У вступі обґрунтовано актуальність дослідження процесів транснаціоналізації у сфері телекомунікаційних послуг на теренах України в умовах глобалізації світогосподарських зв'язків, показано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету, завдання, визначено об'єкт і предмет дослідження, дано характеристику використаним у роботі методам, розкрито наукову новизну, теоретичне обґрунтування і практичне значення одержаних результатів, наведено інформацію про апробацію результатів дисертаційного дослідження в наукових доповідях і публікаціях.

У першому розділі "Теоретико-методологічні основи дослідження транснаціоналізації сфери телекомунікаційних послуг" надано аналіз сутності та організаційних форм транснаціоналізації бізнесу у сфері телекомунікаційних послуг; проведено класифікацію концепцій транснаціоналізації бізнесу у високотехнологічних сферах; виявлено тенденції розвитку ринку на глобальному та регіональному рівнях, визначено роль ТНК в його розвитку.

Обґрунтовано, що однією з найважливіших передумов сучасного процесу інтернаціоналізації бізнесу та основних джерел глобалізації є феномен транснаціоналізації, у рамках якого значна частка національного виробництва, споживання, експорту, імпорту та доходу країни залежить від рішень міжнародних центрів, що знаходяться за межами держави.

Доведено, що процеси транснаціоналізації у сфері телекомунікаційних послуг обумовлюються секторальною специфікою, до якої слід віднести таке:

· інтегральний та унікальний характер продукту, який поєднує матеріальне виробництво (обладнання), сферу послуг (провайдери зв'язку) та know-how (технології). Таким чином, телекомунікаційні компанії потребують взаємодії з декількома сферами економіки; інноваційний процес у телекомунікаційній галузі має безперервний характер через високу наукоємність продукції, коли поява наступного нововведення потребує переходу всієї галузі до нових технологій, що, в свою чергу, зумовлює новий виток інновацій;

· потенційним цільовим ринком телекомунікаційної продукції є більша частина населення, а ступінь його охоплення залежить лише від фактору часу та нових технічних особливостей (тобто забезпечення фактичного доступу до ринків);

· технічні характеристики продукції телекомунікаційних компаній створюють передумови для ефекту масштабу, підвищеної активності компаній щодо експансії та закріплення позицій на нових зарубіжних ринках.

Враховуючи диференціацію мотивів та детермінант зовнішньої експансії ТНК за галузевою ознакою, здійснено аналіз поширених форм транснаціоналізації бізнесу у сфері телекомунікаційних послуг. Різні форми та схеми поведінки ТНК пояснюються необхідністю забезпечувати ефективну взаємодією підрозділів у межах внутрішньокорпоративної системи та формувати низку організаційно-економічних відносин з незалежними контрагентами - національними компаніями. Виокремлено в межах міжфірмової інтеграції такі схеми взаємодії, як аутсорсинг, франчайзинг, міжнародні стратегічні альянси. Найбільш адаптивним підходом до інтенсифікації присутності у форматі внутрішньокорпоративного зростання слід визнати транскордонні злиття та поглинання, приватизацію. Обрання тієї чи іншої форми присутності ? це поєднання можливих для кожного національного ринку інституціональних, ресурсних, технологічних та фінансових обмежень.

За результатами аналізу класичних та новітніх концепцій транснаціоналізації у контексті методологічного підґрунтя досліджено процеси транскордонної діяльності компаній на регіональних та національних ринках телекомунікаційних послуг. До зазначених теорій можна віднести теорію розміщення, теорію еклектичної парадигми, теорію транзакційних витрат, теорію залежності, теорію зростання, теорію прав власності, теорію асиметричної інформації. Вони розкривають детермінанти виходу компаній на іноземні ринки, що обумовлено, в свою чергу, забезпеченістю країн ресурсами, стратегічними цілями самої компанії та специфічними перевагами, якими ТНК може володіти при інвестуванні в приймаючі країни. Інструментарій та підходи, окреслені в рамках зазначених теорій, дозволяють глибше розуміти еволюцію процесів транснаціоналізації на одному з найбільш перспективних та динамічних сегментів світового та вітчизняного ринків - ринку послуг.

Для визначення масштабів та динаміки ринку телекомунікаційних послуг використано дані міжнародної статистики згідно з Класифікаційним переліком секторів послуг, що застосовується в рамках СОТ. Послуги зв'язку належать до другого сектору, підсектору (С) та поділяються на 15 видів. Досліджено, що міжнародний бізнес у сфері надання телекомунікаційних послуг, зокрема мобільного зв'язку, входить у першу десятку рейтингу FT 500. У 2009 р. у зазначеному рейтингу сектор мобільного зв'язку займав 5-те місце за величиною ринкової капіталізації (174,7 млрд дол. США) серед інших секторів світової економіки, а сектор стаціонарного зв'язку - 7-му позицію (148,5 млрд дол. США).

Аналіз секторальних тенденцій розвитку ринку телекомунікаційних послуг у світі виявив, що найбільш швидкими темпами розвиваються сектор послуг Інтернету та сектор послуг мобільного зв'язку. Найнижчі показники зростання демонстрував сектор фіксованого зв'язку, що пояснюється скороченням кількості активних користувачів, що обумовлено переходом на мобільний зв'язок, збереженням у національній державній власності активів інфраструктурного призначення в багатьох країнах світу та відсутністю значних фінансових ресурсів для модернізації галузі, що суттєво впливає на розширення обсягів та якість надання відповідних послуг.

У другому розділі "Дослідження впливу національної регуляторної політики на сферу телекомунікаційних послуг" проведено аналіз міжнародного досвіду щодо державного регулювання сфери телекомунікаційних послуг, детермінант, що впливають на притік міжнародних компаній на вітчизняний ринок телекомунікаційних послуг, а також практики регулювання державою тарифів на послуги зв'язку в умовах сформованої структури олігопольного ринку.

Досліджено кілька моделей функціонування регуляторних органів у сфері надання телекомунікаційних послуг за умов членства в СОТ у вертикальному та горизонтальному вимірах, виявлено їх переваги та недоліки, потенціал застосування в Україні (рис. 1).

За результатами аналізу сформульовано пропозицію щодо системи державного регулювання у зазначеній сфері в Україні в умовах членства в СОТ як зі створення сприятливого інвестиційного клімату для іноземних інвесторів, так і дотримання вимог економічної та інформаційної безпеки.

Рис. 1. Регулятивні моделі ринку телекомунікаційних послуг

Надано оцінку інституціональних та політико-економічних детермінант, що впливають на процеси транснаціоналізації у сфері телекомунікаційних послуг, на базі аналізу тенденцій розвитку телекомунікаційного ринку України, що засвідчив продовження висхідного тренду, який сформувався в докризовий період. Галузь демонструє темпи зростання, що в декілька разів перевищують показники для всього національного господарства. Темпи зростання доходів від надання телекомунікаційних послуг упродовж 2003-2010 рр. становили 20-30%. Стрімкий розвиток внутрішнього ринку телекомунікаційних послуг нерозривно пов'язаний із посиленням його експортоорієнтованості та збільшенням внутрішньогалузевого міжнародного обміну.

Оскільки левову частку доходів сфери телекомунікаційних послуг забезпечує сектор мобільного зв'язку (близько 60%), проведено дослідження саме цього ринку. На основі моніторингу індикаторів розвитку основних сегментів ринку виявлено наближення фази насичення телекомунікаційного ринку в Україні в сегменті мобільного зв'язку (кількість користувачів мобільного зв'язку станом на 2010 р. перевищує 55 млн осіб на тлі 46 мільйонного населення, що свідчить про обмеженість потенціалу привабливості цього сегмента ринку телекомунікаційних послуг для інвесторів). Найближчим часом вітчизняний ринок очікує загострення корпоративної боротьби за такий сегмент, як Інтернет, цифрове телебачення, що не може бути реалізовано без інтегрованості операторів.

Аналіз показав, що в Україні сформовано олігопольний різновид конкурентної структури ринку мобільного зв'язку з відповідними йому ознаками та характеристиками. Процеси корпоративної консолідації, що зазвичай посилюються в кризових ситуаціях, отримали свій прояв і в Україні. До кризи послуги мобільного зв'язку надавалися 5-ма операторами з капіталом, сформованим здебільшого за кошти нерезидентів (табл. 1). У 2007 р. оператор Golden Telecom повністю перейшов під управління материнської компанії "Українські радіосистеми" російської компанії "Вымпелком" шляхом транскордонного злиття, вартість якого склала 4,35 млрд дол. США. Станом на 2011 р. на ринку мобільного зв'язку ? найбільш динамічному та дохідному сегменті ринку телекомунікаційних послуг в Україні ? залишилося три найбільші оператори.

Таблиця 1. Показники діяльності провідних операторів мобільного зв'язку України, 2010 р.

Проведене дослідження конкурентної структури за окремими сегментами ринку телекомунікаційних послуг України дозволило спрогнозувати активізацію конкурентної боротьби на вітчизняному ринку фіксованого зв'язку. На зазначеному сегменті монополістом є українська компанія ВАТ "Укртелеком" (до березня 2011 р. знаходилась у державній власності), що охоплює 78.5% ринку фіксованого телефонного зв'язку. На основі аналізу показників розвитку компанії зроблено висновок про неефективний менеджмент та відсутність дієвої стратегії для здійснення інноваційного прориву. Наразі ВАТ "Укртелеком" знаходиться у фазі завершення приватизації на користь австрійського інвестиційного фонду. Обґрунтовано тезу щодо значних ризиків приватизації національного оператора-монополіста компанією-нерезидентом, зокрема, як щодо кваліфікаційних умов допуску компаній до участі в приватизаційному конкурсі, так і щодо втрати державою прибутків від інвестування бюджетних ресурсів у 3G-проект Utel та монопольного володіння ВАТ "Укртелеком" ліцензії на 3G-зв'язок.

Для оцінення процесів транснаціоналізації у сфері телекомунікаційних послуг України розраховано індекс транснаціоналізації (рис. 2).

Рис. 2. Індекс транснаціоналізації сектору послуг мобільного зв'язку України за 2001-2009 рр.

За результатами аналізу встановлено зростання рівня транснаціоналізації сфери надання телекомунікаційних послуг в Україні саме за останнє десятиріччя завдяки експансії компаній-нерезидентів з Росії, Норвегії та Туреччини, його тимчасової стабілізації в умовах кризи та посткризовий період, досягнення пікових рівнів проникнення на ринку мобільного зв'язку.

За розрахунками індексу Лінда за 2001, 2005 та 2009 роки, визначено, що межу "жорсткої" олігополії на вітчизняному ринку мобільного зв'язку окреслено трьома операторами, доведено їхню взаємозалежність та спрощення паралельної поведінки на ринку. Наслідком цього є зростання загрози колективного домінування компаній-нерезидентів як форми ринкової монополізації. транснаціоналізація бізнес телекомунікаційний галузь

Проведено аналіз системи тарифікації на послуги основних операторів галузі в Україні, виявлено відмінності між національною та європейською практикою регулювання галузевих тарифів. Сформульовано висновок щодо доцільності здійснення інституціональних змін у зазначеній сфері з метою забезпечення більш високого рівня прозорості, передбачуваності регуляторних заходів, посилення конкуренції між операторами зв'язку. Зазначені зміни є нагальними з огляду на підготовку Угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС та необхідність імплементації європейських підходів державного регулювання в практику галузевого регулювання в Україні.

У третьому розділі "Напрями удосконалення регуляторної політики України в умовах посилення транснаціоналізації сфери телекомунікаційних послуг" досліджено напрями адаптації системи регулювання корпоративного сектору у сфері телекомунікаційних послуг України до вимог членства в СОТ, сформульовано пропозиції щодо державного сприяння взаємодії ТНК з українськими підприємствами на ринку телекомунікаційних послуг у форматі аутсорсингу, сформульовано рекомендації щодо удосконалення регулювання тарифів у сфері телекомунікаційних послуг України.

Набуття Україною членства в СОТ у 2008 р. суттєво вплинуло на трансформацію механізмів державного регулювання ринку телекомунікаційних послуг. Телекомунікаційна галузь стала одним з багатьох сегментів вітчизняного ринку послуг, що отримала за умови членства в глобальній торговельній організації лібералізований доступ для міжнародних компаній-нерезидентів, які зазвичай здебільшого є ТНК. Доведено, що Україною фактично втрачено ті важелі впливу на інституціональному рівні, які забезпечували домінування компаній-резидентів. Зокрема це стосується норми про те, що: максимальна частка іноземної участі в акціонерному капіталі телекомунікаційних операторів не може перевищувати 49%; недержавна власність наземної інфраструктури супутникових систем з доступом до громадських мереж заборонена; платежі за послуги повинні відповідати тарифним вимогам місцевих органів урядування.

Аналіз зобов'язань України по відкриттю сектору телекомунікаційних послуг та вилучень із цих зобов'язань, які зафіксовані в національному Списку зобов'язань та вилучень, показав, що, крім угоди ГАТС, Україна взяла на себе низку зобов'язань щодо врахування в своїй регуляторній політиці стосовно ринку норми та вимоги восьми додатків.

Враховуючи той факт, що на ринку телекомунікаційних послуг України відсутній потужний національний капітал, який в умовах кризи та посткризового розвитку здатний повноцінно та взаємовигідно об'єднуватися з міжнародними компаніями з реалізації цілої низки проектів у сфері телекомунікаційних послуг, обґрунтовано пропозиції щодо інтеграції вітчизняних підприємств у транснаціональні корпоративні системи у форматі аутсорсингу. Це дозволить, з одного боку, зберегти висококваліфікований кадровий потенціал галузі, який отримає зовнішні замовлення від компаній з міжнародним капіталом, а з іншого, дасть змогу створити потенційні можливості для організаційно-економічного забезпечення розвитку галузі, закріпити за національними виробниками спеціалізацію щодо створення доданої вартості високотехнологічних послуг, до яких належать і телекомунікаційні послуги.

Визначено, що інтеграція національних підприємств та міжнародних компаній через аутсорсингові схеми супроводжується низкою як переваг, так і ризиків для обох сторін. Виявлено, що для телекомунікаційного аутсорсингу за участі компанії-резидента найбільш прийнятними є моделі інсорсингу, генерального підрядника та сервісної компанії. Формат інсорсингу зазвичай є можливим, коли щорічні витрати для телекомунікаційних компаній стають більшими за 1 млн дол. США, власники бізнесу створюють власну телекомунікаційну компанію, т. з. "кишенькового" телекомоператора з виокремленням юридичної особи. Формат сервісної компанії передбачає надання послуг в інтересах великої материнської компанії або групи організацій подібного профілю діяльності (при цьому сервісна компанія звертається за допомогою до зовнішніх постачальників послуг вибірково, переводячи на аутсорсинг частину своїх сервісів). Метою таких компаній є обслуговування основного бізнесу холдингу. В межах формату генерального підрядника можлива реструктуризація телекомактиву, аналізуються витратні та дохідні компоненти, низка потужностей переводиться на аутсорсера, вносяться коригування в бізнес-процеси та навіть стратегію розвитку компанії.

Запропоновано заходи щодо оптимізації системи регулювання тарифів з огляду на досвід країн ЄС та практику тарифікації в Україні. Доведено, що в Україні можливе застосування ринкового механізму встановлення ставок за завершення з'єднання, де рівень ставок є предметом переговорів між операторами фіксованого та мобільного зв'язку. При цьому рекомендовано на НКРЗ покладати функції з моніторингу і встановлення ставок у тому випадку, коли переговори між операторами галузі завершилися безрезультатно. На основі аналізу діяльності регуляторних органів в ЄС доведено, що для убезпечення можливості встановлення неефективних ставок, необхідно обмежити здатність домінуючих операторів піднімати ціни понад рівень, що забезпечує покриття витрат. Такі зобов'язання, зазвичай, мають включати: зобов'язання щодо взаємоз'єднання; опублікування стандартної пропозиції; прозорість і окремий облік витрат; контроль цін - від застосування принципу взаємності (який дозволяє операторам безперешкодно вести переговори щодо ставок за завершення з'єднання на основі взаємності) до встановлення регульованих (орієнтованих на собівартість) ставок за завершення з'єднання. Рекомендовано застосовувати єдиний підхід до встановлення ставок за завершення з'єднання у мережах фіксованого і мобільного зв'язку. Використання прийнятого в ЄС підходу означатиме, що ставки встановлюватимуться на основі собівартості із застосуванням моделі FAC або LRIC. Застосування єдиного підходу до обох ринків дозволить встановлювати ставки однаковим способом та зменшити можливість виникнення будь-якої диспропорції у конкуренції між ринками фіксованого і мобільного зв'язку.

Враховуючи небезпеку та недостатню розвиненість цього напряму антимонопольного регулювання в Україні державна політика у сфері концентрації капіталу на ринку телекомунікаційних послуг потребує якісно нових підходів (табл. 2).

Обґрунтовано доцільність здійснення щонайменше двох інституційних реформ, а саме: перегляд повноважень та компетенцій Антимонопольного комітету України і НКРЗ та надання саме галузевому регуляторному органу повноважень з визначення домінуючого становища на ринках телекомунікацій і застосування регуляторних заходів за результатами періодичного незалежного ринкового аналізу; запровадження процедури ринкового аналізу та концепції "суб'єкта зі значним впливом на ринку", що відповідає нормам та практиці ЄС з огляду на перспективи укладання Угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Таблиця 2. Пріоритетні напрями державного регулювання ринку мобільного зв'язку в Україні в умовах "жорсткої" олігополії за участю компаній-нерезидентів