Еколого-економічні засади управління земельними відносинами

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Управління земельними відносинами є одним з найважливіших завдань в економічному середовищі країни, що обумовлене сучасною земельною реформою. Зміни у власнісному статусі земель призвели до порушення існуючої організації території землекористувань та суттєво вплинули на структуру земельних угідь. Обумовлюється це тим, що на зміну переважному використанню земельних ресурсів як основи виробництва прийшли нові інтереси власників та активізувалося застосування економічних методів й інструментів, характерних для ринкової економіки. Постійний розгляд окремим об'єктом земельного ресурсу та інституту власності не вирішує існуючої проблемної ситуації. Фактично в державі не розроблено методології управління земельними відносинами як базису просторового соціально-економічного розвитку.

Необхідність підвищення рівня ефективності використання земельних ресурсів на екологічних засадах з урахуванням регіональних особливостей за нових умов господарювання вимагає відповідного наукового забезпечення, розробки ефективних напрямів управління земельними відносинами для сталого розвитку регіональних економічних систем. Саме це обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, визначило його спрямованість, структуру й актуальність.

Мета і завдання досліджень. Метою дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад еколого-економічного управління земельними відносинами для забезпечення процесу самовідтворення земельних ресурсів та сталого розвитку регіонального простору.

Для досягнення поставленої мети визначено та вирішено такі основні завдання:

· удосконалити теоретичні основи управління земельними відносинами;

· проаналізувати форми власності на землю та оцінити сучасний стан земельних ресурсів Закарпатської області;

· розробити напрями моделювання системи охорони земель та управління земельними відносинами;

· розширити сутність поняття управління земельними відносинами суб'єктів господарювання;

· поглибити концептуальні засади управління земельними відносинами в сучасних умовах;

· обґрунтувати організаційно-економічні заходи щодо поліпшення стану земельних ресурсів;

· розробити механізм еколого-економічного управління земельними відносинами.

1. Теоретико-методологічні засади управління земельними відносинами

Викладено теоретичні засади управління земельними відносинами, розкрито головні аспекти власності на землю та особливості управління, досліджено методологічне забезпечення еколого-економічного управління земельними відносинами.

В дисертації зазначено, що на сучасному етапі поняття земельних відносин охоплює широке коло питань економічного, екологічного і природного характеру. Інститут земельної власності в нинішніх умовах господарювання є основною рушійною силою економіки щодо підвищення соціально-економічного стану суспільства, і навпаки. Підкреслено, що саме спосіб і характер факторів виробництва визначають тип власності, а форма власності найбільш повно реалізується через тип господарювання.

У зв'язку з недосконалістю державного регулювання низка взаємовиключних інтересів і мотивацій землекористувачів у сукупності формує стан неврегульованості земельних відносин, а основна складова цих відносин - земельна власність - стала центром зіткнення індивідуальних, групових, а також регіональних та загальнонаціональних інтересів.

Інтереси суб'єктів землекористувачів поділено на дві групи: функціонально-господарські, що виникають з приводу використання земельних ресурсів за умов існуючого рівня техніко-технологічного стану економіки, та соціально-економічні - пов'язані з власністю на землю та її товарно-грошовими характеристиками.

У рамках пошуку балансу інтересів, зважаючи на масштаби, пропорції та пріоритети розподілу земельних ресурсів за ступенем господарського освоєння, рівня антропогенного тиску, доведено, що управління земельними відносинами формується на державному, регіональному та локальному рівнях у контексті сталого розвитку. Спрощене сприйняття земельних відносин, недооцінка місця і ролі земельних ресурсів у соціально-економічному розвитку країни є причиною того, що вони фактично виключені з економічного обігу суспільства. Адекватним уявленню про фундаментальну роль земельних ресурсів як основи просторового соціально-економічного розвитку країни для державного управління має стати системний підхід, що забезпечить збалансовану і взаємопов'язану виробничо-технологічну оптимізацію економічної поведінки суб'єкта господарювання

Показано, що на нинішньому етапі розвитку країни соціально-економічна підсистема є домінуючою, оскільки саме в межах упорядкування земельних відносин можливе формування ефективних схем природних ресурсів і виробничих сил.

Стале землекористування передбачає насамперед дотримання екологічних вимог, системного підходу з метою посилення територіально-просторової функції земельного ресурсу. В такому ракурсі для визначення просторових аспектів розвитку землегосподарських систем необхідне негайне проведення державної кадастрової оцінки землі.

Досягнення сталого землекористування можливе на основі впровадження низки принципів у систему управління відносинами суб'єктів господарювання.

Як свідчить аналіз світового досвіду управління земельними ресурсами, управління природно-господарськими системами доцільно розглядати в контексті корпоратизації відносин суб'єктів господарювання. Чітке дотримання вказаних принципів забезпечить підвищення рівня еколого-економічного управління, умови для самовідтворення земельних ресурсів та поліпшення соціально-економічного рівня суспільства.

2. Сучасні тенденції управління земельними відносинами Закарпатської області

Наведено загальну характеристику природно-ресурсного потенціалу регіону, показано оцінку ефективності використання земель, досліджено систему охорони земель та управління земельними відносинами в Закарпатській області.

Зроблено акцент, що розподіл земельного просторового ресурсу за цільовим призначенням носить довільний характер і не має цілеспрямованого економічного та екологічного обґрунтування, яке б відповідало сучасним процесам стратифікації інтересів землекористувачів. Унаслідок цього продукується структурна й екологічна незбалансованість земельного фонду, що суттєво погіршує ефективність його використання та природну здатність ґрунтового покриву до самовідновлення.

У різних природноекономічних зонах Карпатського регіону сформувалися неоднакові умови господарювання аграрних та особистих селянських підприємств.

Найбільша частка сільгоспугідь зосереджена в низинній зоні Закарпаття, де найсприятливіші умови для вирощування сільськогосподарських культур.

Згідно з наведеними даними, у низинній природно-економічній зоні найбільша кількість посівних площ сільськогосподарських культур (66,4%), а в гірській - найменша (14,63%).

Загальна земельна площа низинної природно-економічної зони (Ужгородський, Мукачівський, Берегівський, Виноградівський та Ужгородський райони) становить найменшу питому вагу серед досліджуваних - 25,7%, або 327,8 тис. га. Проте на цій території посівна площа сільськогосподарських культур є найбільшою.

Середні показники загальної кількості земельної площі та розміри посівних площ сільськогосподарських культур зафіксовані в передгірській природноекономічній зоні (Іршавський, Тячівський та Хустський райони).

У гірській зоні (Великоберезнянський, Воловецький, Міжгірський, Перечинський, Рахівський та Свалявський райони) спостерігається протилежна ситуація, ніж у низинній природноекономічній зоні, тобто загальна земельна площа є найбільшою, а під сільгоспкультурами - найнижчою.

Проведено в роботі оцінка ефективності використання земельних ресурсів виявила, що на земельні реформації, які відбуваються протягом останніх років, суттєво впливають тенденції землекористування, що сформувалися під активним впливом соціально-економічної стратифікації суспільства. Тому необхідне визначення структурних змін земельного фонду як основи забезпечення відтворення умов життєдіяльності населення на регіональному рівні. Неврахування цього фактору у процесі земельної реформи стало причиною ігнорування суспільних інтересів з намаганням відчуження держави від власності на стратегічні категорії земель. Аналіз сучасного стану використання земель передбачає застосування нових методичних підходів. Ефективність використання земельних ресурсів варто розглядати в комплексній сукупності виробничо-економічних, екологічних та соціальних показників. Вагоме місце належить питанням оцінки якісного стану земель, структури земельних угідь, заходів щодо інтенсифікації землеробства, раціональному і господарському використанню, відтворенню та охороні земельних ресурсів. Наводимо обсяги інвестицій у Закарпатську область за станом на 2009 рік по видах економічної діяльності.

Визначено, що за рівнем інвестицій у сільське господарство лідирують Мукачівський та Берегівський райони. Рентабельність галузі в області є низькою, найбільші фінансові оборутки і стабільність характерні для операцій з нерухомим майном, орендою та іншим.

Ситуація з капітальними інвестиціями на охорону навколишнього природного середовища в області також не стабільна: 2005 р. фактично витрачено у 5,4 раза більше коштів, ніж 2000 р., 2005 р. спостерігається коливання витрат на інвестиції, а 2009 р. на охорону навколишнього середовища витрачено 2,9 млн. грн. Найменше грошових коштів забезпечується місцевими бюджетами, а 2009 р. - лише з держбюджету.

В області спостерігається вплив шкідливих речовин на навколишнє природне середовище. Для більш детального аналізу впливу еколого-економічних факторів на земельні ресурси пропонується використання моделі SHEL як розширеної моделі "людина - суб'єкт - техніка - середовище". При цьому варто зазначити, що вона чітко узагальнює всі складові та обґрунтовує їх комплексне використання на практиці. Модель SHEL є зручним засобом виявлення екологічних та економічних протиріч, обумовлених людським чинником.

Отже, попри те, що сукупність елементів моделі поділяється на контрольовані та неконтрольовані, у загальній системі вони повинні обов'язково враховуватися. Керівникам, спеціалістами, науковцям важливо старанно оцінювати та враховувати ці чинники при обґрунтуванні еколого-економічного стану земельних ресурсів.

3. Шляхи вдосконалення еколого-економічного управління земельними відносинами

висвітлено концептуальні засади еколого-економічного управління земельними відносинами та визначено пріоритетні напрями механізму його інноваційно-інвестиційного забезпечення, обґрунтовано організаційно-економічні заходи щодо поліпшення стану земельних ресурсів.

Концептуальні засади еколого-економічного управління земельними відносинами полягають у впровадженні корпоративної соціальної відповідальності в систему землекористування.

В роботі зазначено, що методологічні та методичні основи побудови ефективної системи корпоративного управління ринкового типу, яка б ураховувала розвиток процесів управління новими земельними відносинами за умов глобалізації та загострення конкуренції, потребують подальшого розвитку.

Це обумовлено тим, що сьогодні право власності на землю повністю реалізовано лише через право володіння. Внаслідок цього земельні ресурси в дійсності не мають інтелектуально ефективного власника на рівні територіальних громад, що, у свою чергу, позначається на якості ресурсів. Право користування земельними ділянками повною мірою використовують бізнесові структури мультинаціонального порядку, що призводить до виснаження ресурсів.

Сформульовано, що особливої актуальності набувають також завдання розроблення інструментарію та нових механізмів у системі корпоративного управління земельними відносинами на засадах підвищення рівня корпоративної культури в контексті просторового впорядкування регіональних природно-господарських систем.

Деталізовано, що під системою корпоративного управління земельними відносинами розуміють організаційну модель, за допомогою якої можливо реалізувати права та інтереси земельних власників із стейкхолдерами в контексті відтворення регіональних природно-господарських систем.

Аргументовано, що управління земельними відносинами суб'єктів господарювання - це система соціально-економічних відносин, які забезпечують успішне системне функціонування, збереження та розвиток різнорівневих землегосподарських об'єктів за рахунок корпоративної організації процесу в межах природно-господарських регіонів.

Система корпоративного управління включає сукупність взаємопов'язаних елементів, відносини між ними та механізми (розподіл прав та обов'язків між органами управління), які визначають принципи, правила, процедури та способи прийняття управлінських рішень і здійснення контролю органами управління товариства.

Визначено, що корпоративні відносини суб'єктів використання земельних ресурсів реалізовуються через корпоративні права, частка (пай) яких визначається у статутному фонді певного об'єднання, що включає право на управління цим товариством, отримання певної частки його прибутку, активів у разі ліквідації, можливості торгувати на біржі, а також інші права.

Обґрунтовано, що сучасне інституціональне середовище щодо ринкової інфраструктури у сфері землекористування не відповідає рівню розвитку соціально справедливих акціонерних відносин. Воно характеризується ліквідністю ринку капіталу (цінних паперів), активністю інституціональних інвесторів, ступенем концентрації акціонерного капіталу, захищеністю прав акціонерів.

Поліпшення стану земельних ресурсів можливо за рахунок інвестицій у землю. Земельні інвестиції слід трактувати як вкладання грошових коштів, фіктивного капіталу, технологій у конкретну площу земельної ділянки з метою отримання еколого-економічної вигоди або збереження її суспільної значимості. Підставою для цього є той факт, що земельні ресурси - це одночасно і засіб виробництва, і товар, і природний ресурс. Інвестиційне забезпечення реалізується через інститути фінансово-кредитного середовища - іпотечний банк та інвестиційне агентство. Його основними інструментами є земельні цінні папери. Для прозорого та контрольованого середовища їх обороту слід створити земельну біржу. Головним утримувачем портфеля цінних паперів щодо розпорядження земельними ділянками має бути держава.

Для реалізації поставлених завдань пропонується коналтинговий центр еколого-економічного управління територією в межах регіонів (наприклад, у Закарпатській області - у межах природноекономічних зон). У процесі вдосконалення системи еколого-економічного управління земельними ресурсами важливо виділити основні довго- та короткострокові цілі, яких необхідно досягти, використовуючи стратегічне та оперативне планування.

Систему фінансування доцільно доповнити мотиваційно-стимулюючими методами, що забезпечить раціональне та екологічне використання земельних ресурсів. Інвестиції є одним із засобів підвищення рівня еколого-економічного стану земельних ресурсів регіону

Визначення обсягів залучення необхідних капітальних і поточних інвестицій у розрізі природно-економічних зон дасть можливість ефективно та раціонально використовувати земельні ресурси та підтримувати рівень сталості регіонального простору.

Висновки

земельний економічний державний

У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення та авторське розв'язання важливого наукового завдання - розробити наукові засади еколого-економічного управління земельними відносинами в контексті корпоратизації сфери землекористування для забезпечення процесу самовідтворення земельних ресурсів і сталого розвитку регіонального простору.

У теоретичному аспекті обґрунтовано концептуальні положення управління земельними відносинами господарюючих суб'єктів за рахунок корпоративної організації використання земельних ресурсів у межах певних природно-господарських систем.

У методологічному - запропоновано принципи та методи впровадження корпоративних відносин як інструменту впорядкування існуючої соціально-економічної системи землегосподарювання в контексті сталого землекористування та підвищення рівня партнерства.

У практичному плані розроблено прогноз здійснення інвестицій щодо еколого-економічного управління земельними відносинами у рамках підвищення рівня господарської діяльності низки землегосподарюючих суб'єктів Закарпатської області.

1. Поглиблено теоретичні засади управління земельними відносинами в сучасних умовах, зокрема розроблено концептуальну логістичну схему управління на державному та регіональному рівнях. Систематизовано принципи управління земельними відносинами еколого-економічного спрямування з метою подальшого обґрунтування створення державного чи регіонального типу корпоративної організації.

2. Досліджено форми власності на землю та здійснено оцінку сучасного стану земельних ресурсів Закарпатської області. Визначено, що існує структурна й екологічна незбалансованість земельного фонду, яка суттєво погіршує ефективність його використання та природну здатність земельних ресурсів до самовідновлення. Виявлено дисбаланс у раціональності використання вкладених інвестицій по видах економічної діяльності та отриманого результату, що свідчить про неефективність наявного державно-управлінського інструментарію.

3. З метою врахування взаємозалежностей і поліпшення системи охорони земель та впливу на навколишнє середовище розроблена модель SHEL як розширена модель "людина - суб'єкт - техніка - середовище". Вона чітко узагальнює всі складові, виявляє еколого-економічні протиріччя, обумовлені людським чинником, та обґрунтовує їх комплексне використання на практиці.

4. Поглиблено концептуальні засади управління земельними відносинами в сучасних умовах, що полягають у впровадженні корпоративної соціальної відповідальності у систему землекористування, що вимагає подальшого розвитку методологічних та методичних основ побудови ефективної системи корпоративного управління ринкового типу. Розширено поняття управління земельними відносинами суб'єктів господарювання, що трактується як система соціально-економічних відносин землевласників, котра забезпечує успішне партнерське функціонування, збереження та розвиток різнорівневих землегосподарських об'єктів за рахунок корпоративної організації процесу в межах природно-господарських регіонів. Розроблено концептуальну схему управління земельними відносинами.

5. Визначено, що інституціональне середовище ринкової інфраструктури у сфері землекористування потребує вдосконалення для розвитку соціально справедливих акціонерних відносин та захищеності прав акціонерів - для розвитку суб'єктів господарювання регіону.

6. Аргументовано організаційно-економічні заходи поліпшення стану земельних ресурсів за рахунок інвестиційного забезпечення, що реалізується через іпотечний банк та інвестиційне агентство, де основними інструментами є земельні цінні папери. Для забезпечення прозорого та контрольованого середовища їх обороту слід створити земельну біржу. З метою реалізації поставлених завдань пропонується створення консалтингового центру еколого-економічного управління в межах природноекономічних зон Закарпатської області.

7. Запропоновано метод залучення необхідних капітальних і поточних інвестицій у розрізі природноекономічних зон Закарпатської області, для розробки стратегій інвестиційної привабливості територій в інших регіонах з урахуванням їх природно-господарської специфіки.

Література

1. Бочко О.І. Сучасний еколого-економічний стан земель Закарпатської області / О.І. Бочко // Вісник НЛТУ. - 2009. - № 19(7). - С. 85-89.

2. Бочко О.І. Питання раціонального використання земельних ресурсів у сучасних умовах / О.І. Бочко // Економіка АПК. - 2010. - №17 (1). - С. 151-155.

3. Бочко О.І. Економіко-правові засади регулювання земельних відносин в сучасних умовах / О.І. Бочко // Зовнішня торгівля. - 2009. - № 3-4. - C. 141-145.

4. Бочко О.І. Ефективність використання та відтворення земель сільськогосподарського призначення / О.І. Бочко // Економіка АПК. - 2010. - № 17(2). - С. 583-587.

Размещено на Allbest.ru