Процес ціноутворення та його види

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗДІЛ I. Основні поняття ціноутворення. Методи ціноутворення. Види і складові ціни

1.1 Поняття «ціноутворення» та його принципи

ціноутворення монополія олігополія конкуренція

Ціноутворення - це процес встановлення цін на благо, тобто товари та послуги, що задовольняють певні потреби. В сучасних умовах ціна формується не у сфері виробництва, не на підприємстві, а вже безпосередньо під час реалізації даного товару, під впливом попиту і пропозиції,товарно-грошових відносин. Тоді виникає питання про методологію ціноутворення. Варто відзначити,що це сукупність найбільш загальних правил формування цін, які базуються на таких принципах:

· Науковість - ціна повинна мати наукове обґрунтування, повинен здійснюватися глибокий економічний аналіз ринку на основі широкого різноманіття економічних законів та принципів;

· Цільова спрямованість - чітко окреслений спектр певних проблем, які потрібно вирішити,встановлюючи таку ціну;

· Безперервність - «не має постійних цін», а також утворення ціни на кожному певному етапі виробництва, на конечному етапі це має бути враховано у підсумковій ціні;

· Єдність процесу ціноутворення, тобто усі елементи даного процесу взаємопов'язані - контроль з боку держави на ті товари і послуги, що мають важливе соціально-економічне значення для населення..

Із поняттям «методологія ціноутворення» пов'язують інший аспект як «модель ціни». Це найбільш принципова форма виразу ціни як економічної категорії. Модель ціни, в першу чергу, типом господарської системи. Звідси витікає, що механізм ціноутворення в умовах ринкових відносин проявляється через ціни, їх динаміку. Динаміку цін формують два фактори - стратегічний і тактичний. Стратегічний фактор проявляється тоді, коли ціни утворюються на основі вартості товарів. Постійно відбувається коливання, тому цей процес є досить складний. Тактичний фактор виражається в тому, що ціни на товари формуються під впливом кон'юнктури ринку. Цей фактор перспективного результату і ставить у найбільш сприятливі умови ті підприємства, які оснащені сучасною, новітньою технікою. Тактичний фактор може часто змінюватися. Також цей фактор вимагає висококваліфікованих кадрів та достатньої підготовки.

1.2 Класифікація цін за певними економічними ознаками

Варто відзначити, що цін, незважаючи на тип економіки держави, є безліч,вони функціонують незалежно одна від одної, в той же час утворюють складну сітку або систему цін. Звідси витікає різностороння класифікація і поділи на блоки. Так відповідно до діяльності певного господарюючого суб'єкта економічної діяльності ціни утворюють структуру, що умовно поділяють на три блоки:

· Ціни, за якими господарюючий суб'єкт закуповує необхідні ресурси для своєї діяльності;

· Ціни, що існують «всередині» діяльності підприємства, різноманітних розрахунків;

· Ціни, за якими реалізується готова продукція.

Надзвичайно велика кількість цін формує широку класифікацію.

Так першою класифікацією є по мірі залежності від того, на якій стадії виробництва вони формуються:

· Оптова ціна підприємства;

· Оптова ціна промисловості;

· Роздрібна ціна.

Оптова ціна підприємства являє собою таку ціну, за якою виробник покриває свої витрати на виробництво та реалізацію і отримує прибуток. Ціни при оптових поставках може бути зафіксовано в контракті. Так в залежності від способу фіксації розрізняють ціни, такі як:

· Тверда (fixed price)- встановлюється на момент підписання угоди іі не підлягає зміні;

· Змінна ціна(flexible price) - це зафіксована ціна, що надалі може переглядатися і змінюватися. В цьому випадку встановлюється також цінове застереження, що передбачає зміну зафіксованої цін, та припустимий мінімум відхилень ціни.

· Плинна ціна (sliding price) - ціна, обчислена в момент виконання контракту шляхом перегляду договірної ціни з урахуванням змін

Оптові ціни на продукцію промисловості -- ціни, за якими реалізується і закуповується продукція підприємств,

Роздрібні ціни -- ціни, за якими товари реалізуються в роздрібній торговій мережі населенню, підприємствам і організаціям, вони є кінцевими.

В основу іншої класифікації покладено ступінь самостійності підприємства. Тому :

· Вільні ціни-встановлюються виробниками самостійно відповідно до цінової політики підприємства.

а. Прейскурантні ціни;

б. Ціни каталогу.

· Договірні ціни - ціни,які встановлюються в угоді між покупцем і продавцем;

· Регульовані ціни - такі, що встановлюються уповноваженими органами ціноутворення при відповідних органах виконавчої влади на основі встановлення граничних значень, меж націнок.

· Фіксовані ціни - ціни, встановлені компетентними державними органами ціноутворення і не підлягають зміні, не залежно від території і часу дії.

В залежності від території дії, ціни бувають :

· Єдині - встановлюються на певній товари на усій території держави;

· Регіональні - встановлюються для певного регіону відповідно;

· Зональні - ціни, що встановлюються із врахуванням певних рівнів собівартості чи географічних умов;

· Поясні - ціни, встановлені за районами споживання продукції із врахуванням місця її виробництва і витрат на доставку.

Якщо враховувати витрати на транспортування, то ціни поділяються на:

· Ціни на місці виробництва - усі транспортні витрати оплачує покупець;

· Єдина ціна з включенням витрат з доставки товарів;

· Зональні - ціни відповідні до певних географічних зон;

· Ціни, на основі базисної ціни;

· Ціни «франко» - ціни, в структуру яких уже включено певну частину транспортних витрат

а. Ціни франко-склад постачальника;

б. Ціни франко-станція відправлення ;

в. Ціни франко - вагон, станція відправлення;

г. Ціни франко-вагон,станцію призначення;

д. Ціни франко-станція призначення;

е. Ціни франко-склад покупця.

В залежності від функціонуванні на ринках розрізняють :

· Зовнішньоторговельні, що обслуговують економічні відносини з закордонними партнерами;

· Індикативні ціни, що встановлюються для товарів, для яких визначено спеціальний режим ліцензування або квотування;

· Світові ціни - ціни на світовому ринку.

1.3 Основні елементи і структура ціни. Основні методи ціноутворення

Однак простою тратою часу була б розмова про ціну, не знаючи її основних компонентів. Так складовими елементами ціни є собівартість(С), прибуток(П), мито(М), акцизний збір(А), податок на додану вартість(ПДВ), посередницька націнка(Н_п) і торговельна надбавка(Н_т). У структурі ціни є «постійні» елементи, такі як собівартість та прибуток(з метою відшкодування виробничих витрат та отримання прибутку). Інші елементи присутні у структурі уже за певних умов. Так величина ціни, як уже видно з класифікації, залежить не тільки від виробника, географічного розташування чи транспортних витрат, а й від певного набору ціноутворюючих елементів.

Так ціна, за якою виробник відпускає товар, може набувати форми шести різноманітних комбінацій:

1. Форма С + П;

2. Форма С + П + ПДВ;

3. Форма С + П + ПДВ + А ;

4. Форма С + П + Н_п ;

5. Форма С + П + ПДВ +;

6. Форма С + П + ПДВ + А + Н_п.

Роздрібна ціна, що є кінцевою, має у своєму складі найбільше елементів:

Ц_р = Н_т + С + П + ПДВ + А + Н_п.[16.с29-30]

Процес ціноутворення передбачає не лише підрахунок витрат і націнок, а й вибір методу ціноутворення. Кожен із перерахованих далі методів має в основі складний аналіз ситуації на ринку, знання величини попиту, цін конкурентів. Це дозволяє підприємству встановлювати свою ціну. Як було вже сказано, є декілька методів ціноутворення, які в загальному можна поділити на два основні типи: витратні і маркетингові.

До витратних методів можна віднести:

· Метод мінімальних витрат - ціна, що утворюється при цьому лише покриває мінімальні витрати виробництва;

· Метод цільового ціноутворення - на основі середнього значення витрат з урахуванням обсягу витрат, що забезпечують бажаний прибуток;

· Метод «середні витрати + прибуток» - це метод полягає у нарахуванні певної націнки на величину середніх витрат, що спричинені виробництвом і збутом продукції;

· Метод надбавки до ціни - даний метод полягає у помноженні коефіцієнта доданої вартості на ціни закупівлі і зберігання сировини.

До маркетингових методів належать:

· Метод формування ціни з урахуванням рівня поточних цін - формування власної ціни на основі цін конкурентів;

· Метод визначення ціни з орієнтацією на конкуренцію - ціна формується внаслідок аналізу і порівняння можливостей товарів даного підприємства відносно конкурентів на певному ринку.

· Параметричні методи ціноутворення - полягає у кількісному і якісному аналізі залежності між ціною і споживчими якостями товару

· Метод утворення цін на основі цін, прийнятих на певному ринку - це ціни, що формуються на основі стабільних цін, що зберігаються на цьому ринку протягом певного періоду.

Структуру ціни розглянуто в додатку 1.

РОЗДІЛ II. Теоретичні основи ціноутворення

2.1 Монополія і монополістичне ціноутворення

2.1.1 Суть монополії, її історична основа. Типи та форми монополії

Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції (competition). Конкуренція - це найважливіша ланка всієї системи ринкового господарства за частки ринку, контрольовані тими чи іншими товаровиробниками. В теоретичному аспекті можна виділити два типи ринкової поведінки: досконалу й недосконалу конкуренцію. На практиці домінує недосконала конкуренція.

Монополістичні тенденції в різних формах та з різною силою проявлялися на всіх етапах розвитку ринкового суспільства (з IV тисячоліття до н.е. до останньої третини ХІХ ст.), проте панівними вони стають лише наприкінці ХІХ ст. Саме в цей час (а особливо під час економічної кризи 1873 р.) почалася їх новітня історія. Через взаємопов'язаність цих двох явищ -- криз та монополій часто останніх називають “діти криз”.

Така модель має такі характерні риси як:

а) продавець є єдиним виробником даного товару (продукту) ;

б) реалізований продукт унікальний тому, що немає його замінників;

в) монополіст має ринкову владу, контролює ціни, постачання на ринок

г)вхід на ринок заблокований;

д)обмежений доступ до інформації та ресурсів;

Розрізняють різні види монополій:

Природна монополія виникла внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або декількома фірмами. Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів, коли у руках державної влади сконцентровані абсолютно усі важелі управління економікою.

Економічна монополія є найпоширенішою. Її поява зумовлена економічними причинами, пов'язані передусім зі змінами в способі виробництва[9,с.256-257]

Зокрема існують певні шляхи завоювання підприємцями монопольного становища на ринку:

· Перший-полягає в повній концентрації виробництва у руках одного підприємця;

· Другий - концентрація засобів і предметів виробничої діяльності за умовами договору або угоди;

· Третій - диференціація товару, однак даний шлях, у більшій мірі, характерний для монополістичної конкуренції.

Окрім типів виділяють також і форми монополії, серед яких розрізняють:

· Картель - об'єднання кількох підприємств, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва;

· Синдикат - об'єднання підприємств, які мають спільну збутову контору;

· Трест - повне об'єднання капіталів декількох підприємств;

· Концерн - об'єднання підприємств на акціонерній основі під головуванням одної головної фірми;

· Конгломерат - об'єднання підприємств, що діють в різних галузях;

· Консорціум - вищий рівень монополії, коли об'єднуються не підприємства, а власне самі монополії [13, с 75-76].

Ознайомитися з видами ринкових монополій, що мають свої підвиди, можна на додатку 2.

2.1.2 Попит та граничний дохід в умовах монопольного ринку

Пануюче становище на ринку одного виробника зумовлює деякі аспекти у понятті попиту. Так за такої умови ця крива має спадний характер. Оскільки покупці відразу реагують на підвищення ціни відмовою від даного товару або погоджуються на умови монополіста.

Рис. 2.1.1 Крива попиту для монопольної фірми

- ціна перевищує граничний дохід. Крива граничного доходу завжди лежить нижче кривої попиту. Оскільки крива попиту не еластична, то монополіст не має змоги продавати велику кількість товарів за незмінними цінами. Йому доведеться знизити ціни як на додаткову одиницю продукції, так і на весь обсяг виробництва.

- Загальний дохід (TR) збільшується доти, поки MR>0.

- Монополія «диктує » ціну. Але обмеження кривою попиту.

Зв'язок між попитом, сукупним і граничним доходом гранично зображено на графіку 2.1.2

Рис 2.1.2 Попитом, сукупним і граничним дохід в умовах монополії

З графіка видно, що в умовах монополії попит (D) є нееластичним,тому граничний дохід (MR) є від'ємною величиною, і тому сукупний дохід (TR) зменшується.

На рис 2.1.3. видно,що в довгостроковому періоді, максимізуючи прибуток, фірма - монополіст збільшує масштаб виробництва доти, поки не досягне обсягу продукції, що відповідає рівності граничного доходу і довгострокових граничних витрат:

MR= LMC

Рис 2.1.3 Максимізація прибутку в довгостроковому періоді

Довгострокова рівноважна ціна буде дорівнює висоті кривої довгострокового попиту в цій точці. Ціна, що максимізує довгостроковий прибуток фірми, буде нижче, ніж ціна, що максимізує короткостроковий прибуток. Це відбувається в зв'язку з тим, що попит на будь-який продукт більш еластичний в довгостроковому періоді, ніж в короткостроковому. Починаючи з точки довгострокової рівноваги, фірма монополіст може тимчасово збільшити прибуток, піднімаючи ціни і скорочуючи випуск продукції, зміщаючись тим самим вгору вздовж менш еластичної кривої короткострокового попиту. Однак, стикнувшись з більш високою ціною, споживачі скорегують довгострокову структуру споживання, зменшуючи величину пропонованого попиту до рівня кривої довгострокового попиту. При більш високих цінах прибуток монополіста буде менший, ніж при вихідній ціні довгострокової рівноваги.

2.1.3 Особливості ціноутворення монополії

На практиці найчастіше використовуються такі стратегії ціноутворення на довгостроковому тимчасовому інтервалі:

· максимально можливі ціни - збільшення ціни до рівня, що забезпечує одержання короткострокового максимального прибутку й одержання чистого економічного прибутку доти, поки ціни знову не впадуть. Часто бажання отримати короткостроковий монопольний прибуток стає могутнім двигуном інноваційного прогресу;

· лімітуюче ціноутворення - встановлення меншої ціни. У цьому випадку прибуток буде помірний, проте ринок стане менш привабливим для потенційних конкурентів. Володіючи певними перевагами у витратах, фірма-лідер може одержати чистий економічний прибуток при невисокій ціні, що практично виключає небезпеку появи нових фірм у галузі;

· цінова дискримінація - це монополістична практика продажу блага певної якості при даних витратах за різними цінами різним покупцям. Однак не усі фірми змушені продавати всі одиниці продукції по одній ціні. Є фірми, що встановлюють різні ціни для різних покупців на той самий продукт. Якщо різні ціни, встановлені для різних покупців, не відображаються на витратах фірми, пов'язаних з індивідуальним підходом до обслуговування цих покупців, то фірма здійснює цінову дискримінацію. Цінову дискримінацію можуть здійснювати тільки монополії,тому що вони встановлюють і контролюють ціни. Дискримінаційні ціни можуть використовуватися для розширення виробництва. Для того, щоб фірма-монополіст змогла здійснити цінову дискримінацію, ринок повинен відповідати двом умовам:

1. Можливість встановлення цін для окремих груп покупців відповідно до еластичності попиту: покупцям, попит яких має високу нееластичність, буде запропонована висока ціна, а тим, чий попит еластичний - більш низька.

2. Відсутність можливості перепродажу купленої продукції.

Прикладом є авіаційна компанія, що бере з туристів і бізнесменів різну плату за квитки, цим здійснює цінову дискримінацію. У ситуації рівноваги фірма-монополіст, максимізуючи прибуток і проводячи стратегію цінової дискримінації, установлює більш високу ціну для тих споживачів, попит яких на її продукцію менш еластичний.

2.1.4 Види цінової дискримінації

1. Цінова дискримінація І ступеня(навмисна цінова дискримінація)

Виникає в тому випадку коли на кожну одиницю блага встановлюється ціна, рівна ціні його попиту, тому ціни продажу блага для всіх покупців різні. Виходячи з цього, цінову дискримінацію першого степеня нерідко називають «досконалою». Даний аспект монопольного ціноутворення зображений на рис 2.1.4.

Рис 2.1.4 Досконала цінова дискримінація

Оптимальний випуск монополії знаходиться в точці E₁. При перетині кривих MC и MR він складає Q2 при ціні P₂.

Площа P₂ AL - надлишок споживача.

Досконала цінова дискримінація неможлива в реальних умовах, так як монополіст не має інформації про функції попиту всіх можливих покупців свого блага. Наближений варіант існує в том разі, коли блага випускаються під замовлення конкретних споживачів. Цінова дискримінація першого ступеня виникає, коли фірма призначає для кожного покупця резервну ціну - максимальну, яку кожен покупець погоджується заплатити за кожну придбану одиницю товару. Встановлення цієї ціни дозволяє здійснити максимально можливу сегментацію ринку. Для монополіста, що здійснює абсолютну цінову дискримінацію, ціна і граничний виторг співпадають, подібно до досконалої конкуренції, так само співпадають криві попиту і граничного виторгу . Досконала цінова дискримінація пом'якшує недоліки монопольної влади і виявляється вигідною для обох сторін: монополіст розширює обсяги випуску до ефективного рівня конкурентного ринку, відсутні безповоротні втрати, що сприяє зростанню добробуту суспільства. Проте весь надлишок споживачів перетворюється на монопольний прибуток, і суспільний добробут зростає саме за рахунок додаткових надприбутків монополіста, тоді як споживачі зовсім не одержують чистої вигоди.

2. Цінова дискримінація другого ступеня має місце тоді коли ціни на блага однакові для всіх покупців, однак різняться в залежності від об'єму покупок.

При цьому різновиди цінової дискримінації блага групуються в визначені партії, на кожну з яких встановлюються визначені ціни. На практиці цей вид цінової дискримінації проводиться в формі знижок і надбавок на ціни благ. Цінову дискримінацію другого ступеня ілюструє рис 2.1.5.

Рис 2.1.5 Цінова дискримінація другого ступеня

Цінова дискримінація другого ступеня передбачає: чим більша кількість товару купується, тим нижчою є ціна. Так обсяг продукції Q ₁ споживачі готові придбати за ціною P₁,інший обсяг Q₂-Q₁ уже за ціною P₂, а наступні Q₃-Q₂ - ще зе нижчою ціною P₃. Таким чином дохід від продажу Q₁ визначається площею S(OP₁AQ₁),дохід від Q₂ -S(OP₂BQ₂), і відповідно, від продажу Q₃ - площаS(OP₃CQ₃) Така цінова дискримінація сприяє розширенню виробництва, зменшенню витрат при позитивному ефекті масштабу і навіть підвищенню добробуту споживачів. Додатковий прибуток монополіста проте виявляється меншим, ніж у випадку досконалої цінової дискримінації, він не в змозі захопити весь надлишок споживача.

3. Цінова дискримінація третього ступеня застосовується, коли можна виділити окремі групи покупців з різною еластичністю попиту. Сегментація ринку здійснюється в залежності від тих чи інших ознак, які надають групі характерних рис споживання. На сегментованих ринках перерозподіл продукції між покупцями відбувається шляхом зниження цін для одних і підвищення для інших. Прибуток монополії зростає, в іншому випадку монополія встановила б єдину ціну для всіх. Передбачається, що ці категорії можуть бути легко ідентифіковані(наявність студентського квитка, пенсійного посвідчення й т.п.). На практиці такий підхід здійснити набагато легше, і в цілому він переважає. У реальній економічній дійсності, економічному прибутку в умовах закритої монополії загрожують наступні фактори:

· Розробка товарів-субститутів і нових їхніх різновидів при збільшенні ціни на продукцію монополіста з метою одержання максимально можливого прибутку в короткостроковому періоді;

· Можливість опротестувати обґрунтованість юридичних бар'єрів, що стоять на шляху конкуренції на конкретному ринку. Закриття монополії на ринку захищені законом. Якщо закрита монополія одержує чистий економічний прибуток, то юристи в цих умовах стають дуже привабливим об'єктом для капіталовкладень з боку потенційних конкурентів. Отже, фірма-монополіст буде змушена вкладати гроші у власних юристів.

2.2 Олігополія та олігополістичне утворення цін

2.2.1 Суть та основні ознаки олігополії

В економічній літературі існує такий тип ринкової структури з невисоким рівнем конкуренції як олігополію. Олігополія -- це структура ринку, на якому панує декілька великих фірм-виробників. Коли кажуть "велика трійка", "велика четвірка" чи "велика шістка", то мова йде саме про олігополію. Олігопольні ринки мають такі основні ознаки:

Всього декілька фірм постачають весь ринок. Продукт, який вони постачають, може бути як однорідним, або стандартизованим, так і диференційованим;

фірми в олігопольній галузі усвідомлюють свою взаємозалежність. Продавці завжди зважають на реакцію своїх конкурентів, коли встановлюють ціни, орієнтири для обсягів продажу, величину рекламних витрат тощо.;

окремі фірми в олігопольній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, для деяких фірм є характерними високий ступінь ринкової влади, здатність впливати на ціну товару.

В основі існування олігополії лежать різноманітні бар'єри для входження у галузь.

В олігополії досить часто відбуваються змови та формування картелів між домінуючими фірмами.

В залежності від кількості учасників монопольного ринку виділяють жорстоку (2--4 панівні фірми) та м'яку(10--20 фірм) олігополію.

Утворення олігополістичних ринків відбувається внаслідок високої концентрації ринку. Концентрація ринку -- це ступінь домінування на ринку однієї або кількох великих фірм. Для виміру ступеня концентрації ринку використовують кілька показників. Коефіцієнт концентрації показує відсоткову частку всіх продажів, яку обчислюють для певної кількості фірм.

Власне сама концентрація ринку відбувається через такі причини:

· Економія від масштабу - додатний ефект масштабу виникає тоді, коли довгострокові середні витрати фірми зменшуються відповідно до збільшення випуску продукції.

· Злиття - поглинання крупними фірмами фірм-аутсайдерів, внаслідок банкрутства останніх;

· Ефективність - крупні фірми, підвищуючи свою ефективність, розширюють свій вплив на ринку за рахунок конкурентів;

· Вдача - навіть якщо ефективність усіх фірм в середньому однакова. Деякі можуть розвиватися більше, внаслідок їх тривалого періоду успіху [13,с.80].

В залежності від типу продукції,що представлена на ринку виділяють два види олігополії з відповідними типом продукту - ідентичний продукт або диференційовані товари. Однак в тому і іншому випадку фірми усвідомлюють взаємозалежність своїх продажів, обсягів виробництва, інвестицій і рекламної діяльності. Так, якщо одна фірма буде посилено рекламувати свою продукцію чи брати участь у створенні нової моделі виробу, то вона повинна очікувати аналогічних дій з боку своїх конкурентів. У такій ситуації кожна фірма знає, що, принаймні, деякі рішення конкурентів залежать від її власного поводження, і тому, приймаючи те чи інше рішення, вона зобов'язана мати на увазі цю обставину.

2.2.2 Моделі ціноутворення в умовах олігополістичної конкуренції

Може бути декілька варіантів поведінки олігополіста у галузі ціноутворення: ламана крива; ціноутворення зумовлене таємним зговором; лідерство в цінах; ціноутворення за принципом “витрати плюс”,ціноутворення, що обмежує вхід в галузь.

Модель „ламаної кривої попиту” ілюструє негнучкість олігополістичних цін. Модель описує імовірну поведінку фірм-конкурентів у ситуації, коли одна з них почне змінювати ціну. Інші фірми можуть або слідувати зміні ціни, або її ігнорувати.

Коли фірми слідують зміні ціни, то при її зниженні ціни однією з фірм обсяг її продажу збільшиться незначно, тому що інші фірми також почнуть знижувати ціни. Якщо ж одна з фірм підвищить ціну, то не буде витіснена з галузі, її обсяг продажу значно не скоротиться. Такого типу реакція характерна для нееластичного попиту, якому відповідає крива (рис.2.2.1.).

Рис. 2.2.1 Попит в умовах олігополії

Коли фірми ігноруватимуть зміну ціни, то при зниженні ціни однією з них обсяг її продажу суттєво зросте, а якщо одна фірма підвищить ціну, то сама втратить покупців, обсяг її продажу значно впаде. У цьому випадку попит є більш еластичним і відповідає кривій попиту на рис.2.2.1.

Логіку реакції фірм відображає зламана у точці рівноважної ціни т.Р. Відрізок D₂P- еластичний попит, а Р D₁ - нееластичний попиту. Оскільки крива попиту в точці зламана, то крива граничного виторгу на обсязі Q ₀ має розрив.

Ламана крива попиту пояснює, чому зміни ціни в олігополістичних галузях, де немає таємної змови, відбуваються дуже рідко. Кожна фірма може передбачити, що будь-яка зміна ціни погіршить її становище. Якщо вона підніме ціну, то втратить значну частину своїх покупців, оскільки попит еластичний, а якщо вона знизить ціну, то за нееластичного попиту обсяги продажу зростуть незначно. До того ж зниження ціни може викликати цінову війну.

“Лідерства у цінах”

Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми, властивим є узгодження дій через механізм так званого “лідерства у цінах”. Найвпливовіша фірма у галузі з мовчазної згоди інших визнається лідером у ціноутворенні. Як правило, лідер завчасно попереджає про наступні зміни, щоб, з одного боку, дати можливість партнерам підготуватись до наступного маневру, а з іншого - вивчити їх можливу реакцію. Крім того, лідер не намагається встановити ціни, які максимізують прибуток, щоб зберегти бар'єри для вступу в галузь, які пов'язані з неспроможністю нової фірми забезпечити мінімальний рівень витрат і отримати економічний прибуток. ". Однак, перегляд цін пов'язаний з певним ризиком для ініціатора, що пояснюється ламаним характером кривої попиту, то навіть лідер змінює їх не так часто.

"Витрати плюс"

Для спрощення механізму розрахунку ціни галузеві лідери досить часто вдаються до методики під назвою "витрати плюс". У цьому разі для визначення ціни за основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбавки. Переваги такого методу полягають у його простоті. Він не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат. Метод розрахунку ціни "витрати плюс" добре суміщується з таємним зговором олігополістів. Якщо вони мають хоча б приблизно однакові витрати, то достатньо погодити відсоток надбавки до них, щоб фактично проводити узгоджену політику цін на всі свої продукти.

Модель ціноутворення „витрати плюс” - це практичний метод, за яким фірма оцінює свої витрати на деякому плановому рівні і встановлює процентні накидки на витрати з таким розрахунком, щоб забезпечити середній прибуток у довгостроковому періоді.

Ціноутворення, що обмежує вхід в галузь.

Фірми на олігополістичних ринках можуть встановлювати ціни таким чином, що потенційним новим виробникам на ринку було невигідно розпочати на ньому свою діяльність. Для досягнення цієї мети фірми на ринку можуть встановлювати ціни, які не максимізували їх поточні прибутки. Натомість вони встановлюють ціни з таким розрахунком, щоб утримати нових виробників від входу на ринок.

Якщо фірми-виготовлювач володіють перевагою низьких витрат, яких немає у нових потенційних виробників, то вони зможуть витягувати в довгостроковому плані економічний прибуток при ціні P` і в той же час утримувати потенційних виробників від входу на ринок.

„Дилема олігополістів”

Рис.2.2.2 Дилема олігополістів

„Дилема олігополістів” - це модель олігополістичного ціноутворення, в якій кожна фірма, вирішуючи проблему рівня цін, діє в умовах, що виключають співробітництво, самостійно реалізує свій потенціал, але зважає на своїх конкурентів (рис. 2.2.2.). На ринку лише два продавця. Якщо обидві фірми встановлюють високу ціну, то кожна одержить прибуток в розмірі 20 тис. грн., а якщо обидві встановлять низьку ціну, то прибутки кожної становитимуть лише 15 тис. грн. Таким чином, тут є стимул як до змови, так і до обману суперника.

Якщо одна фірма встановить високу ціну, а інша низьку, то фірма, що має низьку ціну, одержить 30 тис. грн. прибутку, а та, що має високу - лише 10 тис. грн. Коли б фірми могли б діяти спільно, вони призначили б високу ціну, але якщо вони діють незалежно, тоді їм краще триматись низької ціни. Наприклад, якщо перша фірма призначає високу ціну, то друга фірма максимізує прибуток, знижуючи свою ціну. Якщо фірма 1 призначить низьку ціну, то фірма 2 одержить більше, якщо також знизить ціну, уникаючи зменшення прибутку. Таким чином, фірма 2 максимізує свій прибуток, встановлюючи низьку ціну при будь-якому рішенні суперника. Розрахунки першої фірми аналогічні, тому фірма 1 також завжди призначає низьку ціну. Стан обох фірм утім є гіршим, ніж у випадку змови і призначення обома високих цін.

Для учасників таємних і явних змов характерна тенденція до максимізації сукупних прибутків всіх учасників. Їх поведінка схожа на поведінку монополіста. Найбільш поширеною формою явної змови є картель.

2.2.3 Картель

2.2.3 Модель картелю

Модель картелю відповідає ситуації, коли фірми офіційно укладають угоду, узгоджують ціну, галузевий обсяг випуску і квоту кожного учасника. Картель діє як фірма - монополіст. Рис. 2.2.3(а). пояснює механізм картельної угоди та її наслідки. Якби галузь з невеликою кількістю однакових фірм діяла як конкурентна, то довгострокова рівновага досягалася би в точці Е₀.

Для розрахунку ціни та обсягу випуску картелю використовується модель ціноутворення монополії. За цією ціною узгоджується квота кожного учасника так, щоб сума всіх квот була рівна сукупному обсягу картелю.

Якщо представити, що картель є згодою декількох n-фірм, то оптимальний стан галузі буде визначатися обсягом продукції Q _к при ціні Pк . умова Р=МС виконується при обсягу продукції q _c,тому ціна буде визначатися точкою перетину попиту і пропозиції - Е_0, тоді випуск продукції

Q _c = nq _c,

а прибуток кожного підприємства визначається площею фігури Р _c С _c ВА(рис 2.2.3.(б). Так як видно з рис2.2.3.(а) Q _к< Q_0,то і квоти відповідно q _м< q _k .і в цьому випадку, прибуток кожної фірми-учасниці картелю буде дорівнювати площі фігури С _k РmМF.

Внаслідок поділення на квотиприбуток зменшується на NKBA, але збільшується на P _c P _м MN C _c C _k FK.

В результаті змови олігополія стає подібною до монополії за рівнями виробництва і цін. Спільна цінова політика, яку вони проводять, фактично перетворить ринок олігополістичної конкуренції у ринок чистої монополії. При цьому характер кривих попиту та граничного доходу щодо кожної фірми збігатиметься з галузевими кривими, а ринкова ціна відповідатиме тій, що максимізує економічний прибуток кожної фірми. Все це підштовхує олігополістів до укладання картельних угод.

2.3 Монополістична конкуренція і ціни при ній

2.3.1 Ознаки монополістичної конкуренції

Монополістична конкуренція - це тип ринку, на якому за умови неоднорідної пропозиції діє велика кількість невеликих постачальників при більшій кількості споживачів. Тобто, на відміну від досконалої конкуренції, при монополістичній конкуренції немає однорідності продукції, оскільки між продуктами окремих виробників існують деякі відмінності, що дозволяє фірмам здійснювати сегментацію ринку. Даний тип ринку поєднує в собі риси як конкурентного (багато виробників), так і монополістичного (наявність відмінностей у продукції).

Ринок з монополістичною конкуренцією має дві важливі особливості.

По-перше, фірми конкурують між собою, торгуючи диференційованими товарами, які можуть легко замінятися один одним, однак вони не є абсолютними замінниками.

По-друге, вхід на ринок і вихід з нього -- вільні: для нових фірм з їх власними марками товару увійти до ринку нескладно і так само легко залишити ринок існуючим на ньому фірмам.

З наявності такого числа фірм витікає декілька важливих ознак монополістичної конкуренції. По-перше, кожна фірма володіє щодо невеликою долею усього ринку, тому вона має дуже обмежений контроль над ринковою ціною. Крім того, наявність порівняно великої кількості фірм до того ж гарантує, що таємна змова, погоджені дії фірм із метою обмеження обсягу виробництв і штучного підвищення цін, майже неможливий. Нарешті, при численності фірм у галузі немає відчуття взаємної залежності між ними; кожна фірма визначає свою політику, не враховуючи можливу реакцію з боку конкуруючих із ній фірм. І це дуже прийнятий спосіб дії фірми в умовах ринку, на котрому її конкуренти дуже чисельні. Зрештою, збільшення продажів на 10 або 15 %, що фірма Х може здійснити шляхом зменшення ціни, поширюється настільки слабко на її конкурентів, що вплив на їхні продажі буде практично непримітним. Реакцію конкурентів можливо не враховувати, тому що вплив дій однієї фірми на кожного з її численних суперників настільки малий, що в цих конкурентів не буде причини реагувати на дії фірми.

Тобто, монополістична конкуренція розуміє таку ринкову ситуацію, при якій щодо велике число невеликих виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію. У реальній дійсності не існує чистої (досконалої) або тільки, крайнього випадку, «чистої» монополії при недосконалій конкуренції. Як відзначає П. Самуэльсон, «реальний світ, яким ми його знаємо по Америці, Європі або Азії, виступає як своєрідне сполучення елементів конкуренції з недосконалостями, внесеними монополіями»

2.3.2 "Рішення за дотичною" або модель Е. Чемберліна

Внесок американського економіста Е. Чемберліна (1899-1967) полягає в тому, що він був першим, хто ввів поняття ''монополістичної конкуренції''. Відповідно до погляду Чемберліна, більшість економічних ситуацій являють собою явища, що включають і конкуренцію, і монополію. При цьому передбачається, що підприємець у своєму прагненні до одержання максимального прибутку намагаються захопити контроль над пропозицією товару, що дозволить йому диктувати ціну на ринку. Кожна фірма, яка домоглась деякої диференціації продукту стає монополістом на ринку його збуту. У зв'язку з цим фірма починає мати частково ринкову владу. Це означає, що збільшення цін на її продукцію не обов'язково призведе до втрати усіх покупців.

Крива попиту на продукцію окремої фірми х_i^d не є нескінченно еластичною, як це мас місце за досконалої конкуренції, тобто її крива матиме певний нахил, менший за нахил кривої ринкового попиту х^d, а, отже, МR_i, = AR_i,. Це створює певні можливості для здійснення самостійної цінової політики в короткостроковому аспекті, отримувати економічний прибуток, оскільки фірма буде випускати таку кількість продукції і встановлювати таку ціну, що забезпечує їй максимум прибутку згідно з випуску правилом (МR = МС).

Рис 2.3.1 Модель Е. Чемберліна

Як видно з рис. 2.2.1, при встановленні фірмою оптимальної для себе ціни p_m вона отримуватиме прибуток, величина якого відповідає площі прямокутника. Проте, на відміну від монополії, дана рівновага, коли фірма отримує економічний прибуток, не може бути довгостроковою, оскільки не існує суттєвих перешкод для того, щоб у дану галузь не входили нові конкуренти, які будуть випускати подібну продукцію.

Це призводить до того, що економічний прибуток зникає,що спричинене посиленням в галузі конкурентної боротьби, що ведеться в основному неціновими методам, тому крива середніх витрат АСi здійметься вгору (спричинить підвищення рівня витрат).

За таких обставин кожен продавець керується лише власними корисливими мотивами і сам приймає рішення щодо обсягів виробництва та цін на товари чи послуги. З іншого боку, на сучасному ринку пропонується нескінченна кількість видів однорідного товару, але кожний покупець вибирає, як правило, тільки один його різновид залежно від якості, привабливості упаковки, марки фірми, вправної реклами, власних уподобань та стану «власної кишені». Виникає взаємна залежність продавця й покупця, на якій грунтується такого роду монополія.

РОЗДІЛ III. Проблеми ціноутворення в умовах недосконалої конкуренції. Антимонопольний комітет

Характерною ознакою ринкової економіки є вільне ціноутворення. Однак у будь-якій державі навіть з розвиненою ринковою економікою абсолютно вільного ціноутворення не може бути.

По-перше, діють об'єктивні економічні закони, що обмежують ціни. З одного боку, будь-який виробник або реалізатор не може запропонувати ціну на свій товар, що буде нижчою за собівартість, а іншого боку - встановити ціну, за якою споживач не може придбати цей товар.

По-друге, в умовах ринкової економіки діє система саморегулювання цін. Так, виробник не зацікавлений встановлювати надто високі ціни, тому що це об'єктивно зменшує його прибуток. В умовах конкурентного ринку постійно точиться боротьба за ринки збуту, і виробники, аби вийти переможцями, змінюють ціни на свої товари. Це дуже складний процес, що має правила, норми, яких повинні дотримуватися всі суб'єкти ринку.

По-третє, у будь-якій державі (з розвиненою ринковою економікою чи з командно-адміністративною системою) державні органи впливають на процеси ціноутворення.

Державне регулювання цін - це діяльність держави, спрямована на встановлення і підтримку певного рівня цін. Запроваджуючи державне регулювання цін, держава робить спробу за допомогою законодавчих адміністративних і фінансово-кредитних заходів впливати на ціни таким чином, щоб сприяти стабільному розвиткові економічної системи держави. Регулювання цін представляє комплекс заходів по активізації всіх ціноутворюючих факторів з метою нейтралізації циклічних коливань процесу відтворення.

Основна мета державного регулювання цін полягає у:

а) досягненні оптимального співвідношення між попитом і пропозицією на товарному ринку економічних факторів;

б) згладженні циклічних коливань у процесі суспільного відтворення;

в) здійсненні антикризового і антиінфляційного регулюючого впливу держави на розвиток економіки;

г) створенні сприятливих умов для здорової конкуренції і розвитку підприємництва.

Заходи державного регулюючого впливу на ринкове ціноутворення можуть бути прямими, які здійснюють державні органи шляхом застосування правових норм і законів. Так нормативно-правове забезпечення формування та державного регулювання цін відображене в законодавчо-нормативних актах з питань ціноутворення в Україні. Зокрема, Закон України „Про ціни і ціноутворення” від 03.12.1990р. (зі змінами і доповненнями) [5] зазначає, що Україна, згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Законом „Про економічну самостійність України”, самостійно здійснює політику цін.

Державне регулювання ціноутворення передбачає, в першу чергу, рішення питання про те, які конкретно органи виконавчої влади будуть наділені повноваженнями встановлювати чи регулювати ціни і тарифи по певному переліку товарів і послуг. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996р. №1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів) з послідуючими змінами, визначено перелік товарів і послуг, і конкретних органів центральної і місцевої влади, які наділені правами щодо встановлення чи регулювання цін.»

Регулювання цін на продукцію монопольних утворень здійснюється шляхом встановлення:

· фіксованих цін;

· граничних рівнів цін;

· граничних нормативів рентабельності;

· граничних рівнів торговельних надбавок;

· запровадження обов'язкового декларування цін.

Ще одним законодавчим актом, що регламентує питання ціноутворення, є Закон України “Про природні монополії” від 20.04.2000р. [4]. Даний Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в України. Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії.

Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій є:

1) ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

2) доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

3) інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадок, передбачених законодавством.

До нормативно-правових актів з формування та державного регулювання цін відносяться Положення про порядок формування і застосування вільних (ринкових) цін і тарифів на продукцію, товари та послуги від 27.12.1991р. та Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товарів народного споживання, роботи та послуги монопольних утворень 22.02.1995р.

Размещено на Allbest.ru