Паливно-енергетичний комплекс України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Роль паливно-енергетичного комплексу в народному господарстві та його структура

2. Сучасний стан розвитку та розміщення паливної промисловості

3. Особливості розвитку та принципи розміщення електроенергетики

4. Проблеми та перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу України

Висновки

Список використаної літератури

паливний енергетичний промисловість електроенергетика

Вступ

На сучасному етапі економічного розвитку великого значення набувають знання про раціональне розміщення продуктивних сил, що дозволяє забезпечити більшу ефективність виробництва, отримати максимальний прибуток при бережливому, раціональному використанні природно-ресурсного потенціалу.

В умовах ринкових перетворень особливе місце відводиться структурній перебудові всієї господарської системи, соціальному устрою, динамічному та збалансованому розвитку регіонів.

Важлива роль енергетики у розвитку народного господарства визначається тим, що будь-який виробничий процес та будь-який вид обслуговування населення пов'язані з використанням енергії.

Паливна промисловість і електроенергетика -- найважливіші базові галузі, оскільки вони забезпечують розвиток і функціонування сфери виробництва, сфери послуг і побуту людей. Ці галузі створюють найважливіший міжгалузевий промисловий комплекс -- паливно-енергетичний, забезпечуючи видобуток твердого, рідкого і газового палива, виробництво, передачу електроенергії та тепла.

Метою даної роботи є дослідження паливно-енергетичного комплексу України та його ролі в народному господарстві України.

Написання даної роботи передбачає виконання наступних завдань:

· дослідження ролі паливно-енергетичного комплексу в народному господарстві та його структури;

· визначення сучасного стан розвитку та розміщення паливної промисловості;

· дослідження особливостей розвитку та принципів розміщення електроенергетики;

· дослідження проблем паливно-енергетичного комплексу та його перспектив.

1. Роль паливно-енергетичного комплексу в народному господарстві та його структура

„Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) -- складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії, їхнього транспортування, розподілу й використання. До його складу входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торфова) та електроенергетика, тісно пов'язані з усіма галузями народного господарства.

На сучасному етапі економічного розвитку найважливіша -- паливно-енергетична проблема. Успішне її розв'язання визначає можливості, темпи й напрями економічного та соціального розвитку. Значення палива для економіки будь-якої держави величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловості, сільського господарства й транспорту.

Основними первинними джерелами енергії у сучасному світі є нафта, вугілля, природний газ, гідроенергія, а також швидко зростає значення атомної енергії. Частка решти джерел (дрова, торф, енергія сонця, вітру, геотермальна енергія тощо) у загальному енергоспоживанні становить лише кілька відсотків. Щоправда, в окремих країнах вони мають істотне значення для енергопостачання: наприклад, у Фінляндії -- дрова, в Ісландії -- гарячі термальні джерела”[7; 149].

„Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) України охоплює одержання, передачу, перетворення і використання різних видів енергії та енергетичних ресурсів. До складу ПЕК входять галузі паливного комплексу і електроенергетики”[3; 260].

„Інтенсивний розвиток паливно-енергетичного комплексу неодмінно впливає на інтенсифікацію й ефективність національно-економічної системи загалом. Його розвиток значною мірою зумовлює темпи, масштаби зростання продуктивних сил і їх розміщення, створює необхідні умови для поліпшення умов праці та підвищення рівня життя людей”[5; 127].

Рис 1.1 Структура паливно-енергетичного комплексу [9; 147]

Енергетика України складає важливу роль в житті країни. Це питання буде освітлено далі.

„Паливний комплекс України являє собою сукупність галузей промисловості, зайнятих видобутком і переробкою різних видів палива, включаючи нафтовидобувну, нафтопереробну, газову, вугільну і торф'яну промисловість. Паливний комплекс є однією з найважливіших складових важкої промисловості.

Основний вид палива в Україні -- вугілля, видобуток якого здійснюється в Донецькому, Львівсько-Волинському і Дніпровському вугільних басейнах. При цьому близько 90 % усього вугілля, що добувається в Україні, припадає на Донецький вугільний басейн.

Електроенергетика є провідною складовою частини ПЕК, що забезпечує електрифікацію всієї країни на основі раціонального виробництва і розподілу електроенергії. Електроенергетика має важливе значення для економіки країни, що обумовлюється такими перевагами електроенергетики, як відносна легкість її передачі на великі відстані, розподілі між споживачами, а також перетворення в інші види енергії (механічну, теплову, світлову, хімічну та ін.). Відмінною рисою електроенергетики є одночасність її генерування і споживання.

Основи розвитку електроенергетики України було закладено на початку XX ст. в плані ГОЗЛРО, в якому були сформульовані основні напрями, найважливішими з який були концентрація виробництва електроенергії і централізація її розподілу.

Основна частина електроенергії виробляється великими електростанціями: тепловими (ТЕС), гідравлічними (ГЕС), атомними (АЕС).

Україна має у своєму розпорядженні значні природні паливно-енергетичні ресурси: вугілля, нафту, пальні гази, торф, сланці, дрова, уранові руди, гідроенергію, внутрішнє тепло землі, вітрову і сонячну енергії, енергію припливів і відпливів. Усі природні паливні ресурси належать до непоновлюваних природних багатств, тому питання їх раціонального використання в інтересах соціально-економічного розвитку країни мають дуже велике і принципове значення.

Щодо поновлюваних джерел енергії слід зазначити, що за винятком гідроенергетики їх використанню в Україні приділяється недостатня увага.

Широке використання паливно-енергетичних ресурсів у всіх сферах економіки привело до створення унікальних за параметрами і довжині засобів передачі енергоресурсів і електроенергії єдиних для України енергосистем.

Основні системи ліній електропередачі (ЛЕП) і трубопровідного транспорту, що включають у себе нафто-, газо- і нафтопродуктопроводи, були сформовані в Україні до початку 1990-х рр. відповідно до концепції розвитку ПЕК СРСР.

Ця концепція виходила з необхідності першочергового забезпечення енергетичними ресурсами великих промислових і сільськогосподарських регіонів, одним з яких була Україна, і необхідності експорту енергоресурсів у країни Східної і Західної Європи. Така концепція визначила рух основних потоків нафти і газу по території України зі сходу на захід для забезпечення експортних постачань і внутрішніх потреб України.

Таким чином, галузі, які виробляють паливо і енергію, мають районоутворююче значення, на базі їх формуються територіально-виробничі комплекси. Вони впливають на процеси концентрації виробництва, комбінування, промислову спеціалізацію і поглиблення територіального поділу праці. Вплив його тим більший, чим потужніші запаси і вищі техніко-економічні показники ресурсів палива. Дешеве паливо сприяє розвитку паливомістких виробництв, формує спеціалізацію господарства району.

Шляхи розвитку паливно-енергетичного комплексу України визначено в Національній енергетичний програмі (НЕП) України. В її основу покладено схвалену Верховною Радою Концепцію розвитку паливно-енергетичного комплексу України на період до 2010 р.

На жаль, жодна з прийнятих програм розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу, енергозбереження та власне Національна енергетична програма України не виконується в повному обсязі. Проблеми з енергопостачанням, які склалися в країні, зумовлюють необхідність розробки нової Енергетичної програми України, яка б дала змогу, по-перше, зупинити поглиблення енергетичної кризи і, по-друге, забезпечити енергетичну безпеку України в умовах переходу до сталого розвитку.

Таким чином, головне завдання розвитку паливно-енергетичного комплексу -- це ефективне і надійне забезпечення потреб країни в енергії високої якості з прийнятними техніко-економічними показниками за рахунок нарощування власного видобутку (виробництва) палива, проведення реструктуризації паливно-енергетичного комплексу під контролем держави, реалізації програм з енергозбереження, диверсифікації джерел паливозабезпечення, особливо щодо природного газу та нафти ”[3; 260-265].

2. Сучасний стан розвитку та розміщення паливної промисловості

„Вугільна промисловість представлена видобутком кам'яного та бурого вугілля, збагаченням та його брикетуванням. З вугільною промисловістю тісно пов'язані такі галузі, як електроенергетика, коксохімія, металургія.

Характерними рисами вугільної промисловості є:

висока концентрація її в Донбасі,

значне переважання підземного способу видобування,

* висока частка видобутку кам'яного вугілля (94 %) порівняно з бурим.
Кам'яновугільна промисловість зосереджена в двох басейнах: Донецькому і Львівсько-Волинському”[9; 149].

Структура та розташування паливної промисловості наведена у рис. 2.1.

Рис. 2.1 Паливна промисловість

Запаси вугілля та їх розташування по території України дуже нерівномірні (Див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Запаси вугілля та їх розташування по території України (станом на 01.01.2001 р.) ”[3; 271]

Вугільний басейн	Запаси всього	У тому числі за Державним балансом:
		усього	балансові запаси	забалансові запаси
			усього	у тому числі
				А + В + С1	С2
	млрдт	%	млрдт	%	млрдт	%	млрдт	%	млрдт	%	млрдт	%
Донецький	101,5	86,3	69,5	93,7	52,8	93,0	42,0	92,3	10,8	95,6	16,7	96,0
у тому числі вугілля:
енергетичне	76,6	65,1	47,9	64,6	36,1	63,6	29,2	64,2	6,9	61,1	11,8	67,8
коксівне	24,9	21,2	21,6	29,1	16,7	29,4	12,8	28,1	3,9	34,5	4,9	28,2
Львівсько-Волин-ський	3,0	2,6	1,9	2,6	1,5	2,6	1,2	2,6	0,3	2,6	0,4	2,3
Дніпровський	4,2	3,6	2,4	3,2	2,2	3,9	1,9	4,2	0,3	2,6	0,2	1,1
Усього по Україні	117,6	100,0	74,2	100,0	56,8	100,0	45,5	100,0	11,3	100,0	17,4	100,0
у тому числі вугілля:
енергетичне	90,9		51,5		39,2		32,0		7,2		12,3
коксівне	26,7		22,7		17,6		13,5		4,1		5,1

„Вугілля в Україні є єдиним паливним ресурсом, запаси якого дозволяють забезпечувати до 90 % власні потреби національної економіки. Проте на даний час питома вага вугілля в паливно-енергетичному балансі країни становить 23,9 %, що говорить про наявність великої диспропорції в забезпеченості запасами даного виду власного енергоресурсу і обсягами його споживання.

Вугільна промисловість значною мірою забезпечує власними енергоресурсами вугільну електроенергетику, технологічною сировиною -- металургійний комплекс країни, стабільне функціонування об'єктів інших споживачів. Проте обсяги видобутку вугілля в Україні, починаючи з 1989 р., щорічно знижувались і до 1996 р. порівняно з 1990 р. зменшились більш ніж у 2 рази (зі 164,8 млн т до 71,3 млн т). З 1997 р. обсяги видобутку дещо збільшились і в 1999--2000 рр. стабілізувались на рівні 80 млн т.

Разом з тим ступінь освоєння запасів свідчить про неможливість у найближчій перспективі збільшення видобутку у великих масштабах”[3; 270].

„Нафтова промисловість складається з таких галузей: нафтовидобувної, нафтопереробної та транспортування нафти.

Вона зосереджена у Прикарпатті, Дніпровсько-Донецькій западині та в Причорноморському нафтогазовому районі. На жаль, масштаби видобутку невеликі, бо запаси вичерпні, а пошукові роботи проводяться недостатньо.

Найбільше нафти знаходиться у таких районах:

східному - Радченківське, Сагайдацьке, Зачепилівське, Новогриго-
рівське, Глинсько-Розбишівське (Полтавська область), Качанівське, Рибальське (Сумська область), Прилуцьке, Гнідинцівське, Леляківське (Чернігівська область) родовища;

західному -- Долинське, Бориславське, Дрогобицьке, Битківське
(Прикарпаття) родовища;

південному -- Керченське, Джанкойське родовища.

Газова промисловість є галуззю паливної промисловості, що проводить видобування, зберігання, транспортування та переробку природного газу. Природні гази -- це суміш вуглеводневих газів, що нагромаджуються в різноманітних колекторах у надрах земної кори. Основними складовими частинами природних газів є метан, частка якого складає 55--99 %, та інші вуглеводні -- пропан, бутан тощо. Використання газу набагато дешевше за нафту, що пояснюється відносною простотою його видобування. Газова промисловість забезпечує виробництво азотних добрив і синтетичних матеріалів. Основні родовища газової промисловості розміщені в:

· східній українській зоні (Шебелинське, Єфремівське (чисто газові),
Леляківське, Гнідинцівське (змішані);

· західноукраїнській зоні (Дашавське (практично вичерпане), Угерське (великі газосховища);

· південноукраїнській зоні (Глібівське);

· чорноморський шельф (Дельфін, Голіцинське, Штормове, Арабатське (Чорне море)).

Ці газоносні області територіально збігаються з ареалами поширення нафти, оскільки газові родовища мають генетичну спорідненість з нафтовими покладами. Золотим часом розвитку газової промисловості була середина 70-х років, коли видобувалося близько 68 млрд м³, для порівняння у 1994 р. - 18 млрд м³.

Найперспективнішим є Азово-Чорноморський район. Протягом 1996 р. проводилися геологорозвідувальні роботи щодо перспектив нафтогазоносності південно-західної частини Чорного моря, завершено будівництво шести експлуатаційних свердловин. Розроблено шість родовищ, у тому числі три газові: Джанкой, Стрілкове, Архангельське; два газоконденсатні: Голіцинське, Штормове, одне нафтове -- Семенівське. Найпотужнішим є Штормове, з якого вже видобуто близько 1 млрд м³ газу та 103 тис. т конденсату.

У 2002 р. стабільно працювала газотранспортна система та система магістральних нафтопроводів України. Підписано міжурядову українсько-російську Угоду, яка передбачає створення консорціуму з управління газотранспортною системою України та її розвитку. Цей крок сприятиме інтеграції української газотранспортної системи в європейську, вагомій участі нашої держави у реалізації нової енергетичної стратегії Європейського Союзу.

Газотранспортна система України є однією з найбільших у світі. Її проектна пропускна спроможність становить на вході близько 290 млрд м³ газу на рік; на виході -- 175 млрд м³. Майже 90 % російського газу потрапляє до Європи через Україну. За відповідні послуги Україна отримує 28--30 млрд м³ газу щорічно, або 40-42 % від річних потреб держави. Система магістральних нафтопроводів України має протяжність 3850 км загальною потужністю 100 млн т нафти на рік.

В Україні розвинута мережа газопроводів. Спочатку були газопроводи -- від українських родовищ (Дашава -- Львів, Дашава -- Київ -- Москва, Дашава -- Мінськ, Вільнюс, Рига), у п'ятдесяті роки: Шебелинка -- Харків, Шебелинка - Київ, Шебелинка - Кривий Ріг (продовжувався до Киши-нева), а після вичерпання цих родовищ у сімдесяті роки відкрилися газопроводи з Західного Сибіру через територію України в Західну Європу: Уренгой -- Помари -- Ужгород, Уренгой -- Новопсков (Луганська область), газопровід "Союз": Оренбург - Ужгород.

Через мережу газопроводів Україна експортує газ у Чехію, Австрію, Словаччину, Польщу, Угорщину, а також імпортує 80 % газу: 20 % із Туркменії, 60 % із Росії.

В Україні прийнята національна програма "Нафта і газ України до 2010 року", яка передбачає нарощування масштабів пошуково-розвідувальних робіт для поповнення запасів нафти та газу.

В січні 1996 р. Урядом розроблена і схвалена концепція реформування нафтогазового комплексу України, в основу якої покладені класичні ринкові умови функціонування виробництва.

Найгострішими проблемами газової промисловості є нестача сировини через повну чи часткову вичерпаність родовищ (Дашавське, Шебелинське), розрахунки за імпорт палива, пошук країн -- вигідних партнерів.

Торфова промисловість є одним із найстаріших (поряд з дровами) джерел забезпечення населення дешевим місцевим паливом. У паливному балансі торф нині має другорядне значення, хоча його запаси досить-таки значні. Основні запаси торфу розміщенні в Поліській частині країни: Житомирська, Волинська, Рівненська, Київська, Черкаська, Сумська області та в лісостеповій частині. Всього є близько 2500 родовищ торфу. Загальні запаси перевищують 2,2 млрд т.

Торфовидобувна галузь представлена здебільшого невеликими підприємствами потужністю 50--350 тис. т торфу на рік, що дають фрезерний та кусковий торф.

Основними споживачами торфу як палива є сільські підприємства, скляна, фарфоро-фаянсова, харчова та місцева промисловості. Його використовують також для комунальних потреб і як хімічну сировину. З торфу отримують мастила, парафін, феноли, креолін, смоли, оцтову кислоту, ацетон, кормові дріжджі, кокс і напівкокс, у якому зовсім немає сірки, та ін.

В Україні поклади уранових руд містяться поблизу м. Жовті Води, що знаходиться на заході Дніпропетровської області. За експертними оцінками загальні запаси уранових руд В Україні становлять близько 50 тис. т. Ці руди дуже низької якості навіть після збагачення (до 0,7 % вмісту чистого урану), яке здійснюється спеціальними збагачувальними підприємствами безпосередньо на місці видобутку руди, не можуть забезпечити запити діючих в Україні реакторів типу ВВЕР, тепловиділяючі елементи яких потребують концентрації урану щонайменше 5-6 %. Руду, збагачену до таких концентрацій, Україна отримує з Росії.

Таким чином, нестача і низька якість розвіданих родовищ уранових руд є однією з основних проблем вітчизняної ядерної енергетики. Геологічні дослідження свідчать, що запаси ядерних енергоносіїв у перспективі можуть бути відкриті в Карпатах, Приазов'ї, Донецькому кряжі. Крім цього, галузь має проблеми екологічного спрямування. Йдеться щодо небезпеки радіоактивного опромінення жителів територій, прилеглих до уранодобув-них та уранозбагачувальних підприємств, як у процесі виробництва, так і при збереженні радіоактивних відходів виробництва (кар'єрних відвалів, териконів тощо)”[9; 152-157].

3. Особливості розвитку та принципи розміщення електроенергетики

„У процесі розвитку продуктивних сил безперервно змінюються і вдосконалюються джерела та види споживаної енергії. На сучасному етапі технічного прогресу енергетичною основою розвитку продуктивних сил є електрична енергія. Застосування електроенергії дало змогу просторово роз'єднати робочі машини і первинні генератори, відокремити місце виробництва енергії від її споживачів. У результаті виробництво енергії, її передача і розподіл відокремились у самостійну галузь -- електроенергетику, а споживачі енергії розосередились по різних галузях промисловості і народного господарства. Це сприяло концентрації виробництва в різних галузях і розміщенню виробництва на відстані від енергетичних джерел.

Електроенергетика є високомеханізованою галуззю промисловості. У зв'язку з цим у витратах на виробництво енергії відносно мала питома вага заробітної плати. Разом з тим високий технічний рівень зумовлює високу кваліфікацію робітників та інженерно-технічного персоналу.

Таким чином, електроенергетика є провідною галуззю промисловості, а використання її продукції--електричної енергії--забезпечує підвищення технічної озброєності і зростання продуктивності праці”[3; 294-295].

„Електроенергетика є складовою частиною енергетичного комплексу України, впливає на розвиток народного господарства та на територіальну організацію продуктивних сил, забезпечує технічний прогрес, є показником рівня розвитку будь-якої країни.

Електроенергетикою називають галузь важкої промисловості, що забезпечує електрифікацію народного господарства і побутові потреби на основі раціонального виробництва й розподілу електроенергії”[9; 157].

„Електроенергетика України розвивається переважно на використанні місцевого вугілля, ядерного палива, гідроенергоресурсів, частково природного газу і нафти. Як галузь промисловості, електроенергетика включає тепло-, гідро- та атомні електростанції, електричні та теплові мережі тощо”[4; 129].

Структура та розміщення електроенергетики зображена на рис. 3.1.

Рис. 3.1 Електроенергетика

До цієї галузі промисловості входять виробництво електричної енергії на теплових, гідравлічних та атомних електростанціях, електричні мережі, окремі котельні та інші господарські об'єкти. Основним завданням електроенергетики є виробництво і транспортування електричної енергії до споживача.

Потенційно в Україні є всі умови для розвитку енергетики, зокрема наявність паливних ресурсів та значні гідроресурси. Розвиток електроенергетики базується на використанні різноманітних енергетичних ресурсів, причому більша частина електричної енергії виробляється з невідновних паливних ресурсів (вугілля, нафтопродуктів, природного газу, урану тощо).

В основу розвитку й розміщення електроенергетики покладені такі принципи: концентрація виробництва електроенергії внаслідок будівництва великих районних електростанцій, які використовують дешеве паливо і гідроенергоресурси; комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостачання міст та індустріальних центрів; широке освоєння гідроенергоресурсів з урахуванням комплексного розв'язання завдань електроенергетики, транспорту, водопостачання, рибальства; перспективний розвиток атомної енергетики.

Розміщення електроенергетики залежить від двох основних факторів: наявності паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії.

Такі енергомісткі промисловості як алюмінієва, титаново-магнієва та ін. тяжіють до великих електричних станцій. Спад виробництва та поглиблення енергетичної кризи призвели до погіршення платіжного балансу, росту зовнішньої заборгованості, загострення проблеми неплатежів.

В останні роки виробіток електроенергії зменшується. Зазвичай це пояснюється кризовими явищами в економіці, тенденцією до скорочення видобутку основних видів енергоресурсів, перш за все вугілля. Перебої з постачанням електроенергії часто пов'язані із технічними умовами. Дефіцит енергоносіїв покривається в основному за рахунок надходжень із Росії. Сумарна потужність усіх електростанцій України становить 52200 МВт; на ГЕС припадає - 66,7 %; АЕС - 24,5 %; решта - на ДРЕС, ТЕЦ, вітрові, сонячні енергоустановки.

За останнє десятиріччя нарощування потужностей за рахунок нового будівництва майже не здійснювалось. За цей період введено потужностей із генерації електроенергії на 1610 МВт, а під час демонтування енергетичного обладнання з 1991 по 2001 р. виведено потужностей в обсязі 5430 МВт. Для порівняння: введення генеруючих потужностей за попередні 10 років (1981-- 1990 рр.) сягало 16 675 МВт, або більше ніж у 10 разів. Структуру встановленої потужності за енергосистемами наведено в табл.

Найбільш масштабними системами є Дніпровська і Донбаська, потужність яких становить відповідно 34,9 % і 25,0 % від загальної потужності ОЕС України. Найменші встановлені потужності мають Кримська (0,6 %) та Північна (6,3 %) системи.

Значну частку електричної і теплової енергії виробляють теплоелектроцентралі (ТЕЦ) загального користування, які входять до складу систем централізованого теплозабезпечення міст. Більшість ТЕЦ побудовано ще в 1940--50 р. Усі вони, за винятком Київських ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 та Харківської ТЕЦ-5, фізично зношені і морально застарілі (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Характеристика енергоблоків АЕС України

Найменування АЕС	№ енергоблоку	Тип реактора	Встановлена електрична потужність (млн кВт)	Початок будівництва	Здача в експлуатацію енергоблоків
ЗАЕС	1	ВВЕР-1000/320	1000	04.1980	10.12.1984
	2	ВВЕР-1000/320	1000	04.1981	22.07.1985
	3	ВВЕР-1000/320	1000	04.1982	10.12.1986
	4	ВВЕР-1000/320	1000	01.2984	18.12.1987
	5	ВВЕР-1000/320	1000	07.1985	14.08.1989
	6	ВВЕР-1000/320	1000	06.1986	19.10.1995
ЮУАЕС	1	ВВЕР-1000/320	1000	03.1977	31.12.1982
	2	ВВЕР-1000/320	1000	10.1979	06.01.1985
	3	ВВЕР-1000/320	1000	02.1985	20.09.1989
РАЕС	1	ВВЕР-440/213	402	08.1976	22.12.1980
	2	ВВЕР-440/213	461	10.1977	22.12.1981
	3	ВВЕР-1000/320	1000	02.1981	21.12.1986
ХАЕС	1	ВВЕР-1000/320	1000	11.1981	22.12.1987

На більшості енергоблоків АЕС (табл. 3.1) встановлені реактори серії ВВЕР-1000 (модель В-320), які за технічними характеристиками подібні до закордонних реакторів РWR. Термін експлуатації більшості існуючих блоків з реакторами ВВЕР досяг 15 років, що становить приблизно половину від встановленого терміну експлуатації основного обладнання. Досить велика кількість тепломеханічного і електротехнічного обладнання (від 2000 до 5000 одиниць на блок) вимагає заміни внаслідок закінчення терміну експлуатації.

В електроенергетиці, починаючи з 1991 р., постійно зменшується використання встановленої потужності всіх (за винятком АЕС) електростанцій.

Кількість годин використання встановленої потужності електростанцій України зменшилось з 5320 в 1990 р. до 3354 у 2000 р., або на 36,9 %. Відповідно зменшився і коефіцієнт використання встановленої потужності в енергетиці -- із 60,7 до 38,3 %”[3; 299-304].

4. Проблеми та перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу України

„Функціонування енергетичної галузі України теж пов'язане зі структурними, технічними, економічними проблемами.

Це:

необхідність встановлення оптимальних рівнів споживання електроенергії, зокрема забезпечення енергопостачання галузей, визнаних пріоритетними у структурній перебудові національної економіки;

необхідність створення програми розвитку усіх типів електростанцій:

· основний напрям розвитку теплоелектростанцій повинно бути використання вітчизняного низькосортного вугілля;

· основний напрям розвитку гідравлічних електростанцій -- збільшення потужностей шляхом створення нових;

· підвищення рівня безпеки діючих атомних електростанцій, створення ядерно-паливного циклу (розроблення власних технологій переробки уранової руди та виробництва вітчизняного палива для атомних електростанцій, створення підприємства для переробки відпрацьованого ядерного палива і його захоронення);

створення передумов, ресурсів і програм з використання нетрадиційних джерел енергії, зокрема енергії сонця, вітру тощо.

зниження втрат електроенергії у мережі загального користування, які становлять 30 млрд. кВт/год або 16% її загального виробництва, що рівнозначно потребам місячного споживання електроенергії населенням України”[5; 132-133].

Це свідчить про те, що енергетичний комплекс в Україні потребує радикальних економічних і технологічних перетворень.

„Державна політика, яка проводиться у паливно-енергетичному комплексі, спрямована на переорієнтацію галузей промисловості від стратегії „виживання" до стратегії сталого розвитку, створення сприятливих правових і адміністративних умов функціонування та розвитку даного комплексу, оптимізації процесів структурних перетворень та інтеграції у європейський енергетичний простір і забезпечується шляхом вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази.

В Україні на незадовільному рівні використовуються наявні ресурси. Йдеться про величезні запаси метану у вугільних пластах, промислового газу доменного і коксівного виробництва, біогазу із відходів тощо. Потрібно активізувати роботи для розширення виробництва нафтопродуктів з відновлювальної сировини. Так, у 12 країнах ЄС випуск біобензинівтабіодизпалив до 2020 р. має скласти 29 і 48 млн т відповідно, або 23,9 і 24,4 % загального споживання світлих нафтопродуктів.

Україна належить до енергодефіцитних держав та задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах (далі - ПЕР) за рахунок власного їх видобутку менше ніж на 50 %. Поряд із цим в Україні актуальною залишається проблема низької ефективності використання ПЕР.

Витрати енергоресурсів на одиницю ВВП в Україні у кілька разів вищі, ніж у розвинутих країнах. Це об'єктивно обмежує конкурентоспроможність національного виробництва і лягає важким тягарем на економіку.

Разом з тим, потенціал енергозбереження в Україні становить 42-48 % від обсягу споживаних ПЕР.

У результаті прийнятих на державному рівні рішень та вжитих заходів спостерігається певне поліпшення ситуації, пов'язаної з енергоефективністю. Зокрема, відбувається поступове зменшення енергоємності ВВП: якщо цей показник зріс протягом 1990-1996 р. р. на 42 % і практично стабілізувався лише у 1997-1999 р. р., то у 2000 р. зафіксовано його значне зменшення. Ця тенденція продовжилася в 2001 р.

Заходи, що вживаються стосовно енергозбереження в бюджетній сфері на основі фінансування з державного та місцевих бюджетів. Проводиться робота, српямована на розвиток співпраці з міжнародними фінансовими організаціями та іноземними інвесторами у напрямі отримання міжнародної технічної допомоги та залучення іноземних інвестицій у сферу енергозбереження. Започатковано проведення щорічних загальнонаціональних акцій, спрямованих на пропагування та популяризацію ідеї енергозбереження, підвищення освітнього рівня населення з питань енергозбереження.

Проте заходів, вжитих задля підвищення енергоефективності, недостатньо за наявних умов надвисокої енергоємності ВВП. На сьогодні у сфері енергозбереження склалася ситуація, коли, з одного боку, відсутнє у достатніх обсягах цільове фінансування заходів з енергозбереження з бюджетів усіх рівнів, а з іншого боку - відсутні механізми залучення позабюджетних джерел фінансування до сфери енергозбереження.

Основними проблемами, які потрібно вирішити на найближчу перспективу, є:

неврегульованість на законодавчому рівні механізмів економічного стимулювання енергозбереження та самофінансування енергозберігаючих заходів у бюджетній і виробничій сферах;

несприятливий інвестиційний клімат у сфері енергозбереження, обмеженість іноземних інвестицій;

низький рівень оснащення споживачів приладами обліку споживання ПЕР;

відсутність стабільності бюджетного фінансування міжгалузевих енергозберігаючих заходів та програм оснащення споживачів приладами обліку ПЕР;

обмеженість використання енергії з нетрадиційних та відновлюваних джерел, нетрадиційних та альтернативних видів палива (за період 1996 -- 2001 р. р. включно, видобуто близько 34 млн т у. п. енергоносіїв, утому числі за 2001 р. -- близько 10,1 млн т у. п);

невідповідність законодавства України у сфері енергозбереження законодавству ЄС.

Метою державної політики у сфері енергозбереження є поступове підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів в усіх сферах суспільного виробництва, що дозволить підвищити конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників та якість життя українських громадян, зміцнити енергетичну безпеку держави.

Велике занепокоєння викликає екологічний стан більшості гірничодобувних регіонів України. Внаслідок закриття нерентабельних підприємств, шахт і розрізів постала низка еколого-гідрогеологічних проблем, пов'язаних з негативними змінами геологічного середовища. Основними факторами вияву екологічної небезпеки в районах групового закриття шахт є підтоплення населених пунктів ґрунтовими водами, заболочення земель, забруднення шахтними водами водоносних горизонтів, які використовуються для питного та господарсько-побутового водопостачання, сольове забруднення поверхневих і ґрунтових вод, утворення підземних порожнин, просідання поверхні тощо.

Головною причиною загострення екологічних суперечностей і тяжкої екологічної обстановки в ряді промислових центів України є ігнорування екологічних факторів розвитку і розміщення продуктивних сил суспільства. До особливо неблагополучних внаслідок техногенного забруднення можна віднести територію розміщення великих ТЕС, які спалюють органічне паливо (вугілля, мазут), а також райони, що потерпіли від ЧАЕС.

Більше як дві третини території України не є сприятливими для проживання. Сюди відносяться регіони: Полісся, Придніпров'я, Донбас, Кривбас, Північний Крим.

Погіршують ситуацію нафтохімічне забруднення довкілля, а також забруднення агрохімікатами земель сільськогосподарського призначення. Велику загрозу безпеці людині та довкіллю становлять радіоактивні відходи, відвали шахтних порід, скиди і викиди, що утворилися в результаті видобутку та переробки уранових руд. Залишаються невирішеними проблеми об'єкта „Укриття" Чорнобильської АЕС.

Використання нафтопродуктів як джерела енергії несе у собі значну екологічну небезпеку. У містах основними чинниками забруднення навколишнього середовища є автотранспорт: разом із відпрацьованими газами у повітря викидаються вуглеводні, оксид азоту, окис і двоокис вуглецю, діоксид сірки, а також сполуки, що містять свинець. Викиди вуглеводнів призводять до утворення приземного шару озону, який є основним компонентом смогу. Негативний вплив озону виявляється у подразненні очей, пошкодженні легенів, сприянні поширенню та ускладненню респіраторних захворювань.

В грудні 1994 р. в Лісабоні Україна підписала Договір до європейської енергетичної хартії. Хартія має велике значення для України, особливо її розділи, пов'язані з транзитом енергії, протоколи з екології, ядерної безпеки.

Основними завданнями уряду є:

— опрацювання та вжиття цілісної системи заходів щодо забезпечення істотного поглиблення ринкових перетворень у паливно-енергетичній
галузі, насамперед -- прискорення процесу роздержавлення та приватизації, детінізації виробничих економічних процесів, створення прозорого ефективного енергоринку, утворення високоефективних інтегрованих паливно-енергетичних компаній;

— радикальна зміна ситуації, пов'язаної з погашенням заборгованості
із заробітної плати шахтарям та енергетикам;

— забезпечення належного рівня техніки безпеки, охорони праці, медико-санітарного обслуговування шахтарів та енергетиків, захист довкілля;

— поліпшення платіжної дисципліни між учасниками оптового ринку
електроенергетики, забезпечення прозорості взаєморозрахунків;

— опрацювання комплексної програми (на 2003-2008 р. р.) реструктуризації теплових електростанцій, адаптації їхнього обладнання до роботи на низькоякісному вугіллі, запровадження в тепловій енергетиці новітніх технологій, які забезпечили б у перспективі її функціонування за рахунок вітчизняної бази;

— добудова компенсаційних потужностей на Рівненській і Хмельницькій АЕС та регуляційних потужностей на Ташлицькій та Дністровській ГАЕС;

— реалізація програми модернізації та підвищення безпеки експлуатації енергоблоків атомних електростанцій з урахуванням міжнародних зобов'язань України;

— створення ядерно-паливного циклу;

— завершення протягом 2003--2004 р. р. процесу приватизації обласних енергопостачальних компаній;

— залучення іноземних інвестицій у паливно-енергетичну галузь, зокрема, через механізми Закону „Про розподіл продукції";

— прийняття законопроектів щодо економічного стимулювання ефективного використання енергоресурсів, впровадження сучасних енергоефективних технологій та обладнання (зокрема, змін до Закону України „Про енергозбереження");

— законодавче врегулювання механізмів самофінансування енергозберігальних заходів у бюджетній та житлово-комунальній сферах;

— законодавче врегулювання обліку паливно-енергетичних ресурсів (розробка та ухвалення Закону України „Про облік паливно-енергетичних ресурсів");

— розроблення та ухвалення державної програми зменшення споживання природного газу;

— розроблення програми поетапного припинення функціонування
енергоємних низькорентабельних виробництв”[10; 164-171].

„Економічна ефективність прогнозного паливно-енергетичного балансу полягає в повному та надійному забезпеченні економіки України паливно-енергетичними ресурсами за рахунок нарощування власного видобутку (виробництва) палива, проведення реструктуризації паливно-енергетичного комплексу під контролем держави, реалізації програм з енергозбереження, диверсифікації джерел паливозабезпечення, особливо з природного газу та нафти”[3; 265-270].

Висновки

Державна політика, яка проводиться у паливно-енергетичному комплексі, спрямована на переорієнтацію галузей промисловості від стратегії „виживання" до стратегії сталого розвитку, створення сприятливих правових і адміністративних умов функціонування та розвитку даного комплексу, оптимізації процесів структурних перетворень та інтеграції у європейський енергетичний простір і забезпечується шляхом вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази.

Метою державної політики у сфері енергозбереження є поступове підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів в усіх сферах суспільного виробництва, що дозволить підвищити конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників та якість життя українських громадян, зміцнити енергетичну безпеку держави.

Велике занепокоєння викликає екологічний стан більшості гірничодобувних регіонів України. Внаслідок закриття нерентабельних підприємств, шахт і розрізів постала низка еколого-гідрогеологічних проблем, пов'язаних з негативними змінами геологічного середовища. Основними факторами вияву екологічної небезпеки в районах групового закриття шахт є підтоплення населених пунктів ґрунтовими водами, заболочення земель, забруднення шахтними водами водоносних горизонтів, які використовуються для питного та господарсько-побутового водопостачання, сольове забруднення поверхневих і ґрунтових вод, утворення підземних порожнин, просідання поверхні тощо.

Високими темпами зростає потреба у різних видах енергії і палива при звуженому використанні таких видів енергетичних ресурсів, як нафта, природний газ, ядерне паливо, вугілля. Буровугільна та торфова промисловості здебільшого мають місцеве значення, тобто зосереджені в тих областях, та регіонах, де проходить їх видобуток. Тому паливно-енергетичний комплекс є дуже важливим в господарстві країни.

Таким чином, основними стратегічними напрямами вдосконалення структури паливно-енергетичного балансу України є:

концентрація народногосподарських зусиль на всебічному
прискоренні проведення енергозберігаючої політики. Цей важливий напрям вимагає проведення різноманітних заходів щодо підвищення ефективності використання палива і енергії, а також удосконалення даної структури народного господарства з пріоритетним розвитком менш енергомістких виробництв;

удосконалення структури балансів енергоносіїв кінцевого використання. Передбачається збільшення питомої ваги електроенергії і тепла при зниженні частки котельно-пічного та моторного палива безпосереднього використання. Значно збільшиться також частка споживання природних енергоресурсів як сировини, а також для інших непаливних потреб.

Размещено на Allbest.ru