Вибір української моделі ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет заочно - дистанційного навчання післядипломної освіти та довузівської підготовки

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

з макроекономіки

на тему: «Вибір української моделі ринкової економіки»

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика ринкової економіки

1.1 Сутність ринкової економіки та принцип дії ринкового механізму

1.2 Характерні риси ринкової економіки та її моделі

2. Розвиток ринкової економіки в Україні

2.1 Особливості розвитку української моделі: промисловість, аграрний комплекс, зовнішня торгівля

2.2 Особливості розвитку малого і середнього бізнесу

2.3 Роль держави в розвитку економіки України

2.4 Умови формування ринкової економіки в Україні

2.5 Планування подальшого розвитку економіки. Стратегія-2015

3. Визначення національної економічної моделі України: порівняльний аналіз можливих альтернатив

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Рівень економічного розвитку країни залежить, насамперед, від політики, що проводиться державою в економічному секторі, що в свою чергу визначає національну модель економічного розвитку певної країни. Таким чином, ми можемо сказати, що від обраного державою економічного курсу залежить рівень життя населення.

Ринкова економіка-це найбільш прогресивна система розвитку національної економіки, так як вона дозволяє безперешкодно розвиватися як державному, так і приватному сектору, який в свою чергу забезпечує належний рівень життя населення, додаткові робочі місця, реалізацію інновацій, насичення ринку товарами та послугами, тобто визначає темпи економічного розвитку країни. Держава ж в ринковій економіці також відіграє важливу роль, так як втручання уряду в ринкові відносини викликано прагненням пом'якшити неефективність функціонування ринкової економіки. Тобто без контролю з боку держави ринок буде діяти стихійно і не зможе в повній мірі задовольняти потреби суспільства.

В рамках ринкової економіки виділяються моделі розвитку економік, які притаманні певним країнам і мають відмінні риси та національні особливості. У зв'язку з цим моделі ринкової економіки та проблеми їх формування і становлення у різних країнах заслуговують пильної уваги.

Інформація про моделі ринкової економіки представлена широким асортиментом економічної літератури вищих навчальних закладів, що дають базове розуміння елементів економіки. Показники, найбільш широко характеризують рівень економічного розвитку України, представлені на сайтах Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України та на сайті державного комітету статистики України. Також найбільш повну інформацію про економічний розвиток України можна отримати з газет і спеціалізованих економічних журналів.

Метою даної роботи є вивчення основних особливостей економічного розвитку України, виявлення проблем переходу України до ринкової економіки та визначення національних рис української моделі ринкової економіки.

Основними завданнями даної роботи є:

1) Вивчення основних характеристик ринкової економіки і принципів дії ринкового механізму;

2) Дослідження основних показників економічного розвитку України;

3) Визначення умов для формування ринкової економіки в Україні;

4) Виявлення національних рис української моделі ринкової економіки.

Для надання інформації щодо основних показників економічного розвитку України використовуються сайти Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України та сайт державного комітету статистики економіки, а також матеріальні із економічного журналу «Місячний макроекономічний огляд» та інших джерел.

ринковий економіка модель український

1. Загальна характеристика ринкової економіки

1.1 Сутність ринкової економіки та принцип дії ринкового механізму

Під ринковою економікою розуміють таку економіку, в якій економічні рішення приймаються в основному децентралізованим шляхом. У системі ринкової економіки розподіл ресурсів і формування пропорцій, які задовольняють суспільні потреби, здійснюється за допомогою ринкових механізмів. Вони вловлюють рух попиту і пропозиції через систему цін і прибутків.

Поняття "ринок" має подвійне значення. По-перше, у власному розумінні ринок (market) означає збут, який здійснюється в сфері обміну, обігу. По-друге, ринок - це система економічних відносин між людьми, що охоплюють процеси виробництва, розподілу, обміну і споживання. Він виступає в якості складного механізму функціонування економіки, заснованого на використанні різноманітних форм власності, товарно-грошових зв'язків та фінансово-кредитної системи. [30, с. 7-8]

В економічній літературі виділяється кілька виконуваних ринком функцій, які відображають його роль у досягненні конкретних економічних цілей суспільства.

- Регулююча функція - найбільш важлива. У ринковому регулюванні велике значення має співвідношення попиту і пропозиції, що впливає на ціни. Реалізація цієї функції дозволяє знаходити відповіді на питання що, як і для кого виробляти. Зростає ціна - це сигнал до розширення виробництва, падає - до скорочення. Ринок підказує виробникам, що їм робити, від виробництва яких товарів і послуг відмовитися або зменшити обсяг їх випуску. Не менш цінну інформацію дає ринок і споживачам. На її основі вони постійно роблять вибір, яким саме способом їм найкраще задовольняти свої численні потреби. В результаті капітали з менш вигідних галузей з зниженими цінами переливаються в більш прибуткові галузі за підвищеними цінами. Через механізм закону вартості, попиту і пропозиції ринок сприяє встановленню основних мікро - та макропропорций в економіці, забезпечує динамічну пропорційність у товарообігу між різними регіонами і національними господарствами.

- Ціноутворююча функція: реалізується при зіткненні попиту і пропозиції, а також завдяки дії сил конкуренції. В результаті вільної гри ринкових сил складаються ціни на товари і послуги, встановлюється зв'язок між вартістю і ціною, чуйно реагує на зміни у виробництві, у потребах, у кон'юнктурі.

- Стимулююча функція. За допомогою цін ринок стимулює освоєння досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг. Так як кожен суб'єкт ринкових відносин безпосередньо на собі відчуває результати прийнятих рішень, він зацікавлений у найбільш раціональному використанні наявних у нього ресурсів.

- Розподільна функція. Одержувані суб'єктами ринку доходи являють собою в основному виплати за фактори виробництва, якими вони володіють. Величина доходу залежить від кількості і якості фактора виробництва та ціни, яка встановлюється на ринку на цей фактор.

- Інформаційна функція. Ринок являє собою багате джерело інформації, знань, відомостей, необхідних господарюючим суб'єктам. Він дає, зокрема, об'єктивну інформацію про суспільно необхідну кількість, асортимент і якість тих товарів і послуг, які поставляються на ринок. Наявність інформації дозволяє кожній фірмі постійно звіряти власне виробництво з мінливими умовами ринку.

- Посередницька функція. Економічно відособлені виробники в умовах глибокого суспільного поділу праці повинні знайти один одного та обмінятися результатами своєї діяльності. У нормальній ринковій економіці з достатньо розвинутою конкуренцією споживач має можливість вибору оптимального постачальника продукції. Водночас продавцю надається можливість вибирати найбільш підходящого покупця.

- Сануючих функція. Ринок очищає суспільне виробництво від економічно слабких, нежиттєздатних господарських одиниць, і разом з тим заохочує розвиток найбільш ефективних, енергійних, перспективних структур. Підприємства, які не враховують запити споживачів, терплять збитки і стають банкрутами, а суспільно корисні і ефективно працюючі підприємства успішно розвиваються.

В економічній літературі іноді виділяються і деякі інші функції ринку: активізація економічних інтересів, підвищення сприйнятливості економіки до науково-технічного прогресу, зведення продуктивних сил в єдину систему, стимулювання ефективності економічної діяльності, зведення потреб з виробництвом, створення умов для ефективності кооперації праці. [30, с. 12-17]

Реалізація зазначених функцій дозволяє говорити про важливу роль ринку в сучасній економіці. Зрештою, як можна укласти з зазначених вище функцій, роль ринку зводиться, насамперед, до знаходження оптимального вирішення проблем, що, як і для кого виробляти; забезпечення рівноваги попиту і пропозиції та збалансованого розвитку економіки; диференціації товаровиробників з точки зору ефективності їх діяльності.

Принципи функціонування ринку:

1)Свобода вибору видів і форм діяльності.

Природна економічна свобода обмежена суспільно встановлюються межами, що не дозволяють їй вилитися в анархію, перетворитися в засіб неприборканого економічного свавілля.

Головний принцип ринкової економіки декларує право будь-якого господарюючого суб'єкта, будь то людина, сім'я, група, колектив підприємства, вибирати бажаний, доцільний, вигідний, переважний вид економічної діяльності і здійснювати цю діяльність в будь-допустимої законом формі.

Закон же покликаний обмежувати і забороняти лише ті види економічної і господарської діяльності, які представляють реальну небезпеку життю і свободі людей, суспільній стабільності, суперечать нормам моралі. Все інше повинне бути дозволене як в формі індивідуальній трудовій, так і в її колективних і державних формах діяльності.

2)Загальність ринку.

Даний принцип характеризує неминучість проникнення ринкових відносин у всі сфери суспільного виробництва. Так що економіку можна вважати ринкової тільки в тому випадку, коли товарно-грошові відносини стають переважними, проникають у всі сфери та сектори економіки. У цьому й полягає суть принципу загальності.

3)Рівноправність ринкових суб'єктів з різними формами власності.

Мова йде про те, щоб не створювати «особливих» умов спеціального режиму сприяння за ознакою форми власності, ставлячи у вигідне положення одну з них і в невигідне-іншу. Друга, не менш важлива сторона цього принципу укладена в наданні всім формам власності права на існування, права бути представленими в економіці. Тут мається на увазі усунення геноциду по відношенню до приватної, сімейної, групової власності на засоби виробництва.

4)Саморегулювання діяльності.

Властиві ринковій економіці процеси саморегулювання, що доповнюють і замінюють державне управління, поширюються на створення підприємств. Надання особам, колективам прав утворення нових підприємств як спочатку, так і на основі підрозділів діючих підприємств являє акцію демократизації управління економікою і ще один напрям реалізації принципу економічної свободи.

Самостворення і самозачинення підприємств сприяє підвищенню структурної динамічності виробництва, оновлення, але одночасно може породжувати серйозні соціальні напруги.

Свобода припинення діяльності підприємств в більшості випадків виявляється вимушеним. Але, з одного боку, закриття підприємств боляче б'є по колективу, а з іншого - очищає економіку від неефективних ланок.

5)Принцип договірних відносин.

Ринкову економіку часто визначають як економіку розвинених товарно-грошових відносин. З тим же підставою її можна назвати економікою договірних відносин. Переваги договорів між економічними суб'єктами як інструменту управління господарськими зв'язками, в тому, що він підвищує економічну самостійність підприємств, сприяє переходу від примусовості до добровільності відносин, підвищує надійність функціонування економіки. Принцип договорності досить універсальний. Він діє у взаємних поставках і в закупівлях і в зобов'язаннях, як форма регулювання трудових відносин можуть виступати і трудові контракти між наймачами і працівниками.

6)Свобода ціноутворення.

На практиці одночасно можуть бути державні, договірні і ринкові ціни. Така система цін досить універсальний і застосовується у будь-якій економіці. Вся справа в тому, які ціни займають чільне положення.

У ринковій економіці провідне місце займають вільні ринкові ціни. За ними слідують договірні, і найменший питому вагу становлять державні ціни.

Фактично ринкові ціни складаються не тільки в результаті вільного торгу між покупцями і продавцями, а під впливом ринкової кон'юнктури в цілому, здійснення певної цінової політики виробників і торговців. Так що ціна є продукт ринкових відносин у широкому розумінні слова, що охоплює всю національну, а іноді і світову економіку. Принцип ринкового ціноутворення означає одночасно мінімізацію державного втручання в процес формування цін.

7)Самофінансування.

Будь-яка господарська одиниця, знаходячи економічну самостійність, розплачується за неї необхідністю покривати всі фінансові витрати на своє існування та розвиток із власної кишені. Тому господарська одиниця, самостійний економічний суб'єкт, що представляє юридичну особу та має власний рахунок в банку, зобов'язаний здійснювати фінансів самозабезпечення, т. є самофінансування.

8)Децентралізація управління і самостійність.

Децентралізація ринкової економіки проявляється у відсутності встановлюється центру державного плану, який підлягає обов'язковому виконанню і заміні його рекомендаційним планом-прогнозом. Крім того, в умовах децентралізованої економіки права державного апарату обмежені і не дають йому можливості командувати діяльністю виробничих та інших економічних осередків.

9)Економічна відповідальність.

В умовах ринкової економіки господарюючий суб'єкт відповідає за своїми зобов'язаннями належним йому майном або грошовими активами. Внаслідок цього відповідальність має явно відчутними формами.

Є і друга, не менш важлива сторона економічної відповідальності. Суб'єкт, який порушує свої зобов'язання, втрачає довіру і позбавляється статусу повноцінного, надійного партнера. Йому загрожує виключення з ділового світу, не гласний або навіть гласний бойкот з боку суміжників.

10)Державне регулювання.

Як правило, у державному регулюванні ринкової економіки проявляється два різних аспекти. З одного боку, це необхідна для самого ранка, організуюча і яка впорядковує вплив. Воно проявляється в державному формуванні зводу правил і обмеження ринкової діяльності, його підтримки і оновлення, контролю за дотриманням. Організовуючи ринкові відносини, державні органи сприяють їх органічному запровадження в систему суспільних відносин. Державне регулювання ринку здійснюється за допомогою законодавство через державне планування.

З іншого боку, державний вплив на ринок проявляється через вилучення частини прибутку через дію системи оподаткування, шляхом обов'язкових платежів до бюджету. Вилучаючи кошти, необхідні для загальнодержавних потреб і певним чином розподіляючи їх, держава здійснює свою фінансову політику, щоб надати вплив на ринок і ринкові відносини.

11)Конкуренція.

Конкуренція стримує приватні інтереси, направляє їх на виробництво суспільно необхідних товарів. Конкуренція призводить до того, що обмежені ресурси використовуються більш повно і ефективно. [19, с. 17-23]

Таким чином, ринковий механізм має як переваги, так і недоліки. До переваг ринкового механізму економісти відносять:

- ефективний розподіл ресурсів. Ринок спрямовує ресурси на виробництво товарів, на які пред'являється попит;

- гнучкість, високу адаптивність до мінливих умов;

- оптимальне використання результатів НТР. Прагнучи отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, розробляють нові товари, вводять новітні технології;

- свободу вибору і дій споживачів і підприємців;

- здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості товарів і послуг.

Можна виділити наступні недоліки ринкового механізму:

- функціонування ринкової системи базується на стихійному дії економічних регуляторів. Це породжує нестійкість економіки;

- при безконтрольності ринкового середовища неминуче виникають монополізовані структури, які обмежують свободу конкуренції;

- ринок не забезпечує стабільну зайнятість працездатного населення та гарантований трудовий дохід

- не створює стимулів для виробництва товарів і послуг колективного користування (доріг, дамб, громадського транспорту, освіти, охорони здоров'я тощо) і т.д.

1.2 Характерні риси ринкової економіки та її моделі

Сучасна ринкова економіка промислово розвинутих країн Заходу характеризується:

насиченістю товарами масового виробництва, суворої спрямованістю на задоволення потреб певних груп покупців;

їй притаманне гнучке, адаптивне виробництво, здатне відповідати найскладнішим запитам споживачів;

змінюються цільові функції фірм. Хоч прибуток як і раніше служить основним стимулом у підприємницькій діяльності фірми для підтримки конкурентоспроможності зацікавлені в розширенні ринку, модифікації продукту, підвищення якості продукції, зниження витрат;

відбувається зміна форм підприємницької діяльності (крім великих корпорацій з'являється малий бізнес);

конкуренція стає регульованою. Це відбувається в силу поглиблення поділу праці, підвищення ступеня інформованості всіх господарських суб'єктів, розвитку міжфірмових коопераційних зв'язків, так і внаслідок вжитих державою заходів щодо звуження або розширення конкуренції;

у сучасній ринковій економіці йде становлення нового типу трудових відносин, які передбачають участь найманих працівників в управлінні і у власності фірми. [30, с. 65]

Типи і види економік визначаються багатьма факторами, основними з них є: ресурсні можливості держави або території; національний менталітет; рівень культури населення, або нації; геополітичні особливості території, що впливає на специфіку організації відтворювальних процесів на всіх рівнях функціонування господарських систем - національному, регіональному, первинному і т.д. Особливості ведення господарства визначають специфіку моделей господарювання і в кінцевому рахунку типи ринкових економік. Сучасній ринковій системі притаманні наступні моделі ринкових економік:

- Американська модель. Дана модель побудована на системі всебічного заохочення підприємницької активності, збагачення найбільш активної частини населення. Малозабезпеченим групам створюється прийнятний рівень життя за рахунок різних пільг та допомог. Завдання соціальної рівності тут взагалі не ставляться. Ця модель заснована на високому рівні продуктивності праці і масової орієнтації на досягнення особистого успіху. У цілому для американської моделі характерне державне вплив, спрямований на підтримку стабільної кон'юнктури і економічної рівноваги.

- Шведська модель. Дана модель відрізняється сильною соціальною політикою, орієнтованої на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь найменш забезпечених верств населення. Тут у руках держави знаходиться всього 4% основних фондів, зате частка державних витрат у 90-х рр. становила понад 70% від ВВП, причому більше половини цих видатків спрямовується на соціальні потреби. Природно, це можливо тільки в умовах високого оподаткування, особливо фізичних осіб. Така модель отримала назву «функціональна соціалізація», що означає, що функція виробництва лягає на приватні підприємства, що діють на конкурентній ринковій основі, а функція забезпечення високого рівня життя (включаючи зайнятість, освіту, соціальне страхування) і багатьох елементів інфраструктури (транспорт, НДДКР) - на державу.

- Соціальне ринкове господарство ФРН. Ця модель формувалася на основі ліквідації концернів гітлерівських часів і надання всім формам господарства (великим, середнім, дрібним) можливості сталого розвитку. При цьому особливим заступництвом користуються так звані миттельштанд, тобто дрібні і середні підприємства, фермерські господарства. Держава активно впливає на ціни, мита, технічні норми. Що лежить в основі цієї системи ринок виявив свою перевагу у використанні спонукальних стимулів до високоефективної господарської діяльності.

- Японська модель. Дана модель характеризується певним відставанням рівня життя населення (у тому числі рівня заробітної плати) від росту продуктивності праці. За рахунок цього досягається зниження собівартості продукції і різке підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку. Така модель можлива тільки при виключно високому розвитку національної самосвідомості, пріоритеті інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні жертви заради процвітання країни. Ще одна особливість японської моделі розвитку пов'язана з активною роллю держави в модернізації економіки, особливо на її початковій стадії. [10, с. 34-36]

Таким чином, можна відзначити, що на рівень економічного розвитку великий вплив мають інституційні чинники (держава, наявність різних форм власності, традиції, менталітет тощо). Але самим важливим фактором є такий фактор, як роль і місце держави в економічній системі.

На основі вивченого матеріалу, ми бачимо, що у відповідності з системою ринкової економіки, що розвиваються найбільш успішні і передові країни з високим життєвим рівнем населення.

2. Розвиток ринкової економіки в Україні

2.1 Особливості розвитку української моделі: промисловість, аграрний комплекс, зовнішня торгівля

Наприкінці XX сторіччя Україна змінила свої напрямки майбутнього соціально-економічного розвитку, стала на шлях радикальних соціально-економічних і політичних перетворень з урахуванням досвіду й досягнень розвинутих країн світу. Однак замість прогресивних економічних і науково-технологічних зрушень, побудови соціально орієнтованої демократичної держави, підвищення матеріального добробуту й духовного рівня життя народу, Україна опинилася у глибокій кризі. Внаслідок цього, при одночасному загостренні дефіциту інвестицій та інновацій, процеси ринкової трансформації протягом 1990-1999 рр. супроводжувалися, по суті, економічним розвалом.

Найбільш відчутних втрат українська економіка зазнала у 1990-1994 рр. За цей час обсяги ВВП зменшилися на 45,6%, промислового виробництва - на 40,4%, сільського господарства - на 32,5%. Лише у 1994 р. падіння ВВП становило 22,9%, промислового виробництва - 27,3%, у тому числі непродовольчих товарів - 37,5%, сільськогосподарського - 16,5%. [29, с.110]

Контури припинення подальшого спаду і економічна стабілізації в Україні окреслилися лише в 2000 р. Досягнення в розвитку народного господарства за цей рік дали можливість створити першооснову для стабілізації становища та переходу до початку економічного підйому. Так, у 2000 р. в Україні ВВП зріс на 6%, підвищення обсягів промислового виробництва становило 12,9%, сільського господарства - 9,2%. [37, с. 99]

На сьогоднішній день Україна - індустріально-аграрна країна зі складним комплексом галузей важкої, харчової, легкої промисловості, багатогалузевим сільським господарством, великою будівельною індустрією, розвиненою транспортною мережею. Найбільш розвиненими галузями промисловості є металургія, енергетика (є атомні електростанції і цілий каскад гідроелектростанцій на річці Дніпро), а також хімічна і видобувна промисловість (видобуток вугілля, руди).

Основу електроенергетики країни становлять великі ТЕС(Вуглегірська, Запорізька, Криворізька, Зміївська, Луганська ГРЕС і ін),Рівненська, Південно-Українська, Запорізька, Хмельницька АЕС.

Ведеться видобуток кам'яного(Донецький, Львівсько-Волинський басейн) і бурого(Дніпропетровський басейн) вугілля, нафти і природного газу(Прикарпаття), залізної(Криворізький, Керченський басейн) і марганцевої руд, руд кольорових і рідкісних металів, самородної сірки, калійних солей(Передкарпаття), кам'яної солі(Донбас). Серед галузей переробної промисловості виділяється чорна металургія. Підприємства галузі розміщені у Придніпров'ї, Донбасі та Приазов'ї.

Розвинена кольорова металургія-виробництво алюмінію, титану, магнію, ртуті, цинку та ін Головними галузями машинобудування є виробництво машин і устаткування для гірничої та металургійної промисловості, енергетичне машинобудування і електротехнічна промисловість, верстатобудування, радіоелектронна промисловість, авіаційна промисловість, суднобудування та ін Хімічна промисловість включає виробництво мінеральних добрив, сірчаної кислоти та ін

Сільське господарство спеціалізується в основному на виробництві зерна, технічних культур, продуктів тваринництва. Основні сільськогосподарські культури-зернові(близько 50% посівів). Найважливіші галузі тваринництва-скотарство, вівчарство й свинарство. [32, с.115-123]

У січні-вересні 2014р. порівняно з відповідним періодом 2013р. індекс промислової продукції становив 91,4%.

У добувній промисловості і розробленні кар'єрів випуск продукції зменшився на 9%, у т.ч. у добуванні кам'яного та бурого вугілля - на 19,8%, сирої нафти та природного газу - на 2,1%, металевих руд - на 4,7%, інших корисних копалин та розробленні кар'єрів - на 1,3%. За 9 місяців 2014р. видобуто 14,8 млрд.м³ природного газу, 1,5 млн.т сирої нафти та вироблено (видобуто) 51,6 млн.т концентратів залізорудних неагломерованих, 37,5 млн.т кам'яного вугілля.

У переробній промисловості індекс промислової продукції становив 90,6%.

На підприємствах із виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів обсяг виробленої продукції збільшився на 2%, у т.ч. у виробництві м'яса та м'ясних продуктів - на 2,3%, олії та тваринних жирів - на 33,4%, молочних продуктів - на 0,6%, цукру - на 196,3%, тютюнових виробів - на 7,4%. Поряд із цим зменшився випуск продукції у переробленні та консервуванні фруктів і овочів на 0,8%, виробництві продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, крохмалів та крохмальних продуктів - на 2%, хліба, хлібобулочних і борошняних виробів - на 9,8%, какао, шоколаду та цукрових кондитерських виробів - на 22,8%, напоїв - на 8,9%. З початку 2014р. вироблено 38,3 тис.т м'яса свіжого чи охолодженого великої рогатої худоби, 165 тис.т м'яса свіжого чи охолодженого свиней, 523 тис.т м'яса свіжого чи охолодженого свійської птиці, 194 тис.т ковбасних виробів, 117 тис.т овочів консервованих натуральних, 30,5 тис.т овочів, фруктів, горіхів, грибів та інших їстівних частин рослин, приготовлених чи консервованих з доданням оцту чи оцтової кислоти, 3,1 млн.т нерафінованої соняшникової олії, 817 тис.т молока рідкого обробленого, 90,8 тис.т масла вершкового, 56,5 тис.т сиру свіжого неферментованого, включаючи сирну сироватку та кисломолочний сир, 95,6 тис.т сирів жирних, 431 тис.т цукру білого кристалічного бурякового, 1,7 млн.дал коньяку, бренді, 15,9 млн.дал горілки з вмістом спирту менше 45,4%, 196 млн.дал пива солодового, крім пива безалкогольного і пива з вмістом алкоголю менше 0,5%, 95,2 млн.дал напоїв безалкогольних.

У текстильному виробництві, виробництві одягу, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів індекс промислової продукції становив 94,5%, у т.ч. у текстильному виробництві - 102,3%, виробництві одягу - 93,7%, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів - 87,2%. За січень-вересень 2014р. вироблено 54,4 млн.м² тканин вовняних, бавовняних, з ниток синтетичних та штучних, 1,8 млн. костюмів, комплектів, піджаків, блейзерів, суконь, спідниць, спідниць-брюк, брюк, комбінезонів та напівкомбінезонів, бриджів та шортів, трикотажних машинного або ручного в'язання, жіночих та дівчачих, 53,4 млн. пар колготок, панчіх, шкарпеток та виробів панчішно-шкарпеткових інших, 20,7 млн. пар взуття.

У виготовленні виробів з деревини, виробництві паперу та поліграфічній діяльності обсяги виробництва продукції зменшилися на 5,1%, у т.ч. у виробництві паперу та паперових виробів - на 6,9%, у поліграфічній діяльності, тиражуванні записаної інформації - на 10,4%. Разом з цим спостерігалося збільшення обсягу промислової продукції в обробленні деревини та виготовленні виробів з деревини та корка на 0,4%.

На підприємствах із виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення індекс промислової продукції становив 85,1%, у т.ч. у виробництві коксу та коксопродуктів - 83,6%, продуктів нафтоперероблення - 91,8%. За 9 місяців 2014р. вироблено 11,1 млн.т коксу, 606 тис.т дизельного палива для автомобільного і залізничного транспорту, 535 тис.т моторного бензину та 434 тис.т паливних важких мазутів.

У виробництві хімічних речовин і хімічної продукції випуск промислової продукції зменшився на 14,7%, у т.ч. у виробництві основної хімічної продукції, добрив і азотних сполук, пластмас і синтетичного каучуку в первинних формах - на 25,7%, фарб, лаків і подібної продукції, друкарської фарби та мастик - на 10,2%, мила та мийних засобів, засобів для чищення та полірування, парфумних та косметичних засобів - на 3,7%. У січні-вересні 2014р. вироблено 2,3 млн.т безводного аміаку, 794 тис.т сечовини, 414 тис.т сірчаної кислоти, 190 тис.т засобів мийних та засобів для чищення, 64,2 тис.т фарб та лаків на основі поліефірів, акрилових і вінілових полімерів, у неводному середовищі, 11,4 тис.т мила та подібних речовин і засобів поверхнево-активних органічних.

У виробництві основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів обсяг виробленої продукції збільшився на 6,4%.

На підприємствах із випуску гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції індекс виробництва становив 90,9%, у т.ч. у виробництві гумових і пластмасових виробів - 89,3%, іншої неметалевої мінеральної продукції - 91,7%.

У металургійному виробництві, виробництві готових металевих виробів, крім машин і устатковання, індекс промислової продукції становив 86,3%, у т.ч. у виробництві чавуну, сталі та феросплавів - 88,1%, труб, порожнистих профілів і фітингів зі сталі - 87,1%, іншої продукції первинного оброблення сталі - 83,7%, дорогоцінних та інших кольорових металів - 83,7%, готових металевих виробів - 84,8%. З початку 2014р. виплавлено 19,7 млн.т чавуну переробного і дзеркального у чушках, болванках чи формах первинних інших, 21,4 млн.т сталі з напівфабрикатами, отриманими безперервним литтям, випущено 11,4 млн.т прокату готового чорних металів, 1,2 млн.т труб та трубок, профілів порожнистих, зі сталі.

У машинобудуванні, крім ремонту і монтажу машин і устатковання, індекс промислової продукції становив 79,7%, у т.ч. у виробництві комп'ютерів, електронної та оптичної продукції - 78%, електричного устатковання - 101,9%, машин і устатковання для сільського та лісового господарства - 83,2%, металургії - 101%, добувної промисловості та будівництва - 82,8%, у виробництві автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів - 93,9%, залізничних локомотивів і рухомого складу - 40,3%. У січні-вересні 2014р. вироблено 148 тис. пральних машин та машин для сушіння одягу побутових, понад 3 тис. тракторів для сільського та лісового господарства, 661 верстат для оброблення деревини, корка, кістки, ебоніту, твердих пластмас і матеріалів твердих подібних, 5,1 тис. валків для прокатних станів, 24,2 тис. автомобілів легкових, 892 автомобілі вантажні, 685 автобусів.

У постачанні електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря випуск промислової продукції зменшився на 4,6%. Вироблено 134,7 млрд.кВт·год електроенергії, у т.ч. тепловими електростанціями - 62,5 млрд.кВт·год, атомними - 63,8 млрд.кВт·год.

Сільське господарство

У січні-вересні п.р. індекс обсягу сільськогосподарського виробництва порівняно з відповідним періодом 2013р. становив 116,0%, у т.ч. в аграрних підприємствах - 129,1%, у господарствах населення - 105,5%. Індекс обсягу виробництва продукції рослинництва становив 122,8% (у т.ч. в аграрних підприємствах - 140,2%, у господарствах населення - 108,5%). Збільшення виробництва продукції рослинництва відбулось як за рахунок високих темпів збирання урожаю окремих сільськогосподарських культур (порівняно з 1 жовтня 2013р. зібрані площі сої у 2,8 раза більші, цукрових буряків - у 2,2 р.б., соняшнику - в 1,7 р.б.), так і зростання середньої врожайності зернових культур.

Станом на 1 жовтня п.р. зернові та зернобобові культури (включаючи кукурудзу) скошено та обмолочено на площі 11,4 млн.га (на 0,8% більше, ніж на 1 жовтня 2013р.), намолочено 43,5 млн.т зерна (у початково оприбуткованій вазі), що на 15,0% більше, при середній врожайності 38,2 ц з 1 га зібраної площі (на 14,0% більше).

Виробництво сої становило 1,9 млн.т (у 2,7 р.б. порівняно з початком жовтня 2013р.), соняшнику на зерно - 8,2 млн.т (в 1,6 р.б.), цукрових буряків для промислової переробки - 4,5 млн.т (у 2,7 р.б.).

На початок жовтня п.р. накопано 23,3 млн.т картоплі, що на 9,4% більше порівняно з початком жовтня 2013р.; виробництво овочів відкритого ґрунту становило 7,6 млн.т (зросло на 7,1%), плодоягідної продукції - 1,6 млн.т (зменшилося на 7,8%).

За січень-вересень п.р. реалізовано на забій 2,3 млн.т худоби та птиці (у живій вазі), що на 5,7% більше порівняно з відповідним періодом 2013р., вироблено 8,9 млн.т молока (на 0,7% більше) та 15,8 млрд.шт. яєць (на 7,1% більше). Частка господарств населення у загальному виробництві цих продуктів тваринництва складала відповідно 37%, 77% та 37%.

На початок жовтня п.р. загальне поголів'я великої рогатої худоби становило 4,8 млн. голів (на 2,9% менше, ніж на 1 жовтня 2013р.), у т.ч. корів - 2,4 млн. (на 2,3% менше); свиней - 8,1 млн. (на 1,2% менше), овець і кіз - 1,8 млн. (на 1,3% більше), птиці всіх видів - 246,1 млн. голів (на 0,4% більше). У господарствах населення утримувалось 71,6% загальної кількості великої рогатої худоби, у т.ч. корів - 77,8%; свиней - 53,1%, овець і кіз - 87,1%, птиці всіх видів - 50,5%.

Загальний обсяг реалізованої аграрними підприємствами власно виробленої продукції за січень-вересень п.р. порівняно з відповідним періодом 2013р. збільшився на 21%, у т.ч. рослинництва - на 28%, тваринництва - на 10%.

Середні ціни продажу аграрної продукції сільськогосподарськими підприємствами за всіма напрямами реалізації за січень-вересень 2014р. порівняно з відповідним періодом 2013р. зросли на 15,7%, у т.ч. продукції рослинництва - на 13,7%, тваринництва - на 17,5%.

На 1 жовтня 2014р. у сільськогосподарських підприємствах (крім малих) та підприємствах, що здійснюють зберігання, переробку зернових культур, було в наявності 23,4 млн.т зерна (на 26% більше проти 1 жовтня 2013р.), у т.ч. 13,6 млн.т пшениці, 3,4 млн.т ячменю, 4,8 млн.т кукурудзи, 0,3 млн.т жита. Безпосередньо у сільськогосподарських підприємствах зберігалося 14,6 млн.т зерна (на 29% більше), у т.ч. 8,2 млн.т пшениці, 2,3 млн.т ячменю, 2,8 млн.т кукурудзи, 0,2 млн.т жита. Зернозберігаючі та зернопереробні підприємства мали в наявності 8,8 млн.т зерна (на 23% більше), у т.ч. зернозберігаючі - 6,5 млн.т (на 26% більше).

Запаси насіння соняшнику становили 6,2 млн.т (на 87% більше, ніж на 1 жовтня 2013р.), із них безпосередньо в аграрних підприємствах (крім малих) зберігалося 3,8 млн.т (у 2,1 р.б. більше), підприємствах, що здійснюють його переробку та зберігання, - 2,4 млн.т (на 57% більше, ніж торік).

Будівництво

У січні-вересні 2014р. підприємствами України виконано будівельних робіт на суму 34,4 млрд.грн. Індекс будівельної продукції у січні-вересні п.р. порівняно з відповідним періодом 2013р. становив 82,8%.

Будівництво будівель скоротилось на 17,6%, у т.ч. нежитлових - на 30,8%. Водночас будівництво житлових будівель зросло на 4,8%. Будівництво інженерних споруд зменшилося на 16,7%.

Нове будівництво, реконструкція та технічне переозброєння склали 83,8% від загального обсягу виконаних будівельних робіт, капітальний і поточний ремонти - 8,8% та 7,4% відповідно.

Підприємствами 6 регіонів країни (м.Києва, Дніпропетровської, Донецької, Одеської, Полтавської та Харківської областей) виконано 64,7% загального обсягу будівництва.

Зовнішня торгівля товарами

За січень-серпень 2014р. обсяги експорту та імпорту товарів України становили відповідно 37679,4 млн.дол. США та 36513,6 млн.дол. Порівняно з відповідним періодом 2013р. експорт скоротився на 6,8%, імпорт - на 23,5%. Позитивне сальдо складало 1165,8 млн.дол. (за 8 місяців 2013р. від?ємне - 7323,9 млн.дол.).

Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 1,03 (за січень-серпень 2013р. - 0,85).

Зовнішньоторговельні операції проводились з партнерами із 212 країн світу.

Обсяг експорту товарів до країн Європейського Союзу становив 12160,8 млн.дол. або 32,3% від загального обсягу експорту та збільшився проти січня-серпня 2013р. на 1517,8 млн.дол., або на 14,3% (за січень-серпень 2013р. обсяг експорту становив 10643 млн.дол. та 26,3%).

Найвагоміші експортні поставки товарів серед країн-членів ЄС здійснювалися до Польщі, Італії, Німеччини, Угорщини, Нідерландів та Іспанії.

Серед інших країн світу найбільше експортувалися товари до Росії, Туреччини, Єгипту, Китаю, Індії та Білорусі.

Серед найбільших країн-партнерів експорт товарів збільшився до Єгипту на 29,7%, Польщі - на 18,5%, Італії - на 14,6%, Німеччини - на 5,3%, Угорщини - на 3%. Одночасно скоротився до Росії на 25,5%, Білорусі - на 14,3%, Туреччини - на 2,5% та Китаю - на 1%.

У загальному обсязі експорту товарів порівняно з відповідним періодом попереднього року збільшилась частка чорних металів, зернових культур, жирів та олій тваринного або рослинного походження, руд, шлаку і золи, палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки, деревини і виробів з деревини, залишків і відходів харчової промисловості. Зменшилась натомість частка виробів з чорних металів, продуктів неорганічної хімії, насіння і плодів олійних рослин, залізничних локомотивів, паперу та картону, добрив.

У звітному періоді збільшився експорт таких товарів: пшениці, нафти або нафтопродуктів, феросплавів, ячменю, чавуну переробного, олії соняшникової, вугілля кам?яного, брикетів та кукурудзи.

Імпорт товарів із країн Європейського Союзу становив 13442,9 млн.дол. або 36,8% від загального обсягу та зменшився проти січня-серпня 2013р. на 3514,6 млн.дол. або на 20,7% (за 8 місяців 2013р. обсяги імпорту становили відповідно 16957,5 млн.дол. та 35,5%).

Серед країн ЄС найвагоміші імпортні надходження товарів здійснювалися з Німеччини, Польщі, Італії, Франції та Угорщини.

Серед інших країн світу найбільші імпортні поставки товарів надходили з Росії, Китаю, Білорусі, США та Туреччини.

Проти відповідного періоду попереднього року імпорт товарів збільшився тільки з Білорусі на 10,8%, з решти найбільших країн-партнерів зменшився: з Китаю - на 31,9%, Росії - на 27,8%, США - на 27,4%, Німеччини - на 26,4%, Франції - на 26%, Польщі - на 22,6% та Італії - на 20,7%.

У загальному обсязі імпорту товарів збільшилась частка палив мінеральних, нафти і продуктів її перегонки, пластмас, полімерних матеріалів, фармацевтичної продукції, різноманітної хімічної продукції. Зменшилась частка електричних машин, засобів наземного транспорту, крім залізничного, чорних металів, паперу та картону.

Збільшились за січень-серпень 2014р. надходження руд та концентратів марганцевих, кукурудзи, руд та концентратів залізних, нафти або нафтопродуктів.

Індекс цін зовнішньої торгівлі товарами (серпень 2014р. до серпня 2013р.) в експорті склав 94%, в імпорті - 103,5%.

В Україну за 8 місяців 2014р. надійшло іноземної давальницької сировини на 2125 млн.дол. (менше на 3,2% порівняно з січнем-серпнем 2013р.). Експорт готової продукції з імпортної давальницької сировини становив 2985 млн.дол. (менше на 10,2%).

Експорт давальницької сировини становив 35 млн.дол. (на 43,1% менше обсягу 8 місяців 2013р.). У той же час до України імпортовано готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, на 81,6 млн.дол. (більше на 4,8%).

Імпорт гуманітарної допомоги становив 54,8 млн.дол. (більше на 77,8% порівняно з січнем-серпнем 2013р.).

2.2 Особливості розвитку малого і середнього бізнесу

На сьогоднішній день велике значення для нормального функціонування економіки України має сектор малого і середнього бізнесу як важливий фактор розвитку конкуренції, подолання безробіття, підвищення рівня зайнятості. Знову ж таки сектор малого і середнього бізнесу є дуже гнучким і в змозі за короткий період часу адаптуватися до мінливості економічної кон'юнктури в країні.

Згідно Українського законодавства до малих відносять підприємства з чисельністю від 15 до 200 осіб залежно від галузей заняття. [28, c.306]

Звичайно, не можна припускати, що для країни таких масштабів малий бізнес може стати основою економіки: в умовах українського ринку він може стати лише сполучними ланками, що забезпечило б безперебійну роботу великих промислових підприємств. Вирішальну роль підприємства малого бізнесу в Україні грають в таких сферах економіки, як сфера послуг, у тому числі технічні послуги, включаючи ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування; консультаційні послуги; побутове обслуговування населення і торгово-закупівельні операції, а також посередницька діяльність. Аналіз розвитку підприємництва показує, що частка підприємств, працюючих в сфері торгівлі і посередницьких послуг, займає домінуюче положення.

Початковий етап становлення малого бізнесу в Україні характеризується значною питомою вагою державних малих підприємств і приватних (відповідно 18,7% і 43,3%), але вже в 1996 кількість державних підприємств скоротилася у 6 разів з 9,5 тис. до 1,6 тис. Кількість приватних малих підприємств зросла з 21,9 тис. до 33,2 тис. [6, c. 308]

Законодавчою основою регулювання розвитку малого бізнесу є закони України «Про підприємництво» (цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні початку здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки), «Про підприємства» (цей закон створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно й організаційні форми підприємства. Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у проведенні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, органами державного управління.), «Про власність», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».

Відповідно до Концепції державної політики розвитку малого підприємництва розвиток малого підприємництва підпорядковується інтересам збільшення виробництва, розвитку пріоритетних галузей виробництва і послуг, формування соціального прошарку власників і підприємців тощо [28 c. 310]

Основними напрямами підтримки малого бізнесу в Україні є:

1)формування правової бази;

2)створення системи фінансування, кредитування і страхування підприємницької діяльності

3)формування ринкової інфраструктури, яка забезпечує підприємницьку діяльність;

4)забезпечення малого підприємництва інформацією;

5)боротьба з корупцією;

6)стимулювання пріоритетних напрямків підприємництва шляхом відповідної фіскальної політики;

7)сприяння впровадженню в малий бізнес інновацій тощо [3, c. 402]

Зазначені форми державної підтримки, якщо і застосовуються на практиці, то далеко не в тій мірі, як це зазначено в програмних документах. На шляху розвитку малого бізнесу до цього часу стоять численні перешкоди, а саме: має місце неоднозначність і суперечливість наявної нормативно-правової бази, що регулює механізмі відсутня прозорість, високі податки (малі підприємства оподатковуються на загальних підставах та не мають жодних додаткових пільг), також фіскальний підхід до оподаткування веде підприємство в тінь, що здійснюється через ведення декількох систем обліку: для себе, для статистичної звітності і для податкової системи; велика кількість видів підприємницької діяльності,що підлягають ліцензуванню, часті перевірки державними органами (як показали результати вибіркового анкетного опитування, підприємства малого бізнесу більшою мірою незадоволені роботою контролюючих їх органів). Також на шляху розвитку малого бізнесу існують перешкоди ринкового характеру: низький попит на продукцію, неплатежі з боку клієнтів, труднощі з отриманням кредиту, нестача ділової інформації, брак управлінських знань і т.д.

Всі ці перешкоди є причинами зниження підприємницької активності і низької інвестиційної діяльності.

Однак найбільш гострою проблемою діяльності більшої частини суб'єктів малого підприємництва є проблема пошуку і отримання фінансових ресурсів, необхідних для авансування процесу господарювання. Тому особливо значення для розвитку сектора малого бізнесу має проблема державного сприяння у фінансовому забезпеченні підприємства малого бізнесу.

В Україні у зв'язку з відсутністю у держави можливостей пряма фінансова допомога практично відсутня. На сьогоднішній день основним способом фінансової підтримки малого бізнесу є банківський кредит. Що стосується кредитування в цілому, то можна сказати, що банківські установи не бажають мати справу з таким клієнтом, як малий бізнес. Причин цього кілька: відсутність застави, надто малий розмір позики і на короткий термін, значний ризик, і незначна прибуток в абсолютному вираженні порівняно з кредитуванням серйозних позичальників. Таким чином, самі по собі малі підприємства не є привабливими клієнтами для банков.Пока що на державному рівні фінансовою підтримкою підприємництва займається лише кілька структур, таких як, Ощадний банк України, Український фонд підтримки підприємництва у Києві, Державний комітет сприяння розвитку підприємництва. [3, c. 337]

У реалізації державної політики сприяння розвитку підприємництва активна роль належить також Державному центру зайнятості України, який згідно з чинним законодавством надає безвідсоткові кредити безробітним для заняття підприємницькою діяльністю. На жаль, ці структури та обсяги їхнього кредитування не можуть задовольнити наявного попиту з боку суб'єктів малого підприємництва щодо отримання фінансово-кредитної допомоги.

Світова спільнота також бере участь у процесі інвестування малого бізнесу в Україні. У цьому плані велике значення надається співпраці з Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку, Фондом «Євразія», Фондом «Відродження», Фондом «Ноу-хау». Серед країн, що надають фінансово-технічну допомогу українським підприємствам, найактивнішими є США, Німеччина, Великобританія, Канада. Таким чином, міжнародна фінансова допомога Україні надходить і це є важливим напрямком у розвитку міжнародних економічних зв'язків.

Згідно з офіційною статистикою, в Україні налічується 250 тисяч малих підприємств, на яких працює майже 2 мільйони чоловік. Однак тільки три чверті малих підприємств реально виробляють продукцію. Що стосується обсягів, показники досить скромні: малий і середній бізнес приносять в український ВВП тільки 9% доходів.

Можна констатувати, що позитивні зрушення у розвитку малого підприємництва в Україні відбуваються, однак існують проблеми, перешкоджаючі його повноцінному розвитку.

Державна політика щодо малого бізнесу, на думку керівників малих підприємств, повинна зосереджуватися на наступних напрямках:

* поліпшення механізмів оподаткування;

* стабілізація законодавства;

* вдосконалення механізмів кредитного фінансування малих підприємств, розробка і впровадження комплексу стимулюючих механізмів для комерційних банків, які працюють з малими підприємствами;

* подальше впорядкування процедури проведення перевірок діяльності підприємства.

Необхідно зважати на ці думки задля розвитку і зміцнення економіки України.



2.3 Роль держави в розвитку економіки України

Втручання держави у економіку викликано прагненням уряду пом'якшити неефективність і «несправедливість», пов'язані з функціонуванням ринкової економіки. Саме тому, що ринковий механізм не здатний найповніше задовольняти потреби суспільства, економіка має регулюватися державою.

Існують певні методи здійснення державного регулювання економіки. Найбільш головними з них є:

- Правові регулятори. Це нормативно-правові акти, закони. Вони законодавчо закріплюють склалися виробничі відносини. Велике значення має правова основа підприємництва.

- Адміністративні регулятори. Це укази, розпорядження, заборони.

- Економічні регулятори. Це різні регіональні та цільові програми, система державних закупівель, бюджетно-податкова політика, грошово-кредитна політика, валютна політика та ін [9,c. 22]

Планування економіки України, тобто планування на макрорівні, повинно зводитися до планування основних пропорцій між галузями і великими галузями народного господарства, основ НТП, до планування оборони і т.д. Інше повинне плануватися на місцях в межах областей, окремих регіонів, виходячи з їхніх економічних інтересів.

В таких умовах держава не буде займатися опікою підприємств - воно буде втручатися в справи там, де порушуються закони, і буде регулювати весь процес економічного і соціального розвитку з допомогою нормативів, штрафних санкцій, створення зацікавленості, впливу на економічні інтереси товаровиробників і т.д. [28, c. 345]

На розвиток економіки України негативно позначається невирішеність проблем приватизації землі та інших засобів виробництва. Складними залишаються процеси створення фермерських господарств в малоземельних регіонах (західні області України), розділ землі, виділення паїв, акцій з урахуванням трудового внеску кожного у формування громадського майна. Для прискорення цього процесу, поряд з державною підтримкою підприємництва суттєва допомога може бути надана фондами сприяння, великими підприємствами, в тому числі закордонними фірмами та ін. Державне регулювання цін повинне забезпечити гарантовану оплату за сільськогосподарську продукцію, що реалізується у формі держзамовлень, за допомогою системи індексів закупівельних цін і оптових цін на промислову продукцію, а також тарифів на послуги для отримання еквівалентного обміну. Крім цього, уряд України має створити діючу систему державних дотацій на виробництво сільськогосподарської продукції. [29, c. 276]

Для перебудови економіки на капіталістичний спосіб виробництва необхідна, насамперед, законодавча база. .У 1991 р. було покладено початок створення такого поля прийняттям законів «Про підприємництво» та «Про власність».

Закон України «Про підприємництво». Цей закон визначає загальні правові, економічні і соціальні початки здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.

Закон України «Про власність». Цей закон встановлює 4 основних види власності: державну, колективну, приватну і інтелектуальну.

Україна може зберегти ринкову спрямованість своєї економіки при наступних обов'язкових умов. По-перше, якщо буде невідкладно знижена соціальна ціна ринкових реформ, що дозволить забезпечити підтримку реформаційного курсу широкими масами, які сьогодні не тільки розчаровані в ринкових реформах, але й активно виступають проти них, пов'язуючи своє зубожіння з «переходом до ринку».

Уряд має на легітимній основі змусити представників нової буржуазії поділитися з державою тією частиною доходу, яка йде на задоволення їх особистих потреб. Це дозволить регулярно виплачувати зарплату бюджетникам і істотно підвищити допомоги незахищеним верствам населення.