Становлення адміністративно-командної системи та її теоретичне обґрунтування в українській економічній літературі 20-30-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Державний вищий навчальний заклад

"Приазовський державний технічний університет"

Кафедра економічної теорії

"Історія економіки та економічної думки"

"Становлення адміністративно-командної системи та її теоретичне обґрунтування в українській економічній літературі 20-30-х років"

Маріуполь, 2013

Содержание

Вступ

Суть командно-адміністративної системи

Неспроможність командної економіки

Характерні риси й особливості командно-адміністративної системи

"Історіографія та джерельна база"

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Більшовики вже намагалися наприкінці 1917 - початку 1918 року силою захопити владу на Україні. Зазнавши при цьому невдачу, вони вирішили змінити тактику. Для цього на перші місця в так званому Радянському уряді почали займати українські більшовики. Навіть оголосили гасло "Хай живе незалежна Радянська Украйина!". Він залучив до більшовиків багатьох людей, серед яких були навіть українські соціалісти (більшовиків підтримував якийсь час навіть Володимир Винниченко). Вони почали прорводіть на Україні політику українізації. Однак, Перейдемо до влади, вони відразу показали свою сутність. З метою забезпечити свою армію й основу більшовицької влади - пролетаріат, на Україні та в інших регіонах, на селі почала проводитися політика продрозверстки. Вона полягала в тому, що у селян забирали без оплати (або платили грошима, на які не можна було нічого купити) хліб, худобину, фураж. Це викликало буру протесту. У 1921 - 1923 році на Україні, особливо в степових районах, через це спалахнув голод, у результаті якого загинуло близько 1 мільйона чоловік. У цей час спалахнуло кілька селянських повстань. Більшовики їх придушили, але і їм стало ясно, що при такій політиці незабаром країна буде голодувати. Продрозверстка була змінена на продподаток. При ньому забиралася тільки невелика частина врожаю, а селянинові залишалася частина врожаю, яку він міг продати або обміняти на промислові товари. Хоча і при цьому селянина намагалися обдурити, штучно підвищуючи ціни на ці товари. Але, це викликало тільки відтік продовольчих товарів на чорний ринок. Ще в березні 1919 року в Києві, на Всеукраїнському з'їзді Рад була прийнята конституція "незалежної Української Радянської Соціалістичної Республіки". Але, по суті, залежність від Радянської Росії, або вірніше РСФСР (Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки). 28 грудня 1920 між УРСР і РСФСР був підписаний "Робітничо - Селянський союзний договір про військове і хозяственное співробітництво", який закріпив залежність УРСР від РСФСР.

30 грудня 1922 на з'їзді Рад УРСР, РСФСР, Білоруської РСР і Закавказької РСР у Москві був укладений договір про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Це антилюдські держава проіснувала 69 років.

Суть командно-адміністративної системи

Командна економіка сформувалася в Радянському Союзі у 20--30-х роках. Вона ґрунтувалася на державній власності на всі матеріальні ресурси та директивному централізованому плануванні економіки.

Для розуміння командної економіки Радянського Союзу потрібно ознайомитися з його ідеологією. Панівною силою в політичному та економічному житті радянського суспільства була комуністична партія. Вона вважала себе авангардом робітничого класу. Згідно з цією ідеологією, комуністична система неминуче приходить на зміну капіталістичній, або ринковій, системі. Комуністи розглядають ринкову економіку як нестабільну, як утілення хаосу та нерівності. Ринки, на їхню думку, породжують інфляцію, безробіття й несправедливий розподіл доходів.

Особливе місце в марксистській ідеології посідає теорія трудової вартості. Згідно з цією теорією, вартість (ціна) товару визначається кількістю праці, тобто робочого часу, необхідного для виробництва цього товару. Іншими словами, лише праця людини вважається джерелом усіх доходів суспільства. Решта факторів, мовляв, доходу не створює, а лише його привласнює.

У капіталістичній економіці, стверджує марксистська ідеологія, робітники перебувають у гіршій суспільній позиції. Вони позбавлені факторів виробництва. Капіталісти експлуатують робітників, випла­чують їм лише вартість робочої сили, а не повну вартість, яка створена працею найманих робітників. Капіталіст виплачує робітникам лише зарплату, а решту доходу, яку створили робітники, привласнює у вигляді додаткової вартості.

Додаткова вартість -- головний термін марксистської політичної економії. За К. Марксом, додаткова вартість --це надлишок над вартістю робочої сили, який створили наймані працівники та привласнили капіталісти.

Згідно з марксистською ідеологією, ринкова система є останньою експлуататорською системою, в якій із робітників визискують додаткову вартість. Завдання комуністів полягає в тому, щоб створити безкласове суспільство, вільне від експлуатації людини людиною. Для цього потрібно знищити приватну власність, замінити її державною, а ринковий механізм -- директивним централізованим плануванням.

Радянська держава володіла всіма матеріальними ресурсами -- землею, природними багатствами, засобами транспорту і зв'язку, банківською системою й усіма промисловими підприємствами. Заклади роздрібної й оптової торгівлі, більшість житла в містах також перебували у власності держави.

У командній системі основні проблеми організації економіки -- що, як і для кого виробляти -- визначали урядові директиви, а не ринковий механізм. Командна економіка функціонує відповідно до планів, які розробляють на вершині управлінської піраміди й доводять підприємствам до виконання. Вибір із тих чи інших можливих варіантів визначають рішення бюрократів різного рівня. Ієрархічне управління передбачає підпорядкування інтересів нижчих одиниць (споживачів, виробників) інтересам вищих (територіальних об'єднань, галузевих міністерств тощо). Держава зрівнює доходи більшості споживачів. Підприємництво як одне з джерел зростання доходів забороняється. Зрівняльність гарантує невисокий рівень доходів і споживання усім, у тому числі тим, хто не хоче працювати краще.

Неспроможність командної економіки

Командна система радянського типу в певні історичні періоди змогла швидко нагромаджувати ресурси, перерозподіляти їх на користь деяких пріоритетних напрямів чи галузей, усунути безробіття, забезпечити відповідний рівень освіти, медичного обслуговування. Проте вона не була життєздатною. Це зумовлювалося дією низки чинників.

Неспроможність командної економіки:

По-перше, нарощування виробництва будь-якою ціною вимагало застосування дедалі більшої кількості праці, землі й капіталу. Однак із часом цей метод себе вичерпав. Унаслідок несприятливих демографічних процесів темпи зростання населення і робочої сили різко уповільнилися. Природні умови обмежували залучення у сільськогосподарський оборот нових земель. Окремі спроби використання земель з низькою родючістю для виробництва зерна були невтішними. Екстенсивний розвиток економіки став неможливим. Командна економіка виявилася неспроможною освоїти інтенсивний шлях економічного зростання -- підвищення ефективності використання наявних ресурсів замість збільшення їхньої кількості.

По-друге, зростали витрати на виробництво енергії, видобування сировини, внаслідок чого ціни на промислову продукцію постійно підвищувалися, що підірвало стабільність сфери цін, фінансів підприємств і доходів держави.

По-третє, надмірна централізація породила такі негативні явища, як корупція і хабарництво, що ще більшою мірою підривало стимули до праці.

По-четверте, неспроможність створити дійову систему стимулювання в сільському господарстві перетворило його на збиткову галузь, яка виснажувала економіку, бо вимагала величезних субсидій та дотацій.

По-п'яте, в командній економіці, незважаючи на відчайдушні зусилля, не вдалося знайти продуктивного показника, яким оцінюють успішність діяльності підприємств. Ринкова економіка має простий, але всеохоплюючий показник успішної діяльності фірми -- прибуток. Основним же показником діяльності підприємства в командній економіці було виконання ним кількісного завдання з виробництва продукції, встановленого згори. Це призвело до негативних наслідків. Якість, асортимент продукції та витрати виробництва набули вторинного значення. Це спричинило небувале марнотратство ресурсів, яких дедалі більше не вистачало.

По-шосте, з розвитком економіки ускладнюються взаємозв'язки між окремими секторами, галузями, підгалузями та виробництвами. Продукція стає технічно складнішою. В економіці доводиться координувати більше господарських зв'язків. Традиційні методи планування вже не спрацьовують. Командна економіка переростає свій плановий механізм.

По-сьоме, основним недоліком командної системи була відсутність дійових економічних стимулів, особливо до праці та нововведень. Працівники підприємств не отримували жодної особистої вигоди від поліпшення якості продукції або впровадження нових ефективних методів виробництва, а отже, не були в цьому заінтересовані. Інновації не впроваджувалися також унаслідок відсутності конкуренції. Спроби частково модернізувати командну систему успіху не мали. Адміністративно-командна система розвалилася.

Неспроможність адміністративно-командної системи підтверджується статистикою. Найбагатшими є країни з розвинутою ринковою економікою. В усіх країнах світу, де річний дохід перевищує 5000 дол. на одного жителя, встановилися ринкова економіка й демократія, за винятком небагатьох країн Близького Сходу.

Характерні риси й особливості командно-адміністративної системи

Характерними рисами АКС є суспільна (а в реальності державна) власність практично на всі економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки в специфічних формах, централізоване економічне планування як основа господарського механізму.

Господарський механізм АКС має ряд особливостей. Він передбачає, по-перше, безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного центру вищих ешелонів державної влади, що зводить нанівець самостійність господарських суб'єктів. По-друге, держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, внаслідок чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими господарствами. По-третє, державний апарат керує господарською діяльністю з допомогою, переважно, адміністративно-командних методів, що підриває матеріальну зацікавленість в результатах праці.

Повне одержавлення господарства викликає небачену за своїми масштабами монополізацію виробництва і збуту продукції. Гігантські монополії, що затвердилися у всіх областях народного господарства і що підтримуються міністерствами і відомствами, при відсутності конкуренції не піклуються про впровадження новинок техніки і технології. Для дефіцитної економіки, що породжується монополією характерна відсутність нормальних матеріальних і людських резервів на випадок порушення збалансованості господарства.

У країнах з АКС вирішення загальноекономічних задач мало свої специфічні особливості. Відповідно до пануючих ідеологічних установок завдання визначення обсягу і структури продукції вважалися дуже серйозними і відповідальними щоб передати їх рішення саме безпосереднім виробникам - промисловим підприємствам, радгоспам і колгоспам.

Централізований розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів здійснювався без участі безпосередніх виробників і споживачів, у відповідності із заздалегідь вибраними як '' суспільні'' цілями і критеріями, на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів відповідно до пануючих ідеологічних установок прямувала на розвиток військово-промислового комплексу.

Адміністративно-командна система заснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв'язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу, жорсткому ієрархічному підпорядкуванні суб'єктів господарювання, нерозвиненості або й відсутності ринкового менталітету тощо.

"Історіографія та джерельна база"

Історію вивчення і функціонування адміністративно-командної системи управління промисловістю в нашій країні потрібно розділити на кілька етапів, кожний з яких якісно відрізняється один від одного.

Перший етап розпочався ще в роки громадянської війни і продовжувався до початку 30-х років. У цей час відбувався процес формування адміністративно-командної системи управління і про нього писали самі творці системи - партійні та радянські керівники, працівники господарських органів, економісти, але професійних істориків серед них не було. Ця обставина істотно вплинула на стиль і манеру викладу матеріалу, в працях здебільше відсутні історіографічний аналіз літератури по проблемі, недостатньо аналізуються джерела, зокрема нерідко відсутні посилання, що знижує цінність робіт. Переважна більшість з них має виразно публіцистичний характер, написані на злободенні питання, а тому їх висновки часто поверхові й не підтвердилися пізнішим розвитком подій. В той же час ці роботи часто містять унікальні свідчення очевидців, дають зрозуміти дослідникам хід і логіку процесу, менталітет творців адміністративно-командної системи. Типовий зразок такої літератури - спільна праця Ю.Ларіна та Л.Кріцмана3, де викладається коротка історія виникнення радянської системи управління господарством і розкривається її структура та механізм дії. Видно, що автори перебували у полоні "воєнно-комуністичних" уявлень про перехід до комуністичної формації, а тому створену в 1918 - 1920 рр. систему управління народним господарством вважали єдино правильною і можливою. Яскраву характеристику управління народним господарством радянської країни і перспектив розвитку економіки, як то бачилося більшовикам у 1920 р., подав у своїй книзі М.І.Бухарін4. У державному керівництві, "концентрованому насиллі" він вбачав, передусім, засіб будівництва економіки майбутнього суспільства. Те, що В.І.Ленін у 1920 р. дотримувався подібних поглядів, видно з його рецензії на працю Бухаріна, де "вождь світового пролетаріату" відмічав "прекрасні якості цієї прекрасної книги".

Перехід до непу і відповідні зміни в системі управління народним господарством викликали появу в економічній літературі 20-х років різних точок зору на розвиток економіки, зокрема і промисловості. Одні автори виступали за поєднання плану і ринку, інші були переконані, що план і ринок - взаємовиключаючі поняття в господарському житті. Автором проектів реорганізації управління промисловістю в Україні був П.Фомін. Але висвітлення адміністративно-командної системи управління обмежувалося тільки з'ясуванням причин бюрократизму, а концептуальні проблеми її становлення, етапи розвитку не досліджувалися. Спроба М.Волобуєва дати науково обгрунтовану програму реорганізації системи управління та регулювання союзної економіки, визначення прав та повноважень уряду УСРР, місця економіки України в економіці СРСР тощо викликала нещадну критику з боку більшовицького керівництва і цькування автора в офіційній пресі. Тоталітарна система, що все сильніше стискувала громадсько-політичне життя в країні, не залишала місця для розмаїття думок та оцінок, навіть у межах марксистсько-ленінської ідеології. Створена адміністративно-командна система управління, яка офіційно називалася "плановою, соціалістичною", опинилися поза критикою. В таких умовах вітчизняні вчені не могли дати об'єктивної оцінки проблемі. Хто це намагався зробити був репресований у 30-х роках.

Другий етап у вивченні соціально-економічної історії радянського суспільства припадає на середину 30-х - середину 50-х років. Еталоном вважався "Короткий курс історії ВКП(б)". В ньому зазначалося, що "воєнний комунізм" був викликаний громадянською війною та іноземною військовою інтервенцією, що нова економічна політика - вичерпала свої можливості, що плановий соціалістичний характер виробництва має безумовні переваги над стихією ринку тощо. Саме в таких ідеологічних рамках написані роботи, де предметом дослідження були і питання управління промисловістю, - З.Локшина, Е.Генкіної, та ін.. Економічна наука зосередилась на конкретних господарських питаннях, історики разом з іншими суспільствознавцями займалися пропагандою досягнень соціалістичного ладу. Дослідження управління промисловістю з середини 30-х до середині 50-х років було відірване від реалій, які мали місце, процвітав догматизм, цитатно-ілюстративний виклад матеріалу, в працях переважали тенденційно підібрані факти, втиснені в офіційну концепцію розвитку суспільства.

Наступний етап в розвитку вітчизняної історіографії розпочався після 1956 р. і продовжувався до кінця 80-х років. Після ХХ з'їзду КПРС дещо послабнув ідеологічний контроль над історичними дослідженнями, хоч будь які відхилення від лінії, визначеної партійними постановами, негайно переривалися, а автори каралися. У ці роки історію управління промисловістю в радянській державі вивчали А.В.Венедиктов, В.Г.Гімпельсон, В.В.Бородін, М.Д.Горбоватий, І.М.Рознатовський та ін..

Передусім, потрібно виділити фундаментальне дослідження А.В.Венедиктова. У книзі з історико-правової точки зору досліджується організація управління промисловістю, включаючи історію робітничого контролю і націоналізації. У радянській історіографії це одна із найкращих робіт по нашій проблемі. Але автор використовував матеріал здебільше по РРФСР, що ж стосується України, то А.В.Венедиктов використав лише окремі факти ілюстративного характеру.

До нашої теми безпосередньо відносяться питання встановлення робітничого контролю над виробництвом та націоналізації промисловості, які дістали висвітлення в працях І.Ш.Чорномаза, П.П.Гудзенка, та ін.. У цих роботах досліджується перехід промисловості України до рук держави, організація управління народним господарством тощо. Присвячено багато праць вивченню проблем соціалістичної індустріалізації, зокрема в Україні, де певне місце відводиться й питанням керування фабриками та заводами.

Дуже активно з кінця 50-х до середини 80-х років досліджувалася історія робітничого класу України (праці А.І.Епштейна, В.М.Довгопола, В.Є.Лобурця, О.П.Реєнта, Є.М.Скляренка та інших). У цих роботах розкривається внесок робітників у докорінні соціально-економічні перетворення в республіці, зокрема їх участі в управлінні індустріальним комплексом.

Проблеми управління промисловістю в роки "воєнного комунізму" знайшли відображення у працях, присвячених цьому періоду (роботи Ю.І.Терещенка, Е.Г.Гімпельсона та ін.), непу (праці Ю.А.Полякова та ін.), та в загальних працях з історії УРСР, народного господарства, промисловості, робітничого класу.

Аналіз радянської історіографії другої половини 50-х - 80-х рр. дозволяє констатувати факт появи великої кількості досліджень з питань націоналізації промисловості, "воєнного комунізму", непу, соціалістичної реконструкції, індустріалізації, формування робітничого класу, його соціальної та трудової активності. Історики виявили і систематизували велику кількість джерел, висвітлили на їх базі малодосліджені на той час проблеми. Необхідно зазначити, що переважна більшість праць містила інформацію про роль робітничого класу в управлінні промисловістю, хоча насправді управлінські важелі зосереджувалися в руках партійно-господарської верхівки. Основними показниками та формами участі трудящих в управлінні промисловістю історики вважали виробничі наради, висування робітників на керівні посади, розгортання соціалістичного змагання, трудовий ентузіазм тощо. Але фактично поза увагою залишалася сама адміністративно-командна система управління, основні етапи її становлення, особливості функціонування, форми і методи, кадри, в тому числі і національні, дійсна роль партійних і державних органів, співвідношення прав та повноважень республіканських і союзних органів управління.

Новий етап у розвитку вітчизняної історіографії розпочався з кінця 80-х років під впливом кардинальних змін у суспільно-політичному житті країни, а після серпня 1991 року - у зв'язку з крахом тоталітарної системи, відмови від утопічного марксистсько-ленінського вчення, розпадом СРСР і проголошенням незалежності України. Доступ до раніше засекречених архівних джерел і забороненої літератури, відсутність цензури, ліквідація компартійного ідеологічного контролю створили умови для підготовки якісно нового рівня досліджень у галузі суспільних, зокрема і історичних, наук. Незаангажовані компартійною ідеологією вчені дістали можливість переглянути своє бачення багатьох явищ і процесів й скористалися нею. В ці роки був введений в обіг і сам термін "адміністративно-командна система". Він міцно увійшов у науковий вжиток як синонім "тоталітарна система", "бюрократично-державна", "командна". Феномен адміністративно-командної системи став предметом пильної уваги науковців. О.Ципко першим у легальній радянській пресі назвав доктринальні джерела цієї системи - спадщина Маркса - Енгельса - Леніна - Сталіна20. Адміністративно-командна система, на думку автора - це піраміда, в основі якої знаходяться трудящі, які виробляють матеріальні блага, а на верху - особи, які визначають, хто та що повинен робити, кому і куди поставляти продукцію, де брати необхідні матеріали, кошти, обладнання тощо. Діяльність таких функціонерів і створених ними органів і складає суть адміністративно-командної системи управління й планування.

Але більшість робіт кінця 80-х - 1991 р. написані в ключі "горбачовської перебудови", "оновлення соціалізму", "повернення до Леніна" тощо. В них відсутня чітка думка, що суспільно-економічна формація, створена в СРСР, не підлягала перебудові, що її потрібно було демонтувати, як і сталося у серпні 1991 р..

У цьому плані наступом на усталені стереотипи, руйнуванням, здавалось би, неспростовних аксіом, що всіляко закріплювалися у суспільній свідомості компартійними ідеологами, позначені праці С.В.Кульчицького. Автор ґрунтовно доказує необхідність реконструкції радянської історії. При цьому суцільному перегляду підлягає не тільки звична послідовність нібито незаперечних фактів в їх причинно-наслідкових зв'язках, але й сама концептуальна основа радянської історії. Зокрема, на думку С.В.Кульчицького, такого перегляду потребує й історія радянської України першого десятиліття її існування, тобто саме тоді, коли формувалася адміністративно-командна система.

Комплексний аналіз економічних відносин протягом 20-х - першої половини 30-х рр. став характерною ознакою історичних та історико-економічних досліджень в Україні в 90-х роках (праці С.В.Кульчицького, В.М.Даниленка, Т.В.Касьянова, В.Гринчуцького та інших).

Це тільки перші роботи по нашій проблематиці, написані в незалежній Україні. Захаращених більшовицькими міфологемами проблем в історії України надто багато. Одна з них - проблема формування адміністративно-командної системи управління промисловістю України. Вона, як цілісна науково-теоретична та історико-економічна проблема, ще не стала предметом спеціального дослідження. Цим і зумовлено наш вибір теми.

Джерела по темі дисертації багаті і різноманітні. Передусім, це праці творців комуністичної доктрини, де вони писали про необхідність заміни товарно-грошових (ринкових) відносин безгрошовим комуністичним виробництвом і розподілом, централізації всіх засобів виробництва в руках держави, планового управління економікою. Ці положення комуністичної ідеології після Жовтневої революції більшовики безпосередньо намагалися провести у життя. Витоки адміністративно-командної системи управління народним господарством, зокрема і промисловістю, потрібно шукати у працях класиків марксизму-ленінізму.

В дисертаційній роботі широко використані виступи, статті, брошури керівних діячів комуністичної партії та радянської держави (Й.В.Сталіна, М.І.Бухаріна, О.І.Рикова, В.Я.Чубаря, Г.І.Петровського та інших) у яких викладені основні положення соціально-економічної політики більшовиків.

Джерелом для дослідження соціально-економічної політики партії більшовиків та її здійснення є стенографічні звіти з'їздів і конференцій, резолюції та рішення з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. Їх доповнюють звіти губернських та окружних партійних комітетів, стенограми партконференцій, пленумів окружкомів та губкомів КП(б)У. Частину цих документів надруковано, але переважна більшість зберігається в архівах. Зокрема для роботи над темою були використані партійні матеріали, що зберігаються в Центральному державному архіві громадських організацій України (ЦДАГО України), Центральному державному архіві вищих органів влади України (ЦДАВО України), Російському державному економічному архіві в Москві, місцевих облдержархівах.

Важливе джерело для дослідження теми - законодавчі акти, документи і матеріали вищих і місцевих органів влади, стенографічні звіти з'їздів Рад різного рівня, сесій ВЦВК і ВУЦВК та матеріали до них, збірники узаконень та розпоряджень уряду, звіти уряду та окремих комісаріатів, що надруковані окремими виданнями.

Великий і різноманітний матеріал про формування і функціонування адміністративно-командної системи управління міститься у періодичній пресі досліджуваного періоду, що теж був проаналізований автором дисертації. командний адміністративний економіка трудовий

Аналіз джерельної бази по темі дослідження свідчить, що вона цілком достовірна і достатня для розкриття теми, але документи і матеріали вимагають специфічного підходу до її вивчення. По-перше, в документах, які залишили по собі органи влади не використовувався термін "адміністративно-командний" стиль керівництва, або "бюрократична система" тощо. В ходу були терміни "державна промисловість", "планово-соціалістична система" і т. п. Ринкові відносини здебільше називалися "капіталістичними", або "буржуазними". У джерелах не знайти точної назви дійсних провідників і керманичів адміністративно-командної системи управління. Скрізь дослідники натикаються на безлику дефініцію - "партія", "диктатура пролетаріату" тощо. Ці особливості радянської "новомови" потрібно враховувати при внутрішній критиці джерел, особливо радянської преси, що перебувала під ідеологічним наглядом і цензурою.

"Зародження адміністративно-командної системи управління промисловістю (грудень 1917 - березень 1921 рр.)"

Створена в роки "воєнного комунізму" система управління одержавленої промисловості була здатна лише мобілізувати трудові і матеріальні ресурси для потреб оборони. З економічної точки зору, з точки зору задоволення потреб суспільства необхідними промисловими товарами вона виявила свою повну нездатність. Надзвичайно громіздкий апарат у вигляді ВРНГ - УРНГ (Промбюро) - управлінь - главків - кущових відділень тощо - відзначався бюрократизмом, тяганиною, головотяпством і безгосподарністю. Слово "главкізм" стало синонімом непроглядного бюрократизму і абсолютної неефективності в управлінні економікою.

Радянська історіографія списує падіння обсягів промислової продукції наприкінці 1920 - на початку 1921 рр., супроти 1913 р., на війну і спричинену нею розруху. Але це однобічний погляд на проблему. Безсистемна і всеохоплююча націоналізація промисловості методом "червоногвардійської атаки на капітал", ліквідація ринкового механізму саморегуляції економіки, бюрократичні методи управління теж були причинами, що вели економіку країни до прірви. Більшовики не хотіли розуміти необхідність збереження капіталу для нормального функціонування економіки. А тому, експропріювавши капітал, вони підірвали і виробництво. Глибока криза в країні як наслідок помилкової політики більшовиків, проявом якої стали селянські повстання, страйки робітників, змусили більшовиків відмовитися від "воєнного комунізму" і перейти до непу. У цих умовах зазнала змін і система управління промисловістю, створена в роки громадянської війни.

"Особливості функціонування адміністративно-командної системи управління промисловістю в період непу (1921 - 1927 рр.)"

Організаційну схему управління промисловістю становили: ВРНГ - трест - підприємство. Галузево-територіальний принцип підпорядкованості республіканської промисловості союзному центру позначався на правах державних підприємств в Україні, вони фактично були виведені з-під контролю уряду УСРР.

Госпрозрахунковий механізм, запроваджений у 1921 р., мав політичні й організаційно-господарські тактико-стратегічні завдання: засвідчити лояльність радянської влади до ринкової економіки і водночас використати її для створення матеріально-технічної та фінансової бази соціалістичної промисловості. Але більшовицька модель планового регулювання усуспільненого сектору економіки конфліктувала з елементами ринкових відносин. Відбулося спотворення принципу госпрозрахунку, який перетворили на бухгалтерський облік продукції, позбавивши підприємства права самостійної реалізації прибутку. Суспільна власність на засоби виробництва і однопартійна політична система породжували відповідну схему і структуру управління промисловістю. Тому протягом непу продовжувалося формування адміністративно-командної системи управління промисловістю, незважаючи на допущення елементів ринку.

У формуванні системи управління промисловістю можна умовно виділити два визначальних за інтенсивністю організаційної роботи періоди: перший тривав з другої половини 1921 р. до середини 1923 р. Його характерними ознаками були: початок трестування, запровадження госпрозрахунку, зростання ролі комерційних підвалин діяльності підприємств; другий розпочався з видання декрету про трести (1923 р.) і продовжувався до початку 1928р., тобто до початку згортання непу. Для нього стало показовим зменшення ролі і значення ринкових чинників та посилення планово-регулюючих методів держави в управлінні промисловістю.

Висновки

Протягом 20-х років адміністративно-командна система в промисловості поступово вдосконалювалася, але, в основному, сама її схема і структура залишалася без суттєвих змін. У зв'язку з цим слід говорити про часткові зміни функціональних засад, а не про докорінну реорганізацію чи реформу самої державної промисловості.

Зародження адміністративно-командної системи управління промисловістю розпочалося в Україні наприкінці 1917 р. і завершилося становлення цієї системи на початку 30-х років. Спроби робітників перетворити підприємства на власність робітничих колективів у ході здійснення робітничого контролю були силоміць придушені радянською владою.

Характерними ознаками цієї системи є: панування суспільної, головним чином, державної власності на всі економічні ресурси; обмеження товарно-грошових відносин, вилучення з товарного обігу землі, обмін продуктами праці через планово організовану торгівлю, усунення конкуренції, "заглушення економічної свободи виробника та встановлення над ним повного контролю з боку держави" [9, с. 306]; централізоване економічне планування як основа господарського механізму; централізований розподіл продуктів суспільного виробництва з метою задоволення потреб як суспільства загалом, так і його членів; підпорядкування інтересів окремих споживачів і виробників інтересам міністерств, виробничих об'єднань, держави загалом; участь усіх працездатних у продуктивній праці. Всі ці ознаки були характерні і для України, яка понад 70 років була складовою радянської господарської системи. На початку 90-х років Україна почала складний перехід від командної до ринкової економіки, протягом якого поруч з іншими економічними процесами відбувається формування ринків економічних ресурсів.

Отже, у командно-адміністративній системі ринок праці не міг ефективно функціонувати. Як свідчить світовий досвід, повноцінний і ефективний ринок праці має такі ознаки: інституціональне закріплення рівності сторін у відносинах "працівник-роботодавець"; суспільне визнання унікальної цінності людської праці, яке фіксується у правових актах і соціальних інститутах; пріоритетність державного регулювання трудових відносин; одночасно з державним регулюванням створення нових і зміцнення вже існуючих соціальних інститутів для формування трудового потенціалу і удосконалення механізму мотивації до праці; забезпечення необхідних умов для постійного розвитку партнерських взаємовідносин між працівником і роботодавцем. Жодна з цих ознак не була характерна для ринку праці у командно-адміністративній системі.

Отже, у командно-адміністративній системі відсутні були загальні умови ефективного функціонування ринків економічних ресурсів, а саме: розвинені товарно-грошові відносини; наявність підприємливих людей, які успішно займаються виробництвом; наявність кваліфікованих працівників, які можуть запропонувати послуги своєї праці і вільно розпоряджатися власною робочою силою, для них заробітна плата є основним або єдиним джерелом доходу; інституційне, передусім правове забезпечення ефективного функціонування ринків праці, землі і капітальних благ; держава як ринковий суб'єкт, що провадить обґрунтовану економічну політику, регулятивний вплив якої спрямований на ефективне функціонування кожного ресурсного ринку і забезпечення високих доходів кожному власнику економічного ресурсу. У цій системі ринки засобів виробництва і землі не існували, а ринок праці був надзвичайно обмеженим і деформованим.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. - К.: Знання , 2006. - 481 с.

3. Ларин Ю., Крицман Л. Очерк хозяйственной жизни и организация народного хозяйства Советской России. 1 ноября 1917 - 1 июля 1920 г. - М., 1920.

4. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 779 с.

5. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. - 6-те вид., стереотип.. - К.: Вікар, 2006. - 405 с.

6. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. - 624 с.

7. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . - 5-те вид. виправлене. - К.: Знання-Прес, 2004. - 614 с.

8. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. - К.: Кондор, 2003. - 491 с.

Размещено на Allbest.ru