Економічні основи функціонування фермерських господарств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет

Біотехнологічний факультет

Кафедра технології виробництва продукції тваринництва

Спеціальність 6.090102: Технологія виробництва і переробки продукції тваринництва

Реферат

з дисципліни “Економіка та бухгалтерський облік у тваринництві”

з теми: Економічні основи функціонування фермерських господарств

Виконав:

студент 3 курсу гр. БТ-1-12

Гуков Антон Миколайович

Перевірила:

доц. Сідковская А.А.

Дніпропетровськ 2014



Зміст

1. Фермерське господарство: поняття та юридичні ознаки

2. Тенденції економічного розвитку фермерських господарств

3. Економічні засади функціонування фермерських господарств

4. Особливості правового регулювання, створення та функціонування фермерських господарств

Висновок



1. Фермерське господарство: поняття та юридичні ознаки

Фермерське господарство - особливий вид підприємницької діяльності громадян України, що полягає у виробництві, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутку. В сучасних умовах така форма аграрного господарювання потребує особливого правового захисту та підтримки з боку держави.

Виникнення фермерських господарств в Україні пов'язане з реформуванням аграрних відносин та здійсненням ринкових економічних перетворень. Як справедливо відзначила Н.І.Титова, йдеться про ліквідацію монопольного існування таких суб'єктів, які уособлювали лише крупні суспільні форми господарювання на землях сільськогосподарського призначення (колгоспів та радгоспів), і виникнення нових форм господарювання на цих землях [1, с.3]. фермерський економічний правовий

Фермерство - нова для сучасного періоду форма господарювання на землях сільськогосподарського призначення. Отже, це явище, яке характеризує сільськогосподарський сектор економіки, а через нього - і всієї економіки України [2, с. 3].

В даний час діяльність фермерських господарств регулюється Законом України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. [3], а також нормативно-правовими актами цивільного, господарського та інших галузей законодавства.

На законодавчому рівні сьогодні закріплено поняття фермерського господарства, що розглядається як форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону [3]. На наш погляд, дане визначення є неповним, оскільки не враховує усіх юридичних ознак такого суб'єкта господарювання.

На основі аналізу норм Закону України «Про фермерське господарство» та наукової літератури можна виділити наступні істотні ознаки фермерського господарства :

1) фермерське господарство - це самостійний суб'єкт аграрного господарювання;

2) воно є юридичною особою;

3) це форма підприємницької діяльності;

4) ця діяльність здійснюється виключно громадянами України, отже, членами фермерського господарства не можуть бути іноземні громадяни чи особи без громадянства;

5) ця форма ведення сільського господарства здійснюється лише на добровільних засадах;

6) основною індивідуальною ознакою фермерських господарств є сімейно-трудовий характер господарства;

7) основним видом діяльності господарства є виробнича сільськогосподарська діяльність;

8) діяльність фермерських господарств нерозривно пов'язана з використанням земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва;

9) сільськогосподарська продукція, що виробляється фермерським господарством, має товарний характер;

10) метою діяльності фермерського господарства є одержання прибутку.

З урахуванням наведених ознак фермерського господарства можна сформулювати наступне його визначення: фермерське господарство - це добровільно утворена громадянами України, пов'язаними між собою родинними зв'язками, юридична особа, члени якої спрямовують свою діяльність на виробництво, переробку, та реалізацію сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку, використовуючи землі сільськогосподарського призначення як основний засіб виробництва.

Подолання економічної кризи в Україні залежить від ліквідації кризи в агропромисловому секторі і, насамперед, у сільському господарстві. Фермери України потребують активності і стабільної державної допомоги на зразок тієї, яку мають фермери у всьому світі. Вона повинна стати складовою у процесі реалізації принципу пріоритетності сільського господарства [4, с.15].

У зв'язку з цим необхідною передумовою подальшого розвитку фермерства в Україні є належне правове забезпечення функціонування фермерських господарств та всебічна їх підтримка з боку держави.

2. Тенденції економічного розвитку фермерських господарств

Важливим аспектом впливу малого бізнесу на регіональний розвиток є вирішення проблеми рівномірного розподілу підприємницьких структур, зв'язаних із задоволенням платоспроможного попиту населення. Розміщення малих форм господарювання АПК складається під впливом таких основних факторів, як:

1. близкість великих міст і промислових центрів. Основна причина такого взаємозв'язку полягає в тому, що міста є основними пунктами збуту сільськогосподарської продукції, а їх наближеність до виробника скорочує транспортні витрати;

2. сільськогосподарська спеціалізація природно-економічних зон;

3. чисельність сільського населення територій;

4. міра реагування районних (місцевих) властей на появу у регіоні суб'єктів малого підприємництва.

До основних типів малих підприємств АПК України відносяться підприємства ті, що виробляють і ті, що перероблюють сільськогосподарську продукцію, якими в першу чергу є: фермерські господарства (ФГ) і переробні міні-цехи.

Метою створення фермерського господарства є забезпечення добробуту селянської сім'ї на основі трудової участі її членів у виробничій і комерційній діяльності та одержання доходу (прибутку). Його соціально-економічне значення визначається участю у формуванні продовольчого фонду країни шляхом реалізації продукції державі та на місцевому ринку.

В залежності від типу організації виробництва фермерські господарства поділяються на такі категорії:

• сімейні (один двір), власники яких разом із своїми сім'ями займаються господарською діяльністю, вкладають необхідні засоби і виконують всі виробничі операції;

• сумісні, утворені із декількох сімей рідних або шляхом об'єднання власності двох і більше осіб.

В даний час розповсюдження одержали різні варіанти спільних господарств.

Основними видами діяльності фермерського господарства є виробництво і переробка сільськогосподарської продукції, транспортування (перевезення), зберігання, реалізація сільськогосподарської продукції власного виробництва, а також сільський туризм (агротуризм).

Фермерське господарство саме визначає напрямок своєї діяльності, обсяги виробництва і форми реалізації продукції, необхідні умови по забезпеченню ефективного використання землі, збереженню і поліпшенню її родючості.

Якщо у діяльності фермерського господарства використовується наймана праця, її оплачують по попередньо укладеному договору. Причому розрахунок із залученими працівниками не залежить від підсумків роботи господарства.

Майно фермерського господарства формується за рахунком матеріальних засобів і особистих вкладів його членів, а також за рахунок доходів, одержаних від виробничої і комерційної діяльності, інших надходжень (доходів від цінних паперів, кредитів банків та інших кредиторів, дотацій із бюджету добродійних внесків, пожертвувань) і є спільною власністю його членів.

Типи фермерських господарств діляться на групи із такими ознаками:

• перша група - у сім'ї власником є її глава; наявність у сім'ї дольової власності; дольова участь у власності господарств (у спільних господарствах);

• друга група - проста сімейна оренда, складна оренда ( у двох і більше землевласників приватне володіння землею.

Основні шляхи створення фермерських господарств:

1. Створення із особистих селянських господарств.

2. Формування декількох господарств на місці реформованих колективних сільськогосподарських підприємств та інших господарств.

3. Утворення шляхом виходу селян із колективних сільгосппідприємств з майновими та земельними паями.

4. Створення шляхом придбання майна або земельних ділянок за конкурсом або на аукціоні.

Основною умовою створення фермерських господарств повинен бути принцип добровільності, так як насильницьке насаджування даної форми організації виробництва не дає позитивного ефекту, що переконливо демонструє печальний досвід економічних реформ останніх років.

Нові форми вітчизняних фермерських господарств не є тією альтернативною основою, яка забезпечить належний рівень виробництва замість реформованих старих виробничих структур. Але це не означає, що у фермерського сектора відсутні перспективи. У багатоукладній економіці України фермери займають певну нішу і поряд із сільськогосподарськими підприємствами і господарствами населення (особистими селянськими господарствами) відносяться до основних форм сільськогосподарських товаровиробників.

Правові, економічні і соціальні основи створення і діяльності фермерських господарств регламентуються Законом України „Про фермерське господарство” (2003 р.).

Наявний досвід організації підприємництва у сільському господарстві свідчить, що його основною організаційно-правовою формою є фермерське господарство.

Більшість економістів-аграрників під фермерським господарством розуміє форму сільськогосподарського виробництва, засновану виключно на особистій праці його власників та членів сім'ї. Це самостійний господарюючий суб'єкт, який використовує на правах оренди, приватної власності або довічно успадкованого володіння виділену йому земельну ділянку. Дане визначення у значній мірі орієнтоване на виробничу сторону явища, не відображаючи його соціальний характер.

В Україні (як і в Росії) давно поняття “селянське господарство” пов'язувалося і випливало від людини, яка його вела: селянство - звання, стан - “селяни”; селянське господарство - землеробство, домогосподарство, домоустрій, завідування господарством, управління порядком і витратами по господарству. Це поняття застосовувалося перш за все до сільського господарства, яке включало землеробство, скотарство, догляд за угіддями, в той час як поняття “ферма” асоціювалася із тваринницькою фермою, українським хутором, а “фермером” називали людину, яка була господарем або наймачем, орендарем хутора. Сьогодні в Україні хуторів практично немає, а якщо де й залишилися, то використовуються сезонно: орендуються окремі елементи - земля, приміщення, техніка інші засоби виробництва.

Взаємовідносини між членами і головою фермерського господарства здійснюються на договірній основі або на основі угод між ними. Товари, продукція і доходи, одержані внаслідок діяльності такого господарства, є спільним надбанням його членів і використовуються за погодженням між ними.

Фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю, можуть входити у господарські угоди між собою, утворюючи різні організаційно-правові форми малого та середнього бізнесу на селі.

Фермерське господарство як вид малого бізнесу, являє собою форму вільного підприємництва, що здійснюється на принципах економічної вигоди. Фермерське господарство вигідне, поки воно дає продукцію і дозволяє відновлювати виробництво, забезпечуючи потреби сім'ї. Звідси виключне виживання і стійкість фермерських господарств. Господарська рівновага буде тоді, коли доход, який одержує сім'я фермера забезпечує її потреби, тобто особистий бюджет сім'ї, в тому числі за рахунок діяльності за межами селянського господарства. Таким чином, розмір господарської діяльності визначають: склад сім'ї, особисте споживання, доход від сільського господарства, сукупний доход, площа землі та інші технічні елементи господарства. Така основна механіка, за допомогою якої наявна робоча сила сім'ї за даної ринкової кон'юнктури, за наявної кількості їдців у сім'ї, землі і капіталу, пристосовуючись до цих останніх, встановлює обсяг свого сільськогосподарського підприємства.

Досвід зарубіжних країн, власні дослідження свідчать про те, що саме у сільському господарстві, особливо там, де неможливе потокове виробництво продукції, складно досягти вагомих, що відповідають потребам суспільства результатів без зміцнення приватної власності та особистого інтересу працівника. Отже, спочатку такий легкий, як нам здавалося, шлях організації великих товарних підприємств і забезпечення на цій основі суспільства продуктами харчування у підсумку виявився більш тривалим у частині перспектив розвитку із-за відмови врахування “людського фактора”. Фермерські господарства - основа ефективного функціонування сільського господарства промислово розвинутих країн. У США, наприклад, 87% господарств складають сімейні ферми.

Практика свідчить, що ніде у світі колгоспи не прижилися. Залишився єдиний приклад колгоспного господарства у всьому світі - ізраїльські кібуци. Але це абсолютно монастирське господарство. Його можна назвати ідеологічним.

Досвід країн Східної Європи показує можливість розвитку невеликих селянських господарств товарного типу. Так, у Польщі середній розмір селянського господарства складає 4-8 га.

Із врахуванням вищенаведеного можна зробити таке визначення особистого селянського господарства (ОСГ): це сімейно-трудове об'єднання осіб, які спільно ведуть сільськогосподарське виробництво і виступають власниками засобів виробництва та виробленої сільськогосподарської продукції.

Діяльність особистого селянського господарства (на відміну від фермерського) базується на особистій праці його членів. Основними принципами функціонування такого господарства є самофінансування і вільне підприємництво, що здійснюється на принципах економічної вигоди. Як форма організації праці, яка приставляє дрібний та малий бізнес на селі - це сільськогосподарське підприємство, засноване на приватній власності на землю та основні засоби виробництва.

Існують різні підходи до організації особистих селянських господарств як форми виробництва у багатоукладній ринковій економіці. Одні автори вважають створення особистих селянських господарств необхідною умовою формування ринкової економіки на селі і вимагають їх розвитку. Інші переконують про недоцільність формування таких господарств на селі у зв'язку з їх низькою ефективністю. Деякі автори, даючи в цілому позитивну оцінку особистим селянським господарствам і враховуючи їх перспективність у формуванні ринку продовольства, тим самим пропонують дещо змінити і впорядкувати процес організації та їхнього розвитку, відпрацювати механізм їх функціонування.

Є різні думки і у питаннях про те, кому віддати перевагу при організації особистих селянських та фермерських господарств: або необхідно дозволити створювати господарства всім бажаючим це зробити, або обмежити доступ у фермери жителям міст і увести ценз ведення господарства та оформлення прав на нього по закінченню певного строку (міському жителю - 5 років, мешканцю села - 2 роки), або ж дозволити формування особистих селянських чи фермерських господарств тільки мешканцям села на основі виділених земельних та майнових паїв. На нашу думку, уведення освітнього цензу, цензу осілості і строку ведення господарства необхідне для впорядкування процесу організації фермерських та особистих селянських господарств, скорочення нераціонального використання державних коштів.

Деякі автори пропонують “загнати” особисті селянські господарства у “нішу обслуговуючих”, допоміжних великим структурам агробізнесу. Проте такий підхід обмежує свободу підприємництва. Складається враження, що особисті селянські господарства повинні обслуговувати великі спеціалізовані тваринницькі та інші підприємства, оскільки таким шляхом підвищується стійкість особистих селянських господарств. Цей підхід також заперечує свободу вибору варіантів розвитку малого бізнесу на селі. Багатопрофільність розвитку особистих селянських господарств, як обов'язкова умова їх виживання також нераціональна. Повинне бути різноманіття виробничих напрямків.

3. Економічні засади функціонування фермерських господарств

Селянські (фермерські) господарства стали масово виникати на першому етапі аграрної реформи. Світовий досвід переконує, що вони ведуть виробництво високопродуктивно і повністю вирішують продовольчу проблему. В селянських господарствах реалізується одна з найрадикальніших форм приватної власності, завдяки чому у працівників повністю відроджується почуття господаря.

Селянське (фермерське) господарство (СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського господарства, займатися її переробкою і реалізацією. Це підприємство є юридичною особою, має назву, печатку і штамп, працює на засадах самоокупності.

Економічні і соціально-правові засади створення і функціонування селянських господарств регулюються законами України «Про внесення змін і доповнень до закону України «Про селянське (фермерське) господарство», «Про власність», «Про підприємництво» та Земельним кодексом України. Їм гарантується рівність з іншими формами господарювання на селі і самостійність у виробничій та комерційній діяльності.

Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник, на ім'я якого видається Державний акт на право користування землею або/і приватної власності. Членами цього господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти віком 16 і більше років та інші родичі, які об'єдналися для ведення спільного виробництва.

Виробничо-економічні відносини з державними, кооперативними та іншими підприємствами, з організаціями та громадянами селянське (фермерське) господарство будує на основі договорів. Державні та інші органи не мають права втручатися в його господарську діяльність. Заподіяні від такого втручання збитки відшкодовуються винними.

Згідно з чинним на початок 2002 р. законодавством розмір земельної ділянки для ведення СФГ може становити до 100 га земель сільськогосподарського призначення (землі у приватній власності і землі, надані у постійне користування).

На перших порах після прийняття чинного законодавства про створення селянського (фермерського) господарства таким підприємствам без оплати передавалася земля в межах середньої частки, що припадає на одного сільського жителя на території відповідної ради народних депутатів. Зі створенням КСП і прийняттям Указу Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність» (від 8.08.1995 р.), згідно з яким кожен член такого підприємства одержав право вийти з нього зі своїм земельним паєм для організації селянського (фермерського) господарства, розмір такого паю визначався за іншим принципом, коли враховувалися площа сільськогосподарських угідь підприємства та кількість його членів, включаючи пенсіонерів. Кожному, хто виходив з членів КСП з метою створення селянського (фермерського) господарства, земельний пай передавався безплатно. Ця ж чинна норма витримувалася і при реструктуризації КСП в приватні підприємства згідно з Указом Президента «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (від 3.12.1999 р.). В процесі такої реструктуризації було створено, як відомо, 1254 фермерських господарства.

Селянським (фермерським) господарством надано право додатково, до визначеної законодавством граничної площі орендувати землю, а також брати в оренду технічні засоби для розширення масштабів виробничої діяльності. Нині багато СФГ завдяки цьому перетворилися у досить великі підприємства з площею сільськогосподарських земель від декількох сотень до більше тисячі гектарів.

За умови, що СФГ створюються на неосвоєній території, де немає об'єктів виробничого і невиробничого призначення, на період становлення такого господарства держава надає йому допомогу за рахунок державних централізованих капітальних вкладень, місцевих бюджетів.

Усі СФГ здійснюють плату за землю. До 1999 р. така плата справлялася щорічно у вигляді земельного податку, розмір якого визначався залежно від якості і місцезнаходження земельної ділянки. З 1 січня 1999 р. ці підприємства , як і аграрні підприємства інших організаційних форм господарювання на селі, сплачують єдиний фіксований сільськогосподарський податок. Новостворені СФГ звільняються від сплати податку протягом перших трьох років з часу надання їм земельної ділянки.

Селянські (фермерські) господарства зобов'язані ефективно використовувати землю, захищати її від вітрової і водної ерозії, селів, заболочення і засолення, заростання чагарниками і дрібноліссям, тимчасово консервувати деградовані землі, не порушувати права інших землевласників і землекористувачів.

Земля, майно і вироблена продукція, грошові кошти, цінні папери фермерських (селянських) господарств належать його членам на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачене угодою між ними. Своїм майном ці підприємства розпоряджаються на власний розсуд: можуть його продавати, передавати іншим підприємствам і організаціям, обмінювати, здавати в оренду, надавати в тимчасове користування. Селянським (фермерським) господарствам надаються широкі права у господарській діяльності. Вони самостійно визначають спеціалізацію виробництва і його масштаби, на власний розсуд розпоряджаються виробленою ними продукцією, добирають партнерів по економічних зв'язках. На добровільних засадах СФГ можуть укладати договори з різними споживачами на продаж своєї продукції з оплатою її за договірними цінами. На решту продукції вони самостійно встановлюють ціни, виходячи з попиту та пропозиції.

Джерелом формування доходів цих підприємств є виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), дивіденди на цінні папери, прибуток від участі у діяльності спільних підприємств та інші надходження. Важливо, що селянські (фермерські) господарства розподіляють доходи самостійно, керуючись власними інтересами. Багато таких підприємств через сезонність сільськогосподарського виробництва не в змозі забезпечувати високодохідність виробництва без найму на роботу інших громадян за трудовим договором, що складається відповідно до вимог законодавства України про працю. При цьому передбачається, що розмір оплати праці і тривалість оплачуваної відпустки найманих осіб не повинні бути меншими за їх мінімальний рівень, встановлений державою. Оплата праці цих працівників не залежить від кінцевих результатів діяльності селянських (фермерських) господарств.

Такі підприємства відкривають у будь-якій установі банку (державній, комерційній) розрахунковий та інший рахунки, в тому числі валютний. Вони на власний розсуд вирішують питання про використання грошових коштів, мають право брати коротко- і довготермінові кредити під заставу майна, приватизованої землі, вироблену продукцію, поручительство, гарантію та інші види забезпечення зобов'язань.

Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» передбачається державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення членів цього господарства та найманих осіб, які працюють у ньому за договором, нарівні з іншими працівниками сільського господарства. Час роботи цих категорій працівників у селянському (фермерському) господарстві включається до загального і безперервного стажу.

Діяльність селянського (фермерського) господарства може бути припинена з різних причин, зокрема через добровільне рішення членів господарства про припинення його діяльності, визнання його банкрутом і в разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою згідно з вимогами земельного Кадастру України або у випадках, коли не залишається жодного члена СФГ чи спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

На початок 2001 р. в Україні налічувалося 38428 СФГ, у користуванні яких було 2157,6 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1994 тис. га ріллі. На рис. 4.1 наведена динаміка кількості СФГ та їх середні розміри за площею сільськогосподарських угідь. За попередніми даними на вказану дату площа сільськогосподарських угідь на одне господарство становила 56 га. Отже, відбувається поступове збільшення не лише кількості, а й розмірів СФГ, що слід віднести до позитивних зрушень у розвитку вітчизняного сільського господарства. Через недостатню забезпеченість технікою і нестачу стартового капіталу для придбання в необхідному обсязі матеріальних оборотних фондів СФГ ще не досягли вищої ефективності виробництва порівняно з іншими організаційними формами господарювання на селі. Займаючи 5,2 % сільськогосподарських угідь, ці підприємства виробили 5,1 % зерна від загального обсягу його виробництва, 5,7 % цукрових буряків, 10,0 % соняшнику, 0,3 % картоплі, 1,4 % овочів, 4,9 % м'яса, 0,5 % молока, 0,1 % яєць, 0,3 % вовни.

Звертає на себе увагу і незбалансованість галузевої структури СФГ: вони головним чином розвивають рослинницькі галузі і лише частково -- тваринницькі, які є більш трудомісткими, а через недоліки у ціновій політиці -- були і менш економічно вигідними або збитковими взагалі. Ця обставина негативно відбивається на родючості ґрунтів через порушення системи удобрень -- різке зменшення виробництва і внесення в ґрунт органічних добрив. Зазначимо, що по СФГ намітилася тенденція до збільшення поголів'я тварин. Якщо у 1993 р. на одне СФГ припадало 0,95 голови великої рогатої худоби, в тому числі корів -- 0,88, свиней -- 1,1 і овець та кіз -- 0,73 голови, то на початок 2001 р. ці показники відповідно становили 2,7, 0,91, 1,4 і 0,14.

Багато СФГ в гонитві за сьогоденною економічною вигодою перейшли на руйнівну для ґрунту структуру посівних площ, вирощуючи переважно високоліквідні рентабельні культури -- зернові і соняшник. Так, у 1999 р. в структурі посівних площ цих господарств зернові займали 56,4 % і соняшник -- 29,9%. В окремих областях, де є сприятливі умови для вирощування соняшника, СФГ довели його частку в структурі посівів до 40 і більше відсотків (у Луганській області -- 48,5%, Запорізькій -- 46,7, Дніпропетровській -- 45,8, у Донецькій -- 42,4%). Така не виважена організація виробництва, що здійснюється багатьма СФГ, наносить велику, інколи непоправну шкоду землі, а тому її не повинно бути в майбутньому. Сприятиме цьому, як уже зазначалося раніше, прийняття закону про охорону землі. Слід також очікувати, що СФГ почнуть розвивати товарне виробництво тваринницької продукції. Це зумовлено зростанням попиту на дану продукцію та істотним підвищенням цін на неї. Їх досягнутий рівень уже в 2000 р. дозволяє за нормальних умов господарювання вести тваринницьку галузь рентабельно.

Фермерські господарства ще недостатньо займаються переробкою сільськогосподарської продукції (безпосередньо і через організацію переробних кооперативів), що звужує можливості одержання ними додаткового економічного ефекту. Стримуючим фактором у розвитку багатьох фермерських господарств є недостатня технічна оснащеність їх, особливо комбайновим парком і вантажними автомобілями. Проте з прийняттям Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001--2004 років» (від 18.01.2001 р.), утвердженням приватної власності на селі і посиленням політичної підтримки фермерства з боку владних структур, поліпшенням кон'юнктури ринку сільськогосподарської продукції, з подальшим розвитком орендних відносин на селі і зміцненням довір'я до СФГ орендодавців -- власників земельних і майнових паїв об'єктивно створюються сприятливі умови для зміцнення економіки цих господарств, подальшого їх кількісного зростання, а отже, і посилення їх ролі в нарощуванні масштабів сільськогосподарського виробництва і підвищенні його ефективності.

В результаті СФГ складуть серйозну конкуренцію іншим типам аграрних підприємств. Завдяки такій конкуренції виграють не лише виробники сільськогосподарської продукції, а й насамперед її споживачі.

4. Особливості правового регулювання створення та функціонування фермерських господарств

Відповідно до законодавства України, зокрема Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”1 правовою основою аграрної реформи є формування приватних суб'єктів господарювання, що створюються на базі сільськогосподарських підприємств - фермерських господарств, у відповідності до законів України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України”2, “Про селянське (фермерське) господарство”3, “Про колективне сільськогосподарське підприємство”4, Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Слід підкреслити, що лише в фермерському господарстві в повній мірі реалізовується право приватноївласностіназемлю та засоби виробництва, а також діє принцип відповідальності за наслідки господарської і фінансової діяльності.

Провідну роль у чинному законодавстві України насьогодні відіграє Конституція України від 28.06.1996 року. З прийняттям Основного закону створено правовий фундамент для розвитку галузевого та спеціального, зокрема, фермерського законодавства. Проте, на жаль, у Конституції України5 не закріплений основоположний принцип пріоритетності розвитку аграрних суб'єктів сільського господарства, який притаманний законодавству інших аграрно-промислових країн світу.

Національне законодавство про фермерські господарства вчені-аграрники (Н.І. Тітова) умовно поділяють на три групи:

1) загальне законодавство, що діє стосовно до всіх суб'єктів господарювання аграрного сектора економіки;

2) галузеве законодавство, до якого відноситься цивільне, аграрне, земельне, трудове, фінансове, сімейне, адміністративне, кримінальне та інше. Воно регулює певні однорідні правові суспільні відносини і стосується лише фермерських господарств;

3) фермерське законодавство, яке регулює діяльність лише фермерських господарств. Важливе значення для правового регулювання діяльності фермерських господарств мають закони України “Про власність”6, “Про підприємництво” , “Про внесення змін до закону України “Про банкрутство”.

На фермерські господарства також поширюється Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”10, Водний кодекс України11 Кодекс України про надра, Кодекс законів України про працю13. Особливостями правового регулювання діяльності фермерських господарств є також їх регламентації локальними нормами, зокрема їх статутами. На членів фермерського господарства також поширюється ряд правових норм адміністра-тивного, фінансового, сімейного, житлового, кримінального та інших галузей чинного законодавства України.

Але найбільше значення в правовому регулюванні діяльності фермерських господарств відіграє аграрне право. Зокрема ст. 9 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” передбачено можливості виходу з колективного сільськогосподарського підприємства з метою створення селянського (фермерського) господарства та одержання майнового і земельного паїв. Також важливе місце займають Укази Президента України: “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва”, “Про заходи щодо реформування аграрних відносин”, “Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”, “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”, “Про захист прав учасників земельних часток (паїв)”, а також згадуваний вже Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”, який спрямований не лише на забезпечення реалізації державної аграрної політики, а й на прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки на засадах приватної власності.

20 грудня 1991 р. вперше було прийнято спеціальний закон України “Про селянське (фермерське) господарство” (в новій редакції від 22.06.1993 p.). Він поширюється лише на фермерське господарство і не стосується громадян, які ведуть особисте підсобне господарство, займаються садівництвом, також його норми не застосовуються до неселянських господарств. Окрім цього базового фермерського закону, до групи спеціальнофермерського законодавства відносяться і інші нормативно-правові акти. Це, наприклад, постанови Кабінету Міністрів України “Про деякі питання розвитку селянських (фермерських) господарств”19, “Про порядок викупу земельних ділянок громадянами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для ведення селянського (фермерського) або особистого підсобного господарства” 20.

Певні особливості притаманні і порядку створення фермерських господарств. Так, органи виконавчої влади (управління сільського господарства і продовольства районної державної адміністрації) повинні мати на увазі наступні особливості:

1. Громадянин, який має намір утворити фермерське господарство, повинен відповідати наступним умовам:

- бути повністю дієздатним, тобто здатним власними діями набувати права та нести обов'язки;

- досягнути 18-річного віку;

- мати добровільне бажання на створення фермерського господарства.

2. Першочергове право стати фермером може мати громадянин, який володіє спеціальними знаннями або навичками з ведення сільськогосподарського виробництва. Здатність громадянина займатись фермерством повинна бути підтверджена документально (документ про освіту чи витяг з трудової книжки про стаж роботи в сільському господарстві тощо).

Законодавство України, крім того, передбачає конкурсний відбір бажаючих отримати земельні ділянки з метою створення фермерського господарства. Такий конкурс проводить спеціальна конкурсна районна (міська) комісія, склад якої затверджує голова районної ради на підставі вимог ст. 4 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”. Але на правовому рівні діяльність цих конкурсних комісій не врегульовано, не визначені їхні функції, права і обов'язки.

Особливістю створення фермерського господарства, в порівнянні із заснуванням інших агроформувань, є й те, що його формування безпосередньо пов'язане з правом одержання для цієї мети земельної ділянки. Такий порядок врегульований Законом України “Про селянське (фермерське) господарство” (ст.ст.4-7).

Наступною умовою є необхідність заяви до районної ради про виділення відповідної земельної ділянки для ведення такого господарства. Заява подається особою, що має намір створити фермерське господарство, і попередньо погоджується з відповідною сільською (селищною) радою. Така заява розглядається районною радою, яка приймає конкретне рішення про надання чи відмову в наданні земельної ділянки для створення фермерського господарства. Після цього районна рада замовляє землевпорядній організації проект відведення земельної ділянки для створення фермерського господарства.

Відведення земельної ділянки на місцевості (в натурі) проводиться лише після того, як на ній зібрано врожай попереднім власником або землекористувачем.

Згідно з нормами чинного законодавства, без земельної ділянки фермерське господарство не може бути створене, так як його основна суть - це товарне сільськогосподарське виробництво.

Рішення районної ради про надання певної земельної ділянки для створення фермерського господарства фактично є рішенням про виникнення самого фермерського господарства як суб'єкта господарювання. Цим правовим актом районної ради керуються голова та члени фермерського господарства.

Державний акт про право приватної власності на землю або державний акт про право постійного користування землею видаються на ім'я голови фермерського господарства, а не на всіх членів такого господарства. В тимчасове користування землі виділяються за рішенням місцевої ради із земель запасу або резервного фонду. Але, на великий жаль, на практиці, особливо з вини голів сільських (селищних) рад, допускаються порушення законодавства при виділенні земельних ділянок для фермерів на орендних умовах. Якщо вирішується питання про оренду землі для додаткового розширення фермерського господарства, то договір оренди землі від імені фермерського господарства підписує його голова.

Певні особливості при створенні фермерських господарств, а також порядок отримання земельних ділянок для цієї мети, згідно з чинним законодавством України, передбачено для колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств. Перш за все, такі особи повинні, згідно з вимогами статті 9 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, вийти із членів підприємств, з отриманням майнових та земельних паїв (часток).

Право на земельну частку (пай) на землю в умовній кадастровій оцінці закріплено Земельними кодексами України (1993, 2001), указами Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”, “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” тощо.

Створити фермерське господарство може лише громадянин України. Іноземні громадяни, згідно з чинним законодавством України, наділені лише правом працювати в таких господарствах за трудовими або цивільно-правовими договорами.

Законодавство України передбачає обмеження щодо окремих осіб по створенню фермерського господарства. Зокрема ст. 5. Закону України “Про підприємництво” встановлює перелік осіб, які не мають права займатися фермерською діяльністю. Це військовослужбовці, службові особи державних органів влади та управління, особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини. Оскільки фермерство є різновидом саме приватної підприємницької діяльності, то вищезазначені особи не мають права створювати селянське (фермерське) господарство.

На сьогодні законодавством України також передбачено, що голова і члени фермерського господарства можуть одночасно працювати в інших підприємствах, установах і організаціях.

Після виділення земельної ділянки в натурі та одержання Державного акта на право приватної власності на землю чи згідно з укладеним договором оренди господарство набуває правового статусу юридичної особи, але лише після державної реєстрації в районній раді. Селянське (фермерське) господарство як юридична особа одержує у встановленому порядку печатку, штампи, відкриває рахунки у відповідних банківських установах. Також таке фермерське господарство вступає в договірні та інші правовідносини з іншими підприємствами, установами, організаціями та господарствами як самостійний сільськогосподарський товаровиробник.

Сільська (селищна) рада заносить до спеціальної господарської книги дані про склад фермерського господарства та про виділену йому земельну ділянку. Родичі можуть набувати членства у фермерському господарстві за згодою всіх його членів. Законодавство надає право кожному члену фермерського господарства самостійно вирішувати питання про вступ та вихід з нього. Членство в фермерському господарстві може бути втрачено окремими працездатними особами в разі, якщо вони тривалий час без поважних причин не беруть участі у його веденні або матеріально йому не допомагають.

Як вище зазначалось, сучасне законодавство про фермерські господарства є досить об'ємним, не завжди чітким та послідовним і тому на практиці чимало допускається фактів його порушень. Це пояснюється неналежною організацією юридичного обслуговування фермерських господарств. Тому в цій статті звертається увага не лише на недоліки чинного законодавства України, а й вносяться пропозиції щодо його удосконалення.

Ця стаття не претендує на повне і всебічне висвітлення всіх правових моментів регулювання утворення та діяльності фермерського господарства. Але відсутність спеціальних правових досліджень цього нового правового інституту аграрного права України, крім науково-практичних праць доктора юридичних наук, професора Н.І.ТІтової21 та неоднакова практика застосування законодавства про фермерство, зумовила необхідність аналізу фермерського законодавства.

Створення умов для розвитку фермерства на Україні носить складний характер. Аналіз чинного законодавства та практики його застосування дає нам можливість виокремити цілу низку проблем та перешкод, що не сприяють продуктивності господарювання, до яких, зокрема, слід відносити такі:

- складний і нестабільний правовий механізм отримання земельних ділянок для створення фермерського господарства, який необхідно спростити;

- невизначеність суб'єктного складу правовідносин приватної власності на землю;

- відсутність спеціалізованої юридичної служби на селі, яка б належним чином надавала правову допомогу фермерським господарствам та сприяла їх правовому і економічному захисту;

- незнання чинного законодавства про фермерські господарства громадянами, особливо селянами, які мають намір створити селянські (фермерські) господарства;

- деякі представники органів влади та самоврядування нерідко допускають порушення його при вирішенні питань щодо виділення земельних ділянок для створення таких господарств;

- порушення вимог Закону України “Про інформацію” в частині пропаганди норм аграрного, земельного, господарського та іншого діючого законодавства;

- порушення принципу рівноправності форм власності з боку місцевих органів виконавчої влади та самоврядування, які не мають змоги його реалізовувати на практиці;

- відсутність у Конституції України правової норми, яка би закріпила принцип пріоритетності сільського господарства, який діє у ряді таких розвинутих країн світу, як СІЛА, Німеччина тощо;

- відсутність конституційного принципу пріоритетності розвитку села негативно позначається на вдосконаленні чинного законодавства та його практичному застосуванні у діяльності органів державної влади та управління всіх рівнів, починаючи із верхів;

- відсутність єдиного кодифікаційного акту, який би уніфікував аграрне законодавство, наприклад, Аграрного кодексу України.

З огляду на це, бажано було б у новому Цивільному кодексі України закріпити такі правові норми, які б регулювали не лише спільну сумісну власність членів фермерських господарств, а й приватну власність членів фермерського господарства.

Практика застосування законодавства фермерськими господарствами підказує, що необхідно детальніше врегулювати майнові відносини членів фермерського господарства, їх право власності, договірні та трудові відносини, які виникають при укладенні відповідних договорів.

В статутах фермерських господарств та інших локальних актах необхідно більш детально врегулювати як членські трудові і майнові відносини членів фермерського господарства.

Отже, хоча спеціальний Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” є позитивним, але з дня його прийняття пройшло майже 11 років і практика застосування свідчить, що ряд його положень, на нашу думку, вимагають вдосконалення шляхом ліквідації суперечностей та узгодження його правових норм із земельним, аграрним, цивільним, господарським, трудовим, кримінальним, адміністративним та іншими галузями законодавства України.

Оскільки в Земельному кодексі України від 25 жовтня 2001 року поряд з фермерським господарством запроваджено таку окрему організаційно-правову форму господарювання, як селянське господарство, то слід в назві Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” виключити слово “селянське”.

Фермерське господарство не зовсім підпадає під існуючі у цивільному законодавстві ознаки юридичної особи, удосконалення такої норми в Законі України “Про селянське (фермерське) господарство” було б позитивним моментом в нормотворчій діяльності.

Відповідно до вимог цивільного законодавства юридичні особи діють на підставі своїх статутів, згідно з якими визначається цивільна правоздатність. Також необхідно врахувати і те, що фермерське господарство - це новий і особливо складний суб'єкт майнових, трудових, земельних та інших правовідносин. Як свідчить практика, діяльність таких фермерських господарств без статуту ускладнює його як внутрішні, так і зовнішні правовідносини. Це зобов'язує кожне фермерське господарство мати свій статут. В зв'язку з цим було б бажано, щоб Міністерство агропромислової політики України спільно з Асоціацією фермерів України за участю юристів-практиків та науковців-аграрників розробили Примірний статут фермерського господарства і винесла його на затвердження уряду України. Такий примірний статут полегшив би фермерам розробку власних статутів з урахуванням специфіки та практики діяльності. Адже Статут є основним локально-правовим актом в фермерському господарстві. На нашу думку, він повинен прийматися членами фермерського господарства, а там, де відсутні відносини членства, повинен затверджуватись одноособово головою фермерського господарства. Статут повинен реєструватись державним органом, а не затверджуватись, разом з реєстрацією фермерського господарства.

Узагальнення роботи фермерських господарств Хмельниччини (Теофіпольського -“Кузьминці”, Городоцького - “Хлібодар”, Ярмолинецького - “Трембіта”, Хмельницького -“Пролісок”, “Фельштин” та інших районів), окремих управлінь сільського господарства і продовольства районних державних адміністрацій, які діють у відповідності до пунктів 8 та 9 пункту 4 Типового положення про управління сільського господарства і продовольства районної державної адміністрації, свідчить, що фермерським господарствам, окрім статутів, необхідно мати такі локально-правові акти: Правила внутрішнього розпорядку, Положення про оплату праці та матеріальне стимулювання, Положення про дисциплінарну і матеріальну відповідальність, Функціональні положення членів фермерського господарства, Контракт про роботу в фермерському господарстві та інші. Ці акти повинні обов'язково узгоджуватись між собою і не суперечити нормам чинного національного законодавства. Вищеназвані локальні акти як зразки розроблені авторами статті і впроваджені в ряді фермерських господарств області.



Висновок

У відповідності до вимог типового положення управління сільського господарства і продовольства райдержадміністрації повинні брати активну участь у реалізації державної аграрної політики, здійснювати заходи по підтримці і захисту сільськогосподарських підприємств, в тому числі фермерських господарств і здійснювати сприяння їх правовому захисту за допомогою юридичної служби.

Ці управління в межах наділеної компетенції зобов'язані забезпечувати рівні умови для розвитку всіх форм власності та господарювання в галузі сільськогосподарського виробництва. Вони повинні сприяти розвитку аграрного підприємства на селі, зокрема фермерських господарств, узагальнювати практику реформування сільського господарства та вносити у відповідні органи рекомендації з цих питань.

До таких управлінь сільського господарства і продовольства, які активно впроваджують в життя аграрну політику держави в Хмельницькій області, відносяться управління Теофіпольського, Чемеровецького, Дунаєвецького районів. Вони активно сприяють розвитку аграрних правовідносин в сільському господарстві, приділяють належну увагу діяльності приватних підприємств і особливо фермерських господарств, створюючи належне правове і організаційне поле для їх заснування та діяльності.



Література

1 Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки: Указ Президента України від 13.12.1999 p., № 2097 // УК. - 1999. - № 235. - 15 грудня.

2 Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві: Закон України від 17.10.1990 р. // Закони України. - Том 1. - С.17.

3 Про селянське (фермерське) господарство: Закон України від 20.12.1991 р. // ВВР. - 1992. - № 14. - Ст. 186.

4 Про колективне сільськогосподарське підприємство: Закон України від 14.02.1992 р. // ВВР. - 1992. -№ 20. - Ст. 272.

5 Конституція України // ГУ. - 1996. - № 128. - 13 липня.

6 Про власність: Закон України від 07.02.1991р. // ВВР. - 1991. - № 20.

7 Про підприємництво: Закон України від 07.02.1991р. // ВВР. - 1991. - № 14.

8 Про внесення змін до Закону України “Про банкрутство” в редакції закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання банкрутом”: Закон України від 30.06.1999р., №784/XIV // ГУ. - 1999. - № 159. - 31 серпня.

9 Земельний кодекс України: Закон України від 25.10.2001р. - К., 2001.

10 Про охорону навколишнього середовища: Закон України від 25.06.1991р., № 1264-12 - К.: Закони України, 1996. - Т. 2. - О 42.

11 Водний кодекс України: Закон України від 06.06.1995 р. - К.: Закони України, 1997. - Т. 9. - О 25.

12 Кодекс України про надра: Закон України від 27.07.1994 р. - К.: Закони України, 1997. - Т. 7. - О 317.

13 Кодекс законів про працю України. - К.: Парламентське видавництво, 1998.

14 Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва: Закон України від 10.11.1994 р. // УК. - 1995. - 4 квітня.

15 Про заходи щодо реформування аграрних відносин: Закон України від 18.01.1995 р. //УК, 1995. - 21 квітня.

16 Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям: Закон України від 08.08.1995 р. // ГУ. - 1995. - 12 серпня.

17 Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності: Закон України від 03.02.1998р. // Офіційний вісник України, 1998. - № 5.

18 Про захист прав учасників земельних часток (паїв): Закон України від 21.04.1998р. // Офіційний вісник України. - 1998. - № 16.

19 Про деякі питання розвитку селянських (фермерських) господарств: Постанова Кабінету Міністрів України від 14.03.1992р. //УК. - 1992. - № 14.

20 Про порядок викупу земельних ділянок громадянами (понад норму, що приватизується безкоштовно) для ведення селянського (фермерського) особистого підсобного господарства: Закон України від 24.01.2000 р. // ОВУ. - 2000. - № 4.

21 Тітова Н.І. Фермер і закон. - Львів, 1996.

Размещено на Allbest.ru