Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

АВТОРЕФЕРАТ

кандидата економічних наук

Спеціальність 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки

ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ТА СТРУКТУРНІ ЗМІНИ В ЕКОНОМІЦІ

КРАВЧЕНКО ОЛЕНА ОЛЕКСІЇВНА

Київ - 2011

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

інноваційний економіка транзитивний

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку людства головним чинником зростання добробуту країн став науково-технічний прогрес та здатність держав до інноваційних змін. Тому, основу підвищення ефективності економіки країни, поряд із природними і трудовими ресурсами, складає науково-технічний потенціал, використання якого розкриває можливості переходу країни в постіндустріальну інформаційну епоху. Нова економічна система повинна використовувати інформацію та знання як вирішальний фактор, а інновація тут може стати рушійною силою інноваційного розвитку та структурних змін. Для здійснення кардинальних змін в економіці, в умовах інноваційного розвитку, необхідно будувати якісно нову систему та впроваджувати цілу низку реформ, тобто повністю реструктурувати виробництво та перестуктурувати галузеву направленість. Цьому сприятимуть елементи науково-технологічного прогресу, що охопив в тому числі і економічну сферу.

Інновації, пов'язані із науково-технічною революцією, стають первинним чинником змін в економіці держави. Формування інноваційної моделі в українській економіці вважається одним із найкращих пріоритетів для нашої держави. Актуальності набуває розвиток інноваційних співробітницьких напрямків -- мова йде про співробітництво таких різних форм, як освіта і фінансовий капітал, наука і виробництво тощо. Реалізувавши ці ідеї, трансформаційні зміни торкнуться всіх сфер розвитку, і таким чином стане можливим наздогнати передові країни світу. Сьогодні українська економіка ґрунтується на сировинній базі, але завдяки впровадженню ефективних інновацій, стане можливим перехід до моделі економіки, яка буде засновуватись на знаннях та науковій діяльності, що відбулось у значній кількості високорозвинених країн.

Інноваційний тип розвитку найбільш повно відповідає логіці сучасної технологічної революції, пов'язаної зі зміною технологічних укладів. Неможливо здійснити в умовах ринку заміну систем технологій без інноваційного оновлення всіх складових економіки (продукції, виробничого апарату, структури виробництва, мотивації, управління, маркетингу тощо). Саме на ринках наукоємної продукції відбувається сьогодні найжорстокіша конкуренція. Цей ринок визначає майбутнє. Тільки інноваційний тип розвитку дозволяє сформувати нові й утримати існуючі ніші світового ринку.

Економічні проблеми неможливо вирішити традиційними способами. Необхідні принципово нові техніко-технологічні рішення. У світі зростає дефіцит основних ресурсів, особливо енергетичних. Доступ до джерел ресурсів в сучасних умовах є основною причиною більшості міжнародних конфліктів. Вирішити завдання ресурсозабезпечення, в тому числі енергозбереження, також можна лише шляхом переведення економіки на інноваційний тип розвитку. Даний тип розвитку на сучасному етапі найбільш результативний при забезпеченні економічної стійкості господарських систем та економічної безпеки держави. Наука та результати використання нових знань є могутньою продуктивною силою, реалізувати можливості якої можна при інноваційному типі розвитку економіки будь-якого рівня. Ефективне і цілеспрямоване використання сучасних науково-технологічних досягнень є важливим чинником стійкого розвитку людства в XXI столітті.

Саме взаємозв'язок інноваційного розвитку та змін в структурі економіки держави і визначає актуальність та об'єктивну необхідність проведення комплексного дослідження даної проблеми.

Дослідженню цих проблем економісти приділяли завжди особливу увагу. Одним із фундаторів інноваційних теорій економічного розвитку є економіст Йозеф Шумпетер. Фундаментальні дослідження, спрямовані на розгляд сутності інновацій і інноваційної діяльності, знайшли своє відображення в роботах закордонних вчених - Друкера П., Клайнкнехта А., Менсфілда Е., серед сучасних дослідників проблемами інноваційного розвитку займаються Антонюк Л., Валдайцев С., Нейкова Л., Поручник А., Пригожин А., Савчук В., Черваньов Д. Питання, пов'язані зі структурними змінами в економіці розглядали такі українські та російські вчені як Бандур С., Богиня Д., Буланов В., Гальчинський А., Геєць В., Герасимчук М., Грішнова О., Долишний М., Завіновська Г., Іванілов А., Капелюшников Р., Кваснюк Б., Коломойцев В., Лукінов І., Науменко В., Ревенко А., Філіпенко А. та інші.

Незважаючи на значні досягнення сучасної наукової думки щодо розвитку інноваційної економіки, особливостей структурних змін, існує необхідність подальших досліджень, що стосуються взаємозв'язку та взаємовпливу інноваційного розвитку та структурних змін в економіці Усе вищезазначене визначає актуальність теми дослідження в теоретичному і практичному плані.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені В. Гетьмана» і є складовою теми «Сучасне постіндустріальне суспільство і шляхи його формування в Україні» (номер державної реєстрації 0107U001332).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій висвітлені власні ідеї і розробки автора, що дозволили вирішити поставлені завдання. Теоретичні та методичні положення і висновки сформульовані дисертанткою особисто. Використані в дисертації ідеї, положення чи гіпотези інших авторів мають відповідні посилання і використані лише для підкріплення ідей автора.

Мета та завдання дослідження. Метою даної роботи є дослідження інноваційного розвитку та структурних змін в економіці, особливості їх взаємовпливу, необхідність структурних змін та окреслення напрямків розвитку ринку технологій, а також виявлення шляхів інноваційного розвитку економіки України.

Відповідно до мети дослідження були поставлені наступні завдання:

- визначити суть та особливості інноваційних процесів, розкрити сутність категорії «інновації» як іманентної якості економічної динаміки, провести порівняльний аналіз структурних змін, що відбулися під впливом інноваційного розвитку у розвинутих країнах та країнах з перехідною економікою;

- дослідити структурні зміни в економіці через наступні складові: національну інноваційну систему розвитку економіки; компоненти перебудови транзитивної економіки під впливом інноваційних процесів;

- розглянути інноваційну модель розвитку економіки України;

- запропонувати підходи щодо формування стратегії інноваційного розвитку економіки України;

- розробити економіко-математичну модель інноваційного розвитку економіки України, що дозволяє здійснити прогноз економічного зростання країни завдяки активізації використання факторів інноваційної сфери.

Об'єктом дослідження є сукупність соціально-економічних відносин, що виникає у процесі інноваційної діяльності.

Предметом дослідження є закономірності та умови формування сучасних інноваційних систем, структурної трансформації економіки під впливом інноваційних змін, виявлення шляхів прискорення інноваційного розвитку України.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертації є фундаментальні положення загальної економічної теорії, вітчизняні й зарубіжні дослідження з проблем інноваційної діяльності в умовах ринкового реформування. Для вирішення поставлених у дисертації задач використано низку методів, а саме: метод логічного узагальнення (для дослідження методологічних засади інноваційного розвитку, структурних змін в економіці), метод узагальнення даних та порівняльного зіставлення (для визначення ролі інноваційного розвитку, вивчення національної інноваційної системи, виявлення особливостей структурної перебудови транзитивної економіки під впливом інноваційних процесів), системний та комплексний підходи, метод аналізу та синтезу (для узагальнення інформації про необхідність структурної корекції економіки України, опису інноваційної моделі розвитку, визначення шляхів прискорення інноваційного розвитку в умовах світових глобалізаційних процесів), економіко-статистичні методи та методи економіко-математичного моделювання (для реалізації моделі розвитку інноваційної сфери національної економіки України), що забезпечило вірогідність отриманих результатів.

Інформаційною базою дослідження є дані Держкомстату України, Міністерства економіки, Управління економіки при Адміністрації Президента, Світового Банку реконструкції та розвитку, Міжнародного Валютного Фонду, Європейського Банку реконструкції та розвитку, інших державних установ, міждержавних економічних організацій, опубліковані в періодичній пресі, спеціальних виданнях та електронні ресурси мережі Інтернет.

Наукова новизна одержаних результатів. Основні результати дослідження, що містять елементи наукової новизни, полягають у наступному:

вперше:

- розроблено економіко-математичну модель розвитку економіки України, метою якої є прогнозування зміни ВВП під впливом інноваційного розвитку з урахуванням можливих змін факторів, що знаходяться в залежності від інноваційних змін; модель дозволяє здійснити прогноз економічного зростання країни завдяки активізації використання факторів інноваційної сфери, а також врахувати оптимальний рівень планового зростання ВВП за рахунок розвитку інноваційної моделі економіки, базуючись на можливому рівні змін окремих факторів.

удосконалено:

- класифікацію чинників інтенсивного інноваційного розвитку, які набули комплексного дослідження саме з позицій досягнення технологічного лідерства держави через складові ланцюга «аналіз національної інноваційної системи - інноваційний розвиток - напрями структурної корекції економіки - структурні зміни в економіці»;

- визначення особливостей становлення інноваційної сфери України, причин її кризового стану (незавершеність економічних перетворень, орієнтація розвитку не на активізацію інноваційної діяльності, а на інвестиційну політику, недооцінка виняткового значення фактора технологічних змін, недостатнє фінансування, нераціональна структура зовнішньоекономічних відносин, заснованих на імпорті високотехнологічного устаткування та експорті паливно-сировинних ресурсів);

набули подальшого розвитку:

- характеристика сутності поняття «інновація» як внутрішньої основи та двигуна інноваційного процесу, який втілюється у вигляді нового або удосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності, нового або удосконаленого продукту, який виведено на ринок;

- науково-методичний підхід до обґрунтування економічного змісту категорій «інноваційний розвиток», «інноваційний процес», «структурні зміни», «інноваційна діяльність», який полягає у виявленні та узагальненні підпорядкованості та взаємозв'язків цих понять; запропоновано класифікацію поняття «інновація» з ринкових позицій, зокрема за типом новизни на ринку та місцем у системі (на підприємстві, фірмі).

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці рекомендацій щодо напрямів прискорення інноваційного розвитку з урахуванням світових тенденцій. Окремі пропозиції автора можуть бути використані органами управління при розробці стратегії інноваційного розвитку України та для удосконалення засобів й інструментів інноваційної політики держави.

Пропозиції щодо удосконалення інноваційного розвитку, враховуючи кадрову, матеріально-технічну, фінансову, виробничу, інфраструктурну та зовнішньоекономічну складові, а також поглиблення науково-технічного співробітництва суб'єктів господарювання використано в діяльності Головного управління економіки Черкаської обласної державної адміністрації (довідка №160/2 від 10.03.2011 р.). Практичні рекомендації щодо розвитку інноваційної діяльності та активізації міжнародного науково-технічного співробітництва на мікрорівні застосовувалися ВАТ,,Склосервіс” (довідка № 28/1 від 01.03.2011 р.). Основні теоретичні положення та висновки автора використано в навчальному процесі навчально-наукового інституту економіки і права Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького при підготовці навчально-методичних комплексів і викладанні дисциплін:,,Політична економія ”,,,Економічна теорія ” (довідка №88/03-а від 28.02.2011 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і теоретичні висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені на: ІІІ Міжнародній науковій конференції «Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах» (Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького, 2007р.); І Міжнародній науково-практичній конференції «Моніторинг, моделювання та менеджмент емерджентної економіки» (Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького, 2008 р.); VІ Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації» (Тернопільський національний економічний університет, 2009 р.); ІV Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави» (Дніпропетровськ, 11-12 листопада 2010 року).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені в 8 наукових працях загальним обсягом 2,6 др.арк., з них 4 опубліковані в наукових фахових виданнях, 4 - в інших виданнях.

Обсяг і структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 182 сторінки друкованого тексту. Робота містить 17 таблиць, на 14 сторінках, 16 рисунків на 10 сторінках та 21 додатку на 43 сторінках. Список використаних джерел налічує 222 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету і завдання дисертації, визначено об'єкт і предмет наукового дослідження, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

У розділі 1 «Теоретико-методологічні аспекти інноваційного розвитку та структурних змін в економіці» викладені вихідні методологічні положення щодо основних понять, що використовуються при вивченні проблем інноваційного розвитку та структурних змін в економіці; зокрема визначена економічна природа категорій «інновація», «інноваційний процес», «інноваційний розвиток», «структурні зміни» та ін. Аналіз різноманітних визначень та поглядів на поняття інновації в дисертації призводить до висновку, що специфічний зміст інновації складають зміни, а головною функцією інноваційної діяльності є функція зміни. Для широкомасштабних нововведень характерне те, що вже на стадії виникнення інновації, вони стимулюють появу інших, повторних нововведень, необхідних для їхньої реалізації. Узагальнюючи, можна визначити інновації як внутрішню основу та двигуна інноваційного процесу, який втілюється у вигляді нового або удосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності, нового або удосконаленого продукту, який виведено на ринок. У дисертації детально розглянуто різноманітні підходи авторів до класифікації інновацій, а також запропонована класифікація інновацій з ринкових позицій. З урахуванням цього виділяють: 1) за типом новизни на ринку:

інновації нові для галузі у світі;

нові для галузі в країні;

нові для даного підприємства (групи підприємств).

2) за місцем в системі (на підприємстві, у фірмі) можна виділити:

інновації на вході підприємства (зміни у виборі і використанні сировини, матеріалів, машин і устаткування, інформації й інше);

інновації на виході підприємства (вироби, послуги, технології, інформація й інше);

інновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої, технологічної).

Основним чинником позитивного старту економіки будь-якої держави є інноваційний розвиток, який забезпечує впровадження науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу для одержання нової або поліпшеної продукції (послуги) і максимальний приріст доданої вартості. У роботі було досліджено і з'ясовано, що найбільший недолік основних визначень поняття «інноваційний розвиток» полягає в тому, що вони фактично не враховують положення загальної теорії розвитку, в якій визначено, що розвиватися повинні системи. А система, в свою чергу, це упорядкована сукупність елементів. Отже, розвиток - це незворотна, спрямована та закономірна зміна матеріальних (організм, екосистема, підприємство) та ідеальних (мова, культура, релігія) об'єктів. Якщо ми говоримо про інноваційний розвиток, то згідно із загальною теорією розвитку, мова повинна йти про розвиток інноваційних систем. Інноваційна система - це упорядкована сукупність елементів, що має ієрархію та структуру і спрямована на генерування і впровадження інновацій. Інноваційні системи можуть існувати на різних рівнях: підприємства, корпорація, галузі народного господарства. Вони знаходяться як би в середині певних економічних систем (підприємства, корпорації, галузі народного господарства тощо) і є їх підсистемами.

Виходячи із проведеного аналізу структурних змін в економіці, було визначено, що в умовах прискорення глобалізації світової економіки все відчутніше проявляється вплив загальних тенденції структурних змін на кожну окремо взяту національну економіку. Відповідно, зменшується вплив національних особливостей, незважаючи на те, що вони все ще залишаються визначальними в окремих групах країн.

Вивчення тенденцій розвитку світового господарства дало змогу виявити напрямки змін в економічній структурі, що дозволяють слідувати оптимальним пропорціям та найбільше сприяють соціально-економічному розвитку в сучасних умовах. Вони задаються найбільш розвиненими країнами, які досягли надзвичайно високого рівня добробуту свого населення та перейшли на якісно новий рівень соціально-економічного розвитку. Досвід показує, що слідування цим тенденціям призводить до позитивних змін в структурі національної економіки та є орієнтиром для структурної політики. Економічне зростання розвинутих країн та їх окремих регіонів вже давно базується на використанні сфери знань і високих технологій, а їх ефективне поєднання гарантує прогресивний розвиток нації та людства, автор прийшов до висновку, що однією з найбільш вдалих форм такої інтеграції є технопарки. На відміну від інших форм вільних економічних зон (ВЕЗ), діяльність технологічного парку пов'язана і скооперована з відомими науково-дослідними центрами та університетами, а також з економікою певного регіону.

У розділі 2 «Структурні зміни в економіці як основа економічного розвитку» проаналізовано розвиток національної інноваційної системи, структурний розвиток економіки України і з'ясовано, що головним завданням підвищення сучасного рівня міжнародної конкурентоспроможності нашої держави стає забезпечення прискореного розвитку, передусім, у низці профільних науко- і техноємних галузей (аерокосмічна, виробництво нових матеріалів, окремі виробництва у фармацевтичній, електронній та електротехнічній промисловості), здатних ефективно конкурувати на міжнародних ринках і стати основою високотехнологічного зростання (наприклад, сьогодні частка високотехнологічної продукції в українському експорті промислових товарів складає лише 5%, тоді як світовий середньостатистичний рівень становить 21%). Це демонструє нагальну необхідність удосконалення державної системи підтримки й стимулювання розвитку експортного потенціалу країни, яка повинна враховувати накопичений міжнародний досвід і бути орієнтованою на здешевлення доступу до ресурсів розвитку, забезпечення сучасної інфраструктури, що базується на новітніх інформаційних технологіях, утворенні бізнес-середовища, сприятливого для посилення експортної експансії національних виробників. На сьогодні, вагомою проблемою, яка стосується сучасної економічної системи України, є структурно-відстала, технологічно-низькоукладна економіка, отримана у спадок від СРСР, а також система підприємництва, що була сформована під впливом притаманних Україні неоліберальних реформ. Вони до сьогодні залишаються вкрай несприятливими для сучасних досягнень науки та технологічних інновацій.

Аналіз сучасного стану науково-технічної та інноваційної сфери в Україні свідчить про те, що за рівнем інноваційної активності, станом виробництва високотехнологічної продукції, обсягами фінансування науки, розвитком інфраструктури інноваційного підприємництва Україна значно відстає від провідних країн світу. У дисертації було виявлено, що існує невідповідність науково-технічного потенціалу країни загальній продуктивності національної економіки, що зумовлено низькою ефективністю інноваційної системи. Однією з головних проблем, що гальмують розвиток високотехнологічного сектору економіки, залишається відсутність фінансування та недостатньо ефективна державна інноваційна політика, що призводить до скорочення числа наукових працівників, ускладнює отримання економічної віддачі у вигляді завершених інноваційних пропозицій та їх реалізації у сферах вітчизняної економіки.

Інноваційний процес гальмується недостатністю інституціонального забезпечення інноваційної діяльності, що виявляється у відсутності розвинутого ринкового середовища загалом та зокрема - в незавершеності та безсистемності формування відповідної нормативно-правової бази, практиці «призупинення» окремих норм чинних законів, які регулюють інноваційну діяльність, неповноті інфраструктури (в т.ч. високотехнологічної) інноваційного розвитку.

Державна політика інноваційного розвитку характеризується непослідовністю, відсутністю чіткої концепції національних інноваційних пріоритетів і системного підходу до розвитку інноваційної діяльності (національної інноваційної системи). Фактично, пріоритетна державна підтримка спрямовується на низькотехнологічні галузі та виробництва, що зумовлює формування і закріплення в країні такої моделі економіки, яка не потребує інновацій і є конкурентоспроможною на світовому ринку за рахунок дешевої робочої сили та визиску ресурсів.

Згідно з даними обстеження потенціалу виробництва високотехнологічної промислової продукції за період 2005-2009 рр., яке проведено Деркомстатом України, майже 45% підприємств переробної промисловості застосовують технології, вік яких складає до 10 років, 37% - від 11 до 30 років, майже 6% підприємств не визначили вік технологій свого виробництва. Але навіть серед підприємств, які впроваджують інновації, більшість інноваційних нововведень стосуються не стратегічно-важливих галузей, а поточних інновацій, пов'язаних з маркетинговим вдосконаленням споживчої продукції. На думку автора, необхідність докорінної технічної та технологічної модернізації промислового й сільськогосподарського виробництва України, його переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, вимагає максимально ефективного використання наявного науково-технічного та економічного потенціалів країни. Автор упевнений, що пріоритетними для України є, здебільшого, високотехнологічні галузі. Саме ці галузі повинні отримати розвиток в нашій країні, особливо з огляду на те, що можливості для цього існують. Одним з напрямків діяльності, який здатний підвищити інноваційну складову в українській економіці, є міжнародне співробітництво.

На основі проведеного аналізу інноваційного розвитку України та особливостей структурних змін, які свідчить про існування низки гострих проблем, було визначено і потенційні можливості, які присутні в сучасній економічній системі і які мають стати опорними точками для переходу України на інноваційну модель розвитку.

У розділі 3 «Моделювання процесів прискорення інноваційного розвитку національної економіки» було визначено та проаналізовано основні риси інноваційної моделі економіки. Проаналізувавши інноваційний розвиток України, було виявлено як його проблемні сторони, так і відслідковано позитивні тенденції. Якщо проаналізувати перелік позитивних тенденцій, то вони з'явилися не завдяки виваженій державній політиці по підтримці і розвитку інноваційних процесів, а завдяки саморегулюючим ринковим механізмам. Саме відсутність тісної ефективної кооперації державних органів з наукою, бізнес-освітою та ринковими структурами не лише не дозволяє розв'язувати існуючі проблеми, а й сприяє породженню нових проблем, що ще більше ускладнює ситуацію із забезпеченням розвитку інноваційних процесів в Україні. Автором було запропоновано основні шляхи розв'язання та вирішення визначених проблем, а також визначено основні завдання, які сприятимуть інноваційному розвитку на рівні держави.

Інформаційна сфера України має унікальний кадровий ресурс. Щорічно вищі навчальні заклади випускають 50 тисяч спеціалістів з інформаційно-комунікаційних технологій. За кількістю сертифікованих програмістів Україна займає четверту позицію у світі після США, Індії та Росії, однак основні параметри цієї сфери значно відстають від розвинутих країн. Україна, для надолуження позицій високотехнологічної держави та забезпечення реального впливу науки й інновацій на економічне зростання, повинна збільшити частку ВВП, що інвестується у дослідження та розвиток, хоча б до загальноєвропейського критерію в 3% ВВП у 2010-2015 роках, але за умов: по-перше, доведення частки підприємницького сектору в обсягах цих інвестицій не менш як до двох третин, по-друге, істотної зміни моделі фінансування науки у бік врахування оцінок перспективності технологій, очікуваних результатів їх впровадження, конкурсних засад відбору проектів.

З метою обґрунтування економічної доцільності інноваційного розвитку, автор пропонує розробити економіко-математичну модель, яка ілюструватиме доцільність інноваційного розвитку з огляду на критерій ефективності - зростання ВВП. Як основне завдання моделювання автор розглядатиме математичний аналіз статистичних даних та формулювання прогнозу покращення макроекономічних показників в залежності від тих факторів, які чинять на них вплив.

Як основа економіко-математичного аналізу, визначено фактори інноваційного розвитку(х₁ - прямі іноземні інвестиції, млн. грн.; х₂ - інвестиції в основний капітал, млн. грн.; х₃ - кількість нової техніки, од.; х₄ - кількість нових технологій, од.; х₅ - фінансування інноваційної діяльності, млн. грн.; х₆ - кількість підприємств, що впроваджували інновації, од.; х₇ - кількість патентів, од.; х₈ - наукові кадри, тис. осіб; х₉ - обсяг науково-технологічних робіт, млн. грн.) та розглянуто, наскільки вони впливають на ВВП країни. В якості одного з таких показників розглядається - коефіцієнт, що покликаний оцінити ступінь впливу кожного з інноваційних факторів на те, наскільки вони разом впливають на результуючий показник.

Надалі, отримані значення вказаного коефіцієнту ми представимо як радіус-вектори інноваційного поля (далі - ІП), що проілюстровано на рис. 1. Це поле слід розглядати як систему координат полярного типу, радіус-вектором якої виступає - коефіцієнт.

Задля забезпечення зручності порівняння, кожен з факторів ми розглядатимемо як радіус-вектор який має абсолютно величину, що дорівнює - коефіцієнту:

=

Доцільним є розміщення цих факторів по мірі зростання при повороті за годинниковою стрілкою, що в результаті створить ІП.

Звідси, кут - буде кутом повороту кожного з радіус-векторів і матиме значення:

=

Після покрокового з'єднання точок F₁, …, F_j (це точки кінців радіус-векторів), нами отримано інноваційну криву-траєкторію (рис.1).

За допомогою алгебраїчних розрахунків, використовуючи дані визначених нами факторів за останні 8 років, розраховуємо індекс кореляції, за допомогою якого було визначено, що коефіцієнти еластичності вказують, як у середньому, у відсотках, змінюється y зі зміною ознаки-фактора х на один відсоток.

Рис. 1. Інноваційна крива-траєкторія в ІП

Отримана ламана крива та її рівняння відповідають Архімедовій спіралі. Якщо з'єднати кінці радіус-векторів кривою, то ми отримаємо спіраль з радіусом що дорівнює кроку найбільшого радіус вектору впливу фактора. Таким чином, отримане рівняння може бути використано як модель інноваційного розвитку, яка дозволить прогнозувати наскільки кожен з факторів впливає на кореляцію R^2. Ця кореляція враховуватиме сумарний вплив факторів, що розглядаються в моделі на кінцевий результат. Цим результатом є визначення еластичності факторів. Отже, шляхом з'єднання кінців векторів, ми отримаємо інноваційну траєкторію, що базуватиметься на статистичних даних (рис. 2).

Рис. 2. Фактична траєкторія розвитку економіки України

Як і в теоретичній моделі, з'єднання однією кривою кінців векторів дозволяє отримати траєкторію розвитку економічної системи України.

Далі можемо переходити до реалізації основного завдання: прогнозування ВВП. Для цього збільшуємо крок моделі на потрібну величину наприклад - 0,7.

Через використання формули ми одержимо прогнозоване значення відповідно таким, що дорівнює 0,7.

Звідси, оскільки кількість факторів впливу дорівнює 8, з використанням залежності прогнозне значення радіус-веторів факторів впливу на інноваційний розвиток складе =0,0875.

Таким чином, якщо коефіцієнт кореляції лишатиметься незмінним, усі фактори, крім х₅ та х₇, при зміні на 1% призведуть до зміни цільового показника на певну величину.

Проведений розрахунок дає змогу розрахувати результуючий показник інноваційного розвитку, для чого розраховується середнє значення , яке дорівнюватиме 0,11, або 11 процентів.

Отже, якщо кожен з факторів інноваційного розвитку зміниться на 1%, середня зміна ВВП може сягнути 11%.

Таким чином, використана модель доводить доцільність структурних змін економіки в напрямку інноваційного розвитку.

Доцільність економіко-математичного моделювання пояснюється тим, що на сучасному стані розвитку економічного потенціалу спостерігається значна вичерпність економіки, можливості якої обмежені. Зараз Україна не може повністю реалізувати складну перспективну програму соціального розвитку та економічного зростання через невизначеність цілей та засобів їх досягнення, з урахуванням обмежень, що накладає існуюча соціально-економічна ситуація. Крім того, необхідно формувати нові організаційно-економічні, правові та інституційні рішення, узгоджуючи державну промислову, фінансову та податкову політику з політикою освітньою, науковою та науково-технічною, а також інноваційною.

Якщо провести повноцінну трансформацію моделі економіки України в інноваційну модель, на основі побудови економіко-математичної моделі, яка б визначала цільові параметри розвитку та ресурсні обмеження, це може допомогти завершити структурні зміни в національній економіці, прискорюючи темпи економічного росту. Метою змін є досягнення найвищого рівня конкурентної спроможності вітчизняної економіки. Необхідно збільшити кількість експортованих товарів, в тому числі високотехнологічної продукції. Забезпечення наукового обґрунтування, підкріпленого математичними розрахунками, дозволить розумно використовувати необхідні ресурси, в тому числі матеріальні, фінансові, природні та людські.

ВИСНОВКИ

У роботі зроблено теоретичні обґрунтування та запропоновано вирішення актуальних наукових завдань шляхом розробки моделі прогнозування впливу інноваційних чинників на динаміку ВВП. За результатами дослідження інноваційного розвитку та структурних змін в економіці автор може зробити ряд висновків і пропозицій.

1. Аналіз різноманітних визначень та поглядів на поняття інновації призводить до висновку, що специфічний зміст інновації складають зміни, а головною функцією інноваційної діяльності є функція зміни. Для широкомасштабних нововведень характерне те, що вже на стадії виникнення інновації, вони стимулюють появу інших, повторних нововведень, необхідних для їхньої реалізації. Узагальнюючи, можна сказати, що «інновація» - це внутрішня основа та двигун інноваційного процесу, який втілюється у вигляді нового або удосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності, нового або удосконаленого продукту, який виведено на ринок. Основним чинником позитивного старту економіки будь-якої держави є інноваційний розвиток, який забезпечує впровадження науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу для одержання нової або поліпшеної продукції (послуги) і максимальний приріст доданої вартості.

2. Сьогоднішній структурний розвиток національної економіки не відповідає сучасним найважливішим загальносвітовим тенденціям. До того ж, регуляторні механізми, що застосовуються у сфері зовнішньоекономічної діяльності нашої держави, деформують економічне середовище, в якому доводиться працювати підприємствам, внаслідок чого стримується розвиток експортного потенціалу країни. Виправлення цих невідповідностей має стати одним із найголовніших пріоритетів економічної політики уряду.

3. На основі аналізу інноваційного середовища в Україні встановлено, що між державою, наукою і бізнесом поки не склалися партнерські ділові відносини, що однією з головних перешкод для переходу до інноваційної економіки. Вони приводять, з одного боку, до неповного використання вітчизняною економікою інноваційного потенціалу, а з іншого - до недостатнього фінансування української науки бізнесом.

4. Важливим досягненням економічної науки є встановлення зв'язку між структурою економіки та її ефективністю. Структурна ефективність економіки має статичну та динамічну складові - відповідно ефективність існуючої структури та ефективність структурних змін. Структурні зміни настільки ефективні, наскільки швидко вони призводять до виникнення бажаних економічних структур. Необхідно виходити з того, що зміни є постійним явищем, і економічну систему необхідно досліджувати в динаміці.

5. Найбільш визначальними структурними зрізами для окремо взятої національної економіки є: галузевий, що характеризує виробничу спеціалізацію даної країни; технологічний, що показує рівень використання досягнень науково-технічного прогресу в національній економіці; відтворювальний, що відображає оптимальність матеріально-речових та вартісних пропорцій економіки країни; інституційний, що характеризує сприятливість середовища для ведення господарської діяльності в країні; зовнішньоекономічний, що характеризує обсяг та якість міжнародних економічних зв'язків країни. Вивчення тенденції розвитку світового господарства дозволяє виявити напрямки змін в економічній структурі, що дозволяють слідувати оптимальним пропорціям та найбільше сприяють соціально-економічному розвитку в сучасних умовах. Прогресивними напрямками структурних змін для кожного з видів економічної структури відповідно є: для галузевої структури - збільшення питомої ваги галузей, що виробляють кінцеву продукцію (інвестиційні та споживчі товари) при скороченні виробництв первинного переділу, випереджаюче зростання сфери послуг та галузей «нової економіки»; для технологічної структури - розвиток виробництв п'ятого та шостого технологічного укладів, подолання «технологічної багатоукладності», зменшення рівня морального зносу виробничого капіталу та структурного безробіття; для відтворювальної структури - зменшення долі проміжного споживання в сукупному продукті, збільшення долі інвестицій в національному доході, збільшення питомої ваги інноваційної складової в структурі національних інвестицій; в інституційній структурі - посилення рівня економічної конкуренції, зменшення долі державного сектора, демонополізація економіки, випереджаючий розвиток малого та середнього бізнесу, венчурного підприємництва; для зовнішньоекономічної структури - збільшення «відкритості» національних економік, посилення міжгалузевої та прямої кооперації в зовнішньоекономічних зв'язках, «облагороджування експорту».

6. Незважаючи на суспільний інтерес до самого феномена інноваційної моделі розвитку, в Україні на цей час не сформовано науково обґрунтовану інноваційну політику, яка б враховувала нагромаджений зарубіжний досвід формування інноваційних систем і була адаптована до української дійсності. НТП і прогрес в інноваціях базуються на складній системі взаємозв'язків елементів, які виробляють різні типи знань, управляють їх потоками, розподіляють їх, і багато в чому визначаються тим, у який спосіб основні діючі особи цих процесів взаємодіють одна з одною як елементи колективної системи створення та використання знань, а також тим, наскільки сучасними є технології, що ними використовуються. І хоча всередині цієї системи взаємодіють організації як приватної, так і державної, і змішаної форм власності, все ж урядові структури відіграють особливу роль. Саме через них здійснюється державна політика, що впливає на інноваційні процеси.

7. Для досягнення високого рівня ефективності використання знань, державна політика формування інноваційної економіки повинна включати реалізацію таких заходів: сприяння заохоченню широкомасштабного використання світового знаннєвого здобутку в усіх сферах національної економіки шляхом розробки та запровадження економічних стимулів, а також формування ефективного інституціонального середовища; розширення обсягів внутрішнього ринку нереалізованих технологій і підвищення платоспроможного попиту на результати вітчизняних НДДКР; стимулювання всебічного розвитку інтелектуального потенціалу особистості, що передбачає активний вплив держави на всіх етапах формування людського капіталу; вдосконалення системи непрямих методів державного впливу на процес розбудови сектора високотехнологічного виробництва, на застосування на перших етапах необхідного арсеналу протекціоністських заходів з метою його підтримки на зовнішньому ринку; створення стабільно функціонуючого організаційно-правового середовища генерування високопродуктивного знаннєвого ресурсу, що означає розв'язання існуючих проблем у системі освіти і науки та завершення формування дійових систем охорони і захисту прав інтелектуальної власності.

8. Глобалізація дає комплексний ефект в сучасних умовах розвитку світового господарства, комбінуючи такі фактори, як іноземний капітал, нові технології, інтеграційні можливості і вихід на світові ринки з метою прискорення економічного зростання суб'єктів міжнародних відносин та підвищення їх конкурентоспроможності на всіх рівнях. Головним джерелом економічного зростання є науково-технічний прогрес. Найбільш ефективною є інноваційна діяльність в умовах функціонування сучасних інноваційних структур: технопарків, технополісів, інкубаторів бізнесу, наукоградів тощо. Інноваційний кластер є об'єднанням різних суб'єктів економічної діяльності (промислових компаній, дослідницьких центрів, органів державного керування, громадських організацій), що дозволяє використати переваги двох способів координації економічної системи - внутрішньофірмової ієрархії та ринкового механізму, що дає можливість більш швидко і ефективно використовувати нові знання, наукові відкриття і винаходи.

9. Виявлено чинники забезпечення розбудови інноваційної економіки України, а саме через забезпечення макроекономічної стабільності, створення сприятливого для суб'єктів інноваційної діяльності податкового режиму, інфраструктури фінансового ринку; а також впровадження стимулів для безперешкодного руху знань і технологій з метою забезпечення економічної незалежності України в умовах глобалізації світового технологічного обміну.

10. Проілюстровано необхідність в структурних змінах української економіки шляхом порівняння із структурою економіки сучасних розвинених країн. Найбільші розбіжності спостерігаються в секторі сільського господарства; крім того, частка промисловості в 1,5 разів більша, відповідно частка послуг - менша: фінансових і страхових - в 1,9 разів, інших - в 1,5 разів. Отже, дослідження необхідності структурних змін говорить про доцільність збільшення обсягів доданої вартості в перспективних секторах, таких, як сфера послуг, в першу чергу, послуг з розробки та впровадження сучасних технологій (інжиніринг), а також про переведення промисловості на інноваційний шлях розвитку.

11. З метою обґрунтування економічної доцільності інноваційного розвитку, розроблено економіко-математичну модель інноваційного розвитку, на основі якої здійснено прогнозування ступеня впливу кожного з факторів на загальний макроекономічний показник - обсяг валового внутрішнього продукту. З урахуванням факторів інноваційного розвитку економіки на основі використання моделі можна стверджувати, що через період часу, який буде потрібний на збільшення ступеня впливу низки інноваційних факторів на інноваційну сферу за рахунок державного регулювання, можна збільшити обсяг ВВП.

Таким чином, на основі проведеного дослідження можна зробити висновок, що у системі заходів щодо реалізації інноваційної моделі розвитку економіки необхідним є створення реального ринку інтелектуальної продукції, розробка механізмів передачі технологій, готових до застосування, законодавчого захисту прав інтелектуальної власності, які є ключовим компонентом економічного зростання національної економіки в умовах міжнародного науково-технічного обміну.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Дорошко О.О. (Кравченко О.О.) Особливості зайнятості молоді в Україні. / О.О. Дорошко (О.О.Кравченко) // Економіка та підприємництво: Зб.наук.пр.молодих учених та аспірантів. - 2008. - Вип.21. - С.30-37(0,41д.а)

2. Дорошко О.О.(Кравченко О.О.) Безробіття в Україні та шляхи його подолання / О.О. Дорошко (О.О.Кравченко) // Ефективна економіка. - 2010. - №12. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua. (0,39д.а.)

3. Дорошко О.О. (Кравченко О.О.) Особливості інноваційного розвитку України / О.О. Дорошко(О.О.Кравченко) // Інвестиції: практика та досвід. - 2011. - №5. - С. 21 - 24. (0,62 д.а.).

4. Дорошко О.О. (Кравченко О.О.) Технопарки як засіб стимулювання інноваційної активності / О.О. Дорошко (О.О. Кравченко)// Ефективна економіка. - 2011. - № 1. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua. (0,6д.а).

В інших виданнях:

5. Дорошко О.О. (Кравченко О.О.) Проблеми зайнятості в Україні та шляхи їх подолання / О.О. Дорошко(О.О.Кравченко) // Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах. Збірник матеріалів ІІІ Міжнар. наук. конф. Черкаси, 26-28 вересня 2007 року. - Черкаси: Вид. відділ ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2007. - С 81-85. (0,25 д.а.).

6. Дорошко О.О. (Кравченко О.О.) Проблеми інноваційного розвитку в Україні / О.О. Дорошко(О.О.Кравченко) // Моніторинг, моделювання та менеджмент емерджентної економіки. Збірник наукових праць І Міжнар. наук.-практ. конф. Черкаси, 13-15 травня 2008 року. - Черкаси: Брама, 2008. - С.82-84 (0,08д.а.).

7. Дорошко О.О. (Кравченко О.О.) Сучасний стан і проблеми інноваційного розвитку України / О.О. Дорошко(О.О.Кравченко) // Збірник тез доповідей VІ Міжнар. наук.-практ. Конф. молодих вчених,,Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність і тенденції глобалізації”; Тернопіль, 26 - 27 лютого 2009. - Ч.2. - Тернопіль: Економічна думка, 2009. - С. 265 - 267. (0,11 д.а.).

7. Дорошко О.О. (Кравченко О.О.) Передумови створення інноваційної моделі розвитку України / О.О. Дорошко(О.О.Кравченко) // Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави», Дніпропетровськ, 11-12 листопада 2010 року. - Том 4. - Дніпропетровськ: Біла К.О., 2010. - С. 31 - 33. (0,14 д.а.).

Размещено на Allbest.ru