Розвиток економічних наук

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Сучасні економічні знання відображають тривалий історичний шлях розвитку економічно науки, який ніколи не був прямолінійним процесом руху від незнання до знання, від помилок до істини. Формування тих чи інших економічних поглядів та ідей завжди було об'єктивно зумовлене розвитком суспільного виробництва, соціально-економічними умовами та потребами господарського життя, інтересами суспільства, його окремих груп тощо. Водночас взаємозв'язок економічної реальності з теоретичними узагальненнями є нелінійним, а складним, багатогранним, мінливим та суперечливим,що передбачає залучення до аналізу суспільно-політичних, культурологічних, національно-історичних, психологічних та інших факторів суспільного життя.

Характерною особливістю сучасної економічної науки є плюралізм, багатоманітність економічних теорій та ідей, гіпотез концепцій, методів дослідження та способів опису економічної реальності, їх взаємодоповнююче конкурентне співіснування та розвиток.

Певною складовою світової економічної думки є економічні ідеї та концепції монетарного посткейнсіанства, представники якого взялися теоретично переосмислити та критично переоцінити кейнсіанську економічну теорію, що була основою формування механізму регулювання економічних процесів в розвинених кранах ринкового господарства протягом багатьох років. Саме про посткейнсіанський напрям економічної теорії йтиметься в даній контрольній роботі, мета якої є вивчення історичних передумов виникнення, особливостей методології, теоретичних положень, концепцій та гіпотез посткейнсіанської школи, а також ознайомлення з основними її представниками. Поставлену мету буде досягнуто шляхом аналізу економічної моделі посткейнсіанців, розгляду нового трактування кейнсіанської теорії, а також шляхом вивчення теорій грошової економіки та фінансової нестабільності ринкової економіки. Також у даній контрольній роботі буде розглянуто практичні рекомендації монетарних посткейнсіанців по державному регулюванню економіки, а також боротьбі з інфляцією.

1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ

Посткеннсіанство зароджується в період кризи державного регулювання економіки. 70-ті -- початок 80-х pp. XX ст. характеризувалися такими новими економічними явищами:

подальше розгортання науково-технічної революції, посилення інтелектуалізації та віртуалізації економічних відносин;

вступ у фазу глобальної технологічної модернізації виробництва на основі переходу до наукомістких та ресурсозберігаючих технологій;

вичерпаність традиційних екстенсивних факторів економічного зростання;

загострення проблеми дефіцитності енергетичних ресурсів у вигляді глобальної енергетичної (газо-нафтової) кризи розвинутих країн;

посилення ролі екологічної складової економічного прогресу перед загрозою тотального руйнування довкілля;

зростаюча інтернаціоналізація господарських звґязків і панування транснаціональних корпорацій, що надавала глобальності кризовим явищам;

поєднання глобальних проблем з поглибленням економічних протиріч та проявів макроекономічної нестабільності економік провідних країн Заходу.

Всі ці нові явища і проблеми згодом обумовили неефективність випробуваної у попередні десятиріччя традиційної кейнсіанської макроекономічної стратегії, оскільки потребували як нового теоретичного осмислення, так і вироблення нових засобів та механізмів економічної політики державного регулювання ринкової системи.

З особливою силою теоретична і практична обмеженість ортодоксального кейнсіанства виявилася під час світових економічних криз 1974--1975, 1980--1982 pp. Надзвичайної гостроти їм надавало поєднання циклічних спадів з низкою структурних криз -- енергетичною, валютно-фінансовою, екологічною. Виник спад в економіках розвинутих ринкових країн та одночасне зростання цін.

Суттєвою відмінністю від попередніх циклічних спадів стало таке нове економічне явище, як стагфляція -- одночасний спад, зі зростанням безробіття, та інфляція. Подолання стагфляції традиційними кейнсіанськими регулюючими засобами передбачало, по-перше, стимулювання сукупного попиту -- для подолання спаду, і, по-друге, одночасне стримання цього ж попиту -- для подолання інфляції. Проти стагфляції кейнсіанство та кейнсіансько-неокласичний синтез виявились безсилими. Під впливом глибокої і тривалої макроекономічної дестабілізації зазнали краху кейнсіанські антициклічні програми, в яких були відсутні важелі боротьби не тільки проти стагфляції, але навіть проти інфляції.

Державне регулювання кейнсіанського зразка було нездатним досягти повної зайнятості й рівноваги. У цих умовах неефективними виявилися кейнсіанські заходи державного регулювання, що базувалися переважно на маніпулюванні попитом. Кейнсіанство як напрям увійшло у кризовий стан, що змушені були ви знати як його опоненти, так і представники та прихильники.

Криза кейнсіанства, а з ним і всього неокласичного синтезу як офіційної доктрини державного регулювання, ознаменувалася різким посиленням критики цієї теорії не тільки з боку традиційних її супротивників - неокласиків, що виступали під прапором "неокласичного відродження". С середини 1960-х років у критиці кейнсіанства з'явилася й стала підсилюватися нова позиція, пов'язана з переглядом економічної теорії з боку самих прихильників теорії Кейнса. Це нове явище в економічній думці отримало назву посткейнсіанство.

Посткейнсіанство складалося з економістів, які дотримувалися різних методологічних та ідеологічних підходів. Окрім теорії Кейнса на його формування серйозний вплив мали інституціоналізм, марксизм, неолібералізм і, зокрема, монетаризм.

Історично воно склалося зі злиття двох потоків. З одного боку, це було ліве кейнсіанство у Великобританії, центр якого перебував у Кембриджі, де довгий час жили й працювали багато учнів і соратників Дж. М. Кейнса - Н. Каддор, П. Сраффа й Дж. Робінсон. З іншого боку, приблизно із середини 1960-х років критична переоцінка кейнсіанства почалася й у США (монетарне кейнсіанство).

Представників обох названих течій об'єднали деякі загальні підходи до економічної теорії. Обидві групи неортодоксальних кейнсіанців ставили за свою мету остаточно спростувати неокласичну систему, довести до кінця почату Дж. Кейнсом "революцію" в економічній теорії, створити новий синтез макро- й мікроекономіки.

Теорія Кейнса розглядалася обома течіями посткейнсіанства як важливий виток власної теорії. Проте посткейнсіанці виступили за рішуче відмежування від того, що, на їхню думку, було спотворено ортодоксами кейнсіанства в теорії Дж.М. Кейнса, за відродження первинного, істиного змісту його вихідних ідей.

В 1970-і роки ці дві течії посткейнсіанства були досить популярні й претендували не тільки на заміну кейнсіанської теорії,але й на створення взагалі більш широкої системи поглядів, альтернативної пануючій ортодоксії у формі «неокласичного синтезу». Однак вони не домоглися створення якої-небудь цільної, а головне, загальновизнаної теоретичної системи. В 1980-х радикальне посткейнсіанства втратило популярність, хоча й не перестало існувати.

2. МЕТОДОЛОГІЯ

Для монетарного посткейнсіанства характерні такі положення:

1. Розвиток економічної системи у незворотному календарному (тобто реальному, історичному) часі, за якого минуле незмінне, а майбутнє - невідоме.

2. Неминучий і значний вплив на економічну кон'юнктуру очікувань в умовах пануючої у світі невизначеності щодо майбутнього розвитку.

3. Значний вплив на динаміку розвитку економічних і політичних інститутів (банківської та кредитно-грошової систем, грошових контрактів на строк на купівлю та поставку товарів).

Якраз ці положення докорінно відрізняються від методології неокласичної школи, представники якої розглядають економічні явищаі процеси в категоріях абстрактного, позаі сторичного часу, незалежності господарської динаміки від стану очікувань та інституціональної структури економіки і суспільства. Монетарні посткейнсіанці вважають вирішальними чинниками грошовий характер відтворення і невизначеність, пов'язуючи з ними причини нерівноважності в економіці та безробіття.

На думку представників монетарного посткейнсіанства, будь-яка модель економічної системи, для якої характерні властивості реального світу, має охоплювати такі елементи:

1. Прийняття рішень фірмами і споживачами, що повністю усвідомлюють погрішність людських суджень.

2. Операції, які виконуються відповідно до прийнятої юридичної процедури, дають змогу до деякої міри розділити тягар невизначеності між учасниками угоди.

3. Ринки, що передбачають негайні поставки різних товарів (а також фінансових активів) або їх передачу в наступний період, характеризуються різноманітним ступенем організації. За умов неповної інформації деякі товари (або фінансові активи) у багатьох випадках можуть котируватися або лише на ринку наявних товарів, або тільки на ринку майбутніх поставок, оскільки організація ринку в такій ситуації наштовхується на низку утруднень. Навіть за функціонування існуючих ринків можна передбачати, що витрати зі здійснення операцій, пошуку контрагентів і отримання інформації становитимуть значну величину і надалі збільшуватимуться.

4. Купівля за гроші товарів і отримання за товари грошей на всіх описаних ринках. Неможливість за товари отримати товари (якщо не брати до уваги існування деяких відносно малих ринків). Звідси прямо випливає, що розміри попиту визначаються не тільки потребою, а й доступними можливостями платежу, тому фінансові умови можуть впливати на функціонування товарних ринків.

5. Спроможність різноманітних інститутів, що виникають під час організації ринку, впливати на поведінку цін у разі порушення рівноваги на цьому ринку.

6. Наявність у моделі загальнодоступного механізму взаємних заліків для різних приватних боргів, який передбачає існування банківської системи з частковим резервним покриттям.

Введені також небанківські фінансові інститути, які не можуть самі випускати засоби обігу, оскільки не входять до складу загальнодоступного механізму взаємних заліків, незалежного від функціонування банківської системи. Проте ці фінансові посередники можуть впливати на напрям і розміри потоку грошових засобів, а отже, і на масштаби попиту на ринках.

7. Учасники господарського процесу мають "довіру" до наявної грошової та фінансової системи.

Отже, робить висновок П. Девідсон, основними характеристиками грошової економіки, що реально існує, є: невизначеність перспектив, можлива помилковість суджень, договірні зобов'язання, господарські інститути, торгівля, фінанси і довіра. Саме на ці "сім чудес світу" й спирається сучасна ринкова економіка. Водночас вони породжують серйозні перешкоди у функціонуванні сучасного грошового господарства, до яких привернув увагу Дж.М. Кейнс (неспроможність забезпечити повну зайнятість, довільний і несправедливий розподіл багатства і доходів).

горшовий посткеннсіанство кейнс

3. ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Американське монетарне кейнсіанство сформувалося на межі 60-70-х рр. ХХ ст. зусиллями таких американських економістів, як Р. Клауер, А. Лейонхуфвуд, П. Девідсон, Х. Мінскі, С. Вайнтрауб, В. Чік, Л. Р. Рей, Ф. Ерестіс та ін.

Теоретичними особливостями монетарного посткейнсіанства є модернізація предмета та методології кейнсіанського аналізу під впливом актуалізації монетаризму, неокласичної мікро- та макроекономічної теорії.

Центральне місце у монетарному посткейнсіанстві належить, по-перше, підкресленню грошової природи економіки, а звідси -- необхідності дослідження грошового фактора в економіці. По-друге, акцентуванню уваги на невизначеності щодо майбутнього і очікуваннях напряму розгортання господарського процесу. При цьому, на погляд прихильників монетарного посткейнсіанства, врахування грошового аспекту функціювання економіки та фактора невизначеності відіграє визначальну роль.

Кейнсіанська контрреволюція

Певною віхою в розвитку монетарного посткейнсіанства стала опублікована в 1965 р. стаття американського економіста Р. Клауера "Кейнсіанська контрреволюція: теоретична оцінка", в якій представлене нове трактування теорії Кейнса. На відміну від ортодоксального кейнсіанства, яке трактувало останню як теорію рівноваги в умовах неповної зайнятості, як окремий випадок неокласичної теорії загальної рівноваги, Клауер спробував довести, що теорія Кейнса - це, перш за все, теорія нерівноваги. Цю властивість Клауер виводив з передумови про недосконалість інформації, відмінність планованих і очікуваних, фактичних і передбачуваних величин.

Підсумувати нові погляди на теорію Кейнса взявся і А. Лейонхуфвуд. На його думку, головний зміст "кейнсіанської революції" полягає у: 1) поясненні причин безробіття, 2) критиці теорії загальної рівноваги, 3) критиці загальноприйнятої теорії грошей як інструменту аналізу короткострокових економічних коливань. Він вважає, що занадто багато уваги було приділено першій проблемі, в результаті чого критичний аналіз теорії загальної рівноваги був відкинутий і зникла велика частина цінового і монетарного аспектів теорії Кейнса. В економічній теорії монетарного кейнсіанства з'явилася дивна доктрина "неважливості грошей" і "неефективності грошової політики".

Лейонхуфвуд вважає, що теорія Кейнса - це не статична теорія "рівноваги з неповною зайнятістю", а динамічна за своєю суттю "теорія макроекономічного пристосування до порушення економічної рівноваги". Самі ж порушення він вважає результатом недосконалості інформації, сповільненості, нееластичності економічних реакцій на всякі порушення, так як будь-яка затримка на ринку, викликана недосконалістю інформації, перетворюється в кумулятивний процес, що обмежує зростання доходу в економіці.

Як відновлення ідей Кейнса повинна розглядатися концепція накопичення, що розвивається одним з лідерів монетарного посткейнсианства, П. Девідсоном. Він виходить із існування відмінностей між поточною, або короткостроковою, ціною капітальних активів і довгостроковою ціною їх пропозиції. Накопичення йде тоді, коли поточна або очікувана майбутня (forward) ціна наявного запасу капіталу перевищує його довгострокову ціну пропозиції.

Теорія грошової економіки

Визнання слідом за Кейнсом особливого характеру товару гроші - найбільш значне досягнення монетарного посткейнсианства.

Теорія грошової економіки є засадничим положенням вчення монетарних кейнсіанців. Її основи були закладені ще Дж.М. Кейнсом. Суть теорії грошової економіки полягає в такому. Ринкова економіка - це економіка виробництва. Процес виробництва займає досить тривалий період. Ринкова економіка рухається в одному напрямі - від незмінного і відомого минулого до невідомого і невизначеного майбутнього. З метою мінімізації невизначеності майбутнього суб'єкти господарювання створюють певні інституції, насамперед такі, як форвардні угоди й гроші. Форвардні угоди усувають невизначеність майбутніх поставок, продажу, платежів і надходжень. Але для їх нормального виконання необхідний загальновизнаний засіб їх виміру й погашення. Таким засобом і активом є гроші. Вони мають контрактну природу, оскільки є єдиним засобом погашення контрактних зобов'язань і найкращим чином захищають економічних суб'єктів у періоди економічної нестабільності. Проте контракти і гроші не усувають невизначеність, а лише зменшують її ступінь. Невизначеність головним чином пов'язана з рішеннями у сфері реального (фізичного) інвестування, а також у сфері формування портфелів цінних паперів.

Причинами циклічних коливань є зміни у виборі активів довгострокового використання - головним чином основного капіталу і високоліквідних активів (грошей та їх замінників). Так, збільшення попиту на капітальні блага й відповідно зменшення попиту на гроші веде до піднесення та економічного буму. Зменшення попиту на капітальні блага та збільшення попиту на гроші викликає економічний спад і депресію. Вибір активів тривалого користування залежить перш за все від очікувань майбутніх доходів і міри впевненості в цих очікуваннях.

Фінансова нестабільність ринкової економіки

Монетарні кейнсіанці - майже єдина школа макроекономіки, яка вважає, що маса грошей визначається не зовнішніми (екзогенними) щодо приватного сектору чинниками (центральним банком), а формується ендогенно - створюється всередині економіки за рахунок взаємодії економічних суб'єктів приватного сектору, перш за все корпорацій і комерційних банків.

Ендогенність грошової маси відіграє велику роль не лише через зниження ефективності грошової політики, але й тому, що збільшує можливість боргового фінансування промисловим сектором своїх інвестицій. Це позначається на збільшенні амплітуди коливань ділової активності. Це положення знайшло своє відображення в найбільш відомій посткейнсіанській теорії економічної динаміки - гіпотезі фінансової нестабільності ринкової економіки. Цю гіпотезу висунув один із найекстравагантніших економістів XX ст. Х.Ф. Мінскі. Згідно з нею ринкова економіка породжує фінансову структуру, що постійно зазнає криз. Економічна динаміка здебільшого визначається тим, як підприємницький сектор фінансує свої інвестиції. Є три типи фінансування: забезпечене, спекулятивне і "Понці-фінансування". Забезпечене фінансування - це таке фінансування, коли поточних грошових потоків достатньо для погашення заборгованості й виплати процентів за позиками. Спекулятивне - грошових потоків вистачає лише для сплати процентів, а для погашення боргових зобов'язань використовуються все нові й нові позики. "Понці-фінансування" нагадує фінансові піраміди, коли нові позики використовуються як для погашення попередніх позик, такі для сплати процентів.

На початку економічного піднесення переважає забезпечене фінансування. Та в міру пожвавлення ділової активності, зменшення ризиків і посилення впевненості ділові кола все частіше вдаються до спекулятивного фінансування. Згодом поступове зростання процентних ставок трансформує спекулятивне фінансування в "Понці-фінансування". Це, у свою чергу, збільшує економічну нестабільність, створює загрозу неминучих масових банкрутств та економічної кризи. Рано чи пізно настає момент, коли фірми, що застосовують фінансові піраміди для кредитування своїх проектів, не зможуть отримати нові кредити для погашення попередніх боргових зобов'язань. Таке трапляється або у зв'язку зі зростанням недовіри кредиторів, або через нестачу фінансових ресурсів. Тому періодичні економічні кризи виникають не лише у зв'язку з коливанням впевненості та очікувань суб'єктів господарювання, але і через неспроможність підприємницького сектору економіки погасити свої боргові зобов'язання перед фінансовим сектором. Саме фінансова нестабільність і є однією з важливих причин економічних криз в умовах розвинутої ринкової економіки. Зарадити їй може уряд шляхом проведення експансіоністської грошової політики в фазі економічного спаду. Додаткові вливання непрямим шляхом збільшуватимуть грошові надходження боржників, а це запобігатиме масовим банкрутствам.

Економіка нерівноваги. Американський економіст шведського походження А. Лейонхуфвуд зробив значний внесок у формування вчення про "економіку нерівноваги". Зокрема, він аналізує поведінку ринків в умовах незадоволеного попиту, коли економічні агенти перебувають поза, а не на кривих попиту чи пропозиції. Аналіз нерівноваги став загальновизнаним елементом сучасної макроекономічної теорії.

Перегляд інструментів державного регулювання

Монетарні кейнсіанці виступають за активне макроекономічне регулювання. Але, оскільки кризи виникають внаслідок фінансової нестабільності, то фіскальна і грошова політика мають спрямовуватися не стільки на стимулювання сукупного попиту, скільки на забезпечення адекватної структури та обсягів фінансових потоків у народному господарстві. Важливою є не лише фіскальна політика, що підтримує відповідний рівень прибутковості окремих компаній, але і діяльність центрального банку, який як кредитор останньої інстанції гарантує фінансові надходження комерційних банків.

Посткейнсіанці особливу увагу приділяють проблемі впливу державного бюджету на економічне зростання. Ця проблема отримала назву "проблеми витіснення приватних запозичень державними".

Коли економіка перебуває на стадії спаду та наявними є значні резерви виробничих потужностей і вільної робочої сили, державні витрати, а отже, дефіцит державного бюджету, позитивно впливають і стимулюють економічне зростання. Проблема виникає і поглиблюється в міру наближення до неінфляційної межі зайнятості.

В умовах зростання та високого рівня зайнятості дефіцит державного бюджету поглинає приватні заощадження. Приватні інвестиції переключаються з придбання нерухомості, товарів тривалого вжитку, інвестування в реальний сектор економіки на придбання державних цінних паперів. Внаслідок цього з'являється суспільство зі значним дефіцитом державного бюджету, високим рівнем споживання та низькими інвестиціями. Саме тому посткейнсіанці перестали вважати державний бюджет і бюджетний дефіцит провідним інструментом регулювання ефективного попиту і віддають перевагу грошово-кредитній політиці як головному засобу непрямого впливу на економіку.

Інфляцію монетарні пост кейнсіанці розглядають як результат боротьби різних класів та шарів за збільшення своєї долі в доході. Темп зросту інфляції визначається перш за все ростом номінальної грошової заробітної платні. Зріст грошової заробітної платні призводить не до скорочення накидки, що визначається як добавлення поверх витрат, а до збільшення цін. Щоб уникнути зростання безробіття і кризи уряду розширюють пропозицію грошей темпом, рівним темпу зростання номінальної заробітної плати.

В практичній області в якості засобу боротьби з інфляцією монетарні посткейнсіанці рекомендують політику доходів, яка найчастіше фактично тотожна політиці обмеження зростання грошової заробітної плати. Оскільки політика доходів впливає не тільки на ціни, але і на розподіл доходів, регулювання заробітної плати, з їх точки зору, не може бути виправдане у відсутність регулювання капіталовкладень, націленого на повне використання виробничих ресурсів і робочої сили.

ВИСНОВОК

Монетарне, або американське посткейнсіанство як напрям зароджується в період кризи державного регулювання економіки в 60-х роках ХХ ст. Його теоретичні розробки можна класифікувати як радикальні, а економічну програму - як реформістську. Представники посткейнсіанства поставили за мету завершити «кейнсіанську революцію» з урахуванням нових історичних умов розвитку ринкової системи господарювання, прагнули створити новий синтез макро- і мікроекономічної теорії.

У теоретичному вчені монетарного посткейнсіанства центральне місце відведено: 1) підкресленню грошової природи економіки, а звідси - необхідності дослідження грошового фактора в економіці; 2) акцентуванню уваги на невизначеності щодо майбутнього і очікуваннях напряму розгортання господарського процесу.

Також особливістю монетарного посткейнсіанства є трактування теорії Кейнса не як статичної теорії «рівноваги з неповною зайнятістю», а як динамічної «макроекономічної теорії пристосування до порушення економічної рівноваги».

Враховування грошового фактора та невизначеності, введення їх у теоретичний аналіз дало змогу більш реалістично оцінювати складні та суперечливі процеси ринкової економічної системи. Монетарні посткейнсіанці реалістично оцінюють наявність глибоких суперечностей, притаманних ринковій економіці, та шляхи їх подолання.

Прихильники монетарного посткейнсіанства найбільше просунулись на шляху поєднання теоретичних напрацювань з нагальними потребами вдосконалення державного регулювання.

Проте монетарне посткейнсіанства мало й свої недоліки. Висунення ними фактора невизначеності в якості основної причини постійних розбіжностей між попитом і пропозицією, а отже, і безробіття не виглядає скільки-небудь переконливим. Адже суб'єкти ринку вже давно і досить добре пристосувалися вести діяльність в умовах невизначеності, а крім того, винайшли різні способи її зменшення і страховки від ризику. Деяке зменшення невизначеності в сучасній економіці досягається за допомогою ретельного вивчення і прогнозування кон'юнктури як окремими агентами (особами, фірмами), так і їх об'єднаннями та державою. Скорочення ризику вдається домогтися за допомогою різних форм страхування на випадок погіршення кон'юнктури або непередбачених подій: наприклад, шляхом укладення контрактів з різного роду умовами і застереженнями, що вступають в силу при тому чи іншому розвитку кон'юнктури. У всякому разі визнання принципової непередбачуваності і непізнаваність майбутнього не дає підстав для відмови від вивчення поведінки агентів в умовах невизначеності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Всемирная история экономической мысли: В 6 т. / Под. ред. Черковца В.Н. - М.: Мысль, 1989. - Т. 5. - 605 с.

2. Історія економіки та економічної думки. ХХ - початок ХХІ ст.: Навч. посіб./ Козюк В.В., Родіонова Л.А., Вергелес Т.І., Длугопольський О.В., Заклекта О.І. та ін. - К.: Знання, 2011. - 582 с.

3. Історія економічних вчень: Підручник/ За ред. Тарасевича В.М., Петруні Ю.Є. - К.: «Центр учбової літератури», 2013. - 352 с.

4. Історія економічних учень: Підручник: В 2 т./ В. Д. Базилевич, П. М . Леоненко, Н. І. Гражевська, Т. В. Гайдай/ За ред. В. Д. Базилевича. - 2-ге вид., випр. - К.:3нання, 2005. - Т.2. - 567 с.

5. Любохинець Л.С., Шавкун В.М., Бабич П.М. Історія політичних та економічних вчень: Навч. посіб. - Хмельницький: ХНУ, 2004. - 147 с.

6. Чухно А.А., Юхименко П.І., Леоненко П.М. Сучасні економічні теорії: Підручник. - К.: Знання, 2007. - 878 с.

7. Шевченко О.О. Історія економіки та економічної думки: сучасні економічні теорії: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 280 с.

Размещено на Allbest.ru