Інноваційний потенціал

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Еволюція теорії інновацій як теоретична основа формування інноваційного потенціалу підприємства

2. Сутність та систематизація інноваційного потенціалу підприємства

3. Формування інноваційного потенціалу підприємства

4. Факторний аналіз розвитку інтелектуалізації економіки

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

інновація потенціал інтелектуалізація економіка

У цей складний для України період відродження ринкових відносин, коли вкрай важливими завданнями є збереження промислового комплексу, його структурна перебудова і забезпечення подальшого науково-технічного розвитку, проблема підвищення ефективності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств набуває принципового значення, оскільки її вирішення дасть змогу перейти до створення і використання технологій більш високого рівня, а отже, прискорити економічне зростання національної економіки.

Методологічні та практичні засади інноваційної діяльності промислових підприємств в умовах перехідного періоду потребують детального опрацювання, оскільки зарубіжний досвід у цій сфері не може бути адаптований в Україні без урахування особливостей розвитку вітчизняної економіки.

Підприємці повинні усвідомлювати, що управління нововведеннями є серцевиною підприємницької діяльності, необхідною умовою успішного бізнесу, тому що саме нововведення сприяють підвищенню якості і зниженню собівартості продукції, забезпечують її конкурентоспроможність, а відтак й ефективну присутність підприємств та організацій на ринку товарів і послуг. Фахівці мають оволодіти теоретичними основами, методологією та практичними навичками інноваційного менеджменту, усвідомлювати принципи формування та реалізації державної інноваційної політики, особливості організації інноваційної діяльності в регіонах, основні напрями вдосконалення інноваційної діяльності в окремих галузях економіки, навчитися самостійно вирішувати інноваційні завдання від прогнозування нововведень до їх комерційного використання у підприємницьких структурах.



1. Еволюція теорії інновацій як теоретична основа формування інноваційного потенціалу підприємства

Інноваційна практика існує багато тисячоліть, але предметом спеціального наукового її вивчення в рамках теорії інновацій стала лише друга половина ХIХ та початок ХХ століття[4].

В економічній теорії розуміння інновацій зводиться до введення новітніх технологій чи товарів. Під час еволюції теорій інновацій виділяють три основні етапи:

1. Інновації доринкової економіки.

2. Теорія інновації нерегульованих ринкових відносин.

3. Інновації соціально орієнтованої економіки [12].

У доринковій економіці перші згадки про інноваційний розвиток зустрічаються у філософських трактатах та зібраннях норм господарювання. Тут інновації зазначаються як упровадження нових підходів до організації рабської праці та управління нею. Висновком вчення про інновації в доринковій економіці є епоха меркантилізму. Спостерігаються теоретичні обґрунтування та проводяться практичні спроби введення інновацій в життя суспільства. Найбільше це проявляється в утворенні монопольних компаній.

Економічні вчення інновацій нерегульованих ринкових відносин починаються з появою класичної школи політекономії, в якій сам аналіз інновацій переходить від організаційного до технологічного. Це зумовлюється дослідженням галузі виробництва, яким значну увагу приділяли вчені класичної школи політекономії А. Сміт (1723-1790 рр.), Ж.Б. Сей (1767-1832 рр.), Д. Рікардо (1772-1823р.), К. Маркс (1818-1883 рр.). А. Сміт у фундаментальній праці „Дослідження про природу і причини багатства народів” стверджує, що найбільший прогрес у розвитку продуктивності праці є наслідком розподілу праці, що дав повштовх до винаходу машин, які полегшують і скорочують працю [14]. Значну частину всіх винаходів зробили прості робітники, що спеціалізувалися на окремих операціях.

Сконцентрована увага на окремій меті призводить до відкриття легшого і швидшого способу її досягнення [14]. Такої ж думки дотримувалися французький економіст Ж.Б. Сей та англійський економіст Д. Рікардо.

Найповніші уявлення про технологічні інновації надав у теорії циклічних кризисів К. Маркс. Він вважав, що у капіталістичному суспільстві, в міру накопичення капіталу та під час технічного прогресу, з'являється тенденція до заміни живої праці машинним виробництвом, що впливає на тенденцію до зниження загальної норми прибутку.

Матеріальною основою циклічного руху економіки є час життя основного капіталу, вкладеного в засоби виробництва. На економічні процеси впливають технологічні відкриття. Таким чином, засоби праці постійно удосконалюються, що й утворює середньотерміновий цикл, тобто новий ступінь науково-технічного прогресу та розвитку продуктивних сил. К. Маркс вважав інновації екзогенною зміною в економічному аналізі, так як винаходи - це результат наукової роботи винахідників, котрі займаються нею, переслідуючи тільки свої власні інтереси.

При цьому, Маркс інтерпретує нововведення як явище, що розвивається стрибками під час кризи і депресії та уповільнюється на інших циклічних фазах.

Маркс розрізняв екстенсивний та інтенсивний технічний прогрес. За екстенсивного розвитку збільшуються обсяги виробництва на базі старої техніки, за інтенсивного - масово впроваджуються нові види техніки. В обох випадках мають місце технічний прогрес та безпосередньо пов'язані з ним структурні зрушення в економіці [10].

Голландські економісти Ван Гельдерен і Де Вольф були прихильниками екзогенної теорії економічних циклів. У дослідженні причин циклічності економіки Вольф пішов далі від Маркса і Гельдерена. Він стверджував, що довгі цикли зумовлені внутрішньою природою, хоча підтримуються зовнішніми імпульсами.

Біля витоків теорії інновацій також по праву стоїть ім'я видатного вченого, відомого українського економіста-класика М.І. Туган-Барановського (1865-1919 рр.), який вперше застосував відтворювальний підхід до аналізу нерівномірності процесу розвитку економіки під впливом науково-технічного прогресу. На його думку, формування основ теорії інновацій відбувалося в рамках становлення загальної теорії циклів і криз, насамперед, в економічній і технологічній сферах. Передумови для розуміння ролі інновацій у виході з економічних криз випливають з утвердження М.І. Туган Барановським вирішальної ролі коливань інвестицій у зміні фаз промислового циклу [16]. Адже інвестиції, звичайно, супроводжуються інноваціями. Ідеї М.І.Туган-Барановського щодо теорії економічного циклу фактично стали основою генезису інноваційних теорій економічного розвитку. Закінченого вигляду інноваційна теорія набула тільки в середині ХХ століття[1;2].

Могутній наріжний камінь до фундаменту теорії інновацій заклав М.Д. Кондратьєв (1892-1938рр.).

Обґрунтування своєї теорії він здійснив через аналіз статистичних даних чотирьох провідних капіталістичних країн - Англії, Франції, США та Німеччини. Вивчення цих даних дало йому підстави для висновку про те, що існують цикли економічної кон'юнктури - „довгі хвилі” із середньою тривалістю 54 роки (пожвавлення виробництва, його бурхливий підйом, криза перевиробництва, яка переходить у стадію депресії). Його теорія „довгих хвиль”, з точки зору базових передумов, передбачає нововведення різного ступеня глибини і новизни, стимулює відхилення різних порядків від початкового рівноважного стану економічної системи. М. Кондратьєв пов'язує „довгі хвилі” зі змінами у сферах суспільного життя: „соціальні потрясіння залучаються до ритмічного процесу розвитку великих циклів і стають не вихідними силами цього розвитку, а формою його прояву” [7]. М. Кондратьєв довів, що економічний розвиток здійснюється не рівномірно, а хвилеподібно, і вперше статистично обґрунтував цю думку, за якою „довгі хвилі” складаються з двох фаз - висхідної та низхідної, що припадає на період кризи та депресії. Він з'ясував причини знайдених закономірностей (хвильових коливань у виробництві) та помітив, що „довгі хвилі” виникають не від дії чинників економічного розвитку, які визнавалися головними дослідниками на ті часи. М.Кондратьєв звернув увагу, що протягом двох десятиріч, які передують підйому хвилі довгого циклу, спостерігається пожвавлення в галузі технічних винаходів, а початок підйому збігається з широким застосуванням винаходів у промисловості [7].

Теорія „довгих хвиль” М.Д. Кондратьєва активно використовується в розвинутих країнах, які сьогодні відпрацьовують перспективи свого технологічного розвитку до 2020-2030 років. За його теорією, історія НТП, починаючи з промислової революції другої половини XVIII століття, налічує п'ять хвиль із циклами 50-60 років, у результаті яких утворилося п'ять технологічних укладів.

У період 10-20 рр. XXI століття в розвинутих країнах очікується перехід до шостого технологічного укладу, тобто перехід від індустріального до постіндустріального технологічного способу виробництва. Головною відмінною рисою шостого технологічного укладу буде інтелектуалізація людської діяльності, яка спричиняє якісні перетворення не лише у виробництві, але й інших сферах суспільного життя. У межах цього технологічного укладу значення інтелектуального потенціалу країни залежатиме від наявності у ній традиційних виробничих ресурсів[5].

Таким чином, можна зробити висновок, що М.Д. Кондратьєвим закладено основи загальної теорії інновацій, що охоплює не тільки технологію й економіку, але і соціально-політичну сферу, а також розкриває механізм взаємодії інновацій у різних сферах суспільства.

Йозеф Шумпетер (1883-1950 рр.), підхопивши і розвинувши основні ідеї М.Д. Кондратьєва, вважається основоположником теорії інноваційного розвитку, представником класичної теорії інновацій і головною постаттю серед фундаторів інноваційних теорій економічного розвитку. В його роботах і роботах його німецьких колег В. Зомбарта та В. Мічерліха проблема інновацій набуває нового відтінку. Їх теорія ґрунтується на твердженні, що основним носієм науково-технічного прогресу є підприємець - новатор в економічному прогресі. Вони вбачали головну функцію капіталістичного підприємця в одержанні доходу внаслідок реалізації науково-технічних нововведень у матеріальному вигляді.

„Функція підприємців, - відзначив Шумпетер, - полягає в тому, щоб реформувати чи революціонізувати виробництво, використовувати винаходи або, в широкому значенні, - використовуючи нові технологічні рішення для випуску нових товарів чи виробництва старих товарів новим способом, відкриваючи нові джерела сировини чи матеріалів, нові ринки, реформувати галузь.

Такі економічні категорії як „інновація”, „інноваційний процес” Й.Шумпетер поєднав із теорією довгострокових циклічних коливань - теорією „довгих хвиль” М.Д. Кондратьєва .

У період з 1870 по 1930 рр. неокласична школа зробила головний внесок в економічну думку та залишається однією з найвпливовіших течій до наших днів.

Кейнсіанська теорія, заснована Джоном Кейнсом (1883-1945) у 30-50-их роках. Кейнс поставив під сумнів здатність ринкової системи економіки до саморегулювання і вважав необхідним державне втручання у процес регулювання економіки. Кейнсіанська теорія розглядала економічні процеси у короткостроковому періоді при фіксованому рівні цін і тому вона не могла дослідити, як технологічні зміни впливають на довгостроковий розвиток суспільства. Тому технологічний процес залишався у положенні „за інших рівних умов”.

Таким чином, протягом 60-70-их років ХХ століття були проведені дослідження, присвячені феномену технологічних змін як фактору економічного зростання.

Дослідження генезису теорії інновацій українським науковцем О О. Лапко дало можливість доповнити „дошумпетерівським” періодом та разом з ним умовно виділяти шість етапів розвитку:

1. Дошумпетерівські теорії.

2. Теорія „довгих хвиль” М. Кондратьєва.

3. Класична теорія інновацій. 4. Неокласичні („постшумпетерівські”) теорії.

5. Теорія прискорення.

6. Соціально-психологічна теорія [9].

Слід зазначити, що вищенаведена типологія теорій інновації відображає світові тенденції розвитку даної проблематики, базуючись, переважно, на вченнях зарубіжних дослідників та науковців, які здійснюють дослідження інновацій вже багато років. А в країнах колишнього Радянського Союзу інноваційна діяльність стала предметом наукових досліджень тільки в останні двадцять років ХХ ст. За умов адміністративно-командної системи про нововведення згадувалося тільки в контексті дослідження НТП. Провідними економістами цього напрямку були Л.С. Бляхман, Л.М. Гатовський, Є.Г. Ліберман, В.В. Новожилов, С.Г. Струмілін, Т.С. Хачатуров й ін. Досліджувалися проблеми інтеграції науки і соціалістичного виробництва, шляхи впровадження досягнень науки і техніки у виробництво, а також питання стимулювання науково-технічного прогресу. Категорія ж „інновація” в економічній теорії колишнього Радянського Союзу ще не була визначена.

Найбільш відомими представниками „неокласичної” теорії інновацій. цього напряму є С. Кузнец, М. Калецкі, Г. Менш, Б. Твісс Р. Фостер, В.Д. Хартман, Х.Д. Хауштайн та ін.

Вони приєднуються до Й.А. Шумпетера й оцінюють інновації як „головний імпульс” розвитку, що виходить від нових споживчих товарів, нових методів виробництва і транспортування, нових ринків, нових організаційних форм у промисловості.

У сучасних умовах розвитку інноваційного підприємництва виникла так звана „теорія прискорення”, або інноваційного підприємництва. Представники даної теорії, ґрунтуючись на теорії довгих хвиль, розглядають окремо розвиток підприємництва „за західною моделлю” (США), яка характеризується більш високими темпами розвитку новаторства, підвищеним ризиком.

Соціально-психологічна теорія, яку розробляли німецькі вчені Х.Барнет, Є.Вітте, О. Денісон, пов'язана з пріоритетом людських відносин в управлінні інноваційною діяльністю. Основне місце в ній посідають проблеми ролі особистості, поведінки, рівень освіти, аналіз соціально-психологічних і організаційно-соціологічних факторів. Для всіх цих теорій основним є виділення певної групи людей як носіїв інновацій.

2. Сутність та систематизація інноваційного потенціалу підприємства

Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи -- традиційні і інноваційні. Традиційні процеси і явища характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні -- розвиток останніх на якісно новому рівні. Впродовж тривалого періоду, коли економіка функціонувала і розвивалась переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів -- персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні процеси і явища. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.

В звичайному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження у господарську практику визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни.

Технічні новини і нововведення проявляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).

Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці) .

Економічні -- методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності; соціальні -- різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх рівнів; стимулювання його (їх) творчої діяльності; поліпшення умов і постійного підтримання високого рівня безпеки праці;охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя.); юридичні -- нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій.

За масштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва усі новини та нововведення можна об'єднати у дві групи -- локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні).

Якщо локальні новини (нововведення) призводять переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють особливо істотний вплив на ефективність їх функціонування і розвитку, то глобальні, що у своїй більшості є революційними (принципово новими), мають кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва і завдяки цьому забезпечувати суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.

Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововведень) існує порівняно тісний взаємозв'язок.

Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень.

3. Формування інноваційного потенціалу підприємства

Розглядаючи підприємство як об'єкт управління, можна стверджувати, що воно є складною, динамічною, виробничою, соціально-економічною, технічною і організаційною системою, яка відкрита для впливу зовнішнього середовища. У процесі інноваційної діяльності підприємство реалізує послідовність етапів інноваційного циклу, який включає: генерування і відбір ідей; бізнес-аналіз; розробку, створення і випробування дослідного зразка інноваційної продукції; запуск виробництва й упровадження продукції. У процесі інноваційної діяльності підприємством поєднуються різні матеріальні, нематеріальні й трудові ресурси, між якими існують певні зв'язки.

Система підприємства, яка реалізує інноваційну діяльність, складається з [7]:

- зовнішнього оточення, що має вхід - компоненти, які надходять у систему (сировина, матеріали, устаткування, документи, інформація тощо), вихід - інноваційна продукція, яка випускається підприємством як системою, зв'язки із зовнішнім середовищем та зворотний зв'язок;

- внутрішньої структури - сукупності взаємозалежних компонентів, які забезпечують процес впливу суб'єкта управління на об'єкт і досягнення цілей інноваційної діяльності системи.

Враховуючи основні характеристики потенціалу підприємства, які викладені у фаховій літературі, можна сформувати структуру потенціалу підприємства, яка визначається:

- обсягом та якістю наявних у нього ресурсів (кількістю зайнятих працівників, основними виробничими і невиробничими фондами, запасами, фінансовими і нематеріальними ресурсами, інформацією, технологією);

- можливостями керівників та інших категорій персоналу створювати певні види інноваційної продукції, тобто освітнім, кваліфікаційним та мотиваційним потенціалом;

- можливостями менеджменту оптимально використовувати наявні ресурси підприємства (професійною підготовкою, талантом, умінням створювати й оновлювати організаційні структури підприємства);

- можливостями генерувати і трансформувати інформаційні ресурси для використання їх у виробничій, комерційній та управлінській діяльності;

- інноваційними можливостями підприємства щодо оновлення техніко-технологічної бази виробництва, переходу на випуск нової продукції, використання сучасних форм і методів організації та управління господарськими процесами;

- фінансовими можливостями, тобто інвестиційною привабливістю, кредитоспроможністю, заборгованістю.

Для аналізу категорій інноваційного потенціалу його варто розділити на чотири категорії, характеристики яких подано у табл. 1.



Характеристика категорій інноваційного потенціалу

Категорія потенціалу	Характеристика категорії інноваційного потенціалу підприємства
Базовий потенціал	Забезпечує можливість реалізації інноваційної діяльності, досягнення цілей, створення економічних цінностей та одержання прибутків від діяльності. Базовий потенціал пов'язаний з конкурентними перевагами підприємства. Підтримка і розвиток базового потенціалу на рівні відповідності інноваційній активності дають змогу одержати стійку конкурентну перевагу на ринку
Прихований потенціал	Активи, що не мають конкретної переваги на сучасному етапі, але можуть набути ознак базових коштів (кадровий потенціал, накопичений досвід роботи тощо). Якщо прихований потенціал досягає певного рівня, він може бути реалізований у вигляді нового напряму бізнесу, удосконалення продукції або процесів поліпшення тощо
Збитковий потенціал	Виявляється у споживанні ресурсів без прибутку від діяльності (за нераціональної структури можуть виникати витрати на дублювання функцій)
Пересічний потенціал	Активи, що забезпечують використання інших складових потенціалу (ефективна система збуту, система управління фінансами)

Порівняння підходів до визначення структури інноваційного потенціалу

Автор	Складові інноваційного потенціалу	Праця
С.М. Ілляшенко	Науково-технічна інформація, управління, кадри	[5]
Г.Я. Гольдштейн	НДДКР, маркетинг, виробництво, управління	[2]
Р.А. Фатхутдінов	Маркетинг, організаційно-технологічна, виробнича, НДДКР	[7]

У сучасних умовах розвитку підприємств сформувалися різні точки зору щодо структури інноваційного потенціалу. При цьому деякі дослідники ототожнюють його з науково-технічним, або ж виділяють лише поодинокі елементи, які розкривають певні особливості інноваційного потенціалу.

Проведений аналіз та узагальнення відомих з наукової літератури та практики підходів до визначення структури інноваційного потенціалу підприємства з урахуванням вищевикладеного, дає можливість виділити модель структури інноваційного потенціалу підприємства, схему якої показано на рисунку.



Модель структури інноваційного потенціалу підприємстваВідповідно до схеми складових інноваційного потенціалу підприємства розглянемо виділені складові:

1. Ринковий потенціал. Відображає рівень відповідності можливостей підприємства зовнішнім ринковим потребам інновацій, які генеруються ринковим середовищем. За аналізом [3] переважна більшість ідей нових товарів генерується на основі потреб ринку, але ж і більшість інноваційних прорахунків спричиняється саме ринковими чинниками.

2. Інтелектуальний потенціал. Визначає можливості генерації і сприйняття ідей, задумів новацій і доведення їх до рівня нових технологій, конструкцій, організаційних і управлінських рішень. Це передбачає наявність фахівців не лише з високою фаховою підготовкою, а й здатних до продукування нових орієнтованих знань і втілення їх в інновації, які відповідають потребам ринку.

3. Кадровий потенціал. Характеризує можливості персоналу і робітників підприємства застосувати нові знання та технології, організаційні й управлінські рішення, виконати розробку і виготовити нову інноваційну продукцію. Кадрова складова забезпечується фаховою підготовкою персоналу підприємства на рівні, що відповідає сучасному розвитку науки і техніки. Ця складова значною мірою визначає систему менеджменту, її гнучкість, адаптивність [8].

4. Техніко-технологічний потенціал. Відображає здатність оперативно переорієнтовувати виробничі потужності підприємства і налагодити економічно ефективне виробництво нових продуктів, які відповідають ринковим потребам. Ця складова характеризує відповідність матеріально-технічного стану підприємства, наявність резервів чи можливості їхнього швидкого отримання, гнучкість обладнання і технологій, оперативність роботи конструкторських і технологічних служб [4].

5. Інформаційний потенціал. Відображає інформаційну забезпеченість підприємства, ступінь повноти і точності інформації, необхідної для прийняття ефективних інноваційних рішень. У складі інформаційного потенціалу можна окремо виділити інформаційно-обчислювальний потенціал, до якого належить комплекс технічних програмно-математичних, організаційно-економічних засобів і спеціальних кадрів, призначений для автоматизації процесу виконання завдань управління підприємством у різних сферах діяльності.

Інформація і здобуті через неї знання реалізуються в нових засобах праці, технологіях, професійному досвіді робітників, рівні організації виробничих одиниць, що свідчить про її тісний взаємозв'язок з іншими складовими потенціалу підприємства [8].

6. Фінансовий потенціал. Відображає відповідність фінансового стану, інвестиційної привабливості, кредитоспроможності і системи ефективного управління фінансами підприємства щодо забезпечення стійкої інноваційної діяльності на усіх етапах інноваційного циклу [4].

7. Мотиваційний потенціал. Характеризує можливість підприємства щодо приведення у відповідність і узгодження різноспрямованих інтересів суб'єктів інноваційного процесу: розробників інновацій; виробників нових товарів; інвесторів, постачальників вихідної сировини, матеріалів і комплектуючих; торгових і збутових посередників; споживачів; суспільство загалом тощо [9]. Особливо важливим є формування належної системи мотивації суб'єктів інноваційного процесу, де велику роль відіграє можливість формування спонукальних мотивів споживання і виробництва нової продукції, оскільки відсутність зацікавленості споживачів і виробників унеможливлює успіх будь-якої інноваційної продукції.

8. Комунікаційний потенціал. Характеризує наявність комунікаційних зв'язків, які відображають рівень визначеності та ефективності взаємодії підприємства з елементами зовнішнього середовища, що сприяють реалізації мети інноваційної діяльності, тобто наявність надійних зв'язків з партнерами, постачальниками ресурсів, каналами розповсюдження і збуту, споживачами інноваційної продукції.

9. Науково-дослідний потенціал. Відображає наявність створеного резерву результатів науково-дослідних робіт, достатнього для генерації нових знань, спроможності проведення досліджень з метою перевірки ідей, новацій і можливості їхнього використання у виробництві нової продукції [4].

Розглянута вище сукупність складових інноваційного потенціалу дає можливість дійти таких висновків:

- складові інноваційного потенціалу характеризують ресурси та здатність підприємства до реалізації мети інноваційної діяльності;

- аналіз інноваційного потенціалу за складовими надає можливість розробити процедури оцінки його достатності для розробки, виробництва і просування на ринок конкретних інновацій;

- результати таких оцінок мають стати основою для розробки системи цілеспрямованого пошуку, аналізу, оцінки і відбору інновацій, сприятливих для підприємства у певних ринкових ситуаціях.

Аналіз визначень та думок, викладених у [6] щодо управління маркетингом у сфері формування і розвитку інноваційного потенціалу, дає підстави визначити управління розвитком потенціалу на засадах маркетингу як процес, який:

- ґрунтується на принципах управління;

- включає сукупність функцій управління;

- формує критерії стратегічного розвитку потенціалу;

- визначає особливі критерії задоволення попиту-споживання;

- виробляє ідеї щодо задоволення потреб у рівні розвитку інноваційного потенціалу.

Враховуючи потреби наближення принципів управління до практики управління розвитком інноваційного потенціалу, до критеріїв механізму управління, на нашу думку, доцільно зарахувати такі:

- системний підхід в управлінні розвитком інноваційного потенціалу на засадах маркетингу, що дає можливість враховувати усі необхідні взаємозв'язки і взаємодії у структурі інноваційного потенціалу та системі управління маркетингом, а останньої - з довкіллям;

- науковість управління, що передбачає врахування дії економічних законів і закономірностей розвитку, застосування наукових підходів до організації і функціонування сукупності елементів інноваційного потенціалу, що виявляють синергетичний ефект, та комплексу маркетингу (на основі програмно-цільового підходу), системний аналіз та моніторинг, урахування реальних вимог розвитку, використання наково-обґрунтованих прогнозів і зворотних зв'язків;

- орієнтація управління розвитком інноваційного потенціалу на інноваційний шлях розвитку підприємства, що сприяє підвищенню конкуренто- спроможності шляхом інвестування новацій у нові технології і менеджмент.

Розгляд складових інноваційного потенціалу і критеріїв управління дає можливість визначити підходи до створення механізму управління на засадах маркетингу, що визначається завданнями і заходами управління з досягнення:

- відповідності обсягів та якості ресурсів інноваційної діяльності (основними фондами, запасами, фінансовими і нематеріальними ресурсами, інформацією, технікою, технологіями), які визначені за потребою на ринку інноваційної продукції;

- відповідності освітнього і кваліфікаційного рівня персоналу (тобто готовність до створення інноваційної продукції);

- відповідності механізмів та інструментів управління процесами оптимальному рівню використання наявних ресурсів підприємства (пошуком новацій для удосконалення або створення нових механізмів та методів в організації діяльності);

- ефективності маркетингу у сфері технологій пошуку й обробки інформаційних ресурсів (здатності знаходити та трансформувати інформаційні ресурси для їхнього використання у НДДКР, виробничій, комерційній та управлінській діяльностях підприємства);

- ефективності економічних механізмів та інструментів з оновлення техніко-технологічної бази виробництва для переходу на випуск нової конкурентоспроможної продукції з використання сучасних форм і методів організації господарських процесів;

- ефективності механізмів диверсифікації фінансів щодо залучення коштів для здійснення інноваційної діяльності (кредитоспроможністю, інвестиційною привабливістю).

Зазначимо, що успішне підприємство не тільки має поточні доходи, але й повинно у процесі діяльності забезпечити відповідний рівень і відповідність інноваційній активності усіх категорій інноваційного потенціалу. Оцінка достатності інноваційного потенціалу припускає виділення й аналіз кожної з його складових.

4. Факторний аналіз розвитку інтелектуалізації економіки

У сучасних умовах розуміння сутності інформаційної революції у сфері індустріальної економіки повинно зводитися до усвідомлення того, що інформаційні технології змінюють не види діяльності, а їхню технологічну здатність використовувати як пряму продуктивну силу те, що відрізняє людину від інших біологічних носіїв - здатність обробляти та розуміти символи, генеруючи нове знання. Такі зміни структури сучасної економіки розглядаються сьогодні як глобальне структурне зрушення, що ознаменувало перехід від “матеріальної” до “інтелектуальної” економіки, “економіки, що ґрунтується на знаннях” (knowledge-based economy).

Поняття “економіки, заснованої на знаннях”, або інтелектуальної економіки, яке набуло останнім часом великого поширення у світовій економічній літературі, відображає визнання того, що наукові знання та спеціалізовані унікальні навички їхніх носіїв стають головним джерелом і ключовим фактором розвитку матеріального та нематеріального виробництва, забезпечуючи стійкий економічний розвиток.

Під поняттям “знання” розуміють “перевірений суспільно-історичною практикою і засвідчений логікою результат процесу пізнання дійсності, адекватне її відображення у свідомості людини у вигляді представлень, понять, суджень, теорій” [6, с. 840]. На відміну від життєвих, тобто донаукових знань, рівень яких здебільшого обмежується описом відповідних фактів, наукове знання сягає вищого рівня - рівня пояснення, осмислення фактів у понятійній системі відповідної науки, і залучається до складу теорії. Так, на думку Н. Корабльової, під знанням необхідно розуміти все те, що інтерпретується як знання в реальному людському житті, тобто все, що має когнітивний характер, оскільки сутнісний аналіз знання починається не з фіксації концепції, а з побудови соціально історичної картини пізнавальної ситуації і подальшого накладання її на знання, що підлягає аналізу. Отже, виконуючи дослідження, ми отримуємо не знання про об'єкт, а фіксуємо способи діяльності з ним, де об'єкт уявляється не як деяке наявне буття, а як актуалізація різноманітних можливостей буття [7, с. 36-39].

Невипадково у сучасній західній науці “існує розуміння того, що суспільство знаходиться на етапі нових змін, що не веде до трансформації колишнього порядку, а являє собою формування нового соціального устрою” [8, с. 34]. Радикальні зміни, пов'язані із заміщенням праці знанням, полягають в тому, що в умовах глобалізації, коли знання залучаються в практичну переробку ресурсів, саме знання, а не праця стають джерелом вартості. Трудова теорія вартості замінюється теорією “вартості, створюваної знаннями” (knowledge-value). Як підкреслює основоположник цієї теорії Т. Сакайя: “...ми вступаємо в новий етап цивілізації, на якому рушійною силою є цінності, створені знаннями” [9, с. 337-371]. Як наслідок, економіка перетворюється на систему, що функціонує на основі обміну знаннями та їхньої взаємної оцінки.

Знання та творчий потенціал працівників стають головним чинником ефективності економічної системи, без яких технічний і економічний прогрес останньої стає практично недосяжним завданням, поза залежністю від обсягу засобів, інвестованих у виробниче обладнання та технологію. Залучена в продуктивне споживання наукова, економічна, технологічна, організаційно-управлінська інформація багато в чому сприяє виробничому процесу, визначаючи його відповідність мінливим умовам виробництва, стає рушійною силою інновацій, “персоніфікованим” ресурсом, частиною ноу-хау компаній. Останні дослідження західних вчених свідчать про різке зростання цінності інтелектуальних фондів компанії порівняно з її матеріальними ресурсами та фінансовим капіталом. Загалом їхнє співвідношення коливається між 5:1 і 6:1.

Підраховано також, що долар, витрачений на дослідження та розробки, приносить у вісім разів більше прибутку, ніж долар, вкладений у техніку [10, с. 56].

Отже, підвищення ступеня знання ємкості сучасного виробництва веде до зміни концепції економії на розвитку праці на протилежну, усе більше висуває на перший план творчі потенції людини, його професіоналізм та ерудицію, здатність бути “надлишковим”, більшим від тих ролей і функцій, у яких він замінний, і є лише “черговим смертним носієм безсмертного соціального начала” [11, с. 80]. Високоінтелектуальна робоча сила в етику повноцінного трудового життя вже включає ірраціональні елементи, пов'язані з емоціями, інтуїцією, підсвідомістю, специфікою сприйняття, самоаналізом, а також здатність людини до “перетворення реальності”, тобто

формується етика, екзистенційна натомість “утилітарно-процедурній” [12, с. 40]. Створюється нове соціальне середовище “розвитку працівника в праці”, нова “якість трудового життя”. Останнє визначає “соціалізацію праці” і “означає самостійне мислення та нестандартне творче ставлення до роботи як критерій професійної вимоги” [13, с. 101].

Джерелом генерації нового знання є інтелектуальна активність людини. Інтелектуальна активність - це основана на знанні, усвідомлена, морально орієнтована здатність збирати, накопичувати та переробляти все більші потоки інформації. Розвиток інтелектуалізованої економіки країни пов'язаний з визначенням таких понять:

- інноваційний потенціал - сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничих, соціальних та культурно-освітніх можливостей країни (галузі, регіону, підприємства), необхідних для інноваційного розвитку економіки.

Складові інноваційного потенціалу, які можуть бути об'єктами оцінки: організаційно-управлінська система: інтелектуальна складова:

а) виробнича і науково-технічна база (ступінь зношення основного обладнання, сертифікованість виробництва, використання патентів, технологічна характеристика (якість) виробництва, характеристика інформаційних технологій, використання зовнішніх інформаційних мереж);

б) ринкова активність [14, с. 52-54]. Інноваційний потенціал охоплює: новаторство; здатність генерувати або вибирати нові ідеї, підходи та проекти, визначати перспективні сфери інвестування; скептицизм та критичне ставлення до застарілих штампів і стереотипів, концептуальний підхід і прагнення до максимальної поінформованості у своїй справі; ініціативність, схильність до реформ та експериментування; терпимість до невизначеності;

- людський потенціал - це сукупність знань, практичних навичок і трудових зусиль людини [15, с. 125] або людські здатності, дарування, навички, які варто визнати особливою формою капіталу [16, с. 40];

- інтелектуальний потенціал людини і його здатність до специфікації - нове знання повинно бути відкрито (генероване), а потім застосовано до специфічних завдань у конкретному організаційному/виробничому контексті;

- інтелектуальний капітал - знання, яке необхідно конвертувати у вартості; накопичення інтелектуальних активів у вигляді патентів, ліцензій, комп'ютерних програм, авторських програм тощо, а також динамічних характеристик, пов'язаних з людським капіталом організації та інноваційною діяльністю [17, с. 87-94]. Доповнення до визначення сутності інтелектуального капіталу зробили японські вчені, зокрема І. Нонака. В його інтерпретації акценти зміщуються до створення нового знання, інноваційного процесу з використанням т. зв. тацитних, тобто прихованих знань.

- інноваційне виробництво - це виробництво, основою якого є використання нових знань (або нове використання знань), втілених у технології, ноу-хау, нових комбінаціях виробничих факторів, структурі організації та управління виробництвом, які дають змогу одержувати інтелектуальну ренту та переваги перед конкурентами. Інноваційне виробництво - це не “вид”, не “нова сфера виробництва”, а характер виробничої діяльності, за якого центральна роль у виробничому процесі переходить з механічного використання інформації до інтелектуального, творчого. Перехід від суто матеріального до інноваційного виробництва свідчить, що поряд з речовинною формою буття суспільного виробництва з'являється “невловима” форма, яка називається антропоцентричною.

За змістом поняття “людський потенціал” і “людський капітал” явно співвідносяться, але мають значні відмінності. За визначенням Програми розвитку ООН людський капітал - це знання, здатності, навички та досвід. Отже, коли говорять “капітал”, мають на увазі наявність знань, а коли говорять “потенціал”, мають на увазі здатності до їхнього одержання та використання. Поняття “людський потенціал” містить кілька складових частин - здоров'я, добробут, рівень освіти, соціально-психологічну гнучкість та інші якості. Насамперед людський потенціал (як і людський капітал) можна розглядати на двох рівнях: для характеристики людських ресурсів країни і для характеристики конкретної особистості. Людський потенціал - це здатності до одержання та використання інформації і знань [18, с. 92-93]. На нашу думку, людський капітал як функціональна складова інноваційного потенціалу - це знання, навички, практичний досвід, одухотворені інтелектуальною активністю, що є формою реалізації інтелектуальних, морально та культурно орієнтованих здібностей людини до створення нового, раніше невідомого знання, що забезпечує одержання інтелектуальної ренти та різних переваг перед конкурентами. З визначень випливає, що інтелектуальна активність є тим компонентом, що відрізняє здатності до творчої праці від здатностей до виконавчої праці, людський капітал від простої робочої сили, визначає умови та природу “капіталізації” здатностей до праці. Застосування зазначених понять означає, що інтелектуальна активність людини набуває у ході виробництва функціональне призначення та стає “невловимим засобом праці”, що генерує знання. Знання та інформація, будучи внаслідок своїх об'єктивних характеристик доступними для всіх, у результаті суб'єктивних характеристик їхніх споживачів зосереджуються лише у порівняно вузького кола людей, “соціальна роль яких не може бути оскаржена в сучасних умовах ні за яких умов”. Йдеться не про національну “винятковість”, “обдарованість” тих або інших народів і не про “уроджену” здатність людей. Численні тести виявили, що так званий коефіцієнт інтелектуальності (IQ) однаковий у представників різних етнічних груп населення як усередині, так і між країнами [19, с. 160]. Мається на увазі досягнутий рівень знань і загальної культури, характер сформованих у індивідів потенційних цінностей, моральних настанов. Саме ці складові, як невід'ємна умова формування та розвитку інтелектуальної активності, стають головними в системі функціонування та відтворення інноваційного та людського потенціалів.

Отже, інтелектуалізація економіки прямо пропорційно залежить від розвитку інноваційного та людського потенціалів, які характеризують економічний ресурс, сприяють росту внутрішнього валового продукту у поєднанні з науково-технічним прогресом, тому:

* у глобальному просторі панування розмаїтості рівних можливостей присутність нашої країни та її взаємодія з іншими співтовариствами можливі за умови забезпечення в українському соціумі індивідуальної свободи і солідарної відповідальності за її непорушність та збереження. Очевидно, що в умовах слабкого інноваційного розвитку українського суспільства буде нелегко привести наші соціальні, економічні, культурні та інформаційні системи до рівня сучасних світових пріоритетів, динамічно інтегруватися в нове інформаційно-гуманітарне глобальне суспільство. Без системних інвестицій у людину, у її творчий, науковий, інтелектуальний та інноваційний потенціал важко здійснити серйозні соціально-політичні трансформації українського суспільства;

* реалізація “людиноцентричної” моделі розвитку українського соціуму можлива лише за умов пріоритетності гуманітарної політики в державі. Це означає, що головним джерелом, підґрунтям і критерієм розвитку сучасного суспільства та держави повинні бути культура, наука, освіта, інтелект, а для цього потрібно сформувати нові підходи до політики в галузях культури, духовності, інформатизації та інтелектуалізації суспільства, гуманітарного розвитку загалом;

* особливого значення набуває необхідність створення в суспільстві позитивного іміджу освіченості, професіоналізму, високої кваліфікації, що важлиіво для України на сучасних ринкових умовах, бо на всіх рівнях управління в нашому суспільстві все ще не відбулося переорієнтації від матеріально-речових до людських чинників економічного та інтелектуального зростання. Одним з перспективних напрямів вирішення цього завдання є розвиток концепції людського капіталу в суспільстві.

Динаміка економічних процесів породжує колосальний обсяг нової інформації. З одного боку, нова інформація надає людині можливості пристосування до змін, з іншого - її функціональність зумовлює ситуацію економічної розгубленості і потребує пластичної поведінки та прагнення для самоідентифікації в оновленому середовищі. У сучасному вигляді індивідуальне самоздійснення людського потенціалу детерміновано факторами природної та соціальної зумовленості, проте вирішальну роль в реалізації людського потенціалу відіграють фактори цільової детермінації;

* гуманістична спрямованість реалізації інноваційного та людського потенціалів є запорукою не тільки гармонійного розвитку особистості, але й прогресу суспільства загалом. До критеріїв гуманістичної спрямованості належить дотримання принципів толерантності, співчуття, гідності, компромісності, стриманості щодо самого себе, іншої людини, суспільства, природи і майбутнього;

* у зв'язку з реалізацією завдань інтелектуалізації економіки необхідно проаналізувати весь комплекс проблем, пов'язаних із характеристикою суті та структури інвестиційних ресурсів; розробити випереджаючі заходи, що є достатніми для мобілізації національних джерел соціально-економічного зростання економіки у глобальному ареалі господарювання; прогнозувати можливі перешкоди, які перешкоджають їхньому ефективному зародженню, накопиченню критичної маси та використанню з метою економічного зростання; утворити базу інвестиційного процесу інтелектуальної економіки, що є основним фактором цивілізаційного зростання;

* для побудови високоінтелектуальної нації необхідно: сприяти формуванню інтелектуальних інститутів задля розвитку механізмів оволодіння капіталом і владою; розробити комбінацію цих механізмів та архетипів для проектування комплексних систем управління еволюцією соціально-економічних систем різної природи і масштабів - від підприємства і корпорації до держави і світової спільноти; розробити українську ідею епохи глобалізації, яка полягає у побудові інтелектуальної цивілізації, яка об'єднує патріотичну творчу спільноту, інтелектуальну державу і просвітницьку еліту.

Висновок

Одним з головних завдань будь-якого суспільства є оволодіння найновітнішими науково-технічними досягненнями, широке використання загальнолюдського інтелектуального надбання через створення та розвиток інформаційних мереж, забезпечення на цій основі соціального прогресу встановлення моральних обмежень щодо небезпечних наслідків науково технічного прогресу. Вирішення цих проблем вимагає формування раціональної системи управління нововведеннями, яка б враховувала специфіку та динаміку об'єкту управління, взаємозв'язок елементів всередині системи, вплив зовнішнього середовища на функціонування системи.

Актуальність формування та постійного вдосконалення національних системи управління нововведеннями зумовлена місцем, яке посідає НТП у житті суспільства, особливо в період економічних трансформацій.

По-перше, НТП забезпечує інтенсивний розвиток виробничих сил і підвищення техніко-економічного рівня продукції; розширте можливості варіювання ресурсами і послаблює залежність розміщення продуктивних сил від природних умов; дозволяє підвищити можливості імпортозаміщування і збільшити експортний потенціал держави. По-друге, перехід економіки України до ринку, усвідомлення ресурсних та екологічних обмежень, орієнтація на світовий ринок, викликає нагальну необхідність сполучення інвестицій з інноваціями, оскільки застосування застарілих рішень, обертається значними збитками і втратою конкурентноздатності національної економіки.

По-третє, централізований механізм управління НТП в Україні демонтований, тоді як виробничо-економічні системи поки що не мають достатньої рефлексії до нововведень.

Список використаної літератури

1. Економіка і організація інноваційної діяльності // За загальною редакцією Стельмащук А.М. -- Тернопіль: Економічна думка 2001;

2. Економіка підприємства // За загальною редакцією С.Ф. Покропивного -- Львів: Видавництво «Магнолія плюс» / Видавець В.М. Піча, 2004;

3. Економіка підприємства // М.В. Афанасьєв, А.Б. Гончаров - Харків: Видавництво «ІНЖЕК» 2003;

4. Економіка підприємства // Підручник // За загальною редакцією д. ен. проф. Л.Г. Мельника - Суми: ВТД «Університецька книга» 2004;

5. Економіка підприємства // Посібник // За загальною редакцією Харіва П.С. - Тернопіль: Економічна думка 2000;

6. Економіка підприємства //За загальною редакцією Й.М. Петровича -- Київ 2000;

7. Економіка та організація інноваційної діяльності // Сухоруков А.І. -- Київ 2001;

8. Інноваційна діяльність підприємства та економічна оцінка інноваційних процесів // Харів П.С. -- Тернопіль: Економічна думка 2003;

9. Регіональні аспекти інноваційного розвитку // Бубенко П.Т. -- Харків: НТУ «ХПІ» 2002;

Размещено на Allbest.ru