Ринкова система господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ринкова система господарювання, як уже зазначалося, - це насамперед система підприємництва, яку прийнято характеризувати словом „вільне", тобто система вільного підприємництва. Підприємництво в усіх його формах відіграє ключову роль у ринковій економіці, але лише у ХХ ст. воно стало розглядатися як фактор (ресурс) виробництва.

Вперше поняття „підприємець" і „підприємництво" ввів у науковий оборот перший теоретик бізнесу, французький учений Р. Кантільйон (XVII ст.), який трактував ці поняття саме так як було сказано вище.

Інший французький економіст Ж.Б. Сей на початку XIX ст. вперше підійшов до характеристики підприємництва як до багатофункціональної діяльності. Він визначив, що підприємець виконує такі важливі функції як поєднання і координація факторів виробництва, організація виробничого процесу.

Ці погляди знайшли широкий відгук і розвиток в економічній науці. Зокрема, австрійський і американський економіст Й. Шумпетер у 30-40-х роках ХХ ст. запропонував систематизовану концепцію, згідно якої підприємець - це „економічний лідер", „новатор", діяльність якого знаходиться в основі будь-якого розвитку. Тут підприємець виступає уже як особливий тип господарника, що має здатність до аналізу і реалізації різноманітних ринкових можливостей, втілення новаторських ідей.

Згідно сучасного трактування підприємець розглядається як господарюючий суб'єкт, здатний розпочати і вести якусь вигідну справу, який шукає і втілює у життя раніше невідомі, нові можливості розвитку ринку - у вигляді нових товарів, послуг, технологій, новаторських ідей, сфер прикладання капіталу.

Відповідно підприємництво визначається як господарська діяльність суб'єкту з метою одержання прибутку і особливий творчий тип господарювання (економічної поведінки), що визначається новаторством, знаходженням все більш ефективних способів використання ресурсів, відкритістю до нових перспектив, готовністю ризикувати тощо.

В основі будь-якого підприємництва знаходиться, без всякого сумніву, особистий інтерес. Але в умовах розвиненої ринкової економіки він задовольняється лише при праці на суспільство.

Отже, підприємець є суб'єктом підприємництва, а підприємницька діяльність - об'єктом підприємництва.

Підприємництво за своїм змістом розглядається з різних сторін: як категорія економічної науки, як метод господарювання і як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво виражає певні відносини, що складаються між учасниками суспільного виробництва (суб'єктами господарювання).

Як метод господарювання підприємництво характеризується економічною і юридичною самостійністю, особистою відповідальністю і господарським ризиком. Воно ґрунтується на таких принципах: саморегулювання, матеріальна заінтересованість, новаторська діяльність.

Підприємництво виконує три основних функції:

1. мобілізації капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів;

2. організації виробництва, збуту, реклами продукції, маркетингу, управління ними;

3. новаторства, діяльності з генерування, розробки і впровадження у підприємницьку діяльність нових ідей та творчої ініціативи.

В Україні в 1992 р. було прийнято закон „Про підприємництво", в якому воно визначається як самостійна ініціатива, на власний ризик, виробнича і комерційна діяльність, виконання робіт, надання послуг з метою одержання доходу (прибутку). Визначені і принципи організації підприємництва: вільний вибір видів, напрямків та форм господарювання; самостійність у формуванні програми діяльності, виборі постачальників та споживачів, ціноутворенні; право вільного розпорядження власним доходом; свобода зовнішньоекономічних зв'язків, свобода у наймі робочої сили. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

До умов розвитку підприємництва можна віднести: політичні (демократизація), психологічні (психологічний клімат серед населення) і юридичні (створення нормативної бази та правової захищеності).

У 1991-1992 роках в Україні було прийнято ряд законів „Про підприємництво (7 лютого 1991 року), „Про цінні папери і фондову біржу", „Про господарські товариства", „Про приватизацію майна державних підприємств", „Про іноземні інвестиції".

В Україні створена організаційно-правова база для підприємницької діяльності, але підприємництво наштовхується на цілий ряд перешкод об'єктивного і суб'єктивного характеру:

· нестабільність державної економічної політики щодо підтримки підприємництва;

· податкова система України впродовж багатьох років не стимулювала вітчизняних підприємців до ділової активності, відштовхувала потенційних іноземних інвесторів. Непомірні податки часто підштовхували підприємців до порушення законів. І хоча, в останній час, внесені деякі зміни у податкове законодавство, все ж в цілому воно залишається недосконалим.

Перепоною на шляху становлення підприємництва в Україні є також нерозвиненість ринкової інфраструктури та відсутність позитивного психологічного клімату серед населення.

Для розвитку ринкової інфраструктури в Україні необхідно вдосконалити діяльність товарних і фондових бірж, ярмарків, торгово-посередницьких фірм; розширити мережу лізингових послуг, установ фінансування, кредитування та страхування підприємницької діяльності.

Підприємництво вимагає прискореного розвитку інформаційного забезпечення, від якості та обсягу якого залежить правильність прийнятого рішення. підприємництво збут капітал

Підприємницька діяльність завжди виступає в певних організаційних формах, що включають її суб'єкти, об'єкти, права та обов'язки підприємців. Організаційні основи підприємництва в Україні встановлюються, насамперед, такими чинними законодавчими актами, як Господарський кодекс України, Закон "Про підприємництво" та ін. Цими актами визначені суб'єкти підприємництва.

Це громадяни України, іноземні громадяни, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, та юридичні особи, зареєстровані як в Україні, так і в інших державах. Фізичні особи виступають суб'єктами підприємницької діяльності як організатори індивідуального виробництва, що здійснюється на основі їх власного майна та праці, або як організатори виробництва, що базується на приватному капіталі та найманій праці. Юридичні особи як суб'єкти підприємницької діяльності зайняті у тих господарських одиницях, що функціонують на приватній, змішаній або державній формах власності на фактори виробництва і характеризуються значними обсягами виробництва.

Господарський кодекс України визначає коло тих осіб, які не можуть бути суб'єктами підприємництва. До них належать такі категорії громадян: військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату. Заборонено здійснення підприємництва органам державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також особам, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини.

Організація підприємництва охоплює і його об'єкти. Ними виступають різні види діяльності, результатом яких є продукти, роботи або послуги. Водночас, чинне законодавство визначає коло тих видів діяльності, які через особливу роль їх результатів у житті людей і суспільства потребують особливого контролю з боку держави. Серед них виділяють ті, здійснювати які може тільки держава. Це виготовлення і реалізація зброї, наркотиків, грошових знаків. Другу групу видів діяльності становлять ті, що можуть здійснюватися недержавними суб'єктами, але вимагають дозволу держави на їх здійснення у виді ліцензій. Чинним законодавством України до них віднесено виготовлення і реалізацію медикаментів та хімічних речовин, розробку і експлуатацію корисних копалин, виробництво пива, вина та лікеро-горілчаних напоїв, тютюнових виробів, медичну, ветеринарну та юридичну практику. Шляхом ліцензування цих видів діяльності держава має можливість посиленого контролю за такими видами підприємництва.

Залежно від форми власності та організації виділяють кілька видів підприємництва:

Індивідуальне - це підприємство, що засноване на особистій власності окремої особи та виключно на її праці; сімейне ж підприємство засновується на власній праці членів однієї сім'ї які проживають разом. Отже, такі підприємства передбачають індивідуальну трудову діяльність окремих осіб або сімей.

Майно індивідуального підприємства формується з майна громадянина (сім'ї), одержаних доходів та інших законних джерел. Індивідуальне підприємство може бути створене також у результаті придбання громадянином (сім'єю) державного або комунального підприємства.

Інший вид малих підприємств - кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Кооператив являє собою об'єднання декількох громадян для спільної господарської діяльності на основі договорові між ними.

Акціонерні підприємства.

Важливою формою підприємництва, є організація акціонерних підприємств. Ця форма господарювання в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, не розвивалися. Якоюсь мірою вона існувала лише до 1929р. Пізніше аж до 80-х років акціонерних підприємств у нас не було.

Акціонерні форми господарювання базуються на створенні акціонерних товариств. У Законі України "Про господарські товариства" зазначається, що акціонерним товариством називається організація, яка має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства.

Акціонерне товариство - це одна з організаційно-правових форм підприємств. Воно створюється шляхом централізації коштів (об'єднання капіталу) різних осіб, проведеної за допомогою продажу акцій із метою здійснення господарської діяльності й одержання прибутку.

Головною метою створення акціонерних товариств у нашій країні є залучення до господарського обігу вільних коштів (грошових і матеріальних) трудящих, а також підприємств для виконання певних господарських завдань. Акціонерне товариство створюється на основі купівлі-продажу акцій.

У якості учасників об'єднання капіталу шляхом створення акціонерного товариства можуть виступати фізичні і юридичні особи.

Внеском учасника товариства в об'єднаний капітал можуть бути кошти, а також будь-які матеріальні цінності, цінні папери, права користування природними ресурсами й інші майнові права, у тому числі право на інтелектуальну власність.

Акціонерні підприємства поділяються на два види: акціонерне товариство відкритого типу, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати, купівлі-продажу на біржах; акціонерне товариство закритого типу (або ТОВ), акції якого поширюються лише серед його засновників.

Функціонування акціонерного товариства закритого типу відрізняється й іншими особливостями, що в обов'язковому порядку повинні бути відбиті в його статуті. Акціонерні товариства закритого типу - це в основному невеличкі приватні підприємства з невисокою чисельністю акціонерів, такі, як магазини, ательє, майстерні.

Основними характеристиками акціонерного товариства відкритого типу є масштаби об'єднаного капіталу і велика кількість власників.

Акціонерне товариство закритого типу являє собою об'єднання не тільки капіталів, але і конкретних учасників (фізичних і юридичних осіб).

Акція - це цінний папір, що підтверджує право її утримувача на частку в статутному капіталі акціонерного товариства і, отже, на усі права, що випливають із права власності на її.

Акції випускаються акціонерним товариством, як було відзначено вище, із метою притягнення додаткових коштів для своєї діяльності, здійснюваної через їхню реалізацію фізичним і юридичним особам.

Акція є безстроковим документом. Термін її обертання обмежений тільки терміном існування товариства, що випустило її. Право акціонера на участь в керуванні акціонерним товариством реалізується: у праві брати участь у Загальному збори акціонерів -вищому органі керування акціонерного товариства, що визначає основні напрямки його діяльності; а також у праві обирати і бути обраним в органи керування товариства.

Орендне підприємство - це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за договором.

Об'єктами оренди є:

1) цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їхні структурні підрозділи;

2) окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій.

Орендарями можуть бути:

1. організації орендарів, створені членами трудових колективів державних

підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів;

2. громадяни та юридичні особи України;

3. громадяни іноземних держав;

4. міжнародні організації;

5. особи без громадянства.

Існують два типи орендних відносин:

1) оренда як форма приватизації об'єктів державної власності;

2) оренда як форма економічних відносин у недержавному секторі економіки. Інший тип оренди сьогодні ще не дуже поширений, хоч підприємства, які базуються на недержавних формах власності, і почали активно розвивати орендні відносини.

Договірні товариства.

Договірне товариство досить поширене, як організаційно-правова форма у розвинутих країнах, а в нашу практику воно лише починає входити.

Договірне товариство утворюють юридичні та фізичні особи, коли вони знаходять вигоду в спільних діях на ринку, але не бажають втрачати своєї самостійності - зливати свій капітал або створювати нову юридичну особу.

Спільне підприємство - це організація, що має широкі права в галузі експортно-імпортних операцій, погодження цін, укладання контрактів, працює на принципах повного госпрозрахунку, валютної самоокупності. Діяльність спільного підприємства як юридичної особи регулюються Законами України. Важливе значення для створення та розвитку спільних підприємств має Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Спільне підприємство може бути створене або шляхом його заснування, або в результаті придбання іноземним інвестором частки участі у раніше заснованому підприємстві без іноземних інвестицій або придбання такого підприємства цілком.

Підприємства з іноземними інвесторами вправі здійснювати будь-які види діяльності, не заборонені законом. Іноземні інвестори і підприємства наділяються землею, мають право орендувати майно, набувати частки участі, акції й інші цінні папери на фондових біржах, брати участь у біржових угодах у порядку і на умовах, установлених законодавством.

Державне підприємство - це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності в різних галузях народного господарства.

Відповідно до Закону України "Про підприємства" діяльність державного підприємства будується на поєднанні прав власника майна та принципів самоуправління трудового колективу.

Державні підприємства поділяються на два види: державне комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць, і республіканське, засноване на державній власності, а також інших типів підприємств, включаючи орендне, що не суперечить законодавчим актам України.

Державне підприємство несе повну відповідальність за свої зобов'язання перед державою та іншими підприємствами, організаціями, установами за дотримання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яку не виконує свої зобов'язання за розрахунками, може бути оголошене банком, що його обслуговує, неплатоспроможним (банкрутом).

Об'єднання підприємців.

Великомасштабному бізнесу властиві форми організації, в основі яких лежить об'єднання підприємств, фірм у сукупні структури. Це збірні асоціативні форми.

Роздивимося окремі типи асоціативних організаційних структур.

Корпорація - це акціонерне товариство, що об'єднує діяльність декількох фірм для досягнення їхніх загальних цілей або захисту привілеїв. Як юридична особа, корпорація відповідає по боргах і податках за усі вхідні в її підприємства і виступає в якості самостійного суб'єкта підприємницької діяльності

Господарські асоціації - договірні об'єднання підприємств і організацій, утворювані для спільного виконання однорідних функцій і координації загальної діяльності. Асоціації ставляться до однієї із самих м'яких форм об'єднань, що мінімально обмежують дії вхідних у них членів асоціації. Учасники асоціації мають право входити в будь-які інші асоціації.

Концерни - форма договірних значних об'єднань звичайно монопольного типу, що дозволяє використовувати можливості великомасштабного виробництва, комбінування, кооперування, завдяки наявності виробничо-технологічних зв'язків.

Ці організаційно-господарські структури завдяки масштабам концентрації капіталу, виробничим потужностям, широким можливостям, диверсифікації виробництва мають визначену усталеність до коливань ринкової кон'юнктури, спроможні вигідно перерозподіляти інвестиційні ресурси, концентрувати їх на найбільш рентабельних, прибуткових напрямках. Виникнення концернів у країнах із розвиненою ринковою економікою історично було обумовлено насамперед концентрацією капіталу, його перенакопиченням в окремих товаровиробників.

Холдингові компанії - характеризуються тим, що вони мають контроль над іншими компаніями або за рахунок володіння їхніми акціями і грошовим капіталом, або в зв'язку з правом призначати директорів підконтрольних компаній.

Консорціум - тимчасове добровільне об'єднання підприємств, організацій, утворене для вирішення конкретних задач і проблем, здійснення значних інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів. У консорціум можуть входити і великі, і дрібні підприємства, що бажають взяти участь у здійсненні проектного або іншого підприємницького задуму, але не маючи самостійних можливостей його здійснення. Консорціум надає потенційно ефективний організаційно-структурний засіб тимчасової інтеграції кадрів, потужностей, матеріальних і фінансових ресурсів.

Размещено на Allbest.ru