Продуктивність праці

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет України «Київський Політехнічний Інститут»

Видавничо-поліграфічний інститут

Кафедра організації видавничої справи, поліграфії і книгорозповсюдження

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка підприємств (ВПО)»

Продуктивність праці

Студента групи СЕ-11 Голосуя М.І.

Перевірили: ст. викладач

Шендерівська Л.П.

КИЇВ - 2013



Зміст

Вступ

1. Продуктивність праці

1.1 Сутність та поняття продуктивності праці

1.2 Методи вимірювання продуктивності праці

1.3 Трудомісткість

1.4 Виробіток

1.5 Обґрунтування напрямів зростання продуктивності праці

2. Розрахунок продуктивності праці по ДП «Експрес-поліграф»

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Найкращим критерієм оцінки конкурентоспроможності та економічної стійкості підприємства є продуктивність праці, і найбільш швидким шляхом забезпечення конкурентоспроможності товарів на ринку є підвищення темпів зростання продуктивності праці.

Світовий досвід переконує, що країни з вищою продуктивністю праці завжди були світовими економічними лідерами. Сутністю управління продуктивністю праці є створення умов для її зростання. Водночас підвищення продуктивності являє собою процес змін в економіці. Тому для її підвищення необхідно управляти змінами, тобто генерувати, мотивувати, стимулювати їх. При цьому важливим є планування і координування масштабів та інтенсивності змін в усіх основних організаційних елементах, включаючи зайнятість, структуру кадрів, кваліфікацію й освіту, технологію й устаткування, продукцію та ринки збуту. Ці зміни мають сприяти як зростанню продуктивності, так і підвищенню ефективності діяльності організацій. Орієнтація на досягнення найвищих кінцевих результатів є оптимальним стилем створення системи управління продуктивністю й оперування нею.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб зрозуміти суть, багатоаспектність та важливість такої економічної категорії, як продуктивність та дізнатися чинники, що її визначають, вивчити методи вимірювання і шляхи підвищення продуктивності.

Актуальність даного дослідження полягає у вирішенні головних проблем організації виробництва:

- які матеріальні та людські ресурси необхідно задіяти і в якому співвідношенні;

- аналіз та оцінка забезпеченості та структури кадрів на підприємстві;

- за допомогою, яких методів можна підняти продуктивність праці в Україні.

Оскільки в основі розв'язання цих проблем лежить жива праця, ефективність її використання завжди вивчалась і становила інтерес для багатьох дослідників. Можна вважати, що теоретично проблема продуктивності розроблена і вивчена дуже глибоко, моє завдання полягає у тому, щоб систематизувати все те, що напрацьовано і що може бути використане в умовах формування нових економічних відносин.

Об'єктом дослідження даної роботи є продуктивність праці підприємства.

Предметом дослідження є вивчення способів підвищення та розрахунку продуктивності праці на підпроиємстві.

В Україні проблема дослідження шляхів підвищення продуктивності праці є дуже актуальною, так як загальновідомо, що серед низки ключових проблем економіки України - низька продуктивність праці, неефективне використання усіх видів ресурсів, вкрай низький техніко-технологічний рівень виробництва, неконкурентоспроможність основних видів вітчизняної продукції, низька частка високотехнологічної продукції, низький рівень оплати праці переважної більшості найманих працівників країни. Активізація людської праці є головною умовою досягнення позитивних зрушень у господарчому розвитку країни. Без зростання продуктивності людської праці є неможливим забезпечення конкурентних переваг країни, її сталий економічний розвиток в умовах всеохоплюючої глобалізації.



1. Продуктивність праці

1.1 Суть поняття та зміст продуктивності праці та чинники, що її визначають

Щоб зрозуміти суть та зміст поняття продуктивність праці, звернемося до визначення цього поняття. Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці»[1].

Продуктивність - це ефективність використання ресурсів -- праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації -- під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їх оцінювання необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо[2].

Вища продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, у суспільстві.

Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.

Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визначити роль і частку витратних чи інших ресурсі використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

З'ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з:

- живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

- минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія -- повністю; машини, споруди тощо -- частково).

Продуктивність праці -- це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції[3].

Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня[4].

Розрізняють такі показники продуктивності:

- однофакторні, що пов'язують показник випуску продукції, робіт чи послуг з одним показником витрат праці;

- мультифакторні, які пов'язують показник випуску продукції, робіт чи послуг з показниками витрат праці і капіталу, котрі є чинниками виробництва;

- багатофакторні, що пов'язують показник випуску продукції, робіт чи послуг з низкою витрат (наприклад, показники багато- факторної продуктивності у формі “капітал - праця - енергія - матеріали - послуги” (KLEMS), яка базується на концепції валового випуску[5].

А ще важливо розглянути схематично залежність результатів виробництва і ситуації в країні від низької продуктивності відображає модель «пастки» низької продуктивності (Рис. 1.1).

Рис. 1.1 Модель «пастки» низької продуктивності

Модель показує причинний зв'язок між багатьма змінними і чинниками, які впливають на продуктивність.

Як свідчить зарубіжний досвід, змінити таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства[6].

Значення продуктивності праці визначається тим, що її зріст є неодмінною умовою розвитку виробництва, який складає економічну основу розвитку суспільства незалежно від існуючої системи господарювання. Зріст продуктивності праці на підприємствах відображається у вигляді:

- збільшення маси продукції, що виробляється у одиницю часу та без погіршення її якості;

- у підвищення якості продукції при незмінному її обсязі, що у одиницю часу;

- у зменшення витрат часу на одиницю продукції, що виробляється;

- у зменшення частки витрат на оплату праці у собівартості продукції;

- у зменшення часу виробництва та обігу товарів;

- у збільшення маси та норми прибутку.

Очевидно, що можуть бути різні комбінації вказаних видів прояву зростання продуктивності праці. Кожний з них окремо та їх сполучення підтверджують велике значення продуктивності праці та її приросту для економіки підприємств, які знаходяться під впливом зростаючої конкуренції на ринках товарів та послуг. Зріст продуктивності праці забезпечує підприємствам та всьому громадському виробництву розвиток та сприятливі перспективи, що у підсумку веде до підвищення рівня життя населення. Продуктивність праці має також велике соціально-психологічне значення, що відбивається на ефективності виробництва[5].

Значення продуктивності праці підкреслюється і тим, що проблеми з нею пов'язані, є предметом дослідження економічної науки, починаючи з другої половини 19 ст. до наших днів. У США спочатку розраховували середній виробіток продукції у натуральному вираженні на одного виробничого робітника, потім перейшли до розрахунків у грошовому вираженні. Починаючи з кінця 50-х років XX ст. продуктивність праці почали розраховувати на весь промислово-виробничий персонал а не тільки на зайнятих робітників. Після того показники продуктивності праці розповсюдилися з промисловості на інші галузі економіки у тому числі і на послуги[6].

У другій половині XX сторіччя розрахунки продуктивності праці стали загальновизнаним інструментом аналізу й планування виробництва. У країнах з ринковою економікою цьому показнику також надавалася та продовжує надаватися велика увага і на загальнодержавному рівні, і на підприємствах для цілей аналізу виробництва та пошуків резервів його підвищення.

Сучасна економічна теорія більше уваги приділяє загальній продуктивності. Продуктивність праці розглядається як один із її компонентів.

На жаль, в умовах переходу до ринкової економіки, а конкретно, починаючи з 1992 року у нашій країні офіційні статистичний облік та звітність з цього показника були анульовані. Здається, що це - серйозна втрата для науки та виробництва, тому що підвищення продуктивності праці є важливішою умовою виходу економіки країни з кризи.[5].

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може або зростати, або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продукимверсиі праці є беззаперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

На рівень продуктивності праці впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та технико-технологічний стан виробництва.

1.2 Методи вимірювання продуктивності праці

Продукцію підприємств сфери обслуговування й функціональних підрозділів, а також якість і своєчасність поставки товарів та надання послуг нерідко важко виразити кількісно. Таким чином, вимір продуктивності - більш складна проблема, ніж може здатися на перший погляд.

У сучасній практиці використовують деякі з методів добору основних ознак результатів і витрат та виміру продуктивності праці. Розглянемо їх більш детально[2].

Рис 1.2 Методи добору основних ознак результатів і витрат та виміру продуктивності праці

Вітчизняні методики пропонують вимірювати продуктивність за допомогою двох методів. Перший метод має назву «Виробіток» - це вимір продуктивності праці, який здійснюється через відношення результату виробництва товарів до одиниці праці. Другий метод має назву «Трудомісткість» - це зворотна величина виробітку, тобто відношення витрат праці до результату виробництва товарів. Але цей метод не відповідає основним вимогам для показників продуктивності, де можливе лише відношення результату до витрат, а не навпаки [7].

Основним недоліком вітчизняних методів виміру продуктивності праці є те, що показники встановлювалися державою чи адміністрацією.

Ці показники рідко змінювалися та не відповідали динамічним умовам сучасної економіки, що призвело до відмови вимірювання продуктивності праці на більшості підприємств [7].



Рис. 1.3 Вітчизняна схема обрання ознак результатів і витрат праці для виміру продуктивності праці

Залежно від того, як і в яких вимірниках (натуральних, трудових чи вартісних) визначається обсяг виготовленої підприємством продукції, розрізняють три основних методи вимірювання і обчислення продуктивності праці:

1. натуральний;

2. трудовий;

3. вартісний.

При натуральному методі розрахунку обсяг продукції обчислюють в натуральних вимірниках (в одиницях ваги, об'єму, кількості, довжини).

Виробіток визначається шляхом ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях на кількість затраченого часув нормо-годинах або на кількість працівників підприємства.

Різновидом натуральних вимірників обчислення виробітку є умовно-натуральні.

Переваги методу:

· зрозумілий і наочний розрахунок продуктивності праці;

· можливість визначення продуктивності за кількістю виготовленої продукції;

· можливість порівняння ефективності праці на стаціонарних робочих місцях.

Недоліки методу:

· не враховується якість продукції;

· неможливо порівняти продуктивність праці, якщо в цеху (на підприємстві) виготовляється неоднорідна продукція.

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях у бригадах, в цехах, де обсяг виготовленої продукції визначається в нормо - годинах. Трудомісткість одиниці продукції (Ф_м) визначається як відношення фонду витраченого робочого часу (Ф_еф) до кількості виготовленої продукції в натуральному відтворенні (ВП):

Т_м = Ф_еф / ВП

Виробіток визначається шляхом ділення обсягу продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо - годинах, на кількість робітників.

Переваги методу:

· можливість вимірювання будь - яких витрат праці за умов багато номенклатурного виробництва з широким асортиментом продукції, що виготовляється;

· об'єктивне і точне визначення динаміки і рівня продуктивності праці;

· зміна асортименту продукції не спотворює показників продуктивності праці.

Недоліки методу: запропонований показник продуктивності праці не залежить від встановлених на продукцію цін [1].

У ринковій економіці найбільше уваги приділяється вартісному методу, тому ми його розглянемо детальніше.

Вартісний метод характеризується вартісними показниками продуктивності праці, обчислюваними як співвідношення виробленої продукції у грошових одиницях до витрат праці.

де р_і -- оптова ціна одиниці і-го виду продукції.

Вартісні показники продуктивності праці універсальні, оскільки дають змогу порівнювати продуктивність праці у виробництві не зіставних благ[8].

Складність методики вартісного методу вимірювання продуктивності праці полягає у виборі найпридатнішого для конкретних умов способу визначення обсягів виробництва. Найбільш застосовуваними показниками вимірювання обсягів виробництва є такі показники:

- валова продукція в поточних або зіставних цінах за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Валова продукція галузі - це сума показників валової продукції всіх промислових об'єднань і самостійних підприємств галузі. Валова продукція підприємства характеризує загальний обсяг його виробничої діяльності. Показник валової продукції використовується в розрахунках багато років. Але він має певні недоліки. До того ж до вартості валової продукції включається різниця у вартості незавершеного виробництва на початок та кінець періоду. Це дає можливість підприємству збільшувати вартість валової продукції, а разом з нею і рівень продуктивності, за рахунок збільшення обсягів незавершеного виробництва;

- товарна продукція в поточних цінах за певний період (рік, півріччя, квартал, місяць). Під товарною продукцією мають на увазі тільки повністю закінчені й ті, що можуть бути реалізовані, вироби і роботи промислового характеру, але не враховуються зміни залишків незавершеного виробництва. Товарна продукція характеризує обсяг продукції, що надходить на ринок. Тобто цей показник вільний від впливу обсягів незавершеного виробництва, але йому притаманні інші недоліки попереднього показника, які полягають, передусім, у тому, що рівень виробітку у вартісному вимірюванні більшою мірою зумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку та його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, відмінності й динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часто відбувається повторність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке її постачає, впливає на величину продуктивності праці на підприємстві, яке її використовує[7].

Викривлення величини виробітку, що виникають у разі зміни асортименту продукції, трапляються тоді, коли збільшується або зменшується частка продукції з вищою вартістю сировини, тобто з високою матеріаломісткістю та низькою трудомісткістю. У таких випадках на практиці для усунення цього недоліку можна розрахувати індекси продуктивності праці змінного, постійного складу, структурний індекс.

Індекс змінного складу відображає зміни як у виробітку, так і в складі продукції.

Індекс постійного складу характеризує показник продуктивності праці, незалежний від змін у структурі продукції, і розраховується шляхом зважування часткових індексів зростання виробітку на кількість працівників у порівняльному (плановому) періоді за кожним виробом.

=0.

Структурний індекс розраховують діленням індексу змінного складу на індекс постійного складу.

Структурний індекс показує як впливають зміни структури продукції на загальний показник продуктивності праці. Якщо структурний індекс більший за одиницю, то це означає, що показник продуктивності праці завищується за рахунок збільшення матеріаломісткості та зниження трудомісткості продукції у разі зміни її асортименту, і навпаки; реалізована продукція в поточних цінах за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Реалізованою (з економічного, а не фіскального погляду) вважається продукція, оплачена покупцями або збутовою організацією. Статусу реалізованої вона набуває з моменту надходження коштів на розрахунковий рахунок підприємства-виробника (постачальника). Реалізована продукція відрізняється від товарної на суму залишків призначеної для реалізації, але нереалізованої продукції. Недолік показника полягає в тому, що об'єктивно складається значний розрив у часі між завершенням виробництва продукції та визнанням її реалізованою.

Здається, що визначення виробітку за валовою продукцією дає найточніший результат, але в умовах ринкової економіки більш важливим є вимірювання продуктивності за реалізованою продукцією, оскільки збільшення незавершеного нормативна чиста продукція (НЧП).

Перша визначається як сума нормативних витрат на обробку кожного виробу, що обчислюються, виходячи з даних калькуляції за статтями: основна і додаткова заробітна плата працівників, відрахування на соціальне страхуванно виробництва та нагромадження залишків нереалізованої продукції мають негативне економічне значення.

Промислові підприємства, де є незавершене виробництво, можуть застосовувати такі показники, як нормативна вартість обробітку (НВО) так як, цехові та інші витрати з розрахунку на одного працівника за певний період часу. Нормативи оброблення відображають нормативні витрати засобів праці, що використовуються, і нормативну частку заробітної плати всіх працівників промислово-виробничого персоналу, причетних до виробництва певної продукції[5].

Для визначення НЧП в розрахунку на одного працівника за певний період часу обчислюють спочатку норматив чистої продукції з кожного виду продукції (Н_чп), що практично є ціною виробу чи виду робіт за вирахуванням із неї матеріальних витрат. Нормативом ця ціна є через що, по-перше, вона залишається постійною нормативного на строк дії оптової ціни; по-друге, застосування нормативу обов'язкове для всіх підприємств, що використовують показник нормативної чистої продукції.

Нормативна чиста продукція - це грошова оцінка трудомісткості виробничої програми або вартісна оцінка повної трудомісткості товарної продукції підприємства.

Норматив чистої продукції, згідно з прийнятим порядком, визначається на основі калькуляції за кожним видом продукції, водночас із розробкою та затвердженням оптової піни, є частиною цієї ціни й відображає величину нової вартості, створеної працею колективу підприємства у процесі виробництва конкретної продукції:

Н_чп = З_пр + З_пр * К_з + П_н ,



де З_пр -- основна і додаткова заробітна плата виробничих працівників з відрахуваннями на соціальне страхування у плановій калькуляції собівартості виробу;

К_з - коефіцієнт співвідношення заробітної плати промислово-виробничого персоналу і заробітної плати основних працівників;

П_н - прибуток, установлений на основі нормативної рентабельності.

Нормативну чисту продукцію розраховують за формулою:

НЧП = Q_{i *} Н_{чп, і} ,

Q_i - обсяг виробництва кожного виду продукції.

Але в умовах ринкової економіки НВО та НЧП використовуються тільки з аналітичною метою.

Обчислюючи показники продуктивності праці за валовою, товарною або реалізованою продукцією, зіставляють сукупні витрати праці, тобто суму живої та уречевленої праці з витратами живої праці. Через це порушується функціональна залежність між витратами праці та виробленою продукцією. Для усунення впливу уречевленої праці застосовують показники чистої або умовно-чистої продукції[8].

Обсяг чистої продукції (ЧП) за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць) визначається відніманням з обсягів товарної (реалізованої) продукції в діючих оптових цінах підприємств повної суми матеріальних витрат сукупно з амортизаційними відрахуваннями.

ЧП = ТП - (М +А),

де А - амортизаційне відхилення.

До матеріальних витрат, що виключаються з товарної продукції, належать: сировина та основні матеріали, за винятком відходів, покупну 1 виробів і напівфабрикатів, роботи й послуги виробничого характеру І допоміжні матеріали, паливо та енергія і т. ін.

Викривлюючий вплив витрат минулої праці повністю усувається але суттєво зростає питома вага прибутку. Тому в умовах різноприбутковості різних видів продукції саме прибуток відіграє основну роль у викривленні показника продуктивності праці. Отже, використання показника ЧП себе не виправдовує.

Обсяг умовно-чистої продукції (УЧП) за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць) визначається додаванням до чистої продукції повної суми амортизаційних відрахувань. Вплив зміни матеріальних витрат усувається, але зростає питома вага прибутку та амортизаційних відрахувань, їх зміни також можуть викривити показники обсягів виробництва та продуктивності праці.

УЧП = ТП - М,

де М - матеріальні витрати [2].

Переваги вартісного методу:

- можливість застосування за умов багато - номенклатурного виробництва з широким асортиментом продукції;

- можливість визначення характеристики динаміки і рівня продуктивності за асортиментом виготовленої продукції по підприємству і в цілому по галузі промисловості з обчисленням темпів зростання за будь - які проміжки часу.

Недоліки методу:

- за умови зміни асортименту виготовленої продукції спотворюється дійсний показник продуктивності праці;

- запропонований показник продуктивності праці залежить від встановлених на продукцію цін;

- залежність від змін виробничої структури підприємства; орієнтація показника продуктивності праці на матеріаломісткість [4].

1.3 Трудомісткість

Трудомісткість -- один з показників продуктивності праці, він являє собою суму затрат живої праці на виробництво одиниці продукції.

Трудомісткість одиниці продукції визначається відношенням затрат на виробництво до обсягу випущеної продукції за певний період:

Т_Е = Т_Ж/V,

де Т_Е -- трудомісткість (повна); Т_Ж -- працезатрати на випуск продукції (проведення робіт, надання послуг) у відповідних одиницях; V -- обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) у відповідних одиницях.[12]

Технологічна трудомісткість (Т_т) визначається затратами праці основних робітників -- відрядників і погодинників. Вона розраховується за виробничими операціями, деталями, вузлами, готовими виробами.

Трудомісткість обслуговування (Т0) являє собою затрати праці допоміжних робітників основних цехів і всіх робітників допоміжних цехів і підрозділів, зайнятих обслуговуванням виробництва, її розрахунок здійснюється за кожною операцією, виробом або пропорційно технологічною трудомісткістю виробів.

Виробнича трудомісткість (Т_в) складається з трудомісткості технологічної і трудомісткості обслуговування, тобто це затрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці робіт:

Ф = Ф + Ф.



Трудомісткість управління (Т_у) складається із затрат праці керівників, спеціалістів, службовців. Одна частина таких затрат, яка безпосередньо пов'язана з виготовленням виробів, належить до їх пропорційно виробничої трудомісткості.

Розрізняють трудомісткість нормативну, планову і фактичну. Нормативна трудомісткість розраховується на підставі діючих норм праці: норм часу, норм виробітку, норм часу обслуговування, норм чисельності. Вона використовується для визначення загальної величини затрат праці, необхідних як для виготовлення окремих виробів, так і для виконання всієї виробничої програми.

Планова трудомісткість відрізняється від нормативної на величину зниження працезатратності, запланованих у поточному періоді, за рахунок реалізації організаційно-технічних заходів.[12]

Фактична трудомісткість визначається як сума здійснених затрат праці на випущений обсяг продукції або виконаний обсяг робіт.

Необхідно відзначити, що при визначенні трудомісткості на підставі розрахунку суспільних затрат праці суттєве значення має редукція праці, яку треба враховувати. Затрати живої і минулої праці можуть бути приведені до співставленого виду в тому випадку, якщо вони приведені до простої праці: відносно складна праця означає тільки возведену в ступінь або помножену просту працю, або меншу кількість складної праці, яка дорівнює більшій кількості простої.

Оскільки виміряти і оцінити складність праці безпосередньо не вдається, рекомендується встановлювати редукцію на підставі заробітної плати, тарифних розрядів або тарифних ставок, рівня продуктивності праці за даними про затрати на підготовку кваліфікованої робочої сили.

Незважаючи на різноманітність методологічних і методичних розробок щодо визначення повної трудомісткості в народному господарстві, вони поки що не отримали широкого застосування. У промисловості, наприклад, це пояснюється широкою номенклатурою виробництва виробів, наявністю галузей, які випускають складну продукцію зі значною питомою вагою кооперованих поставок, що створює перешкоди при розрахунку повної трудомісткості.

Метод повної трудомісткості найбільш прийнятний в умовах великосерійного промислового виробництва з обмеженою номенклатурою продукції, в галузях видобувної, целюлозно-паперової промисловості, в металургії, електроенергетиці, сільському господарстві.[12]

Показники продуктивності праці, що розраховані на підставі віднесення обсягу продукції в натуральному вигляді або умовно-натуральному виразі до затрат живої праці, мають перевагу перед вартісними і трудовими показниками -- вони не піддані впливу цін, рентабельності, змінам асортименту продукції, що випускається. Безумовно, показники продуктивності праці, що розраховані за повною трудомісткістю, не можуть бути загальними для всіх галузей матеріального виробництва, але у певних галузях повинні включатися до системи показників поряд з вартісними показниками продуктивності суспільної праці.

Викладена концепція моделювання показника продуктивності суспільної праці на підставі використання категорії "трудомісткість" має недоліки -- вона недосконала і умовна. Це особливо проявляється при практичних розрахунках.

Так, відношення національний дохід і затрати живої праці відбиває трудомісткість чистої продукції, а економія уречевленої праці тут виражається через економію живої. У цьому зв'язку доцільно економію живої та економію уречевленої праці визначати роздільно; продуктивність праці вимірювати не за виробітком чистої продукції, а за сумою економії уречевленої і живої праці:



При цьому економію або перевитрату уречевленої праці в розрахунку на одного працівника за одиницю робочого часу в базисному році можна визначити за формулою:

Таким чином, можна сказати, що трудомісткість важливий та багатогранний показник продуктивності праці. Існує декілька видів трудомісткості, кожна з яких характеризує ту чи іншу операцію виробничого процесу.

1.4 Виробіток

Методи розрахунку

Виробіток продукції (В) - показник продуктивності праці, який вимірюється кількістю продукції, обсягом робіт чи послуг, вироблених працівником за одиницю часу.

У загальному вигляді показник виробітку характеризується відношенням обсягу виробленої за певний період часу роботи (О) до затрат праці (Т) за відповідний період:

В = О / Т.

Витрати праці можуть характеризуватися кількістю відпрацьованих людино-годин, людино-днів, середньою (середньомісячної, среднеквартальной, середньорічний) чисельністю працівників (Ч_п). Розраховуються показники середньогодинної (В_г), середньоденний (В_дн), середньомісячної (В_м) або середньорічної (В_р) виробітку одного працівника:



В_г = О/Т_{люд.-год.};

В_дн= О/Т_{люд.-дн.};

В_м(г)= О/Ч_с.

Відмінності в абсолютній величині названих показників виробітку визначаються середньою тривалістю робочого часу в розрахунковому періоді.[11] Так, середньоденний виробіток можна представити як добуток середньогодинної вироблення на середню тривалість робочого дня в годинах (К_г):

В_дн= В_г* К_г.

Середньомісячний (середньорічний) виробіток дорівнює добутку середньоденного виробітку на середню кількість відпрацьованих днів (К_дн) у відповідному періоді:

В_{м (р)}= В_дн* К_дн = В_г* К_г* К_дн.

Аналогічний зв'язок існує і між індексами різних показників виробітку:

Iв_м(р)= Iв_г* Iк_г* Iк_дн.

Показник виробітку може визначатися з розрахунку на одного працівника промислово-виробничого персоналу (Ч_пвп), одного робочого (Ч_р), одного основного робітника (Ч_ор):

В_пвп= О / Чппп;

В_р= О / Ч_р;

В_ор= О / Ч_ор.



Кількісно зв'язок між виробітком в розрахунку на одного працюючого, одного робітника, одного основного робочого встановлюється через питому вагу робочих (d_р) або основних робітників (d_ор) у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу підприємства:

В_пвп= В_р * d_р; В_пвп= В_ор* d_ор.

Виробіток в розрахунку на одного працівника підприємства (організації) може бути виражений добутком середньогодинного виробітку одного робітника (В_г.р) або основного робітника (В_г.ор), фонду робочого часу і питомої ваги відповідної категорії робітників:

В_пвп= В_г.р* К_г* К_дн* d_р. В_пвп= В_г.ор* К_г* К_дн* d_ор

Відповідним чином може бути виражена залежність індексів розглянутих показників:

IВ_пвп= IВ_г.р* IК_г* IК_дн* Id_р. IВ_пвп= IВ_г.ор* IК_г* IК_дн* Id_ор.[11]

Отже, виробіток є одним з показників продуктивності праці і дозволяє широко оцінити ефективність роботи працівників підприємства.

1.5 Обґрунтування напрямів зростання продуктивності праці

Продуктивність праці є рухливим і динамічним показником результативності праці та ефективності виробництва, який коригується низкою факторів, має визначальне значення в розвитку окремого підприємства в країні в цілому. Тому власники, керівники та наймані працівники повинні постійно шукати шляхи і результати підвищення продуктивності праці. Резервами зростання продуктивності праці є використані можливості економії затрат праці, які виникають внаслідок дій тих чи інших факторів.

Суттєвий вплив має організація процесу виробництва, що дає змогу знаходити найбільш досконале управління виробництвом, раціональні прийоми виконання операцій та виявлення інших важливих чинників. Наукова організація праці охоплює значні потенційні резерви підвищення ефективності праці з мінімальними додатковими матеріальними витратами. Значний вплив має максимальне використання діючих потужностей, диверсифікація виробництва, скорочення втрат робочого часу та інше [8].

Зростання продуктивності праці на будь-якому підприємстві залежить від багатьох чинників - як зовнішніх, так і внутрішніх. Всі чинники збільшення продуктивності праці можна об'єднати у чотири основні групи:

1. Техніко-технологічні чинники визначаються рівнем розвитку засобів виробництва із впровадженням нових технологій, використанням якісної сировини. Важливим чинником є індустріалізація, яка полягає у створенні прогресивної виробничо-технологічної бази. Це комплексний процес, в якому лежить застосування сучасних нових виробничих технологій, упровадження нових комп'ютерних розробок, перехід до механізованого складання різноманітних виробів тощо.

2. Організаційні чинники спрямовані на створення такої організації виробничого процесу, яка ліквідує втрати робочого часу і забезпечує оптимальне завантаження як усім членам трудового колективу, так і основним виробничим фондам підприємства [8].

3. Соціально - економічні чинники пов'язані із кваліфікацією і освітою виконавців, умовами праці, застосуванням оптимальних режимів праці і відпочинку, психологічним кліматом у колективі, його згуртованістю і внутрішньо - колективними стосунками, поліпшення умов праці, підвищення творчої активності працівників. Стимулом підвищення продуктивності праці також є удосконалення форм систем оплати праці, відтворення робочої сили та розв'язання соціальних проблем суспільства. Підвищення продуктивності праці створює умови для зростання заробітної плати, і навпаки, збільшення заробітної плати стимулює її продуктивність.

4. Природні умови та географічне розміщення виділяють і аналізують передусім на підприємствах сільськогосподарської, добувної та деяких переробних галузей промисловості, а саме впливають на вид діяльності підприємства і його зв'язки з постачальниками і споживачами [9].

Підвищити продуктивність праці можна двома способами:

- нарощуванням обсягу виробництва;

- скороченням чисельності працюючих.

Ураховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю, які охоплюють такі етапи.

- вимірювання та оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема;

- пошук та аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної під час вимірювання та оцінки;

- розроблення плану використання резервів підвищення продуктивності праці;

- розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;

- контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулювання їх виконання;

- вимірювання та оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

Таким чином, управління продуктивністю праці на підприємстві -- це частина загального процесу управління підприємством, що охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку.

2. Розрахунок продуктивності праці по ДП «Експрес-поліграф»

В даному розділі буде розраховано показники продуктивності праці на базі діючого поліграфічного підприємства, основні показники діяльності якого наведено в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 Основні показники діяльності підприємства за 2005-2006 рр.

№ п/п	Показники	2005 рік	2006 рік	Темп росту, %
1.	Товарна продукція, тис. грн.	10702,00	11212,00	104,77
2.	Реалізована продукція, тис. грн.	10898,00	11428,80	104,87
3.	Випуск продукції в натуральному виражені:
	газети А2 в 4 полоси, тис. шт.	672,00	580,00	86,31
	книги, брошури, тис. ум. ф. відб.	36714,00	32011,00	87,19
	журнали, менше 4-х разів на тиждень, тис. ум. ф. відб.	-	3025,00	100,00
	товари шкільні, бланки, тон	27,00	16,00	59,26
	тис. ум. ф. відб.	2347,00	1315,20	56,04
	послуги з БПП робіт, тис. грн.	124,00	176,00	141,94
4.	Чисельність ПВП, чол.	229,00	211,00	92,14
	В т. ч. робітників, чол.	172,0	161,00	93,60
5.	Середньорічний виробіток, тис. грн.
	працівника	46,73	53,14	113,70
	робітника	62,22	69,64	111,92
6.	Фонд оплати праці працівників, тис. грн.	2744,40	3392,10	123,60
7.	Собівартість реалізованої продукції, тис. грн.	9199,40	9818,50	106,73
8.	Витрати на 1 грн. реалізованої прод.	0,84	0,86	101,77
9.	Середньорічна вартість основних засобів за залишковою вартістю, тис. грн.	6636,55	6218,80	93,71
10.	Середньорічна вартість основних засобів за первісною вартістю, тис. грн.	11765,75	12010,25	102,08
	В т. ч. машини і обладнання	7809,20	8129,70	104,10
11.	Оборотні активи, тис. грн.	2381,45	2854,35	119,86
12.	Прибуток валовий, тис. грн.	1466,10	1382,00	94,26
13.	Прибуток від операційної діяльності, тис. грн.	699,00	497,60	71,19
14.	Прибуток від звичайної діяльності, тис. грн.	647,70	508,50	78,51
15.	Прибуток чистий, тис. грн.	527,50	461,30	87,45
16.	Рентабельність, %
	виробництва	5,85	5,08	-0,77 в. п.
	продукції	15,94	14,08	-1,86 в. п.
17.	Фондовіддача, грн.	1,61	1,80	111,80

Позитивна динаміка більшості показників господарської діяльності підприємства свідчить про її ефективність. Насамперед, потрібно відмітити, що збільшилися обсяги товарної продукції. В грошовому виразі зміна обсягу виробництва звітного періоду становить 104,77% від базового. Приріст обсягу реалізації перевищив обсяг випуску продукції - 4,87% проти 4,77%. Це свідчить про поліпшення збутової політики підприємства. Про це також свідчить факт, що дохід від реалізації перевищує вартість товарної продукції, тобто протягом року було реалізовано залишки товарної продукції на складі.

Можна зазначити, що плинність кадрів досить значна. За 2006 рік з різних причин штат підприємства скоротився на 18 осіб. Як наслідок ? річний виробіток на одного працюючого збільшився на 6,41 тис. грн., що становить 113,70% від базового періоду. Тож можна припустити, що зменшення штату працюючих було викликано виробничою необхідністю і принесло певні позитивні результати, зокрема, підвищення виробітку. Фонд зарплати збільшився і його обсяг у звітному році становить 123,60% від базового.

Вартість основних виробничих засобів за залишковою вартістю зменшилася на 417,75 тис. грн., що пов'язано зі зносом обладнання. Протягом року відбулося надбання устаткування, але вони були не суттєві. Виросли затрати на реалізацію продукції - обсяги витрат на реалізацію в 2006 році становлять 106,73% від обсягів базового періоду. А витрати на одну гривню реалізованої продукції склали 101,77% від базового періоду. Тенденцію динаміки політики витрат підприємства слід визнати негативною.

Величина чистого прибутку, також має негативну динаміку впродовж останнього року (-12,55% від прибутку базового періоду). Таке становище було визначено кількома причинами. Згідно зі звітом про фінансові результати, хоча й чистий дохід від реалізації був більшим у звітному році, проте собівартість продукції зросла інтенсивніше в порівнянні з попереднім періодом.

Основне уявлення про ефективність використання трудових ресурсів може дати інформація про продуктивність праці (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Аналіз зміни продуктивності праці за 2005-2006 рр.

№ п/п	Показник	2005 рік	2006 рік	Приріст	Темп росту, %
1.	Реалізована продукція, тис. грн.	10898,00	11428,80	530,8	104,87
2.	Товарна продукція в оптових цінах, тис. грн.	10702,00	11212,00	510	104,77
3.	Чисельність ПВП, всього, чол.	229,00	211,00	-18	92,14
4.	- робітники	172,0	161,00	-11	93,60
5.	Середньорічний виробіток 1го працівника, грн	46733,62	53137,44	6403,82	113,70
6.	- 1-го робітника	62220,93	69639,75	7418,82	111,92

Продуктивність праці по підприємству в цілому змінилася в кращу сторону. Продуктивність праці одного працівника у звітному періоді збільшилася на 13,7%, а одного робітника на - 11,92%, що пояснюється нижчим темпом зменшення чисельності робітників, порівнюючи із сукупною чисельністю працівників.

Таблиця 2.3 Вихідні дані для аналізу трудових факторів за 2005-2006 рр.

№ п/п	Показник	2005 рік	2006 рік	Приріст	Темп росту, %
1.	Товарна продукція в порівняльних цінах, тис. грн.	11918,78	11212,00	-706,78	94,07
2.	Кількість працівників, осіб	229,00	211,00	-18	92,14
3.	з них робітників	172,0	161,00	-11	93,60
4.	Загальна кількість відпрацьованих усіма робітниками
	а) людино-днів	36614,50	34458,40	-2156,1	94,11
	б) людино-годин	292916,00	275667,20	-17248,8	94,11
5.	Кількість відпрацьованих днів одним робітником (4а:3)	212,875	214,027	1,152	100,52
6.	Тривалість робочого дня (4б:4а), год.	8,00	8,00	0	100
7.	Середня кількість годин, відпрацьованих одним робітником (4б:3)	1703	1712,22	9,22	100,54
8.	Середньорічний виробіток в порівняльних цінах , грн.
	а) одного працівника (1:2)	52047,074	53137,441	1090,367	102,10
	б) одного робітника (1:3)	69295,233	69639,752	344,519	100,50
9.	Середньоденний виробіток одного робітника (1:4а), грн.	325,521	325,378	-0,143	99,96
10.	Середньогодинний виробіток одного робітника (1:4б), грн.	40,690	40,672	-0,018	99,96
11.	Питома вага робітників у складі промислово-виробничого персоналу (3:2Ч100), %	75,1092	76,3033	1,1941 в. п.	_

Зробимо розрахунок впливу факторів на зміну продуктивності праці:

- зміна питомої ваги робітників у складі промислово-виробничого персоналу:

1,1941Ч69295,233:100 = 827,5 грн.;

- зміна середньорічного виробітку одного робітника

344,519Ч76,3033:100 = 262,8 грн.

Разом: 1090,4 грн.

На останній фактор, у свою чергу, вплинули такі фактори:

- зміна кількості відпрацьованих днів одним робітником:

1,152Ч8Ч40,690 = 375,0 грн.;

- зміна тривалості робочого дня:

0Ч214,027Ч40,690 = 0 грн.;

- зміна середньогодинного виробітку одного робітника:

-0,018Ч214,027Ч8 = -30,5 грн.

Разом: 344,5 грн.

Резервами зростання середньорічного виробітку одного робітника є подолання негативного впливу зміни середньогодинного виробітку одного робітника - 30,5 грн., або 0,044% базового показника, а резерв підвищення середньорічної продуктивності праці одного працюючого складатиме 3154,8 грн. (30,5Ч76,3033+827,5), або 6,06% базового рівня цього показника.

Далі здійснюємо розрахунок впливу факторів на обсяг товарної продукції внаслідок використання тільки категорії робітників:

- зміна кількості робітників:

-11Ч212,875Ч8Ч40,690 = -762245,8 грн.;

- зміна відпрацьованих одним робітником днів за рік (явки):

1,152Ч161Ч8Ч40,690= 60374,8 грн.;

- зміна тривалості робочого дня:

0Ч161Ч214,027Ч40,690 = 0 грн.;

- зміна середньогодинного виробітку одного робітника:

161Ч(-0,018)Ч214,027Ч8 = -4962,0 грн.

Разом: -706,8 тис. грн.

Отже, цей розрахунок показує, що тільки другий фактор є позитивний, а всі інші діяли негативно (окрім третього). Проте другий фактор був менш впливовим і не зміг перекрити негативний вплив першого та четвертого факторів, які можна розглядати як резерви виробництва. Тому резерви виробництва, виходячи з наведеного розрахунку, становлять 767,2 тис. грн.

Порівняння темпів зростання середньорічного, середньоденного виробітку дозволяють робити висновки про відсутність внутрішньозмінних простоїв (відносний приріст середньогодинного виробітку дорівнює середньоденному).



Висновки

Виходячи з викладеного, можна зробити низку висновків:

- актуальність проблеми виходу України з кризи та побудови конкурентоспроможної економіки потребує глибоких системних досліджень проблеми підвищення продуктивності праці в суспільстві на усіх економічних рівнях;

- вивчення проблеми підвищення продуктивності праці в Україні вимагає урахування нових умов господарювання, впливів глобалізації, уважного вивчення ролі усіх впливових чинників на макро та мікроекономічному рівнях, вдосконалення методологічних та методичних підходів до оцінювання та аналізу продуктивності праці, визначення важелів її підвищення з позицій перспектив інноваційного розвитку суспільства;

- недооцінювати роль продуктивності праці в сучасних умовах являється неправомірною та недалекоглядною позицією;

- науково-технічні, технологічні та соціально-економічні передумови зростання продуктивності праці слід розглядати в тісному зв'язку із забезпеченням завдань якісного людського розвитку;

- з теоретичної і прикладної точки зору уявляється нагально необхідним забезпечити постійний моніторинг продуктивності праці на усіх рівнях управління економікою, забезпечити об'єктивну оцінку продуктивності праці та адекватне відображення такої оцінки державною статистикою.

Залежно від того, як і в яких вимірниках (натуральних, трудових чи вартісних) визначається обсяг виготовленої підприємством продукції, розрізняють три основних методи вимірювання і обчислення продуктивності праці:

1. натуральний;

2. трудовий;

3. вартісний.

Найважливішим з методів є вартісний, і його найчастіше використовують в розрахунках.

Зростання продуктивності праці на будь-якому підприємстві залежить від багатьох чинників - як зовнішніх, так і внутрішніх. Всі чинники збільшення продуктивності праці можна об'єднати у чотири основні групи:

1. Техніко-технологічні чинники;

2. Організаційні чинники;

3. Соціально - економічні чинники;

4. Природні та географічні чинники.

Підвищити продуктивність праці можна двома способами:

- нарощуванням обсягу виробництва;

- скороченням чисельності працюючих.

Отже, підсумовуючи все вище сказане, хочеться відмітити, що резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес. Тому доцільно в кожній конкретний період використовувати саме ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат. Пошук резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної під час вимірювання й оцінювання досягнутого рівня продуктивності праці на підприємстві загалом і за окремими видами праці зокрема з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах.

У другому розділі було здійснено аналіз продуктивності підприємства ДП „Експрес поліграф”.

Позитивна динаміка більшості показників господарської діяльності підприємства свідчить про її ефективність. Насамперед, потрібно відмітити, що збільшилися обсяги товарної продукції. В грошовому виразі зміна обсягу виробництва звітного періоду становить 104,77% від базового. Приріст обсягу реалізації перевищив обсяг випуску продукції - 4,87% проти 4,77%. Це свідчить про поліпшення збутової політики підприємства. Про це також свідчить факт, що дохід від реалізації перевищує вартість товарної продукції, тобто протягом року було реалізовано залишки товарної продукції на складі. Річний виробіток на одного працівника збільшився на 6,41 тис. грн., що становить 113,70% від базового періоду. Фонд оплати праці збільшився і його обсяг у звітному році становить 123,60% від базового. Вартість основних виробничих засобів за залишковою вартістю зменшилася на 417,75 тис. грн., що пов'язано зі зносом обладнання.

Продуктивність праці по підприємству в цілому змінилася в кращу сторону. Продуктивність праці одного працівника у звітному періоді збільшилася на 13,7%, а одного робітника на - 11,92%, що пояснюється нижчим темпом зменшення чисельності робітників, порівнюючи із сукупною чисельністю працівників.

Порівняння темпів зростання середньорічного, середньоденного виробітку дозволяють робити висновки про відсутність внутрішньозмінних простоїв (відносний приріст середньогодинного виробітку практиично дорівнює середньоденному) -0,143 та -0,018, темп приросту 99,96%.

Отже, загалом, підприємство ДП „Експрес-Поліграф” є стабільним, діяльність підприємства в зазначених періодах мала позитивний характер. Проте, мають місце негативні танденціїї: вартість основних виробничих засобів за залишковою вартістю зменшилася на 417,75 тис. грн., що пов'язано зі зносом обладнання Виросли затрати на реалізацію продукції - обсяги витрат на реалізацію в 2006 році становлять 106,73% від обсягів базового періоду, а витрати на одну гривню реалізованої продукції склали 101,77% від базового періоду. Чистий прибуток зменшився (-12,55% від прибутку базового періоду). Таке становище було зумовлено кількома чинниками. Згідно зі звітом про фінансові результати, хоча й чистий дохід від реалізації був більшим у звітному році(10898,00 тис. грн проти 11428,80 тис. грн), проте собівартість продукції зросла інтенсивніше в порівнянні з попереднім періодом (9199, 40 тис. грн проти 9818, 50 тис. грн)

економічний продуктивність праця виробіток

Список використаних джерел

1. Швець Л.П. Економіка виробництва [Текст]: навч. посібник / Л.П Швець, Н. І. Доберчак.-Львів: Новий світ 2010. 435 с.

2. Акініна О.В. Економіка виробництва [Текст]: навч. посібник / О.В. Акініна, А.М. Ільїч.-К: Алерта, 2010. 510 с.

3. Економіка і управління: погляд молоді [Текст]: Матеріали III Всеукр. студ. наук.- практ. конф., 2011р. 23-24 берез., Донецьк, Україна: М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган- Барановського, Ін-т економіки і упр. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2011 c. 204 - 205

4. Гринчуцький В.І. Економіка підприємства [Текст]: навч. посібник / В.І. Гринчуцький, Е.Т Карапетян, Б.В Погріщук - К.: Центр учбової літератури,2010_ 420 c.