Формування конкурентоспроможності та підвищення ефективності зерновиробництва

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Галузь зерновиробництва належить до пріоритетних у системі аграрної економіки та економіки України загалом. Це пояснюється, насамперед, винятковим значенням зернових культур у виробництві продовольчої продукції для споживання населення, формуванні експортних можливостей економіки країни, використанні переваг агроресурсного потенціалу території, створенні галуззю істотної частки доходів сільськогосподарських товаровиробників та підвищенні рівня життя сільського населення. Зернова галузь є базовою для розвитку більшості галузей агропромислового комплексу, а в останні десятиріччя - основою аграрного експорту.

У свою чергу, світові інтеграційні процеси, конкурентні відносини внутрішнього середовища ведення зернового бізнесу зумовлюють нові реалії розвитку галузі зерновиробництва. До основних проблем її функціонування відносяться, насамперед, спад більшості виробночо-економічних показників порівняно з 80-ми роками, ризики та нестабільність розвитку, повільне впровадження інновацій, недостатнє інвестиційне забезпечення, недосконалі виробничо-збутові зв'язки та логістика, неповний моніторинг ринкових процесів, слабка державна підтримка товаровиробників, особливо в зоні ризикованого землеробства. Тому основні напрями розвитку зерновиробництва повинні бути направлені на вирішення вказаних проблем, стримування негативних проявів у сфері виробництва, реалізації та просування зерна на споживчому ринку, збільшення обсягів виробництва високоякісного зерна з метою посилення конкурентоспроможності галузі, у т.ч. на світовому ринку. Для цього є всі необхідні ресурси та резерви.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування наукових засад та розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення формування конкурентоспроможності та підвищення ефективності функціонування зерновиробництва. Для досягнення мети були поставлені та вирішені такі завдання:

- поглибити розуміння сутності зернової галузі та особливостей її функціонування, структури, виробничо-економічних зв'язків, тенденцій розвитку;

- визначити вплив глобалізаційних та інтеграційних процесів на функціонування галузі зерновиробництва;

- обґрунтувати методичні засади оцінки ефективності та конкурентоспроможності зерновиробництва;

- здійснити аналіз ресурсного забезпечення зерновиробництва та зернового ринку;

- проаналізувати сучасний стан, структуру, тенденції та проблеми розвитку зерновиробництва;

- виявити соціально-економічні особливості реалізації та експорту зерна;

- обґрунтувати маркетингові стратегії та заходи інноваційно-інвестиційного забезпечення сталого розвитку зернового ринку;

- визначити пріоритетні напрями та заходи державної підтримки ефективного та конкурентоспроможного розвитку виробництва зернової продукції.

1. Наукові засади конкурентоспроможного та ефективного розвитку зерновиробництва

Узагальнено сутність та здійснено оцінку структури, конкурентоспроможності та ефективності розвитку зерновиробництва, впливу глобалізаційних процесів на його функціонування, обґрунтовані методичні засади оцінки ефективності функціонування галузі виробництва зерна.

Галузь зерновиробництва відіграє винятково важливу роль як виробничо-інтеграційне ядро ефективного функціонування галузей сільського господарства та провідний вектор нарощування експортного потенціалу України. Тому ідентифікація структури та структурних зрушень у зерновиробництві, оцінка інтеграційних та глобалізаційних процесів, моніторинг зернового ринку й обґрунтування стратегій розвитку галузі мають винятково важливе значення для формування її конкурентоспроможності та підвищення ефективності функціонування.

У широкому розумінні у галузі виробництва зерна доцільно виділяти функціональні види діяльності: селекцію та насінництво, власне виробництво зернових та круп'яних культур, їх зберігання, первинну доробку, переробку та реалізацію. Організаційно структура зерновиробництва представлена державними кооперативними та приватними підприємствами й організаціями, різними за організаційно-правовими формами, повнотою технологічних процесів, фінансовою стійкістю, прибутковістю, розмірами виробництва. У вузькому розумінні вона представлена підгалузями відповідно до зернових культур.

В умовах здійснення процесів глобалізації та інтеграції державне регулювання галузі зерновиробництва суттєво впливає на стан та динаміку основних категорій конкуренції та конкурентоспроможності, їх чинників - попиту, пропозиції, кон'юнктури. Тому для ефективного та конкурентоспроможного ведення зернового виробництва важливим є: застосування різноманітних методів і важелів управління процесами реорганізації; здійснення реструктуризації і сегментації виробництва; інвестування фінансових, матеріально-технічних ресурсів у галузь; кооперування й інтегрування фінансових та матеріально-технічних зусиль як по горизонталі, так і по вертикалі. Відзначимо, що ефективність та конкурентоспроможність зерновиробництва формується в сучасних умовах конкурентного середовища господарювання. Вони є важливим проявом ринкових відносин у розвитку галузі зерновиробництва через здійснення наступних функцій: стимулюванні ефективності виробництва, продуктивності праці, регулювання галузі, оцінки форм господарювання, інноваційного забезпечення, адаптації, розподілу та контролю.

В умовах ринкових відносин всі господарюючі суб'єкти, у т.ч. й зерновиробники, повинні формувати конкурентоспроможність виробленої продукції, прибуток для функціонування та подальшого розвитку. Виробникові доводиться вибирати один із трьох методів конкуренції - конкуренцію в цінах, якості або в новій продукції. Це, значною мірою, визначає конкурентоспроможність зерновиробничої галузі. У загальному вигляді вона може бути визначена як порівняльна перевага стосовно конкурентів однієї галузі усередині країни й за її межами або усередині країни в порівнянні з імпортною продукцією.

Вищою формою конкурентоспроможності галузі зерновиробництва, безумовно, є конкурентоспроможність на світовому ринку. Світова економіка стає усе більше відкритою. Це обумовлено величезними досягненнями транспорту і зв'язку, скороченням простору й часу, поширення технологій, новітніх форм організації виробництва, соціальних стандартів. Всебічне використання системи факторів забезпечення конкурентоспроможності та ефективності зерновиробництва повинне ґрунтуватися, на нашу думку, на принципах відповідності розміщення та спеціалізації зерновиробництва наявним агрокліматичним умовам та ресурсам; раціонального ресурсовикористання та енергозбереження; створення рівних економічних умов зерновиробництва; розвитку взаємопов'язаного співробітництва з іншими підприємствами й організаціями інших галузей; оптимального розподілу доходів у галузі зерновиробництва з метою інвестування й використання для його розвитку; наявності вільних грошових коштів для нагромадження.

Для забезпечення конкурентоспроможності виробництва зерна необхідно здійснювати комплекси організаційно-економічних заходів на таких рівнях: управлінський, виробничий, маркетинговий. На управлінському рівні - це забезпечення оптимальних обсягів виробництва зерна та його собівартості; виробничому - відповідності якості зерна встановленим стандартам та вимогам споживачів; маркетинговому - вивчення ринкової кон'юнктури та забезпечення реалізації виробленого зерна за максимальними цінами. Нами визначено, що перспективними у цьому відношенні є забезпечення розвитку селекції та оригінального й елітного насінництва, використання ресурсоощадних технологій, формування органічного виробництва зернових.

Визначаючи місце України на світовому ринку зерна, зазначимо, що в середньому за останні 10 років Україна зайняла одинадцяте місце по виробництву пшениці та сьоме місце по виробництву ячменю. Певний ріст даних показників розпочався в 2000 р., внаслідок чого Україні вдалося по виробництву пшениці увійти у чільну десятку, а по виробництву ячменю - у чільну четвірку. Одним з факторів, що впливає на систему економічних відносин і сприяє стабілізації зернового виробництва та його подальшому ефективному й конкурентоспроможному розвитку є інтеграція сільськогосподарських підприємств з підприємствами переробки та торгівлі зернопродуктами. Інтеграція обумовлена тими ж причинами, що й кооперація, тобто посиленням спеціалізації, розширенням виробництва, необхідністю узгодження дій у всій системі зерновиробництва.

Організація вертикально інтегрованих структур у зерновиробництві забезпечує можливість рівномірного розподілу прибутків, обмежує монополію у сфері переробки продукції та сприяє розширенню обсягів накопичення доданої вартості у сфері виробництва У процесі горизонтальної інтеграції є більша можливість об'єднання капіталів (агропромислового, фінансового, торгового) на різних циклах відтворення, що забезпечить взаємовигідні економічні відносини між учасниками інтеграційного процесу, які стають зацікавленими в об'єктивному встановленні ціни на зернову продукцію; орієнтацію інтеграційного механізму на економію витрат.

У методиці досліджень ефективності та конкурентоспроможності галузі зерновиробництва результативним є комплексне застосування методичних підходів загальнонаукового, традиційно аналітичного та ринкового характеру і відповідного їм інструментарію та показників. При цьому обов'язкове використання системного підходу, що означає комплексне дослідження явищ та елементів ринку у тісному взаємозв'язку. Даний підхід дозволяє враховувати вплив окремих чинників як на виробництво в цілому, так і на окремі його елементи. В той же час першочергове значення при дослідженні зернового ринку мають показники, які характеризують його основні параметри: попит, пропозицію, ціну та рівень конкуренції. Виробництво і ринок, як системи, передбачають взаємний вплив чинників, які їх формують. Виходячи з цього, у процесі наукових досліджень важливе місце займають такі методи визначення взаємозв'язку факторів його розвитку, як: кореляційно-регресійний аналіз, факторний аналіз, індексний аналіз. Доцільність використання кожного методу зумовлюється його придатністю у кожній конкретній ситуації.

2. Ефективність функціонування та тенденції розвитку зерновиробництва

Здійснені оцінка ресурсного забезпечення формування зерновиробництва, аналіз його стану, ефективності процесів реалізації зерна, тенденцій та проблем розвитку і конкурентоспроможності галузі в цілому.

Зерновиробництво Запорізької області є провідною галуззю аграрної сфери економіки. У структурі товарної продукції зерно займає 35,4 %, а в структурі продукції рослинництва - 47,9 %. Як відомо, головним засобом виробництва й важливим чинником розвитку у сільському, у т.ч. зерновому господарстві, є земля. Площа сільськогосподарських угідь (2248,7 тис. га) складає 5,4 % сільськогосподарських угідь України. На одного мешканця регіону припадає 1,01 га орної землі, тоді як в цілому в Україні цей показник становить 0,66 га, в Європі - 0,25 га.

Із загальної площі сільськогосподарських угідь 37,3 % зосереджено у 116 (4,2 % всіх підприємств) великих підприємствах площею від 3,0 до 8,0 тис. га. Ще 31,7 % земель зосереджують підприємства розміром від 1,0 до 3,0 тис. га. Їх кількість становить 241 сільськогосподарське формування або 8,9 % від загальної кількості. Зазначимо, що саме такі землеволодіння, а також більш значні за площею сприяють зерновій спеціалізації при максимальних можливостях застосування механізації виробничих процесів, модернізації виробництва в цілому. В області лише 11 підприємств (0,4 % загальної кількості) мають площі сільськогосподарських угідь понад 8,0 тис. га. Натомість великою є частка фермерських господарств (48,8 %), землеволодіння яких не перевищує 50,0 га. Це свідчить про розпорошення ресурсів та не сприяє розвитку зерновиробництва як великотоварного. Негативним чинником є незначна кількість виробничих та обслуговуючих кооперативів, а в окремих районах їх відсутність (у Бердянському, Новомиколаївському, Оріхівському, Пологівському) або наявність 1-2 ще у 8 районах із 20. Це підтверджує слабкий розвиток вертикальних інтегральних зв'язків, процесів горизонтальної інтеграції та кооперації у виробництві зернових.

Сучасний стан зерновиробництва залежить від рівня його матеріально-технічного забезпечення. На сьогоднішній день рівень забезпечення тракторами, комбайнами та іншою технікою становить 58,0 - 65,0 % потреби. Значна частина технічних засобів потребує заміни внаслідок зношеності. При цьому позитивним моментом є зниження відносних темпів падіння технічної оснащеності забезпеченості підприємств регіону: по тракторах - з 4,0 % у 2006 р. до 3,3 % у 2009 р.; по зернозбиральних комбайнах - з 2,6 % до 2,5 %; по кукурудзозбиральних комбайнах - з 9,4 % до 7,1 %. Ця тенденція характерна як для країни в цілому, так і для області зокрема.

Протягом 2006-2009 рр. у загальній структурі посівів Запорізької області зернові культури займали близько 60,0 %. Якщо посівна площа мала тенденцію до зниження (від 1410,6 тис. га у 2006 р. до 1358,8 тис. га у 2009 р.), то площа під зерновими культурами за цей період збільшилася з 712,7 до 840,8 тис. га. Виробництво зернових постійно зростало та досягло 2130,7 тис. т. При цьому у всі роки сільськогосподарські підприємства забезпечували 80,0 - 85,0 % загальних обсягів виробництва. Провідну роль вони відіграють також у виробництві соняшнику й ріпаку, тобто у стратегічних, експортно-орієнтованих галузях.

Упродовж 2006-2009 рр. виробничі витрати в зерновій галузі, на відміну від витрат у сільському господарстві області взагалі, зросли на 1982,5 тис. грн. і наприкінці вказаного періоду становили 231603,5 тис. грн., або 41,2 % від виробничих витрат у сільському господарстві. У 2009 р. порівняно з 2006 р. вартість валової продукції зернового господарства зросла на 302,7 млн. грн. і досягла рівня 807,6 млн. грн., але у менш врожайному 2008 р. цей показник знизився до 658,4 млн. грн., що становить 32,0 % від вартості валової продукції сільського господарства області.

За період з 2000 по 2009 рр. середній рівень рентабельності реалізації зерна склав близько 18,0 %. Найвищий рівень рентабельності був у 2000 р. - 34,0 %, найнижчий у 2007 р. - 2,3 %. За останні п'ять років собівартість реалізації зерна була в середньому на рівні 38 грн./ц. Важливим показником конкурентоспроможності галузі є середньодушове виробництво зерна. У Запорізькій області він є вищим загальнодержавного у 2,1 рази. У середньому за 2000 - 2009 рр. на душу населення в області виробляли 1310 кг зерна, тоді як в Україні - 622 кг. Зберігається позитивна тенденція зростання обсягів виробництва продукції великотовариними господарствами.

Найбільше реалізовано зернових культур (78,9 %) через самостійну торгівлю, в рахунок оплати праці або доходів орендаторів, найменше - переробним підприємствам (0,3 %). Рівень ціни реалізації зерна суттєво змінюється залежно від строків продажу та каналів збуту. Відзначимо, що у Запорізькій області на протязі вже багатьох років не укладалися контракти закупки пшениці 1-го та 2-го класів. Станом на 1 січня 2009 р. в області знаходилося на зберіганні 11,0 т твердої пшениці, що складало 0,007 % від загального обсягу зерновиробництва, на 1 січня 2010 р. - 45,0 т або 0,005 %, Решта пшениці була представлена м'якими сортами. Це свідчить про наявні резерви підвищення конкурентоспроможності галузі.

Пшениця високих класів вирощується у невеликих обсягах. За три останні роки частка першого класу не перевищувала 5,5 %, другого класу - 15,3 %. Найбільшу питому вагу зерна пшениці, що надходила на зберігання, формували третій та четвертий класи. У 2008 та 2009 рр. велику частку займала пшениця шостого класу, - 20,2 % та 25,0 % відповідно. В силу використання більшістю зерновиробників адаптивних технологій, якість вирощеного зерна відрізняється за роками і значним чином залежить від характеру та особливостей погодних умов. Внаслідок цього питома вага пшениці 1-го - 3-го класів у 2007 р. складала 53,0 % від обсягу її надходження, у 2008 р. - 43,1 %, у 2009 р. - 37,8 %.

Протягом останніх років в Україні вартість експорту зернових зросла від 122,8 до 844,3 млн. дол. США, тобто майже у 8,0 разів. У структурі формування зернових ресурсів країни частка імпорту за 2004 - 2009 рр. збільшилась від 118,4 до 167 млн. дол. США, тобто на 30,0 %. Запорізька область за останні роки налагодила торгівельні відносини з 62 країнами Європи, Америки, Африки, Азії. Найбільші обсяги експортно-імпортних операцій припадають на Італію, Туреччину, Іспанію, Росію.

Експортні можливості України як щодо зерна, так і продуктів його переробки, з однієї сторони, технологічно розширюються: вводяться нові портові елеватори, покращується взаємодія залізних доріг з портами, вводяться нові переробні потужності, відкриваються нові ринки збуту. З іншої сторони, - постійно виникають організаційно-економічні проблеми, які стримують розвиток експорту як продовольчого так і фуражного зерна, попит на яке на зовнішньому ринку необмежений, а зі збутом, зокрема пшениці та ячменю, є певні труднощі, пов`язані з насиченістю ринку і ціновою конкуренцією з боку більш масових та дешевих сортів зернової продукції.

Зовнішня торгівля зерновими культурами, вирощеними у Запорізькій області в 2000-2009 pp., характеризується зростанням обсягів експорту як у натуральному, так і у вартісному виразі. У 2007 р. експорт зерна із області становив 561,9 тис. т на суму 47,3 млн. дол. США, що порівняно з 2000 р. більше в натуральному виразі у 13,0 разів, а у вартісному - у 8,5 разів. У 2009 р. у загальному обсязі експорту зернових культур майже 77,0 % припадало на пшеницю і 20,0 % - на ячмінь. За аналізований період обсяги експорту зерна в 2008 р. були найбільшими. Слід зазначити, що всі господарства надають перевагу вирощуванню пшениці та ячменю, а інших культур - лише вибірково. Це свідчить про недотримання належної технології виробництва та науково обґрунтованих сівозмін сільськогосподарських культур.

Необхідність сортозміни зумовлена також поступовим зниженням господарсько-біологічних ознак рослин у процесі їх розмноження і виробничого використання зерна, засміченого механічними домішками, перезапилених іншими сортами, розчепленням гетерозисних гібридних форм, збільшення захворюваності рослин, появою мутаційних змін тощо. Проте частка оригінального та елітного насіння у посівах є незначною і складає в області 11,2 %, коливаючись від 0,1 % у Запорізькому до 32,8 % у Вільнянському районах. Особливого значення набуває забезпечення нових, посилення і закріплення якісних ознак зерна; підвищення стійкості проти хвороб, адаптивність до несприятливих біотичних чинників середовища, пристосованість до грунтово-кліматичних регіональних умов економічно ефективних сортів.

До проблемних відносяться питання збереження зерна, яке переважно зберігається у складських приміщеннях сільськогосподарських підприємств. Як показало здійснене нами опитування, на власній території зберігають у середньому 80,0 % загального обсягу зерна, близько 6,0 % зерна відвозять на елеватор, а решту - до різних складів і приміщень, що не є власністю виробників. Вартість зберігання зерна на елеваторі та в господарстві майже однакова. У середньому близько 6 грн. за тонну коштує зберігання на районному елеваторі, а в господарстві - майже 7 грн.

Негативними тенденціями, у напрямку збільшення посередників та підвищення ними цін на зерно, характеризується система збуту зернових. Основними покупцями зернових є заготівельні організації, переробні підприємства, трейдери та дрібні посередники. Складною проблемою подальшого підвищення ефективності зерновиробництва залишаються низькі ціни на зернові. Низьку ціну пропонують дрібні посередники для фермерів, оскільки лише вони погоджуються купувати зерно невеликими партіями. Серед інших проблем - відсутність вичерпної інформації про ціни, недостатні обсяги дотацій держави, ненадійність партнерів, незадоволена потреба у транспортних засобах і навантажувально-розвантажувальних механізмах (ці операції виконуються вручну).

Недосконалою є система моніторингу ринку зернової продукції, оцінки його кон'юнктури, обсягів попиту і пропозиції зернових. У результаті проведеного дослідження нами було виявлено позитивні й негативні сторони зовнішньоекономічної діяльності для зерновиробників. Думка переважної більшості респондентів щодо позитивних її сторін: значне розширення ринків збуту власної готової продукції й ринків сировинних ресурсів, можливе розширення або диверсифікація виробництва через створення спільних підприємств чи іноземних філій, накопичення інвалютних грошових коштів і в такий спосіб страхування фінансових ресурсів підприємства від знецінення внаслідок інфляції національної валюти, висока прибутковість зовнішньоекономічних операцій порівняно з операціями на внутрішньому ринку країни.

3. Основні напрями ефективного та конкурентоспроможного розвитку зерновиробництва

Обґрунтовані заходи державної підтримки ефективного розвитку зерновиробництва, інвестиційне забезпечення та впровадження інновацій у розвиток зернової галузі, визначено маркетингові стратегії її вдосконалення.

У процесі дослідження було виявлено, що сильними сторонами галузі зерновиробництва Запорізької області є: досягнутий значний рівень розвитку, велике землезабезпечення, концентрація у великотоварних господарствах, експортна орієнтація. До слабких сторін належать: низька природна родючість ґрунтів на значних площах, небезпечні погодні явища та процеси, наявність величезної кількості дрібних товаровиробників, низька та нестабільна урожайність й обсяги виробництва через низькопродуктивне насіння, порушення сівозмін та застарілі технології виробництва, згортання зрошення, недостатнє матеріально-технічне та інфраструктурне забезпечення, нераціональний збут (наявність посередників-монополістів), недостатній розвиток інтеграційних процесів, слабка бюджетна підтримка галузі, незбалансована цінова, митна, податкова система, незадовільна діяльність дорадчих структур та несистемний моніторинг ринку, слабкий контроль якості та відсутність стандартизації продукції. Це дозволило обґрунтувати першочергові заходи щодо підвищення ефективності та формування конкурентоспроможності галузі зерновиробництва.

Враховуючи, що значна частина урожаю (понад 1/3) втрачається через недосконалі зв'язки у процесі розширеного відтворення, першочергове значення на державному рівні необхідно надати організації інтеграційних формувань. Діяльність безлічі виробничих та посередницьких формувань, що функціонують на зерновому ринку, складно організувати та регулювати. Насамперед їх доцільно класифікувати за розмірами, дохідністю, за рівнем спеціалізації, концентрації, глибиною інтеграційних та коопераційних зв'язків, застосування інноваційних технологій. Це дозволить диференціювати заходи ринкового та державного впливу на розвиток галузі у цілому.

На нашу думку, пріоритетне значення необхідно надати посиленню державного контролю на всіх етапах виробництва зерна та вдосконаленню системи, напрямів і порядку його здійснення. Мова йде про активізацію діяльності з контролю якості сільськогосподарської продукції, моніторингу зернового ринку; запровадження ліцензування (діяльності по прийманню та зберіганню зерна та діяльності по переробці зерна та продуктів його переробки); вдосконалення та адаптація державних стандартів України на основні сільськогосподарські культури до світових стандартів; поліпшення якості та технічного нагляду за підприємствами системи хлібопродуктів, круп'яної та борошномельної галузей.

Для усунення тіньових схем реалізації зернової продукції необхідно суттєво збільшити її обсяги через товарні біржі, агроторгові доми, заготівельно-збутові кооперативи, організовані гуртові ринки. При цьому суть організованої торгівлі передбачає їх участь у торгах на товарних біржах в якості брокерських контор. Суттєву державну підтримку необхідно надати формуванню кооперативних каналів збуту зерна, як ефективної альтернативи посередницьким комерційним структурам. Вони дозволять створити сприятливе конкурентне середовище в сфері відносин розподілу як для великотоварного, так і дрібнотоварного виробництва.

Претендуючи на членство в ЄС, Україна повинна узгодити своє чинне законодавство з 20 тис. Законів ЄС. Досвід розвитку сільського господарства європейських країн і забезпечення конкурентоспроможності їх агробізнесу на світовому ринку вказує на важливу роль держави та державної підтримки в цьому процесі. Для галузі зерновиробництва Запорізької області ми пропонуємо наступні статті державної підтримки, виходячи з умов та тенденцій її розвитку (табл. 1).

Таблиця 1. Обсяги, структура та динаміка державної підтримки сільського господарства Запорізької області (млн. грн.)

Аграрна політика у сфері зерновиробництва включає також: оптимізацію землеволодіння та землекористування, страхування ризиків сільськогосподарських підприємств; насичення ринку якісним та відносно дешевим зерном, оновлення на інноваційній основі матеріально-технічної бази агроформувань, маркетингову діяльність суб'єктів ринку, логістичне забезпечення ринку, цінову збалансовану політику, підтримку доходів сільськогосподарських товаровиробників, розвиток експортного потенціалу галузі. Кожен з вказаних заходів є резервом підвищення ефективності зерновиробництва. Визначення важливості та черговості кожного із заходів необхідно проводити на основі ранжування регіонів країни за ступенем їх пріоритетності.

Важливе значення у забезпеченні сталого розвитку зерновиробництва має інноваційно-інвестиційна діяльність. При цьому ми виділяємо принаймні п'ять основних видів інновацій, які доцільно розвивати: селекція та виробництво нових сортів зернових, впровадження нових технологій виробництва, освоєння нових ринків збуту, формування нових напрямів переробки та зберігання сировини, впровадження нових форм організації виробництва.

Прикладом інноваційно-інвестиційного забезпечення підвищення ефективності зерновиробництва із впровадженням нових сортів зернових культур, на основі використання інвестиційних ресурсів є розробка інвестиційного проекту “Впровадження інновацій у виробництво зернових культур” у ПСП “Ода” Бердянського району Запорізької області. Відповідно до пропонованого проекту, планується довести площу посівів зернових культур до 700 га щорічно, здатну давати урожай 2500 т озимої пшениці, озимого або ярого ячменю районованих та перспективних сортів у рік.

Важливим є розвиток зерновиробництва на основі технології нульового обробітку ґрунту з основами біологічного землеробства Nо-Тіll. В основі такого землеробства лежить технологія нульового обробітку ґрунту. При нинішній організації сільського господарства урожай на 30 % залежить від природних умов, а при системі Nо-Тіll вплив погоди і клімату на ефективність рослинництва доведено до 20 %. Решта 80 % припадають на технології й управління у галузі, об'єднані в одну систему. Система Nо-Тіll передбачає застосування чотирьох основних технологічних операцій, а саме: збір, культивація, посів, захист.

З огляду на наявність у країні значної кількості виробників зерна, конкуренції у сфері збуту, необхідно передбачити організацію виробничих та маркетингових груп з метою вироблення спільних позицій на ринку, впровадження маркетингу у виробничу діяльність сільськогосподарських підприємств, організацію маркетингових служб у керівних аграрних структурах районного та обласного рівнів, дорадчих служб. У здійсненні моніторингу зернового ринку, його прогнозу та діагностики, наданні допомоги виробникам зерна у модернізації виробництва, залучені інвестицій, розробці маркетингових стратегій розвитку велика роль відводиться дорадчим структурам, у т.ч. маркетингово-аналітичним, аналітично-логістичним та ін. центрам. При цьому маркетингові стратегії розвитку галузі повинні бути направлені на збільшення дохідності виробництва та переробки зернових, реалізацію інноваційних проектів та програм, посилення інвестиційної привабливості зерновиробництва, зміцненню його конкурентних позицій на світовому ринку.

Висновки

виробничий економічний інтеграційний зерновий

У дисертації поглиблені наукові засади та обґрунтовані практичні заходи розв'язання важливого господарського завдання - забезпечення конкурентоспроможного розвитку та підвищення ефективності зерновиробництва на перспективу.

1. Галузь зерновиробництва є основною в аграрній сфері економіки України. Особливості її розвитку характеризують наступні чинники: найбільші масштаби розміщення (під зерновими культурами зайнято 876 тис. га або 54,8 % посівних площ України), найбільші валові збори продукції (35,0 - 40,0 млн. т зерна щорічно) та товарні потоки, провідна роль в аграрному експорті та надходженні грошових коштів до бюджету, зосередження значного виробничо-ресурсного потенціалу та розгалужені міжгалузеві та внутрішньогалузеві зв'язки. До особливостей власне виробничих процесів належать: значна залежність від погодних умов, велика кількість незавершеного виробництва, необхідність значних обсягів обігових коштів для здійснення процесів розширеного відтворення.

2. Досягнення ефективності зерновиробництва відбувається в умовах конкурентного середовища та конкурентних відносин. Вони тісно пов'язане з конкурентоспроможністю галузі. Ефективність виробництва означає перевищення результатів над витратами на їх досягнення і є одним із проявів конкурентоспроможності. Остання визначається як порівняльна перевага стосовно конкурентів однієї галузі усередині країни й за її межами або усередині країни в порівнянні з імпортною продукцією. Основними чинниками формування конкурентоспроможності зерновиробництва є природно-ресурсні, виробничо-економічні, соціально-демографічні, нормативно-законодавчі, екологічні, інформаційні, організаційно-управлінські. Їх врахування дозволило сформувати або доповнити принципи ефективного та конкурентоспроможного розвитку галузі зерновиробництва, що включають: принцип відповідності, принцип раціональності, принцип оптимальності та ін.

3. Розвиток ринкової економіки та вплив процесів глобалізації, значний виробничо-ресурсний потенціал дозволяє позиціонувати зерновиробництво України як одне з найбільших у світі (10-те місце за експортом пшениці, 4-те - ячменю). Проте спостерігається значне коливання обсягів експорту зернових культур за роками. Це пов'язано з нестабільністю виробництва, нерозвиненістю інфраструктури, непослідовністю державного регулювання експорту зерна. У контексті посилення впливу на нього процесів глобалізації та інтеграції державна підтримка має збільшитися через розробку й виконання програм зеленого й жовтого кошиків, цільових програм виробництва зернових з урахуванням галузевої та регіонально-зональної специфіки, бюджетну підтримку інновацій, державних підприємств галузі, страхування зерновиробників, узгодження нормативно-законодавчих актів розвитку виробництва та ринку зерна з міжнародними вимогами.

4. Методичні засади оцінки ефективності та конкурентоспроможності зерновиробництва включають, насамперед, оцінку ресурсів галузі та ефективності їх використання, оцінку ефективності власне зерновиробництва, оцінку ефективності реалізації та збуту зернових культур, у т.ч. експорту. Сукупність їх методів та показників доповнюється показниками оцінки конкурентоспроможності (якістю та класністю) зерна, як основної продукції галузі. Важливе значення має визначення рівня та ефекту державного регулювання виробництва та експорту зерна з метою забезпечення конкурентоспроможності зернової галузі у контексті глобалізаційних та інтеграційних процесів. Основним спрямуванням методики оцінки ефективності та конкурентоспроможності зерновиробництва є виявлення всіх резервів, які б дали можливість сформувати систему найбільш ефективного обігу зерна як в середині країни, так і за її межами, забезпечити розширене відтворення у зерновій галузі.

5. Галузь зерновиробництва в Україні розвивається під дією комплексу організаційно-економічних умов та на основі ресурсного потенціалу, що мають регіональну та зональну специфіку. Зокрема, позитивний вплив на зерновиробництво у Запорізькій області здійснюють високий рівень економічного розвитку (2-ге місце в Україні за обсягом ВВП на душу населення, 4-те місце за обсягом зовнішньої торгівлі й інвестицій). Частка сільськогосподарських угідь складає 5,4 % загальнодержавної площі. На одного жителя припадає понад 1,0 га орних земель, що на 30,0 % більше, ніж в Україні та у 4,0 рази більше, ніж у Європі. Це сприяло розвитку зерновиробництва, яке займає 47,9 % у структурі товарної продукції рослинництва. Зерновій спеціалізації сприяє також наявність великих землеволодінь (69,0 % земельних угідь зосереджено у 13,1 % сільськогосподарських підприємств) та можливість використання на них засобів механізації, інноваційних технологій для ефективного виробництва зерна.

6. У 2009 р. під зерновими культурами у Запорізькій області було зайнято 1598,1 тис. га, зібрано 2130,7 тис. т при урожайності 24,5 ц/га. Урожайність зернових залишається дуже низькою та нестабільною (амплітуда коливань за останні 10 років - від 14,8 ц/га до 33,1 ц/га, тобто перевищує 2,1 разів). Значною є її відмінності за районами - від 19,9 ц/га у Токмацькому до 34,1 ц/га - у Бердянському районах. Це свідчить про вплив чинників невизначеності на ефективність зерновиробництва та наявність ризиків у формуванні його конкурентоспроможності в цілому. Галузь характеризується досить високими рівнями товарності, рентабельності, інвестиційної привабливості. Так, у 2009 р. рентабельність склала 43,9 %, а частка в загальній масі прибутку рослинництва - 15,4 %. Обсяги реалізації зерна постійно збільшуються. Проте на переробні підприємства надійшло лише 0,3 % виробленого зерна. Це свідчить про недостатні інтеграційні зв'язки галузі. Недостатньо поширеними є організовані форми збуту зерна. Функціонує лише 2 товарних біржі. Це призводить до діяльності численних дрібних посередників на зерновому ринку, що не сприяє підвищенню конкурентоспроможності галузі. Конкурентоспроможність галузі знижує недостатнє виробництво пшениці твердих сортів. Контракти закупок зерна 1-го та 2-го класів практично не укладаються в останні роки. Виробництво стримується високою собівартістю продукції і, як наслідок, неплатоспроможним попитом, ризиками при реалізації.

7. До основних проблем, що стримують підвищення ефективності та конкурентоспроможності галузі зерновиробництва, належать: низькі значення урожайності та її нестабільність; стримування цін на зерно в умовах їх зростання на добрива, пальне, техніку; наявність значної кількості посередників на зерновому ринку, недостатнє виробництво твердої пшениці та зерна високих класів, безсистемний або неповний моніторинг внутрішнього та зовнішнього ринків, слабкий розвиток дорадництва у галузі зерновиробництва; неузгодженість дій митних та інших служб у стандартизації експортованого зерна тощо. Тенденції розвитку зерновиробництва характеризуються, насамперед, зростанням його обсягів, обсягів реалізації продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. Для збільшення та стабілізації виробництва зерна першочергове значення матимуть селекція та впровадження високоурожайних гібридів, використання інноваційної техніки та технологій, посилення мотивації зерновиробників, розвиток моніторингу зернового ринку та удосконалення державної підтримки зерновиробництва.

8. В умовах дії процесів глобалізації та інтеграції зростає роль державного регулювання виробництва зернових культур. З цією метою в Україні прийнята державна програма “Розвиток зерновиробництва в Україні до 2015 р. ”, виконання якої повинне забезпечити збір зернових на рівні 90,0 млн. т у т.ч. у Запорізькій області - 2,5 млн. т або 5,0 % загальнодержавного обсягу. З цією метою обґрунтовується збільшення видатків на селекцію (224,9 млн. грн., страхові виплати 50,0 млн. грн., підтримку фермерських господарств - 38,0 млн. грн., розвиток сільських територій - 24,4 млн. грн.), у т.ч. з метою закріплення висококваліфікованих кадрів у галузі. Загалом же прогнозується, що бюджетна підтримка зерновиробництва до 2015 р. перевищить 50,0 % всіх бюджетних надходжень у сільське господарство. Серед заходів державного регулювання виробництва зернової продукції та зернового ринку першочергове значення має моделювання та послідовне слідування обраним моделям регулювання (жорстке, м'яке, змішане регулювання, використання товарних фінансових інтервенцій, моніторинг ринку). При цьому важливим є формування інститутів дорадництва у галузі з метою надання інформації про результати ринкового моніторингу, інновації, ціни, кон'юнктуру зернових всім суб'єктам господарювання. Безумовно, провідне значення у галузі займають великі товаровиробники, оскільки ефективність зерновиробництва, як показав здійснений нами кореляційно-регресивний аналіз залежності рентабельності від обсягів виробництва у великотоварних, фермерських господарствах та господарствах населення, визначається у т.ч. його великими розмірами.

9. Для посилення конкурентоспроможності зерновиробництва важливе значення матиме використання у якості садивного матеріалу високоурожайних елітних та оригінальних сортів гібридного насіння. Його частка у посівах до теперішнього часу не перевищувала 11,0 %, через що недобір урожаю досягав 25,0 % загального обсягу. Для Запорізької області важливим є вирощування сортів пшениці, селекційованих для степової зони: озима м'яка пшениця Херсонська 86 (урожайність становить 104 ц/га), озима тверда Дніпрянка з урожайністю 64,6 ц/га. Підвищення ефективності та конкурентоспроможності виробництва зерна повинно ґрунтуватися на застосуванні інноваційних способів обробітку ґрунту, крапельного зрошення, енерго- та ресурсозберігаючих технологій. Зокрема, впровадження технології з нульовим обробітком грунту No-Till на 10,0 % зменшить залежність галузі від погодних умов. Загалом же в результаті застосування ресурсозберігаючих технологій, органічного землеробства при вирощуванні озимої пшениці її урожайність зросте на 18,7 ц/га або на 35,2 %, собівартість зменшиться на 30,3 %, рівень рентабельності зросте на 16,4 %.

10. Важливого значення набувають маркетингові стратегії підвищення конкурентоспроможності зерновиробництва, що повинні бути спрямовані, насамперед, на забезпечення гарантованого збуту продукції за прийнятними цінами. Вони передбачають організацію моніторингу зернового ринку, формування обслуговуючих (збутових) кооперативів для дрібнотоварних приватних виробників зерна, обласного маркетингово-логістичного центру, як об'єднуючого збутові структури (гуртові ринки, товарні біржі, агроторгові доми) оператора зернового ринку. Це дозволить значно зменшити затрати на реалізацію зернових й інвестувати вивільнені кошти у конкурентоспроможний розвиток галузі.

Література

1. Рунчева Н.В. Стан і шляхи покращення ринку зерна в Запорізькій області / Н.В. Рунчева // Таврійський наук. вісник: зб. наук. пр. - Вип. 58. - Херсон: Айлант, 2008. - С. 187 - 193.

2. Рунчева Н.В. Ефективність виробництва та реалізації зерна у Запорізькій області / Н.В. Рунчева // Наукові праці Південного філіалу Національного університету біоресурсів і природокористування: “Кримський агротехнологічний університет”. - Вип. 118. - Сімферополь, 2008. - С. 273 - 278.

3. Рунчева Н.В. Інвестиційна діяльність у зерновиробничій галузі та її пріоритети / Н.В. Рунчева // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. - Донецьк: ТОВ “Юго-Восток, Лтд”, 2009. - № 1(5). - С. 42 - 46.

4. Рунчева Н.В. Тенденції та проблеми функціонування світового зернового ринку / Н.В. Рунчева // Таврійський наук. вісник: зб. наук. пр. - Вип. 61. - Херсон: Айлант, 2009. - С. 259 - 265.

5. Рунчева Н.В. Вдосконалення державного регулювання галузі зерновиробництва / Н.В. Рунчева // Наукові праці Південного філіалу Національного університету біоресурсів і природокористування: “Кримський агротехнологічний університет”. - Вип. 120. - Сімферополь, 2009. - С. 101 - 107.

6. Рунчева Н.В. Державна підтримка ефективного розвитку ринку зернової продукції / Н.В. Рунчева // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. - Донецьк: ТОВ “Юго-Восток, Лтд”, 2010. - № 14. - С. 96 - 100.

7. Рунчева Н.В. Організаційно-економічні аспекти інвестиційної діяльності у зерновому господарстві / Н.В. Рунчева // Таврійський наук. вісник: зб. наук. пр. - Вип. 70. - Херсон: Айлант, 2010. - С. 306 - 311.

Размещено на Allbest.ru