Розвиток продуктивних сил України

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Принципи розміщення продуктивних сил

2. Чинники розміщення продуктивних сил

3. Основні напрямки подальшого розвитку продуктивних сил України

4. Раціональне використання трудових ресурсів в регіонах

Висновок

Список використаної літератури

1. Принципи розміщення продуктивних сил

Принципи розміщення продуктивних сил -- керівні положення, сформульовані суспільством, які визначають об'єктивні потреби та умови суспільного розвитку і котрі воно реалізує в процесі своєї практичної діяльності. Принципи визначають потреби суспільства на певному історичному етапі.

Принципи -- це свідомі дії, спрямовані на реалізацію закономірностей розміщення продуктивних сил. Найважливішими принципами розміщення продуктивних сил є:

-- наближення матеріало-, водомістких, енергоємних виробництв до джерел сировини, палива і води;

-- наближення трудомістких виробництв до регіонів з високим рівнем забезпечення трудовими ресурсами;

-- наближення виробництв, що продукують товари масового споживання, до районів високої концентрації населення;

-- врахування під час розміщення продуктивних сил наявності транспортних комунікацій;

-- обмеження надмірної концентрації промислових об'єктів у великих містах;

-- забезпечення збалансованого розміщення підприємств матеріального виробництва невиробничої сфери, галузей спеціалізації та обслуговуючих галузей;

-- зміцнення національної безпеки держави;

-- охорона навколишнього середовища і раціональне комплексне використання природних ресурсів, забезпечення здорових умов життя і праці.

Пріоритетність певних принципів визначається стратегією і завданнями, що конкретизовані у відповідній концепції. Сьогодні в Україні пріоритетними принципами є ті, що забезпечують соціальний розвиток суспільства, підвищення рівня життя населення, енергетичну, продовольчу, екологічну безпеку держави.

2. Чинники розміщення продуктивних сил

Чинники розміщення продуктивних сил -- конкретні умови, що впливають на вибір конкретного розташування об'єктів матеріального виробництва і невиробничої сфери. Тобто чинниками розміщення продуктивних сил є конкретні умови реалізації закономірностей і принципів розміщення продуктивних сил.

На сьогодні в науковій літературі виокремлюють чотири групи чинників розміщення продуктивних сил:

1) природно-географічні чинники -- включають усі види природних умов і ресурсів. Важливими є кількісні та якісні характеристики корисних копалин і природних умов, що дає змогу визначити оптимальні розміри підприємств; продуктивний сила україна трудовий

2) демографічні чинники -- це населення, яке виступає споживачем матеріальних благ і джерелом робочої сили для підприємств і сфери послуг. Важливою є характеристика населення з погляду його мобільності. Демографічний чинник є визначальним для розміщення трудомістких і наукоємних виробництв. При прогнозуванні і обґрунтуванні розміщення продуктивних сил необхідно враховувати рівень трудозабезпеченості окремих регіонів;

3) техніко економічними чинниками вважають насамперед науково-технічний прогрес, транспортні умови і форми організації виробництва. Прискорення науково-технічного прогресу послаблює дію природних і демографічних чинників, а впровадження енерго- ресурсо- і трудозберігаючих технологій забезпечує підвищення продуктивності праці й охорону навколишнього середовища.

Особливу роль в останні десятиліття відведено заходам інноваційного характеру. За рахунок впровадження інноваційних технологій можна отримати не тільки значний економічний ефект, але й істотно вплинути на просторове розташування підприємств і галузей економіки.

У ринкових умовах суттєву роль у розміщенні виробничих об'єктів і закладів сфери послуг відіграє інвестиційний чинник. Вироблення інвестиційних проектів власне ґрунтується на аналізі сучасного розміщення підприємств інвестованої галузі і врахуванні усіх чинників, які забезпечать оптимальну реалізацію інвестиційного проекту. Водночас варто зазначити, що обсяги інвестицій можуть істотно вплинути на економічну ситуацію в регіонах.

Актуальною проблемою в Україні є формування інвестиційної" привабливості регіонів і передусім нормативно-правової бази для залучення капіталів у економіку депресивних регіонів;

4) соціально-економічні чинники розміщення продуктивних сил покликані сприяти поліпшенню умов праці і життя населення, підвищенню рівня життя особливо у відсталих регіонах, забезпечити раціональну зайнятість населення в регіонах, розвиток освіти, охорони здоров'я, сфери послуг.

В умовах значного впливу на розміщення продуктивних сил науково-технічного прогресу зростає роль чинника часу, особливо, коли йдеться про термін введення в експлуатацію об'єктів матеріального виробництва і соціальної інфраструктури.

На розміщення продуктивних сил України істотний вплив має геополітичний чинник. Географічне розташування відносно країн Центральної і Західної Європи та Близького Сходу, наявність транспортних комунікацій міжнародного значення посилюють роль нашої держави в міжнародному поділі праці. Геополітичний чинник відіграє важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків України.

3. Основні напрями подальшого розвитку продуктивних сил України

Утвердження суверенітету України, ЇЇ вступ до СОТ є конкретними шляхами її інтеграції в Європейську і світову спільноту.

Основними напрямами розвитку продуктивних сил України на перспективу є:

-- розвиток паливно-енергетичної промисловості, розвідування і розробка нових родовищ палива, що дасть змогу забезпечити енергетичні потреби держави за рахунок власних ресурсів;

-- будівництво нових підприємств, які виробляли б сільськогосподарську техніку, товари народного споживання для зменшення їх імпорту, що дало б можливість створити нові робочі місця;

-- розвиток експорто-орієнтованих виробництв для зменшення дефіциту зовнішньоторговельного балансу України;

-- подальший розвиток транспортних комунікацій і максимальне використання транзитних можливостей України.

4. Раціональне використання трудових ресурсів в регіонах

Певний надлишок трудових ресурсів є в сільській місцевості деяких областей. У масштабах країни поряд із створенням у таких районах додаткових робочих місць слід впроваджувати організований територіальний перерозподіл населення у вигляді міжрайонних міграцій. Однак при розробці конкретних напрямків досягнення оптимальної зайнятості в районах з надлишком трудових ресурсів орієнтуються на обставини, що склалися у тих чи інших районах. Наприклад, аналіз ресурсної частини балансу показує, що в структурі останніх переважають особи старших вікових груп. При цьому враховують і тенденції до природного приросту. При зниженні на перспективу природного приросту населення у працездатному віці і "старінні" трудових ресурсів навіть у районах з надлишком трудових ресурсів доцільно розширювати сферу прикладання праці на місці і досить обережно підходити до питань територіального перерозподілу їх. Такий підхід виправдовує себе при прогнозуванні раціонального використання трудових ресурсів сільської місцевості районів з надлишком трудових ресурсів. Практика показує, що в окремих районах сільське господарство забезпечене трудовими ресурсами на достатньому рівні. Однак вважати працездатне сільське населення резервом для галузевого перерозподілу доцільно за умови відповідного зниження затрат живої праці на виробництво сільськогосподарської продукції на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Альтернативними заходами щодо ліквідації дефіциту трудових ресурсів у південних і східних районах України є забезпечення в галузевому і територіальному розрізах відповідності кількості робочих місць трудовим ресурсам, а також широке впровадження трудозберігаючих технологій. Іншими словами, основним напрямом забезпечення робочою силою трудодефіцитних районів треба вважати не додаткове залучення нових працівників, а скорочення затрат живої праці. Власне, в умовах ринкової економіки дефіцит трудових ресурсів зумовлюватиме потребу впровадження у виробництво нових форм організації й оплати праці, досягнень науково-технічного прогресу.

Дуже поширеним явищем нині є хронічний дефіцит робочої сили в деяких галузях промисловості і будівництва, хоча він має й відносний характер, оскільки є результатом невідповідності кількості робочих місць трудовим ресурсам. Це означає, що на підприємствах і на будівництві розширення виробництва відбувається певною мірою за рахунок нових робочих місць, а не завдяки їх зменшенню через впровадження нових форм організації праці і трудозберігаючих технологій.

Водночас слід зазначити, що в господарстві України є великі резерви вивільнення робочої сили завдяки зниженню чисельності зайнятих на ручних роботах і зростання продуктивності праці. Значні резерви трудових ресурсів є й у структурі зайнятості. Наприклад, у народному господарстві України ще висока частка керівників та фахівців. Таке становище, коли кожний четвертий є керівником чи фахівцем, не сприяє зростанню продуктивності праці, отже, скорочення зайнятості в управлінському апараті, перехід на нові форми організації й управління зумовлюють потребу галузевого перерозподілу значної частини робочої сили.

Зростаючий дефіцит трудових ресурсів є гальмівним фактором розміщення продуктивних сил. Тривалий час будівництво великих підприємств здійснювалося у великих містах, що зумовлювало надмірну концентрацію населення. Звичайно, фактор агломерації при розміщенні промисловості має вирішальне значення і дає вагомий економічний і соціальний ефект завдяки створенню єдиної системи виробничої і соціальної інфраструктури. Тенденція до подальшого зростання великих міст дуже стійка. Однак у сучасних умовах концепція розміщення продуктивних сил враховує вимогу обмеження будівництва в містах великих підприємств, особливо галузей матеріального виробництва, не пов'язаних з обслуговуванням населення. Необхідною умовою реконструкції підприємств є глибокі якісні зміни в технології та організації виробництва. Відбір галузей виробництва для великого міста потребує забезпечення не тільки, високого економічного ефекту, а й створення нешкідливих умов для довкілля і населення, раціонального використання землі. Нині поліпшення використання трудових ресурсів пов'язане з більш повним використанням можливостей господарського розвитку малих і середніх міст та робітничих селищ. Як правило, в таких містах є резерви робочої сили. Крім того, тут зосереджені підприємства для переробки сільськогосподарської сировини з сезонним характером виробництва. Тому значна частина трудових ресурсів використовується протягом року лише частково. В малих містах і особливо в робітничих селищах сконцентровані підприємства одного профілю, що характерно для регіонів, що спеціалізуються на гірничій і металургійній промисловості. На таких підприємствах зайняті в основному чоловіки, а сфера прикладання жіночої праці буде обмежена. Більшість малих і середніх міст розташовані в добре забезпечених транспортом регіонах, а це підвищує їх значення для майбутнього розміщення підприємств обробної промисловості, особливо філіалів великих підприємств, з урахуванням того, що в середніх і малих містах середня вартість інженерної підготовки, обладнання й устаткування порівняно нижча, ніж у великих.

У малих і середніх містах важливим резервом підвищення ефективності використання наявних трудових ресурсів є розвиток сфери послуг. Ці міста виконують роль центрів соціального обслуговування сільського населення. Зростання зайнятості населення у невиробничій сфері таких міст матиме велике соціальне значення.

Висновок

Питання зайнятості населення в умовах переходу до ринкової економіки потребують теоретичного і методичного переосмислення. Розвиток індивідуальної та кооперативної трудової діяльності, впровадження нових форм організації праці, особливо оренди, характеризуються виникненням принципово нових проблем у сфері зайнятості.

Перехід промислових підприємств на нові умови господарювання передбачає плату державі за трудові ресурси. Це передусім змушує їхніх керівників серйозно зважувати можливість додаткового залучення робочої сили. Поряд з цим підприємства намагатимуться вивільнятися від зайвої робочої сили завдяки механізації, автоматизації й роботизації виробництва. Скорочуватиметься управлінський апарат. Отже, уже в недалекому майбутньому перед суспільством постане проблема галузевого і територіального перерозподілу вивільненої робочої сили.

У майбутньому ймовірно зросте конкурентність між державними і кооперативними підприємствами в сфері зайнятості. В умовах переходу до ринкової економіки одним з найважливіших її структурних елементів буде ринок праці.

Кооперація відкриває нові можливості для розширення трудової діяльності всіх членів суспільства, особливо в сфері послуг, що дасть можливість залучити до праці насамперед кваліфікованих працівників, які перебувають на пенсії. Розширення кооперативних форм у сфері послуг - не тільки резерв для досягнення ефективної зайнятості населення, а й найважливіший фактор раціонального використання трудових ресурсів.

Список використаної літератури