Трансформація ринкових структур в умовах глобалізації

За роки незалежності в нашій країні сформувалося декілька потужних фінансово-промислових груп (ФПГ), вплив яких на розвиток національної економіки та трансформацію ринкових структур є суперечливим - як і природа кооперативних взаємодій між вітчизняними ФПГ. З одного боку, вони зробили позитивний вклад в економіку України, а також сприяли розвиткові інституцій корпоративного управління та фінансового посередництва. Налагодження міжфірмових відносин усередині ФПГ в умовах глобалізації дозволяє подолати асиметрію інформації, стимулює зниження високих трансакційних витрат (які є характерними для української економіки і становлять 30-50% від рівня цін кінцевого споживання), збільшення випуску та поліпшення якості продукції, забезпечення стабільності виробництва й ринку, тощо. Виконуючи роль координатора діяльності підприємств, які входять до їх складу, ФПГ створюють умови для поширення ринкових правил поведінки підприємств як усередині галузі, так і на міжгалузевому рівні, вносячи тим самим елементи планомірності та стабільності на ринки. З іншого боку, діючи як структурна монополія, ФПГ сприяють спотворенню пропорцій відтворення і появі «чистих втрат суспільства» через відносини власності, особливі зв'язки з органами державної влади та прямий тиск на регуляторні органи. За своєю природою така модель економіки є не сумісною з добросовісною конкуренцією, «заохочує» до непрозорості та корупції, «відштовхує» іноземні інвестиції, перешкоджає пристосуванню національної економіки до мінливих ринкових умов та інтеграції її у світову. На підставі цього зроблено висновок, що в Україні набрали сили тенденції до створення монополістичного та інтервенціоністського ринкового господарства з яскраво вираженими корпоративістськими рисами, відвертою орієнтацією поведінки суб'єктів господарювання на одержання ренти та паразитарно-експлуататорським ставленням всього суспільства до використання ресурсів країни.

Показано, що повільний розвиток в Україні підприємництва як фактора, що сприяє формуванню ринкових структур з ефективною конкуренцією, зумовлений рядом таких невирішених проблем: низька ефективність інституту державної влади; недостатній розвиток інститутів власності та конкуренції; відсутність належної кооперації між малим, середнім і великим бізнесом; недосконалість інструментів підтримки становленню й розвиткові вітчизняного бізнесу. Крім того, в українській економіці існують численні обтяжливі обставини та різноманітні бар'єри, які необґрунтовано ускладнюють, обмежують, а нерідко навіть унеможливлюють розвиток конкурентного середовища на тому чи іншому ринку. Так, за розрахунками, проведеними у дисертації, в Україні норма входу на ринок становить 7-9% (тоді як у США - 40%), а з урахуванням кількості фактично працюючих підприємств - 3,9-11%. Тим часом динаміка зниження вхідних бар'єрів є негативною: у 2006 р. такі бар'єри було знижено на 85 ринках (або на 1,6% монополізованих товарних ринків), а у 2008 р. - лише на 21. З огляду на це, пріоритетним завданням держави має стати зниження бар'єрів входу на ринки з метою прискорення трансформації монополізованих ринків у конкурентні.

В Україні найбільшу частку в загальній структурі входу на ринок займають специфічні інституційні перешкоди - квазібар'єри, зокрема: надмірне державне регулювання; обтяжлива (недосконала) дозвільна система (чинна система дозволів і ліцензій, стандарти, правила і норми, численні документи погоджувального характеру); диференційована державна підтримка підприємств; недосконала система конкурсів за право діяльності на ринку; високий рівень «тінізації» економіки; корупція; Крім того, серйозними перешкодами є бар'єри виходу з ринку, пов'язані з істотними фінансовими затратами та затратами часу на закриття бізнесу, а також труднощами у застосуванні процедури банкрутства. У свою чергу, класичні бар'єри входу на ринок і виходу з нього не є значними перешкодами для трансформації монополізованих структур у конкурентні.

Динамічний розвиток глобалізації економіки, гіперконкуренції на світовому ринку, загострення конкуренції з боку іноземних компаній дозволяють обґрунтувати необхідність формування не поліпольних, а олігопольних і квазіконкурентних (змагальних) ринків на основі створення потужних корпорацій, які були б здатними здійснити вирішальні структурні зміни в економіці. Квазіконкурентний ринок, на відміну від структурно конкурентного, характеризується значним рівнем концентрації виробників, але завдяки низьким бар'єрам входу на ринок (виходу з ринку) і високій мобільності ресурсів, він функціонує в умовах високої потенціальної конкуренції. Крім того, ефективним для розвитку національної економіки і перспективним для самих суб'єктів господарювання є формування мережевих симетричних ринкових структур, зокрема, кластерів.

У четвертому розділі - «Конкурентна політика в епоху глобалізації та її вплив на перетворення ринкових структур» - розкрита роль конкурентної політики в умовах глобалізації як фактора, що впливає на процес трансформації ринкових структур; проаналізовано її еволюцію в теорії і практиці державного регулювання економіки; здійснено порівняльну характеристику формування та реалізації конкурентної політики у ринковій та транзитивній економіках; обґрунтовано необхідність наднаціонального регулювання конкурентно-монопольних процесів.

Конкурентна політика належить до тих форм державного втручання в економіку, ефективність яких була і залишається об'єктом суперечок представників різних напрямів економічних і правових досліджень. У результаті переосмислення понятійного апарату та концептуальних основ регулювання ринкових структур дисертантом уточнено та структуровано поняття «конкурентна політика» та «антимонопольна політика». Складовими конкурентної політики є: 1) антимонопольна політика, що об'єднує антимонопольне регулювання і політику демонополізації економіки; 2) політика підтримання, розвитку і захисту добросовісної конкуренції (у тому числі регулювання гостроти конкуренції - надмірної конкуренції); 3) політика регулювання діяльності суб'єктів природних монополій; 4) політика адвокатування конкуренції. Уточнено, що антимонопольне регулювання передбачає недопущення спроб монополізації на тих товарних ринках, де конкуренція є їх найефективнішим станом; регулювання діяльності природних монополій сприяє обмеженню конкуренції, оскільки на таких ринках вона виявляється неефективною; регулювання гостроти конкуренції спрямоване на обмеження надлишкової конкуренції, яка може справляти на ринок не менш руйнівний вплив, ніж його надмірна монополізація.

Зроблено висновок, що конкурентна політика - це не просто комплекс офіційно задекларованих пріоритетів держави, правових механізмів та адміністративних заходів, спрямованих на забезпечення стабільного функціонування та вільного розвитку ринкових сил в економіці. В умовах глобалізації економіки конкурентна політика є одним із центральних принципів організації всіх економічних відносин у суспільстві. Відмітна особливість сучасної конкурентної політики полягає у тому, що зусилля економістів і правознавців спрямовуються на забезпечення не досконалої конкуренції, а ефективної. Традиційним аргументом проти використання концепції «досконалої конкуренції» як головної мети конкурентної політики виступає відсутність переконливих доказів того, що досягнення досконалої конкуренції є недоцільним, якщо її неможливо досягти одразу на всіх ринках.

Аналіз впливу конкурентної політики на процес трансформації ринкових структур засвідчив особливості її реалізації у країнах з розвинутими ринковими відносинами та країнах, які ще не завершили економічних перетворень. Основні відмінності реалізації конкурентної політики у цих групах країн полягають у тому, що: 1) у більшості промислово розвинутих країн антимонопольне законодавство застосовується виключно до приватних суб'єктів господарювання, тоді як у країнах з транзитивною економікою - і до державних органів (зокрема й тих, які займаються регулюванням ринків); 2) у країнах з усталеними ринковими відносинами конкурентна політика покликана підтримувати «працюючу» конкуренцію; у свою чергу, для країн з транзитивною економікою (в тому числі і для України) найважливішими завданнями цієї політики є формування та розвиток конкурентного середовища. Крім того, у різних країнах і на різних історичних етапах акцент може бути зроблений на окремих складових конкурентної політики: або на регулюванні структури ринку (активізація адміністративного контролю над злиттями й угодами на основі процедур нотифікації), або на регулюванні поведінки його учасників (припинення зловживань домінуючим становищем і антиконкурентних узгоджених дій незалежних учасників ринку).

Доведено, що в умовах глобалізації розвиток конкурентної політики у багатьох країнах демонструє поступовий перехід: 1) від жорсткої антимонопольної політики заборон і приписів до конкурентної політики, що передбачає застосування державою стимулюючих методів, які, не маючи репресивного характеру щодо підприємств-монополістів, створюють умови для ефективної діяльності всіх інших суб'єктів господарювання на певному ринку; 2) від «антимонопольної» діяльності ex post до проконкурентної діяльності ex ante, що пов'язано зі зміною парадигми, яка лежить в основі структурного підходу («структура - поведінка - результативність») до більш складних уявлень про особливості взаємодії фірм на ринку; 3) від переважно кількісних критеріїв оцінки поведінки фірм до якісних характеристик трансформації ринкових структур як об'єкта конкурентної політики; 4) від політики, спрямованої проти виникнення монополій, до більш гнучкої політики, спрямованої на нейтралізацію негативних наслідків від монопольної діяльності. Це означає створення такого інституційного середовища, в якому зловживання монопольною владою стали б неефективними.

Одним з головних пріоритетів конкурентної політики в умовах глобалізації є адвокатування конкуренції - набір видів діяльності антимонопольних органів, спрямованих на зміцнення конкурентного середовища економічної активності шляхом використання механізмів, які не належать до системи примусу до дотримання встановлених правил і орієнтовані, головним чином, на усвідомлення вигід конкуренції (у тому числі й через вплив на інші державні органи). Одним з основних видів діяльності по адвокатуванню конкуренції є формування у суспільстві конкурентної культури.

Теоретично обґрунтовано і подано авторське визначення поняття «конкурентна культура» як невід'ємної складової конкурентної політики, яка відображає ступінь поінформованості всіх членів суспільства про роль конкуренції у піднесенні добробуту нації, підвищення соціальної відповідальності та раціональності у прийнятті економічних рішень і проявляється у дотриманні всіма суб'єктами господарювання законодавчих і морально-етичних норм, а також чесних звичаїв у відношенні до своїх контрагентів, держави й суспільства.

З'ясовано, що в умовах глобалізації економіки формується система наднаціонального регулювання процесу трансформації ринкових структур на основі зближення, співіснування і взаємодії національних, регіональних і глобальних форм управління розвитком конкуренції. Необхідність наддержавного регулювання конкуренції зумовлена такими факторами: 1) національні уряди окремих держав виявилися нездатними сприяти ефективній організації суспільства, забезпечити національну безпеку та втримати баланс між економічно ефективним і соціально справедливим розвитком; 2) національні уряди частково втрачають контроль над розробкою правил, норм та інструментів суспільного життя внаслідок реального переходу функцій контролю над усією внутрішньою системою організації громадянського суспільства, соціальною взаємодією та її правовим забезпеченням від державної бюрократії до наддержавної, а також до нових глобальних еліт, які стоять за нею; 3) має місце безпрецедентне відокремлення влади від відповідальності, оскільки глобальні еліти є вільними від зобов'язань щодо підтримання нормальних повсякденних умов життя і відтворення суспільства; 4) існує нагальна необхідність у зближенні правил конкуренції, що забезпечило б формування однорідного підприємницького середовища в міжнародному масштабі. Внаслідок усіх цих обставин проблема регулювання процесу трансформації ринкових структур і захисту економічної конкуренції постає як одна з визначальних для подальшого соціально-економічного розвитку не тільки окремих держав, але й усього світового співтовариства. Не зважаючи на асиметричність розвитку сучасної системи наднаціонального регулювання трансформації ринкових структур і посилення суперечностей між її суб'єктами та рішеннями, що приймаються, ця система набирає дедалі впорядкованішого характеру.

П'ятий розділ - «Концептуальні підходи до вдосконалення конкурентної політики в Україні в контексті інтеграційних процесів» - присвячено дослідженню сучасних тенденцій і напрямів удосконалення конкурентної політики в Україні у контексті її впливу на формування ринкових структур з ефективною конкуренцією.

Розкрито основні проблеми реалізації конкурентної політики в Україні на сучасному етапі. По-перше, спільна з усіма постсоціалістичними країнами мета побудови ринкової економіки в Україні наштовхнулася на проблему невідповідності старих правил і норм, орієнтованих на перманентний контроль над економічними суб'єктами, новим вимогам гнучкості, ефективності, адаптивності. По-друге, інерційність до змін у законодавчому полі породила вакуум механізмів взаємного узгодження правил і норм господарювання у ринкових умовах, а звичка рентоорієнтованої поведінки чиновників відкрила джерела для корупції та хабарництва. По-третє, не створено надійних бар'єрів протидії необґрунтованій монополізації ринків, антиконкурентним узгодженим діям господарюючих суб'єктів, антиконкурентним діям органів влади та управління. По-четверте, чинне законодавство слабо враховує багатогранність інструментарію цінової (і особливо - нецінової) конкуренції, які можуть бути застосовані у процесі тактичного протистояння підприємців.

З огляду на зміни, зумовлені новими тенденціями в організаційному устрої світового господарства, доведено, що невід'ємними складовими цілісної системи державного регулювання процесу трансформації ринкових структур в економіці України мають стати виважена державна політика щодо контролю над ринковою концентрацією, спрямована на стимулювання розвитку великого бізнесу, на сприяння формуванню мережевих структур, розвиток кластерів. В умовах, коли український ринок стає частиною світового, головною небезпекою для господарського розвитку стає не сама по собі можливість концентрації в руках одного виробника переважної частки вітчизняного ринку, а загроза збереження його неконкурентоспроможного становища, в тому числі і внаслідок недостатнього рівня концентрації виробництва і концентрації капіталу. Ці фактори слід брати до уваги при створенні концепцій реформування ринків з метою підвищення конкурентоспроможності національної економіки, а також при розробці інструментарію макроекономічного регулювання.

Обґрунтовано, що з поглибленням ринкових перетворень в Україні та її інтеграцією у світовий економічний простір головною метою сучасної конкурентної політики мають стати формування і підтримання передумов для розвитку ефективної конкуренції на всіх ринках. Ефективна конкуренція передбачає створення таких ринкових умов, за яких би фірми перебували під розумно допустимим конкурентним тиском з боку реальних і потенціальних конкурентів і споживачів, а роль держави зводилася до забезпечення наявності на ринку конкурентного тиску. Держава повинна підтримувати конкуренцію тією мірою, якою вона підвищує економічну ефективність, але може також допускати її обмеження з соціально-політичною метою, у тому числі для забезпечення економічної та соціальної стабільності у країні (навіть якщо при цьому статична економічна ефективність знижуватиметься). Структурний підхід до антимонопольного регулювання означатиме намагання утвердити архаїчні форми конкуренції, що вже не відповідають завданням інноваційної трансформації національної економіки.

Вагома роль у вирішенні завдань підвищення дієвості та ефективності політики сприяння конкуренції та її захисту в Україні має відводитися вдосконаленню законодавчої бази, уніфікації податкової політики та адвокатуванню конкуренції. Важливим фактором, який сприяє підвищенню ефективності конкурентної політики в сучасних умовах, є виховання у громадян як суб'єктів економічних відносин високого рівня культури у правовій сфері та поваги до закону.

Доведено, що взаємозв'язок конкурентної та промислової політик проявляється у такий спосіб: 1) конкурентна політика є одним з важливих заходів щодо забезпечення ефективної та прогресивної структури галузевого ринку і економіки в цілому; 2) цілі промислової політики визначають характер антимонопольного регулювання та конкурентної політики; 3) характер і методи конкурентної політики зумовлюють зміст промислової політики.

З метою здійснення ефективного контролю за процесом трансформації ринкових структур, забезпечення їх ефективного функціонування та розвитку, підвищення конкурентоспроможності українських компаній і національної економіки в глобальній економіці необхідною є гармонізація конкурентної політики з іншими напрямами економічної політики держави: з промисловою - перехід від паралельної реалізації промислової і конкурентної політики до «політики забезпечення конкурентоспроможності», яка являє собою комплекс державних заходів та інструментів, спрямований, з одного боку, на підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на глобальному ринку, а з другого - на забезпечення ефективної конкуренції на внутрішньому ринку; із зовнішньоекономічною - перехід від концепції «вільної торгівлі» до концепції «керованої торгівлі», від пасивного захисту вітчизняного виробника до активних протекціоністських дій, що у свою чергу, передбачає вирішення зокрема таких завдань: 1) створення умов для послідовного нарощування конкурентоспроможності вітчизняних підприємств у глобальній економіці через механізм експортно-імпортного тарифного регулювання; 2) захист внутрішнього ринку України від недобросовісної конкуренції з боку іноземних фірм через механізми нетарифних заходів, передбачених нормами українського законодавства та правилами СОТ; 3) недопущення монопольних ефектів і зловживання монопольним становищем на внутрішньому ринку монопольними об'єднаннями, у тому числі іноземними компаніями і філіями ТНК; 4) встановлення обмежень на імпорт послуг, які порушують інтереси вітчизняних товаровиробників, посилення контролю над якістю та екологічністю імпортних товарів; з бюджетно-податковою - уніфікація податкової системи, усунення необґрунтованих преференцій для «обраних» підприємств; з інноваційно-інвестиційною - перехід до активного стимулювання розвитку мережевих симетричних структур, зокрема, створення кластерів. Гармонізація конкурентної політики з іншими структурними складовими економічної політики держави сприятиме раціональнішому розподілу обмежених ресурсів; формуванню і впровадженню в регуляторний процес прозорого комплексу стимулів для підвищення конкурентоспроможності господарюючих суб'єктів.

Висновки

У дисертації запропоновано вирішення нової наукової проблеми, яка полягає у розробці теоретико-методологічних засад трансформації ринкових структур в епоху глобалізації та обґрунтування практичних рекомендацій щодо пріоритетних напрямів макроекономічного регулювання цього процесу. Проведене дослідження сутності процесу трансформації ринкових структур, суперечливої взаємодії національного та глобального в цьому процесі, інституційно-економічних та організаційних заходів щодо формування ефективної конкуренції на національних і глобальному ринках дозволило відповідно до поставленої мети зробити такі висновки та узагальнення концептуально-теоретичного, методологічного та науково-прикладного характеру:

1. Предметом наукових пошуків українських вчених кінця ХІХ - початку ХХ ст. (А. Антоновича, М. Бернацького, С. Булгакова, М. Бунге, В. Желєзнова, І. Кулішера, Д. Піхна, А. Рафаловича, Є. Слуцького, М. Соболєва, І. Тугана-Барановського, Л. Федоровича та П. Фоміна) були чотири класичних моделі ринкових структур. Вони не тільки продовжили дослідження своїх західних попередників, але й окреслили такі актуальні для ХХ ст. проблеми, як диверсифікація виробництва та ефект заміщення, а також проаналізували вплив соціальних, правових і моральних факторів на поведінку економічних агентів. На сьогодні проблематика ринкових структур виокремилась у новий розділ економічної науки - «морфологію ринків» («економічну морфологію», або таксономію ринків), який розвивається в рамках економічної компаративістики і спеціально орієнтований на вичленовування різних ринкових структур.

2. Ринкова структура - це внутрішня організація (будова) ринку, яка формується складною системою соціально-економічних відносин і зв'язків, а також певним кількісним співвідношенням між його елементами, характеризується такими якісними домінантами, як ступінь диференціації продукції, наявність вхідних і вихідних бар'єрів, мобільність ресурсів, інтенсивність і види інновацій, рівень розвитку реальної та потенціальної конкуренції. Типологізація ринкових структур - це термін, який означає групування ринкових структур за спільними рисами, що проявляються в єдності закономірностей і тенденцій, а також особливостей розвитку на основі схожих економічних явищ і процесів (усталеної системи соціально-економічних відносин між суб'єктами господарювання, інтенсивності та характеру конкуренції, методів ведення конкурентної боротьби, результативності функціонування ринків).

3. Поняття «трансформація ринкових структур» слід трактувати як процес їх переходу з одного якісного стану в інший під дією екзогенних (розвиток інформаційно-технологічної революції, зростання рівня ризику і невизначеності у підприємницькій діяльності, посилення асиметрії інформації) і ендогенних (економічна концентрація; зміна механізмів, форм і методів ведення конкурентної боротьби; наявність нестратегічних бар'єрів та квазібар'єрів входу на ринок та виходу з нього; опортуністична поведінка господарюючих суб'єктів; конкурентна політика) факторів. Таке перетворення зумовлює необхідність адаптації суб'єктів господарювання до нового рівня розвитку продуктивних сил і нової системи соціально-економічних відносин.

4. Методологія сучасного дослідження монопольної ринкової структури має враховувати процеси безперервної взаємодії конкурентно-монопольних сил, багатоаспектність змісту монополії та різнорозмірність її суб'єктів, а також неоднозначні наслідки цього феномена в умовах переважання інноваційного типу розвитку та глобалізації економіки. Це створює можливість для розмежування понять «монополія», «монополізація» і «монополізм». Монополія - це ринкова структура, сприятлива для реалізації ринкової влади компанією-монополістом, що дозволяє їй визначати загальні умови функціонування ринку (зокрема, впливати на формування обсягів виробництва і продажів продукції, а також на її ціну). Монополізація - процес формування монополії, досягнення монопольного становища шляхом реалізації як конкурентних (зокрема, зниження виробничих затрат і цін, підвищення якості продукції, удосконалення виробничої та управлінської технологій), так і антиконкурентних (обмежена ділова практика) стратегій. Монополізм - тип економічних відносин, при якому господарюючий суб'єкт реалізує антиконкурентні стратегії, нав'язуючи власні інтереси своїм контрагентам, а нерідко - і суспільству в цілому.

5. На сучасному етапі можна виділити два типи трансформації ринкових структур. По-перше, трансформація ринкових структур у рамках класичних моделей (досконалої конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії, чистої монополії) - тобто монополізованих у конкурентні, і навпаки. По-друге, трансформація класичних ринкових структур у моделі нового типу - мережеві асиметричні, симетричні, гетерархічні. Трансформація конкурентних ринків у монополізовані зумовлена такими факторами: розвитком процесів економічної концентрації, що підштовхуються конкуренцією; диференціацією товарів; локалізацією географічного простору в результаті дії транспортно-географічних бар'єрів; персоніфікацією учасників господарських угод, які розвиваються у ході їх взаємодії, формують стійкі переваги контрагентів і створюють бар'єри для трансакцій в інституційному просторі; розвитком сучасних інформаційних технологій, що «розмивають» конкуренцію і спричиняють монополізацію локальних, регіональних, національних, і навіть глобального ринків; нерівномірністю розподілу інформації в економічному середовищі. Трансформація монополізованих ринкових структур у конкурентні є наслідком дії таких процесів: змін у структурах виробництва і споживання; змін ефекту масштабу в галузі та зниження мінімальноефективного обсягу випуску; стратегічної поведінки домінуючих фірм; змін фаз життєвого циклу товару і галузі; динамічного розвитку інформаційних технологій. Трансформацію класичних ринкових структур у мережеві асиметричні, симетричні, гетерархічні спричиняють динамічний розвиток інформаційно-технологічної революції та гіперконкуренція на глобальному ринку.

6. За масштабами і ступенем впливу на трансформацію ринкових структур бар'єри входу на ринок слід структурувати на соціально-економічні, технологічні та інституційні. Дослідження таких бар'єрів дало підстави для висновків: 1) вони є фактором, який перешкоджає розвиткові реальної та потенціальної конкуренції, а також трансформації монопольних ринкових структур у конкурентні; 2) в умовах глобалізації окремі бар'єри втрачають свої класичні форми і стагнують, тобто змінюються; 3) потенціальні конкуренти пристосовуються до подолання бар'єрів входу на ринок; 4) бар'єри породжують рентоорієнтовану поведінку фірм, які функціонують на ринку.

На відміну від країн з розвинутими ринковими відносинами, в українській економіці домінантними виступають «квазібар'єри» - специфічні інституційні перешкоди, що необґрунтовано ускладнюють або унеможливлюють розвиток конкурентного середовища не тільки на монополізованих ринках, але й на структурно конкурентних, стримуючи формування ринкових структур з ефективною конкуренцією. В Україні до таких бар'єрів можна віднести частину адміністративних бар'єрів (необґрунтоване втручання держави у процес функціонування ринку, диференційовану фінансову підтримку «обраних» суб'єктів господарювання, процес державних закупівель, дозвільну систему) та неформальні бар'єри (тінізацію економіки, корупцію, рейдерство). «Бар'єрний» характер економіки перешкоджає підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних компаній.

7. На рубежі епох спостерігається об'єктивна взаємодія суперництва і співробітництва між економічними агентами з метою реалізації індивідуальних і колективних економічних інтересів для досягнення найкращих результатів в умовах обмеженості ресурсів, яка посилюється асиметрією інформації та підвищенням ступеня невизначеності середовища. Акцент зроблено на «згасанні» конкуренції, яке супроводжується виникненням між суб'єктами господарювання відносин взаємодії і співробітництва, які є не просто протилежністю антагонізму, а складають з ним діалектичну єдність. Відносини співробітництва будуються внаслідок: по-перше, збільшення розмірів економічних суб'єктів та скорочення їх кількості в результаті концентрації ринків та їх монополізації, розвитку міжнародних монополій, економічної інтеграції; по-друге, міжнародної кооперації, тобто об'єднання виробничих комплексів різних країн в інтересах виконання єдиної програми на основі укладення договірних зв'язків на довгостроковій основі. У сучасній економіці розвиваються мережеві ринкові структури як спосіб адаптації до конкуренції завдяки об'єднанню зусиль у технологічній сфері з метою зниження ризику при спільному інвестуванні у високовартісні проекти.

8. Складні та суперечливі глобалізаційні процеси зумовлюють зміну ролі держави та характеру її впливу на трансформацію ринкових структур як інституту управління та носія національних економічних інтересів. На сучасному етапі в різних економічних системах формат такого впливу є різним. Країни з розвинутими ринковими відносинами вступають у взаємодію з транснаціональним капіталом, формуючи своєрідну глобально-корпоративну економіку, головними суб'єктами якої стають ТНК. По-перше, ці держави допомагають корпораціям підвищувати свою конкурентоспроможність порівняно з конкурентами. По-друге, посилюється вплив ТНК на політику та економічні рішення урядів з метою монополізації національних і глобального ринків, а також встановлення контролю над ними.

Вплив країн з транзитивною економікою на трансформацію ринкових структур є менш вагомим, але більш суперечливим. З одного боку, між цими країнами розгортається специфічна форма суперництва - міждержавна конкурентна боротьба за залучення у національну економіку транснаціонального капіталу через надання пільгових національних умов і режимів з метою сприяння зниженню рівня монополізації внутрішніх ринків. З другого боку, з багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин ці країни не здатні ефективно контролювати діяльність ТНК на своїх територіях, які через інституційно оформлені права (патентно-ліцензійну політику) не тільки формують бар'єри для аутсайдерів і витісняють їх з ринку, але й обмежують поширення інновацій, породжують інші негативні явища, що поглиблюють суперечності між потребами розвитку продуктивних сил і станом виробничих відносин, істотно гальмують процеси формування ринкових структур з ефективною конкуренцією.

9. Закономірностями становлення і розвитку конкурентного середовища у країнах з транзитивною економікою є: 1) у цих країнах національний ринок став продуктом нерозвинутої демократії, а нерозвинута демократія, у свою чергу, стає наслідком неконкурентного ринку; 2) незавершеність ринкових перетворень значною мірою зумовлена пережитками колишньої командно-адміністративної системи, економічні аспекти якої все ще проявляються у транзитивних економіках більшості держав; 3) динамізм розвитку конкурентних основ є вкрай флуктуативним, що зумовлено впливом на нього зовнішніх (переважно макроекономічних) факторів, які в поєднанні з мікроекономічними бар'єрами створюють вагомі перешкоди для розвитку конкуренції на внутрішньому ринку; 4) короткостроковість перетворень, гранична схильність до диспропорцій створюють умови для формування формально конкурентних типів ринкових структур, знижуючи вплив конкуренції на ефективність функціонування підприємств і розвиток національних економік.

10. Особливість вітчизняної практики господарювання полягає в тому, що в Україні склалася парадоксальна ситуація: при відносно високому рівні монополізації національної економіки, українські монополісти виявилися нездатними використати переваги свого становища і скоротити технологічне відставання від зарубіжних конкурентів. Навіть на структурно конкурентних ринках існують серйозні перешкоди для розвитку здорової конкуренції: нерівність умов конкуренції внаслідок впливу адміністративних факторів; спотворення конкуренції внаслідок «тінізації» господарювання; недобросовісна конкуренція; інституційні обмеження конкуренції. З огляду на це, структурно конкурентний ринок є необхідною, але недостатньою умовою розвитку ефективної конкуренції.

11. Одним з основних механізмів трансформації ринкових структур і створення передумов для розвитку ефективної конкуренції є конкурентна політика. Виділено п'ять етапів формування й розвитку антимонопольної та конкурентної політики: перший - ідеалізація моделі досконало конкурентного ринку; метою антимонопольної політики має бути досконала (вільна) конкуренція, навіть якщо досягти цього на практиці неможливо; існування монополій знижує ефективність ринкового механізму; другий - період становлення і апробації методів активного державного втручання у конкуренцію на ринку; третій - розгляд конкуренції як певного динамічного процесу; відзначаються позитивні риси монополій (зокрема, реалізація НДДКР); четвертий - поява і розвиток теорії потенціальної конкуренції та змагальних ринків; обґрунтувано тезу про те, що конкурентні ціни та обсяг продажів можуть бути досягнуті і без конкурентного процесу; п'ятий - сформованість сучасних уявлень про ринкові структури; розвивається теза про те, що конкуренція може бути надлишковою, яка веде не до ефективності ринку і галузі, а до їх руйнування.

12. Існують змістові відмінності між поняттями «конкурентна політика» та «антимонопольна політика». Під конкурентною політикою слід розуміти діяльність держави та наддержавних органів, спрямовану на створення й захист ефективної конкуренції на національних і на глобальному ринках, на сприяння розвиткові конкурентних відносин, на підвищення конкурентної культури суспільства. У структурі конкурентної політики можна виділити такі основні напрями: антимонопольна політика; політика підтримання та розвитку ефективної конкуренції; політика регулювання діяльності суб'єктів природних монополій; політика адвокатування конкуренції (у тому числі діяльність держави щодо формування у суспільстві конкурентної культури). Антимонопольна політика за своїм змістом є діяльністю держави щодо обмеження монополізму в національній економіці, недопущення недобросовісної конкуренції у бізнесі на основі використання засобів антимонопольного регулювання. Складовими антимонопольної політики є політика демонополізації економіки та антимонопольне регулювання.

13. Сучасна конкурентна політика, напрями та інструменти її реалізації у різних країнах мають спільні риси та специфічні особливості. Спільним у реалізації конкурентної політики є її спрямованість на попередження негативних наслідків від процесів концентрації ринків, на усунення проявів монополізму (боротьбу із зловживаннями монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією), а також на боротьбу з обмежувальною діловою практикою суб'єктів господарювання. Відмінності у реалізації конкурентної політики у різних країнах пояснюються специфікою умов їх економічного та історичного розвитку, особливостями соціокультури у кожній з них та ін. По-перше, у постіндустріальних країнах конкурентне законодавство застосовується виключно до приватних суб'єктів господарювання, у країнах з перехідною економікою - також до державних органів (зокрема, й тих, які здійснюють регулювання). По-друге, у країнах з усталеними ринковими відносинами конкурентна політика покликана підтримувати «працюючу» (ефективну) конкуренцію, а для країн з транзитивною економікою найважливішим завданням є формування конкурентного середовища. По-третє, на відміну від країн з ринковою економікою, у транзитивній економіці проблема конкурентної політики є надзвичайно складною і ще не осмисленою концептуально.

14. Інституціоналізація системи наддержавного регулювання конкурентно-монопольних тенденцій набуває важливого значення як фактор, здатний пом'якшити суперечності процесу трансформації ринкових структур і зумовлена: по-перше, тісною взаємодією держав і транснаціонального бізнесу, яка забезпечує для ТНК необхідний адміністративний ресурс для діяльності на глобальних ринках; по-друге, формуванням величезних міжнародних структур олігопольного типу та активізацією співробітництва між ними; по-третє, антиконкурентною практикою підприємств, яка дедалі більше набирає транскордонного виміру, зачіпаючи інтереси багатьох країн і навіть (у деяких випадках) інтереси світу в цілому; по-четверте, суперечливим впливом діяльності ТНК на рівень концентрації національних і глобального ринків, на посилення їх монополізації; по-п'яте, застосуванням з боку багатьох країн у своїй зовнішньоекономічній політиці тарифних і нетарифних обмежень, яке звужує реальні можливості фірм, галузей та країн щодо конкурентоспроможності, створюючи необґрунтовані переваги для неконкурентоспроможних суб'єктів господарювання або, навпаки, викликаючи перетворення конкурентоспроможних компаній на неконкурентоспроможні.

15. В умовах глобалізації конкурентну політику слід здійснювати на основі таких науково обґрунтованих принципів: системність; комплексність; достатність; «прозорість», гласність та відкритість процедур; гарантованість; контроль; заборона; превентивність; холізм.

16. Формування конкурентної політики держави в умовах глобалізації повинне спиратися на системний підхід, який передбачає, з одного боку, застосування при регулюванні діяльності всіх економічних агентів стимулюючих методів, які, не маючи репресивного характеру щодо компаній-монополістів, створюють умови для ефективної діяльності всіх інших підприємств на внутрішньому ринку та для підвищення їх конкурентоспроможності на зовнішніх ринках; з іншого боку, формування такого інституційного середовища, в якому зловживання монопольною владою та обмеження конкуренції стали б неефективними. В умовах загострення конкуренції на внутрішньому ринку з боку іноземних компаній, а також з метою підвищення конкурентоспроможності українських виробників на зовнішніх ринках необхідно сприяти формуванню не поліпольних ринків, а олігопольних і квазіконкурентних на основі створення потужних корпорацій, які були б здатні здійснити вирішальні структурні зміни в економіці.

17. Стратегічними пріоритетами Української держави у контексті забезпечення ефективного контролю над трансформацією ринкових структур і підвищення конкурентоспроможності національної економіки є: 1) перехід від паралельної реалізації промислової та конкурентної політики до «політики забезпечення конкурентоспроможності», під якою розуміється комплекс державних заходів та інструментів, спрямований, з одного боку, на підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на глобальному ринку, а з другого - на забезпечення ефективної конкуренції на внутрішньому ринку; 2) гармонізація конкурентної політики із зовнішньоекономічною, з фіскальною, з інноваційно-інвестиційною, та з регуляторною; 3) формування у суспільстві конкурентної культури, яка є вагомою складовою конкурентної політики, що відображає рівень поінформованості всіх членів суспільства про роль конкуренції у піднесенні добробуту нації, підвищенні гуманності та раціональності у прийнятті економічних рішень і проявляється у дотриманні всіма суб'єктами господарювання законодавчих і морально-етичних норм, а також чесних звичаїв у відношенні до своїх контрагентів, держави, суспільства.

18. З огляду на глобалізаційні процеси, які загострюють проблему конкурентоспроможності компаній і національних економік, державне втручання у процес трансформації ринкових структур є виправданим тільки за умови, що його позитивний ефект перевищує затрати на здійснення самого державного регулювання, а також можливий супутній негативний ефект. Тому прийняття рішень у сфері конкурентної політики має здійснюватися на основі порівняння: 1) втрат суспільного добробуту, зумовлених монополізацією економіки, з потенціальними вигодами від діяльності монопольних структур щодо забезпечення конкурентоспроможності та інноваційного зростання економіки; 2) затрат на здійснення державою регуляторних заходів у монопольних галузях національної економіки та вигід для суспільства від реалізації заходів конкурентної політики. При прийнятті тих чи інших рішень у сфері конкурентної політики необхідно оцінювати не тільки вплив вжитих заходів на конкуренцію, але й економічні (підвищення або зниження економічної ефективності) та соціально-політичні (позитивні або негативні) наслідки від цього впливу. Це сприятиме раціональнішому використанню обмежених ресурсів, а також формуванню і запровадженню комплексу стимулів до підвищення конкурентоспроможності господарюючих суб'єктів.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Филюк Г. М. Конкуренція і монополія в епоху глобалізації: Монографія. / Г. М. Филюк - Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І.Франка, 2009. - 404 с. (26,1 обл.-вид. арк.) (Рецензія: Банківська справа, 2010. - №1 (91). - С. 88-90 )

2. Филюк Г. М. Концентрація ринку та її показники / Филюк Г. М. // Теоретичні та прикладні питання економіки /Филюк Г. М. // Зб. наук. праць. Київ. - 2006. - №11 - С. 157- 166 (0,5 друк. арк.)

3. Филюк Г. М. Енергозбереження як чинник підвищення конкурентоспроможності України /Филюк Г. М. // Науковий вісник Волинського державного університету. - Луцьк, 2006. - №7. - С. (0,5 друк. арк.)

4. Филюк Г. М. Рівень добробуту населення України у контексті світових стандартів /Филюк Г. М. // Україна: аспекти праці. - 2006. - №12. - С. (0,5 друк. арк.)

5. Филюк Г. М. Сучасний стан та перспективи енергозабезпечення України /Филюк Г. М. // Вісник національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Економіка. - 2006. - №78. - С. 29- 34. (0,5 друк. арк.)

6. Филюк Г. М. Бар'єри входу на ринок та виходу з нього: основні підходи до визначення сутності /Филюк Г. М. // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ. - Чернівці, 2006. - Випуск IV. Економічні науки. - С. 13- 22. (0,6 друк. арк.)

7. Филюк Г. М. Еволюція теорії антимонопольного регулювання // Теоретичні та прикладні питання економіки /Филюк Г. М. // Зб. наук. праць. Київ. - 2007. - №12. - С. 290- 296. (0,5 друк. арк.)

8. Филюк Г. М. Світовий досвід антимонопольного регулювання та можливості його застосування в Україні /Филюк Г. М. // Научные труды ДонНТУ. - Серия: экономическая. Выпуск 1-31. - с. (0,5 друк. арк.).

9. Филюк Г. М. Бар'єри входження на ринок в Україні: питання теорії та практики /Филюк Г. М. // Теоретичні та прикладні питання економіки // Зб. наук. праць. - №13. - Київ. - 2007. (0,8 друк. арк.).

10. Филюк Г. М. Новітні тенденції співвідношення конкуренції і монополії в умовах глобалізації /Филюк Г. М. // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. - Випуск 232: В 5-ти кн. - Том. ІV. - Дніпропетровськ: ДНУ. - 2007 (0,5 друк. арк.).

11. Филюк Г. М. Концентрація виробництва та проблеми її регулювання в Україні /Филюк Г. М. // Прометей: Регіональний збірник наукових праць з економіки. - Випуск 2 (23). - Донецьк. - 2007. - С. 256- 261 (0,5 друк. арк.)

12. Филюк Г. М. Соціально-економічні наслідки монополії: теоретичний і практичний аспекти /Филюк Г. М. // Економіка України. - 2008. - №1. - С. 30- 41 (0,7 друк. арк.).

13. Филюк Г. М. Формування ефективного конкурентного середовища на страховому ринку України /Филюк Г. М. // Вісник національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Економіка. - 2007. - №94- 95. - С. 33- 37 (0,5 друк. арк.).

14. Филюк Г. М. Генезис дослідження конкуренції і монополії в економічній теорії /Филюк Г. М. // Вісник національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Економіка. - 2007. - №93. - С. 55- 58 (0,6 друк. арк.).

15. Филюк Г. М. Система показників оцінки монопольної влади /Филюк Г. М. // Вісник Хмельницького національного університету. Науковий журнал. - 2008. - Економічні науки. - Т.1. - №1. - С. 140- 145 (0,6 друк. арк.).

16. Филюк Г. М. Діалектика взаємодії монополії і конкуренції в умовах глобалізації /Филюк Г. М. // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ. - Чернівці. - 2007. - Випуск IV. Економічні науки. - С. 64- 74 (0,5 друк. арк.).

17. Филюк Г. М. Інвестиційна складова в інноваційній системі України /Филюк Г. М. // Банківська справа. - 2008. - №1. - С. 43- 51 (0,5 друк. арк.).

18. Филюк Г. М. Монополія, конкуренція та проблема інновацій /Филюк Г. М. // Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України. - 2007. - №4 (27). - С. 26- 35.( 0,5 друк. арк.).

19. Филюк Г. М. Інституційні аспекти реалізації конкурентної політики: тенденції, суперечності та шляхи їх розв'язання /Филюк Г. М. // Вісник національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Економіка. - 2008. - №99- 100. - С. 96- 100 (0,6 друк. арк.).

20. Филюк Г. М. Монопольна влада: природа та форми прояву /Филюк Г. М. // Вісник національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Економіка. - 2008. - №95. - С. 55- 58 (0,5 друк. арк.).

21. Филюк Г. М. Проблеми гармонізації конкурентної та промислової політики в Україні в умовах глобалізації /Филюк Г. М. // Теоретичні та прикладні питання економіки // Зб. наук. праць. - Київ. - 2008. - №15. - С. 203- 211 (0,5 друк. арк.).

22. Филюк Г. М. Міжнародна конкурентна політика в умовах глобалізації /Филюк Г. М. // Теоретичні та прикладні питання економіки // Зб. наук. праць. Київ. - 2008. - №17. - С. 225- 231. (0,5 друк. арк.).

23. Филюк Г. М. Гіперконкуренція як вища форма конкуренції в умовах глобалізації /Филюк Г. М. // Теоретичні та прикладні питання економіки // Зб. наук. праць. Київ. - 2009. - №18. - С. 85- 93 (0,6 друк. арк.).

24. Филюк Г. М. Вплив бюджетно-податкової політики на трансформацію ринкових структур в Україні /Филюк Г. М. //Фінанси України. - 2009. - №5. - С. 62- 71 (0,5 друк. арк.).

25. Филюк Г. М. Конкурентна політика України та напрями її реалізації в умовах глобалізації /Филюк Г. М. // Формування ринкових відносин в Україні. - 2009. - №4. - С. 3- 8 (0,5 друк. арк.).

26. Филюк Г. М. Конкурентна політика держави в умовах глобалізації / Филюк Г. М. // Вісник національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Економіка. - 2009. - №109. - С. 96-100 (0,6 друк. арк.).

27. Филюк Г. М. Специфіка розвитку конкуренції в Україні в сучасних умовах /Филюк Г. М. // Наукові праці Національного університету харчових технологій. - К: НУХТ. - № 30. - С. 113-116 (0,5 друк. арк.).

28. Филюк Г. М. Методологічні передумови сучасного дослідження монополії /Филюк Г. М. // Теоретичні та прикладні питання економіки // Зб. наук. праць. Київ. - 2009. - №20. - С. 67-74 (0,6 друк. арк.).

29. Филюк Г. М. Джерела фінансування заходів енергозбереження в Україні /Филюк Г. М., Приймак В.М. // Фінансові ресурси регіону: організація та управління: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 9-11 листопада 2006 року - Івано-Франківськ: ПП Курилюк, 2007 . - С. 271-274 (автором запропоновано підвищити ефективність заходів енергозбереження в Україні для підвищення конкурентоспроможності суб'єктів господарювання та національної економіки, 0,1 друк. арк.)

30. Филюк Г. М. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації /Филюк Г. М. // Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины: Материалы VI международной научно-практической конференции. - Алушта, 4-6.10.2007 г. - С. 61-62. (0,1 друк. арк.)

31. Филюк Г. М. Менеджмент українських банків: реалії і перспективи /Филюк Г. М., Приймак В.М. // Банківська система в умовах трансформації фінансового ринку України: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. - Київ, КНТЕУ, 2003. - С.123-125 (автором запропоновано шляхи підвищення ефективності банківської системи, 0,05 друк. арк.)

32. Филюк Г. М. Сутність та особливості інституційного монополізму /Филюк Г. М. // «Wiadomosci naukowej mysli - 2007» // Материалы ІІI международной научно-практической конференции. 01-15.11.2007. - С. 37-39 (0,1 друк. арк.)

33. Филюк Г. М. Конкуренція і монополія в епоху глобалізації /Филюк Г. М. // Проблеми і перспективи функціонування інноваційної системи держави в умовах глобалізації: Матеріали ХІІІ міжнародної науково-практичної конференції (27-28 вересня 2007 р.) / Відп. ред. М. І. Карлін. - Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. - С. 168-170 (0,1 друк. арк.).

34. Кравченко Ю. Г., Ляшенко Л. Ф., Садюк В. Г., Филюк Г. М. Регулювання процесів приєднання мереж операторів зв'язку // Антимонопольно-конкурентна політика: теорія і практика: Збірник наукових праць: Вип. 1. - К.: Фенікс, 2006. - 264с. (автором запропоновано шляхи удосконалення державного регулювання галузі зв'язку в Україні, 0,4 друк. арк.)

Анотація

Филюк Г. М. Трансформація ринкових структур в умовах глобалізації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.01 - Економічна теорія та історія економічної думки. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2010.

У дисертаційній роботі обґрунтовано методологічний підхід до дослідження системного характеру процесу трансформації ринкових структур в умовах глобалізації економіки.

Запропоновано авторську типологізацію ринкових структур. Показано суперечності прояву гіперконкуренції в умовах глобалізації. Обґрунтовано причини та фактори трансформації ринкових структур у різних економічних системах. Показано роль інформаційно-технологічної революції у формуванні ринкових структур нового типу.

Розкрито особливості ринкових структур з ефективною конкуренцією та досліджено інституційні перешкоди для їх формування у вітчизняній економіці. Проаналізовано соціально-економічні наслідки монополізації ринків у сучасних умовах.

Розроблено концептуальні підходи та запропоновано практичні рекомендації щодо формування ефективного конкурентного середовища у транзитивних суспільствах і підвищення конкурентоспроможності національної економіки в умовах глобалізації.

На основі застосування системного підходу сформульовано пріоритети у формуванні конкурентної політики держави в контексті інтеграційних процесів. Запропоновано напрями та шляхи гармонізації конкурентної політики з іншими структурними складовими економічної політики держави.

Ключові слова: ринкова структура, трансформація ринкових структур, конкуренція, монополія, монополізація, монополізм, гіперконкуренція, конкурентна політика, конкурентна культура.

Аннотация

Филюк Г. М. Трансформация рыночных структур в условиях глобализации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.00.01 -- Экономическая теория и история экономической мысли. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2010.

В диссертационной работе анализируются теоретические разработки отечественных и зарубежных ученых по проблемам трансформации рыночных структур. На основе системного и комплексного подходов исследованы сущность рыночных структур, причины их трансформации, особенности этого процесса в условиях глобализации. Разработаны концептуальные подходы, теоретические основы, методические и практические рекомендации по совершенствованию макроэкономического регулирования процесса трансформации рыночных структур в условиях глобализации с целью обеспечения эффективной реинтеграции национальной экономики в современную мировую среду.

Исследована эволюция теоретических взглядов ученых разных экономических школ с позиций сущности рыночной структуры, ее развития и трансформации. Определена сущность трансформации рыночных структур в современных условиях и доказан объективный характер этого процесса, который проявляется в их преобразовании из одного качественного состояния в другое под воздействием экзогенных и эндогенных факторов. Доказано, что транформация рыночных структур предопределяет необходимость адаптации функционирующих в них субъектов хозяйствования к новому уровню развития производительных сил и новой системы социально-экономических отношений, а главным мотивом монопольного контроля становится стремление уменьшить риски и неопределенность в предпринимательской деятельности.