Банківський кредит у системі чинників інноваційного розвитку економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 336.77.330.341.1

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата економічних наук

Банківський кредит у системі чинників інноваційного розвитку економіки

Спеціальність 08.00.01 - Економічна теорія та історія економічної думки

Наумов Олександр Олександрович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: банківський кредит інвестиційний

доктор економічних наук, професор Єщенко Петро Степанович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Ковальчук Трохим Тихонович, Інститут законодавства Верховної Ради України, керівник групи радників;

кандидат економічних наук, доцент Уманців Юрій Миколайович, Київський національний торговельно-економічний університет, доцент кафедри економічної теорії та конкурентної політики

Захист відбудеться “14” травня 2010 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90-А, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.7Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул. Володимирська, 58, кім. 12.

Автореферат розісланий “13” квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук І.І. Мазур

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Україна, маючи величезні інтелектуальні, фізичні та природні ресурси, на початку третього тисячоліття виявилася неспроможною реалізувати свої можливості, аби вивести економіку на інноваційну модель розвитку. Досягти цього можна при оптимальному використанні ендогенних та екзогенних чинників, важливе місце серед яких посідають інвестиції. Зростання інвестицій, спрямування їх на модернізацію основних виробничих фондів, особливо в галузях, що визначають сутність сучасного науково-технічного прогресу, дозволять країні подолати істотне відставання від розвинутих країн щодо продуктивності праці в усіх сферах господарства, оновити основні фонди, впровадити енерго- та матеріалозберігаючі технології. Виключно важлива роль у цьому процесі належить кредитним відносинам.

Кредитні відносини у сучасній економіці виконують функцію розподілу фінансових ресурсів, опосередковують рух капіталу, впливаючи при цьому практично на всі аспекти господарської діяльності, виступають чинником економічного зростання і водночас сприяють використанню деяких операцій у спекулятивних цілях, породжують фінансові кризи.

Структурна деформація кредитно-інвестиційного портфеля українських банків, спрямована на високі норми рентабельності та отримання значного прибутку в стислі строки, засвідчує неспроможність існуючої банківсько-кредитної системи задовольнити попит на інвестиційні ресурси з боку першочергових реципієнтів інвестицій - безпосередніх виробників продукції. Так, станом на 01.10.2009 р. третину активів банківської системи України становлять кредити фізичним особам та міжбанківські кредити, а кредити юридичним особам видаються переважно на спекулятивно-торговельні операції та поточну діяльність, що свідчить про неможливість фінансування інноваційної діяльності та неможливість її проведення в необхідних обсягах та строках.

Економічна наука завжди приділяла велику увагу банківському кредитуванню. Ґрунтовно досліджувався кредит і механізм грошово-кредитного регулювання економіки в працях видатних представників світової економічної думки: А. Гана, Е. Долона, Дж. Кейнса, В. Лексиса, К. Маркса, А. Маршалла, В. Петті, Д. Рікардо, П. Роуза, П. Самюельсона, А. Сміта, І. Фішера, М. Фрідмена, Ф.2Хаєка, Л. Харріса, Й. Шумпетера.

Різноманітні аспекти зазначеної проблематики висвітлені у працях вітчизняних вчених-економістів В. Базилевича, З. Васильченко, В. Вітлицького, О.2Гаврилюка, А. Гальчинського, В. Гейця, А. Гриценка, Т. Ковальчука, В. Лагутіна, І. Лютого, Л. Лазебник, П. Нікіфорова, В. Осецького, М. Савлука, М.2Туган-Барановського, Ю. Уманціва, В. Федосова, С. Циганова, А. Чухно та ін. Серед російських вчених відзначимо напрацювання з цієї тематики Л. Абалкіна, С. Глазьєва, Л. Гурієвої, І. Гуркова, Х. Дасаєва, В. Іноземцева, Ю. Морозова, В.2Усокіна та ін.

Високо оцінюючи внесок вітчизняних і зарубіжних учених у розвиток теорії кредитних відносин, необхідно зазначити, що в їх працях все ще недостатньо досліджено особливості банківського кредитування інноваційного розвитку економіки інверсійного типу. У вітчизняній економічній теорії відсутні праці, в яких комплексно вирішувались би складні проблеми кредиту і кредитних відносин структурно спотвореної економіки, нестійкості економічного і політичного розвитку, бюджетного дефіциту, недосконалості механізмів довгострокового фінансування і кредитування, недостачі власних коштів, що й зумовлює актуальність теми дисертаційної роботи, її теоретичну та практичну значимість.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії та історії економічної думки Київського національного університету імені Тараса Шевченка у відповідності з темою «Розвиток внутрішнього ринку в умовах глобалізації: закономірності і протиріччя» (державний реєстраційний номер № 06БФ-040-01). Особистий внесок автора полягає у дослідженні ролі і місця банківського кредитування інноваційного розвитку економіки України, розкритті її реального стану, виявленні напрямів розвитку, які сприятимуть виходу економіки на досягнення сучасної НТР.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є теоретичне обґрунтування сутності та ролі банківського кредиту як джерела інноваційного кредитування трансформаційної економіки, розроблення принципів та механізмів практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності кредитування при здійсненні інвестиційних процесів в умовах сучасної економіки України та визначенні шляхів їх грошового забезпечення.

Відповідно, для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:

- здійснити системний теоретико-методологічний аналіз сутності кредиту і банківського кредитування в інноваційному розвитку економіки;

- виявити й охарактеризувати специфіку банківського кредитування інноваційного розвитку трансформаційної економіки;

- виявити причини неефективності банківського кредитування інноваційної діяльності, модернізації основних виробничих фондів, що визначають сутність сучасного науково-технічного прогресу;

- визначити сутність і механізми формування інвестиційних ресурсів в інверсійній економіці, розглянути значення внутрішніх і зовнішніх джерел інвестиційних грошей;

- розкрити основні мотиви банківського кредитування інноваційних проектів, типізувати й узагальнити теоретичну модель банківського кредитування інноваційної діяльності;

- обґрунтувати необхідні напрями розвитку банківських інвестицій у реальний сектор економіки, підвищення їх ефективності та економічної привабливості для банків;

- запропонувати шляхи та методи збільшення обсягів кредитування банками інноваційного розвитку національної економіки.

Об'єктом дисертаційного дослідження є сукупність економічних відносин, що виникають у процесі інноваційного розвитку економіки між банками і суб'єктами господарської діяльності в умовах формування глобальної економічної системи.

Предметом дослідження виступають теоретико-методологічні та практичні аспекти банківського кредитування інноваційного розвитку економіки.

Методи дослідження ґрунтуються на загальнонаукових і спеціальних методах пізнання. Зокрема, на основі методів функціонального і системного аналізу, єдності історичного і логічного здійснено комплексний аналіз еволюції теоретичних поглядів на банківський кредит та банківське кредитування (параграфи 1.1, 1.2). При дослідженні чинників інноваційного розвитку економіки і визначенні передумов зростання ролі банківського кредиту в цьому процесі використані методи аналізу і синтезу, наукових узагальнень (параграфи 1.1, 2.1 та 3.1). Метод наукової абстракції застосовано при визначенні економічного змісту категорій «інвестиційні гроші» та «банківські інвестиції» в широкому та вузькому значенні (параграфи 1.1,1.2), методи економіко-математичного аналізу - для виявлення критеріїв достатнього рівня концентрації банків та визначення мінімально необхідного рівня інвестицій для надання фінансового поштовху інноваційному розвитку економіки (параграф 2.1). Діалектичний метод пізнання застосовано при вивченні ролі банківського інвестиційно-інноваційного кредиту в інноваційному розвитку економіки (параграф 2.2). Для наочного зображення статистичного матеріалу, окремих теоретичних та практичних положень дисертаційного дослідження використано методи графічного аналізу.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі й нормативно-правові акти України з питань грошово-кредитної політики, інноваційної діяльності, аналітичні і статистичні матеріали міністерств, відомств, Національного банку України, відповідних міжнародних організацій, монографічні дослідження та статті зарубіжних і вітчизняних авторів.

Наукова новизна основних положень і одержаних автором результатів дослідження, що виноситься на захист, полягає у наступному:

вперше:

- визначено сутність категорії «інвестиційні гроші» як системи економіко-правових відносин між кредитором та позичальником, які відображають діалектичну суперечність: як власні кошти інвесторів вони мають бути вільними від поточного обігу, до них необхідний оперативний доступ, а як залучені кошти на тривалий термін з обмеженням дострокового зняття їх власниками вони перетворюють позичальників на інвесторів;

- аргументовано висновок про те, що банківські інвестиції доцільно розглядати у широкому і вузькому значенні слова. Вкладення банку від свого імені власних і залучених коштів в обмежено-ризикові активи з метою збільшення вартості капіталу й отримання прибутків є інвестиціями у широкому значенні слова. Інвестиції банків у цінні папери на тривалий термін з метою отримання доходу у вигляді відсотків, дивідендів або зростання курсової вартості цінних паперів є інвестиціями у вузькому значенні слова;

- запропоновано новий підхід до оцінки «мінімально необхідних інвестицій» для задоволення поточної потреби економіки в кредитних коштах.2Аргументовано доцільність поєднання комерційних інтересів інвестора та реципієнта з урахуванням суспільних інтересів;

удосконалено:

- теоретичне обґрунтування ключової ролі комерційних банків як організаторів та фінансових ініціаторів інноваційних проектів в умовах ринкової економіки. Доведено, що комерційні банки відіграють вирішальну роль у мобілізації фінансових інвестиційних ресурсів, виступають провідниками, а також фінансовими гарантами інвестиційних заходів, беруть безпосередню участь у розробці пілотних проектів, інноваційних та інвестиційних програм, виконують функцію одного з фінансових агентів уряду, аби забезпечити ефективне та надійне розміщення зарубіжних інвестицій у національній економіці;

- критерії достатньої концентрації банків на кредитуванні економіки, насамперед інвестиційних проектів. Доведено доцільність введення показника використання банками своїх інвестиційних ресурсів , який визначається як співвідношення між інвестиційними кредитами та інвестиційними ресурсами банку. Випадок, коли коефіцієнтперевищує одиницю, свідчить про те, що попит на інвестиційні ресурси перевищує наявні довгострокові ресурси банків, і банківська система потребує нових інвестиційних резервів;

одержало подальший розвиток:

- систематизація сучасних підходів щодо методів аналізу сприятливих і несприятливих причин інвестування в інноваційні проекти в Україні;

- доведення, що держава має керувати процесом не лише залучення, але й розміщення іноземних інвестицій. Оптимальним для України має бути система державного регулювання в сфері ПІІ на загальнодержавному і місцевому рівнях, які забезпечують модернізацію існуючого виробництва та захист інтересів національної безпеки.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що наукові положення та висновки, сформульовані у дисертації, можуть бути використані при розробленні кредитної політики органами державної влади, в процесі кредитної діяльності банків, а також у розробленні рекомендацій з активізації банківського кредитування інноваційного розвитку трансформаційної економіки. Окремі положення дисертаційної роботи знайшли практичне використання при розробці внутрішніх положень Національного банку України щодо регулювання діяльності комерційних банків (довідка № 25-113/534 від 04.03.2010 р.), Міністерства фінансів України у частині формування державної політики інноваційного розвитку економіки при підготовці спільних із міжнародними фінансовими організаціями інвестиційних проектів (довідка № 25040-03/25 від 21.01.2010 р.), Міністерства промислової політики України (довідка № 01/4-2-1209 від 15.12.2009 р.), зокрема при підготовці проектів «Прогноз інноваційно-технологічного розвитку промисловості на період до 2015 року» та «Впровадження інвестиційних проектів на підприємствах галузі машинобудування для агропромислового комплексу з метою підвищення технічного рівня і якості вітчизняної техніки» в частині ефективності кредитування при здійсненні інвестиційних процесів та банківського кредиту як джерела інноваційного кредитування, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (Промінвестбанк), при визначенні рівня використання власних інвестиційних ресурсів в частині розрахунку обсягів кредитних ліній та оптимального співвідношення кредитних ресурсів та власних ресурсів позичальників при реалізації інноваційних проектів (довідка № 12-02/123 від 30.09.2009 р.). Основні положення і результати дисертаційної роботи були використані у навчальній програмі дисципліни «Аналіз, планування і менеджмент банківської діяльності» в Київському інституті банківської справи (довідка № 80 від 25.05.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Всі наукові результати, здобуті та викладені в дисертації, отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації та результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри економічної теорії, доповідались на семи наукових конференціях зокрема на IV Міжнародній науково-практичній конференції «Інвестиції XXI століття: Соціальні орієнтири» (м. Умань, 13-14 червня 2003 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Розвиток грошово-кредитних відносин в Україні» (м. Київ, 27 лютого 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Творча спадщина М.І. Зібера: основні напрямки економічних досліджень в контексті еволюції економічного знання та сучасної економічної науки» (м. Київ, 10-11 листопада 2005 р.), II Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми розвитку внутрішнього ринку в умовах глобалізації» (17-18 листопада 2005 р.), XIII Міжнародній науковій конференції «Ломоносов-2006» (Москва, 12-15 квітня 2006 р., почесна грамота за кращу доповідь на секції «Економіка»), IV Міжнародній науково-практичній конференції «Наукова думка 2008» (м. Прага 27 жовтня - 5 листопада 2008 р.), IV Міжнародній науково-практичній конференції «Досягнення вищої освіти - 2008» (м. Софія, 17- 25 листопада 2008 р.).

Публікації. За результатами дисертаційної роботи опубліковано 11 наукових праць загальним обсягом 5,6 друкованих аркушів, у тому числі 8 статей обсягом 4,1 друкованих аркуша опубліковані в наукових фахових виданнях.

Структура і обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел і додатків. Основний обсяг дисертації становить 196 сторінок. Робота містить 12 таблиць, 4 рисунки. Список використаної літератури складається із 173 найменувань. До складу дисертації входять 16 додатків.

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено стан розробки наукової проблеми та її значущість, сформульовано мету і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, зазначено форми оприлюднення та апробації результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження банківського кредиту» розглянуто основні теоретичні погляди на еволюцію кредиту, кредитних відносин та їх розвиток в економічній теорії; проаналізовано передумови та історію виникнення кредиту; встановлено, що кредитні відносини виявилися предметом дослідження не лише серед економістів-теоретиків, а й серед фінансистів, фахівців банківської справи, юристів тощо.

З'ясовано, що кредит як економічна категорія є явищем ринкової економіки, що відображає форму руху позичкового капіталу, виступає чинником економічного розвитку, формує спрямованість свідомості і поведінку суб'єктів грошово-кредитних відносин на раціональне використання матеріальних і грошових ресурсів.

Встановлено, що у конкретний період економічного розвитку змістовний бік кредиту впливає на його функціональне призначення. Представники різних шкіл сучасної економічної теорії не можуть дійти єдиної думки щодо функцій кредиту та їх кількості. У німецькій інтерпретації функція - завдання кредиту, в українській - або прояв суті, або специфічна взаємодія кредиту із зовнішнім середовищем. Ю.Є. Шенгер виділяє такі функції: акумуляція засобів, розміщення акумульованих грошових засобів, створення обігових кредитних інструментів. О.І. Лаврушин виокремлює єдину функцію кредиту - передача вартості в тимчасове користування. В.І. Рибін сформулював низку функцій кредиту, які знаходяться в певному взаємозв'язку, серед яких визначальна - розподіл грошових коштів на основі поверненності, похідна - функція заміщення готівки за допомогою створення кредитних інструментів, а також низку функцій, властивих кредиту як одному з важелів управління економікою, заснованих на використанні товарно-грошових відносин (стимулювання економії коштів, контроль за кругообігом грошових засобів, забезпечення позичальників грошовими коштами для розширеного відтворення).

У дисертації основними функціями кредиту виділені: перерозподільна, відтворювальна, заміщення готівки кредитними обіговими інструментами, контрольна, стимулююча і регулююча.

Обґрунтовано, що кредит є узагальненим грошовим потоком, за допомогою якого суспільство отримує додатковий економічний ефект. В умовах товарно-кредитного господарства кредитні відносини сприяють концентрації та централізації капіталу, перетворенню приватних підприємств на акціонерні товариства, утворенню монополій, розвитку науково-технічного прогресу економіки. Тим самим кредит сприяє якісним змінам ринкових відносин, переходу їх на новий організаційний та технологічний рівень, здійснює вплив на перебудову всієї системи економічних відносин.

Розроблено карту джерел формування інвестиційних ресурсів та зроблено висновок, що однією з основних причин, яка гальмує розвиток економіки на інноваційній основі, є дефіцит фінансових ресурсів. Доведено, що забезпечити фінансування інноваційного розвитку лише за рахунок традиційних джерел неможливо. Додатковими джерелами-механізмами формування інвестиційних ресурсів виступають інституційні інвестори - банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії та заощадження населення, які здатні мобілізувати значний незадіяний внутрішній інвестиційний потенціал, сприяти докорінній модернізації виробничої бази більшості галузей і забезпечити конкурентоспроможність національної економіки в середньо- та довгостроковій перспективі.

Доведено, що на ефективність діяльності підприємств суттєвий вплив здійснює своєчасне оновлення та модернізація виробничих потужностей. Введення в дію якісно нових зразків техніки й устаткування може забезпечити випереджаюче зростання економічного потенціалу основних виробничих фондів у порівнянні з їх фізичним обсягом.

Встановлено, що в трансформаційній економіці спостерігається процес руйнації основного капіталу. Технологічна відсталість національного промислового комплексу зростає в порівнянні з прискореним інноваційним розвитком промисловості економічно розвинених розвинутих країн і посиленням їх впливу на світовий ринок.

Дисертантом виявлено, що незважаючи на поширеність терміну «інвестиційні гроші», він залишається досить невизначеним поняттям в економічних дослідженнях. У кількісному вимірі власними інвестиційними грошима інвесторів можна називати ту їх частину, що знаходиться на поточних рахунках у банках, і готівку. Залучені інвестиційні гроші - це гроші, які знаходяться на депозитних рахунках та в довірчому управлінні в банках і можуть бути використані для інвестицій. За формулою

Гi = М3-М1, (1)

де Гi - залучені інвестиційні гроші (банківський інвестиційний ресурс);

М3 - грошова маса;

М1 - гроші поза банками та гроші на поточних банківських рахунках. Можна припустити, що чим більша частка Гi в М3, тим більш вагомим джерелом інвестицій є залучені інвестиційні ресурси. Коли ж в економіці домінують поточні кошти (М1), то переважним джерелом інвестицій є власні ресурси підприємств та інвесторів. Банкам, в свою чергу, підключитись до інвестиційного процесу в зв'язку з недостатністю довгих інвестиційних ресурсів вкрай складно.

Не всі фінансові ресурси трансформуються в грошові ресурси інвестицій - частина їх спрямовується на поточні потреби, вони знаходяться у вигляді готівки у населення або обов'язкових резервів в НБУ. Якщо підприємство отриманий прибуток тримає на поточному рахунку в банку, то таке фінансове джерело інвестицій не можна в повній мірі розглядати як інвестиційні гроші, тому що і підприємство, і банк можуть спрямувати їх на поточні потреби чи поточні короткострокові кредити. Розміщені на депозитному рахунку такі гроші вже стають інвестиційними.

Таким чином, інвестиційні гроші є вужчим поняттям ніж фінансові ресурси інвестицій (які співпадають лише гіпотетично). Зважаючи на це можна визначити коефіцієнт використання фінансових ресурсів (Кф) і коефіцієнт використання інвестиційних грошей (Гр):

Кф= І/Фр, (2)

Гр= І/Ігр, (3)

де І - обсяг інвестицій за період;

Фр - фінансові ресурси за період;

Ігр - інвестиційні гроші за період.

Схематично фінансові ресурси можна визначити як:

Фр= ПА+Зн+Бі+Зі+Ін, (4)

де ПА - прибуток та амортизація;

Зн - заощадження населення, в тому числі поза банками;

Бі - кошти бюджету та інших фондів, передбачені на інвестиції;

Зі - закордонні інвестиції;

Ін - інші джерела (наприклад, обігові кошти підприємства).

Інвестиційні гроші мають наступні складові:

Іг=Іп+Др, (5)

де Іп - гроші підприємств на поточних рахунках і в касі, які підприємство може відокремити від поточної діяльності і планує спрямувати на інвестиції. Сюди ж можна віднести кошти населення, в т.ч. поза банками, які воно планує спрямувати на інвестиції (придбання акцій, облігацій, вклади в статутні фонди і т.д.), проте чітко визначити цей обсяг неможливо,

Др - довгострокові ресурси банків, включаючи капітал, - валютні кошти іноземних інвесторів, бюджетні кошти, розраховані на інвестиції.

Виходячи з цих визначень можна зробити висновок, що І < Іг < Фр.

Сам процес трансформації фінансових ресурсів в інвестиції і його кругообіг автором пропонується представити таким чином:

Рис. 1. Процес трансформації фінансових ресурсів в інвестиції і його кругообіг: ПI - прямі інвестиції; Бк - банківські кредити, купівля облігацій та інші аналогічні інструменти (векселі); Фр'- нові фінансові ресурси, які є результатом реалізації інвестицій і розвитку економіки на цій основі; Іг' - нові обсяги інвестиційних грошей, джерелом яких є нові фінансові ресурси.

Такий кругообіг фінансових ресурсів має чіткий циклічний характер і є індикатором розвитку економіки. Якщо Фр' > Фр, то це означає що економіка створює передумови її розширеного відтворення у майбутньому. Якщо ж економіка знаходиться у стадії стагнації, підприємства не мають прибутків, заощадження «з'їдає» інфляція і тоді Фр' < Фр, Іг' < Іг. Тобто збільшення інвестиційних ресурсів одночасно є індикатором стану й обов'язковою передумовою розвитку економіки будь-якої країни.

Співвідношення інвестиційних грошей та поточних грошей Гi/М1 є інвестиційним лівереджем (Іл), тому що він значною мірою відображає співвідношення власних і залучених коштів при здійсненні інвестицій. На відміну від звичайного показника фінансового лівереджу як співвідношення власних і залучених коштів збільшення частки інвестиційних грошей не означає погіршення фінансової бази інвестиційних процесів. Це пов'язано зі значними стимулюючими важелями інвестиційних кредитів - платністю, поверненістю та цільовим використанням. Проте показник Іл, безумовно, має оптимальну величину, яка змінюється залежно від розвитку економіки. В періоди економічного зростання Іл має збільшуватись як результат накопичення довгострокових ресурсів банків.

Таким чином, інвестиції в цілому, а особливо банківські інвестиційні кредити базуються на фінансових джерелах інвестиційних грошей, збільшення обсягу яких є обов'язковою передумовою розвитку економіки на основі інновацій.

У другому розділі «Банківське кредитування інноваційного розвитку економіки України» досліджено особливості сучасного стану інноваційного кредитування в Україні, виявлено суперечності банківського кредиту для інвестування в розвиток національної економіки, окреслені позитивні та негативні наслідки входження в країну іноземного капіталу.

Динаміка банківського кредитування суб'єктів ринку в Україні з 2001 по 20097рр. (табл. 1) свідчить, що темпи кредитування значно випереджають темпи зростання економіки. Причому банки нарощували кредитні операції навіть тоді, коли не було зростання ВВП. Питома вага кредитів у сукупних активах банків перевищила 50 %. Однак, незважаючи на абсолютне зростання у 2001-2009 7рр. обсягів кредитування з 28,4 млрд грн. до 717,5 млрд грн. (або у 25,3 раза), у структурі кредитних вкладень істотних змін не відбулося: основна маса кредитів носить короткостроковий характер і спрямована, переважним чином, на поповнення обігових коштів підприємства.

Найактивніше українські банки кредитують позичальників зі сфер оптової та роздрібної торгівлі, транспортних послуг, обробної промисловості. За підсумками 9 місяців 2009 р., найвищий рівень рентабельності мала діяльність транспорту та зв'язку - 11,5 %, оптова торгівля - 7,5 %, добувна промисловість - 2,9 %, середній рівень рентабельності операційної діяльності по Україні становив 2,0 %.

Існуючий рівень процентних ставок на банківські кредити досить високий, що стримує попит на банківське кредитування з боку реального сектору економіки. Навіть з урахуванням доступу банків до відносно дешевих, за чинною ставкою Національного банку 10.25 % річних, і «довгих» ресурсів НБУ, фактично банківські установи можуть надати інвестиційні кредити за ставкою, не нижчою ніж 21 % річних.

Таблиця 1 Динаміка кредитних вкладень в Україні за 2001-2009рр.*

Показник	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Номінальний ВВП, млрд грн.	191,2	225,8	267,3	345,1	441,4	544,2	720,7	949,9	914,7
Кредити в економіку
- млрд грн.	28,4	42,1	67,8	88,6	143,4	245,2	426,9	734,1	717,5
- зміна у річному обчисленні, %.	152,6	148,2	161,4	130,6	161,9	171,0	174,1	172,0	97,8
Довгострокові кредити, млрд грн.	5,7	10,7	28,1	45,5	86,2	157,2	291,9	507,7	441,8
- % від ВВП		4,7	10,5	13,2	19,5	28,9	40,5	53,5	48,3
Рівень процентної ставки за банківськими кредитами	26,1	20,8	17,5	15,2	14,4	14,1	13,1	15,5	18,1

Примітка. * - складено автором на основі даних Національного банку України та Державного комітету статистики за відповідні роки.

Існує об'єктивна необхідність здійснення структурного маневру, у ході якого стало б можливим усунення деформації сфери матеріального виробництва. Ресурси, що можуть при цьому вивільнитися, доцільно спрямувати на відновлення наявного технологічного базису, прискорений розвиток наукомістких галузей економіки, впровадження високих технологій, модернізацію основних виробничих фондів.

Встановлено, що для суттєвих зрушень у спрямуванні інвестицій комерційних банків у виробництво останні мають володіти достатніми гарантіями їх повернення, що потребує реального зміцнення форм державної, акціонерної та приватної власності.

Орієнтація кредитного портфеля банку на довгострокове інноваційне фінансування, як показало дослідження, залежить від багатьох чинників, найважливішим з яких є зацікавленість у видачі довгострокових кредитів, яка обумовлена здатністю банку управляти ризиками і залежить від компетентності керівництва банку, а також від обраної кредитної політики банку та низки інших зовнішніх і внутрішніх чинників. У цьому переконує досвід країн Західної Європи, де досить ефективним інструментом підтримки науково-технологічної та інноваційної діяльності є державне гарантування кредитів, зокрема, внаслідок мультиплікаційного ефекту, властивого бюджетним дотаціям.

Економіка України потребує дієвої системи стимулювання кредитної діяльності в інноваційній сфері, яка підвищувала б дохідність та знижувала рівень ризикованості операцій банків. З метою збільшення обсягів кредитування інноваційного розвитку економіки слід запровадити такі заходи:

– організацію державного страхування кредитів, призначених для фінансування інноваційних проектів;

– державну гарантію щодо фінансування модернізації ключових галузей економіки;

– здійснення НБУ пільгового довготермінового рефінансування банків, які мають у своєму кредитному портфелі інвестиційно-інноваційних проекти;

– механізм відшкодування державою процентних ставок за кредитами на проекти, в результаті реалізації яких підвищується конкурентоспроможність української продукції та відбувається процес товарного імпортозаміщення.

Підвищення капіталізації українських банків потребує усунення різних схем фіктивного нарощування капіталу.

НБУ підвищив норматив адекватності регулятивного капіталу банків до 10 %, однак механічне підвищення планки ще не гарантує вирішення проблем із капіталізацією українських банків. Це комплексне завдання, і перед тим, як робити жорсткішими вимоги до достатності капіталу, варто змінити підходи до якості, структури капіталу, джерел його формування.

До специфіки банківського сектору України відносяться комерційні банки, профільним завданням яких є участь у фінансових потоках окремих груп пов'язаних компаній. Внаслідок цього суттєво підвищуються потенційні ризики банків, оскільки вплив політичної та законодавчої нестабільності на середовище функціонування цих підприємств, сконцентрованих у взаємопов'язаних галузях може принципово змінити характер їх діяльності.

Це, з одного боку, породжує загрозу стабільності банківської системи і потребує втручання, передусім, з боку НБУ. А з іншого боку відбувається процес невиправданого збільшення обсягів кредитування окремих галузей, на більш вигідних, ніж для інших, умовах вартості кредиту, занижених вимог банку до наявності застави та контролю за нею, прискореного проходження «потрібних» кредитних заявок, що кумулятивно здійснює негативний вплив на всю банківську систему в цілому.

Банківські інвестиційні кредити використовуються внутрішніми інвесторами в інвестиційних процесах разом із власними ресурсами підприємств, при цьому частка останніх, за підсумками 20087р., становила 59,3 % (59,8 % в 20067р.), а банківські кредити - лише 15,8 % (14,3 % в 20067р.), що, при значному нарощенні обсягів кредитування за ці роки, свідчить про вкрай недостатнє посилення ролі банківського кредиту як джерела інвестиційних ресурсів.

Специфікою інвестиційного кредитування в Україні є спрямування понад 85 % довгострокових кредитів на фінансування поточної діяльності позичальників, що суперечить самому визначенню інвестиційного кредиту.

Нестабільна економічна ситуація, інфляційні процеси, курсові коливання національної валюти, складність формування банками довгострокових ресурсів, низький рівень зацікавленості банків в здійсненні інвестиційного кредитування та недосконала законодавча база стримують розвиток інноваційно-інвестиційного кредитування в Україні. Саме зміна цих факторів має створити підґрунтя для зростання обсягів інвестиційно-інноваційних кредитів. Для стимулювання розвитку інвестиційного кредитування пропонується впровадити нову політику НБУ щодо встановлення норм резервування та формування банками страхових резервів. Основним недоліком існуючої системи резервування є те, що норми резервування залежать від видів та строковості ресурсів банків, не враховуючи при цьому капіталізацію банку, стратегічне спрямування його кредитного портфелю та його якість. До того ж сформовані банками резерви, обсяги яких складають 12-19 % від залучених банківською системою ресурсів, не виконують інвестиційних функцій в економіці країни, зменшуючи лише наслідки реалізації ризику послаблення платоспроможності банківської системи.

Підхід до встановлення нормативних значень з урахуванням вищенаведених факторів буде стимулювати банки підвищувати якісні показники діяльності, приділяти більше уваги питанням капіталізації банку та зростанню обсягів ресурсів для інвестиційного кредитування позичальників.

Необхідно також внести зміни до існуючої системи резервування, враховувати обсяги інвестиційних кредитів, надані банком в реальний сектор економіки. Для подолання протиріччя між значним, іноді важкопрогнозованим, часовим інтервалом, потрібним для впровадження інвестиційного проекту та відсутністю достатнього та надійного заставного забезпечення у реципієнта кредитних ресурсів потрібна відмова від класичної схеми оцінки необхідного обсягу резервів, з урахуванням фінансового стану позичальника, терміну кредитування та наявного заставного майна.

У дисертації обґрунтовується доцільність створення диференційованої системи формування резервів комерційними банками. Така система повинна складатись зі стандартного формування резервів під ризики за кредитами загального характеру та спеціального - під ризики за довгостроковими кредитами, виданими на інвестиційно-інноваційні цілі, при цьому майно позичальників слід враховувати достатнім для застави у розмірі 100 % від суми кредиту.

У третьому розділі «Державне регулювання банківського кредитування інноваційних процесів» розкрито зміст регулювання кредитного ринку, запропоновано шляхи оптимізації структури банківської системи як інструменту активізації кредитування інноваційного розвитку.

Аналіз фінансування інноваційної діяльності в ряді розвинутих країн показав, що там, де існують досконалі правові норми із забезпечення функціонування ринкової економіки, ефективні і гнучкі правові засоби захисту і стимулювання джерел фінансування, спрямування їх у інновації широке застосування отримало публічно-правове законодавство. Під його дію підпадають державні асигнування, власні кошти суб'єктів господарювання, кредитні ресурси, приватні кошти, іноземні кошти, венчурний капітал. Ефективним інструментом підтримки науково-технологічної та інноваційної діяльності є державне гарантування кредитів, зокрема внаслідок мультиплікаційного ефекту, властивого бюджетним дотаціям. При цьому доцільно використовувати змішані схеми гарантування: безпосередні державні гарантії по кредитам, що надаються комерційними банками, мають доповнюватись спеціалізованими інститутами гарантування.

В рамках створення програми сприяння розвитку інвестиційного кредитування держава може гарантувати певний відсоток кредиту. У програмі мають взяти участь всі провідні банки країни, розмір процентних платежів встановлюється банками і приблизно відповідає процентним ставкам за звичайними комерційними кредитами. При цьому вартість надання державних гарантій може закладатись банками у відсоткову ставку за кредитом і сплачувати її буде позичальник.

Встановлено, що в Україні через скорочення бюджетних асигнувань, недостатній розвиток фінансового ринку, пасивність більшості його учасників особливу роль у активізації інвестиційної та інноваційної діяльності мають зіграти комерційні банки. З метою прискорення процесу залучення останніх у процес фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки слід вжити комплекс державних заходів у банківській діяльності, таких як сприяння заснуванню спеціалізованих інвестиційно-інноваційних банків, створення фондів довгострокового фінансування комерційних банків, надання відповідних пільг з оподаткування коштів, які інвестуються в оновлення діючих, створення нових технологій та формування спеціалізованих страхових компаній, які зможуть ефективно гарантувати прийнятний рівень ризику здійснення фінансування інноваційної діяльності шляхом впровадження державної системи страхування.

Доведена необхідність запровадження диференційованої ставки податку на прибуток комерційних банків, знижуючи їх розмір для банків, які підтримують довгострокове кредитування інноваційних проектів і введення штрафних санкцій для комерційних банків, які займаються переважно спекулятивними операціями, вкладаючи кошти у схемні операції на фінансовому ринку.

Актуалізована регулятивна роль держави у збереженні ліквідності та ресурсної бази комерційних банків шляхом протидії психологічному чиннику «економічна паніка». Запропоновано комплекс заходів, спрямованих на нівелювання причин виникнення «економічної паніки» та зменшення її наслідків.

Доведено, що дії лише нормативно-законодавчого характеру є недостатніми для припинення відтоку депозитних ресурсів банків, аргументовано доцільність випереджаючого розвитку та акумуляції ресурсів державним фондом гарантування вкладів.

Провідною державною стратегією в сфері рефінансування комерційних банків має бути чіткий контроль за використанням коштів, які надаються для реалізації інвестиційних проектів в сфері розробки та впровадження нових технологій, підвищення технологічного рівня існуючих технологій та створення інноваційної продукції.

Для зменшення рівня інвестиційного ризику при здійсненні розробки та впровадження інноваційної високотехнологічної продукції потрібно створення дієвого механізму державного страхування кредитів. Держава має зацікавити комерційні банки у купівлі акцій підприємств, що виробляють високотехнологічну продукцію, зменшуючи оподаткування частини прибутків, які вкладаються в акції таких підприємств.

Існує об'єктивна необхідність реалізації системи зниження ставок норми обов'язкового резервування коштів для комерційних банків, які здійснюють довгострокове кредитування інноваційних проектів та спрощенні порядку акумуляції приватного капіталу для реалізації значних інноваційних проектів шляхом впровадження більш ліберальних форм поєднання капіталів комерційних банків та підприємств. При здійсненні таких інвестиційних операцій необхідно враховувати специфічні умови трансформаційних змін в Україні, що характеризуються величезними обсягами «тіньової» економіки, в якій перебувають в обігу значні обсяги грошових ресурсів.

Обґрунтовується необхідність державної підтримки в сфері створення профільних інноваційних асоціацій, які об'єднують економічні інтереси учасників інноваційного процесу, в якому здійснюється інноваційний проект та планується випуск сучасної конкурентоспроможної продукції.

Розглянуто причини зростання ризиків довгострокового кредитування в умовах економічної і фінансової кризи, знецінення об'єктів застави та суттєвого скорочення ліквідності банківської системи, байдужості комерційних банків до надання інноваційних кредитів, надзвичайної привабливості вкладень у державні облігації, що призвело до фактичного припинення довгострокового кредитування. Розглянуто причини зростання ризиків довгострокового кредитування в умовах економічної і фінансової кризи, знецінення об'єктів застави та суттєвого скорочення ліквідності банківської системи, байдужості комерційних банків до надання інноваційних кредитів, надзвичайної привабливості вкладень у державні облігації, що призвело до фактичного припинення довгострокового кредитування. Облігації внутрішньої державної позики, за умов зростання потреби держави у позикових ресурсів, стають заміною вкладенням у реальний сектор економіки. За таких умов ефект витіснення виявляється миттєво.

Інвестиційній активності банків сприятиме стабільність державної бюджетної політики, зменшення до оптимальних розмірів бюджетного дефіциту, достовірна поінформованість підприємств про власні можливості отримання в банку необхідних ресурсів для фінансування, удосконалення законодавчо-правової бази інвестиційного та інноваційного кредитування, утворення спеціалізованих інвестиційно-інноваційних банків, підвищенні стійкості банків і розвиток реальної конкуренції в банківському бізнесі, залучення в банківський сектор додаткового капіталу, в тому числі за рахунок удосконалення оподатковування банків, спрощення і підвищення ефективності процедур ліквідації нежиттєздатних банків. Особливе значення має подальший розвиток системи гарантування вкладів населення, без активізації якої неможливо розширити ресурсну базу банківської системи й забезпечити реальну трансформацію заощаджень в інвестиції.

Інвестиційній активності банків в інноваційній сфері завадить недостатня розвиненість фондового ринку, дефіцит ефективних проектів. Підтвердженням цього є значний розрив між фактичними та максимально допустимими значеннями нормативів інвестування. При нормативному значенні до 15 % норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою не перевищує 0,07 %, а норматив загальної суми інвестування - 3,12 %, при максимально припустимому значенні до 60 %. Це підтверджує потенційну здатність українських комерційних банків збільшувати обсяги інвестування без порушення нормативних вимог.

Висновки

Результати проведеного дисертаційного дослідження дали можливість сформулювати такі основні науково-теоретичні узагальнення, висновки та рекомендації:

1. На основі аналізу та узагальнення існуючих теоретичних підходів різних шкіл доведено визначну роль банківського кредиту як каталізатора змін технологічних укладів трансформаційної економіки. Обґрунтовано, що для забезпечення належного рівня кредитування комерційними банками інноваційної діяльності необхідно запровадити ефективне управління ліквідністю банківської системи шляхом постійних прозорих операцій Національного банку України на відкритому ринку, що сприятиме використанню широкого спектра фінансових інструментів і подальшому розвитку інвестиційної сфери, створенню потужних стимулів для банків, діяльність яких має інноваційне спрямування.

2. Встановлено, що мобілізація внутрішніх ресурсів і спрямування їх на фінансування інноваційної діяльності суб'єктів господарювання через банківське кредитування є загальною тенденцією для всіх країн, у тому числі з перехідною економікою. Пошук ефективних шляхів нарощування кредитних коштів є чинником масштабного економічного зростання. Українські комерційні банки нині не забезпечують фінансування виробничих інвестицій та інновацій українських підприємств через механізм банківського кредитування, а переважно діють у напрямі обслуговування руху коштів, що належать клієнтам і призначені для інвестицій, що перешкоджає акумулюванню заощаджень і спрямування їх на ринок цінних паперів та в інвестиційні проекти.

3. Проведений аналіз показав, що активному впровадженню довгострокового банківського кредитування інноваційного розвитку бізнесу перешкоджає правовий нігілізм учасників правовідносин, штучне стримування розвитку банківської системи внаслідок адміністративного тиску з боку владних структур, відсутність довгострокових програм розвитку банківської системи, виходячи з потреб усієї економіки (передусім реального сектора) та з урахуванням об'єктивної необхідності інтеграції до міжнародних ринків, слабкий рівень законодавчого забезпечення банківської діяльності, низька виконавча дисципліна позичальників, недосконала робота державної виконавчої служби, специфічність умов трансформаційних змін в Україні, що характеризуються величезними обсягами «тіньової» економіки, високою корумпованістю, наявністю організованих злочинних угрупувань у сфері економіки.

4. Обґрунтовано, що в Україні фінансово-кредитному забезпеченню інноваційного розвитку протидіє психологічний чинник «економічна паніка», яка відтворює ситуацію, при якій суб'єкти економічних відносин, нехтуючи об'єктивними умовами та власними економічними інтересами, створюють штучне падіння ліквідності кредитно-банківської системи, провокуючи ефект «сніжного кому», який, в свою чергу, підвищує ймовірність колапсу банківської системи та провокує звуження кредитних відносин в реальному секторі економіки.

5. Українські банки неохоче фінансують інноваційні проекти. Причиною цього є високі ризики, низька ефективність кредитного інвестування і тривалий термін окупності проектів. Крім того, невміння позичальника правильно розрахувати розмір кредиту для реалізації інноваційного проекту та термін його повернення спричинило проблему підвищення частки неповернення банківських кредитів. Велика кількість підприємств веде подвійну бухгалтерію, тому фінансові звіти не дають достовірної інформації про ефективність діяльності підприємства. В результаті неможливо оцінити ризики, пов'язані з кредитуванням конкретного підприємства. Тому банки закладають високий ступінь ризику в процентну ставку та обов'язково вимагають від позичальників заставу, ринкова вартість якої перевищує суму кредиту на 20-30 %. Автором розроблено власну концепцію кредитного забезпечення інноваційної діяльності, яка полягає в відповідних законодавчих та нормативних змінах, створення системи взаємозв'язків між фактично розрізненими нині секторами держава - банківська система - реальний сектор економіки.

6. Встановлено, що основною причиною недостатнього рівня участі комерційних банків в інвестуванні реального сектору економіки взагалі та інноваційної діяльності, зокрема, є високі ставки за кредитами, що, в свою чергу, обумовлюється низкою чинників. Визначальним є те, що комерційні банками, при формуванні вартості кредиту, крім звичайних кредитних ризиків враховуються всі потенційно можливі ризики реалізації інноваційних проектів.

7. Доведено, що проблема високої ціни на банківські кредити є найголовнішою у реалізації завдання активізації взаємодії банківської системи й виробничого сектору національної економіки, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробника. Різниця у ставках за кредитами, які можуть отримати вітчизняні й іноземні інноватори-виробники, вже з самого початку робить продукцію українських підприємств неконкурентоспроможною в ціновому плані. Обґрунтовано необхідність зменшення українськими виробниками закладеної в ціну своєї продукції процентної ставки. Акцентовано увагу на цільовій переорієнтації банківського кредитування на фінансуванні формування механізму технологічної конкурентоспроможності української продукції замість фінансування поточної та торговельно-спекулятивної діяльності.

8. Фінансуванню інноваційних проектів завадить відтік капіталу з країни. Так, за останні сім років з України було нелегально вивезено 20-25 млрд дол. США. Вплив світової фінансової кризи прискорив та збільшив цей процес. Світові кредитно-фінансові ринки нині є закритими для запозичень в Україну. Розроблено концепцію використання для цілей формування фінансових ресурсів як депозитної бази банківського кредитування інноваційного розвитку, внутрішніх ресурсів країни. Доведено їх достатність та запропоновано практичні рекомендації для перетоку акумульованих в іноземних валютах, надлишковій нерухомості, цінних металах та закордонних фінансових установах у реальний сектор економіки.

9. Обґрунтовано, що діяльність комерційних банків, з одного боку, все більше віддаляється від виробничого сектору економіки, здебільшого займається обслуговуванням транзакцій суто фінансового капіталу, спрямовують фінансові ресурси на спекулятивні операції. Запропоновано посилити регулятивну функцію НБУ шляхом здійснення ефективного контролю за діяльністю комерційних банків та надання преференцій інвестиційним банкам.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Наумов О. О. Аналіз західних підходів до визначення інвестиційної привабливості України в світі / О. О. Наумов, А. О. Война // Економіка : проблеми теорії та практики : зб. наук. праць : у 4 т. - Дніпропетровськ, 2008. - Вип. 243, т. І. - С. 142-153. (0,6 д. а., автору особисто належить 0,4 д.а., проведений порівняльний аналіз підходів).

2. Наумов О. О. Вплив банківського інвестиційного кредиту та технолого-інноваційний розвиток національної економіки / О. О. Наумов // Економіка : проблеми теорії та практики : зб. наук. праць. : у 4 т. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2009. - Вип. 255, т. І. - С. 87-91. (0,4 д. а.).

3. Наумов О. О. Генезис поняття «інвестиції» в економічній науці /
О. О. Наумов // Економіка : проблеми теорії та практики : зб. наук. праць. : у 4 т. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2009. - Вип. 247, т. І. - С. 107-115. (0,6 д. а.).

4. Наумов О. О. Державна інвестиційно-кредитна політика як фактор впливу на банківський сектор для забезпечення інноваційного розвитку стратегічних галузей економіки / О. О. Наумов // Економіка : проблеми теорії та практики : зб. наук. праць. : у 4 т. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2009. - Вип. 254, т. ІV. - С. 78-90. (0,6 д. а.).

5. Наумов О. О. Запобігання легалізації доходів одержаних злочинним шляхом та фінансування тероризму / О. О. Наумов // Економіка : проблеми теорії та практики : зб. наук. праць. : у 4 т. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2009. - Вип. 249, т. І. - С. 23-32. (0,6 д. а.).

6. Наумов О. О. Місце та роль промислового розвитку в історико-економічних дослідженнях М. І. Зібера / О. О. Наумов // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Економіка». - 2007. - № 96. - С. 55-57. (0,4 д. а.).

7. Наумов О. О. Роль банківського інвестиційного кредиту в забезпеченні інноваційного розвитку трансформаційної економіки / О. О. Наумов // Економіка: проблеми теорії та практики : зб. наук. праць. : у 4 т. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2008. - Вип. 243, т. ІІІ. - Дніпропетровськ :ДНУ, 2008. - С. 578-587. (0,6 д. а.).

8. Наумов О. О. Фінансова безпека України в контексті інтеграційних процесів в банківській системі / О. О. Наумов // Прометей : регіональний зб. наук. праць з економіки Донецького економіко-гуманітарного інституту МОН України та інституту економіко-правових досліджень НАН України. - 2008. - Вип. 2 (26). - С. 164-168 (0,4 д. а.).

Публікації у інших виданнях:

9. Наумов О. О. Допуск філій іноземних банків на ринок України: перспективи та ризики / О. О. Наумов // Парламент. - 2004. - № 2. - С. 23-25. (0,4 д. а.).