Основні сфери державного регулювання економіки

Інститут державної влади як регулювання економіки розглядається виходячи з того, що факт поєднання в єдиному механізмі регулювання економіки державних і ринкових важелів є доведеним. Головним завданням регулювання є встановлення пропорціональності, збалансованості економічного розвитку. Оскільки за сучасних умов такого збалансування можна досягнути лише співіснуванням ринку і державної економічної політики, то слід зазначити, що при цьому має головувати держава, оскільки саме державі належить створювати такий інститут влади, котрий був би спроможним швидко реагувати на негаразди, що неодмінно відбуваються в економіці, та знаходити способи їх подолання.

Якщо інститут за прийнятим визначенням є сукупністю формальних, фіксованих у праві, і неформальних, фіксованих у звичаях, традиціях, меж (рамок), що структурують взаємовідносини індивідів в економічному соціальному та політичному середовищі, то саме сукупність методів і важелів регулювання дій економічних суб'єктів з боку держави можна вважати певним інститутом. І оскільки йдеться, з одного боку, про економіку (об'єкт регулювання), а з іншого - про державу (суб'єкт регулювання) у певному їх упорядкуванні, то це й є державний інститут економічної влади.

Здійснення державного контролю як у державному, так і в недержавному секторах економіки є доведеним фактом. Про це може свідчити навіть не наявність органів контролю у всіх країнах світу, а об'єктивність їх функціонування і за ринкових умов господарювання [c.496,13].

Державний інститут соціальної сфери може бути розглянутий під тим кутом зору, що кожне суспільство вимагає так званого соціального регулювання, під яким зазвичай розуміють забезпечення соціальної справедливості і соціальної безпеки населення країни. До кола напрямів державної діяльності у цій сфері слід включити такі головні, як забезпечення кожному працездатному членові суспільства місця роботи та гідної оплати праці, турботу про непрацездатне населення.

Очевидним та унікальним Інститутом економічної влади держави є державний бюджет. Він являє собою комплекс, що вбирає співвідношення інтересів різних соціальних прошарків населення країни, оскільки видатки державного бюджету виконують функції економічного, соціального та політичного регулювання суспільних відносин. Головною метою бюджетної політики за визначенням є стабілізація, закріплення та пристосування економічної політики до мінливих умов. Важливе значення має і дохідна частина бюджету, головним інструментом наповнення якої є податки. Фіскальна політика держави, котра повинна, з одного боку, забезпечити фінансування державних витрат, з іншого - слугувати інструментом регулювання економіки, тобто вона є одночасно таким механізмом, який суттєво впливає на поведінку усіх суб'єктів господарської діяльності. Зовнішньоекономічна політика держави може розглядатися як інститут її економічної влади за будь-яких умов - існування державної монополії на неї чи заміни її лише державним контролем. Справа в тому, що практично всі державні важелі впливу на економічний процес країни суттєво впливають і на зовнішньоекономічні її зв'язки, зокрема податкова система, зміни облікової ставки, пільги щодо інвестування тощо. По-перше, від них залежить інвестиційний клімат в країні; по-друге, експортно-імпортні операції повинні сприяти виробництву вітчизняних товарів і послуг, руху національного капіталу, ефективному використанню науково-технічної продукції; по-друге, митна політика, яка має бути спрямованою на соціально-економічну доцільність зовнішньоекономічних зв'язків [c.183,10].

Виникає питання про інформаційні ресурси. Дослідники цієї проблеми вважають, що вже зараз ті, хто володіє інформаційними і телекомунікаційними технологіями, набувають можливостей контролю над усім суспільством. Тому роль держави значно зростає, принаймні за такими основними напрямами, як залучення матеріальних, фінансових та кадрових ресурсів в інформаційне виробництво; законодавче регулювання всіх питань, пов'язаних з інформацією; розвиток міжнародного інформаційного обміну і співробітництва. Отже можна передбачити, що і в даному напрямі може сформуватися окремий інститут економічної влади.

Остання складова запропонованої схеми державних інститутів економічної влади - політична влада і державна ідеологія. Нагадаємо, що питання співвідношення економіки і політики є таким, котре дискутувалося і досі дискутується в економічній теорії, принаймні з приводу того, що тут є пріоритетом. Можна ці зв'язки представити такою схемою (рис. 4.2).

Рис. 3.3 - Схема взаємодії економічних законів і економічної політики

Доведено, що економічне життя країни неможливе без певної політичної організації суспільства, яку втілює в собі саме держава. Однак дія об'єктивних економічних законів не може бути скасованою ніякими правовими актами тієї чи іншої держави - остання спроможна або сприяти створенню умов їх дії, або ж стримувати цей процес.

Таким чином, розглянуті проблеми державних інститутів економічної влади надають підстави для наступних висновків. У сучасних умовах розвитку національної економіки ринкового (змішаного) типу актуальною є проблема економічної влади. У структурі її інститутів головного значення набуває влада держави, яка має власні інститути здійснення (реалізації) економічної влади, що відповідає процесу формування інституціональної економіки та її соціалізації. Цей підхід до аналізу економічної влади держави виявив такі її інститути, як державний сектор економіки, її державне регулювання, державний контроль, соціальна сфера, державний бюджет, муніципальна влада, зовнішньоекономічна діяльність та митний контроль, інформатизація суспільства, політична влада.

3.3 Вплив регулювання на природу циклічності макросистем

Основне джерело циклічних змін ринкової економіки криється в динаміці взаємодії виробника і споживача. Кон'юнктурна рівновага не може бути досягнута з тієї причини, що повна відповідність параметрів попиту та пропозиції практично є недосяжною, а розбіжність зумовлена різною природою цих категорій і лежить в основі процесів розвитку [c.273,14].

З прискоренням науково-технічного розвитку та посиленням втручаннядержави в економічнежиття суспільства економічний цикл модифікується. До особливостей сучасних економічних циклів відносяться: 1. Прискорене оновлення основного капіталу, внаслідок чого повторю-ваність криз стає частішою;

2.Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу; 3.Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить, як правило, економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є обов'язковим проходження усіх фаз; 4.Перевиробництво супроводжується не тільки зростанням безробіття, а й зростанням цін та інфляції, що породжує нове явище в економіці - стагфляцію. Ця особливість пояснюється монополістичним ціноутворенням і надмірними державними затратами, які покриваються додатковою грошовою емісією, що порушує нормальний грошовий обіг, спричиняючи інфляцію. Такі кризи супроводжуються нерівномірним зростанням цін у різних галузях економіки, внаслідок чого інвестиції спрямовуються туди, де вищий рівень цін, а отже, і темп інфляції. За цих умов кризи мають затяжний характер і спричиняють стагнацію, оскільки порушуються природні економічні причинно-наслідкові зв'язки між рівнем цін, процентної ставки та інтенсивністю інвестиційного процесу [c.83,9].

Під впливом циклічності відбувається порушення рівноваги і мають місцеперерви у розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва; зростає безробіття; банкрутує багато підприємців, що суттєво погіршує їх економічний та соціальний стан; поєднання інфляції та безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, викликаючи перерозподіл багатства на користь незначної частини населення.

Варто зауважити, що економічні кризи, будучи за своєю природою циклічними, обумовлюють дослідницьку увагу саме до сфери вироблення антикризових механізмів їх державного регулювання, які можуть бути застосовані на всіх етапах розвитку кризових ситуацій, зорієнтованих на досягнення стратегічних цілей розвитку держави й суспільства [c.303,14].

На нашу думку, доцільно прийняти таке розуміння механізму антикризового державного регулювання, за яким цей механізм являє собою сукупність принципів, законів та процедур, що забезпечують прийняття та реалізацію управлінських рішень щодо передбачення небезпеки кризи, аналізу її симптомів, заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання її факторів для наступного розвитку. Виходячи із природи економічних криз, головною метою антикризових перетворень і одночасно умовою стійкого розвитку економіки є регулювання процесів змін елементів і взаємозв'язків економічної системи в напрямку забезпечення їх синхронізації та збалансованості.

Провідна роль у вирішенні цього завдання відбувається в руках держави та дієвих важелів впливу на процеси, що протікають в економічній системі та за її межами. Цілеспрямоване державне анти циклічне регулювання в сполученні з довгостроковим прогнозуванням стає постійним фактором циклічного розвитку виробництва, переплітаючись зі стихійними законами ринку. Анти циклічні заходи держави проводяться за двома основними напрямками:

- бюджетне: варіювання обсягів державних закупівель, оплати праці державних службовців, обсягів державних капіталовкладень, величини трансфертних платежів, податкових ставок, правил і норм амортизації основного капіталу;

- кредитне: зміна дисконтної ставки позичкового відсотка - ставки рефінансування, зміна норм обов'язкового резервування для комерційних банків, випуск або викуп державою короткострокових фінансових зобов'язань, кількісні обмеження кредиту, зміна умов споживчого, іпотечного та біржового кредиту. Антикризове державне регулювання передбачає аналіззародження й протікання циклічних процесів, а також вироблення спеціальних антикризових стратегій для пом'якшення наслідків криз. Основними завданнями антикризового державного регулювання є пом'якшення кризових процесів і використання кризи як стартової точки для нового витка розвитку економічної системи [c.167,10].

ВИСНОВКИ

На початкових етапах реформування національної політики у багатьох учених і практиків було спрощене і хибне уявлення про сучасну ринкову економіку як про систему, що регулюється виключно ринковими механізмами, в якій роль держави зведена до мінімуму.

Однак сучасна ринкова система господарювання побудована на поєднанні державного і ринкового регулювання. У сучасних умовах держава виконує ряд дуже важливих функцій, ефективна реалізація яких є запорукою життєздатності національних економік і забезпечується здебільшого лише засобами державного впливу.

До основних функцій належать:

1. Створення умов для забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в глобальному конкурентному середовищі.

2. Забезпечення виконання загальнодержавних функцій - національна безпека, оборона, реалізація державних програм та ін.

3. Запровадження єдиних і стабільних економіко-правових умов господарювання.

4. Забезпечення ефективного соціального захисту, функціонування тих сфер, де ринкові механізми не сприяють досягненню мети (бідність, безробіття, екологічні проблеми, антикризові заходи тощо).

5. Гарантування мінімальних стандартів рівня життя, умов для розвитку особистості.

Державне регулювання економіки - важливий елемент взаємовідносин уряду з економічними агентами, засіб вирішення практичних завдань. Механізм державного регулювання економіки всіх рівнів є складним, багатогранним і проявляється посиленням або послабленням державного втручання в економічні процеси.

Посилення державного регулювання не означає прямого втручання в економіку. Держава як регуляторна інституція покликана забезпечувати оптимальне поєднання інтересів суспільства, колективів та окремої особи. Вона повинна здійснювати координацію при збереженні саморегулювання та саморозвитку суспільства.

Державне регулювання має історичний характер і пережило декілька трансформацій. У 30-х pp. XX ст. відбувся перехід від нерегульованого ринку до кейнсіанської моделі регулювання; в 70-ті - від кейнсіанської парадигми до монетариської; зараз ведеться пошук нових парадигм регулювання і все частіше говорять про наднаціональне регулювання.

Сучасні світові тенденції в економіці справляють відчутний вплив на світове господарство й економіку окремих країн. Найчіткіше прослідковуються три головні тенденції: глобалізація, регіоналізація та гомогенізація світового господарства, які зумовлюють кардинальні зміни у механізмах регулювання національною економікою.

Сучасний стан державного регулювання економіки в Україні характеризується повільними темпами реформування, недосконалими методами і механізмами впливу держави на субґєкти господарювання, відсутністю чітко сформульованої концепції розвитку економіки, недостатністю захисту внутрішнього ринку і вітчизняного виробника, слабкою соціальною політикою.

Наближення економіки України до світових та європейських господарських процесів вимагає поглиблення ринкових реформ, здійснення масштабних структурних перетворень, прискорення інституційних змін, легалізації тіньового сектора економіки, проведення економічної політики, спрямованої на модернізацію та раціоналізацію господарських процесів.

Ідеологія системи державного управління та регулювання має ґрунтуватися на поєднанні економічної активності та соціальної спрямованості держави. Вона сприятиме ефективному використанню виробничих ресурсів, підвищенню добробуту населення, індексу людського розвитку, включенню економіки України в сучасні цивілізаційні процеси.

Державне регулювання економіки - складний динамічний процес, тісно повґязаний зі станом національної економіки, політичним та адміністративним устроєм країни, традиціями і зарубіжним досвідом впливу на економіку. Тому зміст, методи, форми і засоби державного регулювання економіки будуть змінюватися відповідно до суспільного розвитку. Всі ці процеси та явища потрібно враховувати при вивченні дисципліни "Державне регулювання економіки".

ДОДАТКИ

Додаток1

Рисунок

Додаток 2

Додаток 3

Рисунок - Показники розвитку малого, середнього та великого підприємництва у країнах ЄС15 у 2007 році

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Київ: Четверта хвиля, 1997, 244 с.

2. Башнянін Г.І, Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000, 526 с.

3. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємництва. Київ: Вища школа, 2003, 719 с.

4. Буян І.В., Гуменюк П.Д., Березюк Р.М. Економічна політика. Тернопіль: ТАНГ, 1997, 160 с.

5. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ, 2003, 608 с.

6. Воротіна Л.І., Воротін В.Є., Мартинюк Л.А., Черняк Т.В. Малий бізнес та підприємництво в ринкових умовах господарювання. Київ: Видавництво Європейського університету, 2002, 307 с.

7. Горілий А.Г. Економіка ринків праці. Тернопіль: Видавництво Карп`юка, 1999, 156 с.

8. Горобчук Т.Т. Мікроекономіка. Київ: ЦУЛ, 2002, 236 с.

9. Дешківський А.В. Економічна теорія: фінансово-кредитна система, грошовий обіг, інфляція. - К.: НОК ВО, 1991.

10. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. Київ: "Знання-Прес", 2000, 209 с.

11. Кудряшов В.П. Фінанси. Херсон: Олді-плюс, 2002, 352 с.

12. Мэнкью Н.Г. Макроэкономика. Пер. с англ. - М.: Изд-во МГУ, 1994.

13. Основи економічної теорії: політ економічний аспект / за заг. ред Климка Г.Н. - К.: Знання-Прес, 2004. - 615с.

14. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: Уроки для України. Київ: Основи, 1996, 345 с.

Размещено на Allbest.ru