Методологічні засади формування політики сталого економічного зростання в регіоні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України

УДК 338.1:332.14(477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Методологічні засади формування політики сталого економічного зростання в регіоні

08.00.03 - економіка та управління

національним господарством

Хоменко Яна Володимирівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Науково-дослідному економічному інституті (НДЕІ) Міністерства економіки України.

Науковий консультант доктор економічних наук, професор Чмир Олена Сергіївна, НДЕІ Міністерства економіки України, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділом державної політики інвестиційно-інноваційного розвитку

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Чернюк Людмила Григорівна, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, керівник відділу проблем комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил (м. Київ)

доктор економічних наук, професор Червова Лідія Георгіївна, Інститут економіки промисловості НАН України, головний науковий співробітник відділу проблем управління виробництвом (м. Донецьк)

доктор економічних наук, професор Пила Василь Іванович, Інститут міжнародної економіки та інформаційних технологій Міжрегіональної академії управління персоналом, директор (м. Київ)

Захист відбудеться “11” червня 2009 р. о 14-00 на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д.26.801.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук НДЕІ Міністерства економіки України за адресою: 01103, м. Київ, бульвар Дружби народів, 28, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці НДЕІ Міністерства економіки України за адресою: 01103, м. Київ, бульвар Дружби народів, 28, перший поверх.

Автореферат розісланий “6” травня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, д.е.н., професор О.Ю. Рудченко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Головною ознакою регіональної політики держави повинна бути спрямованість на забезпечення сталого розвитку територій. Але покращення результатів діяльності економіки, яке мало місце впродовж останніх років, було короткостроковим та обмеженим, а потенціал регіонів використовувався не у повному обсязі, що свідчить про недоліки існуючого механізму регулювання регіонального розвитку. Саме тому потребують вдосконалення методологічні підходи до формування регіональної політики держави, яка полягає у створенні необхідних умов для сталого зростання економіки регіонів та подолання територіальних диспропорцій, що дозволить на основі їх комплексної діагностики реалізувати конкурентні переваги території у довгостроковому періоді.

Теорія економічного розвитку та зростання змістовно представлена у наукових працях С. Кузнеця, Деніса і Донелли Медоузів, У. Ростоу, Т. Свена, Р. Солоу, Дж. Форрестера, Й. Шумпетера, ідеї яких розвивають О. Вайнберг, Г. Голер, П. Ромер, Л. Саймон, Г. Узава, К. Шелл. Природа економічного зростання та механізми його забезпечення розглядались С. Губановим, І. Бережною, В. Куліковим, І. Манцуровим, А. Расулєвим, К. Папєновим, Л. Петковой, А. Пороховським, В. Третяком, К. Хубієвим, В. Черковцем. Дослідженням науково-методичних засад управління розвитком економіки на макро- та мезорівнях займаються В. Беседін, І. Бузько, В. Геєць, Ю. Каракай, В.Найденов, Ю. Орловська, П. Перерва, В. Пила, В. Пятницький, О.Розенфельд, О. Рудченко, Д. Стеченко, С. Харічков, Л. Чернюк, О. Чмир та ін. Питання державного регулювання розвитку регіонів та формування регіональної політики опрацьовують О. Амоша, З. Варналій, В. Василенко, З. Герасимчук, Б. Данилишин, Л. Кузьменко, Т. Максимова, Л. Масловська, С. Романюк, Л. Червова, М. Чумаченко, Л. Шевчук та інші.

Незважаючи на високий рівень теоретичних та науково-практичних розробок, недостатньо опрацьованими залишаються механізми економічного зростання регіонів за рахунок суспільного відтворення. Проте, саме у розширеному відтворенні приховані потенційні джерела сталого зростання економіки. Тому обґрунтовувати основні положення нової регіональної політики держави слід за допомогою теорії суспільного відтворення, яка дозволяє пояснити природу зростання та на теоретичному й емпіричному рівнях довести зв'язок між типом відтворення і характером зростання. Вищезазначене зумовлює актуальність і практичну цінність дисертаційної роботи, її основні цілі, завдання та структуру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з планами науково-дослідних робіт НДЕІ Міністерства економіки України, зокрема з темами: “Розроблення методичних рекомендацій щодо оцінки потенціалу розвитку та прогнозування соціально-економічної динаміки регіонів України” (номер державної реєстрації 0108U003682, особистий внесок автора полягає у підготовці науково-методичних рекомендацій з прогнозування соціально-економічної динаміки регіонів); “Розроблення системи інструментів стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні та компенсаційних механізмів для інвесторів, що працювали у спеціальному режимі” (номер державної реєстрації 0106U010836, автором узагальнено досвід Російської Федерації з підтримки інвестиційної та інноваційної діяльності підприємств з іноземним капіталом).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних положень, методичних та практичних рекомендацій щодо формування політики сталого економічного зростання регіонів України.

Задля досягнення поставленої мети в роботі вирішувались такі завдання:

- уточнити понятійний апарат теорії економічного розвитку та зростання;

- визначити закономірності побудови і функціонування регіональної соціоекономічної системи та виявити базові умови її сталого зростання;

- обґрунтувати фактори сталого економічного зростання та з'ясувати особливості їх взаємодії у процесі розширеного відтворення системи;

- запропонувати концепцію формування політики сталого економічного зростання регіонів України;

- обґрунтувати комплекс показників оцінки стану регіональної соціоекономічної системи;

- розробити методичні положення комплексної діагностики процесів відтворення, розвитку та зростання території;

- адаптувати методичні підходи з оцінки розвитку та відтворення багатокомпонентних систем до особливостей виміру соціально-економічної динаміки регіону;

- здійснити комплексну діагностику регіонів України та довести залежність між рівнем розвитку території, типом зростання та якістю факторів відтворення;

- за результатами комплексної діагностики провести сегментацію регіональних соціоекономічних систем, на підставі якої здійснити групування регіонів;

- розробити базові стратегії економічного зростання відповідно до специфіки виокремлених груп.

Об'єктом дослідження є процес формування політики сталого економічного зростання регіонів України, а його предметом - теоретико-методологічні положення, методичні та практичні питання формування і реалізації політики сталого економічного зростання в регіоні.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають положення економічної теорії, теорій управління й регіоналістики, праці зарубіжних і вітчизняних науковців з питань державного регулювання розвитку територій, стимулювання їх економічного зростання та забезпечення розширеного відтворення. У роботі використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: логіко-діалектичний метод пізнання, методи системного, економічного, порівняльного і статистичного аналізу, кореляційно-регресійний аналіз, економіко-математичні методи. Зокрема, системний підхід застосовувався при визначенні принципів побудови та функціонування регіональної соціоекономічної системи, метод систематизації - при обґрунтуванні основних факторів її розвитку і зростання, методи кількісного економічного аналізу та логічного узагальнення - при формуванні набору оціночних показників. Метод аналізу ієрархій Т. Сааті, індексний метод та багатомірний порівняльний аналіз дозволили встановити взаємозв'язок між показниками розвитку соціоекономічної системи, параметрами якості факторів відтворення, визначити їх вагові коефіцієнти та надати узагальнену оцінку у формі щорічних індексів. Комплексну діагностику регіональних систем було проведено за допомогою методів порівняння, групування та сегментації. При доведенні залежності між типом зростання, рівнем розвитку та якістю факторів відтворення у регіоні використовувався кореляційно-регресійний аналіз. Ієрархія цілей політики сталого економічного зростання побудована на основі програмно-цільового методу та декомпозиції.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну, полягають у наступному:

одержано вперше:

- концепція формування політики сталого економічного зростання регіонів України, що ґрунтується на положеннях сучасних теорій економічного зростання, розширеного відтворення та сталого розвитку, а в якості методично-аналітичного забезпечення використовується методика та результати комплексної діагностики соціоекономічних систем регіонів України. Застосування концепції дозволить розробляти й запроваджувати стратегії розвитку територій з урахуванням діагностики їх поточного стану, а реалізація сприятиме інтенсифікації відтворення, підвищенню технічного рівня підприємств, покращанню стану довкілля та стабілізації економічного зростання територій;

- методичні положення комплексної діагностики соціоекономічної системи регіону, що полягають у системному дослідженні взаємопов'язаних процесів відтворення, розвитку та зростання, визначають взаємозв'язок між ними та дозволяють позиціонувати систему у трьохрівневому просторі (відповідно до рівня розвитку, якості факторів відтворення та типу економічного зростання), ідентифікувати територіальний сегмент, який вона займає, і на цій підставі діагностувати стан регіону, що необхідно враховувати при формуванні та реалізації політики сталого економічного зростання;

- оригінальна комплексна діагностика регіонів України, за результатами якої розраховані щорічні індекси розвитку та якості факторів відтворення регіональної соціоекономічної системи, встановлено тип її економічного зростання, виявлено та доведено залежність між рівнем розвитку, типом зростання та якістю факторів відтворення, що в сукупності дає підставу для підвищення рівня ефективності управлінських рішень щодо стабілізації економічного зростання регіонів за рахунок коригування процесу відтворення та зміни якості його факторів;

- сегментація регіональних соціоекономічних систем за критеріями якості факторів відтворення, рівня розвитку та типу зростання, що дає змогу виокремити високорозвинені регіони з інтенсивним або сталим зростанням економіки, середньорозвинені регіони, що потребують підтримки та стабілізації економічного зростання, регіони з аномаліями у процесах розвитку та зростання і проблемні регіони з низькими перспективами зростання; це створює основу вибору “базової” стратегії зростання для кожної групи відповідно до її специфіки та дозволяє підвищити дієвість й обґрунтованість розробки та реалізації політики зростання;

удосконалено:

- понятійний апарат теорії економічного зростання у контексті основних принципів регіонального відтворення, зокрема: уточнено зміст поняття “соціоекономічна система регіону”, яку запропоновано розглядати як засновану на здатності до саморозвитку та відтворення сукупність певним чином взаємопов'язаних інституціональної, економічної, соціальної та природної компонент, що перебувають у постійній взаємодії; поглиблено і доповнено зміст поняття “стале економічне зростання регіону”, у якому на відміну від загальноприйнятих підходів акцент робиться на рівномірному збільшенні обсягів територіального виробництва, що забезпечує повноцінне задоволення потреб соціуму на основі розширеного відтворення регіональної соціоекономічної системи та її компонент, реалізованому за рахунок гармонійного розвитку та якісного удосконалення факторів виробництва, раціонального природокористування й пропорційного розподілу доданої вартості на потреби відтворення системи. Це дає можливість точніше визначити сутність економічного зростання на регіональному рівні, визначити умови його стабілізації, обрати методи оцінки та обґрунтувати інструментарій підтримки;

- методичні засади оцінки розвитку соціоекономічної системи регіону, які, на відміну від загальноприйнятих підходів, ґрунтуються на показниках результативності функціонування системи та оціночних параметрах якості факторів її відтворення. Застосування саме такого комплексу показників дозволяє розкрити основні аспекти розвитку (кількісний, структурний, якісний), сформувати інформаційну базу для розрахунку інтегральних індексів, провести за їх допомогою комплексну діагностику регіонів України та, спираючись на її результати, обґрунтувати стратегічні цілі політики сталого економічного зростання;

- базові стратегії забезпечення сталого економічного зростання, що ґрунтуються на результатах запропонованої автором методики комплексної діагностики регіональної соціоекономічної системи, максимально адекватно враховують наявний потенціал, умови відтворення та характер соціально-економічної динаміки територій (стратегії: інтенсифікації; підтримки та стабілізації; збалансування; пожвавлення). Їх практична реалізація дозволить зменшити рівень деформації у системі регіонального відтворення, підвищити якість його факторів, збалансувати розвиток виробничих сил та стабілізувати зростання економіки;

дістало подальший розвиток:

- концепція економічного зростання, в якій необхідною передумовою сталого зростання регіональної соціоекономічної системи визнане її розширене відтворення, головною умовою - збереження відтворювальної цілісності, потенційним джерелом зростання - валова додана вартість, а свідченням сталості - її позитивна динаміка впродовж певного періоду часу. Це дає можливість поглибити теорію існування та сталого зростання соціоекономічної системи. Положення зазначеної концепції необхідно враховувати при формуванні регіональної політики держави, обґрунтуванні її стратегічних пріоритетів та визначенні головних завдань, що в сукупності забезпечить практичну спрямованість політики й результативність її заходів;

- систематизація факторів сталого економічного зростання, які розподілені на групи відповідно до їх спроможності забезпечувати інтенсифікацію процесу. Виокремлено фактори прямого (інститути, капітал, технологія, трудові, природні ресурси) та опосередкованого впливу (якість життя населення, економічного і природного середовища) й головні їх компоненти, з'ясовані особливості взаємодії у процесі розширеного відтворення соціоекономічної системи, що в сукупності дозволяє розвинути основні положення теорії економічного зростання, забезпечити її прикладну спрямованість та побудувати систему цільового державного впливу з метою забезпечення позитивної динаміки соціально-економічного розвитку;

- методичні підходи до оцінки процесів відтворення, розвитку та економічного зростання соціоекономічної системи регіону, розвинуті в частині дослідження економічного зростання, що має спиратись на метод аналітичного вирівнювання (це дає можливість представити зміну значень оціночного показника у вигляді функції, обрати модель тренду і на її підставі встановити тип зростання) та визначення рівня розвитку регіону й оцінки якості факторів відтворення, де аналітичні розрахунки проводяться із застосуванням методів багатомірного порівняльного аналізу та аналізу ієрархій Т.Сааті. Це дозволяє залучити до оцінки достатню кількість показників, зважено і ґрунтовно підійти до розрахунку інтегральних індексів, провести за їх допомогою міжрегіональні порівняння.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що сформульовані та обґрунтовані у дисертаційній роботі наукові розробки дають можливість удосконалити механізм управління економічним зростанням регіону. Запропоновані методичні підходи можуть бути використані обласними державними адміністраціями та їх економічними управліннями при діагностиці процесів, що відбуваються на територіях, розробці стратегій, програм чи проектів їх розвитку. Практична цінність дисертаційного дослідження полягає у конкретних рекомендаціях, прийнятих до використання органами регіонального управління та недержавними установами, які беруть безпосередню участь у регулюванні економічного розвитку територій.

Науково-методичні засади комплексної діагностики розвитку регіону використані Головним управлінням економіки Донецької обласної державної адміністрації у процесі моніторингу соціально-економічного розвитку області та при формуванні Стратегії економічного і соціального розвитку Донецької області на період до 2015 року. Крім того, методичні рекомендації були враховані при підготовці пропозицій Міністерству економіки України до проекту Постанови Кабінету Міністрів України “Про запровадження моніторингу диференціації у рівнях економічного і соціального розвитку регіонів” (довідка Головного управління економіки Донецької облдержадміністрації № 01-03735-04/01 від 03.02.2009 р.). Результати дослідження світового досвіду управління розвитком регіонів та стимулювання їх економічного зростання прийняті для практичного використання Державною бюджетною установою “Східний регіональний центр інноваційного розвитку” (довідка № 01/02-142 від 08.12.2008 р.). Пропозиції та висновки автора щодо інтенсифікації економічного зростання промислових регіонів застосовувалися при розробці та проведенні циклу семінарів з економічної тематики, ініційованих ЗАТ “Технологічний парк “Вуглемаш” та проведених спільно з Донецькою обласною державною адміністрацією, підприємствами, науково-дослідними установами та вищими навчальними закладами регіону (довідка № 01/05-66 від 08.12.2008 р.). Основні наукові результати дисертаційного дослідження застосовуються у навчальному процесі Державного вищого навчального закладу “Донецький національний технічний університет” МОН України при викладанні дисципліни “Інвестування” (довідка № 30-12/385 від 05.12.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Висвітлені у дисертаційній роботі пропозиції і висновки належать особисто автору і є його внеском у розвиток теорії та практики управління економічним зростанням регіонів. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ідеї та положення, які є результатом особистої роботи здобувача. Особистий внесок у спільно опублікованих роботах відзначено окремо у переліку наукових праць.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи пройшли апробацію та отримали позитивне схвалення на: міжнародних науково-практичних конференціях “Актуальні проблеми і досвід місцевого самоврядування в Східноукраїнському регіоні” (Донецьк, 2001 р.), “Місто, регіон, держава: проблеми розподілу повноважень” (Донецьк, 2003 р.), “Актуальні проблеми управління ресурсами міського розвитку” (Донецьк, 2003 р.), “Наукові дослідження - теорія та експеримент 2006” (Полтава, 2006 р.), “Теорія і практика економіки і підприємництва” (Сімферополь, 2006 р.), “Актуальні проблеми і перспективи розвитку економіки України” (Сімферополь, 2006 р.), “Розвиток наукових досліджень 2006” (Полтава, 2006 р.), “Дні науки - 2007” (Дніпропетровськ, 2007 р.), “Наукові дослідження - теорія та експеримент 2007” (Полтава, 2007 р.), “Тенденції розвитку економіки і формування сучасної системи управління зовнішньоекономічними зв'язками підприємств” (Сімферополь, 2007 р.), “Напрями і моделі трансформації інноваційної діяльності у контексті міжнародної інтеграції” (Донецьк, 2007 р.), “Бюджетно-податкові чинники активізації розвитку фінансових ринків та фінансового посередництва” (Ірпінь, 2008 р.), “Регіональні проблеми людського та соціального розвитку” (Донецьк, 2008 р.); всеукраїнських науково-практичних конференціях “Інвестиційні стратегії сталого розвитку” (Дніпропетровськ, 2004 р.), “Актуальні проблеми і перспективи розвитку економіки України” (Сімферополь, 2004 р.), “Інвестиційні стратегії підприємств України на міжнародних товарних та фінансових ринках” (Дніпропетровськ, 2006 р.), “Стосунки Сходу та Заходу України: суб'єкти, інтереси, цінності” (Луганськ, 2007 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані в одноосібній монографії (24,88 друк. арк.), двадцяти семи одноосібних та трьох підготовлених у співавторстві статтях у наукових періодичних фахових виданнях України загальним обсягом 13,7 друк. арк., з яких особисто автору належать 12,35 друк. арк.., а також сімнадцяти тезах доповідей у матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (299 найменувань), додатків. Обсяг основного тексту дисертації становить 323 сторінки, який включає 55 таблиць і 28 рисунків.

Основний зміст дисертації

У вступі розкрито актуальність теми дисертації, сформульовано мету і завдання дослідження, охарактеризовано наукову новизну та практичну цінність отриманих результатів.

У першому розділі “Теоретичні аспекти розвитку та зростання регіональних соціоекономічних систем” поглиблено і доповнено понятійний апарат, розглянуті закономірності побудови і функціонування регіональної соціоекономічної системи, виявлені базові умови її сталого зростання, систематизовані його фактори, з'ясований їх взаємозв'язок та особливості взаємодії.

Розгляд еволюції змісту поняття “економічне зростання” дозволив довести можливість вживання разом з ним характеристики “сталий”. Нову дефініцію “стале економічне зростання” пропонується тлумачити як рівномірне збільшення обсягів суспільного виробництва з метою всебічного задоволення різноманітних потреб населення, що відбувається не менше, ніж впродовж трьох років за умов розширеного відтворення, забезпеченого за рахунок покращання якості його факторів, технологічного оновлення виробництва, всебічного розвитку особистості та раціонального природокористування, й обов'язково супроводжується поліпшенням якісних ознак розвитку економіки. Такий підхід, на відміну від загальноприйнятих, більш точно характеризує природу зростання, його джерела та умови стабілізації.

Обґрунтовано доцільність використання у регіональних дослідженнях категорії “соціоекономічна система регіону”. Доведено, що цю систему формує сукупність взаємопов'язаних компонентів, зокрема інституціональної, економічної, соціальної та природної складових. Усі вони перебувають у постійній взаємодії, здатні саморозвиватись, відтворюватись та продукувати додану вартість, необхідну для пропорційного розвитку всієї системи. Такий підхід дозволяє розглянути сутність регіону як багатокомпонентного утворення у світлі сучасної парадигми сталого розвитку.

Доповнення теорії регіонального розвитку елементами теорії відтворення дало можливість обґрунтувати концепцію сталого зростання соціоекономічної системи. Встановлено, що сталість розвитку забезпечується завдяки збереженню відтворювальної цілісності, яка, у свою чергу, передбачає, що у процесі функціонування системи однаково відтворюються і розвиваються усі її компоненти, виявляються здібності як економічних агентів, так і окремих індивідів, примножується капітал усіх активних елементів. А оскільки в умовах розширеного відтворення кожна компонента продукує свою додану вартість, збільшуючи таким чином валову, можливості системи щодо забезпечення та підтримки сталого зростання збільшуються (рис.1). Таким чином, можна констатувати, що необхідною передумовою сталого зростання системи є її розширене відтворення, головною умовою - збереження відтворювальної цілісності, потенційним джерелом зростання - валова додана вартість, а свідченням його сталості - її позитивна динаміка впродовж певного періоду часу. Це дозволяє сформувати новий підхід в управлінні розвитком регіону, який полягає у налагодженні взаємодії суб'єктів господарювання з зовнішнім середовищем, формуванні нової ціннісної орієнтації суспільства й створенні умов для використання довгострокових конкурентних переваг регіонів.

Рис. 1. Структура соціоекономічної системи регіону

Приміта. Розроблено автором.

Вивчення природи соціоекономічної системи дало можливість встановити залежність між результатами її функціонування і змінами у її структурі та якості факторів відтворення. Ця залежність демонструє основний взаємозв'язок між кількісним, якісним та структурним аспектами розвитку, який є принципово важливим для забезпечення сталості зростання. При цьому стале економічне зростання регіону проявляється у рівномірному збільшенні обсягів територіального виробництва внаслідок гармонійного розвитку та якісного удосконалення його факторів, а обов'язковою умовою такого зростання є раціональне природокористування й пропорційний розподіл доданої вартості на потреби відтворення регіональної соціоекономічної системи. Цей підхід пропонується покласти в основу управління економічним зростанням регіону, яке потрібно здійснювати таким чином, щоб у територіальній системі були присутні усі три аспекти розвитку.

Науковці вже тривалий час ведуть дискусію стосовно факторів, що забезпечують довгостроковість зростання економіки та зміну його якості. Проте, універсального підходу до їх систематизації не існує, оскільки умови господарювання постійно трансформуються, пріоритети розвитку суспільства змінюються, з'являються нові можливості для нарощування виробництва. Зважаючи на потребу стабілізації зростання, у роботі запропонована система факторів, що сприяють цьому процесу на макро- та мезорівнях. Фактори в ній розташовані відповідно до їх спроможності активізувати розвиток регіональної соціоекономічної системи, розподілені за характером впливу (прямий та опосередкований), серед яких визначені основні та фактори-компоненти. До факторів першої групи віднесено інститути, капітал, технологію, трудові й природні ресурси. Їх вплив на економічне зростання стає помітним у короткостроковому періоді, а його силу і характер можна в разі необхідності змінити, для чого застосовують відповідні методи та інструменти. Вплив факторів другої групи (якість життя населення, економічного та природного середовища) проявляється опосередковано та, як правило, у довгостроковому періоді, їм властива інертність, вони погано піддаються коригуванню, їх практично неможливо уніфікувати. Змінити характер і силу дії цих факторів можливо, але на це потрібно спрямувати значні зусилля і тривалий проміжок часу, задіявши професійні управлінські рішення.

Поєднання положень теорій суспільного відтворення та економічного зростання дозволило з'ясувати причинно-наслідкові зв'язки, що виникають при взаємодії основних факторів зростання: інститутів, капіталу, технологій, трудових і природних ресурсів. Для їх пояснення соціоекономічна система була представлена як система потокового типу, що пов'язана з зовнішнім середовищем завдяки обміну енергією, матерією та інформацією. Основним джерелом поповнення фондів розвитку системи визнана економічна рента, частина якої повинна обов'язково спрямовуватись на відтворення природного середовища. Фінансування одних лише фондів накопичення капіталу й технологій у довгостроковому періоді не забезпечить сталість системи, а навіть навпаки, - обмежить її позитивну динаміку. Таке уявлення про причинно-наслідкові зв'язки між основними факторами зростання дозволяє по-новому підійти до проблеми стабілізації розвитку, зробивши акцент не лише на нейтралізації загроз, які є наслідком взаємодії людини і навколишнього середовища, але й на використанні можливостей, що закладені в ньому. Головного значення набувають знання та інновації, за допомогою яких можна отримати доступ до природних ресурсів й зберегти гармонію між людиною і природою.

У другому розділі “Механізм управління економічним зростанням регіону” викладено основні принципи побудови ефективного механізму регіонального управління, визначені специфіка та основні напрями регіональної політики України, систематизовані форми та методи стимулювання економічного зростання в регіоні, опрацьовано досвід країн Європи з питань управління регіональним розвитком та стимулювання економічного зростання окремих територій.

Узагальнення відомих теоретичних напрацювань щодо сутності поняття “регіональне управління” дозволило встановити, що це - складний багатокомпонентний процес, заснований на сукупності принципів, методів, форм та засобів, за допомогою яких можна впливати на соціоекономічну систему регіону. Ефективність механізму регіонального управління зазвичай зумовлюють три речі. Це - відтворювальна цілісність регіональної соціоекономічної системи, рівень керованості та діючий механізм управління. Перевага залишається за відтворювальною цілісністю, оскільки саме вона забезпечує пропорційне поєднання різних галузей економіки, сталі виробничі й технологічні зв'язки між суб'єктами господарювання, а також упорядковує систему, робить її самостійною, менш залежною від зовнішнього середовища. Таке розуміння основних передумов ефективного управління дозволяє ретельніше підійти до розробки механізму управління на регіональному рівні. соціоекономічний регіон відтворення

У контексті формування оновленої концепції соціально-економічного розвитку України особливого значення набуває державна політика сталого економічного зростання регіонів, під якою пропонується розуміти систему цілеспрямованих дій держави із забезпечення довгострокового збільшення обсягів суспільного виробництва, пов'язаних з удосконаленням нормативно-правової бази, створенням відповідних умов для розширеного відтворення, поліпшення якості його факторів, технологічного оновлення виробництва, всебічного розвитку особистості та раціонального природокористування. Сталість зростання в ній забезпечується завдяки якісній трансформації фаз відтворювального циклу соціоекономічної системи. При цьому сталим зростання визнається лише за умови, коли корекція циклу відбувається на основі інноваційних рішень, а не за рахунок кількісних змін.

Політика зростання має бути спрямована на підвищення конкурентоспроможності регіонів, їх економічну інтеграцію, розвиток науково-технічного співробітництва, забезпечення захисту прав інтелектуальної власності, активізацію інвестиційної та інноваційної діяльності підприємств, розширення регіональних споживчих ринків та створення адекватної ринковій економіці інфраструктури.

Стабілізувати зростання економіки можливо і через формування нової системи відносин між суспільством та природою, де містяться потенційні резерви розвитку будь-якої системи. Потрібно лише знайти економічну можливість їх раціонального використання. Тому в межах запропонованої політики необхідно розробити інноваційні моделі взаємодії людини з навколишнім середовищем, завдяки яким вдасться розробити ефективні технічні рішення (з погляду енерговитрат виробництва й енергомісткості продукції) та новітні технології. Але все це можливо лише за умов забезпечення належного рівня ековідповідальності підприємств, пристосування їх господарської діяльності й потреб до природного комплексу території, де вони розташовані, та дбайливого ставлення до її ресурсного потенціалу.

Політика зростання буде результативною, якщо її будувати за принципами антициклічного регулювання розвитку економіки та з урахуванням особливостей фази циклу, в якій знаходиться зараз територіальна система. Важливою передумовою формування політики стає регіональна діагностика, яка дозволяє з'ясувати формальну логіку функціонування соціоекономічної системи регіону, встановити параметри циклу її відтворення, інтерпретувати динаміку соціально-економічних показників та вирішити проблему узгодження коливань у розвитку основних складових. Диференційований підхід до розробки регіональних стратегій забезпечить поступове вирівнювання деформацій у економічному просторі країни та сприятиме оптимізації процесу використання ресурсного потенціалу її територій.

Для практичної реалізації основних положень регіональної політики надзвичайно важливо своєчасно обрати адекватний інструментарій. У зв'язку з цим форми та методи систематизовано відповідно до їх здатності забезпечувати зростання економіки. Виокремлено ті, що спроможні стимулювати екстенсивне, інвестиційне та інвестиційно-інноваційне (інтенсивне) зростання. Саме така систематизація використовується для обґрунтування інструментарію регіональних стратегій зростання.

Опрацьовано досвід країн Європи з управління розвитком територій. Зокрема, на прикладі Чехії, Угорщини, Словаччини, Литви та Польщі - країн, схожих за умовами розвитку та характером економічного зростання на Україну, досліджено особливості сучасної європейської регіональної політики, визначено ефективні методи стимулювання економічного зростання, форми державної підтримки підприємств малого та середнього бізнесу, традиційні інструменти впливу держави на розвиток територій та найбільш вдалі спеціальні режими господарювання. Узагальнення практики управління регіональним розвитком зазначених країн дозволило з'ясувати, які з розглянутих інструментів і методів доцільно використовувати для стимулювання економічного зростання регіонів України.

У третьому розділі “Методичні положення діагностики процесів відтворення, розвитку та економічного зростання в регіоні” опрацьована методологія сучасної регіональної діагностики, обґрунтовані методи та комплекс показників оцінки стану регіональної соціоекономічної системи, розроблені методичні положення, які дозволяють визначити вплив процесу відтворення на розвиток та характер зростання системи.

Важливість аналітичних досліджень соціально-економічної динаміки регіону при обґрунтуванні управлінських рішень органів державної влади й місцевого самоврядування визначає необхідність удосконалення методології регіональної діагностики. До основних її принципів віднесені системність та комплексність оцінки, які проявляються у поєднанні політичного, економічного, соціального та екологічного аспектів. Доведена важливість своєчасного визначення цільової орієнтації діагностики та спрямованості на результати. Це дало підставу обґрунтувати доцільність розробки стратегій сталого економічного зростання регіонів виключно на основі комплексної діагностики.

Науковий інтерес дослідників останнім часом привертають оціночні критерії та індекси, які дають можливість не лише охарактеризувати економічні явища за певний проміжок часу, а й пояснити тенденції їх розвитку та визначити причини виникнення. Ключовим питанням діагностики залишається порівняння рівнів розвитку інших територій одного масштабу або з регіоном вищого таксономічного рангу. Найбільш результативною виявляється комплексна діагностика, що охоплює майже усі аспекти розвитку території та дозволяє ретельно підійти до обґрунтування пріоритетів регіональної політики держави й розробки стратегій розвитку її регіонів. Кваліфіковано провести цю діагностику можна, здійснивши декомпозицію процесу регіонального розвитку й окремо досліджуючи кожну з його частин.

Наведені у сучасній науковій літературі підходи до оцінки розвитку регіонів можна поділити на групи:

а) що передбачають оцінку соціально-економічного розвитку регіонів;

б) засновані на дослідженні процесу регіонального відтворення;

в) що визначають рівень конкурентоспроможності регіонів;

г) які досліджують регіональну поляризацію.

Найчисельнішою серед них є перша група, а найменшими - третя і четверта, що свідчить про спрямованість у одному напрямку поглядів науковців і окреслює перспективи подальших наукових розробок, актуальними серед яких стають дослідження циклу регіонального розвитку, характеру економічного зростання та якості факторів, що його забезпечують.

Отже, необхідно здійснювати комплексну діагностику процесів, що зумовлюють розвиток території, для чого потрібна методика, яка дозволяє здійснити аналіз окремих складових розвитку, встановити їх взаємозв'язок та взаємозалежність. Її, на наш погляд, слід розробляти, ґрунтуючись на основних положеннях концепції сталого розвитку суспільства та враховуючи систему оціночних параметрів розвитку і методів інтерпретації їх значень.

Зважаючи на відсутність єдиних усталених підходів, нами розроблено методичні положення комплексної діагностики, що базуються на системній оцінці взаємопов'язаних процесів відтворення, розвитку та зростання регіональної соціоекономічної системи. Обґрунтовано комплекс оціночних показників, до складу якого включені показники результативності функціонування системи та параметри якості факторів її відтворення (рис.2). Їх застосування дозволяє розкрити три основні аспекти розвитку (кількісний, структурний, якісний) та сформувати інформаційну базу розрахунку інтегральних індексів, необхідних для проведення діагностики.

Оскільки темпи економічного зростання в регіоні зазвичай обмежені якістю факторів відтворення, їх оцінка у процесі діагностики надасть можливість визначити передумови, темпи та перспективи зростання. Щоб забезпечити високу якість розрахунків, здійснювати таку оцінку рекомендується за допомогою методів аналізу ієрархій Т. Сааті та багатомірного порівняльного аналізу. Перший дозволяє дослідити взаємозв'язки між факторами та їх оціночними параметрами і на цій підставі визначити вагові коефіцієнти, другий - надати узагальнену оцінку якості факторів у формі річного індексу.

Невід'ємною складовою запропонованої методики є оцінка динаміки регіональної соціоекономічної системи. Вона дозволяє дослідити зміни стану її економічної, соціальної та природної компонент. Результат оцінки подається у формі щорічного індексу розвитку, який узагальнює значення за сьома показниками. Основу його розрахунку складають ті ж самі методи, що використовувались при визначенні якості факторів відтворення. Саме завдяки ним можна комплексно підійти до оцінки розвитку, визначити позицію території серед інших областей країни та встановити тенденцію зміни її рейтингу у часі.

Корисним для розробки практичних рекомендацій стосовно подальшого розвитку території є дослідження її економічного зростання, яке доцільно проводити в ув'язці з оцінкою умов відтворення. Діагностика, що охоплює одночасно два процеси і встановлює взаємозв'язок між ними, дозволяє визначити ключові фактори, які заважають розвитку території. В якості основного показника економічного зростання в регіоні пропонується використовувати валову додану вартість у розрахунку на одну особу населення. Оцінювати зростання рекомендується через побудову моделі тренду щорічних абсолютних приростів доданої вартості за допомогою аналітичного вирівнювання динамічного ряду. Це дає можливість представити тенденцію зміни значень показника у вигляді функції від часу та на основі її параметрів встановити тип зростання: інтенсивне, стале чи повільне.

Рис. 2. Комплекс показників оцінки стану соціоекономічної системи регіону

Примітка. Розроблено автором.

Сформувати загальне уявлення про стан соціоекономічної системи регіону можна за допомогою графічного методу, який дозволяє одночасно відображати декілька оцінок, а у нашому випадку - позиціювати систему у трьохрівневому просторі відповідно до рівня розвитку, якості факторів відтворення та типу економічного зростання (рис. 3). Визначення територіального сегменту, який вона займає, дозволяє з'ясувати особливості її розвитку та умови відтворення, що надзвичайно важливо для постановки діагнозу.

Рис. 3. Трьохвимірна матриця сегментації соціоекономічних систем за рівнем розвитку, якістю факторів відтворення та типом економічного зростання

Примітка. Розроблено автором.

Для інтерпретації результатів комплексної діагностики територіальні сегменти доцільно поєднати в групи з метою виокремлення високорозвинених регіонів з інтенсивним або сталим зростанням економіки (Івв, Ісс, Івс, Ісв, ІІвв, ІІвс, ІІсв, ІІсс), середньорозвинених регіонів, що потребують підтримки та стабілізації економічного зростання (Існ, Інс, ІІвн, ІІнв, ІІсн, ІІнс, ІІІвс, ІІІсс, ІІІсв), регіонів з аномаліями в процесах розвитку та зростання (ІІІвв, Івн, Інв, Інн, ІІІвн, ІІІнв) та проблемних регіонів з низькими перспективами зростання (ІІІнн, ІІІнс, ІІІсн, ІІнн). Це надасть можливість сформувати систему необхідних для реалізації регіональної політики заходів та процедур окремо для кожної групи територій.

Четвертий розділ “Діагностика процесів відтворення, розвитку та економічного зростання в регіонах України” присвячений дослідженню рівня розвитку територій України, визначенню характеру їх зростання, оцінці якості факторів відтворення та виявленню взаємозв'язку між процесами відтворення, розвитку та зростання.

Результати оцінки якості факторів відтворення соціоекономічних систем регіонів України подані у вигляді щорічного індексу, який агрегує оціночні параметри трьох груп факторів: економічних, соціальних та природних. Достовірність багатомірного порівняльного аналізу забезпечує використання методу аналізу ієрархій Т. Сааті, який дозволяє структурувати фактори, їх оціночні параметри та об'єктивно визначити вагу кожного у інтегральному індексі. На підставі індексу виокремлено три групи регіонів: з високою, середньою та низькою якістю факторів відтворення. Завдяки порівнянню складу груп на початку і наприкінці періоду дослідження встановлено тенденцію покращання якості за більшістю регіонів, водночас визначені області, що не мали позитивних зрушень.

Результати діагностики соціально-економічної динаміки регіонів представлені щорічними індексами розвитку, завдяки яким можна простежити зміни у розвитку окремих областей та визначити позицію кожної у рейтингу територій. На підставі отриманих індексів виокремлені три групи регіонів: з високим, середнім та низьким рівнем розвитку. Виявлено проблемні риси їх господарських комплексів, які виявились у серйозних еколого-економічних протиріччях і високій соціально-економічній диференціації, що у сукупності ускладнює сталий розвиток більшості економічно розвинутих регіонів.

Оцінка економічного зростання в регіонах України здійснювалась відповідно до наступної градації: інтенсивне, стале, повільне (табл. 1). Як виявилось, протягом 1998-2006 рр. інтенсивним зростання було лише у п'яти областях: Дніпропетровській, Запорізькій, Київській, Луганській та Кіровоградській; сталим - у Полтавській, Сумській, Тернопільській областях та Автономній Республіці Крим; інші регіони зростали повільно. За своєю природою це зростання є відновлювальним, має свої межі та потребує заходів зі стимулювання та підтримки, заснованих на створенні нових виробничих потужностей, оновленні основних засобів виробництва та використанні кваліфікованої робочої сили.

Таблиця 1. Інтерпретація результатів діагностики та сегментація соціоекономічних систем регіонів України за рівнем розвитку, якістю факторів відтворення та типом економічного зростання за період з 1998 по 2006 рр.

Примітка. Складено автором за результатами розрахунків.

Апробація методичних положень з оцінки економічного зростання на прикладі регіонів України доводить, що за умов сталого розвитку економіки та низького рівня інфляції, запропонований підхід виявляється найбільш результативним для визначення типу зростання, прогнозування соціально-економічної динаміки регіонів й формування політики сталого економічного зростання. Попередня обробка вихідних даних шляхом згладжування і вирівнювання часового ряду значно полегшує вибір тренду, зменшує помилки у дослідженні й таким чином підвищує якість оцінки.

Результати комплексної діагностики регіонів України дозволили виявити та емпірично довести залежність між рівнем розвитку, характером зростання та якістю факторів відтворення регіональної соціоекономічної системи, а також схематично представити розташування регіонів у трьохрівневому просторі (рис.4). Території дійсно розвиваються за законами існування складних багатокомпонентніх систем: інтенсивне зростання економіки відбувається в умовах високого рівня розвитку території та забезпечується високою якістю факторів відтворення, тоді як середня або низька якість факторів істотно обмежують зростання. Це дає підставу для розв'язання проблеми забезпечення сталого економічного зростання через коригування процесу відтворення та зміну якості його факторів.

На основі результатів діагностики проводиться сегментація регіональних соціоекономічних систем за критеріями якості факторів відтворення, рівня розвитку й типу зростання та здійснюється розподіл регіонів за групами. У роботі виокремлені високорозвинені регіони з інтенсивним або сталим зростанням економіки (Дніпропетровська, Запорізька, Полтавська, Київська, Луганська, Сумська області та АР Крим), середньорозвинені регіони, що потребують підтримки й стабілізації економічного зростання (Кіровоградська, Харківська, Миколаївська, Одеська, Львівська та Чернігівська області), регіони з аномаліями у процесах розвитку та зростання (Донецька область) і проблемні регіони з низькими перспективами зростання (інші одинадцять областей). На цьому розподілі базуються стратегії зростання, що розробляються окремо для кожної групи та враховують її специфіку.

Результати комплексної діагностики дають підстави стверджувати, що стале економічне зростання в регіонах України можливе лише у разі якісної трансформації їх господарських комплексів та забезпечення розширеного відтворення компонент регіональної соціоекономічної системи. Базис такого зростання - впровадження прогресивних технологій та нового обладнання, а розвиток території має відбуватись не лише на основі наявного потенціалу, а й завдяки новим інноваційним рішенням. Зважаючи на зазначене, політику сталого економічного зростання необхідно спрямувати на створення умов для інтенсивного відтворення, технологічного оновлення виробництва та розвитку інтелектуального потенціалу.

Рис. 4. Групування регіонів України за результатами сегментації соціоекономічних систем за рівнем розвитку, якістю факторів відтворення та типом економічного зростання

Примітка. Розроблено автором.

Оскільки регіони країни мають різні можливості для ефективного використання свого потенціалу, політика зростання повинна передбачувати альтернативні механізми запровадження, які слід обирати відповідно до специфіки тієї чи іншої території. Все це зумовлює доцільність розробки індивідуальних стратегій розвитку для окремих груп регіонів, сформованих у процесі діагностики.

У п'ятому розділі “Обґрунтування регіональної політики сталого економічного зростання” систематизовані стратегічні цілі, визначені перспективні механізми реалізації політики зростання, розроблені адекватні стратегії регіонального розвитку та наведені показники їх результативності.

Встановлено, що надзвичайно важливу роль у процесі економічного зростання соціоекономічної системи відіграють фактори відтворення. Проте за умов низької якості вони не здатні чинити будь-який вплив на цей процес. Тому постає питання про необхідність формування середовища, в якому були б усі умови для підвищення якості факторів, - інституціональних, економічних, соціальних, природних. Це можна зробити завдяки переорієнтації регіональної політики держави. У зв'язку з цим та з урахуванням вимог сучасного відтворення і специфіки його факторів у роботі обґрунтовано концептуальні засади політики сталого економічного зростання, реалізація якої дозволить створити умови для інтенсивного типу відтворення, переходу до економіки знань, всебічного розвитку, покращання стану довкілля.

Побудована ієрархія стратегічних цілей політики сталого економічного зростання, в якій ціллю першого рівня є перехід до інтенсивного типу відтворення, а цілями другого - підвищення якості його економічних, соціальних, природних та інституціональних факторів. Третій рівень займають підцілі, що забезпечують досягнення основних. Така побудова ієрархії стратегічних цілей політики дала можливість сформувати системне уявлення про їх склад та спрямованість і дозволила ретельніше підійти до розроблення конкретних заходів.

Відповідно до основних принципів політики зростання визначені перспективні механізми її реалізації, ефективне використання яких призведе до змін у джерелах фінансування, умовах розвитку та факторах відтворення території. Оскільки регіони країни відрізняються за рівнем розвитку, характером зростання та якістю факторів відтворення, запропоновано реалізовувати стратегії за допомогою різних механізмів.

Зважаючи на високий рівень соціально-економічної диференціації регіонів України, для реалізації політики зростання запропоновано низку стратегій (табл. 2), що ґрунтуються на результатах комплексної діагностики та визначають оптимальні на цей час сценарії розвитку територій: стратегія інтенсифікації економічного зростання, стратегія підтримки та стабілізації, стратегія збалансування, стратегія пожвавлення.