Аналіз процесу розвитку приватизації в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Введення

1. Сутність роздержавлення та приватизації

1.1 Роздержавлення

1.2 Приватизація

2. Принципи і моделі приватизації

2.1 Законодавча база та принципи приватизації

2.2 Безкоштовна і платна приватизація

3. Основні цілі та напрямки приватизації Україна

3.1 Організація та хід приватизації в Україні

3.2 Ефективність приватизації в Україну

Висновок

Список літератури

Введення

Тема моєї курсової роботи «Аналіз процесу розвитку приватизації в Україні». Я обрала дану тему, оскільки вважаю, що в даний час вона дуже актуальна. У процесі приватизації було скоєно низку грубих помилок, наша країна не врахувала позитивний досвід і результати приватизації в інших розвинених країнах.

В умовах переходу до ринкових відносин в економіці України велике значення грає реформація відносин власності, роздержавлення і поява нових видів власності, що буде сприяти розвитку ринкових відносин, нових видів господарювання, завдяки чому з'явиться можливість подолати важку економічну кризу, в якій перебуває Україна. Тому у роботі я хочу розкрити ряд питань: роздержавлення приватизація власність державний

1. Сутність роздержавлення та приватизації

2. Принципи і моделі приватизації

3. Основні цілі та напрямки приватизації Україна

Ця курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури.

У першому розділі я вирішила розглянути поняття роздержавлення та приватизації.

Роздержавлення - це сукупність заходів щодо перетворення державної власності, спрямованих на усунення надмірної ролі держави в економіці. Роздержавлення означає зняття з держави більшості функцій господарського управління, передачу відповідних повноважень на рівень підприємств, заміну вертикальних господарських зв'язків горизонтальними. Проте роздержавлення не означає, що держава перестає грати важливу роль в ринковій економіці. Зменшуються лише масштаби державного підприємництва, а держава залишається структурним елементом змішаної економіки.

Також необхідно сказати, що в даний час в економічній теорії та практиці сучасний процес роздержавлення адекватний приватизації.

Приватизація - один із напрямків роздержавлення власності, що полягає в передачі її у приватну власність окремих громадян і юридичних осіб.

У другому розділі йдеться про підходи до розгляду приватизації, принципах, моделях і терміни приватизації.

Можливі кілька підходів до розгляду приватизації: традиційний, «трудовий», «суб'єктний», «західний». Основним принципом приватизації повинен бути генеральний принцип всіх реформ - «не нашкодь!». Але також існує ще 6 принципів приватизації. Можна виділити дві основні моделі приватизації: платна і безкоштовна. Один із серйозних питань щодо приватизації - це терміни її проведення: чи вона повинна бути швидкою або бути розтяглася на кілька десятиліть.

У третьому розділі описана приватизація в Україні. А саме, організація, хід та ефективність приватизації в Україні.

1. Сутність роздержавлення та приватизації

У розвитку людської цивілізації, економічних систем, становлення й розвитку товарного виробництва поряд з поділом праці вирішальну роль відіграє власність. Відносини власності складають основу будь-якої економічної системи [1].

Історії людського суспільства відомі найрізноманітніші форми власності, з яких найбільше значення мають державна і приватна власність.

У сучасному світі немає жодної країни, де б держава активно не займалося господарською діяльністю. Переважання державної форми власності в економіці країни веде до виникнення державної монополії, яка згубна для розвитку економіки, для споживача, населення і надзвичайно вигідна виробникові. Одержавлення всього суспільного життя означає, що держава займає монопольне становище, а сама система суспільного життя виступає як авторитарно-бюрократичної держави.

Гіпертрофоване одержавлення економіки призводить до мономорфізму власності, окостеніння підприємницьких структур, перешкоджає функціонуванню ринкових механізмів. Саме тому необхідно роздержавлення і приватизація.

1.1 Роздержавлення

Роздержавлення - це сукупність заходів щодо перетворення державної власності, спрямованих на усунення надмірної ролі держави в економіці [2].

Крім того, роздержавлення означає зняття з держави більшості функцій господарського управління, передачу відповідних повноважень на рівень підприємств, заміну вертикальних господарських зв'язків горизонтальними.

Роздержавлення не означає, що держава перестає грати важливу роль в ринковій економіці. Зменшуються масштаби державного підприємництва, але держава залишається структурним елементом змішаної економіки.

Процес роздержавлення не рівнозначний денаціоналізації, тому що остання не зводиться до однієї приватизації. Процес роздержавлення зберігає державну власність і спрямований на підвищення ефективності функціонування залишаються в державному секторі підприємств.

Процес роздержавлення характеризується деідеологізацією, коли все більш рідкісною стає ситуація, за якої демократичні партії виступають за розширення державного сектора, а їхні політичні супротивники - за приватний.

Основними способами роздержавлення є: лібералізація ринків; комерціалізація; стимулювання створення та розширення сфери діяльності змішаних підприємств (державно-приватних); денаціоналізація.

Лібералізація ринків передбачає відкриття широких можливостей для їх освоєння різними господарськими суб'єктами. Це шлях формування конкурентних структур в тих секторах економіки і на тих ринках, для яких характерна повна монополія держави. Мова йде про:

1) зняття різного роду заборон і усунення бар'єрів, що перешкоджають доступу на той чи інший ринок нових конкурентів;

2) про диверсифікацію виробництва і продажів, в результаті чого зростає кількість багатопрофільних фірм, чия продукція може надходити на самі різні ринки.

Держава заохочує також малий бізнес (через податкові пільги), знімає обмеження для проникнення іноземного капіталу, вживає заходів щодо демонополізації економіки. Все це робить ринки більш вільними. Лібералізація ринків означає роздержавлення без зміни державної власності.

Комерціалізація державних підприємств полягає в їх перекладі на комерційний розрахунок, в підпорядкуванні їх діяльності принципам ринкового механізму. Комерціалізація державних підприємств передбачає усунення навколишнього їх неринковою середовища. Притому держава або скорочує, або повністю припиняє їх бюджетне фінансування, скасовує пільгове оподаткування, впливає в списанні кредитної заборгованості, оцінює результати господарської діяльності на основі критеріїв, що застосовуються у приватному секторі. Комерціалізація господарських об'єктів призводить до вирішення паралельної проблеми держави - скорочення дефіциту державного бюджету, так як держава позбавляється як від субсидування, так і від інвестування в державне підприємство. Це в свою чергу веде до оздоровлення грошового господарства країни, до зниження рівня інфляції.

Ще одним способом роздержавлення є створення змішаних підприємств за участю держави та суб'єктів інших форм власності, яке могло б супроводжуватися пільговим кредитуванням та оподаткуванням. Мова в даному випадку йде не тільки і не стільки про створення підприємств за участю іноземного капіталу, скільки про вкраплення в структури державної власності інших форм власності вітчизняного походження.

І ще один спосіб роздержавлення - це денаціоналізація державної власності, яка в переважній своїй частині носить безпосередній приватизаційний характер. При цьому власність державних підприємств може переходити не тільки в приватні руки, але і до банків, колективам державних підприємств, кооперативам.

Всі ці способи роздержавлення переплітаються, висловлюючись у зміні власності і вдосконалення господарського механізму ринкової економіки.

1.2 Приватизація

В економічній теорії та практиці сучасний процес роздержавлення адекватний приватизації.

Приватизація - один із напрямків роздержавлення власності, що полягає в передачі її у приватну власність окремих громадян і юридичних осіб ^[3].

Приватизація виконує дві функції. З одного боку, вона повинна стати елементом економічної реформи, ядром радикальних перетворень, а з іншого, - інструментом державного регулювання довготривалого характеру.

Безпосередніми цілями приватизації є: скорочення заборгованості державного сектора, розвиток ринку; стимулювання підприємництва; формування прошарку дрібних і середніх власників; розширення індивідуальних свобод; розвиток народного капіталізму; ослаблення профспілок.

Досягнення соціальної справедливості, підвищення економічної ефективності виробництва, зростання доходів державного бюджету не виступають власними цілями приватизації. Вона може сприяти розвитку даних процесів тільки в довгостроковому періоді.

Роздержавлення і приватизація можуть здійснюватися на основі: безкоштовної передачі власності; викупу підприємств на пільгових умовах; продажу акцій; здачі підприємств в оренду; продаж дрібних підприємств з аукціону за конкурсом і без нього.

Форми приватизації в розвинених країнах: продаж підприємств безпосередньо в приватні руки, викуп акцій державних підприємств менеджерами; продаж акцій працівникам підприємств; розповсюдження акцій підприємства серед населення; здача державних підприємств в оренду; укладення контракту на управління підприємством.

Продаж державних підприємств у приватні руки здійснюється шляхом організації аукціонів та конкурсних торгів. Аукціон дозволяє стати власником підприємства фізичній або юридичній особі, яка запропонувала найбільшу ціну. За допомогою аукціону державні підприємства приватизуються у відносно короткі терміни і з суттєвої фінансової прибутком для держави. У той же час аукціонна торгівля обмежує число ймовірних власників, так як тільки дійсно багаті особи можуть дозволити собі брати участь в аукціонах. Власник підприємства, купленого на аукціоні, не обмежений ніякими умовами з боку держави, тому вільний чинити зі своєю власністю, як йому захочеться (ліквідувати, перепрофілювати), не узгоджуючи з інтересами суспільства.

Подолати цей недолік аукціонних торгів можна за допомогою конкурсних торгів. Конкурсні торги - це продаж державної власності приватним особам відповідно до вимог і умов, висунутими державою. Але проведення конкурсів збільшує поточні витрати (утримання спеціальних комісій), знижує доходи (більш низька ціна приватизації) і вимагає більш тривалого часу.

Викуп акцій державного підприємства менеджерами здійснюється не тільки за готівкові кошти керуючих, а й за рахунок банківських кредитів, коштів пенсійних і страхових фондів. Тому «управлінські викупи» виступають своєрідним видом кредитування менеджерів під заставу майна підприємства. При цьому доходи від функціонування таких підприємств з лишком покривають взяті в кредит позики.

Приватизація у формі продажу акцій працівникам підприємства означає розвиток робочої акціонерної власності. Продаж акцій робочим є ефективним засобом підвищення їхньої зацікавленості в результатах своєї роботи, зростання продуктивності праці і прибутковості підприємств.

Одна з найбільш поширених форм приватизації - публічний продаж акцій населенню, за якої державне підприємство перетворюється в акціонерне товариство відкритого типу. Продаж акцій населенню здійснюється за фіксованою або конкурсній ціною. При продажу акцій за фіксованою ціною можливі завищення та заниження вартості майна. При конкурсній ціні досягається більш точна оцінка майна державних підприємств.

Публічна продаж акцій орієнтується на заощадження населення. Її головна перевага полягає у відкритості та доступності для всіх бажаючих.

Приватизація не завжди супроводжується продажем державного майна. Нерідко державна власність «розбавляється» приватним капіталом, утворюючи змішані підприємства. Практикувався також оренда, коли фізичні або юридичні особи набували частина державного майна в користування на певний період і за певну плату. Орендар отримує можливість самостійно організувати виробничий процес, наймати персонал, здійснювати контроль за виробництвом і нести фінансову відповідальність за господарську діяльність підприємства. Як правило, оренда використовувалася для малорентабельних підприємств з метою підвищення ефективності їх роботи. У цих же випадках могла використовуватися така форма, як укладення контракту на управління підприємством. Підписання контракту являє керуючим повний контроль над функціонуванням підприємства та всі необхідні повноваження для ефективного управління підприємством.

Угода про оренду і контракти на управління найчастіше є тимчасовими заходами для поліпшення економічних показників діяльності державних підприємств або перехідним ступенем до повної приватизації.

При проведенні приватизації потрібна велика підготовча робота по розукрупнення монополістичних об'єднань, створення ряду компаній, ефективного механізму ціноутворення, за допомогою якого можна було б більш достовірно оцінити вартість підприємства.

Щоб державна власність не дісталася кримінальних кіл, з точки зору економічної теорії важливо створити багато конкурентів.

2. Принципи і моделі приватизації

2.1 Законодавча база і принципи приватизації

Процес роздержавлення в Україні принципово відрізняється від аналогічного процесу в країнах з розвиненою ринковою економікою [4].

Це насамперед пов'язано з дуже стислими термінами переходу власності з державної у приватну, а також з тією обставиною, що переважна частина населення в Україні практично не має коштів для придбання нерухомого майна. Значення цієї обставини в особливості посилилося після лібералізації цін, в результаті якої велика частина населення позбавилася своїх трудових заощаджень.

Інша принципова відмінність, за оцінками деяких фахівців, полягає в тому, що економіка України досить централізованою і монополізації, що робить просту передачу промислових гігантів із державних рук у приватні неефективною і навіть небезпечною.

Основними законодавчими актами, які регулюють процеси приватизації в Україні, є Закони України "Про приватизацію майна державних підприємств" (від 15 червня 1993 р.), "Про приватизацію невеликих державних підприємств", "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі "та" Про приватизаційні папери ". У цих законах визначені основні принципи, засоби, суб'єкти і об'єкти процесу приватизації. Положення цих законів доповнені рядом Указів Президента України та іншими законодавчими актами. Щорічно Верховна Рада України затверджує Державну програму приватизації, яка подається на розгляд Кабінету Міністрів України. У цій програмі визначаються основні цілі, пріоритети, засоби і порядок приватизації державного і відчуження комунального майна, групи об'єктів, що підлягають приватизації, завдання по обсягах приватизації майна, що перебуває у державній власності, і державного майна, яке належить Автономній Республіці Крим; а також умови , які необхідно створити для виконання Програми, і все що випливають з цього організаційні заходи.

У процесах приватизації основну роль відіграє Фонд державного майна України та його регіональні відділення. Він підзвітний Верховній Раді Україні.

Разом з Фондом держмайна участь у приватизації беруть Національний банк, регіональні відділення приватизації майна, Міністерство демонополізації і роздержавлення, Державний комітет допомоги малим підприємствам і підприємництву, Державний приватизаційний фонд

Покупцями державного майна можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території Україні; юридичні особи інших держав.

Не мають права бути покупцями органи державної влади та управління, працівники Фонду державного майна України та його регіональних відділень, а також юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25%, а також інші суб'єкти, перелік яких визначається державою.

Види приватизаційних паперів: приватизаційні майнові сертифікати; компенсаційні сертифікати; житлові чеки; земельні бони.

Кожен громадянин України може брати участь у приватизації державних підприємств, використовуючи для цього перераховані вище приватизаційні папери.

2.2 Безкоштовна і платна приватизація

Можна виділити дві основні моделі приватизації: платна і безкоштовна. Кожна з них спирається на певні доводи і аргументи.

Основні докази безкоштовної приватизації зводяться до наступного: оскільки при державній монополії кожен громадянин був співвласником власності, то його треба перетворити з формального на реального власника наділивши його частиною державного майна. Таким чином повинні виникнути стимули до продуктивної праці, до економії витрат та більш раціональному використанню обмежених ресурсів. Практично реалізація пов'язана з наділенням всіх громадян приватизаційними чеками - «ваучерами» ^[5].

Супротивники безкоштовної моделі приватизації висувають кілька істотних контраргументів. По-перше, відомо, що всі дісталася безкоштовно не цінується людьми і відповідно мало шансів, що з'являться власники здатні ефективно використовувати власність. По-друге, яким чином визначити частку кожного в процесі розділу державного майна? І, по-третє, яким чином оцінити всю державну власність? Висуваючи ці аргументи, вони пропонують іншу модель - платну приватизацію.

У цьому випадку державна власність підлягає продажу за різними схемами. Основна ідея цього процесу продаж на аукціонах за гроші. Передбачається, що попередньо підприємство акціонується, а потім його акції продаються на фондовому ринку. Її прихильники вказують, що тільки в цьому випадку з'явиться ефективний власник. Крім того, вона призводить до збільшення доходної частини бюджету ^[6].

Однак противники вказують, що у широких верств населення немає коштів для викупу державної власності. У цілому грошова приватизація призведе до ще більшого розшарування суспільства та загострення проблеми соціальної справедливості.

3. Основні цілі та напрямки приватизації Україна

3.1 Організація та хід приватизації в Україні

Приватизацію можна розділити на кілька етапів [7].

Перший етап охоплював 1991 - 1992 рр.. - Освіта і становлення Фонду державного майна України (ФДМУ), напрацювання законодавчо-нормативної бази, реалізація перших приватизаційних проектів.

Другий - 1992-1994 рр.. характеризувався тим, що приватизаційні цінні папери - майнові сертифікати - існували, у вигляді депозитних рахунків і провідне місце займала оренда державних підприємств з наступним викупом.

Серед перших і найбільш вдалих прикладів приватизації підприємств шляхом оренди з викупом можна назвати ЗАТ "Oболонь", львівську кондитерську фабрику "Світоч", СП «Кавова фабрика" Галка "», АТ "Електрон", металургійні комбінати ім. Ілліча і "Азовсталь" ( м. Маріуполь), ім. Кірова (м. Макіївка), коксохімічний завод (м. Авдіївка) і ряд інших.

Проте практика показала, що впровадження оренди з викупом викликало конфлікт інтересів орендарів та більшості населення.

Виявилися також недоліки колективної форми власності орендарів - нестача інвестиційних ресурсів, інертність в організації та управлінні виробництвом. Виникла необхідність впровадження нових способів приватизації. Одним з них стала корпоратизація, яка представляла собою перетворення великих і середніх державних підприємств та закритих акціонерних товариств, більш 75% статутного фонду яких перебувало в державній власності, у відкриті акціонерні товариства.

Третій етап приватизації проходив з 1995 по 1998 рік. Він обумовлював проведення масової приватизації, переважно за приватизаційні папери з залученням широких кіл населення. Був закладений фундамент для проведення індивідуальних процедур приватизації великих підприємств.

У цей період населення країни отримало 46 млн. приватизаційних майнових сертифікатів і на 1 млрд. гон. компенсаційних сертифікатів. У процесі малої приватизації до рук приватних власників перейшло понад 50 тис. об'єктів промисловості, торгівлі, громадського харчування і т.п.

З 2000 р. розпочався четвертий етап приватизації - переважно індивідуальної грошової. Він зажадав істотного вдосконалення і розширення законодавчої бази. Це питання значною мірою вирішено у Державній програмі приватизації на 2000-2002 рр.., Прийнятою Верховною радою України 18 травня 2000

Індивідуальна приватизація передбачає, що метою продажу цілісних майнових комплексів або пакетів акцій підприємств групи Г (підприємства-монополісти та підприємства, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави) є концентрація капіталу та забезпечення ефективного функціонування підприємства в післяприватизаційний період.

3.2 Ефективність приватизації в Україну

Оцінюючи результати приватизації на Україну за весь період її здійснення, слід зазначити, що цей процес був найбільш динамічним і результативним суспільним процесом останнього десятиліття і став основою економічних реформ в країні.

Для більш точного уявлення про виконання приватизації на Україну в 2002-2004 рр.. далі буде представлена ??таблиця 1 [8].

Таблиця 1 Виконання планів з приватизації в Україні в 2002-2004 рр.., Млн грн.

Також буде представлена ??таблиця 2 [9]. У ній будуть відображені найбільші приватизаційні угоди України за 2002-2004 рр..

Таблиця 2 Найбільші приватизаційні угоди в Україну в 2002-2004 рр..

Цікавим фактом також є найгучніші процеси реприватизації на Україну. [10] Наприклад, це:

ВАТ "Криворіжсталь". 16 лютого 2005 Кабмін скасував ряд прийнятих попереднім урядом у 2003-2004 роках документів, що стосуються підготовки до приватизації "Криворіжсталі". А вже на наступний день Печерський районний суд Києва скасував своє рішення про визнання законної продажу 93,02% "Криворіжсталі" "Інвестиційно-металургійного союзу" (ІМС) за $ 804 млн, прийняте 25 серпня 2004 року. 22 квітня 2005 Господарський суд Києва визнав незаконним продаж Фондом держмайна 93,02% акцій комбінату "Криворіжсталь" консорціуму ІМС і постановив розірвати угоду. 24 жовтня 2005 найбільша сталеливарна корпорація Mittal Steel (зараз Arcelor Mittal) придбала 93,02% акцій "Криворіжсталі" за $ 4,8 млрд.

ЗАТ "Сєвєродонецьке об'єднання" Азот '". 24 грудня 2004 року Фонд держмайна (ФДМ) і компанія Worldwide Chemical LLC створили спільне підприємство - ЗАТ" Сєвєродонецьке об'єднання "Азот'" (60% акцій підконтрольне WSL, 40% - державі). Через два місяці ФДМ оскаржив в суді створення ЗАТ. 17 березня 2005 Печерський райсуд Києва визнав створення СП незаконним, ухваливши повернути виробничі потужності ЗАТ у держвласність. Втім, 22 червня 2005 року Генпрокуратура підтвердила законність створення СП і закрила кримінальну справу, порушену в лютому 2005 року. 7 вересня 2005 передача майна ЗАТ "Сєвєродонецьке об'єднання" Азот '"в держвласність була припинена.

ВАТ "Нікопольський завод феросплавів". У квітні 2005 року Генпрокуратура подала позов до Господарського суду Києва про визнання приватизації 50% +1 акції НЗФ незаконними. 25 липня 2005 Апеляційний господарський суд Києва задовольнив позов Генпрокуратури про визнання незаконною приватизацію консорціумом "Придніпров'я" (підконтрольний групі "Інтерпайп") контрольного пакету акцій НЗФ. 20 січня 2006 палата в адміністративних справах Верховного суду остаточно повернула акції у власність держави.

Висновок

У своїй роботі я розглянула такі питання, як сутність приватизації, тобто роздержавлення і приватизація. Існують декілька способів роздержавлення, але всі ці способи переплітаються, висловлюючись у зміні власності і вдосконалення господарського механізму ринкової економіки. Роздержавлення і приватизація можуть здійснюватися на основі: безкоштовної передачі власності, викупу підприємств на пільгових умовах, продажу акцій, здачі підприємств в оренду, продаж дрібних підприємств з аукціону за конкурсом і без нього. При проведенні приватизації потрібна велика підготовча робота по розукрупнення монополістичних об'єднань, створення ряду компаній, ефективного механізму ціноутворення, за допомогою якого можна було б більш достовірно оцінити вартість підприємства.

Також були описані принципи та моделі приватизації: законодавча база, безкоштовна і платна приватизація. На основі законодавчої бази покупцями державного майна можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території Україні; юридичні особи інших держав. Існують такі види приватизаційних паперів: приватизаційні майнові сертифікати, компенсаційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони. Кожен громадянин України може брати участь у приватизації державних підприємств, використовуючи для цього перераховані вище приватизаційні папери.

Що стосується платної і безкоштовної приватизації, то можна сказати, що кожна з них спирається на певні доводи і аргументи.

Ну і звичайно, в роботі йшла мова про організацію, хід та ефективності приватизації на Україну.

Підводячи підсумки хочеться сказати, що результатом переходу на нові форми господарювання в Україні повинне стати створення багатоукладної економіки, відмова від державного монополізму на власність і створення умов для їхнього рівноправного існування різних форм власності. Необхідно розвивати приватну і колективну форми власності, образно кажучи, з нуля і шляхом роздержавлення і приватизації, які повинні вилитися в ламання і трансформацію існуючої системи виробничих відносин, і відразу формувати якісно нову суспільну (державну і муніципальну) власність, але при цьому не можна не враховувати інтереси трудових колективів, для яких оренда на даному етапі означає найбільш прийнятний варіант переходу до ринкової системи господарювання.

Список літератури

1. Борисов Е. Ф. Економічна теорія. Курс лекцій. - М.: 1997, стор 82

2. Иохин В. Я. Економічна теорія: введення в ринок і мікроекономічний аналіз. - М.: 1997, стор 57

3. Иохин В. Я. Економічна теорія: введення в ринок і мікроекономічний аналіз. - М.: 1997, стор 85

4. Сажина М. А., Чибрик Г. Г. Економічна теорія. - М.: 1998, стор 340

5. www.business.ua (Міжнародний журнал "Проблеми теорії та практики управління" № 4 / 02)

6. www.business.ua

7. www.ukraine.ru

8. www.ugmk.info

[1] Борисов Е. Ф. Економічна теорія. Курс лекцій. - М.: 1997, стор 82

[2] Иохин В. Я. Економічна теорія: введення в ринок і мікроекономічний аналіз. - М.: 1997, стор 57

[3] Иохин В. Я. Економічна теорія: введення в ринок і мікроекономічний аналіз. - М.: 1997, стор 85

[4] www.ukraine.ru

^{[5], 6} Сажина М. А., Чибрик Г. Г. Економічна теорія. - М.: 1998, стор 340

[7] www.business.ua (Міжнародний журнал "Проблеми теорії та практики управління" № 4 / 02)

[8] www.business.ua

[9] www.business.ua

[10] www.ugmk.info

http://ua-referat.com

Размещено на Allbest.ru