Соціально-економічна характеристика бар’єрів входу на ринок

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БАР'ЄРІВ ВХОДУ ФІРМ НА РИНОК

1.1 СУТНІСТЬ ВХІДНИХ БАР'ЄРІВ

1.2 ОСНОВНІ ВИДИ БАР'ЄРІВ ВХОДУ НА РИНОК

1.3 ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ БАР'ЄРІВ ВХОДУ НА РИНОК

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКИ СТРАТЕГІЧНИХ ТА НЕСТРАТЕГІЧНИХ БАР'ЄРІВ ВХОДУ НА РИНОК

2.1 АНАЛІЗ НЕСТРАТЕГІЧНИХ БАР'ЄРІВ ВХОДУ НА РИНОК

2.2 АНАЛІЗ СТРАТЕГІЧНИХ БАР'ЄРІВ ВХОДУ НА РИНОК

2.3 ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ БАР`ЄРІВ ВХОДУ НА РИНКИ В УКРАЇНІ

ВИСНОВОКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Становлення та розвиток конкурентних ринкових відносин в Україні відбуваються в період активізації інтеграційних процесів та світової глобалізації, а отже, відзначається складністю та багатогранністю процесів, що їх супроводжують. Зокрема, в сучасних умовах господарювання, прихід нових суб'єктів господарської діяльності на висококонцентровані товарні ринки залишається одним з актуальних шляхів ефективного продовження демонополізації та створення ринкового конкурентного середовища в Україні.

Вплив конкуренції на економічну систему проявляється у збільшенні кількості учасників ринку, їх змаганні за ринки збуту та реалізації продукції і, відповідно, в кращому задоволенні потреб покупців у високоякісних та конкурентоспроможних товарах. Конкуренція сприяє підвищенню мобільності господарюючих суб'єктів, яка, в кінцевому випадку, сприяє досягненню параметрів рівноваги економіки. Насамперед через вхід на ринки нових суб'єктів господарювання спостерігається посилення конкурентних проявів, реальний розвиток підприємництва, а, отже, розвиток та розбудова окремих секторів, галузей вітчизняної економіки[13].

В сучасних умовах динамічного ринкового середовища входження нових підприємств ускладняється різного роду чинниками, які створюють бар'єри у налагодженні ефективної діяльності новостворених учасників ринку. Ця обставина вимагає акцентування уваги на ідентифікації та досліджені таких бар'єрів, особливостей їх прояву.

Актуальність даної роботи полягає у висвітленні специфіки бар'єрів входу на ринок, яка детермінує ефективність розвитку економіки у сучасному ринковому середовищі.

Питання оцінювання бар'єрів входу, дослідження умов їх виникнення та формування певною мірою знайшли відображення в працях зарубіжних та вітчизняних науковців. Зокрема, проблеми конкуренції та монополії, основними параметрами яких виступають бар'єри входу, висвітлено у роботах: А. Сміта, Д. Рікардо, Й. Шумпетера, Ж. Б. Сейя, А. Курно, Ф.Хайєка, Дж. Робинсон, Э. Чемберлена, Ж. Тіроля та інших. Безпосередньо ідентифікації місць та особливостей становлення бар'єрів в ринковому середовищі присвячені праці І. Ансоффа, П. Друкера, Дж. Бейна, М. Портера, Дж. Стіглера, З. Борисенко, Є. Альткорна, І. Рутковського, Р. Неструй,

Є. Крикавського, В. Чиркова, В. Мікловди, А. Юданова. Питання використання стратегічних підходів в ході захоплення ринкових позицій підприємствами висвітлені в дослідженнях А. Старостіної, Н. Куденко,

М. Окландера, І. Решетнікової, С. Ілляшенко. Інші вітчизняні вчені, що розглядали бар'єри: В. Базилевич, О. Білорус, З. Борисенко,

З. Варналій, А. Гриценко, В. Дементьєв, А. Ігнатюк, П. Єщенко, О. Костусєва, В. Лагутін, , В. Мандибури, Н. Михальчишин, Г. Паламарчук, Ж. Поплавська, О. Пустовойт, В. Точилін, В. Фещенко, Г. Филюк, О. Шнипк та інших.

Предметом дослідження є теоретико-методичні та прикладні засади ідентифікації та оцінювання бар'єрів входу.

Об'єктом дослідження виступає характеристика бар'єрів входу на ринок.

Мета дослідження полягає в розробці теоретичних положень та обґрунтуванні практичних рекомендацій щодо ідентифікації та оцінювання бар'єрів.

Відповідно до мети в роботі поставленні наступні завдання:

визначити теоретичні засади бар'єрів входу на ринок;

обґрунтувати положення щодо ідентифікації основних видів бар'єрів входу;

розглянути різні підходи до визначення бар'єрів входу на ринок;

проаналізувати стратегічні та нестратегічні бар'єри входу на ринок;

обґрунтувати шляхи зниження бар'єрів входу на ринки в Україні.

Методологічною основою дослідження є системний підхід, аналіз і синтез, статистичні спостереження, експертні оцінки та ін.

При написанні курсової роботи були вивчені монографічна та навчальна література, журнальні та газетні статті, матеріали в інтернеті присвячені даній тематиці.

Структура роботи. Робота містить 2 розділи, 9 рисунків, 3 таблиці та 40 джерел літератури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БАР'ЄРІВ ВХОДУ ФІРМ НА РИНОК

1.1 СУТНІСТЬ ВХІДНИХ БАР'ЄРІВ

Той факт, що норма прибутку фірм на одних галузевих ринках стабільно вища, ніж на інших, наводить на думку про наявність певних економічних та іншого характеру перешкод для входу нових фірм. Ці перешкоди, отримали найменування «вхідних бар'єрів».

Вхідні бар'єри (бар'єри входу, входження) - фактори, що перешкоджають проникненню в галузь (на ринок) нових конкурентів. Зведення бар'єрів є однією з форм боротьби за здобуття і збереження конкурентних переваг. Як правило, можливість створення вхідних бар'єрів обумовлена ??високими рівнями капіталомісткості. Вхідні бар'єри утримують нових конкурентів від спроб утвердитися в галузі (на ринку). Сенс їх полягає в тому, щоб зробити витрати, пов'язані з проникненням в галузь (на ринок), настільки високими, що під загрозу буде поставлена ??сама окупність інвестованих капіталів. Вхідні бар'єри фактично існують для того, щоб або підвищити вступний внесок, або збільшити ризик для новачків. У більшості стратегічних ситуацій вкрай важливо зуміти ідентифікувати відповідні вхідні бар'єри[32].

Дослідження входу в галузь або ринок і виходу з галузі отримали помітний розвиток з часів зародження теорії галузевих ринків як самостійної галузі економічних досліджень, і, в першу чергу, пов'язані з піонерними працями Дж. Бейна. З п'ятдесятих років XX століття, коли вийшла у світ його робота, і до сьогоднішнього дня проблема потенційної конкуренції та умов входу в галузь є домінуючою в рамках економіки галузевих ринків, що, безумовно, породило безліч підходів до визначення галузевих вхідних бар'єрів[43].

Виходячи з традиційного уявлення теорії галузевих ринків, у стані рівноваги позитивний економічний прибуток є стимулом для входу в галузь «новачків». Останні виконують на ринку «функцію урівноваження», в результаті їх появи середньогалузеві значення прибутку і цін повертаються до їх довгострокового конкурентного рівня. Крім того, нові фірми розглядаються як джерело змін у галузі, суб'єкти, що стимулюють її розвиток. Небезпека появи нових гравців змушує існуючі компанії випускати нові продукти, використовувати нові процеси. Маленькі фірми не намагаються стати зменшеними копіями великих компаній, а прагнуть забезпечити вхід в галузь за допомогою інноваційної діяльності. В результаті, діяльність "новачків" на ринку дуже важлива через їх здатності "сколихнути" вже сформований рівень рівноваги[9].

Таким чином, умови входу на ринок утворюють найважливішу характеристику динаміки галузі, розвитку промисловості та економічного добробуту. Більш того, зниження бар'єрів входу або перешкоджання їх появи становить одну з найважливіших завдань політики підтримки конкуренції.

Британський комітет з конкуренції визначає вхід "новачка" як ситуацію, при якій утворюється нове підприємство або нові виробничі потужності в галузі. Вхід в галузь може приймати різні форми, від утворення нової фірми,що тільки починає виробництво в галузі, освоєння нової галузі або придбання у ній активів вже існуючої компанією до модернізації продукту вже існуючої в галузі компанією, причому все це стосується як вітчизняних, так і іноземних фірм. Можна припустити, що і бар'єри входу також мають різні форми. Наприклад, вже існуючій великій компанії простіше інвестувати необхідні активи для входу на новий ринок, ніж компанії, що створюється з нуля. Великі компанії можуть досить легко обійти деякі бар'єри, і вони можуть впливати на конкуренцію в галузі більше, ніж маленькі. Дрібні фірми в першу чергу несуть збитки від недобросовісної конкуренції інших гравців[2].

Обсяг входу впливає згодом на поведінку існуючих компаній. Логічно припустити, що існуючі фірми з легкістю допустять появу на «своєму» ринку дрібних «новачків», але будуть прагнути обмежувати вхід більших конкурентів, наприклад, використовуючи цінові стратегії. З іншого боку, висота вхідних бар'єрів також впливає на рішення «новачків» про вхід на ринок, особливо, обмежуючи можливості дрібних фірм.

У зв'язку з особливою актуальністю зазначених проблем, особливо для розвитку бізнесу в Україні, поняття вхідних бар'єрів в галузь, їх економічний механізм, потребують делатьно вивчення. Відзначимо, що обговорення питань, пов'язаних зі стримуванням входу в галузь, досить довгий час супроводжувалося невизначеністю самого поняття галузевого бар'єра.

Процеси входу в галузь невеликої і великої фірм істотно розрізняються. При вході невеликої фірми обсяг її виробництва не впливає на ринкову ціну. У цьому випадку, перевага у витратах діючої фірми є важливим фактором. Такі переваги можуть бути засновані на різних джерелах, таких як, доступ до більш якісних ресурсів, економія від масштабу та ін. Так як обсяг продажів "новачка" відносно невеликий, то його середні витрати (ACe) вище, ніж у діючих фірм (AC1) (рис.1.1)

Рис. 1.1. Економічний механізм бар'єрів входу (випадок абсолютних переваг у витратах)

В результаті, діюча фірма може збільшувати свої ціни через зниження випуску. Ціни можуть рости до тих пір, поки не стануть рівними цінами найбільш ефективних потенційних новачків. Якщо діюча фірма піднімає ціну вище середніх витрат новачка, то він увійде на ринок. Якщо вхід стався, то передбачається, що діючі фірми підрахують свій залишковий попит, враховуючи криву пропозиції нової компанії, і будуть максимізувати свій прибуток.

Щоб запобігти вхіду, діючі фірми можуть прийняти рішення встановити ціну на рівні або вище граничної. На це рішення впливає швидкість входу. Якщо час реакції нової фірми малий, ціна повинна бути встановлена ??на рівні середніх витрат новачка (гранична ціна). Якщо час реакції великий, то діюча фірма може вибрати: встановити ціну вище граничних цін і отримати великі прибутки в короткому періоді. Прибуток довгострокового періоду впаде. Встановлення оптимальної ціни залежить від швидкості входу і облікової ставки. Якщо остання висока, то найімовірніше, що чинна фірма встановить ціни вище граничних.

Зовсім по-іншому цей механізм працює у випадку великомасштабного входу. У цьому випадку, великий розмір вхідної фірми знизить ринкові ціни. Новачки орієнтуються на ту ціну, яка складеться на ринку після входу. Очікується, що вона буде нижчою, ніж ціна до входу, тому що ринок повинен засвоїти відносно більший обсяг продажів. В результаті, навіть якщо витрати новачка можуть бути такі ж низькі, як і у діючої фірми, а ціна до входу перевищує очікувані загальні витрати новачка, ціна після входу може впасти нижче витрат, і вхід виявиться невигідним. Той факт, що вхід знижує ціну, дозволяє чинним фірмам утримувати ціни вище мінімальних середніх витрат, навіть якщо у них немає абсолютної переваги у витратах.

Величина, на яку падає ціна, залежить від рівня випуску до входу і після. А це залежить від реакції діючої фірми, вона може знизити власний випуск, сприяючи входу. З іншого боку, вона також може тримати свій випуск на одному рівні або навіть збільшувати, роблячи вхід на ринок скрутним, наскільки це можливо. Тому, вивчаючи вплив входу, потрібно брати до уваги реакцію діючої фірми. У цій ситуації часто використовуються інструменти теорії ігор. Головним припущенням є постулат Сайлоса. Він має на увазі, що потенційні "новачки" ведуть себе так, як якщо б вони очікували, що існуючі фірми будуть пристосовувати свою політику самим несприятливим для них чином, а саме, використовуючи політику підтримування випуску і зниження цін. Новачки апріорі припускають, що діючі фірми підтримують ціни на граничному рівні, такому, що вхід виключається.

Дія граничних цін у разі великомасштабного входу показано на рис.1.2.

економічний бар'єр стратегічний ринок

Рис. 1.2. Лімітуюче ціноутворення у разі великомасштабного входу

Припустимо, що діючі фірми виробляють обсяг випуску, рівний S. Якщо новачок входить на рівні мінімально ефективного масштабу виробництва (MES), то випуск на ринку складе S`. Ціни знизяться з Р до Р`, що відповідає рівню мінімальних середніх витрат (МАС). Новачок також може входити з об'ємом менше, ніж MES. Тоді діючі фірми виробляють S, а крива попиту новачка може бути представлена ??як АВ. Якщо крива середніх витрат новачка знаходиться на рівні ас, тоді вхід виправданий. Якщо ж крива витрат (ас`) не перетинає криву попиту, то вхід закритий. Р``- це ціна, яка забороняє вхід при кривій витрат ас`, а S` - це обсяг випуску, що перешкоджає входу.

Рівень, при якому граничні ціни наближаються до граничних і середніх витрат, залежить від еластичності попиту, розміру ринку і економії від масштабу. Граничні ціни знижуються, коли еластичність попиту і розмір ринку збільшуються, і ростуть, коли економія від масштабу стає більш значущою.

Зазвичай, ефективність перешкоджання входу залежить від суттєвості загрози і зобов'язань існуючої фірми, вона пов'язана крім витрат і з цілою низкою інституційних чинників. Рішення фірм, специфіка їх цілеспрямованих дій можуть бути пояснені за допомогою інструментарію теорії ігор.

Отже, бар'єри входу можна визначити як сукупність економічних, технологічно та інституційних умов, що дозволяють існуючим фірмам в галузі в довгостроковому періоді встановлювати ціни вище мінімальних середніх витрат виробництва і перешкоджають потенційним новачкам галузі отримати прибуток у такому ж обсязі, в якому її отримують вкорінені фірми до входу[27].

1.2 ОСНОВНІ ВИДИ БАР'ЄРІВ ВХОДУ НА РИНОК

Вхідні і вихідні бар'єри часто чинять помітний вплив на бізнес. Перші дозволяють деяким компаніям захиститися від конкурентів (або заважають вийти на новий ринок), а другі іноді слугують справжньою перешкодою, яка змушує компанію залишатися на невигідному для себе ринку (або просто продовжуючи її перебування на ньому).

Бар'єри можуть бути викликані об'єктивними характеристиками галузі, пов'язані з технологією виробництва, характером уподобань споживачів, динамікою попиту, конкуренцією іноземних виробників. Такі бар'єри належать до нестратегічних факторів ринкової структури.[19]

Другий тип бар'єрів - бар'єри, викликані стратегічною поведінкою фірм, що діють на ринку (стратегічне ціноутворення, що обмежує вхід потенційних конкурентів до галузі, стратегічна політика у сфері витрат на дослідження та інновації, патентів, вертикальна інтеграція і диференціація продукту і т.д.(табл. 1.1). .

Крім того, бар'єри входу поділяють ще на дві групи в залежності від визначеності технологічними або поведінковими параметрами функціонування економічних агентів. Група структурно-технологічних бар'єрів визначається властивостями і параметрами технології, що використовується у відповідних галузях. Група поведінкових бар'єрів включає бар'єри, які виникають внаслідок взаємодії економічних агентів, їх ринкової поведінки. За такої класифікації, наприклад, на відміну від традиційної уяви про «продуктову диференціацію» як «елементу ринкової поведінки» цю характеристику структури ринку відносять до групи структурно-технологічних бар'єрів, оскільки рівень продуктової диференціації визначається не лише особливостями суб'єктивних уподобань споживачів, але й можливостями виробничої технології урізноманітнити блага, що випускаються. У свою чергу, продуктова диференціація - це не статична характеристика ринкової структури; вона часто використовується компаніями як стратегічний інструмент міжфірмової конкуренції у галузі і тому може розглядатися як стратегічний бар'єр входу. Продуктова диференціація виступає відповідно як структурно-технологічний, стратегічний бар'єр входу до галузі.



Таблиця 1.1 Класифікація вхідних бар'єрів до галузі

До нестратегічних структурно-технологічних бар'єрів відносять:

Економія від масштабу -- зниження витрат виробництва на одиницю продукції в результаті збільшення обсягів виробництва. Більші компанії можуть виробляти товари з меншою собівартістю, ніж маленькі. Переваги у вартості можуть бути іноді швидко подолані за рахунок технологій[26].

Абсолютна перевага у витратах -- якщо підприємство А може при одних і тих же витратах ресурсів виробити більше товару, ніж підприємство Б (тобто з меншими витратами на одиницю продукції), то підприємство А має абсолютну перевагу у витратах виробництва перед підприємством Б[28].

Потреба в капіталі - це виражена в грошовому еквіваленті потреба підприємства в додаткових грошових коштах і матеріальних засобах, необхідних для виконання поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги.

Зайві потужності - це потреба підприємства в додаткових виробничих потужностях, необхідних для виконання поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги.

Технологічний рівень (технологічний розрив) -- відставання слаборозвинених підприємств від передових у сфері техніки й технології виробництва загалом або в окремих галузях[10].

Доступ до дистриб'юторських мереж - бар'єр, сутність якого полягає в необхідності підприємства мати доступ до дистриб'юторських угрупувань задля реалізації своєї продукції.

До нестратегічних поведінкових бар'єрів відносять:

Державні ліцензії - бар'єр, сутність якого полягає в необхідності мати підприємством спеціальні документи, що засвідчують право лізензіанта мати право реалізовувати продукцію.

Контроль над специфічними ресурсами - бар'єр, сутність якого полягає в необхідності володіти спеціалізованими ресурсами для виробництва і продажу готової продукції[4].

Витрати на НДДКР - бар'єр, сутність якого полягає в необхідності підприємством інвестувати кошти в науково-дослідні роботи задля збереження своїх ринкових позицій.

Культурні відмінності - бар'єр, сутність якого полягає в необхідності підприємством враховувати культурні відмінності споживачів задля максимізації обсягів продажу.

Щільність (компактність) продуктового - бар'єр, сутність якого полягає в обмеженості ринку. Таким чинок, підприємство повинно «відвойовувати» собі місце на ринку, що пов'язане з додатковими витратами.

До стратегічних структурно-технологічних бар'єрів відносять:

Продуктова диференціація - означає різноманітність товарів, що задовольняють одну і ту ж потребу, і що володіють одними і тими ж базовими характеристиками. Прикладами диференціації продукту служать різні марки сигарет, автомобілів, побутової техніки.

Вертикальна інтеграція - покриття компанією декількох рівнів виробництва дозволяє повністю доводити продукт до необхідних кондицій на кожному рівні, що ускладнює виробництво товарів такої самої якості для нових учасників ринку.

Торгові марки - створення та просування магазинами власних торгових марок. Створюючи торгові марки підприємство знижує собівартість, за рахунок низьких витрат на рекламу і маркетинг. Це є бар'єром для входу новачків на даний ринок.

Продуктові і процесні патенти - необхідність підприємством мати додаткові спеціальні патенти для продажу власної продукції.

До стратегічних поведінкових бар'єрів відносять:

Обмежене ціноутворення - чинники, які обмежують свободу підприємства у встановленні ціни на свій товар.

Реклама - фірми, що вже знаходяться на ринку можуть зробити важким появу нових конкурентів за рахунок високих витрат на рекламу, які нові компанії навряд чи зможуть оплатити. Ця теорія відома як «теорія реклами ринкової міці». Компанії, що вже працюють, за рахунок реклами створюють сприйняття споживачами відмінностей свого бренда від інших до такої міри, що споживачі вважають його товаром, що трохи відрізняється. Через це продукти наявних компаній не можуть бути рівнозначно замінені продуктами компанії з новим брендом. Для нових компаній це робить дуже складним залучення покупців.

Дослідження і розробка - деякі товари, як-от мікропроцесори, вимагають значних інвестицій у технології, що стримує потенційних конкурентів.

Неповнота і асиметрія інформації - ситуація, коли має місце нерівномірний розподіл інформації про товар або послуги між покупцем та продавцем. Тобто окремі учасники володіють важливою інформацією, що має безпосереднє відношення до предмета договору, угоди, якою не володіють інші учасники[21].

Інвестиційні ризики - особливо помітно в сферах з ефектом масштабу та/або природних монополіях. Діяльність підприємства на ринку включає в себе придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно.

Витрати оперування на зарубіжних ринках - розташування виробничих потужностей ближче до сировинних ресурсів або ринків збуту; вигідніше державне регулювання та оподаткування, дає перевагу в маржі, порівняно з конкурентами.

Отже, до прийнятого підходу щодо класифікації ринкових бар'єрів відносять два типи бар'єрів - стратегічні та нестратегічні, які в свою чергу поділяються на структурно-технологічні і поведінкові. Вони включають в себе такі бар'єри: нестратегічні структурно-технологічні -- економія від масштабу, абсолютна перевага у витратах, специфічність активів, потреба у капіталі, зайві потужності, технологічний рівень, доступ до дистриб'юторських мереж; нестратегічні поведінкові -- державні ліцензії та державна політика, контроль над стратегічними ресурсами, витрати на НДДКР, культурні відмінності, щільність (компактність) продуктового простору; стратегічні структурно-технологічні -- продуктова диференціація, вертикальна інтеграція, торгові марки, продуктові і процесні патенти; стратегічні поведінкові -- обмежене ціноутворення, реклама, дослідження та розробка, неповність та асиметрія інформації, інвестиційні ризики, витрати оперування на зарубіжних ринках.

Наведена класифікація вхідних бар'єрів дає можливість аналізувати спектр можливих галузевих бар'єрів входу, що визначають умови входження в галузь нових фірм.

1.3 ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ БАР'ЄРІВ ВХОДУ НА РИНОК

В рамках підходу теорії галузевих ринків можна виділити наступні концепції, що детермінують галузеві бар'єри входу.

Таблиця 1.2 Визначення бар'єрів входу в рамках підходів різних шкіл теорії галузевих ринків

Школа / підхід, що визначає	Бар'єр входу
Структурне визначення ( Дж. Бейн )	Фактори, що дозволяють укоріненим фірмам отримувати надприбутки без загрози входу потенційних новачків
Визначення Чиказької школи ( Ж. Стиглер )	Галузеві бар'єри входу - витрати виробництва, які повинна нести фірма, яка прагне увійти в галузь, але не несуть фірми, що вже знаходяться в газулі
Нормативний підхід ( Ф. Вайцзекер, Г. Демсец )	Споживчі переваги і поведінку споживачів як фактор «зведення» галузевих бар'єрів входу
Визначення з позиції - закріпившихся фірм ( Р. Гильберг )	Галузеві бар'єри входу - рента, отримана з факту функціонування фірми в галузі
Контрактний підхід ( Р. Коуз, А. Алчіан, О. Вільямсон )	Галузеві бар'єри входу - фактори, що обумовлюють високий рівень трансакційних витрат оперування фірми в галузі
Підхід інтерналізації ( М. Кессон, Д. Кейвз )	Ідентичність факторів ринкової структури, пояснюється існуванням мультинаціональних корпорацій (МНК) та галузевих бар'єрів входу

На думку Дж. Бейна, вхідним бар'єром є все, що дозволяє фірмам, що закріпилися на ринку отримувати надприбутки без загрози входу. Висота вхідних бар'єрів може бути оцінена на основі порівняння обсягу прибутку укорінених фірм до входу та обсягу при-були увійшли в галузь фірм після входу. Таким чином, бар'єр існує, якщо фірми, котрі входять в галузь не можуть отримати прибуток у такому ж обсязі, в якому її отримують вкорінені фірми до входу. Припустимо, що П _i (x * _1, ..., x * _n) є прибутком n укорінених фірм в галузі, де x _i являє собою обсяги випуску цих фірм до входу в галузь нових фірм. Також нехай П _е (x ** _1, ..., x ** _n) - прибуток фірм, що входять у галузь фірм з обсягами виробництва після входу в розмірі x ** _е. Дж. Бейн пропонує оцінювати висоту вхідних бар'єрів наступним чином: П _i -max [П _е, 0].Виходячи з цього визначення, Дж. Бейн фокусує увагу на наслідках від бар'єрів входу, наприклад, встановлення цін, що перевищують рівень довгострокової рівноваги при досконалої конкуренції[6]. Внаслідок цього вважається, що в галузі з більш високими вхідними бар'єрами прибутку вище, ніж у галузях з більш низькими бар'єрами входу. Щоб вивчити вплив і висоту вхідних бар'єрів, можна сфокусуватися на більш успішних потенційних новачках, а не на усередненому варіанті. Неявно існує припущення, що з усього безлічі новачків, які увійдуть на ринок, найефективніші і успішні зроблять це першими. Якщо виявилося, що такий новачок справляється гірше, ніж діюча фірма, то говорять про існування вхідних бар'єрів[26].

Альтернативне визначення галузевих бар'єрів було запропоновано Ж. Стіглером, яке ґрунтується на асиметрії укорінених фірм і новачків. На думку представників Чиказької школи, вхідні бар'єри - це витрати виробництва, які повинна нести фірма, яка прагне увійти в галузь, але не несуть фірми, що вже знаходяться в галузі. Таким чином, якщо С _i (х) і С _е (х) - витрати виробництва укорінених фірм і фірм новачків, то висота бар'єру по Стіглером може бути оцінена як С _е (х) - З _i (х).Таким чином, Ж. Стиглер ігнорує бар'єри, створювані джерелами, заснованими на доходах, наприклад, диференціацію товару[42].

Різниця у визначенні між різними школами полягає у відмінності між новачком і діючою фірмою після входу. За логікою Чиказької школи бар'єр входу існує, якщо умови входження для діючої фірми були менш складні, ніж для новачка тепер. Діючі фірми і новачки виявляються різною мірою успішні, якщо прийняти до уваги витрати на входження в галузь. Наприклад, новачкові доводиться обходити більший опір з боку споживачів (наприклад, витрати споживачів, пов'язані зі зміною споживання марки або лояльності до бренду). Структуралістська школа порівнює стан до і після входу і акцентує увагу на структурних умовах, які створюють діючі фірми, щоб зробити ціни вище мінімальних середніх за-трат потенційних новачків[32].

Практична відмінність між двома визначеннями полягає в тому, чи відноситься економія від масштабу до бар'єрів входу. За визначенням Дж.Бейн, економія від масштабу є вхідним бар'єром, тому що входження в галузь призводить до зниження ціни, і прибутки після входження в галузь будуть нижчими, ніж прибутку діючих фірм до нового входу. У розумінні Ж.Стиглера економія від масштабу не являє собою вхідного бар'єра, якщо вона має на увазі відхилення від субоптимальних рівнів виробництва, які однакові для обох типів фірм. Якщо випуск новачка знаходиться на більш низькому рівні це викличе наслідки з боку попиту (неадекватний попит), а не призведе до появи вхідних бар'єрів. Якщо новачок має доступ до тієї ж кривою витрат, то економія від масштабу не є причиною вхідного бар'єру.

Фон Вайцзекер представив нормативний аналіз теорії Ж. Стиглера, визначивши бар'єри входу як « витрати виробництва (при певному або кожному рівні випуску), які доведеться понести фірмі, що входить в галузь, але не вимагаються від уже діючій фірми, в яких відображається нерівність у використанні економічних ресурсів з соціальної точки зору». Той факт, що новачки несуть такі витрати, яких уникають діючі фірми, неістотний. Він стає значущим, якщо асиметрія витрат супроводжується нерівністю в розміщенні ресурсів. Це означає з точки зору соціально-економічної ефективності, що деякі бар'єри входу бажані (особливо якщо діяльність створює позитивні зовнішні ефекти). Якщо створюються по-позитивним зовнішні ефекти і при цьому діяльність у відповідній галузі не захищена достатньою мірою бар'єрами, то ресурсів, властивих цієї діяльності, має бути зовсім не багато. У такому випадку вхід повинен бути обмежений в тій мірі, щоб ціни на продукти і рівень технологічних інновацій перебували в оптимальній комбінації. Необхідно зробити вибір між статичної та динамічної ефективністю.

Г. Демсец розширив цей погляд, стверджуючи, що те, що називається бар'єром входу, це ендогенний відповідь на споживчі переваги (роль зовнішніх ефектів, інформаційні і трансакційні витрати повинні прийматися в розрахунок). Наприклад, кількість брендів може бути обмежене здатністю споживачів оцінювати альтернативи. Тому, вивчаючи вхідні бар'єри, не слід замикатися на наслідках тільки з точки зору витрат, але необхідно брати до уваги споживчі переваги і поведінку споживачів (наприклад, інформація незагальнодоступна, що пов'язано з оцінюванням альтернативних витрат). Це означає, що інформаційна асиметрія, доступ до каналам дистриб'юції і репутація можуть також бути бар'єрами входу[32].

В противагу нормативному підходу Р. Гільберт акцентував увагу на перевагах укорінених фірм. Згідно четвертої концепції вхідні бар'єри існують, якщо прибуток, який укорінена фірма заробляє як результат існування в галузі, більше того, яки й вона могла б заробляти, якби була спроможна перемістити свій капітал в іншу галузь, тобто бар'єр до входу - рента, яка отримана з факту функціонування в галузі. Підхід Р. Гільберта полягає в тому, щоб сконцентруватися на перевагах функціонування в галузі, а не на незручності, пов'язані зі входом. Укорінені фірми можуть заробляти прибуток і виключати однаково ефективних конкурентів не тільки через переваг у витратах виробництва.

В рамках контрактного підходу аналізуються головним чином ті галузеві бар'єри входу, існування, величина і ефективність яких може бути описана теорією трансакційних витрат.

Наявність у поведінці суб'єктів ринку таких рис, як обмежена раціональність і поведінковий опортунізм змушує звертати пильну увагу на інституціональні форми подолання бар'єрів входу, не покладаючись на ринок як на фундаментальний механізм узгодження інтересів економічних агентів. Учасники трансакції повинні вирішити складну проблему мінімізації трансакційних витрат.

В теорії трансакційних витрат виділяються, на думку О. Вільямсона, наступні основні якісні характеристики економічних трансакцій: специфічність інвестицій ; комплексність технології (ноу-хау); частота трансакцій, що впливають на величину трансакційних витрат, що є серйозним вхідним бар'єром.

В рамках теорії інтерналізації (Buckley, Casson, Rugman) аналіз транснаціональних (мультинаціональних) компаній (МНК) з точки зору трансакційних витрат означає переважання МНК в високо концентрованих галузях [4], а фактори, що впливають на зростання МНК, ідентичні причин виникнення галузевих бар'єрів входу. В якості базових чинників, що визначають як технологічний, так і інституційний зростання МНК, іншими словами, в якості базових переваг інтерналізації, економісти виділяють такі:

Бар'єри, пов'язані з витратами на капітал;

Економія від масштабу;

Витрати на рекламу;

Витрати на дослідження і розробки (R & D);

Організаційна складність [4].

Кожен з факторів, що впливають на зростання МНК, може бути детермінований як джерело існування галузевих вхідних бар'єрів . Розмір галузевих бар'єрів входу і масштаб зарубіжних інвестицій сильно корелюється.

Отже, на сьогоднішній день існують такі підходи до визначення бар'єрів входу:

Структурний, визначення Дж. Бейна. За даними підходом бар'єром входу тут розглядають фактори, що дозволяють укоріненим фірмам отримувати надприбутки без загрози входу потенційних новачків

Визначення Чиказької школи. Розглядає галузеві бар'єри входу, як витрати виробництва, які повинна нести фірма, яка прагне увійти в галузь, але не несуть фірми, що вже знаходяться в газулі.

Нормативне визначення. Тут бар'єрами виступають споживчі переваги і поведінку споживачів як фактор «зведення» галузевих бар'єрів входу.

Визначення з позицій укорінених фірм. Бар'єр входу за даним підходом - рента, отримана з факту функціонування фірми в галузі

Визначення в рамках контрактного підходу. Бар'єри входу за даним напрямом входу - фактори, що обумовлюють високий рівень трансакційних витрат оперування фірми в галузі.

Визначення з точки зору переваг інтерналізації. Ідентичність факторів ринкової структури, пояснюється існуванням мультинаціональних корпорацій (МНК) та галузевих бар'єрів входу[34].



РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКИ СТРАТЕГІЧНИХ ТА НЕСТРАТЕГІЧНИХ БАР'ЄРІВ ВХОДУ НА РИНОК

2.1 АНАЛІЗ НЕСТРАТЕГІЧНИХ БАР'ЄРІВ ВХОДУ НА РИНОК

Виокремлюють нестратегічні і стратегічні бар'єри входу на ринок. Нестратегічні бар'єри - бар'єри, створювані умовами галузі, факторами об'єктивного характеру і здебільшого незалежні від діяльності фірми. Вони виступають що виступають для будь-яких господарюючих об'єктів, як зовнішня даність[10].

У свою чергу, тут розрізняють три основні різновиди нестратегічних бар'єрів:

Адміністративні («урядові») бар'єри - правозабезпечені (за допомогою законодавчих або підзаконних актів) обмеження на ведення певних видів діяльності (їх ліцензування та видача дозволів на певні види бізнесу, розподіл квот між фірмами, сертифікація продукції та обладнання, встановлення норм економічного контролю, регламенти ввезення та вивезення ресурсів, тощо); подолання таких бар'єрів вимагає від господарюючих суб'єктів тимчасових і фінансових витрат.

Розглянуті бар'єри в кожен даний період здатні бути важливим важелем регулювання економіки і приносити дохід в казну держави, але, в кінцевому рахунку (в довгостроковій перспективі), часом стають фактором стримування економічної активності, у тому числі у зв'язку з втіленим в них корупційним потенціалом (можливість дозволяти або із не дозволяти ті чи інші аспекти діяльності господарюючих суб'єктів завжди супроводжується надіями чиновників на відповідну «подяку»).

Висота адміністративних бар'єрів може бути представлена ??в якості функції двох змінних - вищезгаданих часових та грошових витрат (час, витрачений на встановлені бюрократичні процедури, логічно розглядати з точки зору упущеної вигоди; витрати грошових коштів на подолання адміністративного бар'єру природно кваліфікувати в якості обов'язкових платежів). Порівняння відповідних функцій по різних галузевим ринкам дає картину рівня розглянутих бар'єрів в економіці.

Крім суто адміністративних бар'єрів будь-яка держава законодавчо задіє бар'єри організаційно-економічного характеру, визначаючи правила функціонування галузевих ринків і проводячи на них ту чи іншу промислову, структурно-інвестиційну, податкову, митну та іншу економічну політику

У національних господарських системах з розвиненими товарними відносинами мають місце такі нестратегічні бар'єри соціально-економічного характеру, як, насамперед, усталена ємність галузевих ринків, пов'язана з відповідними параметрами пропозиції і платоспроможного попиту. Головні фактори, що впливають на висоту повязану з цією ємністю вхідного бар'єру, - ступінь товарного насичення галузевого ринку, готівкова платоспроможність населення, а також міра активності іноземних конкурентів. Висота розглянутого бар'єру може бути оцінена на основі виявлення ставлення мінімального ефективного річного випуску фірми до кількості проданого і спожитого за рік продукту[19].

Наступний бар'єр соціально-економічного характеру пов'язаний з станом ринкової інфраструктури. Ясно, що наявність надійної системи взаєморозрахунків, налагоджених механізмів надання страхових послуг, розгалуженої мережі складського господарства, високі густота і ритмічність функціонування транспортних комунікацій - суттєві фактори забезпеченя входу фірм на галузеві ринки. Висоту бар'єру тут можна оцінити як частку витрат фірми на оплату послуг інститутів ринкової інфраструктури в роздрібній ціні її продукції або як відношення цих витрат до її виробничим витрат.

Дуже істотний і бар'єр капітальних витрат, або мінімального обсягу початкових інвестицій, необхідних для входу фірми на галезевий ринок. Очевидно, що на різних ринках величина капітальних витрат неоднакова, а в цілому даний бар'єр вище в галузях, що виробляють капіталоємну продукцію.

Відносні переваги в рівні витрат, що виявляються при порівнянні останніх у укорінених в галузі фірм, як правило, є наслідком зростаючої «віддачі від масштабу». Бар'єр відносних переваг в рівні витрат іноді оцінюють шляхом зіставлення обсягу випуску продукції на одного зайнятого у фірмі. Дане співвідношення отримало найменування «індекс бар'єру», і чим вище значення цього показника, тим вищими є бар'єри відносних витрат для будь-якої галузі.

Зростаюча віддача від масштабу і мінімально ефективний випуск

Віддача від масштабу (ефект масштабу) -- це зміни економічної ефективності за зростання масштабів виробничої діяльності[16].

Розглянемо види віддачі від масштабу. Розглянемо віддачу від масштабу за пропорційної варіації факторів виробництва. Нехай початкове співвідношення між випуском продукції і ресурсами описується традиційною для мікроекономічної теорії двофакторною виробничою функцією

Q=f(K*L) (2.1)

Де Q = обсяг виробленої продукції

К - фактор капітал

L - фактор праця

Якщо обсяги застосовуваних ресурсів будуть збільшені в m разів, то новий обсяг випуску становитиме

Q1=f(mK*mL) (2.2)

Виробнича функція характеризується постійною віддачею від збільшення масштабу виробництва, якщо випуск зростає в тій самій пропорції, що й споживання ресурсів. За постійної віддачі

Q1=m*Q0 (2.3)

Але може виявитися й інше. Наприклад, збільшення споживання ресурсів удвічі викликає збільшення випуску в 2,3 раза або ж тільки в 1,8 раза.

Виробнича функція характеризується зростаючою (спадною) віддачею від збільшення масштабу виробництва, якщо випуск зростає більшою (меншою) мірою, ніж споживані ресурси. За зростаючої віддачі

Q1>m*Q0 (2.4)

за спадної

Q1<m*Q0 (2.5)

Найважливішою умовою можливості пропорційної варіації факторів виробництва є однорідність і подільність виробничих ресурсів (у технологічному розумінні), отже, їх кількість можна змінювати шляхом кратного збільшення.

Пропорційна варіація може бути подана за допомогою однорідних виробничих функцій. Виробнича функція називається однорідною, якщо за збільшення кількості виробничих ресурсів у m разів випуск збільшується в mt разів:

(2.6)

Показник степеня t може використовуватися для характеристики виду віддачі від збільшення масштабу виробництва.[28]

Якщо t = 1, то виробнича функція є лінійно-однорідною і характеризує постійну віддачу.

Якщо t > 1, то виробнича функція прогресивно-однорідна, а віддача -- зростаюча.

Якщо t < 0, то виробнича функція дегресивно-однорідна, а віддача -- спадна.

Графічне подання віддачі від масштабу за пропорційної варіації. Показником віддачі від масштабу для однорідної виробничої функції можуть слугувати відрізки вздовж променя ОА, проведеного з початку координат, через точки ізоквант, що відповідають обсягам випуску -- Q; 2Q; 3Q (рис. 2.1).

Позитивна віддача від масштабу створює об'єктивні бар'єри входу для потенційних конкурентів завдяки перевазі великих виробників у витратах. Показником, що характеризує бар'єри входу, викликані позитивною віддачею від масштабу, служить так званий мінімально ефективний випуск (МеВ, MES).

Мінімально ефективний випуск - це такий обсяг випуску, при якому позитивна віддача від масштабу змінюється постійної або спадною, фірма досягає мінімального рівня довгострокових середніх витрат[28].

Кількість фірм, що діють в галузі в стані довгострокової рівноваги, визначається відношенням обсягу ринкового попиту за ціною, рівною мінімальному значенню довгострокових середніх витрат до мінімального ефективному випуску (за умови, що виробнича функція і структура витрат усіх фірм в галузі ідентична).

(2.7)

n- число фірм в галузі;

Qd- ринковий попит за ціною;

min LRAC - витрати на одиницю продукції;

q- мінімально ефективний випуск.

Якщо в галузі виявиться число фірм, більше n, принаймні частина з них буде виробляти товар з витратами, великими мінімального значення довгострокових середніх витрат, причому цінова конкуренція між ними призведе до зниження ціни до рівня мінімальних середніх витрат, так що ряд фірм будуть терпіти збитки і будуть змушені припинити ін про виробництво.

Додатковою інформацією, необхідною для висновку про висоті бар ь еров входу в галузь, служить показник переваги у витратах - отн про шення середньої величини доданої вартості на одного працюючого великих підприємств до відповідного показника для дрібних підприємств галузі. Дослідження західних вчених показали, що високий ефективний обсяг випуску лише тоді створює суттєві бар'єри входу в о т галузь, коли показник переваги великих підприємств у витратах вище 1,25.

Вертикальна інтеграція.

Вертикальна інтеграція - об'єднання підприємств різних галузей, зв'язаних технологічним процесом виробництва готового продукту, тобто розширення підприємством-покупцем своєї діяльності або на попередні виробничі стадії, аж до постачальників сировини, або на подальші - до кінцевого споживача. Наприклад, злиття гірничодобувних, металургійних і машинобудівних підприємств.

Стратегії вертикальної інтеграції «назад» (або «вгору») використовуються для того, щоб стабілізувати або захистити стратегічно важливе джерело постачання. Іноді така інтеграція необхідна, оскільки постачальники не володіють ресурсами або ноу-хау, щоб випускати деталі або матеріали, що необхідні підприємству. Ще однією метою може бути доступ до нової технології, критичної для успіху базової діяльності. Багато виробників комп'ютерів інтегрувалися з виробниками напівпровідникових компонентів, щоб оволодіти цією, базовою для них технологією.

Стратегії інтеграції «вперед» (або «вниз»). Мотивацією в цьому випадку є забезпечення контролю над вихідними каналами. Для підприємства, що випускає споживчі товари, може йтися про контроль над збутом через франшизну мережу, ексклюзивні контракти або про створення власних магазинів типу мережі Yves Rocher або Bata. На промислових ринках головна мета полягає в контролі за розвитком подальших ланок промислового ланцюжка, які забезпечуються підприємством. Саме тому деякі базові галузі беруть активну участь у розвитку підприємств, що здійснюють подальше перетворення їх продукції.

Інколи інтеграція «вперед» здійснюється для того, щоб краще знати користувачів продукції підприємства. У цьому випадку підприємство створює філіал, завдання якого полягає в розумінні проблем клієнтів з метою повнішого задоволення їх потреб.



Рис.2.2 Різні види інтеграції підприємств

Вертикальна інтеграція припускає, що фірма, що діє на даному ринку, є також власником або ранніх стадій виробничого процесу (інтеграція першого типу, інтеграція ресурсів), або пізніх стадій (інтеграція другого типу, інтеграція кінцевого продукту).

Прикладом вертикальної інтеграції першого типу може служити фірма з виробництва автомобілів, що володіє сталеливарним заводом, який обслуговує її потреби в сталі. Прикладом вертикальної інтеграції другого типу може служити нафтопереробний завод, який володіє системою бензоколонок.

Вертикальна інтеграція надає фірмі велику ринкову владу, ніж та ринкова влада, якої мала б фірма, виходячи тільки з обсягу своїх продажів на даному ринку. Вертикально інтегрована фірма володіє додатковими конкурентними перевагами. Так як вона може більшою мірою знижувати ціну товару або отримувати більший прибуток при даній ціні завдяки більш низьким витратам або на закупку факторів виробництва, або з продажу кінцевого продукту.

Вертикальна інтеграція створює бар'єри входу не тільки завдяки перевазі вже діючих на ринку продавців у витратах.

Важливим наслідком інтеграції служить підвищення впливу продавців на ринок : якщо одна з фірм, що діють на ринку, є найбільшим власником факторів виробництва або контролює збут кінцевої продукції, розташовуючи найширшої дистриб'юторською мережею, новим фірмам, особливо якщо вони не інтегровані, важче отримати доступ на цей ринок. Якщо ж потенційний конкурент для успішного входу на ринок сам повинен проводити політику вертикальної інтеграції, він стикається з проблемою залучення фінансових ресурсів.

Диверсифікація діяльності фірми. Диверсифікація відбиває розподіл випуску фірми між різними цільовими ринками. Диверсифікована фірма зазвичай володіє більшими розмірами, ніж не диверсифікована. В силу цього підвищується мінімально ефективний обсяг випуску в галузі, що ускладнює вхід нових фірм, або дана фірма має переваги у витратах, що також усталилося і кість її ринкову владу.

Рис.2.3 Форми диверсифікації виробництва

Диверсифікація діяльності дозволяє фірмі знизити ризик господарювання, пов'язаний з конкретним ринком. Диверсифікована фірма більше стійкість своїх позицій за рахунок здатності компенсувати прибутком від діяльності на одному ринку можливі збитки, які компанія зазнає на іншому. Крім того, сам факт наявності диверсифікованої компанії в галузі відлякує потенційних конкурентів, оскільки вони знають про її можливості вести конкурентну боротьбу довше і більш жорсткими методами.

З іншого боку, диверсифікація використовується як метод проникнення на нові ринки, зменшуючи ризик банкрутства і ступінь залежності від економічного середовища.

Диференціація продукту. Диференціація продукту означає різноманітність товарів, що задовольняють одну й ту саму потребу, і що володіють одними і тими ж базовими характеристиками. Фірми, що виробляють диференційований продукт, не перестають відноситися до одного і того ж ринку. Прикладами диференціації продукту служать різні марки сигарет, автомобілів, побутової техніки. Різними методами пакування, маркуванням, незначними внутрішніми модифікаціями, товари продовжують відноситися до одного товарному виду.

Диференціація продукту створює додаткові бар'єри для входження в галузь, оскільки створює привабливість конкретної марки продукту для окремої категорії споживачів (так звана «прихильність марки»- Brand Loyalty), в результаті чого новим фірмам доводиться долати стереотипи поведінки споживачів. Особливо складно доводиться новим фірмам в умовах агресивної реклами вже діючих на ринку компаній: мінімально ефективний обсяг випуску повинен зрости за рахунок того, що постійні витрати ростуть внаслідок включення до них додаткових витрат на рекламу.

Еластичність і темпи зростання попиту.

Еластичність попиту, коефіцієнт еластичності -- вказує відносну зміну одного економічного показника за одиничної відносної зміни іншого показника, його детермінанта; відношення відсоткової зміни одного показника (функції %) до відсоткової зміни іншого показника (аргументу %)

Еластичність попиту -- зміна попиту на даний товар під впливом економічних і соціальних факторів, зв'язаних зі зміною цін. Попит може бути еластичним, якщо процентна зміна його обсягу перевищує зниження рівня цін, і нееластичним, якщо ступінь зниження цін вище приросту попиту[28].

Тобто:

Еx(y)=(ДY/Y)/(ДX/X) (2.8) [28]

де Еx(y) -- коефіцієнт еластичності

ДY -- зміна функції Y=f(X)

ДX -- зміна аргументу X

Зазначеним способом вимірюється середній коефіцієнт еластичності на відрізку. В загальному випадку еластичність визначається як .

(2.9)

В залежності від числового значення еластичності розрізняють відносно еластичний попит(рис.2.4), відносно нееластичний попит(рис.2.5), абсолютно нееластичний попит(рис.2.6) та абсолютно еластичний попит(рис.2.6).

Рис.2.4 Крива еластичного попиту



Рис.2.5 Крива нееластичного попиту

Рис.2.6 Криві абсолютно еластичного та нееластичного попиту

Характеристики попиту також є частиною ринкових структур і можуть створювати бар'єри входу в галузь, так як вони знаходяться в основному поза контролем з боку фірм, але впливають на їх поведінку, в першу чергу обмежуючи їх ступінь свободи в призначенні ціни.

Рівень концентрації знаходиться в протилежній залежності від темпів зростання попиту: чим вище темпи зростання попиту, тобто чим швидше збільшується масштаби ринку, тим легше новим фірмам ввійти в галузь, і тим нижче буде рівень концентрації, а отже, тим вище ступінь конкретності ринку.

Цінова еластичність попиту обмежує перевищення ціни над витратами. Якщо попит нееластичний, фірми можуть збільшити ціну в порівнянні з витратами в більшою мірою, ніж в умовах еластичного попиту. Крім того, чим нижче еластичність попиту, тим легше для домінуючої фірми одночасно обмежувати вхід в галузь і отримувати економічний прибуток.

Іноземна конкуренція. В умовах відкритої економіки та лібералізації зовнішньої торгівлі іноземна конкуренція грає роль фактора, що знижує рівень концентрації в галузі монопольної влади ринкових агентів і ступінь недосконалості ринку. Висота бар'єрів входу в галузь залежить від ставки імпортних тарифів - чим нижче імпортний тариф, тим нижче бар'єри входу в галузь для іноземного конкурента[7].

Слід звернути увагу на особливості вимірювання добробуту у відкритій економіці: можна вимірювати добробут суспільства в масштабі всього «світу», а можна - обмежуватися при вимірюванні добробуту за масштабами національної економіки. В останньому випадку тарифи і субсидії будуть надавати суперечливий вплив на рівень добробуту, якщо на внутрішньому ринку існує недосконала конкуренція і вітчизняні фірми в закритій економіці отримували б економічний прибуток.

У цих умовах імпортний тариф веде, з одного боку, до підвищення рівноважної ціни і скорочення споживчого виграшу, з іншого - до збільшення обсягу продажів і прибутку вітчизняної фірми.

Існує можливість, що збільшення добробуту внаслідок підвищення імпортного тарифу - за рахунок зростання прибутку вітчизняного виробника - переважить покращення споживчого виграшу внаслідок зростання ціни. Таким чином, на ринках з недосконалою конкуренцією мінімальний імпортний тариф може приймати нульове значення. Це відноситься і до інших форм державного регулювання зовнішньоекономічної де діяльності.

Інституційні бар'єри. Інституційні бар'єри входу на ринок і виходу з ринку можуть служити істотними бар'єрами, що запобігають вхід на ринок потенційних конкурентів. До інституціональних бар'єрів входу на ринок слід віднести систему ліцензування діяльності фірм, систему державного контролю над цінами, над рівнем дохідності. Державіні ціноутворення на товар або обмеження прибутковості фірми можуть призводити до появи неявних витрат, виражених у втраті частини потенційного прибутку.

До інституціональних бар'єрів виходу з галузі слід віднести витрати, пов'язані для власників фірми з процедурою припинення діяльності та банкрутства. На думку багатьох дослідників українських ринків, складність виходу підприємств з галузі і пов'язані з ним високими неявними витратами, є одним з найважливіших факторів, що перешкоджає ефективній конкуренції. Високий ризик, пов'язаний зі складністю виходу з ринку, служить фактором, дестимулючим вхід в галузь потенційних конкурентів.