Визначення конкурентоспроможності товару

Размещено на http://www.allbest.ru/

Визначення конкурентоспроможністі товару

Конкурентоспроможність товару -- сукупність якісних і вартісних характеристик товару, що забезпечує задоволення конкретної потреби (здатність товару бути виділеним споживачем з аналогічних товарів, які пропонуються на ринку фірмами-конкурентами).

Для того, щоб оцінити рівень конкурентоспроможності товару, слід врахувати два аспекти, які впливають на вибір товару покупцем.

Перший -- це корисний ефект, що його отримує споживач, купуючи товар, який має два складники: якість та сервіс. Другий аспект -- витрати, пов'язані з придбанням та експлуатацією товару. Що більший корисний ефект і менші витрати, то привабливішим для споживача, конкурентоспроможнішим є товар. Отже, умовою конкурентоспроможності товару є максимізація питомого споживчого ефекту (питомого корисного ефекту). конкурентоспроможність патентний правовий

Таким чином, загальний показник конкурентоспроможності товару може бути представлений як співвідношення корисного ефекту від використання товару і витрат на його придбання та експлуатацію:

К = Споживчий ефект / Ціна споживання -> max

Або К = Екор. / Цспож. = (Т + С) / Цспож. -> max

де К -- конкурентоспроможність товару (питомий корисний ефект);

Екор. -- технічні параметри товару (корисний ефект від використання товару); Т -- якість товару;С -- якість післяпродажного обслуговування або сервіс;Цспож. -- ціна споживання.

При оцінці конкурентоспроможності (КСП) продукції застосовуються диференціальний, комплексний і змішаний методи.

Диференціальний метод оцінки заснований на використанні одиничних параметрів узятого продукту й зразка, що зіставляється з ним. Визначають, чи досягнуть рівень у цілому, по яких параметрах він відстає, які з них максимально відрізняються від базових.

Комплексний метод оцінки КСП продукту заснований на застосуванні комплексних (групових, узагальнених і інтегральних) показників або зіставленні питомих корисних ефектів аналізованого продукту й зразка. Груповий показник по нормативних вимогах розраховується по спеціальній формулі, у якій приводяться одиничні показники КСП і число нормативних параметрів, що підлягають оцінці.

Поняття якості продукції, необхідність і зазначення її підвищення в сучасних умовах

Якість продукції -- це сукупність властивостей продукції, які зумовлюють її придатність задовольняти певні потреби відповідно до її призначення.

Якість продукції - це сукупність її споживчих властивостей, що здатні задовольняти потреби споживачів. Якісною вважається продукція, що відповідає вимогам стандартів і технічних умов і задовольняє потреби споживачів. Рівень якості (Level of quality) - це кількісна характеристика міри придатності того чи того виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї як порівняти з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання.

Якість визначається мірою співвідношення товарів, робіт, послуг до умов та вимог стандартів, договорів, контрактів, запитів споживачів. Прийнято розрізняти якість продукції, роботи, праці, матеріалів, товарів, послуг. Якість як економічна категорія -- це суспільна оцінка, що характеризує ступінь задоволення потреб у конкретних умовах споживання тієї сукупності властивостей, що явно виражені або потенційно закладені в товар. Якість товару забезпечується на всіх етапах його створення: вивчення вимог споживача, проектування, виробництва, експлуатації.

Необхідність поліпшення якості продукції в сучасних умовах диктується такими обставинами як: потребами науково-технічного прогресу; зміною споживчих запитів населення; нестачею або обмеженістю природних ресурсів; підвищенням значення матеріального стимулювання в ринкових умовах, коли кожна людина, яка краще працює, може придбати за свою платню більш високоякісний товар; розвитком зовнішньої торгівлі. Підвищення якості продукції позитивно впливає на результати діяльності підприємства. Визначальними елементами цього специфічного менеджменту, що справляє найбільш істотний вплив на процес виробництва і постачання на ринок конкурентоспроможної продукції, є: стандартизація і сертифікація виробів; стандартизація і сертифікація внутрішніх систем якості; державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальності за їх порушення; внутрішньовиробничий технічний контроль якості.

Показники і методи оцінювання якості продукції

Показник якості товару - це кількісна характеристика одного чи декількох властивостей товару, які становлять його якість. Показник якості кількісно характеризує ступінь придатності товару задовольняти певні потреби.

х класифікують за різними ознаками, зокрема:

1. За кількістю характеристик якості, які ураховуються:

* одиничні, що вимірюють одну характеристику,

* комплексні, які ураховують одразу весь комплекс характеристик за прийнятою системою, наприклад, методом відстаней

2. За видом оцінки:

* абсолютні, оцінюють абсолютну величину певної характеристики,

* відносні, оцінюють певну характеристику по відношенню до іншої,

3. За видами характеристик якості:

* призначення, які визначають можливу сферу застосування товару,

* технологічності, які характеризують ступінь економічності процесу виготовлення виробу,

* надійності, що характеризують здатність виробу виконувати певні функції чи зберігати певні властивості протягом певного терміну

* ергономічності, які характеризують ступінь врахування у виробі біологічних характеристик людини: гігієнічні антропометричні, фізіологічні, психологічні показники;

* естетичності, що характеризують зовнішній вигляд: відповідність певному стилю,

* економічні, які характеризують економічність використання чи споживання товару,

* патентно-правові, що характеризують рівень патентно-правової захищеності конструкцій і технологій на державному чи міждержавному рівнях;

* екологічності, що характеризують наявність і ступінь екодеструктивного впливу виробу на довкілля: концентрацію шкідливих домішок у виробі та викидах під час експлуатації виробу,

* безпеки, які характеризують безпечність використання товару,

4. За методом визначення:

* органолептичні: смак, запах, зовнішній вигляд;

* експериментальні: вага, твердість, швидкість, енергоспоживання, напрацювання на відмову;

* експертні: ступінь відповідності запитам споживачів, конкурентоспроможність,

* розрахункові: ймовірність аварії агрегату, фокусна відстань об'єктива фотоапарата.

5. За рівнем нормування чи регламентації:

* не регламентовані, наприклад колір чи зовнішній вигляд виробу;

* регламентовані, наприклад, стандартами підприємства (СТП);

* стандартизовані, тобто такі, що відповідають національним чи міжнародним стандартам

Для визначення рівня якості виробів, що виготовляються (освоюються) виробництвом, застосовують кілька методів: об'єктивний, органолептичний, диференційований, комплексний.

Об'єктивний метод полягає в оцінюванні рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань та контрольних вимірювань, а також лабораторного аналізу. Такий метод дає найбільш вірогідні результати і застосовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей споживчих товарів. Органолептичний метод ґрунтується на сприйманні властивостей продукту з допомогою органів чуття людини (зір, слух, смак, нюх, дотик) без застосування технічних вимірювальних та реєстраційних засобів/ Диференційований метод оцінки рівня якості передбачає порівнювання одиничних показників виробів із відповідними показниками виробів-еталонів або базовими показниками стандартів (технічних умов). Оцінка рівня якості за цим методом полягає в обчисленні значень відносних показників, які порівнюються з еталонними (стандартними), що їх беруть за одиницю. Комплексний метод полягає у визначенні узагальнюючого показника якості оцінюваного виробу. Одним з таких може бути Інтегральний показник, який обчислюється через порівнювання корисного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу і загальної величини витрат на його створення й використання.

Залежно від джерела інформації методи розрахунку показників якості продукції поділяються на традиційні, експертні та соціологічні.

За традиційного методу показники якості визначають спеціалісти лабораторій, конструкторських відділів, обчислювальних центрів тощо шляхом випробування виробів. За експертного методу показники якості визначають групи спеціалістів-експертів, які, як правило, використовують експертний метод одержання інформації про якість продукції. До цього методу вдаються також тоді, коли показники якості неможливо отримати іншими, об'єктивнішими методами. За соціологічного методу показники якості визначають, вивчаючи попит фактичних або потенційних споживачів продукції за допомогою усних опитувань або спеціальних анкет.

Управління якістю продукції

Управління якістю - це дії, спрямовані на встановлення, забезпечення i підтримку необхідного рівня якостi продукції в процесі її проектування, виробництва та експлуатації. Система управління якістю продукції має багаторівневий i багато аспектний (комплексний) характер. Вона охоплює галузь, об'єднання, підприємство, цех i забезпечує єднiсть i взаємозв'язок технічного, організаційного, економічного, соціального i правового аспектів. Управління охоплює основні елементи виробництва, якi впливають на якість продукції: засоби праці, предмети праці, саму працю.На пiдприємствi система управління якістю продукції є організаційною структурою, яка чітко розподіляє відповідальність, процедури, процеси i ресурси, необхiднi для управління якістю.

Механізм управління якістю продукції

1/ Прогнозування планування виробництва-- це процес розробки i встановлення завдань щодо поліпшення споживчих властивостей продукції , а також заходів, якi забезпечують можливість досягнення визначеного рівня якостi продукції. Цей процес тісно пов'язаний з роботою науково-дослідних i проектно-конструкторських пiдроздiл

2. Стимулювання виробництва продукції високої якостi здійснюється встановленням більш високих цін на продукцію високої якостi, матерiального стимулювання працівників за досягнення високих якісних результатів роботи та ін..

З. Контроль за виробництвом повинен включати систему заходів, якi дозволяють забезпечити випуск високоякісної продукції на основі дотримання вимог до виробництва на всіх, без винятку, стадіях створення продукції -- від проектування до реалізації конкретним споживачам

4. Стандартизація i сертифікація продукції

Сучасна стратегія управління якістю продукції має характеризуватися такими основними моментами:

-- якість повинна бути орієнтована на задоволення потреб споживачів, а не виробників;

-- забезпечення якостi слід розуміти не як технічну функцію, виконувану певним пiдроздiлом, а як систематичний процес, який пронизує всю організаційну структуру фірми;

-- питання якостi не слід розглядати лише в рамках виробничого циклу, а й в процесі маркетингу, розробок, конструювання, після продажного обслуговування продукції;

-- підвищення якостi продукції вимагає застосування нових технологій виробництва, починаючи з автоматизацій процесів проектування i завершуючи автоматичними вимірюваннями в процесі контролю якостi;

-- підвищення якостi можна досягти лише заінтересованою участю працівників підприємства i вiдповiдною його організаційною структурою.

Управління якістю з цих позицій передбачає наступні дії:

* визначення ланок, що складають ланцюжок якості;

* виявлення потреб (запитів) споживачів у кожній із ланок;

* представлення потреб споживачів у вигляді формалізованого комплексу вимог споживачів до показників якості товару;

* формулювання вимог до системи постачання, системи просування товару на ринок, системи обслуговування споживача з точки зору дотримання і контролю за якістю;

* оцінка можливості сформувати ці системи у відповідності зі сформульованими вимогами;

* формування системи управління якістю (аналіз, планування, організація, контроль) на усіх етапах виробництва і просування продукції на ринок, а також сервісного обслуговування.

Стандартизація продукції: поняття, елементи та принципи здійснення

Важливим елементом системи управління якістю i конкурентоспроможністю продукції є стандартизація, тобто діяльність зi створення норм, правил i вимог до якостi продукції та їх закріплення у вiдповiдних нормативних документах.

Правові та органiзацiйнi засади стандартизації в Україні встановлює Закон України "Про стандартизацію" (2001 р). Згідно з цим Законом, нормативним документом є такий, який встановлює правила, загальні принципи та характеристики різних видів діяльності або їх результатів i може бути представлений у вигляді стандарту, кодексу усталеної практики або технічних умов.

Стандарт -- це затверджений уповноваженим органом документ, який встановлює загальні правила, інструкції, характеристики певної діяльності, процесів, продукції, послуг, включаючи й ті, дотримання яких не є обов'язковим.

Стандарти можуть бути:-мiжнароднi -нацiональнi

Метою стандартизації в Україні є забезпечення раціонального використання природних ресурсів, відповідності об'єктів стандартизації їх функціональному призначенню, інформування споживачів про якість продукції, процесів та послуг, підтримка розвитку i міжнародної конкурентоспроможності продукції та торгiвлi товаром i послугами.

Об'єктами стандартизації є продукція, процеси, послуги, зокрема, матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність, персонал i органи, а також вимоги до термінології, позначення, фасування, пакування, маркування, етикетування.

Суб'єктами стандартизації є:

1) центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації

2) рада стандартизації i технічного регулювання;

3) технічні комітети стандартизації;

4) інші суб'єкти, що займаються стандартизацією.

Державна політика у сфері стандартизації базується на таких принципах:

*вiдповiднiсть стандартів законодавству;

* участь фізичних i юридичних осіб у розробленні стандартів i вільний вибір ними видів стандартів при виробництві i постачанні продукції, якщо інше не передбачене законодавством;

* відкритість i прозорість процедур розробки i прийняття стандартів з врахуванням інтересів всіх заінтересованих сторiн, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

* доступнiстъ стандартів та інформації про них для користувачів;

* адаптації до сучасних досягнень науки i техніки з урахуванням стану національної економіки;

* пріоритетність прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів, дотримання міжнародних та європейських правил i процедур стандартизації, участь у мiжнароднiй (регiональнiй) стандартизації та ін..

Економічна ефективність і шляхи підвищення якості продукції

Економічна ефективність поліпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.

Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості:

Ев = f(Ci+EH х К\) - (Сі + Е„х К2)]х Ия, грн.,

де Сі, Сі -- собівартість виготовлення одиниці продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн.;Кі, Кг -- питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн.

Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу, тому підвищення якості має значний народногосподарський ефект. Цей ефект враховує ефекти і від виробництва, і від експлуатації (споживання) продукції підвищеної якості.

Сумарний річний економічний ефект від підвищення якості продукції (Есум) визначається як сума річних економічних ефектів при її виробництві і споживанні (експлуатації):

Есум = Ев + Ес-ТІ

ряді випадків при покращенні якості продукції її собівартість зростає, а ціна залишається без змін, хоча збільшується строк служби нового виробу.

Підвищення якості продукції пов'язане з додатковими витратами як інтелектуальної праці, так і матеріально-грошових коштів. Ці витрати можуть бути вищі за прибуток, одержаний від реалізації продукції з поліпшеними якісними показниками. Тому потрібно обчислювати як планову, так і фактичну економічну ефективність підвищення якості продукції.

Можливі шляхи підвищення якостi та конкурентоспроможності продукції поділяються на:

- виробничо-технічні (вдосконалення проектування, використання найсучасніших техніки i технології, вхідний контроль якостi сировини, матеріалів i комплектуючих, поліпшення стандартизації);

- органiзацiйнi (вдосконалення організації виробництва i праці, методів технічного контролю, підвищення кваліфікації кадрів, дотримання технологічної виробничої дисципліни, забезпечення загальної культури виробництва);

- економічні (система прогнозування i планування якостi, встановлення прийнятних для виробника i споживача цін, економічне стимулювання виробництва високоякісної продукції);

- соціальні (правильна кадрова політика, створення належних умов праці i відпочинку, мотивація праці, активізація людського чинника).

Економічна сутність вартості і собівартості продукції

Якщо у вартість входять лише продуктивні витрати, тобто суспільно необхідні витрати, матеріальні витрати в межах норм, а однакові матеріали оцінюються за їх вартості, то при формувані собівартість не продуктивні витрати обраховуються як і продуктивні, а матеріали за їх фактичною собівартістю. Отже вартість і собівартість тісно пов'язана між собою економічними законами-це категорії різних рівнів виробничих відносин, перший відображає категорію вироб., а другий відображає економічні відносини пов'язані з розподілом продукції.

Вартість продукції включає вартість споживчих засобів і вартість, яка знову створена в свою чергу вартість споживчих засобів, виробництво включає вартість основних засобів перенесених на вартість продукції . Вартість, яка знову створена в процесі вироб. Сладається з вартості необхідного і додаткового продукту.Вартість необхідного продукту йде на покриття витрат на оплату проаці, а додатковий є джерелом розширеного відтворення і споживанням.

Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В конкретно економічному розумінні собівартість -- це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції Собівартість продукції за своїм економічним змістом є частиною вартості її сукупності всіх витрат підприємства, тобто поточні витрати підприємства за споживчі оборотні засоби і заробітню працю працівників виражені в грошовій формі. Собівбртість продэкції -- являє собою грошовий вираз витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Класифікація витрат віднесених на собівартість (за економічними елементами і статтями калькуляції)

1 За видами діяльності

· звичайні

· операційні

· фінансові

· інші звичайні

· надзвичайні

2 За економічними елементами

матеріальні

· витрати на оплату праці

· відрахування на соц. Заходи

· амортизація

· інці операційні витрати

3 За календарним періодом

· Поточні

· Одноразові

4. За доцільністю

· продуктивні

· не продуктивні

5. за способом віднесення на собівартість

· прямі

· не прямі

6 За єдністю складу

· одноелементні

· комплексні

7. За ступенем впливу обсягів виробництва на рівень витрат

· Постійні

· Зміні

8. По відношеню до виробничого процесу

· Основні

Накладні

9. За функціями управління

· Виробничі

· Не виробничі

10. За місцем виникнення

витрати виробництва, цеху, дільниці

Прямі і непрямі, основні і накладні витрати

Під прямими розуміють такі витрати, які пов'язані з виробництвом одного певного виду продукції. При цьому на підставі первинних документів вони можуть бути прямо віднесені на собівартість відповідної продукції. Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обґрунтованими нормами та нормативами. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати робітників тощо.

Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахувати по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов'язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними стадіями її обробки, їх включають до собівартості конкретних видів продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносяться витрати на утримання і експлуатацію машин та обладнання, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку, загальновиробничі, адміністративні та інші виробничі витрати. Отже, непрямі витрати - це витрати, що не можуть бути віднесені до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом.

Основні витрати - це витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати. До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби. До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанням робіт.

До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат,

Накладні витрати - це витрати, не пов'язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва. Накладні витрати не можна точно розподілити між конкретною продукцією, так як вони поширюються на всю виробничу продукцію.

Тому їх пов'язують з конкретною продукцією наближено, розподіляючи всю суму накладних витрат за період між продукцією на основі прийнятної бази. Накладні витрати можна поділити на виробничі та невиробничі. До виробничих накладних витрат відносяться загальновиробничі витрати, які розподіляються між продукцією пропорційно до обраної бази.

Види і показники собівартості

Планову собівартість,яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плану; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів;

Технологічна собівартість включає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість -- це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

До основних показників собівартості відносяться такі:

- виробнича собівартість продукції

- собівартість реалізованої продукції;

- витрати на одну гривню продукції;

- собівартість окремих виробів.

Собівартість реалізованої продукції -- це собівартість товарної продукції за винятком підвищених витрат першого року масового виробництва нових виробів та собівартість продукції реалізованої із залишків минулого року:

де Sр -- собівартість реалізованої продукції; Sт - собівартість товарної продукції;Sрм - витрати першого року масового виробництва; Sн1 - собівартість нереалізованої продукції на початок року; Sн2 - собівартість нереалізованої продукції на кінець року.

Витрати на одну гривню реалізованої продукції - найбільш відомий на практиці узагальнюючий показник. Його використовують для аналізу зниження собівартості; він дозволяє характеризувати рівень та динаміку витрат на виробництво продукції:

де S1грн - витрати на одну гривню реалізованої продукції, грн/грн; Sтов -собівартість товарної реалізованої продукції, грн; Qтов.грн - обсяг реалізованої продукції у вартісному вираженні, грн.

Шляхи зниження собівартості продукції підприємств

З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості для підприємства полягає у наступному:

· у збільшенні прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, а отже, у появі можливості не тільки в простому, але й розширеному відтворенні;

· у появі більшої можливості для матеріального стимулювання робітників і рішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;

· у поліпшенні фінансового стану підприємства і зниженні ступеню ризику банкрутства;

· у можливості зниження ціни реалізації на свою продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоздатність продукції і збільшити обсяг продажів.

Основним джерелом зниження собівартості продукції є зростання продуктивності праці. Це обумовлюється тим, що, по-перше, за рахунок зростання продуктивності праці досягається економія заробітної плати, так як зростання продуктивності праці призводить до скорочення витрат на виробництво продукції, а по-друге, завдяки зростанню продуктивності збільшується випуск продукції, за рахунок чого досягається зниження собівартості продукції шляхом економії непропорційних витрат.

Друге джерело - зменшення витрат на матеріали, паливо, енергію - має найважливіше значення для матеріалоємних галузей. Зменшення витрат матеріалів здійснюється шляхами: скорочення втрат, заміна дорогих матеріалів більш дешевими, зменшення витрат на постачання матеріалів, покращення нормування витрат матеріалів.

Скорочення витрат на обслуговування виробництва та на управління досягається головним чином шляхом зменшення чисельності робітників за рахунок застосування ефективніших методів організації управління та обслуговування виробництва, більш прогресивної техніки.

Економія витрат на збут досягається завдяки укріпленню дисципліни праці, ритмічності виробництва, дотримання договірної дисципліни.

Особливості розрахунку собівартості транспортної продукції

На транспорті розрізняють собівартість вантажних перевезень, що вимірюються у гривнях на тонно-кілометр, або на 1 т вантажу та пасажирських - у гривняхна пасажиро-кілометр. Визначаючи загальний показник, ураховують сумарні експлуатаційні витрати на вантажні та пасажирські перевезення.

Експлуатаційні витрати - це поточні витрати транспортних підприємств на загальний обсяг продукції, виконаної за якийсь відрізок часу Експлуатаційні витрати підприємства пов'язані з власними витратами на купівлю матеріалів, на паливо й електроенергію, амортизацію основних фондів, оплату праці і т. ін.

Е = Еппмм + Еам + Езп + Есоц.

Експлуатаційні витрати піднесені на 1-цю про-ції називаються с/б перевезень.

Спер = В / ?Оп, грн. / т*км

С/б доставки 1 тонни вантажу визнач-я як відношення повних експлуатац витрат до об'єму перевезень.

С дост = Вп / ?Оп

Транспортні підприємства в собівартість перевезень включають поточні витрати тільки з безпосереднього переміщення вантажів та пасажирів. Витрати за межами підприємств на операції з передавання вантажів від одного виду транспорту до іншого у пунктах перевалки , вантажно-розвантажувальні роботи, операції приймання та видачі вантажів у початкових і кінцевих пунктах транспортного процесу до собівартості перевезень не включаються. Виняток становить повітряний транспорт, де витрати на вантажно-розвантажувальні роботи включаються до собівартості авіаперевезень. Ці витрати на повітряному транспорті мають невелику питому частку. Підприємства цивільної авіації застосовують методи розрахунку собівартості перевезень на основі таких показників:

- загальної суми витрат і загального обсягу перевезень;

- собівартості льотної години і годинної продуктивності польотів повітряних суден;

- собівартості транспортних операцій;

- собівартості літако-кілометра.

Основні шляхи зниження собівартості транспортної продукції

В невпинному зниженні собівартості проявляється режим економії, безперервне зростання продуктивності праці, удосконалення методів господарювання по забезпеченню найбільшого випуску продукції з найменшими затратами праці та засобів. Зниження собівартості всіх видів продукції являється джерелом накопичень в народному господарстві, базою зниження цін і тарифів.

На рівень собівартості впливають різні фактори.

Зовнішні фактори. Вони не залежать від автотранспортного підприємства, але на деякі з них можна впливати. До них відносяться:

- структура автомобільного парку; ціни на матеріально-технічні ресурси; стан дорожньої мережі; природо-кліматичні умови; розвиток виробничо-технічної бази; розміщення виробничих сил; матеріало-технічне забезпечення.

Зниження собівартості пов'язано з оволодінням передових методів організації транспортних процесів, удосконаленням технології ТО і ТР. Резервом зниження собівартості перевезень вантажів є збільшення централізованих перевезень, розвиток і удосконалення прогресивних форм організації транспортних процесів, які впливають на зниження собівартості по всім її складовим, як збільшення виробітки рухомого складу, так і скорочення витрат матеріальних, трудових та грошових ресурси.

На продуктивність і зниження собівартості перевезень суттєво впливає збільшення вантажопідйомності рухомого складу, яке досягається застосуванням автомобілів великої вантажопідйомності та автопоїздів. Одним з важливих шляхів зниження собівартості перевезень - забезпечення збільшення темпів росту продуктивності праці над темпами росту заробітної плати, які досягаються шляхом розповсюдження передових методів організації праці, підвищення кваліфікації працівників, механізації трудомістких процесів та ін.

Удосконалення управління Найважливіше значення при вдосконаленні управління має скорочення витрат на обслуговування і управління шляхом видалення багатоступінчатості в управлінні автомобільним транспортом.

Режим економії На величину собівартості перевезень впливає відношення до використання палово-енергетичних і матеріальних ресурсів.

Суть, форми і методи організації фінансової діяльності підприємства. Поняття і види прибутку підприємств

Фінансова діяльність -- це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів. Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості; збалансування за часом надходжень і витрат платіжних засобів; підтримування належної ліквідності та своєчасності розрахунків.

Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами, а саме:

-- комерційний розрахунок; Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він спонукає підприємство до пошуку достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку.

-- неприбуткова діяльність; Неприбуткова діяльність у цілому організована на такій самій основі, як і комерційний розрахунок, але за дещо обмеженою схемою:

-- кошторисне фінансування. Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування. Воно здійснюється за такою схемою:

Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома напрямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об'єднань чи фондів підприємств.

Головний зміст фінансової діяльності підприємства (організації) полягає в належному забезпеченні фінансування.

Важливою формою фінансування є кредит -- платне надання грошей або інших цінностей у борг на певний час. Залучення кредитних коштів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно створює ризик, пов'язаний із необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати відсотків за користування позиченими коштами.

Поняття прибутку в економічній системі існує у зв'язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Прибуток підприємства -- це перевищення доходів від його діяльності над сумою видатків; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень. Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Він характеризує перевищення надходжень над витратами, характеризує мету підприємницької діяльності і береться як головний показник результативності підприємства.

Існує декілька видів прибутку:

· загальний - це весь прибуток від усіх видів діяльності, до його оподаткування і розподілу. Інакше - це балансовий прибуток.

· прибуток після оподаткування - це прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства. Це є чистий прибуток.

У зарубіжній практиці існує поняття

· валовий прибуток - це різниця між виручкою та виробничими витратами.

· операційний прибуток - це чистий прибуток і дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

· моржинальний прибуток - обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Отже, це валовий прибуток, коли калькування ведеться тільки за змінними витратами.

Чинники, що впливають на формування розміру прибутку

Всі фактори, які впливають на формування прибутку, можна поділити на дві групи: внутрішні і зовнішні (рис. 7.3.)

Внутрішні фактори впливу на прибуток підприємства - це фактори, які залежать від діяльності підприємства:

· обсяг діяльності підприємства;

· стан та ефективність використання ресурсів підприємства;

· рівень доходів;

· рівень витрат;

· ефективність цінової та асортиментної політики.

Зовнішні фактори впливу на прибуток підприємства - це фактори, які не залежать від діяльності підприємства:

· державне регулювання цін в сучасних умовах на товари, які входять до споживчого кошика (хлібобулочні вироби, м'ясні та молочні продукти);

· подорожчання послуг інших галузей народного господарства - зростання цін на електроенергію, тарифів на паливо-мастильні матеріали, теплову, парову енергію, транспортні послуги, послуги зв'язку, що приводить до збільшення поточних витрат;

· система оподаткування - залежність між прибутком та податками обернено-пропорційна - чим менше податків заплатить підприємство, тим більше прибутку залишиться в його розпорядженні;

· зміна нормативних документів по кредитуванню, збільшення облікової ставки за користування кредитними ресурсами - збільшує поточні витрати та негативно впливає на формування прибутку;

політика держави по формуванню доходів, відсутність індексації доходів населення залежно від темпів інфляції впливає на зниження купівельної спроможності населення, що приводить до зниження обсягів реалізації продукції, а отже зниження прибутків.

Размещено на Allbest.ru