Фінансові та інтеграційні механізми модернізації економіки емерджентного типу

Показано, що засобом підвищення організаційно-економічної ефективності фінансової політики можуть стати цільові програми. На відміну від видатків, які плануються на основі затратних моделей фінансового управління, цільові витрати ґрунтуються на результативних моделях фінансового управління і прив'язуються до конкретних результатів виконання. Сформульовано пропозиції щодо розробки й фінансування державних програм у галузі ресурсо- і енергозбереження (тепло?енергогенеруючі технології), розробки нових матеріалів (матеріали, що запам'ятовують форми, біосумісні матеріали, матеріали з керованими функціональними якостями), захисту природних екосистем і покращення умов життя населення (технології очищення питної води, технології переробки сільськогосподарських відходів). За рахунок екстенсивних бюджетних програм (інвестиції у будівництво соціального житла, закладів освіти, культури та охорони здоров'я) можуть бути досягнуті зниження смертності та підвищення народжуваності у країні; а також достатній рівень зайнятості у сфері малого й середнього бізнесу (програми вдосконалення законодавства, розвитку матеріальної інфраструктури та ін.). Підвищення продуктивності праці у країні та інтенсифікації економічного розвитку можна досягти шляхом стимулювання розвитку науки, винахідницької діяльності та інших подібних заходів, направляючи бюджетні інвестиції на створення матеріально-технічної бази для підвищення кваліфікації працівників, розробки і впровадження нових технологій та форм організації праці.

З огляду на те, що в контексті способу реалізації фінансової політики дефініція фінансового механізму набирає додаткових характеристик, визначено, що фінансовий механізм "запускає" в дію систему фінансів згідно з чинною урядовою фінансовою політикою, задаючи алгоритм поведінки економічних суб'єктів. Крім того, фінансовий механізм - це і підпорядкування організації господарської діяльності поведінковому раціоналізмові, який являє собою спосіб пристосування економічних гравців до правил, заданих фінансовою політикою. Фінансовий механізм не є універсальним оптимізуючим чинником економічних процесів. Навпаки, іноді існуючі комбінації між господарюючими суб'єктами, а також між господарюючими суб'єктами і регулюючими інститутами дестабілізують дію фінансової політики, внаслідок чого поведінковий раціоналізм підкорює собі відтворювальні процеси. Це зумовлено тим, що об'єкт фінансової діяльності (угода, фінансовий акт) включає людей, здатних генерувати ідеї. Внаслідок цього впливу реальні способи організації фінансових відносин у суспільстві можуть відрізнятися від очікуваних. А кожен тип фінансових механізмів може бути охарактеризований за ознакою функціональної відстані між проголошеними і реальними способами взаємозв'язків гравців у фінансовій сфері. Методом узгодження індивідуальних і суспільних інтересів може стати інтеграція фінансової політики, в результаті якої до національної системи фінансового права залучатимуться кращі правила і стандарти ? через відкриття ринків для нових суб'єктів і шляхом створення нових стандартів укладання контрактів.

У четвертому розділі ? "Вплив євроінтеграції на модернізацію фінансових механізмів в Україні" ? запропоновано типологізацію фінансових механізмів макроекономічної організації; виявлено напрями адаптації організаційно-правових засад формування державної бюджетної політики України до практики ЄС; висвітлено шляхи інтеграції вітчизняної банківської системи у європейський фінансовий простір; показано вплив євроінтеграційних процесів на функціонування фондового ринку України.

Запропоновано авторське трактування системи фінансових механізмів ? як кількісного та якісного вираження масштабів, структури, напрямів і характеру поточних фінансових оборотів у відтворювальному процесі, ? організація якої сприяє здійсненню взаємозв'язків між сферами і ланками національної економіки. Згідно з таким комплексним підходом, система фінансових механізмів втілюється у зміні грошових і фінансових активів і зобов'язань секторів економіки за період здійснення грошових і фінансових операцій. Способи взаємозв'язків економічних суб'єктів з приводу обсягів і напрямів руху фінансових ресурсів розмежовуються, насамперед, залежно від сфер грошового обігу: обігу капіталу; кредитного обігу; обігу коштів, пов'язаних з мобілізацією грошових доходів держави та її органів. Таким чином, фінансові механізми - це сукупність причинно-наслідкових взаємозв'язків у фінансовій сфері, в основі яких лежить грошовий оборот і які опосередковують функціонування бюджетної системи, банківської системи, фондового ринку, а також підприємств і організацій нефінансових галузей відтворювального процесу (табл. 1).

Грошові обороти, що обслуговують процес суспільного відтворення, перебувають у взаємозв'язку, а фінансові механізми, виникнення яких вони роблять можливими, ? у взаємозумовленості (рис. 1).

У роботі окреслено найважливіші методологічні вимоги, які ставляться сьогодні до бюджетного механізму, механізму функціонування банківської системи та системи фондового ринку. Основними напрямами узгодження бюджетних механізмів у межах ЄС є: 1) забезпечення збалансованості бюджетів і допущення в конкретних випадках тільки економічно обґрунтованого рівня бюджетного дефіциту; 2) запобігання надлишковим бюджетним витратам і контроль за обсягом державного боргу. Критеріями узгодженості бюджетних механізмів в ЄС виступають: встановлення максимального розміру державного боргу; забезпечення приблизно рівних для всіх цих держав темпів інфляції; підтримання єдиного рівня процентних ставок; недопустимість фінансування суспільного сектору економіки за рахунок надання центральними банками кредитів державним підприємствам.

Порівняння державних інвестицій в основний капітал в Україні та у країнах ЄС продемонструвало наявність у нашої держави резервів для зростання цього показника на 1,5-2 %. Інструментом ефективного розподілу бюджетних ресурсів на цілі модернізації може стати бюджет розвитку, який в Україні реалізовано тільки на рівні місцевих бюджетів. Бюджет розвитку пов'язаний з конкурсним розміщенням державних інвестицій і відповідних механізмів надання державних гарантій. Доведено: щоб бюджет розвитку дійсно став реальним інструментом зростання інвестицій, потрібно принципово змінити механізм його формування ? 1) запровадити середньо- і довгострокові індикативні бюджетні плани і програми;

Таблиця 1. Схема взаємозв'язків грошових потоків і взаємозумовленості фінансових механізмів

2) змінити порядок планування й відображення в бюджеті витрат на реалізацію довгострокових цільових програм і бюджетних інвестицій, забезпечити довгострокову збалансованість бюджету;

3) розширити доходну частину за рахунок усієї суми доходів за результатами управління державними цінними паперами; ресурсів кредитних та інвестиційних інститутів, у яких контрольні пакети акцій належать державі; доходів від використання інвесторами інвестиційного податкового кредиту. У свою чергу, ефективність витрачання коштів можливо підвищити шляхом впровадження управління за результатами.

Обґрунтовано, що оптимізація банківської системи повинна одночасно сприяти ефективному функціонуванню економічної системи країни і максимально враховувати вплив інтеграційних процесів. У цьому зв'язку визначено напрями інституціональної адаптації вітчизняної банківської системи до умов ЄС: забезпечення вільного руху капіталу; дотримання Маастрихтських критеріїв; допущення конкуренції; євросоюзівські правила обмеження конкуренції; співпраця з органами ЄС.

З функціональної ж точки зору вдосконалення інституціональних чинників розвитку банківської сфери в євроінтеграційному напрямі зводиться до комплексу таких дій: нормативне врегулювання здійснення банківської діяльності; допуск учасників або ліцензування та допуск фінансових інструментів; нагляд, контроль і встановлення звітності; розслідування правопорушень і правозастосування.

Рис. 1. Чинники, що впливають на характеристики системи фінансових механізмів країни

В роботі виділено стратегічні елементи формування євроінтеграційних ознак вітчизняної банківської системи: 1) запровадження європейських підходів при проведенні Національним банком України монетарної політики; 2) посилення ролі банківської системи як фінансового посередника; 3) розвиток фондового та страхового ринків, без яких капіталу складно мігрувати до перспективних сфер економіки і сприяти модернізаційним структурним зрушенням.

Щоб відповідати вимогам ЄС у сфері монетарної політики, банківській системі України необхідно розв'язати такі завдання:

1) максимальне зближення законодавства України з чинним законодавством ЄС у банківській сфері, що передбачає виконання вимог директив ЄС, наведених в роботі;

2) відновлення довіри до банків з боку населення та економічних суб'єктів як важлива передумова для нарощування обсягів позикового капіталу, розвиток внутрішнього фінансового ринку і ресурсної бази банків;

3) проведення ліберальної валютної політики, спрямованої на розвиток валютного ринку та конкурентного середовища з метою зменшення витрат на фінансове посередництво.

Для реалізації цих завдань автором запропоновано:

1) здійснити перехід до інфляційного таргетування;

2) перебудувати трансмісійний механізм у напрямі посилення ролі кредитного каналу пропозиції грошей та підвищення ефективності процентної політики як найбільш дійового інструменту впливу на інвестиційну та інноваційну діяльність економічних суб'єктів;

3) розширити обсяги та вдосконалити прозорість механізмів рефінансування НБУ комерційних банків під заставу векселів платоспроможних підприємств реального сектору економіки, послабивши тим самим залежність інвестиційної діяльності від зовнішніх фінансових джерел;

4) збільшити обсяги кредитних ресурсів шляхом оптимізації політики обов'язкового резервування;

5) запровадити нові депозитні інструменти з підвищеними процентними ставками, прив'язаними до фактичного індексу інфляції, та беззаставне кредитування НБУ комерційних банків залежно від обсягу залучених ними коштів на строкових рахунках громадян;

6) дедоларизувати національну економіку за рахунок запровадження нормативу капіталізації банків у відношенні до їх зобов'язань перед нерезидентами.

Важливим елементом модернізації економіки України є розвиток вітчизняного фондового ринку. На підставі аналізу його кількісних характеристик і тенденцій у роботі зроблено висновок про широкі перспективи фондового ринку України з позиції потенціалу розвитку. У нашій державі обсяги фінансових ресурсів, які мобілізуються фондовим ринком (усього декілька процентів до ВВП), не відповідають ні потребам економічного зростання, ні потенціальним можливостям цих інституцій. У роботі відстоюється думка, що зближення законодавства України з відповідними нормами ЄС є важливою умовою підвищення привабливості вітчизняних ринків цінних паперів для інвесторів. Крім того, проблема адаптації економічної діяльності національних суб'єктів фондового ринку до умов відповідного євросоюзівського бізнес-середовища, яке за сутністю є міжнародним, актуалізується в умовах глобалізації фінансових ринків. Трансформація фондового ринку України в контексті її євроінтеграційного курсу має бути спрямована на створення конкурентного та прозорого фондового ринку шляхом як інституціональної розбудови (вдосконалення відповідної нормативної бази та уточнення функцій регуляторних інститутів), так і функціонального реформування (зокрема, встановлення адміністративних правил і процедур для функціонування операторів фондового ринку, вимог до розкриття інформації, адекватних стандартів обліку та аудиту).

Для дослідження напрямів реформування вітчизняного ринку цінних паперів з урахуванням вимог інтеграції в ЄС у роботі подано порівняльну характеристику фінансових систем України та ЄС, з визначенням специфічних особливостей українського фондового ринку. Сформульовано пропозиції щодо розв'язання таких його проблем, як недостатній правовий захист дрібних акціонерів, відсутність достовірної інформації про фінансово-економічну діяльність емітентів, у зв'язку з чим доцільно додати до державних стандартів бухгалтерського обліку такі стандарти МСБО, як "Сегментна звітність" і "Фінансова звітність про частки в асоційованих підприємствах", а також використовувати принцип "поставка проти платежу" за угодами з цінними паперами, запровадження якого унеможливлюється недосконалістю розрахунково-клірингового обслуговування операцій з цінними паперами.

У п'ятому розділі ? "Удосконалення механізмів фінансового регулювання економічного зростання" ? висвітлено регулятивну роль держави у посиленні взаємодії фінансових інструментів інноваційної діяльності та дана розгорнута характеристика інституціонального забезпечення активізації економічної динаміки.

У роботі доведено, що відставання вітчизняної кредитно-банківської та фінансової системи від європейської як за кількісними, так і за якісними показниками спричиняє потенціальну небезпеку розвитку не вигідних для України тенденцій у валютно-фінансовій взаємодії. Засобами протидії цьому є активна регулятивна роль держави у створенні інституціональних умов для розвитку фінансового сектору та запровадження випробуваних європейською практикою універсальних регламентів здійснення фінансових операцій. Для України гармонізація регулюючих функцій має стати безперервним процесом переходу на інноваційну модель розвитку з відповідним інвестиційним забезпеченням, яка передбачає: 1) фінансування та інвестування сектору проривних технологій, який би ґрунтувався на вітчизняних винаходах; 2) спільне фінансування сектору, що базується на використанні вітчизняних і зарубіжних ліцензій; 3) фінансово-кредитне та інвестиційне забезпечення участі у розробці й виконанні спільних науково-технічних програм, а також у промисловому освоєнні нововведень.

Техніко-економічні зрушення впливають на зміни і в організації фінансової системи, стимулюючи фінансові інновації. В результаті ж поширення фінансових та інституціональних нововведень інвестиційні можливості новаторів кумулятивно зростають, що, у свою чергу, створює умови для економічного піднесення.

На основі наведених статистичних даних і здійснених розрахунків у роботі показано, що у фінансових показниках інноваційності країн ЄС і нашої держави спостерігається значний розрив. У роботі наведено такі інституціональні чинники підвищення конкурентних переваг суб'єктів господарювання, використовувані в ЄС і пропоновані для впровадження в Україні: система державних замовлень на НДДКР; сприяння концентрації капіталу шляхом злиття й поглинання компаній; забезпечення відкритого доступу до результатів наукових досліджень, які проводяться за бюджетні кошти; переорієнтація фінансування науково-технічних розробок з четвертого технологічного укладу на п'ятий; участь України у рамкових програмах, націлених на розвиток європейського дослідницького простору; використання фінансового потенціалу європейських венчурних фондів; розвиток системи портфельного інвестування через випуск акцій та інших фінансових інструментів, здатних поширюватись у країнах ЄС під гарантії найвідоміших фінансових установ; стимулювання розвитку вітчизняними банками проектного фінансування; створення цілісної інфраструктури захисту прав інтелектуальної власності.

Запропоновано заходи щодо вдосконалення і регулювання трансферу технологій шляхом створення спеціальних інститутів запозичення і активізації участі держави у процесах технологічного запозичення. З огляду на досвід країн ЄС щодо стимулювання інноваційного розвитку, автором зроблено висновок про доцільність впровадження у вітчизняну практику державних дотацій на проведення НДДКР, податкових пільг на інтелектуальні інвестиції, дотацій науковим працівникам на підвищення кваліфікації, а також про можливість звільнення підприємця-інноватора від необхідності повертати взяті у кредит кошти.

Доведено, що принципово важливими та притаманними виключно державі інструментами впливу на конструювання стратегії економічної модернізації є нормативно-правові важелі та програмно-цільові засоби активних управлінських дій, що передбачають реформування інститутів і гармонізацію фінансового регулювання. Систему фінансового регулювання визначають: характер інститутів, які продукують зміни у фінансових механізмах, тобто встановлюють регулюючі норми (політичні або технічні органи влади); специфіка регулюючих норм (обов'язковий або рекомендаційний характер застосування); спосіб застосування впроваджуваних регулюючих норм і правил (легітимний або нелегітимний). Як критерій ефективності гармонізації фінансового регулювання пропонується приріст ВВП. А шляхами прискорення адаптації фінансового механізму до європейських вимог можуть бути: формування стратегії розвитку для активізації економічної динаміки та євроінтеграції; оптимізація організаційно-економічних відносин у фінансовій сфері; моделювання адекватних їм механізмів формування динамічного потенціалу; стимулювання процесів адаптації фінансових механізмів; застосування програмних технологій в моделюванні механізмів фінансової взаємодії ринкових інститутів.

У роботі доведено, що феномену державної стратегії суспільно-економічного розвитку країни притаманні "рушійні" характеристики, здатні виступати інструментом активізації економічної модернізації в поєднанні з виділенням вихідних передумов та опорних категорій формування такої стратегії. Це здатне визначати механізми, за допомогою яких у господарюючих суб'єктів формуються параметри вибору на користь більш досконалих відтворювальних процесів. На сучасному етапі, орієнтованому на постіндустріальні цінності, ключовими є сектори, пов'язані з людським розвитком (освіта, наука, охорона здоров'я), а також їх ефективним інституціональним забезпеченням.

У дослідженні показано, що використання різноманітних форматів державного планування було притаманне економікам тих країн, яким за останні півстоліття вдалося з групи країн, які розвиваються, перейти до категорії розвинутих - таких як Франція, Греція, Іспанія, Португалія, Японія. Основне значення запроваджуваної в цих країнах системи планування полягало в забезпеченні регулярності взаємодії уряду, бізнес-асоціацій, профспілок та об'єднань споживачів, що, у свою чергу, сприяло зміцненню їх взаємної довіри, виявленню інформації про контрагентів, підвищенню прозорості програм, а в кінцевому підсумку - досягненню консенсусу і координації зусиль.

У дисертації окреслено такі елементи програмно-цільової складової фінансового регулювання економічних процесів:

1) цільові настанови державного регулювання фінансової складової економіки;

2) визначення пріоритетних напрямів розвитку фінансової системи та сфер імовірного державного впливу (науково-дослідницької діяльності, освіти та інфраструктури);

3) прогнозування сценаріїв розвитку фінансової сфери і вибір з них оптимального;

4) формування цільових економічних програм (бюджетної системи, банківської системи, фондового ринку та ін.) для забезпечення реалізації обраного сценарію.

Результатом таких дій стане оптимізація форм організації фінансових відносин через механізм формування попиту і пропозиції щодо фінансових ресурсів. У першу чергу впливу організаційної складової зазнає сукупна пропозиція: типи інструментів і механізмів, які можуть бути створені у фінансовій системі країни, визначають міру мотивації до покращення фінансових результатів, тобто до впровадження інновацій, підвищення продуктивності та зниження витрат.

Застосування програмної технології в цьому контексті має бути пов'язане з визначенням конкретних пріоритетів і виявленням черговості економічних змін.

Для обґрунтування послідовності модернізації фінансових інститутів був застосований метод економіко-математичного моделювання, а саме ? побудови двох бінарних нечітких відношень і отримання їх композиції. Перше бінарне нечітке відношення показало зв'язок між показниками розвитку фінансових інститутів та актуальними соціальними дослідженнями, а друге - між актуальними соціальними дослідженнями і ступенем важливості реструктуризації конкретного фінансового механізму. В результаті встановлено взаємозв'язок між показниками і ступенем важливості реструктуризації певного механізму, що дало підстави для отримання порядку реформування фінансових інститутів в Україні.

ВИСНОВКИ

У дисертації в сукупності вирішено важливу наукову проблему теоретичного моделювання процесу економічної модернізації в єдності фінансових і євроінтеграційних змін. Критеріальною ознакою такої моделі є перехід до інституціональної спрямованості трансформаційних перетворень, поєднаних з елементами ефективного державного регулювання фінансової сфери, яке стосується її об'єктної (матеріальної) та операційної (інституціональної) основ. Доведено, що модернізаційні зміни відбуваються в результаті взаємодії якісно різних механізмів, які, з одного боку, забезпечують збереження цілісності та стійкості економічної системи, а з іншого - стимулюють рухливість і змінюваність її елементів; виявлено причинно-наслідкові зв'язки механізму процесу модернізації, описані як взаємодія ключових компонентів зростання з інституціональними змінами у макроекономічній організації. Проведене дослідження дає можливість сформулювати ряд теоретичних узагальнень і висновків:

1. Аналіз поняттєвих основ економічних змін показав, що зміни в економіці є її невід'ємною системною ознакою і зумовлюються як попереднім розвитком, так і свідомим вибором альтернатив економічного руху, що дозволило побудувати субординовану сукупність економічних категорій, які характеризують зміни на основі класифікації категорій за призначенням: по-перше, для визначення їх суті та вдосконалення поняттєвого апарату, а також законів, закономірностей і тенденцій їх динамічної трансформації та диверсифікації, специфічних форм прояву; по-друге, у взаємозв'язку еволюції їх змісту, функціональної ролі та взаємодії; по-третє, у контексті інтересів як основних детермінант їх розвитку; по-четверте, з позиції стратегій регулювання та ефективності державної економічної політики. Це дає можливість визначити глибину перетворень, здійснюваних у суспільстві, а також сприяє у виборі державної стратегії економічного розвитку та форм управління цим процесом.

2. Доведено, що перехідні економіки, до яких належить і національна, являє собою такий феномен змін, коли одна економічна система, вичерпавши свій потенціал, перебуває у стані розпаду, а інша - у стані формування, і характеризуються емерджентністю, тобто виникненням і нагромадженням кількісних і якісних новацій в елементах системи, в їх взаємозв'язках у стані структури в цілому. Емерджентність є іманентним інститутом трансформаційної економіки. Перетворення емерджентності з ознаки змін в інститут господарської системи зумовлюється постійністю, динамічністю та радикальністю змін, а також тим, що домінантною ознакою економіки, яка трансформується, є продукування нових інститутів: формальних ? владними структурами, неформальних ? з ініціативи господарюючих суб'єктів. Особливостями економіки емерджентного типу є виникнення та нагромадження кількісних і якісних новацій в елементах системи, які породжують багатоваріантність розвитку господарської ситуації, тим самим ускладнюючи суб'єктам господарювання оптимізацію власної цільової функції.

3. Встановлено, що відсутність загальноприйнятого поняттєвого апарату для визначення проблем подолання відставання від рівня економічно розвинутих країн зумовила використання з цією метою різних понять: "наздоганяючий розвиток", "випереджальний розвиток", "модернізація" Встановлено, що характеристика "випередження" розвитку притаманна передовим економікам. Випереджальним може бути зростання, що має порівнянні показники виміру в різних країнах і характеризує їх вищі значення. Тим часом для розвитку непередових країн органічно властивою є ознака "наздоганяючий" як така, що характеризує об'єкт розвитку (країни, що займають нижчі позиції в певному рейтингу) і несе в собі цільові орієнтири (досягнення рівня країн світового авангарду). Доведено, що макропроцеси розбудови передового сучасного суспільства найточніше характеризує категорія "модернізація", яка відповідає такому процесу вдосконалення, що запозичує стандарти організації кращих економічних моделей.

4. Теоретичними основами дослідження економічної модернізації стали фундаментальні положення економічної теорії (класичної та неокласичної теорій, кейнсіанської, посткейнсіанської та неокейнсіанської теорій, теорії економічної динаміки та неоінституціональної теорії), з виділенням факторів, рушійних сил, стимулів і мотивацій динамічних процесів. В умовах інтеграційного руху теоретичні ідеї однієї наукової концепції не можуть повною мірою відображати процеси реальної дійсності, тим самим не дозволяючи одержати адекватні результати у фінансовій сфері. Доведення можливості конвергенції двох основних концептуальних напрямів економічної теорії - мейнстриму та інституціоналізму ? як закономірного процесу, зумовленого тісним взаємозв'язком економічних механізмів як системи правил і стимулів та економічних інститутів, які також структурують результати дій економічних суб'єктів.

5. Виявлено визначальні складові розглянутих теоретичних конструкцій. З позицій джерел забезпечення модернізації, ключовим є конкурентоспроможність підприємницької діяльності, а додатковим - фінансові інновації. З позицій індикаторів потенціалу модернізації, це ? коефіцієнт прибутковості підприємницької діяльності та коефіцієнт приросту капіталу, а також способи фінансування підприємницьким сектором своїх інвестицій. Показником загрози реалізації потенціалу модернізації є відносна величина боргу, нагромадженого в економіці у процесі фінансування інвестицій. Швидкість економічного зростання тісно пов'язана з попитом, який залежить як від інституціональних чинників (схильності до заощаджень, схильності до споживання, адаптивних і раціональних сподівань у даному суспільстві), так і від чинників адміністративного впливу (бюджетної та монетарної політики владних структур), а також від ринкових чинників, серед яких доцільно виділити чинники інтеграційної природи.

6. На сучасному етапі модернізаційні зміни не можуть відбуватися без урахування глобалізаційних тенденцій. Аналіз глобалізації дозволив обґрунтувати, що за характером впливу на національні економіки глобалізаційний процес розгортається суперечливо. По-перше, глобалізація, з одного боку, сприяє активізації внутрішньої (національної) господарської, інвестиційної, інноваційної та фінансової діяльності, з іншого ? приховує в собі значні загрози для незалежного, самостійного розвитку окремих країн, оскільки кожна країна потрапляє під вплив зовнішніх чинників, які їй складно або взагалі неможливо коригувати. По-друге, цілісність економічної системи світу зберігає і посилює диспропорції у розвитку учасників процесу глобалізації (насамперед, нерівномірність економічного розвитку країн). По-третє, в умовах глобалізації загострюються суперечливі явища у сфері інститутів національних держав, які, з одного боку, обмежені як у цілепокладанні, так і в інструментарії, застосовуваному для проведення ефективної політики, а з іншого - набувають вищої відповідальності за непродумані дії, що можуть спричинити кризові явища більшого масштабу порівняно із "закритою" економікою. По-четверте, глобалізація фінансів створює нові можливості для економічної диверсифікації та зменшення пов'язаних з нею витрат, а підвищення фінансової ефективності, у свою чергу, автоматично спричиняє зростання ефективності в інших секторах економіки, знижуючи витрати виробництва і споживання, і є потужним джерелом реального економічного зростання. Тим часом, стрімке падіння цін на фінансові активи здатне порушити фінансову та економічну стабільність. Це зумовлює потребу в докорінному перегляді багатьох аспектів державної політики щодо фінансового сектору з урахуванням його значення на сучасному етапі розвитку, а також з технологічних можливостей.

7. Формою подолання суперечливої ролі держави в сучасному глобалізованому світі є регіональна інтеграція з уже розвинутим міжнародним інтеграційним комплексом. Аналіз вихідних положень теорії міжнародної економічної інтеграції та тенденцій у розвитку інтеграційних процесів дав підстави для твердження, що інтеграція є одним з факторів зростання національної економіки. Представники неокласичної економічної школи пояснюють привабливість інтеграційних процесів для країн-учасниць тим, що в результаті ліквідації національних бар'єрів у рамках інтеграційного комплексу виникає ефект економії від масштабів, якого неможливо досягти на обмежених національних ринках окремих країн. Структурна модель взаємозв'язку інтеграції та економічного зростання ґрунтується на твердженні, що створення інтеграційного комплексу дозволяє його учасникам поставити спільну мету (зростання виробництва, зайнятості, соціальної стабільності) і досягти її спільними зусиллями. Представниками цього теоретичного напряму акцент робиться на посиленні ролі держави у розв'язанні завдань економічної інтеграції шляхом узгодження певних сфер економічної та соціальної політики між владними структурами країн?учасниць інтеграційного об'єднання. Дотримуємося позиції більшої прийнятності для України інтегральності методу євроінтеграції, який полягає в поєднанні інституціональної підготовки об'єднання на макрорівні та спонтанного злиття ринків, яке характеризується вільним ціноутворенням і вільною конкуренцією для суб'єктів мікрорівня.

8. Обґрунтовано положення про наявність інтеграційної складової у фінансовому механізмі економічної модернізації, у зв'язку з чим економічну теорію збагачено запровадженням поняття "динамічні ефекти конверсії систем фінансового регулювання"; уточненням змісту поняття "фінансові механізми економічної модернізації", який виявляє специфіку економічних змін, зумовлену впливом інституціональних імпульсів від інтеграційного об'єднання, до якого прагне приєднатися країна.

9. У сучасних умовах фінансові чинники набирають ознак домінанти економічного розвитку, тому дослідження механіки економічної модернізації має включати фінансову складову цього процесу. Аналіз існуючого категоріального апарату, що характеризує фінансову сферу, виявив необхідність деяких уточнень. Удосконалено визначення і трактування понять "фінансова сфера" та "фінансова система". Доведено, що в широкому розумінні терміном "фінансова сфера" узагальнюється сукупність фінансових відносин. Вона складається з суб'єктів фінансових відносин і механізмів, які, у свою чергу, забезпечують формування та взаємопристосування наявних фінансових ресурсів і потреб у них господарюючих суб'єктів. До неї належать усі суб'єкти, що прямо і безпосередньо (на відміну від управлінських органів та інституцій) заінтересовані у забезпеченні раціонального і ефективного використання фінансових ресурсів, і процеси, що формують властивості цієї системи. З таких позицій фінансову систему можливо визначити як у відповідний спосіб організовану і керовану фінансову сферу. У вузькому ж розумінні категорія "фінансова сфера" характеризує суто фінансові відносини спекулятивного характеру, метою яких не є опосередкування процесу реального відтворення й забезпечення його безперервності. Їх функціональна роль - реалізація інтересів виключно капіталу, здатність слугувати (або не заважати) його самозростанню.

10. З категоріальної системи фінансової сфери виділено термін "фінансовий механізм" як найбільш прийнятний для позначення способу встановлення порядку, що стабілізує економічну структуру, контролює дотримання норм поведінки у фінансовій сфері та є адекватним модернізаційним перетворенням. Не заперечуючи важливого вкладу традиційної оцінки категорії "фінансовий механізм" з позицій організованого впорядкування структурних елементів, пропонуємо розгляд цієї проблеми з позицій спрямованості його цільової функції на досягнення самоорганізації системи на основі кооперативності процесів фінансової взаємодії та врахування зовнішніх впливів. Це передбачає розширення як змістового, так і часового горизонтів дії фінансових механізмів, надання пріоритетності в аналізі фінансово-інституціональним параметрам. Із загальних категоріальних позицій, термін "фінансовий механізм" доцільно розглядати у широкому та вузькому значеннях. У широкому розумінні ця категорія складається з ряду конкретних спонукальних інструментів, з комбінацій між господарюючими суб'єктами, а також між господарюючими суб'єктами і регулюючими інститутами, кожна з яких - це окремий фінансовий механізм у вузькому розумінні цього терміну. Фінансовий механізм держави є багатофункціональною і складноструктурною динамічною системою, що об'єднує в межах інституціональних взаємозв'язків специфічні грошові обороти, в результаті яких ? з урахуванням цільових настанов суб'єктів фінансових відносин на підвищення платоспроможності на основі зростання доходності - проявляється суперечлива єдність процесів формування, розміщення й використання коштів, яка, у свою чергу, в просторі взаємодії мікро- та макрорівнів економіки виступає необхідною передумовою для створення її динамічного потенціалу. Оскільки фінансовий механізм є складною структурною системою, то можна стверджувати, що поняття "фінансовий механізм" і "система фінансових механізмів" є майже ідентичними. Різниця полягає в тому, що перше з них відображає категоріальну сутність фінансового механізму, а друге акцентує увагу на його елементах і функціональних особливостях.

11. Фінансова політика безпосередньо пов'язана з фінансовими механізмами через формування й використання фінансових ресурсів з метою створення умов зростання натуральної та грошової баз економіки. Ознаками, притаманними фінансовій політиці, є примусовість, а також різнорівневість і різновекторність формування цілей, завдань і механізмів реалізації. Особливість реалізації цієї політики полягає у варіативності формування певних алгоритмів поведінки економічних суб'єктів. У свою чергу, сталі контакти між суб'єктами спроможні продукувати нові поведінкові архетипи, що закріплюються і уможливлюють схильність до певних типів поведінки та нові інституціональні канони, які є жорсткими детермінантами, здатними впливати на всі сфери суспільного життя.

12. З метою комплексності у підході до дослідження фінансових механізмів здійснено їх структуризацію. Способи взаємозв'язків економічних суб'єктів з приводу обсягів і напрямів руху фінансових ресурсів розмежовуються залежно від сфер грошового обігу, оскільки матеріальною основою фінансових механізмів є частина грошового обороту: обігу капіталу; кредитного обігу; обігу коштів, пов'язаних з мобілізацією грошових доходів держави та її органів. Специфіка взаємодії може бути подана як особливість послідовного передання грошових імпульсів. Інакше кажучи, фінансові механізми - це сукупність причинно-наслідкових взаємозв'язків у фінансовій сфері, в основі яких лежить грошовий оборот і які опосередковують функціонування бюджетної системи, кредитної системи, фондового ринку, а також підприємств і організацій нефінансових галузей відтворювального процесу. Структуруючи систему фінансових механізмів, ми спиралися на інституціональні параметри і виділили: бюджетні механізми; механізми функціонування банківської системи як основної та системовизначальної ланки кредитної системи сучасної України; механізми фондового ринку. Реальна розбудова ефективного фінансового механізму, адекватного євроінтеграційним прагненням нашої держави, є можливою тільки за умови його вдосконалення згідно з євросоюзівськими нормами і правилами за всіма зазначеними напрямами.

13. Дисертантом аргументовані основні напрями, інструменти та критерії узгодження бюджетного механізму з євросоюзівськими правилами. Порівняння державних інвестицій в основний капітал в Україні та у країнами ЄС, а також у державах, які нещодавно приєдналися до ЄС, продемонструвало наявність у нашої держави резервів для зростання цього показника. Інструментом ефективного розподілу бюджетних ресурсів на цілі модернізації може стати бюджет розвитку, який в Україні реалізовано тільки на рівні місцевих бюджетів. Доведено: щоб бюджет розвитку дійсно став реальним інструментом зростання інвестицій, потрібно принципово змінити механізм його формування. В організаційному контексті необхідними є зміна порядку планування й відображення в бюджеті витрат на реалізацію довгострокових цільових програм і бюджетних інвестицій; забезпечення довгострокової збалансованості бюджету; застосування механізмів, які б стимулювали бюджетні установи до підвищення якості послуг, які ними надаються, і ефективності бюджетних витрат.

14. Формування фінансового механізму функціонування банківської системи України, адекватного її євроінтеграційним намірам, передбачає: визначення курсу грошово-кредитної та фінансової політики, відповідного довгостроковій економічній стратегії нашої держави; розробку напрямів і способів практичної розбудови моделі інституціональної адаптації банківської системи України до умов ЄС. З функціональної точки зору вдосконалення інституціональних чинників розвитку банківської сфери в євроінтеграційному напрямі зводиться до: запровадження європейських підходів при проведенні Національним банком України монетарної політики; посилення ролі банківської системи як фінансового посередника, забезпечення безперешкодного функціонування грошово-кредитної системи та системи банківських розрахунків; розвитку фондового ринку, без якого капіталу складно мігрувати до перспективних сфер економіки і сприяти модернізаційним структурним зрушенням.

15. У контексті євроінтеграційних намірів України зміцнення її фондового ринку відповідно до європейських стандартів може бути досягнуте завдяки цілеспрямованим зусиллям за двома напрямами: по-перше, створення інституціональних умов для кількісного і якісного розвитку сектору ринку цінних паперів; по-друге, запровадження випробуваних європейською практикою універсальних обмежень на діяльність фінансових посередників. При цьому для досягнення цілей за окресленими напрямами застосовують різні групи інструментів: створення інституціональних умов для розвитку фондового ринку забезпечується шляхом використання інструментів економічного впливу, а запровадження обмежень на відповідну діяльність - засобами адміністративного впливу.

16. Використання нових фінансових механізмів може бути ефективним лише за умов переходу на інноваційну модель розвитку, що передбачає: фінансування та інвестування сектору проривних технологій, заснованих на вітчизняних винаходах; спільне фінансування використання вітчизняних і зарубіжних ліцензій; фінансово-кредитне забезпечення участі у розробці й виконанні спільних науково-технічних програм, а також у промисловому освоєнні нововведень. Реалізація даного напряму впливає на вдосконалення організації фінансової системи. З поширенням інновацій в реальному секторі економіки для суб'єктів фінансового сектора виявляється вигідною діяльність з метою розробки принципово нових методик їх ринкового фінансування. Зміни в інноваційній активності фінансової системи національної економіки розширюють потенціал ринкового фінансування компаній реального сектору, а це, у свою чергу створює в економіці умови для переходу до економічної модернізації.

17. На основі наведених статистичних даних і здійснених розрахунків у роботі показано, що у фінансових показниках інноваційності країн ЄС і нашої держави спостерігається значний розрив, подолання якого вимагає більш повного фінансового забезпечення інноваційної діяльності, з використанням запропонованих інструментів бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики: система державних замовлень на НДДКР; сприяння концентрації капіталу шляхом злиття й поглинання компаній; забезпечення відкритого доступу до результатів наукових досліджень, які проводяться за бюджетні кошти; переорієнтація бюджетного фінансування науково-технічних розробок з четвертого технологічного укладу на п'ятий; участь України у рамкових програмах, націлених на розвиток європейського дослідницького простору; використання фінансового потенціалу європейських венчурних фондів; розвиток системи портфельного інвестування через випуск акцій та інших фінансових інструментів, здатних поширюватись у країнах ЄС під гарантії найвідоміших фінансових установ; стимулювання розвитку вітчизняними банками такої форми інноваційного інвестування, як проектне фінансування; створення цілісної інфраструктури захисту прав інтелектуальної власності.

18. Притаманними виключно державі інструментами впливу на економічну модернізацію є активні управлінські дії з реформування інститутів. Дисертант стоїть на позиції, що тільки інституціональним змінам притаманні властивості висхідного процесу, під час якого можливість одержання прибутку в короткостроковому періоді сприяє виникненню довгострокових змін. Динамічна стратегія реформування інститутів з необхідністю передбачає державне регулювання фінансової сфери, здатне "згори" впорядковувати дії економічних суб'єктів, визначаючи цільові настанови та основні пріоритети економічного розвитку. У роботі виділено напрями фінансової інтеграції України у ЄС, серед яких увага акцентується на гармонізації фінансового регулювання. Систему фінансового регулювання визначають: характер інститутів, які продукують зміни у фінансових механізмах, тобто встановлюють регулюючі норми (політичні або технічні органи влади); специфіка регулюючих норм (обов'язковий або рекомендаційний характер застосування); спосіб застосування впроваджуваних регулюючих норм і правил (легітимний або нелегітимний). Шляхами прискорення адаптації фінансового механізму до європейських вимог можуть бути: формування стратегії розвитку для активізації економічної динаміки та євроінтеграції; оптимізація організаційно-економічних відносин у фінансовій сфері; моделювання черговості процесів удосконалення фінансових механізмів.

Це здатне визначати пріоритетні напрями розвитку фінансової системи та сфери імовірного державного впливу, а господарюючим суб'єктам - сформувати параметри вибору на користь більш досконалих відтворювальних процесів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

1. Лазебник Л.Л. Фінансові та інтеграційні механізми модернізації національної економіки / Лазебник Л.Л. - К.: ННЦ "ІАЕ", 2009. - 480 с. (30 д.а.) (рецензії: Економіка України. - 2009. - № 12. - С. 83-84; Економічна теорія. - 2010. - №1. - С. 117-118).

Розділи у колективних монографіях:

2. Трансформаційні процеси і регуляторна політика в економіці України: [монографія]/ за загально редакцією Тарангул Л.Л. - Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004, - 222 с. (автору належить п. 2. "Зовнішньоекономічна діяльність та можливості її поглиблення", 1,2 д.а.).

Статті у наукових фахових виданнях:

3. Андреюк Н.В. Особливості фінансів споживчої кооперації України / Н.В. Андреюк, Л.Л. Лазебник // Збірник наукових праць АДПСУ. - 2001. - № 4 (14). - С. 37-41 (автором здійснене визначення фінансових категорій, 0,2 д.а.);

4. Лазебник Л.Л. Напрямки реалізації регулюючої функції держави в зовнішньоекономічній сфері України / Л.Л. Лазебник, Л.П. Гацька // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - 2001. - Випуск 16. - С. 28-32 (автором доведена необхідність посилення державного втручання в зовнішньоекономічну сферу в Україні в умовах ринкової трансформації, 0,2 д.а.);

5. Лазебник Л.Л. Уникнення подвійного оподаткування як напрям удосконалення інституту зовнішньоекономічного співробітництва в Україні / Л.Л. Лазебник, М.А. Корж // Збірник наукових праць АДПСУ. - 2002. - № 2 (16). - С. 146-152 (автором доведено, що підписання угод про уникнення подвійного оподаткування сприяє залученню іноземних інвестицій, 0,25 д.а.);

6. Лазебник Л.Л. Деякі теоретико-методологічні аспекти формування моделі посткризового розвитку економіки України / Л.Л. Лазебник, Н.В. Андреюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія "Економіка", 2003, № 64-65 (автором аргументовано доведено значення для економічного розвитку країни зовнішньоекономічної складової, 0,2 д.а.);

7. Лазебник Л.Л. Зовнішньоторговельні чинники розвитку України / Л.Л. Лазебник // Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 6 (24). - С. 59-64 (0,5 д.а.);

8. Лазебник Л.Л. Фінансові важелі розвитку конкурентних переваг країни в умовах глобалізації // Вісник технологічного університету Поділля. - 2004. - № 1. - Частина 2. - Том 1 "Економічні науки". - С. 129-132 (0,4 д.а.);

9. Лазебник Л.Л. Теоретичні основи дослідження економічного розвитку сучасного суспільства // Збірник наукових праць. Теоретичні та прикладні питання економіки / за заг ред. Єханурова Ю.І., Шегди А.В. - К.: ВПЦ "Київський університет, 2005. - Випуск 6. - С. 133-136 (0,35 д.а.);

10. Лазебник Л.Л. Глобалізація як середовище формування політики економічного розвитку країни / Л.Л. Лазебник // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 11 (53). - С. 94-100 (0,5 д.а.);

11. Лазебник Л.Л. Аналіз дефініцій поняття фінансових механізмів / Л.Л. Лазебник // Наукові праці НДФІ. - 2005. - Випуск 4 (33). - С. 96-103 (0,5 д.а.);

12. Лазебник Л.Л. Сутність та компоненти фінансової політики / Л.Л. Лазебник // Фінанси України. - 2006. - № 1. - С. 66-73 (0,5 д.а.);

13.Лазебник Л.Л. Економічне зростання в інституціональних координатах: сутність та еволюція підходу / Л.Л. Лазебник // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. Випуск 103-2. - Донецьк, ДонТУ, 2006. - С. 79-84 (0,4 д.а.);

14. Бодров В.Г. Інституційні аспекти фінансової політики держави у контексті стратегії економічного зростання / В.Г. Бодров, Л.Л. Лазебник // Науковий вісник Національної академії державної податкової служби України. - 2005. - № 3 (30). - С. 48-56 (автором доведена наявність оптимального рівня державних витрат для забезпечення економічного зростання - 0,25 д.а.);

15. Лазебник Л.Л. Економічні умови функціонування системи непрямого оподаткування в Європейському союзі / Л.Л. Лазебник // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. - 2006. - № 83. - С. 10-12 (0,3 д.а.);

16. Лазебник Л.Л. Програмні технології в політиці макроекономічного регулювання / Л.Л. Лазебник // Вчені записки Харківського гуманітарного університету "Народна українська академія" / [Редкол.: В.І. Астахова (голов. ред.) та ін.]. Х.: НУА, 2006. - Т. 12. - С. 383-393 (0,4 д.а.);

17. Лазебник Л.Л. Стратегія розвитку як інструмент активізації економічної динаміки / Л.Л. Лазебник // Науковий вісник Національної академії державної податкової служби України. - 2005. - № 5 (32). - С. 17-25 (0,5 д.а);

18. Лазебник Л.Л. Прогнозні дослідження економічного розвитку сучасного суспільства // Теоретичні та прикладні питання економіки. Збірник наукових праць. Випуск 10. / за заг. ред. Єханурова Ю.І., Шегди А.В. - К.: ВПЦ "Київський університет, 2006. - С. 82-93 (0,7 д.а.), (275 с.);

19. Лазебник Л.Л. Характеристика деяких аспектів інвестиційних можливостей України // Фінансова система України. Збірник наукових праць. - Острог: Видавництво "Національний університет "Острозька академія", 2006. - Вип. 8. - Ч.3. - С. 105-114 (0,4 д.а.);

20. Лазебник Л.Л. Оцінка і використання в регіональному вимірі індикаторів ефективності податкового регулювання // Науковий вісник Буковинської державної фінансової академії: Збірник наукових праць. Вип. 7: Економічні науки. - Чернівці, 2006. - С. 220-223 (0,25 д.а.), (404 с.);

21. Лазебник Л.Л. Щодо теорії фінансової політики: дослідження в координатах організаційно-економічних відносин / Л.Л. Лазебник // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 9 (63). - С. 51-64 (0,65 д.а.);

22. Лазебник Л.Л. Дискурс кейнсіанських та неокейнсіанських теорій економічного зростання: адаптація під потреби України / Л.Л. Лазебник // Економіка та держава. - 2006. - № 9. - С. 8-12 (0,7 д.а.);

23. Лазебник Л.Л. Налоговые механизмы в странах ЕС: тенденции гармонизации и уроки для Украины / Л.Л. Лазебник // БИЗНЕС-ИНФОРМ. - 2006. - № 9 (327). - С. 120-123 (0,3 д.а.);