Ринок та ринкові системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуальність теми дослідження. Дослідження проблеми ринку та ринкової системи. Ринкова економіка виникла кілька століть тому, пройшла кілька етапів свого розвитку, зазнавши якісних та сутнісних змін. З`ясування економічної природи кожного з цих етапів - важлива умова вибору Україною основних шляхів та напрямів формування високорозвиненої економічної системи, її входження до структури сучасного світового господарства.

Природною рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивіда до реалізації своїх економічних інтересів. Дбаючи про власні інтереси , така економічно вільна людина покращує свій добробут, примножує багатство суспільства. Суперечності між індивідом і суспільством не існує. Розуміючи, що в умовах свободи господарської діяльності та свободи торгівлі деякі індивіди можуть домовитися про підвищення цін або окремий суб`єкт господарювання прагнутиме до безмежного привласнення прибутку, А. Сміт вважав, що інтереси таких індивідів певною мірою гармонізує конкуренція, що вона є регулятором особистого егоїзму, завдяки чому досягається ринкова рівновага. Конкуренція вирівнює попит і пропозицію, відновлює пропорційність,тобто здійснює саморегулювання економіки.

Метою даної роботи є дослідження поняття по сутності ринкової економіки, її основних моделей та закономірностей розвитку.

У відповідності до зазначеної мети були поставлені наступні конкретні завдання:

- визначити суть та ознаки ринкової економіки;

- обґрунтувати поняття ринку, умови його формування і розвитку;

- проаналізувати моделі переходу з ринкової економіки та особливості ринкової моделі для України;

- дослідити сучасну ринкову економічну систему та закономірності її розвитку;

Об'єктом дослідження курсової роботи виступає ринкова економіка, її суть ,основні моделі та закономірності розвитку.

Предметом дослідження курсової роботи є теоретичні аспекти розвитку ринковоі економіки

3.Моделі переходу до ринкової економіки. Особливості ринкової моделі для України

У розвиненому світі склалося кілька моделей ринкового господарювання. Попри певні відмінності як між моделями, так і всередині їх можна згрупувати у три різновиди - вільний, соціальне орієнтований і державно керований ринок

Зазначені моделі ринкової економіки мають спільні та специфічні риси.

До спільних рис належать:

* наявність багатоманітних форм власності - приватної, колективної, державної;

* конкуренція і сприяння її відтворенню з боку держави.

Специфічні риси зумовлені історичними, культурними, релігійними, політичними чинниками тієї чи іншої країни і знаходять вияв у ролі уряду в економіці, організації фінансових ринків і ефективності вирішення соціальних проблем.

У США, наприклад, в економічному житті суспільства урядові відведено обмежену роль. Це зумовлено історією виникнення цієї країни, розмаїттям культурних, релігійних та інших традицій народів, що їх заселяли. Першими європейськими поселенцями були люди, які намагалися сховатися від закону, релігійних переслідувань і утвердити себе як особистість. На цьому ідеологічному ґрунті й формувались ринкові засади в США. економіка ринковий монополізм

Більша частина західноєвропейських країн жила в умовах феодальної системи, за законами, побудованими на принципах монархізму, що й визначало роль держави в економічному і соціальному житті.

Специфіка японської моделі економіки є результатом повної ізольованості країни від зовнішнього світу (з 1603 по 1854 pp.), особливостей феодальної системи та вікових традицій конфуціанства. Саме ці та інші історичні, природно-кліматичні, культурні чинники сприяли тому, що Японія є менш індивідуалізованим суспільством, ніж інші розвинені країни.[1, 177-178]

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу.

Для України найприйнятнішою є модель соціальне орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до право ліберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники.[1, 180-181]

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість - з іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створеним нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів А. Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.

Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» -не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку країну, де це гасло було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в економічні відносини з іншими країнами, прагне якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика провадиться щодо міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча сила рине в країну без будь-яких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спроможність національного ринку країни, оскільки знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця робоча сила, а з іншого - призведе до соціальних загострень у країні, через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі перейде до розряду безробітних.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці процеси, адже вони можуть призвести до втрат у певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка перетвориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.[1, 181-182]

Загалом процес роздержавлення і приватизації у розвинутих країнах має позитивні аспекти:

§ певне послаблення командно-адміністративних методів в управлінні державними підприємствами;

§ розширення процесу демократизації власності внаслідок зосередження частини акцій у найманих працівників;

§ деяке зростання рентабельності державних підприємств.

Позитивними аспектами цих процесів в Україні є значне зменшення питомої ваги державної власності та можливість формування на цій основі реального плюралізму форм власності; зосередження частини (незначної) державної власності в руках трудових колективів; формування значної кількості формальних акціонерів (до 18 млн.), які могли б за певних умов стати реальними акціонерами.

Негативні наслідки роздержавлення і приватизації бали такими:

§ втрата населенням можливості отримувати товари і послуги з державного сектору за відносно дешевими цінами;

§ зростання безробіття внаслідок капіталістичної раціоналізації державних компаній;

§ продаж державної власності за штучно заниженими цінами;

§ приватизація переважно прибуткових підприємств (що суперечило офіційно проголошеній меті оздоровити збитковий державний сектор);

§ монополізація більшої частини державної власності в руках фінансового капіталу;

§ зростання цін на державні товари і послуги.

Такі негативні наслідки здебільшого властиві для процесу приватизації в Україні.

Основні тенденції розвитку економічної системи на зламі двох тисячоліть. Тенденції еволюції сучасної економічної системи значною мірою зумовлені закономірностями розвитку кожного з основних елементів цієї системи: продуктивних сил, техніко-економічних відносин, організаційно-економічних відносин, відносин економічної власності та господарського механізму.

Тенденції розвитку системи продуктивних сил здебільшого детерміновані особливостями сучасного етапу розгортання НТР, зокрема інформаційної революції. З часом система продуктивних сил ускладнюватиметься внаслідок виникнення в ній якісно нових елементів, а також збагачення зв'язків між окремими елементами (кожного з кожним) та будь-якого елемента із системою загалом. Головною продуктивною силою і надалі буде працівник, але його творчі здібності сягнуть вищого рівня так само, як і його освіта, кваліфікація, моральний і психологічний стан, уміння вести діалог з досконалішими комп'ютерами та ін. Реальною загрозою цьому може стати лише глобальна екологічна криза, антидемократичний характер еволюції соціально-економічних систем та ін.

Розвиток техніко-економічних відносин характеризуватиметься поглибленням процесу усуспільнення виробництва та праці, передусім на інтернаціональній основі. Розвиток цих відносин здійснюватиметься переважно внаслідок поглиблення процесу інтернаціоналізації одиничного поділу праці, що разом з іншими формами суспільного поділу праці, а також розвитком спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва та ін. посилюватиме роль безпосередньо суспільної форми виробництва, поза ринкових зв'язків.

Еволюція техніко-економічних відносин надалі здійснюватиметься на основі дії закону суспільного поділу праці. Так, шостим великим суспільним поділом праці стане, очевидно, відокремлення духовного виробництва в межах нематеріального, а отже, зростання частки духовного багатства. У віддаленій перспективі кількість зайнятих у виробництві матеріальних благ скоротиться до приблизно таких самих обсягів, як кількість зайнятих у сільському господарстві розвинутих країн.

Еволюція технологічного способу виробництва характеризуватиметься зростанням автоматизації виробничих процесів, розвитком так званих безлюдних підприємств, все більшого застосування принципово нових немеханічних форм матерії - фізичної, хімічної, біологічної. Все помітнішу роль відіграватиме освоєння космічного простору.

Комплекс цих умов, а також усвідомлення людством загрози екологічної кризи, формування повноцінного екологічного мислення, наднаціональне екологічне регулювання послаблять антагонізм між людиною та природою і можна буде уникнути деградації особи як соціобіологічної істоти.

Розвиток організаційно-економічних відносин відбувається шляхом зростаючої демократизації відносин управління на підприємстві, компанії (менеджменту), втілення передового досвіду в організації виробництва і праці з багатьох країн та ін.

Розвиток відносин економічної власності характеризується розширенням плюралізму типів і форм власності, зумовленим ускладненням системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин і кожного їх елемента зокрема. Виникнуть нові форми інтегрованої власності на основі одиничного, особливого та загального поділів праці. Водночас цілісність відносин власності неможлива без домінування в них однієї суспільної форми розвитку продуктивних сил. Такою формою стане колективна трудова власність.

Наступною за значенням соціально-економічною формою розвитку продуктивних сил буде державна власність на різноманітні об'єкти власності (засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, значну частку національного доходу та ін.). Її розвиток зумовлений дією закону одержавлення капіталістичної економіки, який найповніше виявляється в одержавленні ВВП, національного доходу. Така тенденція спостерігається і в останні два-три десятиріччя, незважаючи на спроби урядів багатьох країн зменшити частку державних витрат у ВВП.

Деякі західні вчені прогнозують, що цілковито переважатиме державна форма власності. Так, американські економісти Б. Беквіт, Р. Хейлброннер вважають, що ринковий механізм і приватна власність будуть істотно змінені або цілком замінені державною власністю та державним управлінням. Такі прогнози безпідставні, оскільки механічно копіюють тенденцію розвитку державної власності в окремі проміжки часу і екстраполюють цю тенденцію на майбутнє. Крім того, вони не враховують дії закону заперечення заперечення. Зміст його щодо характеру взаємодії існуючих форм власності та тенденції їх розвитку на майбутнє полягає насамперед у тому, що кожна наступна, розвинутіша форма власності не повністю, а діалектично (з утриманням позитивних сторін) заперечує попередню. Прогнози названих авторів ґрунтуються майже на цілковитому запереченні корпоративної (у тому числі монополістичної) власності.

Державна власність є найвищою суспільною формою розвитку продуктивних сил лише в межах окремих національних держав. Але оскільки сучасні продуктивні сили дедалі більше переростають межі окремих країн, особливо малих та середніх, посилюється процес інтернаціоналізації технологічного способу виробництва, то їх суспільною формою розвитку стають розвинутіші (порівняно з державною) форми власності. Це інтегрована власність передусім окремих країн та наднаціональних органів. При цьому, однак, переважаючою суспільною формою розвитку продуктивних сил є державна власність (на засоби виробництва, національний доход, інтелектуальну власність тощо).

Ще однією тенденцією розвитку відносин власності в майбутньому стане зрощування двох або кількох типів і форм власності й утворення на цій основі змішаних форм. З погляду характеру відносин економічної власності у майбутньому найінтенсивніше розвиватимуться асоційовані форми власності трудових колективів як у межах окремих країн, так і між державами. Зростатиме питома вага профспілкової, кооперативної власності. У структурі сучасної корпоративної власності збільшуватиметься частка акцій трудящих. Водночас важливу роль відіграватиме поєднання індивідуального та колективного привласнення. Різні комбінації таких форм привласнення стануть ще однією тенденцією еволюції відносин власності.

Названі тенденції розвитку технологічного способу та відносин економічної власності зумовлюють відповідний розвиток господарського механізму. У найближчі десятиліття відбуватиметься його ускладнення. Водночас із механізмом ринкової конкуренції, корпоративною (у тому числі монополістичною та олігополістичною) планомірністю та державним регулюванням економіки все більшого значення набуватиме наднаціональне регулювання макроекономічних процесів на різних рівнях функціонування світового господарства. У межах корпоративного, державного та наддержавного регулювання матиме місце поєднання адміністративних, правових і економічних важелів. Однак переважатимуть економічні форми й методи регулювання мікро- та макроекономічних процесів. Ще більше посилюватимуться елементи свідомого, планомірно організованого розвитку реалій економічної дійсності й, відповідно, послаблюватимуться елементи анархії, стихійності.

У структурі господарського механізму визначальним залишиться державне регулювання, програмування та прогнозування економіки. Роль цього елемента може зрости внаслідок загострення екологічної кризи. Залежно від ступеня її поглиблення дедалі актуальнішим буде питання про створення єдиного планетарного уряду, глобального (у масштабі всієї Землі) макроекономічного регулювання процесів відтворення.

Серед рушійних сил соціально-економічного прогресу все вагомішу роль відіграватимуть суперечності між досягнутим рівнем виробництва і зрослими соціальними та духовними потребами за одночасного послаблення ролі економічних потреб.

Отже, сучасна економічна система все більше наповнюватиметься елементами соціалістичного змісту, посиленням ролі і місця в ній осіб найманої праці.

Висновок

Отже, ринок забезпечує зв'язок між: виробництвом і споживанням, пропорційність процесу відтворення, його цілісність, суспільне визнання створеного продукту, суспільного характеру праці, що втілюється в ньому. Будь-яка споживна вартість задовольняє потреби людей лише після її реалізації, а праця, витрачена на виробництво товару, стає суспільно необхідною.

Ринок робить економіку одним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), зокрема зовнішньоекономічних

Відтворюючи ринкові інституції, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхніх свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, ринок не формуватиметься. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід урахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення. Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість - з іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами.

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу.

Для України найприйнятнішою є модель соціальне орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства.

Размещено на Allbest.ru