· визначено, що економіка знань як системний процес формує таку взаємодію суб'єктів ринкових відносин, за якої споживач знань бере участь у їх створенні, що вимагає модернізації вищої освіти як сфери виробництва, обміну та споживання знань;

· обґрунтовано, що основними пріоритетами модернізації вищої освіти має стати комплекс заходів: у сфері власності - чітка специфікація прав власності вищих навчальних закладів, зокрема на матеріальні та нематеріальні об'єкти, а також самостійне планування бюджету і витрат із нього; у сфері конкуренції - диверсифікація вищої освіти як основа пропозиції різноманітних послуг, форм та методів становлення індивідуального комплексу знань, спрямованого на створення особистих конкурентних переваг фахівця на ринку праці; у сфері управління і регулювання вищої освіти - розробка, удосконалення гнучких стандартів вищої освіти, спрямованих на єдність освітнього процесу, вироблення цілісного знання і забезпечення сумісно-роздільного користування знаннями;

удосконалено:

· характеристику продукту духовного виробництва - освітніх послуг - через доповнення їх традиційних ознак новою ознакою - індивідуальність освітньої послуги, в якій сутнісно реалізується сумісно-розділений характер відтворення освітньої сфери через колективне засвоєння комплексу знань (аудиторні заняття) та особисту індивідуальну стратегію проектування навчання, саморозвитку і самореалізації особистості (індивідуально-самостійна робота), що створює основу для формування індивідуального комплексу знань, який із погляду споживача освітніх послуг найкраще відповідає потребам ринку праці та сприяє особистому розвитку;

дістали подальшого розвитку:

· теоретичні підходи до диверсифікації вищої освіти як єдності двох складових: диверсифікація способів надання вищої освіти, що стає невід'ємною передумовою конкурентоспроможності вищих навчальних закладів і досягається на основі поєднання формального та неформального навчання, ґрунтується на найбільш повному врахуванні особистих інтересів і устремлінь споживача освітніх послуг та потреб ринку праці; диверсифікація способів отримання нових знань, що в умовах сучасного глобального господарського розвитку є основою формування особистого комплексу знань, здатності до диверсифікації способів мислення та до вироблення нових знань;

· визначення основних суперечностей сучасної вищої освіти: між масовістю вищої освіти та її індивідуалізацією; між тенденцією до модернізації вищої освіти та інерцією в процесі реалізації модернізаційного проекту; між необхідністю ранньої спеціалізації як засобу реалізації економічного інтересу споживача освітніх послуг і потребою змінювати професію впродовж трудового життя, що вимагає широкої фундаментальної підготовки; між диверсифікацією та стандартизацією вищої освіти. Розв'язання цих суперечностей перебуває у площині модернізації вищої освіти, де фундаментального значення набуває актуалізація ціннісної конкурентоспроможності людини через підвищення її духовності і моралі та їх реалізації в життєдіяльності суспільства;

· виявлення особливостей модернізації вищої освіти в Україні, яка в умовах сучасної економічної кризи, зниження платоспроможного попиту населення, зокрема на освітні послуги, зростання безробіття має узгоджуватися із завданнями антикризової політики держави. У зв'язку із цим доведено доцільність подовження строків здобуття вищої освіти з метою свідомого пом'якшення різких коливань рівня безробіття через збільшення державного замовлення на підготовку спеціалістів (сучасна світова тенденція), зокрема, для знаннєємних галузей виробництва, що сприятиме відтермінуванню виходу молоді на ринок праці та створить умови для її ефективної адаптації до різких змін у структурі суспільного відтворення.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційної роботи визначається можливістю їх використання у практиці функціонування вищими навчальними закладами, органами управління вищої освіти. Розробки автора, практичні висновки та пропозиції щодо напрямів модернізації вищої освіти та визначення основних пріоритетів цього процесу використані Головним управлінням освіти і науки Полтавської облдержадміністрації при підготовці проекту Програми розбудови інноваційної інфраструктури області на 2009-2013 роки, а також при підготовці аналітичних матеріалів про стан справ у сфері наукових досліджень у закладах вищої освіти Полтавської області (довідка № 01-01-13/268 від 10.06.2008 р.). Основні положення і результати дисертаційної роботи використані в навчально-методичній роботі кафедри політекономії Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (довідка № 1902/01-37/53 від 21.05.2009 р.), а також у Полтавському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені М.В. Остроградського (довідка № 134-д від 9.12.2008 р.).

Особистий внесок здобувача у статтях, написаних у співавторстві, полягає у такому: у статті [1], включеній до переліку опублікованих праць за темою дисертації, особисто дисертантом розглянуто загальний підхід до модернізації вищої освіти в Україні, наближення освіти до потреб постіндустріальної економіки, формування ефективної взаємодії та рівноваги ринку освітніх послуг; у статті [4] із цього ж переліку особисто дисертантом розкрито роль сімейного середовища у формуванні цінностей як основи первинної соціалізації індивіда та роль вищої освіти у процесі усвідомлення цінностей соціального, морального, духовного, економічного плану.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження апробовано на 10 науково-практичних конференціях: Третій Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених "Економічний і соціальний розвиток України в XXI столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації" (м. Тернопіль, 2006 р.); VI науково-практичній конференції: Соціально-економічний розвиток України на початку ХХІ століття (м. Полтава, 2006 р.); ІІ Міжнародному симпозіумі "Соціальна економіка у світі, що глобалізується: значення і роль в реалізації імперативу виживання людства" (м. Харків, 2006 р.); Міжрегіональній науково-практичній конференції "Трансформація національного законодавства через призму соціально-економічних аспектів розвитку суспільства" (м. Полтава, 2007 р.); Другій Всеукраїнській науково-практичній конференції "Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації" (м. Полтава, 2007 р.); ІІ Міжрегіональній науково-практичній конференції "Сучасні проблеми правової, політичної, економічної ситуації в Україні та шляхи їх вирішення" (м. Полтава, 2007 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Уміння і нововведення - 2007" (м. Софія, 2007 р.); IV Міжнародній науково-методичній конференції "Сучасні тенденції розвитку вищої освіти, трансформація навчального процесу у технологію навчання" (м. Київ, 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Громадянське суспільство в Україні: проблеми формування та перспективи розвитку" (м. Полтава, 2008 р.); Міжнародній науково-методичній конференції "Вища освіта в контексті Болонського процесу" (м. Полтава, 2008 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 12 наукових праць загальним обсягом 4,17 др. арк., із них 5 статей (2,27 др. арк.) у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації - 183 аркуші, який включає 13 таблиць, 13 рисунків, список використаних джерел із 168 найменувань на 19 аркушах, 9 додатків на 22 аркушах.

Основний зміст роботи

У вступі розкрито актуальність теми дисертації, визначено її мету і завдання, предмет і об'єкт дослідження, показано його наукову новизну та практичне значення.

У першому розділі роботи "Методологічні основи дослідження ролі освіти в умовах формування економіки знань" проаналізовано сутність і особливості економіки знань як сучасної форми соціально-економічного розвитку, виявлено основні особливості, суперечності та тенденції розвитку вищої освіти, розкрито сутність та визначено основні шляхи реалізації економічних засад модернізації вищої освіти, обґрунтовано необхідність урахування особливостей переходу до економіки знань при розробці економічних засад модернізації вищої освіти.

Економічний розвиток у різні періоди має основою ті чи ті визначальні чинники. В рамках домінуючої нині у суспільствознавстві парадигми - концепції постіндустріального суспільства - дослідники роблять висновок про те, що інформація та знання виступають як фактор виробництва, а серед базових рис постіндустріального суспільства називають зростаючу роль науки і експансію виробництва послуг та інформації. В останні десятиліття ХХ - на початку ХХІ ст. постіндустріальна теорія активно розвивалася, вчені заклали основи економіки знань як науки та започаткували таке поняття, як суспільство, провідну роль в якому відіграє знання. Дослідження концептуальних підходів до визначення економіки знань дозволило з'ясувати, що залежно від контексту цей термін можна застосовувати в кількох значеннях, зокрема: економіка знань - частина господарства; економіка знань - наука; економіка знань - характеристика стану, етапу розвитку економіки і суспільства, при якому знання виступають як визначальний фактор її розвитку. На наш погляд, сутність економіки знань відображає широке розуміння цього суспільного феномену. Так, збільшення в економіці знань частки сфери послуг дозволяє кваліфікувати її як постіндустріальну; вирішальна роль знань та інформації надає їй характеру інформаційної економіки; генерування безперервного потоку нововведень на основі виробництва, обміну і споживання знань робить її інноваційною; опосередкування взаємодії між носіями знань широкими мережевими зв'язками, виникнення мережі Інтернет як нової інфраструктури економіки формує її як глобальну мережеву економіку.

Основні риси економіки знань, на наш погляд, приводять до необхідності змін в освіті, зокрема, у вищій. Вважаємо, що на цьому етапі вища освіта має забезпечувати генерацію нових знань, передачу теоретичних і практичних знань наступним поколінням, єдність процесу навчання та виховання, "щеплення" цінностей, культури, формування людського капіталу, а також створювати основи для реалізації знань у виробництві, для інновацій, подальшої комерціалізації наукових досягнень. Тому з процесом розвитку економіки знань пов'язана зміна основної освітньої цілі, яка сьогодні полягає не стільки в знаннєвій підготовці, скільки в забезпеченні умов для самовизначення та самореалізації особистості як умови подальшої ефективної участі фахівця у функціонуванні ринку праці та в суспільному житті загалом.

Проведений аналіз основних концептуальних підходів до ролі вищої освіти в розвитку суспільства (їх у роботі проаналізовано чотири, а саме: перший пов'язаний з аналізом освіти як чинника формування людського капіталу; другий визначає освіту як фактор економічного зростання; третій ототожнює освіту з певним ринковим сигналом; четвертий прирівнює освіту до сфери інтелектуальної діяльності) дозволив зробити висновок, що всі вказані напрями теоретичного аналізу є формами прояву складного комплексу соціально-економічних відносин у сфері вищої освіти. На цій основі, а також з урахуванням зміни ролі людини в економіці знань для детальнішого аналізу наявних процесів, тенденцій і суперечностей обраний підхід, який ґрунтується на аналізі ролі освіти у формуванні людського капіталу.

Основними складниками людського капіталу, які формуються в ході отримання освіти, є знання та навички. Окрім цього, останнім часом зміст людського капіталу доповнюється важливою здатністю людей (пов'язаною із процесом взаємодії з іншими людьми) складати одне з одним деяку спільноту, тобто формувати соціальний капітал. У суто технічному розумінні важливою є здатність і вміння збирати інформацію, користуватися нею. Ці та інші умови, розробка стратегії, яка могла б стати базою економічного розвитку на основі знань, висувають певні вимоги до вищої освіти: забезпечення зростання частки висококваліфікованих спеціалістів; створення сприятливих умов для безперервної освіти, що розвиватиме здатність постійно адаптуватися до мінливих умов; досягнення міжнародного визнання кваліфікацій і вчених ступенів, що є необхідною умовою участі спеціалістів у глобальному ринку праці. Зі сфери підготовки кадрів для економіки вища освіта має перетворитися на сферу проектування людьми власного життя, навчання, саморозвитку і самореалізації особистості.

Ці та інші завдання вищої освіти вимагають її модернізації. Проведений аналіз основних підходів до поняття "модернізація" дозволяє стверджувати, що цей процес є нескінченним, у міру вирішення одних завдань виникають інші, які потребують розв'язання. Таке розуміння дає змогу розглядати модернізацію як явище, притаманне будь-якому суспільству, що розвивається, його окремим складникам, а також як форму існування чи форму адаптивних реакцій на мінливе довкілля. При цьому модернізація не зводиться до змін суто економічного характеру, а вбирає в себе процеси соціального, культурного, гуманітарного порядку.

У економічному аспекті "модернізація" стосується переважно виробництва, однак переклад слова (оновлення чи осучаснення, новітній, сучасний), а також спрямування процесу модернізації на досягнення ефективності дозволяє поширити його значення і на сферу вищої освіти. Пропонуємо розглядати поняття "модернізація вищої освіти" як процес, який спрямований на прогресивні, якісні, інноваційні зміни у сфері виробництва, обміну та споживання знань і базується на розвитку особистості, її духовності і моралі, та стає засадою актуалізації ціннісної конкурентоспроможності в життєдіяльності людини і суспільства. У практичній площині це реалізується через продовження реформ, реконструкцію та оновлення галузі. Для індивіда більшою мірою мають реалізуватися можливості для вибору: напряму освіти, спеціальності, рівня підготовки, форми освіти, джерел оплати навчання, розробки та реалізації індивідуальної стратегії освіти, а в подальшому - місця роботи. Розширюються можливості суспільства: виникають варіанти отримання освіти і формування знань.

Усі компоненти модернізації вимагають інтенсивної і динамічної мобілізації внутрішніх і зовнішніх ресурсів її розвитку, поєднання зусиль суб'єктів модернізації. Економічні складові модернізації можна розглядати як наближення освіти до потреб постіндустріальної економіки, перетворення її на найважливішу галузь, розробку нових підходів до фінансування галузі, формування ефективної взаємодії та рівноваги ринку освітніх послуг і ринку праці.

У другому розділі роботи "Основні напрями формування економічних засад модернізації системи вищої освіти" визначено особливості реалізації та узгодження економічних інтересів суб'єктів модернізації вищої освіти в процесі їх взаємодії та партнерства, з'ясована роль диверсифікації освітніх послуг у забезпеченні переходу до економіки знань, проаналізовано фінансові чинники модернізації галузі.

На ринку освітніх послуг попит і пропозиція різних суб'єктів, кожен з яких репрезентує власні економічні інтереси та намагається їх реалізувати, поки що не перебувають у стані рівноваги. Головним суб'єктом споживання освітніх послуг є студент, котрий прагне отримати рівень знань, адекватний вимогам усебічного розвитку особистості, сформувати індивідуальний комплекс знань як основу формування індивідуальних конкурентних переваг на ринку праці. Підприємства-роботодавці зацікавлені в підготовці спеціалістів певних професій і високої кваліфікації, здатних до роботи в умовах мінливого економічного середовища, а також до узгоджених дій з іншими працівниками в колективі. Метою виробників освітніх послуг - вищих навчальних закладів - є пропозиція такої системи освітніх послуг, яка не є суто репродуктивною, а мусить навчити студента навчатися та продукувати нові знання. Економічний інтерес держави полягає у створенні умов для зростання частки висококваліфікованих спеціалістів. Інтерес суспільства у цілому зводиться до підвищення якості людського капіталу, його розвитку на основі знань та інтелекту.

Інтереси кожного суб'єкта мають специфічний характер, трансформуються, адже мова йде про вплив на людину, підготовку її як спеціаліста, а також формування її моральних та духовних якостей через освіту. Узгодження інтересів на ринку освітніх послуг є умовою його ефективного розвитку і, на наш погляд, потребує взаємодії суб'єктів, їх партнерського співробітництва. Тому вважаємо, що аналіз процесу узгодження інтересів слід проводити на основі не суто економічного підходу, а з урахуванням соціальної, моральної, духовної, політичної, екологічної та інших складових, що відповідає принципу всезагального еволюціонізму сучасної постнекласичної науки.

Щодо основного продукту вищої освіти - освітніх послуг, то певна їх специфіка полягає в нематеріальності, невіддільності від суб'єктів, які їх надають, довготривалому характері надання при неможливості їх зберігати. Проведений аналіз дозволив зробити висновок, що важливою рисою освітньої послуги є її індивідуальний характер. Це виявляється в тому, що кожен студент із комплексу знань, отриманих від викладача в аудиторії і на індивідуальних консультаціях, засвоює певну частину, а самостійно опрацьовуючи предмет, він обирає і детальніше вивчає ті проблеми, які цікавлять його особисто. У результаті формується індивідуальний комплекс знань, відмінний за глибиною і сприйняттям від комплексу знань, сформованого іншими студентами, що у подальшому забезпечує реалізацію індивідуальних конкурентних переваг на ринку праці.

Модернізація вищої освіти актуалізує питання про необхідність гнучкішої і різноманітнішої системи освіти. Тому одним з основних завдань є забезпечення її диверсифікації організаційних і функціональних форм у діяльності вищих навчальних закладів. Наукову систематизацію процесів диверсифікації вищої освіти та врахування основних напрямів її розвитку в майбутньому можна визначити через диференціацію освітніх установ, освітніх програм, пропонованих послуг. Сучасні тенденції диверсифікації суб'єктів освітніх послуг засвідчують, що виникають нові установи та окремі агенти - віртуальні, ліцензійні, корпоративні університети, засоби масової інформації та заклади культури, освітні брокери, які діють на основі активного використання можливостей інформаційних технологій, гнучко враховуючи та задовольняючи різноманітний попит споживачів освітніх послуг і складаючи конкуренцію традиційним університетам.

Такий підхід репрезентує традиційний аналіз процесів диверсифікацій в освіті. Однак різноманітність диверсифікації не вичерпується цим підходом, а потребує аналізу на індивідуальному рівні, з урахуванням позиції та інтересів студента як основного суб'єкта освітнього процесу та ринку освітніх послуг. У плані формування базових компетенцій фахівця, які відповідають економіці знань, важливою є здатність самого студента диверсифікувати способи отримання нових знань. Така диверсифікація можлива на основі використання не лише формальної освіти, а передусім її неформальних форм з урахуванням особистих інтересів споживача, які формуються на основі комплексу інформації про освітні послуги, їх якість, рейтинги вищих навчальних закладів, потреби ринку праці в сучасних умовах, а також на основі уявлень про власне місце і роль у суспільній системі. Диверсифікація способів отримання нових знань стає умовою формування здатності до диверсифікації способів мислення та вироблення нових знань. Одночасно у дисертації наголошено, що вступ у конкурентну боротьбу, зміцнення конкурентних позицій є важливим, але не єдиним шляхом розвитку вищої освіти, не менш важливу роль відіграє інший спосіб взаємодії - партнерство.

Щодо модернізації фінансування вищої освіти, то поступове, але неминуче ускладнення ситуації з фінансуванням університетів - загальносвітова тенденція, яка є функцією цін, що випереджають доступні кошти. В умовах інфляції, коли уряди все менше спроможні фінансувати цінове зростання, вищі навчальні заклади опинилися в становищі пошукачів неурядових джерел фінансування. В Україні організація державного забезпечення вищої освіти характеризується суперечностями через відсутність розуміння економічної природи процесу фінансування освіти, який розглядається переважно як витрати, а не інвестиції. Унаслідок цього питання ефективності вкладень не враховуються взагалі або аналізуються на рівні проблеми якості освіти, а не якості людського капіталу, що функціонує і формується у вищій освіті, його здатності приносити індивідуальний і суспільний економічний ефект. Дають про себе знати і стійка прихильність суспільства до уявлення про освіту як соціальне благо, а також про обов'язок держави її фінансувати; відсутність у практиці бюджетного фінансування відмінностей понять "потік" і "запас", що не дозволяє нагромаджувати кошти для зміцнення матеріально-технічної бази вищих навчальних закладів; нерозвиненість альтернативних державних джерел та способів фінансування освіти, а також форм фінансування на основі повернення.

Загальна тенденція у сфері фінансування освіти полягає у відмові від однократного виділення коштів, не пов'язаних безпосередньо з кількістю студентів і орієнтується на три основні підходи. Перший передбачає, що фінансування відбувається відповідно до вартості навчання, другий базується на нормативному фінансуванні навчання однієї особи, третій підпорядковує фінансування освіти отриманим результатам. Із урахуванням цього в дисертації пропонується практично змінити систему забезпечення коштами вищої освіти шляхом запровадження інтегральної моделі її фінансування, яка включає різнорівневе багатоканальне державне фінансування, кредитування навчання, а також підтримку економічних суб'єктів, котрі самостійно оплачують навчання. Основою такої системи має стати фінансування не вищих навчальних закладів, а освіти окремого суб'єкта, тобто індивідуалізація цього процесу. Така система, з одного боку, дозволить залучити додаткові кошти для оплати навчання студентів, поліпшити матеріально-технічну базу вищих навчальних закладів, підвищити конкурентоспроможність оплати праці професорсько-викладацького складу, а з іншого - створить умови для впливу споживачів освітніх послуг на їх якість.

Висновки