхідно.

У ході реструктуризації промислових підприємств регіону слід виходити з того, що нерентабельний напрям виробництва не має шансів на збереження в ринковому середовищі в незмінному вигляді. З іншого боку, закриття таких виробництв без здійснення заходів щодо ліквідації негативних соціальних наслідків також неприпустимо. Можна сформулювати наступні альтернативні способи вирішення цієї складної неоднозначної проблеми: проведення колективом промислових підприємств, які підпадають під ліквідацію, заходів щодо їх санації, тобто перетворення в розряд рентабельних і конкурентоспроможних; збільшення часу, який відводиться на здійснення робіт з ліквідації напрямів виробництва; перенесення реструктуризації на віддалені терміни; виплата передбаченої законодавством тимчасової соціальної допомоги працівникам, що звільняються з підприємства; проведення за державний рахунок комплексу заходів щодо працевлаштування звільнених працівників.

Сукупність викладених положень пропонується як початкова концепція подальшого дослідження економічних проблем реструктуризації промисловості регіону на сучасному етапі розвитку. Концепція дозволяє сформулювати конкретні напрями і пріоритети реструктуризації промислових підприємств регіону.

Встановлено, що програма реструктуризації вітчизняних промислових підприємств на рівні регіону в перспективі повинна бути багатоетапною. Перший початковий етап характеризується процесами розвитку ринкової і виробничої інфраструктури промислового підприємства. Структурні трансформації визначатимуться посиленням вертикальної кооперації, досягненням необхідних рівнів спеціалізації і концентрації виробництва, формуванням структури управлінських, маркетингових, фінансових, кадрових підсистем.

Другий етап - підвищення в рамках реструктуризації досконалості ринкових відносин на промислових підприємствах регіону - характеризуватиметься активнішим впливом загальносвітових тенденцій розвитку техніки і технології, підвищенням інституційної і функціональної ролі виробничих відносин.

Подальша розробка моделей окремих процесів реструктуризації спиратиметься на викладені нижче концептуальні положення. Моделі розроблятимуться в три логічно послідовних етапи: виклад концептуальних вимог до створюваних моделей, розробка структурних схем моделей і розробка власне моделей.

Запропоновано наступну структуру і пріоритети концепції реструктуризації промисловості регіону: формування стратегії стійкого розвитку промислових підприємств в умовах реструктуризації виробництва; обґрунтування критерію і системи показників економічної стійкості промислових підприємств; удосконалення системи управління і раціоналізація організаційної структури промислових підприємств регіону в умовах реструктуризації виробництва; реалізація стратегії стійкого розвитку промислових підприємств в умовах реструктуризації виробництва.

У другому розділі “Інноваційні засади управління реструктуризацією промисловості” визначено, що для промисловості України тільки інноваційна стратегія може визначати шлях соціально-економічного розвитку регіонів. Інноваційні механізми економічного розвитку повинні використовувати наявний науково-технічний потенціал і базуватися на відповідній інфраструктурі. Проте чинне законодавство щодо технопарків є недосконалим. В українському законодавстві практично не врегульований інститут реорганізації підприємств. Сучасну податкову систему України можна охарактеризувати як надмірно жорстку, спрямовану в основному на розв'язання проблем дефіциту державного бюджету, тобто з переважанням ролі фіскальної функції і зниженням - стимулюючої. Законодавство про іноземне інвестування також має недоліки, зокрема не встановлений мінімальний розмір та види іноземних інвестицій.

Отже, правова база інноваційно-інвестиційної діяльності промисловості, як свідчить її структурний аналіз, розвивається досить нерівномірно. Існують значні прогалини в чинному законодавстві, прийняття важливих актів відбувається безсистемно і без комплексної оцінки їх впливу на інвестиційні процеси. Державне регулювання іноземних інвестицій в Україні є суперечливим і малоефективним. Це підтверджується відсутністю концепції національних інтересів, без якої неможливо створити комплексну законодавчу базу регулювання, забезпечену відповідними виконавчими структурами і жорстким механізмом контролю. Безліч питань залишається невирішеними, зокрема проблеми демонополізації, вдосконалення податкового законодавства та фінансового забезпечення інноваційної діяльності.

Визначено, що недостатнє забезпечення регіональної стратегії інноваційного розвитку промисловості України спричинене впливом таких чинників: неналежне використання методів наукового планування на всіх рівнях управління інвестиційними процесами та інновативно-інноваційним розвитком (системного аналізу, прогнозування, оптимізації, програмно-цільових методів управління тощо); відсутність цілісної системи державного управління інвестиційною та інноваційною діяльністю, зокрема фінансування і стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності; неефективність адміністративно-організаційної структури управління науково-технічною, інвестиційною та інноваційною діяльністю; недостатній рівень фінансового забезпечення реалізації державної науково-технічної та інноваційної політики; неефективне використання наявних фінансових та інвестиційних ресурсів для реалізації державної науково-технічної, інвестиційної та інноваційної політики; невідповідність корпоративної структури, яка формується в Україні, вимогам інноваційного розвитку, ігнорування наукового потенціалу великим бізнесом; повільне формування сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції, інфраструктури інноваційної діяльності; призупинення простого відтворення основних засобів, робочої сили, інноваційних технологій.

Визначено, що сфера виробництва і контролю за якістю вироблених промислових товарів має велике значення як для виробників, так і споживачів. Виробник зацікавлений у скороченні насамперед неефективних витрат, споживач - у придбанні якісних, безпечних товарів. Проте за весь період ринкових перетворень системі сертифікації і стандартизації уряд приділяв найменше уваги. Існуюча система, коли держава за допомогою держстандартів і обов'язкових сертифікатів контролювала не тільки безпеку товарів і послуг, але і їх якість, за умов ринку втратила зміст і перетворилась на гігантський адміністративний бар'єр, що перешкоджає реальному захисту інтересів споживача і виробника. Виникає необхідність розробки системи регулювання технічного розвитку промисловості регіонів, яка дала б можливість реформувати діючу систему сертифікації і стандартизації. Для цього доцільно ввести такий новий інструмент регулювання, як технічні регламенти, які б визначала держава. Контроль за якістю промислових товарів цілком може виконуватися виробником і регулюватися ринком через механізми попиту і пропозиції. Така система повною мірою відповідала б міжнародній практиці, що особливо важливо для адаптації промисловості України до вимог Світової організації торгівлі.

Норми СОТ, що регулюють науково-технічне співробітництво, в цілому забезпечують зростання світової торгівлі наукоємними товарами, послугами, технологіями. Тому рішення про прийняття України до СОТ може сприяти її участі в міжнародних науково-технічних проектах. Водночас лібералізація економічних відносин у рамках СОТ створює певні загрози інноваційній безпеці України, зокрема: зниження рівня державної підтримки автомобільної, суднобудівної, авіакосмічної галузей і оборонно-промислового комплексу негативно вплине на експортний потенціал країни; загострення конкуренції на внутрішньому ринку високотехнологічної продукції внаслідок зростання імпорту більш конкурентоспроможної продукції негативно позначиться на фінансових результатах та інвестиційних можливостях вітчизняних високотехнологічних підприємств; утрата вітчизняними установами наукової, проектної і конструкторсько-технологічної сфери певної частини замовлень відбудеться через розширення участі нерезидентів у конкурсах на НДДКР і закупівлю нової техніки.

Сучасний стан промисловості свідчить про зниження інноваційної активності, непослідовність політики визначення державних пріоритетів науково-технічного розвитку, дефіцит фінансування НДДКР, порушення індикаторів інноваційної безпеки.

З метою максимального використання переваг членства в СОТ та мінімізації впливу негативних факторів для науково-технічної сфери у середньостроковий період (2009-2013 pp.) Міністерству промислової політики України спільно з Національною академією наук України, Міністерством економіки України, Державним агентством України з інвестицій та інновацій необхідно:

поглибити і розширити дослідження з проблем макроекономічного регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку промисловості України;

розробити проект національної концепції міжнародного науково-технічного співробітництва з країнами СОТ, де визначити програмні орієнтири співробітництва України за провідними напрямами науково-технологічного розвитку, засади обміну науково-технічними досягненнями з іншими державами на комерційних засадах;

опрацювати зарубіжний досвід і розглянути використання інструментів СОТ для державної підтримки експорту наукоємної продукції (гарантування і страхування експортних кредитів; державні закупівлі, заставні внески для участі в тендерах; компенсація витрат на встановлення контактів за кордоном; субсидування початкових витрат на маркетинг світових ринків; створення торгових будинків за кордоном);

розробити заходи щодо преференційного режиму для імпорту комплектуючих, матеріалів, обладнання і технологій в умовах членства в СОТ, що забезпечують розвиток національного високотехнологічного виробництва;

створити ефективну інфраструктуру та забезпечити державну підтримку експорту інтелектуальних послуг;

опрацювати практику країн-членів СОТ щодо застосування заходів нетарифного характеру для стимулювання і підтримки розвитку високотехнологічних галузей.

Визначено, що внаслідок практичної реалізації державних заходів наукова система України нарешті зможе вступити в новий етап трансформації як кількісних, так і якісних змін, що сприятимуть розвитку науки та переходу економіки держави в цілому і промислових підприємств регіону зокрема на інноваційний шлях розвитку.

Серед негативних чинників надзвичайно повільного становлення системи інтелектуальної власності в Україні слід зазначити передусім втрату з боку органів виконавчої влади всіх рівнів функцій координації стосовно діяльності підпорядкованих підприємств та організацій у сфері правової охорони промислової власності. Результатом цього стало: різке скорочення чисельності або ліквідація патентних підрозділів на підприємствах, в організаціях і установах; розпорошення і майже втрата кадрового потенціалу патентознавців; практична відсутність дієвих методик оцінки об'єктів права промислової власності як нематеріальних активів; нерозвиненість інфраструктури ринків об'єктів права промислової власності; поступова втрата кадрового потенціалу винахідництва; незначна практика виявлення порушень прав інтелектуальної власності, а також розгляду справ про такі порушення в судовому порядку; неналежна обізнаність суб'єктів ринку промислової власності стосовно норм і правил охорони відповідних прав в Україні та за її межами; усе більш відчутний брак фахівців із маркетингу об'єктів права промислової власності, що можуть становити комерційний інтерес, тощо.

Визначити обсяги нематеріальних активів підприємств України дозволяє зіставлення їх вартості з підсумковою вартістю балансового активу, тобто розрахунок їх питомої ваги. Одержані результати свідчать, що частка нематеріальних активів у балансі промислових підприємств і в цілому по економіці досить незначна - менша як 1 % (табл. 1).

Таблиця 1

Нематеріальні активи підприємств України за 2000-2007 рр. *

* Розраховано автором за даними Держкомстату України

Актуальною залишається проблема стимулів і мотивації людей інтелектуальної праці. Негативними факторами для розвитку інформаційного суспільства в Україні можна визначити низький рівень доходів більшості представників цього класу і, відповідно, вимушений пошук додаткових засобів для задоволення матеріальних потреб, що практично унеможливлює формування постматеріалістичної системи цінностей і мотивів діяльності.

В Україні чисельність виконавців наукових і науково-дослідних робіт у розрахунку на 1000 осіб у 2000-2007 рр. приблизно у 2 рази нижча ніж у Німеччині і в 2,8-2,9 - порівняно з Російською Федерацією (табл. 2). З одного боку, це призводить до подальшого відставання в науковому, науково-технічному і економічному розвитку взагалі, а з іншого - ставить під сумнів виконання задекларованого інноваційного шляху розвитку економіки України, оскільки без фінансування досліджень і створення розгалуженої мережі наукових шкіл різних напрямів з великою кількістю дослідників інноваційний шлях просто неможливий.

Наведені дані свідчать про нагальну необхідність розроблення нових механізмів мотивації людей інтелектуальної праці в Україні, адже без належного кадрового потенціалу неможливо побудувати суспільство, що базується на засадах нової економіки.

Пропозиції із впровадження важелів державного регулювання стимулюючої функції інтелектуальної власності стосуються наступного: права інтелектуальної власності повинні бути захищені в глобальному масштабі шляхом гармонізації національного законодавства у цій сфері з нормами і правилами міжнародних правових актів; вільний доступ до інформації та знань, у тому числі об'єктів права інтелектуальної власності, є необхідною умовою для інтелектуальної діяльності людини та перетворення її результатів на відчутні вигоди для суспільства; необхідно враховувати співвідношення між широтою охоплення і застосуванням прав інтелектуальної власності, з одного боку, і справедливим виробництвом, розподілом і використанням знання - з іншого; у сучасних умовах захист і контроль за дотриманням прав інтелектуальної власності повинні сприяти запровадженню технологічних нововведень та передачі і розповсюдженню технологій для взаємної вигоди виробників і користувачів технологічних знань у такий спосіб, що сприяє соціальному та економічному добробуту, а також балансу прав і обов'язків.

Таблиця 2

Чисельність виконавців наукових і науково-технічних робіт і дослідників у розрахунку на 1000 осіб зайнятого населення (у віці 15-70 років), % *

* Розраховано за авторськими дослідженнями

У сфері інтелектуальної власності основними стимулюючими методами є непрямі методи державного регулювання, зокрема щодо розширення ринкової пропозиції об'єктів права промислової власності шляхом підтримки винахідницької активності та комерціалізації продуктів інтелектуальної діяльності, а також попиту на новації з метою виробництва інновацій шляхом: реалізації стимулюючих методів податкової, амортизаційної та фінансово-кредитної політики; дієвої охорони прав інтелектуальної власності; захисту інтересів країни у міжнародному технологічному обміні; формування інфраструктури ринку об'єктів права інтелектуальної власності, у тому числі стосовно страхування, консалтингу, інформаційного забезпечення тощо.

Розглядаючи важелі стимулюючого характеру, слід звернути увагу на вирішення низки проблем, насамперед сприяння обігу інформації та формування інфраструктури ринків об'єктів права інтелектуальної власності, оскільки здешевлення обігу інформації та прискорення обміну правами на об'єкти інтелектуальної діяльності є тими чинниками, що сприятимуть активізації інноваційної діяльності та становленню національної інноваційної системи. Саме забезпечення умов широкої суспільної дифузії технологічної інформації є методом, за допомогою якого можна значно підвищити продуктивність праці.

У третьому розділі “Методичні підходи до організації проведення реструктуризації промисловості на регіональному рівні” визначено, що прогнозування є інструментом першого рівня в рамках формування механізму управління реструктуризацією промисловості та процесом виявлення показників розвитку регіону. Без прогнозу неможливо обґрунтувати й ухвалити управлінські рішення, досягти успіху в господарській діяльності, державному регулюванні відтворення і піднесення промисловості регіону, особливо в умовах інноваційного розвитку.

У системі управління реструктуризацією промисловості на рівні регіону можна виділити три основні функції, які виконує прогнозування. Перша пов'язана з передбаченням тенденцій розвитку і взаємозв'язків прогнозованого об'єкта. Ця функція важлива тим, що перш ніж ухвалювати рішення про проведення певних заходів, необхідно одержати уявлення про майбутнє цього об'єкта, можливі тенденції розвитку ринку, зовнішні і внутрішні чинники, фазу динаміки економічної кон'юнктури. Друга - це прогнозне обґрунтування схвалюваних рішень. До ухвалення певного господарського або управлінського рішення, особливо стратегічного, потрібно передбачати можливі його наслідки, щоб вибрати оптимальний варіант і не допустити стратегічної помилки, яку важко буде виправити. Такий прогноз здійснюється при підготовці бізнес-плану інвестиційного чи інноваційного проекту, техніко-економічного обґрунтування. Третя функція пов'язана із прогнозним супроводом виконання рішення. Після схвалення стратегічного рішення і нормативного акта прогнозування не припиняється. Необхідно постійно здійснювати моніторинг і прогноз ходу їх виконання і наслідків, щоб своєчасно внести корективи, якщо істотно зміниться кон'юнктура. У протилежному випадку це може призвести до небажаних результатів.

Визначаючи прогнозування як невід'ємну частину механізму управління реструктуризацією промисловості регіону, названі функції повинні базуватися на відповідних принципах прогнозування. Принципи системності вимагають взаємозв'язку і підпорядкованості прогнозів розвитку об'єктів прогнозування і прогностичного фону. Принцип безперервності передбачає корегування прогнозу в міру надходження нових даних про об'єкт прогнозування або прогнозний фон. Принцип адекватності прогнозу об'єктивним закономірностям характеризує не тільки процес виявлення, але й оцінку стійких тенденцій і взаємозв'язків у розвитку виробництва і створенні теоретичного аналогу реальних економічних процесів з їх повною і точною імітацією. Для визначення ефективності функцій, що виконуються в системі управління реструктуризацією промисловості регіону, необхідно застосовувати методи екстраполяції, експертних оцінок і моделювання.

Розрахунок економічної доцільності реструктуризації промисловості на регіональному рівні передбачає збір, підготовку та аналіз даних, по-перше, про економічну стійкість промислових підприємств. Тим самим на мікрорівні керівництво і власники підприємства дістають можливість об'єктивно оцінити ситуацію на промисловому підприємстві, досягнуті результати фінансово-господарської діяльності, визначити перспективи його реструктуризації. Контрагентам промислового підприємства також необхідно переконатися в можливості й економічній доцільності взаємодії з цим підприємством.

Аналізуючи тенденції основних показників господарюючого суб'єкта, слід урахувати вплив окремих спотворюючих чинників, зокрема інфляції. Крім того, власне баланс за своїм походженням фіксує підсумки фінансово-господарських операцій до моменту його складання. Він не розкриває причини, що обумовили необхідність реструктуризації промислового підприємства регіону. Для цього потрібен глибший аналіз, заснований на залученні додаткових джерел інформації та осмисленні багатьох чинників, які не відображені у звітності (науково-технічний рівень виробництва, фінансові ускладнення в суміжників, якість менеджменту тощо).

Обґрунтування шляхів реструктуризації промислових підприємств регіону вимагає детальнішого розгляду поточних активів і короткострокових зобов'язань, оскільки за певних умов такі статті балансу, як доходи майбутніх періодів, резерви майбутніх витрат і платежів та резерви по сумнівних боргах, по суті, є джерелами власних засобів.

Таким чином, експрес-аналіз даних балансу і звіту про прибутки і збитки необхідний, але не достатній для обґрунтування напрямів реструктуризації промислових підприємств регіону.

Наступний етап підготовки інформації - оцінка інвестиційної привабливості (ціни) промислового підприємства. Така оцінка має вирішальне значення і для потенційних інвесторів, і для партнерів промислових підприємств регіону.

Економічний стан промислових підприємств характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів, результати взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємств регіону, який визначається сукупністю виробничо-господарських чинників, що обумовлюють необхідність реструктуризації.

Методика аналізу економічного стану, призначена для управління фінансовим станом промислових підприємств регіону й оцінки економічної стійкості його ділових партнерів в умовах ринкової економіки, включає наступні блоки: загальну оцінку економічного стану і його зміни за звітний період; аналіз економічної стійкості промислових підприємств регіону і необхідності їх реструктуризації; аналіз ліквідності балансу; аналіз фінансових коефіцієнтів з метою вибору основних напрямів реструктуризації.