Розробка норм праці на підприємстві
Методи встановлення норм праці та їх обґрунтування. Сутність і принципи соціального партнерства, його правові основи, мета та принципи. Персонал організації, його структура та завдання управління. Кадрова політика організації. Поділ і кооперування праці.
Рубрика | Экономика и экономическая теория |
Вид | контрольная работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 13.10.2014 |
Размер файла | 60,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
розмір робочої зони має забезпечувати зручне виконання роботи;
виключення можливості травмування;
устаткування має розміщуватись, по можливості, в полі зору робітника і бути доступним для постійного нагляду за перебігом технологічного процесу;
основне і допоміжне устаткування розташовується так, щоб до нього був вільний доступ для обслуговування;
предмети постійного користування мають бути в стані близькому до робочого;
оснащення та устаткування постійного користування, предмети праці розміщуються з урахуванням антропометричних і фізіологічних даних людини;
предмети тимчасового користування розміщуються в спеціально відведених місцях, щоб вони не заважали основній роботі.
Аналізувати планування робочого місця треба від загального до часткового, починаючи з загального плану (зовнішнє планування) і переходячи потім до деталей. Уявлення про наявність і розміщення устаткування, оснащення допоміжних механізмів і предметів праці дає накреслювання плану робочого місця. Доцільність планування можна встановити, якщо порівняти її з типовими проектами, з потоками руху деталей і визначити маршрути руху робітника.
Під час проектування організації робочого місця на базі типового проекту структура та зміст його уточнюються, конкретизуються і доповнюються у відповідності до організаційно-технічних умов і специфічних особливостей конкретного технологічного і трудового процесів.
Конкретизованим викладенням проекту організації трудового процесу для операторів є карта організації праці на робочому місці, виконання якої є обов'язковим.
Карта організації праці зазвичай містить такі розділи:
Вихідні дані (предмет праці і технологія, форма організації праці, оплата праці).
Трудовий процес (елементи процесу праці, час, методи праці, графік синхронізації процесу).
Робоче місце (просторово-технологічне планування компонентів).
Обслуговування робочого місця (функції, способи і режими обслуговування, види самообслуговування, засоби зв'язку).
Умови праці (чинники, засоби захисту від несприятливих умов).
Норми затрат праці.
Вимоги до виконавця роботи.
Режим праці та відпочинку.
Загальні техніко-економічні показники.
Технологічне планування або перепланування робочого місця здійснюється в такій послідовності:
1. Визначають (уточнюють) місцезнаходження робочого місця на дільниці згідно з його спеціалізацією, враховуючи технологічні і транспортні потоки.
2. Здійснюють прив'язку допоміжного обладнання (підйомно-транспортних засобів тощо), яке постійно використовується для основного технологічного устаткування.
3. Визначають раціональне місцезнаходження працівника відносно основного технологічного устаткування.
4. Визначають найзручніше (на мінімальній відстані від працівника) місце розташування організаційного і технологічного оснащення, тари з матеріалами і готовою продукцією.
5. Оцінюють ступінь раціональності нового планування робочих місць.
Результат, який очікується від комплексно обладнаного робочого місця, можна досягти тільки за умови своєчасного і достатнього його обслуговування всіма необхідними компонентами, тобто забезпечення їх протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготовками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо.
Під системою обслуговування розуміють регламентацію обсягів, термінів і методів виконання допоміжних робіт із забезпечення робочих місць усім необхідним.
Завдання обслуговування полягає в скороченні або усуненні затрат праці основних робітників, у забезпеченні вільного під'їзду міжопераційного і внутрішньоцехового транспорту безпосередньо до робочого місця для доставки необхідних компонентів.
Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:
енергетична - забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;
транспортно-складська - доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;
підготовчо-технологічна - розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці;
інструментальна - зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;
налагоджувальна - налагодження і регулювання технологічного устаткування;
міжремонтна - профілактичне обслуговування;
контрольна - контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів;
облікова - облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.;
господарсько-побутова - забезпечення робітників допоміжними матеріалами, миючими засобами, спецодягом та взуттям, прибирання приміщень.
Усі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, які притаманні кожному з типів виробництва (табл. 4.5).
Умови праці. У сучасних умовах господарювання дедалі більшого значення набуває проблема поліпшення умов праці не за рахунок компенсаційних виплат, а шляхом упровадження нової техніки, технології, оздоровлення виробничого середовища, урахування вимог естетики, безпеки і привабливості праці.
Умови праці - це сукупність взаємопов'язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних чинників конкретної праці, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров'я і працездатність людини.
Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб'єктивного (настрій, ставлення до праці), так і об'єктивного (стать, вік, стан здоров'я, рівень кваліфікації, умови, за яких відбувається праця, тощо) характеру.
До основних чинників виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва, належать:
фізичне зусилля (переміщення, утримування вантажів, натиснення на предмет праці або важіль управління протягом певного часу), яке може бути: незначним, середнім, сильним і дуже сильним;
нервове напруження (складність розрахунків, управління механізмом, апаратом, приладдям; жорсткі вимоги до якості, точності виконання; небезпека для життя і здоров'я) буває незначне, середнє, підвищене;
робоче положення (тіла людини і його органів відносно засобів виробництва) - обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне;
монотонність роботи - незначна, середня, підвищена;
температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (рівні впливу незначні, підвищені або знижені, середні, високі, дуже високі);
забруднення повітря (ступінь незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний);
виробничий шум (частота, сила - помірна, підвищена і сильна);
вібрація, обертання, поштовхи (підвищені, сильні, дуже сильні);
освітленість у робочій зоні (у люксах - нормальна, недостатня або осліплююча).
Чинники виробничого середовища мають психологічні та фізіологічні межі.
Психологічна межа характеризується певними нормами, перевищення яких викликає у працюючих дискомфорт.
Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи.
Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини і змінюються протягом доби (рис. 4.8), що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.
Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок (рис. 4.9).
Кількість регламентованих перерв на відпочинок визначається залежно від ступеня і характеру стомлення. Перерви на відпочинок установлюються в періоди, які трохи випереджають зниження працездатності, для того щоб запобігти різкому розвиткові стомлення.
Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін на добу, час відновлення працездатності між змінами.
Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.
Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється Кодексом законів про працю України.
Щоб оцінити техніко-організаційний рівень робочих місць, використовують такі показники:
для робочих місць з устаткуванням: продуктивність обладнання, що застосовується; відповідність його вимогам щодо якості продукції; використання технічних особливостей устаткування; прогресивність технологічного процесу, що застосовується; технологічна оснащеність робочого місця;
для робочих місць без устаткування: виправданість використання ручної праці; технічний рівень і якість інструменту, що використовується; забезпеченість виконавців інструментом (комплектність, технічний стан, наявність необхідного резерву);
організаційний рівень робочого місця: раціональність планування; організаційна оснащеність, кількість і трудомісткість постійно закріплених робіт, змінність та ін.;
умови праці та техніка безпеки: відповідність санітарно-гігієнічних умов нормативним вимогам; дотримання норм безпеки праці; забезпечення спецодягом та взуттям відповідно до встановлених стандартів.
Робоче місце за умовами праці оцінюється з урахуванням впливу всіх чинників виробничого середовища і трудового процесу на працюючих. На підставі комплексної оцінки робочі місця зараховують до одного з видів умов праці: з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці; зі шкідливими і важкими умовами праці; зі шкідливими умовами праці.
Класифікація видів кадрової політики:
Пасивна кадрова політика: ситуація, коли керівництво організації не має чітко вираженої програми дій відносно персоналу, а кадрова робота зводиться до ліквідації негативних наслідків. Для такої організації характерна відсутність прогнозу кадрових потреб, засобів оцінки праці й персоналу, діагностики кадрової ситуації в цілому.
Реактивна кадрова політика. У руслі цієї політики керівництво підприємства здійснює контроль за симптомами негативних явищ у роботі з персоналом, причинами й ситуацією розвитку кризи: виникнення конфліктних ситуацій, відсутність досить кваліфікованої робочої сили для вирішення таких завдань, відсутність мотивації до високопродуктивної праці. Керівництво підприємства вживає заходів із локалізації кризи, при адекватному розумінні причин, які призвели до виникнення кадрових проблем.
Превентивна кадрова політика. Виникає лише тоді, коли керівництво фірми (підприємства) має обґрунтовані прогнози розвитку ситуації. У програмах розвитку організації містяться короткостроковий і середньостроковий прогнози потреби в кадрах, як якісний, так і кількісний; сформульовані завдання із розвитку персоналу.
Активна кадрова політика. Ситуація, коли керівництво має не тільки прогноз, але й засоби впливу на ситуацію, а кадрова служба здатна розробити антикризові кадрові програми, проводити постійний моніторинг ситуації й коректувати виконання програм відповідно до параметрів зовнішнього й внутрішнього середовища.
Виділяють два підвиди активної кадрової політики: раціональну й авантюристичну.
При раціональній кадровій політиці керівництво підприємства має як якісний діагноз, так й обґрунтований прогноз розвитку ситуації й має у своєму розпорядженні засоби для впливу на неї. При авантюристичній кадровій політиці керівництво підприємства не має якісного діагнозу, обґрунтованого прогнозу розвитку ситуації, але прагне впливати на неї.
Другим критерієм диференціації кадрової політики може бути принципова орієнтація на власний персонал або на зовнішній персонал, ступінь відкритості стосовно зовнішнього середовища при формуванні кадрового складу. За цією класифікаційною ознакою виділяють два типи кадрової політики - відкриту й закриту.
Побудова кадрової політики. У ході формування кадрової політики, в ідеальному випадку, повинне відбуватися узгодження таких аспектів:
розроблення загальних принципів кадрової політики, визначення пріоритетів цілей;
організаційно-штатна політика - планування потреби в трудових ресурсах, формування структури й штату, призначення, створення резерву, переміщення;
інформаційна політика - створення й підтримка системи руху кадрової інформації;
фінансова політика - формулювання принципів розподілу коштів, забезпечення ефективної системи стимулювання праці;
політика розвитку персоналу - забезпечення програми розвитку, профорієнтація й адаптація співробітників, планування індивідуального просування, формування команд, професійна підготовка й підвищення кваліфікації;
оцінка результатів діяльності - аналіз відповідності кадрової політики й стратегії організації, виявлення проблем у кадровій роботі, оцінка кадрового потенціалу (центр оцінки й інших методів оцінки ефективності діяльності).
Етапи проектування кадрової політики
Етап 1. Нормування. Мета - узгодження принципів і цілей роботи з персоналом із принципами й цілями організації в цілому, стратегією й етапом її розвитку.
Етап 2. Програмування. Мета - розроблення програм, шляхів досягнення цілей кадрової роботи, конкретизованих з урахуванням умов нинішніх і можливих змін ситуації. Необхідно побудувати систему процедур і заходів щодо досягнення цілей, свого роду кадрових технологій, закріплених у документах, формах, і обов'язково з урахуванням як нинішнього стану, так і можливих змін.
Етап 3. Моніторинг персоналу. Мета - розроблення процедур діагностики й прогнозування кадрової ситуації. Необхідно виділити індикатори стану кадрового потенціалу, розробити програму постійної діагностики й механізм вироблення конкретних заходів щодо розвитку й використання знань, умінь і навичок персоналу.
На кадрову політику в цілому, зміст і специфіку конкретних програм і кадрових заходів впливають фактори двох типів - зовнішні стосовно організації й внутрішні.
Фактори зовнішнього середовища можуть бути об'єднані у дві групи: нормативні обмеження та ситуація на ринку праці.
Фактори внутрішнього середовища. Найбільш значущими представляються такі фактори: цілі діяльності підприємства, їх часова перспектива й ступінь пропрацьованості; стиль управління, закріплений, у тому числі, і в структурі організації; умови праці; якісні характеристики трудового колективу; стиль управління.
Таким чином, можна підсумувати: кадрова політика організації спрямована на приведення кадрового потенціалу у відповідність цілям і стратегії розвитку.
10. Поділ і кооперування праці на підприємстві
У процесі спільної праці, як правило, виокремлюються різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто одним або групою працівників виконується певна частина загального обсягу роботи.
В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці: між галузями економіки, всередині цих галузей, а також всередині підприємств. Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.
Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.
Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.
Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.
Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми і стану предметів праці і виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції. Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспортуванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.
Розвиток технічного прогресу, вдосконалення організації виробництва, спеціалізація і централізація ремонтних робіт, типізація і нормалізація інструменту й оснащення, що застосовуються у виробництві, постійне вдосконалення організації контролю якості продукції - фактори, що впливають на динаміку чисельності допоміжних робітників. В одних випадках названі фактори викликають збільшення кількості допоміжних робітників, в інших - її скорочення. Наприклад, у промисловості зростає частка робітників з налагодження і ремонту машин і механізмів, а також зайнятих виготовленням інструменту, технологічного оснащення. Проте збільшення кількості і частки робітників, зайнятих на вантажно-розвантажувальних, складських роботах свідчить про застосування важкої малопродуктивної праці.
Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва. Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни в професійному поділі праці, що характеризуються зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спеціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю. Так, часткова механізація супроводжується поопераційним поділом праці, вузькою спеціалізацією працівників. Комплексна механізація передбачає об'єднання вузьких спеціальностей робітників, розширення їх професійного профілю. В умовах підвищення рівня автоматизації виробництва, виявляється тенденція до поєднання функцій робітника-оператора з порівняно вузькою кваліфікацією і робітника-наладчика високої кваліфікації та широкого професійного профілю.
Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підготовки і здійснення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції.
Ступінь складності робіт обумовлює кваліфікаційні відмінності між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відбиває рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівників за кваліфікаційними групами - розрядами, категоріями, класами тощо.
Поділ праці на виробництві нерозривно пов'язаний з її кооперацією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе.
Кооперація - це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.
Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.
Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:
* всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;
* всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;
* всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов |тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).
На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи. Серед колективних форм організації праці провідне місце посідають групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.
Бригада - це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими витратами на основі колективної матеріальної заінтересованості і відповідальності.
Створення бригад відбувається за наявності відповідних матеріально-технічних і організаційних передумов. Основні з них такі:
* неможливість розподілу загальної роботи між окремими виконавцями;
* необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і допоміжними робітниками для досягнення вищого результату в праці;
* необхідність визначення обов'язків і обсягу робіт за відсутності постійних робочих місць;
* наявність спільної мети та зв'язків між робітниками в процесі праці;
* взаємозамінюваність і суміщення професій в окремих робочих групах;
* відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад робітників;
* можливість визначення норм і нормативів трудових і матеріальних затрат на кожну з операцій, або на кінцеву продукцію;
* можливість обліку трудових і матеріальних затрат по операціях і по кінцевій продукції;
* наявність системи планування й обліку операційної і кінцевої продукції та ін.
Процес формування бригад і організації праці всередині них передбачає: проведення попередніх розрахунків чисельності професійно-кваліфікаційного складу бригади; побудову графіків завантаження виконавців протягом робочого часу; встановлення бригадних норм виробітку, а також системи керівництва бригадою. Розробляються критерії оцінки праці, матеріального і морального стимулювання. Проектні розрахунки і рішення заносяться до паспорта бригади і враховуються під час атестації і раціоналізації робочих місць. Залежно від особливостей технології, організації виробництва і його технічного рівня розрізняють спеціалізовані і комплексні бригади.
Спеціалізовані бригади формуються із робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування потужного агрегату, конвеєрної і потокової лінії та ін.).
Комплексні бригади формуються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов'язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Створення таких бригад ефективніше на дільницях зі складним технологічним устаткуванням, в умовах поточно-конвеєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологічним циклом.
Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, частковим і без поділу праці.
У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно виконує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою частиною комплексного завдання бригади.
У бригаді з частковім поділом праці, зумовленим певною технологічною послідовністю виробництва, робітник поряд зі своєю певною операцією, в разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.
Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке суміщення професій і певна взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що входять у виробниче завдання бригади.
Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад входять робітники лише однієї зміни, протягом якої виконується весь комплекс робіт. Наскрізні бригади створюються за таких виробничих умов, коли тривалість циклу оброблення виробів або час виконання певної роботи на дільниці перевищує тривалість зміни. До таких бригад входять робітники двох або трьох змін.
За кількісним складом бригади можуть бути нечисленні (5-10 осіб), середні (11-25), великі (25-50 осіб і більше).
Ефективність функціонування бригад залежить від рівня їх самостійності. Подальше запровадження бригадного госпрозрахунку, що передбачає організацію роботи на основі поєднання оперативно-виробничої самостійності і бізнес-плану, порівняння витрат і одержуваного ефекту, встановлення прямої залежності оплати праці від кінцевих результатів роботи, підвищення відповідальності бригади й адміністрації за виконання виробничих завдань.
Переведення бригади на господарський розрахунок передбачає такі передумови:
* створення системи госпрозрахункових показників (обсяги виробництва, матеріальні витрати, якість продукції тощо) для оцінки діяльності бригад різних типів;
* закріплення за бригадами конкретної площі, технологічного устаткування;
* обгрунтованість, стабільність і своєчасність доведення до бригад планових завдань;
* забезпечення бухгалтерського й оперативного обліку діяльності бригади;
* організацію зберігання і видачі бригадам матеріальних цінностей;
* установлення бригадних норм і розцінок;
* наявність системи госпрозрахункових претензій.
Найефективніше застосування госпрозрахунку в тих бригадах, які здійснюють повний цикл виготовлення певного виду продукції або конструктивно і технологічно закінченої її частини, що характерно для комплексних бригад.
В організації роботи бригад важливе місце має розроблення бізнес-плану і виконання всіх його показників.
Переведення бригад на госпрозрахунок викликає потребу регулювання госпрозрахункових відносин між бригадами та іншими підрозділами, з одного боку, і між бригадами й адміністрацією підприємства, з іншого. У тих випадках, коли між цими суб'єктами були порушені правила взаємодії, можуть бути пред'явлені госпрозрахункові претензії, які оформлюються у вигляді актів.
Найдосконалішою формою госпрозрахунку бригад є договір, згідно з яким одна із сторін зобов'язується на замовлення іншої сторони виконати певну роботу за відповідну оплату. Залежно від форм організації виробництва підряд може бути індивідуальним і колективним. Колективний підряд поділяється на бригадний, цеховий, сімейний. Умовою впровадження колективного підряду є внутрішньогосподарський розрахунок. У підрядних взаємовідносинах важливим є встановлення відповідальності між адміністрацією і підрядним колективом, а також між суміжними колективами. Основу регулювання цих відносин становить підрядний договір, в якому зазначені обсяги робіт з виготовлення конкретної продукції або надання послуг, умови виконання робіт, основні показники, нормативи та ін.
Обов'язками адміністрації (замовника) є: своєчасне забезпечення підрядного колективу необхідними машинами, устаткуванням, пристосуваннями, матеріалами, інструментом, технічною документацією, а також профілактичний огляд і ремонт устаткування. У договорі фіксується взаємна відповідальність сторін у разі виникнення непередбачених обставин або невиконання зобов'язань.
Оплата праці підрядного колективу здійснюється тільки за завершену роботу у визначеному обсязі.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Огляд організаційних типів виробництва. Сутність і завдання організації праці. Поділ і кооперація праці; обслуговування робочих місць. Вивчення основ нормування праці та основні методи встановлення норм. Матеріальне та моральне стимулювання працівника.
курсовая работа [101,4 K], добавлен 31.08.2014Суспільна організація праці, напрями організації праці. Визначення й основи наукової організації праці. Суть наукової організації праці. Оцінка рівня наукової організації праці. Трудовий процес–основа наукової організації праці на підприємстві.
реферат [20,5 K], добавлен 07.11.2007Сутність, функції, принципи організації оплати праці. Особливості її регулювання в Україні. Дослідження організації цієї сфери на ПАТ "Галант". Формування і функціонування системи оплати праці, напрями вдосконалення, вплив на економіку підприємства.
курсовая работа [82,5 K], добавлен 04.12.2016Сутність оплати праці на підприємстві, її головні функції та нормативне забезпечення. Види, форми та системи оплати праці. Особливості економічного механізму нарахування оплати праці в АПК. Методичні основи оплати праці у ЗАТ "Житомирські ласощі".
дипломная работа [3,0 M], добавлен 08.12.2010Основи аналізу оплати праці на підприємстві. Елементи і принципи організації оплати праці. Форми і системи оплати праці. Заробітна платня в умовах ринкової економіки. Формування і використання коштів на оплату праці. Чинники які впливають на оплату праці.
курсовая работа [74,3 K], добавлен 08.12.2008Методи визначення чисельності персоналу. Планування трудових ресурсів на діючому підприємстві. Система управління персоналом на підприємстві. Кадрова політика та регулювання трудових відносин. Вибір і застосування організаційних структур управління.
контрольная работа [17,0 K], добавлен 07.11.2008Склад і структура персоналу підприємства. Продуктивність праці та методи її визначення. Суть виробничого циклу та його структура. Ринок праці, зайнятість та охорона праці. Економічна суть, функції та види цін. Спеціалізація і кооперування виробництва.
шпаргалка [59,7 K], добавлен 21.04.2011Сутність, функції і принципи організації заробітної плати. Договірне регулювання, тарифна система оплати праці та її призначення. Аналіз основних техніко-економічних показників Мушкетівської дистанції, шляхи удосконалення управління системою оплати праці.
дипломная работа [1,0 M], добавлен 29.03.2013Організаційна характеристика підприємства, органів його управління, планування і контролю, показників господарської діяльності. Економічна сутність, форми та оптимізація організації оплати праці на підприємстві. Планування і контроль фонду оплати праці.
курсовая работа [136,9 K], добавлен 12.01.2011Структура виробничого процесу. Принципи організації виробничих процесів. Планування потреби в матеріалах. План щодо праці і заробітної плати. Планування прибутковості підприємства. Техніко–економічне обґрунтування господарської діяльності підприємства.
курсовая работа [107,2 K], добавлен 19.11.2012