Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку ХІХ століття вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства і особливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного характеру виробництва у кожній окремій навіть розвинутій країні та іншими факторами. А починаючи з 1825 року, циклічні коливання в економіці стали відбуватися постійно, через певний інтервал. Лише в ХХ столітті у розвинутих країнах заходу мали місце 12 циклічних криз.

З часу першої такої кризи в економічній теорії виникло близько 200 концепцій причин її появи та суті. Але ця проблема залишається не розв'язаною і сьогодні, хоч стає все більш актуальною, оскільки економічна криза вперше за декілька останніх десятиріч вражала і народне господарство України. Треба зазначити, що радикальні перетворення українське суспільство почало не від соціалізму, а від авторитарно-бюрократичної системи. Така система утвердилася в нашій країні наприкінці 20-х років ХХ століття і проіснувала до кінця 80-х років ХХ століття. Вона ігнорувала об'єктивні закони розвитку, загальнолюдські цінності, спільне, що існує в різних системах, а спиралась виключно на особливе, специфічне, передусім на класовий підхід.

Ця модель економічної системи виявилась деформованою, оскільки будувалась на монополії державної власності, гіпертрофованому централізмі в управлінні економікою з боку держави. Це зумовило розмежування інтересів у суспільстві, підрив матеріальної зацікавленості, утворення адекватного апарату управління, його всевладдя і згортання демократії.

Наслідком функціонування авторитарно-бюрократичної системи стала всеохоплююча криза, яка проявилась у відставанні економіки України як складової єдиного народногосподарського комплексу СРСР від економічно розвинених країн.

Водночас виникли запитання: як здійснювати подібні перетворення, який досвід можна для цього використовувати? І виявилось, що Україні, як і іншим постіндустріальним країнам, необхідно йти своїм шляхом, відмінним від розвинених країн. Адже останні сучасну економічну систему формували еволюційно, поступово переходячи від традиційного аграрного суспільства до індустріального та постіндустріального. Цей період був не менш значним, але й супроводжувався промисловим переворотом, народженням промисловості, насамперед виробництва засобів виробництва, яке стало матеріальною основою перетворення виробництва і суспільства в цілому. Становлення індустріального суспільства було об'єктивним, природним процесом.

Україна, яка належала до авторитарно-бюрократичної системи, перед початком радикальних перетворень була індустріально розвиненою країною з крупно масштабним деформованим виробництвом. Характерними особливостями старої економічної системи нашої країни була наявність, по суті, однієї державної форми власності і як результат - монополізм і відсутність конкурентного середовища.

Це означало, що нам треба йти іншим шляхом, порівняно з розвиненими країнами, шукаючи власні методи і засоби побудови індустріального суспільства. Але щоб вирішувати проблему, треба її спочатку вивчити, починаючи з глибинних проблем.

Вищевикладене свідчить про те, що вибрана для дослідження і написання реферату тема є актуальною і має велике соціальне значення.

Предметом дослідження у рефераті є виникнення економічної кризи в Україні в 90-х роках ХХ століття, її причини і масштаби.

Об'єктом дослідження є економічна криза в Україні в 90-х роках ХХ ст.

Метою роботи є дослідження причин і масштабів економічної кризи в Україні в 90-х роках ХХ століття та шляхів її подолання.

В першому розділі визначені ознаки і причини економічних криз та, зокрема, кризи в Україні в 90-х роках ХХ століття.

У другому розділі розглянуто масштаби цієї кризи і її наслідки.

У третьому розділі досліджено трансформаційні процеси в економічній системі України та їх значення для виходу з кризи.

В кінці роботи зроблено підсумок дослідження причин виникнення кризи в Україні в 90-х роках ХХ століття та наведено деякі шляхи її подолання.

1. Сутність та причини економічних циклів і криз

З 1825 р. капіталістична система господарства пережила 21 економічний цикл і 21 кризу.

Економічний цикл -- це рух виробництва від початку попереднього до початку наступного спаду.

Кожен цикл складається із чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і підйом. Основною з них є криза, яка формує цикл.

Перша економічна криза мала місце в 1825 р. в Англії, перший цикл тривав 12 років і закінчився кризою 1836 р. у США та в Англії. Через 11 років криза охопила Англію, США, Францію та Німеччину. Наступна криза 1857 р. мала всесвітній характер (охопила більшість промислове розвинутих країн). Такими ж були і кризи 1866, 1873, 1882, 1890, 1900 рр.

Найглибшою за майже п'ять століть існування капіталізму була економічна криза 1929-1933 рр. Крім того, вона супроводжувалася масовими банкрутствами підприємств, колосальним зростанням армії безробітних, втратою дрібними акціонерами своїх акцій (внаслідок їх повного знецінення тощо).

У США в цей час уряд очолив президент Ф. Рузвельт. Він перший із керівників капіталістичних держав усвідомив, що без широкомасштабного втручання держави в економіку вона не зможе вийти з кризи.

Теоретичне обґрунтування неспроможності ринкової системи подолати економічні кризи й необхідність державного регулювання економіки зробив англійський економіст Дж.М. Кейнс. З цього моменту прийнято вважати, що ринкова економіка перетворилася на регульовану ринкову економіку.

Проте з таблиці видно, що економічні кризи мали місце і після 1929-1933 рр. Водночас глибина і тривалість цих криз в цілому стали меншими. Це свідчить про значну ефективність державного регулювання економіки, але капіталізм неспроможний подолати кризи повністю.

Постає питання, в чому причина виникнення економічних криз? В найбільш загальному вигляді ми вже відповіли на нього. Зокрема зазначили, що ринкова економіка неспроможна подолати економічні кризи. Більше того, вона сама на певному етапі розвитку породила їх.

Причини економічної кризи. З моменту першої економічної кризи вчені намагалися з'ясувати головну причину цього явища, виробити рекомендації для їх відвернення. Було названо близько 200 причин виникнення економічної кризи. Серед цих причин -- поверхневі та наукові. До поверхневих належать спроби економістів пояснити кризи появою плям на сонці, ритмом руху Венери та ін. Науковий підхід до з'ясування причин виникнення економічних криз пов'язаний з представниками класичної школи політичної економії. Так, англійський економіст Д. Рікардо такою причиною вважав несправедливість у розподілі багатства. Швейцарський економіст С. де Сісмонді пояснював кризи недоспоживанням народних мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням.

К. Маркс найбільш глибинною причиною цього явища називав основну суперечність капіталістичного способу виробництва -- суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним характером привласнення результатів цього виробництва. Формами вияву цієї кризи він вважав суперечність між виробництвом і споживанням, між організацією виробництва на окремому підприємстві та відсутністю такої організації у всьому суспільстві (або анархією виробництва).

Видатний український економіст М.І. Туган-Барановський причину криз вбачав у диспропорційності розвитку економіки, тобто відсутність рівномірного розвитку всіх галузей. Конкретніше -- диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій у галузях, що виробляють засоби виробництва, та недосконалості регулюючої ролі ринкового механізму у сфері нагромадження і витрачання суспільного капіталу. Щоб забезпечити постійне зростання виробництва, необхідно, на його думку, здійснювати раціональне регулювання інвестицій.

Дж. Кейнс пояснював економічні кризи дією основного психологічного закону, згідно з яким люди «схильні, як правило, збільшувати споживання із зростанням доходів, але не такою мірою, якою зростає доход».

Економічна криза -- надзвичайно складне явище. Тому всі названі вище причини пояснюють її виникнення з різних боків.

А зараз розглянемо причини економічної кризи в Україні, зокрема, причини, успадковані від колишнього СРСР.

Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні у 90-х роках ХХ століття є:

1) різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства. Так, національний доход в Україні за 1991-1993 рр. у незмінних цінах знизився на 42 %, виробництво продовольства -- на 47 %, промислової продукції -- на 42 %. За перше півріччя 1994 р. спад виробництва порівняно з відповідним періодом 1993 становив 36 %;

2) стрімкі темпи інфляції: у 1992 р. вона становила близько 3000 %, у 1993 р. -- понад 10000 %. В 1994 р. темпи інфляції значно скоротилися (до 860 %), але за рахунок ще більшого скорочення темпів приросту національного доходу;

3) різке зниження життєвого рівня населення. За різними оцінками, цей показник погіршився приблизно у 6 разів;

4) швидке зростання армії безробітних. Нині кількість офіційно зареєстрованих безробітних наближається до 0,5 млн., а приховане безробіття (працівники, які перебувають у вимушених неоплачуваних відпустках, працюють неповний робочий день) становить близько 40 % від загальної кількості працюючих;

5) стрибкоподібне зростання дефіциту державного бюджету. Так, якщо в 1991 р. цей дефіцит становив близько 12 %, то в 1993 р. -- 25 % внутрішнього валового продукту (найбільший із країн Східної Європи та колишнього СРСР). У 1994 р. дефіцит державного бюджету в абсолютних даних досяг 108 трлн. крб. (або 23 % державного бюджету).

6) різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формується клас мафіозно-номенклатурної еліти, а з другого -- катастрофічне знижується життєвий рівень більшості населення. Рівень щомісячних і річних доходів перших в тисячу і більше разів перевищує доходи останніх, а мінімальна заробітна плата покриває не більше 20 % фізіологічного мінімуму, або бюджету виживання;

7) реальна загроза генетичному фонду української нації, її майбутньому.

У зв'язку з цим постає закономірне запитання про глибинні причини такої соціально-економічної кризи, їх з'ясування є необхідною умовою як діагнозу хвороби соціально-економічної системи України, так і її наступного лікування.

Слід зазначити, що, на відміну від класичної кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, з кінця 1990 р. триває не криза надвиробництва, а криза недовиробництва. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Так: у США в 1929-1933 рр. спад виробництва не перевищував 25 %, в СРСР під час другої світової війни спад промислового виробництва становив 30 %.

Причини соціально-економічної катастрофи в Україні можна поділити на три основні групи. До першої слід віднести ті, що були успадковані нашою державою від колишнього СРСР. До другої -- ті, що породжені «реформаторами» з часу проголошення незалежності України. До третьої -- причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої у нашій державі економічної системи, перехідним періодом такої трансформації, який, як свідчить досвід інших країн, не може не відбуватися у формі криз, потрясінь.

Отже, така типологія, викладена проф. С.В. Мочерним, дає змогу чіткіше уявити суть проблеми і, відповідно, знайти способи її вирішення. Саме ці питання і будуть розглянуті у наступному розділі.

2. Аналіз головних причин та масштабу економічної кризи в Україні в 90-х роках ХХ століття

На підставі вищевикладеного докладніше розглянемо і проаналізуємо кожну групу причин економічної кризи в Україні в 90-х роках ХХ століття.

Головні причини першої групи.

1. Майже повне, або тотальне одержавлення економіки, власності. В цих умовах 92% усіх засобів виробництва перебували в руках держави, ними розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці майже не існувало плюралізму форм власності (колгоспно-кооперативна форма була значною мірою також одержавлена) і відповідних форм господарювання, що унеможливлювали дію такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача. Це в кінцевому підсумку спричиняло надзвичайно низьку конкурентоспроможність промисловості СРСР на світових ринках (лише до 12% продукції промисловості вважалися конкурентноспроможними), експорт на ці ринки переважно енергоносіїв (майже 70%), існування затратної (самоїдської) економіки. Так, на 1% національного продукту в СРСР витрачалося у 6-8 разів більше електроенергії, ніж у країнах Заходу, нафтомісткість продукції була в СРСР майже в 10 разів вищою, ніж у цих країнах.

З 1995 року сила дії цього фактора в Україні певною мірою ослаблена, оскільки роздержавлене і приватизовано більшість підприємств, а їхня частка в основних фондах знизилась до 30%. Проте недержавні підприємства є такими здебільшого за своїм юридичним статусом. З погляду економічної власності вони й досі значною мірою одержавлені, оскільки держава вилучає майже 80% усіх доходів, що унеможливлює реалізацію приватної та колективної форм власності на засоби виробництва.

2. Наявність глибоких диспропорцій в економіці. Так, частка групи «А» (галузей, в яких виробляються засоби виробництва) становила в 1990 р. 72,4%, групи «Б» (галузей, в яких виробляються предмети споживання) -- 27,6%, а в розвинутих країнах Заходу існує обернене співвідношення. Це означало існування економіки, орієнтованої не на людину, а на виробництво заради виробництва.

3. Антидемократичний характер управління державною власністю і державними підприємствами. Тобто панування командно-адміністративних важелів у народному господарстві за умов слабкого використання економічних (за допомогою податкової, кредитної, фінансової політики тощо) важелів, надмірна централізація перших у руках загальносоюзних міністерств і відомств.

4. Зосередження 95% всієї власності, розташованої в Україні, в руках загальносоюзних міністерств і відомств. Тому на території нашої держави створювали «гнилі» моря, будували атомні станції поблизу великих міст, зосереджували надмірну кількість «брудних» виробництв тощо. Власність загальносоюзних міністерств і відомств колишнього СРСР переважно перейшла у власність Української держави, крім частки України в золотому, алмазному фондах, у власності представницьких органів за межами колишнього СРСР (посольства, консульства тощо). Отже, на перший погляд, цей фактор перестав бути в Україні руйнівним. Але насправді це не так, оскільки лише Чорнобильська катастрофа лежить важким тягарем на плечах України, а її негативні наслідки позначаться на житті багатьох поколінь.

5. Відчуження працівників від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці. Тобто відсутність дієвих стимулів до праці, панування зрівнялівки, відчуження від управління власністю, від економічної влади на підприємстві. Найбільше таке відчуження від нічийної власності виявлялося в масовому її розкраданні.

Відчуження працівників від власності на засоби виробництва, результатів праці тощо, -- визначальна риса економічної системи в Україні на сучасному етапі, оскільки засоби виробництва узурповані новою кланово-номенклатурною елітою. Таке відчуження частково долається лише на підприємствах, викуплених трудовими колективами. Частково через те, що, вони також значною мірою мають кредиторську заборгованість іншим підприємствам і банкам, існує надмірній податковий тягар, тож за таких умов бути повною мірою власниками результатів своєї праці неможливо.

6. Значна мілітаризація економіки. На військові цілі витрачалося до 35% ВНП, або майже 250 млрд. крб. на рік. В Україні після розпаду колишнього Союзу залишилося до 30% військово-промислового комплексу (ВПК) СРСР, майже 80% підприємств галузей машинобудування були залучені до виробництва зброї, вироблялося до 17% всієї оборонної продукції, майже 60% промисловості України було зорієнтовано на потреби ВПК. Загальна кількість робочої сили, зайнятої на підприємствах ВПК, становила майже 40% працездатного населення країни.

7. Надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет. Так, з республік вилучалося до 70% створеного національного доходу, значна, частина якого згодом поверталася до них через механізм загальносоюзного фінансування розвитку освіти, охорони здоров'я, інвестицій тощо. Це означало зрівнялівку в розподілі створеного національного доходу незалежно від результатів праці кожної республіки колишнього СРСР. З часу проголошення державної незалежності надмірний централізм у перерозподілі національного доходу з боку Москви змінився централізмом, але вже щодо областей з боку Києва.

8. Політика пограбування села. Вона виявлялася в «перекачуванні» значної частини створеного сільськими працівниками національного доходу на користь промисловості через механізм «ножниць цін» і низький рівень продуктивності праці. Така політика продовжує існувати і зараз.

9. Значна монополізація економіки.

10. Величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці. Фізичне зношування промисловості становить майже 60%, моральне -- до 90%.

З часом деякі з названих причин не тільки не були усунені, а ще більше поглибилися. Так, зокрема, тривала ще жорсткіша політика пограбування села, ще більше зросло фізичне і моральне зношування основних фондів, енерговитрати за значного скорочення обсягів виробництва (витрати енергії, матеріалів в 1999 р. зросли втричі внаслідок передусім погіршення якості основних фондів), поглибилися диспропорції, посилилося відчуження (технологічне та соціально-економічне) працівників від засобів виробництва та ін.

Названі вище причини (у колишньому СРСР) призвели до того, що в середині 80-х років відчутно знизилися темпи зростання економіки, практично не підвищувався життєвий рівень населення тощо. Це добре усвідомлювало тодішнє керівництво Союзу. Тому й почало так звану перебудову».

Але це в жодному разі не означає, що поглиблення соціально-економічної кризи спричинене суверенітетом України, здобуттям нею державної незалежності. Прагнення до незалежності й здобуття її -- закон розвитку світової цивілізації.

Головні причини другої групи:

1. Розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР. Порушення цих зв'язків, насамперед з Росією, призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Адже лише 20% промислового виробництва в Україні мали завершений технологічний цикл. Слід зауважити при цьому, що далеко не всі господарські зв'язки були раціональними (мали місце зустрічні перевезення, великі транспортні витрати тощо). Але їх треба було замінювати ефективнішими поступово.

2. Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи в розвинутішу і досконалішу економічну систему. Тобто невизначеність моделі такої трансформації (ставилася мета одночасного переходу до ринкової, соціально орієнтованої ринкової та змішаної економіки).

3. Руйнування державного управління економікою і запровадження недосконалих ринкових важелів. Такі важелі використовувались у розвинутих країн світу майже століття тому.

4. Ухвалення численних непрацюючих або руйнівних за своїми наслідками законів. Тому в Україні не існує науково обґрунтованої правової бази для здійснення пакета економічних реформ. Крім того, не було створено надійного механізму реалізації багатьох законів.

5. Непродумане впровадження купона (без відповідної наукової концепції). Купоно-карбованці не були оформлені як валютні ресурси власної (національної) банківської системи, не мали надійного захисту. Це стало однією з причин катастрофічного знецінення купона. Замість виконання функцій захисту національного ринку він став засобом його спустошення. Так, купуючи нафту в Росії по 90 дол. за тонну наприкінці 1903 р., Україна повинна була поставити товарів приблизно на 250 дол. На впровадження і підтримання купоно-карбованця держава витратила кілька десятків мільйонів доларів.

6. Шокова лібералізація цін і ліквідація та знецінення трудових заощаджень. Це звело до мінімуму норму заощаджень, підірвало купівельну спроможність більшості населення й відкинуло його за межу бідності.

7. Придушення національного виробництва, майже цілковита втрата внутрішнього ринку. Свідченням цього є засилля імпортних товарів (значною мірою сумнівної якості), частка яких досягла у 1999 р. 70%.

8. Відсутність комплексної військово-технічної політики держави, узгодженої з соціально-економічною політикою, руйнівний і майже некерований характер конверсійних процесів. Так, у 1991 р. питома вага військової продукції в загальному обсязі виробництва становила майже 23%, а в 1996 р. -- приблизно 3,4%.

9. Доларизація української економіки. Тобто вільне обертання американського долара та інших іноземних валют на території країни.

10. Прийняття численних декретів, постанов уряду тощо, які поставили у невигідне становище виробника. Наприклад, непомірний податковий тягар. Крім того, такі декрети нерідко суперечили один одному, сіючи правовий хаос, нестабільність і непередбачуваність.

11. Відсутність надійної фінансово-банківської системи, раціонального регулювання НБУ діяльності комерційних банків. В діяльності банківської та фінансової систем України повільно впроваджувалися сучасні методи й засоби обліку і контролю. Це призвело до масового перекачування безготівкового грошового обігу в готівковий, що, у свою чергу, зумовило величезний додатковий попит на готівку, зосередження у тіньових структурах майже половини всієї грошової маси.

12. Тіньовий характер роздержавлення й приватизації. Масове оволодіння державною власністю клановими угрупованнями, частиною директорського корпусу та іншими, відчуження від цього процесу переважної більшості населення.

13. Масовий відплив капіталу за кордон. Щорічно він становить до 5 млрд. дол. і в сукупності досягає понад 40 млрд. дол.

14. Відсутність належного інвестиційного клімату в Україні (за цим показником вона в середині 90-х років посідала 135-те місце у світі).

15. Значне зростання управлінського апарату.

16. Майже цілковита відсутність політики структурної перебудови господарства. Занепад галузей, що виробляють товари масового вжитку, і прискорений розвиток окремих енергозатратних галузей (наприклад, металургійної), які поглиблюють енергетичну та екологічну кризи, сприяють перетворенню України на сировинний її придаток. Так, за період 1990-1998 рр. частка базових галузей в Україні зросла з 22 до 59,6%; водночас від 2 до 6 разів знизилася частка машинобудівної, легкої та харчової промисловості.

17. Стрімке подорожчання енергоносіїв. Так, Росія продає газ на кордоні Польщі по 60 дол. за 1000 м куб., на кордонах Франції та України -- по 80 дол. У другій половині 90-х років Україна щорічно переплачувала Росії за газ до 2 млрд. дол.

18. Відсутність науково обґрунтованих наукової, промислової політики, політики ціноутворення.

19. Отримання значних кредитів на невигідних умовах (для закупівлі товарів та ін.). Внаслідок цього зростали зовнішній борг і виплата відсотків за ним, які не давали (або давали незначною мірою) можливості вдосконалювати систему продуктивних сил.

20. Надмірний податковий тягар. Вилучення в окремі роки амортизаційних відрахувань до державного бюджету разом з іншими факторами унеможливлювало навіть просте відтворення основних фондів.

21. Значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи. За період 1991-1999 рр. Вони оцінюються в 5 млрд. дол.

22. Незадовільний стан освоєння власних енергоносіїв, зростання енергомісткості виробництва.

Внаслідок названих чинників тіньова економіка досягла майже 60% сукупної народногосподарської діяльності.

Третя група причин глибокої й затяжної економічної кризи зумовлена процесом трансформації суспільно-економічної формації. Якби стратегічний курс і механізм його реалізації були чіткіше і глибше продумані та послідовно реалізовувалися, то шляхом створення нових, ефективніших елементів економічної системи, зокрема техніко-економічних відносин, форм власності та господарського механізму, трансформаційні процеси в економіці України не мали б такого руйнівного характеру.

Отже, головною причиною найглибшої за останні майже 500 років економічної кризи в Україні (1991-1995 рр.) були некомпетентні дії уряду та дилетантизм «реформаторів».

Підсумувати сказане можна наступним чином: причини успадковані від СРСР, які більш-менш успішно були нейтралізовані в інших постсоціалістичних країнах, в Україні належним чином опрацьовані не були. До того ж, непродумане й нераціональне введення «зверху» законів ринкової економіки без пристосування її до економічної ситуації в Україні спричинило поглиблення кризи.

І, врешті-решт, трансформація економіки України не може проходити безболісно, і тому, в свою чергу, має всі ознаки класичної кризи.

3. Трансформаційні процеси в економічній системі України, їх значення для виходу з кризи

Саме тепер варто зупинитись на суті трансформаційних процесів в економіці України, оскільки в продуманому керуванні ними криються шляхи виходу з кризи й побудова оптимальної економічної системи.

Зміст перехідної економіки з боку технологічного способу виробництва. За роки кризи в Україні деградували продуктивні сили і насамперед основна продуктивна сила -- людина. Це виявляється, по-перше, в значному погіршенні якості відтворюваної робочої сили, про що йшлося вище. У переважної більшості сімей витрати на продовольству становлять понад 80% їх сукупного доходу, а мінімальна заробітна плата відшкодовує до 20% фізіологічного рівня виживання. По-друге, в існуванні величезної армії безробітних (офіційно зареєстровані й приховані форми безробіття -- до 35% від сукупної робочої сили), які втрачають свої професійно-кваліфікаційні якості та навички (так, понад 2 млн. так званих «човників» -- спеціалісти з вищою освітою). По-третє, у зростанні кількості мігрантів: за роки кризи у пошуках роботи, кращих умов життя емігрувало (постійно та тимчасово) приблизно 7 млн. наймобільніших працівників, переважно високоосвічених і висококваліфікованих. По-четверте, у значному ускладненні доступу дітей з малозабезпечених сімей до вищої освіти. По-п'яте, у зростанні смертності людей працездатного віку, скороченні тривалості їх життя.

Якщо виходити з того, що в постіндустріальному або інформаційному суспільстві, на переконання західних учених, вирішальними елементами розвитку стане творча діяльність людини на основі високого рівня розвитку науки, освіти та інформації, а в Україні відбувається їх деградація, то з погляду розвитку системи продуктивних сил перехідна економіка Українці характеризується поступовим регресом.

З погляду техніко-економічних відносин (відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації тощо) економіка України у межах СРСР була відкритою. Свідченням цього є те, що в народногосподарському комплексі України до 80% виробництва товарів не мало завершеного технологічного циклу. Але щодо світових господарських зв'язків економічна система СРСР, у тому числі України, була закритою, про що йшлося вище.

Важливими ознаками відкритої економіки є активна участь країни в міжнародному поділі праці, у міжнародній виробничій, науково-технічній кооперації, обміні капіталами та ін. У 90-х роках економіка України внаслідок розриву навіть раціональних економічних зв'язків з країнами колишнього СРСР стала значною мірою закритою щодо країн СНД. Хоча Україна вперше у 2000 р. домоглася позитивного сальдо у зовнішній торгівлі, проте переважна частка експорту -- товари паливно-сировинної групи, передусім значне зростання продукції чорної металургії. За іншими названими вище ознаками економіка України залишається закритою.

Крім того, в Україні існувало понад 2000 крупних підприємств, підпорядкованих загальносоюзним міністерствам і відомствам. За час кризи втілюється не завжди продумана політика демонополізації; здійснюється нераціональне розукрупнення цих підприємств, що в недалекому майбутньому зробить економіку держави беззахисною перед іноземним капіталом, експансією ТНК. Отже, з погляду техніко-економічних відносин перехідна економіка 90-х років також характеризується певним регресом.

Продуктивні сили і техніко-економічні відносини, як уже зазначалося, формують технологічний спосіб виробництва. Узагальнюючим показником рівня його розвитку є співвідношення між трьома типами цього способу виробництва, що базуються на: 1) ручній праці; 2) машинній пращ; 3) автоматизованій праці. На початку 90-х років в Україні частка першого способу виробництва становила до 40% (виходячи з відсотка працівників, зайнятих ручною працею), частка другого -- до 48%, а частка автоматизованого виробництва -- менше 12%. У 90-ті роки, по-перше, значно погіршилася якість технологічного способу виробництва, що базується на машинній праці, оскільки зросло фізичне та моральне зношування основних фондів; по-друге, зменшилися питома вага та якість технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці; по-третє, зросла частка способу виробництва, який базується та ручній праці, що найбільшою мірою властиве сільському господарству.

Таким чином, з погляду технологічного способу виробництва перехідна економіка 90-х років супроводжувалася рухом у бік докапіталістичних формацій (адже їхній технологічний спосіб базувався на ручній праці) та капіталізму XVIII -- початку ХХ ст. (його технологічний спосіб виробництва у цей період базувався на машинній праці).

Певною мірою прогресивними, але лише в кількісному аспекті є трансформаційні процеси у відносинах економічної власності. Це виявилося у тому, що з 1991 р. частка державної власності скоротилася з 92 до 27%, що означає кінець її абсолютного домінування. Водночас цей процес набув надмірних масштабів, продовжується далі, що загрожує стабільності й суверенітету країни, означає перехід з однієї крайності в іншу.

Основним змістом трансформаційних процесів у відносинах власності повинно стати роздержавлення (перехід державної власності у різні типи та форми недержавної власності -- передусім акціонерну, а також кооперативну, приватну та ін.).

Трансформація економічної власності не повинна обмежуватися Лише процесами роздержавлення. Докорінні або якісні зрушення необхідні й у межах державної власності. Такими зрушеннями у випадку трансформації економічної системи у бік соціалізації та гуманізації повинні стати участь трудових колективів в управлінні власністю, створення автономних бригад, використання прогресивних форм заробітної плати, зокрема «участі у прибутках» тощо.

В Україні в 90-х -- на початку XXI ст. реалізується далеко не найоптимальніша модель роздержавлення, в тому числі приватизації, характерними рисами якої є:

1. Підпорядкування державного сектора інтересам приватного капіталу. Значна частина державної власності за безцінь (внаслідок штучного заниження її вартості або розкрадання) переходить до рук директорського корпусу, чиновників, представників тіньового капіталу. Через надмірне оподаткування, вилучення амортизаційних відрахувань унеможливлюється навіть просте відтворення у межах державного сектора.

2. Інтенсивний процес первісного нагромадження капіталу. Закономірністю його в усіх країнах світу є початкова капіталізація сфери обігу, утвердження в ній підприємницької діяльності. Водночас, на від міну від країн класичного капіталізму, в яких змістом первісного нагромадження було відокремлення безпосередніх виробників від засобів виробництва, з одного боку, і концентрація цих засобів і фінансових ресурсів в руках капіталістів -- з іншого, таке відокремлення де-факто існувало і в період існування СРСР (незважаючи на формальне проголошення загальнонародної власності). Тому в 90-х роках відбувалося значне поглиблення цього процесу, перетворення переважної більшості робітників та інтелігенції на зубожілу частину населення.

Стосовно сільського господарства отримання земельних сертифікатів і ділянок селянами та їх вихід із колективних господарств є широкомасштабним процесом консервації приватної трудової власності, яка в розвинутих країнах світу переважала у сільському господарстві в XV -- XVI ст. Завдяки цьому долається антагонізм між особистісними і речовими факторами виробництва, між працею і капіталом, але на переважно звуженій докапіталістичній основі. Внаслідок цього у сімейних підсобних господарствах використовується виснажлива, здебільшого ручна праця, нерідко з меншим рівнем механізації, ніж за феодального способу виробництва. Така орієнтація відкидає сільське господарство України в епоху аграрної цивілізації, яка, на думку західних учених, передувала індустріальному суспільству.

3. Створення акціонерних компаній. В економічну систему України у процесі роздержавлення впроваджується акціонерна власність. Наприкінці 2000 р. налічувалося понад 40 тис. акціонерних товариств. Акціонерна форма власності -- визначальний елемент економічної структури розвинутих країн у XX ст., оскільки вона є найадекватнішою формою існування монополій, у тому числі групових монополій -- олігополій. Проте, на відміну від процесів поступового наповнення акціонерної форм власності у цих країнах демократичним змістом, в Україні утверджується здебільшого колективна капіталістична власність. Цей процес здійснюється всупереч Закону України «Про власність», в якому пріоритетною названа трудова колективна власність.

4. Формування елементів економічної структури, властивих розвинутим країнам світу на ступені державно-корпоративного капіталізму. Уклад, який при цьому створюється, найлогічніше назвати номенклатурно-клановим капіталізмом.

5. Створення класового суспільства. З погляду соціальних відносин, які є найближчою формою вияву відносин економічної власності, в Україні активно формується класове суспільство з властивим йому антагонізмом двох основних класів.

Найбільших зрушень у трансформації економічної системи в Україні зазнав господарський механізм. Двома його основними підсистемами є ринкове саморегулювання та державне регулювання. Переважає у розвинутих країнах світу державне регулювання, елементами якого є держане економічне, адміністративне і правове регулювання. Державне регулювання економіки оптимально поєднується з ринковим саморегулюванням та корпоративним регулюванням.

В Україні у 90-х роках зруйновано окремі раціональні форми економічного регулювання, (наприклад, державне планування економіки, відносно помірковане податкове регулювання, фінансово-кредитне регулювання та ін.), деградувало управління державним сектором і замість цього інтенсивно впроваджувалися ринкові важелі саморегулювання. Водночас виникли такі атрибути ринкової економіки, як фондова, валютна, товарна біржі, а також біржа робочої сили, які за умов оптимального поєднання державного регулювання і ринкового саморегулювання сприятимуть розвитку зрілих форм економічної системи капіталізму.

Якщо розглядати трансформаційні процеси з погляду організаційної фори розвитку продуктивних сил (зокрема співвідношення планомірності й стихійності), то перехідна економіка 90-х років характеризувалася значним посиленням стихійності та хаотичності. Водночас позитивними аспектами перехідного періоду в 90-х роках було набуття певною частиною населення рис підприємця (що може сформувати новий потужний фактор економічного зростання), певне зміцнення психології приватного (у власників земельних ділянок, фермерів) та колективного власника (в частини трудових колективів), економія при Споживанні комунальних послуг, переоцінка ролі робочого місця та ін.

Отже, з погляду формаційного підходу, який є домінуючим (порівняно із загальноцивілізаційним), перехідна економіка України характеризувалася своєрідним сплетінням підсистем та елементів як з однотипних, так і з різнотипних економічних систем. Переважаючим в ній слід вважати процеси первісного нагромадження капіталу та капіталізму на нижчій стадії його розвитку. Саме на цій стадії домінували ринкова економіка (тобто економіка, в якій переважало ринкове саморегулювання) та приватна капіталістична власність. На вищій стадії розвитку капіталізму має місце оптимальне поєднання ринкового саморегулювання і державного та наддержавного регулювання, яке (поєднання) отримало назву регульованої ринкової економіки, а також приватного, колективного та державного типів власності за переважання двох останніх типів. Коли врахувати й наявність соціального захисту, то найадекватнішою економічною категорією, яка теоретично виражає цей тип економіки, є «змішана економіка».

Висновки

економічний криза перехідний приватизація

Щоб належним чином узагальнити все вищесказане, треба пам'ятати декілька моментів.

Україна в складі Радянського Союзу не мала власної економічної системи, а була підсистемою єдиного господарського комплексу, яка мала його, з одного боку, доповнювати, а з іншого доповнюватись і взаємодіяти як єдине ціле. Достатньо сказати, що в результаті цього Україна виробляла менше 20 відсотків кінцевого продукту.

Отже, не дивно, що після розпаду СРСР в Україні почалась криза, викликана розвалом велетенської системи господарювання.

Причини соціально-економічної катастрофи в Україні можна поділити на три основні групи. До першої слід віднести ті, що були успадковані нашою державною від колишнього СРСР. До другої - ті, що породжені «реформаторами» з часу проголошення незалежності України. До третьої - причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої у нашій державі економічної системи, перехідним періодом такої трансформації, який, як свідчить досвід інших країн, не може не відбуватися у формі криз, потрясінь.

Україна, знаходячись у всеохоплюючій кризі, ставши на шлях незалежного розвитку, мала починати нову соціально-економічну та зовнішньоекономічну політику, докорінно реконструювавши економіку, змінивши її структуру, і найголовніше - перевести її на ринкову систему господарювання.

Таким чином основний зміст перехідного процесу в Україні зводиться до побудови принципово нової економічної системи, основою якої є змішана економіка, що функціонує на ринкових засадах.

Ознаками такого типу економіки є поєднання ринкового саморегулювання, а також приватної, колективної та державної типів власності за переважання двох останніх типів.

Стабільна економіка завжди була і буде запорукою добробуту громадян і процвітання країни.

Список використаної літератури

1. Белик Ю.А. Краткий економический словарь - М.: Политиздат. - 1987.

2. Воробьёв Е., Тимченко Б. Теневая экономка в условиях системного кризиса.// Экономика Украины. - 1998. № 8.

3. Ковалев О. Регулирование отношений собственности в Украине и эффективность функционирования арендных предприятий // Экономика Украины, - 1995 г., № 4.

4. Мочерний С.В. Основи економічних знань. К.: Феміна. - 1996.

5. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. К.: Альма Матер. - 2002.

6. Родионова И. Макроэкономические факторы дефицита бюджета в Украине.// Экономика Украины. - 1998, № 9.

7. Павлишенко М. Разгосударствление и приватизация: новый взгляд на проблему. // Экономика Украины. - 1994 г., № 9.

8. Рудченко О. Оценка процессов преобразования собственности в промышленности Украины. // Экономика Украины. - 1994 г., № 9.

9. Ющенко В. Катастрофа отменяется.// Бизнес. 5.10.98. № 40(299). с. 19.

10. Камо грядеши, Державний бюджет.// Урядовий кур'єр, 5.09.98., № 170-171, с. 6.

11. Гривні восени рахують.// Урядовий кур'єр. 1.09.98. № 167. С.6.

12. Макроекономічні чинники фінансової кризи.// Фінанси України. 1998. № 8. с. 153 - 156.

Размещено на Allbest.ru