Газова промисловість України та її регіональні особливості

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

Природний газ являє собою найважливіший енергетичний ресурс. По темпам світового споживання він перевищує всі інші енергоресурси. У народному господарстві України газова промисловість відіграє дуже важливу роль. Вона є невід'ємною частиною економічного і суспільного добробуту населення держави. Дана робота набуває актуальності, на сучасному етапі розвитку, коли проблема енергозабезпечення постала надзвичайно гостро.

Тема цієї курсової роботи є дуже актуальною у наш час. Це так, бо Україна відчуває гостру потребу у газі та продуктах газової промисловості. Навколо цієї галузі промисловості існує багато суперечок. В основному, ці суперечки пов'язані з тим, що Україна, власними ресурсами, не може забезпечити добування і переробку необхідної кількості газу, через брак сировини, фінансових ресурсів. Тому вона змушена закуповувати газ в Росії та інших країн. Це негативно впливає на економіку країни.

Ціль курсової роботи - глибоке вивчення газової промисловості України, її умов і факторів розвитку і розміщення, аналізування проблем та перспектив розвитку.

Завданням дослідження є докладне розглядання ролі та значення газової промисловості в економіці України, визначення основних проблем розвитку цієї промисловості.

Об'єктом дослідження є газова промисловість України та її регіональні особливості. газовий промисловість територіальний ціновий

Для дослідження використані методи спостереження, аналізу, порівняння, які дають можливість прослідкувати тенденції подальшого розвитку, порівняти досягнення у цій промисловості на різних етапах розвитку (особливо на протязі останніх років). Також для дослідження були використані літературний і статистичний методи, які дозволяють доступно показати результати аналізу, спостережень на основі реальних фактів та цифр.

Для дослідження були використані підручники, учбові посібники, статті та збірки наукових праць з предмету регіональної економіки. Всі використані джерела дають можливість детально роздивитись тему, проаналізувати її, зробити висновки.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГАЗОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

1.1 Роль і господарське значення газової галузі в економіці України

Науково-технічний прогрес, підвищення якості продукції, поліпшення умов праці, інтенсифікація всього суспільного виробництва визначаються розвитком газової промисловості країни.

Тому закономірно, що в усіх країнах світу з розвиненою ринковою економікою інвестиції у паливного-енергетичний комплекс становлять близько 40% сумарних вкладень у промисловість.

Газова промисловість - це наймолодша галузь паливної промисловості України. Використання газу удвічі дешевше, ніж нафти. Крім того, з газу виробляють азотні добрива й синтетичні матеріали[8].

Сировинною базою газової промисловості є природний газ.

Природний газ - це легкозаймиста газоподібна суміш вуглеводнів, що утворилася в процесі геологічних перетворень в "пастці" між осадовими породами. Використовується як паливо, а також у виробництві пластмаси, медикаментів, антифризу і барвників.

Природний газ - газоподібний компонент нафти. Видобувається з нафтових свердловин, однак, деякі свердловини дають тільки природний газ. Перед використанням природного газу, як палива з нього виймають більш важкі вуглеводні(бутан, пропан); в рідкій формі ці вуглеводні зберігаються у спеціальних контейнерах(зріджений газ). Газ, що залишився (легкі вуглеводні - метан і етан) перекачується для використання як палива. Природний газ - найбільш ефективна паливна та хімічна сировина.

Його видобуток було розпочато в Україні в 50-х роках ХХст. І на сьогоднішній день видобувається до 20 млрд. газу, що задовольняє власні потреби у ньому на 20-25%. Використання газу в 2 рази дешевше порівняно з нафтою.

Природний газ застосовується у багатьох галузях господарства. У Західній Європі на його основі виробляють аміак та азотні добрива (майже в усіх країнах, де видобувають газ), метанол, ацетилен (Франція, Італія), сажу (Франція, Нідерланди). У Франції природний газ - важливе джерело одержання елементарної сірки .

Достовірні запаси природного газу складають - 146 трлн . Частка країн Близького й Середнього Сходу щодо газу (44%) значно менша, а Північної Америки (17%) та Західної Європи (9%)- більше, ніж щодо нафти.

У США зосереджена майже чверть світового видобутку.

Проте протягом останнього часу газова промисловість відчуває брак сировини. Найбільшим постачальником природного газу до США залишається Канада, що посідає за видобутком третє місце, а за його експортом - перше.

З країн Латинської Америки за запасами й видобутком газу можна виокремити Венесуелу, Аргентину. Значні запаси його виявлені у Бразилії.

До найбільших постачальників газу належать також Росія, Туркменістан, Узбекистан.

У Росії головною базою є Західна Сибір.

Тут розташовуються такі унікальні родовища, як Уренгойське, Ямбурзьке, Заполярне, Медвеже, Тазовське, Ямальське, Ювілейне. Чималі запаси природного газу відкриті у республіці Комі, у Волго-Уральській провінції.

Україна відіграє достатньо активну роль в світовій торгівлі природним газом. Не дивлячись на те, що її ВВП по відношенню к світовому складає менш ніж 1%, по споживанню природного газу вона займає 9-те місце після США, Канади, Німеччини, Росії, Великобританії, Італії, Ірану і Японії.[3].

Традиційні країни-партнери - Казахстан, Російська Федерація, Туркменістан, Узбекистан. Перспективними джерелами імпорту газу в Україну можуть бути Азербайджан, Іран і Ірак.

В результаті зниження енергоємності ВВП високорозвинених країн і збільшення власного добутку газу в деяких з них відбулося послаблення залежності від імпорту газу з держав, які розвиваються.

В той же час, індустріалізація країн, що розвиваються (Індія, Пакистан) веде к значному нарощуванню споживання природного газу і його імпорту.

Таким чином, країни СНД, в першу чергу - Україна і Росія, володіють великим невикористаним потенціалом енергозбереження. У часи існування СРСР показник видобутку газу країн СНД був значно більшим, ніж на теперішній час, особливо для України[12].

Отже, газова промисловість має велике значення в економіці України, оскільки Україна є газозалежною країною, хоча цього можливо було уникнути.

1.2 Галузева структура газової промисловості

Газова галузь промисловості включає у себе підгалузі.

Газотранспортна підгалузь газової промисловості України бере початок з 1924 p., коли в промислову експлуатацію було введене Дашавське газове родовище та побудовано газопровід Дашава-Трий. Першим магістральним газопроводом в Україні стаз газопровід Дашава-Київ. У І948р. по ньому здійснювалися поставки Газу в Київ та Тернопіль. З І951 р. український газ почав подаватися п Росію. В 1960 р. прикарпатський газ отримала Білорусь по магістральному газопроводу Дашава-Мінськ. З часом цей газопровід було продовжено до Вільнюса та Риги. В 1966 р. український газ отримала Молдова У наступному році почалась подача газу в Чехословаччину і Болгарію через територію Румунії, а в 1975р. - в Угорщину.

Україна у своєму розпорядженні має потужну і розгалужену газотранспортну систему. Загальна довжина газопроводів перевищує 35 тис. км, у тому числі: магістральні газопроводи - понад 23тис. км, газопроводи-відводи - 12 тис. км. Кількість компресорних станцій, обладнаних газоперекачуючими агрегатами трьох типів (з газотурбінним, електричним і газомоторним приводом), - близько 125. Кількість газорозподільчих станцій досягла 1330. Їх проектна річна потужність на вході в Україну становить 290, а на виході з неї - 170 млрд. газу. Експлуатація 13 підземних сховищ газу потужністю 30 млрд газу на рік.

По українській газотранспортній системі здійснюється транзит російського газу (до 120 млрд щорічно) у Центральну і Західну Європу, а також у деякі країни СНД (з відповідною оплатою послуг природним газом). Разом з тим газотранспортна система України загалом зношена на 17-20%. Близько 33% магістральних газопроводів експлуатується від 23 до 48 років (нормативний строк служби труб - 33 роки)[11, 293].

Українська ГТС має велике значення. Це зумовлено її вигідним географічним розташуванням, розвиненою системою газопроводів, наявністю найбільшого в Європі (після Росії) комплексу підземних газосховищ, а також високим рівнем обслуговування та експлуатації ГТС.

Враховуючи строки експлуатації газопроводів і їх технічний стан, для підтримки надійного і ефективного функціонування до 2015 р. планується повністю завершити реконструкцію всіх компресорних станцій. До 2030 р. буде закінчена модернізація і технічне переоснащення газотранспортної системи з використанням найсучасніших і найефективніших на той час технологій. Для реконструкції і модернізації компресорних станцій транзитних газопроводів орієнтовно потрібно понад 700 млн USD.

На підставі Рамкової угоди про інституційні засади створення міждержавних систем транспортування нафти і газу в 2002 р. було створено Спільну Робочу групу експертів із представників України і Європейської Комісії, яка в рамках Міжнародної програми Європейського Союзу щодо транспортування енергоносіїв до Європи виконує роботи з розробки варіантів реформування системи експлуатації транзитної газотранспортної мережі України.

Україна, як і всі пострадянські країни, зберігає нині галузеву Структуру управління, відповідно управлінським центром ПЕКу - Міністерство палива та енергетики. Міністерство відповідає за економічний, науково-технічний, соціально-економічний рівні і галузі, розробляє і реалізує відповідну політику щодо додержання світових рівнів і стандартів. Європейський вибір розвитку України спричинив визначення нових завдань і механізмів діяльності ПЕК.

НТК України налічує майже 250 підприємств різної форми власності, основні з яких об'єднані в НАК "Нафтогаз України". Компанія здійснює розвідку те. розробку газових і нафтових родовищ; експлуатаційне та розвідувальне буріння на газ і нафту; транспортувакня газу і нафти; постачання газу промисловим споживачам, бюджетним організаціям та комунально-побутового сектора; зберігання газу в ПГС; переробку газу і газового конденсату; заправку автомобілів скрапленим газом; виробництво моторних олив та мастильних матеріалів; наукове забезпечення галузі; сервісне обслуговування промислових об'єктів.

1.3 Територіальна структура газової промисловості України

Територіальне управління організоване так, що всі підприємства розміщені в одному регіоні, підпорядковані місцевій регіональній владі незалежно від їх профілю та галузевої приналежності. Територіальне управління сильне своїм цілісним підходом до території. В цьому випадку регіон має єдиного "господаря", легко налагоджуються зв'язки виробничої кооперації, комбінування. Розробка та реалізація єдиної загальнодержавної науково-технічної політики стає надзвичайно складним.

У межах України зараз вид-ся дев'ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє обєднати їх в три нафтогазоносні регіони: Східний - Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область; Західний - Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська Південий - Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березанська область.

За протяжністю магістральних газопроводів великого діаметра, яка на сьогодні становить понад 35 тис. км, Україна поступається лише США та Росії.

На території України розташовано дванадцять великих підземних газосховищ, що мають надзвичайно важливе значення для регулювання подачі газу протягом року. Найбільшими газопроводами в Україні є: Таганрог -- Маріуполь (312,3 км), Луганськ -- Рубіжне (148,1 км), Амвросіївка -- Слов'янськ (135 км), Дашава -- Київ (462 км), Київ -- Брянськ (367 км), Шебелинка -- Полтава -- Київ(477,4 км), Єфремівка -- Диканька -- Київ (478 км), Київ -- Захід України- 1 і -2 (367 і 506 км) та ін. Діаметр труб 520 -- 1420 мм, робочий тиск -- 35 атм і вище. Як ми знаємо, підприємства газової промисловості здійснюють видобування, зберігання, транспортування та переробку природного газу. Так, у балансі споживання газу в Україні можна виділити три основні складові: власний добуток (близько 18 млрд кубометрів на рік), импорт (25 -- 26 млрд кубометрів) та газ, що надходить від російського ВАТ"Газпром" за транзит (30 -- 32 млрд кубометрів). Завершується будівництво магістрального газопроводу Джанкой -- Феодосія -- Керч довжиною 254 км. Слід відзначити величезну пропускну спроможність магістральних газопроводів України. Так, діючий газопровід Торжок -- Долина завдовжки 529 км і діаметром 1420 мм має потужність 11 млрд куб. метрів газу на рік. Друга нитка газопроводу Ананьїв -- Ізмаїл завдовжки 377 км і діаметром труб 1420 мм, яка ще споруджується, розрахована наперекачування 18 млрд. кубометрів газу на рік[26, 96].

Супутні гази, які є на ряді невеликих нафтових родовищ, -- дуже цінна сировина для промисловості органічного синтезу. З них на газобензинових заводах одержують бензин.

Певну роль у паливному балансі відіграє утилізація промислових газів і виробництво штучного газу з твердого палива. В Донбасі (Лисичанськ) ведеться підземна газифікація вугілля.

Основним напрямом ефективного, використання природного газу, крім комунально-побутового сектору і широкого переведення на нього автотранспорту, є нафтохімічний, де як продукт одержують синтетичні матеріали. З однієї тонни рідких вуглеводів можна одержати 600--700 кг нафтохімічної сировини, вартість якої в багато разів перевищує ефект використання його як палива. На комунально-побутові послуги витрачається 17 млрд. газу, а на виробництво електроенергії -- майже 34 млрд. газу на рік.

РОЗДІЛ 2. УМОВИ І ФАКТОРИ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ ГАЗОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

2.1 Сировинний фактор

Україна належить до країн з дефіцитом власних природних вуглеводневих ресурсів: за рахунок власного видобутку ми задовольняємо потребу в природному газі на 40% (станом на 2009 рік). Решту природного газу держава імпортує з Російської Федерації, нафти та нафтопродуктів - в основному, з Російської Федерації, а також Казахстану, Білорусі, Азербайджану, Прибалтики та у незначних обсягах з інших країн[21]. Але все ж таки газова промисловість розвивається на базі родовищ горючих корисних копалин(на базі газових родовищ).

В Україні існує три нафтогазоносних регіони: західний, східний та південний (Усі нафтогазоносні регіони зазначені у Додатку А). До західного нафтогазоносного регіону належать родовища Львівської, Волинської, Тернопільської, Чернівецької, Івано-Франківської, Закарпатської областей, а також частково Рівненської області. До східного нафтогазоносного регіону належать родовища Донецької, Луганської, Харківської, Полтавської, Сумської та Чернігівської областей. До південного нафтогазоносного регіону належать родовища Автономної Республіки Крим та частково родовища Одеської, Херсонської та Запорізької областей[13], [9].

Найбільша частка газоспоживання в Україні припадає на промислово розвинутий Східний регіон -- майже 62%, на Західний і Південний регіони -- відповідно 32 та 6% загальної потреби в газі. При цьому у промисловості використовується майже половина спожитого в державі газу, близько 30% газу витрачається на потреби енергетики, 18% -- в комунально-побутовому секторі.

Для вирішення сезонної нерівномірності газоспоживання особливе значення мають підземні газосховища (ПГС). В Україні зараз експлуатуються 13 газосховищ з проектним обсягом 62,4 млрд. . Використовуються ці сховища для підвищення надійності забезпечення газом споживачів в екстремальних ситуаціях. При цьому питома вага ПГС, розміщених на сході України, становить 17,3%, на заході -- 76,3%, на півдні -- 6,4%.

Нерівномірність розміщення ПГС, а також відсутність гарантій стабільного постачання газу в Україну викликає необхідність збільшення обсягів резервування газу на сході та півдні України[19].

Запаси природного газу категорій А+В+С1 становлять 1098,4 млрд. , категорії С2 -- 331,3 млрд. .

Запаси газу категорій А+В+С1+С2 зосереджені переважно у Східному нафтогазоносному регіоні і сягають майже 82% від загальних запасів цих категорій в цілому по Україні. Відповідно на цей регіон припадає і найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%)[11].

Початкові сумарні ресурси газу в Україні становлять 6435млрд . Ступінь їх розвідки - 45%. Поточні запаси розвідані лише на 28%. Перспективні ресурси категорії враховані в обсязі 954 млрд. . Прогнозні ресурси категорій досягли 2346 млрд. . З початку розробки родовищ видобуто 1694 млрд. вільного газу. Розвідані газові запаси відпрацьовані на 61%, у тому числі по родовищах, що розробляються, - на 68%(станом на 2008 рік) [11].

Ситуація станом на 2011 рік дуже критична. На початку вересня 2011 року в газосховища України на зиму було закачано всього 10 млрд кубів газу. Потрібно - 25 млрд.

Отже, без залучення до розробки нових родовищ компенсувати падіння видобутку неможливо. Управлінські заходи щодо інтенсифікації видобутку та використання нових прогресивних технологій, яким приділялась і надалі приділятиметься дедалі більша увага, не можуть компенсувати природне зниження видобутку.

Тобто наявні розвідані запаси не можуть забезпечити стабілізацію і тим більше зростання видобутку нафти та газу, хоча надра України, особливо Прикарпаття, містять ще не розвідані ресурси вуглеводнів, які дадуть змогу при їх належному освоєнні стабілізувати, а в перспективі і збільшити власний видобуток газу та нафти.

Особливу увагу необхідно приділяти освоєнню родовищ української частини шельфу Чорного та Азовського морів, на які припадає третина прогнозних ресурсів газу України. Останні успіхи тут пов'язані з відкриттям Східно-Казантипського і Північно-Казантипського родовищ в Азовському морі. В 2001 році було розгорнуто проведення геологорозвідувальних робіт у районі острова Зміїний, який вважається найперспективнішим нафтогазовім об'єктом на шельфі Чорного моря.

Актуальним є те, що з метою пошуків значних за запасами родовищ нафти й газу в Прикарпатському регіоні започатковано буріння надглибокої (до 8 тис. м) свердловини. Проте для реалізації планів щодо нарощування видобутку газу та нафти необхідна реорганізація геологорозвідувальної галузі[6].

2.2 Екологічний фактор

Екологічні проблеми в газовій промисловості мають свою специфіку, яка визначається в основному відчуженням та забрудненням земель в районах промислової експлуатації газових родовищ та проведенням геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання природного газу в різних секторах економіки та галузях народного господарства, то цей вид ресурсу є найбільш екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ресурсами, як вугілля, мазут, торф.

Завдяки легкості використання, розвинутій системі постачання та розподілу і більш значній екологічній прийнятності, газ у порівнянні з нафтою та вугіллям, зайняв стійки позиції майже у всіх секторах використання енергії[1]. При спалюванні вугілля, дров та інших видів твердого, а також рідкого палива в атмосферу викидається велика кількість диму, сажі, часток палива, що не згоріли, сірчистого ангідриду та інших шкідливих речовин. Околиці засмічуються золою, шлаками і пилом від них. Надходження в повітря великої кількості продуктів згоряння, особливо у великих промислових центрах, різко змінює його склад, часто наближаючи концентрацію токсичних речовин до межі допустимих норм у значенні впливу їх на здоров'я людини. Максимальні гранично допустимі концентрації токсичних речовин в атмосфері обмежені суворими санітарними нормами, наприклад окису вуглецю до 3,0, сірчистого ангідриду до 0,5, окислів азоту до 0,08, нетоксичного пилу до 0,5, сажі до 0,15 г у 1 повітря.

Заміна твердого і рідкого палива газоподібним різко скорочує у відхідних газах котельних настанов вміст шкідливих речовин - сажі, сірчистого ангідриду, окису вуглецю. Так, якщо прийняти забруднення атмосфери при спалюванні вугілля за 100%, то при спалюванні мазуту забруднення складе 60%, а при спалюванні газу - тільки 20%.[7].

Вміст шкідливих речовин у продуктах згоряння, що викидаються в атмосферу котлами великої продуктивності при спалюванні природного газу, наводиться у табл. 2.1, (у ).

Таблиця 2.1

Вміст шкідливих речовин у продуктах згоряння, що викидаються в атмосферу котлами великої продуктивності при спалюванні природного газу [7]

	Природний газ
Сажа, пил	0,07-0,0035
Cернистий ангідрид	Сліди
Окисли азоту	0,8-1,7
Окис вуглецю	0,015

Переведення електростанцій, котельних, промислових підприємств і печей житлових будинків на газове опалення різко зменшує забруднення повітря і навколишнього середовища населених пунктів. По кольору вихідного з труби диму відразу можна визначити вид спалюваного палива - влітку при газовому паливі диму взагалі не видно, а взимку із труби виходить дим білого кольору. Істотно знижується забруднення атмосфери в районах розташування підприємств кольорової металургії при переведенні їх на газове паливо.

Кольорова металургія добуває і переробляє мільйони тонн сульфідних руд, що виділяють при виплавці багато сірчистого ангідриду. При використанні природного газу як палива в продуктах згоряння відсутній сірчистий ангідрид, і в такий спосіб загальна кількість викидів ангідриду знижується.

Варто додати, що застосування газу виключило необхідність у складах вугілля і коксу, що є також джерелами запиленості повітря, що у свою чергу поліпшило умови праці на цих підприємствах[14].

Зростання обсягів перекачування нафти, нафтопродуктів, природного газу тощо системами трубопровідного транспорту пов'язане зі збільшенням діаметра труб і застосуванням дедалі більших тисків при перекачуванні, що загрожує великомасштабними аваріями (приклади -- вибух бензопроводу в Челябінській області в 1995 р. чи забруднення величезної площі земель нафтою, яка витекла з пошкодженого нафтопроводу в республіці Комі на півночі Росії в 1994 р. Також достатньо випадків і на Україні) [23].

В останні часи посилюється негативній вплив на довкілля з боку трубопровідного транспорту. Лінії потужних сталевих трубопроводів, які транспортують газ, нафту, аміак, промислові відходи та інші речовини, на сотні й тисячі кілометрів простяглися вздовж доріг, перетинаючи десятки річок, долин, гірські райони й морське дно в найрізноманітніших куточках планети. Вони споруджені на Алясці й у Сибіру, вони пролягли від Тюмені до Уралу й від Уралу до центру Європи, вони перетинають Карпати й Альпи, простягаються вздовж узбереж Каспію, Чорного, Середземного, Північного морів і Балтики, узбереж Тихого океану й Атлантики, вони є в Америці й Азії, Африці й Австралії. І всюди останніми роками лінії трубопроводів стали зонами особливого екологічного ризику.

Незважаючи на високу міцність, ці могутні трубопроводи (діаметр труб -- переважно понад 1-1,5 м, їхня товщина -- 1,5-2 см, тиск усередині -- кілька атмосфер) із часом просідають (особливо -- в зонах мерзлих або різнопородних тріщинуватих ґрунтів, під вагою й через різницю температур), тріскаються на стиках, кородують унаслідок підвищеної кислотності повітря чи несприятливих кліматичних умов. У місцях пошкодження труб на прилеглі території виливається велика кількість забруднювальних речовин, а оскільки це трапляється далеко від населених пунктів, у лісі, в горах, то через неможливість оперативно ліквідувати аварію шкода, завдана довкіллю, буває величезною. Газовикиди часто супроводжуються вибухами й пожежами. А в останні роки багато аварій і нещасть було пов'язано із умисними пошкодженнями газопроводів -- викраданням нафтопродуктів. В Україні, нажаль, на відміну від інших держав, це досить розповсюджено.

2.3 Історичний фактор

Нафтогазова промисловість України має багатовікову історію: перші історичні дані про видобуток нафти на території західної України з'явилися ще у 14 столітті. У 20-их роках 19 століття розпочався промисловий видобуток нафти в районі м. Борислав на Прикарпатті. На той час це був найбільший нафтовидобувний регіон у Європі. Вже на початку 20 століття обсяг видобутку в цьому регіоні досяг 2 млн. тонн на рік.

Розвиток газодобувної промисловості України пов'язано з Закарпаттям: перше родовище природного газу було відкрите у 1910 р. в районі м. Калуш (Івано-Франківська обл.). В 1913 р. відкрите Дашавське родовище (Львівська обл.), перша промислова розробка якого почалася в 1924 р. Звідси були прокладені два газопровіда на Львів (в 1929 р., перший в Україні, і в 1940 - 1941 рр.).

У Прикарпатті Дашавське родовище використовується для підземного зберігання газу. Більче-Волицьке газове родовище, що експлуатується з 1949 р. Космацьке газоконденсатне родовище, що експлуатується з 1969 р., є цінним для хімічної промисловості. Його газоконденсат переробляється на Надвірнянському нафтопереробному заводі[18].

Саме з території України були здійснені перші у світі міждержавні поставки природного газу: у 1945 році розпочато поставки з Дашавського та Опарського газових родовищ до Польщі. У середині 20 століття природний газ українського походження транспортувався до Росії, Білорусі, Литви, Латвії, Польщі, Чехословаччини та Австрії.

У післявоєнний період нафтова і газова промисловість України інтенсивно розвивались внаслідок відкриття значних запасів вуглеводнів в регіоні Дніпровсько-Донецької западини, на Прикарпатті та в Причорноморсько-Кримській нафтогазоносній області. У 1972 році було досягнуто максимального обсягу видобутку нафти та газоконденсату - 14,4 млн. тонн; а у 1975 році - найбільшого рівня видобутку газу - 68,7 млрд.куб.м.

Цього року святкування Дня працівників нафтової та газової промисловості співпало з кількома визначними для галузі датами.

Двісті років тому розпочався видобуток нафти поблизу міста Борислав на Західній Україні, який наприкінці 19 - початку 20 століття був найбільшим нафтовим промислом у Європі. 60 років тому було відкрите Шебелинське газоконденсатне родовище - найбільше на той час на території Європи. 50 років тому на півострові було відкрито перше родовище з промисловими запасами природного газу - Задорненське[2].

Важливою подією в історії існування газової промисловості України стала побудова у 1946-47 рр. газопроводів "Дашава - Калуш - Галич - Добовці", "Бендери - Станіслав" 115 км завдовжки загалом, продуктивністю 500 тис. куб. м на добу. А в жовтні 1948 р. було введено в дію магістральний 500 мм газопровід "Дашава - Київ", що його споруджували протягом 1946-48 рр. Прокладено 534,4 км труб. Продуктивність газопроводу - 5,4 млн. куб. м на добу, на той час найдовший газопровід в Європі, у 1951 р. його подовжили (через м.Брянськ) до Москви (Дашава - Москва 1530 км завдовжки), а згодом побудовано ще й з м. Дашави до м. Мінська й через м. Вільно до м. Риги.

З території тієї таки України вперше в світі стали постачати на вивіз природний газ - до Польщі від 1944 року. Газу з родовищ Львівщини вивозили за кордон через газопровід Опари - Самбір - Перемишль - Стальова Воля (210 км завдовжки, 300 мм у попереку), який було збудовано під час німецької окупації та реконструйовано силами "Укргазу" протягом 1944-1945 років. За короткий термін було відпрацьовано технологію міждержавної передачі газу та збудовано пункт передачі газу в селі Дроздовичах Мостиського району Львівської області.

Інтенсивний розвиток нафтової й газової промисловості пов'язаний з відкриттям у 50-60 рр. XX ст. та інтенсивним розробленням ряду великих родовищ нафти та газу в Західному (Передкарпатський прогин), Східному (Дніпровсько-Донецька западина) та Причорноморсько-Кримському газоносних районах.

Найбільшого рівня видобутку газу було досягнуто у 1975 році - 68,7 млрд.

Газова промисловість як галузь сформувалась у післявоєнні роки на базі розвіданих у країні родовищ природного газу. Найінтенсивнішого розвитку газова промисловість набула у першій половині 70-х років (Додаток В).

Важливим кроком було Відкриття акціонерного товариства "Укрнафта" - найбільшої сучасної нафтовидобувної компанії України, що видобуває 75% нафти й газового конденсату від загального обсягу видобутку в країні. ВАТ "Укрнафта" створено 31.03.1994 р. корпоратизацією підприємства "Виробниче об'єднання "Укрнафта" на виконання Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 р. № 210/93, наказу Мінекономіки від 22.11.93 р. № 90 й Наказу Держкомнафтогазу № 57 від 23.02.94 р[14].

Таблиця 2.2

Видобуток природного газу в Україні в різні роки[10]

Роки	млрд,
1940	0,5
1960	14,3
1965	39,4
1970	60,9
1975	68
1980	56,7
1985	42,9
1990	28,1
1995	18,2
1996	18,4
1997	76,9
2000	17,3
2005	20,5
2006	19,3
2007	20,6
2008	19,8
2009	20,9
2010	17,34

Навесні 1998 р. створено Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" як вертикально інтегровану нафтогазову компанію, що здійснює повний цикл операцій з розвідки та розробки родовищ, розвідувального та експлуатаційного буріння, видобутку, транспортування та зберігання нафти й газу, постачання природного та скрапленого газу споживачам. Її дочірні компанії: "Газ України", "Укргазвидобування" й "Укртрансгаз". Понад 97% нафти й газу в Україні видобувають підприємства Компанії. 100% статутного фонду "Нафтогазу України", розмір якого дорівнює $650 млн., належить Кабінету Міністрів України. Переробна база Компанії складається з шести газопереробень, що входять до складу ДК "Укргазвидобування" та ВАТ "Укрнафта", де виробляється скраплений газ, моторні палива й інші типи нафтопродуктів.

Газ на внутрішньому ринку України продає дочірня компанія "Газ України". Виробничо-збутове підприємство "Нафтогаз" у вересні 2002 року визначено оператором зі створення фірмової мережі паливниць НАК "Нафтогаз України". ДП "Укрнафтогазкомплект" централізовано постачає матеріально-технічні ресурси на потреби підприємств "Нафтогазу України". У вересні 2002 року Кампанія ухвалила створити фірмову мережу паливниць, що доповнить уже наявну загальноукраїнську систему заправляння автомобілів стиснутим газом.

Сьогодні частина нафти й газу в загальному балансі використання первинних енергоресурсів України становить 61%. Пріоритетним енергоресурсом є природний газ, частина якого в енергобалансі за останні роки складає 41-43%.

Україна належить до країн з дефіцитом власних природних вуглеводневих ресурсів, задовольняючи потребу в газі за рахунок власного видобутку на 20-25%, у нафті - на 10-12%.

1991 р. споживання природного газу становило 118,1 млрд. і країна посідала 3 місце в світі щодо рівня споживання газу, поступаючись тільки США й Росії. За останні 10 років використання природного газу в Україні зменшилося більш як на третину і 2001 р. склало 70,5 млрд.

2000 р. в Україні видобули загалом 18,1 млрд. кубометрів природного газу, 2001 р. - 18,4 млрд., а 2002-го - 18,8 млрд. За останні роки тільки підприємства НАК "Нафтогаз України" знайшли 9 газових родовищ у межах Дніпровсько-Донецької западини та 5 у Західному регіоні. Особливо велике значення має відкриття на українському шельфі Чорного та Азовського морів 4 родовищ природного газу, що свідчить про великі перспективи видобутку шельфової зони. Її передбачені запаси складають близько 1 трлн. кубометрів газу.

Видобування газу на території України в 2009 році зросло на 0,8% порівняно з 2008 роком - до 21 млрд 181,8 млн , зокрема природного - на 1,3%, до 20 млрд 237,9 млн . Зокрема, підприємства "Нафтогазу" торік збільшили видобуток газу на 0,7% - до 19 млрд 345,4 млн , зокрема природного - на 1,4%, до 18 млрд 616,9 млн .

Видобування газу на території України в січні-травні 2010 року скоротилося на 7,3% (на 666,5 млн ) порівняно з аналогічним періодом 2009 року - до 8 млрд 427,4 млн повідомляється на веб-сайті Міністерства палива і енергетики. Згідно з повідомленням, зокрема, підприємства Національної акціонерної компанії (НАК) "Нафтогаз України" за п'ять місяців поточного року зменшили видобування газу на 6,8% (на 568,9 млн куб м) в порівнянні з січнем-травнем 2009 року - до 7 млрд 746,5 млн [24].

2.4 Споживчий фактор

Газова промисловість, її розміщення залежить від географії розміщення населення. Населення є не тільки споживачем, але й воно є й трудовими ресурсами, бо без робочої сили неможливий жодний процес виробництва. Тому місця зосередження населення одночасно є не тількі джерелами трудових ресурсів, але і споживачами великої кількості промислової продукції. Забезпеченість газом та продуктами газової промисловості споживачів України має не лише виробниче, а й соціальне значення.

При спалюванні газ повністю згоряє і практично не забруднює атмосферу. Оскільки влітку потреба в газі є дещо меншою, то в цей період його закачують у газосховища (це старі газосховища, з яких викачали газ), їх на сьогодні в Україні тринадцять [4].

Також, особливістю газової промисловості є те, що видобуток палива тісно пов'язаний з його транспортуванням, адже до родовищ потрібно підвести трубопровід. Споживають газ житлово-комунальні господарства, металургійна та хімічна промисловості та інші галузі господарства (рис.2.1).

Рис. 2.1 Використання природного та попутного газу в народному господарстві[14].

Стратегічне значення української газотранспортної системи зумовлене вигідним географічним розташуванням нашої держави між основними газодобувними регіонами і основними споживачами газу в Європі, з'єднанням газопроводів з магістральними газопроводами всіх сусідніх країн, наявністю найбільшого в Європі (після Росії) комплексу підземних газосховищ.

Надійність транзитних поставок газу і газопостачання внутрішніх споживачів у значній мірі забезпечується комплексом підземних сховищ газу, які розміщені в основному в Західному регіоні. Мережа газосховищ, активний обсяг яких перевищує 30 млрд.м3, є найпотужнішою в Європі і може ефективно використовуватися не тільки для власних потреб, але і для споживачів газу в Європі.

Приблизно газу використовується для потреб промисловості. Використання газу в комунальному господарстві має сезонний характер. Оскільки газ протягом року подається рівномірно, досить актуальним завданням є будівництво газосховищ.

Найбільша частка газоспоживання в Україні припадає на промислово розвинутий Східний регіон -- майже 62%, на Західний і Південний регіони -- відповідно 32 та 6% загальної потреби в газі. При цьому у промисловості використовується майже половина спожитого в державі газу, близько 30% газу витрачається на потреби енергетики, 18% -- в комунально-побутовому секторі.

Отже, в Україні є чотири основні категорії споживачів: населення бюджетні організації й установи, промислові споживачі й підприємства теплокомуненерго, але, треба зазначити, що газ власного видобутку поставляється тільки населенню.

Також Україна є країною-транспортером природного газу до Європи.

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ ГАЗОВИЙ СЕКТОР УКРАЇНИ: СПОЖИВАННЯ, ЦІНОВА ПОЛІТИКА ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИДОБУТКУ

3.1 Споживання газу: вплив цінового фактора та енергозбереження

У структурі первинних ресурсів (СПР) частка природного газу протягом 2004-2010рр. зменшилася з 47% до 40%, проте він залишається на першому місці у СПР, значно випереджаючи вугілля, частка якого зросла з 23,6% у 2004р. до 31% у 2010р. (рис. 3.1).

Незважаючи на суттєву залежність від імпорту газу з одного джерела, частка газу в СПР України майже удвічі перевищує середній показник країн ЄС - 21%.

Рис. 3.1. Структура первинних ресурсів України

Упродовж 1991-2008рр. споживання газу в Україні відчутно зменшилося (зі 118,1 млрд. мі/рік до 66,3 млрд. мі/рік). Високі ціни на російський газ, спричинені невигідними умовами укладеного між ВАТ “Газпром” та НАК “Нафтогаз України” в січні 2009р. контракту купівлі-продажу газу (Контракту), є головною причиною подальшого зниження обсягів споживання українською економікою природного газу (рис. 3.2).

Так, за результатами реалізації газу в січні-листопаді 2013р., очікується, що загальний обсяг його споживання за підсумками року становитиме близько 50 млрд. мі, або на 25% менше, ніж у 2008р. У 2013р. прогнозується також зниження обсягів закупівлі газу у ВАТ “Газпром” - до 22 млрд. мі, або у 2,3 рази менше, ніж у 2008р. Отже, з початку дії Контракту російська монополія втратила обсяг ринку України, що перевищує його сумарний щорічний експорт в Італію, Францію та Нідерланди. Через недалекоглядну цінову політику з Україною, комерційні втрати ВАТ “Газпром” істотно перевищують зиски від завищених цін.

На рис. 3.3. видно, що імпортні ціни для України з 2005р. мали тенденцію стрімкого зростання, а у 2012р. ціна склала $420 за 1000 мі та була однією з найвищих у Європі.

Інший спосіб ціноутворення на газ - визначення цін на спотовому ринку газу, який в Європі поки виконує функцію балансуючого відносно довгострокових контрактів. Ціна газових контрактів на спотовому ринку Європи наприкінці 2012р. становила близько $325 за 1000 мі. У 2011-2012рр. вони мали тенденцію до зниження через скорочення попиту на ресурс через негативні перспективи європейської економіки (діаграма “Спотові ціни на природний газ на провідних європейських та американській біржах”).

Рис. 3.2. Зв'язок між ціною газу та обсягами його споживання в Україні

Рис. 3.3. Ціни на газ за довгостроковими контрактами ВАТ «Газпром» для України та Німеччини

Перспективи зниження газоспоживання.

Побутові споживачі та промисловці, добре усвідомивши, що часи дешевого газу минули, помітно активізували зусилля з оптимізації використання палива. До основних факторів, які призвели до скорочення споживання газу у 2009-2013рр. слід віднести: падіння промислового виробництва, зниження рівня марнотратності палива та зростання частки використання вугілля у виробництві енергії та металургійної продукції.

Проте, попри красномовні показники скорочення споживання та імпорту газу останніми роками, потенціал продовження цієї тенденції ще далеко не вичерпався. У першу чергу він залежить від нарощування інвестицій в енергозбереження та енергоефективність, адже енергоємність ВВП України у 2,5 рази перевищує середньоєвропейський рівень і становить 0,50 т у.п./$1000 ВВП, а показник газоємності ВВП - є ще набагато гіршим. Якщо в Україні у 2012р. він склав 0,14 тис.мі/$1000, то в середньому по ЄС - 0,02 тис. мі/$1000 (рис. 3.4.).

За витратами газу на одиницю ВВП Україну можна порівняти лише з Росією, але з тією різницею, що остання за доведеними запасами та обсягами експорту газу посідає перше місце у світі, а Україна здатна на цей час забезпечувати себе власним паливом не більше ніж на 45%. Досягнення прогнозних показників зниження споживання газу, визначених оновленою Енергетичною стратегією України на період до 2030р. (ЕСУ) не вирішить проблему конкурентоспроможності української економіки.

Згідно з ЕСУ, показник споживання газу на 2030р. має становити 46,6 млрд. мі, що є лише на 7% нижче від прогнозованого показника у 2013р. Залишення газоспоживання на такому високому рівні не сприятиме сталому економічному зростанню на рівні 5% ВВП. Останнє вимагає ставити більш амбітні завдання з економії газу та створювати відповідні стимулюючі механізми.

Скорочення споживання газу повинно ґрунтуватися на структурній та технологічній перебудові економіки. Це означає, що замість енергоємних галузей, державі слід надати пріоритет стимулювання розвитку високотехнологічного виробництва та сфері послуг. Одночасно, єдиною умовою виживання для галузей з високим рівнем газоспоживання має стати впровадження енергоефективних технологій. Не виключено, що виробнича діяльність підприємств хімічної галузі, яка належить до найбільш газоємних галузей економіки України, може бути максимально обмежена до моменту суттєвого падіння цін на газ на внутрішньому ринку - в т.ч. під впливом очікуваного після 2020р. збільшення видобутку газу в Україні міжнародними компаніями в рамках Угод про розподіл продукції (УРП).

Рис. 3.4. Спотові ціни на природний газ на провідних європейських та американських біржах

Рис. 3.5. Рівень газоємності ВВП в окремих країнах світу та Україні у 2012р.

Рис. 3.6. Прогнозний баланс надходження та розподілу природного газу в Україні на 2013р.

Серед промислових споживачів найбільший потенціал енергозбереження мають підприємства енергетичного комплексу, металургії та хімічної промисловості. До базових заходів зі скорочення споживання у промисловості належать:

* заміна мартенівських печей на кисневі конвертери;

* утилізація та побічне використання коксодоменних газів;

* використання технологій інтенсифікації спалювання вугілля, зокрема, вдування пиловугільного палива;

* заміна на ТЕС природного газу вугіллям за умови застосування ефективних фільтрів з очищення шкідливих викидів у атмосферу.

Виконання наведених та інших заходів забезпечить економію газу обсягом 8-10 млрд. мі/рік. Реалізація енергозберігаючого потенціалу термомодернізації житлових і промислових будівель дозволить зекономити ще додатково 3-5 млрд. мі/рік.

Комплексне застосування заходів з енергозбереження та енергоефективності разом зі структурними змінами в економіці допоможе знизити показник газоємності ВВП до 2030р. у 2,5 3 рази. Це дозволить, за помірного зростання ВВП, досягти скорочення споживання газу до 35 млрд. мі/рік, або на 30% порівняно з 2013р., та економити щорічно до $6 млрд., які можуть бути спрямовані на модернізацію промисловості.

Передбачається, що заходи з енергоефективності та структурні реформи призведуть до істотних змін в енергетичному балансі України - частка газу скоротиться з близько 40% у 2010р. до 30% у 2030р. Такі зміни сприятимуть більш раціональному використанню енергетичних ресурсів. Заміщення газу відбуватиметься насамперед шляхом збільшення частки в енергобалансі відновлювальних джерел енергії та вугілля.

Аналіз балансу природного газу на 2013р. Прогнозний баланс газу на 2013р. (рис. 3.6) визначив загальні ресурси та їх розподіл обсягом 60,06 млрд. мі.

У цьому документі передбачено збільшення власного видобутку, порівняно з 2012р., на 9% - до 22 млрд. мі.

Головним джерелом зростання видобутку у 2013р. стане ДАТ “Чорноморнафтогаз”.

Згідно з Прогнозним балансом, ком панія завдяки введенню в експлуатацію нових свердловин збільшить видобуток на 40% - до 1,7 млрд. мі; обсяг імпорту газу в Україну знизиться на 17% - до 27,3млрд. мі; споживання скоротиться на 6% - до 51,6 млрд. мі.

Планувалося закачати до ПСГ близько 8,5млрд. мі, або на 20% менше відбору. За результатами 10 місяців 2013р., можна констатувати, що Прогнозний баланс загалом правильно відбиває динаміку фактичних показників, за винятком видобутку, який зросте на 3-4%. Таким чином, показники надходження та розподілу газу у 2013р. засвідчують поступову оптимізацію газового балансу України до потреб економіки.

Втім, підприємства НАК “Нафтогаз України” продовжують забезпечувати левову частку внутрішнього виробництва газу - 87% загального видобутку, що вказує на монополістичну природу газового ринку.

Внутрішній ринок України складається з наступних категорій споживачів (рис. 3.7):

1) промисловість - група споживачів, які сплачують повну вартість газу. Представники цієї групи споживають переважно імпортний газ. Частка на ринку промислових споживачів є найбільшою - 50%; прогнозний обсяг споживання у 2013р. - 24,1 млрд. мі.

У цій групі за обсягами купівлі газу виокремлюються підприємства металургійної галузі, хімічної промисловості та енергетичного комплексу, які разом споживають понад 70% усіх обсягів газу цієї категорії;

2) населення (побутові потреби) - група споживачів, які сплачують вартість газу за регульованим тарифом (заниженим). Ця група отримує газ переважно внутрішнього видобутку, їх частка на ринку споживання - 35%; прогнозний обсяг споживання у 2013р. - 16,5 млрд. мі;

3) підприємства комунальної теплоенергетики - група споживачів, які отримують газ як внутрішнього видобутку, так і імпортований за регульованим тарифом, який лише частково відбиває комерційні витрати на закупівлю. Їх частка на ринку споживання - 13%; прогнозний обсяг споживання у 2013р. - 6,3 млрд. мі;

4) бюджетні організації та установи - група споживачів, які отримують газ за ціною, що покриває всі витрати на його закупівлю, розподіл і постачання. Їх частка на ринку споживання - 2%; прогнозний обсяг споживання у 2013р. - 0,93 млрд. мі.

Рис. 3.7. Прогноз розподілу газу за категоріями споживачів у 2013р.

3.2 Особливості цінової політики

Специфіка цінової політики України полягає в тому, що газ власного видобутку підприємств НАК “Нафтогаз України”, за невеликим винятком, надається за невиправдано низькими цінами на потреби побутових споживачів, а дорогий імпортований - промисловості. Така система є сприятливою для імпортерів й згубною для вітчизняної газовидобувної галузі, яка за такого спотвореного ціноутворення не здатна розкрити свій великий потенціал.

Упродовж 2003-2013рр. спостерігалося стрімке зростання цінових диспропорцій. Так, якщо на початку 2003р. різниця між ціною газу для промислових і побутових споживачів не перевищувала 50%, то у 2013р. вона перевищує 5 разів. Також різко збільшилася різниця між ціною імпортного ресурсу та газу, який направляється на підприємства теплоенергетики.

Так, якщо у 2003р. вона складала близько 120 грн., то у 2013р. - понад 3000грн. Українські домогосподарства сплачують лише 19% ціни газу для промисловості, тоді як у країнах ЄС домогосподарства купують газ за ціною, помітно вищою за промислові підприємства. Наприклад, у Польщі такий розрив за 1000 мі становить $28, у Німеччині - $78, у Франції - $235 (рис. 3.8). З метою компенсації різниці в цінах Уряд України змушений виділяти прямі бюджетні та позабюджетні субсидії, які сягають 7% ВВП.

Діюча в Україні система субсидування меншою мірою допомагає бідним, ніж заможним верствам населення, оскільки останні споживають палива набагато більше. Понад 60% обсягів субсидування спрямовуються на користь тих, хто самостійно здатен оплачувати рахунки за використаний газ і тепло, а найбідніша група населення одержує лише 13% загального обсягу субсидій.

При цьому, субсидії використовуються посередниками в непрозорому режимі - більша частина допомоги надходить не безпосередньо домогосподарства, а через компанію НАК“Нафтогаз України” підприємствам з виробництва теплової енергії.

Рис. 3.8. Ціни на газ для промислових і побутових споживачів в ЄС та Україні у 2013р.

Викривлена цінова політика за відсутності ефективної системи адресної допомоги, що носить регресивний характер надання субсидій, призводить до наступних негативних наслідків:

* розпорошення державних коштів внаслідок створеного підґрунтя для корупції;

* погіршення макроекономічних показників країни та інвестиційного клімату;

* фінансової неспроможності НАК “Нафтогаз України” самостійно виконувати виробничі програми;

* зниження стимулів у домогосподарств вкладати кошти в заходи з енергозбереження.

Цінова політика в газовому секторі потребує невідкладного перегляду. Протягом 2014-2017рр. ціни на газ для побутових споживачів і компаній з виробництва теплової енергії доцільно поступово підвищити до рівня, що забезпечує покриття його ринкової вартості. Однак, лише завдяки підвищенню цін неможливо вирішити проблему зменшення дефіциту державного бюджету та наростити необхідні обсяги інвестицій для забезпечення надійної роботи ГТС України та збільшення видобутку до рівня газової самодостатності країни.

Адже, вкрай низька якість корпоративного управління та непрозора діяльність компанії НАК “Нафтогаз України” не дозволять позбутися колосального марнотратства державних коштів.

Запропоновані зміни цінової політики повинні бути підкріплені реформами газового ринку на засадах адаптації законодавства ЄС у рамках ДЕС та створенням дієвої системи адресного субсидування вразливих категорій населення.

Нова система субсидування повинна базуватися на принципі відмови від дотацій шляхом встановлення низьких цін і виділення державних коштів суб'єктам господарювання. Замість цього, слід субсидувати грошима безпосередньо малозабезпечені групи населення - виходячи з фактично спожитого ними газу й тепла.

Вдале проведення цінової реформи і зміни системи субсидування сприятимуть: значному зниженню дефіциту Державного бюджету та ліквідації практики використання золотовалютних резервів на закупівлю імпортного газу; підвищенню ефективності використання палива; поліпшенню інвестиційного клімату в газовидобувній галузі; зниженню енергетичної залежності від Росії.

3.3 Сучасний стан газовидобутку в Україні

Газовидобувна галузь в Україні має давні традиції, які беруть свій початок після введення в експлуатацію Дашавського газового родовища та будівництва першого газопроводу “Дашава-Стрий” у 1924р. Після закінчення Другої світової війни були виявлені значні поклади газу в регіоні Дніпровсько-Донецької западини, на Прикарпатті та в Причорноморсько-Кримській газоносній області.

Особлива роль у розвитку газової галузі належить найбільшому в Україні Шебелинському родовищу, запаси якого дозволили в середині 1970-х років наростити видобуток до 68 млрд. мі/рік (рис. 3.9).

Рис. 3.9. Видобуток газу в Україні

Після досягнення пікового показника, понад 20 років видобуток газу постійно зменшувався. Упродовж 1998-2012рр. його вдалося стабілізувати на рівні 20-21 млрд.мі/рік. За результатами 2013р., очікується помітне збільшення видобутку (порівняно з 2012р.) - на 600 млн. мі. За рахунок нарощування видобутку на шельфі Чорного моря компанією ПАТ “Чорноморнафтогаз” та приватними підприємствами на суходолі прогнозується, що у 2015р. показник видобутку газу в Україні досягне позначки 23 млрд. мі, що на 14% більше, порівняно з 2012р.

В Україні є близько 100 газових і газонафтових родовищ, з яких лише чотири родовища мали початкові видобувні запаси понад 100 млрд. мі (Шебелинське, Яблунівське, Єфремівське, Західно-Хрестищенське).

Ці базові родовища характеризуються високим ступенем виробленості початкових запасів - понад 70%, тому без освоєння покладів нових родовищ збільшення видобутку буде неможливим.

Домінуючі позиції у газовидобувній галузі України посідає НАК “Нафтогаз України” - на цю компанію припадає понад 85% усього видобутку газу в країні. Хоча частка видобутку нафти і газу приватними компаніями на сьогодні є незначною внаслідок багаторічної державної політики, спрямованої на монополізацію газового сектору НАК “Нафтогаз України”, але їх значення поступово зростає (рис. 3 10).

Рис. 3.10. Видобуток газу в Україні найбільшими приватними компаніями у 2012р.

Оцінка традиційних запасів і ресурсів.

В Україні виділяють три нафтогазоносні регіони: Східний (Дніпровсько-Донецька западина та Північно-Західна частина Донбасу), Західний (Волино-Подільська плита, Прикарпаття, Карпати і Закарпаття) та Південний (Причорномор'я, Крим та межі морської економічної зони Чорного та Азовського морів).

Загальне фінансування геологорозвідки приватними підприємствами не перевищує $100 млн. на рік. Основну ставку вони роблять на інтенсифікацію дебету діючих свердловин шляхом застосування ефективних технологій буріння.