Становлення ринкової інфраструктури України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРА: СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ, ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ

1.1 Інфраструктура ринку як різноманіття ринкових відносин

1.2 Фактори економіки, що впливають на формування інфраструктури ринку

1.3 Роль держави у формуванні ринкової інфраструктури

РОЗДІЛ ІІ СТАНОВЛЕННЯ СКЛАДОВИХ ЧАСТИН ІНФРАСТРУКТУРИ РИНКУ УКРАЇНИ ЯК ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНИХ ТА СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

2.1 Аналіз діяльності банків, бірж, кредитно-фінансових інститутів

2.2 Аналіз діяльності Національного банку України. Функції і статус

2.3 Динаміка розвитку ринкової інфраструктури України за період 2008-2011 рр.

РОЗДІЛ ІІІ. РОЛЬ РИНКОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

3.1 Проблеми розвитку інфраструктури ринку України та шляхи їх подолання

3.2 Перспективи розвитку інфраструктури ринку України на 2012-2015 роки

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Кожний з нас, незалежно від підготовки, повсякденно стикається з економічними явищами. Всі ми трудимося - створюємо цінності або підвищуємо свою кваліфікацію, отримуємо прибутки, звертаємося до ринку, стежимо за цінами, є споживачами. Отже, становлення інфраструктури ринку є актуальною темою, яка насамперед дає великий поштовх розвитку економіки держави.

Економіка покликана визначати, як максимально ефективно використати обмежені ресурси - природні запаси, капітали, трудові резерви. Подібно іншим галузям знань, економіка включає набір аксіом і доказів, придатних для аналізу в будь-яких конкретних умовах. І в цьому вузькому значенні вона не може бути національною, також як не може існувати американської фізики або німецької математики. Ціни товарів всюди визначаються співвідношенням попиту і пропозиції, із зростанням прибутку відбувається зменшення споживаної його частини і зростання що нагромаджується. Ключовим елементом конструкції “ринкової економіки” є ринок. З часу виникнення ринку різні напрями та школи економічної думки неодноразово тлумачили його сутність. Ринок - досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва. Саме вони і є тим "робочим одягом", в якому діють економічні закони суспільного виробництва, тобто утверджується природний хід господарського життя суспільства. З політико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами. В економічній системі ринкове господарство, з одного боку, є сферою обміну, сукупністю купівлі-продажу, які відбивають збалансування попиту і пропозиції, рівновагу вигоди для господарських суб'єктів; з другого - воно генерує безперервність процесу відтворення, його цілісність. Виходячи з останнього, ринок є складовою частиною, компонентом ринкового господарства.

Ринкова економіка - це сфера прояву і відтворення відносин товарного виробництва. Ринок є механізмом, за допомогою якого товарно-грошові відносини перманентне виявляються у господарському житті, формуючи конкурентне середовище, ринок є ефективним організатором товарного виробництва. Ринкова економіка ґрунтується на могутньому фундаменті матеріальних інтересів. Вона не визнає стандартно-усереднених ставок і тарифів, зрівнялівки в оплаті праці. Конкурентно-ринкове середовище визначає най життєздатніші структури. Ринок спонукає до раціонального господарювання, вміння рахувати витрати й прибутки.

Оскільки ринкове господарство повністю зумовлюється наявністю та функціонуванням товарного виробництва, як, і навпаки, останнє наповнюється ринковими відносинами, то можна вважати, що ринкова економіка є не що інше, як товарне виробництво.

Мета курсової роботи: роль ринкової інфраструктури в забезпеченні економічного розвитку України. Завдання роботи: інфраструктура ринку як різноманіття ринкових відносин, фактори, що впливають на формування інфраструктури ринку, роль держави у формуванні ринкової інфраструктури; біржі та їх роль в ринковій економіці, банки, їхні види й операції. Функції і статус Національного банку, інші кредитно-фінансові інститути, що складають ринкову інфраструктуру України; динаміка розвитку ринкової інфраструктури України за період 2009-20011 рр., розвиток інфраструктури ринку України та прогноз розвитку економіки на 2012-2015 роки.

Об'єкт дослідження: ринкова інфраструктура.

Предмет: становлення ринкової інфраструктури України.



РОЗДІЛ І. РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРА: СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ, ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ

інфраструктура кредитний національний банк

1.1 Інфраструктура ринку як різноманіття ринкових відносин

Надзвичайно важливим стосовно ринкової економіки, є поняття “інфракструктура”. Цей термін вперше застотувала R.Jochimsen, визначивши її як суму матеріальних, інституційних закладів та особистих умов, які надаються у роспорядження економічних суб'єктів і створюють умови для повної інтеграції та забезпечення максимального можливого рівня розвитку господарської діяльності.[3]

З розвитком науки та накопиченням досвіду було встановлено: чим вище рівень розвитку інфраструктури, тим швидше і більше надходять інвестиції, робоча сила, прискорюється економічний розвиток, зростає рівень життя населення. І навпаки, чим нижче рівень розвитку інфраструктури, тим повільніше або з великими витратами розвивається виробництво, тим важче життя людей. У сучасній економічній літературі існують різні трактування "ринкової інфраструктури".

Найчастіше виділяють три групи понять ринкової інфраструктури:

- I група. Ринкова інфраструктура визначається як комплекс галузей, підгалузей і сфер діяльності, головне завдання яких зводиться до доведення товарів від виробництва до споживачів.

- II група. Ринкова інфраструктура визначається як каркас ринку, що являє собою розгалужену і взаємозалежну мережу підприємств і господарств для обслуговування процесів обміну і руху товару.

- III група. Ринкова інфраструктура визначається як сукупність технічних засобів та устаткування, які забезпечують ринкові процеси.

Ринкова інфраструктура значно впливає на розвиток економіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового обігу та надання суб'єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Ринкова інфраструктура повинна бути пропорційна рівню розвитку виробництва на кожному етапі розвитку суспільства. Сучасна економіка вимагає наявності потужних промислових і торгово-складських комплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобів фінансово-кредитних розрахунків тощо. Особливо важливе значення ринкова інфраструктура має для розміщення продуктивних сил та економічного розвитку регіонів. [6]

Отже, інфраструктура ринку - комплекс допоміжних сукупних інститутів і ланок, служб, підприємств, організацій, які забезпечують ефективну та безперебійну роботу ринку.[1]

Вона містить такі підсистеми:

1. Організаційно-технічну:

- товарні біржі;

- оптові ринки;

- аукціони, в т. ч. земельні;

- торгово-промислові палати;

- сервісні центри;

- ярмарки;

- транспортні комунікації;

- рієлтерські фірми тощо.

2. Фінансово-кредитну:

- банки;

- фондові біржі;

- валютні біржі;

- фінансові небанківські інститути;

- страхові та лізингові компанії;

- інвестиційні, пенсійні та інші фонди;

- ощадні каси, ломбарди.

3. Державно-регулятивну:

- законодавче регулювання ринкових відносин;

- біржі праці (служби зайнятості);

- ліцензійні палати;

- податкова система;

- митна система;

- державні фонди (фонди підтримки малого і середнього бізнесу).

4. Науково-дослідне та інформативне забезпечення:

- науково-дослідні установи;

- реклама, інформаційні установи і центри, юридичні консультації.

На думку Т. І. Біленко та інших науковців, інфраструктура ринку включає дві підсистеми: загальну (грошова, фінансова і податкова системи) і спеціалізовану (біржі, аукціони, ярмарки, торгові дома, страхові компанії). У розвинутих країнах інфраструктурі ринкових відносин притаманні багатока-нальність реалізації продукції, широкий спектр сервісного обслуговування, розмаїття форм регулювання товарно-грошових відносин.До останніх належать біржі. Біржа - це такий інститут, завдяки якому оперативніше з оптимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується стратегія комерційної поведінки агентів цієї структури.

З практики відомо три основних типи бірж: товарні, фондові біржі і біржі праці. Товарна біржа - комерційне підприємство, регулярно функціонуючий ринок однорідних товарів з певними характеристиками .

Мета товарної біржі:

- укладання відповідних угод з торгівлі товарів за стандартами і зразками;

- формування товарних цін на основі попиту та пропозиції;

- упорядкування і поліпшення товарообороту та обмінних операцій;

- представництво та захист інтересів членів біржі;

- вирішення спорів щодо операцій.

Товарні біржі бувають публічні та приватні, універсальні та спеціалізовані. На публічних біржах угоди можуть укладати як їх члени, так і підприємці, які не є членами біржі. Діяльність цих бірж регулюється законами та урядовими актами. Отже, товарна і фондова біржі - це ринкові структури, де укладаються угоди (біржові, форвардні, ф'ючерсні, онкольні, хедж, опціони.Також існує біржа праці (центри зайнятості) - елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці.

Мал. 1.2 Схема укладання угод на біржі.

Вона виконує декілька важливих функцій:

- аналізує стан ринку праці;

- прогнозує попит і пропозицію робочої сили;

- веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням;

- сприяє працевлаштуванню працездатних;

- здійснює професійну орієнтацію молоді;

- виплачує допомогу з безробіття.

Поряд з державними біржами праці існують і приватні агентства (контори), а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін.

Надзвичайно важливими елементами в ринковій інфраструктурі також є:

- аукціони;

- торгово-промислові палати;

- торгові дома;

- ярмарки.

Аукціони - форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, які як правило користуються підвищенним попитом. Цей продаж відбувається на основі конкурсу покупців. В Україні та світі аукціони відбуваються з продажу таких товарів, як нафта, газ, державне майно, алмази, валюта, золото, антикваріат тощо.

Торгово-промислові палати - це державні комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн. В Україні торгово-промислові палати надають низку основних послуг, зокрема: інформаційні, влаштовують ярмарки, виставки, аукціони, надають сертифікати відповідальності на товари українського походження, проводять експертизи якості, влаштовують ділові зустрічі між українськими та зарубіжними суб'єктами господарювання тощо.

Торгові доми - це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродають за кордон або на місцевому ринку. Торгові доми об'єднують багатьох виробників і виступають посередником або їх представником у певному регіоні або країні.

Ярмарки - надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Ярмарки - це ринки товарів і послуг які періодично організовуються в установленому місті. В сучасних економічних умовах вони діють як ярмарки-виставки, представляючи продукцію чи послуги всіх виробників тієї чи іншої галузі. В Україні, згідно з чинним законодавством, створено і функціонують й інші важливі елементи інфраструктури які сприяють розвитку підприємництва, піднесенню економіки країни, та існує безліч факторів, які впливають на формування інфраструктури ринку України.[4]

1.2 Фактори економіки, що впливають на формування інфраструктури ринку

Умови розвитку ринкової інфраструктури і фактори, що впливають на її становлення в Україні, подібні з умовами і чинниками здійснення підприємницької діяльності як по утриманню, так і по наборі позитивних і негативних рис.

Інфраструктура ринку досить розмежована, тому існує досить багато факторів, які впливають на її формування. Оскільки ринки є складними і багатоманітними утворенням економічного життя. Найбільш поширеним є розгляд самої структури ринку з точки зору економічного призначення об'єктів ринкових відносин, зокрема:

1) товарний ринок (ринок предметів споживання та послуг, ринок засобів виробництва, ринок науково-технічних розробок);

2) фінансовий ринок (ринок інвестицій, ринок цінних паперів, валютний ринок);

3) ринок праці.

Кожен з названих ринків дуже різноманітний і в свою чергу поділяється на окремі сегменти. Це і являється головним фактором, який впливає на формування ринкової інфраструктури. Тобто сама ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків та елементів їх інфраструктури. Можна стверджувати, що кожний товар чи послуга має свій ринок та інфраструктуру. [2]

Також відповідно до теорії довгих хвиль (М.Кондратьєв), науково-технічна революція розвивається хвилеподібно, з циклами довжиною приблизно в 50 років. Протягом останніх століть в історії технологічної еволюції пройшло п'ять хвиль і склалося п'ять технологічних укладів, отже довгі хвилі є факторами, що впливають на безпосереднє формування інфраструктури ринку. Кожна з п'яти хвиль у своєму розвитку проходила різні стадії, що розрізнялися мірою впливу на загальний економічний ріст у країні та на формування інфраструктури ринку.

При цьому треба розуміти, що застаріваючі уклади, утрачаючи свій вирішальний вплив на темпи росту, залишали в складі національного багатства країни створені ними виробничі або інфраструктурні об'єкти. Крім довгих хвиль економіки, велику роль у формуванні інфраструктури ринку відіграє насамперед і держава.

1.3 Роль держави у формуванні ринкової інфраструктури

Умови розвитку ринкової інфраструктури і чинники, що впливають на її становлення в Україні, подібні з умовами і чинниками здійснення підприємницької діяльності як по утриманню, так і по наборі позитивних і негативних рис. Очевидно, що в умовах, що призводять західних спеціалістів у страхітливість і, на жаль, сприйманих українськими як щось належне і неминуче, по всіх законах ні підприємництво, ні ринкова інфраструктура працювати не може. Але до загального подиву, вони не тільки виживають, але і функціонують, не дивлячись на всі перешкоди. Це робить честь вітчизняним підприємцям, загартованим у важких умовах, але ніяк не може служити виправданням керівним органам. Очевидно, що так продовжуватися не може, і, якщо не почати термінових мір, підприємництва (так само як і ринковій інфраструктурі) або вимруть, або цілком перейдуть у тіньову економіку, перетворивши Україну в країну корупції і мафії. Як правило, створення умов для розвитку ринкової інфраструктури, без якої ринок не може існувати, багато в чому залежить від держави.

Держава покликана коректувати ті "недосконалості", що властиві ринковому механізмові і з якими він сам або справитися не в змозі, або це рішення неефективне.

Держава бере на себе відповідальність за створення рівних умов для суперництва підприємців, для ефективної конкуренції, за обмеження влади монополій. Воно також піклується про виробництво достатньої кількості суспільних товарів і послуг, тому що ринковий механізм не в змозі належним чином задовольняти колективні потреби людей. Участь держави в економічному житті диктується ще й тим, що ринок не забезпечує соціально справедливий розподіл доходу. Державі слід піклуватися про інвалідів, незаможних, старих. Їй також належить сфера фундаментальних наукових розробок.[5] Це необхідно тому, що для підприємців це дуже ризиковано, надзвичайно дорого і, як правило, не приносить швидких доходів. Оскільки ринок не гарантує право на працю, державі доводиться регулювати ринок праці, вживати заходи по скороченню безробіття. В цілому держава реалізує політичні і соціально-економічні принципи даного співтовариства громадян. Вона активно бере участь у формуванні макроекономічних ринкових процесів. [7]

Роль держави в ринковій економіці виявляється через наступні найважливіші функції:

- створення правової основи для прийняття економічних рішень. Держава розробляє і приймає закони, що регулюють підприємницьку діяльність, визначає права й обов'язки громадян;

- стабілізація економіки. Уряд використовує бюджетно-податкову і кредитно-грошову політику для подолання спаду виробництва, для згладжування інфляції, зниження безробіття, підтримки стабільного рівня цін і національної валюти;

- соціально-орієнтований розподіл ресурсів. Держава організує виробництво товарів і послуг, яким не займається приватний сектор. Вона створює умови для розвитку сільського господарства, зв'язку, транспорту, визначає витрати на оборону, на науку, формує програми розвитку освіти, охорони здоров'я і т.д.;

забезпечення соціального захисту і соціальних гарантій. Держава гарантує мінімум заробітної плати, пенсії по старості, інвалідності, допомогу з безробіття, різні види допомоги незаможним і т.д.

Держава контролює проведення структурних макроекономічних змін, створює умови для розвитку науки і техніки, економіки окремих регіонів. Вона забезпечує грошовий обіг, валютне і митне регулювання, проводить позичкову і податкову політику. В арсеналі державного регулювання є як прямі, так і побіжні методи впливу на виробничі й соціальні процеси, співвідношення між якими час від часу змінюється, відбиваючи різні тенденції розвитку сучасного господарського життя.



РОЗДІЛ ІІ. СТАНОВЛЕННЯ СКЛАДОВИХ ЧАСТИН ІНФРАСТРУКТУРИ РИНКУ УКРАЇНИ ЯК ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНИХ ТА СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

2.1 Аналіз діяльності банків, бірж, кредитно-фінансових інститутів

Формування ринкової фінансово-кредитної системи вимагає від банків підвищення ефективності діяльності, конкурентоспроможності банківських інструментів та послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання й управління банківською діяльністю. У таких умовах значна роль відводиться аналізу діяльності банку, за допомогою якого обґрунтовуються стратегія і тактика його розвитку, уточнюються плани та управлінські рішення, здійснюється контроль за їх виконанням, виявляються фінансові резерви, оцінюються результати діяльності управлінського персоналу, окремих підрозділів і банку в цілому. Також здійснюється аналіз усіх видів діяльності.

Основними особливостями сучасного аналізу є всебічне вивчення фінансово-господарської діяльності банків, використання системного підходу до різних видів аналізу та виявлення резервів розвитку суб'єкта господарювання з метою ефективного використання наявних ресурсів. Для аналізу показників роботи банків Асоціація українських банків використала баланси 154 банків. За даними НБУ в Україні станом на 1 січня 2011 року ліцензію на здійснення банківських операцій мали 176 банків. У стадії ліквідації перебуває 18 банків (17 - за рішенням НБУ, 1 - за рішенням суду). Станом на 1 січня 2011 р. обсяг активів банківської системи становив 942,1 млрд. грн., приріст з початку року склав 61,8 млрд. грн., та в основному він відбувся за рахунок зростання вкладень у цінні папери, яке становило 44,2 млрд. грн. або в 2,1 рази. Власний капітал банківської системи України зріс на 22,6 млрд. грн. і за станом на 01.01.2011 року становив 137,7 млрд. грн.

Слід зазначити, що збільшення обсягу статутного капіталу банків з початку року склало 26,67 млрд. грн. (на 22,4%). Загальний обсяг активів 154 банків станом на 01.01.2011 року становив 885,0 млрд. грн., що становить 93,9% по банківській системі. По індикативній групі банків активи з початку року зросли на 53,33 млрд. грн., або на 7,50%. За станом на 01.01.2011 р. структура активів мала такий вигляд (у дужках - значення на 01.01.2010 року): 60,79% (67,45%) - кредитний портфель та лізинг; 10,16%(8,88%) - коррахунки в інших банках; 8,72% (4,28%) - інвестиційний портфель (державні цінні папери та вкладення в акції інших підприємств); 4,51% (4,38%) - депозити та кредити в інших банках; 4,26% (4,01%) - матеріальні та нематеріальні активи; 2,70%(2,33%) - готівка, чеки та банківські метали; 0,17%(0,15%) - інвестиції капіталу; 8,69%(8,52%) - інші активи. Обсяг капіталу 154 банків на 01.01.2011 року становив 157 025,6 млн. грн., або 14 851,4 млн. ЄВРО. Обсяг сплаченого статутного капіталу становив 136 277,2 млн. грн., або 12 889,0 млн. ЄВРО. Фінансовий результат за 2010 рік 154 банків становив -9 844,7 млн. грн. проти -26 344,6 млн. грн. в 2009 році. У індикативній групі банків прибуток за 2010 рік був від'ємний та склав -7 856,5 млн. грн., тоді як у 2009 році ці банки мали 18 272,3 млн. грн. збитку . За станом на 01.01.2011 р. структура доходів (в дужках - значення на 01.01.10 року): 80,25% (80,21%) - процентні, 10,01% (10,21%) - комісійні, 9,74% (9,58%) - інші. Структура процентних доходів: 60,29(56,97%) - від кредитів суб'єктам господарювання (юридичним особам); 21,78% (25,92% )- від кредитів фізичним особам; 5,02% (3,05%) - від цінних паперів; 1,65% (2,95%) - від розміщення коштів у інших банках; 11,26% (11,11%) - від інших операцій. Структура витрат: 44,85% (41,43%) - процентні витрати, 1,58% (1,56%) - комісійні витрати; 28,62% (24,63%) - інші витрати (витрати на утримання персоналу, оренду приміщення, утримання охорони тощо), 24,95% (32,59%) - створення резервів. Структура процентних витрат: 36,88% (28,94%) - за коштами фізичних осіб; 13,11% (17,71%) - за коштами інших банків; 11,82% (12,63%) - за залученими коштами суб'єктів господарювання (юридичних осіб); 0,58% (1,18%) - від цінних паперів; 11,33% (13,67%) - за коштами, залученими від НБУ; 3,94% (3,84%) - від коштів небанківських фінансових структур; 22,34% (22,03%) - за іншими операціями.

Розглядаючи економічний аналіз діяльності банку, можна зробити висновок, що комерційна основа здійснення банківських операцій полягає в тому, що вони проводяться з метою одержання прибутку. [13]Але як уже відомо, що не всі банківські операції призводять до отримання прибутку банку, є також ціла низка факторів, які впливають на діяльність банку, тому слід пам'ятати і про ті операції, критерії яких визначають розмір витрат банку. А прибутковість банку залежить, насамперед, від оптимальної структури його балансу (активи і пасиви) та від цілеспрямованої роботи банківського персоналу. Важливими умовами забезпечення прибутковості банку є оптимізація структури доходів і витрат, виявлення тенденцій доходності кредитних операцій, Доходність банківської діяльності залежить також від підтримки ліквідності, управління банківським ризиком та його мінімізації.

Важливу роль у ринковій економіці грають біржі. На 1 жовтня 2011 року в Україні зареєстровано 563 біржі. Практичну діяльність здійснювали 276 бірж, серед них універсальних, товарно-сировинних і товарних - 248 бірж, агропромислових - 14, бірж нерухомості - 13 та одна валютна спеціалізована біржа. За 9 місяців п.р. на біржах України було проведено 5,3 тис. торгів, на яких для продажу запропоновано товарів на суму 63,9 млрд.грн. і укладено 44,5 тис. угод на суму 56,8 млрд.грн. Середній обсяг одного торгу за звітний період на біржах становив 10,8 млн.грн., що у 18,7 раза більше, ніж за 9 місяців 2010 року. Найбільший обсяг угод було укладено на агропромислових біржах (79,8% від загального обсягу біржових угод) та товарно-сировинних та товарних біржах -(17,7%).[13]



Таблиця 2.1 Результати діяльності найбільших бірж України

Результати діяльності найбільших бірж України
	Обсяги укладених угод	Кількість	Середня вартість
	млн.грн.	у % до підсумку	укладених угод	укладених угод, тис.грн.
Усього	56819,1	100	44485	1277,3
з них
Аграрна біржа	37298,3	65,6	4678	7973,1
Київська агропромислова біржа	3402,4	6,0	11116	306,1
Чорноморська товарна біржа
агропромислового комплексу	3069,4	5,4	64	47959,4
Універсальна товарно-сировинна
біржа	2313,2	4,1	138	16762,3

Коефіцієнт ліквідності укладених угод (співвідношення обсягів укладених угод до обсягів пропозицій) на біржах країни становив 88,9%. Найбільший коефіцієнт ліквідності спостерігався на агропромислових біржах (92,5%), універсальних біржах (87,1%), товарно-сировинних та товарних біржах (75,6%). Із загальних обсягів укладених угод на операції з продажу продукції рослинництва припадало 62,3% (88,2 млрд.грн.), з продажу палива - 10,6% (6 млрд.грн.).[11]

Мал. 2.1 Коефіцієнт ліквідності на агропромислових біржах



Порівняно з відповідним періодом попереднього року загальні обсяги укладених угод з купівлі-продажу збільшились в 2,5 раза, з них продовольчих товарів у 4,9 раза, продукції рослинництва - у 2 рази. Водночас спостерігалось зменшення обсягів укладених угод купівлі-продажу транспортних засобівна 62,6%тапаливана46,4%.

Біржова торгівля продукцією і товарами за 9 місяців п.р. представлена, в основному, спотовим ринком (укладання угод на реальний товар з негайною поставкою). На умовах споту було укладено 93,2% усіх біржових угод. У структурі цих угод найбільша частка припадала на продукцію рослинництва (63,5%), продовольчі товари (18,1%) та паливо (11,3%). Форвардні контракти (угоди на реальний товар з відстроченою поставкою) становили 6,7%, найбільша частка яких припадала на рослинництво (47%) та на продовольчі товари(22,3%). Найбільша частка біржових угод (90,1%) припадала на біржі, що діють у трьох регіонах України: м.Києві (78,7%), Київській (6%) та Миколаївській (5,4%) областях, отже з даного аналізу випливає висновок, що біржова діяльність поширена в усіх регіонах України.[11]

Аналіз діяльності кредитно-фінансових інститутів в Україні зумовлене задоволенням об'єктивних потреб у фінансових послугах у зв'язку з переходом до моделі динамічно зростаючої економіки, зростанням доходів і заощаджень різних верств населення, оптимізацією структури виробничих витрат підприємств усіх форм власності (на основі новітніх технологій і техніки), прискоренням і полегшенням руху капіталів та забезпеченням довгострокового інвестування коштів.[17] Провідними спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами в сучасних кредитних системах стали страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди, позичково-ощадні асоціації, будівельні товариства (Великобританія), доброчинні фонди та ін. Основними напрямками їх діяльності стали:

1) акумулювання заощаджень населення шляхом їх залучення на вклади, випуск акцій, облігацій, продаж страхових полісів;

2) кредитування певних сфер економіки та видів господарської діяльності і потреб певних груп населення;

3) надання довготермінових іпотечних кредитів;

4) організація пенсійного та соціального забезпечення населення;

5) здійснення операцій кредитної взаємодопомоги.

У сучасних умовах спеціалізовані кредитно-фінансові інститути зайняли найважливіше місце на ринку позичкових капіталів, перетворивши в основний резервуар довгострокового капіталу на грошовому ринку.

2.2 Аналіз діяльності Національного банку України. Функції і статус

Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Національний банк представляє інтереси України у відносинах із центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями. Основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Діяльність НБУ спрямована на створення таких грошово-кредитних механізмів, які спроможні забезпечити стабільність національної грошової одиниці (гривні) з метою цінової стабільності, стримування інфляції, платоспроможності, а це створює передумови для економічного зростання в країні.[17]

Особливий правовий статус Національного банку України, забезпечення єдиної державної грошово-кредитної політики і виконання функцій щодо управління банківською системою держави і регулювання банківською діяльністю, обумовлює необхідність функціонування таких керівних органів.

З метою сприяння закріпленню позитивних тенденцій на грошово-кредитному ринку та в економіці у цілому Національний банк України у 2010 році тричі знижував облікову ставку, яка є базовою щодо інших процентних ставок Національного банку України і нині становить 7.75% річних. Національний банк України забезпечував достатній рівень ліквідності у фінансовій системі, створював умови для реструктуризації виданих банками кредитів, отже сприяв насиченню банківської системи коштами. У результаті обсяг кредитів, наданих сектору нефінансових корпорацій, зріс за рік на 8.4%. Дуже важливо, що зведений платіжний баланс був позитивним. Відносно невеликий дефіцит поточного рахунку у 2010 році перекривався профіцитом по фінансовому рахунку. Це дало змогу Національному банку України суттєво наростити офіційні резерви, які зросли за рік на 8.1 млрд. дол. США - до 34.6 млрд. дол. США. [16]

За рік Національний банк України став більш прозорим у своїй діяльності, суттєво поліпшилось інформування суспільства. За 2010 рік прибуток Національного банку України становив 17.1 млрд. грн., причому його основну частину було перераховано до Державного бюджету України. Це стало вагомим внеском у забезпечення соціальних та інших важливих державних видатків.



Мал. 2.2 Структура активів НБУ станом на 31 грудня 2010 р.

Підбиваючи підсумок, можна сказати, що динаміка, склад і структура активів відповідає основним принципам і напрямам розвитку банку, але розвиток активів далі вимагає їх коригування в напрямі підвищення питомої ваги кредитно-інвестиційного портфеля й уповільнення темпів приросту основних засобів та інших активів.

2.3 Динаміка розвитку ринкової інфраструктури України за період 2008-2011 рр.

Для України 2009 рік був роком закріплення позитивних економічних зрушень, започаткованих у попередні роки. Поліпшення ситуації в економіці визначалося збалансованою макроекономічною політикою Уряду та Національного банку України, спрямованою на виконання завдань, визначених Посланням Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2009-20011 роки".[16]



Мал. 2.3 Реальний валовий внутрішній продукт України в 2009-2011 рр.

ВВП в 2011 році значно буде вищим показника 2010 року. Зокрема в першому кварталі 2011 року ми бачимо темп приросту ВВП в порівнянні із показником за 2010 рік на 20,11%, в другому кварталі на 21,65%, в третьому кварталі на 27,32%. Очікуване зростання в четвертому кварталі також не менше 20%. Зростання ВВП в 2011 році свідчить про відновлення економіки після кризового періоду. Аналіз даних, наведених у таблиці 2.3, про співвідношення між випуском товарів та послуг і валовою доданою вартістю або проміжним споживанням, свідчить про зростання витратомісткості виробництва. Подолання негативної тенденції до скорочення частки валової доданої вартості.

Про економічне зростання свідчить також обсяги виробництва та реалізації продукції. Проведемо аналіз обсягів реалізованої продукції за 2008-2010 рр (за 2011 Державний комітет статистики інформації не підготував). Загальний обсяг реалізації по всій промисловості збільшився за 2 останні року. Якщо в 2009 році спостерігався спад обсягу реалізації, то в 2010 показники були вищими до кризових, що ми бачимо з рисунку.

Економіка України у 2010-2011 роках розвивається відповідно до світових трендів. Поступово відновлюється зростання, але обсяги виробництва у більшості країн є все ще нижчими їх потенційного рівня.[16]



РОЗДІЛ ІІІ. РОЛЬ РИНКОВОЇ ІФРАСТРУКТУРИ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

3.1 Проблеми розвитку та функціонування інфраструктури ринку України

В результаті вивчення й узагальнення матеріалів обстеження було виявлено низку проблем, характерних для сучасної інфраструктури ринку: від законодавчої неврегульованості їхньої діяльності - до зловживань посадових осіб.[2] Наявністю цих проблема була зумовлена велика чисельність скарг і звернень від працівників ринків, які скаржилися на такі негативні фактори:

- недосконалий механізм справляння ринкового збору;

- відсутність системи укладання договорів між підприємцями та адміністрацією ринку;

- невизначеність умов надання в довгострокову оренду суб'єктам підприємницької діяльності земельних ділянок для розташування ринків;

- високий розмір орендної плати;

- проблеми соціального характеру (оформлення трудових відносин, ведення трудових книжок) між суб'єктами підприємницької діяльності та їх найманими працівниками.

Під час проведення обстеження бралися до уваги як кількісні показники, так і аналітичні матеріали щодо функціонування ринків. Як показали результати обстежень наведених у розділі (2), адміністрації багатьох ринків не лише не підвищують якості своїх послуг, але й не дбають про створення належних умов для здійснення продажу товарів.[8] Суб'єкти, які здійснюють свою діяльність на ринках, сплачують значну орендну плату, а також оплачують певні послуги, які надає адміністрація ринку. Однак, на сьогоднішній день існують непоодинокі факти, коли підприємці змушені за власні кошти облаштовувати свої робочі місця (купувати столи, торгові намети, контейнери тощо), а також утримувати їх в належних санітарних і технічних умовах.

Часто власники ринків, які мають зручне територіальне розміщення, не прагнуть інвестувати кошти в їх облаштування та зміцнення матеріально-технічної бази, забезпечуючи мінімальний рівень зручностей для продавців і покупців. При чому, ця проблема залишається досі характерною для переважної більшості областей і населених пунктів України. Як свідчать дані аналізу, більшість перешкод у цій сфері на місцевому рівні пов'язані з удосконаленням функціонування ринків, зокрема, із поліпшенням їх естетичного вигляду або з перетворенням ринків на сучасні торгівельні комплекси, зі створенням належних умов для торговельників й покупців, з подоланням проблеми хаотичної вуличної торгівлі тощо[9].

Іншою стороною проблеми функціонування ринків є незадовільний матеріально-технічний рівень більшості ринків в Україні, їх недостатнє забезпечення холодильним, ваговимірювальним та іншим торгово-технологічним обладнанням. Переважна частина торгових місць на ринках України досі не опалюється або перебуває на відкритих прилавках.[8] Маючи досить високий рівень рентабельності, адміністрації ринків в багатьох випадках не інвестують кошти в покращення матеріально-технічних умов для роботи підприємців на ринках, а також у підвищення зручності споживачів.

Ще однією проблемою функціонування ринків в Україні є питання встановлення цін на послуги ринків і, зокрема, відсутність будь-яких розрахунків розмірів тарифів на послуги ринків, що призводить до встановлення необґрунтовано високого їхнього розміру.

Ці проблеми повинні розв'язуватися органами місцевого самоврядування, які надають дозвіл на оренду землі для організації ринку і повинні дбати про подальше її ефективне використання з метою розвитку соціально-економічної інфраструктури своїх регіонів і населених пунктів, а також про більш якісне задоволення потреб споживачів та розвитку економіки. Ціни і тарифи на послуги ринків повинні встановлюватися обґрунтовано, на основі економічної доцільності та чітких економічних обрахунків. Поруч із вже перерахованими проблемами підприємці-торговці на ринках часто стикаються й з такою проблемою, як відмова їм у прийомі в експлуатацію стаціонарних капітальних торгових об'єктів, які споруджені ними на території ринку з повним дотриманням вимог чинного законодавства . На жаль, такого роду забудови досі не можуть бути оформлені, як власність, внаслідок чого підприємці не отримують жодних гарантій відшкодування своїх витрат у разі перенесення або знесення їхніх ринків[10].

У багатьох регіонах досі залишаються невпорядкованими земельні відносини: досить поширеними є випадки неналежного юридичного оформлення прав оренди земельних ділянок, організації роботи ринку без наявності підстав користування землею.

Указом Президента України від 23.05.01 № 334 “Про заходи щодо вдосконалення функціонування ринків з продажу продовольчих та непродовольчих товарів” передбачено надання в установленому порядку суб'єктам підприємницької діяльності в довгострокову оренду земельних ділянок для розміщення ринків.

Проте органи місцевого самоврядування неохоче виконують це положення Указу Президента, стримуючи залучення інвестицій в дану сферу підприємницької діяльності[12]. Зазначимо, що питання впорядкування земельних відносин належать до компетенції саме органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, які повинні здійснювати ефективні заходи для розв'язання цих проблем.

Правилами торгівлі на ринках встановлено вимогу щодо обов'язкового розміщення на вході до ринку стенду, на якому мають бути розміщені план його території, перелік документів, які регламентують діяльність ринку, розміри ставок ринкового збору, розміри тарифів на послуги ринку, а також інші інформаційні матеріали. Проте, здебільшого це положення Правил торгівлі на ринках адміністраціями ринків не виконується. Часто трапляються факти ненадання документу про сплату ринкового збору, відсутності договорів про надання торгового місця, договорів оренди, а також їхньої невідповідності нормам чинного законодавства[10].

З метою розв'язання цієї проблеми необхідно запровадити Типовий договір оренди торгового місця та рекомендувати його для оформлення взаємовідносин між адміністраціями ринків та продавцями.

Ще однією вагомою проблемою функціонування ринкової інфраструктури є дотримання ринками правил торгівлі на ринках, ветеринарно-санітарних правил для ринку, правил продажу продовольчих та непродовольчих товарів, правил користування засобами вимірювальної техніки, правил протипожежної безпеки, охорони праці сьогодні контролюється органами місцевої влади та відповідними державними установами регіонального рівня. Проте, на ринках України залишаються досить поширеними факти службових зловживань: незаконне стягнення грошових внесків з підприємців (неофіційні виплати); висування вимог, непередбачених законодавством; довільне тлумачення нормативно-правових актів; порушення порядку проведення перевірок. Запобігти корупції та зловживанням можливо лише шляхом усунення підстав, що породжують ці явища.

Одним із шляхів подолання цієї проблеми є удосконалення законодавства з метою усунення подвійного тлумачення його норм та впорядкування занадто великої кількості нині діючих нормативних актів, які часто дублюють один одного або, навпаки, містять суперечливі норми.

Для того, щоб ринки здійснювали вагомий внесок в розвиток економіки держави, потрібно встановити певні шляхи вдосконалення інфраструктури ринку України, після цього економіка держави почне більш ефективно функціонувати.



3.2 Перспективи розвитку інфраструктури ринку України на 2012- 2014р

Міністерство України затвердило вдосконалену та доповнену програму розвитку інфраструктури ринку України на 2012-2014 роки. Таке рішення було прийняте на черговому засіданні Комісії, що відбулося 9 лютого 2012 року.[14]

«Програма розвитку інфраструктури ринку на 2012-2014 роки - це один з найголовніших документів у роботі Комісії, її путівник на шляху до розвитку економіки України. Його значимість та необхідність зрозуміла як для регулятора, так і для ринку. Удосконалюючи програму, комісія ставила собі за мету розробити такий документ, що відповідав би сьогоднішнім реаліям галузі, був адаптований до нових законодавчих норм та нормативно-правових актів, які нещодавно набули чинності і став би основним документом, відповідно до якого «живе» та розвивається інфраструктура ринку України.

Предметом Програми є визначення стратегічних напрямів подальшого реформування та суттєвої модернізації інфраструктури ринку України на усіх рівнях - правовому, інституційному і технологічному; вона визначає ряд пріоритетних завдань на середньостроковий період та необхідні кроки щодо їх реалізації.

Для вирішення проблемних питань і стимулювання подальшого розвитку ринку Національною комісією з цінних паперів та інфраструктури ринку було розроблено проект розвитку інфраструктури ринку на 2011 - 2015 роки, в якому окреслені наступні завдання:

1. Збільшення капіталізації, ліквідності та прозорості ринкової інфраструктури.

2. Удосконалення ринкової інфраструктури та забезпечення її надійного і ефективного функціонування.

3. Удосконалення механізмів державного регулювання, нагляду на ринках та захисту прав інвесторів.

4. Стимулювання подальшого розвитку інфраструктури ринку України.

Нагадаємо, що проект програми розвитку інфраструктури ринку розроблено в рамках Програми економічних реформ Президента України на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, заможна держава», а також для покращення інвестиційного клімату в Україні.

Наразі документ надано Президенту України для погодження та затвердження[8].

Також для подальшого функціонування та формування інших перспектив розвитку інфраструктури ринку України та для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють фор-муванню ринкового середовища.

Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юри-дичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на рин-кову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може за-тягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і супе-речливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення. Однією з перспектив розвитку ринкової інфраструктури є передача майна в оренду:

Мал. 3.1 Кошти від оренди, для розвитку ринкової інфраструктури

Цілі і пріоритети оренди майна, які мають вагомий вплив на розвиток інфраструктури ринку та економіки країни на 2011-2014 роки:

- досягнення балансу інтересів: орендодавців щодо максимізації доходів від оренди комунального майна, орендарів щодо можливості користування комунальним майном для здійснення підприємницької діяльності;

- установлення економічно виправданих і обґрунтованих розмірів орендної плати через переважне використання конкурентних способів передачі майна в оренду;

- забезпечення відкритості, простоти та прозорості процедури надання комунального майна в оренду та збереження історичної забудови міста;

- забезпечення розвитку ринкової інфраструктури .

Дані перспективи деякою мірою вплинуть на модернізацію інфраструктури ринку України, яке вплине на подальший розвиток економіки україни.



ВИСНОВКИ

Ринкова економіка - це система економічних відносин із приводу купівлі-продажу товарів і послуг, здійснюваної за допомогою грошей в умовах плюралізму усіх форм власності, вільної конкуренції і ціноутворення, що забезпечує ефективність вирішення соціально-економічних проблем. Ринковій економіці необхідна інфраструктура - система взаємозалежних спеціалізованих організацій, тема взаємозв'язаних потоків товарів, послуг, грошей, цінних паперів і робочої сили. Наприклад, на товарному ринку діють товарні біржі, підприємства оптової і роздрібної торгівлі, фірми, що займаються посередницькою діяльністю, і т.п. Інфраструктура - комплекс ринкових інститутів, що забезпечують взаємозв'язок основних макроекономічних потоків. У широкому змісті до ринкової інфраструктури відносять усю систему інститутів усіх локальних ринків. У більш вузькому змісті мають на увазі матеріальні об'єкти інфраструктури.

Інфраструктура - це комплекс галузей господарства, що обслуговують виробництво. Під сучасним ринком розуміють будь-як систему, що дає можливість покупцям і продавцям здійснювати вільну купівлю-продаж товарів. Ринкова структура може виступати в різних формах. Відправною точкою ринкової структури є ринок товарів[14]. Макроекономічні складові його - це ринки споживчих товарів і послуг, інвестицій і капіталу тощо. Ринок споживчих товарів і послуг - один з найважливіших компонентів товарного ринку.

В Україні функціонує досить розгалужена інвестиційна інфраструктура: фондові, товарні та універсальні біржі, депозитарії, зберігачі, реєстратори, інформаційно-консультаційні центри, банки, інноваційні та інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, агентства розвитку бізнесу, технологічні та науковий парки, науково-консультаційні центри інвестицій i міжнародного бізнесу, небанківські фінансово-кредитні установи, торговці цінними паперами, інститути спільного інвестування і компанії з управління активами, недержавні пенсійні фонди, адміністратори НПФ, страхові компанії, але найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну, у якій здійснються угоди купівлі і продажу товарів і послуг.Також можна виділити ще одне розуміння ринку - як форми організації і функціювання економічних зв'язків господарюючих суб'єктів, що грунтуються на принципах вільної купівлі-продажу, і як суспільної форми функціонування економіки, за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання, прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання.

Об'єктивними умовами інсування і функціонування ринку є товарне виробництво - основа ринкової економіки, суспільний поділ праці, економічна відокрлеменість виробників, базою якої є економічна конкуренція між відокремленими, самобутніми суб'єктами господарювання, існування відповідної структури та інфраструктури, стійкої фінансової і грошової систем, наявність правової бази, що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату[9].

Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру : товарні, фондові та валютні біржі, торгово - збутові фірми, банки тощо.Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує пряма залежність - чим більше розвинута інфраструктура, тим розвинутіший ринок. Україні, в сучасних умовах, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Крім банків існують і інші кредитно-фінансові “банкоподібні” установи: страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні кооперативи і т.п. Оптимальність структури національної економіки значною мірою зумовлюється ефективністю співвідношення галузей, що виробляють товари та послуги[14].

В Україні вже вжито значних зусиль щодо покращення умов для проведення змін - були знижені субсидії промисловості та різні державні інвестиційні програми, відносні ціни прямують до світових. Проте потрібно докласти ще багато зусиль, щоб структура економіки зазнала вагомих змін.

Використовуючи світовий досвід розвитку елементів ринкової інфраструктури слід пам'ятати, що вітчизняна економічна система має свої, притаманні лише їй особливості. Тому на практиці використання світових здобутків у галузі економіки повинне бути скориговане у відповідності до українських реалій. А пріоритетом з боку держави повинно стати забезпечення усіх правових, соціальних та економічних умов успішного розвитку ринкової інфраструктури.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. 10 років незалежності / Аналітичний матеріал Національного інституту стратегічних досліджень, 2008.

2. Бонсал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін. Навчальний посібник. - К.: Заповіт,2008.

3. Гальчинський А. Основи економічної теорії. - Київ: Основи,2009.

4. Дорогунцов С., Горська О. Трансформація структури економіки: теорія і практика. К./ Економіка України №1, 2001.

5. Єрохін С. Динаміка та ефективність структурних трансформацій економіки України. К./ Економіки України №10, 2009.

6. Загальноекономічний стан розвитку за 2010 р. // Вісник НБУ.-№12(131).-2003.-с.3.

7. Климко Г.Н., Несторенко В.П., Каніщенко Л.О. Основи економічнох теорії: Підручник.-К.:Вища школа, 2010.-559с.

8. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. - Тернопіль: АТ Тарнекс, 2008.

9. Основи економічної теорії / Під редакцією Чухно А.А.- Київ, 2009.

10. Основи ринкової економіки / Під редакцією Савлука М.І. - Київ: Либідь, 2009.

11. Реальний сектор економіки, 2009 рік // Річний звіт НБУ.-2002.-с.10-12.

12. Рывок в рыночную економику/ Под ред. Л Хоффмана и А. Зиденберга - К.:Феникс, 2009.

13. Статистичний щорічник України за 2010 рік.-К.: Техніка, 2010.-50с.

14. Україна на перехідному етапі: Політика, економіка, культура/ За ред. Т. Степанкової, П. Дуткевича, М. Трош - К.:ВЦ “Академія”,2008.

15. Україна на роздоріжжі / За ред. Акселя Зіденберга та Лутца Хоффмана - К.”Фенікс”,2009.

Размещено на Allbest.ru