Сталий розвиток економіки в умовах глобалізації: теорія і методологія

Об'єктивність та суб'єктивність процесу

Об'єктивно-суб'єктивний процес (об'єднання з метою забезпечення задоволення потреб „золотого мільярду”

Об'єктивний процес (об'єднання з метою запобігання глобальної екологічної катастрофи для виживання людства)

Ієрархія

Чітко виділені рівні ієрархії: вищий - розвинуті країни; середній - країни, що розвиваються; нижній - нерозвинуті країни.

Рівність всіх суб'єктів соціально-економічної системи

Характер розвитку процесу

Еволюційний процес (створення нових структурних одиниць, генезис та встановлення взаємозв'язку між системами різного рівня складності в процесі їх самоорганізації та історичного розвитку)

Циклічний процес (механізм досягнення сталого розвитку, тісно пов'язаний із поточним станом системи та узгоджені у часі)

Рівень стійкості

Еволюційний перехід системи від нестійкого до стійкого стану

Тільки стійкі економічні системи, при наявності нестійких - підтримуємий розвиток

Альтернативність

Безальтернативний

Альтернативний в залежності від типу та фази циклу

Головний принцип розвитку

Перехід до принципово нової парадигми розвитку цивілізації, який базується на формуванні єдиного економічного (ринкового) простору, не поділеного національними кордонами, на якому співвідношення суб'єктів регулюються центрами глобального управління („правом сильнішого”)

Перехід до принципово нової парадигми розвитку цивілізації, яка базується на оптимальній збалансованості соціально-економічного розвитку людства і збереження навколишнього середовища на основі раціонального використання природних ресурсів, а також скорочення економічного диспаритету між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, шляхом впровадження досягнень науково-технічного і технологічного прогресу та раціоналізації ресурсоспоживання

Інституціальне забезпечення та механізм реалізації

Створення глобальної системи управління, підпорядкування національного глобальному (фактично знищення національної цілісності держав)

Створення національних інститутів та механізмів реалізації сталого розвитку соціально-економічних систем (держав)

Таблиця 2

Середньорічні темпи приросту (скорочення) основних показників соціально-економічного розвитку України у 2000 - 2009 рр. (%)

№	Показники	2000 -2004 рр.	2005 - 2009 рр.	Відхилення
1	Валовий внутрішній продукт	8,4	1,0	- 7,4
2	Обсяги промислового виробництва	12,6	- 1	- 13,6
3	Обсяги сільськогосподарського виробництва	6,0	2,7	- 3,3
4	Будівництво	8,4	- 9,0	- 17,4
5	Зовнішньоторговельне сальдо	3,9	- 4,8	- 8,7
6	Сальдо поточного рахунку платіжного балансу	3,2	- 3,7	- 6,9
7	Інвестиції в основний капітал	20,7	0,9	- 19,8
8	Закордонні інвестиції	38,0	41,1	+ 3,1
9	Прибуток підприємств	21,9	12,7	- 9,2
10	Внутрішній державний борг	8,3	30,2	+ 21,9
11	Зовнішній державний борг	- 0,8	12,0	+ 12,8
12	Реальна заробітна платня	15,1	9,6	- 5,7
13	Реальні доходи населення	12,6	10,0	- 2,6
14	Інфляція	10,4	14,6	+ 4,2
15	Девальвація національної валюти	5,9	9,4	+ 3,5
16	Тінізація економіки	- 19,0	22,0	+ 41

Зовнішній моніторинг соціально-економічного стану України здійснено на основі дослідження світових рейтингів, що підтвердило попередні висновки: економіка є нестійкою, інвестиційно непривабливою, не зорієнтованою на інноваційний розвиток. Так, зокрема, узагальнений рейтинговий показник (успішність країни) свідчить про те, що Україні треба докорінно змінювати напрямки та механізми розвитку з урахуванням тенденцій світових глобальних трансформацій (табл. 3).

Доведено, що процес вибору моделі сталого розвитку має альтернативний характер, що обумовлено наявністю глобальних проблем: невизначеність сутності процесу, озброєні та екологічні глобальні конфлікти, наявність неврегульованих протиріч: між об'єктивним і суб'єктивним характером глобалізації; між прогресуючим інформаційно-інноваційним розвитком та зубожінням більшої частини населення; між глобальним капіталом та національною державою.

Означені проблеми різними шляхами пропонують вирішувати школи сучасної глобалістики: концепція „Межа зростання” на основі моделювання світової економічної динаміки та з'єднання колективних зусиль з метою скорочення обсягів виробництва та чисельності населення; концепція „сталого розвитку” - зупиненням глобального демографічного вибуху та обмеженням споживання природних ресурсів; школа універсального еволюціонізму розробила альтернативні сценарії із скорочення чисельності населення та обсягів виробництва; школа глобальної економіки - теорія оптимального глобального інституціоналізму - управління глобальною системою на основі колективних компромісів та угод; школа методу біосфер - формування якісно нової глобальної культури („глобатех”); школа контрольованого глобального розвитку - класово-соціалістичний суб'єктивний підхід до економічного розвитку; школа світосистемного аналізу - „глобальну соціалізацію” на основі довгих хвиль М.Кондратьєва. Таким чином, єдиної парадигми економічного розвитку в умовах глобалізації не існує.

Таблиця 3

Загальна рейтингова оцінка України (дані за 2008 рік)

№	Рейтинг/показник	Місце України
1	Рейтинг країн за чисельністю населення	27 з 221
2	Індекс глобалізації	42 з 122
3	Рейтинг за рівнем народжуваності	185 з 195
4	Рейтинг за індексом материнства	37 з 66
5	Рейтинг за рівнем смертності	17 з 195 (1 місце - найвищий рівень смертності)
6	Рейтинг країн за легкістю здійснення бізнесу	145 з 181
7	Рейтинг країн за розміром податкового навантаження	Україна відсутня
8	Рейтинг країн за рівнем безробіття	174 з 205
9	Рейтинг країн за рівнем життя	77 з 177
10	Глобальний рейтинг винагороди топ-менеджерів	34 з 51
11	Індекс конкурентоспроможності в сфері інформаційних технологій	57 з 66
12	Рейтинг інноваційного розвитку	75 з 107
13	Рейтинг за кількістю користувачів Інтернету	31 з 222
14	Рейтинг країн за рівнем софверного піратства	11 з 102
15	Рейтинг країн за рівнем щастя	174 з 178
16	Рейтинг країн за кількістю курців	1 з 173 (1 місце - найвищий рівень)
17	Кредитний рейтинг	Україну не включено
18	Рейтинг економічної свободи	133 з 157
19	Рейтинг країн за сприйняттям корупції	134 з 180
20	Рейтинг глобальної конкурентоспроможності	73 з 131
21	Рейтинг країн за якістю життя	98 з 111 (1 місце - найвищий рівень смертності)

Світова економічна теорія у різні періоди обґрунтувала різноманітні моделі економічного розвитку; але вони, у своїй більшості ліберальні, засновані на вільному розвитку ринкової структури та мінімальній участі держави в управлінні економікою. Головним регулятором економічних процесів виступає ринковий хаос і вільна конкуренція. Означені моделі можуть використовуватися розвиненими стійкими соціально-економічними системами, але не підходять для нестійких трансформаційних систем. З цієї точки зору, більш корисним є досвід економічного розвитку та реформування таких країн, як Китай, В'єтнам, Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Росія. Чіткої української моделі сталого економічного розвитку не існує, основною причиною невдалих ринкових трансформацій є відсутність послідовної довгострокової стратегії та об'єктивні труднощі розробки адекватних механізмів реалізації соціально-економічних реформ.

Процес розробки стратегії сталого розвитку для нестійких соціально-економічних систем базується на особливостях трансформаційного періоду та включає наступні етапи: формування концептуальних засад стратегії сталого розвитку; обґрунтування цільових орієнтирів розвитку; аналіз зовнішніх факторів впливу; визначення поточного стану соціально-економічної системи; оцінка сильних та слабких сторін функціонування соціально-економічної системи; вибір стратегічної альтернативи розвитку соціально-економічної системи; реалізація стратегії сталого розвитку; контроль за реалізацією стратегії сталого розвитку.

В Україні, враховуючи її нестійке становище, є потреба у реалізації підтримуємого розвитку, тобто формуванні економічного базису для подальших трансформаційних змін. Метою підтримуємого розвитку є створення середовища для задоволення соціально-економічних, інформаційно-інноваційних, екологічних, культурних потреб та інтересів суспільства в умовах ефективного економічного розвитку та мінімізації впливу на оточуюче середовище. Економічна політика держави в межах підтримуємого розвитку повинна базуватися на інноваційному розвитку, забезпеченні економічної безпеки та дієвих інвайронментальних заходах.

Інноваційна спрямованість підтримуємого розвитку складається з важливих аспектів: спроможності до технологічного оновлення нестійких соціально-економічних систем за рахунок інерції лідерів; наявності вхідних бар'єрів на шляху впровадження інновацій, які потребують фінансових витрат (інвестування); залежності від життєвого циклу технологічної продукції, який впливає на вартість її впровадження. Економічна політика держави з метою реалізації підтримуємого розвитку повинна базуватися на забезпеченні економічної безпеки на національному рівні та оптимізації екологічного стану на основі інвайронментальної політики.

У четвертому розділі „Глобальні трансформації і економічна безпека: механізми взаємодії” досліджено сутність і рівні економічної безпеки, ризики економічної безпеки та їх вплив на розвиток нестійких соціально-економічних систем, пріоритети і напрямки реалізації національної економічної безпеки.

Розвиток України за часів набуття незалежності здійснювався без урахування вимог національної економічної безпеки, що негативно вплинуло як на її внутрішньо економічний стан, так і на місце, яке вона посідає у глобальному економічному просторі (табл. 4).

Такий стан речей актуалізує обґрунтування наукового апарату та винахід механізмів і методів забезпечення економічної безпеки на різних рівнях економіки.

Еволюція формування сутності категорії „економічна безпека” пройшла довгий шлях: починаючи з вузького трактування як захист комерційної таємниці, закінчуючи станом захищеності і найбільш ефективного використання ресурсів з метою забезпечення сталого функціонування соціально-економічної системи. В економічній науці домінує сприйняття економічної безпеки як „стану захищеності”, що спрощує сутність цього поняття, тому доцільно сприймати її як систему відносин між різними рівнями економіки з приводу досягнення сталого розвитку, при якому здійснюється задоволення потреб і гарантований захист інтересів всіх суб'єктів економіки. При цьому економічній безпеці будуть притаманні системні ознаки: незалежність, стійкість, спроможність до саморозвитку, імовірність, цілеспрямованість, суперечливість, керованість. Отже, економічна безпека - це суб'єктивно-об'єктивне поняття, в основу формування якого покладений процес реалізації інтересів різних суб'єктів економічних відносин, головною ознакою яких є суперечливість.

Існує велика кількість концептуальних підходів до аналізу економічної безпеки, найбільш прогресивним є ресурсно-функціональний підхід, який передбачає дослідження цієї категорії за допомогою оцінки її функціональних складових: економічної, політичної, соціальної, екологічної, науково-технологічної, кадрової (інтелектуальної), силової, інформаційної. Але зазначений підхід потребує подальшого розвитку в частині обґрунтування найбільш значущих функціональних складових для кожного рівня економіки.

Наявність різних рівнів економіки передбачає існування певної ієрархічної декомпозиції в системі економічної безпеки, в основу створення якої покладено сукупність інтересів кожного окремого рівня економіки: глобального - загальні проблеми і інтереси людства, міжнародного - інтереси розвитку сукупності держав, національного (державного) - проблеми і інтереси розвитку окремих держав, регіонального - інтереси окремих регіонів в межах однієї держави, підприємства - інтереси розвитку та отримання максимального прибутку, особистості - належний рівень життя та спроможність його підтримувати.

Таблиця 4

Форми впливу глобалізації на розвиток національної економіки

Критерії впливу глобалізації	Наслідки
	позитивні	негативні
Вертикальний зріз глобалізації вищого рівня: входження до міжнародних економічних центрів	доступ до міжнародних інвестиційних фондів; сподівання на допомогу міжнародних економічних центрів за форс-мажорних ситуацій; доступ до прогресивних технологій; зниження трансакційних витрат при просуванні продукції на міжнародні ринки; підвищення ефективності господарювання; захист групових інтересів на міжнародних ринках; підвищення добробуту населення	зростання економічної залежності держави від вимог міжнародних економічних центрів; необхідність виконання вимог міжнародних економічних центрів; обмеженість у формуванні стратегії розвитку національної економіки
Горизонтальний зріз глобалізації міжнародного рівня; єврорегіони	розширення доступу до іноземних інвестицій; розширення доступу до прогресивних технологій; опанування нових форм організації та управління виробничими процесами; розширення можливостей ознайомлення з досягненнями світової системи господарювання; необмежені можливості формування зворотних економічних зв'язків між державами на партнерських засадах	вимивання з націо-нальної економіки висококваліфікованих кадрів; наповнення вітчизняних ринків іноземною продукцією, у тому числі і низькоякісною, некон-курентоспроможною на інших світових ринках; втрата міжнародних і вітчизняних ринків з багатьох видів традиційних для України товарів
Горизонтально-вертикальний зріз глобалізації на базі діяльності транснаціональних компаній	доступ до нових технологій; створення нових робочих місць; доступ до нових ринків збуту; опанування нових форм організації праці, виробництва; швидка адаптація до ринкової системи господарювання; інвестиційна активність засновників ТНК	експлуатація вітчизняних сировинно-матеріальних ресурсів; використання дешевої робочої сили; перекачування прибутків у країни, де містяться штаб-квартири ТНК; нав'язування умов виробництва периферійним державам

Традиційно найвищій рівень в ієрархії займає глобальна безпека, а нижчий - безпека особистості. Система взаємозв'язків між рівнями економічної безпеки характеризується вертикальною підпорядкованістю (від нижчого до вищого). Але вважається, що, система взаємозалежностей не має такого характеру, провідним в ній є рівень національної економічної безпеки, забезпечення якого гарантує, з одного боку, стійкість та сталість внутрішньої економіки, а з іншого, - незалежність та безпечність держави в глобальному просторі. Саме виходячи з цього обґрунтування, об'єктом подальшого дослідження обрано національну економічну безпеку.

Прийняте в економічній теорії трактування економічної безпеки з позиції „загроз” або „методів протидії загрозам” страждає механічністю і не відповідає ознакам системності цього поняття, отже, замість терміну „загроза” більш доцільно використовувати категорію „ризик безпеки” - це оцінена будь-яким чином можливість зниження ступіню економічної безпеки будь-якого рівня економіки. Детальне дослідження концепції ризику економічної безпеки та його чинників дозволило визначити їх спектр для України, так серед внутрішніх чинників ризику найбільш суттєвими є: соціальна деградація суспільства, корумпованість та олігархічна влада, техногенні катастрофи, енергетична залежність, структурні проблеми економіки та зростання тіньового сектору, нестабільність фінансової системи, регіоналізм, падіння обороноздатності. До зовнішніх чинників ризику віднесено: територіальні зазіхання, можлива дестабілізація Придністров'я, складні відносини з Росією. Визначені чинники ризику фактично охопили найважливіший сфери вітчизняної економіки. Держава перетворилася з „чинника порядку” у „чинник ризику”, продовжуючи процес дезорганізації країни. Неможливо забезпечити національну економічну безпеку будь-якої країни, не подолавши внутрішні кризові економічні явища і не створивши умов для економічного зростання, яке стане базисом для нейтралізації або мінімізації зовнішніх чинників ризику безпеки.

Вирішення проблеми забезпечення національної економічної безпеки безпосередньо пов'язано з оцінкою її поточного рівня. Існує величезна кількість економічних показників, які можна використовувати при оцінці національної економічної безпеки, при їх застосуванні, в залежності від цілей дослідження, кожна окрема країна може переміщатися з розряду дуже благополучних у розряд слаборозвинутих і навпаки. Пошуки єдиного інтегрованого показника марні, бо маючи вигляд високо агрегованого індикатору, єдиний показник неминуче несе помилки в численні; він не відбиває структури і специфіки розвитку економіки держави; характер й особливості розподілу багатства і доходів у різноманітних країнах; не враховує істотні розходження між фінансовим та реальним секторами; при порівнянні цих показників неминуче виникає проблема помилка в розрахунках. Граничні значення індикаторів національної економічної безпеки мають неоднозначні параметри, так, вони можуть позначати максимально припустиму межу або мінімальне значення. При їх розрахунку треба обов'язково враховувати специфіку та особливості розвитку соціально-економічної системи, до якої вони будуть застосовуватися.

Дослідження існуючих концептуальних підходів до аналізу економічної безпеки дозволило критично оцінити їх недоліки та позитивні риси і створити комплексну систему індикаторів національної економічної безпеки, яка базується на урахуванні поточного стану соціально-економічної системи. Індикатори в межах запропонованої системи поділено на три групи: загальноекономічні показники, показники ефективності функціонування реального сектору економіки, показники соціальної безпеки. Для кожної групи показників запропоновано обґрунтовані граничні значення.

Оцінка поточного стану національної економічної безпеки України дала змогу стверджувати, що країна знаходиться за межею граничних значень і потребує розробки стабілізаційних програм і заходів. Особливу увагу, в межах запропонованої стратегії підтримуємого розвитку, необхідно приділити реальному сектору економіки, а саме - забезпеченню технологічної, енергетичної, інвестиційної та продовольчої безпеки.

У п'ятому розділі „Напрямки формування механізмів забезпечення сталого розвитку нестійких соціально-економічних систем” на основі попередніх досліджень сформовано комплекс прикладних рекомендацій щодо розробки та реалізації стратегії економічної безпеки на національному рівні за рахунок пожвавлення розвитку реального сектору економіки, досліджено екологічну складову сталого розвитку, запропоновано основи інвайронментальної політики та концепцію інвайронментального паритету.

Ідея сталого розвитку, а точніше, рівень її практичної реалізації, залежить від ступеня включення в національну політику проблем економіки, соціальної сфери та екології в оптимальному поєднанні. Причому, першочерговою проблемою сталого розвитку є економіка та забезпечення економічної безпеки держави. Особливої актуальності економічна складова набуває з огляду на специфіку розвитку нестійких соціально-економічних систем, які для підґрунтя сталого потребують реалізації підтримуємого розвитку. Останній передбачає формування економічного базису розвитку, тобто забезпечення економічної безпеки реального сектору економіки, а саме: технологічної, енергетичної, інвестиційної і продовольчої її функціональних складових.

Технологічна безпека держави - це гранично припустимий мінімальний рівень розвитку вітчизняного науково-технічного і виробничого потенціалу, що забезпечує можливості його простого відтворення та гарантує виживання національної економіки за рахунок власних інтелектуальних, фінансових і матеріальних ресурсів, її оборонну достатність, технологічну і економічну невразливість у випадку непередбаченої, або прогнозованої зміни внутрішніх і зовнішніх політичних і економічних умов. З метою забезпечення технологічної безпеки України запропоновано концепцію розвитку науково-технічного потенціалу, в основу якої покладене оптимальне використання зовнішніх та внутрішніх джерел і ресурсів науково-технічного прогресу при поступовій зміні їхніх комбінацій у бік переважної ролі внутрішніх факторів. Основними принципами, що використовувалися при її розробці, є: принцип рівної технологічної залежності; рівність міжнародних умов обміну. Застосування запропонованої концепції на практиці сприятиме формуванню інформаційного соціально орієнтованого суспільства.

З метою підвищення рівня енергетичної безпеки доцільно дотримуватися головних положень стратегії диверсифікації, згідно з якими необхідно: розширити кількість постачальників енергетичних ресурсів; запровадити антимонопольні заходи (створити конкурентні умови постачання енергетичних ресурсів та встановити квоту для кожного постачальника до 30% від загального обсягу споживання); використовувати світовий досвід при розробці програм розвитку енергетичної сфери.

Важливою складовою економічної безпеки реального сектору економіки є інвестиційна безпека - це стан економіки, що забезпечує створення і збереження сприятливого інвестиційного клімату, високу віддачу від інвестицій, акумулювання вільних коштів у фонді нагромадження і їх ефективне використання, залучення прямих і портфельних закордонних інвестицій без виникнення фінансової залежності від іноземних інвесторів, мобільність економічних ресурсів, зростання матеріаловіддачі, фондовіддачі, продуктивності й інтенсивності праці. Інвестиційний клімат в Україні не є привабливим. На це впливає низка об'єктивних чинників. Один з них - податкова система. В межах дослідження розроблено комплекс заходів, спрямованих на реформування податкової системи з метою підвищення інвестиційної безпеки країни. Наступний чинник - відтік капіталу, цей процес відбувається в різних формах, але незалежно від цього має негативний вплив на економіку і потребує розробки програми повернення капіталів (в межах нашої держави він набуває ознак легалізації капіталів). Останній чинник - „доларизація” економіки. Фактично і другий, і третій чинники існують внаслідок недовіри до Уряду та національної грошової одиниці, тому запропоновано основні напрямки регулювання грошового обігу держави, серед яких: активізація попиту на гривню шляхом держзамовлення; відновлення довіри до гривні; структурна перебудова фінансової системи.

Вибір продовольчої безпеки як об'єкту дослідження не був випадковим. Так, ще з 1940 року в документах ФАО і ООН декларувалося „природне право людини на свободу від голоду” та було введено поняття фізичної та економічної доступності їжі. Дослідження вітчизняного стану з цього приводу дало підстави стверджувати, що з фізичною наявністю їжі в Україні проблем немає, а з економічною доступністю є. Тому, продовольча безпека - це соціально-економічне явище, яке характеризує рівень доступності продуктів харчування для основної частини населення країни з метою підтримки нормального способу життя, а не середньодушові цифри виробництва продуктів харчування. Сформовано положення, які мають бути зафіксовані на основі законодавчих ініціатив, і сприятимуть: сталому розвитку АПК; забезпеченню продовольчої безпеки держави; насиченню ринка продовольством; вирівнюванню доходів і інших соціальних параметрів села і міста. На основі цих положень запропоновано програму, яка базується на основних заходах держави по стабілізації продовольчої безпеки. Крім того, запропоновані основні шляхи та система заходів щодо вирішення фінансових проблем АПК; механізм створення і удосконалення інфраструктури для збуту сільськогосподарської продукції.

Наступною складовою сталого розвитку будь-якої держави світу є екологічна, що обумовлено, насамперед, обмеженістю ресурсних можливостей самовідтворення населення планети. Більше того, хоча світова цивілізація достатньо інтенсивно просувається в інформаційну фазу розвитку, природно-ресурсні чинники й надалі виступають базовою детермінантою соціально-економічного піднесення. З огляду на це, виникає необхідність пошуку найбільш раціональних форм глобального ресурсокористування з метою оптимізації системи „споживання-запаси”.

Міжнародний екологічний статус України є зовсім непривабливим. Так, дослідження різноспрямованих рейтингових оцінок мало результатом: незадовільний стан використання науково-технічних, інтелектуальних, інформаційних і природних ресурсів; посилення негативної динаміки екологічного стану України; погіршення стану екологічної складової національної безпеки; неефективність внутрішньої екологічної політики.

Система міжнародного співробітництва в екологічній сфері має складну структуру та неоднозначний вплив на окремі країни (особливо це стосується держав з нестійкою і стало нестійкою соціально-економічною системою). Достатньо сильний вплив на формування системи пріоритетів в екологічній сфері здійснюється транснаціональними корпораціями, які виконують зобов'язання з регулювання екологічної діяльності у контексті дотримання вимог міжнародних стандартів. Щодо України, то головними вимогами є: підвищення витрат на екологічну політику та посилення екологічних заходів уздовж міжнародних транспортних коридорів.

На загальнодержавному рівні необхідно розробити дієві механізми розв'язання актуальних екологічних проблем. Цього можна досягти шляхом ефективного інвестиційного забезпечення реалізації перспективних природоохоронних проектів (розширення заповідних зон, розбудова індустрії рекреаційного природокористування, поглиблення комплексності використання природних ресурсів у господарському обігу), фіскального стимулювання оновлення природоохоронної інфраструктури як в окремих регіонах, так і на підприємствах, системного інституціонального супроводу через розширення прав і повноважень місцевих органів влади в питаннях екологізацїї відтворювальних пропорцій, формування конкурентного середовища на ринку ресурсів та дозволів на викиди шкідливих речовин, підприємницького сектору.

Для вирішення екологічних проблем пропонується розробляти інвайронментальну політику, яка орієнтована не на природу, а на оточуюче середовище, тому що поняття „природа” означає, з одного боку, існування енергії у внутрішньому та зовнішньому світі і все, що відбувається за допомогою цієї енергії. З іншого - це сукупність всього, що відбувається без втручання й впливу людини. Тобто, природа містить процеси і явища окрім людини. Але людина та її діяльність належать природі, тому доцільно використовувати поширене поняття „оточуюче середовище” - це відбиток усього природного світу від екосистеми до біосфери, яке охоплює і людину, і її економічну діяльність. Тобто інвайронментальна теорія базується на комбінації понять „охорона” - утримання природи у тому вигляді, в якому вона існує без втручання людини; „збереження” - управління природою з боку людини, яке має на меті збереження природних ресурсів для майбутніх поколінь.

В основу розробки інвайронментальної політики в умовах підтримуємого розвитку нестійких соціально-економічних систем покладено критерії: реальність - означає, що багатющий природно-ресурсний потенціал України дійсно існує і не є плодом абстрактних міркувань: доцільність - використання природних ресурсів як основи для реалізації підтримуємого розвитку; спроможність - визначає основні перспективи, що відкриваються перед країною у використанні природно-ресурсного потенціалу при реалізації підтримуємого розвитку; стабільність і стійкість - припускає розробку і реалізацію стратегії, яка не тільки сприяє економічному зростанню і збільшенню можливостей людей, а й оновлює навколишнє середовище більшою мірою, ніж знищує.

Ефективне використання природно-ресурсної бази на принципах сталого розвитку передбачає перехід від екстенсивних до інтенсивних методів господарювання. У першу чергу, це поліпшення віддачі землі, комплексне використання мінеральної сировини, розвиток альтернативних видів енергії, відновлення всіх видів біологічних ресурсів, підвищення ролі України як транзитної держави. У таких умовах стає очевидною необхідність вирішення складної системи завдань, пов'язаних з дотриманням балансу інтересів у різних сферах діяльності.

Проблема формування взаємовигідних кооперативних угод між державами має декілька аспектів: те або інше джерело техногенної небезпеки, яке знаходиться на території однієї країни, є загрозою для населення інших країн внаслідок трансграничного переносу забруднюючих речовин від цього джерела в процесі його нормальної експлуатації або можливої аварійної ситуації; той або інший технологічний процес або промислове підприємство в цілому, які і є по суті джерелом потенційної небезпеки, передаються, наприклад, у процесі торгової угоди, з однієї країни до іншої. Таким чином, екологічні наслідки життєдіяльності окремої держави не мають кордонів. Вирішення окреслених питань потребує розробки нових концептуальних підходів до оцінки екологічних ризиків і виробітки стратегії їх мінімізації і ліквідації на міжнародному рівні.

Існують обґрунтовані взаємозалежні стратегічні принципи: принцип еквівалентності рівня безпеки і принцип „забруднювач сплачує”, які повинні практично використовуватися у взаємовідносинах між країнами, що знаходяться приблизно на однаковому рівні економічного розвитку та володіють еквівалентними економічними ресурсами на душу населення. Використання ж наведених принципів у взаємовідносинах між країнами з різним рівнем економічного і соціального розвитку може призвести до серйозних глобальних міждержавних конфліктів.

На сучасному етапі розвитку постає питання вирішення проблеми створення концепції „інвайронментального паритету”, яка пов'язана з пошуками компромісних рішень по зниженню загрози для населення і природи тієї або іншої країни від джерел небезпеки, обумовлених господарською діяльністю в інших країнах. У зв'язку з цим запропонована концепція передбачає управління трансграничними ризиками на основі створення взаємовигідної кооперативної угоди для обох партнерів.

Методологічною основою концепції „інвайронментального паритету” є інформаційна база, сформована за рахунок експоненціального зростання широкомасштабних досліджень, спрямованих на одержання кількісних оцінок вартості подовження життя внаслідок вживання заходів технічного або організаційного характеру, в тому або іншому виді діяльності, з метою підвищення рівня безпеки населення. Більш того, у розвинутих країнах розпочато процес створення банків даних для цих розрахунків. Співставлення вартості продовження життя в соціально-економічній системі в цілому з аналогічним показником для того або іншого виду діяльності дозволяє досягти максимальної корисності, тобто оптимізувати витрати на систему безпеки в цьому виді діяльності. Цей метод надає суспільству реальний засіб досягнення найвищого рівня безпеки за умови конфлікту з іншими законними потребами й обов'язками суспільства.

В підсумку доцільно зазначити, що використання означеної концепції на практиці допоможе не лише оптимізувати відносини між окремими країнами і підвищити рівень безпеки життєдіяльності суспільства, а й надасть можливість країнам з нестійкою економікою відновити свій технічний потенціал і, як наслідок, підвищити рівень соціально-економічного розвитку.

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Дисертація містить постановку та вирішення актуальної наукової проблеми розробку теорії і методології сталого розвитку економіки в умовах глобалізації. Результати дослідження дозволяють зробити такі основні теоретичні та прикладні висновки:

1. Концепція сталого розвитку з'явилася в результаті синтезу трьох наукових напрямків: екологічного, економічного, соціального. Таким чином, змістовність визначення сталого розвитку може трактуватися в залежності від означених пріоритетів, як збереження фізичних властивостей навколишнього середовища; сталість економічних вигід від використання природних багатств; підтримка незмінної корисності, яка включає якість життя у найширшому трактуванні і цінності, які створені людиною, у найвужчому.

2. Слід розрізняти суспільно-соціальний, еколого-економічний і економіко-екологічний підходи до обґрунтування концепції сталого розвитку. Останній підхід найбільше відповідає сучасним умовам господарювання і, маючи на меті сталий екологічний розвиток, джерелом його досягнення вважає економічну складову.

3. Одним з найсучасніших підходів до дослідження ринку є теорія хаосу, наявність якої дозволяє стверджувати, що суспільство є надчуттєвою складною системою, яка постійно знаходиться на грані хаосу, тому приймаючи стійкість (стабільність) рівноваги в якості головної умови сталого розвитку, доцільно сприймати її як ринкову.

4. Детальний аналіз існуючих теорій сталості дозволив виділити фактори сталого розвитку, які поділено на дві групи: безпосередні, що сприяють зміні кількісних параметрів системи; опосередковані, що сприяють зміні якісних і кількісних параметрів системи одночасно.

5. У сучасних умовах для дослідження проблем функціонування соціально-економічних систем доцільно використовувати економіко-екологічний підхід, який передбачає наявність початкової стадії сталого розвитку - підтримуємий розвиток, як розвиток, що підтримується за рахунок ефективного економічного функціонування системи і має на меті оптимізацію співвідношення „економіка-екологія“. У методологічну основу його дослідження покладено науково обґрунтовані: принципи, основи, засади.

6. Рівень стабільності впливає на спроможність системи до сталого розвитку. Доведено, що стабільні системи є стійкими і спроможними стало розвиватися. Нестабільні системи - нестійкі, тому потребують підтримуємого розвитку як початкового етапу сталого розвитку. Стало нестійкі системи потребують реалізації низки оздоровчих та стимулюючих економічне зростання заходів, за умови ефективної реалізації яких може бути створена основа для підтримуємого розвитку.

7. Ступінь здатності (або нездатності) соціально-економічної системи до сталого розвитку можна визначити за допомогою системи індикаторів та показників, які враховують дію факторів сталості. Вдосконалена методика визначення рівня сталості для нестійких соціально-економічних систем включає 15 індикаторів, підсумовуючий інтегральний показник, шкалу інтерпретації результатів розрахунків, яка дозволяє визначити напрямки розвитку соціально-економічної системи. З метою полегшення процесу застосування методики розроблене її програмне забезпечення.

8. Дослідження теорій циклічності довело, що існує певний зв'язок між циклічністю і сталістю розвитку соціально-економічних систем. Сталий розвиток теж має циклічний характер та включає три фази: стабілізаційний розвиток (стимулювання економічного зростання); підтримуємий розвиток (створення економічних умов для сталого розвитку); сталий розвиток (сталий еколого-економічний розвиток суспільства). Вони описують поступовий перехід від нестійкої неспроможної до сталого розвитку системи до стійкої, яка спроможна стало розвиватися.

9. Проявом циклічності розвитку є і сучасна фінансово-економічна криза. ЇЇ дослідження дозволило обґрунтувати: специфіку, протиріччя, суперечності і сутнісні причини кризи, що, в підсумку, надало змогу визначити її тип - криза надвиробництва вторинних цінних паперів.

10. Глобалізація, як складний за своєю структурою процес, має подвійний характер: з одного боку, він об'єктив-ний - результат розвитку виробничих сил та відповідних їм економічних відносин, а з іншого - суб'єктивний: результат певної політики, яка проводиться найбільш потужними країнами. У цій роздвоєності приховується одна з суперечностей гло-балізації. З об'єктивної позиції - це формування єдиного світового простору на основі цивілізованого ринкового обміну. З суб'єктивної - процес послідовного відсторонення від національних цінностей і формування економічного і політичного монополізму з єдиним міжнародним центром влади.

11. З метою встановлення взаємозалежності та сумісності глобалізації і сталого розвитку застосовано системно-синергетичний підхід і виявлено протиріччя в їх сутнісних ознаках: сталий розвиток - об'єктивний процес створення умов для виживання людства; глобалізація - об'єктивно-суб'єктивний процес формування єдиного ринкового простору з метою полегшення доступу до фінансових і економічних ресурсів.

12. На основі дослідження підходів до ранжування країн у світовій економіці розроблена і запропонована класифікація соціально-економічних систем за критеріями: стійкість рівноважного стану системи, спроможність системи до сталого розвитку, яка передбачає наступний розподіл країн: промислово розвинуті (стійкі, спроможні до сталого розвитку), країни з трансформаційною економікою (нестійкі, спроможні до підтримуємого розвитку); нерозвинуті країни (стало нестійкі, неспроможні до сталого розвитку).

13. На основі дослідження існуючих ліберальних моделей економічного розвитку розвинутих країн світу та досвіду реформування у постсоціалістичних країнах, доведено, що чітко сформованої української моделі сталого економічного розвитку ще не існує, основною причиною невдалих ринкових трансформацій є відсутність послідовної довгострокової стратегії та об'єктивні труднощі розробки адекватних механізмів реалізації соціально-економічних реформ.

14. Україна має яскраво виражений нестійкій стан, який характеризується наявною тенденцію до його погіршення, що підтверджено внутрішнім аналізом і зовнішнім моніторингом її соціально-економічного розвитку. Тому є потреба у реалізації підтримуємого розвитку, тобто формуванні економічного базису для подальших трансформаційних змін.

15. Інноваційна спрямованість підтримуємого розвитку складається з важливих аспектів: спроможності до технологічного оновлення нестійких соціально-економічних систем за рахунок інерції лідерів; наявності вхідних бар'єрів на шляху впровадження інновацій, які потребують фінансових витрат (інвестування); залежності від життєвого циклу технологічної продукції, який впливає на вартість її впровадження. Економічна політика держави з метою реалізації підтримуємого розвитку повинна базуватися на забезпеченні економічної безпеки на національному рівні та оптимізації екологічного стану (інвайронментальній політиці).

16. Зміна ролі людини і рівень її панування над природою актуалізують питання гармонізації взаємодії в системі „людина - суспільство - природа“, що виходить за межі суто екологічних пріоритетів розвитку і потребує розробки та реалізації інвайронментальної політики - комплексу заходів стимулювання економічного зростання з урахуванням пріоритетів економічно і екологічно безпечного розвитку. Формування загального ринку вимагає розробки стандартів всередині та між країнами, які мають бути зіставними, що гарантуватиме рівну конкуренцію.

17. Розроблено концепцію „інвайронментального паритету“, яка запропонована як концепція управління трансграничними ризиками на основі створення взаємовигідної кооперативної угоди для обох партнерів, її методологічною основою є зіставлення вартості подовження життя в соціально-економічній системі в цілому з аналогічним показником для того або іншого виду діяльності, що дозволяє досягти максимальної корисності, тобто оптимізувати витрати на системи безпеки в цьому виді діяльності. Використання означеної концепції на практиці допоможе не лише оптимізувати відносини між окремими країнами і підвищити рівень безпеки життєдіяльності суспільства та надасть можливість країнам з нестійкою економікою відновити свій технічний потенціал і, як наслідок, підвищити рівень соціально-економічного розвитку.

Таким чином, за результатами проведеного дослідження запропоновані і обґрунтовані теоретико-методологічні та прикладні підходи щодо розв'язання проблем досягнення сталого розвитку економіки в умовах глобалізації.

СПИСОК ОСНОВНИХ ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Фоміна М. В. Сутність, критерії та складові економічної безпеки / М. В. Фоміна, Кузьменко В. В. // Соціальна політика та економічна безпека : монографія / під кер. Є. І. Крихтіна. - Донецьк : Каштан, 2004. - Розд. 2. - С. 124-176. (особисто автором обґрунтовано сутність, критерії та складові економічної безпеки, напрямки її забезпечення на мікрорівні економіки)

2. Фоміна М. В. Сучасний економічний розвиток: загрози, проблеми, перспективи : монографія / М.В. Фоміна, В.В. Приходько, І. Г. Мішина ; М-во освіти і науки України, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк : [ДонНУЕТ], 2008 - 230 с. (особисто автором обґрунтовано сутність, умови та фактори сталого економічного розвитку, система показників оцінки рівня сталості)

3. Фоміна М. В. Проблеми сталого економічного розвитку в умовах глобалізації : монографія / М. В. Фоміна ; М-во освіти і науки, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк : [ДонНУЕТ], 2010. - 364 с.

4. Фоміна М. В. Соціальна й економічна ефективність, проблеми їхньої взаємодії та виміри / М. В. Фоміна // Торгівля і ринок України : темат. зб. наук. праць ; М-во освіти і науки України, Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк, 2001.- Вип. 12. - С. 175-180.

5. Фоміна М. В. Особливості економічного зростання в умовах стійкого екологічно безпечного розвитку / М. В. Фоміна // Торгівля і ринок України : темат. зб. наук. праць ; М-во освіти і науки України, Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк, 2002. - Вип. 13, т. 1. - С. 177-182.

6. Фоміна М. В. Проблеми фінансування поточної діяльності торгового підприємства / М. В. Фоміна // Торгівля і ринок України : темат. зб. наук. праць ; М-во освіти і науки України, Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк, 2002. - Вип. 14, т. 2. - С. 297-302.

7. Фоміна М. В. Економічна безпека і соціальний стан України: напрямки взаємодії та забезпечення / М. В. Фоміна, В. В. Приходько // Вісн. ДонДУЕТ. - 2003. - № 3 (19). - С. 65-75. (особисто автором обґрунтовано сутність економічної безпеки та її вплив на соціальну сферу)

8. Фоміна М. В. Національна безпека України, проблеми та напрямки її забезпечення / М. В. Фоміна // Вісн. технол. ун-ту Поділля. - 2003. - № 2, т. 1. - С. 26-29.

9. Фоміна М. В. Складові економічної безпеки мікрорівня, напрямки їхнього забезпечення / М. В. Фоміна // Торгівля і ринок України : темат. зб. наук. праць ; М-во освіти і науки, Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк, 2003. - Вип. 15. - С. 173-181.

10. Фоміна М. В. Теоретичні основи економічної безпеки / М. В. Фоміна // Вісник національного технічного університету «Харк. політехн. ін.-т» : зб. наук. праць. - Х., 2003. - № 22: Технічний прогрес і ефективність виробництва. - С. 158-161.

11. Фоміна М. В. Концепція інвайронментального паритету та міжнародне співробітництво / М. В. Фоміна // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2004. - № 2 (14). - С. 103-109.

12. Фоміна М. В. Особливості класифікації ризиків економічної безпеки / М. В. Фоміна // Вчені записки / Харк. ін-т управління. - Х., 2004. - Вип. 13, т. 2. - С. 224-248.

13. Фоміна М. В. Підходи і показники виміру економічної безпеки мікрорівня економіки / М. В. Фоміна // Торгівля і ринок України : темат. зб. наук. праць; М-во освіти і науки, Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк, 2004. - Вип. 16, т. 1. - С. 190-198.

14. Фоміна М. В. Проблеми науково-технічного розвитку регіонів, напрямки їх вирішення / М. В. Фоміна // Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період : зб. наук. праць другої Міжнарод. наук.-практ. конф., 22-23 квіт. 2004 р. / Хмельниц. ін.-т бізнесу. - Хмельницький, 2004. - С. 416-420.

15. Фоміна М. В. Глобальна економічна безпека: процеси формування та забезпечення / М. В. Фоміна // Торгівля і ринок України : темат. зб. наук. пр.; М-во освіти і науки, Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського - Донецьк, 2005. - Вип. 19, т. 1. - С. 139-145.

16. Фоміна М. В. Екологічна безпека: проблеми виміру та забезпечення / М. В. Фоміна // Торгівля і ринок України: : темат. зб. наук. пр. ; М-во освіти і науки, Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк, 2006. - Вип. 21, т. 1. - С. 221-231.

17. Фоміна М. В. Сутність категорії „економічна безпека підприємства”: науково-методологічний аспект / М. В. Фоміна // Вісн. Донец. ін.-ту соц. освіти. - 2006. - № 2, т. 2. - С. 82-91.

18. Фоміна М. В. Глобальна економічна безпека: сутність та тенденції / М. В. Фоміна // Торгівля і ринок України : темат. зб. наук. пр. ; М-во освіти і науки, Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк, 2007. - Вип. 23, т. 1. - Донецьк, 2007. - С. 124-132.

19. Фоміна М. В. Економічна глобалізація і вища освіта / М. В. Фоміна, В. В. Приходько // Схід. - 2007. - № 1 (79). - С. 45-48. (особисто автором обґрунтовано сутність економічної глобалізації та її вплив на суспільний розвиток)

20. Фоміна М. В. Економічно безпечний розвиток регіонів: проблеми та напрямки їх вирішення / М. В. Фоміна // Вісник соціально-економічних досліджень / Одес. держ. екон. ун-т. - О., 2007. - Вип. 28. - С. 114-220.

21. Фоміна М. В. Глобальна економіка: концептуальні підходи та теоретичні проблеми / М. В. Фоміна // Торгівля і ринок України : темат. зб. наук. пр. ; М-во освіти і науки України, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк, 2008. - Вип. 27, т. 1. - С. 127-132.

22. Фоміна М. В. Координація економічної політики в системі світового господарства / М. В. Фоміна // Торгівля і ринок України : темат. зб. наук. пр.; М-во освіти і науки України, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2008. - Вип. 25, т. 1 - С. 289-295.

23. Фоміна М. В. Проблема стабільності економічних систем / М. В. Фоміна // Торгівля і ринок України: темат. зб. наук. пр. ; М-во освіти і науки України, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк, 2009. - Вип. 28, т. 1. - С. 216-222.

24. Фоміна М.В. Сучасна фінансово-економічна криза: особливості та шляхи подолання / М. В. Фоміна // Зовнішня торгівля: право та економіка: наук. журнал. - 2009. - № 6 (47). - С. 96-102.

25. Фоміна М.В. Моделі сталого економічного розвитку в умовах глобалізації / М.В. Фоміна // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. праць ; Дніпропетровський нац. ун-т. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2010. - Вип. 260, Т.ІІ. - С.336-343.

26. Фоміна М.В. Особливості розвитку соціально-економічних систем в умовах глобалізації / М. В. Фоміна // Зовнішня торгівля: право та економіка: наук. журнал. - 2010. - № 1. - С. 69-73.

27. Фоміна М. В. Інвайронментальна політика: необхідність та сутність / М. В. Фоміна // Теорія та практика управління у трансформаційний період: тези доп. всеукр. наук.-практ. конф. ; Нац. акад. наук України, Ін-т економіки пром-сті. - Донецьк, 2001. - С. 63-69.

28. Фоміна М. В. Соціальна, економічна та екологічна безпека як головні складові інвайронментальної політики / М. В. Фоміна // Прикладна соціальна політика : матеріали міжнар. наук.-практ. семінару ; Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк, 2001. - С 113-117.

29. Фоміна М. В. Інвайронментальна політика як основа соціальної безпеки суспільства / М. В. Фоміна // Прикладна соціальна політика: проблеми використання та розповсюдження : матеріали міжнар. наук-практ. конф. ; Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк, 2002. - Т. 1. - С. 116-121.

30. Фоміна М. В. Концепція економічної безпеки мікрорівня економіки, напрямки її реалізації / М. В. Фоміна // Нова економіка і вища освіта : матеріали міжнар. семінару ; М-во освіти і науки, Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк, 2003. - С. 160-163.

31. Фоміна М. В. Теоретичні основи економічної безпеки / М. В. Фоміна / материалы IV-ой междунар. науч.-практ. конф. «Оптимум-2003», (11-12 декабря 2003 г.), г. Харьков / Нац. техн. ун-т «Харк. політехн. ін.-т». - 2003. - Ч. 1. - С. 176-177.

32. Фоміна М. В. Податкова система: вплив на економічно безпечний розвиток підприємств та напрямки вдосконалення / М. В. Фоміна // VI межрегион. науч.-практ. конф. «Налогообложение в промышленном регионе: теория, практика и перспективы развития» : матеріали конф. ; М-во освіти і науки, Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк, 2004. - С. 496-499.

33. Фоміна М. В. Теорія економічних криз М. Тугана-Барановського, її роль в розвитку економічної науки / М. В. Фоміна // М. І. Туган-Барановський та державність України : матеріали міжнар. наук.-теорет. конф. - Донецьк, 2004. - С. 123-125.

34. Фоміна М. В. Глобальна економічна безпека: об'єктивність та сутність / М. В. Фоміна // М. І. Туган-Барановський - видатний вчений-економіст. Спадщина та новації : матеріали міжнар. наук-практ. конф. ; М-во освіти і науки, Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. -Донецьк, 2005. - Т. 1. - С. 204-207.

35. Фоміна М.В. Проблеми та напрямки розвитку освіти в умовах постіндустріальної глобалізації / М.В. Фоміна, В.В. Приходько // Стратегія інноваційного розвитку системи вищої освіти в Україні: матеріали наук.-практ. конф. ; Міжрегіон. акад. управ. персоналом. - Донецьк, 2006. - С.48-52. (особисто автором обґрунтовано наслідки постіндустріальної глобалізації)

36. Фоміна М.В. Розподільчі відносини та їх соціальні наслідки / В.В. Приходько, М.В. Фоміна // Стан і проблеми оподаткування в умовах ринкової економіки : матеріали VI Міжнар. наук.-практ. конф. ; М-во освіти і науки, Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк, 2006. - С. 109-114.

37. Фоміна М. В. Проблеми методологічного оновлення економічної науки / М. В. Фоміна // Стратегія інноваційного розвитку системи вищої освіти в Україні : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. ; Міжрегіон. акад. упр. персоналом . - Донецьк, 2007. - С. 122-124.

38. Фоміна М. В. Проблема стабільності економічних систем, її вирішення на різних рівнях / М. В. Фоміна // Проблеми сталого розвитку: економічне зростання та соціалізація : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. ; М-во освіти і науки України, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк, 2008. - С. 301-303.

39. Фоміна М. В. Процес „вивозу капіталу”: сутність та вплив на інвестиційну безпеку / М. В. Фоміна // Інноваційно-інвестиційна модель розвитку національної економіки : матеріали І Міжнар. наук.-практ. конф., 26 лют. 2008 р., м. Донецьк ; Нац. акад. наук України, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, 2008. - С. 191 -195.

40. Фоміна М. В. Сталий розвиток: принципи, умови, фактори / М. В. Фоміна // Стан і проблеми оподаткування в умовах ринкової економіки : матеріали VIII Міжнар. наук.-практ. конф. ; М-во освіти і науки України, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк, 2008. - Т. 2. - С. 70-72.