Ефективність виробництва підприємства: вимірювання та чинники підвищення

У розрахунках економічної ефективності результати зіставляються з величиною залучених у господарський обіг або спожиті ресурси. Тому вірогідність оцінки ефективності багато в чому залежить від правильності визначення витрат і величини різних ресурсів.

Витрати й ресурси відрізняються по своїй економічній природі й розмірності. Ресурси - це залучені в господарський оборот фактори виробництва, наприклад, величина основних виробничих фондів, які підприємство має у розпорядженні на певний момент. До числа ресурсів підприємства можна віднести: виробничі (трудові, виробничі фонди, інвестиції, інформаційні ресурси) і фінансові.

Витрати - це спожита в процесі виготовлення й реалізації продукції частина ресурсів (що утворює собівартість продукції). Як витрати можуть виступати нарахована й включена в собівартість продукції амортизація, заробітна плата, вартість матеріально-технічних ресурсів, витрачених у процесі виробництва й реалізації продукції, і т.п.

При оцінці економічної ефективності виділяють наступні види витрат:

витрати живої праці (відпрацьований час, фонд заробітної плати)

матеріальні витрати (сировини, матеріалів, палива, енергії й т.д.);

витрати виробничих фондів (основних, оборотних, фондів обігу);

інвестиції, включаючи капітальні вкладення (витрати на розширене відтворення основних фондів і приріст оборотних коштів);

витрати інформаційних і інтелектуальних ресурсів (знання, результати наукових досліджень, винаходу, ліцензії й т.п.);

витрати часу (робітник період, тривалість виробничого циклу, строки реалізації інвестицій, строки окупності витрат і т.п.).

Оскільки вимір ефективності припускає зіставлення витрат і результатів (ефекту), те важливим є вимір результату. Проблема оцінки результату - процес більш складний, ніж оцінка витрат ресурсів. Вона розпадається на два складові: знаходження області прояву ефекту (результату) і кількісна оцінка ефекту.

При оцінці ефекту виділяють три групи показників:

Об'ємні показники економічного ефекту - є вихідними й містять у собі натуральні й показники обсягу виробництва й послуг: обсяг виробництва в натуральному й вартісному вимірі; обсяг будівельно-монтажних робіт і т.д. Вони враховуються при розрахунку диференційованих (часток) показників ефективності;

Кінцеві показники ефекту відображають кінцеві показники виробничо-господарської діяльності на різних рівнях ієрархії підприємства, ступінь задоволення потреб ринку, якісну структуру виробництва й т.п. (чистий прибуток, внутрішній валовий продукт). Вони враховуються при розрахунку узагальнюючих (інтегральних) показників ефективності.

Соціальні результати виражають відповідність результатів виробничо-господарської діяльності підприємства цілям розвитку суспільства, регіону, трудового колективу й працівника. Вони відображають пріоритетність людського фактору в розвитку економіки. Сюди входять якість життя, рівень відплати праці, величина прожиткового мінімуму, умови праці й т.п. Однак економічна й соціальна ефективність повинні доповнювати одна одну, а не оцінюватися порізно, адже, наприклад, на практиці заходу, що приносять соціальний ефект, як правило, по показниках економічної ефективності в короткостроковому періоді є збитковими.

Розрахунки економічної ефективності відбуваються в наступних типових випадках:

Оцінка доцільності реалізації інноваційних проектів;

Оцінка економічності інвестиційних проектів;

Розробка програми реструктуризації підприємства;

Визначення оптимального варіанта розміщення виробництва;

Вибір варіанта спеціалізації, кооперування, концентрації й комбінування виробництва;

Формування стратегії розвитку підприємства;

Обґрунтування варіанта нового будівництва, реконструкції, технічного переозброєння й модернізації виробництва;

Підвищення якості й конкурентоспроможності продукції;

Освоєння нового ринку;

Зниження витрат підприємства;

Формування кадрової стратегії;

Залучення іноземних інвестицій;

Удосконалювання системи стимулювання працівників і т.п. [8, cт 645]

Процес вимірювання очікуваного або досягнутого рівня ефективності діяльності підприємства (організації) методично пов'язаний насамперед з визначенням відповідних критеріїв і системи показників.

При оцінці ефективності необхідно розрізняти критерій і показники. Показники економічної ефективності дають уявлення про те, ціною яких витрат ресурсів досягається економічний ефект. Тобто з їхньою допомогою виміряється рівень ефективності виробничо-господарської діяльності. Виміряти за допомогою одного показника ефективності неможливо, оскільки він складається під впливом багатьох факторів, що часом протидіють один одному. Тому серед всієї сукупності показників прийнято виділяти один, що найбільш повно характеризує рівень ефективності, що має не тільки кількісну, але й якісну визначеність. Такий показник в економіці прийнято називати критерієм. Критерії - це головна відмітна ознака й визначальна міра ймовірності пізнання сутності ефективності виробництва, відповідно до якого здійснюється кількісна оцінка рівня цієї ефективності. Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати сутність ефективності як економічної категорії й бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва або господарської діяльності.

Як критерій можуть виступати різні показники:

На рівні підприємства - максимальний прибуток на одиницю ресурсів;

У масштабі національної економіки - максимальний ВВП на одиницю спожитих ресурсів.

Розрізняють натуральні, вартісні, умовні й інші показники економічної ефективності. Використання кожного з них має свої позитивні й негативні сторони. [8, ст. 639]

Система показників ефективності процесів і підприємства повинна враховувати три основні потоки інформації:

- інформація про якість продукції або послуги, про ступінь відповідності вимогам клієнта, стабільності й відтворюваності параметрів продукту;

- інформація про якість процесу, його ефективність й ресурсомісткість, стабільність й відтворюваність параметрів процесу;

- інформація про ступінь задоволення клієнта, ймовірність й здійснюваність потреб клієнта, що передбачаються,» [15, с.16]

Сутність проблеми підвищення ефективності виробництва (діяльності) полягає в тому, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) трудових, матеріальних і фінансових досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходячи із цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності виробництва (діяльності) стає зростання продуктивності суспільного (живої й уречевленої) праці.

Система показників ефективності виробництва (діяльності), побудована на основі таких принципів, повинна охоплювати кілька конкретних груп:

Перша - узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності);

друга - показники ефективності використання праці (персоналу);

третя - показники ефективності використання виробничих (основних і оборотних) фондів;

четверта - показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і інвестицій).

Кожна із цих груп включає 7 конкретних абсолютних і відносних показників, що характеризують загальну ефективність господарювання або ефективність використання окремих видів ресурсів. Для всебічної оцінки рівня й динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської й комерційної діяльності підприємства (організації) поряд з наведеними основними варто враховувати так само й специфічні показники, що відображають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів і т.п.

Конкретні види ефективності можуть виділяться не тільки за розмаїттям результатів (ефектів) діяльності підприємства (організації), а й залежно від того, які ресурси (застосовувані або споживані) беруть для розрахунків. Застосовувані ресурси це сукупність живої й уречевленої праці (робоча сила з певним фондом заробітної плати й виробничі фонди), а споживані це поточні витрати на виробництво продукції (надання послуг).

При всьому різноманітті цих цілей домінуючою стає досягнення найкращих економічних результатів, прагнення до здобуття найбільшої маси прибутку з урахуванням довгострокової перспективи розвитку. Звідси в якості вихідного кількісного критерію ефективності виробництва повинна виступати річна норма прибутку на вкладений капітал:

Е=

де Е- норма прибутку на вкладений капітал, %; П- чистий прибуток (річний) за винятком податків; К- вкладений в капітал, що забезпечує одержання прибутку; Ц - річний обсяг виробництва продукції в продажних цінах; С- повна собівартість річного випуску продукції.

Розрахункові значення норми прибутку можуть змінюватися залежно від структури капіталу, рівня прогнозованих цін на продукцію, обсягу попиту й інших факторів. Обраний критерій ефективності виробництва у вигляді норми прибутку на капітал застосовується як для порівняння різних варіантів розвитку підприємства, так і для оцінки єдиного варіанта ринком. Відповідно до прийнятого критерію визначаються конкретні показники ефективності виробництва, що відображають основні характеристики витрат і результатів.

У міжнародній практиці обґрунтування ефективності інвестиційних проектів використовуються наступні узагальнюючі показники ефективності виробництва: чиста поточна вартість, рентабельність капіталу, внутрішній коефіцієнт ефективності, період повернення капітальних вкладень, максимальний грошовий відтік, точка беззбитковості.

Показник чистої поточної вартості визначається як різниця між надходженням і видатком коштів за весь період передбачуваного функціонування підприємства з урахуванням фактору часу. Звичайно чиста поточна вартість розглядається як норма інвестування капіталу (норма мінімального доходу), що підтверджує доцільність здійснення капітальних вкладень.

Рентабельність капіталу - це відношення чистого прибутку (за винятком податків) до власного капіталу. В умовах ринку рентабельність капіталу характеризує мінімальну норму прибутковості капітальних вкладень і є більш стабільним показником, ніж рентабельність продукції.

Внутрішній коефіцієнт ефективності являє собою таке граничне значення рентабельності капіталу, при якому стає можливим рівність притоків-відтоків наявних коштів, а сама поточна вартість перетворюється в нульову величину. Проект розвитку підприємства вважається рентабельним, коли внутрішній коефіцієнт ефективності не опускається нижче цієї вихідної норми окупності вкладень. На практиці для більш точного розрахунку внутрішнього коефіцієнта ефективності використовується метод ітераційного підбору його чисельних значень у часі.

Період повернення капітальних вкладень (строк окупності) - це період часу, що необхідний для того, щоб майбутній прибуток підприємства досяг величини здійснених капітальних вкладень. Показник строку окупності характеризує інтенсивність повернення витрачених коштів на певному інтервалі часу після їхнього вкладення:

де Т- строк окупності капітальних вкладень; П - чистий річний прибуток за винятком податків, але з урахуванням амортизації.

Максимальний грошовий відтік - це найбільш негативне значення чистої поточної вартості, розрахованої наростаючим підсумком. Цей показник відображає загальну вартість підприємницького проекту й погоджує неї із джерелами фінансування витрат.

Точка (норма) беззбитковості - це мінімальний розмір партії продукції щоб випускається, при якому досягається «нульовий прибуток», тобто рівність доходів від продажів і витрат виробництва. Подальше збільшення обсягу продажів приводить до появи прибутку. Точка беззбитковості знаходиться графічним і аналітичним способами. Графічно точка беззбитковості знаходиться на перетинанні ліній обсягу продажів і повних витрат виробництва (у розбивці останніх на постійні й змінні). Аналітично крапка беззбитковості визначається по формулі:

Н0=

де Н0 - крапка (норма) беззбитковості по обсязі реалізації продукції в натуральних одиницях; Впост - сумарні витрати виробництва; Цод - питома ціна продукції; Цзм- питомі змінні витрати виробництва.

Розвиток будь-якого виробництва завжди вимагає певного часу. Кількісне визначення економічного значення фактору часу ґрунтується на порівнянні витрат і результатів згодом і опирається на приведення (дисконтування) вартості майбутніх витрат (капітальних вкладень) і результатів (прибутку) до єдиного моменту часу - початкового або кінцевого, тобто до початку здійснення або до моменту завершення проекту. На практиці облік фактору часу пов'язаний з використанням коефіцієнта приведення (дисконтування), що розраховується по формулі складних відсотків:

В=(1+Ед)t

де В - коефіцієнт приведення різночасних витрат і результатів у порівнянний вид з метою виміру; Ед - норма дисконту для порівняння різночасних витрат і результатів, рівна ставці банківського відсотка за кредитні ресурси або внутрішній коефіцієнт ефективності підприємства, %; t- рік приведення.

Іншим не менш відомим методом оцінки грошових доходів є метод рентабельності, що характеризує розмір отриманого прибутку залежно від обсягу продажів і вартості активів підприємства. До економічних методів регулювання рентабельності підприємства ставиться рентабельність капіталу, рентабельність продукції, рентабельність активів (фондовіддача).

На основі прибутку розраховуються відносні показники:

* рентабельність загальна (Рзаг) розраховується як відношення прибутку до середньорічної вартості основних і нормованих оборотних виробничих фондів:

Рзаг=

де; Пб - балансовий прибуток; с и б - середньорічна вартість основних і нормованих оборотних виробничих фондів;

фондовіддача ФВ=

фондомісткість ФМ=

де Q - випуск продукції. Фондовіддача - це випуск продукції на 1 грн. середньорічної вартості основних фондів; фондомісткість - це середньорічна вартість основних фондів, що доводиться на 1 грн продукції;

* рентабельність продажів (обороту): Рn=

Прибуток (валовий або чиста) і обсяг продажів беруться за той самий звітний період, як правило, за рік;

* рентабельність основного капіталу: Рок=

* рентабельність власного капіталу:Рвк=*100%

виробництво ефективність капітал рентабельність

Рентабельність власного капіталу характеризує ефективність використання капіталу, інвестованого у виробництво за рахунок власних джерел фінансування.

Важливим показником є, і обсяг продажів. По обсязі продажів судять про масштаби діяльності фірми, її виробничих можливостях. Аналіз обсягу продажів за ряд років дає подання про темпи зростання виробництва фірми. Обсяг продажів використовується для визначення оборотності активів підприємства (Коа) і оборотності основного капіталу (Кок)

Коа=

Кок=

Конкурентоспроможність фірми пов'язана з конкурентоспроможністю її продукції. Збільшення обсягу продажів, як правило, веде до збільшення прибутку, зростання показників рентабельності. Завантаження виробничих потужностей, збільшення портфеля замовлень, збільшення капіталовкладень у виробництво свідчать про підвищення конкурентоспроможності підприємства.[16]

3. Шляхи підвищення ефективності виробництва

Перехід до ринкових відносин вимагає глибоких зрушень в економіці - вирішальній сфері людської діяльності. Необхідно здійснити крутий поворот до інтенсифікації виробництва, переорієнтувати кожне підприємство, організацію, фірму на повне й першочергове використання якісних факторів економічного росту. Повинен бути забезпечений перехід до економіки вищої організації й ефективності із всебічно розвиненими продуктивними силами й виробничими відносинами, добре налагодженим господарським механізмом. У значній мірі необхідні умови для цього створює ринкова економіка.

Найважливішим фактором підвищення ефективності суспільного виробництва, забезпечення високої його ефективності був і залишається науково-технічний прогрес. До останнього часу НТП виникав еволюційно. Перевага віддавалася вдосконалюванню вже існуючих технологій, часткової модернізації машин і встаткування. Такі заходи давали певну, але незначну віддачу. Недостатні були стимули розробки й впровадження заходів щодо нової техніки. У сучасних умовах формування ринкових відносин потрібні революційні, якісні зміни, перехід до принципово нових технологій, до техніки наступних поколінь - корінне переозброєння всіх галузей народного господарства на основі новітніх досягнень науки й техніки. Найважливіші напрямки НТП:

- широке освоєння прогресивних технологій;

- автоматизація виробництва;

- створення використання нових видів матеріалів.[3]

Рівень економічної й соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох факторів. Тому для практичного вирішення завдань керування ефективністю важливе значення має класифікація факторів її росту по певних ознаках, у тому числі:

види витрат і ресурсів (джерелам підвищення ефективності);

напрямки розвитку й удосконалення виробництва (діяльності);

місце реалізації в системі керування виробництвом (діяльністю).

Угруповання факторів по першій ознаці дозволяє чітко визначити джерела підвищення ефективності: зростання продуктивності праці, зниження фондомісткості, матеріаломісткості й зарплатомісткості продукції (економія уречевленої й живої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія витрат суспільної праці).

Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходів, які характеризують основні напрямки розвитку й удосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямками є:

1) прискорення науково-технічного й організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалювання структури виробництва, організаційних систем керування, форм і методів організації діяльності, її планування й мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) всебічний розвиток і вдосконалювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

Практично найбільш важливою потрібно вважати класифікацію факторів ефективності за місцем реалізації в системі керування діяльністю (третя ознака угруповання факторів). Особливо важливим є виділення внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) факторів, а також розподіл сукупності внутрішніх факторів на так звані тверді й м'які.

Класифікація внутрішніх факторів на «тверді» і «м'які» є досить умовною, але широко використовується в закордонній практиці господарювання. Специфічна назва груп факторів запозичена з комп'ютерної термінології, відповідно до якого сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забезпечення «м'яким товаром». За аналогією «твердими» факторами називають ті, які мають фізичні параметри й піддаються виміру, а «м'якими» ? ті, які не можна фізично відчувати, але які мають істотне значення для економічного керування діяльністю трудових колективів.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності підприємств і організацій відрізняються за силою впливу, ступенем використання й контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних фахівців (менеджерів), суб'єктів підприємницького й іншого видів діяльності важливим є точне знання масштабів дії, форм контролю й використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх факторів ефективності на різних рівнях керування діяльністю трудових колективів. Той або інший суб'єкт господарювання може й повинен постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів шляхом розробки й послідовної реалізації власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх факторів. У зв'язку із цим виникає необхідність конкретизувати напрямок дій для використання головних зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

1. По-перше, технічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації й інформаційних технологій, роблять найбільш істотний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони викликають істотні (нерідко корінні) зміни в технічному рівні й продуктивності технологічного устаткування, методах і формах трудових процесів, підготовці й кваліфікації кадрів і т.п.

2. По-друге, устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності насамперед виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, але й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі й т.п.

3. Матеріали й енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо вирішуються проблеми pecypco-заощадження, зниження матеріаломісткості й енергомісткості продукції (послуг), раціоналізують керування запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання підприємств.

4. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими факторами ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої повинен коpeлювати із корисною вартістю, тобто ціною, що покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Однак для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти повинні з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і по добре обміркованій ціні. У зв'язку із цим суб'єкти економічної діяльності повинні стежити за тим, щоб не виникло будь-яких організаційних і економічних перешкод для необхідних маркетингових досліджень.

5. Основним джерелом і визначальним фактором зростання ефективності діяльності є працівники: керівники, менеджери, фахівці, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому визначаються діючим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), що підтримує сприятливий соціальний мікроклімат у трудовому колективі.

6. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керованості характеризують гарну організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію й координацію управлінських процесів, а отже, більш високий рівень ефективності (продуктивність) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримки високої ефективності господарювання повинна бути динамічною і гнучкою, періодично змінюватися відповідно до нових завдань, що виникають при кожній новій ситуації на ринку.

7. В умовах переваги трудомістких процесів методи роботи стають досить перспективними для росту ефективності діяльності підприємства. Постійне вдосконалювання методів праці передбачає аналіз стану й атестацію робочих місць, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення й використання Накопиченого на інших родинних підприємствах позитивного досвіду.

8. Стиль керування, що сполучає професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємин Між людьми, впливає практично на всі напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, якою мірою враховуються зовнішні фактори росту ефективності виробництва на тому або іншому підприємстві. Отже, належний стиль керування як складений елемент сучасного менеджменту є діючим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, будь-якої підприємницької структури.

9. Державна економічна й соціальна політика також істотно впливають на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність структур влади;

б) різні види законодавства (законодавча діяльність);

в) фінансові інструменти (заходи й стимули);

г) економічні правила й нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) програми приватизації державних підприємств (організацій);

ж) комерціалізація організаційних структур виробничої сфери.

10. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава повинна створити відповідні організаційні передумови, які б забезпечували постійне функціонування на національному, регіональному або галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів організації (дослідницьких і навчальних цeнтрів, інститутів, асоціацій). Їхню діяльність потрібно зосередити на:

вирішенні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем і економіки країни в цілому;

практичну реалізацію на всіх рівнях керування стратегії й тактики розвитку національної економіки.

Зараз у світі налічується більше 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) по продуктивності й керуванню.

11. Важливою передумовою зростання ефективності виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку й активної діяльності різноманітних інститутів ринкової, виробничої інфраструктури. У сучасній діяльності підприємства користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинної, фондових, праці) і інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємства (організації) робить належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі й т.п.). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має достатня мережа установ соціальної інфраструктури.

12. Структурні перетворення в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найбільш важливими є структурні зміни економічного й соціального характеру. Основні з них відбуваються в таких сферах:

а) технології, наукові дослідження й розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань;

б) склад і технічний рівень основних фондів (основного капіталу);

в) масштаби виробництва малих і середніх підприємств і організацій;

г) моделі зайнятості населення в різних галузях виробничої й невиробничої сфер;

д) склад персоналу за ознаками статі, утворення, кваліфікації й т.п.

Тільки вміле й комплексне використання всієї системи названих вище факторів забезпечує достатні темпи росту ефективності виробництва. При цьому обов'язковість обліку зовнішніх факторів не є такою твердою, як внутрішніх факторів ефективності діяльності.

В умовах переходу до ринкової економіки, її початкового етапу дуже важливі заходи науково-технічного характеру. Колективи підприємств та їхні керівники головну увагу приділяють матеріальному стимулюванню праці. Більша частина прибутку після сплати податків направляється до фонду споживання. Очевидно, у міру розвитку ринкових відносин підприємства почнуть приділяти належну увагу розвитку виробництва на перспективу й будуть направляти необхідні кошти на нову техніку, відновлення виробництва, на освоєння й випуск нової продукції.

Крім того, необхідно створити організаційні передумови, економічні й соціальні мотивації для творчої праці вчених, конструкторів, інженерів, робітників. Корінні перетворення в техніку й технології, мобілізація всіх, не тільки технічних, але й організаційних, економічних і соціальних факторів створять передумови для значного підвищення продуктивності праці. Має бути забезпечувати впровадження новітньої техніки й технології, широко застосовувати на виробництві прогресивні форми наукової організації праці, удосконалювати його нормування, домагатися росту культури виробництва, зміцнення порядку й дисципліни, стабільність трудових колективів. Хоча, усе вище сказане надто важливо й необхідно для сучасних підприємств, але потрібно враховувати реалії сьогоднішнього життя. Подібні міри зможуть впровадити, напевно, дуже нескоро й далеко не всі підприємства через сформовані й недавно загострився економічної, соціальної кризи.

Одним з важливих факторів інтенсифікації й підвищення ефективності виробництва є режим економії. Ресурсозбереження повинне перетворитися у вирішальне джерело задоволення зростаючої потреби в паливі, енергії, сировині й матеріалах. У вирішенні всіх цих питань важлива роль належить промисловості. Потрібно створити й оснастити народне господарство машинами устаткуванням, що забезпечуватиме високу ефективність використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, створювати й застосувати високоефективні екологічно-безпечні технологічні процеси. У наш час Україна використовує розраховуючи на одиницю національного доходу палива, електроенергії, металу набагато більше, ніж будь-яка розвинена країни. Це приводить до дефіциту ресурсів при більших обсягах виробництва, що змушує виділяти все більші кошти для нарощування сировинної й паливно-енергетичної бази. Тому так необхідна модернізація вітчизняного машинобудування - вирішальної умови прискорення НТП, реконструкції всього народного господарства. Не можна забувати й про використання вторинних ресурсів. Матеріало- і енергомісна структура української економіки й застаріла технічна база виробництва спричиняються утворення великої кількості відходів - близько 1,5 млрд. т. щорічно. Із загальної кількості щорічних відходів, до повторного використання придатні 500-600 млн. т, але з них використовуються менше третини. Все інше ж вивозять на смітники, скидають у відвали, накопичують на териконах, які по площі щорічно збільшуються на 2-3 тис. га. Разом з тим вторинні ресурси вже нині можуть відігравати значну роль у забезпеченні виробництва сировиною й заміняти природні (рудні концентрати, природні нерудні матеріали та ін.). Низький рівень використання відходів приводить до їхнього нагромадження в навколишньому середовищі, його значного забруднення та підриву природної основи як самого виробництва, так і життєдіяльності людей. Оцінні розрахунки по 30 основних видах відходів показали, що зниження випуску продукції з відходів є причиною істотного зменшення надходжень коштів у бюджет. Підвищення ефективності суспільного виробництва значною мірою залежить від кращого використання основних фондів. Необхідно інтенсивніше використовувати створений виробничий потенціал, домагатися ритмічності виробництва, максимального завантаження устаткування, істотно підвищувати ефективність його роботи й таким чином збільшувати випуск продукції з кожної одиниці устаткування, з кожного квадратного метра виробничої площі. Найважливішим результатом організації інтенсивного використання виробничих потужностей є прискорення темпів приросту продукції без додаткових капітальних вкладень, темпів росту фондовіддачі. Під час розвитку нашої економіки на сучасному етапі й у найближчій доступній для огляду перспективі спричиняється необхідність удосконалення організації інтенсивного використання виробничих потужностей діючих підприємств. Організацію ефективного використання виробничих потужностей необхідно розглядати як дію, спрямовану на збільшення випуску продукції стосовно витрат на їхній приріст. При цьому дія розуміється в широкому змісті як багатогранна діяльність виробничих підрозділів і служб, що спрямована на використання виробничих потужностей промислових підприємств відповідно до цілей, поставленими перед ними нашим суспільством. Один з факторів інтенсифікації виробництва, підвищення його ефективності - удосконалювання структури економіки. Більш високими темпами необхідно розвивати галузі, що забезпечують НТП, домагатися поліпшення пропорцій між виробництвом засобів виробництва й предметів споживання, галузями АПК. Інвестиційна політика покликана забезпечувати підвищення ефективності капіталовкладень. Має бути здійснений перерозподіл коштів на користь галузей, що забезпечують соціальні потреби, прискорення науково-технічного прогресу. Все більша частка коштів повинна направлятися на технічне переозброєння й реконструкцію діючих підприємств на противагу новому будівництву. У ряді заходів по структурній перебудові суспільного виробництва - забезпечення прискореного зростання виробництва товарів народного споживання й всієї сфери послуг, розвиток малого підприємництва, конверсія військового виробництва на підприємствах оборонного комплексу; технічне переозброєння й підвищення ефективності роботи транспорту, систем електро-, нафто- і газопостачання, зв'язку й інформаційного забезпечення всіх галузей виробничої інфраструктури.

Важливе місце в підвищенні ефективності виробництва займають організаційно-економічні фактори, включаючи керування. Особливо зростає їхня роль із ростом масштабів суспільного виробництва та ускладненням господарських зв'язків. Вимагає подальшого розвитку й удосконалення виробнича соціальна інфраструктура, що має істотний вплив на рівень ефективності виробництва. У керуванні - це вдосконалення самих форм і методів керування, планування, економічного стимулювання - усього господарського механізму. У плануванні - збалансованість і реальність планів, оптимально побудована система планових показників, не та, що стримує первинні ланки народного господарства, а яка дає їм широкий простір для діяльності. У цій же групі факторів - широке застосування різноманітних важелів господарського розрахунку й матеріального заохочення, матеріальної відповідальності й інших госпрозрахункових економічних стимулів. Більшу роль у рішенні завдань ефективного господарювання, створення й впровадження ресурсозберігаючої техніки й технології покликана грати наука.

Особливе місце в інтенсифікації економіки, зниженні видатку ресурсів належить підвищенню якості продукції. Результати проведеної в народному господарстві роботи з підвищення технічного рівня, якості продукції й виконуваних робіт не відповідають сучасним вимогам. Це завдання повинне стати всенародним, предметом постійної уваги й контролю, головним фактором в оцінці діяльності кожного трудового колективу.

Висновок

Наше виробництво постійно зростає, розвивається і досягає нових вершин. При цьому велику роль відіграє ефективність цього виробництва. Цього прагне будь-яке підприємство, і саме ефективність є стимулом для його роботи.

Поняття "ефективність" припускає зіставлення витрат і результатів. Підвищення ефективності управління залежить від ряду факторів, які систематизуються за наступними ознаками: за змістом, за формою впливу, за тривалістю впливу і за ступенем формалізації. При оцінці ефективності використовуються різні критерії. Найбільш поширені з них на рівні підприємства - це продуктивність праці, матеріаломісткість, фондовіддача, оборотність оборотних коштів, окупність капітальних вкладень і рентабельність. Загальний же критерій економічної ефективності відображає здійснення підприємством (або організацією) його місії при найменших витратах.