Інвестиційна діяльність нерезидентів в умовах інтеграційних процесів: фіскальний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

УДК 330.322: 336.221.22 (477) (043.5)

Спеціальність 08.00.03 - економіка та управління національним господарством

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕРЕЗИДЕНТІВ В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ: ФІСКАЛЬНИЙ АСПЕКТ

Прокопенко Ірина Адольфівна

Науковий керівник

Андрущенко Володимир Леонідович

Ірпінь-2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Економіко-правові передумови діяльності інвесторів-нерезидентів в Україні

1.1 Вплив світових інтеграційних процесів на залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України

Розділ 2. Специфіка інвестиційної діяльності нерезидентів в Україні

2.1 Економічні особливості оподаткування інвестиційної діяльності нерезидентів в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Перелік умовних скорочень та позначок

Вступ

Структура та обсяги дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел із 252 найменувань на 24 сторінках, 20 додатків на 24 сторінках. Основний зміст роботи викладено на 207 сторінках, у тому числі 12 рисунків і 11 таблиць.

Розділ 1. Економіко-правові передумови діяльності інвесторів-нерезидентів в Україні

1.1 Вплив світових інтеграційних процесів на залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України

Досягнення прискорених темпів економічного зростання країни в сучасних умовах інтеграційних процесів значною мірою залежить від ефективної інвестиційної діяльності, яка є об'єктивною потребою для будь-якої економічної системи. Економічний розвиток у довгостроковій перспективі визначається рівнем тих інвестицій, які спрямовуються на інтенсивне розширення виробництва за рахунок розвитку науково-технічного прогресу, ефективної інвестиційно-інноваційної діяльності. При цьому основну роль у багатьох країнах відіграє залучення іноземного капіталу. У сучасній економічній ситуації завдання із залучення іноземних інвестицій визнано одним із пріоритетних для сталого зростання української економіки, її реструктуризації, розвитку інноваційним шляхом [74]. Проте, як зазначає С. Онишко, "акумуляція іноземних інвестицій не завжди залежить від властивостей фінансової системи, або грошово-кредитної політики уряду. Тут у дію вступають політичні фактори, нормативно-правові та інші. Зокрема, багато залежить від зовнішньоекономічної інтеграції України" [153, с. 365]. Саме від правильно обраної орієнтації стратегії формування механізму залучення ПІІ в Україну з різних інтеграційних угруповань, яка повинна поєднувати в собі відкритість економіки і розумний прагматизм, буде залежати обсяг ПІІ та їх ефективне використання.

Категорію "інвестиція" можна віднести до найбільш вживаних понять як у науковій економічній літературі, так і в повсякденному житті. Проте, незважаючи на достатню вивченість, вона однозначного трактування не має, тому потребує певного уточнення, розкриття сутності цього основного поняття.

Розглядаючи різні рівні інтеграції України з ЄС і ЄЕП (насамперед з Росією) стосовно залучення капіталів нерезидентів (ПІІ), необхідно з'ясувати особливості такої взаємодії, оцінити потенційні можливості кожної із сторін і відповідні ризики.

Так, інвестиційна взаємодія України з Євросоюзом як провідним експортером капіталу і найбільш інвестиційно привабливим у глобальному аспекті, має винятково важливе значення. Про це можна стверджувати, виходячи із загального обсягу вкладених ПІІ в економіку України країнами ЄС (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Прямі іноземні інвестиції в Україну

Джерело: розрахунки автора на основі : Статистика / Держкомстат України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua

Таким чином, обсяг прямих інвестицій в економіку України з країн ЄС на 01.01.2008 р. становив 22 908,8 млн дол США, що становить 77,7 % загального обсягу інвестицій в Україну. Починаючи з 2002 року, спостерігаємо інтенсивне зростання ПІІ, при цьому ПІІ з країн ЄС зросли на 1463,4 %, у той час як з усіх країн світу - на 647,4 %.

Однак, під час досить швидкого нарощування ПІІ із ЄС (у 3,5 р. за останні 3 роки) та посилення ролі таких інвестицій у структурі накопичених ПІІ в Україну (частка ЄС зросла до 77,7 %), за останні три роки у структурі накопичених ПІІ із ЄС майже вдвічі скоротилася частка вітчизняної промисловості (на кінець 2007 р. - 26,7 % проти 46,3 % на початок 2005 р.) [23].

Звертає на себе увагу той факт, що із сукупних інвестицій ЄС, спрямованих у вітчизняну промисловість, лише 11,5 % припадає на машинобудування (3,1 % до сукупних накопичених ПІІ із ЄС), хоча при цьому ЄС зберігає роль провідного інвестора у вітчизняне машинобудування (частка ЄС - 54,1 %). З огляду на стратегічні цілі зовнішньоекономічного співробітництва України з ЄС така ситуація є досить негативною. Значна кількість країн - членів ЄС - на сьогодні не вбачає за доцільне інвестувати в українську економіку (83,3 % надходжень ПІІ з ЄС в Україну припадає лише на п'ять країн) [195].

Необхідно зазначити, що серед джерел надходження ПІІ в Україну спостерігається висока частка офшорних країн. Насампреред йдеться про ПІІ в Україну з Кіпру, який суто формально виключений із переліку офшорів. На цю країну припадає 19,1 % ПІІ в Україну з ЄС (на кінець 2007 р.) або 14,4 % сукупних ПІІ в Україну. Особливість таких ПІІ полягає у складності ідентифікації їх національної приналежності, тому левову частку з них може становити російський капітал або вітчизняний, який входить в Україну у статусі іноземних інвестицій.

Аналізуючи обсяги ПІІ в економіку України із країн ЄС та ЄЕП, потрібно звернути увагу на досить важливі обставини. Частка Росії в структурі ПІІ в Україну становить всього 5 % від загального обсягу інвестицій і вона займає шосте місце після країн ЄС за обсягами ПІІ в економіку України. Як свідчать дані табл. 1.2, країни ЄС є основними "донорами" ПІІ. Проте, як зазначають деякі економісти та експерти, "беручи до уваги відому схильність російського бізнесу до мінімізації податкового навантаження за рахунок використання офшорних схем та ризики реприватизації", можна припустити, що інвестиції Кіпру (члена ЄС) та Віргінських островів російського походження [120]. У таблиці 1.3 подано розрахунки обсягів ПІІ, проведені автором з урахуванням таких особливостей.

Таблиця 1.3 Прямі іноземні інвестиції в Україну

Джерело: розрахунки автора на основі : Статистика / Держкомстат України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua

Таким чином, реальна частка інвестицій із Росії в Україну буде вища, ніж це демонструє наявна статистика. На ці ж обставини вказують також інші економісти при вивченні російських інвестицій в економіку [109]. Якщо ж розглядати динаміку залучення ПІІ з країн ЄС та Росії з урахуванням викладеного вище, бачимо (табл. 1.3), що до 2005 р. частка російських ПІІ в економіку України була майже такою, як із країн ЄС. І тільки, починаючи з 2005 року, країни-члени ЄС - більш активно стали вкладати інвестиції в економіку України. Так, починаючи з 2005 року, ПІІ з країн ЄС зросли на 701,1 %; тоді як ПІІ з Росії - на 301,0 %. Звідси можна зробити висновок про те, що інвестиційний клімат в Україні стає поступово привабливим не тільки для російського капіталу, але й для нерезидентів з ЄС, який стає основним донором ПІІ української економіки.

Оцінюючи перспективи розвитку інтеграційних процесів у межах ЄЕП, потрібно враховувати, що в роки ринкових перетворень відбувся процес структурного спрощення економік практично всіх пострадянських республік, унаслідок чого зменшилася роль галузей переробної промислості (зокрема машинобудування, особливо продукції замкнутого технологічного циклу, тобто продукції доведеної до споживача). За рівнем якості, технологічності і в цілому за рівнем конкурентоспроможності, економіки цих країн значно відстають від інших інтеграційних угруповань і, насамперед ЄС. Одночасно існує реальна перспектива ослаблення у виробників стимулів до модернізації та інновацій, оскільки на ринку ЄЕП попит на якість не сформовано, вартість робочої сили мізерна, а ПІІ з країн - учасниць ЄЕП - порівняно з ПІІ розвинених країн Заходу несуть менше передових технологій, вимог якості, навичок управління. Тому для найбільш передових компаній і підприємств це об'єктивно сприяє вигідному виходу на ринки і розвитку кооперативних зв'язків за межею ЄЕП, відповідно і ЄС [88].

Проте, доцільно зазначити, що протягом останніх років у країнах ЄЕП і насамперед в Росії намітився поворот від сировинно-орієнтованої економіки до інноваційної. Ефективно використовуючи ресурсний потенціал, сприятливу цінову кон'юнктуру на світовому ринку нафти та газу, Росія зосередила гігантські фінансові ресурси, які за останніми даними, має наміри активно використовувати в галузі високих технологій і проводить експансію свого капіталу, як буде показано нижче в підрозділі 2.2, в інших країнах, у тому числі і в Україні.

Сьогодні російські компанії цікавляться не стільки інтеграційними намірами України, скільки інвестиційно привабливими і стратегічно важливими українськими підприємствами, займаючи суто прагматичну позицію у переговорах з Україною стосовно основних економічних питань і розглядаючи перспективи закріплення на внутрішньому ринку України [89, с. 24].

Водночас, інвестиції з країн ЄС можуть приносити нові технології, методи управління та сприяти входженню України в Світовий економічний простір. Масштаби, глибина та результативність інтеграційної взаємодії України з ЄС у перспективі можуть визначати міжнародні конкурентні позиції України.

Відстоюючи свої економічні інтереси, Україна бере активну участь в співпраці з країнами ЄС і ЄЕП.

Діяльність інвесторів-нерезидентів різних інтеграційних угруповань в Україні має свої особливості, які необхідно враховувати при виборі стратегії економічного розвитку.

1. Країни вибирають один принцип оподаткування - резидентства або територіальності. На практиці цього досягти важко, бо кожна країна, користуючись своїм податковим суверенітетом, намагається отримати додаткові податкові надходження до свого бюджету за рахунок усіх можливих джерел доходів, тому принципи резидентства або територіальності застосовуються в комбінації.

2. Прийняття державою внутрішніх законодавчих заходів щодо врегулювання подвійного оподаткування в односторонньому порядку (система податкових кредитів і податкових зарахувань).

3. Урегулювання проблеми подвійного оподаткування внаслідок укладення міжнародних податкових угод.

Необхідно зазначити, що в односторонньому порядку проблема усунення подвійного оподаткування не вирішується, бо для кожної держави існує подвійна мета: забезпечення достатніх податкових надходжень до бюджету та створення оптимальних умов для економічного розвитку. Вирішення цієї проблеми вимагає координації національних податкових політик держав на міжнародному рівні, тому, як правило, способи 2 та 3 застосовуються в поєднанні: національне законодавство встановлює свої пільги, а в міжнародних податкових угодах регулюються окремі випадки подвійного оподаткування.

Першим міжнародним форумом, який поставив на обговорення питання міжнародного оподаткування була Міжнародна фінансова конференція (Брюссель, 1920 р.), на якій була створена робоча група з представників 13 держав для розробки адміністративних і практичних аспектів вирішення проблем міжнародного подвійного оподаткування та ухилення від сплати податків [96].

Питанням усунення міжнародного подвійного оподаткування приділяється значна увага в державах Євросоюзу. Це досягається внаслідок укладання відповідних угод (конвенцій), де постатейно розписуються права і обов'язки сторін. Але іноді відбувається одночасне застосування різних статей конвенцій обома договірними державами (або незастосування їх в одній з них), яке може не тільки спричинити подвійне оподаткування, але і відсутність оподаткування взагалі. Тому уникнення подібних ситуацій забезпечується у результаті двохсторонніх дій обох договірних держав. Бажаний результат досягається так, що країна-джерело звільняє або зменшує ставку податку у джерела, а країна-резиденція отримувача доходів, враховує утриману суму податку (у вигляді іноземного податкового кредиту або інше) при визначенні податкового зобов'язання свого резидента. Крім того, країни ЄС можуть застосовувати спеціальний статус європейської компанії для організацій, які ведуть підприємницьку діяльність одночасно в декількох країнах. Такий статус дає право юридичним особам на певні податкові пільги у всіх країнах ЄС [144, с. 142].

Число угод про усунення подвійного оподаткування постійно збільшується. Якщо в 1990 році в світі нараховувалося близько 1200 податкових угод, то в 2004 р. цей показник зріс до 2 559 [240].

Головна причина розширення кола країн, що укладають податкові угоди та збільшення кількості таких угод, на нашу думку, полягає в підвищенні інтенсивності транснаціональної господарської діяльності, що потребує регулювання та гармонізації оподаткування іноземних доходів ТНК. Підтвердженням цього є той факт, що найбільша кількість угод про усунення подвійного оподаткування припадає на розвинені країни - США (підписано близько 180 угод), Великобританію (160), Францію, Нідерланди, Швецію, Швейцарію, Норвегію, Німеччину, Данію, Канаду (підписано більше 100 угод) [243].У Росії в даний час діє близько 70 таких угод [221].

Україна вже має значний досвід з підписання міжнародних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування. В Україні станом на 01.01.2008 р. набули чинності угоди про усунення подвійного оподаткування, підписані із 60 країнами світу. Основним їх призначенням є:

– запобігти подвійному оподаткуванню осіб, які проживають (перебувають) у одній договірній державі і здійснюють фінансові операції у другій договірній державі або займаються підприємницькою діяльністю в обох договірних державах;

– забезпечити базу для співпраці податкових служб для того, щоб надати допомогу у застосуванні податкового законодавства у кожній з держав-партнерів, завдяки обміну інформацією, яка запобігає можливості маніпуляції міжнародною інформацією з боку платників податків або приховуванню доходів у одній чи обох договірних державах [139].

Як свідчить аналіз податкових систем зарубіжних країн, у світі спостерігається тенденція до укладання якомога більшої кількості угод про уникнення подвійного оподаткування. Як зазначають експерти СОТ, такі угоди стають центральною частиною зовнішньоекономічної політики держав і набувають пріоритетного характеру [247]. Адже так можна покращити інвестиційний клімат у країні, тим самим залучити додаткові кошти для зростання національної економіки, та сприяти розвитку бізнесу як на локальному, так і на міжнародному рівні.

На нашу думку, враховуючи вступ України до СОТ та усесторонній розвиток міжнародного співробітництва, необхідно продовжити практику укладання угод про усунення подвійного оподаткування з країнами, що співпрацюють із українськими підприємствами. Це дозволить більш ефективно залучати іноземний капітал і сприяти підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності нерезидентів.

В умовах зростаючої інтернаціоналізації економіки сприятливий інвестиційний клімат і сприятливі умови для розвитку торгових і підприємницьких відносин між суб'єктами різних країн можуть бути створені лише за наявності узгодженості національних правових систем. Тому гармонізація оподаткування іноземного капіталу, що належить нерезидентам, буде сприяти залученню іноземних інвестицій в економіку України та вирішить ряд складних завдань і проблем з її реформування. Однак для української економіки притаманне часте внесення змін і доповнень до податкових законів і підзаконних актів, які нещодавно набрали чинності, неузгодженість між ними, не завжди обґрунтоване переймання зарубіжного досвіду. Це створює складнощі в діяльності іноземних інвесторів і не сприяє притоку іноземних інвестицій в економіку країни.

Підсумовуючи аналіз державного регулювання іноземних інвестицій в Україні, потрібно констатувати, що результативність розбудови економічного механізму зовнішньоінвестиційної взаємодії з нерезидентами на сучасному етапі значною мірою визначається управлінською дієвістю владних структур.

Політика забезпечення імпорту капіталу повинна виступати органічним елементом комплексної державної стратегії господарського розвитку економічної функції держави, одночасно із забезпеченням правових засад інвестиційної діяльності нерезидентів в Україні, інституційних основ функціонування ринкових відносин, гарантії прав власності, юридичних підвалин для укладання та виконання контрактів, мають всіляко сприяти створенню умов, які б стимулювали діяльність нерезидентів до інвестування.

Державне регулювання як структурний елемент механізму іноземного інвестування є свідомим впливом держави економічними та адміністративними методами на інвестиційні процеси, а також на учасників цих процесів з метою спрямування іноземних інвестицій для реалізації завдань національного розвитку. Державне регулювання іноземного інвестування України повинно бути спрямоване на реструктуризацію економіки та збільшення її конкурентоспроможності, що передбачає перетворення технологічних потреб в інвестиційних ресурсах на ефективний економічний попит. Можливість досягнення поставленої мети ґрунтується на спроможності держави впливати на ефективність інвестиційних проектів, регулюючи кількісні та якісні моменти доступу до внутрішнього ринку та факторів виробництва.

В умовах інтеграційних процесів для прискорення структурних зрушень і розвитку економіки існує нагальна потреба суттєвого підсилення економічної мотивації інвестування. Утворення точок економічного зростання передбачає модель податкової системи, ключове положення якої повинно базуватись на перевазі стимулюючої функції податків над фіскальною. Цей імператив проявляється у діяльності спільних підприємств, іноземних підприємств, ТНК, СЕЗ, ТПР. Тому необхідно проаналізувати економічні особливості та умови здійснення інвестиційної діяльності нерезидентів в Україні, специфіку сучасного стану інвестиційної діяльності іноземних корпорацій в Україні, розкрити особливості функціонування СЕЗ та ТПР в Україні як об'єктів інвестиційної діяльності нерезидентів з метою визначення шляхів удосконалення методів державного регулювання залучення ПІІ в економіку України для реструктуризації та зростання економіки, підвищення конкурентоспроможності в умовах інтеграційних процесів.

Висновки до розділу

Залучення капіталів нерезидентів є важливим, навіть вирішальним елементом економічної стратегії України, оскільки притік іноземних інвестицій може дати імпульс для зростання економіки, стимулювати ділову активність на внутрішньому ринку, підвищити конкурентоспроможність українських товарів на світовому ринку. У зв'язку з цим, у розділі 1:

1. Обґрунтовано роль ПІІ як однієї із рушійних сил інтеграційних процесів, що визначають динаміку і якість розвитку економіки країни-реципієнта. Вони стають додатковим джерелом розвитку, несуть нові знання, технології, методи організації бізнесу, дозволяють значно прискорити зростання економіки, якісно змінити промисловий капітал, підвищити конкурентоспроможність, раціонально інтегрувати у світову господарську систему. Вказано на необхідність у залученні ПІІ в економіку України, незважаючи на їх суперечливий вплив на економіку. З'ясовано, що в умовах відкритості економіки від правильного вибору економічного курсу та участі України в інтеграційних процесах із позицій економічного прагматизму буде залежати не тільки надходження іноземних інвестицій в економіку України, а і соціально-економічний розвиток країни в цілому.

2. З'ясовано, що у даний час Україна знаходиться в полі дії двох економічних об'єднань: ЄС і ЄЕП та активно взаємодіє з ними, що забезпечує основний обсяг ПІІ. Вказано на особливості такої взаємодії, які потрібно враховувати і використовувати, виходячи з пріоритетів розвитку своєї національної економіки. Зроблено висновок про те, що ЄС є провідним експортером капіталу і найбільш інвестиційно привабливим у глобальному контексті, оскільки масштаби, глибина та результативність інтеграційної взаємодії України з ЄС у перспективі можуть визначати міжнародні конкурентні позиції України. Натомість, враховуючи взаємозалежність і взаємодоповнюваність економік України і країн СНД, співпраця в межах ЄЕП можлива на принципах економічного прагматизму в тих галузях економіки, де в Україні з колишніми країнами СРСР були і залишаються передові позиції в світі (авіабудівництві, транспортному машинобудівництві, ВПК, атомній енергетиці та інших галузях).

3. Визначено місце та значущість фіскального регулювання у дії механізму щодо підвищення ефективності залучення капіталів нерезидентів. Вказано, що в боротьбі за перерозподіл інвестиційних потоків в умовах інтеграції національних економік, державне регулювання економіки та продумана податкова політика, як одна із його основних складових, відіграє вирішальну роль.

4. З метою усунення розбіжностей у визначенні інвесторів-нерезидентів та уникнення подвійного оподаткування, подано відповідне тлумачення дефініцій,,нерезидент'',,,доміциль'', що дозволяє узгодити національні інтереси з вигодами іноземних інвесторів та більш ефективно структурувати інвестиційну діяльність нерезидентів, зважаючи на інтеграційні процеси як зовнішній чинник і особливості вітчизняної системи оподаткування як внутрішній фактор.

5. З'ясовано, що в умовах інтеграції України в світовий економічний простір особливого значення набувають різні податкові угоди, спрямовані на гармонізацію системи оподаткування країн різних інтеграційних угруповань. Установлено, що в умовах всестороннього розвитку міжнародного співробітництва необхідно продовжити практику укладання угод про усунення подвійного оподаткування. Особливо це стосується двосторонніх угод з країнами різних інтеграційних утворень з метою залучення іноземного капіталу та підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності нерезидентів.

6. Основні результати даного розділу опубліковані у наукових працях автора: [48; 49; 51].

Розділ 2. Специфіка інвестиційної діяльності нерезидентів в Україні

2.1 Економічні особливості оподаткування інвестиційної діяльності нерезидентів в Україні

Протягом останніх років Україна почала демонструвати значні, навіть порівняно зі світовими показниками, темпи економічного зростання. Однак провідні економісти зазначають, що 2008 рік є складним для економіки України, саме в цьому році суттєво посилилися негативні тенденції в усіх сегментах господарської системи країни. Найбільше ця тенденція проявилася у сфері економічного зростання. За 2008 рік знизилися темпи економічного зростання порівняно з 2007 роком. Якщо за результатами 2007 року реальний ВВП виріс на 8,7 %, то у 2008 році зростання ВВП становило тільки 2,1 % [195]. Зниження темпів зростання ВВП супроводжується падінням темпів зростання промислового виробництва. Обсяг промислового виробництва за 2008 р. порівняно з 2007 р. зменшився на 3,1 %. Така ситуація обумовлена рядом факторів. Один із основних є скорочення обсягів інвестицій, як зовнішніх так і внутрішніх [206].

Залучення іноземних інвестицій - надзвичайно важливий напрям фінансово-економічної політики держави, який повинен стати важливим, на певному етапі навіть вирішальним елементом економічної стратегії України.

Прагнення України інтегруватися в міжнародні економічні угруповання та залучати іноземні інвестиції проявилося в прийнятті ряду заходів для удосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності нерезидентів, в основу яких передбачалось покласти умови сприятливого податкового клімату. Йдеться про законодавчу базу у сфері регулювання інвестиційної діяльності, яка створена, модернізується та поступово вдосконалюється для досягнення більшого притоку іноземних інвестицій і підвищення ефективності їх використання.

З моменту прийняття першого закону, що регулює взаємодію нашої держави з іноземними інвесторами, неодноразово вносилися досить істотні зміни в законодавство.

Першим законом, що цілком призначався регулюванню діяльності інвесторів-нерезидентів в Україні, був Закон "Про захист іноземних інвестицій в Україні", прийнятий ВРУ у вересні 1991 р. [171]. Він містив сім статей, в яких гарантувався захист іноземних капіталовкладень від усіх видів націоналізації, конфіскації, реквізиції та, відповідно, компенсація іноземному інвестору втрат у випадку протиправних дій органів державного управління.

Більш повне коло питань інвестиційної співпраці з іноземними партнерами було відображено в Законі України "Про іноземні інвестиції" вiд 13.03.1992 р [174]. Цим законом уперше в Україні була надана всебічна широка правова база для активного співробітництва з іноземними інвесторами, передбачено ряд гарантій та преференцій, податкових пільг. Зарубіжним партнерам надані гарантії від націоналізації, право організації спільно з українськими юридичними і фізичними особами нових підприємств та придбання частки у діючих, створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших структурних одиниць іноземних юридичних осіб, або придбання у повну власність діючих підприємств, придбання рухомого та нерухомого майна, включаючи земельні ділянки, будинки, квартири, приміщення, транспортні засоби та ін.

Крім того, підприємства з іноземними інвестиціями звільнялися від сплати податків на доходи: у галузі виробництва - протягом 5 років, а в подальшому вони сплачували 50 % від встановленої базової ставки; у галузі оптово-роздрібної торгівлі - протягом 3 років; в галузі посередницької діяльності - протягом 2 років, а в подальшому сплачували 70 % від встановленої базової ставки. Було також передбачено гарантії іноземним інвесторам від змін законодавства протягом 10 років, закріплені в ст. 9. Проте дія цього Закону була спочатку зупинена Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. № 55-93 "Про режим іноземного інвестування", а з прийняттям Закону України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р. [178] вказаний Закон взагалі втратив чинність. Однак продовжувала діяти норма ст. 9, оскільки однією з її ознак є подвійний характер дії: згідно з ч. 1. ст. 58 Конституції України (закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність осіб), норма діє і в період чинності нормативного акта і після втрати ним чинності.

Водночас, Декретом передбачалося введення ряду пільг. Зокрема, звільнення від сплати податку на прибуток підприємств з іноземними інвестиціями, розмір яких не повинен бути менше 100 тис дол США - для банків, 50 тис дол США - для решти підприємств протягом 5 років. Підприємства з іноземними інвестиціями, що діяли у пріоритетних галузях, сплачували ПДВ у розмірі 50 % від ставки, встановленої чинним законодавством, а ті, якими іноземна інвестиція внесена в статутний фонд, розміром не менше 50 млн доларів США, сплачували протягом 3 років після закінчення пільгових податкових канікул податок на дохід у розмірі 50 %.

- більшість проектів припадала на традиційні для України галузі - металургію, будівництво, вугільну промисловість, а не на нові технології, які сприяють модернізації промисловості;

- незабезпеченість експортної спрямованості інвестиційних проектів, які функціонують у СЕЗ (із 6 працюючих СЕЗ, де встановлено режим спеціальної митної зони, тільки 3 є експорто-орієнтованими (Миколаїв, Порто-Франко, Рені) і частково,,Закарпаття''), інші орієнтовані на внутрішній ринок);

- неузгодженість законодавства по пільгах СЕЗ і ТПР з іншими законами України, що сприяло використанню сумнівних схем імпорту (наприклад, м'яса);

- низький рівень виконання інвестиційних зобов'язань.

Прихильники СЕЗ, навпаки, стверджують, що зони позитивно впливають на економіку й інвестиційний клімат. За рахунок реалізації інвестиційних проектів з початку функціонування залучено інвестицій на суму 2,4 млрд дол США (або 53,3 % кошторисної вартості проектів), з них іноземних - на суму 0,8 млрд дол США (33% залучених інвестицій) [141].

До прийняття Закону України від 25.03. 2005 р. № 2505 "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" на спеціальних територіях з початку функціонування (станом на 31.03. 2005 р.) було затверджено 742 проекти, кошторисна вартість яких становила 7,6 млрд дол США, у тому числі іноземні інвестиції 2,5 млрд дол США.

Протягом 2005-2007 років та за 5 місяців 2008 року органами управління спеціальними територіями було скасовано 395 інвестиційних проектів, у тому числі по 170 проектах закінчився термін реалізації.

Станом на 01.06. 2008 р. у СЕЗ та на ТПР затверджено 347 інвестиційних проектів (на ТПР - 183, у СЕЗ - 164) кошторисною вартістю 4,5 млрд дол США, у тому числі іноземні інвестиції - 2,1 млрд дол США (46,6 % загальної кошторисної вартості проектів).

Протягом 2000-2004 років зростання інвестицій випереджало зростання ВВП в середньому у 2,5 разів. У 2005 році, з відміною СЕЗ, це співвідношення знизилося до 0,7.

На сьогодні, за даними управлінь економіки облдержадміністрацій суб'єкти господарювання, які продовжують реалізацію інвестиційних проектів у СЕЗ та на ТПР, з початку функціонування: сплатили до бюджетів податків, зборів (обов'язкових платежів) у сумі 7 млрд грн; отримали пільги з оподаткування у сумі 1,5 млрд грн.

У травні 2008 року надходження до бюджетів становили 483 млн грн, з яких найбільше надходжень було отримано від суб'єктів господарювання ТПР у Донецькій області - 342 млн грн (70,8 %), СЕЗ Закарпаття - 77 млн грн (16 %), ТПР у Автономній Республіці Крим - 37 млн грн (8 %), СЕЗ Миколаїв - 7,5 млн грн (1,5 %) [141].

Така неоднозначність діяльності СЕЗ і ТПР пояснюється відсутністю б'єктивних методів оцінки ефективності їх функціонування.

Зазвичай діяльність СЕЗ і ТПР оцінюють за показниками бюджетної ефективності. Аналітики вважають, що,,оскільки при створенні СЕЗ і ТПР передбачаються понижені ставки певних податків і інші пільги, то подальше функціонування СЕЗ і ТПР повинно призводити до збільшення прибуткової бази бюджетів за рахунок розвитку і розширення діяльності СЕЗ і ТПР, і відповідно, до зростання обсягів зобов'язань по податках і зборах'' [160]. Тому бюджетна ефективність діяльності СЕЗ і ТПР може бути оцінена:

по-перше, з погляду наповнюваності бюджетів (надходження до державного і місцевого бюджетів та державних цільових фондів);

по-друге, з погляду ефективності податкових пільг, які надаються відповідним СЕЗ і ТПР.

Виходячи з таких передумов, було проаналізовано діяльність всіх СЕЗ і ТПР, по двох напрямах.

По-перше, за бюджетною ефективністю реалізованої продукції. Тобто, чим більше податкових надходжень і зборів забезпечує кожна гривня реалізованої продукції, тим більша бюджетна ефективність виробництва на даному етапі розвитку СЕЗ і ТПР.

По-друге, за результативністю пільг відносно продукції, тобто скільки продукції умовно припадає на одиницю наданих пільг. Чим більше значення цього показника, тим більший ефект від надання пільг з погляду виробництва продукції в конкретній СЕЗ і ТПР.

Надзвичайно важливим є показник ефективності діяльності СЕЗ і ТПР, який визначається щодо рівня віддачі податкових пільг по інвестиціях, тобто скільки доларів інвестицій залучено з розрахунку на одну гривню одержаних пільг, оскільки основна мета надання податкових пільг - залучення інвестицій в СЕЗ і ТПР.

Проведений аналіз показав, що значні податкові і регуляторні пільги поки що не забезпечили наявним СЕЗ і ТПР ролі,,локомотива'' інвестиційного процесу в Україні. Зафіксована значна нерівномірність результатів між окремими СЕЗ і ТПР, а саме:

- у СЕЗ,,Порт Крим'' залучені інвестиції на рівні 0,2 % від очікуваного і організовано робочих місць 0,3 % від очікуваного;

- у СЕЗ,,Донецьк'' - 1,2 і 3,2 % відповідно;

- у ТРП Луганської області - 2,9 і 23,2 % відповідно.

Разом з тим, наприклад, для СЕЗ,,Яворів'' ці показники становлять 23,7 і 102,4 % відповідно; для СЕЗ,,Порто-франко'' - 24,8 і 160,4 %; для ТРП Волинської області - 55,9 і 45,2 % від запланованого [141]. Така нерівномірність в ефективності діяльності СЕЗ і ТПР тільки підкреслює відсутність системного підходу в їх створенні.

З погляду простоти ведення бізнесу, доцільно звернути особливу увагу на непрозору процедуру допуску іноземних інвестицій, яка існує в Україні.

У світі є дві загальновідомі форми такого допуску - це реєстраційна та дозвільна системи.

За свідченням експертів, в Україні діють прогресивні закони, які передбачають введення реєстраційної системи. Згідно зі ст. 13 Закону України,,Про режим іноземного інвестування'' реєстрація іноземних інвестицій здійснюється уповноваженим державним органом влади внаслідок прийняття від інвестора інформації про інвестицію, а головним документом є встановлена форма. Закон встановлює граничний триденний строк для державної реєстрації іноземної інвестиції. Державний орган не має права відмовити у реєстрації іноземної інвестиції, а якщо таке трапляється, то така відмова можлива лише у випадку порушення встановленого порядку реєстрації - ні в якому разі це не може статися з мотивів недоцільності інвестування. Зареєстровані іноземні інвестиції дають право на одержання пільг та отримання державних гарантій, що передбачені чинним законодавством. З технічного боку введення реєстрації іноземних інвестицій практично є формою ведення статистичного обліку. Реєстраційна система існує у більшості країн світу і вважається такою, що сприяє залученню іноземних інвестицій в економіку країни.

Інша система допуску іноземних інвесторів-нерезидентів на національний ринок - дозвільна. Вона діє у невеликому колі країн, наприклад, в Індії та деяких державах Латинської Америки.

Водночас із перевагами дозвільної системи, з-поміж яких виділяють більш чіткі відносини між інвестором і державою, точне визначення цілей та намірів іноземного інвестора і створення кращих можливостей для контролю за діяльністю іноземного інвестора з боку держави, важливо відзначити й недоліки такої системи: опосередковане обмеження для доступу інвесторів на ринок країни, посилення формально-бюрократичного підходу щодо допуску інвесторів в економіку країни, явна недемократичність та великі можливості для корупції тих службовців, які відповідають за видачу дозволів. Для представників міжнародних інституцій така система вважається однозначно неприйнятною, позаяк представник державного органу вивчає документи й приймає рішення на основі доцільності іноземного інвестування в умовах відсутності чітких критеріїв такої оцінки. Врешті-решт, видача дозволу залежить тільки від тих відносин між іноземним інвестором та представником державного органу, що склалися протягом їх спілкування, а відмова може надаватися практично без пояснень.

Тут доречно нагадати, що згідно з правилами, встановленими у документах СОТ, таке вважається дискримінацією та обмеженням підприємницької діяльності, і тому прямо заборонено.

Якщо проаналізувати тексти законів про створення ВЕЗ в Україні, то можна побачити, що процедури допуску інвесторів, зокрема іноземних, на територію відповідної зони в Україні мають ознаки саме дозвільної системи. Так, у спеціальній економічній зоні,,Яворів'' районна державна адміністрація затверджує та реєструє інвестиційні проекти, що реалізуються на території зони. Також у цій зоні встановлений мінімальний розмір інвестиційного проекту, що може бути дозволений для реалізації у зоні - не менше 500 тис дол США. А створення банківських та інших фінансових установ дозволяється після попереднього погодження з районною адміністрацією.

Схожі обмеження та спеціальні умови допуску інвесторів створено для тих, хто бажає взяти участь у зоні,,Курортополіс Трускавець''. Крім того, держава надала міській раді повноваження встановлювати умови реалізації інвестиційних проектів на території зони. Тільки затвердження інвестиційного проекту є підставою для укладення договору про його реалізацію.