Раціональне природокористування в умовах інтенсивного розвитку економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ

РЕФЕРАТ

з дисципліни «ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ»

Тема: “Раціональне природокористування в умовах інтенсивного розвитку економіки ”

Виконавець:

студент 2 курсу ММ групи

Врублевська Ярина Йосифівна

Львів 2015

ЗМІСТ

1. ЛЮДСТВО В ПРОЦЕСІ СВОГО РОЗВИТКУ НАРОСТАЮЧИМИ ТЕМПАМИ ЗБІЛЬШУВАЛО СПОЖИВАННЯ УСІХ ВИДІВ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

2. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, РОЗДІЛИ ТА ЗАВДАННЯ

3. ОСНОВІ ЗАВДАННЯ ЕКОНОМІКИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

4. ПРИНЦИПИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

економіка природокористування природний ресурс

1. ЛЮДСТВО В ПРОЦЕСІ СВОГО РОЗВИТКУ НАРОСТАЮЧИМИ ТЕМПАМИ ЗБІЛЬШУВАЛО СПОЖИВАННЯ УСІХ ВИДІВ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

В розвитку економіки будь-якої країни є три основні фактори:

-трудові ресурси (населення);

-засоби виробництва (знаряддя праці та предмети, сільське господарство, -технології, транспорт, будівництво тощо);

-природні ресурси.

Головним фактором економічного росту держави, безумовно є населення. Велике значення населення, трудових ресурсів як фактору економічного росту спонукає розумно і бережно відноситися до здоров'я людини та гармонійно розвивати її здібності в інтересах її власних і суспільства в цілому. Тому так багато уваги ми приділили вивченню потреб людини.

Другий фактор економічного росту - створені людьми засоби виробництва. Працюючи, люди розвивають виробництво, розширюють його, збільшують багатство суспільства. Від створених людиною засобів виробництва, технічної бази суспільства, прогресу науки і техніки і від вміння все це використовувати залежать темпи економічного росту.

Третій важливий фактор розвитку суспільного виробництва - природні ресурси. Від природних властивостей землі, родючості ґрунту, особливостей клімату, лісової та іншої рослинності, тваринного світу, води рік, озер, морів та океанів, багатств земних надр, чистоти повітря залежать темпи росту виробництва і благополуччя людей.

Ступінь доступності природних ресурсів дуже сильно впливає на рівень продуктивності праці. Чим доступніші природні ресурси, тим менші витрати праці, необхідні для виробництва кінцевого продукту, тим вища продуктивність праці. Але історично це інколи приводило до негативного результату, бо відносна легкість задоволення потреб виявляла демобілізуючий вплив на людську енергію - напр. в умовах країн з жарким кліматом.Ці фактори використовувалися суспільством комплексно завжди. Потреби людей зростали - все більше використовувалося природних ресурсів, але раніше, в основному, безконтрольно, потім - дедалі упорядкованіше, з урахуванням майбутнього впливу на природу.

Сприятливе співвідношення суспільства і природи знаходить своє відображення в розвитку виробничих сил як сукупності робочої сили і засобів виробництва. Але завжди варто розрізняти виробничі сили, які активно беруть участь в виробничому процесі і потенціальні виробничі сили, які включають незайняте працездатне населення і невикористані засоби виробництва, в тому числі і природні ресурси (природно-ресурсний потенціал), що в даний не експлуатуються. Потенційні виробничі сили є передумовою подальшого росту суспільного виробництва.

Існують три шляхи соціально-економічного зростання:

1.нарощування маси ресурсів, що застосовуються в процесі відтворення, без зміни ефективності використання;

2.нарощування маси цих же ресурсів одночасно з підвищенням ефективності їх використання;

3.підвищення ефективності використання всіх видів ресурсів без нарощування їх виробництва.

Найкращим, звичайно є третій шлях - інтенсивного зростання. Перший - класично екстенсивний є згубним для природи. Нині переважає другий шлях - перехідний - при якому шкода, заподіяна природі, обчислюється мільярдами гривен. Повний перехід на інтенсивний шлях розвитку потребує корінних змін у економічному механізмі в бік розвитку прогресивних відносин на конкурентній основі з урахуванням господарської ємності середовища.

2. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, РОЗДІЛИ ТА ЗАВДАННЯ

Економіка природокористування - новий розділ екології, в якому вивчаються питання економічної оцінки природних ресурсів, шкоди від забруднення природного середовища, процеси, явища суспільного життя, що викликані нестачею природних ресурсів, величезним зростанням виробництва й забруднення всіх сфер Землі.

Базою економіки природокористування є знання основних екологічних законів, законів розвитку природи й суспільства.Економіка природокористування вивчає:

1.характер співвідношення позитивних і негативних змін природних умов;

2.рівні використання суспільством природного середовища в зв'язку з виробничими відношеннями між людьми за даними конкретних економічних наук, а також геології, біології, ґрунтознавства, лісівництва, демографії, метеорології, гідрології та інших наук;

Як самостійна наука економіка природокористування сформувалася в 60-70 роки ХХ століття. Тобто її виникнення співпадає з 4-им періодом розвитку екології як науки - коли відбувся перегляд основних тез, що були вироблені в 2 і 3 періодах (факторіальної екології та екології популяцій).Одним з принципових моментів під час вирішення завдань економіки природокористування є необхідність застосування інтегрованого підходу до збереження й раціонального використання й відтворення природних ресурсів, тобто ресурси повинні розглядатися як єдине ціле в умовах багатостороннього впливу на них людини.

Вдосконалення природокористування є міжгалузевою проблемою, під час вирішення якої мають враховуватися можливості навіть далеких від природи галузей (напр., кібернетики), визначатися альтернативні варіанти і передбачатися досягнення ефекту протягом тривалого періоду.

Основними розділами сучасної економіки природокористування є:

1.особливості всіх типів природних ресурсів, їх еколого-економічна оцінка й охорона;

2.охорона довкілля та транспорт;

3.охорона природного середовища під час видобування та транспортування паливно-енергетичних ресурсів;

4.охорона середовища у процесі виробництва конструкційних матеріалів та будівництва;

5.охорона середовища та металургійна промисловість;

6.ресурсозбереження (економічні та соціальні фактори) - альтернативні види енергетики;

7.економічне стимулювання природоохоронної діяльності;

8.науково-технічний прогрес як основа раціонального природокористування; основи екологічного нормування (водопостачання, водовідведення, паливно-енергетичних і повітряних ресурсів);

9.відходи виробництва; вторинна сировина; кадастр вторинних матеріальних ресурсів;

10.управління та контроль за природокористуванням та охороною природного середовища (органи управління, правова основа, закони про охорону природних ресурсів, екологічна експертиза;

11.розміщення виробництва з врахуванням екологічних вимог, територіальні промислові комплекси, проблеми й перспективи; урбанізація, народонаселення та продовольство, глобальні екологічні прогнози.

3. ОСНОВІ ЗАВДАННЯ ЕКОНОМІКИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Основними завданнями економіки природокористування є:

1.Визначення економічного збитку, що наноситься народному господарству в результаті нераціонального природокористування і величини витрат, необхідних для ліквідації його наслідків.

2.Оцінка абсолютної і відносної ефективності природоохоронних затрат і вибір найбільш ефективних варіантів природоохоронної діяльності та використання природних ресурсів.

3.Розробка економічних методів управління природоохоронною діяльністю, матеріального стимулювання охорони навколишнього середовища.

Але всі ці завдання можна вирішити тільки тоді, коли буде дана правильна економічна оцінка природним ресурсам - що теж є завданням економіки природокористування. Слід відмітити, що економічна оцінка природних ресурсів - це дуже складна наукова і практична проблема.Проблеми раціонального природокористування та основні принципи їх вирішення.

Розрізняють три основні проблеми раціонального природокористування:

1.Соціально-еколого-економічні принципи природокористування.

2.Міжгалузевий характер вирішення проблем природокористування.

3.Економічне стимулювання природоохоронної діяльності підприємств.

1.Соціально-еколого-економічні принципи природокористування:

Протягом багатьох століть людство в своїй діяльності виходило з того уявлення, що природні багатства невичерпні і що можна безмежно розширювати свої "зовнішні межі" в ході перетворення природи. І перші зіткнення з зовнішніми межами - тобто з обмеженістю природних ресурсних можливостей - викликали не економне відношення до природних благ, а, навпаки, намагання "ефективного" їх використання - тобто хижацького їх використання.

Наслідки такого відношення до природних ресурсів нині зрозумілі всім, хто хоче це розуміти. Отже, щоб уникнути серйозних нинішніх і віддалених негативних наслідків хижацького відношення до природи, необхідний облік таких наслідків, а він можливий тільки на основі знань ресурсних можливостей, лімітів експлуатації природних ресурсів і свідомого управління природокористуванням з урахуванням цих обмежень.

На початку 70-х років були досліджені деякі аспекти аналізу взаємодії виробництва і навколишнього середовища і досліджено вплив забруднення навколишнього середовища і природоохоронної діяльності на національне господарство. В результаті проведених теоретичних і прикладних досліджень сформувалася нова галузь наукових досліджень - економіка навколишнього середовища. Ці дослідження стали основою для прийняття законів про охорону навколишнього природного середовища з метою створення механізму економіко-екологічного регулювання.

Найбільш гострим питанням є поєднання економічних пріоритетів виробництва з екологічною переорієнтацією соціально-економічного розвитку, тому що бідність - це головне джерело деградації навколишнього середовища і гальмо на шляху прогресивного розвитку.

Історична зміна взаємовідношення економічних та екологічних цілей суспільного розвитку:

1.Технологія з економічними, але без екологічних обмежень.

2.Технологія і економіка з екологічними обмеженнями.

3.Охорона середовища з технологічними і економічними обмеженнями.

4.Охорона середовища "екологія" без обмежень.

Отже, сучасне виробництво треба розглядати як складну соціально- еколого-економічну систему.

До недавніх пір питання про економічну ефективність тієї чи іншої нової технології розв'язували, встановлюючи, наскільки зведені затрати на додатково вироблювану продукцію (Зн) менші від затрат на таку саму продукцію, вироблену за допомогою інших технологій (Зі). Чим більша була різниця (Зі - Зн) > 0, тим ефективнішою вважалася запропонована технологія.

При екологічному ж підході до економічної ефективності головною умовою розрахунку є включення в нього показника шкоди, спричиненої забрудненням навколишнього середовища, це:

W = е Ві + е Yі.

Тому нерівність набирає такого вигляду:

(Зі + W - Зн) > 0.

У цьому випадку навіть відносно дорогий безвідхідний технологічний процес може стати економічно вигіднішим, ніж процес, при якому забруднюється навколишнє середовище. Шкода від забруднення може бути різною, крім того, несприятливі екологічні умови можуть бути причиною плинності кадрів, а це викличе зниження професіонального рівня працівників виробництва і як наслідок - зниження ефективності виробництва, втрату престижності деяких професій, необхідність матеріального стимулювання працівників шкідливих виробництв.

Погіршення якості навколишнього середовища може спричинити міграцію населення з даної місцевості (і мігруватиме, певно, та частина населення, яка мала високий професіональний рівень і хороший заробіток, і яка має гарантію працевлаштування на новому місці - тобто "якість населення" буде погіршуватися як мінімум з двох причин: міграції кращих і захворювання тих, що залишилися).

Отже, щоб приймати альтернативні обґрунтовані з соціально-еколого-економічного погляду рішення, треба вміти правильно оцінювати шкоду від існуючих і прогнозованих антропогенних впливів. При цьому треба пам'ятати, що суспільство однаково зацікавлене як у неспричиненні шкоди природі, так і уникненні зайвих затрат на її збереження.

Треба дотримуватися розумної рівноваги між виробництвом і природою, скорочуючи до мінімуму сумарні екологічні затрати та добиваючись найвищого економічного результату природо захисних заходів від забруднення:

природоохоронні затрати на заходи, які запобігають екологічним порушенням (очищення стоків та газо-димових викидів, кондиціювання, збирання, вивезення й захоронення відходів, зменшення акустичного впливу);

затрати на ліквідацію впливу екологічних змін на людей і майно, а також на ліквідацію наслідків цих змін (медичне обслуговування, додаткові послуги комунального господарства в зоні екологічного забруднення, компенсація зниження рівня випуску продукції через хвороби працівників, компенсація втрат продукції земельних, лісових та водних угідь, компенсація втрат продукції через вплив забруднення на основні фонди, затрати на евакуацію людей з уражених зон, дезактивація в разі радіоактивного ураження і т п.).

4. ПРИНЦИПИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Виникнення зон екологічного лиха, регіонів кризових екологічних ситуацій свідчить про те, що не завжди природокористування мало раціональний характер. Раціональне природокористування має забезпечити повноцінне існування і розвиток сучасного суспільства, але при цьому зберегти високу якість середовища проживання людини. Це досягається завдяки економічній експлуатації природних ресурсів і умов та найефективнішому режимові їх відтворення з урахуванням перспективних інтересів розвитку господарства і збереження здоров'я людей.

Через обмеженість самовідновлювальних і компенсаційних функцій біосфери процеси людської діяльності мають відбуватися в суворих рамках згідно з законами розвитку суспільства і природи та законами взаємодії між ними. Ці закони належить сформулювати так, щоб процес природокористування перебував під суворим контролем і регулювався державою. Дотримання принципів раціонального природокористування дозволить розробити заходи з охорони довкілля, відновити порушені взаємозв'язки в екосистемах, запобігати загостренню екологічних ситуацій.

1) Принцип “нульового рівня” споживання природних ресурсів. Цей принцип використовується в багатьох економічно розвинених країнах для регулювання споживання первинних природних ресурсів у державному масштабі. Називається він так через те, що за нульовий рівень береться обсяг первинних природних ресурсів, використаних підприємством за попередній рік, а на наступний - перевищення цього рівня споживання обмежується в державному масштабі чітко визначеним коефіцієнтом. Дотримання коефіцієнта обов'язкове, оскільки з порушника стягується штраф, який може перевищити прибутки підприємства.

2) Принцип відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалові регіону. Дотримання цього принципу дозволить уникнути порушень природної рівноваги завдяки чітко визначеному збалансованому циклові використання і відновлення. Порушення законів функціонування природних систем відбувається у двох випадках:

А) за перевищення рівня антропогенного навантаження. Це виражається в надмірній концентрації виробництва, тобто, собівартість виробництва продукції знижується за рахунок збільшення концентрації виробництва. Так виникли регіони гострої екологічної кризи в Донбасі, Придніпров'ї і ін. Крім того, не враховувалися затрати на заходи з охорони довкілля від забруднення відходами виробництва;

Б) за невідповідності спеціалізації виробництва специфіці природно-ресурсного потенціалу. Така невідповідність спостерігається у рекреаційних регіонах України - Криму, Карпатах, де розвиток галузей важкої промисловості та інших екологічно небезпечних галузей призвів до погіршення якості природного середовища.

3. Принцип збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання. Цей принцип випливає з найважливіших закономірностей взаємопов'язаності змін компонентів природи під впливом антропогенної діяльності. Зміни одного з компонентів природної системи приводить до зміни в інших, а іноді - до змін якостей екосистеми в цілому. Прикладом може бути осушення боліт в областях Українського Полісся.

4).Принцип збереження природно обумовленого кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності. Сутність принципу зводиться не тільки до того, щоб технологічні процеси конкретних виробництв обмежувались циклічністю (ресурс - виробництво - споживання - відходи), а й щоб циклічні процеси являли послідовний ряд стадій виробництва, пов'язаних між собою чи комплексністю переробки сировини, чи по стадійним її використанням. Порушення цього принципу призвело до утворення великої кількості відходів, які включаються в природний кругообіг речовин і змінюють властивості багатьох екосистем у регіоні.

5) Принцип погодження виробничого і природного ритмів. Принцип погодження виробничого і природного ритмів випливає з того, що будь-яка екосистема і кожний її компонент підпорядковується своєму часовому ритмові. Щоб екосистема зберігала рівновагу, необхідно, аби загальна швидкість її внутрішніх процесів керувалася найповільнішою її ланкою, оскільки будь-який антропогенний вплив, що змушує котрусь частину циклу працювати швидше, ніж працює вся екосистема, призведе до порушення стабільності екосистеми.

6) Природні процеси, що проходять у часі, визначаються факторами як короткочасної, так і тривалої дії. Звідси випливає необхідність їх урахування і в поточній, і перспективній виробничій діяльності. Тому необхідним є дотримання такого принципу природокористування, як пріоритетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу під час визначення економічної ефективності поточного природокористування враховуючи те, що у сфері природокористування всі екологічні негативні наслідки господарської діяльності безповоротні.

Дотримання принципів раціонального природокористування доцільне в усіх регіонах незалежно від ієрархічного рівня. Збереження спільної екологічної рівноваги можливе за умови збереження рівноваги природних систем окремих регіонів і навпаки. Крім того, проблема раціонального природокористування не може бути вирішена тільки в регіональних і навіть загальнодержавних межах. Це глобальна проблема, вона властива всій планеті.

ВИСНОВКИ

Можна зробити висновок,чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і по-господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів.

В зв'язку з цим раціональне використання і відтворення природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення науково-технічного прогресу.

Одне з центральних місць у регулюванні відносин з приводу охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів відводиться науково обґрунтованому поєднанню територіального і галузевого управління природоохоронною роботою.

У системі управління природоохоронною діяльністю підприємства можна виділити планування, експлуатацію очисних споруд (включаючи технологічний процес) і контроль за викидами в навколишнє середовище. Проектування і планування дають змогу розробити комплекс необхідних заходів по охороні навколишнього середовища, їх виконання, серед яких нові удосконалені технологічні процеси, роботи, очисні споруди, що знижують або виключають шкідливий вплив на навколишнє середовище.

Управлінські функції в області природоохоронної діяльності підприємства повинні сприяти вдосконаленню технології виробництва,ремонтно-експлуатаційних робіт, безаварійної роботи устаткування,виконання планово-попереджувального і поточного ремонту. Контроль включає в себе аналіз технології, лабораторний аналіз, контрольні пости, визначення концентрації шкідливих виділень, інформування керівництва про стан навколишнього середовища на підприємстві, дотримання законодавства в цій області.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гапонова С.В. Екологія. К.: Ленвіт, 2000. 64 с.

2. Троянський Олексій Іванович Екологія людини. Житомир: Волинь, 2005.

3. Дуднікова Ірина Ігорінва Екологія і безпека життєдіяльності. К.: Вища школа, 2005. 247 с.

4. Екологія: основи теорії і практикум. Львів: Новий Світ-2000, Магнолія плюс, 2003. 296 с.

Размещено на Allbest.ru