Виробництво, його сутність та роль у житті суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виробництво, його сутність та роль у житті суспільства

Економічні ресурси. Поняття «земля» в «Економікс» охоплює всі природні ресурси, що застосовуються у виробничому процесі: орні землі, ліси, родовища мінералів і нафти, водні ресурси. За марксизмом, сама земля виступає загальним засобом праці, а в сільському господарстві вона безпосередньо входить у процес виробництва як головний засіб і предмет праці. підприємницький фізичний інтелектуальний

Поняття капітал, або інвестиційні ресурси, охоплює всі виготовлені людьми засоби виробництва (інструменти, машини, устаткування, транспорт, матеріали, сировина), грошові засоби, людський капітал (знання, здібності, кваліфікація), які використовуються у виробництві товарів та послуг і доведенні їх до споживача. На відміну від марксизму, який вважає, що капітал виражає класові відносини експлуатації, маржиналізм розглядає капітал як блага, що спроможні приносити доход, блага вищого порядку - непрямі (піч для випікання пирогів), на відміну від благ нижчого порядку - прямих (пироги). '

Праця як ресурс виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на перетворення речовини природи, створення економічних благ і надання послуг для задоволення потреб людини.

Підприємницькі здібності - це здатність людини ефективно використовувати певне поєднання ресурсів, нововведення, приймати послідовні рішення, йти на ризик для виробництва товарів та надання послуг. (Більш детальна характеристика названих вище факторів і ресурсів розглядається у відповідних розділах).

Первинними факторами завжди були і є земля та праця. У. Петті, зокрема, зазначав, що праця - це батько багатства, а природа - його мати. З розвитком людської цивілізації з'являється все більше факторів, що створюються в процесі виробництва продуктивною людською діяльністю.

Поєднання факторів виробництва. Усі фактори поєднуються, переплітаються і взаємодіють за допомогою технології як сукупності засобів і способів здійснення виробничих процесів.

Уже зазначалося, що всі розглянуті фактори і ресурси виробництва в кожний даний момент є обмеженими або рідкісними відносно безмежних, постійно зростаючих потреб.

Ефективність виробництва, її сутність

Результативність використання речових та людських факторів виробництва і ресурсів може бути відображена категорією ефективності виробництва. Термін «ефект» у перекладі з латинського означає результат, наслідок певних причин, дій, вжитих заходів.

Ефективність сьогодні є однією з головних якісних характеристик суспільного виробництва. Вона найважливіша категорія економічної теорії й може бути виражена на мікро (окремого виробника), мезо- (галузі) і макро- (суспільного виробництва) рівнях, у натуральних і вартісних величинах. Розрізняють соціальну та економічну ефективність.

Соціальна ефективність. Соціальна ефективність - це відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам трудового колективу і окремої людини [8, с. 416].

Рівень життя (level living), добробуту - це фактичний рівень забезпеченості матеріальними і духовними благами, міра задоволення життєвих потреб населення певної країни в конкретно-історичний період. Він визначається ступенем розвитку потреб людей, рівнем фактичного споживання матеріальних і духовних благ та послуг на душу населення, на одну сім'ю, а також його відповідністю національним соціальним стандартам - прожитковому мінімуму, оптимальному (раціональному) споживчому бюджету. За Конституцією України (ст. 48), «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» [13, с. 21].

Показниками такої ефективності є:

1) розмір ВВП та НД на душу населення;

2) частка фонду споживання в НД;

3) рівень забезпечення соціально-культурними, побутовими послугами;

4) умови і зміст праці;

5) поліпшення навколишнього середовища та ін.

Економічна ефективність (Е) - досягнення найбільших результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці, за формулою:

Е = Р/З (5.11)

де Р - результат, З - затрати.

За «Економікс» П. Самуельсона, виробнича ефективність - це досягнення найбільшого обсягу продукції при повному оптимальному використанні ресурсів, коли не можна збільшити виробництво одного продукту, не зменшуючи виробництво другого, тобто коли економіка знаходиться на межі виробничих можливостей (МВМ).

На Заході ще застосовується поняття парето-ефективність, або парето-оптимум (від імені італійського економіста Вільфредо Парето) найкращого розподілу ресурсів і готової продукції, коли неможливо поліпшити становище хоча б одного індивіда, не погіршуючи водночас добробуту решти суб'єктів [2, т. 2, с. 696]. У ринковій економіці за М. Аллє (франц.) будь-яка рівноважна ситуація попиту і пропозиції є ситуацією максимальної ефективності.

Зростання ефективності виробництва - це не випадковий, а закономірний, стійкий, повторювальний і причинно обумовлений процес, діючий об'єктивно як закон зростання продуктивності праці. Цей закон - тенденція, оскільки зростанню ефективності сукупної суспільної праці нерідко перешкоджають протидіючі фактори. Найбільший приріст ефективності досягається в умовах інтенсифікації виробництва, економного використання ресурсів. А будь-яка економія в остаточному підсумку зводиться до економії часу. Тому цей закон в самому широкому розумінні є лише іншим вираженням загального економічного закону економії часу.

Головними показниками ефективності виробництва, які застосовуються і в Україні є:

1. Продуктивність праці (Ппр) - відношення вартості продукту (П) до кількості зайнятих у його виробництві за певний час (Р), обернений - трудомісткість (Тм) за формулами:

2. Капіталовіддача - відношення продукту до засобів праці, середньорічної вартості основного капіталу (К0), обернений - капіталомісткість продукції, що розраховується за формулами:

3. Матеріаловіддача (Мв) - відношення продукту до предметів праці, вартості матеріалів (М), обернений матеріаломісткість (Мм)). Вони розраховуються за формулами:

4. Форми організації суспільного виробництва

Форма організації суспільного виробництва - це певний спосіб організації господарської діяльності. Історія людської цивілізації дозволяє виділити 2 головні форми організації суспільного виробництва: натуральну і товарну.

Натуральне виробництво - це найперша форма господарювання, за якої люди виробляють переважно натуральні продукти праці для задоволення своїх власних потреб, тобто для внутрішньогосподарського споживання. Виникло воно в період встановлення первіснообщинного ладу. У західній економічній літературі систему натурального господарства називають традиційною економікою. Вона панувала у всіх докапіталістичних формаціях у вигляді господарств первісних общин, патріархальних селянських сімей, рабовласницьких латифундій (фазенд), феодально-поміщицьких маєтків. Значною мірою воно зберігається й нині в країнах, що розвиваються, як уклад господарства. Характерними рисами натурального господарства були зародковий стан суспільного поділу праці, малопродуктивна ручна універсальна праця, замкненість, безпосередній обмін між виробництвом і споживанням, консерватизм і застій. Ще в давнину в народі склались такі прислів'я: «На всі руки майстер», «І швець, і жнець, і на дуду грець».

Товарне виробництво. З розвитком продуктивним сил поступово натуральне господарство витісняється більш розвинутим і продуктивним товарним господарством. Його генезис (походження) пояснюється так.

З удосконаленням знарядь праці окремі матеріальні блага починають вироблятися з надлишком, який стали обмінювати на блага, що не вистачає. Виник безпосередній товарообмін товару на товар (Т - Т), спочатку випадковий, а потім і регулярний через товар - посередник (Т - т -Т), а згодом і товарно-грошовий обмін через гроші (Т - Г - Т). За таких умов працівникові уже немає потреби створювати всі потрібні йому блага, оскільки він може обміняти продукти своєї праці на ті, яких у нього не достає. Так виникає новий тип виробництва, який базується на обміні продуктами праці через купівлю-продаж. Такий тип виробництва одержав назву товарного. Отже, коротко кажучи, товарне виробництво - це виробництво не для власного споживання самих виробників , а для обміну на ринку шляхом купівлі-продажу.

Більш широке наукове визначення товарного виробництва дав В. Ленін у своїй праці «З приводу так званого питання про ринки» (1893): «Під товарним виробництвом розуміється така організація суспільного господарства, коли продукти виробляються окремими, відособленими виробниками, причому кожний спеціалізується на виробленні одного якого-небудь продукту, отже, для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів (що стають через це товарами на ринку)» [1, с. 81].

Товарне виробництво - історична категорія. Це означає, що воно існувало не завжди і з часом зникне, а на зміну йому прийде досконаліша форма - безпосередньо суспільне виробництво.

Умови і причини виникнення товарного виробництва. Товарне виробництво з'явилось ще 5-7 тис. років тому при розпаді первіснообщинного ладу (на стику двох общин) і виникненні рабовласницького способу виробництва.

Матеріальною передумовою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці, спеціалізація виробництва. За «Економікс» такою передумовою виступає також обмеженість (рідкісність) виробничих ресурсів і матеріальних благ [3, с. 26 ].

Безпосередньою причиною виникнення товарного господарства стала відокремленість виробників як самостійних власників засобів виробництва. І якщо суспільний поділ праці і обмеженість ресурсів потребують обміну взагалі, то економічна відособленість виробників вимагає еквівалентного товарного обміну.

Основними рисами товарного виробництва (4, с. 118) є: суспільний поділ праці; приватна власність на засоби виробництва; повна соціально-економічна відокремленість виробників; установлення економічних зв'язків між виробниками через обмін; стихійний і анархічний розвиток економіки.

Головні проблеми економічної організації, що, як і для кого виробляти, вирішує ринок. Тому товарне виробництво є ринковим і розглядається як найвище досягнення світової цивілізації.

Форми товарного виробництва. Товарне виробництво обслуговує різні економічні системи. Але обсяг і значення його в них неоднакові. Залежно від панівної форми власності розрізняють просте і розвинуте товарне виробництво. Перше обмежено існувало в рабовласницькому і феодальному суспільствах при пануванні натурального господарства. У ньому в одній особі товаровиробника постає приватний власник своїх засобів виробництва і працівник. Це селяни, ремісники, кустарі, які працюють самі за допомогою власних простих засобів виробництва, виготовляючи товари на ринок з метою задоволення своїх особистих потреб. Тому просте товарне виробництво є дрібним господарством.

За певних умов (наявності приватної власності і перетворення робочої сили в товар) просте товарне господарство стає висхідним пунктом і базою виникнення капіталістичного (розвинутого) товарного виробництва. Просте і розвинуте товарне виробництво мають як спільні риси, так і суттєві відмінності [5, с. 100]. Спільними є: приватна власність на засоби виробництва; ринкова форма зв'язку між виробниками; конкуренція між товаровиробниками.

Відмінності:

При капіталізмі (на першій його стадії вільного підприємництва) товарне виробництво набуває класичного всезагального характеру, оскільки всі створювані корисні блага і навіть робоча сила людини набувають товарної форми. Товарними відносинами охоплюються не тільки виробництво й обмін, а й усе суспільне життя. Товар стає «елементарною клітиною» багатства капіталістичного суспільства.

Размещено на Allbest.ru