Проблеми економічного зростання в Україні та шляхи їх вирішення
Визначення, засоби виміру й джерела економічного зростання, його типи та головні чинники. Характеристика моделей економічного зростання, його аналіз на прикладі стану економіки України. Чинники, що негативно позначаються на розвитку української економіки.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.01.2015 |
| Размер файла | 486,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- 1. Економічне зростання: зміст, типи, чинники
- 1.1 Визначення, засоби виміру та джерела економічного зростання
- 1.2 Типи економічного зростання
- 1.3 Чинники та моделі економічного зростання
- 2. Аналіз економічного зростання в Україні
- 2.1 Економічне зростання в Україні
- 2.2 Чинники, що визначають економічне зростання в Україні
- 3. Проблеми економічного зростання в Україні та шляхи їх вирішення
- Висновки
- Список використаної літератури
- Додатки
Вступ
Сьогодні на земній кулі нараховується понад 240 країн. Вони досить помітно відрізняються одна від одної як за розміром території й чисельністю населення, так і за економічною потужністю й, отже, місцем у світовий економіці. Проте національна економіка кожної країни є складовим елементом глобальної економічної системи. Навіть наймень розвинуті країни докладають свій внесок у світовий процес економічного розвитку - своїми природними чи людськими ресурсами, виробництвом (хай і незначним у глобальному вимірі), споживанням імпортної продукції. Економічні ресурси використовують у рамках національної економіки. Основне її завдання - виробництво і розподіл споживчих і капітальних благ, потрібних для підтримання життєдіяльності суспільства.
Національна економіка, або господарство країни - це сукупність підприємств, домогосподарств і установ, які функціонують у межах певної держави. Вона характеризується певною галузевою і територіальною структурою, системою управління та певними соціально-економічними відносинами. В узагальнюючому вигляді національна економіка може бути вираженою через економічний потенціал, який означає сукупну спроможність галузей народного господарства виробляти продукцію чи здійснювати послуги. Економічний потенціал залежить від кількості трудових ресурсів і рівня їхньої кваліфікації, наявності сприятливих природних ресурсів, обсягу виробничих потужностей, рівня розвитку виробничої інфраструктури, ступеня розвитку науки й техніки.
Виготовлення будь-якого товару масового виробництва залежить, як правило, від добре налагодженої взаємодії багатьох спеціалізованих підприємств. Потужність економіки країни в значної мірі залежить від обсягу та якості факторів (або чинників) виробництва - ресурсів, які необхідні для виробництва товару.
Проблеми економічного зростання особливо гостро постали перед людством у XX ст., але це не означає, що вони нікого не хвилювали раніше. Уперше про економічне зростання заговорили меркантилісти, а більш-менш предметно цю проблему поставив фізіократ Ф. Кене. Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори його стимулювання і стримування.
Економічне зростання є надзвичайно складним явищем. З даного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зростання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, - майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної теорії, не робили спроб "обійняти неосяжне". Тому кожна теорія або модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання!
Дійсно, головною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету. З точки зору етимології (походження) терміну "зростання" близьким є поняття "розвиток", але останнє ширше за змістом. Економічний розвиток - це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого - тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи.
Метою даної роботи є аналіз чинників економічного зростання в Україні.
З мети випливають завдання роботи, які полягають в розкритті наступних питань:
поняття та фактори економічного зростання;
концепції економічного зростання;
показники економічного зростання;
вплив НТП на економічне зростання;
особливості економічного зростання України.
Предметом роботи є виявлення чинників, що забезпечують економічне зростання.
Об'єктом роботи є процес економічного зростання.
1. Економічне зростання: зміст, типи, чинники
1.1 Визначення, засоби виміру та джерела економічного зростання
1. Розширене виробництво передбачає економічне зростання.
2. Економічне зростання - це кількісна та якісна зміна обсягу національного продукту за певний період часу або поступовий розвиток національної економіки, тобто розвито за зростаючою лінією. Економічне зростання пов'язане з довгостроковими змінами у обсязі національного виробництва та з його прогресом. Кінцевою метою економічного зростання є зростання виробничих сил громадськості, зростання рівня добробуту та підтримка національної безпеки.
3. У політекономічному аспекті економічне зростання означає техніко - економічні відносини між людьми з приводу привласнення предметів природи у процесі праці та надання послуг.
4. Економічне зростання це критерій економічного розвитку. Свій вираз він знаходить у збільшенні реального ВВП як в абсолютному обсязі, так й на душу населення.
5. Швидке або, навпаки, нульове й навіть негативне економічне зростання не завжди говорить про швидкий економічний розвиток, топтання на місці чи економічній деградації.
6. Та при всіх недоліках економічне зростання залишається найбільш вживаним критерієм економічного розвитку.
7. Економічне зростання може вимірюватися як у фізичному виразі (фізичне зростання), так і у вартості (вартісне зростання). Перший спосіб більш надійний (тому що дає можливість виключити вплив інфляції), але не він не універсальний (при розрахунку темпів економічного зростання важко вивести загальний показник для виготовлення різних виробів). Другий спосіб вживається частіше, але на завжди можливо запобігти впливові інфляції. Щоправда, у статистиці ряду країн вимірюють макроекономічне зростання на базі зростання виробництва найбільш важливих для економіки товарів, використовуючи при цьому їх долю у загальному обсязі виробництва.
8. На макроекономічному рівні провідними показниками динаміки економічного зростання є:
зростання обсягу ВВП;
- темпи зростання ВВП у розрахунку на душу населення;
- темпи росту промислового виробництва у цілому, за основними галузями й на душу населення [17].
Довгострокове економічне зростання є однією з цілей макроекономічної політики держави. Економічне зростання означає процес кількісно-якісних зрушень у межах технологічного способу виробництва, зумовлених відповідними суперечностями та чинниками і виражається у збільшенні обсягів суспільного виробництва. Економічне зростання належить до техніко - економічних категорій, а тому безпосередньо не торкається змін в інших елементах економічної системи, передусім у суспільній формі відносин економічної власності.
Економічне зростання визначається з двох позицій:
1) як поступальний приріст реального обсягу ВВП, ВНП або національного доходу (НД) за рахунок збільшення обсягів використовуваних ресурсів і (або) кращого їх використання без порушення рівноваги у короткострокових періодах;
2) як реальний приріст ВВП (ВНП чи НД) на одну особу.
3) Для вимірювання економічного зростання використовують показники:
1) абсолютно приросту реального обсягу виробництва, яких визначається за формулою:
; [1.1]
де Y - приріст ВВП, ВНП чи НД; Y - обсяг ВВП, ВНП чи НД у період t; - обсяг ВВП, ВНП чи НД у період, що передує періодові t.
2) темпу приросту, який визначається за формулою:
, [1.2]
де - темп приросту [2].
Джерелами економічного зростання за Р. Солоу є:
1. Зростання капіталоозброєності (k), яке залежить від зростання норми заощаджень (s).
Але зростання норми заощаджень не може бути постійним, оскільки заощадження (S) обмежують споживання (С).
Р. Солоу сформулював "золоте правило" (при визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання), яке виконується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю (амортизації - у): МРК=у
2. Зростання населення (tL - темп зростання населення) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:
?K=I/L - (у + tL) *k
де І/L - інвестиції на одного працюючого;
у - норма амортизації;
tL - темп зростання населення;
k - капіталоозброєність.
3. Технологічний прогрес є джерелом постійного зростання як продуктивності праці (у), так і загального продукту (Y).
Якщо ефективність виробництва (Е) під впливом технологічного прогресу змінюється з темпом (g), то продуктивність праці змінюється з тим же темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з темпом tL+g:
Y= (tL+g) y0L
y0 - базова продуктивність праці.
Рис. 1.1 Модель економічного зростання Р. Солоу
Модель економічного зростання Р. Солоу зображена на рис.2.
k - капіталоозброєність одиниці праці з постійною ефективністю;
k* - стійкий стан капіталоозбросності, за якого уk = І, тобто величина капіталу, що вибуває (уk), дорівнює капіталу, що інвестується (І = s f (k));
у - норма амортизації;
tL - темп зростання населення;
g - темп зростання ефективності виробництва під впливом технологічного прогресу [4].
1.2 Типи економічного зростання
Розрізняють три типи економічного зростання:
- екстенсивний, який здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів;
- інтенсивний, який здійснюється шляхом ефективнішого, продуктивнішого використання ресурсів на основі науково - технічного прогресу та кращих форм організації виробництва,
- змішаних, який поєднує інтенсивний та екстенсивний типи.
Розглянемо кожен тип більш детально.
За екстенсивного типу економічне зростання досягається внаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед, факторів виробництва, за незмінного рівня технічної основи виробництва. Основними факторами цього типу економічного зростання є:
1) збільшення обсягу інвестицій за збереження існуючого рівня технології;
2) збільшення кількості працівників;
3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини, матеріалів тощо).
Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться вдвічі більше машин, верстатів, устаткування такої ж якості, застосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому випадку продуктивність праці та ефективність незмінні [10].
Більш складний тип економічного зростання інтенсивний (від французького слова intensif - напруга). Його головна відмінна ознака - підвищення ефективності виробничих факторів на базі технічного прогресу.
При даному типі розширеного відтворення з'являється новий фактор економічного зростання - підвищення ефективності всіх традиційних факторів. У силу цього виробнича функція буде (у найпростішому вираженні) виглядати так:
Y=AF (K,L,N)
У даній формулі А - це сукупна продуктивність факторів. З формули видно: якщо величина витрат виробничих факторів не міняється, а їхня сукупна продуктивність А збільшується на 1%, то й обсяг виробництва зростає також на 1%.
Інтенсивний тип економічного розвитку ґрунтується на широкому використанні більш ефективних засобів виробництва. Збільшення його масштабів забезпечується за рахунок застосування більш прогресивної техніки, передових технологій, досягнень науки, більш економічних предметів праці, підвищення кваліфікації кадрів. Завдяки цим факторам досягається також підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці, ресурсозбереження, поліпшення використання наявної матеріальної бази виробництва.
Інтенсивне розширене відтворення має кілька особливостей. Це - більш прогресивний тип економічного зростання, оскільки вирішальну роль у підйомі ефективності речовинних умов виробництва починає грати новий "мотор" - досягнення науки і техніки. У зв'язку з цим у масштабі суспільства розвивається виробництво науково-технічної інформації, що, у кінцевому рахунку, утілюється в усе більш ефективні засоби виробництва. Одночасно система утворення, підготовки й перепідготовки кадрів забезпечує підвищення культурно-технічного рівня працівників [16].
Безсумнівним достоїнством інтенсивного збільшення виробництва є те, що воно переборює перешкоди економічного зростання, породжені відомою обмеженістю природних ресурсів. Господарський розвиток переводиться на нові рейки - на основу безперервного науково-технічного й економічного прогресу. Найбільш вигідним фактором його розширення стає ресурсозбереження.
Всебічна інтенсифікація - це такий вид економічного зростання, при якому використовуються всі зазначені форми ресурсозбереження. Тоді заощаджуються і трудові, і речовинні умови виробництва. Даний вид економічного зростання практично впроваджується в умовах сучасного етапу НТР і новітньої технологічної революції.
Всебічна інтенсифікація веде до якісного відновлення всього процесу розширеного відтворення.
Нове виявляється в створенні сучасної структури народного господарства. У загальному обсязі підвищується питома вага наукомістких галузей. Сюди відносяться приладобудування, випуск ЕОМ, електротехнічна промисловість, атомна енергетика, виробництво синтетичних смол, пластичних мас, прогресивних конструкційних матеріалів, інші галузі, що використовують досягнення НТР [3].
Прогрес видний і в тім, що зменшується частка проміжного продукту і відповідно збільшується питома вага кінцевого продукту, що йде в споживання. Така структурна зміна - результат ощадливої витрати сировини, матеріалів і енергоносіїв при створенні кожного виробу.
Поліпшення розширеного відтворення досягається, коли в складі національного доходу зростає частка продуктів споживання в порівнянні з засобами виробництва, що йдуть для нагромадження. У результаті підвищується рівень і якість життя населення, росте соціальна ефективність господарського розвитку.
При новій якості економічного розвитку істотно змінюються пропорції відтворювального процесу. Відносно повільніше зростає виробництво засобів виробництва і, навпаки, виникає тенденція до прискорення виробництва предметів споживання.
За інтенсивного типу економічного зростання збільшення масштабу випуску продукції досягається внаслідок якісного вдосконалення всієї системі продуктивних сил, насамперед, речових і особистих факторів виробництва. Основою інтенсифікації є науково - технічний прогрес, а в наш час радикальна форма його розвитку - НТР, що розгортається. Основними факторами цього типу економічного зростання є:
1) впровадження нової техніки і технології на основі передових досягнень науково - технічного прогресу, основою яких є процес інвестування виробництва;
2) підвищення загальноосвітнього і професійного рівня працівників;
3) покращення використання основних та оборотних фондів;
4) впровадження нових прогресивних форм організації виробництва і праці;
5) розвиток підприємницьких здібностей;
6) випереджаючий розвиток інформаційної сфери, інформатизація господарської діяльності.
7) Інтенсифікація виробництва виявляється у зростанні суспільної продуктивності праці (тобто у збільшенні виходу кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів за економії живої, уречевленої праці), у підвищення якості продукції, ефективності виробництва. Основними показниками динаміки економічного зростання на макроекономічному рівні є зростання обсягів валового внутрішнього продукту або національного доходу, темпи зростання цих показників у розрахунку на душу населення та ін. Конкретніші показники - коефіцієнт зростання (визначається як відношення показника певного року, що вивчається, до базового), темп зростання (дорівнює коефіцієнту зростання, помноженому на 100%) і темп приросту (дорівнює темпові зростання мінус 100%) [5].
Якість економічного зростання виражається у покращенні життєвого рівня більшості населення, умов праці, зростанні загальноосвітнього, професійного та культурного рівнів зайнятого населення, збільшенні вільного часу тощо.
1.3 Чинники та моделі економічного зростання
Умовно всі чинники економічного зростання поділяють на три групи:
1) чинники попиту, які забезпечують зростання сукупних витрат, що сприяє збільшенню обсягів виробництва і доходу;
2) чинники пропозиції, що є визначальними в більшості моделей і мають складну структуру, яка включає: природні ресурси у їх якісному та кількісному вираженні; обсяг і якість капіталу; чисельність і якість трудових ресурсів; технологічний рівень; інституційні чинники; інформаційне забезпечення; організаційні чинники тощо;
3) чинники розподілу, які стосуються як розподілу ресурсів, що суттєво впливає на чинники пропозиції, так і розподілу національного продукту та доходу, що впливає н сукупний попит. [2]
Чинники економічного зростання (рис. 1.2.)
Висувають різні аргументи за та проти економічного зростання. Повний їх перелік наведений у таблиці 1.1.
Таблиця 1.1
Аргументи за і проти економічного зростання
|
Аргументи "за" |
Аргументи "проти" |
|
|
Економічне зростання - це насамперед зростання ВВП на одну особу, що є запорукою покращання добробуту. За умов зростання економіка здатна вирішувати не тільки економічні, а й соціальні проблеми. Зростання ВВП дає змогу вирішувати екологічні проблеми, боротися з бідністю, забезпечувати суспільний спокій. Економічне зростання вирішує проблему обмеженості ресурсів. Країни, які досягли економічного зростання, виграють на міжнародній арені політично, ідеологічно та економічно. |
1. У суспільстві й нині виробляється достатньо економічних благ. Проблема полягає не у збільшенні обсягів виробництва і доходу, а в неправильному здійсненні розподілу та перерозподілу виробленого. 2. Постійна гонитва за приростом виробництва виснажує і навіть марнує природні ресурси, які строго обмежені. 3. Економічне зростання завдає шкоди природному довкіллю (тільки США, де проживає близько 5% населення світу, споживає близько 40% ресурсів й спричиняє 60-70% забруднень) |
Різне ставлення до перспектив і наслідків економічного зростання відобразилось у таких концепціях:
- нульового економічного зростання;
- сталого економічного розвитку;
- ноосферного розвитку;
- інноваційного економічного зростання.
Розглянемо коротко зміст кожної з них.
Концепція нульового економічного зростання. Невпинне зростання потреб населення, ідеологічне та рекламне заохочення до швидкого оновлення асортименту споживчих та інвестиційних товарів, з одного боку, а також усвідомлення обмеженості аж до вичерпності ресурсів і стрімкого зростання шкоди, завданої довкіллю виробничими системами, - з іншого, стали приводом для переосмислення оцінки економічного зростання [13].
Група дослідників під керівництвом Деніса та Донели Медуз звернули увагу на зворотний бік традиційного уявлення щодо економічного зростання, на його згубний вплив, який виявляється у забрудненні атмосфери, деформації озонового шару, дестабілізації Світового океану, виснаженні джерел прісної води, земних надр, ерозії та засоленні ґрунтів, ураженні та загибелі лісів, зникненні видів тварин, не вирішенні проблеми утилізації відходів і ін.
У зв'язку зі сказаним вище, економічне зростання, на думку авторів, погіршує якість життя, загрожує глобальною катастрофою. Автори пропонують нульове економічне зростання як засіб підтримання високого рівня життя та, власне, продовження існування самого життя.
Важливо підкреслити, що позитивним у теорії нульового економічного зростання є зосередження уваги на необхідності підсумувати негативний вплив на довкілля економічної системи та здатності екологічної системи асимілювати і нейтралізувати цей вплив.
Недоліком цієї концепції вважають те, що її автори не побачили шлях вирішення суперечностей між потребами, які зростають, й обмеженими економічними ресурсами в самому економічному зростанні (застосування безвідходних ресурсозберігаючих технологій тощо.).
Концепція сталого економічного розвитку. Під сталим економічним розвитком розуміють особливий тип економічної динаміки, спрямований на якомога повніше задоволення потреб сьогодення; при цьому нічого не загрожує задоволенню потреб майбутніх поколінь.
Концепція сталого економічного розвитку ґрунтується на врахуванні трьох аспектів: економічного, соціального та екологічного.
В економічному аспекті сталий економічний розвиток має забезпечити ефективність та стійкість зростання [15].
У соціальному аспекті сталий розвиток має спрямовуватись: на зменшення розриву між доходами найбагатших і найбідніших верств населення; збереження надбань матеріальної та духовної культури; забезпечення демократичних прав щодо участі різних верств населення у прийнятті управлінських рішень та ін.
В екологічному аспекті завдання сталого економічного розвитку полягає в забезпеченні всім поколінням доступу до природних ресурсів і довкілля, не сплюндрованого економічною діяльністю. [17]
Інакше кажучи, концепція сталого економічного розвитку ґрунтується на зміні парадигми економічної політики від забезпечення високих темпів економічного зростання та соціальної допомоги безробітним у періоди депресії до більш виваженої з погляду довгострокових перспектив мети, змістом якої є створення умов для ефективного, соціально орієнтованого розвитку економіки, стратегічним завданням котрого є збереження природного довкілля.
Концепція ноосферного розвитку. Ця концепція ґрунтується на розумінні того, наскільки раціональнім є життя суспільства. Започаткував теорію ноосфери наш співвітчизник академік В. Вернадський.
Прихильники теорії ноосфери (сфери розуму) дійшли висновку, що в ХХ ст. відбулося нагромадження нераціональності в житті соціуму, що поставило під загрозу виживання людства. Тому для ліквідування цієї загрози необхідно зробити вибір на користь розуму. У цьому разі кожний має усвідомити, що, по-перше, людина - частина природної системи, на відтворення якої потрібно спрямувати діяльність людства. По-друге, якщо людство й надалі буде нехтувати стоном довкілля заради обсягів виробництва і споживання, які постійно зростають, природна система настільки спотвориться, що людство буде приречене.
Тому економіка і людство мають розвиватися в гармонії з природою. Еколого-економічна гармонія є запорукою суспільного прогресу.
Концепція інноваційного економічного зростання. Інноваційне зростання - це зростання, що ґрунтується на підприємницькій ініціативі в галузі ринкової, науково - технічної й організаційно - економічної діяльності.
Ця концепція узгоджується з інтенсивним типом економічного зростання. Особливістю інноваційного типу зростання є те, що інновації дають змогу усувати (або ж суттєво зменшувати) бар'єри, утворені чинниками попиту і розподілу, у зв'язку з суперечністю між ефективність та соціальною спрямованістю економічного зростання. [4]
2. Аналіз економічного зростання в Україні
2.1 Економічне зростання в Україні
Аналіз економічного зростання становить основну проблему оцінки ефективності будь-якої системи господарювання. І це цілком зрозуміло: темпи і рівень економічного зростання свідчать про можливості суспільства з освоєння досягнень науково-технічного прогресу, використання господарського потенціалу. Економічне зростання характеризує великі економічні системи, наприклад господарство країни, групи країн, тобто належить здебільшого до макрорівня. Основними показниками є валовий внутрішній продукт, національний доход, зайнятість, суспільний капітал тощо, які характеризують абсолютні результати господарської діяльності макроекономічних об'єктів. Такі показники також необхідні для порівняльного аналізу макроекономічних об'єктів, що мають різні якісні характеристики, наприклад, національних економік, які перебувають на різних рівнях розвитку.
Економічне зростання визначається двома взаємозв'язаними способами: як збільшення обсягу реального ВВП протягом певного часу або як збільшення за той самий період обсягу реального ВВП на душу населення. Важливими є обидва способи. Наприклад, якщо є потреба визначити воєнно-політичний потенціал, тоді прийнятніший перший спосіб. Але при зіставленні життєвого рівня населення в окремих країнах і регіонах перевага надається другому способу.
Будь-яким із цих способів економічне зростання вимірюється річними темпами зростання у відсотках [8].
У І кварталі 2002 р. валовий внутрішній продукт України збільшився порівняно з відповідним періодом минулого року на 3,8 %, що свідчить про існування тенденції до прискорення економічного зростання, яка склалася протягом січня-лютого.
2.2 Чинники, що визначають економічне зростання в Україні
Важливою складовою наукового аналізу суті політичної економії, дослідження становлення, трансформації та результатів розвитку господарських систем виступає пізнання економічного зростання, зокрема його чинників.
Чинники, що визначають темпи та якість економічного зростання, доцільно поділити на такі групи, інноваційні, що визначають оновлення технологій і продукції, використання інноваційного потенціалу країни, вибір пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу, інвестиційні, пов'язані з інвестиційною активністю, ефективністю капітальних вкладень, оновленням основних виробничих фондів та їх використанням, ресурсними обмеженнями з боку інвестиційного комплексу, а також із структурною мобільністю економіки, її спроможністю реагувати на зміни в обсягах і структурі суспільних потреб у поточному і майбутніх періодах. [12]
Із становленням машинного типу виробництва провідну роль у забезпеченні економічного зростання почали відігравати інтенсивні чинники, серед яких основними є підвищення продуктивності праці і фондовіддачі, зменшення матеріаломісткості. Екстенсивні чинники - розширення експлуатації найманої праці за відносно незмінної технічної бази виробництва в основному пішли у минуле. Втім, у реальному житті перевага віддається якомусь одному інтенсивному чиннику (наприклад, зростанню продуктивності праці) за одночасного зменшення ролі інших. Тому ефективність виробництва у той або інший період завжди визначається конкретним поєднанням зазначених чинників.
У XVIII - середині XIX ст. переважав капіталомісткий шлях розвитку виробництва. Економічне зростання відбувалося за рахунок збільшення виробництва засобів виробництва, переміщення основних капіталовитрат (надлишків виробництва) від живої до уречевленої праці і відносного зниження частки витрат живої праці, збільшення частки основного капіталу на одного робітника, інакше кажучи, за рахунок підвищення органічної будови капіталу. Характер економічного зростання почав змінюватися у наступний період, коли відбувся перехід до масового виробництва, заснованого на конвеєрних лініях, широкому поширенні стандартизації компонентів і матеріалів. За такого технологічного способу виробництва, заснованого на спеціалізації вже не так працівників, як самих засобів праці, машин, склалась і певна соціально-економічна мотивація праці людей. Основу економічного зростання становили своєрідна технологізація мотивів трудової діяльності, цілковита і всебічна залежність робочої сили, людини від засобів праці.
На сьогодні здатність економіки повністю реалізувати свій виробничий потенціал обмежується чинниками попиту і розподілу. Це означає, що приріст виробничого потенціалу реалізується тоді, коли сукупні видатки збільшуються темпами, достатніми для підтримання повної зайнятості, і коли додаткові ресурси ефективно використовуються для того, щоб забезпечити максимально можливе збільшення випуску продукції та послуг.
До чинників, які можуть призвести до уповільнення економічного зростання, належать окремі законодавчі акти про соціальні питання, безпеку праці, охорону навколишнього середовища тощо. Серед інших чинників, що негативно впливають на економічне зростання, можна назвати недобросовісне ставлення до праці і господарську злочинність, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови, що знижують ефективність сільськогосподарського виробництва [7].
Аналіз господарської практики показує, що економічне зростання у країнах з розвиненою ринковою економікою відбувається не так за рахунок збільшення витрат праці, як внаслідок підвищення її продуктивності. Це підвищення досягається завдяки чинникам, пов'язаним передусім із науково-технічним прогресом.
У сфері зовнішньоекономічних зв'язків головним завданням є поступове входження України у світовий економічний простір. Для цього слід створити стабільну і сприятливу правову основу для залучення іноземних інвестицій і повернення українського капіталу у твердій валюті в Україну. Водночас необхідний захист молодого національного виробника від конкуренції іноземних фірм.
Суттєвим чинником стабілізації економіки України має стати активізація малого і середнього бізнесу. Світовий досвід показує, що
саме малі підприємства можуть розв'язати такі завдання, як структурна перебудова економіки, насичення ринку найрізноманітніший ми товарами і послугами, створення додаткових робочих місць. Малий бізнес послаблює монополізм і забезпечує конкуренцію. Однак поки що він іще не став в Україні реальною базою для становлення ринкової економіки.
З 2000р. розвиток малого бізнесу гальмують: недосконала державна політика щодо його підтримування, високі податки, обмеження на окремі види діяльності, адміністративні бар'єри, бюрократична тяганина в отриманні ліцензій, ще не сформована позитивна громадська думка стосовно підприємницької діяльності тощо.
Соціальна політика має спрямовуватися на створення необхідних умов підвищення кожним трудівником свого добробуту, передовсім за рахунок особистого трудового внеску, ділової активності. Для цього потрібно скасувати штучні обмеження фонду споживання, проводити політику стимулювання трудової та підприємницької діяльності і на цьому грунті розширяти платоспроможний попит.
Реформа заробітної плати має забезпечити перехід від наявної І моделі, що зорієнтована на низьку ціну робочої сили і високу частку безплатних соціальних послуг, до нової, яка передбачає високу ціну робочої сили і платне задоволення відповідних послуг високооплачуваними категоріями населення. [1]
Розвиток економіки - основа реальних позитивних зрушень в соціальній сфері
Виконано доручення Президента України щодо підвищення та відновлення, хоча й частково, диференціації в умовах оплати праці працівникам бюджетної сфери.
Протягом року помітно покращився стан справ з виплатою заробітної плати. В цілому заборгованість скоротилася майже на 2,2 млрд. грн., або на 44%. В цілому по Україні в минулому році заробітної плати виплачено на 11,7 млрд. грн. більше, ніж в 2000 році.
Все це дозволило на 27% збільшити надходження до Пенсійного фонду, підвищити протягом року середній розмір пенсій на 43%. При цьому реальний рівень трудових пенсій виріс на 26,4%. Стабілізується ситуація на ринку праці, пожвавлюється економічна активність населення, знижується рівень зареєстрованого безробіття, майже на третину зросло працевлаштування незайнятого населення, збільшилися обсяги та якість громадських робіт, майже наполовину скоротилась кількість працівників, що були в неоплачуваних відпустках з ініціативи адміністрації, на 30% перевиконано завдання Уряду щодо працевлаштування незайнятого населення.
Минулий рік, без перебільшення, можна назвати роком соціального страхування. За відносно короткий, вдалося суттєво покращити ситуацію з соціальним захистом працюючих. Вперше всі потерпілі на виробництві в повному обсязі отримали належні їм поточні виплати за ушкоджене здоров'я. При цьому, на 118 млн. грн. скоротилась заборгованість з цих виплат за минулі роки, вдвічі скоротилася заборгованість з виплати по тимчасовій непрацездатності, зокрема, в сільському господарстві. Зроблено відчутні кроки і в пенсійному реформуванні. Обидва базові закони з пенсійного страхування прийнято в першому читанні [12].
За даними Державного комітету статистики України стан економіки України на січень - жовтень 2010 року виражається в наступних показниках (див. додатки) [27].
1) Приріст промислової продукції на січень - жовтень 2010 року склав 110,7 %. Це на 37,1% більше ніж у 2009 році. Найбільший приріст у Закарпатській області - 142,3%, це на 96,4% більше ніж у минулому році. Найменший приріст у Сумській області - 90,8 %, це лише на 8,5% більше ніж у минулому році [дод.1].
2) Приріст виробництва валової продукції сільського господарства склав 98,8%. Це на 1,3% менше ніж у минулому році. Найбільший приріст у Одеській та Черкаській областях - 108,4%. В порівнянні з минулим роком приріст збільшився у Одеській області на 15,8%, а у Черкаській зменшився на 0,5% [дод.2].
3) Приріст інвестицій в основний капітал за січень - жовтень 2010 року склав 97,1%, тобто 1827,9 грн. на одну особу. У порівнянні з минулим роком це більше на 40,8%. Найбільший приріст показала Запорізька область - 205,1%, а найменший - Чернівецька, приріст у якій склав лише 60%, це на 21,9% менше ніж у минулому році [дод.3].
4) Приріст прибутків за січень - жовтень 2010 року склав 130,7%, це на 69,7% більше ніж у минулому році. Найбільший приріст показала Дніпропетровська область - 258,2%. Це на 234,1% більше ніж у минулому році. Найменший приріст у Херсонській області - 40,7%, це на 118,2% менше ніж у минулому році [дод.4].
5) Номінальна заробітна плата у 2010 році склала 2191 грн. Це на 321 грн. більше ніж у минулому році. Найбільший приріст показала Київська область, там номінальна заробітна плата склала 3341 грн., що на 233 грн. більше ніж у минулому році. Найменший приріст у Тернопільській області - 1615 грн., що на 230 грн. більше ніж у минулому році [дод.5].
3. Проблеми економічного зростання в Україні та шляхи їх вирішення
Будь-яка перехідна економіка переживає період спаду виробництва, що підтверджує досвід усіх європейських країн, котрі здійснюють ринкові реформи. Спочатку ці країни зіткнулися практично з тими ж проблемами, що й Україна: успадкована адміністративно-командна система, зношені виробничі фонди, ірраціональна галузева і виробнича структура. Як і Україні, їм довелося переборювати наслідки стрибкоподібного підвищення цін на імпортні енергоносії, розриву економічних відносин із сусідніми державами.
Країнам Центральної Європи - західним сусідам України - вдалося подолати спад протягом трьох-п'яти років, у нас же цей процес набрав затяжного характеру.
Однією з суттєвих причин падіння обсягів виробництва в Україні є успадкований від імперії чималий військово-промисловий комплекс, який поки що не вдається перепрофілювати на виробництво цивільної продукції.
На стані української економіки вкрай негативно позначається катастрофічна екологічна ситуація. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідного забруднення зазнали понад 12 млн. гектарів земель. Це забруднення доповнюється промисловим, зокрема, в Донбасі та Придніпров'ї останнє у 20-30 разів перевищує допустимі норми.
Падіння обсягів виробництва зумовлене також чинниками, що почали діяти вже в роки незалежності. Йдеться передовсім про суб'єктивні прорахунки. При цьому важливо зазначити, що сам курс на демонтаж командно-адміністративної системи й розбудову сучасної, заснованої на ринкових засадах відкритої національної економіки у стратегічному плані є правильним. Спрямований на утвердження державності України, створення економічних передумов реальної демократизації суспільства, вихід на вищий ступінь техніко-економічного розвитку, забезпечення якісно нових параметрів життя народу, цей курс не має альтернативи. Тому причини неадекватності економічної політики конкретним умовам українського сьогодення лежать передовсім у площині визначення шляхів та конкретних механізмів здійснення зазначеного курсу [22].
У процесі ринкової трансформації економіки України недостатньо враховувалася ціла низка властивих їй специфічних передумов, до яких передовсім належать:
відсутність на нас здобуття незалежності цілісної системи державних інституцій, необхідних для здійснення широкого комплексу заходів ринкової трансформації економіки;
особливості функціональної структури економіки: висока концентрація базових галузей виробництва та галузей ВПК, що протягом тривалого часу були зорієнтовані на обслуговування потреб не лише економіки Радянського Союзу загалом, а й економіки країн РЕВ, і за самою своєю природою не могли швидко ввійти в режим ринкового самоврядування;
підпорядкованість більшості великих підприємств загальносоюзним міністерствам і відомствам та фінансування їх з єдиного центру.
В економічній політиці не враховувалася необхідність таких заходів:
використання на початковому етапі суто еволюційного шляху ринкової трансформації за одночасного здійснення широкого комплексу організаційних заходів, які б утверджували сильну виконавчу владу, та ефективних важелів державного регулювання економічних процесів;
створення ефективного механізму входження сільського господарства в систему ринкових відносин і на цій основі - докорінне реформування цієї галузі;
послідовного здійснення політики економічної лібералізації, приватизації та демонополізації.
Непослідовність у проведенні економічних реформ призвела до того, що перехід від адміністративно-командної системи до ринкової супроводжується зростанням тіньової економіки. Адже тіньова економіка найбільше процвітає там, де реформи проходять мляво, а високі податки практично внеможливлюють розвиток нових приватних структур. Наявність гігантського тіньового сектора спотворює усі національні рахунки, не дає змоги державним органам точно визначити потреби економіки в різних ресурсах, давати обґрунтовані економічні прогнози. Водночас створюються сприятливі умови для корупції, хабарництва, криміналізації економіки.
Згадані чинники викликали те, що нині обсяг національного виробництва становить трохи більше як третину від рівня 1990 р. Щоправда, нарешті вдалося зупинити падіння виробництва.
Перебудова структурної політики передовсім ґрунтуватиметься на визнанні пріоритетності наукомістких і високотехнологічних галузей економіки, які ще до кінця не зруйновано і які в змозі зберегти здатність України ввійти у світовий економічний простір з високим технологічним потенціалом.
Особлива роль у відновленні економічного зростання належить земельній реформі, яка покликана підтримувати на селі найефективніші форми власності та господарювання [20].
Нині особливо важливою умовою переходу до економічного зростання є створення привабливого інвестиційного середовища для вітчизняних та іноземних інвесторів. Україна має великі можливості для активної діяльності інвесторів - значний споживчий ринок, вигідне геополітичне розташування, багаті природні ресурси, кваліфіковану й водночас дешеву робочу силу, потужну наукову базу. Однак макроекономічне середовище дуже несприятливе для інвестицій - високі реальні процентні ставки, високі податкові ставки, суперечливе і невідповідне сучасним реаліям господарське законодавство, тінізація економіки та ін. Все це породжує песимістичні прогнози в інвесторів. Водночас внутрішні заощадження внаслідок малих доходів родин та небувало низького рівня використання виробничих потужностей більшості підприємств є недостатніми для потрібних обсягів капіталовкладень. До того ж є багато фактів "втечі капіталу" за кордон.
У сфері зовнішньоекономічних зв'язків головним завданням є поступове входження України у світовий економічний простір. Для цього слід створити стабільну і сприятливу правову основу для залучення іноземних інвестицій і повернення українського капіталу у твердій валюті в Україну. Водночас необхідний захист молодого національного виробника від конкуренції іноземних фірм.
Суттєвим чинником стабілізації економіки України має стати активізація малого і середнього бізнесу. Світовий досвід показує, що
саме малі підприємства можуть розв'язати такі завдання, як структурна перебудова економіки, насичення ринку найрізноманітніший ми товарами і послугами, створення додаткових робочих місць. Малий бізнес послаблює монополізм і забезпечує конкуренцію. Однак поки що він іще не став в Україні реальною базою для становлення ринкової економіки [11].
Розвиток малого бізнесу гальмують: недосконала державна політика щодо його підтримування, високі податки, обмеження на окремі види діяльності, адміністративні бар'єри, бюрократична тяганина в отриманні ліцензій, ще не сформована позитивна громадська думка стосовно підприємницької діяльності тощо.
Соціальна політика має спрямовуватися на створення необхідних умов підвищення кожним трудівником свого добробуту, передовсім за рахунок особистого трудового внеску, ділової активності. Для цього потрібно скасувати штучні обмеження фонду споживання, проводити політику стимулювання трудової та підприємницької діяльності і на цьому грунті розширяти платоспроможний попит.
Реформа заробітної плати має забезпечити перехід від наявної І моделі, що зорієнтована на низьку ціну робочої сили і високу частку безплатних соціальних послуг, до нової, яка передбачає високу ціну робочої сили і платне задоволення відповідних послуг високооплачуваними категоріями населення.
Розвиток економіки - основа реальних позитивних зрушень в соціальній сфері.
економічне зростання україна економіка
Виконано доручення Президента України щодо підвищення та відновлення, хоча й частково, диференціації в умовах оплати праці працівникам бюджетної сфери.
Протягом року помітно покращився стан справ з виплатою заробітної плати. В цілому заборгованість скоротилася майже на 2,2 млрд. грн., або на 44%. В цілому по Україні в минулому році заробітної плати виплачено на 11,7 млрд. грн. більше, ніж в 2000 році [26].
Все це дозволило на 27% збільшити надходження до Пенсійного фонду, підвищити протягом року середній розмір пенсій на 43%. При цьому реальний рівень трудових пенсій виріс на 26,4%. Стабілізується ситуація на ринку праці, пожвавлюється економічна активність населення, знижується рівень зареєстрованого безробіття, майже на третину зросло працевлаштування незайнятого населення, збільшилися обсяги та якість громадських робіт, майже наполовину скоротилась кількість працівників, що були в неоплачуваних відпустках з ініціативи адміністрації, на 30% перевиконано завдання Уряду щодо працевлаштування незайнятого населення.
Програма подолання бідності.
Минулий рік, без перебільшення, можна назвати роком соціального страхування. За відносно короткий, вдалося суттєво покращити ситуацію з соціальним захистом працюючих. Вперше всі потерпілі на виробництві в повному обсязі отримали належні їм поточні виплати за ушкоджене здоров'я. При цьому, на 118 млн. грн. скоротилась заборгованість з цих виплат за минулі роки, вдвічі скоротилася заборгованість з виплати по тимчасовій непрацездатності, зокрема, в сільському господарстві. Зроблено відчутні кроки і в пенсійному реформуванні. Обидва базові закони з пенсійного страхування прийнято в першому читанні. Завершується персоніфікація обліку внесків до Пенсійного фонду, передача йому функцій з призначення і виплати пенсій, формуються механізми функціонування майбутньої пенсійної системи.
Позитивні зрушення щодо підвищення рівня загальних доходів населення, зокрема оплати праці, пенсійного забезпечення, інших соціальних виплат незаперечні. Але вони поки що не дозволили досягти кардинальних змін в рівні життя населення.
Найголовнішою складовою доходів населення України залишається оплата праці. Важливо, що протягом року питома вага її в загальних доходах зросла з 47 до 51,6%.
Найнижчою, згідно статистики, залишається оплата праці в сільському, лісовому, рибному господарстві, громадському харчуванні, торгівлі. Такий рівень доходів населення, підкреслив Міністр, перш за все оплати праці є не виправданим ні з соціальної, ні з економічної, ні з політичної точок зору. Протягом поточного року треба змінити цю ситуацію.
Проблеми подолання бідності. Цей напрямок роботи залишається найпріоритетнішим. Програма роботи на поточний рік сформульована. Підсумком її реалізації має бути ліквідація найгостріших проявів бідності, реальна стабілізація рівня життя найбідніших родин в кожному з регіонів.
Найвищий рівень бідності в Миколаївській, Херсонській, Луганській областях. Водночас, в Криму, і у Вінницькій, Волинській, Хмельницькій та інших областях ситуація навіть різко погіршилася. І якщо відсутність позитивних змін в першому півріччі ще можна якось пояснити, то після затвердження Стратегії подолання бідності такий стан просто недопустимий. Більш того, в кожному регіоні, вже за підсумками року, ситуація має суттєво змінитися на краще. Комплексне вирішення цих проблем в регіонах неможливе без чіткого, системного плану дій, тобто без регіональних програм подолання бідності.
Про нагальну необхідність глибоких структурних реформ в Україні говорять уже багато років - практично упродовж всіх років незалежності. Але реальних здобутків надзвичайно мало. Щоб їх перелічити, достатньо пальців однієї руки:
радикальний перехід до грошових розрахунків за енергоносії, електроенергію та газ (2000-2001 роки);
лібералізація ринків зерна та нафти (2000 рік);
прозора конкурентна приватизація кількох стратегічних об'єктів: низка обленерго (2001 рік), "Криворіжсталь" (2005 рік);
послідовна перебудова (протягом останніх років) Збройних сил України.
Перешкоди, що не дають змоги Україні енергійно рухатися шляхом реформ, давно визначені у багатьох рекомендаціях як українських (державних і недержавних), так і міжнародних інституцій. Основною проблемою залишається недовіра до влади з боку як населення, так і бізнесу. І причини її зводяться до чотирьох позицій:
низька інституційна спроможність державних установ виробляти і реалізовувати стратегічний курс в умовах трансформації суспільства та політичної конкуренції;
несприятливі умови для ведення бізнесу та інвестиційної діяльності;
неефективне використання суспільних ресурсів;
неналежний соціальний захист і неефективна система соціальних пільг.
Ці позиції як декларації проголошуються у програмних документах партій, урядових програмах. Але фактом залишається незадовільне здійснення всіх цих зобов'язань протягом багатьох років. І саме звідси - недовіра до влади з боку населення і бізнесу.
Головним пріоритетом сьогодні є реформування державної машини. Її слабкість є основним гальмом структурних реформ.
Відповідно до "Звіту про глобальну конкурентоспроможність", який був оприлюднений на Всесвітньому економічному форумі у Давосі 26 вересня 2006 року, найгірший рейтинг було надано Україні за фактором "якість державних і суспільних інституцій" (104-те місце). За цим показником нас обійшли не тільки Молдова (101), Вірменія (84), Таджикистан (77) і Азербайджан (72), а й навіть такі країни, як Уганда (100), Шрі-Ланка (82), Ефіопія (83), Нігерія (94) чи Камбоджа (95).
Яким же чином можна підвищити інституційну спроможність державних установ виробляти і реалізовувати стратегічний курс в умовах трансформації суспільства та політичної конкуренції? Передусім слід виконати такі завдання:
забезпечити доброчесність (прозорість, підзвітність, ефективність і результативність) державного управління;
впровадити стратегічне планування у практику роботи органів державної влади, зокрема середньострокове бюджетне планування;
сприяти розбудові та посиленню ролі громадянського суспільства у житті країни (виробленні та реалізації економічної політики).
На жаль, усі політичні сили в Україні до сьогодні діють у напрямку, прямо протилежному розбудові доброчинного управління (Good Government). Достатньо згадати проекти всіх коаліційних угод, у тому числі і помаранчевих, коли до розподілу урядових посад потрапляли і Рахункова палата, й інституції, які здійснюють регулювання певних секторів. Чого лишень варте бажання однієї з політичних сил отримати кожну восьму посаду у всіх державних інституціях згідно із своєю часткою!
Про нехтування принципами доброчесного управління свідчить і прийняття Закону "Про Кабінет міністрів", який об'єднав представників правлячої коаліції та Блоку Юлії Тимошенко.
На жаль, наприкінці дискусії у Верховній Раді щодо цього законопроекту залишилися лише кілька позицій, які стосувалися розподілу повноважень президента та уряду: хто, які кандидатури і в якій послідовності має вносити. Хоча (і це було в перших зауваженнях президента, коли він ветував цей закон) головна потреба в його прийнятті полягала в розбудові ефективної системи влади в Україні, чіткому визначенні і відокремленні виконавчої влади від інших органів державної влади, які не входять до складу уряду і повинні бути від нього незалежними (державні регулятори тощо).
Насправді у прийнятому законі порушуються ключові принципи, які повинні забезпечити якісне управління, а саме:
принцип розподілу відповідальності між Кабінетом міністрів та іншими органами державної влади;
демократичності (колегіальності) роботи уряду;
розподілу політичних та адміністративних посад;
попередження корупції, відокремлення влади від бізнесу;
відкритості та прозорості;
відповідальності (підзвітності).
Фактично існуючий закон законодавчо закріплює систему влади, яка де-факто існувала впродовж усіх попередніх років. Але є багато прихильників такого підходу, такого закону. Найбільш слабкою стороною державних інституцій є непевність у визначенні позицій різних груп інтересів і їх реакції на пропоновані рішення, а також відсутність якісних комунікацій (внутрішніх і зовнішніх) для забезпечення їх суспільної підтримки. Потрібне значне посилення знань і навичок із цих питань. Йдеться про суспільні дискусії, напрацювання документів для них ("білі" та "зелені" книги). Вкрай важливо підготувати такі документи з питань адміністративної, податкової реформ, провести їх широке обговорення з обов'язковим врахуванням його результатів. Без цього неможливо істотно скоротити та привести у відповідність до реальних можливостей економіки бюджетні зобов'язання держави.
На часі - докорінна реформа бюджетних секторів (охорони здоров'я, освіти, міліції) як у частині підвищення якості послуг, що ними надаються, так і скорочення кількості зайнятих у бюджетній сфері, зменшення частки ВВП, що перерозподіляється через бюджет. Має істотно скоротитися кількість одержувачів соціальних пільг з метою значного збільшення їх розміру для тих, хто особливо їх потребує (інваліди, діти, сироти, незаможні пенсіонери).
Подобные документы
Теоретико-методологічне обґрунтування економічного росту в Україні. Складові політики економічного зростання. Моделі державного регулювання економічного зростання економіки України. Кон’юнктурні дослідження циклічністі економічного зростання України.
курсовая работа [294,7 K], добавлен 20.03.2009Причини переходу від неокласичної теорії економічного зростання до сучасної. Теоретичні моделі ендогенного зростання. Емпіричне дослідження економістів Росса Левіна та Девіда Ренелта. Вплив технологічних та фінансових інвестицій на зростання економіки.
презентация [441,9 K], добавлен 15.04.2014Недоліки моделі економічного зростання Китаю: капіталомістка промисловість, уповільнення темпів зростання продуктивності праці, низький рівень енергоефективності виробництва. Шляхи відновлення балансу економічного зростання Японії на початку 1970-х рр.
реферат [426,1 K], добавлен 21.03.2013Економічна сутність інвестицій, сучасний стан інвестиційної політики в Україні. Проблеми формування механізмів залучення інвестиційних ресурсів у розвиток економіки. Критерії розподілу капітальних видатків для забезпечення ефективного зростання економіки.
курсовая работа [155,6 K], добавлен 24.03.2019Шляхи забезпечення вирішення проблеми економічного зростання в Україні і в Західних країнах. Використання фондозберігаючих і працезберігаючих форм інтенсифікації виробництва. Збільшення притоку закордонних інвестицій. Відтворення системи продуктивних сил.
курсовая работа [99,0 K], добавлен 12.04.2016Структура господарського комплексу і його ознаки. Основні чинники утворення комплексів і їх територіальної організації, основи формування та характеристика. Джерела та фактори економічного зростання в економіці та фінансово-кредитне регулювання.
реферат [23,7 K], добавлен 18.03.2009Розкриття змісту понять "економічне зростання" та "економічний розвиток" та їх застосування за умов формування в Україні нової цивілізаційної моделі. Розгляд особливостей економічного зростання в Україні, виявлення його чинників та ринкових умов.
курсовая работа [85,7 K], добавлен 21.10.2012Економічне зростання та його типи. Всебічна інтенсифікація. Транспортні послуги та їх економічний зміст. Еволюція теорій економічного зростання. У кожного виду транспорту є своя специфіка у відношенні його використання для перевезень вантажів.
контрольная работа [29,6 K], добавлен 02.06.2006Сутність і фактори економічного зростання, його досягнення. Макроекономічна нестабільність: безробіття та інфляція, їх причини. Держава в системі макроекономічного регулювання: шляхи та прийоми регулювання, його законодавчо-правове обґрунтування.
контрольная работа [110,3 K], добавлен 19.07.2011Сутність та особливості зайнятості, її форми та види. Дослідження взаємозв’язку зайнятості та економічного зростання, вплив доходів та заробітної плати на зайнятість населення. Стратегія ефективної зайнятості населення в системі соціальної політики.
курсовая работа [138,7 K], добавлен 06.10.2012
