Основні макроекономічні показники та їх значення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

З дисципліни «Політекономія»

на тему: «Основні макроекономічні показники та їх значення»

План

Вступ

1.Сутність макроекономіки та її суб`єктів

2.Зміст показників макроекономічного розвитку.Тенденції

3.Макроекономічний розвиток в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Макроекономіка-слово від грецького слова макро,що означає великий , і cвідчить про те ,що макроекономіка має справу з дуже великими проблемами.Макроекономіка теорія -порівняно молода наука .Першою вдалою спробою опису макроекономічних процесів вважаються економічні таблиці представники французької школи фізіократів.Ф. Кенг 1758 р,який розглянув рух сукупного продукту. У 19 ст.з'явилися схеми простого та розширеного відтворення К.Маркса та загальна теорія рівноваги Л. Вальраса .Але це був переддень макроекономічної теорії, що сформувалась як наука у середині 20 ст..Могутнім імпульсом ,щодо цього стали насамперед дослідження Дж, Кейнса.Значний внесок у фундаментальні макроекономічні дослідження здійснили Н.Самуельсон, Р.Харрод, Р.Аллен, Дж.Гелбрейт.У.Ростоу,В .Леонть,У.Фішер,М.Фрідмен, М Кондратьев, Е Хансен. В макроекономіці вирішується економічна теорія ,яка досліджує поведінку людей в процесі виробництва , обміну,розподілу і споживання матеріальних благ та послуг в умовах обмежених ресурсів,конкретизує пошук шляхів забезпечення економічного зростання,стабільного рівня цін, повної зайнятості ресурсів.Предметом макроекономіки є ефективність функціонування механізмів економічної системи .Економічна система-упорядкована система зв'язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ та послуг.Основними елементами економічної системи є:-соціально-економічні відносини, які базуються на відповідних формахвласності на економічні ресурси та результатах господарської діяльності.саме вони визначають тип економічної системи;-господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльнос-ті на макрорівні ;-організаційні форми господарської діяльності; поділ праці,спеціалізаціята кооперація виробництва;-конкретні економічні зв'язки між господарськими об'єктами.Макроекономіка виконує важливі функції : теоретико-пізнавальну, практичну, прогностичну, виховну і методологічну. Теорико- пізнавальна функція макроекономіки полягає в дослідженні економічних процесів на макрорівні та побудові моделей цих процесів . Практична функція акроекономіки -розробка практичних рекомендацій напідставі економічного аналіз. Прогнестична функція полягає у прогнозуванні шляхів і напрямів доцільної економічної діяльності.Виховна функція -це виховання раціонального економічного мислення ,виз- начення правил ринкової економічної поведінки ,формування сучасного світогляду людини.

Методологічна функція полягає у створенні теоретичної основи для системи конкретних економічних наук. Макроекономіка, як теоретична наука має на меті визначити стан національної економіки, обґрунтувати основні напрямки економічної політики держави, вміти організувати грошовий обіг, забезпечити стабільність грошової одиниці, яка на сьогодні є найважливішою з макроекономічного розвитку країни.

Об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та адекватні їм механізми регулювання економічної діяльності. Окремі економічні системи відрізняються між собою формами власності на засоби виробництва та механізмами регулювання економіки. За цими ознаками економічні системи поділяють на три типи: ринкова економіка (чистий ринок), командно-адміністративна економіка (планова економіка), змішана економіка. Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка.

Суб`єктами макроекономіки є: держава, підприємства, домогосподарства. Предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування економіки, який являє собою сукупність зв'язків між окремими макроекономічними процесами та явищами. Макроекономіка повинна, з одного боку, визначати систему функцій, які відтворюють причинно-наслідкові зв'язки в економіці; з іншого -- розкривати можливості людей впливати на причини з метою корегування тих наслідків, які вони викликають в економіці. Отже, макроекономіка виконує як пізнавальну так і прикладну функцію. Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, називають позитивною, а макроекономіку, що виконує прикладну функцію -- нормативною. Для економіки вивчення внутрішніх зв'зків, перш за все означає розкриття особливостей кругообігу. Відносини на макроекономічному рівні вступають чотири макроекономічні суб'єкти , кожен з яких представляє одну з частин економіки. Домогосподарство- економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, яка володіє ресурсами.Домашні господарства отримують від держави у вигляді соціальної допомоги, використовуються ними як споживні витрати, для придбання речей особистого вжитку та послуг.

Підприємці - це сукупність усіх фірм, що зареєстровані та діють у межах країни. Підприємці отримують дохід у вигляді прибутку, частина якого потрапляє у державний бюджет як податки. Усі кошти підприємці використовують як інвестиційні витрати які призначені для придбання машин, устаткування та обладнання, для будівництва і формування виробничих запасів.

Держава - всі державні підприємства, держава та інститути. Держава отримує доходи у вигляді податків на прибуток підприємців і податків на доходи домогосподарства. Доходи використовують як державні витрати на придбання готової продукції та ресурсів, для органів державної влади і підприємства державного сектора.

За кордон - іноземні споживачі та постачальники продукції на вітчизняний ринок і впливає на кругообіг у національній економіці двома шляхами: макроекономіка валовий продукт дохід

а) через експорт, тобто витрати закордонних споживачів та придбання вітчизняної продукції

б)через імпорт, тобто витрати домогосподарства, державного та підприємницького секторів між експортом та імпортом, тобто між закордонними витратами та придбання продуктів національного виробництва і витрати власних споживачів на іноземну продукцію.

Макроекономіка входить в систему економічних наук - складова частина економічної теоріі .

Макроекономіка вивчає закономірності функціонування народного господарства в цілому.

Макроекономіка вивчає загальнонаціональне питання економічних відносин у виробництві, розподілі .

Макроекономіка систематизує знання, які стосуються економіки в цілому.

Макроекономічні моделі -інструмент макроекономіки.

Позитивна макроекономіка має на меті пояснення сутності економічних процесів і явищ, що відбуваються, і вироблення рекомендацій з економічної політики на основі аналізу реальних економічних параметрів. Тобто позитивна макроекономіка має справу з аналізом економічних фактів і ставить за мету побудову економічних моделей, вільних від суб'єктивних суджень. Наприклад, типове позитивне судження: “доходи державного бюджету знаходяться в прямій залежності від ставки прибуткового податку”.Нормативна макроекономіка виражає світоглядні, ідеологічні принципи, постулати і настанови економічної поведінки, які служать основою для оцінки бажаності тих або інших результатів економічної діяльності. Тобто нормативна макроекономіка являє собою сукупність суб'єктивних суджень про те, як повинна функціонувати економіка. Так, наприклад, твердження типу “бідні не повинні сплачувати податки”, “оподатковування повинно будуватися за прогресивною шкалою” є нормативними .

Позитивні і нормативні судження в макроекономіці достатньо тісно взаємозалежні. З одного боку, позитивна теорія є основою для вибору основних нормативних тверджень, з іншого боку - нормативні постулати за певних умов можуть послужити основою для створення нової або спеціальної макроекономічної концепції. Крім того, у макроекономіці, у силу специфіки її предмета, позитивний аналіз найчастіше будується на суб'єктивних оцінках вихідних постулатів економічного розвитку і поведінки економічних суб'єктів.У світовій практиці використовується система макроекономічних показників, яку прийнято називати системою національних рахунків (СНР).Серед макроекономічних показників системи національних рахунків найважливішими є валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), чистий національний продукт (ЧНП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), особистий дохід, що є в розпорядженні особи (ОДО). У цих показниках міститься різнобічна характеристика діяльності національної економіки.

Валовий національний продукт у системі СНР посідає центральне місце поруч з валовим внутрішнім продуктом. За своїм змістом ВНП -- це сукупність кінцевих товарів та послуг, що вироблені протягом року. Є різні форми ВНП; основні з них -- вартісна та натурально-речова. Вартісна форма ВНП -- це вартість усіх товарів та послуг у грошах. Слід зазначити, що вона має бути виражена у ринкових цінах. Отже, ВНП являє собою ринкову ціну всіх кінцевих товарів та послуг, що вироблені в суспільстві за певний період. Кінцеві товари та послуги характеризуються тим, що для них цикл відтворення закінчено, і вони надходять для кінцевого споживання. Крім кінцевих, існують проміжні товари та послуги, які у ВНП не враховуються. Наприклад, для такого кінцевого товару, як автомобіль, проміжними будуть метал, пластмаса, скло, тканина, каучук та інші елементи. Проміжні товари не включаються до вартості ВНП, щоб уникнути повторного підрахунку. Отже, проміжні товари купують з метою їх подальшого виробничого використання чи перепродажу. Натурально-речова форма ВНП визначає, скільки і яких товарів та послуг виробляється в суспільстві з урахуванням їх споживчих форм. Однак ця форма не дає можливості точно виміряти показник динаміки розширення виробництва, оскільки однакова сукупна кількість товарів у натуральній формі, обчислена у грошах, такої рівності не відображає.В економічній науці валовий національний продукт визначається в основному з використанням трьох методів.

Виробничий метод (метод доданої вартості) застосовують головним чином для того, щоб уникнути подвійного чи повторного підрахунку вироблених товарів та послуг. Додана вартість -- це вартість, яка додається кожним виробником на всіх етапах формування кінцевого товару чи послуги. Додана вартість обчислюється як різниця між виручкою виробників від продажу виробленої продукції і грошовими витратами внаслідок закупівлі ресурсів, необхідних для випуску продукції: витрати на робочу силу, сировину, матеріали, енергію, транспортні витрати та ін. По суті, додана вартість відображає внесок виробника до загальної вартості кінцевого товару чи послуги. Метод доданої вартості використовують для підрахунку ВНП за галузями, таким чином він дає змогу визначити їх рольта співвідношення у його виробництві, а також проаналізувати динаміку розвитку провідних галузей економіки, сприяє формуванню необхідної структурної політики. Нарешті, використання методу доданої вартості за галузями наочно демонструє рівні економічного розвитку різних країн при порівнянні відповідних даних.Поширенішими є методи підрахунку ВНП за витратами та доходами. Це окремі методи, їх застосування дозволяє, по-перше, розглянути розгорнуту структуру ВНП та визначити роль і значення кожного структурного елемента; по-друге, поєднання цих методів, вірніше, їх взаємодоповнення дає можливість виявити при обчисленні ВНП помилки та огріхи, оскільки сума ВНП у грошовому виразі, підрахована як методом доходів, так і методом витрат, має бути однаковою. Витрати, яких зазнають споживачі, на закупівлю товарів та послуг, незалежно від суб'єкта (держава, фірми, домогосподарства), завжди дорівнюватимуть доходам, отриманим виробниками від виробництва та реалізації продукції. Слід взяти до уваги, що порушення рівності між доходами та витратами дає можливість дослідникові зробити певні висновки. Наприклад, якщо сума витрат більше суми доходів ВНП, то слід вважати, що держава живе у борг, який не лише нагромаджується, а й який треба повернути кредиторам. При використанні методу підрахунку за витратами у ВНП обов'язково виділяють такі статті витрат.

1. Особисті споживчі витрати. Це витрати на придбання товарів першої необхідності та товарів розкоші, товарів повсякденного та довготривалого використання, а також на придбання різних послуг. Деякі товари, що дорого коштують, при використанні збільшують вільний час споживачів, тому витрати на їх купівлю мають характер інвестицій.

2. Приватні валові капіталовкладення (інвестиції). Цей елемент витрат має власну складну структуру. До валових інвестицій належать головні види капіталовкладень приватного бізнесу. По-перше, це вкладення до основного капіталу: будівлі, споруди, машини, механізми тощо; по-друге, інвестується обіговий капітал (сировина, матеріали, виробничі запаси та ін.); по-третє, витрати на житлове будівництво. Поняття "валові" інвестиції означає, що інвестиції вкладаються до сукупного капіталу суспільства. Частина валових інвестицій амортизується в основному капіталі, а "чисті" інвестиції витрачаються на збільшення капітальної вартості

3. Державна закупівля товарів та послуг -- це витрати держави на утримання державних органів і служб законодавчої та виконавчої влади, витрати на освіту, охорону здоров'я, на правоохоронні структури, оборону. До них належить також оплата праці працівників бюджетної сфери. Проте такі витрати, як пенсії, допомога, субсидії, що їх надають державні органи соціального страхування, так звані трансфертні витрати (або платежі), у ВНП не враховуються.

4. Сальдо між експортом та імпортом. Цю статтю витрат ще називають чистим експортом. Якщо експорт та імпорт за вартістю е рівними, тоді чистий експорт дорівнює нулю. В економіці різницю між експортом та імпортом ще називають торговельним балансом. Його позитивна величина збільшує ВНП. Якщо ж величина чистого експорту негативна, це зменшує ВНП. Метод визначення ВНП за доходами має власну структуру та включає всі види доходів, які отримують суб'єкти економічних відносин. Слід враховувати, що різні доходи перерозподіляються між державою, підприємцями та громадянами, тому визначення сукупного доходу цих суб'єктів економічної діяльності є досить проблематичним. Валовий національний продукт містить такі види доходів:

1. Доходи від праці, або заробітна плата найманих працівників, - це основна та додаткова оплата праці, оплата відпусток, інші виплати наймачів робочої сили, включаючи надходження до приватних та державних пенсійних фондів, фондів страхування та ін..

2. Прибуток фірм та корпорацій. До цієї статті доходів належать: прибуток різних фірм та корпорацій; доходи держави у вигляді податків; доходи у вигляді дивідендів; нерозподілений прибуток корпорацій.

3. Доходи від власності. Це доходи від власності некорпоративного сектора: малого, сімейного бізнесу, дрібних підприємців, доходи осіб вільних професій (адвокати, художники, архітектори, письменники та інші громадяни, які працюють на себе, не за наймом).

4. Рентні доходи -- доходи, які отримує власник від використання землі, іншого майна: будівель, споруд, устаткування, транспортних засобів.

5. Проценти. Це використання позичкового капіталу у вигляді кредитів, що надають власники грошового капіталу фірмам, підприємцям та іншим особам, які беруть участь у створенні ВНП

.6. Амортизація -- грошові відрахування на відшкодування зносу основного капіталу, який бере участь у створенні валового національного продукту.

7. Непрямі податки. Вони входять до ціни кінцевих товарів та послуг. їх платять споживачі, купуючи товари, та виробники, реалізуючи товари на користь держави. Основними з них є податок на додану вартість, акцизи, податки на землю, мито

. Оскільки зростання ВНП відбувається в результаті приросту виробництва та під впливом цін на товари та послуги, з'явилася потреба у використанні понять номінального та реального ВНП. Номінальний ВНП обчислюють у поточних ринкових цінах того року, в якому ВНП виробляється. Реальний ВНП включає вартість кінцевих товарів та послуг у постійних цінах певного базисного року. Коли базисний рік обрано (наприклад, 1992 рік), ВНП, вироблений в іншому, пізнішому році, обчислюється у цінах базисного року. Це дає можливість врахувати зростання ВНП лише за рахунок обсягу виробництва. ВНП, обчислений у цінах базисного року, називається реальним ВНП. Визначається індекс цін, що відображає зміни цін поточного року порівняно з цінами базисного року. Індекс зростання цін називають дефлятором ВНП, який визначається як відношення номінального ВНП до реального. До складу ВНП не належать такі види економічної діяльності:1) доходи від тіньової економіки;2) робота в домашньому та особистому підсобному господарстві для сімейного споживання;3) робота осіб вільних професій для власних потреб;4) трансфертні платежі: державні (пенсії, допомога, стипендії, виплати з соціального страхування та виплати процентів за державними позиками і т. ін.) та приватні (виплати приватних стипендій, допомог, виплати з благодійних фондів та ін.);5) фінансові операції щодо закупівлі та реалізації пакетів цінних паперів; ці угоди належать до функціонування фіктивного капіталу і реально ВНП не збільшують.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) є другим за важливістю показником системи національних рахунків. Його визначають як вартість кінцевих товарів та послуг, що вироблею на території країни незалежно від того, хто виробив ці продукти -- вітчизняні чи іноземні фірми. До ВВП не належить продукція, вироблена вітчизняними підприємствами за межами країни. Якщо доходи іноземних компаній/ що виробляють продукти та послуги в даній країні, дорівнюють доходам вітчизняних фірм, отриманим за кордоном, ВНП та ВВП є рівними за вартістю, у разі перевищення грошових надходжень з-за кордону над платежами за кордон, ВНП буде більше за ВВП, а сальдо платіжного балансу -- позитивним. Якщо ж грошові надходження за кордон більші за надходження з-за кордону, в цьому разі ВНП буде менший від ВВП. Таке перевищення ВВП над ВНП свідчить про істотну залежність національної економіки від іноземних інвестицій. У розвинутих країнах різниця між цими макроекономічними показниками незначна і, як правило, становить кілька процентів.Слід зазначити, що відповідно до методики нової системи національних розрахунків показник ВВП є важливішим порівняно з ВНП і частіше використовується економістами.Обидва макроекономічні показники, що розглянуті вище, мають у своїй структурі, крім доданої вартості кінцевих товарів та послуг, вартість спожитих факторів виробництва, використаних на вироблення кінцевих товарів та послуг. Оскільки будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування використовуються в процесі створення товарів та послуг досить тривалий час, то у всій масі вироблених товарів міститься певна вартість раніше створених капітальних благ. При обчисленні макроекономічних показників така перенесена вартість формується у статті "амортизація". Отже, для визначення дійсного обсягу товарів та послуг, який називається "чистий національний продукт" (ЧНП), необхідно від вартості ВВП відняти вартість амортизаційного фонду, що сформувався протягом року. За допомогою ЧНП вимірюються доходи всіх постачальників економічних факторів виробництва (капіталу, робочої сили, землі, підприємницьких здібностей та ініціативи).

Національний дохід як категорія макроекономіки визначається шляхом віднімання (вилучення) від суми ЧНП непрямих податків. У структурі національного доходу залишаються, таким чином, усі види заробітної плати, доходи від власності, рентні платежі, прибуток, тобто всі зароблені доходи. Однак слід враховувати, що зароблені доходи вищі за ті, що їх реально отримують усі учасники виробництва. Як і інші показники макроекономіки, національний доход представлений у натурально-речовій та вартісній формах. Вартісна форма національного доходу -- це новостворена вартість за певний період (за рік). Національний доход у натурально-речовій формі становлять усі предмети споживання, що використовуються громадянами держави, а в умовах розширеного виробництва до національного доходу включаються й засоби виробництва, потрібні для збільшення обсягів виробництва та формування страхових резервів.При обчисленні національного доходу застосовують кілька статистичних методів, серед яких виробничий метод розподільний метод кінцевого використання. Прийнято виділяти національний дохід вироблений і використаний. Використаний національний доход відрізняється від виробленого національного доходу на величину страхових запасів та втрат у народному господарстві (від стихійних лих, техногенних катастроф, незавершеного та списаного обсягу будівельних робіт). Всі названі витрати зменшують вироблений національний доход. У практиці країн СНД застосовується поділ національного доходу на два фонди: фонд споживання та фонд нагромадження. Перший -- це споживання всіма учасниками виробництва матеріальних та культурних благ відповідно до отриманого рівня доходів. Він включає обсяг заробітної плати та соціальні (суспільні) фонди споживання. Фонд нагромадження використовується на розвиток виробництва і на приріст основного та обігового капіталу та на розвиток соціальної сфери. Зниження обсягу національного доходу свідчить про нестабільність в економіці, про порушення основних макроекономічних пропорцій, про те, що в економіці країни є кризові явища. Такий макроекономічний показник, як особистий доход (ОД), утворюється у результаті відрахування з національного доходу коштів на соціальне страхування, податку на прибутки корпорацій, у тому числі й на нерозподілені прибутки корпорацій, але з додаванням суми трансфертних платежів. Якщо з особистого доходу відрахувати суму особистого прибуткового податку, залишається дохід, що є в розпорядженні особи.Уся сукупність макроекономічних показників являє собою певну систему і дає можливість за допомогою їх аналізу та порівняння дослідити багато важливих сторін і пропорцій національної економіки.Досліджуючи національну економіку макроекономісти використовують велику кількість різноманітних показників,які характеризують макроекономічні зміни. Існують численні класифікації макроекономічних показників.Вони поділяються на натуральні,які вимірюють у різних одиницях,та вартості.Вартісні показники можуть визначити у постійних або поточних цінах.Постійна- це ціна базового ринку.Показники поділяються також на абсолютні та відносні, визначаються у відсотках.Особливо важливе значення у макроекономіці має поділ показників:

1. Запасові показники-це показники,які вимірюють кількість чого- небудь у певний момент часу.

2.Запас дорівнює нагромадженням за певний період часу потокам

По- друге,потік дорівнює різниці між запасами на початок і кінець

3.Потокові-це показники,які вимірюють кількість чого-небудь за одиницю часу,здебільшого за рік

2.Запас дорівнює нагромадженням за певний період часу потокам

По-друге, потік дорывнюэ рызницы між запасами на початок і кінець

Величина ВНП залежить не тільки від фізичного обсягу виготовленої за рік продукції, а й від рівня цін, що має вигляд індексу. Індекс цін виражає співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що складають «ринковий кошик» для даного тимчасового періоду, і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Формула виглядає таким чином: Індекс цін = Ціна «ринкового кошика» даного року x100 даного року Ціна «ринкового кошика» базового року Найвідомішим серед цих індексів є індекс споживчих цін (ІСЦ) з допомогою якого вимірюються ціни фактичного «ринкового кошика», що містить споживчі товари і послуги, куплені типовим міським жителем. Проте індекс цін ВНП, або дефлятор ВНП, більше пристосований, ніж ІСЦ, для вимірювання загального рівня цін. Це пояснюється тим, що індекс цін ВНП включає не тільки ціни споживчих товарів і послуг, але й ціни інвестиційних товарів, товарів, закуплених урядом, а також товарів і послуг, закуплених і проданих на світовому ринку. З цієї причини дефлятор ВНП являє собою індекс цін, пов'язаний з коригуванням грошового (номінального) обсягу ВНП з урахуванням зміни цін. Номінальний ВНП відображає обсяг виробництва, виражений у цінах, що існують на той момент, коли цей обсяг був вироблений. Таким чином, з допомогою індексу цін ВНП можна порівняти ціну обсягу виробництва кожного даного року з ціною аналогічного обсягу виробництва базового року. Набір індексів цін різних років дає змогу порівняти рівні цін цих років. Підвищення індексу цін ВНП даного року порівняно з попереднім вказує на інфляцію, а зменшення індексу цін вказує на дефляцію. Врахування рівня цін при визначенні обсягу ВНП і НД особливо важливо для України, де гіперінфляція 1992 року перевищила 2000 %. Інфляція, як і дефляція, ускладнює підрахунок валового національного продукту. Це пояснюється тим, що на величину ВНП впливають зміни не лише фізичного обсягу всієї виготовленої продукції, а й рівень цін. Проте рівень життя людей залежить передусім від кількості товарів, виготовлених і реалізованих окремим індивідам, а не від цін, вказаних на етикетках даних товарів. Показник ВНП, який виражає поточні ціни, тобто показник, не скоригований з урахуванням рівня цін, інакше називається нескоригованим, грошовим (вираженим у грошах за поточним курсом), або номінальним ВНП. Аналогічним чином показник ВНП, скоригований з урахуванням інфляції або дефляції, являє собою скоригований, виражений у грошах за незмінним курсом, або реальний ВНП. Дефлятор ВНП для певного року свідчить про відношення сукупної ціни на товари поточного року до сукупної ціни аналогічного набору товарів базового року. Отже, дефлятор ВНП, або індекс цін ВНП, може бути використаний для того, щоб інфлювати (підвищувати грошове вираження ВНП з урахуванням динаміки цін) або дефлювати (знижувати грошове вираження ВНП з урахуванням динаміки цін) показник номінального ВНП. Результатом подібного коригування є отримання реального вираження ВНП для кожного року. Іншими словами, йдеться про ВНП у незмінних цінах базового року . Найпростішим і прямим методом дефлювання або інфлювання номінального ВНП даного року є ділення номінального ВНП на індекс цін у десятковій формі. Це дає такий самий результат, як і складніша процедура ділення номінального ВНП на відповідний індекс і помноження отриманого результату на сто. Таким чином, з допомогою показника реального ВНП вимірюється вартість загального обсягу виробництва в різні роки за умови, що рівень цін незмінний, починаючи з базового року і впродовж усього періоду, який розглядається. Реальний ВНП показує ринкову вартість обсягу продукції кожного року, виміряну у постійних цінах, тобто в грошах, які мають таку ж саму ціну, або купівельну спроможність, як і базового року. Реальний ВНП є значно точнішою порівняно з номінальним ВНП характеристикою функціонування суспільного виробництва. Важливо відзначити, що в Україні з 1988 р. також введений в практику економічних розрахунків показник валового національного продукту, який так широко застосовуєтья в зарубіжних країнах і міжнародній статистиці.Щодо інших аналогічних макроекономічних показників, то методика їхнього обчислення в Україні, як і в інших державах, що виникли на грунті розпаду СРСР, значно відрізняється від методики, розглянутої в цьому розділі. Приміром, статистика України веде облік такого показника, як валовий суспільний продукт. Він являє собою сукупність створених матеріальних благ і визначається як сума валової продукції галузей матеріального виробництва: промисловості, сільського господарства, будівництва, вантажного транспорту, зв'язку (та частина, що обслуговує матеріальне виробництво), торгівлі та громадського харчування тощо. Варто відзначити, що цей показник не вільний від подвійного рахунку, про який мовилося вище. Що ж до національного доходу, то він широко застосовується в макроекономічних рахунках України. Однак методика його, ще грунтується на засадах марксистської методології. Згідно з цією методологією національний доход являє собою новостворену вартість тільки в галузях матеріального виробництва. Іншими словами, він є та частина валового суспільного продукту, яка залишається за вирахуванням спожитих у процесі виробництва засобів виробництва (сировини, палива, електроенергії тощо). Національний доход -- це підсумок чистої продукції окремих галузей матеріального виробництва. Чиста продукція окремої галузі обчислюється як різниця між валовою продукцією і матеріальними виробничими затратами. У статистичних щорічниках України поряд з даними про темпи зростання виробленого національного доходу наводяться також дані про темпи зростання національного доходу, який використовується для споживання і нагромадження. За кожний окремий рік загальна сума споживання і нагромадження (в фактичних цінах) відрізняється від національного доходу як підсумку чистої продукції галузей матеріального виробництва (виробленого національного доходу) на величину відшкодування втрат і зовнішньоторговельного сальдо національних рахунках України застосовується і такий показник, як чиста продукція підприємств матеріального виробництва. Цей показник характеризує конкретний вклад підприємства у створення національного доходу і визначається як національний доход за вирахуванням надходжень від зовнішньоторговельних операцій і податку на добавлену вартість та акцизного збору (крім дотацій). Оскільки Україна як суверенна держава намагається ввійти до світової господарської системи, вона мас якнайшвидше перейти на систему показників макроекономічного рівня, прийнятих у більшості країн світу. ВНП не дає повної картини економічного добробуту народу. Однак він є вимірником річного обсягу орієнтованої на ринок діяльності. Поширена думка, що між реальним ВНП і суспільним добробутом обов'язково повинна існувати тісна позитивна кореляція. Тобто чим вищий рівень виробництва, тим суспільство мас більші потенційні можливості для забезпечення вищого життєвого рівня. Важливо вияснити деякі причини, з яких ВНП може або завищувати, або занижувати реальний обсяг виробництва, а також чинники, внаслідок дії яких збільшення обсягу виробництва не обов'язково веде до підвищення життєвого рівня народу. Приміром, чимало виробничих операцій не здійснюється на ринку. Отже, у ВНП, що є вимірником ринкової вартості обсягу виробництва, ці операції не включаються. Так, праця домогосподарки або тесляра, що займається ремонтом власного будинку, або вченого, який пише неоплачений навчальний посібник,-- все цс не знаходить відображення у звітах підприємств щодо прибутків і збитків і тому не враховується при обчисленні національного доходу, що веде до заниження обсягу ВНП. Хоча окремі значні за масштабами не-ринкові операції, як-от споживання фермерами частини власної продукції, при розрахункові національного доходу враховуються. Важливим атрибутом добробуту суспільства є вільний час. Його тривалість зростає постійно і це, природно, позитивно впливає на добробут народу. Таким чином, існуюча система суспільного підрахунку повністю не відображає суспільного добробуту, оскільки не враховує даної обставини, як і не бере до уваги того доходу, який люди отримують від своєї роботи. ВНП не повністю відображає поліпшення якості товарів. На економічний добробут можуть впливати зміни складу і розподілу сукупної продукції між окремими домашніми господарствами. Однак ВНП відображає тільки обсяг виготовленої продукції, але нічого нам не говорить про те, наскільки даний набір товарів відповідає суспільним запитам. Сприяє підвищенню життєвого рівня і справедливий розподіл сукупного обсягу виробництва. Отже, ВНП є вимірником обсягу сукупного виробництва, але не відображає змін у складі і розподілі продукції, які, у свою чергу, можуть вплинути на життєвий рівень народу. Так, якщо суспільство виробляє великий обсяг ВНП, але в ньому значну частку займає продукція воєнного призначення, то це, безперечно, значно знижує потенційні можливості забезпечення економічного добробуту суспільства. З багатьох причин найгрунтовнішу характеристику життєвого рівня народу дає випуск продукції на душу населення. Так, якщо ВНП збільшується швидкими темпами, але при цьому і населення зростає швидкими темпами, то рівень життя в розрахунку на душу населення може бути відносно стабільним або й зменшуватися. Таке співвідношення, до речі, має місце у багатьох країнах, що розвиваються. Розширення виробництва часто супроводжується забрудненням навколишнього середовища, посиленням шуму тощо. Зрозуміло, що витрати, пов'язані із забрудненням навколишнього середовища, мають негативний вплив на добробут суспільства. Ці викидні витрати, пов'язані з виробництвом ВНП, не вираховуються на сьогоднішній день із обсягу сукупного виробництва, і, таким чином, ВНП завищує рівень матеріального добробуту суспільства. Важливе місце в народному господарстві країн різних соціально-економічних систем посідає тіньова економіка. Вона пронизує всі сторони суспільного життя. Під тіньовою економікою мається на увазі передусім виробництво товарів і надання послуг населенню за плату, що не фіксується в офіційній статистичній звітності. З правової точки зору така трактовка включає як дозволені, так і заборонені законом види діяльності. Тіньова економіка в основному виступає у вигляді таких трьох блоків: 1. Неофіційна економіка. Сюди входять усі легальне дозволені види економічної діяльності, у рамках яких має місце невраховане офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховування цієї діяльності від оподаткування. Чим вищий рівень інфляції і більші податки, що зменшують реальні доходи населення, тим сильніші стимули до отримання доходу у формах, які не так легко виявити, наприклад, у вигляді готівки або бартеру. 2. Фіктивна економіка. Це -- приписки, крадіжки, спекулятивні угоди, хабарництво і всілякі шахрайства, пов'язані з отриманням і передачею грошей. 3. Підпільна економіка. Вона охоплює заборонені законом види економічної діяльності. Є підстави вважати, що підпільна економіка росте швидше легальної. І навіть із занепадом останньої підпільна економіка процвітає. Якщо це відповідає дійсності, то розрахунки національного доходу будуть дедалі більше недооцінювати стану економіки і її зростання протягом певного періоду. Залежно від того, яка частина населення залучена до нелегальної економіки або легальної діяльності, де частина доходу приховується від оподаткування, відбувається завищення офіційної статистики щодо безробіття. І цс може стати проблемою для тих, хто формує економічну політику. Тіньовою називається економіка,результати функціонування якої не відображенні в статистичній звітності, і як наслідок ,не контролюється державою і суспільством . Дослідження показують, що основним чинником функціонування тіньової економіки й незбалансованість попиту і пропозиції, або колосальний дефіцит товарів і послуг. Цс передусім викликано тим, що темпи нарощування матеріально-технічної бази галузей групи «Б», а також сфери послуг України вочевидь відстали від динаміки потреб і фінансових ресурсів населення. Становище ще більше ускладнилось, коли на початку 90-х років обсяг виробництва товарів народного споживання України почав різко скорочуватися. Певний вплив на тіньову економіку мас негативне ставлення значної частини населення України до вільної підприємницької діяльності. Долання ідеологічного і психологічного бар'єрів на шляху розвитку індивідуальної і кооперативної форм діяльності, приватного сектора -- важливий напрямок боротьби з тіньовою економікою.

Практично в СНД відсутня належна інформація щодо тіньової економіки . Неспроможність зібрати різноманітні інформаційні дані для комплексного ведення СНР, запровадженої ООН . свідчить про те. Що для України сьогодні ця система ще не реальність ,а орієнтир для вдосконалення національного обліку .Перехід України на СНР буде мати велике значення для соціально- економічного розвитку країни .Цей процес :

1.забезпечить більш широку і орієнтовану на ринкову економічну систему макроекономічну інформацію, необхідну для розробки виваженої економічної політики органами державного управління .;

2.сприятиме налагодженню міжнародного економічного співробітництва країн СНД ,їх входженню в міжнародний поділ праці інтеграції в систему світових економічних зв`язків; 3.підвищить рівень статистичного аналізу і економічного прогнозування, міжнародного співставлення соціально- економічних параметрів ;

Висновок

Здобувши державну незалежність, Україна розв'язує надзвичайно важливе значення-створення економіки, спроможної забезпечити гідне життя народові. Тому Україна здійснює перехід до ринкової економіки, де в процесі переходу відбувається глибокі зміни в різних сферах економічного життя. Однією з найважливіших змінює перехід до нового типу макроекономічного регулювання, яке повя'зує окремі галузі та виробництва у національну економіку. Але процес формування макроекономічного регулювання ринкового типу в Україні відбувається повільно,внаслідок труднощів перехідного періоду.Хоча сьогодні найважливіші елементи цього нового механізму уже сформовано,але їх вплив на досягнення макроекономічної стабільності ще невагомий.Це пояснюється багатьма обставинами, насамперед, непослідовністю економічної політики,мінливістю пріоритетів, слабкістю основних складових ринкової інфраструктури, монополізм виробників, а також, тим, що більшість нормативних актів, які стосуються цієї проблеми не узгоджені між собою.

У результаті макроекономічна нестабільність набула таких масштабів, що підриває підвалини існування українського суспільства. Замість досягнення макроекономічної рівноваги фіскальна політика в Україні,призвела до поглиблення кризових явищ у економіці.Однією з причин глибокої кризи української економіки є небувала її розбалансованість,яка є однією з причин краху командної економіки.

Усе це зумовлює необхідність вивчення і узагальнення досвіду становлення механізму макроекономічного регулювання в перехідній економіці Україні. Монетарна політика є операція на відкритому ринку, а в Україні це застосування дуже слабо.Тому,що люди не мають довіри до державних цінних паперів. І тому мало застосовується в системі макроекономічного реагування.

Щоб удосконалити макроекономіку в Україні треба : 1 . відновити довіру до монетарної політики.. 2. чітко відокремити сис тему завдань НБУ від завдань інших банків3. збільшити насиченість банківських установ 4.здійснювати розумний контрольза грошовою системою НБУ 5.закріпити у законодавчому порядку фактичну незалежність6.необхідно зменшити норми обов`язкового резервуванняСучасна національна економіка -це економіка перехідного періоду .Україна здійснює перехід до ринкової економіки .В сучасній макроекономіці відбувається гостра перебранка з на скільки ефективними є державне втручання в економіку. Прихильники вважають ,що державне регулювання є неефективним ,прихильники нової кейнсіанської моделі -ефективні .Командно- адміністративна економіка - це такий тип господарства ,при якому основні проблеми економічної організації розв`язують державні органи. В основі макрокоординації - директивне планування ,проведення фіскальної політики в Україні ускладнюється двоякою потребую: збільшення ВВП, зниження темпів інфляції, за роки незалежності монетарна і фіскальна політика в Україні були вкрай непослідовними, суперечливими необґрунтованими недоскональними.Державна влада є організатором всього економічного життя країни. Вона є головним менеджером і несе повну відповідальність за результати економічної діяльності членів суспільства. Саме держава реалізує найефективніше форми мобілізації людей до продуктивної праці.Держава створює сприятливі умови для створення вітчизняного бізнесу.Оскільки народ обирає владу,то він несе відповідальність за ефективність управління економікою.Світовий досвід показує, що жодна країна світу не може обійтися без міжнародного ринку. Все необхідне для створення виробити самотужки неможливо. Надзвичайно вигідно на світовому ринку продавати дорого і купувати дешево. Важливо обмінюватися науковими відкриттями, інформацією. Все це призводить до економії праці, прискорення соціально-економічного розвитку країни і повнішого задоволення потреб населення.Постійні економічні зв'язки між країнами ведуть до покращення економічних відносин між ними. Україна має зручне та вигідне геополітичне розміщення, розвинену інфраструктуру, економічні структури (автомобільну, повітряну, трубопровідну мережу . Це дає можливість розгортати відносини з ншими країнами, входити в європейс.ході економічних реформ нашій державі потрібно запровадити ринковий механізм, всю систему менеджменту і маркетингу. Першочерговою проблемою, яку має розв'язати український уряд, є зниженнярівня інфляції. Безробіття також є дуже важливою проблемою для України, незважаючи нете, що за останні роки рівень безробіття в Україні неухильно скорочується. Якщо в 2000 році він дорівнював 11,6% економічно активного населення, то за І півріччя 2007 року в цілому по Україні він склав6,6%. На закінчення необхідне звернути увагу на те, що суттєво поліпшити ситуацію можна лише за умов комплексного впровадження заходів антиінфляційного регулювання. Адже економіку будь-якої країни слідрозглядати як систему, організм з обмеженою кількістю прямих та опосередкованих зв'язків. Механізм дії інфляційних факторів залежить від співвідношення багатьох економічних процесів - внутрішніх і зовнішніх.Він неоднорідний на часовому проміжку становлення ринкової економіки в Україні. Також неоднакова активність конкретних інфляційних факторів. Це обумовлено тим, що інфляція - це, передусім, динамічний макроекономічний процес. У більшості випадків ті негативні процеси, які проглядаються нарівні макроекономіки, є наслідком значних деформацій внутрішніхекономічних процесів, як макроекономічних, так і мікроекономічних. Саме тому без системного підходу, без комплексного оздоровлення фінансової ситуації, що мають бути узгоджені з конкретними національними особливостями, конкретними змінами процесів у кожній ланці економічноїсистеми країни, їх розвитком протягом незупинного плину часу. Інакше,якщо засоби щодо оздоровлення економічної ситуації використовуютьсячастково, то результат нагадуватиме лише тимчасову “косметичну”операцію.Заходи по оздоровленню фінансової ситуації в Україні можуть датипозитивні результати лише за умов початкового, обов'язкового і суттєвого оздоровлення фінансів базової ланки економіки - фінанси підприємств та організацій, ефективного стимулювання ділової активності та підприємництва, продукуючого процесу.Здійснювані заходи по стабілізації фінансової та грошової системи даютьутворити передумови для проведення комплексної грошової реформи та запровадження в обіг повноцінної національної валюти України - гривні.Здійснення оздоровлення фінансової ситуації в Україні надасть змогу зупинити негативні процеси в економіці - падіння рівня виробництва,знецінення грошей, дефіцит держбюджету - та забезпечити передумови для подальшого економічного росту країни.Країни, що рішуче пішла шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримування інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищенні рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не лише стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови “керованості” інфляційним факторам, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.

Для того, щоб Україна мала національну економіку потрібно провести структурну перебудову економіки з метою розвитку галузей які працюють на потреби держави. Це сільське господарство, машинобудування, машинобудування для легкої промисловості, машинобудування для харчової промисловості, розвиток легкої та харчової промисловості, розвиток галузей, які виробляють складну побутову техніку, скорочення добувної промисловості до потреб, металургії, виходячи з пріоритетів національних інтересів України. Національна економіка неможлива без розв'язання проблеми економічної безпеки. Економічна безпека формується виходячи із забезпеченості природними ресурсами, фінансування коштами, залежить відекспорто- та імпорто-орієнтації економіки. В цілому економіка України, крім структурної перебудови, потребує оновлення основного капіталу, зміни технології і відповідно проведення ряду реформ, покликаних забезпечити ефективності виробництва. Система національних рахунків як нормативна база макроекономіки. Система національних рахунків в найбільш широкому розумінні - це система показників та понять, яка виражає зв'язки між процесами та явищами макроекономіки. Предметом національного рахівництва є створення, розподіл і перерозподіл національного доходу та продукту в межах економічної системи.Система національних рахунків (СНР) - це система взаємо пов'язаних економічних показників та особлива форма їх представлення яка відображає найзагальніші і найважливіші аспекти економічного розвитку, пов'язане з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів і формуванням національного багатства країни.

Макроекономіка- це галузь економічної науки,яка вивчає ефективність функціонування національної економіки як єдиного цілого з позиції сталого економічного зростання, повної зайнятості, рівня інфляції та зовнішньої рівноваги.

Об'єктом макроекономіки є національна економіка. Предметом макроекономіки є ефективність функціонування механізмів економічної системи,що являє собою певним чином у порядковану систему відносин і зв'язків між виробниками та споживачами матеріальних благ та послуг.

Макроекономіка виступає теоретичною основою економічної політики держави,що вимагає від студентів її творчого та наполегливого вивчення.

Кейнсіанська школа вважає, що економіка розвивається не так просто, як це вважали прихильники класичної школи,а заробітня плата, ціни, процентні ставки не настільки гнучкими інструментами, які були б здатні врівноважити попит і пропозицію на макроекономічному рівні. Зарплата на основі офіційного законодавства і договірної системи може не знизитися, а безробіття може зростати. В період депресії падіння сукупного попитк приведе до падіння обсягів виробництва і скорочення попиту на працю.

Згідно з кейнсіанською теорією при державному невтручанні повна зайнятість скоріше випадковість, ніж закономірність.Капіталізм не є саморегулюючою системою,що спроможна до нескінченного процвітання. Причини безробіття та інфляції криються в значній мірі у відсутності синхронності при прийнятті економічних рішень,а особливо по заощадженнях та інвестиціях.

Кейнсіанці заперечують механізм, на якому базується класична теорія,тобто,автомат регулювання ставки процента і співвідношення цін та заробітної плати.Вони стверджують ,що суб`єкти заощаджень та інвестори представляють собою різні групи, які розробляють свої плани заощаджень та інвестицій на різних основах. Відповідно до кейнсіанської теорії кількість вироблених товарів та послуг та рівень зайнятості знаходяться в прямій залежності від сукупних витрат.

Відводячи вирішальну роль сукупному попитові, а одже, і сукупним витратам, в моделі розрізняють заплановані і фактичні витрати.Модель,у якій поєднано заплановані витрати та фактичні витрати,функції споживання та інвестицій, графічно має вигляд «кейнсіанського хреста» Рівновага товарного змінюється під впливом зміни обсягів податків та державних витрат. Залежність між змінюваними податками та загальним випуском, між державними витратами та загальним випуском визначається мультиплікаторами.

Список використаної літератури

1. Основи економічної теорії/ За редакцією професора Мочерного С.В.

2. Загальна економіка Радіонова І.Ф., Кравченко І.С.,Петрова І.Л.

3. Макроекономіка Дорбунш Р., Рішар С.

4. Основи економічної теорії / За редакцією Предборського В.А.

5. Макроекономіка Савченко А.Г.

6. Інвестознавство Федоренко В.Г.,Гойко А.Ф.

7. Економіка для всіх Гейлбронер Р., Тароу Л.

Размещено на Allbest.ru