Перспективи ресурсозбереження регіону (Донецького економічного району)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Курсова робота

з курсу "Регіональної економіки"

на тему:

"Проблеми і перспективи ресурсоспоживання й ресурсозбереження регіону (Донецького економічного району)"

Київ 2012

Зміст

донецький регіон природний ресурс

Вступ

1. Значення і місце природних ресурсів у формуванні економічного потенціалу регіону (Донецького економічного району)

2. Сучасна компонентна структура ПРП, розміщення та рівень забезпеченості ресурсами регіону (Донецького економічного району)

3. Вплив ПРП на формування галузей спеціалізації господарства регіону (Донецького економічного району)

4. Проблеми антропогенного впливу господарської діяльності на якісні та кількісні характеристики довкілля регіону (Донецького економічного району)

5. Проблеми ресурсозбереження та ресурсоспоживання природних ресурсів регіону (Донецького економічного району)

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Донецький економічний район - найбільший індустріальний район України з переважанням важкої промисловості та сільського господарства приміської спеціалізації. В цій курсовій роботі я намагатимусь висвітлити питання про значення і місце природніх ресурсів у формуванні економічного потенціалу району, також аналізувала рівень його забезпеченості природніми умовами і вплив їх розміщення на формування галузей спеціалізації у районі. Також я вивчала проблеми антропогенного впливу людської діяльності на навколишнє середовище у Донецькому районі та відтворення і збереження ресурсів для подальшого сприятливого економічного розвитку району.

Район має великі запаси цінних корисних копалин, що сприяє розвитку його господарства, зокрема ресурсомістких галузей важкої промисловості, яка є провідною галуззю економіки. Перше місце належить паливній індустрії. Галузями спеціалізації є машинобудування і металообробка, чорна металургія, легка, хімічна і нафтохімічна галузі.

Тут є сприятливі природні передумови для розвитку сільського господарства, яке у приміських районах спеціалізується на вирощуванні овочів, фруктів, ягід, молочному тваринництві. Із зернових культур головною культурою є пшениця, культивуються соняшник, кормові, баштанні та інші сільськогосподарські культури. Широко використовується зрошувальна меліорація, яка в посушливі роки забезпечує стабільні врожаї.

Район посідає перше місце за кількістю населення. Тут воно багатонаціональне, найчисленніою групою є українці. Друге місце займають росіяни. Частка міського населення району єнайвищою в країні. У районі добре розвинений транспорт, передусім залізничний. Тут розміщена розгалужена мережа автомагістралей, великі транспортні вузли, найбільший з яких - Донецький транспортний вузол.

Проте район має досить серйозні екологічні проблеми. Через використання в промисловості, особливо у важкій індустрії, застарілих технологій та машин район переживає справжню екологічну катастрофу. Необхідне вкладання коштів у промисловість, передусім у реконструкцію і технічне переоснащення промислових підприємств. Потрібні розробка та здійснення обгрунтованих заходів з охорони довкілляі комплексного використання мінерально-сировинних ресурсів. Доцільно буде перевести металургійну, хімічну та інші галузі промисловості, що найбільш негативно впливають на довкілля, на утилізацію відходів свого виробництва.

В умовах району важливою є проблема водозабезпечення. Її реалізація, очевидно і далі здійснюватиметься за рахунок організації додаткового міжбасейнового перерозподілу водних ресурсів з метою використання їх у промисловості та комунальному господарстві, для зрошення в сільському господарстві та великого використання і забруднення води.

Отже, для вирішення екологічних проблем району потрібно здійснювати грамотну політику в країні загалом, яка б змогла забезпечити не тільки зміну на краще екологічної ситуації в Донецькому економічному районі, а і подальший його економічний розвиток, який сприяв би і загальному економічному розвитку нашої держави.

1. Значення і місце природніх ресурсів у формуванні економічного потенціалу регіону (Донецького економічного району)

Природні умови і ресурси істотно впливають на особливості територіальної організації виробництва. Природні умови, а саме: клімат, рельєф, геологічна будова, географічне положення, можуть створювати додаткові умови для прогресу (нормальне зволоження грунтів та їх родючість), але можуть й гальмувати розвиток суспільного виробництва та вважатись несприятливими. Залежно від наявності тих чи інших природніх ресурсів (лісових, земельних, рекреаційних), а також корисних копалин окремий регіон або країна мають низький або високий рівень розвитку економіки.

Природні умови і ресурси мають істотний вплив на галузеву структуру народного господарства регіону та види виробництва, які залежать від природних умов. Але є й такі, які від них не залежать.

Класифікація природніх ресурсів залежить від мети їх використання. Продуктивні сили - це елементи і сили природи, які можна використовувати у виробничій і невиробничій діяльності людини.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси: виробничого й невиробничого, галузевого й міжгалузевого, промислового й сільськогосподарського, одноцільового та багатоцільового призначення.

Сучасний етап розвитку цивілізації характеризується тим, що дедалі більша частина природніх умов перетворюється на природні ресурси.

За ступенем вичерпності ресурси поділяються на:

· вичерпні;

§ відновні;

§ невідновні;

· невичерпні;

Мінеральні ресурси - це сукупність запасів корисних копалин у надрах району Землі, придатних для використання у різних галузях господарства.

Корисні копалини - це мінеральні утворення в земній корі з певним хімічним складом і фізичними властивостями, які використовуються людиною у господарській діяльності.

Донецький економічний район складається з Луганської та Донецької областей. Територія району 112,3 тис. км І. Це 18,6 % території всієї країни. Цей район є індустріальним серцем України. Його частка у виробництві промислової продукції становить майже 53 %. На нього припадає майже 90 % видобутку кам'яногго вугілля в країні, переважна частина видобутку залізної руди й 120 % марганцевої руди, майже вся виплавка сталі, переважна більшість виплавки чавуну й виготовлення прокату. Район дає значну частину металомісткого устаткування, в першу чергу металургійного і гірничошахтного. Тут виробляються локомотиви, автомобілі, верстати. Важка промисловість визначає профіль економічного району. Легка, харчова промисловість, сільське господарство відходять на другорядний план, але вони дають значний внесок в економіку країни. Район посідає перше місце в країні за виробництвом трикотажу (34 %), взуття (28 %), зерна (22 %), соняшнику (44 %), овочів (25 %). Отже, район представлений всіма основними галузями виробництва досить вагомо.

Донецький район має густу транспортну мережу. Попри різноманітний характер передумов і факторів формування багатогалузевої структури району, все ж таки слід підкреслити, значну роль у формуванні цієї структури належить природо-ресурсному потенціалу.

Інтегральний природо-ресурсний потенціал цього району дуже великий. В його основі - вугілля, залізні і марганцеві руди, кухонна сіль, ртуть, флюсові вапняки, цементна сировина. Не менш важливе значення мають агрокліматичні умови - родючі чорноземи, достатня кількість сонячного тепла. Поряд із цим бракує зволоження, водних ресурсів, що вносить певні корективи в спеціалізацію і розміщення виробництва. Світового значення набувають поклади вугілля, залізної і марганцевих руд. Основні запаси українського кам'яного вугілля зосереджені в Донбасі. Але вони майже вичерпані. Залізні руди характеризуються великими запасами й високою якістю ( вміст заліза в криворізькій руді - 65 % ).

Наявність великих запасів коксівнго вугілля, залізних і марганцевих руд, вогнетривких глин сприяли розвитку потужної чорної металургії. Донецький металургійний район - один з найбільших в світі. Він виробляє значно більше металу, ніж потребує українська економіка.

Вугілля, кухонна сіль - є сировиною для формування хімічної промисловості в регіоні.

Чорноземи й переважно рівнинна поверхня території сприяють розвитку сільського господарства, особливо зернового виробництва. А на його основі - багатогалузевої харчової промисловості.

Надмірна територіальна концентрація виробництва, переважання матеріаломістких та енергомістких виробництв створили в регіоні напружену екологічну ситуацію.

Чинники економічного розвитку Донецького району

Позитивні:

· висока частка мінеральних ресурсів у структурі ПРП;

· різноманітність мінеральних ресурсів;

· розташування родовищ корисних копалин безпосередньо біля споживача;

· велика кількість тепла і світла;

· родючість грунтів;

· наявність рибних ресурсів;

· рекреаційні ресурси;

· достатня кількість кваліфікованих трудових кадрів.

Негативні:

· великі площі зайняті териконами і кар'єрами;

· потреба грунтів у зрошуванні;

· недолік водних ресурсів;

· скорочення улову риби внаслідок забруднення Азовського моря;

· виснаженість вугільних родовищ;

· висока частка безробіття ( особливо серед жінок) унаслідок скорочення вирбництва;

· високий ступінь концентрації виробництва і як наслідок забруднення навколишнього середовища;

· розміщення найстаріших виробництв важкої промисловості (адже освоєння ресурсів почалося ще у ХVІІ ст.).

2. Сучасна компонентна структура ПРП, розміщення та рівень забезпеченості регіону (Донецького економічного району)

Починаючи цей розділ, треба по-перше зазначити, що чіткого визначення “потенціал” та “ресурси” не мають. У різних тлумачних виданнях, з економічної та соціальної географії світу, можна знайти різні формулювання.

Загалом, потенціал природних ресурсів -- це здатність природного комплексу або його окремих компонентів задовольняти потреби суспільства в енергії, сировині, здійсненні різноманітних видів господарської діяльності.

Найважливішою властивістю ПРП території як системи є те, що він становить природний комплекс, у якому існують тісний взаємозв'язок та ієрархічна підпорядкованість усіх компонентів, що його складають. Зміни в одному з них викликають відповідні зміни в іншому, й навпаки.

Для ПРП території характерна наявність компонентної, функціональної, територіальної та організаційної структур.

Компонентна структура ПРП -- це внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (лісових, земельних, водних тощо). Щодо цього ПРП території може бути поділений на такі групи ресурсів:

· мінеральні (паливно-енергетичні й металеві корисні копалини, нерудна сировина, сировина для металургійної промисловості, гірничо-хімічна сировина, будівельні матеріали);

· водні (води Світового океану та води суходолу - озера, річки; підземно-грунтові, артезіанські);

· земельні (з урахуванням сільськогосподарського призначення й характеру ґрунтового покриву);

· лісові та фауністичні(щорічний приріст деревини, рослинний і тваринний світ);

· природно-рекреаційні (рекреаційні території, придатні для створення санаторно-курортних закладів, баз відпочинку, туристичних маршрутів тощо).

· кліматичні і космічні (сонячна енергія, енергія вітру, внутрішня енергія Землі).

Функціональна структура ПРП відображає класифікацію природних ресурсів за їхньою здатністю до формування комплексів та участі в територіальному поділі праці, що втілюється в господарській спеціалізації окремих територій (видобуток вугілля, лісове господарство тощо).

Територіальна структура ПРП характеризує різні форми просторової організації природно-ресурсних комплексів ( вугілля + залізна руда для виплавляння металу тощо).

Організаційна структура ПРП розглядає природні ресурси під кутом зору їхньої самоорганізації, самовідтворення, а також щодо ефективності їхньої експлуатації, охорони й відтворення.

Важливе значення в системі раціонального природокористування мас природно-ресурсне районування. Воно базується на економіко-географічному вивченні ПРП і відображає підсумки еколого-економічної оцінки ПРП, дає змогу встановити не тільки якісні, а й певні кількісні межі ресурсу. У практичному аспекті природно-ресурсне районування може слугувати науковим обґрунтуванням для схем комплексного використання, охорони й відтворення ПРП, тобто природокористування в цілому.

Раціональне використання та охорона ПРП -- найважливіша проблема сучасності в багатьох регіонах світу. Під охороною ПРП розуміють систему заходів, що спрямовані на підтримання якісних і кількісних параметрів його продуктивності в інтересах розвитку суспільства. Відтворення ПРП можна розглядати як процес відновлення попереднього стану й збільшення продуктивності природних ресурсів території.

Важливим завданням природокористування є також відновлення природних ресурсів, родючість грунтів, відновлення рибних ресурсів, продуктивності лісів та ін. Господарські заходи пов'язані з удосконаленням територіальної організації в природокористуванні, розробленням схем комплексного використання, охорони природних ресурсів (їх окремих компонентів), провадженням ефективної цінової політики, викликаної введенням плати за користування природними ресурсами.

В умовах ринкової економіки найважливішою проблемою в системі природокористування є відпрацювання механізму фінансування природо захисних заходів. Для вирішення цієї проблеми необхідне введення екологічних податків, плати за користування природними ресурсами, пільг при кредитуванні ресурсозберігальних технологій тощо.

Діяльність людини додає до ПРП території якісно нову ознаку: вона стає керованою системою, спрямованість функціонування якої підпорядкована не лише переробці енергії та інформації, а й економічним інтересам. Маючи безпосередній зв'язок із суспільним виробництвом, із задоволенням потреб людей, ПРП території великою мірою є фактичним потенціалом усього подальшого прогресу суспільства.

Природно-ресурсний потенціал -- важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови -- це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять:

· географічне положення;

· кліматичні умови;

· особливості рельєфу;

· розміщення ресурсного потенціалу.

Найбільшу частку у структурі природно-ресурсного потенціалу Донецького економічного району займають мінеральні ресурси. На другому місці знаходяться земельні, на третьому - водні та на четвертому - природно-рекреаційні ресурси. Останнє місце посідають лісові та фауністичні ресурси.

Мінеральні ресурси

Запаси корисних копалин - це кількість мінеральної сировини, що виявлена за допомогою геологічного розслідування. Їх поділяють на:

· балансові;

· забалансові;

Балансові відповідають промисловим кондиціям і їх економічно доцільно використовувати. Забалансові - внаслідок низького вмісту цінних компонентів або складної технології їх добування і переробки поки що недоцільно використовувати (але згодом таке використання можливе).

У надрах Донецького басейну відомо близько 50 різних видів корисних копалин. Головне багатство цієї місцевості - кам'яне вугілля. Загалом розвідано до 300 пластів промислового вугілля і до 200 пластів вапняку. Якщо включити пласти потужністю до 0,45 м у пластах робочої потужності до глибини 1800 м, загальні геологічні запаси вугілля становлять 109 млрд т, у тому числі коксівного - 16,8 млрд т. Подальший промисловий розвиток басейну пов'язаний з експлуатацією глибинних горизонтів і виробленням малопотужних пластів.

Амвросіївська група родовищ є сировинною базою для формування у регіоні цементної промисловості. Район має найбільший в Україні запас гіпсу (Артеміївське, Пшеничне, Михайлівське родовища в Донецькій області). На території району десятки родовищ будівельних і скляних пісків, а також великі запаси формувальних пісків, що застосовуються у металургійній промисловості та машинобудуванні. Необмеженою є сировина для цегельно- черепичного виробництва. Великі родовища кам'яної солі експлуатуються західніше Краматорська і Слов'янська. Серед них такі, як Артемівське, Слов'янське, Карфагенівське родовища та інші. Перспективними є родовища калійних солей біля Слов'янська. Значними є родовища нерудної сировини для розвитку металургії. Доломіти і флюсові вапняки залягають у Новотроїцькому, Оленівському та інших родовищах Донецького району. На території спостерігаються також значні поклади тугоплавких глин і каолінів, а також природного газу (Боровське родовище). Перспективне значення для економічного розвитку району мають поклади міді та алюмінієвої сировини, поклади залізної руди біля Маріуполя і поліметалевих руд у центральній частині Донбасу. Велике значення мають графіт і азбест. Бальнеологічне значення відіграють солоні озера та джерела мінеральних вод.

Водні ресурси

Головна водна артерія Донбасу - р. Сіверський Донець, яка простягається через Донецьку і Луганську області на 370 км. Другою за значенням є р.Кальміус. Її довжина - 216 км. Каналом Сіверський Донець - Донбас ріка сполучена з Доном. Канал відіграє значну роль у водопостачанні території регіону. Деяке господарське значення мають р. Міус і її притока Кринка. Річки рівнинного типу, переважно снігового (70 %) і дощового (20 %) живлення. Річки живляться також підземними і шахтними водами. Вода надзвичайно забруднена скидами неочищених промислових вод.

Багато річок влітку пересихають і водопостачання більш як на 50% здійснюється за рахунок 80 водосховищ ( Карлівське (Донецьк), Кам'янське (Луганськ) ). Дефіцит водопостачання в районі становить 5 млрд м і.

В Луганській області понад 60 озер, у Донецькій їх мало, переважно невеличкі заплавні. В районі закладено 1309 ставків і водойм загальною площею водного дзеркала 10,7 тис. га. Річки, озера, водосховища і ставки використовуються для риборозведення, промислового і комунального водопостачання, зрошування. Підземні води поступають з загальних ресурсів поверхневих, однак їх роль у балансі питтєвого водопостачання Донецького економічного району досить значна.

Перед районом стоїть проблема докорінного поліпшення водопостачання, від розв'язання якої залежить подальший розвиток економіки району, а отже і всієї країни.

Земельні ресурси

Найвищий рівень освоєння мають давньозаселені західні та центральні області України, а такожпромислові регіони Подніпров'я і Донбасу. Дуже важлива особливість земельних ресурсів полягає в тому, що верхній тонкий шар землі (грунт) має природню родючість, тобто здатність забезпечувати рослини компонентами, необхідними для їх життєдіяльності.

Більшу частину території Донбасу займають звичайні середньогумусні чорноземи. Трапляються лугові, дерново-глейові та алювіальні, солонцюваті та супіщані грунти, що відзначаються високою родючістю. Однак грунтові багатства використовуються нераціонально. Щорічно шахти видають на-гора 10 млн т породи, яку звалюють на родючих землях. Грунтам шкодять непродумані меліорація і хімізація. В районі дуже поширені грунтова ерозія й засолювання. Проте добра родючість грунтів стимулює розвиток агропромислового комплексу.

Лісові і фауністичні

У Донецькому районі росте близко 1750 рослин, із них близько 150 видів - культурні. Лісами вкрито 6,6 % території (наприкінці 60-х рр. - 13 %). Природна степова рослинність збереглась лише на непридатних для сільського госродарства місцях - на схилах Донецького кряжа, Приазовській височині та у заповідниках. Це ковила, типчак, житняк, пирій, гадючник, шавлія, полин та ін. А у заповіднику “Хомутівський степ” (“Донецька Асканія”) флора представлена майже 500 видами різних рослинами, багато з яких більше ніде не зустрічаються.

На території району ліси представлені трьома видами: байрачними, заплавними, вододільними лісостеповими. Тут ростуть дуб, сосна, липа, ліщина, калина та інші кущі та дерева. На південь від Донецька розкинувся Великоанадольський ліс, насаджений у середині ХІХ ст., який ще називають “зеленою перлиною Донбасу”. Тут росте 120 порід дерев. Полезахисні смуги займають 80 тис. га.

Тваринний світ Донецького економічного району належить до українського степового. Зоогеографічна фауна його бідна. Є 50 видів ссавців,287 видів птахів, 42 види риб, 10 видів плазунів. Серед найбільшпоширених є такі: кріт, білка, борсук, вовк, лисиця, козуля європейська, журавель степовий, сова болотяна, жайворонок степовий, ящірка піщана та інші.

Рекреаційні ресурси

Рекреаційне господарство сформувалося в басейні Сіверського Дінця, у межах Донецької височини та Приазовської низовини. Розвитку рекреаційного комплексу сприяють лісостепові та степові ландшафти, м'який помірноконтинентальний клімат, лікувальні грязі та мінеральні джерела. Мінеральні води різних типів (бромні, хлоридно-натрієві, столові), розташовані в Сведровському, Волновоському, Добропільському районах.

До курортних ресурсів належить також морська мулова грязь, що видобувається з дна Таганрозької затоки. М'який клімат і тепле Азовське море використовується для проведення кліматотерапії.

Серед культурно-історичних ресурсів виділяють Святогірський історико-архітектурний заповідник, меморіальний комплекс “Молода гвардія”, а також численні музеї.

Історичне освоєння рекреаційних ресурсів району налічує понад 150 років. Загальна чисельність організованих рекреантів досягає 1 млн чол. щорічно. Важливими рекреаційними вузлами в Донецькому районі є Маріупольський, Слов'янський, Кремінський, Старобільський. Поблизу лісових агломерацій, поряд з штучними водосховищами склалися зони короткочасного відпочинку (Лагутинське,Ісакіївське).

3. Вплив ПРП на формування галузей спеціалізації господарства регіону (на прикладі Донецького економічного району)

Природні та історико-економічні передумови сприяли створенню в районі територіально-виробничого комплексу класичного типу: тут діють послідовні й паралельні зв'язки між галузями й об'єктами виробництва. Донецький економічний район має такі галузі спеціалізації: теплова енергетика, металургія, машинобудування, хімічна промисловість, будівельний комплекс, харчова

Галузева структура спеціалізації Донецького району:

· електроенергетика;

· паливна;

· чорна металургія;

· кольорова металургія;

· машинобудування та металообробка;

· хімічна та нафтохімічна;

· лісова, деревообробна та целюлозно - паперова;

· будівельних матеріалів;

· скляна та парцеляно - фаянсова;

· легка;

· харчова;

· інші галузі.

Економічне обличчя району сформувала важка індустрія, насамперед гірничодобувна, паливно-енергетична, металургійна галузі, металомістке машинобудування. Разом з тим значний внесок в українську економіку роблять галузі агропромислового комплексу. Складне точне машинобудування призначалося передусім для військово-промислового комплексу.

Паливно-енергнтичний комплекс

ПЕК має величезний вплив на рівень, структуру й розміщення промисловості, транспорту та інших галузей. Завдяки покладам вугілля й гідроенергетичним ресурсам саме в Донецькому економічному регіоні вперше в Україні почали зосереджуватись енергомісткі види виробництва, кольорова металургія, органічний синтез та ін. Донецький басейн містить майже всі види кам'яного вугілля - від антрацитів до коксівних. Основні поклади зосереджені в північній частині Донецької області та південній частині Луганської. Балансові запаси кам'яного вугілля Донбасу становлять 49 млрд т. Основу електроенергетики становлять потужні ТЕС, такі як Луганська, Криворізька, Лисичанська, Краматорська, Зуївська та інші, які працюють на вугіллі, а також на довізному газі і мазуті. Певне значення мають і ГЕС.

Металургійний комплекс

Металургійний комплекс складається з чорної та кольорової металургії.

Чорна металургія є провідною галуззю й утворює основу індустріального комплексу Донецького економічного району. Вона є головною галуззю, що зв'язує енергетичний, хімічний, машинобудівний, транспортний комплекси в єдину систему. Територіально-галузевий комплекс чорної металургії поділяється на три групи підприємств: Донецьку, Придніпровську, Приазовську. Донецька орієнтується на вугілля, тут зосереджені найстаріші заводи. Друга група орієнтується на місцеві залізо й марганцеві руди. Велике значення має водопостачання з Дніпра. Третя група зосереджена в Маріуполі. Тут металургія базується як на криворізькій, так і на керченській залізній руді, а вугілля довозиться з Донбасу.

Кольорова металургія працює переважно на довізних рудах (крім виробництва ртуті). Ця галузь використовує потужну енергетичну базу, а також орієнтується на споживача.

Машинобудівний комплекс

Цей комплекс за вартістю валової продукції, за часткою промислово-виробничих фондів і за чисельністю робітників в цій галузі посідає перше місце в структурі економіки Донецького економічного регіону. Тут виробляють найбільше машин та устаткування серед районів України. Вдале сполучення економічних умов сприяло формуванню складної і багатогалузевої структури машинобудівного комплексу. Основні фактори, що визначають його характерні риси:

· наявність масового виробництва металів;

· забезпечення трудовими ресурсами;

· місткий ринок машин;

· розвинута науково-технічна база машинобудування.

В галузевій структурі машинобудування виділяють такі групи:

Ш важке машинобудування;

Ш транспортне машинобудування;

Ш приладобудування.

Перша група характеризується споживанням великої кількості металу й відносно малою працеміскістю, тому зосереджена в великих металургійних центрах, які є найбільшими споживачами продукції. Це такі центри: Донецьк, Луганськ, Кривий Ріг.

Друга група зайнята автомобіле- і локомотивобудуванням. Це Комісарівка, Краснодон, Брянка та інші центри. Сировинний чинник є досить важливим для виробництва транспортних засобів, особливо вантажних вагонів, цистерн, локомотивів, тракторів. Тепловози виробляють на двох кооперованих підприємствах у Луганську, також тут можливе створення виробництва магістральних електровозів, для збуту яких Україна має власний великий ринок. Вантажні вагони виробляють у Кременчуці, Дніпродзержинську, великовантажні вагони -- у Стаханові, цистерни -- у Маріуполі. У Кременчуці доцільно було б налагодити виробництво вітчизняних пасажирських вагонів, для чого є всі передумови, в тому числі великий ринок збуту. Вагоноремонтні заводи розміщуються Конотопі і Попасній (Донецька обл.). Заводи з випуску сільськогосподарських машин та запасних частин до них є в Мелітополі, Донецьку, Луганську, Кременчуці, Конотопі. Підприємства для виробництва деталей і запасних частин для тракторів розташовані у Кременчуці, Луганську.

Третя група зосереджена в великих містах - Донецьк, Луганськ та в інших - Свердловськ, Сєверодонецьк, Краматорськ. Зокрема, Краматорськ, в якому діють два заводи: Огаро-Краматорськии який виробляє устаткування для металургійної промисловості, Ново-Краматорський Машинобудівний завод, який випускає металургійне устаткування, прокатні мостові стани безперервної дії, спеціальні великі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості.

Крупними виробниками металургійного устаткування є Дебальцево, на машинобудівному заводі якого сконцентровано виробництво устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування; Кадіївка, де на ливарно-механічному заводі виготовляють доменне і сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізациї автоматизації металургійних цехів; Латугіно Луганської області, де налагодже-но виробництво прокатних валків; Маріуполь, де розташований завод важкого машинобудування, який випускає устаткування для металургійної промисловості.

Виробництво гірничо-шахтного устаткування для вугільної промисловості концентрується в таких містах Донбасу: Горлівці, де виробляють врубові машини, компресори, насоси, скіпи для підняття із шахт вугілля, вугільні комбайни, породонавантажувачі; Ясинуватій -- гірничопрохідне устаткування (комбайни і лебідки); Донецьку -- бурові установки і потужні підйомні машини; Слов"янську -- коксохімічне устаткування; Торезі -- породо-навантажувачі, рудникові електровози, машини і вагонетки; Луганську -- металомістке збагачувальне устаткування. Виробництво окремих видів машин для вугільної промисловості розвинуто також у Красному Лучі і Дружківці. Випуск гірничо-шахтного устаткування для залізорудної про­мисловості, а також виробництво бурових верстатів зосереджено в Кривому Розі.

Випуск гірничо-шахтного устаткування для залізорудної промисловості, а також виробництво бурових верстатів зосереджено в Кривому Розі.

Хімічний комплекс

Хімічний комплекс Донецького району характеризується багатогалузевістю. Основу хімічної промисловості в районі становить коксохімія, пов'язана з металургією. Содова промисловість працює на великих покладах кухонної солі (Лисичанськ, Слов'янськ). Хімія органічного синтезу представлена виробництвом пластмас. Є підприємства гумових виробів, центрами її виробництва є Луганськ і Горлівка. Азотні мінеральні вироби виготовляють в Сєверодонецьку, пластмаси в Стаханові.

Галузева структура хімічної промисловості Донецького економічного району:

· виробництво мінеральних добрив;

· виробництво кислот, солей, добрив;

· гумо-азбестова промисловість;

· промисловість синтетичних смол та пластичних мас;

· інші галузі хімічної промисловості.

Агропромисловий комплекс

АПК Донецького району характеризується однорідністю територіальної спеціалізації. Це пояснюється тим, що вся територія району розташована практично в одній природній зоні - степовій.

Головні галузі спеціалізації сільського господарства: вирощування зерна, соняшнику, м'ясомолочне скотарство, свинарство, птахівництво, вирощування конопель, цукрового буряка. Через існування тут міських агломерацій розвинулось господарство приміського типу: м'ясо-молочне скотарство, свинарство, виробництво овочів і плодів.

Харчова промисловість району представлена масложировою, олійною, молочною,борошномельною, соляною промисловостями.

Легка промисловість

В районі врівноважена структура зайнятості трудових ресурсів. Галузі важкої промисловості, які домінують, використовують чоловічі робочі руки, а легка промисловість дає змогу реалізувати жіночу працю. Підприємства зосереджені переважно в Донбасі. Текстильна і трикотажна промисловість переважає в Луганську та Донецьку, взуттєва у Луганську, Макіївці та Донецьку.

Транспортний комплекс

Транспортний комплекс є важливою галуззю спеціалізації району. За обсягом перевезень Донецький економічний район займає перше місце в Україні. Автомобільний транпорт найважливіший, є водні шляхи сполучення. Важливу роль має трубопровідний транспорт, який забезпечує район нафтою, газом, що надходять переважно з-за кордону. На цій сировині працює хімічна промисловість Донбасу і Придніпров'я.

4. Проблеми антропогенного впливу господарської діяльності на якісні та кількісні характеристики довкілля регіону (Донецького економічного району)

Діяльність людини є провідним сучасним фактором еволюції. Вона проявляється у знищенні природних екосистем унаслідок створення промислових центрів, забруднення довкілля промисловими відходами, виснаження грунтів. Це призводить до дестабілізації біосфери та її кризи з непередбаченими наслідками, безумовно катастрофічними для сучасної екологічної ситуації, включаючи і антропогенізовані промислові та сільськогосподарські ландшафти.

Спрощена класифікація забруднень:

· промислові забруднення;

· матеріальні;

· енергетичні;

· викиди в стічні води;

· тверді відходи;

· теплові викиди повітря;

· шумові вібрації;

· гази;

· брудні токсичні речовини;

· дим ультрафіолетов;

· сажа;

· іонізуюче проміння;

Однією з найбільших галузей народного господарства, що негативно впливає на рівень забруднення довкілля, особливо атмосферного повітря, є паливно-енергетичний комплекс. Не менш небезпечним забруднювачем повітря є і металургійне виробництво, підприємства якого викидають в атмосферу різні хімічні сполуки. З розвитком металургії особливого значення набуває забрудненняатмосфери важкими та рідкісними металами. В атмосфері навколо підприємств алюмінієвої промисловості поширені небезпечні для всього живого сполуки фтору. Шкідливим джерелом забруднення атмосферного повітря є продукти переробки нафтохімічної промисловості, зокрема вуглеводневі сполуки (метан тощо).

Викиди шкідливих речовин стаціонарних джерел в атмосферне повітря

Понад 40 % оксиду вуглецю, 46 % вуглеводнів і близько 30 % оксидів азоту від загальної їх кількості потрапляють до атмосфери з вихлопними газами транспорту. Ця проблема останнім часом різко загострилася через збільшення кількості автомобільного транспорту, імпортованого з іноземних країн, як правило застарілого, без необхідного очисного обладнання. Також для Донецького економічного району характерна така проблема як смог (скупчення шкідливих газів у нижніх шарах атмосфери внаслідок посилення роботи численних котелень, які спалюють вугілля, мазут і соляр)
Розрізняють чорний і білий смог. Білий смог виникає через велику загазованість територій міст автотранспортом та внаслідок шкідливих викидів у повітря виробництвами, які переважають в індустріальних містах. Порівнюючи із іншими регіонами України, Донецький економічний район (Луганська та Донецька області) посідає одне з найперших місць за викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря (див. Таблиця 1).

Таблиця 1

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення за регіонами (тис.т)

Як бачимо, з 2008 по 2009 рік в Донецькій та Луганській областях рівень викидів забруднюючих речовин значно зменшився через спеціальні заходи по запобіганню потрапляння в атмосферу шкідливих речовин та через кризові явища, що зумовили припинення роботи деяких заводів та фірм, що були джерелами їх появи. Але з 2010 року знов помітним стає збільшення вмісту забруднюючих речовин у повітрі на території Донецького економічного району. Порявняно із загальним об'ємом викидів шкідливих речовин у атмосферне повітря в Україні за 2010 рік, Донецький економічний район займає майже Ѕ від нього, що видно з діаграми:

Основними причинами зниження агрономічних властивостей грунту - це, насамперед, багаторазовий обробіток його різними знаряддями за допомогою потужних і важких колісних тракторів і комбайнів; водна та вітрова ерозії (цей процес різко зростає внаслідок низької культури землеробства, застарілих методів обробітку грунту тощо); споживацьке ставлення до землі, намагання якнайбільше від неї взяти і якнайменше їй повернути, шо призводить до виснаження гумусу; перехід на індустріальні та інтенсивні технології, тобто застосування високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, яке супроводжується забрудненням грунту баластними речовинами (хлоридами, сульфатами), накопиченням отрутохімікатів у грунтах і підгрунтових водах.

Вода забруднюється як фізично так і хімічне. Фізичне забруднення - збільшення у воді вмісту нерозчинних домішок (піску, глини, мулу) внаслідок змивання їх дощовими водами з полів, а також потрапляння до неї суспензій із підприємств гірничорудної промисловості, пилу, що переноситься вітром тощо. Хімічне забруднення води відбувається через потрапляння до неї різних шкідливих домішок неорганічного (кислоти, луги, мінеральні солі) та органічного (нафта і нафтопродукти) походження; миючих засобів; пестицидів. Основними джерелами забруднення води є хімічні, нафтопереробні й целюлозно-паперові заводи, великі тваринницькі комплекси, комунально-побутові стоки, сільське господарство. Дуже шкідливі синтетичні миючі засоби. Вони надзвичайно стійкі, зберігаються протягом багатьох років. Більшість з них містять фосфор, що сприяє бурхливому розмноженню у воді синьо-зелених водоростей і “цвітінню” водойм. Це спричинює “замор” риби та загибель інших водних організмів.

Біологічне забруднення полягає у потраплянні до водойм із стічними водами різних хвороботворних бактерій, вірусів, спор грибів, яєць червів тощо. Основними джерелами такого забруднення є комунально-побутові стоки, а також стоки підприємств цукрових заводів, м'ясо- і деревообробних комбінатів, заводів по переробці шкірсировини.

Теплове забруднення води спричиняють підігріті води від ТЕС та інших енергетичних підприємств. Тепла вода змінює термічний і біологіжим водойм і шкідливо впливає на їх мешканців. Вода, нагріта до 26-300С, пригнічує життєдіяльність риб та інших представників фауни водойм, а якщо її температура піднімається до 360С, уся риба гине.

Дуже низький рівень трудового оснащення приводить до травматизму робітників, низької якості продукції, високої її матеріало- і енергомісткості. У районі надзвичайно гостра проблема водопостачання промисловості та сільського господарства. Екологічною проблемою є дефіцит чистої води, запиленість та загазованість гірничопромислової зони, загроза посух і пилових бурь на чорноземах, проблема стікання бактеріально забруднених вод шахт, забруднення стічними водами Азовського моря, нагромадження відвалів гірських порід.

5. Проблеми ресурсозбереження та ресурсоспоживання природних ресурсів регіону (Донецького економічного району)

Це питання необхідно починати з пояснення того, що представляють собою ресурсозбереження і ресурсоспоживання загалом. Єдиного чіткого визначення цим поняттям не дають. Кожен з теоретиків, що досліджують ці процеси, по-різному трактують їх значення.

Ресурсозбереження більш ширше поняття, ніж ресурсоспоживання. У Таблиці 2 (Додаток 1) наведені лише деякі з визначень поняття «ресурсозбереження», які відображають його сутність, а саме: комплекс заходів, спрямованих на раціональне, економічне використання усіх видів ресурсів. Щодо ресурсоспоживання, воно представляє собою використання природних ресурсів певною категорією населення (громадян країни, жителів регіону, міста) за певних умов.

Наявність діючого господарського механізму ресурсозбереження є важливою умовою підвищення ефективності використання сировини й матеріалів, палива й енергії. А через його відсутність виникають проблеми нераціонального споживання ресурсів і незбалансованості використання їх джерел.

Металургійна промисловість Донецького економічного району, що дає значний внесок в експортний потенціал країни і району, характеризується технологічною відсталістю. Також у вугільній промисловості погіршилися гірничо-геологічні умови. У виробництві сталі переважає мартенівський спосіб, частка електроплавки - 10%. Дуже мало виготовляєтьсяспеціальних сортів сталі. Подальший розвиток чорної та кольорової металургії стримується через брак енергоносіїв і води, особливо в Донбасі. Можливості для екстенсивної металургії вичерпно. Потрібно докорінно її модернізувати. Дефіцит енергоресурсів зумовив потребу запровадження енергозберігаючих технологій. Екологічні проблеми мають вирішуватися за рахунок часткової територіальної деконцентрації виробництва й технологічної перебудови промисловості. У перспективі науково-технічний прогрес має бути підпорядкований головному принципу - все переробляється, використовується, нейтралізується і повертається у виробничий процес. Велика увага повинна приділятися ресурсозбереженню і повторному використанню ресурсів. В основі цього процесу лежать економічні прчини.

Ось деякі найважливіші напрямки повторного використання ресурсів:

· нетрадиційний спосіб окиснення сірчистого антигідриду, що міститься у викидних газах підприємств кольорової металургії, димових викидах ТЕЦ, що знижує витрати на одержання 1 т сірчаної кислоти на 30 % та заощаджує паливо;

· видобування рідких та кольорових металів з відходів гальванічних підприємств;

· використання паливної золи та сплавів у будіндустрії, сільському господарстві, хімічній та металургійній промисловості (одержання чистих металів та сплавів);

· одержання сталі, чавуну, алюмінієвих сплавів, міді з металобрухту при зниженні енерговитрат у 3-20 разів иа зниженні собівартості;

· a переробка використаних поліетиленів, при цьому на 1 т поліетилену економиться 3 т бензину та 16,5 т нафти. Всі види відходів хімічної промисловості можна застосувати у інших галузях.

Великий економічний та екологічний ефект може бути одержаний від використання твердих побутових відходів (мукулатури, харчових відходів, скла, чорних та кольороаих металів, пластмаси, текстилю), які до 80 % можуть бути залучені у господарський оборот. Окрім розширення сировинної бази, це сприятиме охороні навколишнього середовища від негативного впливу промислових і побутових відходів. При виплавці чавуну і сталі утворюються сплави і шлаки, що містять кремній, магній, кальцій, ферум, марганець. З них випускають панелі. Методом кристалізації скла на основі доменних шлаків виготовляють шлакосплави, що використовуються як будівельний матеріал для обробних робіт. Пресовану деревину осики, берези й вільхи використовують для виробництва деталей машин, підшипників, прокладок. Раніше ці деталі виготовляли з металу. Тим часом деталі з пресованої деревини служать у декілька разів довше, вартісь їх виробництва у 3-10 разів нижча. Зі скляних волокон можна виготовити папір. Він не горить, не псується, аркуш у 2-3 рази тонший за звичайний. Склобій при подрібненні може стати гарним в'яжучим засобом. Він застосовується як цементуючий матеріал і сировина для виготовлення керамічної плитки.

Основна лінія подальшого розвитку району - модернізація та реконструкція устаткування та удосконалення і зміни виробничих відносин в умовах ринку. Потужний індустріальний комплекс Донецького економічного району, який спеціалізується на ресурсоенерговодомістких галузях, нагромадив багато проблем. Однобічна спеціалізація на вугільній, металургійній, хімічній галузях промисловості диктувалася не пріоритетними інтересами району, а потребами колишнього СРСР. Нарощування виробництва йшло екстенсивними шляхами на основі хижацького використання багатств, без очисних споруд і збереження природного середовища. Нераціональні галузева й територіальна організація господарства, використання трудових ресурсів призвели до екологічної кризи. В результаті Донбас став одним з найбільш забруднених районів світу.

У першу чергу мають бути вирішені такі проблеми:

1. Регіональна політика, щодо розміщення і подальшого розвитку продуктивних сил повинна передбачити:

· розвиток вільної підприємницької діяльності;

· забезпечення цивілізаційної системи розселення;

· раціональне природокористування, що передбачає охорону навколишнього середовища і комплексне використання мінеральної сировини, паливно-енергетичних ресурсів і відходів, у першу чергу металургійної і хімічної галузей промисловості, а також рекультивація земельних масивів;

· запровадження чіткої системи міжбасейнового перерозподілу водних ресурсів і використання зворотної системи водопостачання;

· технічне переоснащення.

2. Докорінна реконструкція та структурна перебудова територіально-виробничого комплексу району на екофільній основі обмеження енергомістких галузей, нарощування середнього і точного машинобудування, галузей легкої і харчової промисловості, інтенсифікація сільського господарства.

3. Поновлення матеріально-технічної бази для створення потужного виробничого потенціалу в таких основних галузях, як вугільна і хімічна промисловості, чорна металургія, важке машинобудування тощо.

4. Прородокористування, що передбачає охорону навколишнього середовища і кількісне використання природних ресурсів, вирішення проблем водних ресурсів.

5. Вкладення коштів у промисловість.

Згадані проблеми можуть бути вирішені за умов ведення свідомої національної політики в Україні як на регіональному, так і на загальнодержавному рівнях.

Висновки

Отже, під час написання цієї роботи мені вдалося дослідити і проаналізувати основні проблеми і перспективи ресурсоспоживання та ресурсозбереження природних ресурсів регіону на прикладі Донецького економічного району, тенденції розвитку якого ще далекі від раціональності використання природних ресурсів. Потреби суспільства носять характер марнотратності, який був сформований у радянські часи і орієнтований на вирішення усіх проблем поверхово, що не відповідає вимогам часу. Для успішного подолання зазначених проблем необхідне вдосконалювання економічного стимулювання ресурсозбереження, основними напрямками якого є: стимулювання раціонального використання природних ресурсів і застосування ресурсо- і енергозберігаючих технологій з метою зниження впливу на навколишнє середовище до екологічно безпечного рівня; створення необхідних фінансово-економічних умов для ефективного функціонування природно-ресурсного комплексу й забезпечення відтворення поновлюваних природних ресурсів на стійкій основі; залучення інвестицій у проекти ресурсозбереження. Саме ресурсозбереження і раціональне ресурсоспоживання є найкращим напрямом стійкого розвитку Донецького економічного району в майбутньому.

Список використанних джерел

1. Генеза ринкової економіки:Терміни, поняття персоналії. Укладачі: В.С. Іфтемічук, В.А. Григорьев, М.І, Маниліч, Г.Д. Шутак. За наук. ред. Г.І. Башнянина і В.С. Іфтемічука. К.: «Магнолія плюс», 2004. 461 с.

2. Державний комітет статистики України Статистичний довідник «Україна в цифрах»(2000-2010). К.: Вид-во «Консультант», 2010. 260 с.

3. Економічний словник-довідник: за ред. док.екон. наук. проф. С.В. Мочерного. К. Феміна, 1995. 368 с.

4. Природно-ресурсна сфера України: проблеми сталого розвитку та трансформації / За заг.ред. Б.М. Данилишина. К.: ЗАТ «Нічлава», 2006. 706 с.

5. Райберг Б.А., Лозовський Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. М.: ИНФРА.-М, 1996. 496 с.

6. Розміщення продуктивних сил України: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / С. І. Дорогунцов, Ю. І. Пітюренко, Я. Б. Олійник та ін. К.: КНЕУ, 2000. С. 102-104.

7. Уліганець Г.П. До питання про сутність ресурсного потенціалу регіону // Економіка держави. 2007. 412 с.

Інтернет-ресурси

8. http://ukrstat.org.

9. http://www.nbuv.gov.ua.

10. http://www.menr.gov.ua.

11. http://www.geo.gov.ua/.

12. http://www.geoinf.kiev.ua.

13. http://www.dgs.kiev.ua/.

14. http://moyaukraina.io.ua.

15. http://geografica.net.ua.

16. http://geoswit.ucoz.ru.

17. http://eco.com.ua.

Додаток 1

Таблиця 1

Визначення терміну «ресурсозбереження», які відображають його економічну сутність

№	Визначення	Автори	Джерело
1.	Ресурсозбереження - один із важливих напрямів підвищення ефективності виробництва. Основними напрямками ресурсозбереження є впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології, які позволяють знизити матеріаломісткість продукції. Ресурсозбереження досягають також завдяки комплексному використанню сировини, переробці вторинних ресурсів.	Б.А. Райберг Л.Ш. Лозовський Е.Б. Стародубцева	[5, с.435]
2.	Ресурсозбереження - система заходів, спрямованих на найбільш раціональне і ефективне використання всіх видів ресурсів, їх скорочення на одиницю корисного ефекту. Ресурсозбереження є важливою умовою вирішення соціальних і виробничих проблем розвитку суспільства.	В.С. Іфтемічук, В.А. Григорьев, М.І, Маниліч, Г.Д. Шутак	[1, с. 461]
3.	Ресурсозбереження - один із важливих напрямів підвищення ефективності виробництва. Досягається ресурсозбереження за рахунок комплексу науково- технічних, організаційних, економічних заходів, спрямованих на найбільш раціональне, економічне використання всіх виді ресурсів, енергії, за рахунок їх економічного використання.	С.В. Мочерний	[3, с.286]
4.	Ресурсозбереження - це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях обробної промисловості вторинної сировини.	С. І. Дорогунцов, Ю. І. Пітюренко, Я. Б. Олійник	[6, с.102- 104]

Размещено на Allbest.ru