Аналіз рівноваги та безпеки операційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Аналіз рівноваги та безпеки операційної діяльності

маржинальний прибуток леверідж беззбитковий

Операційна діяльність щодо виготовлення продукції або надання послуг вважається врівноваженою, коли виручка від продажу цієї продукції (послуг), тобто дохід, дорівнює сукупним витратам. Цей обсяг продукції ще називають точкою беззбитковості, оскільки на графіку в точці, що відповідає його величині, перетинаються функції витрат і виручки (доходу). Зазначений обсяг виробництва -- точка беззбитковості -- розмежовує сфери збиткового (ділянка 1) і прибуткового (ділянка 2) виробництва, як це показано на рис. 1 і рис. 2.

Через наявність постійних витрат (Сп) виробництво продукції до певного її обсягу (точки беззбитковості Nб) є збитковим, оскільки загальні витрати (сума змінних і постійних (С)) більші за виручку -- С > В. Сфера збиткового виробництва (Nзб) на графіках перебуває в межах 0 ? Nзб < Nб. (10.11)

Рис. 1. Динаміка витрат (С), виручки (В) та точка беззбитковості (N₆)

Рис. 2. Динаміка прибутку (збитків) залежно від обсягу виробництва



Зі зростанням обсягу виробництва за умови, що змінні витрати на одиницю продукції менші за ціну, тобто Сзо < Ц, збитки зменшуються, і в точці беззбитковості вони дорівнюють нулю. Це добре видно на графіках рис. 1 і рис. 2. На рис. 1 точка беззбитковості визначена графічно.

На практиці беззбитковий обсяг виробництва обчислюється, як правило, аналітично. Необхідна для цього формула виводиться досить просто. У точці беззбитковості виручка дорівнює сукупним витратам, тобто:

У чисельнику цієї формули постійні витрати, у знаменнику -- маржинальний прибуток на одиницю продукції (питомий маржинальний прибуток).

N = 1, збитки зменшуються на питомий маржинальний прибуток (Ц - Сз.о). Після досягнення точки беззбитковості відповідно зростає прибуток.У стартовий період роботи підприємства, коли N = 0, збитки дорівнюють постійним витратам.

Беззбитковий обсяг виробництва за формулою (10.13) визначається у натуральному виразі. Це найбільш прийнятно для однопродуктового виробництва. У багатопродуктовому виробництві в цьому разі виникає проблема розподілу постійних витрат між виробництвом окремих продуктів. Тому за цих умов частіше визначають загальний обсяг беззбиткового виробництва у грошовому виразі, тобто в обсязі виручки В.

Для виведення формули обчислення беззбиткового обсягу виробництва у грошовому виразі скористаємося формулою (10.13), помноживши ліву і праву її частини на ціну виробу Ц. У результаті матимемо



Як видно із формул (10.3) і (10.14), у точці беззбитковості постійні витрати Сп покриваються маржинальним прибутком. Проте не всі постійні витрати є витратами у формі готівкових видатків. Частина з них не потребує грошових виплат, а має форму нарахування. Це передусім амортизаційні відрахування на реновацію основних засобів і нематеріальних активів. Тому іноді важливим є обсяг виробництва, за якого виручкою від продажу продукції покриваються лише ті витрати, що пов'язані з реальними грошовими виплатами. Назвемо його обсягом (точкою) готівкової беззбитковості. Він обчислюється за формулою:



На основі беззбиткового обсягу виробництва визначається рівень безпеки операційної діяльності. Критерієм такої безпеки є ступінь перевищення беззбиткового обсягу виробництва над фактичним (плановим) обсягом виготовлюваної продукції. Коефіцієнт безпеки операційної (виробничої) діяльності (kб) обчислюється так:

у разі визначення обсягу продукції у натуральному виразі (однопродуктове виробництво) --

де N, В -- фактичний або плановий обсяг продукції відповідно у натуральному і грошовому виразі.

Наприклад, фактичний обсяг виготовлення і продажу продукції 20000 шт., а обсяг беззбиткового виробництва -- 15000 шт. Для цих умов коефіцієнт безпеки виробництва становитиме:

Кб=(2000-15000)/20000=0,25.

Це означає, що при зменшенні обсягу виробництва (N) на 25% воно потрапляє в точку беззбитковості (Nб) і перестає давати прибуток. У разі подальшого зниження обсягу виробництва воно стає збитковим.

Коефіцієнт безпеки операційної діяльності можна вважати мірою операційного ризику. Чим він більший, тим безпечніша ситуація з огляду на прибутковість діяльності. З його зростанням зменшується ризик зниження обсягу виробництва до точки рівноваги, і навпаки -- при його зниженні такий ризик зростає.

2. Сутність і цілі операційної діяльності

Підприємства здійснюють свою діяльність на ринку в умовах жорсткої конкуренції. Ті з них, що програють у цій боротьбі, стають банкрутами. Для того, щоб не збанкрутувати, суб'єкти, що хазяйнують повинні постійно відслідковувати зміни ринкового середовища, напрацьовувати методи протидії негативним моментам для збереження своєї конкурентноспроможності.

Одним з інструментів дослідження ринку й збереження конкурентоспроможності є аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, у тому числі й аналіз його фінансового стану. Порядок і інструментарій аналізу, який здійснюється з метою прийняття фінансових рішень, визначається самою логікою функціонування фінансового механізму підприємства.

Одним із найбільш простих, але ефективних видів фінансового аналізу, є операційний аналіз, що отримав назву CVP (cost-volum-profit, витрати - об'єм - прибуток).

Метою аналізу операційної діяльності є відстеження залежності фінансових результатів бізнесу від витрат і об'ємів реалізації продукції.

Основною задачею аналізу CVP є одержання відповідей на важливі питання, що виникають у підприємців на всіх етапах грошового обігу, наприклад:

1. Скільки необхідно мати в наявності капіталу підприємству?

2. Яким чином мобілізувати ці кошти?

3. До якого ступеня можна доводити фінансовий ризик, використовуючи ефект фінансового важеля?

4. Що дешевше: придбання чи оренда нерухомості?

5. До якого ступеня можна нарощувати силу операційного важеля, маневруючи перемінними і постійними витратами, змінюючи тим самим рівень підприємницького ризику, пов'язаного з діяльністю підприємства?

6. Чи варто продавати продукцію за цінами нижче собівартості?

7. Чи робити більш того чи іншого продукту?

8. Як відібється на прибутку зміна об'єму реалізації?

3. Розподіл витрат і валова маржа

CVP-аналіз служить пошуку оптимальних, найбільш вигідних підприємству витрат. Він вимагає розподілу витрат на перемінні й постійні, прямі і непрямі, релевантні і не релевантні.

Перемінні витрати змінюються в цілому прямо пропорційно об'єму виробництва продукції. Це можуть бути витрати на сировину й матеріали для основного виробництва, заробітна плата основних виробничих робітників, витрати на збут продукції й ін. Підприємству вигідно мати менше перемінних витрат на одиницю продукції, оскільки так воно забезпечує собі, відповідно, й більше прибутку. Зі зміною об'єму виробництва загальні перемінні витрати зменшуються (збільшуються), у той же час на одиницю продукції вони залишаються незмінні.

Постійні витрати необхідно розглядати в короткостроковому періоді, так називаному релевантному діапазоні. У цьому випадку вони в цілому не змінюються. До постійних витрат можна віднести орендну плату, амортизаційні відрахування, заробітну плату керівників і ін. Зміна об'єму виробництва не робить ніякого впливу на розмір цих витрат. Однак у перерахунку на одиницю продукції ці витрати змінюються обернено пропорційно.

Прямі витрати - це витрати підприємства, пов'язані безпосередньо з процесом виробництва чи реалізацією товарів (послуг). Ці витрати можуть бути легко віднесені до конкретного виду продукції. Наприклад, сировина, матеріали, зарплата основних робітників, амортизація конкретних верстатів і інші.

Непрямі витрати не зв'язані безпосередньо з виробничим процесом, їх не можна легко співвідносити з певною продукцією. До таких витрат можна віднести зарплату керівників, торгових агентів, теплоенергію, електроенергію для допоміжного виробництва.

Релевантні витрати - це витрати, що залежать від прийняття управлінських рішень.

Нерелевантні витрати не залежать від прийняття управлінських рішень. Наприклад, у менеджера підприємства є вибір: робити потрібну деталь до механізму чи купити її. Постійні витрати на виробництво деталі складають 35 грн., а купити її можна за 45 грн. Виходить, у даному випадку ціна постачальника - це релевантні витрати, а постійні витрати на виробництво - не релевантні витрати.

Проблема, зв'язана з аналізом постійних витрат на виробництві, полягає в тому, що необхідно розподілити їхню загальну величину на всю номенклатуру продукції. Існує кілька способів такого розподілу. Наприклад, сума постійних витрат щодо фонду часу дає ставку витрат на 1 годину. Якщо для виробництва товару необхідно 1/2 години, а ставка 6 грн. за годину, то величина постійних витрат на виробництво даного виробу дорівнює 3 грн.

Змішані витрати включають елементи постійних і перемінних витрат. Наприклад, витрати на оплату електроенергії, що використовують як для технологічних цілей, так і для освітлення приміщень. При аналізі необхідно розділяти змішані витрати на постійні й перемінні.

Суми постійних і перемінних витрат являють собою загальні витрати на весь об'єм продукції.

Загальні витрати на виробництво продукції, робіт чи послуг можна представити і формулою:

З = П_остВ + ПВВ х К₀,

де

З - загальні витрати на виробництво продукції;

П_остВ - постійні витрати;

ПВВ - питома вага перемінних витрат;

К₀-кількість продукції.

Ігнорування особливостей поведінки витрат може негативно вплинути на бізнес.

Таблиця 1. Поведінка змінних і постійних витрат при зміні об'єму виробництва і незмінності інших факторів

Об'єм виробництва	Змінні витрати	Постійні витрати
	Загальні	На одиницю продукції	Загальні	На одиницю продукції
Росте	Збільшуються	Незмінні	Незмінні	Зменшуються

Поведінка постійних і змінних витрат також можна представити графічно.



Рис. 3. Поведінка постійних і змінних витрат

Оскільки CVP-аналіз вимагає розподілу витрат на змінні й постійні, то при аналітичних розрахунках необхідно відокремлювати одні витрати від інших за допомогою проміжного фінансового результату діяльності підприємства. Цю величину називають маржінальним доходом (чи валовою маржею).

Маржінальній доход - це результат реалізації продукції (товарів, послуг) після відшкодування перемінних витрат.

МД = ЧВ - ЗВ,

де

МД - маржінальний доход;

ЧВ - чистий виторг (без ПДВ і акцизного збору);

ЗВ - змінні витрати.

Маржінальний доход є важливим джерелом покриття постійних витрат і формування прибутку. Однією з головних цілей фінансового менеджменту є максимізація маржінального доходу.

На практиці використовується безліч методів оцінки витрат, але найбільш простими з них є методи:

· максимуму-мінімуму;

· візуального контролю.

Застосування цих методів розглянемо на прикладі.

Приклад 1.

За 6 місяців 2000 р. підприємство "Супер" зробило пледи і понесло при цьому наступні витрати (табл. 2). Необхідно установити, які витрати необхідно передбачити в липні 2000 р., використовуючи два методи розподілу витрат.

Таблиця 2

Місяці	Об'єм випуску (шт.)	Собівартість випуску (грн.)
Січень	20	1350
Лютий	10	800
Березень	30	1500
Квітень	25	1400
Травень	19	1000
Червень	22	1450

Перший метод максимуму - мінімуму найбільш простий, тому що з витрат минулих досліджуваних періодів беруться найбільш високі і найбільш низькі витрати. Найбільш високий рівень витрат, виходячи з даних, приходиться на березень:

1500 = П_остВ + ЗВ х 30

Найбільш низький рівень витрат приходиться на лютий:

800 = П_остВ + ЗВ х 10

Щоб вирішити систему двох рівнянь і знайти змінні витрати, віднімемо від першого рівняння друге й одержимо:

700 = 0 + ЗВ х 20

ЗВ = 700/20 ЗВ = 35 грн.



Отже, сума постійних витрат буде визначена в сумі 450 грн.

1500 = П_остВ + 35 х 30

1500 = П_остВ + 1050

П_остВ = 450 грн.

Тоді передбачені витрати в залежності від об'єму випуску будуть:

В = 450 + 35 х Д₀

Другий метод візуального спостереження дозволяє одержати різні оцінки функції витрат. Він суб'єктивний і, на відміну від попереднього методу, не обмежується екстремальними точками. Цей метод має недолік, який полягає у тому, що не дозволяє визначити точність оцінки.

Допустимо, що підприємство "Супер" у липні планує збільшити об'єм випуску продукції до 35 шт. Використовуючи вище розглянуті методи, можна підрахувати очікувані витрати: метод максимуму-мінімуму - 450 + 35 х 35 = 1675 грн. Метод максимуму-мінімуму передбачає перемінні витрати на кожну додатково випущену одиницю продукції в сумі 35 грн.

4. Леверідж і його роль у фінансовому менеджменті

Ідеальні умови для бізнесу - сполучення низьких постійних витрат із високим валовою маржею. Операційний аналіз дозволяє установити найбільш вигідне сполучення змінних і постійних витрат, ціни й об'єми реалізації.

Процес керування активами, спрямований на збільшення прибутку, характеризується у фінансовому менеджменті як леверідж (важіль). Це такий процес, навіть несуттєва зміна якого приводить до істотних змін результативних показників.

Існують три види леверіджа, що визначаються шляхом перекомпонування й деталізації статей звіту про фінансові результати (рис. 4).

Рис. 4. Схема взаємозв'язку доходів і леверіджа

Виробничий (операційний) леверідж - це потенційна можливість впливати на валовий прибуток шляхом зміни структури собівартості й об'єму випуску продукції. Дія операційного важеля (леверіджа) виявляється в тому, що будь-яка зміна виторгу від продажу продукції завжди породжує значну зміну прибутку. Цей ефект обумовлений різним ступенем впливу динаміки постійних і перемінних витрат на формування фінансових результатів при зміні об'єму виробництва. Чим вище рівень постійних витрат, тим більше сила впливу операційного важеля. Сила впливу операційного важеля інформує про рівень підприємницького ризику.

Сила впливу операційного важеля розраховується як відношення маржінального доходу до прибутку і показує, скільки відсотків зміни прибутку дає кожен відсоток зміни виторгу від реалізації; визначається по формулі:

С_вов = МД / П,



де

С_вов - сила впливу операційного важеля;

МД - маржінальний доход;

П - прибуток.

Приклад 2.

Керівництво підприємства "Технологія" має намір за рахунок росту об'ємів продажів електротоварів збільшити виторг від реалізації на 10% (з 50000 грн. до 55000 грн.), не виходячи при цьому за межі релевантного періоду. Загальні змінні витрати складають для початкового варіанта 36000 грн. Постійні витрати дорівнюють 4000 грн. Можна розрахувати суму прибутку відповідно до нового розміру виручки від реалізації продукції традиційним методом чи за допомогою операційного важеля.

Традиційний метод:

1. Початковий прибуток дорівнює 10 000 грн. (50000 - 36000 - 4000).

2. Змінні витрати на запланований об'єм продукції зростуть на 10%, тобто будуть рівні 39600 грн. (36000 х 1,1).

3. Новий прибуток: 55000 - 39600 - 4000 = 11400 грн.

Метод операційного важеля:

1. Сила впливу операційного важеля: (50000 - 36000 / 10000) = 1,4. Це означає, що 10% росту виторгу повинні принести приріст прибутку на 14% (10 х 1,4), тобто 10000 х 0,14=1400 грн.

Виходить, маємо однакові результати, використовуючи обидва методи.

Сила впливу операційного важеля, як відомо, залежить від величини постійних витрат. Для підприємств, перевантажених громіздкими виробничими фондами, високий рівень операційного важеля являє значну загрозу: в умовах економічної нестабільності, падіння купівельної спроможності клієнтів і досить високої інфляції кожен відсоток зниження виторгу може обернутися катастрофічним падінням прибутку й входженням підприємства в зону збитків. Менеджмент такого підприємства є заблокованим, тобто позбавленим варіантів вибору продуктивних рішень. Але все-таки існує вихід: сьогодні консалтингові центри Української Консалтингової Мережі пропонують курс "Антикризове керування підприємством", опанувавши яким фінансові менеджери зможуть знайти рішення щодо виходу підприємства з кризи. Цей курс був з успіхом випробуваний у Хмельницькому Чернівецьким бізнес-центрами і Хмельницьким Консалтинговим Центром "Інфо-Лайн". Навчання проходили представники великих промислових підприємств Хмельницького, які знаходяться зараз у несприятливому фінансовому положенні. У результаті навчання вони одержали цінні знання й навички для вирішення конкретних проблем на своїх підприємствах.

Фінансовий леверідж - це інструмент, який впливає на прибуток підприємства шляхом зміни структури й об'ємів довгострокових пасивів. Дія фінансового важеля полягає в тому, що підприємство, яке використовує позикові кошти, змінює чисту рентабельність власних коштів і свої дивідендні можливості. Рівень ефекту фінансового важеля вказує на фінансовий ризик, пов'язаний з підприємством.

Оскільки відсотки за кредит відносяться до постійних витрат, то ріст у структурі фінансових ресурсів підприємства частки позикових коштів супроводжується ростом сили операційного важеля й підвищенням підприємницького ризику. Категорія, що узагальнює дві попередні, зветься виробничо-фінансовий леверідж, для якого характерний взаємозв'язок трьох показників: виторгу, витрат виробничого й фінансового характеру і чистого прибутку.

Ризики, пов'язані з підприємством, мають два основних джерела:

1. Сам вплив операційного важеля, сила якого залежить від питомої ваги постійних витрат у їх загальній сумі і визначає ступінь гнучкості підприємства, генерує підприємницький ризик. Це ризик, пов'язаний з конкретним бізнесом у ринковій ніші.

2. Нестійкість фінансових умов кредитування, непевність власників акцій у поверненні вкладень у випадку ліквідації підприємства з високим рівнем позикових коштів, по суті, сама дія фінансового важеля генерує фінансовий ризик.

Рівень приведеного ефекту = Сила впливу операційного важеля x Сила фінансового важеля.

Приклад 3.

Допустимо, що для підприємства "Технологія", про яке йшла мова в прикладі 2, сила впливу фінансового важеля дорівнює 1,5. Сила впливу операційного важеля, розрахованого в прикладі, дорівнює 1,4. Виходить, що рівень приведеного ефекту складає 1,5x1,4 = 2,1. Результат обчислення показує на скільки відсотків зміниться чистий прибуток при зміні виторгу від реалізації продукції на один відсоток.

Дуже важливо те, що поєднання могутнього операційного важеля з могутнім фінансовим може виявитися руйнівним для підприємства, тому що підприємницький і фінансовий ризики взаємно множаться, збільшуючи негативні ефекти. Таким чином, задача по зниженню сукупного ризику, пов'язаного з підприємством, зводиться, головним чином, до вибору одного з трьох варіантів:

1. Високий рівень впливу фінансового важеля в співвідношенні зі слабкою силою впливу операційного важеля.

2. Низький рівень впливу фінансового важеля в співвідношенні із сильним операційним важелем.

3. Помірні рівні впливу фінансового й операційного важелів.

5. Аналіз беззбитковості

Операційний аналіз часто називають аналізом беззбитковості. Аналіз беззбитковості виробництва є могутнім інструментом для прийняття управлінських рішень. Аналізуючи дані про беззбитковість виробництва, менеджер може відповісти на виникаючі питання при зміні напрямку дій, а саме: який вплив на прибуток буде мати зниження ціни реалізації, який необхідний об'єм продажів для покриття додаткових постійних витрат у зв'язку з передбаченим розширенням підприємства, скільки людей необхідно найняти і тощо. Менеджеру у своїй роботі постійно необхідно приймати рішення про ціну реалізації, перемінні і постійні витрати, про придбання й використання ресурсів. Якщо він не зможе зробити достовірний прогноз про рівень прибутків і витрат, його рішення можуть принести тільки шкоду компанії.

Таким чином, ціль аналізу беззбитковості діяльності -установити, що буде з фінансовими результатами, якщо певний рівень продуктивності чи об'єм виробництва зміниться.

Аналіз беззбитковості будується на залежності між змінами об'єму виробництва і змінами сукупного прибутку від продажів, витрат та чистого прибутку.

Під точкою беззбитковості розуміється така точка об'єму продажів, при якій витрати дорівнюють виторгу від реалізації всієї продукції, тобто немає ні прибутку, ні збитку.

Для розрахунку точки беззбитковості можна використовувати 3 методи:

· рівняння;

· маржінального доходу;

· графічного зображення.

Застосування цих методів розглянемо на прикладі.

Приклад 4.

Підприємство "Мир канцелярії" планує продавати ручки на ринку. Купує ці ручки підприємство за ціною 0,40 грн. за одиницю, а планує продавати за ціною 0,80 грн. за кожну. Одночасно за місяць підприємство платить за місце на ринку 90 грн. Скільки необхідно ручок продати, щоб досягти критичної точки?

Метод рівняння ґрунтується на використанні для розрахунку формули:

П = В - ЗВ - П_остВ,

де

П - прибуток;

В - виторг;

ЗВ -змінні витрати;

П_остВ - постійні витрати.

або

П = (Ц х К₀) - (ЗВ х К₀) - П_остВ,

де

Ц - ціна за одиницю;

К₀ - кількість одиниць.

Позначимо через Z кількість одиниць, яку необхідно продати, щоб досягти критичної точки.

0,8Z - 0,4Z - 90 = 0

0,4Z = 90

Z = 90/0,4 = 225 од.

Метод маржінального доходу.

Маржінальний дохід - це виторг, зменшений на суму перемінних витрат. Маржінальний доход на одиницю дорівнює ціні за мінусом питомої ваги змінних витрат.

М_д = 0,8 - 0,4 = 0,4 грн.



Т_б = П_остЗ / М_д,

де

Т_б - точка беззбитковості;

М_д - маржінальний доход;

Т_б = 90/0,4 = 225 одиниць

Графічний метод:

Рис. 5. Складові графічного методу

Рис. 6. Графік аналізу поведінки затрат, прибутку та об'єму продажів (СVP)

Виторг і змінні витрати змінюються прямо пропорційно щодо фізичного об'єму, у той час як постійні витрати, незмінні при будь-якому об'ємі в межах релевантного періоду.



6. Поріг рентабельності, запас фінансової стійкості

Розрахунок точки беззбитковості зв'язаний з розрахунком запасу фінансової стійкості, тобто з'ясовує, як далеко "тікає" запланований виторг від точки беззбитковості (порога рентабельності).

Запас фінансової стійкості - це перевищення фактичного чистого виторгу над точкою беззбитковості.

ЗФС = ЧП - Т_б,

де Т_б - точка беззбитковості.

За допомогою цього показника можна спрогнозувати прибуток.

П = ЗФС х К_мд,

де К_Мд - коефіцієнт маржінального доходу. Він розраховується як частка від розподілу маржінального доходу на чистий виторг.

К_мд = М_д/ЧП.

Таблиця 3. Розрахунок точки беззбитковості, запасу фінансової стійкості, прибутку й сили впливу операційного важеля

Показники	Умовні позначки
1. Чистий виторг	ЧП
2. Перемінні витрати	ПЗ
3. Маржінальний доход	Мд
4. Коефіцієнт маржінального доходу(Мд/ЧП)	Кмд
5. Відсоток маржинального доходу (Мд/ЧВ) х 100%	% Мд
6. Постійні витрати	ПостВ
7. Точка беззбитковості (поріг рентабельності) (ПостВ/Кмд)	Тб
8. Запас фінансової стійкості (у гр. од.)	ЗФС (гр. од.)
9. Запас фінансової стійкості (%) (Тб/ЧП) х 100%	ЗФС (%)
10. Прибуток (ЗФС х Кмд)	П
11. Сила впливу операційного важеля (Мд/П)	Свов

Зі збільшенням виторгу сила впливу операційного важеля слабшає а запас фінансової стійкості росте, а при зменшенні виторгу - зворотна картина.

У реальному житті дуже часто виникають ситуації, що впливають на фінансовий результат. Мається на увазі зміна об'єму виробництва продукції, товарообігу, витрат і тощо. З цією метою менеджерами використовується аналіз чутливості. Інструментом аналізу чутливості є маржа безпеки, тобто величина виторгу, що знаходиться за критичною точкою. Її сума показує, до якої межі може упасти виторг, щоб уникнути збитків.

Приклад 5.

Допустимо, що фірма "Мир канцелярії", яка торгує ручками, купує їх не по ціні 0,40грн. за одиницю, а по 0,60 грн., і продасть за ціною 0,80 грн. У цьому випадку питомий маржінальний доход упаде з 0,40 грн. до 0,20 грн., а точка беззбитковості (поріг рентабельності) підніметься в 2 рази.

Величина перемінних витрат залежить від об'єму продажів. У випадку, коли зменшується об'єм продажів, як правило, зменшуються відпускні ціни і збільшуються комерційні витрати, у той же час робиться спроба підвищити продуктивність праці, заготовити матеріали по більш низьких цінах, підсилити контроль за витратами.

Постійні витрати також не знаходяться в статичному стані. Через це менеджер безперервно аналізує поводження витрат і періодично визначає критичну точку. Фінансовий результат у значній мірі залежить від об'єму продажів.

Хмельницький Консалтинговий Центр "Інфо-Лайн", що має досвід у проведенні аналізу беззбитковості для фармацевтичних підприємств Хмельницького, хоче дати корисну пораду менеджерам - будьте обережні при проведенні CVP-аналізу! Оскільки не завжди збуваються первісні припущення, то при переміні умов виникає й імовірність зміни критичної точки і припустимого прибутку.

7. Управління асортиментом продукції

Вирішуючи питання про те, якому з виготовлених товарів надати перевагу, а виробництво якого товару скоротити, менеджеру необхідно врахувати, що:

· чим більше валова маржа, тобто чистий виторг підприємства після відшкодування перемінних витрат, тим більше маса і приємніша динаміка прибутку;

· виробництво й продаж товарів завжди пов'язані з якимись обмежуючими факторами, залежними від характеру самого бізнесу й особливостей зовнішнього середовища.

Границі можливостей підприємства можуть бути обкреслені об'ємом його основних виробничих потужностей, можливостями використання живої праці, джерелами сировинної бази, місткістю ринку збуту, ступенем напруги конкурентної боротьби, величиною рекламного бюджету і тощо. Але найбільш жорсткий обмежуючий фактор - час.

Практика бізнесу підтверджує те, що вибір придбаного товару за допомогою критерію "максимальний коефіцієнт валової маржі до одиниці продукції (співвідношення маржінального доходу до чистого виторгу) - максимальний прибуток" може привести до серйозних прорахунків. На жаль, навіть досвідчені фінансові аналітики нерідко помиляються й одержують прямі збитки замість очікуваного максимуму прибутку. Необхідно об'єднати два вищезгаданих принципи, засновуючи свій вибір на критерії "максимальна валова маржа й фактори обмеження (про які згадувалося вище) - максимальний прибуток".

Приклад 6.

Підприємство "Рось" виготовляє сорочки й штани. У прогнозованому періоді може бути відпрацьовано 20 000 людино-годин. При цьому за одну людино-годину є можливість пошити одну сорочку, чи три пари штанів.

Таблиця 4

Показник	Сорочки	Штани
Ціна реалізації (грн.)	15	20
Змінні витрати на од. продукції (грн.)	6	16
Валова маржа на од. продукції	9	4
Коефіцієнт валової маржі на од. продукції	0,6	0,2

Менеджеру необхідно вирішити, який з товарів доцільніше виготовляти підприємству. Відповідь зводиться до визначення того товару, який за 20000 людино-годин принесе підприємству максимальну валову маржу, а виходить, прибуток.

Розрахуємо величину валової маржі на 1 людино-годину:

· на сорочки 9 грн. х 1 сорочка = 9 грн.

· на штани 4 грн. х 3 пари штанів = 12 грн.

Відповідно, за 20000 людино-годин:

· сорочки 20000 х 9 грн. = 180 000 грн. валової маржі

· штани 20000 х 12 грн. = 240 000 грн. валової маржі.

Таким чином, доцільніше підприємству "Рось" виготовляти не сорочки з великим коефіцієнтом валової маржі на одиницю виробу, як це видно з показників таблиці 4, а штани - із більшою сумою валової маржі на людино-годину. Менеджер, прийнявши таке рішення, врахував поряд з іншими й обмежуючий фактор (можливості використання живої праці).

У фінансовому менеджменті підприємства також необхідно враховувати основні етапи теорії життєвого циклу товару. В асортиментній політиці необхідно враховувати наступні обставини:

1. Різна еластичність попиту визначає різні типи поводження покупців при зміні ціни на товар. Тому динаміка виторгу від реалізації також залежить від рівня еластичності попиту.

2. Фінансові цілі підприємства на різних етапах життєвого циклу товару різні. На етапі розробки нового товару підприємство піклується про підтримку своєї беззбитковості в цілому. Витрати на розробку перекриваються прибутком від продажу більш зрілих товарів. На етапах виведення товару на ринок і росту продажів головна фінансова ціль підприємства - це неухильне збільшення прибутку. При цьому необхідно враховувати, що великий прибуток обертається великим податком на прибуток. Після переходу порога рентабельності при стрімких темпах нарощування прибутку стає небезпечною велика сила впливу операційного важеля, багато проблем може доставити ріст дебіторської заборгованості, що може привести до уповільнення оборотності коштів і виникнення погрози неплатоспроможності підприємства. На етапі зрілості товару підприємство підтримує достатню масу прибутку за рахунок скорочення витрат (в основному, постійних), сила впливу операційного важеля, як правило, знижується. На етапі насичення ринку й падіння попиту для підтримки прибутковості необхідно ще більш значне скорочення витрат -, головним чином, перемінних, однак не слід послабляти увагу і до поводження постійних витрат.

3. Визначаючи асортиментну політику підприємства, краще визначати набір товарів, доходи від яких мають різноспрямовану динаміку. Тоді капризи попиту менше будуть позначатися на сукупному прибутку.

4. Виключати з асортименту в першу чергу треба товари, які приносять незначний прибуток, тому що збільшення частки цієї продукції дасть перевищення приросту витрат над приростом доходу.



8. Бюджет підприємства

Незважаючи на складні економічні умови, у яких знаходяться підприємства сьогодні (нестача оборотних коштів, податковий прес, непевність у завтрашньому дні й інші фактори), усе-таки кожне підприємство повинне мати стратегічний фінансовий план, бюджет на певний період: місяць, квартал, рік і більше, для чого на підприємстві варто впровадити систему бюджетування.

Бюджетування - це процес планування майбутньої діяльності підприємства й оформлення його результатів у виді системи бюджетів.

Цілі бюджетування полягають у наступному:

· забезпечення поточного планування;

· забезпечення координації, кооперації й комунікації між підрозділами підприємства;

· змусити менеджерів кількісно обгрунтовувати їхні плани;

· обгрунтування витрат підприємства;

· утворення бази для оцінки й контролю планів підприємства;

· виконання вимог законів і контрактів.

Система бюджетування на підприємстві базується на концепції центрів і обліку відповідальності.

Центр відповідальності - це сфера діяльності, у межах якої встановлена персональна відповідальність менеджера за показники діяльності, які він зобов'язаний контролювати.

Облік відповідальності - система обліку, яка забезпечує контроль і оцінку діяльності кожного центра відповідальності. Створення й функціонування системи обліку по центрах відповідальності передбачає:

· визначення центрів відповідальності;

· складання бюджету для кожного центра відповідальності;

· регулярне складання звітності про виконання;

· аналіз причин відхилень і оцінка діяльності центра.

На підприємстві, як правило, існує три типи центрів відповідальності: центр витрат, керівник якого відповідає за витрати, впливає на них, але не впливає на доходи підрозділу, об'єм капіталовкладень і не відповідає за них; центр прибутку, керівник якого несе відповідальність не тільки за витрати, але і за доходи, фінансові результати; центр інвестицій, керівник якого контролює витрати, доходи, фінансові результати, а також інвестиції.

Для правильного визначення відповідальності варто правильно розподілити витрати підприємства на ті, які підлягають контролю і не підлягають. Для цього застосовуються нормативні витрати (нормативи), що встановлюються для певних умов діяльності і є цільовим рівнем витрат і основою для їхнього порівняння. В обліку під нормативами розуміють фінансові витрати на одиницю продукції. Різниця між бюджетами й нормативами полягає в тому, що нормативи визначаються на одиницю, а бюджети на загальний об'єм, а в остаточному підсумку складаються на основі нормативних витрат. Облік відповідальності на основі нормативних витрат показаний на малюнку:

Рис. 7. Облік відповідальності на основі нормативних витрат

Існує п'ять основних типів нормативів:

· "Базові" стандарти - не коректуються після їхнього визначення, якщо не відбувається істотних змін у технічних характеристиках продукції чи процесі виробництва;

· "Поточні" стандарти - визначають величину витрат коштів для даного періоду часу. Передбачають постійне коректування на основі зміни технічних умов, цін і тарифів;

· "Ідеальні" стандарти - містять у собі нормативи тільки тих елементів витрат і на тім рівні, що приймаються й виникають в оптимальних умовах виробництва при найбільш сприятливих цінах;

· "Мотивуючі" стандарти - їх можна витримувати, якщо докладати розумних зусиль у нормальних виробничих умовах. Такі нормативи повинні давати можливість "напружуватися".

· "Реальні" стандарти - визначають нормативні витрати, які можна чекати при даних імовірних умовах функціонування виробництва.

Процес підготовки основного бюджету підприємства можна розділити на дві частини: складання операційного бюджету і фінансового бюджету. А вони, у свою чергу, складаються з безлічі функціональних бюджетів, що дають можливість відслідковувати стан справ у всіх підрозділах. Основні з функціональних бюджетів наступні:

· Бюджет продажів.

Містить інформацію про запланований об'єм продажів, ціну й очікуваний доход від реалізації кожного виду продукції. Центром відповідальності є відділ маркетингу. Фактори, які впливають на прогнозування цього бюджету наступні: об'єм продажів минулих періодів, виробничі потужності, залежність від загальноекономічних показників, відносна прибутковість ринку, рекламна кампанія, цінова політика, конкуренція, сезонні коливання і тощо.

· Бюджет виробництва.

Це виробнича програма, яка визначає заплановану номенклатуру й об'єм виробництва продукції у бюджетному періоді. Для прогнозування цього бюджету використовується формула:



Об'єм виробництва = Об'єм продажів + необхідний запас готової продукції на кінець періоду - запас готової продукції на початок періоду.

· Бюджет витрат на оплату праці.

Плановий документ, у якому визначаються витрати на оплату праці, необхідні для виробництва товарів чи послуг за бюджетний період. Він підготовляється виходячи з бюджету виробництва, даних щодо продуктивності праці й ставок оплати праці основного виробничого персоналу.

· Бюджет виробничих накладних витрат.

Визначає накладні витрати, пов'язані з виробництвом продукції чи послуг у бюджетному періоді. У ньому прогнозується об'єм усіх витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, за винятком витрат на прямі матеріали й витрат на оплату праці.

· Бюджет витрат на реалізацію й управління.

Документ, у якому приводяться витрати, пов'язані зі збутом продукції у бюджетному періоді. Він прогнозує очікувані витрати на керування й обслуговування підприємства в цілому.

· Бюджетний звіт про прибуток.

Це форма фінансової звітності, що складається до початку планового періоду і відбиває результат планованої діяльності. Він складається для того, щоб врахувати виплати податку на прибуток у грошовому потоці.

· Бюджет коштів.

Плановий документ, що відбиває майбутні платежі й надходження грошей. Цей бюджет зводить усі негативні й позитивні грошові потоки й обов'язково враховує використання позикових фінансових коштів за умови негативного грошового потоку.

· Бюджетний баланс.

Це форма фінансової звітності, яка містить інформацію про майбутній стан підприємства на кінець прогнозованого періоду. Бюджетний баланс може розкрити фінансові проблеми, рішенням яких керівництво не планувало займатися. Бюджетний баланс також є інструментом контролю всіх інших бюджетів і дозволяє робити розрахунки різних фінансових показників.

Це тільки деякі з основних бюджетів, які складаються на підприємстві.

Робота над основним бюджетом складається з наступних основних етапів:

· установлення загальних цілей розвитку підприємства;

· прогнозування обґрунтованих об'ємів продажів.

· конкретизація загальних цілей і визначення задач для кожного окремого підрозділу. Підготовка відділами й підрозділами оперативних бюджетів;

· аналіз підготовлених бюджетів вищестоящим керівництвом і їхнє коректування;

· підготовка основного бюджету.

Перевіркою стратегічних і фінансових планів займається, як правило, бюджетний комітет підприємства, який складається з менеджерів. Крім ретельної перевірки планів, комітет дає рекомендації, усуває розбіжності і вносить корективи в діяльність компанії.

На підставі усього вищесказаного можна зробити висновок, що впровадження бюджетування дозволить підприємству заощадити фінансові ресурси, скоротити невиробничі витрати, досягти гнучкості в управлінні й контролі за собівартістю продукції.

Размещено на Allbest.ru