Вільні економічні зони в регіональній економіці України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКОЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

КИІВСЬКОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

КАФЕДРА ТУРИЗМУ ТА ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОЇ СПРАВИ

РЕФЕРАТ

з дисципліни Регіональна економіка

на тему:

«Вільні економічні зони в регіональній економіці України»

Виконала:

Студентка І курсу

Групи МЕ-11

Кричковська Т.О

Перевірив викладач:

Турчак В.В.

Вінниця 2015

Вступ

У період становлення та розвитку ринкової економіки, виникають ситуації, коли територія країни неспроможна розвивати виробництво товарів та послуг тільки за допомогою власних ресурсів. В таких випадках приймаються заходи по залученню іноземних інвестицій. Вільні економічні зони є одниміз прикладів державного регулювання економіки шляхом пільгового оподаткування, кредитування тощо. Створення таких зон у державі має на меті розвиток пріоритетних галузей економіки, окремих регіонів у вигляді надання в зонах пільгових умов підприємств. Таким чином держава намагається поліпшити інвестиційний клімат певних галузях, і регіонах, сприяти розвитку малого середнього бізнесута оновленню матеріально-технічної бази виробництва. Тому проблеми існування й роль вільних економічних зон в економці України є досить актуальними, особливо у світлі останніх намірів влади про їхнє відновлення.

Вільна (спеціальна) економічна зона (ВЕЗ) -- частина території країни, виділена із загального митного кордону держави, яка має повну свободу в режимі господарських питань, з особливим режимом управління і пільговими умовами діяльності, податковими пільгами для місцевих підприємців та іноземних фірм.Як правило, ВЕЗ передбачає наявність цілого набору пільг, що дозволяє швидко відкривати виробництва і вести господарську діяльність.

ВЕЗ міцно увійшли у світову господарську практику та діють у різних державах. Зараз у світі, по різним даним, від 400 до 2000 ВЕЗ, але до них не можна віднести ні одну українську, оскільки ті утворення, які в Україні називаються "вільними економічними зонами", не задовольняють міжнародні вимоги, які виставляються до такого роду зонам.

Особливості створення ВЕЗ в Україні

Історія ВЕЗ в українському законодавстві нараховує майже два десятиліття. Вперше про СЕЗ зайшла мова ще у ст. 24 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" [1]. Так, у законі зазначалося, що "на території України можуть запроваджуватись спеціальні економічні зони різноготипу. Статус та територія зазначених зон встановлюються Верховною Радою України згідно з законами України про спеціальні економічні зони шляхом прийняття окремого закону України для кожної з таких зон". Наступним значним кроком у законодавстві щодо створення та діяльності СЕЗ став Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" [2]. Крім того, по кожній ВЕЗ Верховною Радою України приймається окремий закон, в якому визначається статус, територія, пільги тощо. В цілому, законодавча і нормативна база по ВЕЗ відповідає цілям кожної зони та міжнародним вимогам і стандартам.

Подальшого розвитку питання впровадження ВЕЗ набули у 1994 році, з прийняттям Кабінетом міністрів Концепції створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні [3]. У якій передбачається, що основною метою створення ВЕЗ є:

стимулювання структурних перевтілень в економіці шляхом притягнення іноземних інвестицій;

збільшення надходжень на внутрішній ринок високоякісних продукції і послуг;

активізація науково-технічного обміну, притягнення і упровадження нових технологій;

переймання передового організаційного і управлінського досвіду здійснення ринкових методівгосподарювання;

створення сучасної ринкової інфраструктури;

поліпшення використання природних і трудових ресурсів;

прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів і держави в цілому,

підвишення життєвого рівня населення.

В 1996 р. в Україні була створена перша ВЕЗ “Сиваш”, а вже в 1998 р. - ВЕЗ “Донецьк”, “Азов”, “Славутич”, “Яворів” та інші. Утворенню кожної зони передували розробка техніко-економічних даних, проекту закону і прийняття його Верховною Радою України. Сьогодні на території України функціонують 11 ВЕЗ[6].

Території, найбільш сприятливі для розміщення ВЕЗ, як правило, розташовані поблизу кордонів,а також мають в розпорядженні розвинуту транспортну, виробничу і соціальну інфраструктуру. Вокремих випадках створення ВЕЗ є доцільним і в районах нового господарського освоєння, що не маютьвказаних переваг, але мають високу концентрацію цінних природних ресурсів, що дозволяютьвирішувати важливі довготермінові загальнодержавні задачі.

Відповідно до закону [2], утворення вільних економічних зон в Україні базується натериторіальному принципі, тобто, вільна економічна зона - це не відокремлена територія, а, насамперед,частина національного економічного простору, де повинна діяти особлива система економіко-правовихпільг та стимулів, спрямованих на забезпечення передбачення та стабільності державної економічноїполітики, гарантій потенційним внутрішнім та зовнішнім інвесторам, обумовлених спеціальнимправовим режимом. Основною метою запровадження зон був регіональний розвиток шляхом створення сприятливих для підприємницької діяльності анклавів. Сприяння експорту повинно було мати другорядне значення. Фактично ВЕЗ експортують приблизно одну третину своєї продукції, щостановило близько чотирьох відсотків від загального обсягу експорту України.

Як правило, в ускладнених соціально-економічних умовах нові форми пріоритетного розвитку є інструментом виживання цього регіону, коли за рахунок надання пільг уряд сподівається залучити необхідні кошти для здійснення невідкладних стабілізаційних заходів.

Інтеграція України в міжнародну економіку вимагає дослідження іноземного досвіду функціонування СЕЗ та опрацювання шляхів його використання в національних умовах. Світова практика передбачає два варіанти створення СЕЗ. Перший шлях передбачає створення зони з ініціативи центральної влади й у рамках державної програми (Південна Корея). Другий шлях - створення СЕЗ у порядку ринкової самоорганізації (Домініканська республіка, Польща).

економічний зона регіональний

Пільги та інвестиції вільних економічних зон

За даними статистичного аналізу фахівців протягом існування спеціальних економічних зон резидентами України вкладено у проекти ВЕЗ майже 70% загального обсягу інвестицій, іноземними інвесторами - відповідно 30%. Переважно інвестиції залучались у вигляді грошових внесків (56% загального обсягу надходжень) та у формі рухомого і нерухомого майна (30,9%). Джерелами українських інвестицій виступають в основному власні кошти підприємств (72,4% їх загального обсягу) та кредити комерційних банків (13,5%). Іноземні інвестиції у ВЕЗ надійшли з 43 країн світу[6].

Для залучення інвестицій у проекти, які розробляються в межах певних ВЕЗ і націлені на зростання благоустрою як в самих зонах, так і на території держави взагалі, інвесторам надаються податкові і митні пільги, різні преференції, а саме: звільнення від оподаткування прибутку, інвестицій, від сплати ввізного мита і ПДВ, зборів до деяких бюджетних фондів, від обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті, від плати за землю, режим спеціальної митної зони.

Для того, щоб інвестор в Україні мав право на отримання цих пільг, його дії повинні відповідати певним вимогам:

реалізація інвестиційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності, яківизначаються Кабміном України для кожної ВЕЗ;

затвердження інвестиційних проектів відповідним органом управління ВЕЗ;

укладення договору на реалізацію інвестиційного проекту з відповідним органом управління ВЕЗ.

Разом з тим перебільшені уяви про роль податкових пільг у створенні ВЕЗ, так як вони не завжди забезпечують економічне зростання. Для великих інвесторів пільги іноді мають другорядне значення на відміну від малого та середнього бізнесу, які завжди відчувають нестачу вільного капіталу.

Однак створення пільгових умов для окремих підприємств, галузей фактично збільшує податкове навантаження на решту виробництв, а це призводить до існування нерівних умов в оподаткуванні.

Податкові пільги та природні ресурси не завжди можуть замінити відсутність сучасної інфраструктури, яку зобов'язана створити країна, що приймає на свою територію ВЕЗ. З другого боку, завищені пільги для іноземних інвесторів можуть призвести до невиправданих збитків національної економіки, тому ставки оподаткування мають бути детально обґрунтованими.

Замість інструмента модернізації економіки і притягнення в державу іноземних інвестицій зональні пільги стали засобом скритого субсидування окремих лобістських угруповань способом початкового накопичення капіталів, потім стікаючих за рубіж.

Сучасне становище ВЕЗ України

Сьогодні в Україні, згідно з ухваленими законами, функціонують 11 спеціальних економічних зон (СЕЗ) у дев'яти регіонах, в яких діє спеціальний режим інвестиційної діяльності: в Автономній Республіці Крим (7 районів); у Донецькій області (22 міста і 5 районів); Волинській (3 міста і 9 районів); Закарпатській; Луганській (6 міст і 3 райони); Чернігівській області (7 районів), у містах Шостка і Харків. Найвідоміші серед них - "Донецьк" у Донецькій області, "Славутич" у Київській, "Курортополіс Трускавець", "Яворів" у Львівській, "Миколаїв" у Миколаївській області. Діють спеціальні економічні зони зовнішньоторговельної спрямованості - "Азов", "Закарпаття", "Інтерпорт Ковель", "Рені", "Порто-Франко" Одеського морського торговельного порту, "Порт Крим", а також Південнокримська експериментальна зона "Сиваш".

За даними, оприлюдненими Міністром економіки України Василем Роговим, нині з 260 інвестиційних проектів на територіях пріоритетного розвитку затверджено 166, а у СЕЗ - 94.

Отже, статистика справляє враження від кількості СЕЗ (ВЕЗ (ТПЗ), але актуальним залишається питання їх економічної ефективності та доцільності. Поки що українські СЕЗ, скоріше за все, не є проявом одного з законів діалектики німецького класика Гегеля про перехід "кількісних змін у якісні", що не завадило темі спеціальних (вільних) економічних зон стати однією з улюблених в українських аналітичних та політичних "надрах". У СЕЗ є як свої палкі прибічники, так і палкі супротивники. І справа тут не стільки у теоретичних розмірковуваннях, скільки у дійсних інтересах місцевих (регіональних) бізнес-еліт.

Дискусії щодо цих утворень точаться в Україні майже вісім років. З одного боку, у світі існує позитивний досвід, якій демонструє, що у країнах з перехідною економікою СЕЗ сприяють швидкому та вільному становленню ринкових механізмів і, за словами прихильника СЕЗ народного депутата України Валерія Коновалюка, є "моделлю для цілої країни". Загалом у світі частина продукції, виробленої на території СЕЗ, перевищує 5% від загального об'єму світової торгівлі. Однак, на думку опонентів українських СЕЗ відповідна "модель" спрацьовує зовсім не так, як хотілося б, зокрема на макроекономічному рівні.

Це, перш за все, пов'язано з питаннями ефективності СЕЗ, з їх спроможністю залучення іноземних інвестицій та, поруч з тим, створення умов для повноцінного розвитку секторів вітчизняної економіки у просторі вільних економічних зон, у поєднанні з особливостями оподаткування у цих утвореннях. Торкаючись відповідних проблем, народний депутат України Віктор Пинзеник вказував: "Ми створили по багатьох куточках України певні "острівці" з особливим режимом оподаткування, і цим самим дискримінували виробників в інших зонах. Не може держава мати кілька різних режимів оподаткування...". І це є доволі складною проблемою, бо логічним виявляється й те, що створення пільгових умов для окремих підприємств, галузей фактично збільшує податкове навантаження на решту виробництв, а це призводить до існування нерівних умов в оподаткуванні.

Мають місце й інші контраргументи противників СЕЗ, доречні з точки зору стратегії економічного розвитку України та реформування. Одне з основних питань щодо ВЕЗ криється у проблемах створення урядом сприятливих умов для надходження інвестицій, як внутрішніх, так і зовнішніх, по всій території України загалом, а не просто на окремих економічних "острівцях". Так, за словами Віктора Пинзеника, "вільною зоною має стати вся Україна". У цьому визначенні міститься й особлива специфіка ставлення до СЕЗ з боку представників МВФ. Коментуючи цю позицію, народний депутат України, голова Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації Олександр Рябченко вказує, що "з точки зору міжнародних експертів українські ВЕЗ протиприродні і їх треба закрити. На Заході хочуть, щоб вся Україна працювала у режимі, близькому до режиму вільної економічної зони. Тобто мова йде про інвестиційну спрямованість всієї економічної політики України". Однак, якщо дивитися на цю ситуацію об'єктивно, сьогодні в економічному просторі України це виявляється доволі складною справою. Нагадаємо, що на початок 2000 року кількість іноземних інвестицій у розрахунку на одного пересічного українця дорівнювала 66 доларам США.

Дана ситуація, як не парадоксально, додає балів прихильникам СЕЗ. За їх логікою виходить, що поки в Україні в загалі не покращено інвестиційний клімат, СЕЗ є просто необхідними. До того ж існує й мікроекономічній бік медалі. Апеляції до нього є доволі популярними серед прихильників СЕЗ. Наприклад, на місцевому, регіональному рівні "зони", так чи інакше, уявляються прямим шляхом до розв'язання проблем безробіття, поліпшення соціально-економічної ситуації у окремо взятих "економічно депресивних" місцях. Зокрема, якщо проаналізувати економічні процеси у СЕЗ "Яворів" (створена на початку 1999 р.), можна констатувати, що до її появи місцевий комбінат сірки фактично припинив свою роботу - собівартість тонни його продукції становила 100-120 доларів, а на світових ринках її можна було придбати за 58-60 доларів. Проте, після реалізації інвестиційних проектів, собівартість сірки знизилася до 38 доларів, а рівень безробіття знизився на 10%.

Однак, попри деякі досягнення, не можна скидати з рахунків того, що результати функціонування СЕЗ є дуже різними в окремих регіонах. Вони якісно відрізняються, зокрема, й за рівнем надходження інвестицій - чинником, якій має бути справжнім лакмусовим папірцем щодо ефективності існування СЕЗ. Зокрема, Донецька область залучила 237,7 млн. дол. інвестицій - 78% від суми, отриманої всіма регіонами України, де діють СЕЗ і ТПР. Натомість, доволі скромні інвестиційні досягнення виявилися у Луганський області (спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області запроваджено згідно з законодавчим актом 18 грудня 1998 р.) - всього 3,8 млн. дол., або 1,2% від загальної суми інвестицій по Україні і 8,7% від вартості затверджених проектів у цій області. Інша статистика у Луганській області також не справляє позитивного враження і характеризує економічну депресивність "зони" у цьому регіоні. Зокрема на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області створено всього 64 робочих місця із 1453 запланованих, тобто 4,4%. Однак, не слід забувати, що область у цілому є економічно депресивною, і невідомо, що тут було б без створення СЕЗ. Існує ще один момент у діяльності цього економічного утворення на Луганщині. За інформацією голови обласного комітету з питань розвитку території пріоритетного розвитку та інвестиційної діяльності Юрія Кононова, урядом В. Пустовойтенко було прийнято постанову, згідно з якою Луганській "зоні" дозволялося 128 пріоритетів. Проте нинішній Кабмін зменшив кількість таких пріоритетів до 28, а потім і взагалі до трьох.

У сусідньому Донецьку завдяки СЕЗ вдалося досягти створення найбільшої кількості нових робочих місць - 3643, а по області всього - 6844 робочих місця, тобто 23% від усіх робочих місць, створених або збережених у всіх спеціальних економічних зонах і на територіях пріоритетного розвитку в Україні.

Ці цифри підкреслюють специфіку та різний рівень ефективності СЕЗ (ВЕЗ, ТПР) в країні у різних регіонах, і доводять, що спеціальні "зонні" утворення потребують персоніфікованого економічного аналізу їх ролі у поліпшенні економічного стану у державі загалом та у регіоні, в якому вони створені. Інакше СЕЗ ризикують стати виключно "чорними дірами" загальнодержавного українського бюджету. Так, за інформацією Державної податкової адміністрації, загальні надходження податків і зборів з територій, де введено спеціальний режим інвестування, не зменшилися.

Отже, історія розвитку СЕЗ в Україні є досить бідною на переконливі позитивні приклади, тенденції їх розвитку залишаються загалом невтішними, а перспективи - невизначеними. Слід зазначити, що українським урядом сьогодні введено тимчасовий мораторій на внесення пропозицій щодо створення нових СЕЗ і територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності, про що було заявлено на дні уряду у стінах Верховної Ради України 12 вересня 2000 р., який символічно майже співпав з початком роботи місії МВФ в Україні

Висновки

На сучасному етапі діяльності вільних економічних зон висловлюються різні думки відносно доцільності їх створення. Світовий досвід і недовга практика їх формування і роботи в Україні вказують на перспективність цієї форми інтеграційної діяльності. Однак безумовно і те, що ефективна реалізація цієї форми економічної взаємодії з іншими державами може здійснюватися при впровадженні певних обов'язкових умов.

Ці зони можуть бути ефективним інструментом поліпшення бізнес-клімату й економічного розвитку, окрім того, в Україні для ефективного функціонування ВЕЗ є низка передумов - вигідне географічне розташування, розвиненість зовнішньоекономічних зв'язків, наявність природно-кліматичних умов, значних трудових і природних ресурсів, відповідного науково-технічного потенціалу та транспортної інфраструктури.

Проте, слід зрозуміти, що реальний ефект може бути отриманий лише в перспективі при можливості і готовності державних органів направити значні кошти для формування інфраструктури вільних економічних зон.

Виходячи з усіх проблем і перспектив ВЕЗ, можна наголосити, що необхідними є розробка і прийняття відповідної законодавчо-нормативної бази, яка регулювала б процес створення і функціонування вільних економічних зон і не змінювалася через короткі періоди часу. Тому що чинна нормативно-правова база щодо діяльності економічних зон і територій пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності є недосконалою і не забезпечує реального стимулювання іноземних інвесторів.

Список використаної літератури

1.Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р. № 960-XII.

2.Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13.10.92 р. № 2673- XII.

3.Постанова Кабінету Міністрів України «Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» від 14.03.94 р. № 167.

4.Буткевич О.В.Правове регулювання господарчої діяльності в спеціальних (вільних) економічних зонах України Київ - 2004.

5.Бабкіна С.І. Проблеми та перспективи відродження в Україні спеціальних (вільних) економічних зон / С.І. Бабкіна // Наукові праці Південного філіалу Національного університету біоресурсів і природокористування України "Кримський агротехнологічний університет". Економічні науки . - 2013. -Вип. 152. - С.114-120.

6.Дубовик О.Ю. Вільні економічні зони як інструмент економічного розвитку територій / О.Ю. Дубовик // Вісник Хмельницького національного університету. - 2010. - Т.2, №4. - С.47-51.

7.Томашевська О.А. Питання функціонування вільних економічних зон в Україні / О.А. Томашевська // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Сер. : Економіка, аграрний менеджмент, бізнес . - 2013. - Вип. 181(6). - С.231-237.

8.Скакун С.О. Вільні економічні зони як форма подолання суперечностей економічних інтересів в регіоні. / С.О. Скакун // Актуальні фінансово - економічні проблеми сучасного розвитку України. Міжвузів. щоріч. наук. конф. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://conference.nuos.edu.ua/catalog/lecturesList

9.Шутова, О. С. Вільні економічні зони як різновид територіальних податкових звільнень / О. С. Шутова // Часопис Київського університету права. - 2013. - № 1. -С.157-161.Размещено на Allbest.ru