Економічні ідеї У. Петті

Размещено на http://allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ

ФАКУЛЬТЕТ “ФІНАНСИ І ПРАВО”

Реферат

Економічні ідеї У. Петті

Виконала:

студентка 2-го курсу, 221е групи

Спеціальності «Фінанси»

Івасюк Марія Михайлівна

КИЇВ - 2013 р.

Зміст

Вступ

1. Економічна епоха в період життя У. Петті

1.1 Історичні передумови виникнення класичної політичної економії

1.2 Етапи розвитку класичної політичної економії

1.3 Відмінність меркантилізму та класичної політичної економії

2. Економічні ідеї У. Петті

2.1 Залишки меркантилізму в ідеях У. Петті

2.2 У. Петті - представник класичної політичної економії

3. Внесок У. Петті в розвиток класичної політичної економії та сучасність

Висновки

Література

Вступ

економічний петті меркантилізм капіталістичний

Об'єктом даного дослідження є еволюція економічних ідей У. Петті, а також подальший вплив на розвиток класичної політичної економії і закладення підвалин сучасності.

Предмет дослідження - формування і подальший розвиток економічних ідей У. Петті.

Метою дослідження є аналіз економічних ідей У. Петті, а також виявлення подальшого впливу на розвиток ідей його наступників.

Для реалізації даної мети необхідно вирішити наступні завдання:

· узагальнити історичні передумови виникнення класичної політичної економії

· проаналізувати економічні ідеї У. Петті

· проаналізувати вплив У. Петті на подальший розвиток ідей його наступників

Економічні ідеї У. Петті здійснили значний вплив на розвиток класичної політичної економії, а отже, відобразились на розвитку сучасних економічних ідей і становлять їх основу, тому тема є актуальною.

1. Економічна епоха в період життя У. Петті

В період занепаду меркантилізму виникла потреба створення і обґрунтування нових ідей для подальшого розвитку економік країн світу. Наявні погляди поступово стали вичерпувати себе. На зміну меркантилізму приходить новий напрям в історії економічної думки - класична політична економія. Вона стає підґрунтям подальшого розвитку більшості країн світу. Основну роль почали відігравати ринкові відносини, вільна конкуренція, втручання держави зводилося до мінімуму, тобто паростки життя почала пускати ринкова економіка. [12]

1.1 Історичні передумови виникнення класичної політичної економії

На зміну меркантилізму приходить класична політична економія, яка була започаткована наприкінці XVII - на початку XVIII ст. Саме вона заклала теоретичні основи та підвалини світової економічної науки. Дана школа отримала назву „класичної”, оскільки стала засновницею нових традицій економічної думки.

Початки, розвиток і новий підхід класичної політичної економії як окремої та самостійної галузі науки спричинене тим, що матеріальне виробницто, об'єктивні закони життя економіки стають об'єктом дослідження

Історичні передумови виникнення цієї науки створюються у найбільш розвинутих європейських країнах і перш за все в Англії. Тут швидше, ніж в інших країнах Західної Європи, завершився процес первісного нагромадження капіталу, проникнення мануфактурного капіталу у сферу виробництва. Все це призводило до загострення соціально-економічних протиріч, виникнення буржуазних революцій, які позбувалися феодально-абсолютистського укладу і прискорювали прихід буржуазії до влади та розвиток капіталістичних економічних відносин і підприємницької діяльності. Все сприяло зростанню виробництва, торгівлі, грошового обігу, інших сфер і форм діяльності людей. З розвитком мануфактурного виробництва з'являється промисловий капітал, який все більше підкоряв собі торговельний; отже, поступово з'являються нові джерела прибутку. Загалом, швидкі темпи розвиток капіталізму в Англії та Франції XVII - XIX ст. створили сприятливі передумови для початку створення теоретичного аналізу нових економічних процесів і явищ.

Ринкова економіка набувала стрімкого розвитку, виникали більш потужні сфери і джерела збагачення, відбулося примноження національного багатства, торгівля залишалася на другому плані, викликала необхідність у новій економічній ідеології, яка б теоретично узагальнила і обгрунтувала наявні нові економічні явища і процеси.[11]

Першими пояснили і системно виклали ідеї класичної політичної економії, Вільям Петті (Англія) і П'єр Буагільбер (Франція). Подальший значний розвиток класична політична економія набула у працях англійських (Адам Сміт, Давід Рікардо, Томас Мальтус, Джон С. Мілль), французьких (Франсуа Кене, Жан Батист Сей, Фредерік Бастіа) та американських (Генрі Ч. Кері) економістів. Вони остаточно сформулювали ідейно-теоретичні та методологічні засади економічної теорії як науки. Сучасна економічна література виокремлює основні етапи еволюції класичної політичної економії, узагальнює деякі спільні теоретичні та методологічні підходи, характерні риси класичної школи, що виникли та розвивались на противагу меркантилістським підходам попередників. [13]

1.2 Етапи розвитку класичної політичної економії

Класична політична економія пройшла декілька етапів протягом свого розвитку. Основними були такі:

1-й етап (кінець XVII - середина XVIII ст.) - виникнення класичної політичної економії як заміни недоцільного на той період розвитку меркантилізму (В. Петті (Англія), П. Буагільбер і Ф. Кене (Франція));

2-й етап (друга половина XVIII ст.) - створення ідейних, теоретичних та методологічних підґрунть класичної політичної економії, становлення

економічної теорії як науки (А. Сміт (Англія))

3-й етап (перша половина ХІХ ст.) - розвиток та перегляд ідей А. Сміта його послідовниками, оновлення та розвиток економічної науки новими теоретичними здобутками (Д. Рікардо, Т. Мальтус, В. Н. Сеніор (Англія)), Ж. -Б. Сей, Ф. Бастіа (Франція), Г. Ч. Кері (США);

4-й етап (друга половина ХІХ ст.) - занепад класичної політичної економії (Дж. С. Мілль (Англія)). [12]

1.3 Відмінність меркантилізму та класичної політичної економії

Класична політична економія, на відміну від меркантилізму:

- орієнтувалась переважно на розвиток індустріального виробництва, представляла інтереси в першу чергу підприємців, капітали яких функціонували у промисловості, сільському господарстві, будівництві та у транспорті. Проблеми ж сфери обігу розглядала як другорядні;

- спиралася не на суб'єктивні, а на об'єктивні підходи до законів економічного розвитку. Для цього вона розробила вчення про „природні” закони економіки, які ототожнювались із законами природи;

- започаткувала безстороннє наукове вивчення виробничої сфери на основі використання економічного аналізу. Представники класичної політичної економії при аналізі економічних процесів і явищ вперше почали використовувати причинно-наслідковий, абстрактно-дедуктивний метод та системний підхід. Це мало велике значення для розв'язання методологічних проблем політичної економії;

- не ототожнювала багатство з грошима, золотом і сріблом, а трактувала його як сукупність мінових цінностей. Джерелом же багатства визнавалась лише продуктивна праця;

- будувалась на основі трудової теорії вартості. Представники цієї теорії вважали джерелом та мірилом вартості кількість затраченої на виробництво товарів праці, або ж витрати виробництва. Вони розрізняли „природні” ціни, які відображають об'єктивні умови виробництва, і фактичні ціни, що є залежними від співвідношення попиту та пропозиції;

- висунула концепцію економічного лібералізму, принцип невтручання держави у господарську діяльність; обстоювала політику фритредерства - вільної торгівлі без обмежень; надавала перевагу особистим інтересам натомість загальнодержавних. На відміну від цього, представники меркантилізму обстоювали політику протекціонізму, і виходили з пріоритетності державних інтересів над приватними;

- вважала можливим автоматичне самоврівноваження сукупного попиту та сукупної пропозиції за умов вільної ринкової економіки. Піддавала сумніву можливість досягнення загальноекономічної рівноваги через державне регулювання національної економіки;

- ґрунтувалася на концепції економічного зростання та підвищення національного добробуту шляхом нагромадження капіталу, збільшення кількості зайнятих у сфері матеріального виробництва та підвищення продуктивності праці. Меркантилістська ж концепція економічного зростання та підвищення національного добробуту будується на засадах примноження грошового багатства країни через досягнення її активного зовнішньоторговельного балансу.[13]

2. Економічні ідеї У. Петті

2.1 Залишки меркантилізму в ідеях в У. Петті

У своїх працях, особливо ранніх, Петті віддає перевагу ідеям меркантилізму. Обґрунтовуючи економічну політику держави, він розвиває теорію торгового балансу, виступає за нагромадження в країні золота і срібла, виправдовує колоніальну експансію, виступає як прихильник втручання держави в економічне життя, що свідчить про наявність ідей меркантилізму

Але незважаючи на це, уже в першій своїй праці Петті далеко виходить за межі питань, розглянутих меркантиліста. Він пише про гроші, позичковий процент, вексельний курс, податки, земельну ренту, монополії та інше. Постановка і вирішення цих питань відрізняють його від меркантилістів.

Економічне пізнання у меркантилістів був лише засобом для вирішення конкретних питань, у Петті -- розвиток самої економічної теорії, яка давала можливість застосовування на практиці. Не випадково його вважають «першим професійним економістом». К. Маркс назвав його найгеніальнішим і найоригінальнішим економічним дослідником, «батьком політичної економії».

Сам Петті, який усвідомлював свою роль у розвитку нової науки, яку він називав «політичною арифметикою», або «політичною анатомією», писав, що він намагався зробити “...в загальних рисах перший нарис політичної анатомії»'.[2]

Завдання науки Петті вбачав у необхідності пояснити «таємничу природу» цілого ряду явищ, з'ясувати суть економічних процесів.

Застосував Петті й новий метод дослідження економічних явищ. Перебуваючи під значним впливом таких філософів-матеріалістів, як Ф. Бекон і Т. Гоббс, він запозичив деякі методологічні засади, які доповнив розробленими ним самим статистичними таблицями. Завдяки цьому Петті назвали батьком економічної статистики.

Знання з медицини він переносив й на обгрунтування економічних процесів: розглядав економічний лад країни як живий організм, «політичне тіло», а відтак брав за мету з'ясування його «анатомію». Цей підхід наштовхнув його на висновок про існування закономірностей функціонування «політичного тіла». Він ставить проблему економічного закону. Отже, на відміну від меркантилістів, які використовували емпіричний, описовий метод, Петті заклав основи абстрактного методу в політичній економії. Застоування цього методу, хоч і не до кінця розробленого, є однією з основних заслуг Петті.[10]

Залишки меркантилістських уявлень та ідей залишили свій відбиток у переконанні вченого , що «багатство кожної країни полягає головним чином у тій частці, яку вона має у зовнішній торгівлі», а «виробництво таких товарів і здійснення такої торгівлі, які сприяють нагромадження в країнах золота, срібла, коштовностей, є більш вигідним, ніж інші види виробництва і торгівлі», а також у трактування У. Петті питань зовнішньоекономічної політики. У ранніх роботах він виступав за регулювання державою зовнішньої торгівлі, нарощування торговельної та колоніальної експансіі Англії, протекціонізм, який захищав і підтримував інтереси внутрішнього ринку.

2.2 У. Петті - представника класичної політичної економії

Подолав меркантилістські уявлення про суть багатства та джерела цього примноження у праці "Слово мудрим" (1664) вчений навів перелік предметів, які, на його думку, становлять багатство країни: земельні угіддя, будівлі, худоба, кораблі, золоті й срібні монети, посуд, меблі, запаси різних товарів, коштовне каміння тощо. Таким чином, дослідник вбачав багатство країни у сукупності рухомого та нерухомого майна, створеного людською працею. Розвиваючи свої економічні міркування, він стверджував, що основою господарського добробуту нації є сфера виробництва, а торгівля відіграє роль "вен і артерій, які розподіляють туди і назад кров і поживні соки державного тіла, а саме продукцію сільського господарства і промисловості".

Виокремив категорії національного доходу і національного багатства, здійснив спробу їх грошової оцінки. На відміну від меркантилістів, до складу національного багатства Англії вчений включав матеріальні цінності, а також трудові навички і кваліфікацію робітників (людський капітал у сучасному трактуванні). Вважаючи якість робочої сили найважливішим фактором зростання багатства нації, він наголошував на тому, що "краще спалити продукт праці однієї тисячі людей, ніж допустити, щоб вони нічого не робили і в результаті цього втрачали своє уміння працювати".

Заклав основи трудової теорії вартості. Здійснивши спробу виявити сутність еквівалентного обміну товарів на основі затрат праці, видатний англійський дослідник вимірював останню робочим часом, витраченим на виробництво товару, а величину вартості він узалежнював від продуктивності праці. "Якщо хто-небудь, -- писав В. Петті, -- може добути з перуанського ґрунту і доставити в Лондон одну унцію срібла за той самий час, протягом якого він може виробити один бушель хліба, то перша становить природну ціну другого".[3]

Однак ця проста логіка привела вченого до неправильного висновку, згідно з яким безпосереднім джерелом вартості є лише праця з видобутку благородних металів. Залишаючись під впливом меркантилістських ідей, В. Петті стверджував, що саме гроші наділяють вартісними характеристиками всі інші товари у процесі обміну. Відтак вартість, створену працею з видобутку срібла, вчений називав "природною ціною", а вартість товарів, виявлену шляхом їх прирівнювання до срібла -- "істинною ринковою ціною".

У цьому контексті на особливу увагу заслуговує думка В. Петті стосовно того, що між міновою вартістю та ринковою ціною товарів є велика кількість опосередкованих ланок, які впливають на процес ціноутворення. Трактуючи працю як "основу порівняння і зіставлення цінностей", вчений зазначав, що "надбудова, яка розвивається на цій основі... дуже багатогранна і складна". Цілком сучасно сприймаються зауваження вченого щодо різноманітності та складності факторів ціноутворення, у тому числі попиту та пропозиції, ціни товарів -- замінників і товарів-новинок, існуючих традицій споживання тощо. Водночас підхід вченого до аналізу вартості не був однозначним. Свідченням цього є відоме висловлювання В. Петті, згідно з яким "праця є батьком і найбільш активним принципом багатства, а земля -- його матір'ю"1. Звідси англійський дослідник робив висновок, що "оцінку всіх предметів слід було б звести до двох природних знаменників, до землі та праці". Стверджуючи, що внесок останніх може бути виражений певною кількістю денних харчових пайків, вчений визначав величину вартості "середнім щоденним прожитком дорослої людини", фактично зводячи її до заробітної плати.[16]

Здійснив спробу визначити об'єктивну основу заробітної плати, встановивши її залежність від вартості засобів існування робітників. Слід зауважити, що рівень заробітної плати В. Петті зводив до фізіологічного прожиткового мінімуму. Він був прихильником низької заробітної плати, вбачаючи у цьому гарантію отримання прибутку, здійснення нагромадження та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зовнішніх ринках.

Обґрунтовуючи це положення, вчений писав про те, що "Закон повинен забезпечувати робітнику лише засоби до життя, тому що отримуючи в два рази більше він буде працювати у два рази менше, ніж міг би працювати і став би працювати, що для суспільства означає втрату такої ж кількості праці". Важливим для подальшого розвитку класичної політичної економії був висновок ученого про те, що робітник отримує не всю створену ним вартість, оскільки заробітна плата становить лише частину вартості продукту його праці. Створений останньою надлишок над витратами виробництва В. Петті характеризував за допомогою уніфікованого поняття ренти як загальної форми додаткового продукту.

Започаткував вивчення диференціальної земельної ренти, існування якої він пов'язував із відмінностями у родючості землі та різним місце розташуванням земельних ділянок стосовно ринку. "Поблизу населених пунктів, які потребують великих районів для прожиття населення, -- писав В. Петті, -- землі не лише приносять на цій підставі вищу ренту, але і коштують більшої суми річних рент, ніж землі абсолютно такої самої якості, що знаходяться у більш віддаленій місцевості".

Тісно пов'язаною з аналізом ренти була спроба В. Петті визначити ціну землі. Виходячи з того, що земля не є продуктом праці, вчений відрізняв ціну землі від ціни звичайних товарів. Наголошуючи на тому, що земля приносить ренту, вчений стверджував, що продаж землі є не що інше, як продаж доходу. Відтак ціну землі дослідник зводив до суми річних рент за певну кількість років, необхідних людині для того, щоб забезпечити себе і своє найближче потомство. На думку В. Петті, цей період повинен був становити 21 рік: саме на стільки "можуть розраховувати прожити одночасно: особа п'ятидесяти років, інша -- двадцяти семи і дитина семи років, тобто дід, батько і син", оскільки "небагато хто має підстави піклуватися про більш віддалених спадкоємців".

Беручи до уваги емпіризм та помилковість ряду вихідних положень ученого, слід вказати на геніальність першого глибокого та оригінального для свого часу трактування ціни землі як капіталізованої земельної ренти. Водночас важливо врахувати, що для наукового вирішення цієї проблеми необхідним було розуміння природи позичкового процента як наперед заданої величини, пов'язаної з рухом прибутку. Однак В. Петті визначав позичковий процент як грошову ренту -- дохід, похідний від земельної ренти. Він стверджував, що рівень процента не повинен перевищувати розміру ренти з тієї кількості землі, яку можна купити на певну позику. Пов'язуючи величину позичкового процента з розміром земельної ренти, В. Петті вказував на існування оберненої залежності між процентною ставкою та величиною грошової маси.[12]

Сформулював та спробував вирішити проблему грошового обігу, звернувши увагу на кількість грошей як важливий фактор економічної стабільності. Неодноразово підкреслюючи, що є певна міра або пропорція грошей, необхідних для ведення торгівлі, В. Петті вважав, що надлишок або нестача грошей щодо цієї міри приносить країні шкоду. "Гроші -- це лише жир політичного тіла, надлишок якого так само заважає його активності, як і нестача, яка спричиняє хворобу, -- писав англійський мислитель. -- Не викликає сумнівів, що так само як жир полегшує рух м'язів, живить за умов нестачі продуктів харчування, заповнює впадини і прикрашає тіло, так і гроші в державі прискорюють її діяльність, живлять продуктами, завезеними із-за кордону під час неврожаю у власній країні, слугують завдяки своїй подільності для ведення звітності і прикрашають суспільство в цілому, хоча в першу чергу тих окремих людей, які мають їх у надлишку". Однак прихильність до ортодоксальної кількісної теорії грошей не дала змоги досліднику визначити взаємозалежність грошового і товарного ринків. І хоча В. Петті не вирішив питання щодо кількості грошей, необхідних для обігу, заслуга визначення та постановки цієї проблеми належить саме йому.

Здійснив дослідження проблем оподаткування та фінансів, розкрив джерела і структуру податкових зборів тощо. Аналізуючи цільові витрати держави, В. Петті виокремив у складі останніх видатки на оборону, управління, будівництво доріг та мостів, утримання шкіл та інтернатів, допомогу сиротам та інвалідам тощо. Важливою функцією держави вчений вважав забезпечення належної якості та повного використання робочої сили. "Дозволити кому-небудь злидарювати, -- писав англійський дослідник, -- є надто дорогим способом утримання тих людей, яким закон природи не дозволяє вмерти з голоду".

Таким чином, незважаючи на обмеженість та суперечливість деяких суджень В. Петті висловив цілий ряд геніальних здогадок, заклав підвалини трудової теорії вартості, сформулював важливі проблеми економічної науки, які лягли в основу формування та розвитку класичної політичної економії і стали у подальшому відправним пунктом для теоретичних досліджень багатьох її представників.

3. Внесок У. Петті в розвиток класичної політичної економії та сучасність

Цікаве дослідження економічних поглядів В. Петті належить талановитому українському економісту початку XX ст. Євгену Слуцькому. У праці "Сер Вільям Петті" (1914) він звернув увагу на спадкоємність економічних поглядів видатного англійського вченого, наголошуючи на тому, що творив. Петті є класичними "для вправ у мистецтві вивчення економічної думки". Є. Слуцький охарактеризував економічні погляди В. Петті як натуралістичні, виходячи з прагнення англійського дослідника "враховувати у виробленні природного мірила цінності" працю і землю. На думку українського вченого, незважаючи на вплив меркантилізму, у творах В. Петті міститься багато глибоких економічних ідей, які отримали розвиток у працях наступних поколінь економістів. [13]

Петті здійснив стрімкий прорив в історії економічної думки. Незважаючи на залишки меркантилізму в ранніх працях, він зумів виправити ситуацію і стати на правильний шлях обґрунтування економічних явищ і процесів. Він став фундатором класичної політичної економії. Звичайно не все в його здобутках виправдовувалося практикою, але це дало змогу покращити цю ситуацію його наступниками.

Основні економічні ідеї В. Петті виклав у працях "Трактат про податки і збори" (1662), "Слово мудрим" (1664), "Політична анатомія Ірландії" (1672), "Політична арифметика" (1676), "Різне про гроші" (1682). Погляди вченого еволюціонували від меркантилізму до основоположних тез класичної політичної економії, але активно проти меркантилізму він не виступав. Мого називають батьком політичної економії. У своїх працях В. Петті:

o першим сформулював основоположний тезис класичної політичної економії, що багатство нації створюється людською працею в усіх сферах матеріального виробництва, спростовуючи меркантилістичні погляди на багатство та джерела його нагромадження. Гроші він не вважав багатством країни, ввів поняття грошової маси, необхідної для країни. Головна функція грошей, за В. Петті, - бути засобом обігу;

- висловив ідею пізнання об'єктивних економічних законів, які він порівнював із законами природи; перейшов від емпіричного опису економічних процесів до виявлення причинно-наслідкових залежностей, застосовував метод наукової абстракції;

- висловив міркування, які сприяли формуванню трудової теорії вартості.[12]

- розглядав питання бюджетно-податкової політики держави;

- у праці "Політична арифметика" започаткував економічну статистику, яку називав "політичною арифметикою".

- започаткував математизацію економічного аналізу та економіко-статистичні методи пізнання. В. Петті аналізував конкретну економічну ситуацію, кількісно оцінював господарські процеси і явища, виражав свої думки мовою чисел, мір і ваг.

Таким чином, ідеї Петті стали поштовхом для подальшого розвитку думок його наступників і сучасників. На їхній основі базуються багато різноманітних законів.

Висновок

Отже, У. Петті - англійський представник економічної науки, дослідник, родоначальник і засновник класичної школи політичної економії, а також економічної статистики.

Основні економічні ідеї вченого знайшли відображення у таких його працях, як "Трактат про податки і збори" (1662), "Слово мудрим" (1664), "Політична анатомія Ірландії" (1672), "Політична арифметика" (1676), "Різне про гроші" (1682) та ін. Ці твори стали свідченням еволюції економічних поглядів англійського економіста, який поступово здолав догми меркантилізму.

Залишки меркантилістських уявлень та ідей виявились у переконанні вченого в тому, що "багатство коленої країни полягає головним чином у тій частці, яку вона має у зовнішній торгівлі", а "виробництво таких товарів і здійснення такої торгівлі, які сприяють нагромадженню в країнах золота, срібла, коштовностей, є більш вигідним, ніж інші види виробництва і торгівлі", а також у трактуванні В. Петті питань зовнішньоекономічної політики. У своїх ранніх роботах англійський економіст виступав за державне регулювання зовнішньої торгівлі, нарощування колоніальної та торговельної експансії Англії, протекціонізм, спрямований на захист внутрішнього ринку.

Водночас уже в перших своїх роботах В. Петті вийшов за межі меркантилістської доктрини, намагаючись проникнути у сутність економічних явищ та процесів, показати притаманні їм внутрішні залежності, зв'язки та закономірності, виявити їх "таємничу природу".

Видатний англійський дослідник:

· перейшов від емпіричного опису економіки до виявлення причинних залежностей її функціонування, застосування методу наукової абстракції.

· одним із перших В. Петті висловив ідею про необхідність пізнання об'єктивних економічних законів, які він порівнював із законами природи. При цьому вчений різко виступав проти державної регламентації господарського життя, яка, на його думку, суперечить законам природного порядку

· започаткував математизацію економічного аналізу та економіко-статистичні методи пізнання.

· маючи неабиякі математичні здібності, вчений вперше доповнив простий збір інформації її кількісним аналізом і здійснив спробу дати кількісну оцінку господарським явищам свого часу, "...замість того, щоб використовувати лише слова у порівняльному та найвищому ступені.

Отже, У. Петті став основоположником класичної політичної економії. Він заклав підґрунтя тоді ще новій школі. Незважаючи на те, що в ранніх працях віддзеркалилися ідеї меркантилізму, він зумів дати початок класичній політичній школі. Його ідеї в подальшому стали опорою для А.Сміта, Д.Рікардо, Ж.Б. Сея тощо.

Таким чином, ідеї Петті стали поштовхом для подальшого розвитку думок його наступників і сучасників. На їхній основі базуються багато різноманітних законів. Петті зробив чималий внесок у розвиток класичної політичної економії. Його ідеї стали опорою для багатьох економістів, що свідчить про високий професіоналізм.

Література

1. Бартенев С.А История єкономических учений. - М.: Юристь, 2003. - Гл1.

2. Петти У. Экономические и статистические работы. - М.: Соцэкгиз,1940.

3. Ковальчук В.М., Сарай М.І. Історія світової та української економічної думки. Підручник з історії економічних вчень. - Тернопіль: „Астон”, 2004. - 416 c.

4. Історія економічних учень: Підручник: У 2 ч.- ч.1/ За ред. В.Д. Базилевича. - 2-ге вид., випр. - К.:Знання, 2005. - 567с

5. Історія економічної думки: Навчальний посібник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко та ін. - К.: КНЕУ, 2001.

6. Петти В., Кене Ф., Смит А., Рикардо., О методе политической экономии (выдержки из произведений) // Развитие метода политической экономии. - М.: Экономика, 1986.

7. Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі: Пер. З англ. - К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001.- С.43-48.

8. Всемирная история экономической мысли: В 6 т.- Мысль, 1998.- Т.1, разд.2.

9. Злупко С.М. Основи історії економічної теорії: Навч.посіб - Л.; ЛНУ ім. Франка, 2001. - Розд.7

10. Історія економічних учень. За ред. В.Д. Базилевича : Підручник /. - К.: Знання, 2004. - 1300 с.

11. Кириленко В.В.Історія економічних вчень: Навчальний посібник - Видавництво Тернопіль, 2007. - С.223

12. Петти В. Экономические и статистические работы.- М.: Соцэкгиз, 1940. - 673 с.

13. Петти В., Смит А., Риккардо Д., Кейнс Дж., Фридмен М. Классика экономической мысли: Соч. - М.: ЭКСМО-Пресс, 2000.

14. Історія економічних учень: Підручник/ За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О Татаренко. - К.: КНЕУ, 2001. - Розд.ІІ, гл.1.

15. Гусейнов Р.М., Горбачева Ю.В., Рябцева В.М. История экономических учений: Учеб. Пособие. - М.: ИНФА-М; Новосибирск: Сиб. Соглашения, 2000.

16. Ядгаров Я.С История экономических учений: Учеб. для вузов. - М.: ИНФРА-М, 1999.

Размещено на Allbest.ru