Теоретичні основи потенціалу малого підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОТЕНЦІАЛУ МАЛОГО ПІДПРИЄМСТВА

1. Потенціал підприємства: сутність та загальна характеристика

Термін «потенціал» означає «приховані можливості», які в господарській практиці завдяки праці можуть стати реальністю. Ці «приховані можливості» недостатньо вивчені та висвітлені в науковій літературі внаслідок того, що потенційне, існуюче за межами реально функціонуючого економічного життя, досить складно зрозуміти та відобразити в понятійному апараті.

Усвідомити й розкрити зміст поняття «потенціал» дозволяють філософські категорії «можливе» і «дійсне», взаємозумовленість яких проявляється в тому, що під дійсним розуміють реалізовану можливість. Категорія «можливе» виражає той факт, що існування явища вже почалося, але воно ще не набуло досконалої форми, що воно має причинну обумовленість, але ще не одержало дійсного втілення. Отже, можливість у часі передує дійсності та, як вихідний пункт процесу розвитку, поняття «дійсність» містить у собі не тільки всі види й етапи. Але й результати реалізації можливості.

Таким чином, можливість - це тенденція або, вірніше, прихована тенденція розвитку існуючої дійсності. Можливість пов'язана з дійсністю, процесом її реалізації, у ході якого відбувається народження нових можливостей. Такий процес є процесом розвитку. Під розвитком розуміється процес, що відбувається відповідно до певних закономірностей, що описує зміни речей і явищ як проходження один за одним різних форм та станів.

Потенційне має шанс втілитися, матеріалізуватися. Існують різні можливості, але реалізація одних приводить до покращення результативності системи, других - до її погіршення.

Таким чином, потенційні можливості можна поділити на дві групи:

1) можливості розвитку;

2) можливості занепаду.

Тут треба відзначити такі особливості:

- впливи можливостей розвитку мають подвійний характер - їх використання покращує параметри системи, а не використання призводить до суттєвих втрат зайнятих позицій. Прикладом є сфера освіти, охорони здоров'я, фізкультури та спорту, розвиток яких є основою процвітання, а недостатня увага до яких спричиняє серйозні національні проблеми;

- впливи можливостей занепаду також мають подвійний характер, тільки їх реалізація негативно позначається на стані реальної системи, а недопущення їх втілення забезпечує стабільний стан системи. Приклад: оцінюючі різні технології, навіть найсучасніші, безвідходні, необхідно пам'ятати, що застосування ще однієї з них на фоні функціонування інших є негативним фактором, що збільшує навантаження на гіпертехнізований простір.

Інші можливості занепаду пов'язані з застосуванням високоефективних технологій вирощення монокультур у сільському господарстві (кави, пшениці, цукрового буряку та інших), які в кінцевому випадку призводять до збіднення флори та фауни планети.

Хоча вплив потенційних можливостей на реальні господарські процеси не можна недооцінювати, не треба забувати, що економіка характеризується як реальною, так і потенційною формою. Можливості є лише частками потенційної, а не реальної економіки, яка здатна отримати максимально можливий результат за певних умов виробництва, розподілу та перерозподілу.

Реальна економіка обмежена рівнем максимально можливих результатів. На відміну від неї економіка, що характеризується потенційною формою, - це світ різних можливостей, які не обов'язково реалізуються чи не реалізуються. Економіка у потенційній формі нічим не обмежена, оскільки все в ній перебуває у вигляді ідей (благ), які здатні впливати на господарське життя. Можливості в ній можуть знаходитися у виявленому або невиявленому стані.

Виявлені можливості - це сформульовані ідеї, логічно викладені у вигляді теорій, систем, що виникають як наслідок дослідження проблем для їх розв'язання.

Невиявлені можливості - це ідеї, які потребують осмислення та формалізації. Крім цього, можливості можуть перебувати в потенційній економіці досить довго, навіть у виявленому стані. Це підтверджується досвідом історичного розвитку світової економіки.

Таким чином, термін «потенціал» означає наявність у будь-кого або будь-чого (окремої людини, громади, підприємства, галузі, держави) виявлених та невиявлених можливостей або здатності діяти у відповідних сферах.

Потенціал - поняття, що припускає як діалектичну єдність можливостей, так і процеси їхньої реалізації, тобто наявність необхідності й створення умов для їхньої реалізації. Усвідомлення можливостей і створення умов для їхньої реалізації - це суб'єктивний фактор, що являє собою здібності суб'єкти. Ступінь можливої реалізації потенціалу є імовірнісною характеристикою. «Необхідність реалізується тільки через волю, у вигляді нескінченного ланцюга волі вибору в діяльності людей», що через зміни приводить об'єкт до даного стану, тобто змін у його стані.

Процес реалізації залежить від об'єктивних факторів - можливостей, обумовлених станом об'єкта й навколишнього середовища, і суб'єктивних - здатностей ії усвідомлювати (процесу пізнання), створювати, використовувати й розвивати.

Потенціал, що об'єднує в собі як просторові, так і тимчасові характеристики, концентрує одночасно три рівні зв'язків і відносин.

По-перше, він відображає минуле, тобто сукупність властивостей, нагромаджених системою в процесі її становлення і таких, що зумовлюють можливість до її функціонування та розвитку. У цьому плані поняття «потенціал» фактично набуває значення поняття «ресурс».

По-друге, він характеризує рівень практичного застосування і використання наявних можливостей. Це забезпечує розмежування реалізованих і нереалізованих можливостей. У цій своїй функції поняття «потенціал» частково збігається з поняттям «резерв».

Розглядаючи структуру потенціалу з цих позицій, варто враховувати, що в першому випадку структурні елементи потенціалу, що залишилися в нереалізованому вигляді, призводять до зниження ефективності його функціонування (наприклад, невикористовувані в роботі трудові навички втрачаються, нереалізовані особистісні здібності руйнуються), а в другому випадку «надлишковий» запас сил і здібностей працівника забезпечує гнучкість і маневреність розвитку системи стосовно змінюваних умов праці.

По-третє, він орієнтується на розвиток (на майбутнє). Будучи єдністю стійкого і мінливого станів, потенціал містить (як можливі) елементи майбутнього розвитку.

Відмінності між трьома складовими частинами потенціалу підприємства мають умовний та мінливий характер.

Виходячи з цього, потенціал підприємства - це складна, динамічна, полі структурна система. Ця агломерація має певні закономірності розвитку, від уміння використати які вирішальною мірою залежить ефективність економіки, темпи та якість її зростання.

2. Структура потенціалу підприємства

При формуванні та використанні потенціалу підприємства проводиться його декомпозиція на компоненти, встановлюються їх функції і зв'язки, тобто здійснюється структуризація.

Чіткого та однозначного уявлення про структуру потенціалу підприємства поки не сформовано. Це обумовлено тим, що дослідження з даної проблеми здійснюються в рамках окремих проявів потенціалу. У результаті накопичено багатий інструментарій оцінки ринкових, виробничих, фінансових можливостей підприємства, але разом з тим відчувається недолік повноти охоплення та систематизованого підходу в представленні структури його сукупного потенціалу.

Оптимальна структура потенціалу повинна мати мінімальну кількість компонентів, але, разом з тим, вони повною мірою повинні виконувати задані функції. Існує кілька можливих підходів до структуризації потенціалу підприємства:

1. Блочно-модульна структуризація;

2. Функціональна структуризація.

Блочно-модульна структуризація потенціалу підприємства заснована на взаємодії трьох складових, які охоплюють всі стратегічні компоненти підприємства, що дозволяють досягти поставлені цілі, та найбільш повно характеризують внутрішній стан підприємства - ресурсів, системи управління та діяльності персоналу.

Відповідно до ресурсної концепції, потенціал підприємства розглядається як система ресурсів, що вступають у взаємодію й обумовлюють досягнуті результати. Блок ресурсів, незважаючи на нібито однозначність їхнього трактування, в економічній літературі представляється різним набором модулів. Так, автори блочно-модульної структуризації пропонують у складі ресурсів виділяти кадрові, інформаційні, фінансові та матеріальні. Такий підхід, на наш погляд, упускає з розгляду цінні організаційні ресурси та нематеріальні активи.

Деякі автори розглядають у якості ресурсних складових тільки персонал і основні фонди, інші виділяють у складі ресурсів тільки людський, матеріальний і організаційний аспекти, що навіть при глобальному розумінні даних складових залишає за межами розгляду технологічні розробки, привабливість територіального розташування й інші елементи.

Найбільше поширення одержала концепція виділення в сукупності ресурсів наступних елементів:

- технічні ресурси (виробничі потужності та їхні особливості, обладнання, матеріали і т. ін.);

- технологічні ресурси (технології, наявність наукові розробки й ін.);

- кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхнє прагнення до знань і удосконалювання, інтелектуальний капітал);

- просторові ресурси (характер виробничих приміщень і території підприємства, розташування об'єктів нерухомості, комунікацій, можливість розширення й ін.);

- інформаційні ресурси (кількість і якість інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище, каналів її поширення, можливості розширення та підвищення вірогідності інформаційної бази і т. ін.);

- ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів і ін.);

- фінансові ресурси (наявність і достатність власного та позикового капіталу, стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній і т. ін.).

Слід зазначити, що за умов декомпозиції потенціалу підприємства з розгляду виключається така складова технічних ресурсів, як предмети праці. Це пов'язано з тим, що можливість предметів праці ставати матеріальною основою продукції не залежить від часу та характеристик виробничої системи, але має місце завдяки її наявності. Предмети праці вибувають з виробничого процесу протягом одного циклу, відтворюються поза підприємством і не завжди бувають адекватними продукції, що випускається, тому вважається, що вони не визначають величину технічного та виробничого потенціалу підприємства.

Наведене вище групування теж не позбавлене певних недоліків, тому що в сучасних умовах конкурентне становище підприємства за інших рівних виробничих, організаційних і фінансових умов визначається ще й діловою репутацією підприємства, наявністю в нього позитивного іміджу, що, на наш погляд, правомірно розглядати як невід'ємний елемент системи ресурсів.

Узагальнюючи вищевикладене, блок ресурсів підприємства, на наш погляд, повинен включати наступні складові:

Кожний із зазначених видів ресурсів становить сукупність можливостей досягнення цілей підприємством.

Це означає, що маючи у своєму розпорядженні ті чи інші засоби виробництва, кадри, виробничі приміщення з певними характеристиками, спорудження та інші ресурси, підприємство тією чи іншою мірою здатне задовольняти потреби та запити потенційних покупців.

2. Крім ресурсної складової в сучасній економічній теорії виділяють блок системи управління. В управлінському блоці формулюється місія, розробляється стратегія розвитку, визначаються цілі на найближчу перспективу, ставляться задачі. У ньому, як правило, розрізняють три підсистеми:

1) планування - націлена на виявлення майбутнього потенціалу успіху. З урахуванням довгострокових цілей підприємство повинне вирішити, чи треба намагатися формувати новий потенціал або діяти за раніше наміченим курсом, тобто використовувати уже виявлений;

2) реалізації має завданнями створення нового потенціалу та перетворення існуючого у фактори успіху. Підсистема, націлена на створення нового потенціалу, знаходиться в тісному зв'язку з адаптивним (па основі сформованих уявлень, удосконалювання устояних моделей) і генеративним (заснованим на стимулюванні підприємницького духу, виникненні оригінальних компетенцій і ринкових шансів) навчанням. Підсистема, націлена на перетворення існуючого потенціалу у фактори успіху, повинна забезпечити трансформацію компетенцій і внутрішніх ресурсів, які відповідають ринковим шансам, у ринкові конкурентні переваги, що повинні, у свою чергу, впливати на рішення про закупівлі з боку покупця;

3) контролю - виконує функції перевірки ефективності здійснення планів і рішень і постійного контролю за вірогідністю планових передумов. Останнє пов'язано з тим, що будь-який план фактично базується на очікуванні певного розвитку ринкової ситуації, що відрізняється нестабільністю та мінливістю, і тому вимагає постійної перевірки на придатність у випадку можливих змін.

3. Особлива увага приділяється блоку діяльності персоналу, оскільки будь-яка організація - це насамперед люди. Даний блок містить три складові:

1) аналітична діяльність персоналу - містить у собі наукові дослідження та розробки і є основою для виробництва того чи іншого ресурсу або продукції;

2) виробнича діяльність персоналу - охоплює безпосередньо діяльність, пов'язану зі здійсненням виробничого процесу;

3) комунікаційна діяльність персоналу - діяльність, спрямована на взаємодію з ринком. Вона виконує функції розробки та застосування комплексу маркетингових інструментів впливу на ринок (просування, стимулювання, ціноутворення, товарна політика). Разом з тим за допомогою комунікаційної складової забезпечується надходження інформації про зовнішнє середовище, яка необхідна для управління на етапі планування та розробки стратегічних цілей.

Залежно від специфіки підприємства в його внутрішній структурі виділяють наступні функціональні області: маркетинг, виробництво, кадри, менеджмент, фінанси, інформацію, наявність яких обумовлює необхідність функціональної структуризації потенціалу підприємства.

У рамках кожної функціональної області формується свій внутрішній потенціал, який умовно можна структурувати на об'єктний і суб'єктний залежно від ознак, що лежать у його основі (існування поза людиною, зовнішнє стосовно неї або існування, обумовлене діяльністю людей).

До об'єктних складових потенціалу підприємства відносяться:

- виробничий потенціал;

- інноваційний потенціал (характеризує можливості підприємства в сфері розробки та впровадження інновацій);

- фінансовий потенціал;

- потенціал відтворення (характеризує можливості діючої системи формування та відновлення основних фондів забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності продукції підприємства);

- інформаційний потенціал характеризує можливості створеної інформаційної бази гарантувати своєчасне та повне насичення підприємства достовірною вхідною, вихідною, нормативно-довідковою, оперативною інформацією для прийняття рішень у процесі господарської діяльності підприємства та досягнення цілей його розвитку);

- інфраструктурний потенціал (характеризує привабливість місця розташування підприємства з погляду розвитку ринкової інфраструктури, транспортних комунікацій та інших факторів).

До суб'єктних складових потенціалу підприємства відносять:

- науково-технічний потенціал (характеризує здатність працівників підприємства здійснювати наукові дослідження та розробки, спрямовані на удосконалення виробничих і технологічних процесів, диференціацію видів продукції);

- маркетинговий потенціал;

- потенціал організаційної структури управління (характеризує можливості сформованої організаційної структури управління забезпечувати високий рівень ефективності функціонування підприємства в умовах мінливості зовнішнього середовища);

- кадровий потенціал (сукупність здібностей і можливостей кадрів забезпечувати ефективне функціонування організації);

- управлінський потенціал (сукупність здібностей і можливостей системи управління забезпечувати досягнення стратегічних цілей діяльності).

3. Мале підприємство та його роль в системі господарювання

Відповідно до Господарського кодексу України мале підприємство - це підприємство, на якому середньооблікова чисельність працюючих за рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей же період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньомісячним курсом Національного банку України щодо гривні. Мале підприємство - це підприємство з невеликою кількістю штатних працівників.

Отже, при визначенні малого підприємства можуть використовуватись кількісні та якісні критерії. До якісних критеріїв відносять: висока організаційно-функціональна гнучкість, високий рівень конкуренції, простота організації на основі безцехової структури, поєднання в одній особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників, оборот (обсяг) продаж, величину активів, кількість філій або підрозділів, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми. Європейський Союз запропонував наступні критерії: кількість персоналу не перевищує 500 чол., вартість фондів підприємства не перевищує 75 млн. ЕКЮ, велика фірма володіє не більше, ніж третиною його капіталу.

З врахуванням вищесказаного можна дати наступне визначення малому підприємству: це іманентний елемент системи економічних відносин в економіці ринкового типу, який забезпечує її інноваційну активність і підтримує конкурентне середовище.

Роль і місце малих підприємств в національній економіці найкраще виявляється в виконуваних ними функціях.

Вагомий внесок у формування конкурентного середовища. Малий бізнес сприяє становленню конкурентних відносин, оскільки є антимонопольним за своєю природою. Здатність малого бізнесу швидко реагувати на тенденції ринку й розробляти нові товари для задоволення потреб споживачів визнана великими компаніями.

Надає ринковій економіці гнучкості, оперативно реагуючи на зміни кон'юнктури ринку, особливо, в умовах швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, зростання номенклатури товарів та послуг. Невеликий обсяг виробництва і обмежені ресурси змушують МП швидко пристосовуватись до нових умов, а великі компанії є менш повороткими в плані пристосування власної стратегії до нових тенденцій в економіці. Прискорення реалізації новітніх технічних та комерційних ідей, наукоємкої продукції. Понад 60% новизни XX ст. створено незалежними винахідниками й невеликими компаніями. Основою таких досягнень є більш вільні організаційні умови на малих підприємствах, більше індивідуального підходу в розробках.

Створення нових робочих місць і поглинання надлишкової робочої сили під час циклічних спадів та циклічних зрушень економіки (вирішення проблеми зайнятості). економічний бізнес господарювання

Пом'якшення соціальної напруги, демократизація ринкових відносин, передумова створення середнього класу. Малий бізнес виконує функцію послаблення притаманній ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ.

Размещено на Allbest.ru